Прикрась свiй дiм

Ви тримаєте в руках книжку, яка пропонує захоплюючу справу — творення світу прекрасного у своєму домі. Наш дім — це той малий світ, з яким ми пов'язані тисячами ниток: тут зустрічаємо кожний новий день, у цьому світі роблять свої перші кроки й перші відкриття наші діти. Світ речей, що оточують нас вдома, аж ніяк не байдужий для нас. І тому, мабуть, варто подбати про те, щоб він був не бездушно-стандартним, а міг би розповісти дещо про те, що ми цінуємо в житті, чого прагнемо і що вміємо робити. Не слід забувати, що часом люди, побувавши в нашому домі, можуть цілком змінити свою думку про нас. Добре, коли на краще. Безумовно, сама лише вишита серветка не створює загального враження. Тому ми й пропонуємо підійти до оформлення дому комплексно, а головне — творчо. Проте, створюючи будь-який інтер'єр, треба пам'ятати про деякі загальні правила, яких необхідно додержуватися. Промисловість випускає великий асортимент різних виробів для прикрашання житла. Проте кожен прагне надати своїй домівці індивідуальності, неповторності. Цієї неповторності можна досягти за допомогою певних доповнень, створених власними руками. За бажанням можна виконати не тільки «доповнення» для інтер'єру, а й виготовити окремі вироби, наприклад килим, гобелен, покривало, скатертину, свічник, керамічну вазу, кофейник, сервіз, кошик чи навіть крісло з лози, різноманітні прикраси з бісеру, різьблені дерев'яні вироби тощо. Ці вироби будуть особливо дорогі вам тим, що їх зроблено власноручно. Уважно поглянемо на нашу квартиру в цілому: які її розміри, скільки маємо кімнат, як вони розташовані, світлі вони чи темні, як будемо ними користуватися, де працюватимемо, а де будемо відпочивати, яку кімнату віддамо дітям і чи буде їм там зручно. Скажімо, в квартирі з невисокими стелями і невеликими кімнатами високий, пишний меблевий гарнітур або шпалери з яскравим складним малюнком матимуть недоречний вигляд. І якщо ми, наприклад, вирішимо за всяку ціну упхати величезну арабську спальню до маленької кімнати, та ще й суміжної з кухнею, враження буде просто-таки комічне. Так само різатимуть око й дешева паперова репродукція або штучні квіти з дроту поряд із старим благородним свічником, який дістався у спадок від бабусі. Найкраща ідея щодо оформлення нашого житла втратить усю свою привабливість, якщо ми забудемо про функціональне призначення предметів, які нас оточують, якщо надмірною стилізацією, прагнучи, щоб «гарно було», ускладнимо собі життя. Тому почуття міри, мабуть, є тим найголовнішим, чим маємо керуватися, плануючи інтер'єр. Особливо це стосується декоративних прикрас. Інколи, захопившись, ми й не помічаємо, що, наприклад, поличок з керамічними горщиками, декоративних тарілок на стінах, лозових кошиків із сухими букетами, різьблених дерев'яних фігурок вже маємо в домі стільки, що й повернутися ніде. Око перебігає з одного предмета на інший і ні на чому не затримується: кількість красивих речей просто-таки «поглинула» їхню індивідуальну неповторність, кожна окрема річ знецінилася. Тому не будемо намагатися всі свої вироби обов'язково десь притулити. Краще частіше «змінювати декорації», створюючи нові гармонійні ансамблі декоративних речей, ніж перенасичувати ними інтер'єр. І ще кілька слів про стильову гармонію. Кожному зрозуміло, що приємного естетичного ефекту можна досягти різними способами. Наприклад, поєднуючи речі, близькі за матеріалом, кольором, фактурою, споріднені за призначенням, і, навпаки, уміло використовуючи контрасти. Так от «розбивають» основний

З

колір, в якому вирішено всі предмети, якоюсь яскравою кольоровою плямою, скажімо, яскраво-червоними й жовтогарячими рушниками на стіні ванної кімнати, облицьованої білими або блідо-зеленими кахлями. Добре сприймаються композиції з штучних та сухих квітів, трав, плодів і інших матеріалів, що доповнюють інтер'єр. Проте й контрасти можуть бути різними. Абсолютно не поєднуються поряд кришталь і кошик з лози або глиняний горщик, батик і килимок з грубої вовни з традиційним малюнком, які висять поряд, на одній стіні. Дуже добре, коли всі кімнати й кухня у вашому домі оформлені в одному стильовому вирішенні, скажімо, «під сільську хату». Тут знайдуть своє місце багато гарних речей, виготовлених вами за народними зразками. Але якщо передати куті меду, перетворити свій дім на етнографічний музей, просто доведеться викинути геть, наприклад, газову чи електричну плиту на кухні. Поряд з різьбленими лавами, мисником, рублями й качалками, розвішаними по стінах, вона виглядатиме як предмет непотрібний. А в кімнаті доведеться відмовитись від телевізора, друкарської машинки і сучасної радіоапаратури. Як же бути? Дуже просто — не перевантажувати інтер'єр функціонально невластивими йому речами, проводити свою ідею натяками, деталями, шукати належного співвідношення сучасних предметів і традиційних декоративних прикрас, виготовлених власними руками. А чи не відчуваєте ви, наприклад, що поряд з декоративною кованою решіткою — вашою гордістю, яка так доречно розділила кімнату на зони праці й відпочинку, прозаїчно білі двері виглядають якось неприродно? Можливо, варто почорнити їх та ще зробити кілька різьблених накладок? А, може, до кованої решітки пасуватиме кована ж таки ручка на дверях? Ну, а якщо вже зроблено одну, чому б не поміняти їх на всіх дверях, домагаючись єдності естетичного враження? Так одна ідея тягне за собою інші, варто лише почати. Звичайно ж, усе це робиться не за один день, це поступова, наполеглива праця, та вона приносить радість, бо це праця творча. Немає нічого приємнішого, ніж втілювати свої задуми в життя, ніщо так не об'єднує людей, як спільна творча робота. Тож будьте певні: ваші близькі з радістю допоможуть вам, а обговорюючи з ними ваші плани, прислухаючись до їхньої думки про те, як зробити ваш дім красивим, зручним і затишним, ви виявите в собі (і в них!) багато нових рис, дізнаєтеся про їхні (і свої!) смаки й інтереси. Отут і виникає питання: як передати усім мертвим речам, що нас оточують, неповторне забарвлення, те тепло й зміст, якими дихає наше життя, як зробити свій дім не просто красивою декорацією, а не схожим ні на чиє інше житло, сповнене нашої власної індивідуальності. Складно? Зовсім ні! Наш дім, як і наш одяг, як і вираз нашого обличчя, хочемо ми цього чи ні, відверто розповідають про нас. І якщо ми маємо бажання, терпіння і здібності для того, щоб зробити свій дім зручним і красивим, таким, у якому приємно буде жити вам і вашим рідним, куди буде приємно приходити друзям, можемо вважати, що ми дечого досягли в житті. В атмосфері нашої духовності, серед красивих речей, зроблених нашими руками, в теплому, приємному, комфортному мікрокліматі нашого дому ми починаємо менше нервувати через невдачі на роботі, поступово навчаємося м'якше ставитись до людей, потроху набираємо впевненості у собі. Ми змінилися, бо пізнали радість творчості. Звичайно, кожен, прочитавши цю книгу, обере собі те, що йому найбільше до смаку, виготовить ті речі, які вважатиме за необхідні і які нададуть вашому дому індивідуальності. І якщо в цьому вам допомогла книжка, автори вважатимуть, що своє завдання вони виконали. І'о.іділи І — 5 та 15 написала Л. (!. Жоголь, розділ в — А. Д. Чорноморець, ро.иііл 7 '.і. І'. Краконецька. ро.иііл 8 — Н. М. Ісупова, розділи 9 та 10 — .//. //. Гі/ра. ромі і л II Г. ('. ІІеііь, ро.)діл 12 — В. А. Корженко, ро.іділ 13 — //. М. Ніїльп.іш ІСраіічспко, ро.іділ 14 — В. В. Царук. 1<і<).-і/іпі і ііоГшжишія щ<>()<> книжки просимо надсилати на адресу: 252601, Нині. І. Xічіціііик, Л. ши>(іііішцт(ю «Техніка».

їҐ

Килимарство відоме з прадавніх часів і має цікаву історію. Воно було поширене і в Стародавньому Римі, і в країнах Сходу. Було і на Русі. З літописних джерел та археологічних досліджень відомо про наявність килимів у побуті слов'янських народів. На Україні майже в кожному селі ткали килими. їх використовували в оздобленні житла, а крім того, вони мали і ритуальне призначення. Окремим регіонам властиві свої особливі орнаментальні й колористичні вирішення килима. Так, для Київщини, Полтавщини характерне розміщення рослинного орнаменту по всьому полю килима, на Поділлі композицію килима вирішено у вигляді стилізованих квітучих рослин у вазонах. У Карпатах — укрупнені мотиви геометричного орнаменту в поєднанні з гладенькими смугами. Проте в межах одного регіону ткацтва та килимарства, чи в кількох селах або навіть в одному селі нерідко існують відмінності в колористичному вирішенні та в орнаментиці. Поступово вдосконалювалася композиція, урізноманітнювалася орнаментика, збагачувалася кольорова гама. Технологія ручного килимарства урізноманітнюється й удосконалюється і до сьогодні за рахунок самої тільки різноманітності переплетень фактури й різної тонини пряжі.

Інструменти та мате|>іа.тй Килими здавна виготовляли в основному на горизонтальних верстатах, які були майже в кожній сільській хаті. Для виготовлення килимів та гобеленів потрібні такі інструменти та матеріали: верстат (вертикальний чи горизонтальний) або рама, дерев'яний молоточок або велика вилка для прибивання настилів і пряжа. Ручне виготовлення килима базується на переплетенні ниток основи (поздовжні нитки) та утка (поперечні

нитки). Для основи беруть бавовняну чи льняну сирову не пофарбовану пряжу (основа не бере участі в колористичній композиції килима). Для утка використовують найрізноманітнішу пряжу — вовну, шовк, льон, сизаль (волокно кубинської рослини сизаль), різ-: зманітні синтетичні нитки. Кольорове переплетення утка немов «застилає», повністю закриває нитки основи. Кольорові нитки утка, які тчуть за певною схемою різних переплетень, утворюють рисунок. Перш ніж приступити до роботи, необхідно визначити, яких саме кольорів потрібна пряжа і скільки її треба кожного кольору. Орієнтовно на 1 м безворсового килима чи гобелена потрібно 1200 г пряжі. Потім готують верстат чи раму для виготовлення виробу. Великі за розміром вироби — килими, гобелени, доріжки доцільно ткати на вертикальному або горизонтальному верстаті, а невеликі (міні-гобелени) — на рамі. Рама (іл. 1.1) виготовляється із сухої деревини твердих порід. Спочатку виготовляють чотири бруски розміром 6 0 x 5 x 3 см і два розміром ІООхбХ ХЗ см. Для горизонтальних (верхньої і нижньої) поперечок рами використовують по два бруски завдовжки 60 см. Для більшої жорсткості між ними по центру ставлять на шкантах брусок розміром 5 x 5 x 3 см і з'єднують усі бруски двома шкантами в кожному куті, як показано на ілюстрації. На верхній і нижній планці набивають цвяхи у два ряди в шаховому порядку. Якщо умовно на кожній планці внизу й угорі пронумерувати цвяхи, то в першому ряду будуть парні, а в другому — непарні. Нитки основи треба натягувати на парні й непарні цвяхи (іл. 1.2). Вертикальні верстати дають великі можливості працювати в найскладніших техніках, застосовувати різноманітні види сировини, і створювати високохудожні вироби. Принципово вер-

Іл. 1.2. Натягування на раму.

ниток

основи

Іл. 1.1. Рама для виготовлення міні-гобеленів. тикальний верстат не відрізняється від рами, проте основу тут звичайно снують так (іл. 1.3), щоб її можна було в разі потреби пересунути зверху вниз залежно від ступеня виконання виробу. Кінець нитки основи закріплюють на початку вільної горизонтальної планки, перекидають нитку знизу назад, піднімають вгору, перекидають через верхню горизонталь верстата, опускають уни.ч, охоплюють вузьку горизонтальну плин ку, знову перекидають вгору, перс кидають вниз, знову протягують угору і охоплюють знову вільну млинку, піднімають угору і знову іінм:і. ДплІ Процес

ПОВТОРЮЮТЬ.

У

І1('|ІГІІІ(ІІ.)ІІ.ІІІ1Х

верстатах часто ішстопшуіоті. и|>м стрій для піднімання чистими ниток

(нижніх) основи для зручнішого утворення зіва. Горизонтальні верстати набагато складніші за конструкцією. Рисунки виробів, виготовлених на горизонтальних верстатах, завжди мають спрощений геометричний характер. В ньому поєднується кольоровий уток з багатобіфініою основою, яку створюють снушінням: по всій ширині основи набирпють певну кількість кольорових ниток. Головна відмінність від вертикального верстата полягає в тому, що в горизонтальному основа «працює» в горизонтальному положенні. На такому норстаті можна виготовляти широкий асортимент виробів — килими, покривала, скатертини, доріжки.

Іл. 1.3. Натягування ниток основи на вертикальному верстаті для гобеленів великих розмірів.

Основних навичок ткання можна набути на невеликих настільних ткацьких верстатах для ручного ткацтва (їх випускають у Прибалтійських республіках). Настільний ткацький верстат має просту конструкцію, і його неважко виготовити самому. Для цього потрібна добре висушена деревина твердих порід. Складається такий верстат (іл. 1.4) з двох боковинок 1, прикріплених на шкантах З до рами з бердом 5, та робочих валів 4. Робочі вали можна прокручувати за допомогою гвинтів 2. Нитки основи протягують через бердо. Парні і непарні нитки розділяють за допомогою планки. Під час роботи на горизонтальному ткацькому верстаті всі нитки основи натягнуті в горизонтальній площині з невеликим нахилом до виконавця — ткача. Кожна нитка основи забрана в своє вічко ремізки, їх згруповано так, що в разі піднімання однієї піднімаються парні нитки основи, а другої — непарні (якщо основа заправлена у дві ремізки). На горизонтальному верстаті може бути 4, 8, 12 ремізок. Завдяки їм є можливість створити складні мотиви ткання (іл. 1 на вкладці). Горизонтальний ткацький верстат для ручного ткацтва в чотири ремізки (іл. 1.5) складається з ткацького вала 1, на який намотується виготовлюваний виріб (ткання) і в місцях 8 якого закріплюються зв'язані в пучки кінці основи; фіксаторів 2 ткацького вала, за допомогою яких відпускають основу і намотують ткання; поперечної рамибатана 3, в яку вставляють бердо; бердо 4, через яке проходять усі нитки основи (чим густіше бердо, тим густіше буде тканина); ремізок 5; пристрою 6 для піднімання ремізок; верхньої каркасної дошки 7; основного вала 9, на якому закріплено основу. У вічка ремізок проводять парні (в одну) й непарні (в другу) нитки. Складніший ткацький рисунок потребує більшої кількості (4, 6, 8) ремізок, в які за схемою цього рисунка заправляють нитки основи. За допомогою ремізок піднімають потрібні нитки основи для переплетення з нитками утка, а також створюють ткацький рисунок.

Іл. 1.5. Горизонтальний, ткацький верстат для ручного ткацтва в чотири ремізки:

1 — ткацький вал; 2 — пристрій для прокручування валів; 3 — рама; 4 — бердо, в зубці якого заправлена нитка основи; 5 — ремізки; 6 — пристрій для піднімання ремізок; 7 — верхня каркасна дошка; 8 — місце закріплення зв'язаних кінців основи-; 9 — основний вал.

Іл. 1.4. Настільний гори.юнтальниіі ткацький верстат: а

в рп.іібранпмі) ни.'дяїіі: 0

ҐКЛШІІЧІ н її.

8

Для виготовлення текстильних виробів потрібно наснувати одно-чи різноколірну основу. Різноколірну основу готують за рахунок так званих «просновок» '{чергують нитки різних кольорів). Процес підготовки основи показано на іл. 1.6. Три бруски з чотирма кілочками закріплюють на столі за допомогою затискача. Далі кінець нитки прив'язують до кілочка 1, ведуть її до кілочків 2 і 4, обвивають ниткою і ведуть її до кілочка 2. При цьому кілочок 4 обвивають так, щоб нитки перехрещувалися між кілочками 4 і 3. Далі

нитку ведуть до кілочка 1 і знову до кілочків 2, 4, 3, 2, повторюючи всі рухи. Відстань між кілочками 1—2—4 становить 185 см. Після снування нитки в місці перехрещення зв'язують шнурком (іл. 1.7). Для виготовлення основи можна зробити спеціальну дошку розміром 90 X 45 см з кілочками (іл. 1.8). Після підготовки основу знімають і заплітають у косу (іл. 1.9), щоб не заплутались нитки. Потім її натягують на планку верстата (іл. 1.10), прокладають через дерев'яне бердо, закріплюють верхню планку берда і основу на робочий вал (іл. 1.11). Основу для ручних верстатів складнішої конструкції заправляють так

Іл. 1.8. Дошка з кілочками для намо- | тування основи: а — дошка з кілочками; б — основа; в — закріплення основи на валу планками.

Іл. 1.6. Підготовка основи з кольоровими просновками.

1л. 1.7. Обв'язування ниток основи шнурком у місцях перехрещування парних і непарних ниток. (робити це краще вдвох): до основного вала 9 (див. іл. 1.5) прокладають пасма ниток основи і закріплюють їх на валу.

Два пасма основних ниток пропускають над валом, кінці пропускають під низ, виводять їх знизу вверх по боках і обв'язують нещільним вузлом. Так закріплюють усі нитки основи на вал. Можна їх прикріпити до вала, розмістивши на ньому за допомогою тонких дощечок (див. іл. 1.8, в), або натягти на металевий прут. Закріплені нитки затягують через вічка ремізок — парні в одну, непарні — в другу або за рисунком переплетення. Потім ці ж нитки проводять через «зубці» берда за допомогою спеціальних плоских крючків (іл. 1.12, 13). Нитки в «зубці» берда затягують по черзі 1, 2, 3, 4 і т. д. Коли ремізки піднімаються, утворюється зів: перший — в разі піднімання парних ниток, другий — непарних (іл. 1.14). Протягнувши нитки через бердо, їх натягують і кріплять до вала. Потім приступають до ткання за допомогою човника чи іглиці (іл. 1.15). На Україні була поширена техніка ткацтва «під дошку». Вона полягає в тому, що, крім основного ткацького мотиву, за ремізками іщ; ннбирпють на

Іл. 1.9. в косу.

Заплітання

11

а Іл. 1.16. Перебирання основи правою рукою для утворення зіва.

Іл. 1.10. Прокладання ниток основи на планку в зубці берда настільного ручного верстата: а — бердо; б — основа з планками, які розділяють парні й непарні нитки основи.

Іл. 1.12. Проведення ниток основи в бердо.

Іл. 1.14. Утворення першого (а) і другого (б) зіва.

Іл. 1.11. Натягування ниток основи на робочий вал.

Іл. 1.17 Початок ткання гобелена:

Іл. 1.13. Плоскі крючки для протягування ниток основи.

Іл. 1.15. Ткацький човник та іглиця для ниток утка.

а — виготовлення міцного рівного пруга за допомогою подвійного обвивання двох крайніх ниток основи; б — притягання країв до рами, щоб уникнути зміни розмірів виробу.

Д5^

Іл. 1.20. Різні основи і утка.

Іл. 1.19. Прокладання і послідовність «прибивання» утка.

Іл. 1.18. Піднімання ниток основи для утворення зіва: а — за допомогою зв'язування шнурком; 1 — планка, що розділяє парні нитки основи; 2 — планка, що розділяє непарні нитки основи; 3 — пасма ниток; 6 — за допомогою струбцин: 1 — кріпильний

прутик чи планки (дошки) основні нитки за мотивом рисунка. Прутик просувають між нитками основи так, щоб він ліг зверху тих, які перекрилися кольоровими нитками утка, і під ті нитки основи, де кольорових ниток утка не видно на звороті виробу. Кількість прутиків повинна відповідати кількості «уступів» рапорта утка, тому що орнамент має ступінчатий контур. Розглянемо виконання рисунка перебірного ткацтва, яке має різноманітні техніки виконання. Після того, як виткано потрібну смугу фонового полот-

14

на, піднімають перший прутик і між роз'єднаними нитками основи поруч з прутиком просувають гладеньку дошку (планку) завширшки 12 см. Просунувши дошку плазом на всю ширину основи, її повертають на ребро. Перед бердом утворюється зів, в який просувають кольорові нитки утка. Потім дошку повертають плазом, відсувають назад, далі від ремізок і прокидають фонові нитки утка. Знову ставлять дошку на ребро і прокидають кольорові нитки утка. Ці рухи повторюють стільки разів, скільки потрібно для утворення

ниток

ступінчастого контуру. Процес повторюють для кожного прутика. На ручному верстаті виготовляють тканини з перебірним двобічним чи однобічним рисунком. Перевірну нитку закладають на необхідну кількість ниток основи (за рисунком) у той самий полотняний зів, що й фонову - нитку утка. Незважаючи на те, що нитки для перебору товстіші й м'якші, перевірний візерунок лежить в одній площині основного полотна, опукло вимальовуючись на фоні. У всіх видах ткацтва слід забезпечити м'який еластичний настил утка. Шоб досягти цього ефекту, треба натягувати нитки основи без провисання, але й не дуже сильно, пам'ятаючи, що слабкий натяг ниток основи призведе до дірчастої структури килима, а надто сильний утруднить прокладання ниток утка. Для створення рівного міцного краю

переплетення

ниток

виробу обов'язково використовують дві бавовняні чи льняні нитки. Щоб утворився зів, беруть дві рейки розміром 6 0 x 3 x 2 см і прокладають їх через нитки основи (першу, чергуючи парну й непарну нитки, другу — непарну й парну). Спочатку роблять кілька прокидок по утку бавовняною чи льняною ниткою, а потім тчуть кольоровою шерстю за рисунком. Наткавши смугу завдовжки не менш як 1 — 2 см полотняним переплетенням, пришивають до неї нижню частину картону (рисунок гобелена в натуральну величину). Потім тчуть гобелен, чергуючи нитки основи через одну, тобто виводять нижні нитки вперед (іл. 1. 16) правою рукою і прокладають нитку утка, так уток прокладають між верхніми і нижніми нитками основи. Дві крайні нитки основи двічі обвивають ниткою утка для утворення міцного пруга (іл. 1. 17, о). Наткавши 5 — 10 см виробу, прошивають краї міцною льняною ниткою і добре притягають до рами, щоб не утворювались затяжки на основі в процесі ткання

Іл. 1.22. Техніка ткацтва вертикальних (а) і скісних (б) ліній.

Іл. 1.21. Різні техніки килимарства: а — з'єднання кольорів через одну нитку основи; б —~ «на межову нитку».

Нитку утка проводять у зів, утворений парними й непарними нитками основи: перший з них утворюється парними нитками основи, другий — висуванням непарних ниток основи уперед.

Щоб не перебирати кожного разу всі нитки, розділяючи їх на парні й непарні, можна користуватися пристроєм для піднімання непарних ниток основи. Для цього 10 — 15 непарних ниток підв'язують шнурком і збирають

у невеликі пасма (іл. 1.18, а). Піднімати непарні нитки можна й іншим способом. За допомогою струбцин (іл. 1.18, б) закріплюють планку, до якої підв'язують одну з горизонтальних планок з перебраними і виведеними вперед нитками основи. Коли піднімати цю планку, утворюється зів. Нитку утка прокладають так. Спочатку нитку утка закладають у зів по високій дузі (іл. 1. 19, о); далі її прибивають молоточком по центру дуги (іл. 1.19, б) так, що утворюються дві менші дуги, які також прибивають молоточком по центру кожної (іл. 1.19, в). Тільки при такому прокладанні утка структура виробу буде і без стягування ниток і без дірчастих розріджених ділянок. У тканні килимових виробів застосовують найрізноманітніші переплетення, які створюють красиву гру фактури. Перше й основне переплетення — полотняне, коли нитка утка через одну

нитку основи перекриває її то зверху, то знизу (іл. 1.20, а), утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється, якщо основу перекривати через кожні дві нитки (іл. 1.20, б). Використання кольорового утка створює гру двох кольорів у шаховому порядку. Якщо одну нитку утка темного кольору чергувати із світлою ниткою утка, то утворюються вертикальні смуги у вигляді стовпчиків (іл. 1.20, в). Шерстяну нитку утка певного кольору повертають справа наліво і навпаки в межах її ділянки. При цьому вона може вкладатися перпендикулярно до основи і навкіс, але тоді обов'язково під кутом в 45°, бо інакше нитка стягне основу і готовий килим деформується. Кольорові площини рисунка, які піднімаються вгору крутіше, ніж під кутом 30°, треба виконувати прямолінійним ступінчастим контуром. Точно вертикальні контури тчуть «на межову нитку» (іл. 1.21), обвиваючи нитки утка

Іл. 1.25. Різні техніки ткацтва. Іл. 1.23. Техніка ткацтва площин:

округлих

а — фрагмент прокладання утка ліпи; б — ткання частини ола.

двох суміжних кольорів за одну й ту саму нитку основи. Це роблять двома способами: повторюючи нитку за ниткою, тоді контур матиме вигляд легко окресленого, або після кількох (2 — 4) ниток утка одного кольору обвивають нитку основи стількома ж нитками іншого кольору. Це створює контур у вигляді дрібних зубчиків. В разі виконання крупного косого контуру ступінчаста лінія утворюється з окремих ділянок. У техніці килимарства можна виконати будь-яку лінію — пряму, криву (іл. 1.22), коло, овал тощо. За допомогою цих ліній можна ткати складні композиції: архітектурні, пейзажі, людські фігури. Для цього потрібно точно по контуру виконувати переплетення, обов'язково враховуючи з'єднання і переходи ниток двох кольорів. Так, пряма вигнута лінія утворюється полотняним переплетенням, а довгі настили утка в окремих місцях не з'єднуються між собою, між ними утворюються прогалини. Тоді наступні прокидки перекри-

Іл. 1.24. Укладання кольорових ниток утка в техніці «кругляння» вають основу там, де не сполучились між собою дві попередні прокидки утка. Аналогічно тчуть і округлі площини (іл. 1.23). Місця, в яких не з'єднувались різноколірні нитки, можуть бути в 2—3 прокидки. Тоді на межі різних кольорів утворяться наскрізні щілини — вікна, які нададуть додаткової гри світла й тіні по контуру рисунка.

Цю техніку використовували у старовинних гобеленах. Найскладніша, найпоширеніша на Україні (особливо у Полтавській області) техніка ткацтва — «кругляння». Полягає вона в тому, що кольорові нитки утка укладають по колу, неначе наносячи пензлем (іл. 2—4 на вкладці). Схеми «кругляння» ниток утка залежно від крутизни кольорових площин показано на іл. 1.24. Часто буває потрібно підкреслити площину більш грубим контуром рисунка. Це зручно виконувати контурним шнуром. Ефекту досягають за рахунок перевивання зверху двох ниток основи і знизу кожної нитки (іл. 1.25, а). Довші стібки утворюють перевиванням знизу по дві нитки основи, а зверху — по чотири (іл. 1.25, б). Змінюючи напрям настилання (спочатку зліва направо, а потім зворотним рухом справа наліво), з уточних настилів утворюють красиву рельєфну косичку (іл. 1.25, в). Різні техніки ткацтва показано також на іл. 1.26. У килимовому ткацтві часто використовують техніку обвивання джгутів Іл. 1.26. Різні техніки ткацтва: а — настил в три нитки основи; в три і чотири нитки основи.

б — настил

Іл. 1.29. Використання декоративних пір'їн, їх закріплення через одну нитку основи.

Іл. 1.30. Використання різних намистин у гобеленах.

Іл. 1.28. Використання сухих у килимарстві, їх закріплення.

/л. 1.27. джгутів.

Техніка

виконання

обвитих

(іл. 1.27, а). Поєднання гладенької поверхні з кількома обвитими джгутами на площині килима дає красиву сітку (іл. 1.27, б). Можна виділити окремі ділянки рисунка кольором. Працюючи в цій техніці, треба міцно й щільно обвивати стержньові нитки основи. Нещільне обвивання дасть дірчасту структуру виробу. Техніка виконання тканих смуг близька до техніки обвивання джгутів. Дві нитки основи переплітають по черзі нитками утка, утворюючи плоскі вузькі стрічки. Якщо, перейшовши до дальших ниток основи, у деяких місцях з'єднати їх з першими смугами, то вийде красивий ажур, утворений вертикальними смугами. Цей спосіб тканих смуг застосовують як в основній композиції килима, так

трав

і в завершальній частині його. Плоскі стрічки створять гарну кайму (облямівку) виробу. Особливо важливе в цій техніці кольорове вирішення. Домінуючу гаму кольорів гобелена можна продовжити в завершальній частині — каймі; можливий варіант і контрастного вирішення. У гобеленах дедалі частіше поряд з шерстяними нитками для утка використовують інше волокно і навіть такі матеріали, як шматочки шкіри, красиві стебла трав. Великого поширення набуло кубинське волокно сизаль, що має красиве золотаве забарвлення. У гобеленах його застосовують для створення пухнастої фактури. Для цього поодинокі нитки сизаля вплітають у структуру гобелена, залишаючи вільними довгі кінці волокон, які й створюють пухнастість. Сизаль фарбується барвниками. В'єтнамські майстри у своїх роботах широко застосовують тоненькі палички бамбука, стебла трав, пальмове листя. З цих природних матеріалів можна ткати не тільки функціональні мати, а й красиві декоративні панно. Югославські майстри для декоративних панно використовують стебла соломи злаків (іл. 1.28), листя папороті, квіти, пір'я птахів (іл. 1.29) і яскраві

Іл. 1.31. Схеми виконання ворсової та петельчастої техніки.

Іл. 1.33. Виконання ворсової техніки за допомогою лінійки.

Іл. 1. 32. Килим «Паморозь». Автор Л. 9рм. основи. Аналогічно застосовують різноманітні намистинки. Нанизавши їх на нитку утка, прокладають як звичайну нитку полотняним (через 1 нитку основи) переплетенням (іл. 1.30, о) або настилом (через 2, 3 нитки основи) (іл. 1.30, б, в). Великого поширення в килимарстві набула ворсова техніка. Залежно від заданої довжини ворсу нарізають шерстяні нитки відрізками завдовжки

намистинки. Прямолінійні стеблини утворюють щільну структуру ткання. Коли ж застосовують легкі ажурні листки типу папороті, то нитки утка прокладають легко, не збиваючи їх щільно. Утворюється легкий ажур, який доповнюється в результаті перевивання кількох ниток основи в певному ритмі (6 ниток залишити, 2 рази по 4 нитки перевити і т. д.). Стебла трави і листя прокладають через одну нитку 22

приблизно 10 см. Склавши ворсову нитку вдвоє, обвивають нею дві нитки основи, між двома нитками основи прокладають кінці шерстяної нитки і витягають їх. Залежно від індивідуальних особливостей ткалі і від того, як їй зручніше укладати ворсову нитку, петлі бувають верхні (іл. 1.31, о) і нижні (іл. 1.31, б). Проклавши так рядок ворсу (петель), його обов'язково закріплюють двома прокидками нитки утка гладеньким полотняним переплетенням (іл. 1.31, в). Потім прокидки утка міцно прибивають килимовим молотком; так закріплюються ворсові нитки і петлі (іл. 1.31, г). Варіюючи висоту петель, можна створити різноманітну фактуру килима. Так, рисунок килима «Паморозь» (іл. 1.32) побудовано на легкій

Іл. 1.34. Виконання ворсової техніки по канві за допомогою голки: а — довільне нав' взування петель; б — пров'язування однакових за розміром петель на лінійку.

кольоровій гамі і різноманітних фактурах за рахунок поєднання різних петель короткого й довгого ворсу, настилання у вигляді шнурків, косичок з гладеньким тканням. У республіках Прибалтики дуже поширена техніка довговорсового килима, виконувана за допомогою лінійки, голки або в'язального крючка (іл. 1.33—1.35). В останньому випадку на крупну канву наносять рисунок, нарізають пряжу завдовжки 10—15 см, складають її вдвоа (іл. 1.35, а) і в'язальним крючком протягують петлю пряжі у вічко канви (іл. 1.35, б). Потім у цю петлю протягують два кінці шерстяної

нитки і затягують їх (іл. 1.35, в). Так за рисунком заповнюють вузли кольорових ворсових ниток (іл. 1.35, г). Ряд ворсових вузлів прокладають по горизонталі, потім (5—6 прокидок) — гладеньке ткання. Якщо килим виконують крючком, то між рядами вузлів основи залишають фон основної тканини в 5 —6 см.

Після того, як закінчили ткати килим чи інший виріб у килимовій техніці, його треба зрізати з обох боків і старанно закріпити краї. Для цього кожні дві нитки основи зв'язують вузлом (іл. 1.36). Існують два варіанти обробки країв: обшити виріб густим обкидним швом шерстяною ниткою або завершити бахромою. Бахрому можна виконати з ниток основи або додатково нав'язати її з шерстяної пряжі. Довжина бахроми може бути різна. Нав'язують бахрому так. Краї виробу обшивають обкидним швом, потім крючком витягують петлі з ниток шерсті, складених удвоє, після чого в ці петлі закладають кінці ниток і зав'язують. Це — найпростіший і найпоширеніший вид бахроми.

Якщо автор( проявить не тільки технічне вміння, а й художню фантазію і смак, то бахрома матиме вигляд невід'ємної частини єдиного художнього твору. У бахромі можна застосовувати різноманітні види китиць (іл. 1.37), плетінь, вплітати намистинки тощо. Для бахроми ускладненого типу бажано залишати довгі кінці основи. їх попередньо зв'язують вузлом, як показано на іл. 1.36, або першу нитку зв'язують з другою, другу з третьою, третю з четвертою і так до кінця. Далі можна фантазувати і застосовувати найрізноманітніші способи оформлення бахроми. Можна взяти, наприклад, кілька ниток у пасмо і обвити їх шерстю з шовком чи люриксом (іл. 1.38, 1.39), можна нав'язати китички або зали- Іл. 1.37. Нав'язування китиць різної шити на пасмі необвиті нитки і вони форми на кінцях обвитих шнцрів. матимуть вигляд м'яких, пухнастих кульок. Частина ниток може вільно падати, що в поєднанні з обвитими створює красиве живописне доповнення виробу. Велике значення має кольорове вирішення бахроми: перевити нитки бахроми одним кольором чи в контрастні або близькі за тональністю смуги. Іл. 1.38. Обвивання кінців ниток основи шерстю або шовком.

Іл. 1.35. Виконання ворсової техніки «рюю» за допомогою в'язального крючка. Іл. 1.36. Закріплення кінців виробу зв'язуванням ниток основи вузлом.

Іл. 1.39. Обвивання ниток основи шерстяною, шовковою чи іншою пряжею.

дити до використання різноманітних матеріалів і технік. Важливо тільки все виконувати майстерно.

Іл. 1.40. Приклади розміщення керамічних намистин на каймі килима. У деяких випадках бахрому створюють за заданою композицією. Килим, наприклад, може мати строго геометричний чорно-білий рисунок. Чітка композиція ритмічно розміщених чорних і білих площин у такому випадку створює красивий виріб. Бахрома повторює клиноподібну схему килима. Чорні перевиті шнури утворюють клин, потім білі перевиті шнури продовжують його. На чорних шнурах нанизано різновеликі білі керамічні намистини, на білих — чорні. Завершується клин чорно-синім пір'ям екзотичних птахів. Потім знову йдуть білі перевиті шнури, далі пір'їни вже по горизонталі. Можна використати ці ж засоби для іншої композиції. Чорні шнури з вкрапленням білих намистин підкреслюють горизонталь. Білі шнури з чорними намистинами побудовано також по горизонталі, а пір'їни вплетено красивим клином. У центрі кілька шнурів, обвитих чорною шерстю, завершуються витканим прямокутником. Схеми розміщення керамічних намистин на обвитих шнурах наведено на іл. 1.40. Керамічні намистини добре комбінуються з шерстю. Вони підкреслюють оригінальність виробу. Неабияке значення має і те, що їх просто виготовити, їх можна робити різної величини й кольору, з більшим чи меншим отвором, гладенькими чи з вкрапленням вишуканого рисунка. Отже, у майстра є безліч варіантів. Фантазія ткача дає змогу творчо підхо-

У техніці ткацтва виготовляють різноманітні вироби із спрощеним рисунком у вигляді гладеньких кольорових та орнаментальних смуг. Ці вироби можна виготовляти на рамах, на горизонтальних верстатах, а ткані пояси ще й за допомогою дощечок. На рамі тчуть прості і невеликі вироби, рисунок яких побудовано на співвідношенні гладеньких кольорових смуг. Це — серветки, декоративні подушки та сумки. Для виготовлення подушки розміром ЗО X 40 см натягують 32 см основи з урахуванням 2 см на її збігання під час ткання. Щільність основи — 8 ниток на 2,5 см. Побудова композиції може бути довільна: асиметричне поєднання всіх смуг, чергування кольорових смуг у певному повторюваному ритмі, симетрична схема від центральної смуги. При асиметричній схемі рисунка спочатку тчуть «косичкою» білу смугу завширшки 12 мм, потім — теракотову, дві косички білої і теракотової смуги через три нитки настилу, далі — гладенькі кольорові смуги різної ширини. Другу половину виробу тчуть так само, але смуги й косички повторюють у зворотному порядку. Завершують виріб бахромою. Для цього нитки основи зв'язують вузликами і нав'язують бахрому із шерсті. Для ткання поясів беруть шерстяну, льняну чи бавовняну пряжу, а також волокно сизаля. Щоб виткати пояс, потрібні такі нескладні пристрої: планка розміром 20 X 2 см, дерев'яна лінійка у формі меча і невелика кругла паличка (5 X 0,7 см). На рамі бажано також виткати зворотний бік подушки в смугу або в один колір, а можна використати цупку тканину. Щоб полегшити процес ткання в смуги, використовують так звану іглицю (див. іл. 1.15). По її краях вирізано заглиблення, в яких тримається намотана нитка утка. Для утка бажано використовувати шерстяну пряжу низьких номерів (№ 6—8). Пряжу високих номерів потрібно складати в 4—6 раз. Особливий інтерес становлять сумки, виткані на рамі. У гірських районах

Іл. 1.41. Порядок снування ниток основи.

Карпат, Кавказу подібні перекидні сумки — сакви є невід'ємною ознакою національного одягу. Жителі Карпат такі сумки називають тайстрами. Виткані сумки користуються великою популярністю у молоді. Варіантів їх виготовлення безліч. Можна, наприклад, таку сумку виткати в два-три кольори, використовуючи різноманітну сировину і надаючи їм різноманітної фактури. Для основи краще взяти бавовняну пряжу низьких номерів слабкого кручення, складену в 2—3 нитки. Залежно від товщини ниток утка добирають номер основної пряжі. Якщо для утка планується використати подвійну шерстяну нитку середнього (№ 10—14) номера, то щільність основи визначають з урахуванням 16 ниток на 1 см, тобто і для утка, і для основи добирають нитки близьких номерів. Нитки утка «застеляють» щільно основу. Після закінчення роботи кінці ниток сплітають і скручують у шнурок. Щоб виткати пояс завдовжки 1,5 м (разом з бахромою), нитку основи треба взяти завдовжки 1,8 м. Основу для поясів готують, намотуючи нитки по замкнутому колу на два крючки або 27

на спинки двох стільців. Цю роботу зручніше виконувати вдвох. Помічникові доручають тримати планку, навколо якої (раз над нею, раз під нею) обводять нитки основи; Коли намотано потрібну кількість ниток для ширини пояса, кінець міцно зв'язують, щоб нитки не переплутались. Коло, утворене нитками основи, добре відтягують. Сидіти треба обличчям до крючка, на якому тримається основа. Велика планка має бути розміщена зліва від ткача на відстані 20 см. Кінчиком лінійки ткач набирає всі нитки, які виходять з-під планки, і притискує верхні нитки вниз. Потім повертає лінійку на ребро, внаслідок чого утворюється зів, через який пропускає нитку утка, яку намотує на круглу паличку. Пояс можна ткати також на невеликому пристрої (іл. 1.41), на якому спочатку снують основу. Кінець нитки закріплюють на стержні 1. Потім її ведуть зверху до низу стержня 3 через одну нитку, відтягують і підв'язують до стержня 7. Це дає можливість вільно утворювати зів для прокладання ниток утка.

Іл. 1.42. Зразки поясів гладеньких і в смуги.

Іл. 1.44. Набір дощечок.

Іл. 1.43. Зразки поясів у смуги. Рисунок пояса в наведеному прикладі утворюється кольором ниток основи і утка. Тому шерстяні (льняні) нитки основи треба добирати за кольорами. Композицію рисунка доповнює тонина ниток утка. Можна виткати різну фактуру: від строгої гладенької, у смуги, до складних мотивів, які утворюються за рахунок товстих ниток основи, або легких петельок по утку. Також красиві пояси, рисунок яких формується лише за рахунок кольору основних ниток (іл. 1.42, 1.43). Пояс з витонченим рисунком у кольорові смуги можна виткати і за допомогою дощечок. Цей спосіб дуже простий і допускає найрізноманітніші варіанти. Так, чорно-білий пояс з переплетенням в «ялинку» зручно ткати на дощечках, які легко виготовити самому. Ці фанерні дощечки розміром

5 x 5 см мають по кутах дірочки діаметром 0,5 см, через які протягують нитки основи. Для полегшення дальшої роботи дощечки і дірочки на них нумерують (іл. 1.44). Рисунок і напрям витків на поясі залежить від положення ниток основи на дошці. Слід пам'ятати, що сплетені в такий спосіб пояси збігаються під час ткання, тому основу беруть більшої довжини (на 1/4 виробу). Краще використовувати подвійну нитку простої пряжі. Через кожну дощечку проходять чотири нитки. їх розкладають на столі у певному порядку і заправляють. У першу й другу дірочки заправляють чорні нитки, в третю і четверту — білі (перший набір) (іл. 1.44, а); у другу і третю — чорні нитки, в четверту і першу — білі (другий набір) (іл. 1.44 б). У третю і четверту — чорні

нитки, у другу й першу — білі (перший набір); у всі чотири дірочки заправляють чорні нитки (другий набір). У всі дірочки заправляють білі нитки (перший набір); у третю і четверту — чорні, у другу й першу — білі (другий набір). У другу і третю — чорні, у четверту і першу — білі (перший набір); у першу і другу — чорні, у третю і четверту — білі (другий набір). У всі дірочки заправляють білі нитки (перший набір) (іл. 1.44, в); у всі дірочки заправляють чорні нитки (другий набір) (іл. 1.44, г). Виконуючи перший набір, всі нитки заправляють з лицьового боку дощечки, другий набір — з тильного. Нитки основи акуратно натягують і закріплюють кінці шнуром або тасьмою. Далі один кінець основи прив'язують до міцної скоби, защіпки тощо, а другий — до спинки стільця, на якому сидить виконавець (іл. 1.45). Це дає змогу в разі потреби попускати чи натягувати нитки основи. Натягнуті нитки створюють зів, через який протягують нитку утка і прибивають лінійкою. Щоб утворити новий зів, дощечки повертають рухом від себе на 90° (іл. 1.46). До того, як виконавець набуде основних навичок

ткання, дощечки варто повертати по одній, а навчившись — всі разом (іл. 1.47). Після повороту дощечок знову утворюється зів, через який пропускають нитку утка і прибивають її лінійкою. Знову повертають дощечки на 90° і т. д. Від повертання дощечок нитки скручуються, і це заважає роботі. Щоб запобігти скручуванню ниток, дощечки зв'язують разом (див. іл. 1. 44), нитки знімають з защіпки, розбирають, знову зв'язують і продовжують роботу. Закінчивши ткати пояс, кінці ниток зв'язують і скручують у шнури, утворюючи бахрому. На дощечках можна ткати пояс без рисунка — звичайним полотняним переплетенням. Замість шерстяних ниток використовують тонкі кольорові шнурки. З'єднавши кілька гладеньких орнаментальних смуг, можна створити композицію великого килима. Інколи на невеликому верстаті або рамі тчуть частини килима, які потім зшивають і одержують цілісний твір. Для цього частини килима чи смуги з'єднують шерстяною ниткою в тон виробу, прошиваючи в кожне вічко (іл. 1.48).

Іл. 1.45. Кріплення ниток основи для ткання пояса. Іл. 1.46. Повертання утворення зіву.

дощечок

Техніка ручного плетення відома нині як вид мистецтва макраме. Це техніка стародавня. Дослідження зразків текстильних виробів Давнього Єгипту свідчать, що її широко використовували для завершення килимів, одягу і навіть кінської збруї. Техніка плетення Давнього Єгипту поширилась у східні, а потім і в європейські країни. Починаючи з 60-х років нашого століття, плетення в техніці макраме почало відроджуватись. Великого поширення техніка ручного плетення набула і на Україні. Про це свідчать старовинні ткані та вишивані рушники, скатертини — обруси, які експонуються в музеї народного декоративного мистецтва в Києві, в етнографічному музеї Львова, музеї народного мистецтва в Коломиї. Особливо вишукане плетиво в рушниках. Кра-

сива багатоколірна вишивка часто завершувалась ажурним або строгим краєм одноколірного плетення, що підкреслювало красу ритму, кольору рисунка вишивки. У контрасті вони доповнювали одне одного і створювали єдиний художній виріб. Нині плетення стало самостійною технікою при створенні декоративних виробів. У техніці макраме можна створити багато виробів для окраси житла — рушники та серветки (іл. 2.1), панно і міні-гобелени (іл. 2.2 та іл. 5—6 на вкладці), штори, скатертини, килими для підлоги, покривала, різноманітні сумки (іл. 2.3), абажури, кашпо (іл. 2.4), жилети, хустки, прикраси, пояси тощо. Головне — творча фантазія. Для виконання виробів у техніці макраме потрібні такі робочі інструменти та пристрої: дошка, на одному

для

Іл. 1-47. Послідовність операцій ткання на дощечках. Іл. 1Л8. килима.

З'єднання

окремих

частин Іл. 2.1. Рушник та серветки. Автор Н. Під гайна.

Іл. 2.3. Сумка. Автор Н. Підгайна.

Іл. 2.2. Декоративне панно. Автор Г. Гришко.

боці якої прибивають рейку завтовшки 3 см, до якої по боках прикріплюють горизонтально шнур (на цьому «стойовому» шнурі нав'язують основні нитки, які утворюють візерунок); булавки з круглими головками

та меблеві цвяхи з шляпками; ножиці; крючки в'язальні тонкі та товсті. Залежно від призначення виробу добирають відповідну сировину. Для виробів великих розмірів слід вибирати потовщений бавовняний або льняний

шнур, товсту (грубу) шерстяну пряжу, а також джгут з сизалю. Для ансамблю одягу та прикрас використовують тонкі нитки з льону та бавовни (№ 10, -6, 4), а також тонкі шнури з люрексом, шовком, килимову та в'язальну шерсть низьких номерів. До початку роботи слід визначити орієнтовну довжину ниток для утворення плетеного вузла чи візерунка. Слід пам'ятати, що завжди йдеться про подвійну нитку (шнур), тобто, перед тим, як скласти нитку, вона повинна бути приблизно в шість разів довша від задуманого виробу. Перш ніж почати велику роботу, слід зробити пробні візерунки, на яких можна 2 0-25

перевірити правильність розрахунків щодо потреби в матеріалі. Довжину нитки, потрібну для виготовлення візерунка, визначають, поділивши довжину виробу на десять і помноживши на визначену раніше довжину нитки. Занадто довгу нитку, що утруднює роботу, можна вкоротити. Для цього її намотують на шпульки і прикріплюють мереживним вузликом. Зайву нитку намотують на шпульку знизу. Потім великим та вказівним пальцями лівої руки натягують нитку над шпулькою, справа зверху набирають дві петлі і затягують. Можна скористатися й іншим способом: майже всю нитку намотують на два пальці і за-

тягують простою петлею так, щоб із середини мотка нитка легко і вільно витягалась. Виконання виробів у техніці макраме базується на поєднанні різноманітних нав'язаних вузлів. Ці дрібні й великі фігурні вузли є основою всієї роботи. їх можна розміщувати по горизонталі, по вертикалі, у шаховому порядку, по діагоналі, об'єднуючи дрібні вузли з великими в певні групи. Різноманітне поєднання вузлів дає можливість виконати будь-який рисунок, будь-яку композицію. Для роботи в техніці макраме досить засвоїти плетення кількох вузлів основних видів. Початком роботи є нанизування і закріплення ниток (шнурів) на горизонтальну планку чи шнур (іл. 2.5). Нитки складають удвоє і перекидають петлю через горизонтальний шнур або планку (краще використовувати планку, на якій «стойові» нитки

Іл. 2.7. Вузлик у «кружок» зворотний.

1

Іл. 2.4. Кашпо. Автор Я. Підгайна,

Іл. 2.6. Вузлик у «кружок»: а — лівий; б — правий.

Іл. 2.5. Піінії.іушіїїіиі ниток для плетення вузлів.

Іл. 2.8. Подвійний вузлик у «кружок». 2*

тримаються міцніше). У петлю протягують кінці ниток. Таким способом нав'язують необхідну кількість ниток з урахуванням їх товщини і ширини виробу. Залежно від того, як прокладено першу нитку, перший ряд сприймається по-різному: вузликами зверху, коли робочу нитку протягнуто петлею над горизонтальною стойкою і в цю петлю витягнуто кінці нитки, або вузликами знизу, коли робочу нитку протягнуто під горизонтальною стойовою і кінці протягнуто через петлю. Потім виконують в'язання різних вузлів. Вузлик у «кружок» (іл. 2.6). Це простий вузлик з двох ниток, який лежить в основі багатьох візерунків. Залежно від того, з якого боку його виконують, вузлик у «кружок» може бути лівий чи правий. Якщо одноманітно виконувати всі прийоми, прокладаючи нитку у вузлик тільки зліва зверху (іл. 2.6, а), то шнур утворює ліву спіраль. Коли ж нитку прокладати у вузлик тільки справа зверху (іл. 2.6, б), то утвориться спіраль, спрямована у зворотний бік. Вузлик у «кружок» зворотний (іл. 2. 7). Часто після виконання кількох вузликів потрібно змінити напрям нитки, тобто кілька вузликів прокладають спочатку зліва зверху, а потім зліва знизу. Спіраль змінює свій напрям. Вузлик у «кружок» зворотний виконують зверху — раз лівою ниткою, раз правою. При цьому утворюється рисунок ланцюжком. Подвійний вузлик у «кружок» (іл. 2.8). Виконують аналогічно вузлику в «кружок» зворотному. Відмінність у тому, що плетуть два вузлики в «кружок» лівою ниткою і два — правою, причому все виконується зверху. Можна плести й три вузлики, тоді структура ланцюжка буде більш укрупнена. Двобічний вузлик у «кружок» (іл. 2.9). Для його виконання потрібні чотири нитки: дві середні утворюють вісь, а бокові — робочі. Чергують вузлики в «кружок» або в ланцюжок — один — зліва, два — справа. Подвійний двобічний вузлик у «кружок» (іл. 2.10). Виконують так, як і попередній вузлик, але кожний вузлик повторюють двічі. Вузлик «фриволітка» (іл. 2.11). Виконують у вертикальному напрямі з двох ниток подібно до вузлика в «кружок», прокладаючи нитки тільки з одного боку.

35

Іл. 2.9. Двобічний вузлик у «кружок».

Іл. 2.13. Вузлик «пікотка».

Іл. 2.14. Вузлик «фриволітка» з перетягнутою ниткою.

характер мережива. Розмір бокової петлі залежить від густоти вузликів і товщини нитки. «Пікотки» можна використовувати в багатьох візерунках. Вузлик «фриволітка» з перетягнутою ниткою (іл. 2.14). Виконують з чотирьох ниток. Дві крайні натягнуті, а середніми плетуть на обидва боки вузлики «фриволітка». Ліву середню нитку плетуть з лівою натягнутою, а праву середню — з правою натягнутою ниткою. Потім середні нитки схрещують — праву зверху через ліву і плетуть «фриволітку» правою ниткою на лівій крайній. Потім знову нитки,

з якими працюють, повертають у центр і все повторюють спочатку. Вузлик подвійний плоский (іл. 2. 15). Виконують з чотирьох ниток: дві середні є стойовими, а на двох бокових плетуть вузли симетрично один проти одного. У першу частину вузлика прокладають ліву крайню нитку зверху через середні нитки, а праву — знизу. Кінець лівої нитки протягують петлею правої нитки зверху, а кінець правої — петлею лівої знизу. У другій частині вузлика прокладають нитку зліва знизу і справа зверху. Кінець нитки витягують направо над петлею і наліво під петлею. Вузлик закінчено, і нитки займають вихідне положення:

Іл. 2.11. Вузлик «фриволітка».

Іл. 2.10. Подвійний двобічний вузлик у «кружок». Вузлик «двобічна фриволітка» (іл. 2. 12). Виконують з чотирьох ниток. Дві (середні) є стойовими і натягуються на дві бокові. Плетуть одну «фриволітку» зліва, одну — справа. Вузлик «пікотка» (іл. 2.13). В ряду вузликів «фриволіток» плетуть один вузлик трохи нижче, ніж звичайно, а потім трохи витягують його. Таким чином виникає бокова петля, яка надає

: : * ?..,.....

..... .-... .-.-. . . . .

-

Іл. 2.12. Вузлик «двобічна фриволітка».

Іл. 2.15. Вузлик подвійний плоский.

Іл. 2.21. Горизонтальні ребристі вузлики.

Іл. 2.16. Шнур з подвійних плоских вузликів.

Іл. 2.18. Вузлик (кручений).

Іл. 2.17. Вузлик «бочечки».

права нитка — справа, ліва — зліва. Шнур з подвійних плоских вузликів (іл. 2.16). Плетуть подвійні плоскі вузлики вищеописаним способом у вертикальні ряди. Вузлик «бочечки» (іл. 2.17). Виконують з шнура, протягуючи середні нитки назад у візерунок. Коли плетуть шнур, залишають для «бочечки» місце залежно від товщини центральних ниток. Потім утворюють шнур з трьох подвійних вузликів. Цю частину завертають у центрі пропущеного місця. Крайні нитки і утворюють шнур. Вузлик подвійний звитий (іл. 2.18). Виконують з чотирьох ниток. Робочу нитку прокладають у вузлик зліва зверху і справа знизу. її ведуть гвинтом направо, а виконуючи роботу в зворотному напрямі,— наліво. Вузлик подвійний з перевитою ниткою (іл. 2.19). Виконують з восьми ниток аналогічно вузлику «фриволітка» з перетягнутою ниткою. Візерунок утворюють двома шнурами з плоских вузликів. Правий шнур є дзеркальним відображенням лівого. Після утворення вузлика п'яту нитку

38

подвійний

звитий

Іл. 2.19. Вузлик подвійний з перевитою ниткою. перекидають через четверту і утворюють новий вузлик. Потім четверту нитку перекидають через п'яту. Вузлик закінчено, нитки займають вихідне положення, і візерунок повторюють спочатку.

Вузлик ребристий (репсовий рубчик) (іл. 2.20). Це один з найуживаніших вузликів. Здебільшого його застосовують у рядах або групах. Виконують з двох ниток. Робочою ниткою обгортають знизу протягнуту нитку вузликом, зав'язаним зліва направо. Нитки прокладають знизу, по черзі вив'язуючи зверху наліво і зверху направо. Кінець нитки протягують дугою для другої петлі і затягують. За способом виконання розрізняють ребристі вузлики, розташовані по горизонталі, по діагоналі та по кривій лінії. Горизонтальний ребристий вузлик (іл. 2.21). Виконують в одному ряді. Кількість ниток залежить від ширини

Іл. 2.20. Ребристий вузлик: а — плетення першого ряду: б — плетення другого ряду.

Іл. 2.24.

Звичайний вузлик.

Іл. 2.22. Вертикальні ребристі

вузлики.

Іл. 2.26. Сіточка із «словацьких» вузликів.

Іл. 2.25. Вузлик «словацький»

Іл. 2.23. Діагональні ребристі вузлики. візерунка. Ліва крайня нитка є горизонтальною основою. З вертикальних ниток утворюють поступово вузлики зліва направо. Основна нитка повертається завжди назад, як уток у ткацтві. У другому ряду поступово плетуть вузлики справа наліво, зав'язуючи їх також справа наліво (напрям в'язання вузлика відповідає напряму нитки основи). Аналогічно плетуть вузли По діагоналі і по кривій лінії, розташовуючи їх за рисунком. Вертикальний ребристий вузлик (іл. 2.22). На відміну від горизонтального ребристого вузлика плетуть горизонтальною ниткою. Вертикальні

нитки натягнуті і утворюють центри вузликів. Принцип виконання той самий, що й у попередньому випадку, але у вертикальній позиції. Нитку прокладають зліва знизу, роблячи спочатку верхню, а потім нижню петлі. Так само прокладають і в'яжуть нитку справа. Діагональний ребристий вузлик (іл. 2.23). Плетуть на діагональну нитку основи поступово зліва направо. Як завжди, перша ліва робоча нитка стає основою, а після закінчення ряду знову стає робочою. Звичайний вузлик (іл. 2.24). Виконують однією ниткою. В макраме використовується рідко, частіше на закінчення роботи. Вузлик можна в'язати справа чи зліва, зверху чи знизу. Кінець нитки прокладають у петлю справа зверху (іл. 2.24, о), потім нитку знизу протягують петлею (один виток), підтягнутий вузлик повертають напра-

Іл. 2.27. Протягуваний вузлик. во, а в разі, зворотного плетіння — наліво (іл. 2.24, б). Вузлик з багатократною петлею буде виразніший, якщо дугу петлі кілька разів обкрутити робочим кінцем нитки (іл. 2.24, в). Вузлик «словацький» (іл. 2.25). Плетуть звичайний вузлик навколо основної нитки, починаючи з того, що робочу нитку прокладають під праву основну нитку, і закінчуючи, як звичайний вузлик. Сіточка із «словацьких» вузликів (іл. 2.26). Виконують з шести ниток.

Іл.

2.28.

«Йосифівський»

вузлик.

Вузлики плетуть зліва. Непарними нитками плетуть у непарних рядах, а парними — у парних. У першому ряду утворюють три вузлики, у другому — два, у третьому — три або всі крайні нитки залишають вільними. В останньому варіанті у третьому ряду візерунка утворюють тільки один «словацький» вузлик, а по боках залишається по дві вільні нитки. Візерунок утворює своєрідний каскад вузлів. Протягуваний вузлик (іл. 2.27). Виконують з чотирьох ниток. Дві центральні нитки утворюють дві осі вузлика, через які прокладають праву крайню нитку: через нитку під правою віссю, через нитку під лівою віссю і знову через нитку. Нитка, з якою працювали, стає тепер лівою крайньою ниткою і навпаки. Повторюючи цей вузлик, утворюють шнур. «Йосифівський» вузлик (іл. 2.28). Цей ажурний вузлик особливо гарний у контрастному колірному поєднанні ниток. Виконують з двох ниток. На правій нитці перекидають вільну петлю наліво, кінець прокладають знизу під ниткою. Через цю петлю прокладають ліву нитку спочатку під кінець правої, а потім через її початок і знову під петлею правої нитки. «Турецький» вузлик (іл. 2.29). Спочатку однією довгою ниткою виконують «йосифівський» вузлик, а потім у зворотному напрямі прокладають другий кінець нитки від її початку. Пластичний вузлик, зроблений з грубого матеріалу (джгута, мотузки), нагадує тюр-

Візерунок «перлинка» (іл. 2.31) плетуть ребристим вузликом, але розміщений він у площині. Виконують його з шести ниток, з яких кожна один раз буде робочою, а другий раз утворює центр вузлика, в'язаного ниткою, з якою у візерунку схрещується. Візерунок «перлинка» зворотна (іл. 2.32). Плетуть двома ребристими вузликами. Робоча нитка завжди знаходиться над ниткою основи. Якщо нитку основи прокладають зліва, то першу петлю плетуть зліва під основою, а наступну — справа знизу. Другий вузлик плетуть у дзеркальному відбитку на основу, що йде справа. ШНГі'КИШ! ВИРОБІ И Іл. 2.29.

«Турецький»

вузлик.

Іл. 2.31. Візерунок «перлинка»

Іл. 2.30. Візерунок з подвійним вузликом у площині. бан. Завершують роботу рядом ребристих вузликів. В останньому ряду ребристих вузликів працюють тільки непарними нитками (якщо рахувати з правого краю), а парні нитки залишають вільними. Непарні нитки повертають назад і в тому ж ряду доповнюють парні вузлики цього ряду. Вільні парні нитки з'єднують з непарними нитками вузликами, які в'яжуть на зворотному боці після того, як роботу знімають з булавки. Кінці ниток можна обрізати. Візерунок з подвійним вузликом V іі'ішцииі (іл. 2.30). Виконують з дваііи 1І.ІІ.ИТИ н и т о к . У п е р ш о м у і т р е т ь о м у

Іл. 2.32. Візерунок «перлинка» зворотна рядах плетуть три подвійних вузлики, кожний з чотирьох ниток. У другому ряду плетуть два вузлики з двох ниток попереднього ряду зліва і з двох ниток справа. При цьому по боках залишаються дві нитки, але в наступному ряду їх знову використовують у роботі. Процес повторюють спочатку.

Багато виробів виконують технікою макраме. Для різних виробів потрібні відповідні вихідні матеріали. Так, штори, покривала, витончені декоративні серветки найкраще робити з тонкої м'якої пряжі, що надасть виробам еластичності. Для панно та абажурів бажано використовувати цупкіше волокно, вироби з якого будуть більш конструктивні. У техніці макраме завершують скатертини з гладкоофарбованої тканини, роблять легкі за рисунком вставки у вигляді ажурних квадратів у скатертинах та серветках. Виготовлення таких виробів — дуже копітка справа. Техніку макраме застосовують для виготовлення великого асортименту додаткових елементів ансамблю одягу — поясів, прикрас, різноманітних сумок, а також різних деталей одягу. Габаритні вироби (штори, покривала тощо) в техніці макраме виконувати важко. Доцільніше виконувати їх частинами (окремо квадрати, прямокутники або круги), які потім з'єднують. Скатертина. Скатертину можна виплести зразу прямокутною або у вигляді двох поєднаних трикутників. Розглянемо другий спосіб. Для полегшення роботи креслять трикутник і на ньому олівцем наносять сітку з квадратів. Плетуть подвійними вузликами, додержуючи дистанцій. У дальшому описі виконання робіт слід мати на увазі, що кожна нитка складається з двох (одного чи двох кольорів). Орієнтовна витрата пряжі на половину скатертини 70—80 г. Для плетіння застосовують візерунок з подвійним вузликом у площині (див.

іл. 2.30). Завершують трикутник ребристим вузликом (див. іл. 2.20). Виконання. 1. На робочому місці прикріплюють нарисований трикутник так, щоб його найбільша сторона була в горизонтальному положенні зверху. 2. Починають плести з одного переднього кінця. Довжина ниток збільшується в напрямі до правого боку трикутника і скорочується в напрямі до лівого боку. Верхню найбільшу сторону утворюють дві лінії ребристого вузлика по горизонталі (див. іл. 2.21). Але всю найбільшу сторону одночасно не плетуть. Готують спочатку дві основні нитки і поступово приєднують до них робочі нитки по всій довжині, яку дозволяє ширина виробу. 3. На булавці кріплять одну нитку — в два кінці і роблять під булавкою вузлик у «кружок» (див. іл. 2.6). Цими нитками в'яжуть ребристий вузлик на одній, а потім на другій основній нитці. Перші робочі нитки будуть у дальшому основними і утворюватимуть лінію ребристих вузликів на менших сторонах трикутника. 4. Робочими нитками ребристих вузликів, що залишилися, плетуть шнур з подвійних плоских вузликів (див. іл. 2.16). Кожною ниткою плетуть до ребристого вузлика внизу. 5. Закінчивши трикутник, пров'язують ще ряд між другим і третім ребристим вузликом на менших сторонах. Готову скатертину з льону можна доповнити красиво вплетеною каймою. Закінчити скатертину можна мережаною каймою з ниток, висмикнутих з тканини, або нав'язати до країв скатертини шовкові товсті нитки і з них сплести кайму. Це дуже копітка робота, хоча й належить найдавнішій техніці мережива. Декоративний пояс для кашпо чи панно. Найбільш поширене доповнення до панно чи кашпо — довгі поясистрічки. Для плетення пояса використовують льняну або бавовняну пряжу низьких номерів. Пояс виконують з вузликів двох типів — подвійного двобічного в «кружок» (див. іл. 2.10) та подвійного в «кружок» (див. іл. 2.8). Вертикальні ребристі вузлики (див. іл. 2.20) починають і закінчують пояс в один ряд. Ширина пояса — 7 см, кількість ниток по ширині — 12, довжина — довільна. Виконання. 1. Усі нитки закріплюють на стойову нитку. Визначають довжину вільних кінців. 43

2. Плетуть один ряд вертикальних ребристих вузликів навиворіт. У центрі вузлика прокладають дві нитки. 3. Нитки розподіляють на три однакові групи. 4. У кожній групі плетуть по два подвійних двобічних вузлики, один нижче від другого. 5. Першу нитку залишають вільною, а з третьої, четвертої та п'ятої плетуть «ланцюжок».,Шоста нитка теж вільна. У такий спосіб розподіляють усі шість ниток кожної з трьох груп. 6. Далі плетуть шість ланцюжків з шести вільних ниток, що залишилися. На першому за допомогою крайньої вільної нитки роблять подвійний двобічний вузлик. Нитка в центрі буде тільки одна, а вільна нитка після закінчення подвійного вузлика знову залишається вільною. Другий, третій, четвертий і п'ятий ланцюжки з'єднують між обою також подвійним вузликом. З шостим ланцюжком працюють, як і з першим. Кожний ланцюжок складається з чотирьох вузликів. 7. З чотирьох вільних ниток у центрі роблять два подвійних вузлики на однаковому рівні на нитках-ланцюжках, але немовби під ланцюжками. 8. Плетуть, як описано в п. 5. 9. Перший і другий ланцюжки прокладають у центр подвійного вузлика, верх якого утворюють дві вільні нитки. Аналогічно працюють з третім, четвертим, п'ятим і шостим ланцюжками. 10. По утворених трьох групах ниток (у кожній по шість) повторюють плетення за пп. 4—9. 11. Закінчують одним рядом вертикальних ребристих виворітних вузликів. Браслет та намисто. Браслет та намисто плетуть з однакових вузликів, тому можна обмежитись описом роботи над одним виробом, змінивши для виконання другого тільки розміри. Розглянемо плетення на прикладі браслета. Довжина виробу — 20 см, ширина —4—5 см. Матеріал — сирова нитка № 8. Браслет плетуть вузликами: подвійним, витим, у «кружок», зворотним, ребристим. Кількість ниток — вісім (16 кінців). Виконання. 1. На дві горизонтальні нитки нав'язують вісім подвійних ниток, тобто готують 16 ниток. 2. Пров'язують чотири ряди подвійних двобічних вузликів у «кружок» (див. іл. 2.10), з них три ряди повних,

а четвертий утворює один центральний вузлик. 3. П'ята від краю нитка буде першою основною ниткою діагональних ребристих вузликів (див. іл. 2.23). Плетуть всього чотири ряди по обох боках від центра до країв. 4. Плетуть вісім рядів шнурів вузлика в «кружок» зворотний завдовжки 3 — 5 см (див. іл. 2.7). 5. Плетуть ромб з подвійними плоскими вузликами (див. іл. 2.15) з усіх ниток. Останні два ряди (три вузлики) тимчасово залишають вільними. 6. З чотирьох крайніх ниток плетуть подвійний звитий вузлик (див. іл. 2.18). Сплівши кілька сантиметрів, нитки роз'єднують і продовжують плести вузликом у «кружок» зворотний на двох шнурах. Кінець знову з'єднують звитим подвійним вузликом. 7. П'ятою та шостою нитками плетуть вузлик у «кружок» зворотний. По середині довжини шнурок оторочують, утворюється петля. 8. Обидві поворотні нитки вплітають в останні три подвійні вузлики ромба. 9. З" двох останніх центральних ниток плетуть два звиті шнури. На середині верхню нитку правого шнура заміняють на верхню нитку лівого, тобто йдуть назустріч, і одночасно протягують їх через нижній отвір валика. 10. Другу половину браслета виконують у зворотному дзеркальному чергуванні вузликів. Плетуть два ряди подвійних вузликів під валиком, з п'ятою та шостою нитками працюють так, як описано в п. 7. і Шнур протягують петлею в першій половиш браслета. Потім закінчують ромб (п. 5) і шнури зворотного вузла. 11. Наступний мотив — чотири ряди діагональних ребристих вузликів, які плетуть від країв до центра. Після першого ряду в центрі плетуть основні нитки, які далі не зв'язують. Так утворюється отвір для застібки. 12. П'ять рядів подвійних двобічних вузликів у «кружок» вирівнюють вістря між рядками ребристих вузликів. Перші три ряди неповні, четвертий та п'ятий закінчують отвір для застібки. 13. Закінчують браслет двома рядами горизонтальних ребристих вузликів (див. іл. 2.21). Нитки зашпаровують, обрізавши та залишивши їх за останнім рядом ребристих вузликів. 14. Кріплять вузлики (валики) для застібки до початку браслета.

Маленька сумочка. Маленька декоративна сумочка розміром 11X4 см править за прикрасу. Виконують її подвійними вузликами за рисунком. Передню частину прикрашено кількома рядами діагональних ребристих вузликів, які плетуть не зовсім звичайним способом. Кінчик прикрашає маленька китичка. Сумочку роблять у формі трикутника, з трьох частин, зшитих по боках. Для плетення застосовують сирову нитку № 6. Сумочку плетуть вузликами: подвійним, ребристим та ланцюжком. Кількість ниток —12 (24 кінці) плюс 1. Для полегшення виконання рисунка слід користуватись булавками з головками. Виконання. 1. Дві нитки закріплюють на булавки і плетуть один вузлик послідовно з усіх чотирьох кінців. Коли сумочка готова, нитки розрізають і утворюється китичка. 2. На булавці кріплять п'ять ниток направо та п'ять ниток наліво від китиці. 3. Від центра до краю і в зворотний бік плетуть два ряди горизонтальних ребристих вузликів (див. іл. 2.21). 4. Виконують чотири ряди діагональних ребристих вузликів (див. іл. 2.23), які ведуть від країв до центра, тобто знизу вгору. В центрі основні нитки візерунка перехрещуються і переходять на другу половину як робочі. 5. Для вирівнювання кінчика роблять кілька неповних рядів подвійних, з перевитою ниткою вузликів (див. іл. 2.18). Далі плетуть у цій техніці до кінця по всій ширині сумочки. 6. Закінчують тоьома рядами горизонтальних ребристих вузликів (див. іл. 2.21). 7. З останньої нитки (два кінці) плетуть ланцюжок і прикріплюють його по боках сумочки. Газетниця. Сумку розміром 35 X X ЗО см, призначену для тимчасового зберігання газет, можна виплести легко й швидко. Плетуть подвійними двобічними вузликами в «кружок» (див. іл. 2.10), півтора подвійного вузлика в кружку — на боковинках, на передній та задній частинах замість швів по боках. Закінчують або кількома рядами горизонтальних ребристих вузликів, або бахромою, зв'язавши кінці обох частин разом і обрізавши на потрібну довжину. Газетниці плетуть вузликами — подвійним та ребристим. Кількість ниток — 28 (56 кінців).

Виконання. 1. Дві нитки кріплять на булавці і роблять шнур з 50—60 подвійних вузликів у «кружок» (див. іл. 2.8). Коли шнур досягне потрібної довжини, протягують крайню нитку через початок шнура і знову протягують. Нитки потім використовують, як і перші чотири нитки в роботі над однією частиною газетниці. Так закінчують першу ручку. 2. Вузликом у «кружок» (див. іл. 2.6) прикріплюють 10 ниток (20 кінців) до задніх бокових петель подвійного вузлика ручки. 3. Плетуть два ряди горизонтальних ребристих вузликів (див. іл. 2.21) самої ручки. 4. Вузликами «бочечки» (див. іл. 2.17) плетуть ще два ряди, виконують півтора подвійних вузлика. 5. У третьому ряду до обох крайніх вузликів приєднують одну нитку (два кінці). Нитку кріплять на булавку і крайній подвійний вузлик плетуть з шести ниток. Центр подвійного вузлика утворюють чотири нитки. 6.', Шостий ряд — з подвійних вузликів. За крайніми вузликами з двох крайніх ниток плетуть короткий шнур з вузликів «фриволітка» (див. іл. 2.11). 7. Певторюючи пп. 1 — 6, виконують другу частину газетниці. 8. У сьомому ряду обидві частини газетниці з'єднують простим подвійним вузликом з крайніх ниток обох частин. 9. Дальші 8 —16 ряди плетуть подвійними вузликами (півтора подвійного вузлика) в обох частинах. Спочатку виконують передню та задню частини до вершини трикутника, потім плетуть бокові частини потрібної довжини і знову передню та задню частини. 10. Закінчують роботу чотирма ребристими вузликами з обох боків. По боках залишають 8 вільних ниток, які використовують як нитки утка. Нитки прокладають збоку в протилежному напрямі. На однакових рівних місцях їх з'єднують і закінчують всередині газетниці в одну лінію. Вивчивши на невеликих виробах різну техніку макраме, можна приступити до плетіння складніших виробів. Декоративне панно. Невелике декоративне панно розміром 70 X 25 см плетуть з 24 товстих шнурів (48 кінців), попередньо складених удвоє. Виконання. 1. Плетуть горизонтальні ребристі вузлики, потім з поворотом зворотних ниток плетуть ще одну смугу горизонтальних вузликів.

2. Поділивши загальну кількість кінців (48) на чотири частини (по 12), плетуть за рисунком кожну частину, поєднуючи діагональні вузлики з різними перевивами (візерунок з подвійним вузликом у площині). 3. Виконавши половину рисунка (вузлики по діагоналі до з'єднання в центрі), починають плести вузлики у зворотному порядку. 4. Закінчивши Х-подібний мотив, знову плетуть два ряди горизонтальних ребристих вузликів. 5. Плетуть ЗО см смуги — вертикальні ланцюжки (три по два ряди), поєднуючи вільні шнури (по два-три ряди). Можна на довжину в 15 см перевити кожну смугу подвійним вузликом і знову продовжити плести ланцюжок. 6. Повторюють мотив рисунка (20 см). 7. Закінчують панно рисунком, який плетуть діагональними ребристими вузликами. У центрі — сіточка. Решта кінців утворює красиву спадаючу бахрому. Аналогічно можна виплести панно розміром 6 0 x 1 2 0 см, рисунок якого виконано за горизонтальною схемою. Нитки набирають за розрахунком. Для плетіння панно використано різні вузли — від простих ланцюжків, діагональних вузлів до складних перевивів та сіток. Діагональні вузли утворюють масштабні мотиви рисунка. У панно вплетено дерев'яні кульки. Світильники. В техніці макраме можна виплести абажури для торшерів, настільних ламп, підвісок, які можуть мати форми циліндра, кулі, конуса. Попередньо слід визначити схему рисунка, потім виконувати. Для настільної лампи виготовляють абажур, натягнувши нитки на обруч діаметром 15 см. Кількість ниток залежить від їх товщини. З тонких ниток плетуть більш витончений виріб, тому їх потрібно більше, робота складніша. За заданим рисунком виконують плетиво, кінці нав'язують на другий обруч (діаметром ЗО—35 см), пров'язують 3—4 см смуги шнуром з подвійних вузликів і знову обмотують обруч такого ж діаметра. Кінці закріплюють або залишають вільними у вигляді бахроми. У техніці макраме можна виготовити абажур у вигляді кулі. Мотиви плетення можуть бути найрізноманітніші, але спочатку слід виготовити каркас. Для цього використовують два обручі ді-

аметром 13 і 16 см. З'єднавши їх по вертикалі металевими дротинами (8 шт.), приступають до плетіння. Починають зверху і обов'язково обвивають вертикальні дротини. Плетуть вузликом подвійним звитим (див. іл. 2.18). Рисунок між дротинами довільний із застосуванням найрізноманітніших вузликів. Кашпо. Кашпо краще плести з невеликою кількістю різних мотивів вузликів. Рисунок при цьому повинен бути скромним, ненав'язливим. Такий прийом найбільше підходить для вазонів, декорованих кольором та орнаментом. Якщо для квітів використовують не однобарвний вазон, то кашпо можна виготовити із складнішими мотивами плетення. Плетуть зверху, набираючи шнури на кільце діаметром 7 см. Плетуть чотири смуги по колу, потім кінцями обвивають нове кільце діаметром 12 см, додаючи нові нитки, які розподіляють через одну чи дві нитки, які вже є. Знову плетуть смуги, збільшивши їх удвоє. І знову використовують нове кільце, яке також обвивають кінцями смуг. Смуги поступово звужують. Кінці зв'язують у пучок. Таке кашпо розраховане на два вазони. У цьому варіанті важливо правильно скомбінувати квіти. Так, у нижньому краще використати квіти з великим листям, а в верхньому — з більш витонченими листками та квітами. Можна сплести кашпо тільки для одного вазона. Тоді ставлять будьякі рослини з будь-якою кроною квіток та листя.

З кольорової тасьми та товстих кольорових ниток можна виготовити гарні декоративні настінні прикраси. Такі вироби поширені в Мексіці, Латинській Америці, Африці. Для цього з дерев'яних або бамбукових прутків завдовжки 6 —10 см роблять хрестовину і обвивають її, починаючи від центра, кольоровими нитками, шнурами або тасьмою. Спочатку закріплюють нитку Х-подібною перевивкою по вертикалі (іл. 2.33, а). Потім перевивають усі чотири сторони прутків по черзі зовнішньою петлею по кожній стороні прутка (іл. 2.33, б) та діагональним настилом (іл. 2.34). Для різноманітності фактури і закріплення нитки нового

Іл. 2.33. Закріплення ниток:

і перевивання

а — закріплення Х-подібною зворотною перевивкою; б — перевивка сторін прутків почергово зовнішньою петлею. '

Іл. 2.34. Настил і включення нитки нового кольору: а

~ діагональний настил; б — звичайна обмотп РУтка 3 включенням нитки нового кольору. ка

Іл. 2.35. Техніка плетення «гуцульського» шнура: ч — готовий вигляд; б — техніка повороту шнурів.

кольору використовують звичайну обмотку прута: кінці кольорової нитки прокладають по пруту і обвивають. У цій техніці плетіть красиві кольорові ромби, «зірки», які можна

використовувати як самостійні прикраси. З таких кольорових «модульних» ромбів можна створити декоративну композицію — панно. Для виготовлення одного ромба й зірки розміром 14 см

Іл. 2.36. Панно з гуцульського шнура. Автор Л. Жоголь. потрібно два прутки завдовжки 28 см і завтовшки 6 мм. Залежно від поєднання кольорів (наприклад, червоного, оранжевого, коричневого, чорного, білого та зеленого) визначають довжину нитки або шнура кожного кольору.

Велика по довжині нитка чи шнур створюють більшу площину плетення даного кольору. У нашому прикладі довжина шнура кожного кольору дорівнює, м: червоного —15,5; оранжевого—14,5; коричневого— 1; білого — 6,6; чорного —2,75; зеленого — 14,5. Поєднуючи різні кольорові шнури, плетуть гарні яскраві ромби та «зірки», з яких потім складають композицію. Плетення з «гуцульських» шнурів (іл. 2.35). З гуцульського шнура, міцного й красивого, плетуть ручки для сумок — тайстр. Шнур сплітають з чотирьох ниток, закріплених на крючку. Спочатку перехрещують по горизонталі дві нитки: першу — направо, другу — наліво, потім третю і четверту перехрещують зверху над першою і другою. Знову повторюють роботу з першою і другою нитками і т. д. Утворюється красивий шнур квадратного перерізу (іл. 2.36). З подібних шнурів різного кольору виготовляють декоративне панно. Графічний рисунок закріплюють на дошці, за рисунком прокладають «гуцульський» шнур і закріплюють злегка булавками. Проклавши невелику ділянку .шнурів, закріпивши їх булавками, прошивають усю площину так, щоб не роз'єднувались паралельні шнури. Робочий бік виробу є сподом. Після з'єднання всіх шнурів панно готове. Для кращого закріплення по всій площині панно зі споду нашивають тканину.

У техніці аплікації можна виготовити безліч виробів з різноманітних матеріалів. Так, з тканини можна виготовити панно, штору, скатертину, покривало, постільну білизну, газетницю,

сумочку для дрібничок, а також оздобити одяг для дорослих та дітей. У цій техніці можна виконати й декоративні вироби, наприклад панно із соломки, а також різноманітних кусочків шкіри, замші, хутра й різнобарвних ґудзиків (іл. 3.1 та 3.2).

рити цікаві вирішення рисунка (іл. 3.3 та 3.4). Працюючи над аплікацією, важливо пам'ятати, що кожна тканина має характерну для неї усадку, причому бавовняні тканини збігаються менше, шерстяні — більше. Тому, перш ніж розпочати вирізувати деталі аплікації, тканину потрібно випрати або принаймні добре намочити. Вона збіжиться, а також з неї змиється зайва фарба, тобто тканина більше не линятиме. Все це дасть можливість виконати виріб на вищому технічному рівні, поліпшить його естетичні якості.

Підготовка і обробка тканини для аплікацій Іл. 3.3. Орієнтовні схеми добору різних тканин для одного рисунка.

Іл. 3.2. Декоративне панно «Соняшник». Автор М. Фижбін. Рисунок для панно, покривала, скатертини, штори чи невеликої деталі одягу повинен мати площинний характер. Із загального рисунка композиції перебивають на кальку контури площин одного кольору чи одного орнаментального рисунка тканини, які повторюються в деталях композиції. Отже, від кількості кольорів залежить і кількість кальок. Далі з кальки за допомогою копіювального паперу перебивають контури площини на підібрану тканину й вирізають їх. Так вирізають усі кольорові й орнаментальні деталі рисунка. Для фону декоративного панно і покривала добирають більш цупку тканину, а для скатертини, завісок — тканини, однорідні за структурою. Тканину для фону закріплюють на дошці кнопками і переносять на неї

за допомогою кальки й копіювального паперу весь рисунок з визначенням контурів площини кожного кольору. Далі кожну вирізану деталь кладуть на її місце і злегка підклеюють чи закріплюють булавками, щоб не розсипалась уся композиція. Потім остаточно закріплюють кожну деталь у тій техніці, в якій вирішено виконати аплікацію (шита чи клеєна). Декоративні панно виконують як за допомогою клею, так і прошивки. Функціональні вироби, які потім пратимуть і чиститимуть, необхідно виготовляти, використовуючи різні шви та стібки, які, крім того, що скріплюють окремі деталі аплікації, надають виробу певного додаткового ефекту. Слід пам'ятати, що вироби, виготовлені на основі поєднання різних тканин і мате-

Іл. 3.4. Орієнтовні схеми добору різних тканин для одного рисунка. ріалів (хутра, шкіри, замші і т. д.) прати не можна. Пришивши або приклеївши всі кольорові і орнаментальні площини, деталі рисунка обробляють шнурами різної товщини і фактури, немовби викладаючи ними графічні деталі рисунка. Для скатертин, серветок, підодіяльників треба добирати тканини, які можна прати (льняні, бавовняні або шовкові). Для дитячого одягу в техніці аплікації можна виготовити деталі у вигляді квітки, звірятка чи іграшки. Варіюючи різні тканини за кольором, можна ство-

Призначені для аплікації нетовсті тканини (шерстяні, льняні, бавовняні) попередньо треба обробити рідкими клейкими сполуками. Так, тонкий шовк, сатин, ситець, крепдешин, тонку шерстяну тканину, мереживо досить накрохмалити. Цупкіші тканини (сукно, тканини для меблів, плюші, штучне хутро) обробляють желатином. Для цього ЗО г желатину розводять в і л води, просочують ним виворітний бік цупкої тканини і дають висохнути. Після висушування сукно й тканину для меблів необхідно злегка пропрасувати, а штучне хутро та плюші у вологому вигляді закріпити кнопками на дошці без прасування, щоб не порушити структури ворсу, і тільки після висихання вирізати потрібні площини. Різати тканини можна звичайними ножицями (зріз буде гладенький) і спеціальними зубчастими (зріз у вигляді невеличких зубчиків). Такими ножицями вирізують деталі аплікації при клейовому методі, а простими в разі обробки аплікації декоративними швами. В аплікації застосовують різні види швів (іл 3.5—3.8): простий — машинний (виконують на швейній машині) і декоративні — рішельє (виконують вручну і на швейній машині), «шашечка» (виконують вручну), «зиг-заг» (виконують на машині) та декоративний З накидом (виконують вручну).

Вироби з аплікацією Декоративне панно «Пейзаж» (іл. 3.9). Знімають кальку з усього рисунка. У ком:позиції визначають елементи 51

тканин, які повторюються. Для гладенької і орнаментальної тканини (небо, дахи будинків, площини землі, дерев) знімають кожну кальку окремо. Потім вирізають деталі по контуру з різних тканин і розкладають на спільну кальку, старанно перевіряючи припасування деталей. Так, необхідно вирізати п'ять деталей оранжево-теракотового кольору (стіна будинку, дві деталі — площини землі і два стовбури дерев), дві — синіх (площина неба і площина стіни будинку), решту деталей — по одній. Для дерев добре підібрати ситці в квіточки. Деякі з них повторюються в кількох деревах, а деякі застосовуються без повторення. Це створює певну гру рисунка і кольору. Для трьох дахів будинків використовують дві різні гладенькі тканини та одну орнаментальну; для вікон — тканини Іл. 3.5. Шви в аплікаціях з додаванням вишивки.

Іл. 3.6. Шви в аплікаціях з сукна.

Іл. 3.7.' Шви для обробки аплікацією скатертин і штор. в смуги, в клітину і з трояндочкою в шаховому порядку; для клумб та городу — орнаментальні тканини з різним рисунком у смуги, у дрібні квіточки та великі квіти. Маленькими деталями, вирізаними з гладенької тканини та мережива, обробляють стовбури дерев, .труби та слухові віконця на дахах, а також двері одного з будинків. Спочатку прошивають та зшивають контури великих площин. Потім нашивають зверху маленькі площини (вікна, квіти, труби і т. д.). Після того, як усі деталі нашито, панно обшивають гладенькою подвійною смугою завтовшки 3— 5 см і пришивають петельки для підвішування панно на стіну. Панно прасують через вологу тканину, після чого воно готове. Декоративне панно «Кубики» (іл. 3.10). Не менш цікаве панно, ство-

52

рене з дібраних кольорових та орнаментованих квадратних клаптиків тканини, їх треба 44 шт. За цим принципом раніше шили ковдри. Декоративне панно з кольорових ромбів та трикутників. Тканини для ромбів можуть бути найрізноманітніші: шерсть, шовк, бавовна. Для фону краще підібрати цупкішу тканину — фланель, полотно, сукно. На одну кальку знімають усі ромби та трикутники червоного кольору, на другу — чорного, на третю — сірого, а на четверту — золотистого. Потім згідно з кожною , калькою нарізають ромби та трикутники і старанно наклеюють їх на основну білу тканину, яка буде фоном. Краї панно можна обшити гладенькою тасьмою, а знизу нанизати бахрому з шерстяних ниток. Все панно кладуть під прес, накривають креслярською

53

Іл. 3.10. Декоративне панно «Кубики». Аплікація.

Іл. 3.8. Шви в аплікаціях з тюлем.

Іл. 3.9. Декоративне панно «Пейзаж». Аплікація.

54

Іл. 3.11. Декоративне панно «Квітка». Аплікація.

55

і наклеюють їх на основну тканину. Потім чорним шнуром пришивають вуса, зеленим — очі. Краї обшивають темним сукном. Скатертина, оздоблена аплікацією. Для скатертини добре використати бавовняну кольорову тканину, а для аплікацій — тонку шерстяну чи шовкову. Розмір скатертини 120X130 см. Нарізають кружальця різних розмірів: діаметром 15 см —24 шт., 10 см — 28 шт., 7 см —ЗО шт., 5 см — 22 шт., З см —15 шт. Тканина для кружалець може бути гладенька та орнаментована з великими або дрібними квітами. Всі кружальця розміщують по периметру скатертини, комбінуючи всі розміри,'— від великого до найменшого. Кружальця спочатку злегка підклеюють, а потім прошивають по краю стібковим швом. Доповнити оформлення можна декоративним тонким шнуром та бахромою. Нитки складають удвоє і нанизують бахрому за допомогою крючка. По черзі зв'язують нитки одного пасма з нитками другого. Перший ряд: 1-ша нитка першого пасма залишається вільною, 2-гу| нитку зв'язують з 1-ю другого пасма і так до кінця по периметру скатертини. Другий ряд: 1-шу нитку зв'яіують з 2-ю першого пасма і так до •кінця. Третій ряд: знову 1-ша нитка вільна, 2-гу нитку першого пасма зв'язують з 1-ю ниткою другого пасма і тав до кінця. Таке плетиво бахроми створює красиву ажурну сітку, яка витончено завершує виріб. Господарська сумка (іл. 3.12). Сумку розміром 35 X 40 см шиють із сірого полотна. На одному боці сумки пришивають три кишені, кожну з яких оброблено! аплікацією. Перша розміром 22X10 см має рисунок груші, друга (22Х|Ю см) — автомобіля, а третя (13 ХІ29 см) — пейзаж з сонцем. Ці рисунки вибрано умовно, можливі будьякі варіанти. Якщо аплікації виконано з красивих тканин у смужку, клітинку, кубиііи, доповнивши їх декоративними Декоративне панно для дитячої кімшвами з кольорових ниток, то це все нати «Кіт» (розмір 35X45 см). Д і я дуже іприкрасить сумку. основного фону використовують цупку Дит'яча ковдра. Для ковдри розміром тканину з чітко виявленою фактурою. 90X120 см добирають 12 квадратів Для аплікації застосовують фактурні з різних тканин ( 3 0 x 3 0 см кожний). грубі тканини, шматочки штучного У шаговому порядку квадрати з глахутра, плюш яскравих тонів. Контури • рисунка наносять на світлу основну деньких тканин чергують з квадратами тканин у смужку. На квадратах з глатканину. На чотири кальки знімаюсь деньких тканин виконують аплікацію. площини основних кольорів — чорноКраї І ковдри обшивають широкою го, сірого, золотистого та білого. Вирісмугокі) гладенької тканини. Спідній бік зають площинки кожного кольору дошкою, а зверху накладають книжки тощо. Через добу його можна повісити на стіну. ! Декоративне панно «Квітка»! (іл. 3.11). Розмір панно 100X100 см> Для нього використовують тканини різних кольорів: темно-синю, світло-синір, фіолетову, сіро-рожеву вибійку, сріблястосіру з тканим фактурним рисурком, а також чорний та фіолетовий ійнури завдовжки по 4—5 м кожний. | На кальку знімають контури і площин кожного кольору, вирізають усі деталі кожного кольору (білого; —2, темно-синього —8, світло-синього — З , фіолетового — 5, сіро-рожевого -І— З, сріблясто-сірого —3). Усі площини різних тканин наклеюють на цупку білу тканину (сукно, фланель). Деякі кольорові пелюстки обшивають чорним чи фіолетовим шнуром. Для витонченого доповнення можна вишити шерстю (петельчастим швом) невеликі плямочки по фону і пелюстках квітки. Внизу нанизують бахрому з шнура. Для цього край панно зі споду протикають крючком, захоплюють петлю шнура, протягують її на спідній бік тканини, відтягують для утворення довішої петлі, прокидають через неї кінці шн|ура і затягують. У бахрому можна ввбсти кольорові нитки, це надасть виробу живописності і красивої завершеності. Декоративне панно «Метелик» розміром 40 X 30 см виготовляють Для дитячої кімнати з ажурних мереживних та гладеньких тонких тканин. На основну, більш цупку тканину через копіювальний папір наносять контурний рисунок метелика. На чотири кальки знімають площини основних кольорів — золотистого, лимонного, коричневого та зеленого. Вирізають відповідні площини і наклеюють їх на основну тканину. Потім декоративними шнурами золотистого та коричневого кольорів обшивають контури рисунка, а в кола крил метелика наклеююсь квіти з мережива.

56

ВИРОБИ З ГОТОВИХ ТКАНИН Використовуючи тканини промислового виробництва з невеликими доповненнями, можна створити оригінальні вироби, які значно прикрасять квартиру. Для цього не потрібні спеціальні пристрої та інструменти. Досить просто, наприклад, виготовити штори, завіски, ркатерті, серветки, декоративні панно. Для цього потрібні лише тканини, як^ узгоджуються між собою за кольором, рисунком, фактурою. З гладеньких тканин можна, наприклад, виготовити штори для віконних та балконних просвітів. Для цього беруть два полотнища гладенької тканини (золотистої та теракотової) з грубою фактурою полотняного переплетення. Довжина штори —250 см, з них 180— золотистий колір і 70— теракотовий. Нижню частину штори роблять з тканини теракотового кольору. її залишають без змін, а верхню — з тканини золотистого кольору — розбивають на горизонтальні смуги, які виконують ажуром, витягаючи частину ниток. У такий спосіб можна створити різні ажурні штори, змінюючи співвідношення вузьких і широких смуг. Нитки можна витягувати не тільки по горизонталі, а й по вертикалі, тоді утворюється новий варіант рисунка — в клітинку. Зробити такі штори досить просто.

Іл. 3.12. Господарська сумка. Аплікація.

Ажурну смугу можна доповнити, протягуючи контурний товстий джгут. Штори з таким доповненням набувають більш декоративного характеру. Цей спосіб особливо ефектний для створення різноманітних кольорових скатертин і серветок. Він немовби імітує ткацтво, але набагато простіший і легший у виконанні. Можливі різні кольорові вирішення: джгут того самого кольору, що основна тканина; джгут контрастного кольору відносно основної тканини. На світлій тканині краще сприймаються темні джгути, а на темній — світлі. Джгути різної товщини також вносять певний колорит у виріб. Штори, скатертини і серветки з готових тканин можна виконати і в так звану «перевивку». По горизонталі обережно витягають необхідну кількість ниток і протягують джгут або кілька кольорових ниток, перевиваючи ними вертикальні нитки. Красивий вигляд мають вироби з поєднанням широких і вузьких смуг, смуг різного кольору. Красиві й оригінальні скатертини, завіски можна виготовити із ситцю

Іл. 3.13. Подушка для садових меблів. Аплікація. ковдри обробляють двома шарами м'якої фланельки. Декоративні подушки (іл. 3.13). Подушки можна робити будь-якої форми. Поєднуючи різні за кольором та рисунком квадрати, трикутники, ромби, шестикутники, можна виготовити декоративні подушки різних цікавих варіантів. При цьому для одного виробу бажано добирати тканини, близькі за структурою.

57

в маленькі квіточки або в клітинку. Варіантів виконання — безліч. Для того, щоб річ вийшла красива, бажано підібрати цікаве доповнення до основної тканини. Так, скатертину з тканини в квіточки чи клітинки можна завершити смугою російського мережива або смугою гладенької тканини, або поєднати дві гладенькі смуги різного кольору. Останній спосіб добре застосувати для скатертин з гладеньких однобарвних тканин, краще льняних та бавовняних. Подібні вирішення скатертин та фіранок найчастіше використовують для кухні або дитячої кімнати. У дитячій кімнаті добрий вигляд має і постільна білизна, виконана в такий спосіб. Так, наволочки і підодіяльники обшивають вузькою смугою із ситцю в горох, в невеликі букетики квітів або оздоблюють каймовим орнаментальним візерунком. Обробку і пошиття постільної білизни для будь-яких вікових груп добре виконувати з вибійкової орнаментальної тканини.

Вироби із смуг тканини Такі вироби можна виготовити із смуг тканин трьох видів: гладкофарбованих, гладкофарбованих та орнаментальних і з орнаментальних різноманітних тканин.

Іл. 3.14. Серветка із смуг тканини.

58

Працюють так. На дошку завтовшки не менш як 13 мм закріплюють поліетиленову плівку, на якій спочатку розкладають вертикальні смуги тканин, закріплюючи їх булавками. Ці смуги є ніби основою майбутнього виробу. Потім прокладають горизонтальні смуги тканини, переплітаючи через одну з вертикальними (полотняне переплетення). Горизонтальні смуги також закріплюють булавками. У місцях, де горизонтальні і вертикальні смуги переплітаються, їх обережно підклеюють пензликом (клей «Момент-1»). Далі виймають булавки, прошивають увесь виріб по периметру і прасують. У такій техніці можна виконати декоративне панно, серветки, завіски для вікон, невелику скатертину. Декоративна серветка. Використовують смуги завширшки 10—15 мм з однобарвних тканин щільної структури (шерсть, сукно, нетканий матеріал). Смуги переплітають полотняним переплетенням і прошивають на швейній машині по контуру серветки. Серветка багатобарвна. Використовують смуги завширшки 10—20 мм з гладенької однобарвної тканини щільної структури. Смуги можуть бути різної ширини, що надає додаткового ефекту виробу, особливо, якщо смуги контрастних кольорів, наприклад синього, червоного, білого та ін.

Іл. 3.15. Виконання панно із смуг тканини. По вертикалі закріплюють булавками смуги одного кольору, а по горизонталі через одну прокладають різнобарвні смуги. Потім на швейній машині по контуру прошивають декоративну серветку. Таку серветку із смуг тканини можна виготовити і на невеликій рамі (іл. 3.14). Декоративна завіска. Використовують гладенькі і орнаментальні (в клітинку, горошок, дрібні квіточки) смуги завширшки 100—105 мм з легкої ситцевої тканини. По вертикалі прокладають самі тільки гладенькі або гладенькі і орнаментальні, або різноманітні орнаментальні смуги тканини. Закріплюють їх булавками. Через одну вертикальну смугу прокладають горизонтальні, які також закріплюють булавками. У кількох місцях

з єднання горизонтальні і вертикальні смуги підклеюють, потім прошивають широкі смуги по горизонталі або вертикалі і обов'язково по контуру всієї завіски. Декоративне панно із смуг тканини (іл. 3.15). Виріб виготовляють аналогічно попередньому. Можна використати смуги тканин різної ширини, оформлення (гладенькі, орнаментальні), сировини (шерстяні, шовкові, льняні, цупкі, легкі), а також різноманітні шнури, тасьму тощо. Спочатку прокладають вертикальні смуги, потім — горизонтальні. Усе панно прошивають по периметру, а зі споду пришивають підкладку з тонкої тканини, яка скріплює всі смуги. До одного з країв пришивають кільця і підвішують на стінку.

4. ХУДОЖНІЙ РОЗПИС ТКАНИН З давніх часів відомо кілька видів техніки нанесення рисунка на тканину. Це, так звані, сухий розпис, холодний і гарячий батик. Ці техніки мають як спільні, так і відмінні риси. Для розпису потрібні: дерев'яна рама, на яку натягають тканину; посудини для барвників; резерв (для холодного батика); віск (для гарячого батика); спеціальний інструмент — тьянтинг. Як правило, для розпису використовують бавовняні або шовкові натуральні тканини.

Існує ще один спосіб сухого розпису по тканині. Він полягає в тому, що всю площину тканини покривають розчиненим у воді яєчним жовтком з додаванням кількох крапель оцту. ХОЛОДНИЙ БАТИК

Найпоширеніший вид розпису тканини — холодний та гарячий батик. Цей вид мистецтва здавна відомий в Азії, Африці, але особливого поширення і визнання набув на острові Ява. В Європі цей вид прикрашання тканини був поширений у минулому столітСУХИЙ РОЗПИС ті. Ця техніка стала знову популярСухий розпис — один з найдавніших ' ною в 30-ті роки XX ст. Це дуже копітка техніка, але вироби, видів східних технік, що виник у Китаї виготовлені цим способом, дуже красита Японії. У давні часи в цих країнах, ві. У техніці холодного батика виготоввикористовуючи мотиви квітів, риб, ляють декоративні текстильні вироби, птахів, розписували великий асортиякі не потребують чистки і добре мент текстильних виробів — паннозахищені від потрапляння води. ширми, декоративні панно, ліхтарі(вітильники, кімоно, покривала, штори Для виконання виробів у цій техніці та ін. Цей вид мистецтва в наш час донасамперед потрібна дерев'яна рама сить поширений на Україні. (іл. 4.1) з рейок невеликого перерізу. Ширина рами залежить від ширини Для сухого розпису, тканину натятканини (70, 90 або 100 см), а довгують на раму за допомогою булавок жина має такі самі розміри (для квадабо пришивають до планок рами і поратних виробів) або більші (100— кривають легким розчином желатину, 200 см). Можна виготовити раму із користуючись широкою щіточкою або змінюваними розмірами. Для цього по флейцем. Покривають поперемінними кутах рами по діагоналі прорізають рухами по горизонталі зліва направо пази і скріплюють протилежні кути і справа наліво, починаючи зверху вниз. гвинтами, змінюючи цим раму до Потім тканину просушують, після чого потрібних розмірів. олівцем (2В—4В) легенько наносять рисунок і працюють напівсухим пензНа раму набивають цвяшки з нержалем. Застосовують анілінові барвники, віючого металу без шляпок. Відігнувши які розводять у теплій воді до повного цвяшки до краю рами, утворюють гачрозчинення. На пензлик набирають ки, на які потім натягують тканину. таку кількість фарби, щоб вона не Крім рами потрібен спеціальний капала з нього, бо інакше зайва фарба інструмент — тьянтинг, за допомогою розпливатиметься на тканині. Цей вид якого на тканину наносять воском розпису нагадує акварельний живопис. графічний рисунок (іл. 4.2). Віск у такому випадку є резервом і створює світлий Працюючи в техніці сухого розпису, контурний рисунок на стику двох слід пам'ятати що нею можна користукольорів (іл. 4.3 та іл. 7 на вкладці). ватись лише для створення декоративТьянтинг — це мідна форма для розних панно. Виконувати художні вироби топленого воску із стінками завтовшки утилітарного призначення в цій техніці 1—3 мм, в зв'язку з чим віск не дуже не можна, бо фарба легко змивається швидко застигає. Знизу форма має навіть у разі незначного потраплення круглий отвір, діаметр якого дона неї води. 60

Іл. 4.2. Нанесення контуру рисунка за допомогою тьянтинга. Іл. 4.1. Рама для виконання розпису на тканині: а — загальний вигляд; б — розріз: 1 — отвори для зміни розмірів; 2 — цвяшки; 3 — гвинт.

Іл. 4.3. Декоративне Автор Л. Жоголь.

панно

«Весна».

61

Розпис

по

шовку.

Холодний

батик.

совують парафін (побутова свічка), то рівнює діаметру звичайної голки. Збоку його слід змішувати з воском у співвіддо тьянтинга кріплять осердя з деношенні 3 : 2. Ця суміш м'яка, еластичрев'яною ручкою. на, добре лягає на тканину, не відГрафічний рисунок можна також шаровується від неї, на відміну від наносить плоскими або круглими покриття самим тільки парафіном. пензлями, м'якими або жорсткими, або Якщо шар резерву відлущиться, то на ж за допомогою скляної трубки з кульоголену частину площини тканини кою; кінчик трубки потоншений і трохи затікає барвник «чужого» кольору, зігнутий. Така трубка потрібна для утворюється пляма, що, звичайно, порунанесення по рисунку так званого шує загальну композицію малюнка. резерву, але іншого складу, ніж у випадку сухого розпису. Гарячий віск Працюючи в такій техніці, краще наносять на площину тканини по використовувати кубові або анілінові рисунку у вигляді широких смуг барвники. Але найстійкішими є оргаабо невеликих площин круглими білянічні, тобто рослинні барвники (див. чими пензликами, а у вигляді великих розділ «Фарбування тканин і пряжі»). площин — плоскими пензлями завтовПеред початком розпису в техніці шки 1 — 3 см (№ 18—22). гарячий батик тканину промивають у гарячому содовому розчині (на 10 л Віск підігрівають і підтримують води —1 столова ложка соди). Содовий у теплому стані в емальованій або розчин змиває всі промислові добавки, керамічній посудині (остання довше які використовують під час обробки. зберігає тепло). В іншій емальоТканина стає чистою і трохи збігаєтьваній посудині відразу ж готують ся, що запобігає деформації малюнка розчин барвників. Для основного розчипісля нанесення його на тканину. Коли ну барвника, в який потрібно занурити тканина просохне, її натягають на всю тканину, посудину готують великораму. го об'єму, наприклад відро, куди зручніше опускати великі відрізки ткаРисунок наносять простим олівцем нини. (не хімічним). Наступний етап — нанесення воскового шару. Розплавленим Резерв для роботи трубочками говоском спочатку покривають ті площитують з гумового клею та бензину. Клей ни, на які передбачається нанести розчиняють у бензині до густоти сметани і наносять контури на тканину скля- . темнішу фарбу. Вільні від воску площини фарбують у світлі тони. Для цього ною трубочкою. Після нанесення рідкотканину занурюють у розчин барвника го резерву бензин випаровується, а гусвітлого тону. Потім її виймають, мовий клей заходить у пори тканини сушать і, проклавши між кількома і затримує проникнення водного розчишарами м'якого паперу або газет, ну барвника з однієї площини в іншу. прасують гарячою праскою і тим зніІ тільки в рамках оконтуреної невелимають шар воску. Далі воском покрикої площини можна немов би аквавають щойно пофарбовану ділянку, реллю по мокрому писати рідкими а також ті, які не повинні фарбуватися барвниками. в новий, другий за тональністю колір. Натягуючи тканину на раму, необхідПовторюють весь процес фарбування но простежити, щоб її натяг був не дуже тканини і знімання воску. Перед сильним, бо інакше резерв, як правило, останнім етапом — пофарбуванням руйнується. Проте натяг не повинен площини тканини в найтемніший колір бути і надто слабким, бо, провисаючи, (чорний, темно-коричневий тощо) всі тканина деформується, і малюнок споплощини, вкриті восковим резервом, творюється. можна злегка пом'яти. На воску утворяться невеликі тріщинки, крізь які на ГАРЯЧИЙ БА ТИК тканину Потрапляє барвник після занурення її в його розчин. Весь малюнок вкривається ефектною сіткою. Залежно Для роботи в цій техніці треба насамвід напряму тріщин (горизонтально, перед підготувати відповідну воскову вертикально, по діагоналі чи по рисунсуміш, використовуючи озокерит і ку) утворюється додатковий графічний бджолиний віск у співвідношенні рисунок (іл. 4.4). 1 : 3 . Озокерит за своїми якостями близький до бджолиного воску, і його Гарячий віск на великі площини можна використовувати в чистому тканини наносять широкими пензлями, вигляді. Якщо замість озокериту застоа для нанесення ліній користуються 62

Іл. 4.4. Декоративне панно «Півень». Гарячий батик. тьянтингом або тонким пензлем. У тьянтинг віск заливають ложкою. Чим віск гарячіший і рідший, тим краще, його наносять швидкими рухами, поки він не застиг, бо доведеться знову підігрівати. Перед початком роботи тьянтинг необхідно «розписати» на

папері так, як «розписують» нову кулькову ручку. Нижній отвір інструмента має добре випускати віск. Нанесені за допомогою тьянтинга воскові йонтури або резерв з гумового клею створюють бар'єр, крізь який барвник не потрапляє на сусідню площину.

Якщо в місцях, вкритих воском, тканина не потемнішає, значить віск не пройшов в пори тканини, він остиг. Роботу краще припинити, бо такий віск все одно відшарується від тканини. Гарячий віск має добре просочити волокна тканини, інакше під час фарбування барвник потрапить на ті ділянки малюнка, які на цьому етапі розмальовувати не передбачалось. Фарби розводять у гарячій (45°С) воді. Кількість сухого барвника залежить від розміру площини, яку слід розмалювати, і інтенсивності кольору. Для фарби темних відтінків на 1 л води беруть 1 — 2 чайні ложки сухого барвника і додають 1—2 чайні ложки нашатирного спирту. Щоб виконати в техніці гарячого батика, наприклад, декоративну наволочку, потрібно 2—3 л розчиненого барвника, плаття —8—10 л. Чим більша кількість розчину, тим краще пофарбується тканина. Слід пам'ятати: при температурі 45 °С тканину тримають у барвнику стільки, скільки потрібно для одержання бажаного відтінку. Суха тканина вбирав фарбу гірше і нерівномірно, тому краще фарбувати вологу тканину. Для розпису можна скористатися сірчистими барвниками. При температурі &0 °С в 1 л розчиняють 15 г сірчис-. того натрію і 10 г сірчистого барвника, перемішують і трохи охолоджують. Коли розчин охолоне до температури 45 °С, у нього занурюють пробний клаптик тканини. Вийнявши, сушать протягом 15 хв (за цей час барвник остаточно проявиться) і промивають водою з милом. Якість барвника посилиться й поліпшиться, якщо до 5 л розчину додати чайну ложку хлористого натрію. Коли досягнуто бажаного кольору, у розчин додають 10 г сірчистого натрію і фарбують всю тканину при температурі 45 °С стільки часу, скільки фарбували пробний клаптик. Невеликі вироби можна фарбувати також пензлем, губкою, аерографом. Щоб барвник не потрапив на сусідні площини, користуються трафаретом. З розмальованої способом гарячого батика тканини слід видалити віск. Це роблять так само, як і під час проміжних операцій. Нагрівання тканини праскою до високої температури (100 °С) проявляє і частково закріплює барвник. Колір стає яскравіший і не так сильно змивається під час вологої обробки. Цей метод найпридатніший 64

для обробки панно та інших декоративних виробів, які не треба часто прати. З тканини для плаття віск необхідно видалити ретельніше і провести додаткове закріплення кольору. У домашніх умовах батик можна закріпити так. У велику каструлю з водою ставлять миску, яку щільно закривають кришкою. Тканину необхідно прокласти м'яким промокальним папером для того, щоб увібрав вологу, яка утвориться. Тоді колір не «попливе». Тканину можна згорнути. До кришки з внутрішньої сторони прив'язують розписаний виріб. Воду кип'ятять приблизно 1 год, під кришкою утворюється сухий пар, який і закріплює розпис. Після цього виріб промивають у теплій мильній воді. Коли тканина стає м'якою, приємною на дотик, це є точною ознакою того, що воску на ній не залишилося. У техніці гарячого батика більше можливостей оформлення тканин, ніж у техніці холодного батика. У цій техніці можна виконати декоративні подушки, скатерки, штори, а також тканину для плаття, спідниці, блузки. Останні особливо популярні у молоді. Використовуючи дуже прості способи, можна виконати лінійний рисунок у смуги, клітинку, контурний, різнома-

Іл. 4.5. Техніка утворення складок за схемою в непофарбованих частин рисунка у техніці гарячого батика.

Іл. 4.6. Укладання складок для створення рисунка в смуги. ми по рисунку, опускають тканину у розчин промислового барвника і фарбують за звичайним рецептом, видержуючи потрібні час і температуру фарбування. Після цього тканину чи виріб старанно промивають у текучій воді. Виходить красивий довільний мальовничий рисунок з тріщинок та кругів. Для створення рисунка в смуги чи клітинку тканину складають, перев'язують шнуром і в такому вигляді фарбують (іл. 4.6).

нітні круги від дрібного горошку до великих кругів, що входять один в одного і нагадують диск сонця (іл. 8 на вкладці). Розглянемо деякі приклади. Насамперед необхідно вирішити, яким візерунком хотілося б оформити тканину чи виріб. Наприклад, подушку чи скатерть зробити з рисунком довільних, немовби рухомих ліній. На білу бавовняну тканину наносять олівцем лінії рисунка. Потім по ньому прошивають товсту нитку і дуже сильно затягують (іл. 4.5). Утворюються складки, і чим тугіше затягнуться нитки, тим більшими будуть складки. Нитки необхідно закріпити вузлами, щоб під час фарбування складки не розійшлися. Прошивши тканину і вистібавши нитка-

Іл. 4.7. Ватяні кульки для створення різноманітних кругів. З 0-25

65

Іл. 4.8. Створення рисунка в горошок або в кружок за допомогою гудзиків.

Щоб виконати рисунок в кружок (один чи кілька), роблять кульки з вати різного об'єму (іл. 4.7) або обв'язують тканиною ґудзики різних розмірів (іл. 4.8). Якщо обв'язку зробити вузьку, матимемо круги невеликого діаметра, якщо широку,— то великого. Це треба враховувати, бо співвідношення вузьких і широких ліній дає можливість урізноманітнювати композицію рисун-

РУЧНА ВИБІЙКА Сучасна текстильна промисловість випускає великий асортимент різних вибійкових тканин і текстильних виробів для опорядження сучасного житла та пошиття одягу. Характер рисунка тканин найрізноманітніший — від дрібного у вигляді штампиків (горошок, смужечки, дрібні квіточки) до великих букетів квітів, пейзажних мотивів і навіть каймових композицій. Досконалий багатоколірний друк цих тканин з тонкою прориловкою деталей виконується на сучасних промислових підприємствах. А як виготовляли вибійкові тканини в минулому і чи можна їх виконати в техніці вибійки в домашніх умовах? Що для цього потрібно? Вибійка, або декоративна техніка друку на тканині,— це прекрасна сторінка багатого народного мистецтва. Масового поширення вибійка набула на початку XIX ст. на Київщині і в західних областях України. Архівні дані свідчать, що тогочасні майстри досконало володіли технікою вибійки, працюючи у примітивних майстернях з дуже простими знаряддями виробництва: стіл, вибивні дошки і олійні фарби. Для вибійки використовували в основному тканини домашнього виготовлення з льону та конопель, рідше — з бавовняних і шовкових тканин. Якість підготовленого полотна, орнаментація вибивних дощок і колір — основні фактори у створенні художнього твору. Полотно для вибійок повинно бути гладеньким, без зайвих потовщень. Тому майстри готували його спеціально: поливали водою, розтягували, щоб не було перекосів, бо все це мало велике значення для чіткості рисунка орнаменту. Нині промисловість випускає полотно гладенької структури, тому можна досягти високої якості вибійки. У народній вибійці, щоб досягти гладень-

кої структури, застосовували кле^: йову проклейку, яка утворювала елас тичну поверхню, і рисунок вибивався чітко. Вибійку виконували вибивними дошками з деревини груші або липи. Спочатку намічали контури рисунка олівцем, а потім різали Дошку спеціальними різцями, які виготовляли самі майстри. Українські майстри-різьбярі славились майстерністю виконання вибивних дощок з чітким контуром орнаментальних мотивів і досконалою побутовою композицією. Мотиви орнаментів української вибійки можна поділити на три групи. Перша — мотиви орнаментації на дошках прямокутної форми, на яких розміщувався один великий або кілька невеликих рисунків. Цими дошками працювали у кілька прийомів: спочатку вибивали одну частину рисунка, потім — другу і т. д. При цьому можливі були варіанти композиції рисунка з одних і тих самих елементів (у смуги, розкидані елементи по площині тканини). Друга — мотиви орнаментації на дошках, які точно відповідали ширині полотна, тобто вся площина полотна була орнаментована. За допомогою таких дощок за один прийом виконували вибійку відповідного призначення. Створювались немовби купонні тканини. Трйтя — орнаментальні мотиви на квадратних дошках для вибійки на хустках. Вибивні дошки для всіх груп мотивів орнаментів могли мати односторонній мотив рисунка (квадрати, квіточки, штампики, смужечки) і двосторонній орнамент (мотиви рисунка — гілки квітів), орнамент лівого і правого повороту різних композиційних вирішень. Вибійки правого і лівого повороту утворювали композицію кайми, кутів скатертини, хустки. Для вибійки в основному застосовували натуральні барвники. Так, фарби чорного кольору виготовляли із сажі хвойної деревини, синього — із суміші настою індиго і свинцевого білила, коричневого — із суміші вохри і свинцю. Фарби розтирали на льняній олії, яку варили у глиняних горщиках на відкритому вогні. У фарбу опускали курячу пір'їну. Якщо вона не займалась, це означало, що у фарбі багато олії і її треба ще варити. Фарбу вважали готовою, якщо пір'їна займалася. Не випарена фарба залишала на полотні жирні плями (ореол) навколо орнаментального рисунка. Ко-

66

ли ж фарба приготовлена добре, тоді й вибійка чиста. Отже, треба пам'ятати, що якість вибійки залежить від якості полотна, вибивних дощок та фарб. Найпоширенішою була техніка вибійки, при якій на орнаментовану рельєфним різьбленим орнаментом дошку накладали тонкий шар фарби і ретельно її розтирали по всій площині. Потім на дошку накладали вологе полотно і зверху валиком прокочували з одного кінця до другого і назад. Після нанесення орнаменту на полотно, його знімали з дошки і підвішували на дерев'яну жердку для просушування. Кількість вирізьблених дощок залежала від кольорової гами орнаменту: для кожного кольору окрема дошка. Спочатку вибивали на полотні один колір, просушували, а потім по черзі інші кольори, просушуючи після кожного. У техніці вибійки, використовуючи чорний або темно-синій колір по сірому полотні, виконували тканини «мальованки», з яких шили спідниці. Нескладні орнаментальні мотиви цих тканин побудовані в строгому ритмічному порядку. Вертикальні смуги невибагливих мотивів — штампиків, частіше одного кольору (чорного або синього) по сірому або відбіленому полотні створювали строгу ритміку незвичайно вишуканого декоративного звучання. У здавалось би простому вирішенні цих тканин виражалася та особливість класичної простоти, яка характерна саме для народного мистецтва. Ці мотиви можна використати і в сучасній ручній вибійці. І народна, і сучасна вибійки за мотивами орнаментації поділяються на геометричні та рослинні. Найбільшого поширення набули мотиви різних кружечків, гороху, квадратиків, які можна густо чи рідко розміщувати по фону. У народній вибійці дуже популярним був мотив «зірочок», які вибивали по тканині урозбрід, або по вертикалі у поєднанні з вертикальною кольоровою смугою. У цих вибійках різко контрастні кольори (білий або сірий і .чорний або синій орнамент) об'єднувались введенням дрібніших елементів, які справляли враження іскристості і своєрідної динамічності. Крупніші мотиви створювали конкретний художній образ тканини. В основі композиції рисунка народних тканин лежить характер розміщення орнаментальних мотивів. З*

Часто застосовували композиції у вигляді смуг або розкиданих по площині окремих квітів чи букетів. Композиції в смуги створювали, поєднуючи між собою гладенькі, витончені смуги і розміщуючи між ними невеликі орнаментальні мотиви — кружечки, квадрати, ромбики, скомпоновані в смуги. Варіантність таких композицій створює різноманітні орнаментальні мотиви, ритм яких залежить від ширини смуг, розмірів мотивів, характеру їх трактування, введення додаткових елементів. Різноманітність композицій у смуги доповнювалась чіткою симетрією паралельних смуг вертикального напряму двох видів — окремих орнаментальних мотивів і прямих або хвилеподібних ліній. У побуті народів України і Росії були поширені вибійки, рисунок яких розміщувався по сітці , ( к в а Д Р а т н і й або діагональній), тобто елемент рисунка вписувався у прямокутник чи ромб. У такій вибійці використовували мотиви квітки або букета. Існують різні варіанти нахилу сіток у розміщення орнаментальних мотивів у межах кожного ромба чи в точці перетину ліній. Ритм композиції від цього не змінюється. У народній вибійці широко використовували мотиви рослинного орнаменту. Так, мотиви букетів складалися з великих і дрібних квіток, гілочок, листя. Інколи стеблини переходили немов би у великі хвилеподібні гілки, на яких з одного або двох боків було розміщено різні квіти, листя тощо. Такі гілки здебільшого створювали своєрідні композиції у смуги із складним ритмом. Застосовували і складні рослинні мотиви, які немов утворювали на площині розводи, у центрі яких — геометризована квітка. У народних вибійках із стилізованим рослинним орнаментом застосовували дуже складні композиції, в яких великі площини фону тканини не зафарбовані, а мотиви орнаменту ніби легко розкладені, що створює красивий ритм мотивів квіткового орнаменту і фону. Цю особливість необхідно враховувати у створенні і виконанні сучасної ручної вибійки. Особливою красою відзначалися вибійкові хустки з домотканого полотна. Орнаментація цих хусток мала складну композицію. У кожному виробі немовби поєднувались . дві композиції — центрична, або сітчаста, і каймова. Так, у центральній частині площини розміщували в шаховому порядку дрібні

67

квіточки, букетики та інші мотиви, а на широкій каймі — великі квіти. Інколи композицію середини хустки будували за схемою променів. Для такої схеми характерна легкість, гармонійність орнаментального поля і кайми, вдале співвідношення крупних і дрібних мотивів. Контур квіток окреслено м'яко і декоративно, з урахуванням орнаментальних мотивів. По краю хустки часто нав'язували кольорову бахрому з шерсті або шовку, яка об'єднувала і доповнювала орнаментацію. Колористичне вирішення української вибійки базується переважно на поєднанні одноколірних орнаментальних мотивів (чорного, синього, коричневого) з білим або сірим на відбіленому полотні. Українські майстри досконало володіли так званим резервним способом вибійки, при якому орнамент на тканину наносили з вибивної дошки не фарбою, а розчином вапна. Після цього тканину фарбували звичайним холодним способом, зануривши на кілька годин у бочку з розчином барвника. Фон тканини забарвлювався, а орнамент, вкритий густим шаром вапна, не забарвлювався. Потім тканину вимочували («відквашували») в розчинах, знімали шар вапна, сушили і прасували. У такий спосіб виробляли вибійку із забарвленим фоном. Такі вибійки в народі називали «димками». Найчастіше вибійки фарбували в синій колір настоєм індиго. Дуже ефектні «димки», в яких поєднуються два кольори — синій фон і білий орнамент. Інколи для вибійки застосовували дві різні техніки в одній тканині. Це збагачувало орнаментальні і колористичні мотиви декорування тканин. Усі засоби технічного і художнього вирішення вибійки можна застосовувати в сучасних домашніх умовах. Для цього насамперед потрібно добре випрати бавовняне чи льняне полотно. Далі готують барвники, видаливши зайвий жир з олійних фарб. Вирізають орнаментальні мотиви на дошках, обережно вибравши фонову частину (орнаментальна частина виступає). Для дощок використовують добре просушену деревину. Вибійку виконують на столі, на який для пружності набивають шар товстого сукна. Це поліпшує якість вибійки — рівномірно віддруковується фарба на тканині. Тканину закріплюють на площині стола. Потім намічають олівцем схе-

му орнаментальних мотивів і по цій схемі накладають дошку з барвником, міцно притискуючи. Для нанесення орнаментальних мотивів застосовують одну дошку з елементом, а для більш ускладнених композицій — дві-три дошки з різними елементами. Якщо виникають ускладнення з виготовленням дерев'яних дощечок (відсутність деревини, невміння користуватись різцем), можна вибійку виконати за трафаретом. Для цього на цупкий промасляний папір наносять рисунок і розчленовують його на окремі частини, які потім вирізають на окремих аркушах тонкого картону. Роблять це так, щоб, наклавши всі аркуші картону один на один, одержати площину всього рисунка. Усі аркуші картону послідовно пронумеровують. Потім по порядку через вирізані площини кожного аркуша картону наносять фарбу і розтирають її круглим пензлем із щетини. Роблять це не поспішаючи, у так званій техніці «сухим пензлем». Після нанесення барвника тканину сушать, потім для підвищення еластичності перуть. Останнім часом для ручної вибійки використовують друкарські фарби. У цьому випадку вибійка м'якша, еластична. У техніці ручної вибійки можна виконати різноманітні вироби для прикрашання інтер'єра і декорування одягу. Ці вироби насамперед цікаві своєю індивідуальністю. Виконання виробів у техніці вибійки для ансамблів одягу і для прикрашання житла має дуже багато спільного. Розглянемо кілька прикладів. Рушник. Застосовують бавовняні і льняні тканини. Розмір рушника ЗОХ X120 см, проте чим він довший, тим цікавіше його можна задрапірувати. По фону рушника розкидані невеликі елементи рисунка, на краях — кайма. Готують дошки. На площині дерев'яної дошки через копіювальний папір наносять рисунок, потім вирізають його так, щоб орнамент виступав над площиною. Для даного рисунка вирізьблюють дві дошки — з дрібними штампиками і з орнаментальним мотивом для кайми. На тканину через копіювальний папір злегка крапочками відмічають місце нанесення рисунка. Потім на дошку наносять розтерту олійну або друкарську фарбу, попередньо доведену до консистенції густої сметани, рівномірно розподіляють по площині орнаменту,

68

який виступає над площиною фону. Дошку з фарбою накладають на тканину у визначене місце, щільно притискують і обережно постукують. Знімають її, різко відриваючи від тканини, щоб не зсунувся рисунок. Спочатку наносять дрібний рисунок, який розподіляють по фону рушника, а потім набивають рисунок каймової частини (іл. 9 на вкладці). Для просушування фарби виготовлений рушник підвішують. Просушування триває 5—6 год залежно від густоти фарби і від виду розчинника (олія чи скипидар). Скипидар краще розчиняє фарби і швидше випаровується. Перевірити, чи висохла фарба, можна за допомогою сухої білої ганчірки, якою обережно торкаються до пофарбованої частини рушника.

Рисунок рушника можна вибити й однією дошкою з дрібним рисунком: мотив розподіляють по фону із значними інтервалами, а потім краї прикрашають орнаментальним мотивом, розташовуючи його горизонтально. Можуть бути і інші варіанти. Скатертина. Застосовують бавовняні та льняні полотна. Розмір 90 X 90, 100X100 або 1 3 0 x 1 3 0 см. Полотно закріплюють на робочому столі кнопками, наносять на нього схему рисунка, потім вибивають рисунок фону центральної частини і завершують роботу вибиванням орнаменту по периметру каймовим рисунком. Для фону й кайми досить зробити по одній дошці.

ШТУЧНІ КВІТИ

Про історію створення штучних квітів мало відомо. Можливо, що потреба в штучних квітах постала одночасно з виникненням ритуальних обрядів. Живі квіти в'януть, а до того ж бувають не в усяку пору року. Отже, відсутність живих квітів, мабуть, і викликала потребу замінити їх штучними. У деяких країнах майстри намагались передати справжню красу природи, в інших, навпаки, намагались створювати свої фантастичні квіти. Обидва напрями існували паралельно. Важливою була краса, гармонія, витонченість при створенні штучних квітів. Нині штучні квіти поширені як прикраси житлових та громадських інтер'єрів. Штучна квітка або маленький букетик стали також доповненням сучасного елегантного костюма. Але квітка тоді гарна, коли її зроблено з добротної сировини. Для виготовлення штучних квітів потрібні красиві тканини різноманітної фактури — від шифону та шовку до оксамиту та парчі, пір'їнки (іл. 10 на вкладці). Іноді тканини доводиться підфарбувати, особливо врозтяжку від світлого до темного кольору. Потрібні також спеціальні сорти паперу. Особливої майстерності в створенні штучних квітів досягли майстри Японії та Франції.

Матеріали та інструменти

нання заокруглень у пелюстках. Круглі наконечники діаметром 5, 10, 15, 20, ЗО мм із сталі або іншого металу насаджують на металевий стержень з дерев'яною ручкою. Виготовити їх можна з кульок від підшипників та цвяхів завдовжки 20—25 см. У кульках просвердлюють отвір, в який вставляють цвях і припаюють його для міцності. Для виготовлення деяких квітів і прожилок на листках потрібні наконечники з прорізами. Прожилки на листках можна витискувати тупою стороною ножа; невелика рамка для натягування і фарбування тканини. На рамку набивають тонкі цвяхи на відстані 3—4 см для натягування накрохмаленої тканини. Головки цвяхів відкусують кусачками, а самі цвяхи відгинають угору; тонкі круглі пензлики і неглибокі мисочки для розчинів різних барвників (бажано для кожного кольору мати окрему мисочку і пензлик); поролонова подушечка розміром 10 X X 20 X 2 см, на якій надають потрібної форми пелюсткам та листкам, проколюють дірочки, гофрують пінцетом пелюстки; тонкий дріт кількох діаметрів для створення жорсткої конструкції і закріплення квіток та листків; клей (краще ПВА), різні шнури, тасьма, шерстяні нитки; вата для виконання серединки деяких квітів.

Для створення штучних квітів потрібні такі матеріали та інструменти: Виготовлення квітів великий асортимент тканин і різні сорти м'якого паперу; Анілінові фарби розчиняють у воді короткі та довгі ножиці із загнутими або спирті, причому спочатку в невекінцями; ликій кількості гарячої води, а потім шило (довжина вістря — 5—7 см) цей концентрований розчин наливають для проколювання дірочок у пелюстках у воду або спиртовий розчин. та листках з тканини, щоб можна було Тканину готують для квітів кількома закріплювати їх на стеблі; • способами. Суху тканину занурюють пінцет для гофрування і закручуван- у заварений крохмаль (1 столова ложка ня пелюсток та листків, який застосо- крохмалю на склянку води), злегка вують також під час фарбування віджимають і розтягують на п'яльцях; пелюсток квітки; суху тканину розкладають на клейонці, столова ложка і металеві круглі обмазують гарячим розчином крохнаконечники різної величини для викомалю, після чого висушують. Оксамит, 70

Іл. 5.1. Приклади листків різної форми. вельвет, креп-сатин, плюш розтягують на п'яльцях виворітним боком угору і легко втирають рукою густий крохмальний розчин так, щоб він пройшов наскрізь. На п'яльцях тканина повинна висохнути. Шовкові тонкі тканини (крепдешин, креп-жоржет, шифон) просочують розчином желатину (2 чайні ложки желатину заливають 1/4 склянки холодної води і залишають на 2— З год, а коли він набухне, вливають, помішуючи, 2—3 склянки окропу). В одержану гарячу масу занурюють тканину, віджимають, розпрямляють і вішають для просушування. Прасують гарячою праскою. Кожна квітка має свою форму листя, пелюсток, тичинок. Виготовляють квіти в такій послідовності: спочатку стебла, тичинки, серединки, а потім пелюстки і листочки. Форми їх різноманітні (іл. 5.1 та 5.2). Шоб виготовити стебло, дріт нарізають на куски завдовжки 12—15 см, вирівнюють і обмотують паперовою смужкою, товстою пряжею

71

Іл. 5.2. Гілки з квітками (а) і плодами (б). з шерсті або шовку, тасьмою або смужкою тканини. Щоб обмотка лягала міцно і не сповзала, дріт у кількох місцях намазують клеєм. Тичинки роблять з тонких, краще шовкових, попередньо накрохмалених

ниток. Пучок ниток закріплюють на стержні стебельця, рівно підрізають, затискують між пальцями лівої руки, залишаючи кінчики, які покривають клеєм. Потім відділяють тичинки одну від одної голкою до висихання клею. Листки виготовляють з бавовняної або шерстяної тканини, оксамиту чи вельвету. Перш ніж кроїти пелюстки квітів, з цупкої тканини чи картону роблять трафарет, який накладають на тканину і за ним вирізають пелюстки. Остаточної форми пелюстки набувають після фарбування. Фарбування пелюсток і листків — відповідальний момент у виготовленні штучних квітів. Одну посудину наповнюють водою, другу — розчином барвника. Пелюстки з бавовняної тканини занурюють у воду. Як тільки тканина намокне, її виймають пінцетом, укладають на долоню лівої руки, а пальцями правої віджимають зайву воду. Потім пелюстки кладуть на папір і починають фарбувати, швидко наносячи пензликом краплю фарби на край пелюстки, від краю фарба легко розтікається до середини пелюстки. Якщо дальше розтікання фарби небажане, то пальцем натискають у тому місці, де слід зупинити фарбу. Щоб мати більш насичений колір, фарбують удруге так само. Пелюстки деяких квіток, наприклад троянд, починають фарбувати від середини, бо в них краї забарвлені менш інтенсивно. Для квіток, пелюстки яких мають бліде забарвлення, відповідного кольору досягають, швиденько торкаючись пензликом краю пелюстки. Після фарбування пелюстки розкладають для просушування на м'якому папері, який легко вбирає вологу. На напівсухі пелюстки наносять смужечки, цяточки, прожилки. Підготовлені в такий спосіб пелюстки гофрують гарячими кульками і тупим боком ножа. Кульками (бульками) пелюстки обробляють для того, щоб створити природне заокруглення. Розмір кульок добирають відповідно до розміру пелюстки так, щоб по краях не утворювались зморшки. Не треба натискувати кулькою в одному місці, а слід плавним рухом повертати її в напрямі від краю до центра. Хвилеподібний край пелюстки створюють маленькою кулькою, роблячи заглиблення з лицьового боку, заломи по краях — гарячим пінцетом.

Прожилки на пелюстках та листках також роблять пінцетом: захоплюють невелику складочку в центрі пелюстки і, не розкриваючи пінцета, проводять ним уздовж усієї пелюстки, тобто наче витягаючи обережно пінцет. Краї пелюстки відгинають назовні і всередину. Листки обробляють так: кладуть їх на поролонову подушечку і з лицьового боку гарячим ножем проводять жилки, а з вивороту видавлюють праскою площини між жилками. Це надає листкам більшої натуральності, виразності. Після цього вздовж листка приклеюють тоненьку дротинку, обертають вільний кінець зеленою шовковою або шерстяною тканиною, одночасно прикріплюючи листок до основного стебла. Складати квітку починають з того, що складають і склеюють пелюстки навколо готової середини. Пелюстки беруть по одній, покривають нижню частину клеєм і прикріплюють до стебла. Якщо квітка має багато пелюсток, то, наклеївши один шар, їх підсушують, а потім наклеюють дальший шар пелюсток. Склавши всю квітку, її добре сушать, а потім компонують квітки і листки на стеблі і остаточно — гілки в букет. Після вибору кольору та форми квіток і листків добирають необхідні за фактурою і кольором матеріали для окремих елементів квітів. Для розрахунку потреби в матеріалах визначають кількість пелюсток, листків, стебел спочатку для однієї квітки, а потім для всієї композиції. Далі за викройками готують усі деталі квітки, гілки, потім складають букети. Починати треба з виготовлення найпростіших квітів. Маргаритки (іл. 5.3). Квіти різнобарвні, прості у виготовленні. Вихідний матеріал для однієї квітки, стебла і листків: пелюстки квітки — біла бавовняна тканина; стебло — світло-зелений велюр або товста шерстяна пряжа і дріт діаметром 2,2 мм; тичинки та маточка — білий велюр та кремова бавовняна тканина; квіткова чашечка — світло-зелений вельвет, велюр або тасьма чи папір; листя — зелений вельвет, зелена тонка шерсть або густа бавовняна тканина, або папір, тасьма та тонкий дріт. Стержень з дроту обмотують зеленим велюром. Верхню частину загинають у вигляді гачка і не обмотують. Вирізають стрічку завдовжки ІО—15 см і завширшки 5—7 см з білої чи кремової бавовняної тканини або велюру і надрі72

Іл. 5.3. Виготовлення маргариток. зають її з одного боку через кожні 2 мм. Цю вузеньку смужку закріплюють спочатку на крючок стебельця, рівномірно накручують і послідовно підклеюють на стеблі. Потім виготовляють основні білі пелюстки маргаритки. Для цього на другій стрічці з білої бавовняної тканини завдовжки 10—15 см, завширшки 3,5—4 см намічають пелюстки завширшки по 5 мм, краї закручують на поролоновій подушечці, протискують по 2—3 лінії на кожній наміченій пелюстці. Потім прорізають пелюстки вглиб на 3 см. Знизу по краю прошивають всю стрічку. Далі, затягуючи нитку, рівномірно призбирують стрічку пелюсток. Цю другу стрічку пелюсток намотують на першу і підклеюють. Завершують квітку чашечкою з світлозеленого велюру. З тонкої шерстяної тканини вирізають кілька листків і протискують на них жилки на поролоновій подушечці. Із спіднього боку листка за допомогою м'якого, паперу чи тонкої тасьми підклеюють три дротики, променями від " основи листка — дві короткі і одну довгу. Це надає певної конструктивності формі листка і дає можливість прикріпити його до стебла квітки. Виготовляють окремо кілька квіток, листків, 73

а потім складають букет або використовують окремі квіти для прикрас. Одну — Т р и маргаритки з двома-трьома листками можна скомпонувати у невеликий букетик. Схема розміщення квіток та листків відіграє велику роль у композиції. Можна одну квітку (середню) розмістити вище, другу (ліву) — нижче, а третю (праву) — ще нижче. Листки розміщують, наприклад, за такою схемою: один — між другою і третьою квіткою, другий — біля другої квітки з краю букетика. Красивий вигляд мають невеликі букетики маргариток у низьких невеликих вазочках. Для цього виготовляють 9—13 квіток різного кольору (білі, рожеві, червоні) та 5—7 листків і компонують їх у букет. Такі невеликі букети взимку можна розмістити на святковому столі. Клематис (іл. 5.4.). У природі клематиси дуже різноманітні, їх пелюстки, тонкі і неширокі, бувають від темнофіолетового, синього і голубого до різних відтінків рожевого і білого кольорів. Тому матеріал добирають тільки після того, як попередньо визначено колір і форму квіток та листків. Розглянемо складання фіолетової квітки.

Іл. 5.4. Виготовлення клематиса. Вихідні матеріали з розрахунку на одну квітку, один бутон, одну гілку та вісім листків: пелюстки квітки — тонкий оксамит фіолетового кольору, паперова або ткана тасьма таких же відтінків і дріт діаметром 2,4 мм; внутрішні тичивіки — світло-зелений велюр, папір або бавовняна тканина; зовнішні тичинки -/• тонка біла бавовняна тканина; бутон — тонка біла бавовняна тканина; вата і дріт діаметром 2—3 мм; листя — зелений вельвет у рубчик або тиснений велюр, зелена тасьма або папір та дріт діаметром 2,2 мм; стебла — світлокоричнева тасьма або бавовняна тканина, 8 дротинок діаметром 2,2 мм. Розраховують і вирізають пелюстки для квітки, бутона та всієї гілки з листям. Квітку починають складати з внутрішніх, а потім подовжених зовнішніх тичинок. Для цього спочатку виготовляють основне стебло для квітки. Декілька дротинок {3—4 шт.) обмотують світло-коричневого тасьмою або бавовняною тканиною, попередньо нарізавши з неї смужки завширшки 1 —1,5 см. Верхню частину дроту не обмотують, залишають кінчики чистими і загинають. Заздалегідь готують стрічки для тичинок: надрізають по краях вузьку стрічечку з «вітло-зеленого велюру (внутрішні тичинки), а широку стрічку з білої густої бавовняної тканини (зовнішні тичинки) надрізають по одному з країв. На загнутий гачок з дроту нанизують край стрічки для внутрішніх тичинок; для цього її поступово накручують на

стержень стебельця, щоразу проклеюючи, і сушать. Потім накручують край стрічки для зовнішніх тичинок, також проклеюючи, і сушать. Можливий і інший варіант. Спочатку виготовляють весь «букетик» внутрішніх і зовнішніх тичинок, а потім нанизують його на гачок стебельця. Для цього «букетик» тичинок злегка проколюють шилом і крізь дірочку обережно протягують дротяний стержень стебельця із загнутим кінцем. Після закріплення тичинок на стержні стебла, зовнішні тичинки розсувають. Потім вирізають шестикутні зіркоподібні основні пелюстки квітки. Кожну пелюстку підклеюють знизу тоненькими м'якими дротинками, обгорнутими фіолетовою тасьмою. До висихання кожну пелюстку з підклеєним дротом тримають під пресом. Після цього на поролоновій подушечці за допомогою металевого стержня з тонким заокругленим кінцем проводять дві-три борозенки. Потім нанизують пелюстки на стержень з тичинками. Завершуючи квітку, її обгортають чашолистками з вельвету. Далі виготовляють бутон. На стебло, обгорнуте по спіралі тканиною, намотують невелику «шишечку» з вати, обмотують її двома пелюстками, злегка •приклеюють їх і доповнюють усе зеленими чашолистками. Вибравши форму листків клематиса, викроюють їх з підготовленої тканини. Із спіднього боку листків приклеюють попередньо обгорнуті тканиною або папером дротинки. До висихання листки тримають під пресом. Після цього проводять тупим кінцем тонкого металевого стержня борозенки відповідно до форми листка і кріплять листки до гілки. Так виготовляють необхідну для композиції кількість квіток, бутонів та листків. Квітка клематиса — красиве доповнення до ансамблю одягу. Різноманітне забарвлення дає можливість використовувати їх для одягу будьякого поєднання кольорів. Особливо красивий вигляд мають композиції з різнобарвних квітів клематиса в інтер'єрі, і їх можна компонувати в букети і композиції, які заповнюють площину стіни. У природі квіти клематиса — виткі рослинну і цю їх особливість бажано використати у прикрашанні домашнього інтер'єру. 74

Іл. 5.7. Виготовлення гортензії.

Іл. 5.5. Виготовлення садової гвоздики.

Іл. 5.6. Виготовлення польової гвоздики. Гвоздика садова та польова (іл. 5.5. та 5.6.). Виготовлення цих квітів відрізняється від виготовлення інших квітів. Вихідний матеріал з розрахунку на одну квітку, одне стебло та листя садової гвоздики: пелюстки — різнобарвна бавовняна тканина, колір залежить від сорту гвоздики; стебло — світло-зелена тасьма або папір; чашечки квітки — світло-зелена тасьма, велюр або папір; листки — світло-зеле-на тасьма або папір; дріт діаметром 2—3 мм.

75

Стержень з дроту обмотують тасьмою або смужкою паперу. Верхню частину загинають у вигляді гачка і не обмотують. Вирізають з бавовняної тканини пелюстки двох видів: вузькі (5—7 шт.) і широкі (4 шт.). Спочатку нанизують на стержень вузькі пелюстки, потім — широкі. Усі пелюстки нанизують у напрямі руху стрілки годинника, зсуваючи кожну пелюстку трохи вперед порівняно з попередньою. Потім приклеюють світло-зелену тасьму або велюр до чашечки квітки. Коли квітка готова, розсувають усі крайні пелюстки. До стержня кріплять вузькі листки, прикладаючи листок на тонкій дротинці до основного стебла з квіткою, обмотують тасьмою і підклеюють закінчення. Гвоздики мають красивий вигляд у вузьких вазах. Гвоздику польову виготовляють трохи інакше. Для основної квітки потрібна бавовняна малинова або пурпурна тканина. її нарізають на смужки завширшки 4 см, складають спочатку кожну смужку удвоє, вирізають зубчики, а потім її складають так, щоб ширина однієї сторони була 2,5 см, після чого стягують попередньо злегка прошиту смужку і поступово обкручують нею стержень стебла, спочатку закріпивши гачком стрічечку пелюсток. Завершують квітку чашечкою з світло-зеленої тканини. Виготовивши кілька квіток, їх кріплять до основного стебла. Польові гвоздики добре поєднуються з ромашками та волошками, які досить прості у виготовленні. Гортензія (іл. 5.7.). Гортензія складається із суцвіття дрібних квіток. Виготовити її досить просто.

Іл. 5.8. Виготовлення троянди: м — малі пелюстки; в — великі пелюстки. Вихідний матеріал в розрахунку на одну гілку: пелюстки — тонка бавовняна тканина білого, рожевого, голубого кольору; стебло — зелена тасьма або папір, дріт діаметром 1,5 мм; листки — зелена шерстяна тканина або папір, дріт діаметром 1,5 мм. Викроюють 10—15 квіток за шаблоном, кожну нанизують на тонкий стержень з гачком на кінці, збирають усі квітки в пучок і поступово обмотують цей пучок тасьмою. Потім злегка розсувають квітки, утворюючи суцвіття у вигляді півкулі. Листки також виготовляють за шаблоном у кількості 7—10 шт., їх рівномірно закріплюють на стеблі за допомогою тасьми і розсувають угору та вниз. Таких гілок у букеті може бути кілька. Квітка гортензії дуже красива в букетах для великих ваз на підлозі. Троянда (іл. 5.8). Троянди бувають найрізноманітніші, тому спочатку слід визначити форму і колір квітки і залежно від цього підібрати матеріали. Вихідний матеріал з розрахунку на одну квітку, одне стебло, листя: пелюстки квітки -— шовк, креп-жоржет, крепдешин, оксамит або бавовняна тканина; стебло — зелено-бура тасьма або тканина і дріт діаметром 2,5 мм; чашечка квітки — коричнева тасьма або папір; листя — темно-зелений вельвет або шерстяна тканина та дріт, діаметром 2,5 мм. Викроюють за шаблоном 7—10 малих і 5—7 великих пелюсток. Малі

пелюстки заокруглюють з одного боку, а великі — з трьох. Потім складають дрібні пелюстки і нанизують їх на стержень, злегка зсуваючи кожну пелюстку в напрямі руху стрілки годинника. Після цього підклеюють кожну наступну велику пелюстку, трохи зміщуючи їх у тому ж напрямі. Потім підклеюють чашечку квітки. Пелюстки троянди додатково розпрямляють пінцетом. З вельвету або шерстяної тканини вирізають кілька листків, тупим ножем протискують жилки. На зворотному боці кожного листка тонким папером або тасьмою підклеюють дротинки (дві короткі і одну довгу). Довгою кріплять листок до стебла,' а потім усе стебло обкручують тасьмою. Зробивши кілька квіток, бутонів та листків, можна складати різні букети, які будуть гарним доповненням в інтер'єрі. Коксомея (іл. 5.9). Це декоративна рослина складної, начебто гофрованої форми. Виготовити коксомею досить просто. Вихідний матеріал у розрахунку на одну гілку: квітки — темно-бордовий та малиновий оксамит або плюш; стебло — зелено-бура або зелено-червона оксамитова тасьма або тканина; листя — ворсиста шерстяна тканина червоно-крричневого та зелено-бурого кольорів. Викроюють 3—4 великі прямокутні деталі і 5—7 менших. До великих 76

Іл. 5.9. Виготовлення коксомеї. деталей приклеюють по шість дротинок і складають їх, як показано на іл. 5.9. До малих деталей приклеюють по двітри дротинки. Спочатку складають малі площини і тільки по краю складеного суцвіття розташовують великі площини. Збираючи в пучок усі дротинки, досягають вільного драпірування тканини пелюсток. Пучок кінців дротинок обгортають тасьмою, створюючи чашечку квітки. За викройкою виготовляють 7 — 9 листків, бажано різних розмірів. На кожному листку закріплюють по три дротинки (для конструктивної жорсткості) і витискують прожилки тупою стороною ножа. Після цього листя прикріплюють до основного стебла. Коксомея має красивий вигляд без доповнення іншими квітами, як допо• внення можна використовувати тільки сухі трави.

Композиції із сухих квітів, трав, плодів Використовуючи окремі штучні квіти і доповнюючи їх сухими травами, квітами, гілками, можна створити красиві букети, гірлянди і навіть композиції. Для цього сухі квіти, трави, гілки та 77

інше треба правильно підготувати, щоб вони в засушеному вигляді не втратили форми. Не всяке листя і квіти зберігають колір, але й сухі вони мають досить красиве забарвлення. Щоб гілки і квіти не втратили форми, сушити їх слід, повісивши гілки квітами вниз, листя можна попередньо злегка пропрасувати теплою праскою. Красиві композиції із сухих квітів садового та польового безсмертника і трав. Створюють їх так. Добирають кілька видів злакових трав різної конфігурації з пухнастою волоттю або жорстким колосом. Потім добирають різні види безсмертників (польовий безсмертник з дрібними жовто-зеленими квітками у вигляді невеликих суцвіть і садовий безсмертник з одиночними великими квітками різного кольору — від білих, ніжно-рожевих до яскравих насичених оранжових та темно-бордових). Необхідно добре продумати композицію розміщення і поєднання трав та квітів. Можна використати не тільки натуральний колір сухих трав і квітів, а й підфарбувати їх аніліновими барвниками. Це створює необмежену палітру кольорів і дає можливість виготовити найрізноманітніші композиції ,— вертикальні, свічкоподібні прикраси для ваз, підвісні кулі з сухих квітів, гірлянди.

Іл. 5.10. букетів.

Приклади вертикальних

Іл. $.13. Приклади закріплених сухих квітів і плодів.

Іл. 5.11. Виготовлення прикрас із сухих квітів.

кулеподібних

Вертикальні букети (іл. 5.10). Для композиції беруть кілька видів трав з пухнастою волоттю і жорстким колосом, натуральний польовий і садовий безсмертник. Частину польових безсмертників залишають у натуральному, тобто золотистому кольорі, а частину фарбують у яскраво-зелений та малиновий кольори. Як каркас, використовують дерев'яний міцний прут, довжина якого залежить від задуманої довжини композиції. До верхньої частини прута прив'язують пучок трави з пухнастою волоттю. Траву можна залишати натурального кольору або підфарбовану в бажаний колір. Тонким дротом діаметром 1,5 мм траву закріплюють на стержні. Потім навколо стержня прокладають гілочки безсмертника, які також прикріплюють дротом. У такий

Іл. 5.12. Гірлянди із сухих квітів. спосіб прокладають колоски трав. їх можна використати в розпрямленому вигляді або загнути дугою. Вільний кінець закріплюють булавкою з непомітною головкою. В утворені дужки закладають квіти безсмертника. Варіюючи натуральними і підфарбованими квітами, можна створити багато варіантів композицій. Так, зверху вниз

78

нанизують ряди квітів і трав. Нижній ряд закріплюють тонким дротом і прикраса готова. Такі прикраси яскраві, декоративні і довговічні. Кулеподібні прикраси із сухих квітів (іл. 5.11). Для кулеподібних прикрас використовують дрібні і великі квіти безсмертника. Спочатку виготовляють м'яку кулю з відходів будь-якої пряжі, до якої прикріплюють косичку ііїнура для підвішування кулі. Потім з дроту діаметром 3 мм роблять каркас і обмотують його пряжею у вигляді клубка. За допомогою булавок з головками нанизують квіти за задума-ною композицією. Композиція може бути побудована на заповненні самими тільки однорозмірними квітами або різнорозмірними (дрібними і великими) квітами одного кольору у вигляді горизонтальних, вертикальних або діагональних смуг тощо. • Гірлянди із сухих квітів (іл. 5.12). Гірлянди плетуть у вигляді косичок. Вони красиві не тільки із сухих трав, квітів, гілок, а й у поєднанні з невеликими плодами. Красивий; вигляд мають на

кухні підвішені вінки з цибулі або часнику, які, крім функціонального призначення — зберігання, ще й прикрашають інтер'єр. Для гірлянд потрібне сухе листя кукурудзи або осоки, з якого плетуть косичку. В процесі виготовлення косички в неї вплітають сухі квітки безсмертника, трави, плоди цибулі, часнику і навіть маленькі декоративні гарбузики різної форми. Закріплюють плоди дротом (іл. 5.13). Фантазуючи, можна створити найнесподіваніші композиції, які прикрасять ваш дім. Прикраси створюють і з інших матеріалів, наприклад, з бісеру чи пташиного пір'я. Красиві композиції із сріблясто-сірих маленьких пір'їн цесарки та інших птахів. Для таких прикрас важливо підібрати за кольором і розміром пір'їнки, краще використовувати маленькі і не яскраві. Пір'їнки одного розміру збирають у вигляді квітки, закріплюють тонким дротом і до них добирають дві-три довші пір'їнки, які також закріплюють дротом. Ці пір'їнки доповнюють композицію у формі звисаючого листя.

6. ХУДОЖНЄ ВИШИВАННЯ червоними або чорними нитками. Рукав з сорочкою з'єднується широким мережаним кольоровим орнаментом, так званою чернігівською розшивкою. Для Вінниччини характерне багатство технічних методів вишивання. Тут поширена низь, хрестик, стебнівка, верхоплут, вирізування, виколювання, різноманітні кольорові мережки. Вишивка Полісся — проста й чітка за композицією, виконується швом занизування червоною ниткою на білому полотні. Орнамент — геометричний. На Поділлі барвистість вишивки, складність технічних прийомів. Використовується багатоколірна мережка шабак. Колір переважно чорний з вкрапленням червоного, синього, жовтого, зеленого. Вишивка Прикарпаття відзначається великою різноманітністю. Майже кожне село має свою традиційну кольорову гаму, відмінну від інших орнаментику. На Буковині в яскравий геометричний та рослинний орнамент додають бісер, металеві блискітки (лелітки), срібні і золоті нитки, вишивають шовком та шерстю. Усе це робить вишивку неповторно барвистою. Народне вишивання — живе мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше зав» дання — не розгубити його, а передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Вишивання — один з найдавніших видів декоратйвно-прикладного мистецтва слов'ян. Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. З літописних джерел відомо, що слов'яни Придніпров'я пишно декорували свій одяг вишитими узорами. Традиція прикрашання одягу та предметів побуту набула дальшого розвитку в епоху Київської Русі. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням — від одноколірного до багатобарвної гами супідрядних один одному відтінків. У своїх роботах народні майстри відбили одвічний потяг людини до краси, зв'язок з рідною природою. Про це свідчать хоч би назви деяких швів: солов'їні очки, зерновий вивід, курячий брід, баранячі роги та ін. Протягом багатьох віків у кожного народу вироблялися певні методи виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто і окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому узору, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення. Народні майстри старанно зберігають свої традиції. На Київщині до червоного кольору (до XIX ст.) додавали синій, а пізніше замість синього — чорний. До занизування додавався хрестик, вирізування окремими невеликими вкрапленнями в орнамент, причому вирізування виконували червоними або синіми (чорними) нитками. Орнамент — часто рослинний. На Полтавщині улюблені шви — вирізування, мережки, пряма лічильна гладь, виколювання, виконані білими або сірими нитками на білому полотні. Це досить складна і тонка у виконанні вишивка. Для Чернігівщини характерні білі вишивки, але, щоб підсилити загальну виразність, тут додають прозорі мережки шабак, мережку прутик, виконані

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Матеріали та інструменти Матеріалом для вишивання є основа, на якій вишивають — полотно, замша, шкіра тощо, а також те, чим вишивають, тобто нитки з льону чи конопель, бісер, шерстяна пряжа. Народні майстри і художники вишивають на натуральних тканинах — полотні (часто домашнього виготовлення), маркізеті, крепдешині, батисті та ін. 80

Тип застосовуваної тканини залежить від техніки вишивання. Для лічильної вишивки потрібна тканина з полотняним переплетенням ниток (льняне або бавовняне полотно, маркізет, бортівка), тобто така, на якій зручно лічити нитки. Існує спеціальна вишивальна тканина, у якої нитки основи і утка однакової товщини. Для вишивання хрестиком придатна всяка канва. У продажу є густа канва, на якій можна вишивати зразу виріб, але продається і розріджена. Таку канву потрібно пришити до тканини наметувальними стібками і вишивати одночасно на канві і на тканині. При цьому треба стежити, щоб голка з робочою ниткою точно входила в. отвори канви. Закінчивши вишивати, поперечні й поздовжні нитки канви обережно висмикують. Під час роботи стібки злегка затягують, щоб після видалення ниток канви вишивка лежала щільно на тканині. Найкращими нитками для вишивання є муліне, ірис, гарус. Застосовують шерстяні і синтетичні нитки, а також будь-які інші слабкої крутки і міцного пофарбування. Щоб перевірити, чи линяють вибрані нитки, потрібно на клаптику білої тканини виконати нескладну вишивку (досить сім-вісім стібків), "після чого тканину випрати, і випрасувати. Якщо нитки линяють, навколо вишивки біла тканина злегка пофарбується. ' Муліне бажано зберігати в окремих мотках, а не в косах. Кожний моток муліне розрізають в одному місці і складають у кілька рядів. При такому методі зберігання зручно витягати з мотка будь-яку кількість ниток, а залишок робочої нитки намотують упоперек мотка для дальшого використання. Крім того, добираючи кольорову гаму, окремі мотки зручно розкладати один біля одного і заміняти неприйнятні кольори іншими, чого не можна зробити, зберігаючи нитки в косах. Для вишивання треба мати п'яльці, ножиці, бажано з заокругленими доверху кінцями, набір голок з вушками різної величини та сантиметрову стрічку. Наперсток потрібний в разі вишивання на товстому матеріалі, коли потрібно сильніше натискувати на голку. П'яльці можуть бути круглі і квадратні, пластмасові і дерев'яні. їх використовують для забезпечення натягу тканини. Стібки в цьому випадку лягають рівніше і рисунок не перекошується. Квадратні п'яльці або спе-

81

ціальну раму використовують для складних і великих за розміром вишивок. Раму встановлюють у похилому положенні так, щоб можна було працювати обома руками з лицьового і спіднього боку вишивки. Голки повинні відповідати вишивальній нитці і тканині. Чим тонша тканина, тим тонші мають бути нитка і голка. Голка залишає в тканині прокол, через який проходить робоча нитка. Якщо голка товста, а тканина тонка, то утворюються дірочки, якщо голка набагато тонша, ніж вишивальна нитка, то, проходячи через прокол, робоча нитка часто рватиметься. При будь-якому вишиванні голку слід вколювати між нитками тканини. Перед початком і періодично в процесі роботи руки старанно миють з милом, бо пітні руки забруднюють робочу нитку і тканину. Щоб вишивка не забруднювалась, роботу тримають у спеціальній серветці. Поза під час роботи повинна бути зручною, освітлення достатнє. Якщо додержувати перелічених умов, після закінчення вишивання виріб не потрібно прати. Прасують вишиті вироби тільки з вивороту на товстій м'якій прокладці. У такому випадку вишивка рельєфніше виділяється на тканині.

Перенесення рисунка на тканину Існує кілька способів перенесення рисунка на тканину. Перший, найпростіший і найпоширеніший — за допомогою копіювального паперу. Бажано мати набір кольорового копіювального паперу. Оскільки копіювальний папір бруднить тканину, то для білої тканини краще використати папір жовтого чи зеленого кольору, тобто такий, який не залишає яскравого масного сліду. Копіювальний папір кладуть блискучою поверхнею на тканину, зверху накладають рисунок і прикріплюють до тканини булавками, щоб у процесі роботи рисунок не зсунувся. Контури рисунка акуратно обводять гостро заструганим олівцем, пам'ятаючи, що в процесі вишивання виправити викривлення ліній контура набагато важче. Другий спосіб — наметування. Він дає можливість переносити рисунок на тканини, на які його не можна перенести через копіювальний папір (шовк, шерсть, оксамит тощо). Рисунок пере-

носять на тонкий цигарковий папір, прикріплюють до тканини в потрібному місці і прометують яскравою ниткою по контуру. Потім папір акуратно відривають. Цей спосіб дає пунктирну лінію контуру. Третій спосіб — «припорох». Він більш трудомісткий, але дає змогу переносити рисунок на будь-яку тканину. Цей спосіб позбавлений недоліків двох перших: тканина не брудниться, контур рисунка не викривляється. Рисунок переносять на кальку. Потім беруть товсту тканину, на неї кладуть білий папір, а зверху — кальку з рисунком. Акуратно, по контуру рисунка тонкою голкою проколюють дірочки на однаковій відстані одна від другої. Аркуш паперу з наколотим рисунком накладають на тканину і прикріплюють. Ватяний тампон, щільно обгорнутий тканиною, змочують у розчині зубного порошку в гасі (можна взяти синьку або сажу) і протирають весь рисунок через проколи. Розчин проходить крізь дірочки, залишаючи відбитки по контуру рисунка.

Утворення кута нри перенесенні рисунка, що має вигляд

ориидаемталь ігої смуги

Народне вишивання знає безліч орнаментів, які доречні будуть для прикрашання сучасного житла. Але широке застосування їх стримується тим, що вони, в основному, подаються у вигляді смуги. Однак, за допомогою звичайного прямокутного дзеркала без рамочки з будь-якої смуги можна утворити кут. Для цього орнаментальну смугу кладуть на рівну поверхню. В обраному місці смуги (рисунка) ставлять дзеркало на ребро перпендикулярно до аркуша паперу і обертають його доти, поки нижня його кромка не утворить із зовнішнім краєм рисунка кут в 45°. У цьому положенні рисунок і його дзеркальний відбиток утворять прямий кут, який і зрисовують на іншому аркуші паперу.

Збільшення або зменшення рисунка Часто потрібно змінити (збільшити або зменшити) розмір рисунка. Для

82

цього вихідний (початковий) рисунок розліновують на однакової величини квадрати. При цьому чим вони дрібніші, тим точніше буде збільшення чи зменшення. Потім на чистому аркуші паперу креслять таку саму кількість квадратів, відповідно збільшивши чи зменшивши їх розміри. Після цього з початкового (вихідного) рисунка переносять на нові квадрати всі основні точ' ки, сполучають їх плавними лініями і в такий спосіб одержують збільшену чи зменшену точну копію рисунка. Щоб рисунок не викривився, треба точно викреслювати вихідні і нові квадрати. Види швів •народного вишивання Усі види швів, що застосовуються в українському народному вишиванні, можна поділити на лічильні і по вільному контуру. Лічильні шви виконують на основі лічби ниток тканини. Шви по вільному контуру вишивають по попередньо нанесеному рисунку на тканину. До них належать різноманітні декоративні шви: петельний, тамбурний та їх різновиди — стебловий, полтавська та художня гладь, рішельє. Лічильні шви виконують на попередньо прорідженій (нитки висмикують чи підрізають) або суцільній тканині (полотні). Перші називаються ажурними, другі — глухими швами. До групи ажурних лічильних швів належать мережки, вирізування, сітки, а до глухих — лічильна пряма і коса гладь, хрестики, різноманітні декоративні лічильні шви, занизування, набирання та ін.

Наскрізні лічильні шви Мережки Історія розвитку українського вишивання нагромадила безліч різноманітних мережок. Ажурні візерунки мережок виконують переважно нитками в тон тканини, однак у південних і західних областях республіки застосовують і кольорові нитки, за допомогою яких створюються красиві візерунки на ажурному фоні. Для виконання мережок можна використати катушкові нитки. Для тонких тканин беруть нитки високих розмірів № 60, 80, для грубих — нитки середніх номерів.

Залежно від місцевості той самий вид мережки може мати різні назви. У книжці наведено найпоширеніші. Мережками прикрашали найрізноманітніші вироби. Вони легкі у виконанні, вишукані, надають неповторності і своєрідності костюму. Особливо гарний вигляд мають мережки на жіночих блузках, білизні, дитячому одязі. Серед усього цього розмаїття чітко простежуються основні, так звані прості мережки, на базі яких виконують усі інші. Шириною мережки називається ширина прорідженої смуги тканини. У складних і сполучних мережках шириною вважається уся вишита смуга, включаючи і проріджені доріжки тканини і проміжки суцільної тканини. Простими мережками називають такі, для яких висмикують лише одну смугу тканини і застосовують один технічний метод. Одинарний прутик. Основою мережки є звичайний ручний шов, який застосовують для підшивання рубця. З розвитком народного мистецтва вишивання цей шов видозмінився і перетворився в найпростішу мережку — одинарний прутик. Виконуючи цю мережку, обшивають лише одну сторону прорідженої доріжки тканини, утворюються немовби китички з ниток тканини. За принципом цієї мережки вишивають багато інших, але тільки в два ходи — з обох боків прорідженої смужки тканини — верхнього і нижнього. Для виконання мережки одинарний прутик з тканини висмикують кілька суміжних ниток так, щоб утворилася смужка завширшки 3 — 5 мм. Мережку виконують справа наліво по верхньому краю прорідженої смужки. Найпростіший спосіб закріплення робочої нитки без вузлика полягає в тому, що нитку складають удвоє - і двома складеними разом кінцями протягують у вушко голки, причому на довгому кінці утворюється петелька. Набравши на голку потрібну кількість ниток тканини для одної китички, протягують ЇЇ з робочою ниткою через утворену петлю. Часто виникає потреба вишивати мережку в одну нитку. У цьому випадку для закріплення нитки голку вводять між нитками майбутньої мережки і вколюють її в тканину, відступивши від краю на дві-три нитки. Потім наби-

рають на голку необхідну кількість вільних ниток прорідженої смужки тканини, робочу нитку укладають петлею в напрямі проти руху стрілки годинника, як показано на іл. 6.1., і затягують петлю, притримуючи лівою рукою вільний кінчик нитки. Для міцності на цьому місці роблять другу петлю і зайвий кінчик обрізають. Наступним стібком вводять голку в тканину з вивороту над стягнутими нитками тканини і виводять на лицьовий бік (іл. 6.2, а). Утворюється перша китичка мережки.

Далі, набираючи на голку таку ж кількість ниток, як і для закріплення (іл. 6.2, б), відділяють другу китичку і затягують її. Мережка мав красивий вигляд, якщо стібки однакової довжини з однаковим похилом. Для цього на голку щоразу набирають однакову кількість ниток тканини. Красивий похил стібка буде, якщо голку вколювати на відстані двох ниток від краю смуги і на відстані одної нитки від лівої китички. Під час вишивання голку з робочою ниткою тягнуть угору від себе, а не в бік. Подвійний прутик. Ця мережка є основою для всіх складніших мережок, але часто застосовується і в чистому вигляді — для підшивання краю виробів — серветок, скатертин, рукавів і ін. Мережку подвійний прутик виконують тим же методом, що й попередню. Спочатку виконують мережку одинарний прутик, потім стягують ті самі нитки з протилежного боку — виходять стовпчики, стягнуті з обох боків. Виконуючи мережку, слід враховувати, що нитки основи тканини тонші, ніж нитки утка (крім спеціальних тканин для вишивання), тому, роблячи стовпчики мережки, ниток основи треба відлічувати на одну-дві більше, ніж ниток утка. Наприклад, якщо мережку вишивають по поздовжній стороні тканини і висмикують, скажімо, п'ять ниток, то в стовпчик набирають лише чотири нитки, а якщо упоперек, то п'ять, а висмикують — чотири. Роздвоєний прутик, або черв'ячок. Ця мережка — видозмінений подвійний прутик. Нижній край мережки виконують так само, як і в одинарному прутику, але при цьому кількість відокремлюваних ниток для стовпчика має бути обов'язково парна. Оформляючи верхній ряд мережки, в кожний стовпчик стягують половину ниток двох сусідніх стовпчиків (іл. 6.3), немовби розділяючи кожен стовпчик навпіл. Роздвоєний прутик застосовують у вузьких мережках. Снопик і жучок з центральною ниткою. Цю мережку виконують зліва направо по готовій мережці подвійний прутик завширшки 1 см або більше. За допомогою робочої нитки з'єднують стовпчики в пучок по два або три разом по центру мережки. Якщо об'єднують по два і чотири стовпчики, мережку називають снопик, а якщо — три стовпчики, то жучок.

Іл. 6.5. Виконання мережки жучок без центральної нитки.

Іл. 6.7. Мережки на основі козлика: сіточка (зверху) та широка білизняна мережка (знизу). Іл. 6.3. Виконання мережки черв'ячок.

Іл. 6.4. Виконання мережки з центральною ниткою.

жучок

Для виконання мережки закріплюють нитку на двох (трьох) перших стовпчиках зліва і стягують їх у центрі. Робочою ниткою роблять петлю проти руху стрілки годинника, вводять голку під робочу нитку та два (три) стовпчики в петлю і затягують її (іл. 6.4). Затягуючи петлю, треба стежити, щоб центральна нитка не провисала. Для цього петлю затягують спочатку проти напряму вишивки, а перед самим вузлом різко змінюють напрям. У снопики можна об'єднувати будь-яку кількість стовпчиків. Цей метод застосовують у складних мережках. Снопик і жучок без центральної нитки. Цю мережку також виконують по готовій мережці подвійний прутик завширшки не менш як 0,8—1 см. Стовпчики стягують у пучки, ховаючи центральну нитку в обробленій стороні мережки (іл. 6.5).

84

Іл. 6.6. Виконання мережки зверху (а) і знизу (б).

козлик

Красива кругла петля утворюється, якщо об'єднувати по три стовпчики на основі шва вперед голку. Цей шов виконується наметуванням, тобто набирають на голку потрібну кількість ниток (залежно від вибраного узору), пропускаючи кілька ниток, і прошивають швом уперед голку стовпчики: два перших — під голку, третій — на голку; утворюють робочою ниткою петлю проти руху стрілки годинника і, набравши на голку зразу три стовпчики, вводять голку в петлю і стягують її. Далі робочою ниткою обкручують ніжку третього стовпчика жучка справа наліво, пропускають на виворіт між третім і четвертим стовпчиками і знову на лицьовий бік у точці виходу похилого стібка простого стовпчика. Потім знову рухом справа наліво обкручують

четвертий стовпчик до середини. Тепер робоча нитка знаходиться зліва від наступних трьох стовпчиків, які стягують разом. Козлик. Ця мережка є іншою комбінацією парного з'єднання стовпчиків. Робочою ниткою роблять одночасно два ряди петель. Стовпчики зв'язують по два разом приблизно на 1/3 висоти то зверху, то знизу. При цьому до вже стягнутого стовпчика приєднують щоразу тільки один новий так, щоб кожний стовпчик був з'єднаний з двома суміжніми. Якщо об'єднують два стовпчики зверху, то робоча нитка робить петлю зверху вниз проти руху стрілки годинника (іл. 6.6, а). Голку вводять в утворену петлю справа наліво, підхоплюючи одночасно стягнуту стовпчики і робочу нитку. З'єднуючи стовпчики знизу, петлю утворюють знизу вгору в напрямі руху стрілки годинника (іл. 6.6Т б). Затягуючи петлю, робочу нитку треба тягнути вправо впродовж мережки. У цьому випадку виходить красива петелька, і перехід робочої нитки від одного кроку до другого знаходиться на вивороті мережки. Виконавши мережку козлик завширшки 2—3 см в два- ряди, можна одержати новий вид — сіточку або широку білизняну мережку (іл. 6.7). Для сіточки, вишиваючи другий ряд козлика, розділяють стовпчики мережки, об'єднані першим рядом козлика. У широкій білизняній мережці рядами козлика об'єднані одні й ті самі стовпчики. Переплетені мережки. Ця мережка характерна для західних областей

85

Іл. 6.9. Зразок одинарної (зверху) і подвійної переплетеної мережки.

Іл. 6.8. Схема виконання переплетеної мережки. України. Щоб виконати її, вільні нитки тканини стягують у тонкі стовпчики з трьох-чотирьох ниток, утворюючи мережку подвійний прутик. Потім закріплюють товсту кручену нитку справа на середині мережки і схрещують по два стовпчики (іл. 6.8, а). Для цього на голку набирають два сусідніх стовпчики і рухом голки на себе знизу вгору другий стовпчик вивертають за перший (іл. 6.8, б). Нитку протягують. Щоб мати подвійну переплетену мережку, замість двох сусідніх стовпчиків переплітають чотири, причому попарно переплітають перший стовпчик з третім, а другий — з четвертим (іл. 6.8, в). Спочатку набирають на голку перший і третій стовпчики, а другий залишається під голкою. Попереднім способом переплітають стовпчики. Потім, відтягнувши протягнуту нитку проти руху вишивки, підхоплюють на голку другий і четвертий стовпчики і тим же рухом переплітають і цю пару. Протягують нитку, таким чином одержують складне красиве переплетення з чотирьох стовпчиків (іл. 6.9).

86

Іл. 6.10. Схема виконання мережки квадратиками. Мережка з квадратиків. Ця мережка утворюється в результаті виконання- особливим методом одинарного прутика. Проріджують тканину квадратами, тобто висмикують доріжки через однакові відстані по нитках утка, а потім такі ж доріжки по нитках основи. У такий спосіб утворюються квадратики суцільної тканини між висмиканими смугами. Після проріджування тканини в центрі кожного квадрата з суцільної тканини проколюють дірочку (іл. 6.10). Потім стягують нитки прорідженої тканини в прості стовпчики, але закріплюють робочу нитку не як звичайно, а щоразу пропускаючи її

крізь проколоту дірочку. Пропустивши робочу нитку крізь дірочку з лицьового боку навиворіт, протягують її до наступного стовпчика, відділяючи потрібну кількість ниток основи для мережки. Наступним рухом робочої нитки обкручують окремий стовпчик, затягуючи його, і по лицьовому боці тканини пропускають її в дірочку в центрі квадратика. Так обшивають верхню сторону квадратика. Дійшовши до кута, тканину повертають так, щоб ліва вертикальна сторона квадратика стала верхньою горизонтальною і продовжують виконувати на ній стовпчики. На третій стороні квадратика набирають у стовпчик ті самі нитки, що й на першій стороні, аналогічно одні й ті самі нитки утворюють стовпчики четвертої і другої сторони квадратика. Отже, нитки протилежних сторін квадратика утворюють однакові стовпчики мережки. Після виконання останнього стовпчика голку з робочою ниткою виводять через центр квадратика на виворіт і кількома маленькими стібками, не виходячи на лицьовий бік, закріплюють робочу нитку під стібками і обрізають. Наступні квадратики обробляють аналогічним способом, щоразу закріплюючи нитку на початку роботи і в кінці.

Іл. 6.11. Мережка через чисницю з настилом і прутиком.

У готовому вигляді мережка з квадратиків, виконана нитками в тон тканини, дає легкий узор. Для виконанІл. 6.12. Мережка через чисницю ня цієї мережки краще брати м'які, з настилом без прутика. слабкої крутки нитки (муліне, нитки витягнуті з тканини). Складні і складені мережки — це між елементами рисунка наявні немережки, для виконання яких застосообкручені стовпчики, а в другій ривують кілька технічних прийомів і в сунок настільки щільний, що необі$руяких об'єднано кілька видів мережок. чених стовпчиків немає. Мережка з настилом. Ці мережки У всіх мережках через чисницю дуже різноманітні і залежно від харакз настилом рисунок узору виконується теру рисунка, техніки виконання і колоодночасно з виконанням одинарного ристичного вирішення мають різні прутика на залишених смугах тканини, назви: мережки через чисницю з настипослідовно з ряду в ряд. Кожний лом та з прутиком і через чисницю з наряд починають вишивати з правого , етилом без прутика, мережка по сітці, краю мережки. Дійшовши по рисунку шабак. Чисницею називають поздовжні до лівого краю, нитку закріплюють нитки тканини, залишені між проі наступний ряд починають знову рідженими смугами мережок. Наз правого краю. стил — це проштопування: на голку У всіх цих мережках настил виконабирають один стовпчик, другий пронують двома прийомами. Перший — пускають, а в наступному ряду, навпаштопальним швом, тобто під час робоки, перший стовпчик пропускають, > чого ходу голки, один стовпчик набидругий набирають. рають на голку, другий — під голку. Мережки через чисницю з настилом Під час зворотнього руху стовпчик, і з прутиком і через чисницю з настилом який був на голці, буде під голкою і набез прутика різняться між собою лише впаки (іл. 6.13, а). Кожний новий ряд рисунком (іл. 6.11 та 6.12). У першій настилу притискають до попереднього,

І

2(11 X

Іл. 6.15. Схема виконання мережки шабак.

Іл. 6.13. Схема виконання мережки з настиланням штопальним швом (а) і прикріпленням (б). внаслідок чого утворюється щільна ребриста поверхня. Другий прийом — прикріплення: на стовпчики вільно накладають робочу нитку, яку зворотним ходом голки прикріплюють до стовпчиків (іл. 6.13, б). Мережка з настилом без прутика, виконана яскравими контрастними нитками, називається шабак. Край майбутньої мережки попередньо обшивають по висоті так званими качалочками. Качалочка —*• це стовпчик з паралельних стібків, виконаних через одну нитку тканини. Ширина — З— 5 ниток. Потім нитки, закріплені качалочкою, підрізають і витягають

на 2—3 см. Настил виконують нитками різного кольору (іл. 6.14). Сходинки настилу в цій мережці вибирають довільно. Усі переходи робочої нитки ховають у настил. В міру виконання узора додатково підрізають і витягають нитки. Виконуючи всі операції послідовно, вишивають орнаментальну смугу (іл. 6.15). Стовпчик. Ця мережка — улюблене доповнення до орнаменту, вишитого іншими техніками. У народних вишивках стовпчик виконують нитками в тон тканини або нитками червоного кольору. Для викона ння мережки з тканини висмикують нитки в такій послідовності: три нитки висмикнути, дві залишити, три-чотири висмикнути, дві залишити і знову три висмикнути., Ширина мережки залежить від товщини ниток тканини. Звичайно вишивальниця може змінювати співвідношення між висмикнутими і залишеними нитками залежно від поставленої мети. Спочатку обшивають нижній край мережки одинарним прутиком (ряд а на іл. 6.16, а), захоплюючи в стовпчик стільки ниток, скільки висмикнуто, тобто три. Закріплюють нитку справа на ряді б і виконують китичку на двох перших стовпчиках (точки 1—2). Од-

їІ<

Іл. 6.14. Зразок мережки шабак.

*~*~*

Іл.

6.17.

Схема

виконання

мережки

гречка.

Іл. 6.16. Схема виконання мережки стовпчик. ним рухом зліва направо обкручують два перших стовпчики другої прорідженої доріжки, а голку вводять між нитками так, щоб обвиваюча нитка була над голкою. Наступним рухом затягують петлю через точки 2—3— 4. Далі перекривають утворений настил стібком і виводять голку зліва від другого стовпчика. Це положення голки наведено на іл. 6.16, а. Так обкручують перші два стовпчики до другої непрорідженої доріжки в. Виконавши останній настил стовпчика, голку по вивороту настилу виводять між двома стовпчиками на лицьовий бік у точці 4 і діагональним рухом переводять угору ряду б для виконання наступного стовпчика (іл. 6.16, б). Третій та четвертий стовпчики знову стягують одинарним прутиком і описаним прийомом вишивають настил. Під час вишивання мережки стовпчик необхідно, щоб кількість настилів по всій довжині мережки була однакова. Ряд в і пруг мережки г обробляють одинарним прутиком. Гречка. Ця мережка призначена для оформлення орнаментальних смуг. Виконується як білими нитками по білому полотну, так і червоними.

89

Для виконання мережки із тканини висмикують нитки в такій послідовності: три висмикнути, дві залишити, чотири-п'ять висмикнути, дві залишити, чотири-п'ять висмикнути, дві залишити, знову три висмикнути. Одинарним прутиком обробляють ряд а (іл. 6.17). Потім закріплюють нитку справа на початку ряду б і виконують китичку на двох перших стовпчиках. Обкручують два перших стовпчики попереднім способом, але тільки до половини мережки. Потім голку вертикальним стібком переводять в точку 2 над рядом б. Стягують нитки в третій стовпчик під рядом б і стягують цей самий стовпчик додатково над рядом б. Положення голки на іл. 6.17 відповідає цьому моменту. Далі виконують одинарний прутик на четвертому та п'ятому стовпчиках і обкручують їх до половини. У такій послідовності продовжують вишивати. Перевернувши роботу, в аналогічному порядку обробляють другу половину мережки, але з двох стягуваних разом стовпчиків першим буде той, який раніше був вільний (не стягнутий). На наведеній ілюстрації ці два стовпчики об'єднано в лівому куті рисунка. Ляхівка. Ця мережка в народній вишивці застосовується самостійно і як обмежуюча лінія в орнаментальних смугах. Для виконання мережки з тканини висмикують нитки в такій послідовності: три висмикнути, три залишити, потім висмикнути 6—10 ниток, три

Іл. 6.19. Мережка ляхівка з настилом.

Іл. в.18. ляхівка.

Схема виконання мережки

залишити і знову три висмикнути. По краях мережки нитки стягують у стовпчики. Стовпчики середньої прорідженої смуги стягують одинарним прутиком послідовно з виконанням накидної петлі справа наліво. Нитку закріплюють справа на ряді б (іл. 6.18). Виконують одинарний прутик на двох перших стовпчиках вздовж ряду і, накинувши робочу нитку петлею проти руху стрілки годинника, охоплюють голкою два наступних стовпчики (петля 1—2). Далі захоплюють накидною петлею верхню середню смугу тканини (петля 2—3), перші два стовпчики (петля З—4) і, підхопивши вже прокладену нитку петлі, виводять голку знову в точку початку роботи. Це положення петлі наведено на іл. 6.18. Потім виконують одинарний прутик на третьому та четвертому стовпчиках (уже об'єднаних накидною петлею), п'ятому та шостому і знову, виконуючи накидну петлю, стягують у пучок наступні чотири стовпчики. В українських вишивках дуже часто використовується багаторядна ляхівка, її виконують, як і однорядну, але в другому і всіх наступних рядах стягування в пучки провадять у шаховому порядку. Для прискорення роботи багаторядну ляхівку можна виконати без стягування ниток тканини внутрішніх смуг у стовпчики. На Полтавщині поширена складна мережка ляхівка з настилом (іл. 6.19). Кожний ряд в цій мережці вишивають справа наліво. Згідно з рисунком за-

Іл. 6.20. Мережки одинарний (зверху) і подвійний (знизу) витягнутий верхоплут. повнюють настил, потім відповідні стовпчики стягують ляхівкою, знову настил, і так послідовно вишивають ряд за рядом. Якщо настилають кольоровою ниткою, то спочатку виконують окремо ляхівку по рядах згідно з орнаментом і лише після цього — настил. Витягнутий верхоплут. Існує одинарний витягнутий верхоплут і подвійний (іл. 6.20). Обидві мережки виконують зліва направо. Для одинарного витягнутого верхоплуту з тканини висмикують нитки в такій послідовності: дві висмикнути, три залишити, потім висмикнути ще три нитки і через три нитки висмикнути знову дві. На обох крайніх доріжках виконують мережку подвійний прутик. Після цього закріплюють робочу нитку зліва на середній доріжці і, підхопивши голкою перший стовпчик, обкручують його зверху вниз. Потім захоплюють голкою другий стовпчик і також обкручують його, але вже знизу

90

вгору. Третій стовпчик обкручують зверху вниз і т. д. Перехід робочої нитки від стовпчика до стовпчика лежить то зверху, то знизу. Подвійний витягнутий верхоплут відрізняється від одинарного шириною середньої доріжки (шість ниток, тимчасом як в одинарному вона дорівнює трьом ниткам) і тим, що перший стовпчик обкручують лише до половини його висоти. Далі переходять на другий стовпчик: обкручують його від середини до нижнього краю мережки (виходить немовби літера «П»). Потім переходять по краю мережки до третього стовпчика, обкручують його до середини і переходять до четвертого і т. д. Пройшовши весь ряд так, що перехід робочої нитки від стовпчика до стовпчика виявляється то посередині, то біля краю, знову проходять ряд у тому ж порядку, але обкручують уже верхні половини стовпчиків. Затягування. Ця старовинна мережка характерна для полтавської вишивки. Поєднується з глухим швом занизування. Свою назву дістала від способу вишивання. Узор утворюється не настиланням, а затягуванням робочої нитки замість висмикнутої. За рахунок цього створюється враження ажурності. Виконують мережку нитками неяскравих кольорів, близьких до кольору тканини (світлішими чи темнішими). Починають вишивати з правої качалочки і в міру збільшення рядів мережки качалочки дошивають. У першому (нижньому) і останньому рядах мережки узор не вишивають. Другий ряд мережки не відповідає першому ряду узору. Закріплюють робочу нитку справа і, виконавши чотири стовпчика мережки, протягують робочу нитку між нитками п'ятого стовпчика. Далі виконують шість стовпчиків і затягуюють робочу нитку згідно з рисунком на п'ять стовпчиків методом штопки на місці висмикнутої з тканини нитки. Голкою перебирають кожну вертикаль' ну нитку тканини (іл. 6.21). Протягнувши робочу нитку, виводять її через п'ять стовпчиків в нижній (перший) ряд мережки. Відповідно до рисунка виконують одинарний прутик на наступних чотирьох стовпчиках так, щоб нитки стягувались у стовпчики в другому ряду мережки. Потім знову чергують затягування і стягування ниток у стовпчики згідно з рисунком. Пройшовши в такий спосіб увесь другий ряд, закріплюють робочу нитку зліва.

91

Іл. 6.21. Мережка затяганка. Висмикують нитку з тканини для третього ряду мережки і вишивають його аналогічно, починаючи з правого краю. В останньому (верхньому) ряду мережки виконують подвійний прутик. Вирізування Цей шов у поєднанні з лічильною гладдю, мережками та іншими видами швів дуже поширений на Полтавщині і виконується білими або сірими нитками на білому полотні. Він також поширений на Київщині, але виконується червоними або чорними нитками (іл. 11 на вкладці). Спочатку качалочками обшивають контур фігурки (елемента узору), стежачи за тим, щоб одні й ті самі нитки з обох сторін контуру попадали в

Іл. 6.22. Схема виконання вирізування.

стовпчики. Як тільки фігурка буде обкидана ниткою, вирізують нитки біля качалочок і висмикують їх. Виходить сіточка всередині фігурки. Стовпчики утвореної сіточки щільно обкидають робочою ниткою, одночасно виконуючи в центральних клітинках накидні петлі (іл. 6.22). Перехрещення стовпчиків закривають двома перехрещеними діагональними стібками. Порядок виконання вишивки всередині фігурки показано стрілочками. Вик о л ю ва яня, або еолоя'їні вічка Цей шов самостійно не застосовується, а входить як складова частина у великі композиції спільно з іншими швами, як-от: лічильна гладь, зерновий вивід (іл. 12 на вкладці). Шов виколювання являє собою квадратик з дірочкою посередині. Стібки, якими обкидають дірочку, роблять різної довжини по одній нитці тканини. Щоб мати правильний квадратик з дірочкою посередині, беруть парну кількість ниток для кожної сторони квадратика (іл. 6.23). Під час вишивання стібки треба стягувати, щоб утворилась дірочка. Сітка Сітка утворюється, якщо висмикнути або вирізати нитки тканини у двох

Іл. в.23. Схема виконання виколювання.

напрямах. При цьому в місцях, де в и с микнуто нитки основи і утка, утворю1 ються отвори . Ці отвори, а також залишені невитягнуті нитки, входять у композицію узору. В українських вишивках сітку завжди перевивають, а після заповнюють за рисунком. Цей вид роботи називають швом мереживо. Попередньо за розміром рисунка висмикують нитки до утворення квадрата або прямокутника. У наміченому місці підрізають лезом безпечної бритви нитку основи, висмикують її до наміченого місця і обрізають. Утворюються дві вершини кутів майбутнього квадрата. У другій вершині підрізають одну нитку утка, висмикують її до третьої вершини кута квадрата і обрізають. У першому і другому кутах квадрата висмикують по одній нитці (відповідно утка і основи) до перехрещення. Утворюється вершина четвертого кута квадрата. Тепер обидві нитки можна відрізати. Так само можна розмітити прямокутник або іншу складнішу фігуру, а якій виконуватимуть сітку. Перелічують кількість ниток на одній стороні майбутньої сітки і відповідно до рисунку розраховують число ниток на одну клітинку. Після цього по висмикнутих нитках швом уперед голку пропускають кольорову нитку, набираючи на голку стільки ниток тканини, скільки потрібно на одну дірочку. Під голкою пропускають стільки ниток, скільки потрібно для формування стовпчика. Наприклад, якщо за розрахунком вийшло сім ниток на клітинку, то на голку беруть чотири нитки для дірочки, а три нитки пропускають під голку для стовпчика. У цій же послідовності обробляють усі сторони сітки, стежачи, щоб крайні до кутів клітинки не мали стовпчиків. Для крайніх клітинок сітки потрібно висмикнути на одну-дві нитки менше, ніж по всій сітці, щоб після обкидання країв прямокутника качалочками крайня клітинка не відрізнялася за розмірами від інших. Треба також враховувати, що нитки основи тонші від ниток утка, значить, щоб мати правильні квадрати сітки, ниток основи потрібно брати на одну-дві більше, ніж ниток утка. Чим крупніша сітка, тим більша ця різниця. Може статися, що розміри наміченої сітки не дають можливості точно розподілити всі нитки відповідно до рисунку, тоді слід де-не-де пропустити або прибавити

92

одну нитку. Краще це зробити у стовпчику. Після цього тканину натягають у п'яльці так, щоб уся сітка була в п'яльцях. Краї обробляють качалочками. У крупній сітці краї із стовпчиками можна не обшивати качалочками, а ці нитки під час обробки пропустити. Лише після обробки всього контуру сітки приступають до висмикування ниток. Якщо додержувати такого порядку виконання роботи, виходить дуже акуратний край сітки. Набрані на кольорову нитку нитки тканини обережно підрізають з двох сторін і висмикують, причому в кожній смужці висмикують спочатку середню нитку, а потім сусідні справа і зліва. Сітці можна надати будь-якої форми. Метод висмикування ниток при цьому не змінюється. Готову сітку обкручують. Роботу виконують у діагональному напрямі, по черзі обкручуючи то горизонтальний, то вертикальний стовпчики. При такому порядку обкручування, сітка не деформується. Закріплюють робочу нитку в точці а (іл. 6.24) зліва від стовпчика. Голкою підхоплюють перший стовпчик і виводять голку знизу першого горизонтального стовпчика. Закріплюються за край сітки в точці б і переходять по вивороту в точку в. Якщо ж край ще не оброблений, то, виконуючи качалочку, спускаються в точку в над другим горизонтальним стовпчиком. Підхоплюють горизонтальний стовпчик знизу і по вивороту над перехрещенням стовпчиків виводять

голку справа від вертикального стовпчика (див. стрілочки на іл. 6.24). Обкручуючи його, переходять до обробки наступного горизонтального стовпчика і так продовжують далі східчастим контуром по діагоналі. При правильному обкручуванні на лицьовому боці сітки всі стібки мають однаковий напрям, а на вивороті лежать тільки на перехрещенні стовпчиків. Обкручену сітку заповнюють настилом (див. іл. 16 на вкладці). Це прийом заповнення клітинок в одному напрямі — горизонтальному або вертикальному. Робочою ниткою по черзі обкручують стовпчики сітки, заповнюючи її клітинки суцільними рядами. Пройшовши через кілька клітинок згідно з рисунком* робочою ниткою підхоплюють останній на рисунку стовпчик і повертають назад, обкручуючи стовпчики у зворотному порядку. Чим щільніше лягає настил, тим рельєфніше виділяється узор на сітці. Закінчивши оформлення одного ряду клітинок, робочу нитку спускають виворотним боком вишивки до наступного ряду і в такому ж, як і раніше, порядку вишивають узор на сітці. Для настилання застосовують нитки слабкої крутки. Можна використовувати нитки, висмикнуті з цієї ж тканини.

Глухі лічильні шви Двобічний шов, або штапівка Цей шов грунтується на шві вперед голку, який є основним у народному вишиванні. Застосовується самостійно і як елемент орнаментального вишивання з лічильною гладдю (іл. 6.25). Виконується за лічбою ниток основи і утка уперед голку без попереднього нанесення рисунка на тканину. Спочатку прошивають контур рисунка. Зворотним ходом робочої нитки покривають пропущені місця і пропускають покриті, одночасно заповнюючи внутрішню частину рисунка (іл. 6.26). Занизування ,

Іл. 6.24. Схема обкручування сітки.

93

Найбільшого поширення набуло на Волині, зустрічається і на Київщині. Виконується переважно нитками червоного кольору. Узори, виконані в цій техніці, будуються з паралельних горизонтальних

б

7

п

-

ю

т

Іл. 6.28. Спосіб виконання ретязя.

Іл. 6.25. Зразок вишивки двобічною штапівкою.

Іл. 6.26. Схема виконання штапівки.

Іл. 6.27. Схема виконання занизування.

або вертикальних стібків, прокладених від одного краю рисунка до другого. Кожний наступний ряд стібків віддалений від попереднього на одну нитку основи. У всіх рядах вишивають стільки горизонтальних або вертикальних стібків, скільки потрібно вертикальних ниток для утворення однієї клітинки. На іл. 6.27 на одну клітинку рисунка потрібно два повторення кожного ряду.

На лицьовому боці узору утворюється вишитий рисунок, на вивороті — його негативне зображення.

Оригінальний шов, що має велике поширення в західних областях України, різновид занизування. Виконується з вивороту вишивки, вертикаль94

но по ширині узору, переважно нитками чорного кольору. Білі проміжки тканини з лицьового боку додатково зашивають гладдю червоного, зеленого або жовтого кольорів. Якщо домінуючий колір вишивки, наприклад, червоний, проміжні вкраплення гладдю виконують чорними, синіми, зеленими, жовтими нитками. Характерним для цього шва є те, що на голку набирають непарну кількість ни*ок тканини. Залежно від величини стібка розрізняють просту і замкову низь. Якщо стібок покриває більш як п'ять — сім ниток тканини, то на четвертій нитці обов'язково роблять так званий замок, тобто довгий стібок розділяють на два — перший стібок покриває з першої по четверту нитку включно, а другий — з четвертої до останньої. Виходить немовби перехрещення двох стібків на четвертій нитці.

Шов ретязь застосовують як декоративний та маскувальний у поєднанні з іншими швами для оформлення країв виробів. Стібки лягають дуже щільно. Ретязь можна вишивати двома способами. В обох випадках на лицьовому боці виходить однакова вишивка, а на виворотному — або всі стібки вертикальні, або два ряди горизонтальних. Цифрами на іл. 6.28 показано послідовність виконання шва. 'Ле.рмойші* вкшд

Цей шов надає вишивці легкості і ажурності. Самостійно не застосовується, а лише як композиційне вкраплення в орнаменти, вишиті іншими швами — лічильною гладдю, виколюванням.

Іл. 6.29. Схема виконання зернового виводу.

95

Кожний стібок повторюють двічі і нитку при цьому натягають, за рахунок чого виходить ажурний шов. Залежно від густоти тканини набирають різну кількість ниток для одного стібка. На іл. 6.29 цифрами показано послідовність виконання зернового виводу. Голку з робочою ниткою на лицьовий бік виводять у точці 1. Виконавши перший вертикальний стібок 1—2, виводять голку на лицьовий бік і знову вколюють в ту саму точку 1, повторенням стібка 1—2 проводять робочу нитку в точку 3. Таким чином, з вивороту виконують діагональний стібок. Вишивши горизонтальний стібок 1 —3 і вивівши голку на лицьовий бік знову в точці 3, наступним рухом переводять голку з робочою ниткою в точку 4, тим самим повторюючи вдруге горизонтальний стібок 1—3. Виконуючи ці стібки, треба голку вколювати (як і при всіх глухих лічильних швах) між нитками тканини. Тоді від незначного натягування робочої нитки у точках 1, 2, З і т. д. утворюватимуться дірочки. Повторивши двічі вертикальний стібок 3—4, переходять у точку 5. У такий спосіб вишивають потрібну кількість горизонтальних і вертикальних стібків, які чергуються. Щоб мати квадратики, поруч з уже вишитою зигзагоподібною лінією вишивають другу.

Іл. 6.31. Схема виконання верхоплуту. з робочою ниткою під час обвивання вертикальних стібків. Якщо згідно з рисунком треба виконати другий, третій чи більшу кількість рядів, то для них також спочатку вишивають вертикальні стібки, а потім їх обвивають.

Іл. 6.32. хрестика.

Схема

виконання

косого

Косий хрестик

Іл. 6.30. броду.

Курячий брід

Схеми виконання

курячого

Верхоплут, або український верхошов

Цей шов також застосовують у поєднанні з лічильною гладдю, вирізуванням, солов'їними вічками. Він являє собою зворотний бік зернового виводу, але вертикальні і горизонтальні стібки двічі не повторюються. Під час вишивання робочою ниткою стягують нитки тканини, щоб утворились невеличкі отвори. На іл. 6.30, а цифрами показано послідовність виконання роботи. Цей шов має красивий вигляд, якщо його вишивають товстою крученою ниткою., Шов часто вишивають у два, три і більше рядів. Для цього поруч з першим стібком виводять другий, третій і т. д., зміщуючи їх один відносно одного точно по вертикалі. На іл. 6.30, б показано шов курячий брід у три ряди.

Цю техніку у побуті називають поверхниця, морока, кручений Марко. Найбільш поширений верхоплут на Полтавщині, Чернігівщині і частково на Київщині. Найчастіше його застосовують у поєднанні з прямою гладдю (лиштвою та вирізуванням). Красивий вигляд цей щов має з мережками, його застосовують в оформленні орнаментів. Особливість шва полягає в тому, що кожний горизонтальний ряд орнаменту, вишитого верхоплутом, виконують у два прийоми. Спочатку вишивають лише вертикальні стібки, які потім обкручують по черзі горизонтальною ниткою без закріплення за тканину, тобто робоча нитка лише обвиває послідовно всі вишиті вертикальні стовпчики. На іл. 6.31 штриховою лінією показано проходження нитки на вивороті тканини і добре видно положення голки

96

Виконуючи всі види вишивання хрестиком (лічбою ниток тканини, по канві або по нанесеному рисунку), необхідно дотримуватись таких правил: 1) вершини всіх хрестиків, що стикаються, мають збігатися так, щоб на просвіт вишивки видно було дірочки; 2) верхній напівхрестик по всій вишивці повинен мати один напрям. Косий хрестик — найпоширеніший шов у сучасних українських вишивках. Він складається з двох косих стібків, які перехрещуються по діагоналі. Виконавши один косий стібок, робочу нитку переводять навиворіт, роблять прямий стібок, виводять її на лицьовий бік і накладають другий косий стібок, перехрещуючи його з першим. Утворюється косий хрестик. Вишиваючи косим хрестиком, оформляють зразу цілий ряд хрестиків. Спочатку в одному ряду роблять косі стібки зліва направо, а потім зворотним рухом голки перекривають їх справа наліво (іл. 6.32). На вивороті утворюється рівний рядок вертикальних стібків. Подвійний хрестик На відміну від косого кожний подвійний хрестик вишивають окремо. Спочатк*у виконують діагоналі хрестика, а потім два перпендикулярних стібки 4 0-25

97

Іл. 6.33. Схема виконання подвійного хрестика. так, щоб центр їх перехрещення збігався з центром перехрещення діагональних стібків (іл. 6.33). Прямий хрестик Прямий хрестик поширений у західних областях України, але як елемент орнаменту зустрічається у вишивках інших областей. Вишивають прямий хрестик так само, як і косий, тільки перехрещуються вертикальні і горизонтальні стібки. Послідовність виконання показано на іл. 6.34.

Іл. 6.38. Фрагмент вишивки гладдю поверхниця.

Іл. 6.34. Схема хрестика.

виконання

прямого Іл. 6.35. Вишивання прямою гладдю.

Гладь поверхниця (іл. 6.38) також поширена в західних областях України і цікава своїм виконанням. Поверхницю завжди використовують у поєднанні з іншими швами — низзю, хрестиком. Вишивають нитками пастельних кольорів. Це досить красива, прозора вишивка (іл. 6.39). Коса гладь називається так тому, що стібки її йдуть під кутом до ниток основи та утка тканини. Узори, виконані косою гладдю, набувають світлотіньового ефекту, (іл. 14 на вкладці). Особливо поширена коса гладь на Київщині, де її виконують нитками червоного і чорного кольорів. Часто її називають вісімковою гладдю, бо рисунки для неї складаються з восьми сусідніх елементів. На іл. 6.40 показано виконання косої гладі.

.Лічильна пряма гладь

Рушникові шви

Поширена всюди і самостійно, і як доповнення до інших швів. Залежно від орнаментів, застосування і територіального поширення існує дуже багато назв прямої гладі. На Полтавщині, Чернігівщині білу лічильну гладь називають лиштвою. На Поділлі люблять качалочкову лиштву. її вишивають різнобарвними нитками на рушниках, хустках та інших виробах. У цих випадках її обшивають нитками чорного кольору двобічною штапівкою. Стібки цієї гладі кладуть тільки вертикально, причому всі вони повинні мати однакову Довжину. Вишиваючи лічильною гладдю, стібки кладуть паралельно ниткам тканини — основи та утка. Кожний стібок віддалений від попереднього на одну нитку тканини (іл. 6.35). Робочу нитку після утворення стібка повертають назад, а голку вколюють поруч з прокладеним стібком, пропустивши одну нитку тканини. Рисунок утворюється з обох боків тканини (іл. 12 на вкладці). Гладь набирування поширена на Чернігівщині, як різновид лічильної прямої гладі. Цим швом виконують геометричні узори. Нитки — найрізноманітніші: білі, червоні, чорні, жовті, сині (іл. 13 на вкладці). Техніка набирування досить проста: довжина кожного стібка в узорі дорівнює парній кількості ниток тканини —4, в, 8, 10. Кожний наступний стібок починають від середини попереднього і на одну нитку вище чи нижче. Гладь кафасор (іл. 6.36) поширена

Ця велика група технічних способів заповнення великих елементів рослинного орнаменту поширена у вишивках центральних областей України. Це в основному двобічні лічильні шви, які поєднують в собі занизування, штапівку, лічильну гладь, хрестик та ін. (іл. 6.41).

98

Іл. 6.39. Вишивання гладдю поверхнцця. Іл. 6.36. Фрагмент вишивки гладдю кафасор.

Іл. Іл. 6.37. Вишивання гладдю кафасор. в західних областях України. її вишивають вертикальними стовпчиками, які складаються з горизонтальних стібків (іл. 6.37). Весь рисунок виконують

6.40.

Вишивання

косою

гладдю.

нитками одного кольору. Вишивши один вертикальний стовпчик через увесь узор, вишивають сусідній і т. д., доки не заповниться весь орнамент. Кожний стібок кафасора віддалений від іншого на одну або більше ниток, згідно з рисунком. 4*

Іл. 6.41. Панно, вими швами.

виконане рушнико-

Обводни. До рушникових швів близькі обводки, призначені для композиційного завершення орнаменту. їх можна виконувати різними швами — занизуванням, прямою і косою гладдю, набируванням, а також ретязем, верхошвом, хрестиком. Можна застосовувати різноманітні їх поєднання. Деякі варіанти обводок наведено на іл. 15 на вкладці. Іл. 6.42. Шов назад голку.

Шви по вільному контуру Ці шви виконують по попередньо нанесеному на тканину рисунку. Строчка, або шов назад голку Цей шов нагадує машинну строчку: на лицьовому боці виробу стібки розташовані впритул один за одним, а на вивороті вони лягають один на одного (іл. 6.42). Шви виконують справа наліво.

Іл. 6.43. Схема виконання тамбурного шва.

Тамбурний шов, або ланцюжок Народне вишивання дає дуже багато зразків застосування тамбурного шва. Ним вишивають узори як самостійно, так і в поєднанні з рушниковими швами, в рослинних орнаментах. Шов виконують справа наліво. Виконання цього шва показано на іл. 6.43. Стебловий шов Цей шов, як і тамбурний, застосовують для оформлення (обшивання) контуру рослинного орнаменту в рушниках. Шов виконують зліва направо. Кожний стібок частково перекриває попередній (іл. 6.44).

Іл. 6.44. Схема виконання стеблового шва.

Двобічна гладь

Деякі рушникові шви мають свої назви: шахматка — квадратики гладі, кутики — трикутники гладі, качалочки — смужечки гладі, кривульки — зигзагоподібні лінії, вишиті штапівкою, просо — поодинокі стібки, виконані занизуванням у шаховому порядку через одну — три нитки тканини.

У вишивці цього виду вся поверхня узору вкрита суцільними стібками з лицьового і виворітного боків тканини. Можна виконувати одним кольором, наприклад, білим по білому або самим червоним, а можна і багатьма кольорами. Двобічну гладь застосовують найчастіше в орнаментах рослинного характе-

100

ру, і її стібки йдуть у-Напрямі'мотиву, тобто збігаються з напрямом жилок листків та квіткових пелюсток (іл. 17 на вкладці). У невеликих елементах узору стібки можна розташувати паралельними рядами. Вишиваючи двобічною гладдю, голку треба вколювати за лінію узору, щоб заховати її під стібками, бо після закінчення роботи не кожну вишивку можна прати. Художня гладь із зливанням відтінків

Іл. 6.45. Техніка вишивання полтавською гладдю.

Цей шов звичайно застосовують для вишивання квіток та листків. Поєднуючи кольори ниток, можна досягти потрібного кольору і відтінку. Злиття відтінків досягають тим, що стібки гладі роблять різної довжини. Для вишивання художньою гладдю необхідно мати велику палітру кольорів ниток. Часто в одному кольорі необхідно поєднати до 10 і більше відтінків.

кольору виділяється досить різко. У цьому випадку стібки повинні немовби продовжувати один одного, тобто лягати в одному напрямі. Щоб мати більш рельєфний контур, інколи перед початком роботи роблять додатковий настил по контуру рисунка.

Полтавська гладь

Це ажурна вишивка по вільному контуру, в якій фон узору вирізано. Деталі рисунка можуть з'єднуватись між собою перемичками, або так званими бридами, а можуть бути вишивки і без них. В останньому випадку деталі рисунка щільно стикаються одна з одною. Нарядний вигляд має рішельє на шовкових тканинах без брид. Контур нанесеного на тканину рисунка для рельєфності і міцності прошивають швом уперед голку дрібними стібками нитками в тон тканини. Одночасно роблять бриди. Потім увесь узор обкидають густим петельним швом з переви-

Хоч цю гладь називають полтавською, але вона поширена по всій Україні. Вишивають кольоровими нитками муліне в дві-три нитки або крученим шовком. Цей шов найчастіше застосовують в узорах рослинного орнаменту. Напрям стібків може йти за формою мотиву, тобто збігатися з напрямом жилок листків та пелюсток, або ж паралельно горизонтальним ниткам тканини. Щоб заповнити яку-небудь форму орнаменту, прокладають довгий стібок від контуру однієї сторони елемента рисунка до контуру другої сторони, а щоб стібок (довжина його може досягати 3 см) щільно прилягав до тканини, його прикріплюють кількома косими стібками, виводячи голку справа від прокладеної нитки (іл. 6.45). Потім поруч із стібком прикріплення роблять другий довгий стібок і також прикріплюють його косими стібками. Так продовжують вишивати, поки не заповниться уся форма орнаменту. Якщо кріпильні стібки розташовані не на одному рівні, то з вивороту будуть маленькі стібки, розкидані без усякого порядку. Можна кріпильні стібки вишивати на одному рівні. Якщо вишивати полтавською гладдю у кілька кольорових тонів, то межа

101

Іл. 6.46. Схема виконання петельного шва з перевиванням.

ванням (іл. 6.46, а). Край петельного шва має бути спрямований у той бік, де вирізують тканину. Бриди можна виконувати одним з таких способів: обробка шнурочком, петельним швом і настилом (плоскі бриди). З них найпростіший — обробка шнурком. Його застосовують у тонких тканинах. Натягують нитку і, повертаючись назад, обвивають її. Для виконання брид петельним швом прокладають кілька ниток і обкидають їх, як прорізні петлі. Для цупких товстих тканин найкраще застосовувати плоскі бриди. Натягують парну кількість ниток, розділяють їх навпіл і по черзі обвивають, вколюючи голку між нитками (іл. 6.46, б). Повністю закінчивши роботу, вишивку перуть, злегка крохмалять, прасують з вивороту і тільки після цього вирізають фон під бридами. Це треба робити дуже акуратно, щоб не підрізати ниток вишивки, але й не залишити ниток тканини по краях вишивки.

Після цього зайві куски тканини навколо вставки вирізають і виходить вставка з тюлю, на якій аплікацією з тканини виробу виконано узор.

Вишивання бісером та лелітками Вишивання бісером та лелітками досить поширене в західних областях України. Так прикрашають кептарики, пояси, спідниці. Щоб прикріпити бісер або лелітки до тканини, потрібно кожну бісеринку або лелітку нанизати на нитку, а потім прикріпити стібком до тканини. Для нанизування бісеру використовують тонку міцну нитку (капронову). Пояс, оброблений шкірою і вишитий бісером, показано на іл. 18 на вкладці. Додаткові прийоми вишивання

Обробка краю виробу

Аплікація, або накладне шиття

Бахрома

Аплікація — вид художнього оформлення виробів кольоровими клаптиками тканини або шкіри, попередньо вирізаними і нашитими на окремі елементи узору. Для цього краще застосовувати не сипкі тканини — драп, сукно та ін. Якщо тканина сипка, її попередньо сильно крохмалять і прасують через вологу тканину гарячою праскою. На тканину наносять потрібний рисунок. Окремі його деталі переводять на клаптики, вирізують і накладають їх по рисунку на тканину. Потім окремі частини узору приметують до тканини і пришивають по контуру яким завгодно швом: гладдю, тамбурним, строчкою, ретязем та ін. Поверхню нашитого узору додатково можна прикрасити різними швами, намистинками, ґудзиками тощо. Трохи інакше виконують аплікацію з тюлю. На лицьовий бік тканини наносять рисунок. Потім під тканину, тобто з вивороту, пришивають тюль. По лініях рисунка вишивають густою гладдю або петельним швом, захоплюючи кожним стібком обидві тканини. Таким самим швом зшивають тюль з тканиною по контуру вставки.

Це найпростіший спосіб обробки рівного краю виробу. Існує кілька способів виконання бахроми по суцільній тканині. Бахрома мережкою. Бахрому можна виконати будь-якою з розглянутих вище мережок. Для цього на потрібній відстані від краю тканини висмикують нитки для мережки і внутрішній край прорідженої смуги обробляють одинарним прутиком, а всі нижні нитки висмикують. Бахрома з іншої тканини. Цей спосіб дає можливість зробити густу двоколірну бахрому: один колір (верхній) — колір основної тканини, другий (нижній) — контрастний колір підкладеної тканини. Смужка тканини контрастного кольору має бути вдвоє ширша, ніж майбутня бахрома. Смужку складають по довжині пополам і запрасовують. На основній тканині на відстані від краю виробу, що дорівнює ширині майбутньої бахроми, висмикують кілька ниток для мережки. Впритул до зовнішнього краю прорідженої смужки по вивороту приметують тканину контрастного кольору. При цьому згин смужки накладають точно по висмиканій нитці, щоб проріджена доріжка була немовби продовженням

102

згину. Потім до, цьому щ а ю виконують мережку одинарний прутик. Виконуючи стібки мережки по основній тканині, одночасно пришивають і підкладену тканину по згину (іл. 19 на вкладці). Для настилання і вишивання мережки використовують нитки з підкладеної тканини. Бахрома швом занизування. На іл. 20 на вкладці показано лицьовий бік узорної смуги з бахромою, яку виконано швом занизування. Починають вишивати смугу справа. Підхопивши на голку дві-три нитки, на відстані від краю, що дорівнює ширині бахроми, протягують робочу нитку, але не до кінця, а залишаючи вільний кінець її такої довжини, якою буде бахрома завширшки. Повторюють ще раз стібок і туго його затягують. Цей стібок закріплює в тканині бахрому з кольорових ниток. Потім по узору прокладають необхідну кількість стібків, завершуючи останній стібок з верхньої обмежувальної смужки. Зворотним ходом голки через нитку вліво вишивають другий ряд. Останній стібок лежить на тих самих горизонтальних ниточках тканини, що й перший, але лівіше на одну вертикальну нитку. Цей стібок також повторюють двічі, після чого, залишивши кінець робочої нитки, що дорівнює ширині бахроми, обрізають нитку. Так вишивають рапорт узору червоним кольором. Синьою ниткою вишивають лише узор без верхньої обмежувальної смужки. Пропущені стібки цієї смужки вишивають червоною ниткою під час виконання наступного елемента. Після того, як буде вишито всю орнаментальну смужку, висмикують усі горизонтальні нитки з тканини до вишивки. В результаті виходить двошарова бахрома: верхній шар — з ниток муліне, нижній — з вертикальних ниток тканини. Підрублення краю мережкою Краї серветок, скатертин, рукави та низ сорочок оформляють мережками. Для цього, відступивши від краю 5 мм, висмикують одну нитку, від неї на відстані, що дорівнює подвоєній ширині підрублення, підрізають нитки по кутах і проріджують квадрат для мережки. Складають ріжок виробу по вивороту (по діагоналі) так, щоб точки В і С злилися (іл. 6.47). На швейній машині про-

103

Іл. 6.47. Схема обробки ріжка серветки. шивають тканину по перпендикуляру до згину з точки С (лінія ЕС). Відступивши 5 мм від машинної строчки, відрізають зайву тканину (штрихова лінія на іл. 6.47), вивертають ріжок на лицьовий бік, підгинають 5 мм всередину по першій прорідженій лінії і приметують по прорідженому квадрату. Виконують мережку одинарний прутик по зовнішньому краю прорідженої смужки, одночасно пришиваючи підігнутий край тканини. У цьому випадку виходить дуже вузенька смужечка мережки. її можна розширити, витягнувши додатково нитки з тканини,,,і, обробивши другу сторону, вишити мережку якогось іншого виду. Зубцювання Дуже красивий вигляд має край одягу, оформлений зубцями. Усі види зубців виконують за одним принципом: висмикують нитки для мережки, вишивають на цій смужці яку-небудь мережку, просту чи складну. Потім мережку згинають по середині так, щоб її нижня частина відігнулася навиворіт. Загнутий край мережки має точно лягти без перекосу на лицьовий край мережки. При цьому всі деталі мережки симетрично накладаються одна на одну, тобто обидві половинки одного й того самого стовпчика мають точно накластися одна на одну. Підігнутий край

висмикують дві нитки, потім, пропустивши дві нитки, висмикують смужку завширшки 8 мм, після чого, знову пропустивши дві нитки, висмикують ще дві нитки. На розріджених доріжках виконують мережку стовпчик і згинають її вздовж середньої лінії. Застосовуючи зубцювання стовпчиком, треба стежити за тим, щоб стовпчики верхнього й нижнього рядів збігалися. У цьому випадку утворюються дірочки. Швом позад голки виконують строчку по двох суміщених смужках тканини.

Іл. 6.48. Зубчики, виконані мережкою жучок без центральної нитки.

1

• ' •" "ШІІі .-" ."'.'ї .".:.'і"Ч .

: • • : • . - . - . і : :

. " . • :

Іл. 6.51. Фрагмент змережування смужечкою Іл. 6.53. Схема виконання змережування черв'ячком.

Сполучні ш в и

;1

.•"•ЇВ?'Г:'. і'-'--.,- •"•'-'

Іл. 6.49. Зубчики, виконані мережкою стовпчик. приметують і, відступивши від краю мережки на дві-три нитки, вишивають строчку або декоративний шов іншого виду. Розглянемо кілька видів зубцювання. Зубцювання подвійним прутиком. Зубчики, виконані подвійним прутиком, тоненькі і дуже ніжні. Ширину мережки добирають залежно від густоти тканини, чим густіша тканина, тим ширша мережка. Добрий вигляд мають зубчики, висота яких дорівнює відстані між сусідніми зубчиками або трохи менша від неї. А висота зубчика — то половина висоти стовпчика мережки. Зубцювання мережкою жучок, або снопик без центральної нитки. Для зубчиків висмикують нитки для мережки завширшки 1 см. Виконують мережку подвійний прутик, набираючи в кожний стовпчик стільки ниток тканини, щоб при об'єднанні стовпчиків у пучки тканина не м'ялася. По краю, який буде підігнуто, виконують мережку жучок або снопик без центральної нитки. Після цього мережку згинають пополам по середній лінії і оформляють загнутий край звичайним способом (іл. 6.48). Зубцювання стовпчиком. Ці зубчики дуже рельєфні і міцні (іл. 6.49) Відступивши від краю тканини на 1 см.

Сполучні шви, застосовувані для зшивання різних площин тканини, називають змережуванням. Виконують їх петельним швом (іл. 6. 50). Перш, ніж приступити до змережування, треба підготувати краї деталей виробу. Для цього край виробу підгинають на 3 мм, потім ще раз на 3 мм і приметують ниткою кольору тканини виробу. Підшиваючи рубець, на голку набирають одну нитку тканини, щоб не було видно стібків. Ширина підрублювання не повинна перевищувати 5 мм.

Іл. 6.52. Схема виконання змережування смужечкою.

Іл. 6.54. Фрагмент змережування городками.

голку набирають зразу два стібки петельних швів: один стібок одного краю виробу, другий — другого. Протягають робочу нитку, затягують петлю і закріплюють робочу нитку для початку роботи. Потім роблячи петлю робочою ниткою справа наліво, вводять голку в петлю і, затягуючи її, з'єднують обидва краї (іл. 6.52). Дальше змережування роблять через один стібок краю. Зробивши петлю справа наліво робочою ниткою, вводять голку з-за петлі рухом на себе всередину петлі, одночасно підхопивши голкою обидва стібки петельних швів. Протягнувши робочу нитку до кінця, затягують петлю. У такий спосіб петлями через один стібок з'єднуємо кожні два стібки краю. Після роапрасування деталей виходить смужечка змережування. ' Змережування черв'ячком. Обидва підготовлені краї виробу (тобто вже підрублені) складають устик лицьовим боком догори. Робочу нитку закріплюють під підрубкою і виводять голку

на лицьовий бік лівої деталі виробу в підрублений край (іл. 6.53). По краю лівої деталі виконують два стібки петельним швом через одну нитку тканини. Потім два таких, самих стібки виконують на правій деталі виробу, але змістивши їх на кілька ниток тканини. Знову виконують два стібки на лівій деталі і т. д. Треба стежити, щоб стібки краю лівої деталі були посередині стібків правої деталі. Змережування городками. По підготовлених і складених разом краях виробу виконують по черзі стібки петельним швом, але не по два, а по чотири або п'ять стібків. Кожний стібок віддалений від іншого на одну нитку тканини. Кількість стібків, тобто шири» на городка, залежить від довжини* стїбка; обидві сторони городка (вертикальна і горизонтальна) мають бути однакові. На переході від одного городка до другого робочу нитку закріплюють петлею (іл. 6.54). Змережування зубцями і плахтовим швом. Цей вид мережки виконують.

Види змережування Змережування смужечкою. Підготовлені краї обох деталей виробу обшивають петельним швом групами по два стібки і складають обидві деталі виворотом одну з одною (іл. 6.51). Потім, не захоплюючи краї виробу, змережують ниткою темнішою, ніж колір тканини. Роботу починають з правого кінця. На

Іл. 6.50. Схема виконання петельного шва.

104

105

аналогічно змережуванню городками, тільки кількість стібків має бути обов'язково непарна. Кожний стібок на одну нитку довший від попереднього. Найдовший стібок — середній, найкоротший — два крайніх. Перехід від одного зубця до другого закріплюють петлею. Дуже схоже на змережування зубцями змережування плахтовим швом. Стібки петельного шва виконують по черзі, то на нижній деталі виробу, то на верхній. Один від одного стібки віддалені на одну нитку тканини і на стільки ж різняться по висоті. Виходять дві однакові лінії зубців на обох деталях. Змережування подільською розшивкою. Цим швом на Поділлі змережують подоли жіночих сорочок, а також вставки і рукави, ластовиці, чоловічі сорочки тощо (іл. 20 на вкладці). У народних виробах використовують три кольори: білий, червоний та чорний. При цьому розшивка білими нитками найвужча — звичайно три ряди, а червоним і чорним — по 10 рядів. Підготовлені краї обох деталей кладуть поруч на відстані один від одного, що дорівнює ширині розшивки. Від одної деталі до другої проводять робочу нитку, закріплюють її і зворотним ходом голки виконують на ній квадратики з накидних петель. Закріпивши робочу нитку знову на краї першої деталі, виконують другий ряд накидних петель і т. д. Змережування мережкою шабак. Цей вид змережування поширений на Чернігівщині та Поділлі. Як і в попередньому змережуванні, краї обох деталей виробу кладуть поруч на відстані ширини майбутньої вишивки одну від одної. Прокладають робочою ниткою стібки однакової довжини і на однаковій відстані один від одного. Це основа для вишивки. Стібки відповідають стовпчикам у мережці. Далі виконують настил за узором. Пухлики У народному одязі комір сорочки, верх і низ рукавів збирають у дрібні зборки (складочки), так звані пухлики, або вафельки (іл. 6.55). Пухлики збирають на міцну нитку (№ 10 або № 30) або тонку капронову нитку. Край

7. ВИРОБИ З БІСЕРУ

Іл. 6.55. Фрагмент рукава зібраний пухликами.

Іл.

6.56.

Схема

виконання

пухликів.

тканини підгинають на 1,5—2 см і підшивають. Закріплюють нитку справа по краю підгину на дві нитки нижче від згину тканини. Потім від закріпленої нитки вниз роблять стібок на 3— 4 мм, відступивши від нього на 3— 4 мм, роблять другий вертикальний стібок і далі по ширині тканини (іл. 6.56). Притримуючи полотно однією рукою на місці останнього стібка, натягають робочу нитку. Полотно, рівномірно складаючись, утворює пухлики. Для вирівнювання між кожною парою пухликів зверху вниз по тканині проводять з натиском голкою. Можна виконати кілька рядів пухликів. Для цього прокладають кілька разів стібки на відстані 2 мм один ряд від одного. При цьому по вертикалі стібки всіх рядів збігаються.

Бісер був відомий здавна, його знали в стародавньому Египті, в античному світі та Візантії. В середні віки виробництво бісеру найбільшого розквіту набуло в Венеції. Але вже наприкінці XVII ст. бісер почали виготовляти в інших містах Італії, а також в' Німеччині та Франції. Сучасне виробництво бісеру найбільш розвинуто в ЧССР. З археологічних розкопок та рукописних джерел відомо, що бісер на Русі використовувався для прикрашування одягу вищого духовенства, аристократії та предметів культу. Прикраси з бісеру були популярними у багатьох народів Росії: на Поволжі, в Приураллі, Сибіру та на Далекому Сході. На Україні прикраси з бісеру набули особливого поширення в західних областях. Мистецтво нанизування виробів з бісеру відродилося, стало знову популярним у 60-х роках ХХ-го ст. Простота виготовлення прикрас з бісеру, нескладні, вивірені роками, прийоми роботи, виявлення природної краси орнаментів, звучання кольорів створюють великі можливості для широкої творчої діяльності, дають можливість відносно швидко досягти вагомих результатів. Дуже цікавими прикрасами з бісеру та стеклярусу є так звані ґердани та силянки, підвіски до годинників (іл.7.1.), «кісники» (іл. 7.2.) та інші доповнення до одягу (іл. 21, 22 на вкладці). Раніше бісер нанизували на основу з льняних воскованих ниток або кінського волосіння. Тепер для основи звичайно беруть міцну капронову нитку.,

Матеріали та приладдя Для виготовлення прикрас з бісеру треба мати різноколірний бісер, стеклярус та дрібні намистини, набір тонких голок, нитки, ножиці, віск або стеарин, папір для малювання візерунків, фломастери або акварельні фарби, простий верстат для ткання ґерданів, який легко виготовити в домашніх умовах.

Нитки потрібні міцні, бажано капронові. Звичайні котушкові нитки навощують воском або стеарином для надання їм гладкості і пружності. Після закінчення роботи нитку закріплюють, пропускаючи її через кілька рядків бісеринок у зворотному напрямі. Кінець нитки обрізають обережно ножицями, а якщо нитка капронова, то його оплавляють у полум'ї сірника і притискують до бісеринки, де він приліплюється. Ще до початку роботи слід підготувати візерунки, особливо для тканих ґерданів, продумати їх композицію, підібрати кольори. Дехто з досвідчених майстрів добирає візерунки з пам'яті у процесі роботи. Для перезнімання візерунків або створення нових композицій орнаментів можна використовувати, аркушики виставочного філателістичного паперу, на якому чітко викреслено клітинки, як на канві (іл. 7.3). Майстри здебільшого користуються двома техніками: ткання та нанизування. Вироби з бісеру завжди мають однаковий узор з обох боків.

Виготовлення прикрас Ґердани здебільшого виробляють на верстаті. Залежно від довжини дошки, на якій снують основу, розрізняють верстати короткі та довгі. Верстати для ткання ґерданів — це дерев'яна дошка завдовжки 60—120 см, завширшки 10—20 см. Для виготовлення коротких нашийних прикрас достатня довжина верстата 60 см. По краях дошки прибивають два дерев'яних бруски завтовшки до 5 см. На кожному бруску креслять олівцем лінії, по яких у шаховому порядку забивають цвяшки (іл. 7.4). Віддаль між цвяшками не повинна перевищувати 3 мм. На кожний цвях правого бруска зав'язують нитку основи, натягують її і зав'язують на відповідний цвях протилежного (лівого) бруска. Ниток основи повинно бути на одну більше, ніж клітинок орнаменту.

107

601

Іл. 7.3. Деталі тканих герданів (медальйонів). Верстат установлюють перед вико-3 навцем на столі з невеликим похилом ліворуч так, щоб зручно було працювати обома руками. Тчуть зверху вниз. Розглянемо виконання герданів на довгому верстаті. Починають ткати приблизно на відстані 20 см від цвяшків

110

1.1"

верхнього ряду. До крайньої нитки основи прив'язують нитку завдовжки приблизно 100 см одним вузликом так, щоб кінець її звисав приблизно на 3—4 см. Потім укладають цей кінець уздовж нитки основи і в процесі роботи його «вмонтовують» у ткан-

Іл. 7.4. Ткацький верстат для герданів: а — загальний вигляд; б — розміщення цвяшків на бруску.

Іл. 7.6. Ткання гердана на верстаті.

Іл. 7.7. Схеми герданів різних форм.

Іл. 7.5. Схема ткання герданів. ня. На другий кінець цієї нитки насилюють голку. На голку набирають таку кількість кольорових бісеринок, яка відповідає кількості клітинок орнаменту на рисунку. Голку з набраними на нитку бісеринками вводять під низ основи (іл. 7.5, о). Бісеринки про-

тягують з-під низу вказівним пальцем лівої руки поміж нитки основи, витягують нитку до упору, а тоді протискують голку через усі бісеринки поверх основи (іл. 7.5, б) і знову витягують до упору. Слідкуючи за орнаментом, повторюють ряди до кінця роботи. Довжина виробу становить 72—75 см. Досягнувши потрібної довжини, знімають нитки основи з цвяшків правого боку верстата. Потім складають ґердан навпіл так, щоб кінці виробу рівномірно зійшлися, і зав'язують кінці ниток основи на цвяшках з лівого боку верстата поруч з тими, які вже там були закріплені. Через утворену петлю із складеного ґердана протягують шнур, добре його натягують і зав'язують на цвяхи правого боку верстата (іл. 7.6). Далі продовжують ткати виріб вже на всю ширину основи. Закінчують ґердан бахромою з бісеру. На кінці кожної нитки бахроми роблять декілька вузликів, а кінчик, що залишився, підпалюють. Нитка оплавляється і таким чином закріплюється. На іл. 7.7 та на іл. 23 на вкладці наведено схеми тканих ґерданів різних форм (суцільні, з перетинками), а на іл. 7.8—7.10 — зразки орнаментів для ткання герданів.

112

1 ІТ І І Ґ і і ! І І І ! І . .

Іл. 7.8. Ткані одноколірні гердани з медальйонами.

113

Іл. 7.9. Ткані двоколірні гердани з медальйонами. Іл. 7.10. Ткані двоколірні гердани. На короткому верстаті тчуть короткі нашийні гердани. Техніка ткання така сама, як і на довгих верстатах. Відмінність полягає в тому, що на короткому верстаті починають ткати від низу медальйону. Коли він завершений, ділять

нитки основи на дві рівні частини і тчуть кожний бік ґердану окремо від медальйону вверх до потрібної довжини. Після чого зрізують нитки біля цвяшків з обох боків верстата. З одного боку медальйон закінчують бахромою

114

з нанизаних бісеринок, а з другого на нитки нанизують по декілька бісеринок, а кінці ниток заплітають у кіску для зав'язок або вшивають у замок. (іл. 7.11).

Щоб виготовити гердани з перетинками із стеклярусу, нитки основи^ закріплюють на цвяшках з одного боку верстата і на кожну з них набирають однакову кількість бісеринок або стекля-

115

•о-о-о-о-с-оо-о -о-осоо-оооо

Іл. 7.12. Набирання бісеринок на комбінованих герданів.

Іл. 7.11. Нашийні гердани з медальйонами. русу (іл. 7.12) на довжину 28—ЗО см для шести проміжків між медальйонами і на бахрому. Для цього відмірюють лінійкою однакову кількість бісеринок по всій ширині основи. Один відрізок дорівнює приблизно 4—6 см. Потім між цими відрізками нанизаних бісеринок тчуть медальйон (іл. 7.13, а, б).

Щоб зручніше ткати медальйон, через середину ґердана, складеного навпіл, протягують шнур і закріплюють його на цвяшках з того боку верстата, з якого зняли перед тим нитки основи. Виконувати роботи бісером можна й комбінованою технікою, поєднуючи ткання з нанизуванням.

116

итки основи для виконання

Для цього після того, як медальііон виткано, треба зняти нитки основи з одного боку верстата і продовжити роботу технікою насилювання. Закінчують роботу замком або сплетеним шнурочком з цих самих ниток (іл. 24 на вкладці). Медальйон закінчують бахромою. Силянки виконують без допомоги верстата, вручну одною або двома голками. При цьому необхідно точно лічити намистинки. Деякі способи виконання прикрас мають свої характерні назви. Так, «у хрестик»,— це нанизування густої сітки або ланцюжків з хрестоподібним розташуванням бісеринок. «Мозаїка», або «в шахи» — нанизування бісеринок у шаховому порядку (через одну); цим способом можна виготовити різноманітні ланцюжки, пояси, гаманці тощо. «Силяння» — виготовлення прикрас у вигляді косої сітки — «ромбами» або «решіткою»; цим способом можна виготовити прикраси різної форми, довжини і ширини. Найпростішими для виготовлення є різноманітні ланцюжки та намиста. Якщо зробити їх з різнобарвних намистинок і об'єднати разом кілька разків, то вийде сучасна, модна прикраса. «Квіточки» можна виконати кількома способами. Перший з них, показаний на іл. 7.14, виконують одною голкою: нанизують на нитку кілька бісеринок одного кольору, а для квітки з шести пелюсток — чотири бісеринки контрастного кольору і одну, припустимо, білого (іл. 7.14, а) для серединки. Нитку протягують через 1-шу, 2-гу, 3-тю, 4-ту бісеринки (іл. 7.14, б), затягують нитку і набирають ще дві бісеринки цього самого кольору, а голку з ниткою протягують крізь 1-шу, білу серединку і 4-ту бісеринкиДіл. 7.14, в), після чого затягують нитку (іл. 7.14, г).

З квіточок можна зробити гарну смужку, якщо чергувати квітки з різних кольорових бісеринок. Для цього набирають на нитку дві бісеринки тем-

117

Іл. 7.14. Схема виконання смужки з «квіточок» за допомогою нитки та голки. квітки та 12-ту (іл. 7.15, д), притягуючи нитку (іл. 7.15, о). Повторюючи весь процес спочатку, одержують смужку з різнобарвних квіток (іл. 7.15, є). Ланцюжок з кольорових бісеринок можна виготовити також за допомогою нитки з двома голками. На середину нитки з голками набирають парну кількість бісеринок: 4, 6, 8 (іл. 7.16, а) і протягують другу голку протилежно першій крізь 1-шу бісеринку ряду. Протягнувши голки в протилежні боки, знову набирають на першу парну кількість бісеринок, а на другу — непарну. Другу голку протягують крізь

Іл. 7.16. Схема виконання ланцюжка з «квіточок» за допомогою нитки з двома голками. останню намистинку на першій голці (іл. 7.16, б), притягуючи нитку. Повторюючи весь процес спочатку, можна виготовити цікаві прикраси для сучасного вбрання. «Мозаїку» нанизують за допомогою однієї голки з ниткою. На довгу навощену нитку набирають непарну кількість бісеринок залежно від потрібної ширини виробу. Нанизавши перший ряд, голку з ниткою протягують у 3-тю

Іл. 7.13. Різновидності тканих герданів: конічні: прямокутні (стор. 117).

ного і дві світлого кольорів (іл. 7.15, а). Голку з ниткою протягують крізь 1-шу і 2-гу бісеринки, притягують нитку і одержують два ряди з двох намистинок кожний (іл. 7.15, б). Потім набирають одну (п'яту) бісеринку для середини квітки і три кольорові бісеринки для пелюсток (іл. 7.15, в). Голку з ниткою протягують крізь 3-тю і 2-гу бісеринки, набирають ще три бісеринки (9-, 10- і 11-ту) для пелюсток і пропускають нитку крізь 6-ту бісеринку (іл. 7.15, г). Для другої квітки набирають наступні дві бісеринки (12 і 13-ту) іншого кольору і протягують нитку крізь дві верхні (11 і 6-ту) бісеринки першої

118

Іл. 7.15. Схема виконання смужки з «квіточок».

119

Іл. 7.17. Схема виконання «мозаїки».

ку на нитку набирають 13 бісеринок першого ряду (якщо комірець складається з 2,5 вічок, а сторона ромба — З бісеринки) і непарну кількість бісеринок на бахрому, або так звану висульку (іл. 7.18, о). Голку з ниткою, на якій набрано непарну кількість бісеринок для висульки, протягують через останню, 13-ту, бісеринку першого ряду в зворотному напрямі (іл. 7.18, б) і продовжують набирати другий ряд знизу вгору, набираючи двічі по три бісеринки і протягуючи голку через 9 і б-ту бісеринки першого ряду (іл. 7.18, в). Закінчують другий ряд, набравши тільки одну бісеринку, і протягують голку крізь 1-шу бісеринку першого ряду. Знову набирають три бісеринки згори вниз і проробляють третій та четвертий ряди комірця, постійно беру-

Іл. 7.18. Схема виконання «комірців» з вічок. від кінця бісеринку першого ряду (іл. 7.17, а). Притягнувши нитку, починають нанизувати другий ряд. Для цього на нитку нанизують по одній бісеринці і пропускають голку з ниткою в кожну непарну бісеринку першого ряду, притягуючи нитку. Закінчивши нанизувати другий ряд, виріб перевертають на другий бік і починають нанизувати третій ряд. Так повторюють усі наступні ряди (іл. 7.17, б), «Комірці», які складаються з 2,5; 3,5 і більше вічок, роблять так. Спочат-

чи на голку три бісеринки. Для верхнього краю постійно набирають по дві бісеринки. У такій послідовності виконують виріб до потрібної довжини. У нижньому ряду перед висулькою набирають тільки дві бісеринки. У такий спосіб можна виготовляти комірці і в п'ять бісеринок. Ознайомившись з описаними прийомами виготовлення прикрас з бісеру, можна вигадувати свої варіанти композицій ґерданів та силянок.

8. ХУДОЖНЯ КЕРАМІКА

Джерела гончарства слід шукати у сивій давнині. Археологічні експедиції не раз знаходили на місцях стоянок первісної людини черепки від глиняного посуду та залишки грубих кам'яних знарядь. Отже, формування глини і обробка каменя були першими зародками технічної майстерності на зорі людської культури. Спочатку обробка глини мала тільки утилітарне призначення — вироблення грубого посуду для зберігання води, а з часом і приготування їжі, але поступово глина ставала матеріалом для задоволення виникаючих естетичних потреб людини. У багатьох народів вже на початку історичного періоду з'являється гончарний круг. Серед народів Середземномор'я найраніше кераміка з'явилася у єгиптян. Стародавні єгипетські посудини були виготовлені з грубої маси, мали незграбні форми. Пізніше маса стає більш тонкою, однорідною, форми —• різноманітнішими, орнаментованими або рельєфними. Крім посуду та ваз, єгиптяни виробляли з глини статуетки. Стародавнє керамічне мистецтво блискуче самостійно розвивалось у Вавілоні та Асїрії. Проте найвищого розквіту художня кераміка досягла у Давній Греції. Грецькі майстри не знали ні прозорої глазурі, ні кольорових емалей, ні справжніх барвників, а вживали для розпису лише залізисту глину. Та, однак, застосовуючи ту невелику кількість матеріалів, які були в їх розпорядженні, вони досягли вершин довершеності. Витонченість і благородство форм, чистота і ретельність обробки, правильність рисунка характеризують вироби того періоду. Гончарні вироби спеціально виготовляли на честь різних громадських і семейних подій, використовували як призи і подарунки на спортивних іграх. Поступово мистецтво кераміки поширюється далі в Європу і Азію. Археологічні розкопки, а також пам'ятки архітектури підтверджують, що виробництво кераміки на території нашої країни зародилось ще в давні часи.

121

Відомо, що в Київській Русі широкого розвитку набуло гончарство: виготовляли цеглу, побутові вироби, декоративні кахлі, які використовували в основному для оздоблення культової архітектури. У кераміці застосовували кольорові глазурі. У III—II ст. до н. є. племена, які населяли басейни річок Москви та Клязьми, виготовляли глиняний посуд простої форми, орнаментований простим візерунком. За формою вироби цього періоду нагадували кераміку Середньодніпровської культури. У VII—IX ст. на Русі вже користувалися гончарним кругом, а згодом з'явився і горн для випалювання виробів. У XVIII ст. в Росії, як і в багатьох країнах Європи, почали організовуватися перші фарфорові виробництва. В 1744 р. в Петербурзі було засновано перший фарфоровий завод. Видатний російський вчений-технолог Д. Виноградов розкрив секрет виробництва фарфору. У XIX ст. поширюється підглазурний спосіб живопису на фарфорі та фаянсі, а також використання різноманітних видів глазурі, які створювали вражаючий декоративний ефект. У зв'язку з ростом культури і підвищенням матеріального добробуту радянських людей збільшується попит на предмети побутового призначення, на вироби декоративно-прикладного мистецтва. У наш час художня кераміка розвивається і набуває дедалі ширшого застосування в багатьох галузях культури та в побуті.

Матеріали для виготовлення керамічних виробів Вихідним матеріалом для виготовлення керамічної продукції є глина. В основу класифікації глин покладено їх відносну чистоту. Поділяють глини і за їх вогнетривкістю (тугоплавкістю). Чистота глини впливав на тугоплавкість, тому що сторонні домішки великою мірою сприяють плавкості глини.

Найкращі глини білого кольору без домішок йдуть на виготовлення фарфору та фаянсу. Ці глини спікаються при високій температурі, яка підвищує якість продукції. Гончарна глина пластична, вона містить велику кількість окислів заліза, тому має червоне забарвлення і плавиться при нижчій температурі. Найбільш поширена проста цегельна глина. Вона містить пісок, окисли заліза, вуглекисле вапно, мало пластична і належить , до розряду пісних глин. Глину спочатку відповідно обробляють, причому від ретельності обробки залежить якість виробів. Насамперед необхідно надати глині однорідності, тобто ліквідувати прошарки, прожилки, видалити великі частинки (грудки, камінці, кусочки вапна). У всіх своїх частинах глина повинна мати однаковий склад і будову, а значить, і однакову пластичність, інакше під час дальшої обробки вона легко ушкоджуватиметься і не буде достатньо міцною й рівномірно забарвленою. Обробка глини починається із замочування. Глину замішують з водою для утворення пластичного тіста. Замочують її в широкій посудині (найкраще в пластмасовій мисці) невеликими кусками. Співвідношення сухої глини і води таке: для жирної глини — 1: 0,5, для пісної — 1: 0,25. Щоб прискорити вбирання води, куски глини проштрикують у кількох місцях. Уже за кілька годин замочування глина готова для вимішування. Вимішують її руками на дерев'яній дошці, надаючи масі однорідності. При цьому з неї витискують зайве повітря. Великий кусок глини ділять на маленькі кусочки, які вимішують наче тісто. Після такої обробки, крім однорідності, підвищуються липкість та тягучість, що так потрібні для виготовлення тонких виробів. Якщо маса вийшла рідкувата, її висушують на гіпсовій дошці, яка вбирає зайву вологу.

Способи формування керамічних виробів Відомо чотири основних способи формування керамічних виробів: ручне ліплення; на гончарному крузі; у гіпсових формах; способом лиття. Незалежно від способу формування всі вироби висушують і випалюють. Ручне ліплення існувало у всіх народів первісної культури. Для виго-

товлення керамічних виробів вручну потрібні дерев'яна підставка, тканина, качалка (краще дерев'яна з двома ручками), циліндрична форма (іл. 8.1). З підготовленої маси розкачують пласт, товщина якого залежить від величини створюваного виробу; чим дрібніший виріб, тим пласт тонший. Далі його кладуть між двома кусками бавовняної тканини з дрібним переплетенням ниток. Щоб фактура виробу була більш виразною, застосовують мішковину або сирове полотно. Після підготовки пласта з глини роблять викройку задуманої посудини з паперу чи картону, накладають її на пласт і обрізають по контуру тонким ножиком. Виготовлення керамічних виробів можна полегшувати, застосовуючи форми. Наприклад, для виготовлення циліндричної вази можна використати будь-який циліндричний предмет з гладенькими стінками (іл. 8.2), найкраще _ гіпсові циліндри різної величини. Вирізаний за викройкою пласт глини обкручують навколо форми і зліплюють глиняною масою, розведеною до консистенції сметани. Дно виробу вирізають окремо і приліплюють тією самою рідкою глиною, а потім обробляють ножиком чи стекою. Ручку виліплюють з маси, яку розкачують у вигляді ковбаски (іл. 8.3). На гончарному крузі виготовляють вироби, які мають форми тіл обертання — циліндричні або конусоподібні без рельєфів та заглибин. Основні частини гончарного круга: металевий стержень, на якому закріплено два дерев'яні круги, верхній — менший, нижній — більший. Стержень проходить через захват і нижнім кінцем упирається в підшипник. Гончар, сидячи на лаві (стільці), кладе на верхній круг кусок глини і, штовхаючи нижній круг ногою, приводить у рух вісь разом з верхнім кругом, надаючи йому потрібної швидкості обертання. Спочатку округляє грудку глини, після чого обережно, стискуючи руками, піднімає її, надаючи потрібної форми. Потім обережно, натискуючи зверху, злегка приплюскує і повторює ці рухи кілька разів, щоб згладити нерівності від стискування маси руками. Формуючи чашку, беруть грудку глини руками, вдавлюють в неї зверху великі пальці рук і обережно витягують її за вінця, виводячи в такий спосіб стін-

122

7л. 8.1. Інструменти і приладдя: 1 — пульфон; 2 — різак; 3 — поролонова губка; 4 — олівець; б — ніж; 8 — качалка; 9 — сантиметрова стрічка; 10 — сито; 11 — дошка.

ки посудини і утворюючи всередині порожнину. При цьому круг треба обертати безупинно. Контур виробів у разі потреби вирівнюють стекою — тоненькою металевою пластинкою з вирізом точного контура. Стеку обережно прикладають до поверхні виробу, який обертається на крузі, зрізуючи та згладжуючи всі нерівності. Іншою стекою вирівнюють внутрішню поверхню посудини. Краї виробу обрізають тонкою дротинкою і згладжують. Готовий виріб зрізають з круга дротиною і переносять у сушарку. Працюючи на гончарному крузі, потрібно обов'язково берегти вироби від можливих пошкоджень, для чого слід рівномірно натискувати пальцями на стінки посудини. Без цього після сушін-

в — стека;

7 — лінійка;

ня й випалювання предмет може деформуватись або розтріскатись. Для формування не рекомендується брати дуже м'яку, тобто насичену водою глиняну масу. Щоправда, її легше формувати і обробляти стекою, але вона й легше втрачає однорідність і під час сушіння дає велику усадку. Формування в гіпсових формах застосовують для виготовлення складних виробів з рельєфами, заглибинами. Цим способом в основному користуються у промисловому виробництві. Гіпсові форми не повинні бути дуже пористі (співвідношення гіпсу й води — 1:1). Спочатку виготовляють модель виробу з глини чи гіпсу, потім з неї знімають форму, яка складається з кількох частин, щоб потім, виймаючи готові вироби, не пошкодити невеликих дета-

123

заповнюючи найменші щілини. Шар поступово наростає і коли він досягне потрібної товщини, залишки маси зливають і дають виробу затужавіти. При цьому шар маси дає деяку усадку і легко відокремлюється від форми. Коли маса остаточно затужавіє, форму роз'єднують, зачищають шви і приліплюють додаткові деталі. Цей метод придатний тільки для пісних глин, бо в разі використання жирної маси зразу ж відкладається дуже щільний шар, який не пропускає крізь себе воду і, отже, фактично припиняється дальше наростання.

Сушіння

Іл. 8.3. Приліплювання ручки до виробу. лей. У порожню, складену з частин форму, набивають підготовлену глиняну масу тонким, рівномірним шаром, ущільнюють її руками й чекають, поки гіпс вбере зайву вологу і виріб

не опадатиме і набуде такої твердості, що зможе триматися, не деформуватиметься, Форму розбирають на частини, потім обробляють шви, знімаючи зайву масу в місцях стикування частин форми. Далі вироби інколи обробляють пластмасовою, гумовою чи металевою «гладилкою». Тонка і жирна маса краще зберігає після випалювання сліди глянцю або полірування. У народній кераміці поширений особливий вид прикрашання кераміки — вигладжування візерунків гладеньким камінчиком чи гумкою. Утворений після випалювання гладенький візерунок на матовій шорсткій поверхні надав виробу своєрідного ефекту. Можна також виконати ажур, який вирізають по контуру тонким ножем. Лиття (виливання) застосовують в основному у виготовленні виробів фарфорових, фаянсових, а також з кам'яної маси. У виготовленні тонкостінних виробів цей спосіб незамінний. Виконується легко й швидко. Відлиті вироби мають рівний тонкий черепок однакової товщини. Цим способом виготовляють великі вироби (вази, блюда). Гіпсову форму наповнюють рідкою глиняною масою, яка має густоту сметани. Спочатку форма досить швидко вбирає воду, причому тверді частинки маси присмоктуються до її стінок,

124

Процес випаровування води має бути тим тривалішим і рівномірнішим, чим жирніша глиняна маса і чим більша її товщина. Початок сушіння характеризується інтенсивним випаровуванням води й найбільшим стискуванням. На цьому етапі форма виробу і його цілісність найбільше піддаються деформації. Тонкі частинки країв, найшвидше втрачаючи вологу, легко змінюють своє положення відносно товстих. Тому, щоб уповільнити випаровування на краях, у тонких і виступаючих частинах, виріб обкладають мокрими ганчірками. Вироби з фарфору і пластичної глини потребують особливо повільного висихання; їх навіть залишають на більшменш тривалий час у вологих прохолодних приміщеннях, перш ніж перенести в тепле місце. Не слід допускати різких змін температури й інших умов, що порушують рівномірність сушіння (протяги чи напрямлене тепло). У таких випадках вироби з одного боку швидше випаровуватимуть воду, більше стискуватимуться і викривлятимуться. Сушіння під дією тепла треба проводити рівномірно (у домашніх умовах приблизно протягом доби), приступаючи до нього лише після того, як виріб втратить більшу частину вологи, що її він може виділити в сухій і помірно теплій атмосфері. Порожнисті вироби, коли вони затужавіють, перевертають догори, але ставлять так, щоб повітря мало доступ в їх внутрішній простір. Якщо виріб недосушити, він буде зіпсований вже під час першого випалювання, коли відбувається інтенсивне випаровування вологи. Керамічні вироби найчастіше випалюють не менш як два рази: спочатку без глазурі, потім глазурують і випалюють вдруге.

125

Якщо посудина під час виготовлення або сушіння розбилась чи тріснула, черепки можна замочити і використати повторно.

Декорування глазурями Глазурі в основному є прикрасою для пористих основ. Вони утворюють тверду, непроникну оболонку посудини. У домашніх умовах виготовити глазурі важко. У готовому вигляді — це порошок різного складу і забарвлення. До складу їх входить скло (складний силікат), окисли металів та інші компоненти. Існують два види глазурі: легкоплавка, до складу якої входять луг, вапно, глинозем, і тугоплавка, в якій переважають окисли свинцю; ця глазур більш прозора. Глазурі бувають прозорі й глухі. Кольорові глазурі виробляють, розчиняючи окисли металів або добавляючи невелику кількість готової нерозчинної фарби, яка розподіляється у сплаві, надаючи йому свого забарвлення. У домашніх умовах можна приготувати кольорові глазурі на основі прозорої, додавши до неї окислів різних металів. Так, окис заліза після випалювання надає виробу кольору від темно-бурого до червоного, окис міді дає відтінки зеленувато-голубі, бірюзовий, темно-зелений. Щоб мати чорну поливу, додають суміш окисів міді, марганцю, заліза, причому залежно від вмісту кожного з них колір матиме синій, зелений чи бурий відтінок. Розмальовують вироби тонким пензликом з білячої шерсті по попередньо нанесеному рисунку (хімічним олівцем або через копіювальний папір). Палітрою може бути скельце або керамічна глазурована плитка. На неї насипають невелику кількість потрібних барвників, які розводять водою, а йк сполучну речовину застосовують скипидар. Фарбувати вироби можна до випалювання по сирому черепку ангобом або після випалювання кольоровими барвниками та глазурами. Ангоб — це біла, добре очищена глина, змішана з вогнетривними барвниками, які, сполучаючись з глиною, не змінюють своїх кольорів під час випалювання і вільно змішуються між собою. Суміш розводять до сметаноподібного стану, набирають у спринцівку і розмальовують по сирому чистому чи

попередньо покритому кольоровим або білим ангобом черепку тонкими чи широкими лініями. Для регулювання струменя суміші рекомендується у спринцівку робити вставку з житньої соломи (старовинний народний метод) або з пластмасових трубочок різного діаметра. Існує і такий старовинний метод декорування — гравірування по ангобу (графіто), тобто вишкрябування по черепку іншого кольору. Для гравірування користуються стальною струною, яку загнуто петлею і закріплено на держаку. Декоровану в такий спосіб посудину покривають прозорими або кольоровими глазурями, які надають виробу ще більшого декоративного ефекту. Рисунок гравірують від руки або утворюють під час формування. Наносити рисунок можна також на випалений черепок, який потім покривають глазурами і знову випалюють, причому барвники вплавляються в нижній шар глазурі. Це найнадійніший і найбільш декоративний прийом декорування. Глазур надає виробу блиску, м'якості і глибини тонів. При цьому барвники ще більше проявляють свої кольори й відтінки. Можна нанести рисунок і на глазур — на сиру, після чого випалити, або на вже випалену. Останній спосіб застосовують для розпису фарфору і тонкого фаянсу. Залежно від способу нанесення барвників та глазурі розпис називають підглазурний і надглазурний. Підглазурні барвники випалюють при вищій температурі

(пйнад 960 "С), а надглазурні — до 800 °С. Крім названих методів декорування існує багато інших, які застосовують для різних видів кераміки. Це — задування кольоровими емалями по випаленому черепку, підглазурний розпис окислами або солями металів, обливання черепка кольоровими глазурами. В домашніх умовах найбільш прийнятним та ефективним методом декорування є «монотипія», тобто відбивання на м'якій поверхні глини гілочок, листочків, м'ятої тканини тощо (іл. 8.4).

Випалювання Після того, як виріб добре просохне, його підготовляють до випалювання. Для цього, користуючись ножиком, стекою та вологою ганчіркою, знімають усі нерівності, забруднення, залишки глини на швах. Якщо посудина без декору, її можна почистити дрібнозернистою наждачною шкуркою, а потім зняти утворений пил м'якою ганчіркою чи губкою. Особливо ретельно слід перевірити місце приєднання деталей (ручок, носиків тощо). На підприємствах фарфоро-фаянсової промисловості вироби випалюють у тунельних печах протягом 40 год при температурі 1200 —1300 °С. У домашніх умовах використовують випущену нашою промисловістю муфельну електропіч із спіраллю з ніхромового Дроту.

7л. 8.4. Посудина з декором «монотипія». Автор Н. Ісупова.

126

Муфельна піч має вигляд шафи, виготовленої з вогнетривкої цегли з овальним склепінням. Дверцята печі зроблено також з вогнетривкої цегли. Спіраль змонтовано у заглибині, тому вироби, поставлені в піч, не торкаються до неї. Для економного використання внутрішнього об'єму печі застосовують плити та підставки з вогнетривкої глини. Слід пам'ятати, що всі роботи з увімкненою електропіччю треба виконувати, додержуючись правил техніки безпеки. Оскільки випалювання керамічних виробів триває довго, піч, щоб запобігти пожежі, треба встановлювати на негорючій основі (товстій азбоцементній плиті, цеглі) і на безпечній відстані від легкозаймистих предметів. Працювати під час випалювання виробів треба в сухих рукавицях і користуватися справним інструментом. Під час першого випалювання виробів без декорування невеликі предмети можна ставити один на одного. В разі ж випалювання глазурованих виробів треба стежити, щоб вони не торкалися один до одного, бо можливе прилипання під час плавлення глазурі. Завантаживши піч, її закривають спереду плитою або закладають вогнетривкою цеглою

з отвором посередині, щоб можна було стежити за процесом випалювання. Температуру треба підвищувати поступово, щоб уникнути розтріскування, яке неминуче в разі швидкого випаровування залишків вологи з черепка. Коли температура досягне потрібного рівня, струм вимикають і піч повільно й природно остигає.

Роботи, виконані в домашніх умовах Кофейник циліндричної форми з розписом (іл. 25 на вкладці). Щоб зробити кофейник потрібні: невелика грудка добре вим'ятої червоної глини, яка має консистенцію густо замішаного тіста; форма — циліндричний предмет; качалка; два однакових за розміром (50 X 50 см) клапті бавовняної тканини; ножик; сантиметрова стрічка; лінійка. Клапоть бавовняної тканини кладуть на рівну поверхню стола чи дошки. Глину розділяють на частини і рівномірно розкладають так, щоб між ними не було щілин (іл. 8.5). Потім зверху кладуть другий клапоть тканини, змочений у воді, і розкачують глину качал-

Іл. 8.5. Підготовка глини до розкачування пласта.

127

«ковбаску» діаметром — 7—8 мм, відрізавши зайвину глини, надають форми ручки і црикріплюють до виробу рідкою глиною. Кофейник ставлять на дощечку і сушать. Коли він висохне, вологою губкою з м'якого поролону обережно знімають усі нерівності і заокруглюють краї. Випалюють при температурі 900 °С. Після першого випалювання внутрішню частину кофейника глазурують, а на зовнішню тонким пензликом наносять рисунок кольоровими пігментами або емалями по попередньо зробленому хімічним олівцем рисунку (він потім вигоряє). Далі поверхню задувають прозорою глазур'ю за допомогою пульверизатора. Випалюють при температурі 960 °С. Цим же способом можна зробити і чашечки, відповідно зменшивши розміри. Ваза з декором «монотипія» для квітів (іл. 8.7). Вазу роблять з двох половинок, кожну з яких підготовляють на окремому клапті тканини. Для цього розкачують і обрізують два однакових глиняних пласти, розраховуючи так, щоб вони охопили форму з обох боків і їх можна було легко зліпити. Посередині підготовленої половинки вази розкладають композицію з гілочок або листочків, причому бажано, щоб вона

Іл. 8.6. Приліплювання денця. кою доти, поки не утвориться пласт завтовшки 5 мм. Далі за допомогою лінійки по горизонталі і вертикалі відмічають діаметр і висоту задуманого виробу і, приклавши лінійку, акуратно відрізають ножиком зайву глину, створюючи в такий спосіб ніби викройку. За цими розмірами добирають циліндричний предмет для форми. Форму туго обмотують папером, щоб глина не прилипла до неї. Поклавши форму на пласт глини так, щоб денце припало на нижній його край, обкручують пласт навколо форми, а сполучний «шов» зліплюють цією самою глиною, розведеною до консистенції сметани. Після цього форму ставлять у вертикальне положення і залишають так приблизно на півтори години для закріплення глини, а потім обережно виймають форму з глиняного циліндра і знімають папір. Наступний етап — приліплювання денця. На тканині розкачують невелику грудочку глини до товщини 5 мм. Потім на пласт глини ставлять форму і обрізають із запасом в 2—3 мм (іл. 8.6). Краї денця піднімають стекою і приліплюють до стінок виробу. Далі натиском пальців роблять носик, а на протилежному боці приліплюють ручку. Для цього розкачують глиняну

128

Іл. 8.7. Ваза з декором «монотипія* для квітів. Автор Н. Ісупова.

не виходила за межі площини пласта. Зверху накладають вологу тканину і прокочують качалкою, після чого знімають тканину, а потім і рослини, які відбилися на поверхні пласта. Те саме роблять з другою половинкою. Якщо вона планується для задньої стінки, то можна задовольнитись менш насиченою композицією (іл. 8.8). Шоб зробити з цих двох половинок вазу, їх перевертають на другий бік. Туго обмотану папером циліндричну форму кладуть на першу половинку майбутньої вази, а зверху на форму накладають другу половинку і зліплюють рідкою глиною, тобто повторюють операції, як і у випадку ліплення кофейника. Починати роботу потрібно із задньої стінки. Денце прикріплюють так само, як і в попередньому випадку. Підготовлений виріб висушують, замивають краї й випалюють. Потім, щоб яскравіше виявити відбиток рисунка, в нього втирають будь-яку темну глазур або пігмент (барвник) і зверху задувають кольоровою або прозорою глазур'ю, попередньо поглазурувавши всередині. У техніці монотипії можна декорувати різноманітні предмети: плоскі тарілочки, квадратні вазочки, цукерниці, естампи і ін.

Іл. 8.8. Відбиток рослин на гіпсі («монотипія»). 5 о-28

1 2 9

Іл. 8.9. Предмети, декоровані плоским рельєфом.

Іл. 8.11. Укладання елементів майбутньої вази з кольорових глин.

Іл. 8.10. Набір «Кольорові глини». Цукерниця з рельєфом (іл. 8.9). Основну частину цього виробу виконують способом, який описано для виготовлення кофейника. Розміри довільні. Краще віддати перевагу низькій формі з широкою горловиною. Рельєф у вигляді колосків наліплюють на вже готовий виріб. Можна виліпити зображення тварин. Зворот-

ний бік рельєфу змащують рідкою глиною, на корпус наносять невеликі зарубки, рівномірно розміщуючи їх на поверхні, після чого приліплюють рельєф, підсушують, випалюють і глазурують. Ваза з кольорових глин (іл. 8.10 та іл. 26 на вкладці). Для виготовлення такої вази потрібна глина кількох

130

Іл. 8.12. Початок роботи з гіпсовою формою. 5*

кольорів. Білу глину або шамотну масу підфарбовують кольоровими пігментами або підглазурними барвниками і невеликими порціями замотують окремо глину кожного кольору у целофанову плівку, щоб вони не пофарбували одне одного. Потім за допомогою лінійки і сантиметрової стрічки на вологій тканині відмічають розміри майбутньої вази, окреслюють по контуру цей прямокутник і починають укладати шматочки — різнобарвні «веретенця» з глини в ритмічному порядку так, щоб вони злегка дотикались одне до одного (іл. 8.11). Верхній край можна не обрізати, тоді зверху утвориться візерунок. Усе це накривають вологою тканиною і обережно розкачують. Усі окремі елементи з кольорових мас від механічного стискування зліплюються між собою. Звичайно, позитивний результат буде після багатьох спроб і повторень. Усю дальшу роботу виконують за схемою виготовлення кофейника циліндричної форми. Після сушіння поверхню вази не замивають, а тільки акуратно знімають ножиком невеликі задирки. Після першого випалювання задувають прозорою глазур'ю і випалюють удруге.

Декоративне яблуко. Цей виріб формують у гіпсовій формі. Спочатку з глини або пластиліну виліплюють модель, з якої потім знімають гіпсову форму. Гіпс замішують з водою до консистенції сметани і заливають ним модель з двох половинок. Після висушування гіпсова форма готова. В кожну з половинок набивають глину тонким (до 5 мм) шаром (іл. 8.12). Далі половинки яблука обережно виймають і зліплюють рідкою глиною. Ножиком зачищають шви. Готове яблуко замивають і приліплюють до нього плодоніжку та листочки (іл. 8.13). Після першого випалювання наносять кольорові глазурі або емалі і випалюють удруге. Прикраси з кераміки (іл. 27 на вкладці). Цікавий вид керамічних виробів — прикраси з кераміки — широко побутує в сучасному житті. Це можуть бути намиста, браслети, сережки, кулони, брошки та ін. Намиста можна зробити вручну у вигляді кульок, циліндриків, кубиків, нанизаних на всю нитку навколо шиї, а також невеликими групами на декоративних шнурах. Вони можуть бути рельєфними, з розписом, покриті кольоровими глазурами та теракотові.

Іл. 8.13. Закінчення роботи над круглою формою.

132

Іл. 8.16. Ваза з кольорових глин та декоративні яблука. Автори Н. Ісупова, В. Ісупов.

Іл. 8.14. Ваза з декором «монотипія». Автор Н. Ісупова.

Іл. 8.15. Декоративні вази. Автор Н. Ісупова.

Кулони можуть бути овальної форми, квадратні, круглі, а також у вигляді листків, квіток тощо. їх можна розписати кольоровими ангобами, матовими глазурами по чистому черепку чи по білій емалі. Кліпси, сережки, браслети виготовляють у вигляді елементів рослин (квітки, листки, бутони) або довільної форми, але для цих виробів потрібне металеве закріплення. Для виготовлення прикрас можна застосовувати кольорові маси. Після декорування прикрас їх випалюють при температурі до 1000 °С. Користуючись методами, наведеними в цьому розділі, у домашніх умовах можна виготовити різні предмети з кераміки: декоративні вази для квітів та фруктів, кружки, цукорниці, цукерниці, невеликі кофейні набори, молочники та ін. (іл. 8.14, 8.15, 8.16).

9, ОСНОВИ ДЕКОРАТИВНОГО ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ Справді святковий настрій надовго залишається в душі після того, як побудеш у звичайній чисто вибіленій хаті, де стіни і комин печі наче співають — так гарно, з такою любов'ю, з таким натхненням виписано на них квіти, хмелики та жар-птиці! Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині,- Поділлі, Буковині. Протягом тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру, речей побуту. Залежно від цього у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів. У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо. Про еволюцію народного розпису розповідають на численних виставках твори майстрів Дніпропетровщини, Київщини, Черкащини, Чернігівщини, Хмельниччини, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецькі традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб. Одним з найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області. З XVIII ст., коли було засновано село, з покоління в покоління передавалися

основи декоративного оздоблення сільського інтер'єру та екстер'єру, господарських і побутових речей, зберігалися місцеві особливості розпису. Для настінного малювання тут до кінця XIX ст. використовували крейду, сажу, кольорові глини, саморобні рослинні фарби, хоч уже з'явились у вжитку дешеві анілінові барвники. Фарби розводили яєчним жовтком, молоком, природним вишневим клеєм. Малюнок наносили за допомогою пензлика з болотного оситняга, а деякі деталі, дрібні елементи композиції вимальовували саморобними тоненькими пензликами з котячої шерсті, а грона калини — кінчиком пальця. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення. З початку XX ст. Петриківка стає центром виготовлення «мальовок» — малюнків на тонкому папері, що виконувалися дешевими аніліновими фарбами — «манійками». «Мальовки» починають користуватися великим попитом і досить швидко поширюються далеко за межі села. Ці паперові прикраси — стрічки-фризи, вазони-букети, гілочки з квітами — наклеювали на грунт стіни, дотримуючись старої структури оздоблення селянської архітектури. Анілінові барвники, як і рослинні, розводили жовтком, а для малювання продовжували користуватися саморобними пензликами з котячої шерсті. Поступово утверджувалося індивідуальне мистецтво талановитих майстрів «мальовок», зокрема Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Надії Тимошенко, які все своє творче життя присвятили цьому виду народного мистецтва, зберігаючи і розвиваючи його традиційні риси. Вони одні із перших відчули мистецькі можливості нового матеріалу — паперу і тонкотертих анілінових фарб. В їхніх роботах насамперед привертає до себе увагу збереження

134

природної чистоти, яскравості анілінових барвників. Біле тло паперу ніжно світиться крізь тонкий шар «манійок». Ця чистота, ясність кольору доповнюється легким малюнком, виконаним саморобними пензликами. Мазки такого пензля, нанесені ледь помітним рухом, дають можливість створювати своєрідні ажурні композиції. Для тих, хто хоче серйозно опанувати основи петриківського розпису, просто необхідно досконало вивчити особливості творів відомих майстрів старшого покоління таких, як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Надія Тимошенко, Параска Павленко, їхні твори характеризуються композиційною злагодженістю рослинних мотивів, безпосередністю художньої мови і, найголовніше, наполегливим -збереженням типових елементів настінного малювання. Творчість учнів Тетяни Пати — Федора Панка, Василя Соколенка, та її послідовників — Марфи Тимченко, Галини Павленко-Черниченко, Віри Павленко, Поліни Глущенко, а також багатьох інших талановитих майстрів, розкрила великі й зовсім нові можливості застосування петриківського розпису.

Матеріал та його підготовка Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман або напівватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М). Акварель — це розтерта на природному прозорому клеї фарба, яка легко розводиться водою. Легкість, прозорість, чистота — основні ознаки аква- рельних фарб, що зближають їх з петриківськими «манійками». З вітчизняних акварелей краще мати такі набори, як «Ленинград», «Нева», «Спутник» та «Акварель художественная». '•" Слід пам'ятати, що для збереження основних властивостей акварельних барвників не треба змішувати більше двох-трьох фарб, не користуватися білилами, не захоплюватися чорною фарбою. Також треба знати деякі властивості акварелі. Так, кадмій червоний темніє, руйнується в суміші

з вохрою, жовтим марсом, сієною натуральною. Інтенсивні по кольору, прозорі кармін та краплак у суміші з окисом хрому, смарагдовою зеленою розпадаються або набувають брудного відтінку. Надзвичайно красива фарба кадмій жовтий легко вступає в хімічні взаємодії з вохрами, сієнами, марсами, кобальтом фіолетовим. Ультрамарин не треба змішувати з кадмієм, бо ці суміші чорніють. Починаючи з першої вправи, з першого вивчення основ петриківського розпису необхідно ознайомитися з властивостями фарб, з основними кольорами спектра, ахроматичними й хроматичними кольорами, теплими та холодними тонами. Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м'якими й легко бралися на пензель. Тим часом готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішується) і роблять мазок на папері. Пензлики треба зробити самому. Для їх виготовлення потрібні котячі шерстинки, які збирають у пучечок і туго прив'язують звичайною ниткою до дерев'яного держальця. Такі пензлики добре набирають фарбу і легко підкоряються ледь помітному руху руки під час малювання. Котячі шерстинки вистригають під лапками або на шийці (під головою) тварини, де шерсть найпухкіша. Пучечок для пензля набирається з двох-трьох вистригів. Спершу новий сухий пензлик має вигляд квачика (віничка), але поступово його доводять до потрібної форми, вибравши зайві волосинки. У зволоженому стані всі волосинки пензля зібрані в гострий кінчик. Щоб зберігати правильну форму пензлів, після роботи їх миють з милом, промивають чистою водою і загортають у м'який папір.

Елементи , петриківського розпису

135

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір.

Іл. 9.1. «Зернятко» — мазок звичайний.

Іл. 9.5. Початок «травички».

Іл. 9.2. Вусик «зернятка» — мазок під кутом до вертикальної лінії.

Іл. 9.6. «Колосок».

пмм

7л. 9.3. «Зернятко» — мазок під гострим кутом до лінії.

Іл. 9.4. «Кривеньке зернятко».

Іл. 9.7. «Пірчасте листя».

/л. 9.8. Початок квітки — «пуп'янок».

136

Вправа 1 (іл. 9.1). Мета — навчитись робити «зернятка» майже однакової форми,і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви. Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми. Вправа 2 (іл. 9.2). Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки —• «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми. Вправа З (іл. 9.3). Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії. Вправа 4 (іл. 9.4). Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю. Вправа 5 (іл. 9.5). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближає до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо. Вправа 6 (іл. 9.6). Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска. Вправа 7 (іл. 9.7). Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр. 4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя. Вправа 8 (іл. 9.8). З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку — «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби. вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на

композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів. Вправа 9 (іл. 9.9). Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридора тощо. Вправа 10 (іл. 9.10). Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії. Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису, його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції. Вправа 11 (іл. 9.11). Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір. Вправа 12 (іл. 9.12). Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невір мушено. Вправа 13 (іл. 9.13). Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим, що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок — одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром. Вправа 14 (іл. 9.14). Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки — «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хви-

137

Іл. 9.9. Елементи стрічкового орнаменту.

Іл. 9.12. «Бігунець» з трипелюсткових квіток.

Іл. 9.10. Стрічковий орнамент.

Іл. 9.13. «Вусики» до центра квітки.

Іл. 9.11. Три пари «кривих зернят». Іл. 9.14. Поєднання «кривих зернят» із «зернятками».

138

Віялоподібна форма квітки чорнолястою лінією, мають ще один «бігубривців будується видовженими мазнець» . ками вусиків від центра, від широкої Вправа 15 (іл. 28 на вкладці). Вправа аналогічна попередній, але усклад- чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних нюється тим, що тоненьким пензликом мотивів. роблять маленькі мазки — «зернятка» Вправа 19 (іл. 32 на вкладці). Образи всередині кожної квітки, повторюючи квітково-рослинних мотивів петриківсьнапрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії нано- кого орнаменту запозичено у природи. На ілюстрації зображено чотири різні сять пірчасте листя, витягуючи вусик закінчені квітки. Перша з них дає кожного «кривенького зернятка». уявлення про пишну квітку — жорВправа 16 (іл. 29 на вкладці). Опанужину в стадії розквіту: тільки-тільки вавши попередні вправи, можна перейпочали відокремлюватися перші довгі ти до виконання складніших. На ілюпелюстки від центра — цибульки. В настрації зображено чотири квітки — неродному розписі цей мотив існує як обхідні елементи майбутніх композиокремий елемент під назвою «цибульцій. Вони створюються поєднанням така». Будується «цибулька» з видовжеких різних мазків, як «зернятко», «криних мазків — «кривих зерняток». Ствовеньке зернятко», спаровані «зернятрення жоржини починається з малюка», а також треба мати на увазі їх вання «цибульки». розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки — «пуп'янок» із заповІнший мотив — квітка соняшника, ненням всередині та розкладені у певяка будується округлими пелюстканому порядку дрібні й великі пелюстки. ми — «пуп'янками» (див. впр. 8, 9). На підставі цих нових рослинних елеСхему її побудови покладено і в такі ментів можна виконати свої варіанти мотиви, як барвінок, рожа та ін. квітки. Вправа 20 (іл. 33 на вкладці). Грона калини, винограду та горошок петриВправа 17 (іл. ЗО на вкладці). На ківчани роблять кінчиком пальця. Такі ілюстрації показано поступовий розвитендітні гілочки та дрібні пуп'янки ток будови великих квіткових елеменквіток з хвилястим листям та тоненькитів. Вправа побудована на основі квітми вусиками, як наведено в цій впраки — «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа ві, є допоміжними елементами майже може бути різною: кулястою, видовжекожної більш-менш складної компоною або розтягнутою по ширині чи визиції. соті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки вирішують форму Вправа 21 (іл. 9.15). Зверніть увагу на рослинного елемента. листя різної форми: багатозубчасте Необхідно звернути увагу на поступо- овально-видовженої форми (характерне ве, за допомогою знайомих прийомів, для петриківського розпису), кленове та створення нового мотиву орнаменту. виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою Обабіч чашечки — «пуп'янка» малюкожного листка є перший мазок, а вісь ють перші пелюстки, створюючи їх цього мазка — середина всього майз мазків — «кривих зерняток». Вправа 18 (іл. 31 на вкладці). бутнього зображення (вона ніби дає основний напрям малюнка). Уздовж Улюблені квіти в творчості петриківсьцієї уявної лінії (у початкових впраких майстрів — це гвоздики, чорнобвах центральну лінію можна провести ривці, волошки тощо. Форма квіток легенько олівцем), ніби спускаючись, гвоздики будується на основі видовжепоступово розташовують інші мазки, ' ної чашечки, обабіч якої розташовують кінчики яких — вусики і є зубцями перші пелюстки. Від них починають листків. розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, Кленові листки за своєю будовою тонкий вусик «зернятка» протягують складніші. Вони складаються з трьох від центра, формуючи контурний мамайже однакових частин: тризубчастої люнок овальною частиною мазків, нацентральної верхівки і двох бічних. тискуючи корпусом пензля із зов- * Треба починати малювати з центральнішнього боку. Центральну частину ної частини, з серединного зубчика, Йвітки створюють з видовжених маздовгенький мазок якого дає основну ків — «кривих зерняток», що закінлінію нахилу всього листка. Обабіч чуються поворотом пензля всередину нього додають два мазки, які сполуквітки, де роблять легкий натиск пензля чаються знизу. Потім у такому ж поряді відривають його від поверхні паперу. ку роблять бічні частини листка. Готове

139

Іл. 9.15. Принцип малювання листочків. зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення. Вправа 22 (іл. 9.16). На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу

Іл. 9.16. Листя «папороті». повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим. Вправа 23 (іл. 34 на вкладці). На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків-«зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контура

140

утворюють за допомогою маленьких мазків-«зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від центра. «Зернятка» майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи. Вправа 24 (іл. 35 на вкладці). Мета — навчитися робити «перехідний мазок».

На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють

141

весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітно. Вправа 25 (іл. 36 на вкладці). Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору^ зображення стає рельєфнішим, р у х л ^ вішим. Бажано пробувати малювати також гуашшю.

Приклади декоративного розпису Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту. Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. Композиція — розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному випадку — рослинних, у певному порядку. Найпростішою орнаментальною композицією є стрічкова (іл. 37 на вкладці), що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих «бігунцях» ритм закладено і в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином «бігунець» досить динамічний цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.

Розпис «бігунця» починають з послідовного виконання основних елементів композиції, наприклад, ажурного сірого листя, з маленьких краплеподібних мазків, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього іншою фарбою (голубою) замальовують середину листка, сполучають листки хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками — «кривенькими зернятками», утворюючи ними пірчасті листки, билинки. Поступово виконують інші варіанти «бігунців». Основою таких орнаментів є ритм. Мета завдання — засвоїти стрічковий орнамент. При цьому слід пам'ятати про співвідношення складових елементів композиції, намагатися працювати без попереднього малюнка. Асиметрична врівноважена композиція є також типовим прикладом петриківського розпису (іл. 38 на вкладці). На наведеному прикладі центральним, основним елементом композиції є велика синя квітка. Якщо провести вертикальну вісь, то майже дві третини цього зображення міститиметься праворуч від неї. Разом з тим за допомогою таких другорядних елементів, як жовтогаряча квітка, широке і пірчасте листя, композиція врівноважується. На основі композиції вітальної листівки слід спробувати створити свої варіанти, змінюючи форми рослинних елементів, їх кольорове вирішення. Необхідно звертати увагу на розмір усіх складових частин композиції, їх співвідношення, а також урівноваженість кольорів. Мета завдання — добиватися рівноваги в композиціях. Наступна орнаментальна композиція (іл. 39 на вкладці) будується на основі квадрата та його діагоналей, які є віссю симетрії. У центрі, в місті перетину діагоналей малюють основне зображення (гвоздику), потім, підкреслюючи діагональну будову, симетрично від квітки розташовують листки та інші допоміжні елементи: пуп'янки, билинки тощо. Дві квітки, розташовані у взаємно протилежних кутах симетрично від лінії центрального зображення, урівноважуючи композицію, підкреслюють її закінченість. Цей орнамент є прикладом динамічної симетрії. Такий тип композиції можна застосувати для оформлення книжок, заставок в альбом, а також для вишивання серветок до святкового столу тощо.

142

Поєднуючи в одній роботі стрічковий орнамент, що будується на основі ритму, і асиметрично врівноважену композицію, можна створити надзвичайно цікаві художні твори (іл. 40 на вкладці). Декоративне панно для настінного календаря вирішено двома вертикальними «бігунцями», що ніби підтримують зображення квітів, розміщених зверху. За допомогою дрібних «зерняток» вирішено зірчасті квітки, листя. Дуже вдале гармонійне поєднання кольорів, з яких червоний, жовтий та вохристо-коричневий надають твору настрою святковості, радості. Це досягається органічним взаємозв'язком загального яскравого колориту, ажурної техніки виконання з основою — папером; білий фон світиться, мерехтить, створює цей настрій. Мета завдання — після ретельного копіювання наведеного малюнка зробити кілька власних варіантів. Вітальну листівку можна намалювати й на кольоровому фоні (іл. 41 на вкладці). Композицію «Квіти на зеленому фоні» будують на основі центрального зображення. У даному випадку — це пишна квітка з трьох «цибульок». Зразу, ніби підтримуючи її, розміщено два широких листки. Зверніть увагу на те, як форма кожного з них підкреслює положення основного елемента. Далі поступово доповнюють інші деталі — два листочки, пуп'янки, з таким розрахунком, щоб кожен елемент був необхідним, але другорядним. Уважно придивившись, неважко побачити, що вся рослинна композиція вміщується в овал. Мета завдання — на основі цієї композиції виконати кілька листівок на площинах різного кольору. Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника (іл. 42 на вкладці). Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. У даному випадку в прямокутну рамку, яку утворює «бігунець», вписується стрічковий мотив з трьох квіток з симетричним розташуванням і пишний букет з симетричною розкладкою всіх елементів уздовж вертикальної лінії центрального стебла. Зверніть увагу, що складові частини «рушникової» композиції можуть бути використані, як окремі самостійні мотиви, для оздоблення речей побуту. Мета завдання — на основі

цих мотивів, після ретельної обробки деталей, копіювання, зробити нові декоративні панно з своїми улюбленими рослинними елементами, колоритом. Декоративно-прикладне мистецтво є невід'ємною частиною нашого життя, побуту. Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках. Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна розмалювати стіни своєї квартири чи дачі. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту полягає в тому, щоб розробити простий і виразний стрічковий орнамент «бігунець», підібрати кольорову гаму з двох-трьох фарб, узгоджену з фоном стіни. Одну лінію «бігунця» треба нанести по верху стіни, уздовж стелі, а другу — по низу або «бігунцем» облямувати двері та вікна. Варіантів оздоблення житла — безліч. Можна також використати «мальовки» (малюнки на тонкому папері) і, створивши свої композиції, цікаво художньо оформити інтер'єр. Різні за форматом декоративні панно (для фотознімків, настінного календаря, панно-килим) з розписом — типові елементи оформлення сучасного міського та сільського житла.

Особливості петриківського розпису У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр,— трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток. Рослинний петриківський розпис використовують також для оздоблення різних побутових речей з дерева. Це — скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички,

143

великі та малі меблі тощо. Для малювання по дереву беруть олійні, гуашеві і найчастіше темперні фарби (акварель з жовтком можна віднести до темпери). Використовують також розчинники і лаки. Перш ніж приступити до малювання, необхідно підготувати поверхню виробу. Дрібнозернистою наждачною шкуркою зачищають деревину, проклеюють 8%-ним розчином харчового желатину або 10%-ним розчином столярного клею чи казеїну. Після висихання поверхню покривають тонким шаром лаку (4С). Через дві доби виріб розписують, висушують при кімнатній температурі протягом двох діб

і тільки після цього знову покривають лаком. Мальовані скрині XIX—XX ст., як правило, мали кольоровий фон, найчастіше зелений. Для розпису скриню спочатку покривали грунтом. У сучасних умовах для грунтування пропонуємо використовувати водоемульсійну фарбу ВА-27А, яку треба двічі наносити на чисту поверхню деревини і щоразу висушувати близько 3 год при температурі 10—23 °С. Малювати по дереву бажано починати з малих форм, предметів, поступово готуючись до виконання складних композицій.

10. РІЗЬБЛЕННЯ ПО ДЕРЕВУ Різьбленням по дереву у нас займалися з найдавніших часів. Деревина — красивий і приємний загальнодоступний матеріал, який досить легко обробляється найпростішими інструментами. Вона тверда, міцна і пружна. Протягом багатьох віків людина, широко використовуючи для своїх потреб цей природний матеріал, поступово вивчила різноманітні породи дерев, їх властивості, набувала практичних навичок, відточувала майстерність. Прикладом глибокого знання властивостей деревини й засобів її обробки є українська народна архітектура, побутові та декоративні предмети з дерева. У музеях республіки зберігаються численні речі хатнього вжитку, оздоблені геометричним або рослинним орнаментом: скрині, столи, мисники, різноманітний дерев'яний посуд, дошки для вибійки, форми для пряників, прачі, рубелі, частини ткацького верстака, а також сільськогосподарський реманент — ярма, візки тощо. Ці пам'ятки народного мистецтва засвідчують тривалий історичний шлях розвитку народного різьблення, протягом якого виробилися специфічні риси творчості різьбярів України. Твори українських народних різьбярів дореволюційного часу свідчать про те, що в окремих регіонах України побутували свої уставлені форми художнього різьблення, характерні тільки для цієї місцевості. Вироблені часом традиції народного різьблення з його локальними особливостями нині продовжують майстри Радянської України, твори яких відомі далеко за межами нашої країни. З кожним роком на різних виставках народної творчості збільшується кількість експонованих творів тих, хто любить займатися у вільний час різьбленням по дереву. Більшість таких виробів привертає увагу красою форм, багатством орнаменту, вдало підібраною деревиною. ' Мета цього розділу — допомогти майстрам-аматорам художньої обробки дерева вибрати матеріал і техніку виконання, ознайомити їх з орнаментами та основами побудови композиції,

які з давніх часів застосовували в своїх роботах українські народні митці. Рекомендації мають загальний характер і не сковують творчої ініціативи й активності виконавця.

Матеріал та його підготовка Високий художній рівень твору значною мірою залежить від правильного вибору деревини, знання всіх її властивостей. Велике значення, наприклад, має текстура, тобто рисунок, що утворюється на поверхні зрізу деревини. Чим складніша будова деревини і різноманітніший взаємозв'язок окремих її елементів, тим багатша текстура. Колір деревини залежить від її породи, але разом з тим, у деревини однієї породи він може бути різним. Багаті на відтінки деревина явора, груші, вільхи, а деревина горіха взагалі має широкий кольоровий діапазон — від жовтого до чорного з різними відтінками. Для невеликих виробів, як-от: скриньки, баклаги, полички, тарілочки тощо, з дальшим оздобленням їх різьбленим орнаментом, краще використовувати добре висушену і видержану деревину м'яких порід — липи, вільхи, осоки, тополі, рідше берези. Одним з найкращих матеріалів, особливо для плоскорельєфного різьблення, є липа, її деревина однорідна, м'яка, легка та біла, іноді злегка рожевувата. Після просушування і тривалого витримування деревина липи набуває золотавого відтінку, стає міцною, не жолобиться. Вона добре піддається обробці, легко ріжеться в усіх напрямах без відколів. Червонувата деревина вільхи так само м'яка, однорідна, легко обробляється під час різьблення. Проте дерево вільхи завжди тонке і має в ядрі трухлявину, тому цю породу доцільно використовувати лише для дрібних виробів. Осика має легку, міцну і, головне, яскраво-білу деревину. Цей колір збері-

145

гається досить довго. Матеріал дуже стійкий проти гниття, тому з давніх часів його застосовували для будівництва колодязних зрубів та виготовлення посуду. Під час роботи з цією деревиною треба бути особливо уважним, бо деревина осики (а також тополі) має здатність відколюватись під різцем. Сріблясто-сіра деревина берези твердіша від деревини липи та вільхи, ріжеться однаково в усіх напрямах, не відколюючись, але надзвичайно жолобиться і розтріскується. Для різьблення краще брати березу віком 40—60 років. Цю деревину доцільно використовувати для вирізування дрібних декоративних накладних елементів у виробництві меблів. З твердих листяних порід використовують деревину дуба, бука, горіха, груші, сливи та шовковиці. Вироби з деревини дуба досить виразні завдяки красивій текстурі і приємному коричневому кольору. Разом з тим, дуб важкий у роботі, бо його деревина тверда і дуже ламка. В основному, з деревини дуба виконують скульптурні роботи та меблі з різьбленим декором. Як правило, типовим для цих виробів є узагальнений принцип вирішення зображувальних елементів, в яких чітко виділяються широкі зрізи ножем, стамескою. У цих роботах майже завжди можна простежити техніку різьблення майстра. Деревина бука тверда, з красивою текстурою і кольором від рожевожовтого до червоно-бурого. Бук використовують, в основному для дрібних різьблених виробів. Треба пам'ятати, що деревина бука потребує спеціального режиму зберігання в сухому місці, бо цей матеріал дуже швидко жолобиться і його вражає жучок. Для високохудожніх різьблених творів та скульптур одним з найкращих матеріалів є деревина горіха. Багата на кольорові відтінки, з виразною текстурою ця деревина добре, майже не відколюючись, ріжеться і обробляється політурою. Деревина груші тверда, однорідна, з гладенькою, ледь вираженою текстурою, має рожево-коричневий колір. Ріжеться у всіх напрямах, не відколюючись, її найчастіше використовують для створення мініатюр з тонкою обробкою деталей. Деревина клена тверда, з ледь виразною текстурою, має красивий жовтувато-рожевий колір. Ріжеться клен важко,

але без відколів. Передає найтонші рухи різця. Цей матеріал краще використовувати для мініатюрного різьблення. Майстри художньої обробки дерева з хвойних порід використовують деревину сосни, кедра, тиса, ялини. Рожевуватого відтінку деревину сосни з чітко виявленими лініями річних кілець в основному застосовують для різьблених елементів у сільській архітектурі. Слід пам'ятати, що при дрібному різьбленні широкі лінії текстури тільки псуватимуть роботу. Для різьби треба добирати високоякісну деревину, позбавлену таких вад, як завилькуватість, сучки, тріщини, червоточина, гниль тощо. Заготовляти деревину треба у період з жовтня по січень, коли припиняється рух соків і зменшується небезпека розтріскування деревини, ураження її грибками та комахами. Деревину для різьблення потрібно добре висушувати (допустима вологість —8—10 % ) , але надто пересушена деревина дає в роботі тріщини, відколи.

Іл. 10.2 Напівкруглі стамески.

Інструменти Для художньої обробки дерева треба мати різні спеціальні інструменти. Насамперед, це різак або косий ніж (іл. 10.1), який можна виготовляти із звичайної плоскої стамески або з уламків полотен слюсарних ножовок. Уламок завдовжки 150—160 мм заточують під кутом 60°. Різак з меншим кутом заточування доцільно використовувати для виконання дрібного геометричного орнаменту, контурного різьблення. Дерев'яна ручка різака (завтовшки 5 — 7 мм і завширшки трохи більше від ширини леза) складається з двох частин. В одній з половинок майбутньої ручки вузенькою стамескою вистругують жолобок за розміром полотна різака, в який і вкладають його. Друга половинка ручки — така сама, як і перша, але без жолобка. Обидві половинки ручки намазують клеєм (столярний, нітроцелюлозний, ПВА), з'єднують і на деякий час залишають у лещатах або в затискачах верстака. Після висихання ручку обробляють так, щоб зручно було тримати інструмент у руці під час роботи. Основним інструментом для різьблення геометричного орнаменту є косий ніж з довжиною леза 40—50 мм. Перед початком роботи ніж нагострюють і пе-

146

Іл. 10,1. Різак, косий ніж. ревіряють його гостроту на дошці з деревини м'яких порід. Крім косого ножа, треба мати прямі, напівкруглі та кутові стамески. Передня частина прямої стамески має бути

правильної плоскої форми (ширина полотна 3—30 мм). Застосовують ці стамески у рельєфному різьбленні для зачищення фону, контурної різьби. Напівкруглі стамески (радіус 3 — 12 мм) придатні для різьблення всіх видів, а також для вирізування напівкруглих лунок (іл. 10.2). Кутові стамески використовують для прорізування вузьких ліній, жилок. У поперечному перерізі стамеска утворює кут 50—70°.

Іл. 10.3. Стамески напівкруглі, кутові, клюкарзи.

147

Кожному різьбяреві, крім зазначених інструментів, потрібні клюкарзи та церазики. Клюкарзи — це стамески з полотном у вигляді зігнутої ніжки (ширина леза 2—15 мм), потрібні для вибирання фону. Бажано мати їх до 7 шт. Церазики — стамески з напівкруглою вигнутою нижньою частиною (ширина леза — 2 — 5 мм). їх застосовують для контурного різьблення — проведення вузьких жилок. Бажано мати до 4 шт. (іл. 10.3). Найчастіше майстри самі поступово виготовляють потрібні інструменти. Разом з тим, рекомендується використовувати набори для різьблення, які випускає наша промисловість, наприклад, набір різців для роботи по дереву під назвою «Набор для инкрустации» (Сестрорецкий инструментальньїй завод им. Воскова). Крім спеціальних інструментів, різьбяреві треба мати молоток, обценьки, киянку, чекани, циклі. Киянка потрібна для робіт з глибоким рельєфом, нею вдаряють по держаку стамески; чекани — для розробки фону; циклі — для зачищення, вирівнювання площини. Потрібен також вимірювальний інструмент: металева лінійка, дерев'яний або комбінований косинець, металевий циркуль. Майстрові-аматору у пригоді стануть і твердий олівець, калька, копіювальний папір, скляна шкурка, олія, політура. Зберігати інструменти треба так, щоб металеві робочі частини не псувались. Краще їх тримати у футлярі з густого полотна, де для кожного інструмента зроблено окрему кишеньку.

Види художньої обробки деревини Перша зарубка, перший жолобок, зроблені людиною колись на дереві ножем чи сокирою, поклали початок практичному використанню деревини, розвитку художньої обробки дерева. Скісні, горизонтальні або перехресні лінії — позначки на дереві стали основою майбутнього орнаментального багатства в оздобленні дерев'яних виробів. На Україні з давніх давен поширені різні види художньої обробки дерева — плоско-рельефне та об'ємне різьблення. Крім цих основних видів, пізніше з'явилось прорізне, або ажурне, різьблення.

Плоско-рельєфне різьблення. Характерною рисою цього виду різьблення є те, що різьблений рисунок заглиблюється у верхній шар деревини оздоблюваного предмета. Верхні точки елементів рисунка лежать у площині поверхні предмета, а низькі — нижче від неї. Плоско-рельєфне різьблення має, в свою чергу, своєрідні різновиди, в основі яких лежать специфічні прийоми виконання оздоблення. До них належать плоске (геометричне) різьблення, контурне, тригранно-виїмчасте, плоско-рельєфне з вибраним фоном. Різьблення з вибраним фоном — поширений метод оздоблення архітектурних деталей, різноманітних предметів побуту, адже, крім геометричного орнаменту, в цьому випадку можна застосовувати рослинні мотиви, зображення людей, птахів і тварин. Плоске різьблення. Одним з найдавніших способів оздоблення дерев'яних виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими інструментами — сокирою чи ножем. На Гуцульщині його називають «сухим», або «чистим». Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних (під кутом 45—60 °) ліній. У неглибокі лінії-заглиблення іноді втирають вугільний пил або сажу з льняною олією, що надає рисунку графічної виразності, чіткості, наближаючи його до гравюри. Такий прийом оздоблення можна побачити на старих гуцульських скринях та столах. В основі його — давній вид «чистого» плоского різьблення, так зване «ільчасте письмо». Неглибокі, тоненькі лінії, що утворюють діагональну або прямокутну дрібну, легеньку сітку на поверхні деревини, дають нам уявлення про такі найдавніші орнаментальні мотиви, як «січені зубці», «зубці з головками», «головкате», «огірочки», «бесаги», «кривулька», «медівники», «бані», «п'явки», «дуги» та ін. (іл. 10.4— 10.6). У деяких елементах («січені зубці», «огірочки» та ін.) основою рисунка є «ільчасте письмо», але в більшості орнаментів «ільчасте письмо» використовується як фон, на Якому лінії сітки паралельні лініям малюнка. «Ільчасте письмо» органічно співіснує з основним рисунком, і можна сказа-

148

Іл. 10.4. Орнаментальні мотиви (по рядах зверху вниз):

Іл. 10.6. Орнаментальні мотиви (по рядах зверху вниз):

«ільчасте письмо»; «січені зубці*; «зубці з головками*; головкате; «огірочки».

«дошки»; жики».

Іл. 10.5. Орнаментальні мотиви (по рядах зверху вниз):

Іл. 10.7. Орнаментальні мотиви (по рядах зверху вниз):

«бесаги-вісімки»; «бані».

«драбинки»; «сосонка»; «колачи» «ріжки»; «куряча лапка».

«кривульки»;

«медівники»;

149

«п'явки»;

«дуги»;

«колачі»;

«кри-

«ментелі»;

Іл. 10.13. Орнаментальні мотиви (по рядах зверху вниз):

Іл. 10.12. Орнаментальні мотиви (по рядах зверху вниз):

штерно»; «зорочка»; конця»; «візочки».

«зубчики»: «жоршінки»; «кривульки»; «дубелтові зубчики»: «півширинки»; «завиваник»; «ширинка»; «копаниці»; «крижики»; «дубелтова. або глибока, різьба».

ти, що воно створює орнаментальний мотив, підкреслює його особливості. Особливо багате декоративне оформлення можна отримати від поєднання плоского різьблення з тригранновиїмчастим. Геометричний орнамент тут складається з трикутників, ромбів, квадратів тощо. У деревині вибирають пірамідальні скибочки, і тому орнамент виходить заглибленим з похилими стіночками. У криволінійно окреслених елементах орнаменту деревину вибирають похило "з двох боків так, щоб найбільше заглиблення було в центрі елемента, наприклад, у кожній пелюстці розетки, квітки, косиці тощо. Різноманітне поєднання простих і водночас чітких геометричних елементів дає можливість створювати нові й нові варіанти композицій орнаменту. На Гуцульщині здавна від уживання різноманітних геометричних елементів створилися усталені орнаментальні мотиви (іл. 10.7—10.13). До найдавніших належать ті, що скла-

«сіканці»:

іочкате»; «ві-

даються з форм прямокутника, квадрата, трикутника, вони називаються: «журавлі», «зубчики», «моршінка», «кривулька», «дубелтові зубчики», «завиваник», «ширинка», «копанці», «крижики», «глибока різьба», «сіканці», «очкате», «віконця». Основна частина цих орнаментальних мотивів має стрічкову композиційну будову, їх вживали для оздоблення країв виробів, щоб підкреслити центр композиції. До іншої групи можна віднести орнаментальні мотиви, що утворюються за допомогою півкола, еліпса, а саме: «гадючки», «дужки», «копитця», «плаїки», «жолобки», «парканець», «ряска-сльози». Окрему групу становлять мотиви, які мають у своїй основі коло, поєднане з квадратом або прямокутником, як-от: «соняшник», «сонечко», «віночки», «пацьорки», «колачики», «зорки», «кучері», «ружа», «грибки». Ці найскладніші мотиви вживають для створення центральної частини композиції.

151

Техніка різьблення Щоб виконувати складні орнаментальні композиції, початківець повинен засвоїти деякі прийоми геометричного різьблення. Тримаючи різак у правій руці, виконують вправу: ріжуть окремі лінії уздовж й упоперек шарів деревини. Дошку потрібно тримати перпендикулярно до напряму руху різака (іл. 10.14). Для початкових вправ краще брати дошку з деревини липи або осики розміром 10 X 20 X 2 см. Вирізувати легше уздовж шарів деревини, важче — упоперек. Треба навчитися правильно тримати різак і водити ним у різних напрямах з неоднаковим нахилом (іл. 10.15). Під час роботи треба стежити за тим, щоб своєчасно змінювати напрям руху різака згідно з вирізуваним рисунком незалежно від напряму шарів деревини. Вправа 1. Мета — різьблення паралельних ліній (уздовж шарів) (іл. 10.16, о). На поверхні дошки за допомогою лінійки та косинця наносять пара-

лельні лінії на відстані 8—10 мм одна від одної. Дошку закріплюють і підтримують лівою рукою. З нахилом у правий бік під кутом 45 ° ведуть різак на себе по наміченій лінії. При цьому п'ятка різака повинна бути на 3 мм піднята над площиною дошки. В кінці лінії рух руки з різаком треба трохи притримати, щоб не було зарізування. Потім дошку повертають на 180 ° і знову проводять різаком по цій самій лінії і під таким самим кутом, але вже з другого боку, тобто роблять підрізку. Натискуючи на кінчик різака, відокремлюють стружку трикутного перерізу. Повторення нарізування і підрізування прямих смуг зверху вниз допомагає засвоїти різьблення паралельних ліній уздовж шарів деревини. Вправа 2. Різьблення паралельних ліній упоперек шарів деревини виконується так само, як і уздовж шарів (іл. 10.16, б). У цьому випадку рух різака дещо утруднений, бо доводить-, ся перерізати торцеві частини шарів деревини, які завжди твердіші. Ви-

Іл. 10.17. Різьблення сітки з квадратів.

Іл. 10.16. Різьблення паралельних ліній уздовж (а) і упоперек (б) шарів деревини.

Іл. 10.14. Правильне положення різака в руці.

Іл. 10.15. Положення різака під час різьблення: а — від себе: 6 — до себе.

152

конуючи цю вправу, не треба забувати піднімати п'ятку різака: рух його тоді буде вільнішим. Добре засвоївши різьблення прямих паралельних ліній уздовж і впоперек шарів, можна приступати до виконання складніших вправ, в основі яких — сполучення горизонтальних та вертикальних смуг, а також навчитися відчувати можливості матеріалу, інструментів, підкоряти їх своїм рукам. Вправа 3. Мета — вирізьбити сітку з квадратів (сторона 10 мм) за допомогою перетину горизонтальних та вертикальних ліній (іл. 10.17). На дошку наносять рисунок сітки, після чого закріплюють її на верстаку. Різьблення починають з прорізування серединної лінії. Кінчик різака ставлять вертикально на початку лінії так, щоб п'ятка інструмента була трохи вище від площини

дошки. Рухом до себе прорізають лінію приблизно на глибину 3 мм. В кінці лінії п'ятку різака опускають у деревину з тим, щоб прорізати кінець смуги. У такий спосіб ріжуть усі середні лінії. Робити це треба чітко по лініях рисунка вертикально і на одній глибині (див. впр. 1). Прорізаючи горизонтальні лінії, різак тримають обома руками: ручка різака у правій руці, а ліва притримує і спрямовує інструмент. Середню лінію виїмки ріжуть вертикальним надрізом зліва направо, а бічні грані виїмки — також зліва направо, але з нахилом різака від себе й до себе. Закінчивши вирізування виїмок, підрізають кінчики стружки. Вправа 4. Мета — навчитися різати діагональну сітку. На підготовлену дошку наносять рисунок з діагональних ліній. Зробивши першу надрізку ліній сітки справа наліво, повертають дошку і роблять другу надрізку зліва направо. Після цього в тому ж порядку підрізають кінчики стружки. Виконуючи вправи, необхідно стежити за нахилом різака та рівномірністю ширини смужок. Після засвоєння цих вправ можна переходити до тригранно-виїмчастого різьблення. Основним його елементом є тригранна виїмка (іл. 10.18). Залежно від техніки виконання ці виїмки можуть бути: рівнобедреними, рівносторонніми з заглибленням у центрі, рівнобедреними з заглиблен-

153

Вправа 7. Мета — навчитися різати багатопроменеву розетку. Кожний промінь — витягнута тригранна виїмка. У роботі користуються тими самими прийомами, що й у різьбленні тригранних виїмок із заглибленням у центрі (іл. 10.21). На дошку наносять рисунок квадратів. З кутів квадратів проводять діагоналі. З центра квадрата циркулем креслять два концентричних кола. Радіус зовнішнього кола більший від радіуса внутрішнього на 3 — 5 мм (залежно від розміру розетки). Велике коло ділять на 16 секторів, мале — на 32. Кінцеві точки радіусів внутрішнього і зовнішнього кіл сполучають прямими.

Іл. 10.18. Елементи геометричного різьблення.

Іл. 10.19. Різьблення кутів. ням біля основи (ці виїмки схожі на витягнуті промені). Тригранновиїмчасте різьблення (особливо на початковому етапі) потребує попереднього рисунка. Тому спочатку треба зробити креслення на папері, а потім перенести рисунок на площину виробу. Для різьблення користуються різаком, але спочатку слід виконати деякі вправи (дошка розміром 10 X 20 X 2 см). Вправа 5. Мета — навчитися різати прості тригранні виїмки-кути (іл. 10.19).

На дошку наносять рисунок сітки з горизонтальних та вертикальних ліній на відстані 10 мм одна від одної. Потім за допомогою похилих ліній у кожному квадраті будують трикутники. Тримаючи різак вертикально, надрізають сторони трикутників від вершин до основи. Надрізку треба робити вертикально і на однакову глибину, стежачи за тим, щоб не торкатися різаком горизонтальних ліній. Зробивши надрізки, нахиляють різак до себе і вздовж основи трикутника роблять підрізку. Відкол має вигляд рівнобедреного трикутника. Біля основи трикутника глибина підрізки незначна, але біля вершини вона може бути від 1 до 5 мм. Засвоївши різьблення кутів, можна виконувати різні орнаментальні мотиви у вигляді смуг з кутів, як-от: «зубчики», «кривулька», «дубелтові зубчики», або «глибока різьба» та ін. (іл. 10.20). Вправа 6. Мета — навчитися різьблення тригранних виїмок із заглибленням у центрі. На дошку наносять рисунок сітки з квадратними клітинами. За допомогою косинця проводять похилі лінії з лівих та правих кутів квадратів, утворюючи ними трикутники. При

154

Іл. 10.20. Різьблення стрічкових геометричних орнаментів. цьому основним буде центральний трикутник у кожному квадраті, в якому буде різьба. Починаючи різьблення, треба поставити кінчик різака в центр трикутника так, щоб його п'ятка була спрямована в один з кутів. Центр можна визначити приблизно, на око. Тримаючи різець вертикально, роблять надрізку від центра до кута. У кожному трикутнику треба зробити по три надрізи. Таким чином, на поверхні кожного квадрата в центральній його частині утворюються три трикутники. Зробивши надріз, ставлять різак у нижньому лівому куті трикутника і, нахиливши його до себе під кутом близько 60 °, зрізають нижню грань так, як різали кути (див. впр. 5). Зрізаючи праву грань, різак тримають у правій руці кінчиком до себе. Кінчик ставлять у нижній правий кут трикутника і, нахиливши різак управо, зрізають і цю грань. Великий палець лівої руки, впираючись у ребро різака, допомагає його руху. Так само, нахиливши різак уліво, зрізають ліву грань. Виконуючи цю вправу, необхідно добиватися, щоб лінії сторін трикут ників були чіткі і прямі.

Різьблення починають з вертикальних надрізів. їх зручно робити рухом до себе, тому дошку повертати по колу. Потім ріжуть грані променів від центра розетки рухом до себе з нахилом різака вправо і вліво. При цьому однією рукою притримують дошку і поступово повертають її у процесі вирізування, а другою рукою ріжуть. Третю коротку грань променя ріжуть в останню чергу. Це роблять так само, як і підрізування кутів (див. впр. 5), але в цьому випадку різак рухається не по прямій, а по дузі. Треба пильнувати, щоб грані променів були прямими, чіткими, а ширина та глибина їх — однаковими. Від цього залежить краса орнаменту. Скобоподібне або нігтеподібне різьблення є різновидом плоско-рельєфного. В основі його лежить заглиблення у вигляді скоби, підківки, яке можна зробити напівкруглою стамескою. Скобоподібне різьблення найчастіше зустрічається в творах полтавських та чернігівських майстрів. За допомогою овальних заглиблень —

Іл. 10.21. Різьблення багатопроменевоі розетки.

155

«зернят» або «пелюсток» різьбярі створюють різноманітні композиції, поєднуючи ці елементи з геометричним та плоским різьбленням. Щоб вільно володіти скобоподібним різьбленням, необхідно виконати вправи із скобами уздовж та впоперек шарів деревини. Вправа 8. Мета — навчитись вирізувати скоби уздовж шарів деревини. На підготовлену дошку наносять сітку з прямокутників. У кожному з них ріжуть скобоподібні елементи. Розмір стамески добирають з таким розрахунком, щоб вона була на 2 мм вужча від майбутньої виїмки. З лівої сторони кожного трикутника на відстані 2—3 мм роблять стамескою неглибокі надрізи, тобто у прямокутниках зліва будуть напівкруглі угнуті лінії. Після цього справа в напрямі надрізок уздовж шару деревини роблять рух стамескою до угнутої лінії, внаслідок чого утворюється виїмка з напівкруглими краями. Вправа 9. Мета — навчитись вільно володіти скобоподібними елементами у різьбленні впоперек шарів деревини. Для цієї вправи добре гострять лезо стамески, бо в процесі різьблення упоперек шарів деревини можливі відколи. Виконуючи це завдання, треба пам'ятати, що надрізати потрібно «на себе», тримаючи стамеску угнутою стороною на себе, а підрізати — «від себе». Такі елементи, як «зернятка» або «пелюстки», ріжуть напівкруглою та кутовою стамесками. Ці елементи можна різати із заглибленням біля овального контура (тоді середня лінія буде опуклою) або із заглибленням всередині.

Техніка різьблення гуцульських майстрів Твори різьбярів Гуцульщини завжди вражають високою майстерністю виконання, дивовижним багатством художнього вирішення. Протягом тривалого часу майстри виробили свої принципи, традиційні методи різьблення по дереву. Засвоївши у процесі виконання початкових вправ техніку різьблення, можна приступати до вивчення особливостей техніки гуцульського різь-

блення. Для початківців краще починати з предметів простої форми: скриньки, прямокутної таці, рамочки, обкладинки або футляра для альбома, дошки для нарізування хліба, овочів тощо. Тим, хто тільки починає, потрібно підібрати орнамент для різьблення, ретельно виконуючи рисунок на міліметровому папері. Спочатку треба знайти центр площини, наприклад скриньки, від якого краще розміщати (у центрі, по боках та кутах) основні зображення орнаменту. Після цього основні контури орнаменту наносять на поверхню виробу шилом або ніжкою циркуля за допомогою лінійки та косинця. У такий спосіб на поверхні виробу утворюють тоненькі лінії-заглиблини. Потім поверхню скриньки зачищають скляною шкуркою (спочатку грубозернистою, а потім — дрібнозернистою.) При цьому треба стежити, щоб не пошкодити нанесений малюнок. Готова поверхня повинна бути чиста і рівна. її ретельно протирають ганчіркою, щоб зняти пил, залишки скла й приступають до грунтування. Для цього ватою або тампоном на поверхню виробу (скриньки) наносять тонесенький шар льняної олії так, щоб вкрити всю площину (краще це зробити долонею). Після того, як деревина вбере в себе олію, починають полірувати поверхню за допомогою тампона та політури (розчин 70—100 г лугу на 1 л деревного спирту). Колові рухи треба робити швидко упоперек волокон, 5—6 разів на одному місці. Потім змоченим тампоном цей процес повторюють 2—3 рази і відставляють виріб на кілька годин. Закінчують полірування обережно, пам'ятаючи, що чим тонший полірований шар, тим краще буде робота. Під час полірування іноді доводиться добавляти 2—3 краплі олії, щоб політура рівномірно розподілилась на поверхні і тампон легше рухався. Дальшим етапом роботи є вирізування трикутною стамескою контурних ліній орнаментального рисунка, який виразно видно під політурою. Стамескою виконують основний елемент орнаменту, а також такі мотиви, як «січені зубці», «зубці», «огірочки», «медівники», «бесаги», «вісімки» «головкате», «кривульки», «листочки», «драбинки», «дашки», «сосонки-смерічки» та площини, заповнені «ільчастим письмом».

156

_;*••. -

'І *• '

•".'і. -•••»•••'•«».•!*»••

•-•••••' •"•••"-і-.

1

••

-

г.

.

Іл. 10.22. Скринька. Автор М. Зацеркляний.

Іл. 10.23. Сільничка. Автор М. Зацеркляний.

157

Іл. 10.27. Обробна дошка. Автор В. Лузгін.

159

Іл. 10.28. Сільничка. Автор М. Зацеркляний. Іл. 10.30. Фрагмент Автор Б. Лукашевич.

/л. 10.29. Декоративна тарілка. Автор Б. Лукашевич.

160

орнаментальної

композиції

Для неглибокого тригранно-виїмчастого різьблення користуються прямою стамескою, а для глибокого — скісною. Напівкруглою стамескою виконують такі елементи, як «заячі вушка», «трилисник», «напівколосок». «Колосок» ріжуть так. Проводять вузеньку смужку з чотирьох рисок, по дві з кожного боку (ширина смужки — З мм). Потім прикладають під кутом 45° напівкруглу стамеску між лініями (ширина смуг між лініями — 5 мм) з кожного боку смужки і роблять заглибини до 2 мм. Далі, повертаючи стамеску, повторюють те саме, викидають стружки деревини гострими кутами до себе. У деяких творах гуцульських майстрів можна побачити заглиблений матовий фон, на якому більш контрастно виділяється орнамент. Після того, як відокремили лінією основні елементи орнаменту, фон вибирають до глибиниа 1—2 мм вузькою та скісною стамесками, його можна покрити тисненням, вдаряючи по чеканах або гребінчиках молотком. Від дрібного тиснення одержують матовий шорсткий фон. 6 0-25

161

на

декоративній

тарілці.

Приклади виробів майстрів — різьбярів наведено на іл. 10.22—10.30.

Особливості обробки новерхні різьблешіх виробів Одним з найдавніших способів є покриття виробу розчином бджолиного воску в скипидарі. На поверхню виробу наносять суміш (у 100 г підігрітого скипидару розчиняють 2 — 3 г дрібно нарізаного воску, добре перемішуючи), скипидар випаровується, а віск залишається в деревині. Після цього поверхню натирають суконкою, внаслідок чого утворюється рівномірна красива матова поверхня. Приємного оксамитового полиску поверхні деревини надає полірування, яким користуються гуцульські майстри (див. с. 156). У наш час поширеним способом обробки дерев'яних поверхонь є лакування. Різьблені вироби лакують так, щоб блискучою була опукла частина орнаменту, а заглибини залишались матовими.

"'і

Інструменти

Ч

Плетення — одне з найдавніших ремесел. Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які' потребували відповідних знарядь виробництва. Розвитку плетення сприяла і наявність у достатній кількості матеріалу. Міцні і гнучкі саджанці горіха використовувались для плетення огорож, лоза — для виготовлення кошиків, бочок, меблів та ін. З соломи виготовляли бочки для зерна, килимки (мати) для господарських потреб, головні убори, а з рогозу — плели килимки під ноги та на стіни, полотна для решіт, пантофель тощо. Віками нагромаджувались технічні прийоми обробки матеріалу для плетення, уміння використовувати його практичні можливості та художні особливості. Залежно від матеріалу художнє плетення поділяють на лозоплетення, рогозоплетення та плетення соломкою. Кожний з цих видів має свої художні особливості. Лоза — найпоширеніший природний матеріал, який завдяки своїй міцності і зручності в роботі став основою для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм.

Шжр&тіж та обробка матеріалу Прути лози збирають протягом цілого року. Весняно-літню заготовку проводять у так званий соковий, або вегетаційний, період на початку росту прута, коли розпукуються бруньки, або влітку, в кінці його росту, а осінньо-зимову заготовку — після повного визрівання прута. Прут, зрізаний у весняно-літній період, легко очищається від кори без додаткової обробки. Обкорований прут має красиву молочно-білу поверхню, світлішу, ніж у прута осінньо-зимової заготовки, але деревина в цей час ще не досягає достатньої і рівномірної зрілості, тому заготовляти прути краще в осінньо-зимовий період. Це роблять після того, як листя рівномірно пожовкло і починає опадати. Зрізане

й очищене від гілочок та листків пруття зразу сортують за розміром та якістю залежно від кольору кори та довжини. Залежно від діаметра комля розрізняють прути дрібні (до 1 мм), середні (10—20 мм) та крупні (20—40 мм). До І сорту відносять прути зовсім прямі, рівні, без пошкоджень, сучків та бородавок, до II — прути з різними дрібними дефектами, але придатні для плетення виробів. Прути слід зберігати (не більше року) в закритому, бажано не промерзаючому приміщенні, при температурі 0—4 °С, складеними у штабелі. Прути осінньо-зимової заготовки кладуть у металевий казан з кип'ячою водою. Щоб вони були повністю занурені у воду, на них кладуть гніт. Після завантаження прутів воду кип'ятять доти, поки кора не почне легко відділятися від деревини. Час проварювання (10—20 год) залежить від виду верби та вологості прутів. Проварене пруття після обкорування має буро-коричневий колір (чим довше варилось, тим темніший колір). Готове пруття виймають, додають у казан воду, доводять її до кипіння, знову занурюють нове пруття і проварюють його, як і попереднє. Під час проварювання з пруття вилуговуються дубильні речовини та барвники. Щоб розчин не фарбував пруття, слід після 4—5 проварювань воду замінити повністю. Вийнявши проварені прути з казана, їх кладуть у холодну воду для охолодження. Це сприяє легшому відділянню кори від деревини. Очищати прути від кори слід протягом 4 год після проварювання, бо інакше відділяння кори утруднюється. Обкоровані прути слід добре висушити, бо непросушені вони темніють, вкриваються цвіллю, плямами і загнивають. Не можна складати обкоровані невисушені прути в купи. Сушити прути слід на настилах, оскільки сушіння на землі спричиняє цвіль, зміну кольору й погіршення якостей прута. Висушені прути зв'язують у пучки і ставлять на осонні ще на 2 — 3 дні. 162

Для виготовлення різних виробів з лози треба мати спеціальні інструменти. Жамки (іл. 11.1) призначені для випрямляння та згинання палиць. їх виготовляють із стального прута діаметром 1,5 см. З одного кінця жамки роблять кільце з вирізом, куди закладають прут, який потрібно випрямити чи зігнути. З другого кінця — прямокутний паз для згинання прутів під кутом. Кільце та паз жамки повинні відповідати товщині прута. Розміри жамок, см: довжина 25—40, діаметр отвору 3 — 5, ширина вирізу 2,5—5. Ніж кошиковий (іл. 11.2, а) має універсальне призначення у виготовленні

11.1.

плетених меблів. Ним обрізають кінці прутів, зрізають сучки, стругають і т. д. Горбач (іл. 11.2, б) застосовують для обрізування кінців прутів у плетених виробах. Садовий ніж (іл. 11.2, в) використовують для різання порівняно тонких прутів, а серповидний (іл. 11.2, г) — більш товстих прутів та палиць; він може бути більшого розміру з серповидно загнутим кінцем або невеличкого розміру, короткий, схожий на шевський, але з заокругленим гострим кінцем. У виготовленні плетених меблів користуються паяльними лампами або спиртівками для обпалювання волосків (ворсу) на виробах. Шила трьох розмірів (діаметром 1, 2 та 4 мм) використовують для свердління гнізд, для укріплювання ручки, зарівнюван-

Жамки.

Іл. 11.2. Ножі та садові ножиці. 6*

188

ня кінців прутів, що залишилися після плетення загинок. Потрібні також кусачки, плоскогубці та садові ножиці, або секатор (іл. 11.2, д). Набивачки різних розмірів необхідні для виготовлення щільнішого плетення. Ножівки, садові пилки застосовують у виготовленні меблів. Обручі для кошиків овальної форми роблять з вербових прутів, товщина яких залежить від розміру і виду кошика. Колунки використовують для розщеплення прутів на 3 — 4 частини. їх виготовляють з твердих порід дерева (дуба або акації) завдовжки 6 — 8 см, діаметром 3 см. Тильний кінець колунків опуклий, а на другому кінці передбачено 3 або 5 рівних вирізів — торців. На кінці колунка є вістря. Колунок з трьома вістрями називають трійником, а з чотирма — четвертником. ,Шоф (стругальний інструмент) призначений для вироблення струганих стрічок. Він складається з дощатої основи розміром 2 0 0 x 1 0 0 x 2 5 мм, на якій змонтовано пересувний стругальний ніж.

Види плетення Перед початком плетення прути лози бажано змочувати водою для надання їм більшої еластичності, а в процесі роботи ряди плетень треба періодично (через кожні 2—3 ряди) збивати набивачкою для надання виробу більшої щільності. Просте плетення (іл. 11.3). Простим називають плетення, при якому одиночні прути вплітають через один вертикально укріплений прут (стояк). Стояки

Іл. 11.3. Просте плетення.

утворюють каркас виробу. Прути плетуть через стояки у вигляді безперервної стрічки, нашаровуючи по спіралі один ряд над іншим. У зімкнутих фігурах нашарування ведуть колоподібно в одному напрямі зліва направо. Плетуть ряд від одного кінця до другого, навколо крайнього стояка роблять поворот, огинають його і плетуть у зворотному напрямі. Після того, як перший прут виплетено до кінця, на його кінець накладають (нарощують) другий прут і продовжують плести цим прутом. Нарощувати слід однойменними кінцями: до вершинного — вершинний, до комлевого — комлевий, щоб вироби мали однакову товщину. Періодично ряди слід вирівнювати й ущільнювати. Плетення способом мотузочки (іл. 11.4). Способом мотузочки плетуть не менш, як у два прути (іл. 11.4, а), починаючи з однойменних кінців. Прут 1 закладають кінцем під крайній стояк зліва, огинають ним другий стояк справа, третій стояк огинають з внутрішнього боку і виводять прут назовні у проміжок між третім та четвертим стояками. Прут 2 закладають нижче від прута 1 під другий стояк, огинають ним зовні третій, з внутрішнього боку четвертий стояк і виводять назовні у проміжок між четвертим та п'ятим стояками. У такому ж порядку плетуть і далі вправо через один стояк. При цьому всі стояки повинні бути міцно вплетені в чарунки. Прути, перевиваючись між собою, створюють начебто мотузочку. Якщо плетуть у три прути (іл. 11.4, б), прут 1 закладають під перший стояк, огинають ним зовні два стояки (другий та третій), з внутрішнього боку четвертий і виводять назовні у проміжок між четвертим та п'ятим стояками. Прут 2 закладають під другий стояк нижче від прута 1, зовні огинають ним третій та четвертий стояки, з внутрішнього боку огинають п'ятий і виводять назовні між п'ятим та шостим стояками. Прут 3 закладають нижче від прута 2 під третій стояк, огинають ним зовні четвертий та п'ятий, а з внутрішнього боку — шостий стояк і виводять назовні між шостим та сьомим стояками. Далі все повторюється: переплітають по черзі справа Кожний лівий прут і огинають ним зовні два, а з внутрішнього боку один стояк. У чотири прути (іл. 11.4, в) можна плести двома способами: із зовнішнього

164

Іл. 11.4. Плетення способом мотузочки. боку кожним прутом огинати три стояки, а з внутрішнього — один або ж кожним прутом огинати по два стояки із зовнішнього і внутрішнього боків. В останньому випадку плетення з обох боків має однаковий вигляд. Закладають кінці прутів під окремі стояки. На іл. 11.4, г наведено приклад плетення у п'ять прутів. Способом мотузочки виплітають цілі смуги, але найчастіше плетуть окремими рядами, закріплюючи ними слабші смуги інших видів плетення або розділяючи смуги різного виду плетення. Мотузочку в два прути застосовують, коли потрібно поставити ряд урівень

165

з іншим видом плетення, або цим способом виплітають цілу смугу. Плетення в шашку. Рисунок в шашку має вигляд стіни, викладеної з цегли або плит. Він складається з окремо виплетених смуг однорідного плетення через два стояки. Виконують просте плетення, огинаючи кожним вплетеним прутом два стояки із зовнішнього і два з внутрішнього боку. Смуги плетуть по черзі, одну за одною. Прути першого ряду другої смуги закладають між стояками, що знаходяться в одній чарунці першої смуги. Другу смугу плетуть, як і першу, через два стояки, тільки в чарунку вплітають

Іл. 11.5. Плетення в шахматку. стояки двох чарунок нижньої смуги. Внаслідок цього в другій смузі стягнуті в чарунках ті стояки, які в першій смузі були роз'єднані, і будуть роз'єднані

ті стояки, які були стягнуті в чарунках першої смуги. Третю смугу плетуть, як першу, четверту, як другу, і в такій послідовності виконують все плетення. Плетення в шахматку (іл. 11.5). Це плетення також виконують окремими смугами, краще з прутів двох кольорів. Ряди виконують простим плетенням. Після того, як виплетено першу смугу, другу плетуть так, щоб під квадратиками одного кольору знаходились квадратики другого кольору. Для цього другу смугу починають плести прутами такого .кольору, яким закінчили першу смугу. Потім ряди двох кольорів чергують. Основна відмінність плетення в шахматку від плетення в шашку полягає в тому, що в шахматку плетуть через два стояки, не роз'єднуючи їх при переході до плетення наступних смуг. Плетення косички. У виробництві лозових меблів застосовують накладні (іл. 11.6, а) та кромкові (іл. 11.6, б) косички, виплетені з кінців стояків. Косичку з кінців стояків плетуть так. Крайній лівий стояк загинають вправо назовні, поруч з ним укладають два

Іл. 11.6. Косички.

прути однакової із стояком довжини і товщини; комлеві кінці випускають всередину на 2,5—3 мм; між другим та третім стояками закладають два прути, випускаючи комлеві кінці назовні, а вершинні — всередину. Потім притискають їх кінцем другого стояка, загинаючи їх назовні вправо: кінець третього стояка загинають так само, як і кінець першого, а поруч з ним кладуть два прути комлевими кінцями всередину. Таким чином, за рахунок додаткових прутів в один бік звернено подвійні, а в другий — потрійні кінці. Дальша робота полягає у плетенні косички по два прути вправо і по три — вліво. З перекладених трьох прутів вліво після повороту їх управо вплітають тільки два прути, а третій обрізають. Після змикання кінців плетення косички всі прути слід висмикнути, а на їх місце протягнути кінці плетених стояків. Накладну косичку плетуть у три або чотири пари прутів простим плетенням, перекладаючи прути то вправо, то вліво. Плетення загинки. З кінців стояків часто плетуть жорсткі кромки способом так званої загинки. Загинку в чотири прути (іл. 11.7) плетуть так. Стояк 1 перегинають через товсте шило або прут і огинають ним наступні два стояки із зовнішнього боку і три — з внутрішнього, а кінець виводять

Іл. 11.7. Плетення загинки.

166

16?

назовні. Стояком 2 огинають із зовнішнього боку наступні два стояки, а з внутрішнього — один. На цьому плетення стояком 1 закінчують. Потім загинають стояк 5, огинають ним із зовнішнього боку два стояки, а з внутрішнього — один і кінець виводять в один проміжок із стояком 2. Після цього плетуть стояками 3 та 6, як стояками І та 5. У такій самій послідовності заплітають усі стояки, залишаючи в проміжках кінець одного з них. Після змикання фігури кінці чотирьох стояків треба протягти під перший у тому місці, де було зроблено загин через шило, а в три наступні так, щоб між кожною парою стояків був обрізаний кінець. Плетення полотнища із стрічок. На кришці стола в ряд розкладають стрічки, що утворюють основу. Кінці одного боку стрічки прикріплюють до кришки стола. У поперечному напрямі в основу вплітають стрічки утка. Плетення через одну стрічку утворює простий рисунок полотна (іл. 11.8, а), а плетення через дві стрічки (при цьому роз'єднують дві стягнуті стрічки основи першого ряду) утворює рисунок паркетиком (іл. 11.8, б). Урізноманітнивши порядок закладання стрічок утка в основу, можна плести полотно у вигляді килимових доріжок. Пошарове плетення. Це плетення утворюється кількома прутами через

Іл. 11.10. Плетення рядами. плетуть так само до утворення квадрата, тобто висота виплетеного ряду повинна бути рівна відстані між двома стояками. Закінчивши плетення першого ряду квадратів, плетуть другий, але почиІл. 11.8. Плетення полотнища з стрічок.

Іл. 11.9. Пошарове плетення. один стояк (іл. 11.9, а). Для пошарового плетення потрібні прути однакової довжини та товщини. Починають плести комлевим кінцем прута, обпліта-

ють чотири стояки і кінець залишають на зовнішньому боці. Прут притискають, він має бути трохи піднятим. Починають плести кожний новий прут від нового стояка з лівого боку і закінчують біля першого вихідного стояка. Усі кінці прутів при цьому знаходяться із зовнішнього боку (іл. 11.9, б). Потім беруть будь-який із заплетених прутів і обплітають ним наступний стояк, вільний стояк, що залишився, обплітають наступним прутом з лівого боку. Плетення продовжують доти, поки не зімкнеться коло і не буде заплетений цілий шар прутів. У такий спосіб виплітають другий шар, потім третій і так до кінця плетення. Починаючи і закінчуючи плетення, кінці всіх прутів слід залишати всередині кошика. Плетення рядами (іл. 11.10). Плетення починають найкоротшими прутами. Прутом обплітають стояки, що стоять прямо, залишаючи із зовнішнього боку вершинні кінці завдовжки 8 — 10 см. Другим прутом починають плести з наступного (другого) стояка з правого боку. Далі, починаючи від третього стояка, плетуть третім прутом і т. д. Квадратне плетення (іл. 11.11). Плетення починають комлевим кінцем прута і прокладають через два стояки, рахуючи кутовий стояк. Плетуть доти, поки до вершинного кінця прута на зовнішньому боці залишиться 8— 10 см. Другим прутом починають плести з правого боку з другого стояка. Плетуть через два стояки, виводять кінець прута назовні на два стояки раніше, ніж перший. Дальші прути

Іл. 11.11. Квадратне плетення.

Іл. 11.12. Загинка в три пари прутів.

168

169

нають його вже з наступного стояка і вершинними кінцями прутів. Так плетуть наступні ряди квадратів до потрібної висоти. Квадратне плетиво, як і всяке інше, для більшої щільності збивають набивачкою, але, на відміну від інших видів, квадратне плетиво щільно збивають у тому місці, де прут огинає стояки. Загинка в три пари прутів (іл. 11.12). Кінці стояків стінок кошиків обплітають так званою загинкою. Для цього під будь-який із стояків підставляють шило, згинають стояк всередину і обгинають ним два наступні стояки з правого боку (іл. 11.12, о). Так само згинають наступні стояки. Після того, як будуть зігнуті три стояки,

другим, обгинають один стояк і виводять всередину (іл. 11.13. б). У цьому місці, забравши шило, вставляють клиночок, щоб позначити початок плетення. Це потрібно також для закінчення плетення коси. Третій стояк згинають над першим і залишають із зовнішнього боку (іл. 11.13, в), а другий згинають над третім і залишають всередині (іл. 11.13, г). Першим стояком обгинають один стояк і виводять назовні (іл. 11.13,
зрізають. Одержують косу (іл. 11.13, и), якою звичайно закінчують стінки відкритих кошиків. Таку ж косу можна плести і з п'яти пар прутів. Спосіб плетення такий самий, але, починаючи плетення, замість двох стояків, обгинають три і першим стояком обгинають зовні два прути. Ажурне плетення. Описані вище види плетення належать до суцільного густого плетення. Ажурним називається плетення з відкритими чарунками. Види цього плетення різноманітні. У виготовленні плетених меблів застосовують прості і досить складні рисунки фігур. Зразки простого ажуру подано на іл. 11.14. Для більшої міцності ажурне плетення в окремих місцях скріплюють або мотузочкою в два прути, з'єднуючи комлеві кінці прутів цією мотузочкою, як показано на іл. 11.15, або товстішими прутами і пластиною, які обвивають разом з прутами стрічкою. При цьому застосовують два види обвивки: всередині плетення прути обвивають стрічкою, як показано на іл. 11.16, а утворені кінці прутів обвивають разом з крайніми стояками; основи обви-

Іл. 11.13. Загинка косою з трьох пар прутів. першим зігнутим стояком обгинають два стояки із зовнішнього боку і кінець виводять назовні. Те саме роблять і з іншими загнутими стояками і з наступними прямими стояками з правого боку. У такий спосіб складають три пари зігнутих стояків (іл. 11.12, б). Аналогічно плетуть загинку з чотирьох пар прутів. Відмінність у тому, що в цьому випадку із зовнішнього бо-

ку обгинають не по два, а по три стояки, а з внутрішнього боку — по два стояки. Загинка косою з трьох пар прутів. Цим видом закінчують плетення стінок кошиків та інших предметів. Під один із стояків підставляють шило і згинають стояк назовні (іл. 11.13, а). Так само згинають і другий стояк. Перший прут за допомогою шила проводять під

170

Іл. 11.14. Зразки ажурного плетення.

171

Іл. 11.18. Виготовлення обручів кошиків найпростішої форми.

Іл. 11.15. З'єднання комлевих кінців прутів для більшої міцності ажурного плетення.

Іл. 11.16. Обвивка прутів стрічкою.

вають перехресною обвивною прут, як показано на іл. 11.17.

Кошик найпростішої форми. Для виготовлення кошиків простих за формою спочатку виготовляють рамку. З горіхових або вербових прутів середньої товщини згинають два однакових обручі потрібного розміру. Зігнуті кінці прутів застругують на клин, як показано на іл. 11.18, а. Кінці обруча скріплюють дротом, тонкою міцною шворкою або тонкими цвяхами. Заготовлені обручі вставляють хрестоподібно один в одного (іл. 11.18, б) і скріплюють цвяшками. Місця схрещення обручів обплітають прутом або стрічкою, як показано на іл. 11.19, а. Прут або стрічку міцно заплітають на хрестовині кілька разів. Утворюються зірочки, які скріплюють обручі. Вони призначені також для

через

Вироби з лози Найпоширеніший вид плетених виробів господарсько-побутового призначення — кошики. їх плетуть із зеленого та білого прута, а також з прутових стрічок. Кошики із зеленого прута простіші й міцніші. їх призначено для різних господарських потреб (перенесення та транспортування кормів, овочів, плодів тощо). Кошики з білого прута чи стрічки відзначаються легкістю та витонченістю. Великого поширення набули різні ручні кошики, дорожні, кошики для білизни і т. д.

Іл. 11.17. Перехресна обвивка стрічкою.

172

для

прикріплення до нижньої частини кошика поздовжніх зігнутих стовпчиківребер кошика (не менш ніж по одній парі з кожного боку обруча). Зірочку для окріплення обручів і закріплення стовпчиків кошика можна виплести і іншим способом (іл. 11.19, б). Для поздовжніх стовпчиків кошика беруть прути товстіші, ніж для плетення. Довжина стовпчиків та їх вигини мають бути такі, щоб форма кошика була симетрична. Простим плетенням, починаючи від зірочки, плетуть дно кошика до його середини. Під час плетення для більшої міцності вставляють нові поздовжні стояки, оскільки відстань між першою парою стовпчиків

Іл. 11.20. Кошик. значно збільшується. Так заплітають дно кошика (іл. 11.20). Круглий кошик. Для плетення потрібно вісім товстих прутів однакової довжини. Середини чотирьох прутів розщеплюють ножем і вставляють в них решту чотири (іл. 11.21, о). Складену з цих прутів хрестовину (іл. 11.21, б) обплітають двома прутами (починаючи з тонких кінців), обійшовши навколо хрестовини два ряди. Потім кінці хрестовини розводять попарно і одер-

Іл. 11.19. Скріплення обручів і закріплення стовпчиків для кошиків найпростішої форми.

173

Г"

Іл. 11.22. Виготовлення ручок кошиків.

Іл.

11.21. Плетення круглих кошиків.

жують вісім радіусів, що розходяться. Обплітають їх, як показано на іл. 11.21, в. Далі, розводячи прути в парах стояків, одержують 16 стояків основи дна кошика, які обплітають пошаровим плетенням (іл. 11.21, г), виробляючи дно кошика потрібного розміру. Між розведеними стояками основи дна кошика слід дотримуватись однакової відстані. Дно плетуть щільно, бо від його щільності залежить міцність кошика. Закінчують дно плетенням мотузочки у два прути. Виступаючі кінці прутів рівно обрізають біля самої мотузочки. Комлеві кінці прутів, відібраних для стояків стінок кошика, застругають ножем; загостреними кінцями щільно вставляють в дно поруч з прутами. Потім загинають усі стояки доверху, кінці їх зв'язують і обплітають мотузочкою в три прути. Мотузочка щільно тримає стояки. Щоб під час дальшого плетення кінці стояків не розходились,

вставляють відповідно розміру обручшаблон, прикріплюючи його до чотирьох стояків. Далі пошаровим плетенням виплітають стінки кошика. Закінчують плетення стінок мотузочкою в чотири прути, а потім загинкою у три пари прутів. Для закріплення ручок кошика на протилежних боках стінок шилом роблять зверху отвори у загинці і вставляють у них кінці товстішого, зігнутого дугою прута (іл. 11.22, а). Добре вимочений товстий прут скручують, протягають у загинки біля кінців ручок і обмотують ним ручку 4—6 раз з двох боків (іл. 11.22, б та в). Біля кінців ручки ці прути протягають 2 рази через стінку кошика, а кінці, що залишилися, ховають у стінках (іл. 11.22, г). Овальний кошик. Для плетення дна овального кошика у п'яти-шести коротких прутах розщіплюють середину, тричотири прути великої довжини обплітають двома прутами однакової товщи-

174

Іл. 11.23. Виготовлення овальних кошиків. ни (іл. 11.23, а) та довжини, починаючи з тонких кінців (іл. 11.23, б). Стояки стінок овальних кошиків закріплюють так само, як і в круглому кошику. Стінки заплітають пошаровим плетенням з мотузочками на початку

і в кінці для більшої міцності. Верхній край стінок кошика плетуть загинкою в три або чотири пари прутів. Ручку роблять у вигляді дуги, кінці якої закріплюють у бокових стінках кошика так само, як і в круглому кошику

Іл. 11.25. Стояки, вставлені в отвори шаблона для плетення прямокутних кошиків.

Іл. 11.24. Закріплення ручок овальних кошиків.

(іл. 11.24, о). В овальних кошиках великого розміру ручки розташовані на кінцях (іл. 11.24, в); їх закріплюють так, як показано на іл. 11.24, г. Прямокутні кошики. Насамперед виготовляють дно. Основою для нього є стояки, які повинні бути на 15 — 20 см більші від довжини кошика. їх вставляють в отвори шаблона — основу для закріплення стояків. Між цими стояка-

ми (іл. 11.25) на початку і в кінці плетуть мотузочку в два прути; потім до крайніх стояків приставляють ще по одному стояку та обплітають їх разом. Дно виплітають простим плетенням. Витягнувши кінці стояків з шаблона, одержують дно кошика. Стояки для стінок прямокутних кошиків готують так само, як і для круглих. Для зручності в роботі загнуті до-

176

гори стояки зв язують шворкою, причому стояки бокових стінок кожної сторони зв'язують окремо, а стояки кінців дна кошика — разом. Кінці прутів для кутів кошика застругують навскіс, потім вставляють у кути дна, загинають догори та прибивають цвяхами до крайніх прутів дна. Стінки прямокутних кошиків так само, як і круглих, плетуть пошаровим плетенням і закінчують подвійною мотузочкою. Для утворення розширеного верху кошиків верхні кінці стояків слід розвести, а для утворення звуженого — зблизити. Вставивши всередину кошика для міцності рамку-шаблон, її прив'язують шворками до кутових стояків. Ручки прямокутного кошика закріплюють так само, як і в круглих та овальних кошиках. Так само плетуть прямокутні кошики різного виду та розміру для овочів, ' плодів та ягід. Напівкруглі та кутові кошики. Такі кошики призначені для зберігання легких предметів. їх можна повісити на стіну або поставити в куток. Для виготовлення дна напівкруглого кошика беруть два прути однакової довжини і складають їх різнойменними кінцями. До їх середини перпендикулярно прибивають кінець третього прута, який повинен бути вдвоє коротшим від перших. Прути заплітають прутом або стрічкою.

177

З кожного боку перпендикулярного прута закріплюють по два стояки і продовжують плести. Між стояками, що розійшлися, в міру потреби, закріплюють нові стояки. Плетуть до утворення напівкруглого дна потрібного розміру. Дно закінчують мотузочкою в два прути. Стояки в денах напівкруглих чи кутових кошиків закріплюють так само, як і круглих чи овальних. Встановивши стояки стінок кошика, їх заплітають мотузочкою в три прути. Мотузочку починають плести з двох боків, і, закінчивши її, ховають вершинні кінці прутів мотузочки, що залишилися, де-небудь у плетиві. У кутах кошика необхідно встановити прути, як при виготовленні прямокутних кошиків. Щоб стояки зберігали правильну форму периметра (півкола чи чверть кола), а також відстань між собою, до них прив'язують потрібного розміру шаблон з товстого прута. Стінки кошика заплітають пошаровим або рядовим плетенням. Закінчуючи стінки, заплітають їх краї подвійною мотузочкою в чотири прути. Кришки для кошиків. Багато кошиків зверху закривають кришками. Закінчуючи плетення стінок таких кошиків, виплітають з них мотузочку у п'ять прутів. її слід плести так, щоб кінці прутів мотузочки, що йде з одного боку, зійшлися з кінцями прутів мотузочки, яку плетуть з другого боку, і не

Іл. 11.26. Завершення кінців стінок кришки. заходили один на одного. Для цього до стінки використовують готові петлі додаткові прути з'єднують однойменабо виготовляють їх з дроту або пруними кінцями. Закінчивши плетення тів, стрічки. З зовнішнього боку кошимотузочки, стояки стінок кошика нака до кришки прикріплюють сплехиляють трохи до середини і зв'язутені з прута кільце чи петлю, а на ють їх шворкою. Нахилені стояки обстінці кошика трохи нижче від петплітають тонкими та короткими прулі — кульку, щоб можна було кошик тами пошаровим плетенням на висоту закривати. 4—6 см. У такий спосіб роблять звуКошик для паперів. Дно кошика жену частину стінок кошика, яку зароблять з дошки або плетуть з прутів. кінчують плетенням мотузочки у дві Дно з прутів плетуть так само, як і пари прутів. Цю мотузочку плетуть дно круглих чи овальних кошиків. так само, як і загинку, в три пари пруСтояки закріплюють так само, як і в тів. круглих кошиках, тільки число їх Закінчивши стінки кошика, приступовинно бути непарним. Якщо стінки пають до виготовлення кришки, плетуть плетуть з вербових стрічок, застосовуїї так само, як і дно кошика, тільки ють просте плетення, якщо з прутів — з тонких прутів. Після того, як буде пошарове. Стінки закінчують мотузочвиплетено верх кришки потрібного розкою в три прути та загинкою в триміру, в нього вставляють стояки, які чотири пари прутів. обплітають мотузочкою в чотири пруУ кошику з дерев'яним дном стояки ти. Сторону кришки, на яку виходять закріплюють інакше. З дошки вирізакінці прутів, роблять внутрішньою, ють дно діаметром 18—22 см і по а чисту — зовнішньою. Зігнувши стояйого краях прибивають цвяшками неки, на них з двох сторін плетуть мотупарне число стояків, які потім заплізочки у три прути. Після досягнення тають. потрібної висоти стінок кришки, їх заКошики для рукоділля. Кошики плекінчують загинкою в три пари прутів, туть різних розмірів, видів і з різного але ця загинка відрізняється від перматеріалу. Середину кошиків оббивашого способу загинки тим, що в ній ють кольоровим шовком, сатином, кінці стояків з внутрішнього боку заоксамитом чи іншими тканинами. Плегинаються, проходячи через стояки тення кошиків для рукоділля не потре(іл. 11.26, а та б). бує особливих вказівок. Особливо гарКрім загинки в три пари прутів, ні кошики, на кришці і стінках яких кришки кошика можна закінчувати виплітають різні візерунки з пофарбозагинкою стояків. Стояки, що залишиваного матеріалу. лися, слід непомітно вплітати всереКлітка звичайна. До дна прибивадину. Кришку прикріплюють до кошиють чотири прути, які утворюють верхка так, щоб вона добре й міцно його ню раму клітки. Щоб стояки стінок закривала. Для прикріплення кришки клітки міцно тримались, не розсувались

178

Іл. 11.27. Плетення кришки клітки. і не перекошувались, їх середину заплітають мотузочкою у два прути. Кришку клітки (іл. 11.27, а) роблять так само, як і дно, тільки прути заплітають рідко, залишаючи між ними проміжки. По краях кришки виплітають загинку в три пари прутів. Кришку прикріплюють до клітки у двох місцях петлею із стрічки чи дроту. Петлю з дроту роблять так. Товстим дротом спірально у кілька обертів обвивають петлю, кінці дроту загинають, через спіраль протягують другий відрізок того самого дроту і його кінці загинають у протилежні боки (іл. 11.27, б). Кінці однієї частини петлі пропускають через край кришки і загинають, а кінці другої закріплюють до рами, проводячи їх всередину. До передньої стінки клітки слід прикріпити защіпку або петлю-накладку. Рамкова клітка. Дно рамкової клітки роблять з тонких дощок. Дві-три • дошки однакової довжини кріплять зісподу планками. По кутах дна прибивають чотири прути, довжина яких дорівнює бажаній висоті клітки. До верхніх кінців цих прутів прибивають прути верхньої рамки, які повинні бути такого ж розміру, як і дно. На тому боці, де мають бути дверцята, між дном та верхньою рамкою, вставляють ще два прути. Середину стінок клітки скріплюють прибитим до кутових стояків прутом. Так одержують каркас рамкової клітки.

Каркас клітки обвивають парами прутів, складених різнойменними кінцями; відстань між парами має бути однаковою. До середніх прутів стінок клітки прути прикріплюють стрічкою, якою обплітають кожну пару прутів і палицю. Обвивши в такий спосіб усю клітку, обплітають її ще раз, але з другого боку. Біля верхньої рами прути для більшої міцності скріплюють стрічкою. Пари прутів у цій частині клітки обплітають через одну, а повертаючись назад, обплітають пропущені пари. Так само пари прутів обплітають ще раз, потім їх кінці зрізають. Для кришки збивають рамку того ж розміру, що й верхня рамка. До її середини для міцності прибивають ще одну палицю. До рамки прибивають пари прутів так само, як і до стінок клітки. Кінці прибитих прутів закріплюють стрічкою, а їх середину кріплять до середньої палиці. Потім до верхньої рамки клітки цвяшками прибивають кришку. Дверцята клітки, для яких було залишено отвір в одній з бічних стінок, виготовляють так само, як і кришку. Прикріплюють їх на місце петлею з дроту. Щоб зручніше було переносити клітку, до її торців кріплять плетені ручки. Футляри для бутлів. Бутель великого розміру, щоб краще було його зберігати, зручніше переносити та перевозити, замикають у футляр, сплетений

179

Іл. 11.28. Обплетення бутля. із зеленого прута. Плетуть його так само, як і кошики. Його розміри мають відповідати розмірам бутля, а висота повинна бути трохи більшою від' початку частини бутля, яка звужується. Верхню частину бутля закривають окремо зробленою кришкою, плетення якої починають з вузької частини. Кришку плетуть пошаровим або рядовим плетенням відповідно до форми верхньої частини бутля, розсуваючи стояки і вставляючи нові. Плетення кришки закінчують мотузочкою в три прути та загинкою з трьох пар прутів. Верхній отвір кришки закривають плетеним ковпачком, який прикріплюють скрученим прутом до кришки, а кришку — до футляра. Обплетення бутля. Для бутлів невеликих розмірів футлярів не роблять, а обплітають їх суцільним плетенням. Дно плетуть так само, як і для круглих кошиків. Воно має бути трохи більшого діаметра, ніж дно бутля. Стояки закріплюють так само, як і для ден круглих кошиків (іл. 11.28, а). Плетення дна закінчують мотузочкою з трьох чи чотирьох прутів. Потім стояки загинають вгору і заплітають тією самою мотузочкою. Вставляють ще один стояк, щоб їх число було непарним, і заплітають стінки бутля стрічкою. Дійшовши до частини бутля, що

звужується, звужують також плетення, для чого стояки з'єднують по два. Трохи пройшовши плетенням, один стояк у парі вирізають, трохи продовживши плетення, знову з'єднують стояки попарно і так доходять до кінця. Плетення закінчують загинкою. Прикріпивши до плетення ручку з крученого прута, одержують готовий, міцно обплетений бутель (іл. 11.28, б). Газетниця. Для зберігання газет та журналів зручно користуватися газетницею, яку вішають на стінку. Газетниця складається з двох виплетених стінок (передня — меншого, а задня — більшого розмірів). Основи стінок прибивають до дна з дощечки. Передню стінку трохи відгинають вперед. Стінки з боків з'єднують дужками. Кошик для щіток. Для зберігання щіток для одягу та взуття виготовляють кошики (на одну, дві і більше щіток). Спочатку згинають задню рамку і її заплітають, потім до нижнього краю рамки прибивають дно з дощечки. До країв дна прикріплюють стояки і заплітають їх на висоту до 12—15 см. Крісло. Раму сидіння для крісла роблять з рівних вербових прутів. На пруті відмірюють 48 см і в цьому місці під прямим кутом загинають його кін-

180

Іл. 11.29. Виготовлення крісла. ці (іл. 11.29, о та б). Зігнуті кінці завдовжки 12 см зрізають зверху навскіс і одержують передню частину рами сидіння для крісла. Другий прут завдовжки 120 см згинають у дугу по довжині першого. Кути мають бути заокруглені. Так одержують задню частину рами сидіння (іл. 11.29, в).Кінці її зрізають знизу так само навскіс і збивають з передньою частиною (іл. 11.29, г). Рама сидіння готова. До неї знизу на відстані 18 см від передньої частини прибивають вигнутий прут (іл. 11.29, д). Від двох прутів відрізають по 63 см на відстані 34,5 см від комля і на кожному пруті роблять вирізи до середини

товщини прутів такої величини, щоб в них міг увійти другий прут. Склавши прути вирізами, одержують хрестовину, яку збивають цвяхами і заплітають «зіркою» (іл. 11.29, є). З вербових прутів виготовляють ніжки для крісла. Для цього передні ніжки прибивають до передніх, кутів рами сидіння цвяхами з внутрішнього боку рами на висоті 45 см. Прикріплюючи задні ніжки до рами сидіння, цвяхи вбивають зверху, до ніжок на висоті 15 см від підлоги прибивають хрестовину: довгі кінці хрестовини — до передніх ніжок, короткі — до задніх (цвяхами в торець). Прибиті передні ніжки розсувають так, щоб внизу від-

181

Іл. 11.31. Виготовлення ніжки крісла.

Іл. 11.30. Виготовлення крісла. стань між ними була на 2—3 см більша від ширини рами. Щоб ця відстань між ніжками скоротилась, до них прибивають паличку, яку пізніше знімають. Каркас крісла скріплюють упорами. Для перевірки правильності положення передніх і задніх ніжок користуються шворкою (іл. 11.30, а) та косинцем (іл. 11.30, б). Прибиту до ніжок хрестовину закріплюють з усіх сторін упорами у вигляді дужок (іл. 11.30, в), кінці яких зрізають навскіс, щоб вони щільніше лежали на хрестовині. Верхні кінці передніх ніжок з внутрішнього боку трохи застругують. До цього місця прибивають заструганий кінець добре вимоченої тонкої палиці та згинають з неї дужку діаметром 6—7 см, а другий кінець прикріплюють до верхнього кінця ніжки крісла (іл. 11.30, г).

У виготовленому каркасі крісла для міцності обвивають стрічкою місця з'єднання ніжок та хрестовини. Обвивати починають з лиця ніжки. Дійшовши до хрестовини, переходять до неї і обвивають її до того місця, де обвивна повинна відділятись від хрестовини (іл. 11.31, а). У цьому місці стрічку затягують петлею, а її кінець прибивають невеликим цвяшком до хрестовини знизу. Потім беруть нову стрічку і закріплюють її кінець між кінцями хрестовини і ніжкою, обмотують всю ніжку до упору, потім обмотують кожен упор з ніжкою (іл. 11.31, б). Поздовжніх стовпчиків для сидіння потрібно 10 шт. їх виготовляють з вимочених прутів. Комлеві кінці прутів залишають завдовжки 15 см і загинають до рами сидіння крісла (іл 11.32, а).

182

Стояки кріплять способом, показаним на іл. 11.32, б за допомогою двох прибитих до рами прутів, обвитих разом з нею стрічкою. Спочатку стояки заплітають мотузочкою в три прути, а потім продовжують плести простим плетенням. Пройшовши 5—6 см, до стояків додають ще по одному пруту, між крайніми стояками та рамою сидіння вставляють по одному пруту, а між

крайніми стояками та рамою сидіння — по одній парі стояків. Дійшовши до передньої частини рами з обох боків плетення, з самого краю вставляють по пруту і продовжують плетення. Для плетення верхньої частини крісла беруть прути більшої товщини. їх прибивають попарно комлевими кінцями до спідньої сторони рами сидіння. По одному пруту прибивають біля передніх ніжок. Навколо всієї рами в такий спосіб прибивають 34—39 пар прутів-стояків, причому біля задніх ніжок їх розташовують густіше. Стояки обплітають мотузочкою в чотири прути. Мотузочку починають плести прутами А та Б (іл. 11.33, о) вершинними кінцями. Закріпивши мотузочкою низ стояків, кінці їх завдовжки 5—6 см залишають незаплетеними, і на цій висоті плетуть мотузочку в два прути. Плетення починають від передніх ніжок комлевими кінцями прутів. Дійшовши до задньої ніжки, приєднують ще по одному пруту вершинними кінцями і продовжують плетення до передньої ніжки, огинають її і, пройшовши пару стояків, кінці виводять назовні. Стінку плетуть рядами і закінчують мотузочкою в два прути. Кінці прутів залишають на зовнішньому боці. Кінці стояків у парах роз'єднують управо і вліво і складають з них ажур. На висоті 10 см схрещені стояки знову роз'єднують парами і скріплюють їх мотузочкою в два прути (іл. 11.33, б). У задній стінці мотузочку піднімають вище, але не більш як на висоту 32 см від сидіння. Закінчивши цю мотузочку,

Іл. 11.32. Виготовлення рами для сидіння.

183

Іл. 11.34. Обвивання ніжок крісла.

Іл. 11.33. Плетення верхньої частини крісла. стояки на висоті 5—6 см заплітають рядами. До верхнього краю цього плетива із зовнішнього боку прибивають обруч, зроблений з палиці. Обруч прибивають до передніх ніжок, а ззаду — до кількох стояків. Стояки загинають донизу (іл. 11.33, в) і плетуть рядами, одночасно загинаючи валиком все плетиво до прибитого обруча. Внаслідок цього верхній край крісла виходить красиво загнутим.

Аналогічно виготовляють крісло, у якого замість валика прикріплюють накладну косу, яку плетуть в шість чи дев'ять прутів (іл. 11.33, г). Після того, як виготовлено 20—25 см коси, її прикладають до верхнього кінця передньої ніжки, попередньо вирізавши по одному пруту в парах стояків, і далі плетуть вже разом із стояками (іл. 11.33, д). Дійшовши до верхнього кінця другої ніжки, косу виплітають

184

із стояків. Кінці коси обмотують стрічкою і прибивають до ніжки. Крісло, виконане візерунковим плетенням. Каркас такого крісла збивають з планок перерізом 6X1,2 см. Для верхньої задньої перекладини використовують планку завширшки 3 см. Кути планки злегка застругують. До рами сидіння на відстані 6 см від країв прибивають по одній планці такої ж ширини. Середину цих планок та ніжки крісла прибивають до ніжок, а верх — не до рами сидіння, а до прибитих ніжок. Спереду та ззаду крісла упори прибивають до ніжок, а їх верх — до рамок сидіння. Упори згинають на відстані 15 см від кутів крісла. Стрічкою, одночасно виплітаючи бажаний візерунок, обвивають ніжки крісла, починаючи з передніх. Дійшовши до рами сидіння, кінці стрічки прибивають до задньої сторони ніжки, а зовнішній кут з'єднання ніжки з рамою сидіння на всю ширину обвивають стрічкою (іл. 11.34, о). Продовжуючи обмотувати ніжку і дійшовши ,до переднього верхнього кута, обвивають його, як показано на іл. 11.34, б. Дійшовши з обмоткою до верхнього заднього кута крісла, його також обвивають (іл. 11.34, в) і, обмотуючи задню ніжку, спускаються до її основи. Так само обмотують і другу сторону крісла і бокові сторони сидіння. Раму для сидіння і спинки крісла (іл. 11.35) виготовляють з планок перерізом 4 x 1 , 2 см. З внутрішнього боку рами з'єднують дужками, а із зовнішнього щільно стягують план-

ками, кінці яких закріплюють стрічкою. До верхньої планки спинки прибивають два прути для закріплення кінців стояків. Кути спинки обвивають стрічкою. На передній планці рами сидіння прибивають один прут і обвивають стрічкою кути. Потім закріплюють стояки (12 шт.). Для цього комлеві кінці прутів згинають, зігнуті кінці кладуть між двома прибитими до верхньої планки прутами, прибивають їх до планки і всю планку обмотують

185

48см

Іл. 11.35. Рама для сидіння та спинки крісла.

Іл. 11.37. Каркас крісла.

Іл. 11.36. Прямокутне крісло. стрічкою. Стояки заплітають мотузочкою в три прути, а потім продовжують плести простим плетенням спинку і сидіння. Пройшовши плетенням 5 см, до стояків додають по одному пруту вершинними кінцями більшої довжини, ніж плетення. Дійшовши до передньої планки рами сидіння, плетення закінчують мотузочкою в три прути, як і на початку плетення. Комлеві кінці стояків загинають навколо планки і у прибитого до планки прута обрізають кінці, залишаючи їх такої довжини, якої були загнуті стояки верхньої планки на початку плетення. Кінці стояків, що залишилися, згинають і прикріплюють поруч з прутом. Щоб стояки не розщіплювались, краще кінці їх не прибивати, а вдавити цвяхи плоскогубцями. Закріпив-

ши стояки, поруч з ними прибивають другий прут, і всю планку перед обплетенням щільно обмотують стрічкою. Для бокових стінок і спинки крісла роблять рами такого розміру, щоб вони розмістились всередині каркаса крісла. Біля внутрішніх рамок нижні планки повинні бути шириною 6 см, а всі інші — 3 см. У нижніх планках внутрішніх рамок роблять вирізи, щоб в них увійшла задня планка сидіння. Потім на дошці виконують ажурне плетення для внутрішніх рамок. Закінчивши роботу, знімають плетиво з дошки, прибивають на раму і вставляють її в бокові сторони крісла з внутрішнього боку. Так само плетуть рами для зовнішніх бокових сторін. Рами з плетенням на місцях прикріплюють цвяхами, які вбивають зверху вниз

186

для

квадратного

через планку. Головки цвяхів відкусують кусачками. Потім закріплюють кінці ніжок. Беруть чотири планки завширшки 3 см такої ж довжини, як і кінці ніжок, обмотують їх стрічкою, виплітаючи візерунок, і прибивають до ніжок з внутрішньої їх сторони (іл. 11.36). Так само можна виготовити не тільки крісло, а й диван, стіл. Квадратне крісло (іл. 11.37). Воно відзначається простотою конструкції, міцністю та зручністю в користуванні. Ніжки цього крісла високі — до підлокітника. Знизу, збоку до ніжок прибивають поперечні палиці, які правлять за бічні проніжки. Ніжки прибивають до рами сидіння. Зверху, до торців ніжок, прибивають підлокітники та палицю для спинки або зігнуту дужку. Підлокітники розширюють, для чого до передніх ніжок ззовні збоку по ширині підлокітників (60—80 мм) прибивають підтримуючі косинці. Якщо верхню кромку спинки роблять однакової ширини з підлокітниками, то косинці встановлюють ззаду. Якщо кромку спинки залишають вузькою, то палицю для спинки прибивають до торців ніжок з випуском назовні кінців потрібної довжини для заміни косинців. Паралельно внутрішнім палицям підлокітників по косинцях закріплюють палиці, які розширюють смуги підлокітників і спинки, якщо її роблять широкою. Спереду, на 250—300 мм

нижче рамки сидіння прибивають поперечну планку. Навколо рамки сидіння прибивають обтягуючу пластину так, щоб вона охоплювала ніжки. Пластинами скріплюють нижні торцеві з'єднання деталей. Для обробки виплетеної задньої та бокової сторін прибивають стояки до рамки сидіння. Спочатку виплітають нижню частину, а потім верхню. Рисунок складають з різних видів суцільного та ажурного плетення. Сидіння плетуть окремо стрічками з прутів. Щоб воно було міцним і не провисало, по внутрішньому розміру рами сидіння роблять другу раму і натягують на неї рідко сплетену сітку. Другу раму вставляють у першу і прибивають до неї. Для плетення підлокітників та верхньої кромки спинки між палицями цих деталей встановлюють по два-три прути. На основі з палиць і прутів виплітають площини способом простого плетення, огинаючи проплетеними прутами крайні палиці основи. Полотно для сидіння, сплетене з стрічок, змочують водою, потім викроюють, враховуючи припуски на кромки, які підвертаються під рамку сидіння. Вирізане за заданим розміром полотно прибивають до рамки сидіння. Підвернувши передню кромку полотна всередину крісла, на неї накладають пластину, яку прибивають до поперечної палиці, закріпленої на передніх ніжках нижче від рами сидіння. Особливою міцністю та простотою конструкції відзначається різновидність квадратних крісел з вузькими, в одну палицю, підлокітниками і такою ж спинкою. Простір від верхньої кромки спинки в таких кріслах до підніжок заповнюють густим суцільним плетивом. Спереду по всій довжині ніжок прибивають накладні косички. Крісло «підкова» (іл. 11.38). Виконують з підковоподібною спинкою, розташованою в одній площині з підлокітниками. Передня сторона рами — сидіння цього крісла пряма, бокові та задня — у вигляді дуги. Висота задніх ніжок — до підлокітників, а передніх — тільки до рами сидіння. Проніжки — таврові або хрестовинної форми. Перед складанням кістяка на раму сидіння натягують пластичну сітку, яка підтримує плетене полотно. Ніжки, проніжки і раму сидіння з'єднують цвяхами. Дугоподібно вигнуту палицю

187

Іл. 11.39. Крісло-гойдалка.

Іл. 11.38. Крісло «підкова». внутрішнього контура спинки та підлокітників прибивають до торців задніх ніжок так, щоб центр вигину був між ними. Кінці палиці загинають униз так, щоб вийшли зручні підлокітники, і прибивають біля рами сидіння до кінців передніх ніжок, з'єднуючи їх на ус зрізаними пластинами. Поруч з першою дужкою іззовні прибивають другу велику дужку так, щоб між ними залишався зазор завширшки до 80 ми, який звужується до передніх ніжок до повного з'єднання кінців другої дужки з кінцями першої. Обидві дужки встановлюють на одній висоті і скріплюють тимчасовою планкою, яка підтримує зовнішню дужку. Другу раму для сидіння роблять однакових розмірів з першою. Натягу-

ють на неї сплетене із стрічок полотно, і його кромки підвертають з боків і ззаду вниз, де їх злегка закріплюють цвяхами. Цю раму прибивають до першої, міцно затискуючи між ними полотно сидіння. Сітка з прутів або пластин, натягнута на нижню раму, запобігає провисанню полотна сидіння. Спереду полотно викроюють так, щоб воно огинало напівкруглу підстрілку і передні ніжки, утворюючи спереду арку. Краї полотна підвертають всередину основи, накладають на них пластину і прибивають. Зробивши сидіння, встановлюють у вигляді частокола стояки, прибиваючи їх до палки рами сидіння, і виплітають за ними спинку. Плетуть від рами сидіння в різні боки. Спочатку виплітають нижню частину і закінчують

188

її обвиванням кінців стояків навкруг нижньої поперечної палиці або прибиваючи кінці до неї з прокладанням стрічки з прутів. Потім плетуть верхню половинку спинки. Довівши плетення до внутрішньої спинки, кінці стояків з внутрішнього боку крісла перегинають через внутрішню дужку спинки і накладають на зовнішню дужку, утворюючи віялоподібну основу для плетення кромкової площини .спинки. Кінці загнутих стояків прикріплюють до зовнішньої дужки і прибивають до неї так само вигнутий шаблон. Додатково до кінців стояків між дужками прибивають відрізки прутів, утворюючи суцільну основу, по якій виплітають спинку та підлокітники. Із зовнішнього боку спинки під зовнішню дужку прибивають трикутні підтримуючі кронштейни. Під поперечними палицями прокладок встановлюють дужки і заповнюють плетивом трикутні

простори між ними та задніми ніжками. Усі виступаючі кінці прутів обрізають гострим ножем врівень з поверхнею плетива. Не прикриті плетивом поличкові деталі кістяка кромки дуг спинки та підлокітників обвивають глянцевими стрічками. Крісла-гойдалки (іл. 11.39). Призначені для відпочинку в напівлежачому стані. Тому їх роблять з похилом спинки 15 — 20°. Щоб крісло похитувалось, ніжки встановлюють на дугоподібні вигнуті полозки, а щоб воно не перекидалось, кінці полозків, які виступають за задні ніжки, залишають прямими. Крісла-гойдалки повинні бути досить міцними і не розхитуватись від погойдування. Для цього нижню частину каркаса додатково кріплять системою трикутників, що утворюється з підстрілок, підлучок, кілець чи іншої форми деталей. Спереду для опори ніг сидячого роблять наглухо закріплену або висунуту підніжку.

189

Іл. 11.40. Диван. Диван (іл. 11.40). За формою та конструкцією диван являє собою розширене крісло або два крісла, складені разом, тільки без підлокітників. Конструкція плетеного дивана відрізняється від конструкції інших диванів додатковою (середньою) парою ніжок. їх встановлюють, щоб запобігти прогинанню та поломці тонких деталей царги і рами сидіння. У будь-якій конструкції плетеного дивана висота середньої ніжки дорівнює відстані від підлоги до сидіння, а висота задньої середньої ніжки залежно від форми дивана або дорівнює висоті задньої бокової ніжки, або трохи відрізняється від неї. Проніжки застосовують парні хрестоподібні або таврові. Хрестоподібні складають з двох суцільних вигнутих палиць, які кутом упираються в середині ніжки. Таврові проніжки складають з поперечних та поздовжніх палиць. Поперечні палиці прибивають до ніжок упритул. Поздовжні на всю довжину дивана прибивають до серед-

Іл. 11.41. Прямокутний стіл. ньої поперечної палиці внакладку з підрізкою (як в хрестоподібних з'єднаннях), а до бокових — упритул. Особливість виготовлення каркаса для дивана полягає в тому, що нижні кінці передніх ніжок розсувають так, щоб відстань між ними була на 3 см більша від ширини рами. Задні ніжки віддалені одна від одної на 90 см, а від передніх внизу — на 53 см. Хрестовини можуть бути зроблені та закріплені різними способами. Прямокутний стіл (іл. 11.41) виготовляють так. Ніжки роблять з палиць завтовшки ЗО—35 мм. Приготувавши чотири відрізки потрібної довжини (з урахуванням запасу на зачистку), їх випрямляють і злегка відгинають тонкі кінці, що правитимуть за нижні кінці ніжок. Для царги підстілля відрізають вісім палиць завтовшки 30— 35 мм. Ніжки попарно збивають упритул з довгими відрізками царги, один з яких розташовують на рівні верхнього торця ніжок, а другий на 60—100 мм

Підніжку посилюють, встановлюнижче від першого. Відігнуті кінці ючи в кутах прутяні дужки, обвиті ніжок повинні бути звернені назовні стрічками. Місця кутових з'єднань для більшої стійкості стола. Попарно деталей і середні частини нижніх поскладені ніжки збивають з поперечниздовжніх палиць царги також обмотуми палицями, розташованими на одють стрічками. Склавши підстілля, ному рівні з поздовжніми. З інших виготовляють кришку столу з деревпалиць, товщина яких дорівнює товностружкової плити, клеєної фанери щині палиць, призначених для ніжок або плетену. Кришку з круглих прутів та царги, роблять хрестоподібну провиплітають, заплітаючи поперечні ніжку, закріплюючи її на висоті 100— кромки способом косички із стояків. 120 мм від полу. З'єднують кришку з підстіллям, приВерхню раму, яка утворилася з побиваючи до верхніх палиць царги і паздовжніх і поперечних палиць, з внулиць скріплюючих косинців. трішнього боку скріплюють косинця-ми типу підстрілок. Паралельно ніжСтіл на одній ніжці з плетеною кам на відстані 80 мм від них до пакришкою. Пучок — колонку з дев'ялиць проніжки і до нижніх поздовжти товстих прутів, кожний завдовжки ніх палиць царги внакладку прибиваблизько 1500 мм, з вирівненими комють чотири додаткових стовпчики. левими кінцями туго перев'язують Підрізаючи ніжки, вирівнюють їх довна відстані 350 мм від комлевого кінжину. Всі деталі обвивають стрічка- ' ця. На відстані 250—350 мм від перми. В кутах, утворених ніжками та шої перев'язки роблять другу. З цих нижніми палицями царги, встановлюпрутів роблять колонку ніжки, триють підстрілки, доводячи їх кінці до ногу і кронштейни, які підтримують підлоги. Вони збільшують міцність кришку. ніжок і краще закріплюють стрічкову На рівні нижньої перев'язки наобвивку. вколо всього пучка-колонки укла-

191

дають ряд прутів комлевими кінцями в напрямі майбутньої перев'язки. Накладні прути розташовують так, щоб вершинні кінці їх були на одному рівні і на відстані 50—70 мм від основи колонки. Міцно прив'язавши прути до колонки, їх обвивають стрічкою так, щоб стрічка зовсім сховала і кінці прутів, і нижню перев'язь колонки. Всі прути загинають угору і збирають у круглий шаблон. Розправивши їх так, щоб утворилась куполоподібна фігура, їх закріплюють у цьому положенні рядом мотузочкою або прутяним обідком, прикріпленим всередині фігури до прутів спіральною обвивкою стрічки. Після того, як фігуру закріплено, знімають шаблон і, підігнувши прути

до верхньої перев язки колонки, прив'язують їх до неї. Кінці прутів рівно підрізають і обвивають стрічкою так, щоб сховати і кінці прутів і обв'язку. Комлеві кінці прутів, з яких складено колонку, розділяють на три частини (по три прути) і відгинають біля нижньої перев'язі, утворюючи триногу. Окремо з дугоподібно вигнутих відрізків прутів роблять трикутну проніжку, з'єднавши кінці відрізків і скріпивши їх стрічками з прутів. Проніжку встановлюють між ніжками і прибивають до них, обтягнувши пластиною. Кінці ніжок і проніжки обвивають стрічками. Кришку виплітають суцільним плетенням у вигляді круглого щитка. Кін-

Іл. 11.43. Вироби з лози. Автор Г. Кучер.

Іл. 11.42. Вироби з лози. Автор Г. Кучер.

192

Іл. 11.44. Вироби з лози. Автор Г. Кучер. 7 0-25

193

Іл. 11.49. Вироби з лози. Автор Г. Кучер.

Іл. 11.50. Вироби з лози. Автор Г. Кучер.

196

ці прутів основи обрізають врівень з кромочним рядом щитка і встановлюють по обидва боки кожного по нот вому пруту. По приставних прутах переплітають останній кромочний ряд мотузочкою в два або три прути. Закріпивши в такий спосіб приставні прути основи, їх відгинають донизу під кутом 90° до щитка, і переплітають в ромбовидний ажур. .Ширина смуги ромбовидного ажура, що закріплюється двома-трьома рядами мотузочки, має становити близько 80 мм. Нижні частини прутів, не вплетені в ромбовидний ажур, розпрямляють вертикально, проплітають по них хвилеподібний ряд або два ряди мотузочкою і заплітають загинкою. Кришку на ніжці встановлюють і закріплюють такими способами: розділивши верхні кінці прутів колонки на три групи, їх відгинають у сторони так, щоб утворились три горизонтальних кронштейни; кронштейни підкорочують, щоб вони вмістились всередині стінок кришки, і прибивають до щитка кришки; кінці прутів колонки розділяють на чотири групи, по два прути в кожній (кінець 9-го прута відрізають), і кришку прибивають до чотирьох кронштейнів;

кінці всіх дев'яти прутів колонки відгинають кожен окремо так, щоб вийшов віялоподібний конус. На відстані 650—980 мм від вершини проплітають смугу завширшки близько 50 мм. Зовні конуса на рівні верхньої кромки смуги накладають обідок з палиць і обплітають його товстим рядом. Зовнішній діаметр обплетеного обідка має дорівнювати внутрішньому діаметру кришки. Кришку надівають на обідок, не закріплюючи наглухо, щоб її можна було легко зняти. На іл. 11.42 — 11.50 та на іл. 44 на вкладці наведено вироби з лози, виконані на основі простого плетення. Дуже поширеним видом плетення є плетення різноманітних килимів із соломи. Килимки для ніг. Килимки для витирання ніг виготовляють із соломи. Треба взяти три однакові жмені соломи і сплести з них щільну довгу косу. З цієї коси шпагатом, скрученими міцними нитками або тонким мотузком зшивають круглі або овальні килимки. Такі ж килимки можна зробити і з прутів. Квадрат виплітають так само, як і для прямокутних кошиків. Щоб плетення не розтріпувалось на кінцях, їх заплітають загинкою з трьох пар прутів.

12. ДЕКОРАТИВНЕ КОВАЛЬСТВО З часу своєї появи залізо, яке виробляли найпримітивнішим способом, служило для виготовлення інструментів, обробки каменю, дерева та інших матеріалів, а також для виробництва холодної зброї та прикрас. Тому його можна віднести до матеріалів, які вироблялися для створення не тільки утилітарних, а й художніх творів. Як художній матеріал залізо поряд з деревом, глиною, каменем та дорогоцінними металами можна віднести до основних зображальних засобів людини. Його використовували як у чистому вигляді, так і в поєднанні з іншими матеріалами. Витоки художнього ковальства на Русі зв'язані з виробництвом знарядь праці слов'янськими племенами, які населяли територію сучасной України в давні часи. З виникненням у IX ст. Давньоруської держави ковальське ремесло досягло високого рівня розвитку. Ковалі Давньої Русі володіли всіма прийомами вільного зварювання. До XIII ст., як показали радянські археологи, налічувалось до 16 спеціальностей майстрів по металу: замочники, колечники, бронники, ножівники та ін., які дістали свої назви від назв тих предметів, що їх вони виготовляли. Тенденції сучасного ковальського ремесла тісно пов'язані з тенденціями, що переважають у сучасній літературі та інших видах художньої творчості. Так, ковальське ремесло, яке є одним з відгалужень художнього ремесла, видозмінюється від дрібних художніх виробів до великих форм вільної пластики, які прикрашають інтер'єр так, як його прикрашають ваза, картина чи букет квітів. Залізо, оброблене рукою майстра, робить ковальське мистецтво близьким і зрозумілим для сучасної людини. Це й пояснює зростаючий інтерес до нього як до образотворчого матеріалу серед початківців і професійних художників, які шукають засоби для самовираження. У наш час повністю доведено безмежність виражальних засобів і мо-

жливостей постійного їх удосконалення в процесі розвитку сучасного образотворчого мистецтва. В останні роки в розвитку художнього ковальства починається відродження цього давнього ремесла в розумінні глибокого оволодіння матеріалом за допомогою традиційних засобів обробки, створюється тверда основа для творчих досягнень. Цей вид декоративно-прикладного мистецтва знаходить прихильників як серед майстрів і художників, так і серед тих, хто використовує ковальство в опорядженні власного житла. Ряд виставок засвідчили появу талановитих творів художнього ковальства. Художня обробка заліза, як і будьякий вид мистецтва, вимагає терпіння і наполегливості.

Інструменти та обладнання Приміщення для кузні має відповідати таким вимогам техніки безпеки: площа — близько 40 м 2 , висота — 4 м; стіни обштукатурені, підлога цементна або вкрита метлахською плиткою; обов'язкова вентиляція; бензин, мастила, лаки, фарби та інші легкозаймисті матеріали треба зберігати в закритих ящиках, подалі від робочого місця; працювати треба у фартусі і рукавицях, стежачи, щоб на них не потрапляло мастило; інструмент має бути справним; не можна бити молотком по холодній заготовці; в разі роботи з помічником він повинен завжди стояти збоку, а не навпроти; треба стежити, щоб доступ до горна і ковадла був завжди вільним. Після підготовки приміщення необхідно правильно розмістити обладнання і інструменти. Для нагрівання металу застосовують горно (іл. 12.1), яке легко виготовити. Для цього беруть металеві бочку 1 або ящик, заповнюють їх шамотною вогнетривкою глиною 2, роблять в ній воронку завглибшки близько 50 см, в яку засипають кокс. До нижньої частини воронки проводять

198

відрізок труби 3, через яку подається повітря від вентилятора або пилососа для кращого нагрівання і підвищення температури горіння. Поруч з горном встановлюють бочку з водою, яка потрібна для загартування інструмента й охолодження металу. На відстані 1,5—2 м від горна встановлюють ковадло. На іл. 12.2 показано двороге ковадло з квадратним отвором на робочій площині. Таке ковадло найзручніше як для професіоналів, так і для початківців. Маса ковадла —75 — 320 кг, проте для Іл. 12.1. Ковальське горно. Іл. 12.2. Двороге ковадло: а — вигляд збоку; б — вигляд зверху.

Іл.

(іл. 12.5). Деякі з цих інструментів нескладно виготовити самому. Так, ручник виготовляють методом вільного кування із сталі У7, У8 перерізом 40 X 40 мм. Заготовку нагрівають у ковальському горні і розплющують, надаючи потрібної форми, пробивають пробійником отвір так, щоб він мав невеликий конус. Відрубавши оброблену частину від заготовки, на передньому краї ковадла витягують хвіст. Готовий виріб загартовують. Кліщі можна виготовити з прутка перерізом 20 X 20 мм. Спочатку кують губки кліщів, після чого заготовку повертають на 180° і розпліскують сусідню ділянку прутка під шарнір. Потім витягують кінець для ручки (іл. 12.6). Усі операції виконують з одного нагрівання. Потім виготовляють заклепку, пробивають отвір і з'єднують деталі кліщів. Щоб підготувати горно до роботи, потрібно очистити горнове гніздо. На дно настилають дров'яні тріски чи стружки, разом з папером та ганчір'ям, просоченим гасом, засипають шаром вугілля і підпалюють. Коли вугілля розгориться, насипають гіркою новий шар вугілля, змочивши його водою, і включають слабке дуття.

Іл. 12.4.' Фасонні молотки. Іл. 12.3. Пробійник. дрібних робіт можна використовувати і легші ковадла. Встановлюють ковадло на дерев'яній колоді або зварній рамі з металевих кутників 80 X 80 мм і закріплюють. На металеву раму обов'язково ставлять гумову прокладку завтовшки 5 — 7 мм. Інструмент розміщують так, щоб майстрові було зручно працювати: той, що його він бере правою рукою — справа, лівою — зліва. Арсенал інструментів коваля досить великий і різноманітний. Це найрізноманітніші молотки й зубила, прошивки і пуансони, кліщі й оправки тощо. Для набування навичок і виконання нескладних робіт коваль-початківець мо-

же обійтися кількома основними інструментами. Це молоток масою 1 — 1,5 кг, зубило, ковальські кліщі з квадратними губками, якими можна тримати як квадратні, так і круглі заготовки, а також круглий пробійник (іл. 12.3) для пробивання отворів. З часом коваль-аматор може самостійно виготовляти інструменти. Для цього використовують сталь, яка піддається загартуванню, наприклад сталь 45, 40Х, 50Х, У8. Треба пам'ятати, що кліщі виготовляють з маловуглецевої сталі, бо інакше при охолодженні вони можуть загартуватись і від удару по них молотком тріснути й завдати травми ковалеві. Основними інструментами для занять художнім ковальством є: кувалда, ручник (молоток), фасонні молотки (іл. 12.4) та ковальські кліщі 200

12.6. Витягування.

Іл. 12.5. Кліщі. 201

Для художнього ковальства придатний будь-який пластичний метал. Найпоширеніші в декоративному ковальстві чорні метали, які водночас є й доступнішими (будівельна арматура, брухт). Коваль повинен навчитися визначати температуру нагрітого металу «на око», за кольором поковки. Це допоможе уникнути перегрівання і перепалювання сталі. Кожна марка сталі має свою температуру нагрівання, перевищення якої спричиняє швидке розростання кристалів, і сталь стає крупнозернистою і перегрітою. Перепалювання сталі супроводжується летючими іскрами, що свідчить про горіння металу, в результаті чого під дією кисню вигоряє вуглець металу і зв'язок між кристалами порушується. Вже від перших ударів по такому металу в ньому утворюються тріщини. В таблиці наведені кольори гартування різних марок сталі і відповідний їм температурний режим.

Основні операції ковальства Розглянемо деякі операції, без яких неможливо виконати художні роботи в ковальстві. Всі прийоми, в основному, зводяться до таких: рубання, витяжка, згинання, закручування, пробивання отворів, розсікання. Рубання (іл. 12.7). Ця операція найчастіше зустрічається в процесі роботи. Нагріту до темно-червоного жару заготовку кладуть на гострий кінець підсічки (іл. 12.7, о) і вдаряють молотком доти, поки заготовка не розрубиться на 3/4 товщини, після чого її перевертають на другий бік і рубають до кінця. Цю операцію можна виконати ковальським зубилом. Під час розрубування розжарених товстих

Сталі У7, У8, У9 починають кувати при температурі 1150 °С, закінчують при 800 °С; сталі У10, У12, У13 починають при 1150 °С, закінчують при 850 °С; сталі Сті, Ст2, СтЗ починають при 1200—1300 °С, закінчують при 800—900 °С.

Іл. 12.7. Рубання: а — з нагріванням; б — слюсарним способом.

202

Іл. 12.8. Закручування. 203

заготовок треба періодично охолоджувати зубило, бо від тривалого зіткнення з гарячим металом лезо зубила відпускається. Рубати можна слюсарним способом (іл. 12.7, б): заготовку кладуть на металеву пластину, встановлену на ковадлі. Потім установлюють в потрібному місці ковальське зубило і рубають. Витяжка (див. іл. 12.6). Цю операцію застосовують, коли потрібно зменшити переріз заготовки і збільшити її лінійні розміри або надати закінченого вигляду якому-небудь елементу (завитку) кованого виробу. Заготовку нагрівають до темно-червоного жару і ударами ручника витягають, періодично перевертаючи після 1 — 2 ударів на 90° і пересовуючи її. Одним з варіантів витяжки є розгін. На розігріту заготовку встановлюють молоток гострою частиною («фаною»), а по тильній частині наносять удари молотком. На заготовці утворюватиметься виїмка, метал розтягуватиметься. Спосіб витяжки на ребрі ковадла має менші можливості, але він простіший. Розігріту заготовку кладуть на ребро ковадла і наносять удари ручником. Змінюючи силу удару, кількість насічок, напрями ударів, можна регулювати витяжку металу, домагаючись потрібного ефекту. Закручування (іл. 12.8). Це досить ефектний і виразний прийом, який часто застосовується у ковальстві. Найчастіше закручують матеріал прямокутного або квадратного перерізу. Проте практикують закручування і «фасонних» заготовок, наприклад, трикутних, квадратних з розсіканням або вибиранням бокових площин. Попередньо добре відпалений у горні метал завтовшки 10 мм закручують у холодному стані. Кінець заготовки затискають у лещата, на неї надівають металеву трубку, довжина якої відповідає довжині закрутки, а діаметр дорівнює діагоналі квадратного перерізу закручуваного матеріалу плюс кілька міліметрів. На протилежний кінець заготовки надівають вороток і обертають. Товстіші заготовки закручують у розігрітому стані. Слід пам'ятати, що завитки розташовуватимуться рівномірно при рівномірному розігріванні металу. Замість лещат для цієї операції можна використовувати відповідних

Щоб мати правильний прямий кут, заготовку кладуть на площину ковадла, притискують молотом і наносять удари ручником по краю заготовки. Існує дуже цікавий, так званий «чистий» спосіб згинання під прямим кутом: розігріту заготовку по лінії згину надсікають на 1/8 товщини металу, після чого згинають. Надсічка має бути у внутрішньому куті виробу. Плавного вигину металу можна досягнути за допомогою вилки (іл. 12.10, в) та нижника (іл. 12.10, г). Пробивання (іл. 12.11). Ковалі твердять, що пробити (прошити) отвір легше, ніж просвердлити. Якщо в результаті свердління отвір буде тільки круглої форми, то пробити можна отвір будь-якої форми: круглий, квадратний, овальний. Форма отвору залежить від перерізу пробійника (див. іл. 12.6, в), який узято для роботи.

Іл. 12.9. Інструменти: а — нижник; б — вилка.

розмірів вилку (іл. 12.9), яку встановлюють у квадратний отвір ковадла. Можна також використати металеву трубку, але це не завжди виправдано, бо нема можливості спостерігати за процесом. Цікавий ефект дає такий спосіб: обидва кінці заготовки затискають, а центр прокручують, або на одній заготовці чергують ліві і праві завитки. Згинання (іл. 12.10). Це один з поширених прийомів, що застосовуються у художньому ковальстві. Згинання під прямим кутом, виготовлення «шишок», завитків, різноманітних деталей необхідне для виготовлення художнього виробу. Найпростіший прийом — згинання в лещатах (іл. 12.10, а). Заготовку в холодному чи гарячому стані затискають у лещатах до потрібного стану. На ковадлі (іл. 12.10, б) матеріал можна згинати під кутом 90° і по дузі.

204

Іл. 12.10. Згинання.

Іл. 12.11. Пробивання отворів.

205

Іл. 12.12. Розсікання: а — виготовлення виробів різних форм на ковадлі: б — виготовлення виробів різних форм у лещатах.

206

207

Іл. 12.14. Підсвічник. Автор В. Іващенко.

Іл. 12.16. Квіти «Сон». Автор В. Іващенко.

Іл. 12.15. Тюльпан. Автор В. Іващенко.

Іл. 12.13. Виготовлення декоративних елементів різноманітними прийомами: а — карбування заглиблин; б — розсікання, згинання; в — витягування, карбування та згинання; г — витягування, розсікання та згинання; д — витягування, закручування. 208

Іл. 12.17. Підсвічник. Автор В. Іващенко.

Іл. 12.18. Набір для каміна. Автор В. Іващенко.

209

Іл. 12.21. Дровниця. Автор В. Іващенко.

Іл. 12.19. Підсвічник. Автор В. Іващенко.

Іл. 12.20. Декоративне оформлення мангала. Автор В. Іващенко.

210

Іл. 12.22. Декоративна ручка для дверей. Автор С. Долинний.

Іл. 12.23. Декоративні двері. Автор В. Корженко.

211

Іл. 12.24. Декоративні ворота. Автор В. Корженко.

Іл. 12.26. Декоративні двері. Автор В. Корженко.

Іл. 12.27. Декоративна вставка в інтер'єрі. Автор В. Корженко.

Іл. 12.25. Декоративні двері. Автор В. Корженко.

212

Іл. 12.28. Декоративні двері і віконні грати. Автор В. Корженко.

Іл. 12.29. Декоративні віконні грати, Автор В. Корженко.

На холодній заготовці попередньо кернером чи зубилом відмічають місце майбутнього отвору, після чого заготовку розігрівають, переносять на ковадло (іл. 12.11), ставлять на розмітку пробійник і молотом наносять удари доти, поки метал піддаватиметься деформації і буде відчуття «зворотного удару». Потім заготовку перевертають, переносять на отвір ковадла, знову ставлять пробійник і остаточно висікають отвір. Виконувати операцію потрібно так, щоб контури пробійника якнайточніше збігалися з контурами отвору. Орієнтиром при цьому буде темна пляма, яка з'явиться на зворотному боці заготовки після першої половини операції. Аналогічні операції можна робити в лещатах. Розсікання (іл. 12.12). Операція розсікання близька до рубання. Застосовуються, в основному, ті самі інструменти і прийоми, але, якщо рубання, як правило, заготовочна операція, то розсікання застосовується для

досягнення художнього ефекту. Розігріту заготовку квадратного перерізу з чотирьох сторін розсікають зубилом до 1/2 товщини доти, поки не розітнуть на чотири окремих квадрати. Потім це місце знову розігрівають і в торець заготовки наносять легкі удари ручником доти, поки місце розрубки не розтягнеться, і проводять закручування. Аналогічні операції можна виконати і з штабовим матеріалом. Монтаж і декоративно-захисні покриття. З'єднання окремих кованих елементів традиційними методами — скобами, обтискачами, заклепками для початківців становить певні труднощі. Тому для початку рекомендується скріплювати елементи за допомогою зварювання або припаювання латунню. При творчому підході зварювальний шов може бути не тільки технічною необхідністю, а й виразним декоративним елементом» який часто застосовують у сучасних ковальських виробах.

213

Іл. 12.30. Декоративне оформлення дверей. Автор В. Корженко.

Щоб виріб художнього ковальства мав естетичний вигляд і не зазнавав руйнівного впливу атмосфери, на нього наносять захисне декоративне покриття. Перед цим виріб попередньо очищають від окалини металевими щітками, наждачною шкуркою, шамотним порошком з водою. Традиційний спосіб «чорніння» полягає в тому, що виріб покривають шаром олії і випалюють, наприклад, паяльною лампою. Слід мати на увазі, що цей спосіб потребує ретельної підготовки виробу: на поверхні не повинно залишатись окалини, бо патина в цих місцях не візьметься. Досить часто застосовують інші способи декоративного покриття готових виробів. Наприклад, наносять графітний порошок на поверхню виробу відразу після покриття її лаком або на поверхню наносять суміш із звичайного бітумного лаку чи кузбас-лаку і графітного порошку. Для робіт в екстер'єрі можна рекомендувати «Гумово-бітумне покриття для днища автомобіля», яке добре себе зарекомендувало і є в продажу. Його наносять на добре підготовлений виріб. Він дає приємний матовий полиск і добре запобігає шкідливому впливу атмосфери. На іл. 12.13 наведено прийоми роботи, які допоможуть при виготовленні деяких елементів, а на іл. 12.14— 12.30 зразки кованих виробів. І не треба забувати, що все велике складається з малого, і з невеликих елементів можна скласти великий виріб, а з простих — складний.

13. В'ЯЗАННЯ КРЮЧКОМ В'язання крючком — приємний і корисний вид рукоділля. Робота легка і дуже захоплююча. Велика кількість узорів, їх різноманітні комбінації створюють широкі можливості для виявлення смаку і творчої фантазії. Декоративні вироби для інтер'єра наших квартир, вив'язані крючком, дуже популярні. Вони роблять наш дім затишним, але за однієї незаперечної умови — якщо вони виконані зі смаком, відрізняються оригінальністю, фантазією й не перевантажують інтер'єра. Вироби, вив'язані крючком, майже не розтягуються, не деформуються після прання. Навіть рукодільниці-початківці можуть виготовляти різноманітні декоративні вироби та предмети одягу. Наведені в книзі вироби здебільшого вив'язано з бавовняної пряжі, тому в них добре видно фактуру узору. Наведені узори не складні у виконанні і оригінальні у в'язаних виробах. Вибираючи узор для виробів, слід пам'ятати, як важливо правильно вибрати товщину пряжі і крючок для в'язання. ОСНОВИ В'ЯЗАННЯ КРЮЧКОМ

Інструмент Для роботи треба мати набір в'язальних крючків різної товщини — від 0,8 до 6 мм. Кращими вважаються стальні крючки, тому що вони не гнуться в процесі роботи і нитка по них ковзає дуже легко. Для товстої пряжі можна використовувати дерев'яні і костяні крючки. Довжина крючка — від 12 до 15 см. Крючки мають бути добре відполіровані, з заглибинками по боках головки. На відстані 2— З см від головки на стержні крючка є плоска частина, щоб під час роботи його було зручно тримати в руці. Головка крючка має бути добре заточена, але так, щоб не колола і не дряпала вказівний палець лівої руки.

215

Для визначення діаметра крючка (за його головкою) потрібна мірна лінійка з відповідними отворами (від 0,8 до 6 мм). Бажано мати ваги для визначення маси пряжі та окремих вив'язаних деталей. Для розмотування і перемотування пряжі застосовують карусель-мотовило.

Пряжа Для в'язання крючком придатна пряжа будь-якої якості, головне, щоб вона відповідала призначенню майбутнього виробу. | Шерстяну пряжу перед використанням треба випрати, висушити і перемотати в клубки. Прати пряжу слід у пральному порошку або рідині для шерстяних виробів. Температура води для прання і полоскання має бути однакова (40—45 °С). Випрану пряжу прополіскують до чистої води, причому в останню воду додають оцет з розрахунку 1—2 столові ложки на 3 л води. Пряжу віджимають (не викручуючи!), обтріпують кілька разів і вішають на пластмасові плечики для одягу. Сушити потрібно далеко від вогню і не на сонці. Для в'язання крючком придатна пряжа всіх видів, що є в продажу. Придатна також пряжа, що була у вжитку (з розпущених трикотажних виробів), яку попередньо підготовляють: виріб перуть, сушать, розпускають, відділяють зношені нитки, а придатні знову перуть, сушать і перемотують у клубки. Перемотуючи, одночасно сортують довгі нитки в один клубок (не зв'язуючи їх вузлом), коротші — у другий і зовсім короткі — в третій. Залишки складають у поліетиленовий мішечок. Щоб в'язати крючком без вузликів, роблять так: залишають кінець робочої нитки (2—3 см), вводять крючок в елемент нижнього ряду, витягають петлю з приєднаної нитки і залишають кінчик в 2—3 см. Продовжують роботу приєднаною ниткою, проклав-

ши обидва кінці уздовж нижнього ряду (по ходу в'язання). Пров'язуючи стовпчики ряду, що пров'язується, ці кінчики ниток ув'язують, і це абсолютно непомітно в роботі, а вузликів немає. Завжди слід вибирати мієце приєднання нитки там, де потрібно витягувати петельку для пров'язування наступного елемента. Приєднувати нитки іншого кольору краще на початку ряду, пров'язуючи петлі піднімання основною ниткою і приєднаною, а потім, відділивши основну нитку, продовжувати роботу приєднаною ниткою. Після зшивання елементів виробу край залишається з виворітного боку, і приєднання непомітно. Залежно від призначення виробу добирають і відповідну пряжу, а за її товщиною — номер крючка. Головні убори в'яжуть з товстої, пружної пряжі. Перед початком роботи рекомендується пров'язати зразок 10 X10 см. Якщо елементи в'язки виходять дірчастими, то не розпускаючи зв'язаного, потрібно взяти крючок іншого но ; мера і продовжувати експериментувати доти, поки в'язка не матиме красивого вигляду. Вдало підібрані пряжа і відповідний крючок — запорука красивого виробу.

ментів нижнього ряду. Відпрацьовані в такий спосіб ритмічні і плавні рухи в'язальниці дають рівномірний натяг нитки, стовпчик виходить щільним і рівним, а в'язання красивим.

ПРОВ'ЯЗУВАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ ЕЛЕМЕНТІВ В'ЯЗАННЯ На іл. 13.1 наведено умовні позначення елементів в'язання в схемах до узорів. Ланцюжок-основа. Ланцюжок складається з повітряних петель. Для утворення 1-ї петлі ланцюжка кладуть робочу нитку, що йде від клубка, на перший суглоб вказівного пальця лівої руки (залишають кінець в 3 — 4 см, що вільно звисає), підтримують нитку від клубка великим пальцем, підводять крючок під неї і повертають його разом з ниткою на 360° проти руху стрілки годинника (іл. 13.2, о). Перехрест нитки, що утворився в результаті такого повороту, трохи ослаблюють, роблять накид нитки на крючок рухом «до себе», зачепивши головкою крючка робочу Нитку, проводять її через утворену петельку (іл. 13.2, б), після чого нитку притягують. Повторюють накид нитки

Іл. 13.2. Утворення ланцюжка-основи з повітряних петель.

Іл. 13.5. Глуха петля.

Положення рук і пальців під час роботи крючком Найпоширеніший і найзручніший спосіб в'язання крючком полягає ось у чому. Великим і вказівним пальцями правої руки тримають крючок в його плоскій частині так, щоб головка була звернута в бік в'язальниці і опиралась на подушечку середнього пальця. Робоча нитка (від клубка) повинна розташовуватись так: поверх першого суглоба вказівного пальця лівої руки, під середній палець, поверх підмізинного пальця і під мізинець. Під час роботи треба стежити за тим, щоб середній палець правої руки знаходився якнайближче до вказівного пальця лівої руки. Рухи крючка обмежені певною відстанню: кисті рук рухаються одночасно до середини (під час введення крючка у петлі нижнього ряду), назустріч одна до одної і розходяться у протилежні боки під час витягування нитки з еле-

Іл. 13.3. Побудова повітряної петлі.

Іл. 13.1. Умовні позначення елементів в'язання у схемах: 1 — повітряні петлі; 2 — петлі підйому: З — глуха петля; 4 — стовпчик без накиду; 5 — стовпчик без накиду з однією-двома повітряними петлями; 6 — стовпчик з накидом в один прийом; 7 — стовпчик з накидом у два прийоми; # — стовпчик з накидом у* три прийоми; 9 — стовпчик з двома і більше накидами; 10 — кілька стовпчиків з однією вершиною; 11 — кілька стовпчиків з однією вершиною з одного елемента нижнього ряду: 12 — пишний стовпчик; 13 — кілька стовпчиків з одного елемента нижнього ряду; 14 — група з кількох стовпчиків з накидом через 1—2—З повітряні петлі: 15 — черепашка; 16 — дужка з повітряних петель; 17 — повітряні петлі, з'єднані глухою петлею в кільце; 18 — піко з 3—4—5 повітряних петель.

216

Іл. 13.4. Ведуча петля.

на крючок (іл. 13.2, в), проводять її через петлю, що знаходиться на крючку (іл. 13.2, г) і, продовжуючи таке пров'язування, в'яжуть ланцюжок з повітряних петель (іл. 13.2, д). Напрям ланцюжка при в'язанні — вертикальний, знизу угору. Цетля ланцюжка (іл. 13.3) складається з трьох частин: правої (а), лівої (б) та задньої (в). Ведуча петля — це петля, яка залишається на крючку після пров'язування будь-якого елемента і є основою пров'язування кожного наступного елемента, але в рахунок петель рапорта узору не входить (іл. 13.4). Глуха петля — це петля, під час пров'язування якої крючок вводять в елемент нижнього ряду або в петлю ланцюжка, потім роблять накид нитки на крючок і нитку протягують одночасно через елемент, в який було введено крючок, і через ведучу петлю (іл. 13.5). Петлі повороту або підйому — це повітряні петлі, які пров'язують тільки на початку кожного ряду (парні й непарні), їх кількість залежить від ви-

217

соти стовпчика, перед яким вони пров'язуються. Ці петлі завжди заміняють 1-ші стовпчики з накидом і входять у розрахунок стовпчиків пров'язуваного ряду. Тільки під час пров'язування на початку ряду стовпчиків без накиду петлю підйому або повороту пров'язують «в повітря» і в рахунок стовпчиків ряду вона не входить (не заміняє 1-го стовпчика ряду). Під час в'язання по колу петля підйому стовпчиків без накиду заміняє 1-й стовпчик, у кінці ряду в неї пров'язують глуху петлю. Іл. 13.7. Стовпчик з накидом в один прийом.

ПРОВ'ЯЗУВАННЯ СТОВПЧИКІВ РІЗНОМАНІТНОЇ БУДОВИ Стовпчик без накиду (іл. 13.6). Крючок вводять у петлю ланцюжка-основи або в елемент нижнього ряду, роблять накид робочої нитки на крючок і витягають петельку. На крючку знаходиться 2 петлі: витягнута і ведуча. Знову роблять накид нитки на крючок і протягають її одночасно через 2 петлі. Слід розрізняти накид робочої нитки на крючок і накид, який робиться способом «від себе». Накид робочої нитки на крючок — це прийом, яким користуються для пров'язування будьяких елементів у роботі. Робочу нитку в такому випадку захоплюють прийомом «до себе». Накид способом «від себе» — це складова частина пров'язуваного елемента, яка підвищує стовпчик у висоту. Стовпчик з накидом в один прийом (іл. 13.7). Цьому стовпчику відповідають 2 петлі підйому. Роблять накид

пров'язування 1-го прийому (а); 2-го (б); 3-го (в).

Іл. 13.10. Стовпчик з двома і більше накидами: пров'язування 1-го прийому (а)! 2-го (б); 3-го (в).

Іл. 13.8. Стовпчик з накидом у два прийоми: пров'язування 1-го прийому (а); 2-го (б).

Іл. 13.6. Стовпчик без накиду.

Іл. 13.9. Стовпчик з накидом у три прийоми:

нитки на крючок, вводять його в елемент нижнього ряду, витягають петельку. Усі нитки, які знаходяться на крючку (ведуча петля, накид і витягнута), пров'язують в один прийом. Стовпчик з накидом у два прийоми (іл. 13.8). Для цього стовпчика пров'язують 2 петлі підйому. Роблять накид нитки на крючок, вводять його в елемент нижнього ряду, витягають петельку. Спочатку пров'язують разом витягнуту петлю й накид, що знаходиться на крючку (1-й прийом), потім,

218

зробивши накид нитки на крючок, пров'язують петлю від попереднього пров'язування і ведучу петлю (2-й прийом). Стовпчик з накидом у три прийоми (іл. 13.9). Для цього стовпчика пров'язують 3 петлі підйому. Роблять накид нитки на крючок, вводять його в елемент нижнього ряду, витягують петельку і пров'язують її (1-й прийом). Потім пров'язують разом петельку від пров'язування 1-го прийому й накид (2-й прийом), а потім петлю від попереднього пров'язування і ведучу петлю (3-й прийом). СТОВПЧИК З двома і більше накидами (іл. 13.10). Роблять два і більше накидів на крючок, вводять його в елемент нижнього ряду, витягають петельку і пров'язують її (1-й прийом). Потім петлю від пров'язування пров'язують з другим накидом (2-й прийом), далі петлю від пров'язування пров'язують з першим накидом (3-й прийом), після чого петлю від пров'язу-

вання попереднього прийому пров'язують разом з ведучою петлею (4-й прийом). Кілька стовпчиків, пров'язаних з однією вершиною з кількох елементів нижнього ряду (іл. 13.11). Крючок вводять по черзі в кілька елементів нижнього ряду, причому пров'язують у кожному стовпчику накид в один, два або три прийоми залежно від висоти стовпчика, після чого всі останні прийоми пров'язують разом з ведучою петлею, в результаті чого всі стовпчики мають одну вершину. Кілька стовпчиків з одного елемента нижнього ряду. Стовпчики можна пров'язати без проміжних повітряних петель між ними. У цьому випадку по верху з'єднують суцільною рисою, а якщо такі стовпчики пров'язують через повітряні петлі, то ці петлі розташовуються між стовпчиками (див. іл. 13.1). За таким самим принципом пров'язують кілька стовпчиків будьякої будови з однією вершиною. У цьо-

219

знову роблять накид нитки, витягають петлю, після чого всі петлі й накиди, що знаходяться на крючку, пров'язують разом. Пишність стовпчика залежить від кількості витягнутих петель й накидів. Група — складається з кількох стовпчиків, між якими пров'язують повітряні петлі (див. іл. 13.1). Черепашка — складається з групи стовпчиків з накидом, пров'язаних з парної або непарної кількості стовпчиків з елемента нижнього ряду, без повітряних петель між стовпчиками (див. іл. 13.1). Дужки з повітряних петель — кількість петель виконують згідно з узором, а закріплюють дужки або глухою петлею, або стовпчиками без накиду (див. іл. 13.1). Кільце — пров'язують з вказаної в узорі кількості повітряних петель, які закріплюють у кільце глухою петлею (див. іл. 13.1). Піко — пров'язують з парної або непарної кількості повітряних петель із закріпленням або в 1-у петлю піко, або за стовпчик, над яким його пров'язано. Спосіб закріплення завжди вказується в описі узору (див. іл. 13.1).

Іл. 13.11. Кілька стовпчиків, пров'язаних з однією вершиною з кількох елементів нижнього ряду.

ЗАПИСУВАННЯ УЗОРІВ

Іл. 13.12. Пишний стовпчик. му випадку всі стовпчики об'єднують однією вершиною. Пишний стовпчик (іл. 13.12). Ведучу петлю витягають на висоту від 5 мм до 10 см, роблять накид нитки на крючок спосрбом «від себе», крючок вводять в основу 1-ї витягнутої петлі (в даному випадку — ведучої), знову витягають петлю на рівень попередньої. Так повторюють 5 — 7 раз. Усі витягнуті петлі й накиди притримують середнім пальцем правої руки,

Узори записують текстом або умовними позначеннями. Текстом узори записують по рядах з назвами пров'язуваних елементів і читають зверху вниз. Умовні позначення — це графічне зображення узору, яке називають схемою, або рапортом узору. Ряди записують знизу вгору, непарні ряди (по непарних цифрах) читають зліва направо, а парні (по парних цифрах) — справа наліво. У записі узорів текстом часто частина його буває розміщена між знаками *...*. Це означає, що частину запису узору, розміщену між цими знаками, треба повторити по ряду. Частини узору, записані до і після цих знаків, повторюють тільки один раз. Частину запису узору, розміщену між знаками °...° повторюють вказане число разів всередині запису, розміщеного між знаками *...*. У тексті часто зустрічаються такі вказівки: пров'язати в основі петель підйому чи повороту — це значить, що наступ-

220

Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у три прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.14, виконуючи повторення в шаховому порядку. Фоновий узор № 2 (іл. 13.15). Пряжа будь-якої якості шерстяна, бавовняна або синтетична. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання платтів, блузок, жакетів, а також для оформлення країв виробів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у три прийоми, «групи», піко з 4 повітряних петель і закріпленням за стовпчик, над яким його пров'язано. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.16.

ний елемент пров'язується в 1-шу петлю повороту або підйому; пров'язати 3 стовпчики через 1 або 2 стовпчики через 2 повітряні петлі і т. д. — значить, що між стовпчиками слід пров'язати вказану кількість петель; 5-й ряд, як і 1-й, 6-й ряд, як 2-й і т. д. — значить, що пров'язавши 4 або 5 рядів і т. д., пров'язку треба повторити від 1-го або 2-го ряду. У результаті пров'язування ряду над рядом над стовпчиками будь-якої будови утворяться петельки-косички, що складаються з 2 ниточок (передньої і задньої), які розміщені горизонтально. Залежно від пров'язування наступного ряду (за обидві ниточки одночасно, тільки за задню або тільки за передню ниточки) змінюється фактура в'язаного полотна. Крім того, стовпчики кожного ряду можуть бути пров'язані між стовпчиками нижнього ряду. ФОНОВІ УЗОРИ Ці узори застосовують як основне полотно для декоративних виробів та для жіночого і дитячого одягу. Фонові узори записують як текстом, так і схемами. Фоновий узор № 1 (іл. 13.13). Пряжа будь-якої якості шерстяна. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання ажурних жакетів, а також абажурів.

Іл. 13.13. Фоновий узор № 1.

Іл. 13.14. Схема узору. 221

Фоновий узор № 3 (іл. 13.17). Пряжа будь-якої якості шерстяна або бавовняна. Крючок № 2—2,5. Рекомендується як основний фон для декоративних виробів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.18. Узор «лапки» (іл. 13.19). Пряжа будь-якої якості шерстяна, бавовняна або синтетична. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання жакетів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два прийоми. 0-й ряд — ланцюжок-основа, кількість петель кратна 3 плюс 2 петлі для краю.

1-й ряд — 1 петля повороту (в повітря), * 1 стовпчик без накиду в наступну петлю ланцюжка, 1 повітряна петля і ще 1 стовпчик без накиду в цю ж петлю ланцюжка, пропускають 2 петлі ланцюжка *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду. 2-й ряд — 2 петлі повороту, * під повітряну петлю між стовпчиками без накиду нижнього ряду пров'язують 3 стовпчики з накидом *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик з накидом в останній стовпчик без накиду нижнього ряду. 3-й ряд — 1 петля повороту (в повітря), * стовпчик без накиду в середній стовпчик з накидом нижнього ряду, 1 повітряна петля і ще 1 стовпчик без накиду в той самий стовпчик 3 накидом нижнього ряду *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду. Чергують пров'язку 2-го і 3-го рядів. Узор «фігурний напіважур» (іл. 13.20). Пряжа будь-якої якості шерстяна, бавовняна. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання кофт, жакетів. Узор двобічний. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики без накиду з однією вершиною. 0-й ряд — ланцюжок-основа, кількість петель кратна 3 плюс 2 для краю. 1-й ряд — 1 петля повороту (в повітря), 1 стовпчик без накиду в 1-шу

Іл. 13.15. Фоновий узор № 2.

петлю ланцюжка, * 1 повітряна петля, з наступних 3 петель ланцюжка витягують по одній 3 петлі, які пров'язують разом (з однією вершиною). Наступні 3 петлі витягають так: 1-щу з тієї самої петлі ланцюжка, з якої витягували попередню петлю, а наступні 2 петлі з наступних петель ланцюжка *, у кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду. 2-й ряд — 1 петля повороту (в повітря), 1 стовпчик без накиду в стсивпчик без накиду нижнього ряду і по Іл. 13.17.' Фоновий узор № 3.

Кінець

Повторення

Початок

Іл. 13.18. Схема узору.

Як 3-й ряд

німець

Повторення

5

Почато»

Іл. 13.20. Узор «фігурний напіважур».

Іл. 13.19. Узор «лапки»

Іл. 13.16. Схема узору. 222

223

Іл. 13.21. Узор напіважурний.

/л. 13.22. Узор «букльовании зигзаг»

всьому ряду пров язують стовпчики без накиду під повітряні петлі і у вершини 3 стовпчики без накиду. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду. Повторюють пров'язку 1-го і 2-го рядів. Напіважурний узор (іл. 13.21). Пряжа шерстяна арт. 32/2 в 4 нитки. Крючок № 2,5. Рекомендується для в'язання светрів, жакетів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом в один прийом. 0-й ряд — ланцюжок-основа, кількість петель кратна 5. 1-й ряд — 2 петлі підйому, 1 стовпчик без накиду в 1-шу петлю підйому, * пропускають 2 петлі ланцюжка, пров'язують 1 повітряну петлю

в 3-тю петлю ланцюжка, пров'язують 1 стовпчик без накиду і 1 стовпчик з накидом в один прийом у ту саму петлю *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду і 1 стовпчик з накидом' в один прийом^ Повторюють пров'язку 1-го ряду в шаховому порядку. На початку кожного ряду 2 петлі підйому. Узор «букльовании зигзаг» (іл. 13.22). Пряжа шерстяна арт. 32/2 у 5—6 ниток або арт. 10/2 у 2 нитки. Крючок № 3. Узор двобічний. Рекомендується для в'язання дитячих светрів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом в один прийом. 0-й ряд — ланцюжок-основа з парної кількості петель. 1-й ряд — 1 петля підйому (в повітря), по всьому ряду пров'язують стовпчики без накиду. 2-й ряд — 2 петлі підйому, * стовпчик з накидом в один прийом за задню ниточку косички стовпчика без накиду нижнього ряду, 1 стовпчик з накидом в один прийом за передню ниточку косички стовпчика без накиду нижнього ряду *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик з накидом в один прийом. 3-й ряд — 1 петля повороту (в повітря), по всьому ряду пров'язують стовпчики без накиду. Чергують пров'язку 2-го і 3-го рядів. Лицьовий бік — по парних рядах (по 2-му ряду), повторення пров'язки рядів у шаховому порядку. Рельєфний узор (іл. 13.23). Пряжа шерстяна арт. 32/2 в 3 нитки або арт. 10/2 в 1 нитку. Крючок № 2. Рекомендується для в'язання жіночих жакетів, а також як оздоблення. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у три прийоми і стовпчики з двома накидами у три прийоми. 0-й ряд — ланцюжок-основа, кількість петель кратна 4 плюс 2 петлі для краю. 1-й ряд — 3 петлі повороту, * пропускають 1 петлю ланцюжка, в наступні 3 петлі ланцюжка пров'язують З стовпчики з накидом у три прийоми, потім роблять 2 накиди на крючок, вводять його в пропущену петлю (під 2 ниточки косички) і пров'язують стовпчик з двома накидами попарно петлі і накиди *. У кінці ряду пров'язують ] стовпчик з накидом у три

224

Іл. 13.23. Рельєфний узор.

Іл. 13.24. Узор для одягу.

прийоми в останню петлю ланцюжка. 2-й ряд — 1 петля повороту (в повітря) і по всьому ряду пров'язують стовпчики без накиду. 3-й ряд — 3 петлі повороту, * пропускають 1 стовпчик без накиду в нижньому ряду, в наступні стовпчики нижнього ряду пров'язують 3 стовпчики з накидом у три прийоми, роблять 2 накиди на крючок, вводять його в пропущений стовпчик нижнього ряду і пров'язують стовпчик з двома накидами *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик з накидом у три прийоми. Чергують пров'язку 2-го і 3-го •. -• .'ча рядів. Узор для одягу (іл. 13.24). Пряжа Іл. 13.25. Узор «букле». шерстяна арт. 24/2 у 2 нитки. Крючок № 2—2,5. Рекомендується для в'язання жіночих і дівочих платтів. як 2-й ряд Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два прийоми. 0-й ряд — ланцюжок-основа з кратної кількості петель. 1-й ряд — 1 петля повороту (в повітря), * 1 стовпчик без накиду в петЛ_ лю ланцюжка, пропускають 1 петлю Початок Німець Повторення ланцюжка, в наступну пров'язують 2 стовпчики з накидом через 1 повітряну петлю *. У кінці ряду проІл. 13.26. Схема узору. в'язують 1 стовпчик з накидом у петлю ланцюжка. 2-й ряд — 1 петля повороту (в по- ' вітряну петлю пров язують у стовпчик вітря), * 1 стовпчик без накиду в стовпбез накиду нижнього ряду *. У кінці чик з накидом нижнього ряду, 1 стовпряду пров'язують 1 стовпчик без чик без накиду під повітряну петлю накиду. між 2 стовпчиків нижнього ряду, Повторюють пров'язку 2-го ряду 2 стовпчики з накидом через 1 поу шаховому порядку. 8 0-25

225

Узор «букле» (іл. 13.25), Пряжа будь-якої якості, товста, не темних кольорів. Крючок № 3,5. Рекомендується для в'язання пальт, жакетів, жилетів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.26. Вертикальний узор (іл. 13.27). Пряжа будь-якої якості шерстяна або бавовняна. Крючок № 2,5. Рекомендується для в'язання платтів і жакетів.

Іл. 13.27. Вертикальний узор.

Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.28. Варіант фонового узору № 3 (іл. 13.29). Пряжа будь-якої якості шерстяна, бавовняна або синтетична. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання дитячих кофточок, жакетів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у три прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.30. Щільний узор (іл. 13.31). Пряжа шерстяна арт. 32/2 і 10/2. Крючок № 2,5. Рекомендується для в'язання спідниць. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом в один прийом. 0-й ряд — ланцюжок-основа з будьякої кількості петель. 1-й ряд — стовпчики без накиду по петлях ланцюжка. 2-й ряд — 2 петлі підйому і по всьому ряду пров'язують стовпчики з накидом під 2 ниточки косички стовпчиків нижнього ряду. 3-й ряд — 1 петля підйому (в повітря), по всьому ряду пров'язують стовпчики без накиду під 2 ниточки косички стовпчиків нижнього ряду. Чергують пров'язку 2-го і 3-го рядів.

Горизонтальний узор (іл. 13.32). Пряжа будь-якої якості шерстяна або синтетична. Крючок № 2 — 2,5. Рекомендується для в'язання жакетів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики з накидом в один прийом. 0-й ряд — ланцюжок-основа, кількість петель кратна 3 плюс 2 петлі для краю. 1-й ряд ,— 2 петлі підйому, * пропускають 2 петлі ланцюжка, у третю пров'язують 3 стовпчики з накидом в один прийом *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик з накидом в один прийом. 2-й ряд — 2 петлі повороту, * в кожний 3-й стовпчик нижнього ряду пров'язують 3 стовпчики з накидом в один прийом *. У кінці ряду пров'язують

Іл. 13.29. Варіант фонового узору М 3.

Ян 4-й ряд Як 5-й ряд

ґ

*ч

/ +

V

М/ \і/+\І/1 ^ ~ +^ «і N

' :М/М/\ї/\І/ М/М/

ч

^

Іл. 13.30. Схема узору.

Іл. 13.28. Схема узору.

Іл. 13.31. Щільний узор. 8*

Іл. 13.32. Горизонтальний узор.

227

Іл. 13.33. Узор оригінальної в'язки. 1 стовпчик з накидом в один прийом. Повторюють пров'язку 2-го ряду. Узор оригінальної в'язки (іл. 13.33). Пряжа шерстяна арт. 24/2 в 4 нитки або гарусна нитка. Крючок № 3. Узор двобічний. Рекомендується для в'язання чоловічих курток, жіночих пальт. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики без накиду з витягнутою петлею. 0-й ряд — ланцюжок-основа з будьякої кількості петель. 1-й ряд — 2 петлі підйому, * стовпчик без накиду з витягнутою петлею *, у кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду з витягнутою петлею *. 2-й ряд — 1 петля підйому (в повітря), по всьому ряду пров'язують стовпчики без накиду під нитки косички стовпчиків нижнього ряду. Чергують пров'язку 1-го і 2-го рядів. Накладна оздоба (іл. 13.34). Пряжа будь-якої якості бавовняна, шерстяна або синтетична. Крючок № 2. Рекомендується як декоративна прикраса. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом в один, два і три прийоми, піко з 4 повітряних петель із закріпленням за стовпчик, над яким воно пров'язане. Оздобу в'яжуть у вертикальному напрямі, знизу вгору. Пров'язують 7 повітряних петель, закріплюють їх у кільце глухою петлею. Пров'язують дужку з 5 повітряних петель, яку закріплюють стовпчиком з накидом у два прийоми 228

Іл. 13.34. Накладна оздоба. в глуху петлю, яка закріплює кільце. Роботу повертають вліво. Пров'язують дужку з 5 повітряних петель, які закріплюють пров'язкою стовпчика з накидом у два прийоми в стовпчик з накидом нижнього ряду. Так пров'язують дужки на потрібну висоту по довжині оздоби, розташовуючи їх то справа, то зліва (повертають роботу). У кінці ряду пров'язують глухою петлею у вершину останнього стовпчика з накидом у два прийоми. Останнє верхнє кільце обв'язують так: під петлі кільця пров'язують у стовпчик з накидом в один прийом, 2 стовпчики з накидом у два прийоми і 3 стовпчики з накидом у три прийоми, над третім стовпчиком піко 3 4 петель із закріпленням за цей стовпчик. Потім 5 стовпчиків пров'язують з накидом у три прийоми, над 5-м стовпчиком піко з 4 петель із закріпленням за стовпчик, ще раз пров'язу-

ють таким же способом, після чого пров'язують 3 стовпчики з накидом у три прийоми, 2 стовпчики з накидом у два прийоми, 1 стовпчик з накидом в один прийом. Цю пров'язку закріплюють глухою петлею в глуху петлю закріплення кільця. Далі в'яжуть ліву половину оздоби. Під дужку пров'язують 1 стовпчик без накиду, 1 стовпчик з накидом в один прийом, 1 стовпчик з накидом у два Іл. 13.35. Фрагмент узору для прийоми, 3 стовпчики з накидом у три дитячого комірника. прийоми, над середнім стовпчиком піко з 4 повітряних петель із закріпленням за стовпчик, над яким воно пров'язане, 1 стовпчик з накидом у два прийоми, 1 стовпчик з накидом в один прийом, глуха петля під стовпчик закріплюють стовпчиком без накиду з накидом у два прийоми, що з'єднує в стовпчики з накидом нижнього ряду. 4-й ряд — 2 повітряні петлі задужки. кріплюють стовпчиком без накиду під Так обв'язують усі дужки лівої по1-шу дужку з 3 повітряних петель ловини оздоби, потім кільце, після нижнього ряду, пров'язують ще 1 дужчого обв'язують дужки правої поло- ку з З повітряних петель, яку завини оздоби так, як обв'язували ліву. кріплюють стовпчиком без накиду Закінчують обв'язку для верхнього під наступну дужку нижнього ряду *. кільця оздоби глухою петлею. Нитку обрізають і закріплюють з вивороту. Під дужку з 6 повітряних петель Фрагмент узору для дитячого ко- нижнього ряду пров'язують 5 стовпмірчика (іл. 13.35). Пряжа будь-якої чиків з накидом, 2 повітряні петлі якості шерстяна, бавовняна або син- і ще 5 стовпчиків з накидом під цю ж дужку, стовпчик без накиду тетична. Крючок № 1,5 — 2. під дужку нижнього ряду. Пров'яПрийоми в'язання: повітряні петлі, зують 3 дужки з 3 повітряних петель, дужки з повітряних петель, стовпчики закріплюють їх стовпчиками без наз накидом у два прийоми, піко з 4 по- киду під дужки нижнього ряду *. вітряних петель із закріпленням у 1-шу У кінці ряду пров'язують 2 дужки петлю піко. з 3 повітряних петель, які закріп0-й ряд — ланцюжок-основа потріб- люють стовпчиком без накиду під ної довжини (обхват шиї). 1-й ряд — 2 петлі підйому, * по дужки нижнього ряду. 5-й ряд — 3 повітряні петлі закріпусій довжині пров'язують стовпчики з накидом у два прийоми *, у кінці люють стовпчиком без накиду під ряду пров'язують стовпчик з накидом. дужку нижнього ряду, * дужка із 7 по2-й ряд — 3 петлі підйому, * стовп- вітряних петель, 2 стовпчики з накичик з накидом, 1 повітряна петля *, дом під 2 повітряні петлі між стовпчиу кінці ряду пров'язують 1 стовпчик ками нижнього ряду, 3 повітряні петлі з накидом. і ще 2 стовпчики з накидом під ці ж 3-й ряд — 2 дужки з 3 повітряних повітряні петлі. Потім пров'язують петель із закріпленням стовпчиком дужку із 7 повітряних петель, закріпбез накиду у стовпчики нижнього ряду, люють їх стовпчиком без накиду під дужка з 6 повітряних петель, про- дужку нижнього ряду, 2 дужки з 3 по' пускають 1 стовпчик з накидом у ниж- вітряних петель, закріплюють стовпньому ряду, а в наступний закріп- чиком без накиду під дужки нижлюють цю дужку стовпчиком без нього ряду *. У кінці ряду пров'язунакиду *, 4 дужки з 3 повітряних ють 2 дужки з 3 повітряних петель, петель, закріплюють кожну стовпчи- закріплюють стовпчиком без накиду ком без накиду в стовпчик з накидом під дужки нижнього ряду. нижнього ряду. Потім пров'язують , 6-й ряд — 2 дужки з 3 повітряних дужку з 6 повітряних петель, за- петель закріплюють стовпчиком без кріплюють її стовпчиком без накиду накиду під дужки нижнього ряду *, в стовпчик з накидом нижнього ряду, пропустивши у нижньому ряду 1 стовп- 6 стовпчиків з накидом під дужки із чик *. У кінці ряду пров'язують 2 дуж- 7 повітряних петель нижнього ряду, ки з З повітряних петель, так само 1 повітряна петля, 2 стовпчики з на-

239

вітряна петля, 6 стовпчиків під дужку із 7 повітряних петель нижнього ряду, стовпчик без накиду під дужки нижнього ряду, дужка з 3 повітряних петель, закріплюють її під наступну дужку нижнього ряду стовпчиком без накиду *. У кінці ряду пров'язують дужку з 3 повітряних петель із закріпленням у дужку нижнього ряду. 7-й ряд — * дужка з 10 повітряних петель, яку закріплюють 2 стовпчиками з накидом під повітряну петлю між стовпчиками нижнього ряду, 3 повітряні петлі, 2 стовпчики з накидом під повітряну петлю нижнього ряду, дужка з 6 повітряних петель, 1 стовпчик з накидом під дужку з 3 повітряних петель нижнього ряду *. У кінці

Іл. 13.36. Обв'язування виробів під прямим кутом.

Іл. 13.37. Схема узору. кидом під 3 повітряні петлі між стовпчиками нижнього ряду, 1 повітряна петля, ще 2 стовпчики під ці ж петлі нижнього ряду, 1 повітряна петля і ще 2 стовпчики з накидом під ці ж повітряні петлі нижнього ряду, 1 по230

ряду пров'язують дужку з 10 повітряних петель і 1 стовпчик без накиду під дужку з 3 повітряних петель. 8-й ряд — 1 стовпчик без накиду під дужку з 10 повітряних петель, 1 стовпчик з накидом в один прийом і 1 стовпчик з накидом у два прийоми під петлі цієї ж дужки °. Далі 3 повітряні петлі, піко з 4 повітряних петель із закріпленням у 1-шу петлю піко, 3 повітряні петлі, 2 стовпчики з накидом під повітряні петлі нижнього ряду °, пров'язку повторюють ще 2 рази. Потім пров'язують 3 повітряні петлі, піко і ще 3 повітряні петлі і 00 2 стовпчики з накидом під 6 повітряних петель нижнього ряду і ще 2 стовпчики з накидом 00 під наступні 6 повітряних петель . Після цього ще раз повторюють пров'язку від 00 до . У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик у два прийоми,

'•*••

. ' - • ' . • • • " "

Іл. 13.38. Краї для обв'язування виробів.

піко з 4 петель із закріпленням за стовпчик, над яким воно пров'язане. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.37. Краї для обв'язування виробів (іл. 13.38). Пряжа будь-якої якості. Крючок № 2. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два і три прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.39.

Для філейних узорів використовують будь-яку бавовняну, синтетичну

Іл. 13.39. Схема узору. або шовкову пряжу, муліне тощо. 1 стовпчик з накидом в один прийом Крючок добирають відповідно до тов, і стовпчик без накиду під дужку з 10 щини пряжі. повітряних петель. Нитку обрізують Основою філейних узорів є пряма і закріплюють. клітина, пров'язана стовпчиками з наОбв'язування виробів під прямим кидом у два або три прийоми. Якщо кутом (іл. 13.36). Пряжа має відпров'язують сітку стовпчиком з накиповідати матеріалу виробу. Крючок дом у два прийоми, то між стовпчидобирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для оздоблення , ками роблять 1 повітряну петлю, якщо з накидом у три прийоми, то пров'яжіночих і дитячих виробів. зують 2 повітряні петлі. У сітці Прийоми в'язання: повітряні петлі, в'яжуть стовпчик у стовпчик нижнього стовпчики без накиду, стовпчики з наряду, а над повітряною петлею — кидом в один прийом і з накидом повітряну петлю. у три прийоми з однією вершиною, 23!

Іл. 13.40. Філейний квадрат.

Іл. 13.43. Схема узору.

Іл. 13.45. Схема узору. Іл. 13.46. Широка філейна прошивка.

Іл. 13.42. Філейна прошивка № 1.

Іл. 13.47. Схема узору.

/л. 13.41. Схема узору.

Іл. 13.44.' Філейна оздоблювальна прошивка. 232

Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики з накидом у два або три прийоми. Краще застосувати стовпчики у два прийоми, тому що стовпчики у три прийоми збільшують ширину клітини і втрачається квадратність узору. Умовний знак X означає пров'язку З стовпчиків: 1 стовпчик пров'язують

у стовпчик нижнього ряду, 1 стовпчик — під повітряну петлю між стовпчиками нижнього ряду або у повітряну петлю і 1 стовпчик — також у стовпчик нижнього ряду. Знак X X відповідає такій пров'язці: 1 стовпчик пров'язують у стовпчик нижнього ряду, 1 стовпчик — під повітряну петлю або у повітряну петлю нижнього

233

Іл. 13.48. Філейна прошивка кутом.

ряду, 1 стовпчик — у стовпчик нижнього ряду, причому цей стовпчик є середнім, третім для першого знака X і першим для другого знака X, тобто середнім для двох знаків X. Якщо йдуть підряд знаки X X X X X, то кожний середній стовпчик є спільним. Для філейних узорів можна використати узори вишивки хрестиком за умови, що вони будуть рельєфні у в'язанні. Філейний квадрат (іл. 13.40). Рекомендується для в'язання серветки, скатерки. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики з накидом у два прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.41. Філейна прошивка № 1 (іл. 13.42). Рекомендується для в'язання блузок. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.43.

Іл. 13.51. Схема узору. Широка філейна прошивка (іл. 13.46). Рекомендується для в'язання декоративних виробів. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.47. Філейна прошивка кутом (іл. 13.48). Рекомендується для декоративного оздоблення блузок, платтів. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.49. Вузька філейна прошивка (іл. 13.50). Рекомендується для декоративного оздоблення виробів. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.51. ПРОВ'ЯЗУВАННЯ РІЗНИХ МОТИВІВ

Іл. 13.50. Вузька філейна прошивка. Філейна оздоблювальна прошивка (іл. 13.44). Рекомендується для декоративного оздоблювання виробів. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.45.

Іл. 13.49. Схема узору. 284

Мотиви — складова частина багатьох виробів, в'язаних крючком. З'єднання мотивів різними способами дає можливість створити різноманітні вироби. Мотиви можна використовувати і для оздоблення шалей, серветок та ін.

235

Горизонтальний мотив (іл. 13.52). Рекомендується для декоративного оздоблення блузок та платтів. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.53. Легкий мотив для пледа (іл. 13.54). Мотиви в'яжуть із різнокольорових ниток, залишків пряжі. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.55. Ажурний мотив № 1 (іл. 13.56). Пряжа будь-якої якості синтетична або бавовняна. Крючок № 2—2,5. Рекомендується для в'язання серветок. Іл. 13.52. Горизонтальний мотив.

Іл. 13.58. Мотив для доріжки.

Іл. 13.56. Ажурний мотив № 1.

N.

Іл. 13.59. Схема узору.

Іл. 13.57. Схема узору. Іл. 13.53. Схема узору.

Іл. 13.54. Легкий мотив для пледа.

Іл. 13.55. Схема узору. 236

Прийоми в'язання: повітряні петлі, Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два і три стовпчики з накидом у два і три прийоми, стовпчики з накидом в один прийоми, дужки з 5 і 7 повітряних прийом. петель. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.61. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.57. Чотирикутна серветка (іл. 13.62). Мотив для доріжки (іл. 13.58). ПряПряжа будь-якої якості бавовняна, жа будь-якої якості бавовняна або синтетична або ірис. Крючок № 2 — ірис. Крючок № 2—2,5. 2,5. Прийоми в'язання: повітряні петлі, Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики з накидом у два глухі петлі, стовпчики з накидом у три і три прийоми, стовпчики з двома прийоми і ці ж стовпчики з однією накидами у три прийоми. вершиною. Для стислості в описі виМотив в'яжуть за схемою іл. 13.59, конання узору стовпчики з однією обв'язують мереживним краєм. ' вершиною позначають «стовпчики». Ажурний мотцв № 2 (іл. 13.60). 0-й ряд — 16 повітряних петель Пряжа будь-якої якості бавовняна з'єднують у кільце глухою петлею. або синтетична. Крючок добирають 1-й ряд — 3 петлі підйому 1 2 стовпвідповідно до товщини пряжі. Речики пров'язують разом з однією веркомендується для в'язання шалі або шиною під петлі кільця, *5 повітсерветки. 237

Іл. 13.60. Ажурний мотив М 2.

Іл. 13.62. Чотирикутна серветка.

Іл. 13.61. Схема узору. ряних петель, 3 «стовпчики» під петлі кільця *. Пров'язку повторюють по ряду ще 6 раз. У кінці ряду пров'язують 5 повітряних петель і глуху петлю у вершину 3 стовпчиків початку ряду. 2-й ряд — 3 глухі петлі пров'язують по 3 повітряних петлях нижнього ряду. Від останньої глухої петлі пров'язують 3 петлі підйому і 7 стовпчиків у 1-шу петлю підйому — це перші кутові петлі 1-го кута серветки. Далі 3 повітряні петлі, * 5 стовпчиків пров'язують у 3-тю повітряну петлю з 5 повітряних петель нижнього ряду, 3 повітряні петлі, в наступну, 3-тю повітряну петлю з наступних 5 повітряних петель нижнього ряду пров'язують 8 стовпчиків — це 2-й кут серветки. Далі 3 повітряні петлі *. Пров'язку від * до * повторюють

ще двічі. У кінці ряду пров'язують 5 стовпчиків у 3-тю повітряну петлю нижнього ряду, 3 повітряні петлі і глуху петлю в 3-тю петлю підйому початку ряду. 3-й ряд — 3 петлі підйому і 2 стовпчики пров'язують з однією вершиною у 3 стовпчики нижнього ряду, 5 повітряних петель і 3 «стовпчики», з яких 3-й і 4-й (у порядку в'язання) пров'язують з одного і 2 стовпчики з наступних стовпчиків нижнього ряду. Отже з 5 стовпчиків нижнього ряду у верхньому ряду пров'язуватимуть 6 стовпчиків. Така пров'язка зберігатиметься у кожному парному ряду (2, 4, 6 і т. д.). Далі 5 повітряних петель, з 8 стовпчиків нижнього ряду пров'язують 12 стовпчиків по 3 «стовпчики» 4 рази, між «стовпчиками» пров'язують по 3 повітряні петлі. Стовпчики 4-й, 7-й і 10-й пров'язують у ті самі стовпчики нижнього ряду, в які пров'язували стовпчики 3-й, 6-й і 9-й — це 1-й кут серветки. Після 12-го стовпчика пров'язують 5 повітряних петель, потім 6 «стовпчиків» нижнього ряду через З повітряні петлі, 5 повітряних петель. Потім пров'язують 12 «стовпчиків» з 8 стовпчиків нижнього ряду — це 2-й кут серветки, і таку пров'язку повторюють ще 2 рази. У кінці ряду пров'язують 5 повітряних петель і глуху петлю в 3-тю петлю підйому на початку ряду. 4-й ряд — 1 глуха петля під повітряну петлю нижнього ряду і 5 стовпчиків у наступну петлю нижнього ряду *, б повітряних петель і 5 стовпчиків під 3 повітряні петлі кутової

238

пров'язки нижнього ряду, 3 повітряні петлі і в 2-гу повітряну петлю між стовпчиками нижнього кута, пров'язують 8 стовпчиків, 3 повітряні петлі і 5 стовпчиків під наступну 2-гу петлю між кутовими стовпчиками нижнього ряду *. Пров'язку від * до * повторюють ще тричі. У кінці ряду 5 повітряних петель і глуху петлю пров'язують у 3-тю петлю підйому початку ряду. Збільшення серветки до розміру скатертини досягають за рахунок додавання 6 стовпчиків над 5 стовпчиками нижнього ряду, причому такі додавання збільшують у кожному парному ряду. Наприклад, така обв'язка була у 4-му, 6-му і т. д. рядах. Обв'язка серветки — між стовпчиками з однією вершиною під повітряні петлі пров'язують по 3 «стовпчики», потім піко з 5 повітряних петель із закріпленням у 1-шу петлю піко, потім 5 повітряних петель, які закріплюють стовпчиками без накиду під повітряні петлі між стовпчиками нижнього ряду. Серветка із зубчастим краєм (іл. 13.63). Пряжа — бавовняна нитка, ірис, кольорові нитки для штопання. Крючок № 2. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два, три прийоми і стовпчики з 4 і 3 накидами. 0-й ряд — ланцюжок з 12 повітряних петель замикають у кільце глухою петлею. 1-й ряд — 1 петля повороту, під петлі кільця пров'язують 18 стовпчиків без накиду, у кінці ряду глуха петля у петлю повороту. 2-й ряд — 5 петель підйому,* 2 повітряні петлі і в усі стовпчики нижнього ряду пров'язують 17 стовпчиків з 4 накидами, між стовпчиками — по 2 повітряні петлі *. У кінці ряду пров'язують 2 повітряні петлі і глуху петлю у верхню петлю підйому. 3-й ряд — 1 петля повороту, по всьому ряду під повітряні петлі нижнього ряду пров'язують по 2 стовпчики без накиду і по 1 стовпчику без накиду у стовпчики нижнього ряду. 4-й ряд — 5 петель підйому, 3 стовпчики з 3 накидами пров'язують у стовпчики без накиду (над стовпчиком з 4 накидами нижнього ряду). Ці З стовпчики і петлю підйому пров'язують з однією вершиною, 5 повітряних петель, * 4 стовпчики з 3 на-

Іл. 13.63. Серветка із зубчастим краєм. кидами з однією вершиною пров'язують над стовпчиком з 4 накидами у стовпчик без накиду нижнього ряду, 5 повітряних петель *. Пров'язку повторюють ще 16 раз. У кінці ряду пров'язують глуху петлю у вершину стовпчиків початку ряду. 5-й ряд — під повітряні петлі нижнього ряду пров'язують по 5 стовпчиків без накиду, у кінці ряду пров'язують глуху петлю у 1-й стовпчик початку ряду. 6-й ряд — 3 петлі підйому, 2 повітряні петлі, * 2 стовпчики з накидом у три прийоми через 2 повітряні петлі, пров'язують у 3-й стовпчик без накиду нижнього ряду (всередині), 2 повітряні петлі, 1 стовпчик з накидом у три прийоми пров'язують над вершиною 4 стовпчиків з однією вершиною нижнього ряду, 2 повітряні петлі *. Пров'язку повторюють по всьому ряду, у кінці ряду пров'язують глуху петлю у петлю підйому. 7-й ряд — 1 петля підйому, під повітряні петлі і між стовпчиками нижнього ряду по всьому ряду пров'язують по 2 стовпчики без накиду. У кінці ряду пров'язують глуху петлю у петлю підйому. 8-й ряд — 3 петлі підйому, 3 стовпчики з накидом у три прийоми пров'язують з однією вершиною у першу петлю підйому. * 6 повітряних петель, 4 стовпчики з накидом у 3 прийоми пров'язують між 2 стовпчиків без накиду над 2 стовпчиками через 2 повітряні петлі нижнього ряду *. Повторюють пров'язку по ряду ще 16 раз. У кінці ряду пров'язують глуху петлю у вершину стовпчиків початку ряду.

9-й ряд (край зубцями) — 5 повітряних петель, 1 петля повороту і 5 стовпчиків без накиду в 5 повітряних петель, потім глуха петля під повітряні петлі 8-го ряду. В'язання повертають. Пров'язку краю виконують у горизонтальному напрямі відносно кола серветки. Пров'язують 5 стовпчиків без накиду у стовпчики попереднього ряду за задню ниточку косички, потім 2 повітряні петлі, 1 петлю повороту, 2 стовпчики без накиду і 2 повітряні петлі, потім 5 стовпчиків без накиду за задню ниточку косички стовпчиків нижнього ряду і глуху петлю під повітряні петлі нижнього ряду. Роботу повертають, пров'язують 7 стовпчиків без накиду за задню ниточку косички стовпчиків попереднього ряду, 2 повітряні петлі, 1 петлю повороту, 2 стовпчики без накиду у повітряні петлі за задню ниточку косички стовпчиків попереднього ряду. У кінці ряду пров'язують глуху петлю під повітряні петлі 8-го ряду. Роботу повертають, пров'язують 9 стовпчиків без накиду за задню ниточку косички стовпчиків нижнього ряду, 2 повітряні петлі, 1 петлю повороту, 2 стовпчики без накиду у повітряні петлі і 9 стовпчиків без накиду за задню ниточку косички нижнього ряду.' У кінці ряду — глуха петля під повітряні петлі 8-го ряду — це середина зубця. Далі в'яжуть 2-гу половину зубця, не дов'язуючи у кінці кожного ряду по 2 стовпчики без накиду, роботу повертають і в'яжуть у зворотний бік стовпчики без накиду за задню ниточку косички, пров'язуючи у кінці кожного ряду глуху петлю під повітряні петлі 8-го ряду. Коли залишиться 5 стовпчиків, закріплених під повітряні петлі 8-го ряду, пров'язують наступний зубець, так в'яжуть по всьому колу. Ажурний узор (іл. 13.64). Пряжа бавовняна (ірис, ромашка, кроше та ін.). Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання декоративних виробів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два прийоми і стовпчики з накидом у два прийоми з однією вершиною. 0-й ряд — ланцюжок-основа з петель, кількість яких кратна 8 плюс 2 петлі для краю. 240

/л. 13.64. Ажурний узор.

Іл. 13.65. Узор «черепашки з ажуром». 1-й ряд — 1 петля повороту (в повітря), далі по всіх петлях ланцюжка пров'язують стовпчики без накиду. 2-й ряд — 3 петлі підйому, * 1 повітряна петля, пропускають у нижньому ряду 1 стовпчик без накиду, в наступні 3 стовпчики нижнього ряду пров'язують по 1 стовпчику з накидом, 1 повітряна петля, у нижньому ряду пропускають 1 стовпчик, в наступні З стовпчики нижнього ряду пров'язують 3 стовпчики з накидом з однією вершиною *. У кінці ряду пров'язують 1 повітряну петлю і стовпчик з накидом в останній стовпчик нижнього ряду. Чергуючи пров'язку 1-го і 2-го рядів, над стовпчиками 2-го ряду наступний 2-й ряд пров'язують у шаховому порядку. Узор «черепашки з ажуром» (іл. 13.65). Пряжа шерстяна, бавовняна або синтетична. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два прийоми, черепашка з 8 стовпчиків з накидом у два прийоми.

0-й ряд — ланцюжок-основа з петель, кількість яких кратна 8 плюс 2 петлі для країв і 5 петель для симетрії. 1-й ряд — 1 петля підйому (в повітря), 1 стовпчик без накиду в петлю ланцюжка, * 2 повітряні петлі, пропускають у ланцюжку 3 петлі, в 4-ту петлю ланцюжка пров'язують 2 стовпчики з накидом у два прийоми через 3 повітряні петлі, 2 повітряні петлі, пропускають у ланцюжку 3 петлі, в 4-ту пров'язують стовпчик без накиду, * . У кінці ряду пров'язують 2 повітряні петлі, пропускають у ланцюжку 3 петлі, в 4-ту пров'язують 2 стовпчики з накидом у два прийоми через З повітряні петлі, пропускають 1 петлю в ланцюжку, в наступну пров'язують 1 стовпчик з накидом у два прийоми. 2-й ряд — 1 петля підйому (в повітря), стовпчик без накиду у стовпчик з накидом нижнього ряду, черепашка з 8 стовпчиків з накидом під 3 повітряні петлі між стовпчиками нижнього ряду, 1 стовпчик без накиду під 2 повітряні петлі нижнього ряду, * 1 повітряна петля, 1 стовпчик без накиду під наступні 2 повітряні петлі нижнього ряду, черепашка з 8 стовпчиків з накидом під 3 повітряні петлі між 2 стовпчиками з накидом нижнього ряду, 1 стовпчик без накиду під 2 повітряні петлі нижнього ряду *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду під 2 повітряні петлі нижнього ряду і 1 стовпчик без накиду в петлю повороту нижнього ряду. 3-й ряд — 3 петлі повороту, * 2 повітряні петлі, стовпчик без накиду між 4-м і 5-м стовпчиками черепашки нижнього ряду, 2 повітряні петлі, 2 стовпчики з накидом через 3 повітряні петлі пров'язують під повітряну петлю між стовпчиками без накиду нижнього ряду *. У кінці ряду пров'язують 2 повітряні петлі, 1 стовп. чик без накиду між 4-м і 5-м стовпчиками черепашки нижнього ряду, 2 повітряні петлі і 1 стовпчик з накидом у стовпчик без накиду нижнього ряду. 4-й ряд — 1 петля повороту (в повітря), стовпчик без накиду в стовпчик нижнього ряду, 1 повітряна петля, 1 стовпчик без накиду під 2 повітряні петлі нижнього ряду, 1 повітряна петля, * 1 стовпчик без накиду під 2 повітряні петлі нижнього ряду, черепашки під 3 повітряні петлі між стовп-

Іл. 13.66. Схема узору.

Іл. 13.67. Двоколірний узор. чиками нижнього ряду, стовпчик без накиду під 2 повітряні петлі нижнього ряду, 1 повітряна петля *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду, 1 повітряну петлю в петлю підйому. 5-й ряд — в'яжуть, як 3-й, в шаховому порядку. 6-й ряд — в'яжуть, як 2-й. Мотив для шалі № 1. Пряжа шерстяна арт. 10/2 в одну нитку. Крючок № 3. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, дужки із 7 повітряних петель, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у три прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.66. Двоколірний узор (іл. 13.67). Пряжа шерстяна, бавовняна або синтетична. Крючок № 2—3. Рекомендується для в'язання дитячих виробів. У виробах використовується пряжа двох контрастних кольорів.

241

Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у три прийоми. 0-й ряд — ланцюжок-основа з петель, кількість яких кратна 4 плюс 2 петлі для краю (виконують ниткою основного кольору). 1-й ряд — 3 петлі підйому, по всьому ряду пров'язують стовпчики 3 накидом (виконують ниткою основного кольору). 2-й ряд — ниткою оздоблювального кольору закріплюють пров'язкою стовпчики без накиду у стовпчик нижнього ряду нитками двох кольорів, нитку не відрізають, а залишають збоку, * ниткою оздоблювального кольору пров'язують 3 повітряні петлі, стовпчик без накиду після кожного третього стовпчика нижнього ряДУ *, У кінці ряду пров'язують стовпчик без накиду в стовпчик нижнього ряду. Нитку не обрізають. 3-й ряд — 3 петлі підйому, * 3 стовпчики з накидом під повітряні петлі нижнього ряду *. У кінці ряду пров'язують стовпчик з накидом у стовпчик без накиду нижнього ряду (виконують ниткою основного кольору). 4-й ряд — ниткою оздоблювального кольору пров'язують стовпчик без накиду, з'єднавши 2 нитки у стовпчик з накидом нижнього ряду, потім нитку основного кольору відокремлюють і ряд в'яжуть ниткою оздоблювального кольору, весь ряд пров'язують, як 2-й ряд. У процесі роботи чергують пров'язку 2-го і 3-го рядів. Узор «двоколірна черепашка» (іл. 13.68). Пряжа — ірис або шерстяна двох відтінків, наприклад оранжевого і теракотового або голубого і світлосинього тощо. Рекомендується для в'язання дитячих виробів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два або три прийоми, черепашки із 7 стовпчиків з накидом у два або три прийоми (залежно від товщини пряжі). 0-й ряд — ланцюжок-основа з петель, кількість яких кратна 7 плюс 2 для краю. 1-й ряд — 3 петлі повороту *, пропускають 3 петлі ланцюжка, а в 4-ту пров'язують черепашку, знову пропускають 3 петлі ланцюжка, а в 4-ту пров'язують стовпчик без накиду *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду (виконують ниткою теракотового кольору).

Іл. 13.68. Узор «двоколірна черепашка».

Іл. 13.69. Двоколірний мотив для чохла на диванну подушку. 2-й ряд — 3 петлі повороту, їх пров'язують 2 нитками (оранжева і теракотова, з'єднані разом), потім відокремлюють нитку теракотового кольору і в'язку продовжують ниткою оранжевого кольору. У стовпчик без накиду пров'язують 3 стовпчики черепашки, * 1 стовпчик без накиду пров'язують у 4-й стовпчик черепашки нижнього ряду і черепашку в стовпчик без накиду нижнього ряду *. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду в 4-й стовпчик черепашки і 4 стовпчики черепашки в останній стовпчик ряду. У роботі повторюють пров'язку 1-го і 2-го рядів, чергуючи колір нитки. Двоколірний мотив для чохла на диванну подушку (іл. 13.69). Пряжа будь-якої якості шерстяна, синтетична, муліне (6 ниток), ірис тощо.

Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду в один прийом, стовпчики з накидом, стовпчики з накидом у три прийоми, з таких самих стовпчиків черепашки, у кожній по 7 стовпчиків. Мотиви можна в'язати із двох відтінків кожного кольору, додержуючи загальної гармонії добору кольорів. 0-й ряд (виконують ниткою рожевого кольору) — ланцюжок з 8 повітряних петель, з'єднаних у кільце глухою петлею. 1-й ряд — 3 петлі підйому, 19 Стовпчиків з накидом під петлі кільця. У кінці ряду пров'язують глуху петлю в петлю підйому (виконують ниткою рожевого кольору). 2-й ряд — від глухої петлі пров'язують * 7 повітряних петель, закріплюють їх стовпчиком без накиду після кожного 5-го стовпчика нижнього ряду *. Пров'язку від * до * повторюють ще двічі. У кінці ряду пров'язують глуху петлю в глуху петлю початку ряду. Нитку не обрізають (виконують ниткою рожевого кольору). 3-й ряд — закріплюють нитку в глуху петлю, залишаючи кінець 2 см для закріплення з виворітного боку мотиву, *° 2 стовпчики без накиду під дужку нижнього ряду, 1 стовпчик з накидом в один прийом, 1 стовпчик з накидом у два прийоми, 3 стовпчики з накидом у три прийоми, 1 стовпчик з накидом у два прийоми, 1 стовпчик з накидом в один прийом, 2 стовпчики без накиду, * всі ці стовпчики пров'язати під 7 повітряних петель нижнього ряду *. Пров'язку від * до * повторюють по ряду ще тричі. У кінці ряду пров'язують глуху петлю в глуху петлю початку ряду. Нитку не обрізають (виконують • ниткою основного кольору). З'єднання мотивів. 1-й мотив закінчують за описаним узором, наступні приєднують під час пров'язування останнього ряду (синього кольору) так: кожний 4-й стовпчик мотиву, що пров'язується, приєднується глухою петлею до 4-го стовпчика черепашки 1-го мотиву, після чого дов'язуються стовпчики черепашки. Перший ряд мотивів з'єднують у двох місцях, наступні — у шести і восьми місцях.

Іл. 13.70. Мотив «трояндочка».

Мотив «трояндочка» (іл. 13.70). Пряжа шерстяна арт. 32/2, ірис, шовкова нитка. Крючок № 2. Рекомендується як декоративна прикраса. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом в один прийом, стовпчики з накидом у два прийоми, стовпчики з накидом у три прийоми. 0-й ряд — 8 повітряних петель з'єднують глухою петлею в кільце. 1-й ряд — 3 петлі підйому, *2 повітряні петлі, 1 стовпчик з накидом у два прийоми під петлі кільця*, повторюють ще 6 раз. У кінці ряду пров'язують 2 повітряні петлі і 1 глуху петлю в петлю підйому. 2-й ряд — *1 стовпчик без накиду під 2 повітряні петлі між стовпчиками нижнього ряду і під ці ж повітряні петлі пров'язують 1 стовпчик з накидом в один прийом, 2 стовпчики з накидом у два прийоми, 1 стовпчик з накидом в один прийом, 1 стовпчик без накиду*. У кінці ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду під 2 повітряні петлі нижнього ряду. 3-й ряд — по всьому ряду пров'язують по 3 повітряні петлі, закріплюючи їх у стовпчик з накидом 1-го ряду. 4-й ряд — по всьому ряду під 3 повітряні петлі 3-го ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду, 1 стовпчик з накидом в один прийом, 3 стовпчики з накидом у два прийоми, 1 стовпчик з накидом в один прийом, 1 стовп-

243

чик без накиду і 1 стовпчик без накиду в закріплення 3-го ряду. 5-й ряд — по всьому ряду пров'язують 3 повітряні петлі, закріплюючи їх стовпчиком без накиду в закріплення 4-го ряду. 6-й ряд — під повітряні петлі 5-го ряду по всьому ряду пров'язують 1 стовпчик з накидом в один прийом, 2 стовпчики з накидом у два прийоми, 1 стовпчик з накидом у три прийоми, 2 стовпчики з накидом у два прийоми, 1 стовпчик з накидом в один прийом. Кожний листочок закріплюють стовпчиком без накиду в закріплення 4-го ряду. 7-й ряд — по всьому ряду пров'язують по 4 повітряні петлі, закріплюючи їх у закріплення листочків 6-го ряду. 8-й ряд — під повітряні петлі 7-го ряду пров'язують 1 стовпчик без накиду, 1 стовпчик з накидом в один прийом, 3 стовпчики з накидом у два прийоми, 3 стовпчики з накидом у три прийоми, 3 стовпчики 3 накидом у два прийоми, 1 стовпчик з накидом в один прийом, кожну пров'язку листочка закріплюють стовпчиком без накиду в закріплення нижнього ряду. Нитку обрізають, залишаючи кінець 15—20 см, закріплюють її з вивороту і нею пришивають мотив до виробу, попередньо стягнувши нею стовпчики по верху стовпчиків 1-го ряду. Наведені далі мотиви в'яжуть за схемами. Мотив для чохла на диванну подушку. Пряжа будь-якої якості контрастних кольорів синтетична, ірис або шерстяна. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом в один, два та три прийоми, дужки з 5 повітряних петель. Мотив в'яжуть за схемою іл. 13.71. Мотив «маленька квіточка». Пряжа будь-якої якості і товщини. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання шалі, серветок. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з двома або трьома накидами (залежно від товщини пряжі). Мотив «маленька квіточка» в'яжуть за схемою іл. 13.72. 244

Іл. 13.73. Схема узору

Іл. 13.75. Схема узору.

Іл. 13.71. Схема узору.

Іл. 13.72 Схема узору. Багатоколірний круглий мотив. Пряжа будь-якої якості, різноманітних кольорів. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання серветок, декоративних виробів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у три прийоми і ті самі стовпчики з накидом з однією вершиною. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.73. Оздоблювальний квадрат. Пряжа будь-якої якості. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання пледів. Можна використати залишки різноманітної пряжі. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики з накидом у два прийоми, піко з 4 петель із закріпленням у 1-шу петлю.

Іл. 13.76. Схема узору.

Іл. 13.74. Схема узору

Іл. 13.78. Схема узору.

Іл. 13.77. Схема узору.

245

Іл. 13.79. Схема узору. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.74. Мотив з пишними стовпчиками. Пряжа будь-якої якості шерстяна або синтетична. Крючок № 2,5 — 3. Рекомендується для в'язання різноманітних декоративних прикрас. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, дужки з 5 повітряних петель, стовпчики з накидом у три прийоми, пишні стовпчики, піко з 3 петель із закріпленням у 1-шу петлю. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.75. Мотив для шалі № 2. Пряжа шерстяна арт. 32/2 в 4 нитки. Крючок № 3. Рекомендується для в'язання різноманітних декоративних оздоблень. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду,

стовпчики з накидом у два, три прийоми, стовпчики з 4 накидами в 4 прийоми з однією вершиною. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.76. Гіпюрний мотив. Пряжа будь-якої якості бавовняна, синтетична або шовкова. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання будь-яких виробів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом в один, два, три прийоми, піко з 4 петель із закріпленням за стовпчик, над яким його пров'язано. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.77. Мотив для оздоблювального краю. Пряжа будь-якої якості бавовняна, синтетична або шерстяна. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом у два прийоми, піко з 4 петель із закріпленням за стовпчик, над яким його пров'язано. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.78. Мотив для серветки. Пряжа будьякої якості і кольору. Крючок добирають відповідно до товщини пряжі. Рекомендується для в'язання різноманітних виробів. Прийоми в'язання: повітряні петлі, глухі петлі, стовпчики без накиду, стовпчики з накидом в один, два прийоми і стовпчики з 4 накидами в чотири прийоми. Узор в'яжуть за схемою іл. 13.79.

14. В'ЯЗАННЯ СПИЦЯМИ Ручне в'язання на спицях було ОСНОВИ В'ЯЗАННЯ СПИЦЯМИ популярне здавна і зберегло попуМатеріали та інструменти лярність у наш час. Трикотаж став улюбленцем моди. Це не тільки Для в'язання спицями використозручний жіночий, чоловічий і дитявують різну пряжу — шерстяну, синчий одяг, а й предмети оздоблення тетичну, льняну, ірис, мохер, «пінжитла: декоративні подушки, серветгвін». Шерстяна пряжа еластична ки, накидки, абажури та ін. і пружна, а тому вироби, виготовУ цій книзі матеріал по в'язанню лені з неї, добре тримають свою спицями обмежено тільки в'язаними форму. узорами — основою трикотажного поУ наш час особливо популярна лотна. льняна пряжа. Дуже красивий виНе можна дати якусь одну унігляд мають декоративні подушки, версальну пораду для в'язання всіх серветки, накидки, абажури, літні виробів, бо в кожному окремому костюми, ажурні кофточки, плаття випадку все залежить від багатьох фольклорного стилю, легкі жилети факторів. Існує багато узорів для з гіпюрним рисунком ажурного пов'язання спицями. Добір узору і прялотна. Пряжа домашнього прядіння жі для даної моделі — дуже важлива типу ризької, дунаєвецької, кавказької, умова. Невдало дібраний узор може купавнинської рекомендується для випогіршити і навіть зіпсувати модель. готовлення спортивних виробів — Красивий сам по собі узор сприйшлемів, шапочок, светрів, гетрів, румається по-різному залежно від якості кавичок. З тонкої шерстяної пряі кольору пряжі. Це особливо стожі № 32/2 в'яжуть вечірні шалі сується рельєфних узорів, для яких і кофточки, нарядні плаття і костюми. не всяка пряжа виграшна. Щоб Для поліпшення якостей в'язаного полегшити вибір узорів, нижче навеполотна часто поєднують ірис і дено короткі характеристики і решерсть, мохер і шерсть, пух і шерсть, комендації щодо застосування тієї , шерсть і люрикс тощо. Підготовлену чи іншої пряжі. для в'язання пряжу слід випрати Трикотаж дуже зручний, відповіу пасмах. Температура води не подає вимогам сучасної моди. Цим винна перевищувати 40 °С. Суху можна пояснити застосування нових пряжу перемотують у клубки вручну прийомів і художнього оформлення, або на спеціальних машинках для коли в одній моделі поєднуються перемотування пряжі. В останньому полотна різних структур, щільності, випадку одержуємо зразу два кінці — кольорів, драпірувань, защипів. .Шивнутрішній і зовнішній, що полегроко застосовується поєднання гладшує роботу. кофарбованих одноколірних трикотажДля ручного в'язання часто вико• них полотен виворітної гладі з типово ристовують нитки із старих виробів. трикотажними узорами і косичками, В'язані вироби розпорюють по швах, з фантазійними рельєфними струкрозпускають деталі залежно від того, турами, петельними узорами, з твияк вони були зв'язані. В'язальницідовим переплетенням. Можна також початківці можуть проконсультувауспішно поєднувати трикотаж з інтися з більш досвідченими. Дуже шими матеріалами — хутром, замшею, важливо визначити початок і кітканиною. нець в'язання у виробі. Наприклад, якщо рукав зв'язаний знизу вгору, то розпускати слід зверху вниз. Шапочку розпускають від центра голівки, шкарпетки — від великого пальця і т. ін. Розпущену пряжу змотують у неве247

ликі пасма (по 100 г кожне) і перуть у воді з додаванням дитячого мила або прального порошку і двох столових ложок нашатирного спирту для пом'якшення води. Для полоскання у воду додають трохи оцту, сушать пряжу в теплому місці з підвішеними на кінцях тягарцями. Пожовклу пряжу можна відбілити спеціальними відбілювачами або розчином пергідролю. Перед відбілюванням пряжу потрібно намочити і намилити. Потім в емальовану посудину наливають воду (приблизно 10 л), додають 32%-й розчин пергідролю з розрахунку 1,5 склянки на 1 кг пряжі і нагрівають до температури 60 °С. Відбілювання триває З—5 год під закритою кришкою при періодичному помішуванні. Через 3 год пряжу виймають, розчин знову підігрівають і продовжують відбілювання. Відбілену пряжу не можна сушити на сонці. Фарбування пряжі — ще один спосіб поліпшення й оновлення старої або линялої нитки. У процесі фарбування можна підсилити колір, надати йому нового відтінку або зовсім змінити колір. Не слід фарбувати зразу весь клубок, краще поекспериментувати на окремих відрізках нитки. Великий ефект у виробі дає тонована пряжа різних відтінків від світлого до темного. Таку пряжу можна виготовити вдома, фарбуючи пасмо у п'ять різних кольорів. Довжина кола пасма має бути не менш як 1 —1,2 м. У розчин фарби опускають певні ділянки пасма, сушать їх, а потім фарбують в інший колір наступні ділянки. Звичайно на стиках з'являються додаткові відтінки, що надає пряжі ще більшого ефекту. Пряжу можна фарбувати в різні відтінки того самого кольору, витримуючи в розчині барвника окремі ділянки пасма різний час. Особливо красиві кольори і відтінки дають натуральні барвники, як-от: резеда, жостір, лушпиння цибулі, ромашка, чай, бруньки тополі, кора берези, черемхи, вільхи, корінь барбарису, квітки чебрецю та чорного бузку. Для в'язання виробів користуються спицями різного діаметра — від 1 до 8 мм. Діаметр спиці визначає її номер. Обов'язковою умовою красивої в'язки є правильний вибір номе-

рів спиць і ниток. Товщина спиці має бути вдвоє більша від товщини нитки. Проте це співвідношення можна порушити, щоб досягти певних властивостей в'язаного полотна. Так, наприклад, резинку по низу виробу рекомендується в'язати тоншими спицями, деякі ажурні переплетення з бавовняної нитки, навпаки, в'яжуть спицями більшої товщини. Найпоширеніші металеві спиці — алюмінієві та сталеві. Для в'язання великих виробів варто використовувати дерев'яні або пластмасові спиці. Спиці бувають прямі і круглі. Довжина прямих спиць не повинна перевищувати ЗО—35 см. Якщо спиці носять у сумці, то на їх кінці слід настромлювати корок або шкільну гумку. Для в'язання деяких виробів користуються круглими спицями завдовжки 60 см. На тросику таких спиць можна розмістити велику кількість петель, і виріб не треба тримати в руках. Шкарпетки, рукавички, шлеми, шапочки, гольфи, комірці рекомендується в'язати п'ятьма тонкими спицями № 1,5 — 3 мм, загостреними з обох кінців. Кожна в'язальниця повинна індивідуально вибирати номер спиць і пряжі незалежно від загальних рекомендацій.

Різновиди петель та їх умовні позначення Умовні позначення петель і способи їх виконання наведено на іл. 14.1. Основою в'язаного полотна є лицьова (іл. 14.2) і виворітна (іл. 14.3) петлі, які можна виконувати двома способами. 1 — лицьова петля. Кінець правої спиці вводять у петлю на лівій спиці зліва направо від себе, підхоплюють робочу нитку за спицею і витягують петлю на себе. Петлю, що утворилася, скидають з лівої спиці, а нову петлю залишають на правій спиці (іл. 14.4). 2— лицьова схрещена петля. Кінець правої спиці вводять у петлю на лівій спиці справа наліво від себе, захоплюють робочу нитку за спицею і витягують петлю на себе. Петлю, що утворилася, скидають, а нову залишають на правій спиці. Слід пам'ятати, що під час в'язання лицьових петель робоча нитка завжди знаходиться за спицею (іл. 14.5).

Іл. 14.1. Умовні позначення петель.

Іл. 14.4. Пров'язування лицьової петлі.

Іл. 14.5. Пров'язування лицьової схрещеної петлі. Іл. 14.2. Полотно, пров'язане лицьовими петлями.

Іл. 14.3. Полотно, пров'язане виворітними петлями.

3— виворітна петля. Праву спицю вводять під робочу нитку в отвір петлі, підхопивши робочу нитку зверху, протягують її в петлю на лівій спиці спереду назад (іл. 14.6). 4— виворітна схрещена петля. Кінець правої спиці вводять у петлю, захоплюючи робочу нитку так, щоб вона опинилася під спицею, і витягують нову виворітну петлю спереду назад (іл. 14.7). Слід пам'ятати, що під час в'язання виворітних петель робоча нитка має завжди знаходитися перед спицею. Під час в'язання виворітних схрещених петель лицьові петлі треба пров'язувати схрещеними. Для зменшення кількості петель у ряду можна ' пров'язувати по кілька лицьових або виворітних петель разом. При цьому 2 або більше петельних стовпчиків з'єднуються. Напрям утворених стовпчиків залежить від способу пров'язування петель. 249

248

5— дві петлі разом, пров'язані лицьовою петлею. Пров'язуючи 2 лицьові петлі разом, кінець правої спиці вводять від себе справа наліво і спереду назад крізь 2 петлі, що знаходяться на лівій спиці. Захоплюють спицею нитку і витягують її на себе. Петельний стовпчик нової петлі займає прямий напрям (іл. 14.8). 6— дві лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо. Кінець правої спиці вводять від себе крізь 2 лицьові петлі зліва направо, як під час в'язання лицьової петлі. Захоплюють нитку кінцем спиці і протягують її на себе. Петельний стовпчик нової петлі нахиляється вправо (іл. 14.9). 7— дві лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво. Першу з 2 лицьових петель знімають непров'язаною з лівої спиці на праву, вводячи кінець правої спиці крізь петлю

Іл. 14.6. Пров'язування виворітної петлі.

Іл. 14.7. Пров'язування виворітної схрещеної петлі.

Іл. 14.8. Дві петлі разом, пров'язані лицьовою петлею.

Іл. 14.9. Дві лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо.

Іл. 14.10. Дві лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво.

250

від себе зліва направо. Потім повертають цю ж петлю у перевернутому вигляді на ліву спицю. Кінець правої' спиці вводять крізь обидві петлі від себе справа наліво, захоплюють нитку і витягують її на себе. Петельний стовпчик нової петлі дістає нахил уліво (іл. 14.10). 8— дві виворітні петлі разом, пров'язані з нахилом уліво з лицьового боку. Робоча нитка знаходиться перед спицею. Знімають без пров'язування 2 виворітні петлі з лівої спиці на праву, міняють їх місцем і пров'язують звичайною виворітною петлею. Петельний стовпчик нової петлі дістає по лицьовому боку нахил уліво (іл. 14.11). 9— дві виворітні петлі разом, пров'язані з нахилом управо з лицьового боку. Робоча нитка знаходиться за

спицею. Кінець правої спиці вводять у 2 петлі справа наліво, захоплюють нитку, що знаходиться перед спицею, зверху від себе і протягують її крізь обидві петлі. Петельний стовпчик нової петлі дістає по лицьовому боку нахил управо (іл. 14.12). 10— три петлі разом, пров'язані лицьовою петлею. При цьому способі пров'язування 3 лицьових петель середня лицьова петля утворює рівну косичку (іл. 14.13). Знімають на спицю вперед 1-шу та 2-гу петлі з лівої спиці і міняють їх місцями так, щоб 2-га петля зайняла місце 1-ї. Повертають усі петлі на ліву спицю і пров'язують разом лицьовою схрещеною петлею. 11— три петлі разом, пров'язані лицьовою петлею з нахилом уліво. Робоча нитка знаходиться за спицею.

Іл. 14.11. Дві виворітні петлі разом, пров'язані з нахилом уліво з лицьового боку.

Іл. 14.13. Три петлі разом, пров'язані лицьовою петлею.

Іл. 14.12. Дві виворітні петлі разом, пров'язані з нахилом управо з лицьового боку.

Іл.

25!

14.14. Пров'язування

накиду.

Кінець правої спиці вводять у 1-шу з З лицьових петель справа наліво і знімають її без пров'язування з лівої спиці. на праву, 2 наступні петлі пров'язують разом лицьовою петлею за нижні дольки, потім протягують крізь зняту петлю. Петельний стовпчик нової петлі дістає нахил вліво. 12— накид. Кінець правої спиці підводять зліва направо під робочу нитку від себе і повертають спицю в попереднє положення разом з накидом, притримуючи його вказівним пальцем правої руки. У наступному ряду накид пров'язують за нижню дольку, у полотні утворюється ажурний отвір (іл. 14.14). 13— подвійний накид. Подвійний накид в'яжуть так само, як і звичайний. Праву спицю разом з робочою ниткою двічі повертають у напрямі руху стрілки годинника. Звичайний накид у виворітному ряду пров'язують виворітною петлею, подвійний накид в'яжуть двічі — виворітною і

лицьовою петлями. Скидання накиду з кількома витками нитки з лівої спиці дає витягнуту петлю (іл. 14.15). 14— зворотний накид. Кінцем правої спиці захоплюють робочу нитку знизу, зліва направо від себе і притримують на правій спиці накинуту петлю вказівним пальцем правої руки. Для утворення ажурного отвору в полотні зворотний накид пров'язують у наступному ряду лицьовою схрещеною або виворітною схрещеною петлею. Якщо пров'язати зворотний накид лицьовою або виворітною петлею, ажур не утвориться (іл. 14.16). 15— повітряна петля. Повітряні петлі можна прибавляти всередині полотна (для оформлення прорізних петельок, кишень) і по краях. їх прибавляють завжди в кінці ряду. Робочу нитку накидають на праву спицю петлею. В наступному ряду повітряні петлі пров'язують тільки виворітними петлями, щоб уникнути скидання петель (іл. 14.17).

16~~ прибавляння петлі, з проміжку між петлями. Для прибавляння петель праву спицю вводять під горизонтальну протяжку між сусідніми петлями ряду, що розташований нижче, захоплюють робочу нитку і витягають нову петлю (іл. 14.18). 17— пров'язування двох петель з однієї. Щоб прибавити парну кількість петель, вводять праву спицю в петлю, розміщену на лівій спиці, і пров'язують її двічі — перший раз лицьовою петлею, а другий — виворітною, після чого скидають її зі спиці (іл. 14.19). 18— пров'язування трьох петель з однієї. Щоб прибавити петлі, праву спицю вводять у петлю і пров'язують її лицьовою петлею, не знімаючи її зі спиці, виконують накид і ще раз пров'язують цю ж петлю лицьовою. Скидають петлю зі спиці (іл. 14.20). 19— дві лицьові петлі, схрещені вправо. Черговість пров'язування петель змінюється. Спочатку в'яжуть 2-гу петлю лицьовою за нижню

дольку, в к в л н р у ц вого боку. Не знімаючи з лівої спиці пров'язану петлю, пров'язують і-иіу петлю лицьовою також за нижню дольку, після чого скидають обидві петлі зі спиці (іл. 14.21). 20— дві лицьові петлі, схрещені вліво. Черговість пров'язування петель змінюється. Спочатку в'яжуть 2-гу петлю лицьовою, вколюючи праву спицю з виворітного боку. Не знімаючи з лівої спиці пров'язану петлю, пров'язують 1-шу петлю лицьовою за нижню дольку, потім ^обидві петлі скидають зі спиці (іл. 14.22). 21— три лицьові петлі, схрещені вправо. Черговість пров'язування петель змінюється: 1-шу і 2-гу петлі знімають на шпильку назад. Пров'язують лицьовою 3-тю петлю, потім лицьовими — петлі з шпильки (іл. 14.23). 22— три лицьові петлі, схрещені вліво. Черговість пров'язування петель змінюється: 1-шу петлю знімають на шпильку вперед. Пров'язують

Іл. 14.15. Пров'язування подвійного накиду.

Іл. 14.16. Пров'язування зворотного накиду.

252

Іл. 14.17. Пров'язування повітряної петлі.

Іл. 14.19. Пров'язування двох петель з однієї.

Іл. 14.21. Пров'язування двох лицьових петель, схрещених

Іл. 14.18. Прибавляння петлі з проміжку між петлями.

Іл. 14.20. Пров'язування трьох петель з однієї.

Іл. 14.22. Пров'язування двох лицьових петель, схрещених уліво.

253

управо.

2-гу і 3-тю петлі лицьовими, потім — лицьовою петлю з шпильки. 23— пров'язування трьох петель з трьох. Кінець правої спиці вводять у 3 петлі, що знаходяться на лівій спиці, захоплюють робочу нитку і вив'язують нову петлю. Не знімаючи

петель з лівої спиці, роблять накид на праву спицю і ще раз пров'язують її лицьовою петлею (іл. 14.24). 24— три петлі разом, пров'язані виворітною петлею. Робоча нитка знаходиться перед спицею. Кінець правої спиці вводять у 3 петлі, що знаходяться на лівій спиці і пров'язують їх звичайною виворітною петлею (іл. 14.25). 25— лицьова петля, знята разом з накидом. Кінець правої спиці підводять під робочу нитку справа наліво і знімають її разом з 1-ю непров'язаною петлею з лівої спиці на праву. Такий прийом можна повторити ще 3—4 рази в лицьовому і виворітному ряду. Петлю, зняту непров'язаною, з накидами пров'язують однією петлею за верхню дольку (іл. 14.26).

26— утворення витягнутої петлі. Кінець правої спиці вводять у петлю зліва направо, як під час пров'язування лицьової петлі, роблять подвійний накид на спицю, потім знімають петлю (іл. 14.27). 27— переміщення кількох петель з нахилом уліво. Позначені на схемі 1-шу, 2-гу та 3-тю петлі знімають на шпильку перед спицею, пров'язують лицьовими 4-ту, 5-ту та 6-ту

Іл. 14.23. Пров'язування трьох лицьових петель, схрещених управо. Іл. 14.28. Переміщення кількох петель з нахилом уліво.

Іл. 14.24. Пров'язування з трьох петель трьох.

Іл. 14.26. Лицьова петля, знята разом з накидом.

Іл. 14.25. Три петлі разом, пров'язані виворітною петлею.

Іл. 14.27. Утворення витягнутої петлі.

254

Іл. 14.29. Переміщення кількох петель з нахилом управо.

Іл. 14.30. «Шишечки».

петлі, а потім так само лицьовими пров'язують петлі з шпильки (іл. 14.28). 28— переміщення кількох петель з нахилом управо. Позначені на схемі 1-шу, 2-гу та 3-тю петлі знімають на шпильку за спицею, пров'язують лицьовими 4-ту, 5-ту та 6-ту петлі, а потім так само лицьовими пров'язують петлі з шпильки (іл. 14.29). 29— «шишечки». Звичайну лицьову петлю пров'язують 5 раз. Вводять праву спицю в петлю, захоплюють робочу нитку і пров'язують петлю, роблять накид, не скидаючи петлі із спиці, знову пров'язують лицьовою і так далі. Чергують лицьові петлі 3 накидом. Повертають виріб, знімають без пров'язування останню петлю «шишечки», потім в'яжуть 4 виворітні петлі. Далі ще раз перевертають виріб і пров'язують 5 петель «шишечки» разом лицьовою петлею (іл. 14.30). 30— багатократне повторення рапорту узору, який знаходиться між зірочками. Частину узору, записану до і після зірочок, не повторюють і пров'язують тільки 1 раз: на початку ряду після петлі краю, яку було знято, і в кінці ряду перед останньою петлею ряду.

Приступаючи до в'язання зразка чи виробу, починають з набирання петель початкового ряду. Цей ряд найчастіше є краєм в'язаного полотна. Петлі для цього ряду набирають на дві складені разом спиці. Такий початок дає можливість мати еластичний край, що добре розтягується. Для утворення початкового ряду відмотують нитку, довжина якої втроє більша за довжину майбутнього виробу. Приготовлену нитку накидають петлею на великий і вказівний пальці лівої руки, пропускають обидва кінці нитки по долоні, затискуючи їх рештою пальців. Натягують робочу нитку між великим і вказівним , пальцями. Кінці 2 спиць вводять знизу вгору в петлю на великому пальці, захоплюють робочу нитку з вказівного пальця і просувають її в петлю на великому пальці, утворюючи петлю

на 2 спицях. Скидають петлю з великого пальця і знову вводять спиці під нитку, натягують її і повторюють пров'язування кожної нової петлі потрібну кількість разів. Нові петлі притримують вказівним пальцем правої руки. Від ступеня затягування кожної петлі залежить вид краю в'язання. Закінчивши набирати петлі, виймають 1 спицю. Петлі початкового ряду вільно розміщуються на спиці. Приступають до пров'язування 1 ряду.

Край в'язання За бажанням можна мати два різних вертикальних краї в'язаного полотна — рівний і з зубчиками. Усе залежить від пров'язування крайніх петель. Для утворення рівного краю при в'язанні декоративних подушок, серветок, накидок, пілочок у жакетах, планок для «блискавок», горловини у суцільнов'язаних блузонах, рукавах, комірцях користуються таким способом. Першу петлю знімають з лівої спиці на праву без пров'язування, робоча нитка залишається за спицею. Останню петлю в'яжуть виворітною. По краю в'язаного полотна утворюється косичка з лицьових витягнутих петель. Зубчастий край стягує полотно і перешкоджає розтягуванню у довжину. Для утворення такого краю в деталях, які потрібно зшивати — завісках, рукавах, спинці, пілочках тощо. 1-шу петлю знімають з лівої спиці на праву без пров'язування, робоча нитка залишається за спицею. В кінці ряду останню петлю пров'язують лицьовою.

Закріплення петель Закінчивши пров'язування зразка або цілої деталі, петлі останнього ряду необхідно закріпити по лицьовому або виворітному боку виробу. Існує кілька способів закріплення петель залежно від виду в'язки і лінії виготовлюваної деталі. Пров'язуючи окремі деталі, закріплюють петлі за розрахунком під час оформлення вирізу горловини, викоту пройми, розрізу для кишені, горизонтальних петель для ґудзиків та ін.

•Найчастіше петлі закріплюють на лицьовому боці і тоді пров'язують їх лицьовими петлями. Коли ж потрібно закріпити петлі на виворітному боці, то їх пров'язують виворітними петлями. Для утворення еластичного ряду в резинках петлі закріплюють за рисунком, тобто лицьові петлі в'яжуть лицьовими, а виворітні — виворітними. Існує два способи закріплення петель. 1. Петлю краю знімають непров'язаною з лівої спиці на праву, наступну петлю в'яжуть лицьовою за нижню дольку. Кінець лівої спиці вводять в 1-шу від краю петлю і, відтягнувши її, протягають крізь 2-гу петлю. На правій спиці залишається 1 петля. Знову пров'язують лицьовою наступну лицьову петлю, кінець лівої спиці вводять в 1-шу від краю петлю і, відтягнувши її, протягують крізь крайню петлю. Пров'язування повторюють доти, поки на спицях не залишиться 1 петля. Відривають нитку і протягують крізь останню петлю. 2. Не знімаючи крайньої петлі, пров'язують 2 лицьові петлі разом за нижні дольки. Знімають нову петлю на ліву спицю і знову повторюють пров'язування 2 петель. Останню петлю закріплюють кінцем нитки.

двійний накид, то в наступному 1-й накид пров'язують лицьовою петлею, 2-й — виворітною. 3. Пров'язування з однієї петлі 2, 4 і т. д. петель (парна кількість). Спочатку пров'язують лицьову петлю за нижню дольку, а потім перекидають робочу нитку вперед і в'яжуть виворітну петлю. Пров'язану двічі петлю скидають з лівої спиці. Якщо необхідно пров'язати одну петлю 4, 6, 8 раз, то варто чергувати лицьові і виворітні петлі потрібну кількість разів. 4. Пров'язування з однієї петлі З, 5 і т. д. петель (непарна кількість). Пров'язують лицьову петлю за .нижню дольку, роблять накид і ще раз пров'язують її лицьовою петлею, після чого скидають потроєну петлю з лівої спиці. Якщо необхідно одну петлю пров'язати 5, 7, 9 раз, то чергують лицьові петлі і накиди потрібну кількість разів. 5. Прибавляння повітряними петлями. Це можна робити як по краях виробу, так і всередині в'язаного полотна. Великим пальцем лівої руки утворюють петлю з нитки, що йде з клубка. Правою спицею разом з роботою знімають цю петлю. Перевернувши роботу, 1-шу з набраних повітряних петель пров'язують лицьовою петлею за верхню дольку, а решту петель в'яжуть за узором.

Прибавляння петель Прибавляння петель найчастіше виконують по лицьовому боку виробу по краях і всередині в'язаного полотна. Існує кілька способів прибавляння петель: 1. Витягування петлі з проміжку між петлями. Кінцем правої спиці піднімають горизонтальну протяжку між будь-якими сусідніми петлями, які висять на лівій і правій спицях, і пров'язують її лицьовою петлею за верхню дольку. В ажурному в'язанні цю петлю потрібно пров'язати за нижню дольку. 2. Накиди звичайні й зворотні. Накид не зв'язується з петлею нижнього ряду і в результаті цього в полотні утворюється ажурний отвір. У виворітному ряду накид найчастіше пров'язують виворітною петлею. Пров'язування зворотного накиду виворітною петлею не дає ажурного отвору. Якщо в одному ряду роблять по-

256

Убавляння петель Убавляють петлі по лицьовому і виворітному боках, по краях і всередині в'язаного полотна, по одній петлі або по кілька зразу. Для убавляння великої кількості петель застосовують спосіб закріплення останнього ряду. Після пров'язування 2—3 петель разом кількість петель у ряду зменшується на 1 або 2 петлі. Так, для утворення трикутної форми деталі треба в кожному лицьовому ряду пров'язувати по 2 петлі разом з нахилом петель вправо і вліво. Розглянемо способи убавляння петель по лицьовому боку. 1. Пров'язування 2 лицьових петель разом з нахилом управо. Праву спицю вводять крізь 2 лицьові петлі і, підхопивши робочу нитку, витягають її на себе. Так убавляють 1 петлю. 9 0 25

2. Пров'язування 2 лицьових петель разом з нахилом уліво. 1-шу з 2 лицьових петель знімають непров'язаною з лівої спиці на праву, проводячи кінець правої спиці крізь петлю від себе зліва направо. Потім повертають цю ж петлю у перевернутому вигляді на ліву спицю. Праву спицю проводять крізь 2 петлі справа наліво від себе. Так убавляють 1 петлю. 3. Пров'язування 3 петель разом лицьовою петлею. При цьому з З лицьових петель середня лицьова петля утворює рівну косичку. Знімають на шпильку вперед 1-шу і 2-гу петлі з лівої спиці, міняють їх місцями так, щоб 2-га петля зайняла місце 1-ї. Повертають усі петлі на ліву спицю і пров'язують їх разом лицьовою петлею. Так убавляють 2 петлі. 4. Пров'язування 3 петель разом з нахилом уліво. Робоча нитка знаходиться за спицею. Кінець правої спиці вколюють у 1-шу з 3 лицьових петель справа наліво і знімають її без пров'язування з лівої спиці на праву. Дві наступні петлі пров'язують разом лицьовою петлею за нижні дольки, потім протягують крізь зняту петлю. Так убавляють 2 петлі. Способи убавляння петель по виворітному боку. 1. Пров'язування виворітних петель разом з нахилом управо по лицьовому боку. Робоча нитка знаходиться за спицею. Кінець правої спиці затягують у 2 петлі справа наліво, захоплюючи нитку, що лежить перед спицею, зверху і від себе протягують її крізь обидві петлі. Так убавляють 1 петлю. 2. Пров'язування 2 виворітних петель разом з нахилом уліво по лицьовому боку. Робоча нитка знаходиться перед спицею. Знімають без пров'язування 2 виворітні петлі з лівої спиці на праву, міняють їх місцями і пров'язують звичайною виворітною петлею. Так убавляють 1 петлю. 3. Пров'язування 3 виворітних петель разом. Робоча нитка знаходиться перед спицею. Кінець правої спиці вколюють у 3 петлі, що висять на лівій спиці, і пров'язують їх звичайною виворітною петлею. Так убавля, ють зразу 2 петлі.

257

Рапорт узору Різноманітність в'язаних узорів виникає завдяки певній сукупності різних петель, розташованих у кожному окремому узорі в певному порядку. Багатократне повторення однакових елементів складає узор. Частину узору з певною кількістю петель і рядів, з яких складається весь узор, називають рапортом (іл. 14.31). В'язання найпростішого зразка узору неможливе без знання рапорта. Рапорти можна передавати схематично і текстовим записом. Схематичний запис узору складається з парних і непарних рядів. Лицьовий бік узору найчастіше розміщується по парних рядах, виворітний — по непарних. В описі узору завжди дається пояснення. Рахуючи петлі, до загального числа петель рапорту, багатократно повторених, завжди додають 2 петлі для оформлення рівного краю. Якщо згідно з узором у схемі беруть участь петлі для симетрії, то їх додають 1 раз до загальної кількості петель. Для більшої наочності схеми узорів записують знаками, які відповідають певним різновидам петель. Обидві крайні петлі і початковий ряд ніде не записують. За схемою в'яжуть знизу вгору, справа наліво. Після пров'язування 1-го ряду виріб перевертають і продовжують роботу у зворотному напрямі. Закінчивши в'язання останнього ряду рапорту, повторюють пров'язування узору з 1-го ряду.

Іл. 14.31. Рапорт узору.

Іл. 14.32. Узор «вузлики з ажуром».

В'ЯЗАНІ УЗОРИ Узор «вузлики з ажуром» (іл. 14.32) — двобічний одноколірний. Рекомендується для в'язання накидок, дитячих виробів, шарфів, блуз. Пряжа може бути тонка і середньої товщини, шерстяна, синтетична, льняна. Для в'язання зразка набирають ЗО петель (довільну кількість петель). 1-й ряд — спицю вколюють у петлю зліва направо, витягують нитку, надівають її на ліву спицю і пров'язують обидві петлі лицьовою петлею за нижні дольки. 2-й ряд — лицьові петлі. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «тканий» (іл. 14.33) — одноколірний, двобічний. Використову-

Іл. 14.33. Узор «тканий». ється з обох боків для в'язання щільних виробів: декоративних подушок, шапочок, шарфів, покривал. Пряжа середньої щільності і грубошерста типу домашньої. Для в'язання зразка набирають 31 петлю (кількість петель кратна

258

Іл. 14.34. Узор «букльований».

Іл. 14.35. Узор «букльований».

З плюс 1 петля для симетрії і 2 петлі для країв). 1-й ряд — лицьові петлі. 2-й ряд — * лицьова петля, 2 петлі зняти непров'язаними, нитка ззаду *, лицьова. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «букльований» (іл. 14.34) — рельєфний, одноколірний, двобічний. Рекомендується для в'язання покривал, шапочок, шлемів, рукавичок, безрукавок, курток. Пряжа може бути шерстяна, синтетична, середньої товщини, одинарна типу гарус. Для в'язання зразка набирають ЗО петель (кількість петель парна). В'яжуть подвоєною пряжею. 1-й ряд — петлю краю виробу в'яжуть з 1 ниткою 1-ї петлі лицьовою петлею, * нитку, що залишилася, в'яжуть лицьовою петлею з 1 ниткою наступної петлі, потім ту нитку, що залишилася, в'яжуть виворітною петлею з 1 ниткою наступної петлі, * в кінці ряду 2 нитки пров'язують лицьовою ниткою, 1 нитка, що залишилася, буде ниткою краю виробу. 2-й ряд — петлю краю виробу в'яжуть лицьовою петлею з 1 ниткою наступної петлі, * нитку, що залишилася, в'яжуть лицьовою петлею з 1 ниткою наступної петлі, потім нитку, що залишилася, в'яжуть виворітною петлею з 1 ниткою наступної петлі *, в кінці ряду 2 нитки пров'язують лицьовою петлею, 1 нитка, що залишилася, буде петлею краю виробу. 3-й ряд — петлю краю виробу в'я» жуть лицьовою петлею з 1 ниткою наступної петлі, * нитку, що залишилася, в'яжуть виворітною петлею з 1 ниткою наступної петлі, потім нитку, що залишилася, в'яжуть лицьовою

петлею з 1 ниткою наступної петлі, * в кінці ряду в'яжуть 2 нитки виворітною петлею, 1 нитка, що залишилася, буде петлею краю виробу. 4-й ряд — петлю краю виробу в'яжуть лицьовою петлею з 1 ниткою наступної петлі, * нитку, що залишилася, в'яжуть виворітною петлею з 1 ниткою наступної петлі, потім нитку, що залишилася, в'яжуть лицьовою петлею з 1 ниткою наступної петлі, * в кінці ряду 2 нитки пров'язують виворітною петлею, 1 нитка, що залишилася, буде петлею краю виробу. 5-й ряд — петлю краю виробу в'яжуть лицьовою петлею з 1 ниткою наступної петлі, * нитку, що залишилася, в'яжуть лицьовою петлею з 1 ниткою наступної петлі, потім нитку, що залишилася, в'яжуть виворітною з 1 ниткою наступної петлі, * в кінці ряду 2 нитки в'яжуть лицьовою петлею, 1 нитка, що залишилася, буде петлею краю виробу. Узор повторюють з 2-го ряду. Узор «букльований» (іл. 14.35) — рельєфний, одноколірний, двобічний, нагадує фактуру тканини «букле». Рекомендується для в'язання накидок, покривал, шапочок, светрів, жакетів. Пряжа застосовується рожева шерстяна і біла капронова. Для в'язання зразка набирають ЗО петель (кількість петель парна). Початковий ряд петель набирають подвійною ниткою, яка складається з 1 рожевої шерстяної нитки і 1 білої капронової. 1-й ряд — 2 білі капронові нитки з петель, розташованих поруч, в'яжуть разом лицьовою петлею за нижні дольки, 2 рожеві нитки, що залишилися, в'яжуть разом виворітною.

9*

259

Іл. 14.40. Узор «фігурна резинка».

Іл. 14.38. Узор «хусткові мотиви».

7л. 14.36. Узор «подвійний вертикальний край».

Іл. 14.37. Узор «хусткові смуги».

В'яжуть постійно один ряд. Кількість петель має залишатися сталою. Узор «подвійний вертикальний край» (іл. 14.36) — виконується на 15 петлях панчішною в'язкою, одноколірний, двобічний. Рекомендується для в'язання шлейок, планок, погончиків, кишень, а також для обробки розрізів для застібок «блискавка». Пряжа може бути будь-яка середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 15 петель. 1-й ряд — 1-шу петлю в'яжуть лицьовою петлею за нижню дольку, 2-гу знімають непров'язаною, нитка знаходиться перед спицею, 3-тю в'яжуть лицьовою петлею за верхню дольку, 4-ту знімають непров'язаною, нитка — перед спицею, 5-ту в'яжуть лицьовою за верхню дольку, 5 виворітних петель, 11-ту петлю знімають непров'язаною, нитка — перед спицею, 12-ту петлю в'яжуть лицьовою за верхню дольку, 13-ту петлю знімають непров'язаною, нитка — перед спицею, 14-ту петлю в'яжуть лицьовою за верхню дольку, 15-ту (останню) знімають непров'язаною, нитка — перед спицею. Повертають виріб і в'яжуть 2-й ряд. З 1-ї по 5-ту і з 11-ї по 15-ту петлі в'яжуть, як у 1-му ряді, середні 5 петель — лицьові.

Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «хусткові смуги» (іл. 14.37) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання верхнього одягу: курток, пальт, жакетів, причому напрям смуг може бути вертикальним і горизонтальним. Добре поєднується з панчішною в'язкою. Пряжа може бути середньої товщини шерстяна. Для в'язання зразка набирають ЗО петель (кількість петель довільна). 1-й ряд (лицьовий бік) — виворітні петлі. 2-й ряд — лицьові петлі. 3-й ряд — виворітні петлі. 4-й ряд — лицьові петлі. 5-й та 6-й ряди — виворітні петлі. 7-й ряд — лицьові петлі. 8, 9 та 10-й ряди — виворітні петлі. 11-й ряд — лицьові петлі. 12-й ряд — виворітні петлі. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «хусткові мотиви» (іл. 14.38)— рельєфний, одноколірний, двобічний. Рекомендується для в'язання накидок, шапочок, спортивного одягу, курток, пальт. У поєднанні з панчішною і хустковою в'язкою застосовується як оздоблення. Пряжа може бути шерстяна або синтетична середньої товщини та товста. Для в'язання зразка набирають 32 петлі (кількість петель кратна

260

Іл. 14.39. Узор із схрещеними петлями. 20 плюс 10 петель для симетрії і 2 петлі для країв). 1, 3 та 5-й ряди (лицьова сторона) —2 виворітні, * 6 лицьових, 14 виворітних, * 6 лицьових, 2 виворітні. 2-й ряд і всі парні ряди — виворітні петлі. 7, 9 та 11-й ряди — 2 виворітні, * 10 виворітних, 6 лицьових, 4 виворітних, * 8 виворітних. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор із схрещеними петлями (іл. 14.39) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Використовується в поєднанні з хустковою в'язкою для в'язання декоративних подушок, шапочок, шлемів, светрів і як оздоблення. Прят жа рекомендується рівна, може бути середньої товщини і більш щільна. Для в'язання зразка набирають ЗО петель (кількість петель кратна 7 плюс 2 петлі для країв). 261

1-й ряд (виворітний бік) — 3 лицьові, 1 виворітна, 2 лицьові петлі знімають непров'язаними, робоча нитка перед спицею, 1 виворітна. 2-й ряд —3 лицьові, 2 лицьові петлі, схрещені вправо, 2 лицьові петлі, схрещені вліво. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «шахматка з намистинами» (іл. 45 на вкладці) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання портьєр, дитячих кофточок, костюмчиків, шапочок, а також як оздоблення в поєднанні з полотном виворітної гладі. Пряжа може бути шерстяна, синтетична, мохер середньої і більшої товщини. Для в'язання зразка набирають 32 петлі (кількість петель кратна 6 плюс 2 петлі для країв). 1, 3 та 5-й ряди — 6 лицьових, 6 виворітних. 2, 4 та 6-й ряди — в'яжуть за рисунком. 7, 9 та 11-й ряди — 6 виворітних, 6 лицьових. 8, 10 та 12-й ряди — в'яжуть за рисунком. Узор повторюють з 1-го ряду. Готове полотно відпарюють через вологу тканину, потім квадрати виворітної гладі прикрашають невеликими дерев'яними намистинами. Узор «фігурна резинка» (іл. 14.40) — рельєфний, однобічний, імітує резинку. Рекомендується для в'язання спортивного одягу, а також як оздоблення в поєднанні з виворітною гладдю. Пряжа потрібна середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 34 петлі (кількість петель кратна 8 плюс 2 петлі для країв).

3-й ряд — *11 лицьових, 11 виворітних, *11 лицьових. 4-й ряд — 4 виворітні, 3 петлі з обвитою ниткою (знімають на додаткову спицю, тричі обвивають робочою ниткою і повертають на праву спицю), 4 виворітні, 5 лицьових, 1 виворітна, к Лттт*тт^„і,, * 4 виворітні, 3 петлі з об 5 ИЦЬОВИХ ІХ -(, ч пцпи[лтпі, о п с і л і о циІЇПТП 4 А. виворітні. 13ТЛЇГ»Т1ІТТХІ витою ниткою, 5-й ряд ряд — * 11 лицьових, 4 виворітні, 4* лицьові.; 1 виворітна, 1 лицьова,

•

!

7л. 14.41. Узор «пташині лапки».

Іл. 14.42. Узор «шишки».

1-й ряд — 2 виворітні, лицьова, потрійний накид, лицьова, потрійний накид, лицьова, потрійний накид, лицьова, потрійний накид, лицьова, потрійний накид, лицьова, потрійний накид. 2-й ряд — 2 лицьові, 6 виворітних (накиди скидають). 3-й ряд — 2 виворітні, витягнуті петлі знімають непров'язаними, робоча нитка за спицею. 4-й ряд — 2 лицьові, 6 виворітних витягнутих петель знімають з лівої спиці на праву непров'язаними, робоча нитка перед спицею. 5-й ряд — 2 виворітні, 3 витягнуті петлі пров'язують тричі (лицьова, накид, лицьова), наступні 3 витягнуті петлі пров'язують також тричі (лицьова, накид, лицьова). 6-й ряд — 2 лицьові, 6 виворітних. 7-й ряд — в'яжуть за рисунком. 8-й ряд — 2 лицьові, 6 виворітних. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «пташині лапки» (іл. 14.41) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання дитячих шапочок, кофточок, жіночих блуз, жилетів, а також як оздоблення в поєднанні з виворітною гладдю. Пряжа може бути середньої товщини синтетична або шерстяна. Для в'язання зразка набирають 27 петель (кількість петель кратна 6 плюс 1 петля для симетрії і 2 петлі для країв). 1-й ряд (виворітний бік) — 2 лицьові, *3 виворітні, 3 лицові*, 3 виворітні, 2 лицьові. 2-й ряд — *1 виворітна, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 1 лицьова, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво*, 1 виворітна.

3-й ряд — * 1 лицьова, 3 виворітні, *1 лицьова. 4-й ряд — 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, *1 петлю добавляють з нитки між петлями попереднього ряду, з 1 петлі пров'язують З (лицьова, накид, лицьова), 1 петлю добавляють з нитки між петлями, 3 петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, *1 петлю добавляють з нитки між петлями, з 1 петлі пров'язують 3 петлі, 1 петлю добавляють з нитки між петлями, 2 петлі разом. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «шишки» (іл. 14.42) — рельєфний, однобічний. Рекомендується для в'язання абажурів, шапочок, светрів, дитячих виробів, а також можна використати як оздоблення. Пряжа товста і середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 26 петель (кількість петель кратна 4 плюс 2 крайні петлі). 1-й ряд— з 1 петлі пров'язують 5 (лицьова, накид, лицьова, накид, лицьова), 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна. 2-й та всі парні ряди — 2 лицьові, *5 виворітних, 3 лицьові*. 3-й ряд — 5 лицьових петель пров'язують разом, 1 виворітна, з 1 петлі пров'язують 5, 1 виворітна. 5-й ряд — зі петлі пров'язують 5 петель, 1 виворітна, 5 лицьових петель пров'язують разом, 1 виворітна. Узор повторюють з 3-го ряду. Узор «джгут фантазія» (іл. 14.43) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання щільних виробів: накидок, шапочок, шлемів, светрів, курток, а також як оздоблення окремими вертикальними смугами в поєднанні з виворітною гладдю. Пряжа

262

1 виворітна, 1 лицьова, 1 вивор 1 лицьова, 1 виворітна, 3 лицьові, виворітних.

Іл. 14.43. Узор «джгут фантазія». може бути середньої товщини шерстяна, синтетична, льняна. Для в'язання зразка набирають 29 петель (кількість петель кратна 9 плюс 2 петлі для країв). 1-й та всі непарні ряди (виворітний бік) — 7 виворітних, 2 лицьові. 2-й ряд — 2 виворітні, 2 петлі, схрещені вліво, 5 лицьових, 4-й ряд — 2 виворітні, 1 лицьова, 2 петлі, схрещені вліво, 4 лицьові. 6-й ряд — 2 виворітні, 2 лицьові, 2 петлі, схрещені вліво, 3 лицьові. 8-й ряд — 2 виворітні, 2 петлі, схрещені вліво, 1 лицьова, 2 петлі, схрещені вліво, 2 лицьові. 10-й ряд — 2 виворітні, 1 лицьова, 2 петлі, схрещені вліво, 1 лицьова, 2 петлі, схрещені вліво, 1 лицьова. 12-й ряд — 2 виворітні, 2 лицьові, 2 петлі, схрещені вліво, 1 лицьова, 2 петлі, схрещені вліво. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «рельєфні квадрати» (іл. 46 на вкладці) — рельєфний,, одноколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку для в'язання декоративних подушок, дитячих кофточок і костюмчиків, жилетів, молодіжних светрів, а також як оздоблення в поєднанні з панчішною і виворітною гладдю. Пряжа може бути рівна, середньої товщини шерстяна, синтетична, бавовняна, мохер. Для в'язання зразка набирають 35 петель (кількість петель кратна 22 плюс 11 петель для симетрії і 2 петлі.. для країв). 1-й ряд (виворітний бік) — *11 лицьових, 11 виворітних*, 11 лицьових. 2-й ряд — *11 виворітних, 11 лицьових*, 11 виворітних.

ворітна, і лицьова, і виворітна, і цьова, 2 виворітні, * 11 лицьових. 8-й ряд — * 1 виворітна, 3 петлі з обвитою ниткою, 3 виворітні, 3 петлі з обвитою ниткою, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 3 петлі з обвитою ниткою, 3 виворітні, 3 петлі з обвитою ниткою, 1 виворітна. 9-й ряд в'яжуть, як 7-й. 10-й ряд — як 6-й. 11-й ряд — як 5-й. 12-й ряд — як 4-й. 13-й ряд — як 3-й. 14-й ряд — як 2-й. 15-й ряд — * 11 виворітних, 11 лицьових, * 11 виворітних. 16-й ряд — * 11 лицьових, 11 виворітних, * 11 лицьових. 17-й ряд в'яжуть, як 15-й. 18-й ряд — *5 лицьових, 1 виворітна, 5 лицьових, 4 виворітні, 3 петлі з обвитою ниткою, 4 виворітні, * 5 лицьових, 1 виворітна, 5 лицьових. 19-й ряд — * 4 виворітні, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 4 виворітні, 1.1 лицьових *, 4 виворітні, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 4 виворітні. 20-й ряд — * 3 лицьові, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 3 лицьові, 11 виворітних *, З лицьові, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 3 лицьові.

ворітні, 11 лицьових, * 2 виворіті лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 ворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1

263 і

Іл. 14.44. Узор «метелики».

Іл. 14.45. Узор «ажурні смуги.».

22-й ряд — * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 3 петлі з обвитою ниткою, 3 виворітні, 3 петлі з обвитою ниткою, 1 виворітна *, 1 лицьова, 1 виворітна, I лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова. 23-й ряд — в'яжуть, як 21-й. 24-й ряд — як 20-й. 25-й ряд — як 19-й. 26-й ряд — як 18-й. 27-й ряд — як 17-Й. 28-й ряд — як 16-й. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «метелики» (іл. 14.44) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку в поєднанні з панчішною в'язкою для в'язання декоративних подушок, дитячих костюмчиків, шапочок, жакетів, блузочок, а також як оздоблення у вигляді окремих фрагментів. Пряжа може бути середньої товщини, шерстяна, синтетична, мохер. Для в'язання зразка набирають 37 петель (кількість петель кратна 12 плюс 11 петель для симетрії і 2 петлі для країв). 1-й ряд (лицьовий бік) — 5 лицьових, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, II лицьових*, 1 петлю знімають, нитка за спицею, 5 лицьових. 2-й ряд — 4 виворітні, * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 9 виворітних, * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 4 виворітні. З, 5 та 7-й ряди в'яжуть, як 1-й ряд. 4тй ряд — 3 виворітних, * 2 лицьові, 1 виворітна, 2 лицьові, 7 виворітних,

* 2 лицьові, 1 виворітна, 2 лицьові, З виворітні. 6-й ряд — 2 виворітні, * 3 лицьові, 1 виворітна, 3 лицьові, 5 виворітних, * 3 лицьові, 1 виворітна, 3 лицьові, 2 виворітні. 8-й ряд — 1 виворітна, * 4 лицьові, 1 виворітна, 4 лицьові, 3 виворітні, * 4 лицьові, 1 виворітна, 4 лицьові, 1 виворітна. 9-й ряд — * 11 лицьових, 1 петлю знімають, нитка за спицею, * 11 лицьових. 10-й ряд — * 1 лицьова, 9 виворітних, 1 лицьова, 1 виворітна, * 1 лицьова, 9 виворітних, 1 лицьова. 11, 13 та 15-й ряди в'яжуть, як 9-й ряд. 12-й ряд — * 2 лицьові, 7 виворітних, 2 лицьові, 1 виворітна, * 2 лицьові, 7 виворітних, 2 лицьові. 14-й ряд — * 3 лицьові, 5 виворітних, 3 лицьові, 1 виворітна, * 3 лицьові, 5 виворітних, 3 лицьові. 16-й ряд — * 4 лицьові, 3 виворітні, 4 лицьові, 1 виворітна, * 4 лицьові, З виворітні, 4 лицьові. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «ажурні смуги» (іл. 14.45) — ажурний, двоколірний, двобічний. Рекомендується для в'язання абажурів, шарфиків, накидок, жилетів, блузок, а також як оздоблення. Пряжа може бути різна по товщині: шерсть, льон, ірис, мохер тощо. Для в'язання зразка набирають 30 петель (кількість петель кратна 2 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд (шерстяна нитка пісочного кольору) — 1 лицьова, 1 виворітна. 2-й ряд (цією ж ниткою) в'яжуть за рисунком. 3-й ряд (тонка льняна нитка білого

264

Іл. 14.46. Узор «ажурні джгути». кольору) — 1 лицьова, накид, 1 виворітна, накид. 4-й ряд (тонка льняна нитка білого кольору) в'яжуть за рисунком, накиди скидають. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «ажурні джгути» (іл. 14.46) — ажурний, однобічний. Рекомендується для в'язання абажурів, джемперів, жилетів, блузок, а також як оздоблення в поєднанні з виворітною в'язкою. Для в'язання зразка набирають 32 петлі (кількість петель кратна 6 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд — 1 виворітна, 2 петлі разом лицьовою, накид, 2 лицьові, 1 виворітна. 2-й ряд — 1 лицьова, 2 петлі виворітною, накид, 2 виворітні, 1 лицьова. 3 та 5-й ряди в'яжуть, як 1-й. 4 та 6-й ряди в'яжуть, як 2-й. 7-й ряд — 1 виворітна, 2 петлі знімають на шпильку вперед, 2 лицьові, потім пров'язують лицьовими петлями 2 петлі з шпильки, 1 виворітна. 8-й ряд в'яжуть, як 2-й. 9-й ряд в'яжуть, як 1-й. Джгути виконують у непарних ажурних смугах. Узор «ажурне віяло» (іл. 47 на вкладці) — ажурний, одноколірний. Використовується з лицьового боку в поєднанні з хустковою в'язкою для в'язання покривал, шарфиків, блузочок, жилетів, платків, а також як оздоблення фігурним краєм комірців, рукавів, кишень, пілочок, спідниць. Пряжа може бути тонка і середньої товщини шерстяна, бавовняна, льняна. Для в'язання зразка набирають 48 петель (кількість петель кратна 23 плюс 2 петлі для країв).

1 та 2-й ряди — лицьові петлі. 3-й ряд — * 3 лицьові петлі, подвійний накид, 2 петлі разом пров'язані виворітною петлею, 13 лицьових, 2 петлі разом пров'язані виворітною петлею, подвійний накид, 3 лицьові *. 4-й ряд — * 3 лицьові, подвійний накид попереднього ряду пров'язують лицьовою і виворітною петлями, 15 лицьових, подвійний накид попереднього ряду пров'язують виворітною і лицьовою петлями, 3 лицьові *. 5 та 6-й ряди — лицьові петлі. 7-й ряд — * 3 лицьові, подвійний накид, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею, подвійний накид, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею, 11 лицьових, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею, подвійний накид, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею, подвійний накид, 3 лицові *. 8-й ряд — * 3 лицьові, подвійний накид попереднього ряду пров'язують лицьовою і виворітною петлями, 1 лицьова, подвійний накид попереднього ряду пров'язують лицьовою і виворітною петлями, 13 лицьових, подвійний накид попереднього ряду пров'язують виворітною і лицьовою петлями, 1 лицьова, подвійний накид попереднього ряду пров'язують виворітною і лицьовою петлями, 3 лицьові *. 9-й ряд — лицьові петлі. 10-й ряд — * 8 лицьових (подвійний накид, лицьова) повторюють 14 раз, 7 лицьових *. 11-й ряд — * 3 лицьові, подвійний накид, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею, подвійний накид, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею, подвійний накид, скидають накиди між 15 витягнутими петлями і пров'язують їх разом виворітною петлею, подвійний накид, 2 петлі разом виворітною, подвійний накид, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею, подвійний накид, 3 лицьові *. 12-й ряд — * 3 лицьові, подвійний накид попереднього ряду пров'язують виворітною і лицьовою петлями, 1 лицьова, подвійний накид пров'язують виворітною і лицьовою петлями, 1 лицьова, подвійний накид пров'язують виворітною і лицьовою петлями, 1 лицьова, подвійний накид пров'язують лицьовою і виворітною петлями, 1 лицьова, подвійний накид пров'язують лицьовою і виворітною петлями, 1 лицьова, подвійний накид пров'язують лицьовою і виворітною петлями, 3 лицьові *. Узор повторюють з 1-го ряду.

265

Іл. 14.47. Узор «резинка з ажуром».

Іл. 14.48. Узор «ажурні ромби».

Узор «резинка з ажуром» (іл. 14. 47) — одноколірний, однобічний, в'яжуть на основі резинки 3 X 5 . Рекомендується для в'язання покривал, дитячих виробів, блузочок, літніх костюмів, а також як оздоблення. Для в'язання набирають 38 петель (кількість петель кратна 12 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд — 2 лицьові петлі разом з нахилом управо, накид, 1 лицьова, накид, 2 петлі разом з нахилом уліво, 2 лицьові, 5 виворітних. 2-й ряд та всі парні ряди в'яжуть виворітними петлями. 3-й ряд — 1 лицьова, накид, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, накид, 3 лицьові, 5 виворітних. 5-й ряд — 2 лицьові разом з нахилом управо, накид, 1 лицьова, накид, 2 лицьові разом з нахилом уліво, 2 лицьові, 5 виворітних. 7-й ряд — 5 виворітних, 2 лицьові, 2 лицьові петлі разом з нахилом управо, накид, 1 лицьова, накид, 2 лицьові петлі разом з нахилом уліво. 9-й ряд — 5 виворітних, 3 лицьові, накид, 3 лицьові петлі разом, накид, 1 лицьова. 11-й ряд — 5 виворітних, 2 лицьові, 2 лицьові петлі разом з нахилом управо, накид, 1 лицьова, накид, 2 лицьові петлі разом з нахилом уліво. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «ажурні ромби» (іл. 14.48) — ажурний, одноколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку для в'язання абажурів, дитячих і жіночих легких виробів. Оздобленням можуть бути окремі фрагменти узору в поєднанні з панчішною в'язкою. Пряжа — синтетична, шерстяна, льняна, тонка.

Для в'язання зразка набирають 34 петлі (кількість петель кратна 8 плюс 2 петлі для країв). 1 та 4-й ряди в'яжуть виворітними петлями. 5-й ряд — лицьові петлі. 6, 8, 10, 12, 14, їв та 18-й ряди в'яжуть виворітними петлями. 7-й ряд — 3 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 3 лицьові. 9-й ряд — 2 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові. 11-й ряд — І лицьова, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 1 лицьова. 13-й ряд — 2 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові петлі. 15-й ряд — 3 лицьові, накид, 2 лицьо^ ві петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 3 лицьові. 17-й ряд — лицьові петлі. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «ажурні смуги» (іл. 14.49) — одноколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку для в'язання абажурів, шалей, кофточок, жилетів, а також як оздоблення у вигляді окремих вертикальних смуг у поєднанні з панчішною в'язкою. Цей узор можна в'язати по краю комірців, пілочок, рукавів, накидок, де він утворює фігурні зубчики. Пряжа може бути тонка бавовняна, шерстяна, льняна.

266

Іл. 14.49. Узор «ажурні смуги».

Іл. 14.50. Узор «ажур з кульками».

Для в'язання зразка набирають 27 петель (кількість петель кратна 12 плюс 1 петлю для симетрії і 2 петлі для країв). 1-й ряд — лицьові петлі. 2-й ряд — виворітні петлі. 3-й ряд — * 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, * 1 лицьова. 4-й ряд — виворітні петлі. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «ажур з кульками» (іл. 14. 50) — ажурний, одноколірний, двобічний. Рекомендується для в'язання накидок, шарфів, блуз, дитячих виробів, а також як оздоблення. Для в'язання зразка набирають 32 петлі (кількість петель кратна 6 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд (лицьовий бік) — 1 лицьова, 4 виворітні, 1 лицьова, 4 виворітні. 2-й ряд — * 1 виворітна, з 1 петлі пров'язують 3 (лицьова, виворітна, лицьова), 3 петлі разом, пров'язані ви' ворітною петлею *. У кінці ряду — 1 лицьова петля. 3-й ряд — 1 лицьова, 4 виворітні, 1 лицьова, 4 виворітні. 4-й ряд — * 1 виворітна, 3 петлі разом, пров'язані виворітною петлею, з 1 петлі пров'язують 3 *. У кінці ряду 1 виворітна петля. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «трикутники з ажуром» (іл. 14. 51) — рельєфний з ажуром, однобічний. Використовується для в'язання портьєр, дитячих светрів, пуловерів, а

Іл. 14.51. Узор «трикутники з ажуром». також для оздоблення у вигляді вертикальних смуг на фоні виворітного полотна. Пряжа може бути синтетична, бавовняна або шерстяна середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 29 петель (кількість петель кратна 18 плюс 9 для симетрії і 2 для країв). 1-й ряд (лицьовий бік) — 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 3 виворітні, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 5 виворітних, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 3 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні. 2-й ряд і всі парні ряди в'яжуть за рисунком, при цьому виділені лицьові петлі знімають непров'язаними (робоча нитка перед спицею). 3-й ряд — 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 3 виворітні, 1 ли-

267

Іл. 14.52. Узор «віяло».

Іл. 14.53. Узор «квіткові кошики».

цьова, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 3 виворітні, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 1 лицьова, 3 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні. 5-й ряд — 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 3 виворітні, 2 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 1 виворітна, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 2 лицьові, 3 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні. 7-й ряд — 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 3 виворітні, 3 лицьові, накид, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, накид, 3 лицьові, 3 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні. 9-й ряд — 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 3 виворітні, 9 лицьових, 3 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні, 1 лицьова, 2 виворітні. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «віяло» (іл. 14.52) — рельєфний з ажуром, однобічний. Рекомендується для в'язання декоративних подушок, дитячих виробів, літніх кофточок, накидок, жилетів, а також для оздоблення країв спідниць, рукавів, комірів. Пряжа може бути тонка і середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 36 петель (кількість петель кратна 17 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд — лицьові петлі. 2-й ряд і всі парні — виворітні петлі. 3-й ряд — 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею (повторюють тричі), накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова (повторюють тричі), накид, 2 петлі ра-

Іл. 14.55. Л 3-й ряд

Іл. 14.54. Узор «ажурні кутики». зом, пров язаш виворітною петлею (повторюють тричі). Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «квіткові кошики» (іл. 14.53) — рельєфний, однобічний. Рекомендується для в'язання покривал, дитячих і жіночих виробів. Пряжа застосовується тонка і середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 38 петель (кількість петель кратна 18 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд (виворітний бік) — 2 виворітні, 13 лицьових, 3 виворітні. 2-й ряд — 3 виворітні, 4 петлі разом способом перекиду (знімають непров'язаною 1-шу з 4 петель, наступні 3 петлі пров'язують разом лицьовою і протягують крізь зняту петлю), накид, 1 лицьова, накид, .1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 4 петлі разом способом перекиду, 2 виворітні.

268

- .інііііо'іі, І Я ніікіфгпім.ч.

З лицьові. 4-й ряд — 3 виворітні, 13 лицьових, 2 виворітні. 5, 7 та 9-й ряди в'яжуть, як 3-й. 6-й ряд — як 2-й. 8-й ряд — як 4-й. 10-й ряд — 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 4 петлі разом способом перекиду, 5 виворітних, 4 петлі разом способом перекиду, 5 виворітних, 4 петлі разом способом перекиду, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид. 11-й ряд — 6 виворітних, 5 лицьових, 7 виворітних. 12-й ряд — 7 лицьових, 5 виворітних, 6 лицьових. 13, 15 та 17-й ряди в'яжуть, як 11-й. 14-й ряд — як 10-й. 16-й ряд — як 12-й. Узор повторюють з 2-го ряду. Узор «ажурні кутики» (іл; 14.54) — однобічний, ажурний з хустковими горизонтальними рельєфами. Рекомендується для в'язання декоративних подушок, дитячих виробів, кофточок, жилетів, а також як оздоблення фігурними зубчиками країв комірців, пілочок, рукавів. Пряжа може бути шерстяна, синтетична, льняна тонка і середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 32 петлі (кількість петель кратна 10 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд — 1 лицьова, накид, 3 лицьові, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, 3 лицьові, накид. 2, 4 та 6-й ряди — виворітні петлі. 3-й ряд — 2 лицьові, накид, 2 лицьові, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, 2 лицьові, накид, 1 лицьова.

269

Іл. 14.56. Узор «ажур з зубцями». 5-й ряд — 3 лицьові, накид, 1 лицьова, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, 1 лицьова, накид, 2 лицьові. 7-й ряд — 4 лицьові, накид, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, накид, 3 лицьові. 8, 9 та 10-й ряди — лицьові петлі. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «ажурні зубці» (іл. 14.55) — ажурний, одноколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання портьєр, абажурів, шалей, кофточок, жилетів, костюмів, а також як оздоблення зубцями країв комірів, рукавів, пілочок, спідниць. Пряжа може бути тонка і середньої товщини, шерстяна, синтетична, бавовняна, льняна, ірис. Для в'язання зразка набирають 36 петель (кількість петель кратна 17 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд — * 2 петлі разом, пров'язані виворітною (повторюють тричі), накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова, накид, 2 петлі разом, пров'язані виворітною (повторюють тричі) *. 2-й ряд — виворітні петлі. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «ажур з зубцями» (іл. 14.56) — ажурний, одноколірний, однобічний. Рекомендується для серветок, дитячих виробів, жилетів, блуз, а також як оздоблення зубцями країв комірів, рукавів, пілочок, спідниць. Пряжа може бути тонка синтетична, бавовняна та ін.

Для в'язання зразка набирають 27 петель (кількість петель кратна 12 плюс 1 петля для симетрії і 2 петлі для країв). 1, 3, 5,7 та 11 ряди — 1 лицьова, * 1 лицьова, накид, 3 лицьові, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, 3 лицьові, накид, 2 лицьові. 2-й ряд і всі парні ряди в'яжуть за рисунком. 9-й ряд — 1 лицьова, * накид, 4 лицьові, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, 4 лицьові, накид, 1 лицьова *. 13-й ряд — 1 лицьова *, 2 лицьові, накид, 2 лицьові, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою петлею, 2 лицьові, накид, 3 лицьові *. 15-й ряд — 1 лицьова, * 3 лицьові, накид, 1 лицьова, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою, 1 лицьова, накид, 4 лицьові *. 17, 19, 21, 23 та 27-й ряди — 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, * 3 лицьові, накид, 3 лицьові, накид, 3 лицьові, 3 петлі разом, пров'язані лицьовою *. У кінці ряду 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо. 25-й ряд — 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво *, 4 лицьові, накид, 1 лицьова, накид, 4 лицьові, З петлі разом, пров'язані лицьовою *. У кінці ряду 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо. 29-й ряд — 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, * 2 лицьові, накид, 5 лицьових, накид, 2 лицьові, З петлі разом, пров'язані лицьовою *. У кінці ряду 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо. 31-й ряд — 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво *, лицьова, накид, 7 лицьових, накид, 1 лицьова, З петлі разом, пров'язані лицьовою *. У кінці ряду 2 петлі разом, пров'язані з нахилом управо. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «ажурна кайма» (іл. 14.57) — ажурний, однобічний. Застосовується як оздоблення країв жіночих кофт, хусток, шалей, «пончо», жилетів. Пряжа може бути синтетична, шерстяна, льняна. Для в'язання зразка набирають 34 петлі (кількість петель кратна 16 плюс 2 петлі для країв). 1-й та 2-й ряди в'яжуть лицьовими петлями. 3-й ряд — 1 лицьова, накид, 5 лицьових, 2 лицьові петлі разом, пров'язані

Іл. 14.57. Узор «ажурна кайма». з нахилом уліво, 1 лицьова, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 5 лицьових, накид. 5-й ряд — 2 лицьові, накид, 4 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 4 лицьові, накид, 1 лицьова. 7-й ряд — «шишечка», 2 лицьові, накид, 3 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 1 лицьова, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 3 лицьові, накид, 2 лицьові. 9-й ряд — 1 лицьова, «шишечка», 2 лицьові, накид, 2 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 1 лицьова, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 2 лицьові, накид, 2 лицьові, «шишечка». 11-й ряд — 2 лицьові, «шишечка», 2 лицьові, накид, 1 лицьова, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 1 лицьова, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 1 лицьова, накид, 2 лицьові, «шишечка», 1 лицьова. 13-й ряд — 3 лицьові, «шишечка», 2 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 1 лицьова, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 2 лицьові, «шишечка», 2 лицьові. 15-й ряд — 4 лицьові, «шишечка», 2 лицьові, накид, 3 лицьові петлі, пров'язані разом, накид, 2 лицьові, «шишечка», 3 лицьові. 17-ряд — 1 лицьова, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові, «шишечка», 5 лицьових, «шишечка», 2 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид.

270

19-й ряд — 2 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові, «шишечка*, 3 лицьові, «шишечка», 2 лицьові, 2 лицьові разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 1 лицьова. 21-й ряд — 3 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові, «шишечка», 1 лицьова, «шишечка», 2 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 2 лицьові. 23-й ряд — 4 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові, «шишечка», 2 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 3 лицьові. 25-й ряд — «шишечка», 4 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 3 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 4 лицьові. 27-й ряд — 6 лицьових, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 1 лицьова, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 5 лицьових. 29-й ряд — 7 лицьових, накид, 3 лицьові петлі разом, накид, 6 лицьових. 31-й ряд — лицьові петлі. 33-й ряд — по всьому ряду в'яжуть 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, накид. Далі в'яжуть полотно панчішною в'язкою. Парні ряди в узорі в'яжуть виворітними петлями. Узор «джгути з ажуром» (іл. 48 на вкладці) — рельєфний, однобічний. Застосовується у поєднанні з виворітною гладдю для в'язання декоративних подушок, шапочок, рукавиць, жилетів, спортивних светрів, а також як оздоблення вертикальними смугами. Пряжа потрібна середньої щільності. Для в'язання зразка набирають 34 петлі (кількість петель кратна 32 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд (лицьовий бік) — 3 виворітні, накид, 2 петлі разом, пров'язані лицьо' вою, накид, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою, накид, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою, накид, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою, 3 виворітні, 2 лицьові петлі, схрещені вправо, 3 виворітні, 8 лицьових, 3 виворітні, 2 лицьові петлі, схрещені вправо. 2-й ряд в'яжуть за рисунком (накиди пров'язують виворітними петлями). 3, 5, 7, 9 та 11-й ряди в'яжуть, як 1-й. 4, 6, 8, 10 та 12-й в'яжуть, як 2-й.

Іл. 14.58. Узор «джгут потрійний». 13-й ряд — 3 виворітні, 4 петлі знімають на шпильку вперед, наступні 4 петлі в'яжуть лицьовими, потім також лицьовими пров'язують 4 петлі з шпильки, 3 виворітні, 2 лицьові петлі, схрещені вправо, 3 виворітні, 4 петлі знімають на шпильку перед спицею, наступні 4 петлі в'яжуть лицьовими, потім також лицьовими пров'язують 4 петлі з шпильки, 3 виворітні, 2 лицьові петлі, схрещені вправо. 14-й ряд в'яжуть за рисунком. Узор повторюють з 1-го ряду, причому ажурну частину джгута в'яжуть панчішною в'язкою, а панчішну — ажурною. Узор «джгут потрійний» (іл. 14. 58) — рельєфний, одноколірний. Рекомендується для в'язання шапочок,-^ светрів, курток, жилетів, а також д л я ' оздоблення у вигляді горизонтальних і вертикальних смуг у поєднанні з виворітною гляддю. Пряжа може бути синтетична, шерстяна середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 31 петлю (кількість петель кратна 29 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд — 10 виворітних, 3 петлі знімають на 1-шу шпильку за спицею, наступні 3 петлі знімають на 2-гу шпильку за спицею, 3 петлі пров'язують лицьовими, потім також лицьовими пров'язують 3 петлі з 2-ї шпильки і 3 петлі з 1-ї шпильки, 10 виворітних.

271

Іл. 14.59. Узор «джгут з ажуром». 2, З, 4, та 5-й ряди в'яжуть за рисунком. 6-й ряд — 10 виворітних, 3 петлі знімають на 1-шу шпильку за спицею, наступні 3 петлі знімають на 2-гу шпильку перед спицею, потім в'яжуть З петлі лицьовими, потім ще 3 петлі з 2-ї шпильки пров'язують лицьовими і З петлі з 1-ї шпильки також пров'язують лицьовими, 10 виворітних. 7, 8, 9, 10 та 11-й ряди в'яжуть за рисунком. Узор повторюють з 1-го ряду. Виконуючи джгут, не слід порушувати черговість пров'язування петель на запасних шпильках. Узор «джгут з ажуром» (іл. 14.59) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання з лицьового боку в поєднанні з виворітною гладдю дитячих костюмчиків, джемперів, жилетів, жакетів, а також як оздоблення у вигляді окремих вертикальних смуг. Пряжа може бути шерстяна, синтетична, мохер середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 37 петель (кількість петель кратна 35 плюс 2 петлі для країв). Джгут в'яжуть на 15 петлях, для фону залишають по 10 виворітних петель. 1-й ряд (виворітний бік) — 10 лицьових, 5 виворітних, 5 лицьових, 5 виворітних, 10 лицьових. 2-й ряд — 10 виворітних, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 2 лицьові, 5 виворітних, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані 3 нахилом уліво, накид, 2 лицьові, 10 виворітних. 3, 5 та 7-й ряди в'яжуть, як 1-й. 4 та 6-й ряди — як ^2-й.

8-й ряд — 10 виворітних, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 2 лицьові, 5 виворітних, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові, 10 виворітних. 9-й ряд — 10 лицьових, 4 виворітні, 5 лицьових, 4 виворітні, 10 лицьових петель. 10-й ряд — 10 виворітних, 1-шу і 2-гу лицьові петлі знімають на шпильку за спицею, в'яжуть лицьовими наступні 2 петлі, потім лицьовими пров'язують петлі з шпильки, 5 виворітних, наступні 2 лицьові знімають на шпильку перед спицею, в'яжуть 2 лицьові, потім лицьовими 2 петлі з шпильки. 11-й ряд в'яжуть, як 9-й. 12-й ряд — 10 виворітних, 2 лицьові, накид, 2 лицьові, 5 виворітних, 2 лицьові, накид, 2 лицьові, 10 виворітних. 13-й ряд — 10 лицьових, 5 виворітних, 5 лицьових, 5 виворітних, 10 лицьових. 14-й ряд — 10 виворітних, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 2 лицьові, 5 виворітних, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані 3 нахилом уліво, накид, 2 лицьові, 10 виворітних. 15, 17 та 19-й ряди в'яжуть, як 13-й. 16 та 18-й ряди — як 14-й. 20-й ряд — 10 виворітних, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 2 лицьові, 5 виворітних, 1 лицьова, 2 петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові, 10 виворітних. 21-й ряд — 10 лицьових, 4 виворітні, 5 лицьових, 4 виворітні, 10 лицьових. 22-й ряд — 10 виворітних, 1-шу і 2-гу лицьові петлі знімають на шпильку перед спицею, в'яжуть лицьовими 2 петлі, потім також лицьовими пров'язують 2 петлі з шпильки, 5 виворітних, наступні 2 лицьові петлі знімають на шпильку за спицею, 2 лицьові петлі, потім також лицьовими пров'язують 2 петлі з шпильки, 10 виворітних. 23-й ряд — як 21-й. 24-й ряд — 10 виворітних, 2 лицьові, накид, 2 лицьові, 5 виворітних, 2 лицьові, накид, 2 лицьові, 10 виворітних. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «сердечка» (іл. 14.60) — одноколірний, рельєфний з лицьового боку, однобічний. Використовується у вигляді вертикальних смуг, фрагментами яких можна обробити шапочки, накидки, жилети, жакети. Пряжа рекомендується рівна, середньої товщини.

272

і -, * \ \ \ % *• • •

53 •

• 54

/л. 14.60. Узор «сердечка».

Іл. 14.61. Узор «рельєфна смуга».

Для в'язання зразка набирають 38 петель (кількість петель кратна 16 плюс 4 петлі для фону і 2 петлі для країв). 1-й ряд (вивбрітний бік) — * 4 лицьові, 12 виворітних, * 4 лицьові. 2-й ряд — 4 виворітні, * 4 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, подвійний накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 4 лицьові, 4 виворітні *. 3-й ряд — * 4 лицьові, 3 виворітні, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею з нахилом управо, подвійний накид (скидають з лівої спиці подвійний накид попереднього ряду), 2 петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 3 виворітні *, 4 лицьові. 4-й ряд — 4 виворітні *, 2 лицьові, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, подвійний накид (скидають з лівої спиці подвійний накид попереднього ряду), 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 2 лицьові, 4 виворітні *. 5-й ряд — * 4 лицьові, 1 виворітна, 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею з нахилом управо, подвійний накид (скидають з лівої спиці подвійний накид попереднього ряду), 2 петлі разом, пров'язані виворітною петлею з нахилом уліво, * 4 лицьові, 1 виворітна. 6-й ряд — 4 виворітні, * 2 петлі лицьові разом, пров'язані з нахилом уліво (скидаємо з лівої спиці подвійний накид попереднього ряду), 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, 4 виворітні *. 7-й ряд — * 4 лицьові, 1 виворітна, 4 повітряні петлі (скидають з лівої спиці подвійний накид попереднього ряду), піднімають на ліву спицю 5 накидів, які скинули, і пров'язують їх

разом виворітною петлею, 5 повітряних петель, 1 виворітна, * 4 лицьові. 8-й ряд — 4 виворітні, * 12 лицьових (повітряні петлі пров'язують лицьовими), 4 виворітні *. 9-й ряд — * 4 лицьові, 12 виворітних, * 4 лицьові. 10-й ряд — 4 виворітні, * 12 лицьових, 4 виворітні *. 11-й ряд — * 4 лицьові, 12 виворітних, * 4 лицьові. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «рельєфна смуга» (іл. 14.61) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку в поєднанні з виворітною гладдю для в'язання доріжок, шапочок, жакетів, костюмів, пальт, а також як оздоблення у вигляді окремих вертикальних смуг. Пряжа може бути середньої товщини, синтетична, шерстяна, бавовняна, мохер. Для в'язання зразка набирають 28 петель (кількість петель кратна 26 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд (виворітний бік) — 12 лицьових, 4 виворітні, 12 лицьових. 2-й ряд — 11 виворітних, 3 петлі, схрещені вправо (1 петлю знімають на шпильку за спицею, 2 лицьові, 1 петлю з шпильки в'яжуть виворітною), 3 петлі, схрещені вліво (2 петлі знімають на шпильку перед спицею, 1 виворітна, потім в'яжуть лицьовими 2 петлі з шпильки), 11 виворітних. 3-й ряд і всі непарні — петлі фону в'яжуть лицьовими, схрещені — виворітними петлями, центральні петлі між парами схрещених петель в'яжуть рисовою в'язкою. 4-й ряд — 10 виворітних, 3 петлі, схрещені вправо, 2 петлі рисовою в'яз-

12 0-25

273

Іл. 14.64. Узор «оздоблювальна смуга».

/л. 14.62. Узор «складний джгут».

Іл. 14.63. Узор «джгут з кульками».

кою, 3 петлі, схрещені вліво, 10 виворітних. 6-й ряд — 9 виворітних, 3 петлі, схрещені вправо, 4 петлі рисовою в'язкою, 3 петлі, схрещені вліво, 9 виворітних. 8-й ряд — 8 виворітних, 3 петлі, схрещені вправо, 6 петель рисовою в'язкою, З петлі, схрещені вліво, 8 виворітних петель. 10-й ряд — 7 виворітних, 3 петлі, схрещені вправо, 8 петель рисовою в'язкою, 3 петлі, схрещені вліво, 7 виворітних. 12-й ряд — 6 виворітних, 3 петлі, схрещені вправо, 10 петель рисовою в'язкою, 3 петлі, схрещені вліво, 6 виворітних. 14 та 16-й ряди — 6 виворітних, 2 лицьові, 12 петель рисовою в'язкою, 2 лицьові. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «складний джгут» (іл. 14.62) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Використовується у поєднанні з виворітною гладдю для в'язання декоративних подушок, жилетів, жакетів, курток, светрів, а також як оздоблення у вигляді вертикальних смуг. Пряжа може бути середньої товщини, шерстяна, синтетична, льняна, мохер. Для виконання зразка набирають 29 петель (кількість петель кратна 15 плюс 12 петель для фону і 2 петлі для країв). 274

1, 3 та 5-й ряди (лицьовий бік) — 6 виворітних, 15 лицьових, 6 виворітних. Усі парні ряди в'яжуть за рисунком. 7-й ряд — 6 виворітних, 3 петлі знімають на шпильку за спицею, пров'язують лицьовими 3 петлі, потім так само лицьовими 3 петлі з шпильки, З лицьові, 3 петлі знімають на шпильку перед спицею, пров'язують лицьовими З наступні петлі, потім так само лицьовими 3 петлі з шпильки, 6 виворітних. 9 та 11-й ряди — 6 виворітних, 15 лицьових, 6 виворітних. 13-й ряд в'яжуть, як 7-й. 15, 17, 19 та 21-й ряди — як 1-й. 23-й ряд — 6 виворітних, 3 петлі знімають на шпильку перед спицею, пров'язують лицьовими 3 петлі, потім так само лицьовими 3 петлі з шпильки, З лицьові, 3 петлі знімають на шпильку за спицею, пров'язують лицьовими З наступні петлі, потім лицьовими 3 петлі з шпильки, 6 виворітних. 25 та 27-й ряди — 6 виворітних, 15 лицьових, 6 виворітних. 29-й ряд в'яжуть, як 23-й. 31 та 33-й ряди — 6 виворітних, 15 лицьових, 6 виворітних. Узор повторюють з 3-го ряду. Узор «джгут з кульками» (іл. 14. 63) — рельєфний, однобічний. Рекомендується для в'язання покривал, шапочок, дитячих кофточок і плаття-

чок, а також як оздоблення в поєднанні з виворітною гладдю. Пряжа повинна бути середньої товщини шерстяна, синтетична. Для в'язання зразка набирають 25 петель (кількість петель кратна 23 плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд (виворітний бік) — 10 лицьових, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 10 лицьових. 2 та 3-й ряди в'яжуть за рисунком. 4-й ряд — 9 виворітних, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 1 лицьова, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 9 виворітних. 5-й ряд — 9 лицьових, 1 петлю знімають непров'язаною, нитка перед спицею, 3 виворітні, 1 петлю знімають, нитка перед спицею, 9 лицьових. 6-й ряд — 8 виворітних, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 3 лицьові, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 8 виворітних. 7-й ряд — 8 лицьових, 1 петлю знімають, нитка перед спицею, 5 виворітних, 1 петлю знімають, нитка перед спи. цею, 5 виворітних, 1 петлю знімають, нитка перед спицею, 8 лицьових. 8-й ряд — 7 виворітних, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом управо, накид, 5 лицьових, накид, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом уліво, 7 виворітних. 9-й ряд — 7 лицьових, 1 петлю знімають, нитка перед спицею, 7 виворітних, 1 петлю знімають, нитка перед спицею, 7 лицьових. 10-й ряд — 6 виворітних, 2 лицьові петлі разом, пров'язані з нахилом упра12*

во, накид, 7 лицьових, накид, 2 лицьові петлі разом з нахилом уліво, 6 виворітних. 11-й ряд — 6 лицьових, 7 виворітних, 6 лицьових. 12-й ряд — 6 виворітних, «кульку» в'яжуть так: 1 лицьову пров'язують 5 раз (накид, лицьова, накид, лицьова, накид), повертають роботу і всі ці петлі пров'язують виворітними, знову повертають роботу і пров'язують усі петлі лицьовими, потім ще раз виворітними; у наступному ряду знімають 1-шу з 5 петель непров'язаною, наступні 4 в'яжуть лицьовими і протягують крізь зняту петлю, 4 лицьові, 1 виворітна, 4 лицьові, «кулька» на лицьовій петлі, 6 виворітних. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «оздоблювальна смуга» (іл. 14. 64) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання декоративних подушок, шапочок, жилетів, светрів, пальт з горизонтальними і вертикальними смугами. Пряжа повинна бути середньої товщини, шерстяна, синтетична, мохер. Для в'язання зразка набирають 30 петель (кількість петель довільна). 1-й ряд (лицьовий бік) — лицьові петлі. 2-й ряд в'яжуть за рисунком. В'яжуть панчішною в'язкою 6 см. Рельєфну смугу в'яжуть виворітною гладдю. 1-й ряд — 7 виворітних, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою, накид. 2-й ряд — лицьові петлі. 3, 5 та 7-й ряди — виворітні петлі. 4, 6 та 8-й ряди — лицьові петлі. 9-й ряд — 3 виворітні *, 2 петлі разом, пров'язані лицьовою, накид, 7 виворітних *. Далі в'яжуть 6 см панчішною в'язкою і закривають усі петлі. Крючком в'яжуть ланцюжок з повітряних петель і протягують, стягуючи рельєфну смугу. Узор «джгут з шишечками» (іл. 14. 65) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Використовується у вигляді горизонтальних і вертикальних смуг для в'язання светрів, пуловерів, шапочок та шлемів, жакетів, декоративних подушок, а також як оздоблення в по. єднанні з панчішною в'язкою. Пряжа може бути шерстяна або синтетична середньої товщини. Для в'язання зразка набирають 25 петель (кількість петель кратна 23 плюс 2 петлі для країв).

275

м-т .}' і

Іл. 14.65. Узор «джгут з шишечками».

Іл. 14.66. Узор «смуги з перехватами».

1, З, 5, 7, 9 та 11-й ряди — 5 виворітних, 2 лицьові, 4 виворітні, 1 лицьова, 4 виворітні, 2 лицьові, 5 виворітних. 2, 4, 8 та 10-й ряди в'яжуть за рисунком. 6-й ряд — 5 лицьових, 2 виворітні, 4 лицьові, «шишечка» (з 1 петлі в'яжуть 5, потім повертають роботу, 1 петлю знімають, в'яжуть 4 виворітні, знову повертають роботу і в'яжуть 5 петель разом лицьовою), 4 лицьові, 2 виворітні, 5 лицьових. 12-й ряд — 5 лицьових, 2 виворітні, 4 петлі знімають на шпильку вперед, 4 лицьові, 1 виворітна, потім в'яжуть 4 лицьові з шпильки, 2 виворітні, 5 лицьових. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «смуги з перехватами» (іл. 14. 66) — рельєфний, одноколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку в поєднанні з виворітною гладдю для в'язання светрів, жакетів, жилетів, а також як оздоблення у вигляді окремих вертикальних смуг. Пряжа може бути середньої товщини шерстяна або синтетична. Для в'язання зразка набирають 40 петель (кількість петель кратна 38 плюс 2 петлі для країв). 1, З, 5, 7 та 9-й ряди — 10 виворітних, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 10 виворітних. 2-й ряд та всі парні ряди в'яжуть за рисунком. 276

11-й ряд — 10 виворітних, 2 петлі знімають на шпильку перед спицею, 2 наступні петлі знімають на шпильку за спицею, пров'язують лицьовими 2 наступні петлі, в'яжуть виворітними петлі 3 шпильки за спицею, потім лицьовими петлі з шпильки перед спицею, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 10 виворітних. 13-й ряд — 10 виворітних, 6 петель знімають на шпильку перед спицею, 2 наступні петлі знімають на шпильку за спицею, пров'язують лицьовими 2 петлі, в'яжуть хустковими 2 петлі, зняті на шпильку за спицею, 6 петель, знятих на шпильку перед спицею, в'яжуть так: 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, потім 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 10 виворітних. 15-й ряд — 10 виворітних, 10 петель знімають на шпильку перед спицею, 2 наступні петлі знімають на шпильку за спицею, в'яжуть лицьовими 2 петлі, в'яжуть виворітними 2 петлі, зняті на шпильку за спицею, 10 петель, знятих на шпильку перед спицею, в'яжуть так: 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, потім 2 виворітні, 2 лицьові, 10 виворітних. 17-й ряд — 10 виворітних, 2 лицьові, 2 виворітні, 10 петель знімають на шпильку перед спицею, 2 наступні петлі знімають на шпильку за спицею, наступні 2 петлі в'яжуть лицьовими, потім в'яжуть виворітними 2 петлі, зняті

на шпильку за спицею, далі 10 петель, знятих на шпильку перед спицею (2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, І лицьові), 10 виворітних. 19-й ряд — 10 виворітних, 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, 6 петель знімають на шпильку перед спицею, 2 наступні петлі знімають на шпильку за спицею, пров'язують лицьовими 2 петлі, в'яжуть виворітними 2 петлі, зняті на шпильку за спицею, далі 6 петель, знятих на шпильку перед спицею (2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові), 10 виворітних. 21-й ряд — 10 виворітних, 2 лицьові, 2 виворітні^ 2 лицьові, 2 виворітні, 2 лицьові, 2 виворітні, далі знімають 2 петлі на шпильку перед спицею, 2 наступні петлі знімають на шпильку за спицею, в'яжуть лицьовими петлями 2 наступні петлі, в'яжуть виворітними петлі, зняті за спицею, в'яжуть лицьовими 2 петлі, зняті на шпильку перед спицею, 10 виворітних. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «перехвати» (іл. 49 на вкладці) — рельєфний, двоколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання декоративних подушок, шапочок, жакетів, курток, блуз, джемперів, а також як оздоблення у вигляді окремих смуг або фрагментів у поєднанні з будьякою більш плоскою в'язкою (рисова, хусткова, путанка тощо). Пряжа може бути середньої товщини шерстяна, синтетична, мохер (бажано контрастного кольору). Для в'язання зразка набирають 42 петлі (кількість петель кратна 10 плюс 2 петлі для країв). 10 рядів в'яжуть панчішною в'язкою ниткою білого кольору. 2 ряди в'яжуть ниткою сірого кольоРУ2 ряди в'яжуть ниткою білого кольору. На кожних 10 петлях в'яжуть окремо смужки панчішної в'язки ниткою білого кольору 12 рядів. Перевертають , 1 раз кожну зв'язану смужку і знову набирають на спицю виворітним боком догори і в'яжуть 2 ряди ниткою білого кольору. 2 ряди в'яжуть ниткою сірого кольору. 10 рядів в'яжуть ниткою білого кольору. Підкладку в'яжуть виворітною гладдю ниткою сірого кольору, петлі набирають з виворітного боку, прасують, потім підшивають.

Іл. 14.67. Узор «оздоблювальна смуга». Узор «оздоблювальна смуга» (іл. 14.67) — рельєфний, двоколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання шапочок, шлемів, блузонів, светрів, жилетів, молодіжних курток, а також як оздоблення у вигляді смуг у поєднанні з панчішною, хустковою в'язками. Пряжа повинна бути середньої товщини шерстяна, синтетична. Для в'язання зразка набирають 38 петель (кількість петель кратна 6 плюс 2 петлі для країв). 10 рядів в'яжуть панчішною в'язкою ниткою білого кольору. 2 ряди в'яжуть лицьовими петлями ниткою коричневого кольору (смуга хусткової в'язки). 2 ряди в'яжуть панчішною в'язкою ниткою білого кольору. Потім в'яжуть попарно 1-шу і 2-гу смуги панчішною в'язкою ниткою білого кольору. Довжина 1-ї смуги — 24 ряди, 2-ї— 16 рядів. Готові смуги перекручують між собою і набирають знову на запасну спицю, в'яжуть наступні дві смуги і т. д. Готові і перекручені пари смуг набирають на основну спицю і в'яжуть далі. 2 ряди — ниткою білого кольору панчішною в'язкою. 2 ряди — ниткою коричневого кольору лицьовими петлями (смуга хусткової в'язки). 10 рядів панчішною в'язкою ниткою білого кольору і закривають усі петлі. Підкладку в'яжуть виворітною ниткою коричневого кольору на всіх петлях, що набрані на готовому полотні 3 виворітного боку, потім прасують

277

Іл. 14.68. Узор «смуга з перехватами».

Іл. 14.69. Узор «рельєфні смуги».

і підшивають з виворітного боку по хустковому ряду. Узор «смуга з перехватами» (іл. 14.68) — рельєфний, однобічний. Рекомендується для в'язання доріжок, джемперів, жакетів, костюмів, а також як оздоблення у вигляді окремих вертикальних смуг. Пряжа потрібна меланжева, яка складається з шерстяної темно-зеленої нитки середньої товщини і білої капронової тонкої нитки. Для в'язання зразка набирають 32 петлі (кількість петель кратна 11 плюс 8 петель для симетрії і 2 петлі для країв). 1-й ряд (лицьовий бік) — * 8 виворітних, 3 лицьові, * 8 виворітних. 2-й ряд — * 8 лицьових, 3 виворітні, * 8 лицьових. 3 та 5-й ряди в'яжуть, як 1-й. 4 та 6-й ряди — як 2-й. 7-й ряд — 8 виворітних, * наступні З петлі тричі обвивають капроновою ниткою, знімають її з лівої спиці на праву і назад, далі продовжують в'язати меланжевою ниткою 8 виворітних *. 8-й ряд в'яжуть, як 2-й. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «рельєфні смуги» (іл. 14.69) — двоколірний, однобічний. Рекомендується для в'язання декоративних подушок, шлемів і шапочок, жакетів, курток. Пряжа може бути шерстяна, синтетична, пухова, середньої товщини. Для виконання зразка набирають ЗО петель (кількість петель парна). 1-й ряд — лицьові петлі. 2-й ряд — виворітні петлі.

278

Іл. 14.70. Узор «твидовий». 3-й ряд — усі петлі в'яжуть по дві разом виворітною петлею. 4-й ряд — кожну петлю пров'язують двічі: лицьовою і виворітною петлею. Узор повторюють з 1-го ряду, колір ниток змінюють через кожні 4 ряди в'язки. Узор «твидовий» (іл. 14.70) — рельєфний, двоколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку для в'язання покривал, декоративних подушок, шапочок, рукавичок, кашне, жилетів, шлемів, а також як оздоблення. Пряжа може бути середньої товщини шерстяна і синтетична. Для в'язання зразка набирають 29 петель (кількість петель кратна 4 плюс одна петля). 1-й ряд (коричнева нитка) — * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 петлю знімають, нитка ззаду, *1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова.

Іл. 14.71. Узор «діагоналі».

Іл. 14.72. Узор «павучки».

2-й ряд (коричнева нитка) — * 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 петлю знімають, нитка перед спицею, * 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна. 3-й ряд (бежева нитка) — 1 лицьова, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 1 лицьова. 4-й ряд (бежева нитка) — 1 виворітна, * 1 петлю знімають, нитка перед спицею, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, * 1 петлю знімають, нитка перед спицею, 1 виворітна. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «діагоналі» (іл. 14.71) — двоколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку для в'язання покривал, шапочок, жилетів, рукавичок, курток, накидок, а також як оздоблення в поєднанні з хустковою в'язкою основного кольору. Пряжа може бути шерстяна або синтетична. Для в'язання зразка набирають 29 петель (кількість петель кратна З плюс 2 петлі для країв). Набирають петлі чорною ниткою і в'яжуть 6 рядів хустковою в'язкою (всі петлі в рядах лицьові). 7-й ряд (голуба нитка) — * 2 лицьові, 1 петлю знімають, нитка за спицею *. 8-й ряд і всі парні ряди в'яжуть голубою ниткою так: всі петлі вяжуть лицьовими, зняті петлі знову знімають непров'язаними, нитка перед спицею. 9-й ряд (чорна нитка) — 3 лицьові, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 2 лицьові *. 11-й ряд (голуба нитка) — 1 лицьова, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 2 лицьові *.

13-й ряд (чорна нитка) — * 2 лицьові, 1 петлю знімають, нитка за спицею *. 15-й ряд (голуба нитка) — 3 лицьові, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 2 лицьові *. 17-й ряд (чорна нитка) — 1 лицьова, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 2 лицьові *. 19-й ряд (голуба нитка) — 3 лицьові, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 2 лицьові *. 21-й ряд (чорна нитка) — * 2 лицьові, 1 петлю знімають, нитка за спицею *. 23-й ряд (голуба нитка) — 1 лицьова, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 2 лицьові *. 25-й ряд (чорна нитка) — 3 лицьові, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 2 лицьові *. 27-й ряд (голуба нитка) — * 2 лицьові, 1 петлю знімають, нитка за спицею *. 29-й ряд (чорна нитка) — 1 лицьова, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 2 лицьові*. Далі в'яжуть 6 рядів хусткової в'язки ниткою чорного кольору. Узор «павучки» (іл. 14.72) — ажурний, однобічний. Рекомендується для в'язання абажурів, серветок, дитячих виробів, літніх костюмів, блуз, жилетів, а також як оздоблення, причому узор можна розташувати вертикально і горизонтально. Пряжа може бути контрастна за кольором і різна за якістю: капрон і шерсть, ірис і шерсть, мохер і бавовна. Для в'язання зразка набирають 32 петлі (кількість петель кратна З плюс 2 петлі для країв). 1-й ряд (коричнева шерстяна нитка) — лицьові петлі.

279

Іл. 14.73. Узор «твидові смуги».

2 та 3-й ряди (тонка біла капронова нитка) — лицьові петлі. 4-й ряд (коричнева нитка) — накид, 1 лицьова. 5-й ряд (коричнева нитка) — накиди скидають, 3 витягнуті петлі пров'язують разом тричі (накид, лицьова, накид). 6-й ряд (біла нитка) — лицьові петлі. Узор повторюють з 3-го ряду. Узор «твидові смуги» (іл. 14.73) — двоколірний, двобічний, нагадує твидову тканину. Використовується для в'язання щільних виробів, декоративних подушок, шапочок, курток, пальт, накидок, ковдр. Пряжа може бути шерстяна середньої товщини, одинарна типу гарус. Для в'язання зразка набирають ЗО петель (кількість петель кратна 4 плюс 2 петлі для країв). Початковий ряд петель набирають подвійною ниткою, в якій 1 бежева і 1 червона нитки, в'яжуть вільно товстішими спицями. 1-й ряд — з 2 петель в'яжуть бежеві нитки лицьовою петлею, червоні нитки, що залишилися, також лицьовою, з 2 наступних петель в'яжуть червоні нитки лицьовою, бежеві нитки, що залишилися, також лицьовою петлею. 1-й ряд постійно повторюють. Узор «кольорова резияка» (іл. 50 на вкладці) — рельєфний, триколірний, двобічний. Використовується з обох боків для в'язання шапочок, шарфиків, костюмів, джемперів. Пряжа потрібна середньої товщини шерстяна. Для в'язання набирають 30 петель (кількість петель парна).

280

1-й ряд (синя нитка) — 1 петлю знімають разом з робочою ниткою, 1 лицьова петля. 2-й ряд (біла нитка) — 1 петлю знімають разом з робочою ниткою, пров'язують лицьовою петлю з накидом. 3-й ряд (червона нитка) — 1 петлю знімають разом з робочою ниткою, пров'язують лицьовою петлю з накидом. Узор повторюють з 1-го ряду. Зняті непров'язані петлі з накидом завжди в'яжуть за верхні дольки. Узор «комбінований» (іл. 51 на вкладці) — двоколірний, однобічний. Використовується з лицьового боку в поєднанні з хустковою в'язкою для в'язання шапочок, жакетів, костюмів, жилетів, платтів, а також як оздоблення низу виробів. Пряжа потрібна середньої товщини, але різної якості — ірис і капрон, ірис і шерсть. Для в'язання зразка набирають ЗО петель (кількість петель кратна 4 плюс 2 петлі для країв). 1, 2 та 3-й ряди в'яжуть ниткою ірис фіолетового кольору лицьовими петлями. 4-й ряд в'яжуть капроновою тасьмою кремового кольору лицьовими петлями. 5-й ряд (капронова тасьма) — накид, 1 виворітна петля. 6-й ряд (нитки ірис) — накиди скидають, 1 лицьова, 2 петлі знімають, нитка за спицею, 1 лицьова. 7-й ряд (нитки ірис) — виворітна, 2 петлі знімають, нитка перед спицею, виворітна. 8-й ряд (нитки ірис) — 2 петлі, схрещені вліво, 2 петлі, схрещені вправо. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «резинка з шишечками» (іл. 52 на вкладці) — меланжевий, рельєфний, однобічний. Використовується з лицьового боку для в'язання покривал, дитячих костюмчиків, молодіжних джемперів, спідниць, безрукавок, а також як оздоблення в поєднанні з одноколірною виворітною гладдю. Пряжа може бути різна за якістю і товщиною шерстяна (коричнева середньої товщини) і капронова (тонка бежевого кольору). В'яжуть меланжевою ниткою з ниток цих кольорів. Для в'язання зразка набирають 32 петлі (кількість петель кратна 10 плюс 2 петлі для країв). Основою в'язки є резинка 2 X 3 .

0

І- та 3-й ряди (лицьовий бік) — 2 лицьові, 3 виворітні. 2 та 4-й ряди — 2 виворітні, 3 лицьові. 5-й ряд — 2 лицьові, 1 виворітна, на 2-й виворітній петлі в'яжуть «шишечку» капроновою ниткою (вводять спицю в петлю і витягують нитку, роблять накид, 1 лицьова, накид, 1 лицьова), далі в'яжуть 1 виворітну, 2 лицьові, 3 виворітні. 6-й ряд — 2 виворітні, 3 лицьові, 2 виворітні, «шишечку» пров'язують лицьовою петлею тільки капроновою ниткою, далі в'яжуть меланжевою ниткою лицьову петлю. 7 та 9-й ряди в'яжуть, як 1 та 3-й. 8 та 10-й ряди — як 2 та 4-й. 11-й ряд — 2 лицьові, 3 виворітні, 2 лицьові, 1 виворітна, на 2-й виворітній петлі в'яжуть «шишечку» капроновою ниткою, 1 виворітна. 12-й ряд — «шишечку» пров'язують лицьовою капроновою ниткою, далі в'яжуть меланжевою ниткою 1 лицьову, 2 виворітні, 3 лицьові, 2 виворітні. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «сніжинки» (іл. 53 на вкладці) — рельєфний, двоколірний, двобічний. Використовується в поєднанні з хустковою в'язкою для в'язання товстих виробів і покривал, спортивних комплектів, шапочок, шарфів, курток, жилетів, а також як оздоблення разом з одноколірним полотном. Пряжа потрібна середньої товщини шерстяна. Для в'язання зразка набирають ЗО петель (кількість петель кратна 2 плюс 2 петлі для країв). 1 та 2-й ряди (коричнева нитка) — лицьові петлі. 3-й ряд (біла нитка) — 1 лицьова, 1 петлю знімають, нитка за спицею. 4-й ряд (біла нитка) — 1 лицьова, одну петлю знімають, нитка перед спицею. 5 та 6-й ряди (біла нитка) — лицьові петлі. 7-й ряд (коричнева нитка) — 1 лицьо, ва, 1 петлю знімають, нитка за спицею. 8-й ряд (коричнева нитка) — 1 лицьова, 1 петлю знімають, нитка перед спицею. Узор повторюють з 1-го ряду. Узор «багатоколірна резинка» (іл. 54 на вкладці) — багатоколірний, двобічний, розроблений на основі резинки І Х І . Рекомендується для в'язання доріжок, шарфів, шлемів, жакетів, костюмів і як оздоблення. Пряжа

потрібна середньої товщини шерстя на, синтетична, мохер. Для в'язання зразка набирають 33 петлі (кількість петель кратна 4 плюс 1 петля). 1-й ряд (біла нитка) — * 1 лицьова, 1 виворітна *, 1 лицьова. 2-й ряд (біла нитка) — * 1 виворітна, 1 лицьова *, 1 виворітна. 3-й ряд (теракотова нитка) — * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 петлю знімають з накидом, * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова. 4-й ряд (теракотова нитка) — * 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 петлю знімають з новим накидом *, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна. 5-й ряд (теракотова нитка) — * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 петлю знімають з накидом, * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова. 6-й ряд (теракотова нитка) — * 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 петлю знімають з новим накидом *, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна. 7-й ряд (біла нитка) — * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, петлю з 4 нитками пров'язують виворітною петлею, * 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова петля. 8-й ряд (біла нитка) — * 1 виворітна, 1 лицьова *, 1 виворітна. 9-й ряд (коричнева нитка) — 1 лицьова, * 1 петлю знімають з накидом, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, * 1 петлю знімають з накидом, 1 лицьова. 10-й ряд (коричнева нитка) — 1 виворітна, * 1 петлю знімають з накидом, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, * 1 петлю знімають з накидом, 1 виворітна. 11-й ряд (коричнева нитка) — 1 лицьова, * 1 петлю знімають з накидом, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова, * 1 петлю знімають з накидом, 1 лицьова. 12-й ряд (коричнева нитка) — 1 виворітна, * 1 нитку знімають з накидом, 1 виворітна, 1 лицьова, 1 виворітна, * 1 петлю знімають з накидом, 1 виворітна. 13-й ряд (біла нитка) — 1 лицьова, * 1 петлю з 4 накидами пров'язують виворітною петлею, 1 лицьова, 1 виворітна, 1 лицьова *, 1 петлю з 4 накидами пров'язують виворітною петлею, 1 лицьова. 14-й ряд (біла нитка) — * 1 виворітна, 1 лицьова *, 1 виворітна. Узор повторюють з 3-го ряду.

281

Іл. 14.74. Узор «орнамент». Узор «орнамент» (іл. 14.74) — рельєфний, однобічний, двоколірний. Рекомендується для в'язання декоративних подушок, шапочок, жилетів, курток, пальт, а також як оздоблення у вигляді окремих смуг у поєднанні з одноколірною хустковою в'язкою. Пряжа потрібна середньої товщини шерстяна, синтетична, мохер.

Для в'язання зразка набирають 39 петель (кількість петель кратна 7 плюс 9 петель для симетрії і 2 петлі для країв). 1 та 2-й ряди (біла нитка) — лицьові петлі. 3-й ряд (синя нитка) — 4 лицьові, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 6 лицьових *, 1 петлю знімають, нитка за спицею, 4 лицьові. 4-й ряд (синя нитка) — в'яжуть за рисунком, але робочу нитку залишають перед спицею. ( 5 та 6-й ряди (біла нитка) — лицьові петлі. 7-й ряд (синя нитка) — 3 лицьові, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 1 лицьова, 1 петлю знімають, нитка за спицею, 4 лицьові, * 1 петлю знімають, нитка за спицею, 1 лицьова, 1 петлю знімають, нитка за спицею, 3 лицьові. 8-й ряд (синя нитка) — в'яжуть за рисунком, робочу нитку залишають перед спицею. 9 та 10-й ряд (біла нитка) — лицьові петлі. Узор в'яжуть з 1-го ряду.

15. ФАРБУВАННЯ ТКАНИН І ПРЯЖІ Народний спосіб фарбування рослинними барвниками був широко відомий ще нашим прапращурам. Найдавніші дані про це, які добуто під час розкопок болота на Поліссі, відносяться до XIV ст. Знайдені там залишки одягу мали темно-бурий колір, але, очевидно, спочатку одяг був більш світлих відтінків. Для фарбування були використані рослини, можливо, кора вільхи або підмаренник, які мають здатність надавати червонуватокоричневого кольору. Пізніша знахідка — жіночий костюм із села Рабивере Хагериської парафії (Прибалтика) — відноситься до кінця XVII ст. Виключно рослинними барвниками користувалися до другої половини XIX ст., до появи дешевих і простих у застосуванні анілінових фарб. Яскраві фабричні барвники незабаром витіснили рослинні фарби м'яких тонів. Фарбування рослинними барвниками потребує вміння й часу, винахідливості і уваги, але відтінки кольорів, одержані при цьому, стійкі і красиві. І в наш час, незважаючи на наявність фабричних барвників, рослинні, з їх гамоїй м'яких відтінків, становлять неабиякий інтерес і можуть використовуватись для фарбування вдома. На території України росте близько 70 видів рослин, які більшою чи меншою мірою можна використати як барвники. І хоч вони дають порівняно мало відтінків, застосування їх досягає поставленої мети. Вітчизняні , рослини містять в основному хлорофіл, а також жовті й коричневі речовини — ксантофіл, каротин та ін. Винятком є підмаренник північний. Природні барвники можна добути з коріння або стебел, кори або листя, квіток або плодів рослин. Хімічний склад рослини і її частин значною мірою залежить від віку рослини, росту, місця вирощування, складу грунту, погодних умов у період вегетації, а також від часу збирання рослин. Так, більш інтенсивні відтінки дають молоді, що недавно розкрилися, лист-

ки і квітки. Дозріле листя дає менш інтенсивні кольори. Кору для фарбування найкраще збирати навесні, коли вона легко відстає, а коріння й кореневища — до цвітіння рослин та восени. Найяскравіші і найінтенсивніші відтінки будуть, коли фарбувати барвниками із свіжих рослин. Якщо потрібно засушити рослини для дальшого використання, то робити це слід у притіненному місці, щоб рослини якнайкраще зберегли свій натуральний відтінок кольору. Коріння перед сушінням миють. Висушені корені можна зберігати в закритому посуді, в сараї, під дахом або в сухому місці в жилому приміщенні. Листя, стебла, коріння, квітки, плоди, шишки, кору або насіння рослин попередньо замочують протягом доби в м'якій холодній воді. Після цього рослини кип'ятять у тій самій воді протягом 15—20 хв. На 100 г рослин потрібно 1 — 2 л води. Відвар проціджують у посудину для фарбування. Для повного виділення фарби з рослин їх кип'ятять ще 15—20 хв в 1—2 л води, яку змішують з відваром. Фарбу з рослин одержують також іншим способом: протягом доби рослини вимочують і кип'ятять у тій самій воді 1 — 2 год, потім гарячий відвар проціджують крізь рідку тканину або сито і охолоджують. Для більш інтенсивної дії барвника відвару іноді дають прокиснути. Щоб мати рівний блискучий відтінок, матеріал для фарбування необхідно старанно очистити, бо погано випрана пряжа або тканина пофарбуються нерівномірно. Як для прання, так і для фарбування беруть емальований посуд. Алюмінієвий, мідний, залізний посуд змінює відтінки фарб. Чавунний посуд • певною мірою також змінює відтінки фарб. Для прання 1 кг матеріалу (тканина, пряжа) беруть приблизно 1 кусок господарського мила, подрібнюють і розчиняють у невеликій кількості гарячої води. Миючий розчин виливають в теплу воду і збивають у пі-

283

ну. В цій воді перуть пряжу, злегка віджимаючи і перегортаючи мотки. Викручувати не можна, бо пряжа може збитися. Віджимати тканину також не рекомендується, бо на тканині можуть утворитися складки, які не завжди можна відпарити. Мильний розчин міняють 2—4 рази. Він має бути теплий, бо в дуже гарячій воді тканина чи пряжа можуть потемніти. Як показує досвід, синтетичні миючі засоби змінюють відтінок кольору. Невідбілену бавовняну тканину (пряжу) перед фарбуванням потрібно прокип'ятити протягом 1 год у розчині (на 1 л води — 2—3 г пральної соди і кілька кусочків господарського мила). При цьому треба стежити, щоб вода повністю вкривала тканину чи пряжу (на 100 г матеріалу — 2—3 л води). Після прання або кип'ятіння матеріал 2—3 рази прополіскують у теплій воді, щоб не лишалося мила, яке заважатиме рівномірному фарбуванню. Посуд для фарбування повинен бути місткий, щоб розчин повністю покрив матеріал. Звичайно маса рідини повинна в 20—ЗО раз перевищувати масу матеріалу для фарбування. Якщо води буде мало, матеріал фарбуватиметься нерівномірно. Під час кип'ятіння тканину (пряжу) перевертають гладенькою палицею з берези чи сосни, яка не містить в собі смоли. , Шерсть зручніше фарбувати у мотках. Пряжу змотують у мотки приблизно по 100 г кожний і не туго перев'язують у 3—4 місцях бавовняною чи льняною ниткою. Якщо фарбують багато пряжі, то мотки нанизують на палицю і опускають у казан, а кінці палиці кладуть на вінця казана. Під час кип'ятіння пряжу потрібно весь час перевертати навколо палиці, щоб не утворилися грудки. Якщо пряжі небагато, то через моток просовують мотузку і, опустивши моток у розчин, кінці мотузки залишають на краю посудини. В разі потреби пряжу піднімають мотуЗкою. Фарбувати потрібно на малому вогні, щоб матеріал не піднімався на поверхню. Час кип'ятіння відлічують з моменту, коли закипить розчин.

Закріплення барвників Для закріплення барвників використовують закріплювачі (протравлю-

284

вання). Вони можуть бути хімічні (галун, мідний купорос) або природні (натуральна мурашина кислота, розсіл квашеної капусти і ін.). Протравлювання надає пофарбованому матеріалу значно більшої стійкості проти прання та світла. Найчастіше застосовують галуни, які дають можливість мати найсвітліші і найчистіші відтінки — жовті й бежеві. Сульфат міді, або мідний купорос, допомагає одержати жовті, різні зелені і коричневі відтінки; сульфат заліза, або залізний купорос,— сірі, сірувато-коричнюватозелені, а також червоно-коричневі відтінки; дихромат калію — гірчичножовті, бежеві, коричневі; винна кислота — бежеві, світло-коричневі відтінки. Для закріплення використовують також сіль, оцет, березовий попіл тощо. Для лугу беруть 2260 г березового попелу, заливають 20 г кип'яченої води, перемішують і, коли вода остигне, прозорий розчин зливають в іншу посудину. Луг готовий. Мокру пофарбовану пряжу протравлюють над водяною парою або виймають з відвару, завертають у мішковину й пропарюють у печі. Один із способів закріплення фарби — висвітлювання мокрої пофарбованої тканини на сонці. Залежно від закріплювача, рослинна фарба дає різні відтінки кольору. В разі використання концентрованого відвару з меншою кількістю закріплювача пофарбування матиме світлі відтінки, з більшою — темні. Коли ж матеріал фарбувати в слабкому відварі, збільшення кількості закріплювача надасть йому темнішого кольору. Без протравлювання фарбована пряжа здебільшого набуває бежевого або світло-коричневого забарвлення. Для протравлювання, а також для фарбування 100 г матеріалу на 2—3 л води беруть близько 4 г галуну, або 1 г мідного купоросу, або 0,5 г залізного купоросу, або 1 г хрому. Під час протравлювання, як і під час фарбування, вода повинна повністю покривати матеріал, бо інакше він пофарбується нерівномірно. Існують три способи протравлювання: 1. Попереднє протравлювання. Хімічні речовини розчиняють у воді. Розчин підігрівають до температури 40 °С, кладуть в нього тканину (пряжу, волокно) і кип'ятять протягом 15—20 хв, час від часу помішуючи.

Потім воду зціджують, а мокрий матеріал виймають, кладуть у холодний відвар барвника, доводять до кипіння і кип'ятять протягом 45—60 хв. Віджимати тканину (пряжу, волокно) під час протравлювання чи після нього не можна, бо на них утворяться плями. Протравлений матеріал обережно перекладають у відвар барвника. 2. Одночасне протравлювання і фарбування. Це найзручніший і найпоширеніший спосіб. Спочатку у відварі барвника розчиняють закріплювачі, ретельно помішуючи. В утворений розчин опускають чисту тканину (пряжу, волокно), постійно перевертаючи їх, поки розчин не закипить. Кип'ятити треба протягом 45—60 хв, перевертаючи матеріал з невеликими інтервалами часу. 3. Наступне протравлювання. Тканину (пряжу, волокно) кип'ятять у розчині барвника приблизно 1 год. Потім виймають, у відвар додають розчинений закріплювач і кип'ятять ще ЗО хв. Залежно від способу протравлювання один і той самий рослинний барвник дає різні відтінки кольору. Так, в разі фарбування жалкою крапивою з галунами одержують відтінки жовтого кольору, найтемніші — при 3-му способі протравлювання, особливо коли застосовувати велику кількість галуну. Використання дихлорату калію дає при 1-му способі протравлювання жовтувато-коричневі, при 2-му — сіруватокоричневі, а при 3-му — зеленувато-коричневі відтінки; залізного купоросу при 1-му — світлі сірувато-коричневі, при 2-му і 3-му — темні сіруватокоричневі і при 3-му із збільшенням концентрації хімікату — зеленуваточорні відтінки; мідного купоросу при 1-му — жовтувато-сірі, при 2-му і 3-му — сірі і при 3-му із збільшенням концентрації хімікату — зеленувато, коричневі відтінки. Протравлювання винною кислотою дає жовтувато-сірі відтінки. В разі застосування рослинних барвників краще, інтенсивніше фарбуються шерстяні тканини (пряжа, волокно), гірше — бавовняні та льняні. Отже, протравлювання особливо важливе для пофарбування бавовняних та льняних тканин. їх треба кип'ятити довше, ніж шерстяні. Льняну тканину потрібно кип'ятити 3 год, а по-

тім охолодити у відварі барвника, після чого вийняти і перевірити відтінок. Якщо якість забарвлення не задовольняє, то додають барвник або збільшують час кип'ятіння. Колір пофарбування можна зробити більш інтенсивним, якщо тканину (пряжу, волокно) висушити не споліскуючи, а потім знову прокип'ятити в тому самому розчині. Так можна повторювати кілька разів, поки не буде досягнуто потрібного відтінку. Відтінок кольору можна змінити, якщо потримати пофарбований матеріал протягом 30—60 хв у холодному лужному розчині з березового попелу: жовтий відтінок в разі фарбування відваром з березового листя в цьому випадку стане золотистожовтим. Після фарбування матеріал прополіскують у холодній воді (крім тих випадків, коли він залишається у відварі барвника). Потім його перуть у теплій мильній воді і прополіскують 3 — 4 рази в теплій воді. Пряжу і волокно не можна при цьому терти і м'яти, бо інакше воно зіб'ється. Пофарбована деякими рослинними барвниками шерстяна пряжа від прання змінює відтінок: зеленувато-жовта, протравлена галунами, стає золотистожовтою; зелена, протравлена мідним купоросом,— коричневою, а світло-коричнева — темно-коричневою; оливково-зелена і сіра, протравлені залізним купоросом,— коричневою. Нерідко новий відтінок буває навіть красивіший від попереднього. Якщо фарба погано закріпилася, пряжу варто прополоскати в міцному гарячому відварі ягід ялівцю. Для сушіння пряжу злегка віджимають і вішають на мотузку або палицю. Через мотки прокладають другу палицю, яка своєю вагою рівномірно натягує пряжу. Сушать пряжу в теплому, непаркому місці, бо якщо сушити в холодному, вона робиться грубою. Слід зауважити, що з рослин, які ростуть на території УРСР, добувають барвники, в основному, чорні, жовті, зелені, коричневі і сірі. Цю гаму кольорів можна урізноманітнити, додаючи до місцевих рослинних барвників ті чи інші речовини.

285

Найпоширеніші рослинні барвники Береза. Листя берези — барвник, відомий ще з давніх часів. В основному з його допомогою фарбують тканини і пряжу в жовтий або зелений колір. Залежно від кількості взятого листя і хімікатів для протравлювання можна мати кілька відтінків. Краще використовувати листя, зібране до липня, але інколи використовують і сухе листя віників. Щоб добути барвник, свіже листя потрібно прокип'ятити приблизно 1 год, сухе треба спочатку розмочити, а потім кип'ятити. Красивий жовтий колір буде, якщо у відвар барвника додати галун. Пряжу кип'ятять протягом 1 год. Якщо пофарбовану в такий спосіб пряжу вимочити в лужному розчині з березового попелу, вона матиме бронзово-жовтий відтінок. Зелений колір буде, якщо пряжу попередньо витримати ЗО хв у розчині мідного купоросу, а потім прокип'ятити приблизно 1 год в розчині барвника з доданим до нього галуном, доки матеріал набуде потрібного відтінку. Зеленувато-сірий колір буде, якщо у відвар барвника додати мідний купорос. Без протравлювання шерстяна пряжа пофарбується в темно-бежевий колір, льняна — у бежевий, а з додаванням галуну — у жовтий, залізного купоросу — у сірий, мідного купоросу — у світлий зеленувато-коричневий колір. Розглянемо способи фарбування тканини (пряжі, волокна) в різні кольори. Жовтий. На 100 г шерстяної пряжі — 500 г листя берези, 22 г галуну, З л води. Пряжу кип'ятять протягом 3—4 год, відвар проціджують і знову кип'ятять у ньому пряжу протягом ще 1 год, потім прополіскують і сушать. Зеленувато-сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 150 г листя берези, 1 — 2 г залізного купоросу, 6,5 г жолудів, 3 л води. Листя кип'ятять протягом 3 — 4 год, відвар проціджують. Жолуді і залізний купорос кип'ятять у відварі барвника 15 хв, охолоджують, занурюють у нього пряжу і кип'ятять ще 1 год, після чого прополіскують і сушать. Темний зеленувато-сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 100 г листя бере-

зи, 13 г галуну, 5 г настою індиго, 25 г коріння підмаренника. У процідженому крізь сито відварі з листя берези розчиняють галун, занурюють туди мокру пряжу і кип'ятять протягом ЗО хв. В іншій посудині з чистою водою розмішують настій індиго. Пряжу, пофарбовану у відварі листя берези в жовтий колір, кип'ятять в настої індиго протягом ЗО хв. Потім її виймають і в розчин індиго додають відвар з кореня підмаренника. У цій суміші пряжу кип'ятять ще ЗО хв, після чого прополіскують і сушать. Зеленувато-синій. На 100 г шерстяної пряжі — 1г настою індиго, 200 г листя берези. У посудині з чистою водою роз-. чиняють настій індиго і трохи підігрівають, після чого занурюють пряжу і кип'ятять протягом 30 хв. Потім пряжу виймають, розчин індиго зливають, а замість нього вливають відвар з листя берези, занурюють туди пряжу, яка вже набула синього кольору, і кип'ятять протягом 1 год, після чого прополіскують і сушать. Світло-зелений. На 100 г шерстяної пряжі — 10 г галуну, 0,7 г настою індиго, 200 г листя берези. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом 30 хв. У посудину з чистою, водою додають настій індиго, занурюють туди мокру пряжу і кип'ятять протягом 30 хв. Потім розчин індиго заміняють відваром з листя берези, занурюють в нього пофарбовану у синій колір пряжу і кип'ятять ще 1 год, після чого прополіскують і сушать. Темний синювато-зелений. На 100 г шерстяної пряжі — 160 г листя берези, 16 г галуну, 2,7 г настою індиго, 2 г залізного купоросу. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом ЗО хв, після чого фарбують її в розчині індиго у синій колір. У приготовленому відварі з листя берези синю пряжу фарбують протягом ЗО хв. Потім її кип'ятять ще ЗО хв у розчині залізного купоросу, після чого прополіскують і сушать. Темно-зелений. На 100 г шерстяної пряжі — 500 г листя берези, 16 г галуну, 27 г настою індиго, 2 г мідного купоросу. Фарбують за попереднім рецептом. Світло-жовтий. На 100 г бавовняної або льняної пряжі чи тканини — 800 г листя берези, 32 г поташу, 19 г галуну.

286

Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом ЗО хв і охолоджують. Потім воду зливають, а пряжу сушать. Листя берези і поташ кип'ятять протягом 4 год, у відвар опускають пряжу і кип'ятять ще 1 год, після чого залишають її там до охолодження, а потім прополіскують і сушать.

тягом ЗО хв. Вийнявши її, додають мідний купорос, після чого знову кип'ятять ще 15—ЗО хв, прополіскують і сушать. Сірувато-ліловий. На 100 г бавовняної пряжі або тканини — 600 г сушеної березової кори, 6,5 г залізного купоросу. Березову кору вимочують протягом Червонувато-жовтий. На 100 г бавовняної пряжі або тканини — 500 г су- доби, потім кип'ятять 2 год і в цьому відварі протягом 1 — 2 год кихого листя берези, 13 г галуну. п'ятять пряжу. Пофарбовану пряжу Листя берези кип'ятять протягом кип'ятять ще ЗО хв у розчині за1 год. У відвар додають галун, опус- лізного купоросу за методом наступкають туди пряжу і кип'ятять ще ного протравлювання, далі прополіЗО—60 хв. Потім її сушать, не про- скують і сушать. поліскуючи, а після просушування Вільха. Фарбування за допомогою вимочують деякий час у слабкому кори вільхи широко відоме. На терилужному розчині. торії України поширено два види вільКора берези містить в собі темний хи: з гладенькою сіруватою _ корою барвник, в основному коричневих від- (сіра, або біла) і з шорсткою корою тінків. Кору збирають з молодих де- (чорна). Дають вони практично однарев навесні, під час активного соко- ковий колір, проте, щоб мати темні руху, коли вона легко відділяється. відтінки, частіше використовують чорЗаболонь, що міститься під корою, ну вільху, а для більш світлих — використовують в сирому або висушесіру. ному вигляді. Для фарбування викоДля приготування розчинів барвниристовують також заболонь сухої беків найчастіше використовують кору резової деревини, але в цьому випадку вільхи, рідше — листя, сережки, дереколір буде бляклий і темний. вину. Кору знімають з молодих На кожні 100 г пряжі беруть 500 г дерев, які ще не вкрилися коростою. березової заболоні, висушеної на повітРоблять це акуратно, щоб на знятій рі, і вимочують її у воді протягом доби. корі не було шматочків деревини. Щоб добути барвник, розмочену беКору використовують як у свіжому, резову заболонь кип'ятять у цій самій так і в сушеному вигляді (в останводі протягом 4 год. При цьому пряжа ньому випадку ефект кращий). набуває світлого рожево-бежевого відЗа допомогою кори вільхи фарбутінку, а попередньо протравлена залізним купоросом — темно-коричневого. ють льняну і шерстяну пряжу в основному в коричневий і чорний колір. Якщо одночасно протравлювати протяВідтінки залежать від кількості кори гом 1 год залізним і мідним купороі концентрації протравлювальних ресами, можна мати сірувато-зелений ' човин. Суху кору подрібнюють, вимоколір. чують протягом 12 год у м'якій воПрофарбовану березовою корою пряді і в ній кип'ятять пряжу до утвожу рекомендують деякий час потрирення темно-коричневої рідини. Без мати на сонці, щоб мати бажаний протравлювання цей розчин фарбує відтінок. Березовою заболонню кориспряжу в коричнево-бежевий колір, туються також для вироблення барвз додаванням мідного купоросу — ника червоного кольору, але його в коричневий. У слабкому розчині .відтінок не дуже красивий. барвника пряжа набуває світло-коЗотлілі в лісі обрубки берези разом ричневого відтінку. з комахами, що живуть у них, дають Звичайне додавання галуну надає темно-коричневий барвник. пряжі жовтувато-бежевого кольору, Барвник з березової кори фарбує який потім «вицвітає» в іржаво-бушерстяну тканину і пряжу краще, рий. Щоб мати чорний колір, потніж льняну. рібне протравлювання залізним купоРожево-сірий відтінок. На 100 г шерросом, а для більш інтенсивного чорстяної пряжі — 300 г березової кори, ного кольору застосовують повторне 6,5 г мідного купоросу. кип'ятіння й висушування пряжі. ІнБерезову кору яодрібнюють і кип'ятенсивність чорного кольору посилюєтять протягом 4 год. У відвар зануться, якщо до кори вільхи додати рюють мокру пряжу і кип'ятять про-

287

елементи інших рослин — кору жостеру, стебла мучниці та ін. Пряжу, пофарбовану барвником з кори вільхи, випарюють у печі або висвітлюють на сонці. Добре також до фарбування пряжу протягом кількох днів вимочувати у відварі з гілок вільхи і кори верби. Суміш кори вільхи та стебел брусниці дає червоний колір, а відвар з кори вільхи та берези — рожевий. Шоб мати сірий і чорносірий кольори, у відвар з кори вільхи додають трохи залізного купоросу. Чорнувато-сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 200 г кори вільхи, 50 г пилу з точильного каменя, 13 г залізного купоросу. Кору вільхи кип'ятять у воді протягом 4 год, додають пил з точильного каменя і кип'ятять ще 10 хв. Мокру пряжу занурюють в охолоджений відвар, доводять до кипіння і кип'ятять протягом ЗО хв. Потім протягом 1 год протравлюють залізним купоросом і охолоджують у відварі барвника, після чого сушать, прополіскують кілька разів у мильній, потім у теплій чистій воді і, нарешті, в міцному гарячому відварі ягід ялівцю. Зеленувато-сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 26 г галуну, 38 г кори вільхи, 3 г настою індиго, 13 г коріння підмаренника. У відварі кори вільхи розчиняють галун і в цьому розчині кип'ятять протягом 30 хв попередньо замочену пряжу. У чисту прохолодну воду вливають настій індиго і в цьому розчині знову кип'ятять пряжу протягом 30 хв, після чого виймають, а в розчин вливають відвар з раніше замоченого коріння підмаренника, занурюють пряжу і кип'ятять ще ЗО хв. Потім прополіскують і сушать. Зеленувато-синій. На 100 г шерстяної пряжі — 25 г кори вільхи, 16 г галуну, 6,5 г настою індиго. Галун розчиняють у відварі з кори вільхи. Відвар охолоджують і в ньому кип'ятять пряжу протягом ЗО хв. Далі її перекладають у настій індиго і кип'ятять ще 1 год, після чого прополіскують і сушать. Темний зеленувато-синій. На 100 г шерстяної пряжі — 300 г листя вільхи, 9,5 г настою індиго, 19 г галуну. Пряжу кип'ятять протягом 30 хв у розчині галуну і ЗО хв у відварі листя вільхи. Потім виймають, охолоджують відвар, вливають у нього настій індиго, знову кладуть пряжу і 288

кип'ятять ще 30 хв, після чого прополіскують і сушать. Темно-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 900 г кори вільхи, 19 г галуну, 13 г настою індиго, 100 г коріння підмаренника. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом ЗО хв і фарбують у настої індиго в синій колір. Синю пряжу занурюють у відвар з кори вільхи ще на 30 хв, додають відвар з коріння підмаренника і кип'ятять протягом ЗО хв, після чого прополіскують і сушать. Чорно-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 900 г кори вільхи, 19 г галуну, 13 г настою індиго, 6,5 г залізного купоросу, 100 г коріння підмаренника. Пряжу кип'ятять протягом ЗО хв у розчині галуну і 30 хв у розчині індиго. Пофарбовану пряжу кип'ятять ще 30 хв у відварі з кори вільхи і залишають там на 12 год. Після цього її виймають, а в розчин барвника додають відвар з подрібненого коріння підмаренника і добре перемішують. У цій суміші знову кип'ятять протягом ЗО хв, потім виймають, а в суміш додають залізний купорос і кип'ятять ще ЗО хв, після чого прополіскують і сушать. Чорний. На 100 г бавовняної пряжі або тканини — 500 г кори вільхи, 300 г трісок дуба, 200 г залізного купоросу. Пряжу протравлюють протягом 30 хв у відварі з трісок дуба, а потім фарбують протягом 1 год у відварі з кори вільхи з додаванням залізного купоросу. Після цього її висушують і занурюють на 3 хв у холодний відвар з трісок дуба, знову висушують і занурюють у відвар з кори вільхи. Так повторюють доти, поки пряжа набуде густого чорного кольору. Щоб колір був сірий, пряжу поперемінно занурюють 2—3 рази то в один, то в другой відвар. Пофарбовану пряжу прополіскують і сушать. Жостір. Це кущі заввишки до 4 м, рідше — низькі дерева. Гілки жостера прямі, кора сірувата з світлими цяточками. Листя — до 8 ем завдовжки і 5 см завширшки, еліптичної форми з загостреними кінцями. Квітки — білуваті у вигляді дзвіночків. Жостір цвіте з травня до липня. Недостигла ягода має червонуватий колір, а стигла — чорний. Жостір росте на болотах, у змішаних лісах.

Барвник міститься в основному в корі, але можна використовувати також листя і ягоди. Кору збирають навесні,'під час активного сокоруху. Використовують як у свіжому, так і в сушеному вигляді. Щоб мати міцніший, ніж звичайно, відвар, кору складають у мішок і закопують на все літо (або й на всю зиму) там, де росте кропива. Барвником кори фарбують льняну і шерстяну пряжу в коричневий, червонувато-коричневий, лілувато-коричневий, жовтий, жовтувато-коричневий та зелений відтінки. 300 г зібраної навесні і висушеної на повітрі кори подрібнюють і вимочують протягом 20 год, потім кип'ятять 3 год. Пофарбована в цьому відварі пряжа без протравлювання набуде світлого зеленувато-коричневого кольору. Додавши галун або винну кислоту, мають червоний колір, а від додавання дихромату калію — сірувато-ліловий. Після попереднього протравлювання галуном пряжа фарбується в червоно-коричневий колір, а після наступного — у темно-коричневий. Якщо пряжу, пофарбовану в коричневий колір, вимочувати протягом 1 год у холодній лужній воді, вона набуває цеглистого відтінку. Льняна пряжа і полотно з протравлюванням і без нього набувають різноманітних відтінків сірого кольору. Коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 350 г кори жостеру, 16 г галуну. Пряжу кип'ятять протягом ЗО хв у розчині галуну і 1 год у відварі з вимоченої кори жостера, потім прополіскують і сушать. Щоб мати темніший відтінок, пряжу після фарбування треба висушити, не прополіскуючи, а потім кілька разів прокип'ятити в тому самому або в новому відварі барвника. Потім пряжу прополіскують і сушать. Світлий коричнювато-сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 150 г кори жостеру, 0,7 г сірчаної кислоти, 25 г винної кислоти. Кору жостера кип'ятять протягом З год, додають у відвар сірчану та винну кислоти, занурюють мокру пряжу і кип'ятять протягом 1 год, після чого прополіскують і сушать. Дуб. Деревина дуба цінна, збирати кору дозволяється тільки в плановому порядку з дерев, призначених на зруб. Кору знімають навесні, під час інтен-

сивного сокоруху. Відваром з дубової кори (свіжої і сушеної) з додаванням дубового листя і солі фарбують у чорний і коричневий кольори. Молода гладенька кора забарвлює в бежевий, темно-коричневий, сіро-червоний і коричневий кольори; стара кора — в сірий і чорний. Із жолудів добувають барвник різних відтінків. Світло-синій. На 100 г шерстяної пряжі — 5 г жолудів, 1,2 г настою індиго, 0,5 г залізного купдросу. Посудину наповнюють водою, розво-, дять у ній настій індиго, охолоджують і, поклавши мокру пряжу, кип'ятять протягом ЗО хв. Після цього пряжу виймають, у розчин додають залізний купорос, жолуді, знову кладуть пряжу і кип'ятять протягом 30 хв. Пряжу прополіскують і сушать. Сірувато-синій. На 100 г шерстяної пряжі — 3 г індиго, 0,2 г залізного купоросу, 6,5 г жолудів. Фарбують, як і в попередньому випадку. Дика яблуня. Кору і листя дикої яблуні здавна використовували для фарбування. Кора дає коричнево-жовтий, золотаво-жовтий і коричнюватожовтий колір, а листя — червоний і червоно-коричневий кольори. Жовтий колір можна мати після попереднього протравлювання пряжі у відварі з кори, в який під час кипіння додано сіль. Якщо у відвар барвника додати мідного купоросу, колір буде коричнювато-жовтий. Червоний барвник добувають з молодого листя. Для цього його сушать, подрібнюють, вимочують і кип'ятять у тій самій воді. У теплий відвар занурюють пряжу, попередньо протравлену галуном, і залишають на кілька днів. Золотаво-жовтий. На 100 г шерстяної пряжі — 100 г сушеної кори яблуні, 20 г галуну. Кору подрібнюють, вимочують протягом 12 год і в тій самій воді кип'ятять протягом 3—4 год. Пряжу фарбують, одночасно протравлюючи галуном. Пофарбовану пряжу прополіскують і сушать. Коричнево-жовтий (теплий відтінок). На 100 г шерстяної пряжі — 300 г пожовклого (опалого) листя яблуні, 10 г мідного купоросу. Мідний купорос додають у розчин з відвареним листям, кип'ятять у ньому пряжу протягом 1 год і охолоджують, після чого прополіскують і сушать.

289

Коричнювато-жовтий. На 100 г шерстяної пряжі — 150 г кори яблуні, 500 г галуну. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом ЗО хв, а потім 1 год у відварі з кори яблуні, після чого прополіскують і сушать. Лимонно-жовтий. На 100 г шерстяної пряжі — 150 г кори яблуні, 16 г галуну. Фарбують за попереднім способом. Якщо фарбувати кілька партій пряжі в тому самому розчині, то перша з них буде жовто-червоного кольору, а наступні дедалі світлішими і світлішими. Темніший відтінок можна мати, якщо пряжу прокип'ятити протягом ЗО хв у чистій воді. Лісова купина. Це багатолітня трава, цвіте з травня по липень. Росте на луках, по чагарниках, на лісових узліссях і галявинах, а як бур'ян часто зустрічається в садах і на смітниках. Добре відома як барвник. Найчастіше використовують її квітки, але часом також стебла і листя. Купина забарвлює в зелений колір. Різноманітні відтінки — яскраво-зелений, світло-зелений, білувато-зелений — залежать від кількості барвника і від протравлювання, без якого найчастіше буває світлий жовтуватобежевий колір. Фарбують льняну і шерстяну пряжу. Існує такий давній рецепт фарбування за допомогою лісової купини. Квітки кип'ятять протягом 1 год до утворення зеленого відвару. В нього занурюють пряжу і ставлять у теплу піч до охолодження. Пряжа набуває красивого зеленого кольору. На кожні 100 г пряжі потрібно до 1 кг свіжих квіток разом із стеблами. З попереднім протравлюванням галуном колір буде темний зеленувато-жовтий, з одночасним — світлий зеленувато-жовтий, а з наступним — більш темний зеленувато-жовтий. Одночасне протравлювання дихроматом калію дає зеленувато-сірий відтінок, а залізним купоросом — темний сірувато-зелений. Зеленувато-жовтий. На 100 г шерстяної пряжі — 150 г лісової купини, 16 г галуну. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом ЗО хв. Купину кип'ятять 3— 4 год і проціджують крізь сито. У чистий відвар занурюють пряжу і залишають на 1 год, після чого прополіскують і сушать.

290

Зеленувато-жовтий. На 100 г шерстяної пряжі — 400 г лісової купини, 16 г галуну. Фарбують за попереднім рецептом. Сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 50 г лісової купини, 2,5 г жолудів, 0,5 г коріння підмаренника, 2,5 г залізного купоросу. У відварі лісової купини кип'ятять протягом 15 хв попередньо розмочене коріння підмаренника й жолуді. Мокру пряжу занурюють в охолоджений відвар і кип'ятять протягом 30 хв. Пряжу виймають, у відварі розчиняють залізний купорос і знову кип'ятять протягом 30 хв, після чого прополіскують і сушать. ЗеленуватЬ-сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 200 г лісової купини, 16 г настою індиго. Купину варять протягом 3—4 год, відвар проціджують і розчиняють у ньому індиго. Мокру пряжу занурюють у розчин і кип'ятять 1 год, після чого прополіскують і сушать. Багно звичайне. Це вічнозелене карликове дерево з сильним дурманним запахом. Росте на болотах або в заболочених місцях. Багно містить барвник, який фарбує в основному в коричневий колір, проте з його допомогою можна одержати зелений і жовтий кольори. Багно використовують головним чином для фарбування шерстяної пряжі, бо льняна фарбується ним погано. Для приготування барвника верхівки молодих гілочок вимочують протягом доби, а потім кип'ятять у цій самій воді 4 год. Якщо в ній прокип'ятити пряжу, вона набуде жовтувато-бежевого кольору, а коли в розчин додати сіль, то пряжа буде рожевою. Сірувато-коричнева. На 100 г шерстяної пряжі — 400 г багна, 16 г галуну. Багно кип'ятять протягом 3—4 год, відвар проціджують, кладуть у нього пряжу, попередньо прокип'ячену протягом ЗО хв у розчині галуну, і кип'ятять ще 1 год, після чого прополіскують і сушать. Зелений. На 100 г шерстяної пряжі — 400 г багна, 13 г дихромату калію. Пряжу кип'ятять у розчині дихромату калію протягом 2 год, потім сушать. Багно кип'ятять протягом З — 4 год. В охолоджений розчин опускають пряжу і кип'ятять ще 1 год, після чого прополіскують і сушать.

Світлий зелено-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 300 г багна, 150 г дихромату калію. Пряжу кип'ятять у розчині дихромату калію протягом 1,5 год, а потім у відварі багна ще 30 хв, після чого прополіскують і сушать. Червонувато-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 400 г багна, 100 г коріння підмаренника, 13 г мідного купоросу. Пряжу кип'ятять у розчині мідного купоросу протягом 30 хв. Багно і коріння підмаренника вимочують і кип'ятять у тій самій воді протягом 3— 4 год, кладуть у відвар пряжу і кип'ятять ще 30 хв, після чого прополіскують і сушать. Зелений. На 100 г шерстяної пряжі — 400 г багна, 3 г настою індиго. У посудині з холодною водою розмішують настій індиго, трохи підігрівають, занурюють мокру пряжу і кип'ятять протягом ЗО хв, після чого пряжу перекладають у відвар багна і кип'ятять ще 1 год, потім прополіскують і сушать. Зеленувато-жовтий. На 100 г бавовняної пряжі або тканини — 500 г багна, 16 г галуну. Багно кип'ятять протягом 2 год і проціджують крізь сито. Матеріал кип'ятять у цьому відварі протягом ЗО— 60 хв. Верес. Використовують в основному для фарбування шерстяної пряжі, льняна фарбується гірше. Може давати багато відтінків: світло-коричневий, чорно-бурий, зелений, жовтий. Пагони і коріння вересу збирають у червні до цвітіння. їх подрібнюють, вимочують протягом 6 год і кип'ятять у тій самій воді ще 3 год. Без протравлювання буде темний зеленуватобежевий відтінок, який з часом стає коричневим. Від кип'ятіння у відварі барвника разом з протравою пряжа фарбується у світло-зелений колір. Щоб мати темно-жовтий колір, пряжу кип'ятять протягом 1 год у відварі барвника з галуном і винною кислотою. Відтінки залежать від кількості вересу. Жовтий. На 100 г шерстяної пряжі — 750 г вересу, 20 г галуну. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом 45 хв, а потім у відварі барвника ще 1 год. Більш інтенсивний відтінок буде, якщо залишити матеріал на 12 год у відварі барвника. Пряжу прополіскують і сушать.

Зелений (колір моху). На 100 г шерстяної пряжі — 500 г вересу, 13 г дихромату калію. Пряжу протравлюють дихроматом калію, потім кип'ятять протягом 1 — 2 год у відварі барвника, після чого прополіскують і сушать. Мучниця. Зустрічається в лісах, на пустирях з піщаним грунтом. Це багаторічна вічнозелена рослина з гіллястим стеблом. Листки маленькі, зверху зелені і блискучі, зісподу сірувато-зелені. Квітки білі, зверху рожеві, розміщені китицями на верхівці стебла. Мучниця дає в основному сірий і чорний кольори. Фарбують як льняну, так і шерстяну пряжу. Щоб мати відвар барвника, 400 г квіток разом з стеблами вимочують протягом доби, після чого кип'ятять у тій самій воді протягом 3 год. Зеленувато-сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 600 г мучниці, 19 г галуну. Пряжу попередньо потравлюють у розчині галуну протягом 30 хв, потім кип'ятять 1 год у відварі барвника, після чого прополіскують і сушать. Сірувато-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 300 г мучниці, 9,5 г залізного купоросу. Пряжу протравлюють протягом 30 хв у розчині залізного купоросу, потім кип'ятять ще 30 хв у відварі барвника, після чого прополіскують і сушать. Сірувато-жовтий. На 100 г бавовняної пряжі чи тканини — 140 г мучниці, 16 г галуну. Подрібнені стебла варять протягом З год. У цьому ж відварі пряжу фарбують з одночасним протравлюванням, потім прополіскують і сушать. Підмаренник північний. Відома рослина-барвник. Дає червоний відтінок, дуже красивий, стійкий, який не вигоряє на сонці. Це багаторічна рослина з міцним прямим стеблом. Висота 20—50 см. Листки вузьколанцетні. Квітки маленькі, білі, суцвіття зібрані у волоті. Коріння буре. Підмаренник північний росте на луках, у лісах, на лісових галявинах, у чагарниках, на узбіччі доріг. Цвіте з червня по серпень. Коріння дуже тонке, тому його досить важко добувати в потрібній кількісті. Збирають до початку цвітіння рослин. Для фарбування використовують свіже й висушене коріння. За допомогою 'підмаренника фарбують льняну і шерстяну пряжу. Щоб приготувати

291

відвар барвника, потрібно стільки коріння, скільки важить пряжа, а іноді навіть удвоє більше. Подрібнене свіже або висушене на повітрі коріння підмаренника вимочують протягом 24 год, а потім кип'ятять у цій самій воді ще 1 год. Різні способи протравлювання дають різні відтінки. Без протравлювання шерстяна пряжа набуває рожево-лілового, а льняна — лілового кольору. Якщо у відвар барвника додати дихромат калію, можна мати красивий червонувато-ліловий колір. Попереднє протравлювання галуном надасть пряжі лілово-рожевого відтінку. Для фарбування тканин застосовують також підмаренник справжній (медівник). Можна використовувати коріння, однак його потрібно значно більше, ніж коріння підмаренника північного. Квітки підмаренника справжнього дають барвник жовтого кольору. Лілувато-рожевий. На 100 г шерстяної пряжі — 100 г коренів підмаренника північного. Подрібнене коріння заливають водою або хлібним квасом, кладуть пряжу і кип'ятять до одержання бажаного відтінку. Після фарбування пряжу перуть у теплій воді, прополіскують і сушать. Можна також пряжу протягом ЗО хв прокип'ятити перед фарбуванням у розчині галуну (50 г). Мареново-червоний. На 100 г шерстяної пряжі — 200 г коренів будьякого підмаренника, 50 г галуну або білого винного каменю. Пряжу протравлюють у розчині галуну або винного каменю протягом ЗО хв. Розмочене коріння кип'ятять 15 хв і в цьому відварі кип'ятять пряжу протягом 1 год. Пофарбовану пряжу прополіскують і сушать. Темний мареново-червоний. На 100 г шерстяної пряжі — 250 г коренів будьякого підмаренника. Пряжу протравлюють у розчині галуну або винного каменю. У холодну воду опускають попередньо розмочене коріння підмаренника і мокру пряжу. Воду нагрівають до кипіння, але не кип'ятять. Пряжу залишають у воді на 1 год, час від часу помішуючи. Пофарбовану пряжу прополіскують і сушать. Через те що відвар барвника не кип'ятять, як у попередньому

292

випадку, колір пряжі більш яскравий і блискучий. Синювато-ліловий. На 100 г шерстяної пряжі — 6—7 г коренів будьякого підмаренника, 3 г настою індиго. Розмочене коріння підмаренника кип'ятять протягом 15 хв, доливають холодну воду, опускають мокру пряжу і кип'ятять ще 30 хв. Пофарбовану в червоний колір пряжу виймають, відвар барвника охолоджують і вливають настій індиго, після чого пряжу кип'ятять у цьому розчині ще ЗО хв, прополіскують і сушать. Темний зеленувато-синій. На 100 г шерстяної пряжі — 9,5 г коріння будьякого підмаренника, 13 г галуну, 25 г білого винного каменю, 22 г настою індиго. Пряжу протравлюють протягом ЗО хв у розчині галуну і винного каменю, кип'ятять 30 хв у відварі з коріння підмаренника і виймають. Відвар охолоджують, вливають у нього настій індиго, занурюють пофарбовану в червоний колір пряжу і кип'ятять ще ЗО хв, прополіскують і сушать. Звіробій звичайний. Ця відома багаторічна трав'яниста рослина-барвник росте на узліссях у чагарниках, на узбіччі доріг, біля парканів. На міцному кореневищі ростуть кілька прямих округлих стеблин з двома виступаючими реберцями, зверху гіллясті. Листки довгасті, з чорними цяточками. Якщо розтерти молоді листочки, виділяється червонуватий сік, який пофарбує пальці в темнофіолетовий колір. Квітки правильні, зібрані в нещільний жмуток. Пелюстки золотисто-жовті. Квітки — у суцвіттях, на чашолистках — чорні цятки і лінії. Із звіробою добувають червоний, ліловий, світло-ліловий, жовто-ліловий, рожевий, вишневий і зелений барвники. З квіток можна добути жовтий, а з подрібненого насіння — червоний барвник. Червоний. На 100 г шерстяної пряжі — 60 г сушених квіток звіробою звичайного, 4 г галуну. Галун розчиняють в окропі. Пряжу занурюють у розчин і залишають у ньому на два дні. Висушені квітки вимочують протягом 6 год і кип'ятять 1 год. Пряжу виймають з розчину галуну, струшують, занурюють у відвар барвника і кип'ятять протягом 1 год. Потім охолоджують у розчині, виймають, прополіскують і сушать.

Материнка звичайна. Багаторічна трав'яниста рослина з сильним запахом, поширена по всій території України. Росте у зріджених лісах, в основному в чагарниках, на схилах, у вирубках, на узбіччі доріг. Цвіте з липня по вересень. Збирають у період цвітіння, зламуючи чи зрізаючи верхню частину рослини разом з листям. Сушать на протягах. Після просушування відділяють суцвіття від стебел. Без протравлювання надає синьорожевого, а з протравлюванням — коричнево-червоного кольору. Якщо у відвар барвника додати протравлювач і жовтий відвар будь-якої' іншої рослини, то матимемо яскравий червоно-ліловий колір, а в разі додавання у відвар барвника солі — червонувато-синій відтінок. Коричнево-червоний. На 100 г шерстяної пряжі — 300 г сушених квіток материнки, 10 г мідного купоросу. Розтерті квітки вимочують протягом 2 год і кип'ятять у тій самій воді ще 1 год з одночасним протравлюванням мідним купоросом. Потім пряжу прополіскують і сушать. Волошка синя. Відома рослинабарвник. Ось один з найдавніших рецептів: квітки швидко сушать, дрібно розтирають, вимочують протягом 2 год і варять. Відвару дають прокиснути. Пряжу кип'ятять у ньому до повного випаровування води. Потім її швидко сушать на сонці або в теплому приміщенні. Повільно сушити не можна, бо в такому випадку фарба швидко вицвітає, хоча спочатку має дуже красивий синьо-голубий колір. Світло-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 150 г квіток волошок, 16 г галуну. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом ЗО хв, а потім у відварі волошок ще 1 год, після чого прополіскують і сушать. Сірий. На 100 г шерстяної пряжі — 300 г квіток волошки. Квітки кип'ятять 3 год, відвар проціджують, кладуть у нього мокру пряжу і кип'ятять ЗО хв. Кип'ятити треба в залізному казані. Пофарбовану пряжу прополіскують і сушать. Череда трироздільна. Однорічна трав'яниста рослина, поширена на всій території України. Росте біля ставків, ровів, водориїв, на заболочених місцевостях. Стебло пряме, дуже гіллясте,

бурого кольору, листки темно-зелені, квітки кошикоподібні, коричнюватожовті. Насінні коробочки з дрібними шпильками, легко чіпляються. Для фарбування використовують стебла і квітки. Збирають у період цвітіння з липня по вересень. Золотисто-жовтий. На 100 г шерстяної пряжі — 1200 г свіжої череди, 10 г галуну. Стебла череди подрібнюють, вимочують протягом 6 год, а потім кип'ятять у цій же воді протягом 1 год. Пряжу, попередньо протравлену галуном, кип'ятять у відварі барвника 1 год, після чого прополіскують і сушать. Лушпиння цибулі. Відомий барвник. В основному фарбує в жовтий колір. Можна фарбувати в коричневий і зелений, але для цього потрібна велика кількість лушпиння. Таку ж коричневу і зелену фарбу можна одержати і з інших рослин. Лушпиння цибулі фарбує різні тканини (пряжу, волокно), крім синтетичних. На 100 г тканини чи пряжі, які треба пофарбувати, потрібно 400 г сухого лушпиння. Його вимочують протягом 7 год, після чого кип'ятять у тій самій воді 2 год. Пряжа набуде темного червоно-жовтого кольору. При одночасному протравлюванні галуном колір буде світло-жовтий. Якщо пряжу, попередньо протравлену галуном, прокип'ятити у відварі барвника з додаванням винної кислоти, то матимемо темно-жовтий колір. Льняна пряжа без протравлювання набуває червонувато-бежевого кольору. Такий же колір буде і в разі протравлювання винною кислотою. Одночасне протравлювання галуном дає жовтий, залізним купоросом — сірий, мідним купоросом — коричневий колір. Жовтувато-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 800 г лушпиння цибулі, 16 г галуну. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом ЗО хв. Окремо кип'ятять лушпиння цибулі протягом 3—4 год і проціджують. Протравлену пряжу кип'ятять у відварі 1 год, прополіскують і сушать. Лишайник пармелія. Відома рослина-барвник. Росте товстим шаром на великих валунах і граніті, знімається великими пластами. Для фарбування з великих валунів збирають^ м'який лишайник, прополіскують, очищають від піску та бруду

293

і кип'ятять протягом 1 год. Пряжу кип'ятять у розчині галуну протягом 15 хв, потім розчин проціджують, занурюють в нього мокру пряжу і кип'ятять ще 15 хв. Інтенсивність забарвлення залежить від кількості лишайника: чим більше його, тим темнішого коричневого відтінку набуде пряжа. Залежно від протравлювання і кількості лишайника можна мати кілька відтінків коричневого кольору. Протравлюють мідним або залізним купоросом, або ж галуном. Протравлювання мідним купоросом дає жовтий, галуном і мідним купоросом — зелений колір. Відтінки будуть тим темніші, чим більша буде маса барвника. Світло-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 1500 г лишайника. Лишайник кип'ятять протягом 1 год у мідному казані. Відвар проціджують, занурюють у нього мокру пряжу і кип'ятять протягом 2 год. Пряжу охолоджують у відварі барвника, після чого прополіскують і сушать. Темно-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 600 г лишайника. У залізний казан накладають шарами лишайник і мокру пряжу. Верхній шар пряжі засипають товстим шаром лишайника. Потім у казан наливають холодну воду, вимочують пряжу протягом 10—12 год, після чого воду повільно доводять до кипіння і кип'ятять протягом 1 год, час від часу перемішуючи вміст казана. Пряжу охолоджують у казані, потім виймають, обтрушують з неї лишайник, прополіскують і сушать. Кропива жалка. Барвник із свіжої кропиви надає пряжі зеленувато-жовтого кольору, із сушеної — сіруватожовтого. Світло-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 500 г сушеної кропиви, 19 г галуну. Пряжу кип'ятять протягом 30 хв у розчині галуну. Кропиву вимочують протягом 2 год, кип'ятять 3—4 год. Протравлену пряжу кип'ятять у процідженому відварі 1 год, після чого прополіскують і сушать. Сірувато-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 300 г кропиви, 13 г мідного купоросу. Фарбують, як у попередньому випадку. Ялина. Для фарбування використовують в основному шишки, але барвник добувають також з кори, гілок.

294

За допомогою ялинових шишок одержують коричневий, жовтий, червоний, зеленувато-чорний і сірий кольори; за допомогою кори — темно-коричневий; хвої — зелений. Використовують молоді і старі шишки. Від віку шишок залежать відтінки кольору. Шишки, що пролежали зиму під снігом, можна використати для фарбування, якщо вони сирі і червоні всередині. Світло-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 1500 г ялинових шишок, 19 г галуну. , Шишки подрібнюють і кип'ятять протягом 4 год. Відвар проціджують, розчиняють у ньому галун і в цій суміші кип'ятять пряжу протягом ЗО хв, після чого прополіскують і сушать. Якщо у відвар барвника додати 5 г мідного купоросу і пряжу прокип'ятити ще ЗО хв, то відтінок буде темніший. Світлий сірувато-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 3000 г ялинових шишок, 5 г мідного купоросу. Фарбують, як у попередньому випадку. Світло-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 600 г ялинових гілочок, 19 г галуну. Ялинові гілочки подрібнюють і кип'ятять протягом 4 год. Відвар проціджують, розчиняють в ньому галун, охолоджують, занурюють у нього мокру пряжу і кип'ятять протягом ЗО хв, після чого прополіскують і сушать. Блякло-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 600 г ялинових гілочок, 2,5 г мідного купоросу. Мокру пряжу занурюють у відвар барвника (див. попередній рецепт) і кип'ятять протягом 30 хв. Потім її виймають, додають у відвар мідний купорос і в цій суміші знову кип'ятять пряжу ще 15—ЗО хв, після чого прополіскують і сушать. Зеленувато-жовтий. На 100 г бавовняної пряжі чи тканини — 3000 г молодих ялинових шишок, 6,5 г мідного купоросу. і Шишки подрібнюють і кип'ятять протягом 4 год. Відвар проціджують, розчиняють у ньому мідний купорос і занурюють мокру пряжу чи тканину, попередньо прокип'ячену в розчині соди (50 г). Кип'ятять протягом ЗО хв, охолоджують, залишають на 12 год, після чого прополіскують і сушать.

Коричневий. На 100 г бавовняної чи льняної пряжі або тканини — 500 г подрібнених ялинових шишок, 16 г галуну. Подрібнені шишки кип'ятять протягом 4 год, відвар проціджують, розчиняють у ньому галун і кип'ятять ще 30 хв. У цей розчин занурюють мокру пряжу чи тканину і кип'ятять протягом 1 год, обережно перемішуючи. Пряжу сушать, потім занурюють у міцний розчин лугу з березового попелу, кип'ятять протягом 30 хв і знову сушать, після чого прополіскують і сушать. Черемха. Для фарбування використовують листя, кору та ягоди. Листя та недостиглі ягоди дають барвник, який фарбує пряжу і тканину в жовтий та зелений кольори, стиглі ягоди — в червоний, перестиглі — в жовтий, кора — в світло-жовтий та червонувато-жовтий. Світло-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 400 г кори черемхи, 16 г галуну. Пряжу кип'ятять у розчині галуну 30 хв. Кору черемхи кип'ятять протягом 3—4 год, відвар проціджують і потім кип'ятять у ньому протравлену пряжу протягом 1 год, після чого прополіскують і сушать. Світло-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 100 г кори черемхи, 16 г галуну. Фарбують за попереднім рецептом. Світлий червонувато-коричневий. На 100 г шерстяної пряжі — 100 г кори черемхи, 13 г коріння підмаренника, 6,5 г жолудів. Із кори черемхи готують відвар, в якому протягом 2 год кип'ятять коріння підмаренника і жолуді. Відвар проціджують і занурюють у нього пряжу. Якщо її попередньо потримати 10 хв у лужному розчині, то колір набуде фіолетового відтінку. Пряжу прополіскують і сушать. Нижче наведено ряд рослин, на основі яких можна приготувати барвники з широкою кольоровою гамою. Використовуючи вищенаведені рецепти фарбування і видозмінюючи дози джерел барвників — трав, листя, кори, отримують різну тональність кольорів. Роман фарбувальний. В основному відомий саме як рослина-барвник. Збирати необхідно ранком квітки, які щойно розквітли. Для фарбування льняної і шерстяної пряжі використовують свіжі Ьсушені квіти.

На 100 г тканини чи пряжі — 90 г свіжих квіток, сушених — менше. Свіжі квітки вимочують протягом 4 год і кип'ятять 1 год. Фарбують часто без протравлювання у світлий зеленожовтий колір. Протравлювання галуном, як попереднє, так і одночасне з фарбуванням, дає чистий жовтий колір. Попереднє протравлювання дихроматом калію і фарбування у відварі барвника надає пряжі красивого світло-коричневого кольору, фарбування з одночасним протравлюванням залізним купоросом — темного коричнево-зеленого. Якщо у відвар роману фарбувального додати квітки крушини, мідний купорос та оцет, пряжа набуде зеленого кольору; якщо перед фарбуванням її потримати у відварі з коренів жалкої кропиви, то можна мати красивий світло-жовтий колір. Льняна пряжа без протравлювання (а також з протравлюванням винною кислотою) фарбується в зеленувато-жовтий колір, з протравлюванням галуном — у жовтий та темно-зелений, дихроматом калію — у бежевий. Приворотень. Відома рослина-барвник. Має повзуче кореневище, листки складчасті, лопатеві. Квітки невеличкі, жовтувато-зелені, зібрані у суцвіття. Навесні часто зустрічається на луках і пасовищах. Приворотень фарбує як шерстяні, так і льняні тканини та пряжу. Для цього стебла і квітки приворотня кип'ятять протягом 2 год. Без протравлювання пряжа набуває коричнево-бежевого кольору, а з протравлюванням — жовтого, зеленого, темно-коричневого та червонокоричневого. Калган. Багаторічна трав'яниста рослина, поширена по всій території України. Росте на вологих луках, узліссях, в лісах, чагарниках. Кореневище міцне буровато-чорне, всередині червонувате. Стебло пряме, гіллясте до верхівки, заввишки 20—ЗО см. Прикореневі листки — п'ятипальчасті, клиноподібні, на краях зубчасті, на довгих черешках. Стеблові листки без черешків. Квітки в основному поодинокі, жовтого кольору; віночок з чотирма пелюстками. Цвіте з липня по вересень. Збирають до початку цвітіння (до липня). Барвник червоного, червоногарячого, яскраво-червоного, червонувато-коричневого та жовтого кольорів добувають як із свіжого, так ' * '• і

"І

і з висушеного кореневища. На кожні 100 г пряжі беруть 150 г висушеного і подрібненого калгану, вимочують протягом доби і кип'ятять 3 год. Утворюється бурий відвар. .Шерстяна пряжа фарбується в ньому без протравлювання в світло-коричневий колір, льняна фарбується гірше. Гадючник. З листя виготовляють жовту і червону фарби. Невелика кількість листя дає жовтий колір, більша — червоний. Осика. Листя дає коричневу, кора — жовту, зелену і сіру фарби. Фарбують тільки з протравлюванням. Перстач гусячий (гусяча лапка). Використовують для фарбування в жовтий колір. Сінна потерть. Дає зелений і зеленувато-сірий колір. Дудник. Дає зелений і жовтуватокоричневий колір. Кінський каштан. Лушпайки забарвлюють у коричневий колір. Ялівець. Дає сірий, чорний, зелений, жовтий, коричневий кольори, а також різні відтінки цих кольорів. Картопля. З картоплиння виготовляють барвники, що фарбують в темнозелений колір, колір моху, чорнокоричневий та чорний; квіток — у рожевий. Плаун. Дає барвник, що фарбує в жовтий, коричневий та темнозелений кольори. Водянка. Чорні ягоди з додаванням галуну фарбують у вишневий колір. Барбарис. Кора містить барвник, що фарбує в жовтий і жовтуваточервоний кольори. Герань лісова. Квітки дають барвник, що фарбує у синьо-сірий або світло-ліловий кольори. Зозулині квіти. Дають червоний та фіолетово-червоний кольори. Чорна бузина. Кора містить барвнцк, що фарбує в жовтий та коричневий кольори, ягоди — у чорно-синій. Конвалія. Листя дає темно-зелений колір. Вербозілля. Дає золотисто-жовтий колір. Чорниці. З рослин, зібраних до цвітіння, без протравлювання добува-

ють барвник, що фарбує в синій колір, з ягід — у синій, ліловий, чорний, зелений та червоний кольори. Сосна. Кору та шишки використовують для фарбування в коричневий колір. Яглиця. Дає жовтий колір. Первоцвіт весняний. Листки дають зелений, квітки — жовтий кольори. Бедринець звичайний. Дає жовтий барвник для фарбування льняної пряжі. Комонник. Дає жовтий та зелений кольори. Безщитник жіночий. Коріння використовують для. фарбування в коричневий, листки — у темно-зелений кольори. Горобина. Кору використовують для фарбування в коричневий, червоний та зелений кольори. Брусниця. Дає зелений, зеленуватосірий та рожевий кольори, а разом з корою вільхи — червоний. Іван-чай. Сушені квітки використовують для фарбування в червоний і світло-червоний кольори. Деревій. Дає жовтуватий і зеленуватий кольори. Конюшина червона. Сушені квітки та листя (з додаванням залізного купоросу) використовують для фарбування в жовтувато-коричневий колір. Жито. Дає жовтий та світло-зелений кольори. Ясен. Кора містить барвник, що фарбує в зелений, зеленувато-жовтий, чорний та сірий кольори. Брат-і-сестра. Квітки, стебла, листя дають фіолетовий, синювато-сірий та рожевий кольори. Ліщина. Висушеною корою (з додаванням залізного купоросу) користуються для фарбування в чорний колір. Кульбаба. Дає жовтий та коричневий (кавовий) кольори. , Осока. Дає зелений колір. Пижмо. Листя дає зелений колір. Коріння, зібране навесні чи восени, надає жовтій пряжі (якщо її прокип'ятити з пивом) червоного кольору. Жовтець. Квітки з додаванням галуну дають жовтий колір, без протравлювання — червонуватий.

СПИСОК КОЛЬОРОВИХ ІЛЮСТРАЦІЙ Іл. Іл. Іл. Іл. Іл. Іл. Іл. Іл. Іл. Іл. Іл. Іл.

1. Покривало в смуги. Фрагмент. Ручне ткацтво. Автор Л. Жоголь. 2. Гобелен (триптих) «Хай завжди буде май». Автор Л. Жоголь. 3. Міні-гобелен «Птах». Автор Л. Лисенко. 4. Міні-гобелен «Древній мотив». Автор Л. Лисенко. 5. Міні-гобелен «Пейзаж». Макраме. Автор І. Атоєва. 6. Міні-гобелен «Мільйон червоних троянд». Макраме. Автор І. Атоєва. 7. Панно «Букет». Холодний батік. Автор Т. Журавель. 8. Тканина. Гарячий батік. Автор В. Царук. 9. Рушники. Ручна вибійка. Автор В. Яцишин. 10. Квітки з пір'їнок. Автор Н. Підгайна. 11. Жіноча сорочка. Фрагмент. Вишивка. Техніка вирізування. XIX ст. 12. Жіноча сорочка. Фрагмент. Техніка виколювання, зерновий вивід, лічильна гладь. XIX ст. Іл. 13. Жіноча сорочка. Вишивка. Набирування. XIX ст. Іл. 14. Жіноча сорочка. Фрагмент. Вишивка. Коса гладь. XIX ст. Іл. 15. Зразки обводок в різних техніках. Іл. 16. Рушник. Фрагмент. Різні мережки. Витягування кольорових ниток, настил по сітці. Автор А. Чорноморець. Іл. 17. Блузка. Фрагмент. Вишивка. Двобічна художня гладь. Автор А. Чорноморець. Іл. 18. Жіночий пояс. Фрагмент. Вишивка бісером. Автор А. Чорноморець. Іл. 19. Серветка. Фрагмент. Змережування подільською розшивкою. Мережка шабак. Бахрома з використанням іншої тканини. Автор А. Чорноморець. Іл. 20. Серветка. Фрагмент. Вишивка і бахрома швом занизування. Автор А. Чорноморець. Іл. 21. Ґердани різних форм. Суцільні, з перетинками. Автор 3. Краковецька. Іл. 22. Ґердани різних форм. Нагрудні, шийні. Автор 3. Краковецька. Іл. 23. Ґердан шийний, доповнений силяним комірцем, так званий «стріпан». Станіславщина (сучасна Івано-Франківщина). Початок XX ст. Іл. 24. Ткані ґердани. Автор 3. Краковецька. Іл. 25. Кофейник і чашка. Автор Н. Ісупова. Іл. 26. Вази й яблуко з кольорових глин. Автори Н. Ісупова, В. Ісупов. Іл. 27. Прикраси з кераміки. Автор Н. Ісупова. Іл. 28. Складний «бігунець». Автор П. Глущенко. Іл. 29. Чотири квітки. Автор П. Глущенко. Іл. ЗО. Будова великих квіткових елементів. Автор П. Глущенко. Іл. 31. Принцип створення гвоздики, чорнобривців. Автор П. Глущенко. Іл. 32. «Цибулька», соняшник, жоржина, гвоздика. Автор П. Глущенко. Іл. 33. Калина, виноград, горошок. Автор П. Глущенко. Іл. 34. Різне вирішення листочків. Автор П. Глущенко. Іл. 35. «Перехідний мазок». Автор П. Глущенко. Іл. 36. Малювання квітки в техніці «перехідного» мазка. Автор П. Глущенко. Іл. 37. «Бігунець». Автор П. Глущенко. Іл. 38. Вітальна листівка. Автор П. Глущенко. Іл. 39. Малюнок для серветки. Автор П. Глущенко. Іл. 40. Декоративне панно для настінного календаря. Автор П. Глущенко. Іл. 41. Квіти на зеленому тлі. Вітальна листівка. Автор П. Глущенко. Іл. 42. Декоративне панно «Рушник». Автор П. Глущенко. ,1л. 43. Мотиви для серветок. Автор Н. Кульська-Кравченко. Іл. 44. Вироби з лози. Автор Г. Кучер. Іл. 45. Узор «в шахи з бусами». Автор В. Царук. Іл. 46. Узор «рельєфні квадрати». Автор В. Царук. Іл. 47. Узор «ажурне віяло». Автор В. Царук. Іл. 48. Узор «джгути з ажуром». Автор В. Царук. Іл. 49. Узор «перехвати». Автор В. Царук. Іл. 50. Узор «кольорова резинка». Автор В. Царук. Іл. 51. Узор «комбінований». Автор В. Царук. Іл. 52. Узор «резинка з шишечками». Автор В. Царук. Іл. 53. Узор «сніжинки». Автор В. Царук. Іл. 54. Узор «багатоколірна резинка». Автор В. Царук.

297

Гарячий батік Ручна вибійка Рушник (68). Скатертина (69).

62 66

5. ШТУЧНІ КВІТИ Матеріали та інструменти 70 Виготовлення квітів 70 Маргаритки (72). Клематис (73). Гвоздика садова та польова (75). Гортензія (75). Троянда (76). Коксомея (76). Композиції із сухих квітів, трав, плодів 77 Вертикальні букети (78). Кулеподібні прикраси із сухих квітів (79). Гірлянди із сухих квітів (79)

6, ХУДОЖНЄ ВИШИВАННЯ Загальні відомості 80 Матеріали та інструменти 80 Перенесення рисунка на тканину . 81 Утворення кута при перенесенні рисунка, що має вигляд орнаментальної смуги 82 Збільшення або зменшення рисунка 82 Види швів народного вишивання 82 Наскрізні лічильні шви 82 Мережки 82 Прості мережки (83). Складні і складені мережки (87). Вирізування 91 Виколювання, або солов'їні вічка 92 Сітка .92 Глухі лічильні шви 93 Двобічний шов, або штапівка . 93 Занизування 93 Низь 94 Ретязь .95 Зерновий вивід 95 Курячий брід 96 Верхоплут, або український верхошов 96 Косий хрестик 97 Подвійний хрестик 97 Прямий хрестик 97 Лічильна пряма гладь 98 Рушникові шви 99 Шви по вільному контуру 100 Строчка, або шов назад голку 100 Тамбурний шов, або ланцюжок . 100 Стебловий шов 100 Двобічна гладь 100 Художня гладь із зливанням відтінків 101 Полтавська гладь 101 Рішелье 101 Аплікація, або накладне шиття 102 Вишивання бісером та лелітками 102 Додаткові прийоми вишивання 102 Обробка краю виробу 102 Бахрома 102 Підрублений краю мережкою 103 Зубцювання 103 Сполучні шви 104 Види змережування 104 Пухлики 106

300

7. ВИРОБИ З БІСЕРУ

Матеріали та приладдя 107 Виготовлення прикрас 107 Ґердани (107). Силянки (117). «Квіточки» (117). Ланцюжок (119). «Мозаїка» (119). «Комірці» (120).

8. ХУДОЖНЯ КЕРАМІКА Матеріали для виготовлення керамічних виробів Способи формування керамічних виробів Ручне ліплення (122). На гончарному крузі (122). Формування в гіпсових формах (123). Лиття (виливання) (124.). Сушіння Декорування глазурами Випалювання Роботи, виконані в домашніх умовах Кофейник циліндричної форми з розписом (127). Ваза з декором «монотипія» для квітів (1"29). Цукерниця з рельєфом (130). Ваза з кольорових глин (130). Декоративне яблуко (132). Прикраси з кераміки (132).

121 122 125 125 126 127

9. ОСНОВИ ДЕКОРАТИВНОГО ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ Матеріал та його підготовка Елементи петриківського розпису Приклади декоративного розпису Особливості петриківського розпису

135 135 142 143

10. РІЗЬБЛЕННЯ ПО ДЕРЕВУ Матеріал та його підготовка Інструменти Види художньої обробки деревини Плоско-рельефне різьблення (148). Плоске різьблення (148). Техніка різьблення Техніка різьблення гуцульських майстрів Особливості обробки поверхні різьблених виробів

145 146 148 152 156 161

11. ХУДОЖНЄ ПЛЕТЕННЯ З ЛОЗИ Збирання та обробка матеріалу Інструменти Види плетення Просте плетення (164). Плетення способом мотузочки (164). Плетення в шашку (165). Плетення в шахматку (166). Плетення косички (166). Плетення загинки (167). Плетення полотнища із стрічок (167). Пошарове плетення (167). Плетення рядами (168). Квадратне плетення (168). Загинка в три пари прутів (169). Загинка косою з трьох пар прутів (170). Ажурне плетення (171). Вироби з лози Кошик найпростішої форми (172). Круглий кошик (173). Овальний кошик (174). Прямокутні кошики (176). Напівкруглі та кутові кошики (177). Кришки для кошиків (177). Кошик для паперів (178). Кошики для рукоділля (178). Клітка звичайна (178). Рамкова клітка (179). Футляри для бутлів (179). Газетниця (180). Кошик для щіток (180). Крісло (180). Крісло, виконане візерунковим плетенням (185). Квадратне крісло (187). Крісло «підкова» (187). Крісла-гойдалки (189). Диван (190). Прямокутний стіл (190). Стіл на одній ніжці з плетеною кришкою (191). Килимки для ніг (197).

301

162 163 164

172

12. ДЕКОРАТИВНЕ КОВАЛЬСТВО Інструменти та обладнання 198 Основні операції ковальства 202 Рубання (202). Витяжка (204). Закручування (204). Згинання (204). Пробивання (205). Розсікання (213). Монтаж і декоративно-захисні покриття (213).

13. В'ЯЗАННЯ КРЮЧКОМ Основи в'язання крючком Інструмент Пряжа Положення рук і пальців під час роботи крючком Пров'язування різноманітних елементів в'язання Ланцюжок-основа (216). Ведуча петля (217). Глуха петля (217). Петлі повороту або підйому (217). Пров'язування стовпчиків різноманітної будови Стовпчик без накиду (218). Стовпчик з накидом в один прийом (218). Стовпчик з накидом у два прийоми (218). Стовпчик з накидом у три прийоми (219). Стовпчик з двома і більше накидами (219). Кілька стовпчиків, пров'язаних з однією вершиною з кількох елементів (219). Кілька стовпчиків з одного елемента нижнього ряду (219). Пишний стовпчик (220). Група (220). Черепашка (220). Дужки з повітряних петель (220). Кільце (220). Піко (220). Записування узорів Фонові узори Фоновий узор № 1 (221). Фоновий узор № 2 (221). Фоновий узор № З (222). Узор «лапки» (222). Узор «фігурний напіважур» (222). Напіважурний узор (224). Узор «букльований зигзаг» (224). Рельєфний узор (224). Узор для одягу (225). Узор «букле» (226). Вертикальний узор (226). Варіант фонового узору № 3 (226). Щільний узор (226). Горизонтальний узор (227). Узор оригінальної в'язки (228). Накладна оздоба (228). Фрагмент узору для дитячого комірчика (229). Обв'язування виробів під прямим кутом (231). Краї для обв'язування виробів (231). Філейні узори Обв'язування виробів під прямим кутом (231). Філейний квадрат (234). Філейна прошивка № 1 (234). Філейна оздоблювальна прошивка (235). Широка філейна прошивка (235). Філейна прошивка кутом (235). Вузька філейна прошивка (235). Пров'язування різних мотивів Горизонтальний мотив (236). Легкий мотив для пледа (236). Ажурний мотив № 1 (236). Мотив для доріжки (237). Ажурний мотив № 2 (237). Чотирикутна серветка (237). Серветка із зубчастим краєм (239). Ажурний узор (240). Узор «черепашки з ажуром» (240). Мотив для шалі № 1 (241). Двоколірний узор (241). Узор «двоколірна черепашка» (242). Двоколірний мотив для чохла на диванну подушку (242). Мотив «трояндочка» (243). Мотив для чохла на диванну подушку (244). Мотив «маленька квіточка» (244). Багатоколірний круглий мотив (244). Оздоблювальний квадрат (244). Мотив з пишними стовпчиками (246). Мотив для шалі № 2 (246). Гіпюрний мотив (246). Мотив для оздоблювального краю (246). Мотив для серветки (246).

14. В'ЯЗАННЯ СПИЦЯМИ Основи в язання спицями Матеріали та інструменти Різновиди петель та їх умовні позначення Набирання петель початкового ряду Край в'язання Закріплення петель 302

215 215 215 216 216 218

220 221

Прибавляння петель'. . .' . . .' '.' .' . . . ' . Убавлення петель Рапорт узору . В'язані узори * • . Узор «вузлики з ажуром» (258). Узор «тканий» (258). Узор «букльований (259). Узор «подвійний вертикальний край» (260). Узор «хусткові смуги» (260). Узор «хусткові мотиви» (260). Узор із схрещеними петлями (261). Узор «шахматка з намистинами» (261). Узор «фігурна резинка» (261). Узор «пташині лапки» (262). Узор «шишки» (262). Узор «джгут фантазія» (262). Узор «рельєфні квадрати» (263). Узор «метелики» (264). Узор «ажурні смуги» (264). Узор «ажурні джгути» (265). Узор «ажурне віяло» (265). Узор «резинка з ажуром» (266). Узор «ажурні ромби» (266). Узор «ажурні смуги» (266). Узор «ажур з кульками» (267). Узор «трикутники з ажуром» (267). Узор «віяло» (268). Узор «квіткові кошики» (268). Узор «ажурні кутики» (269). Узор «ажурні зубці» (269). Узор «ажур з зубцями» (269). Узор «ажурна кайма» (270). Узор «джгути з ажуром» (271). Узор «джгут потрійний» (271). Узор «джгут з ажуром» (272). Узор «сердечка» (272). Узор «рельєфна смуга» (273). Узор «складний джгут» (274). Узор «джгут з кульками» (274). Узор «оздоблювальна смуга» (275). Узор «джгут з шишечками» (275). Узор «смуги з перехватами» (276). Узор «перехвати» (277). Узор «оздоблювальна смуга» (277). Узор «смуга з перехватами» (278). Узор «рельєфні смуги» (278). Узор «твидовий» (278). Узор «діагоналі» (279). Узор «павучки» (279). Узор «твидові смуги» (280). Узор «кольорова резинка» (280). Узор «комбінований» (280). Узор «резинка з шишечками» (280). Узор «сніжинки» (281). Узор «багатоколірна резинка» (281). Узор «орнамент» (282).

256 257 258 258

15, ФАРБУВАННЯ ТКАНИН І ПРЯЖІ

231

235

247 „47 „ .„ ~ 2

56

Закріплення барвників 284 Попереднє протравлювання (284). Одночасне протравлювання і фарбування (285). Наступне протравлювання (285). Найпоширеніші рослинні барвники 286 Береза (286). Вільха (287). Жостір (288). Дуб (289). Дика яблуня (289). Лісова купина (290). Багно звичайне (290). Верес (291). Мучниця (291). Підмаренник північний (291). Звіробій звичайний (292). Материнка звичайна (293). Волошка синя (293). Череда трироздільна (293). Лушпиння цибулі (293). Лишайник пармелія (293). Кропива жалка (294). Ялина (294). Черемха (295). Роман фарбувальний (295). Приворотень (295). Калган (295). Гадючник (296). Осика (296). Перстач гусячий (296). Сінна потерть (296). Дудник (296). Кінський каштан (296). Ялівець (296). Картопля (296). Плаун (296). Водянка (296). Барбарис (296). Герань лісова (296). Зозулині квіти (296). Чорна бузина (296). Конвалія (296). Вербозілля (296). Чорниці (296). Сосна (296). Яглиця (296). Первоцвіт весняний (296). Бедринець звичайний (296). Комонник (296). Безщитник жіночий (296). Горобина (296). Брусниця (296). Іван-чай (296). Деревій (296). Конюшина червона (296). Жито (296). Ясен (296). Брат-і-сестра (296). Ліщина (296). Кульбаба (296). Осока (296). Пижмо (296). Жовтець (296). Список кольорових ілюстрацій 297 Список літератури 298