В.В. Кузьмін
ФІНАНСОВІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
КИЇВ — 2006
УДК 334.7(075.8) ББК 65.29я73 К 89 Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18 Г 46 від 18.05.2006 р.)
Рецензенти: Н.С. Миколайчук — доктор економічних наук, професор; В.І. Благодатний — доктор економічних наук, професор; М.А. Коваленко — кандидат економічних наук, професор. Кузьмін В.В. К 89 Фінансові основи підприємництва: Навч. пос. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 192 с. ISBN 966 364 308 0 Головна мета навчального посібника полягає в обґрунтуванні послідовних кроків майбутнього підприємця щодо створення влас ної справи, ефективному застосуванні фінансових знань при веденні підприємницької діяльності. Навчальний посібник орієнтований на впровадження активної методики навчання. З цією метою використовується повний ком плекс основних методів навчання: словесний, наочний і практичний. Посібник розрахований на студентів вищих навчальних за кладів, які навчаються за освітньо професійною програмою підго товки бакалаврів з напрямку 05.01 “Економіка та підприємництво” та спеціалістів, котрі професійно займаються підприємницькою діяльністю.
ISBN 966 364 308 0
© Кузьмін В.В., 2006 © Центр навчальної літератури, 2006
Ïåðåäìîâà
Ïåðåäìîâà В період трансформації економіки України відбуваються процеси пристосування фінансових відносин, що мали місце між суб’єктами підприємницької діяльності в умовах команд но адміністративної системи управління, до умов функціону вання фінансів у ринковому середовищі. У зв’язку з цим фор мується нове бачення дисципліни “Фінансові основи підприємництва” та її місце у процесі загальноекономічних пе ретворень в державі. Підприємства зараз працюють переважно в умовах ко мерційного розрахунку, тобто основним джерелом їх фінансо вого забезпечення є самофінансування — перевищення до ходів над витратами, або беззбитковість діяльності, орієнтація підприємств на одержання прибутку відповідно до визначеної фінансової стратегії. За таких обставин необхідна адекватна ринковій економіці організація фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки спеціалістів високої кваліфікації, які на ос нові набутих теоретичних знань та практичних навиків могли б розв’язувати ситуаційні завдання різної складності, зокрема розробляти план дій по забезпеченню підприємства матеріаль ними ресурсами; створенню та ефективному використанню фінансових ресурсів, в тому числі й кредитних. Успіх у здійсненні підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників. Однією з неодмінних умов досягнення високої результативності практично в будь якій підприєм ницькій діяльності є отримання мінімально необхідних знань, уявлень про форми, принципи та сфери підприємницької діяльності. Тобто підприємництву потрібно вчитися. Головна мета навчального посібника полягає в обґрунту ванні послідовних кроків майбутнього підприємця щодо ство рення власної справи, ефективному застосуванні фінансових знань при веденні підприємницької діяльності. 3
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Головна ідея навчального посібника розкривається в оди надцяти взаємопов’язаних темах, вивчення яких дає змогу от римати повне уявлення про фінансові основи підприєм ництва. Засвоївши матеріал цього навчального посібника, Ви не станете одразу підприємцем або фахівцем з економіки, але зможете більш свідомо і впевнено зробити професійний вибір згідно зі своїми здібностями і переконаннями. Навчальний посібник орієнтований на впровадження ак тивної методики навчання. З цією метою використовується повний комплекс основних методів навчання: словесний, на очний і практичний. Словесний метод навчання зводиться до послідовного ви кладу матеріалу — від простого до складного. Навчальний посібник насичений наочним матеріалом, який поданий у ви гляді таблиць, схем, графіків. Практичний метод зводиться до вирішення тестових та практичних завдань для кращого засвоєння дисципліни. Для закріплення знань пропонується також написання реферату. Методика виконання роботи та тематика рефератів подана у посібнику. Посібник розрахований на студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за освітньо професійною програмою підготовки бакалаврів з напрямку 05.01 “Економіка та підприємництво” та спеціалістів, котрі професійно займають ся підприємницькою діяльністю.
4
Òåìà 1. Ñóòí³ñíà õàðàêòåðèñòèêà ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ 1.1. ϳäïðèºìíèöòâî ÿê ñó÷àñíà ôîðìà ãîñïîäàðþâàííÿ Щоб розв’язати вузол економічних проблем нашої країни, необхідні радикальні заходи для створення механізму ринко вих відносин, за допомогою якого реалізуються вимоги еко номічних законів. Прийняті Верховною Радою України закони значною мірою юридично оформили механізм ринкових відносин і створили умови для підприємництва бізнесу. Термін “бізнес” поширений в усьому світі, у певній мірі його можна ототожню вати з підприємництвом. Що ж таке підприємництво? Відповідь на це питання ду же важлива для економічної науки і господарської практики. Вчені економісти минулого виокремлювали три фактори виробництва: 1) землю; 2) працю; 3) капітал. Сучасний досвід господарювання свідчить про те, що процвітання країн з роз винутою ринковою економікою забезпечує вміла реалізація їх підприємницького потенціалу як четвертого фактора вироб ництва. Термін “підприємництво” запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку XVIII ст. фран цузьким економістом Рішаром Кантільйоном, який характери зував самостійного підприємця (ремісника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяльність котрого обов’язково пов’язана з певним господарським ризиком. Протягом тривалого періоду (з кінця XIX ст. до нашого часу) підприємець не обов’язково є власником. Виникнення системи кредиту зруйнувало феномен об’єднання в одній особі власника і підприємця. Щоб стати підприємцем, не 5
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
обов’язково бути власником майна і мати реальний капітал. Вдаючись до образних висловів, можна сказати: головним капіталом підприємця є не гроші, не знаряддя або предмети праці, а його господарський хист, уявлення про суспільні по треби, знання психології споживача. Саме вони в кінцевому підсумку зумовлюють очікуваний ним прибуток. Необхідно і важливо також відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від управляючого (керівника). Підприємець — це самостійний агент ринку, котрий діє на свій острах і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер — найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, як правило, не несе майнової відповідальності за свої дії. Підприємець завжди є власником капіталу (хоча б у тій частині, в якій він отриманий прибуток інвестує як власний капітал), а також у тій або іншій мірі менеджером. При цьому важливо зазначити, що підприємництво можна вважати особ ливою сферою професійної діяльності, сутність якої полягає у постійному перетворенні ресурсів і майна в реальний капітал, тобто в те, що приносить прибуток. Отже, підприємництво — це багатопланове явище, що мо же бути описаним з економічного, психологічного і політично го поглядів. У зв’язку з цим можна дати таке тлумачення терміна “підприємництво”. Підприємництво — це самостійна, ініціативна господарсь ко фінансова діяльність громадян, яка спрямована на отри мання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної осо би — підприємства (організації). Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не зв’язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, — це можливість і обов’язковість отримання певного зиску. 6
Òåìà 1
Підприємництво не можна відносити до звичайної трудо вої сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів. Підприємцям прита манні особлива етика і навіть своєрідний світогляд, що дозво ляє виокремлювати специфічну філософію підприємництва (бізнесу), яку кваліфікують як практично корисну філософію системи господарювання. В міру розвитку виробництва і суспільства, зміни умов його життєдіяльності й загальної культури філософія бізнесу не залишається незмінною: вона завжди адаптується до сучасних вимог господарювання. Су часна економічна наука визначає підприємництво як особли вий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки: 1) свобода вибору напрямків і методів діяльності, са мостійність у прийнятті рішень; 2) постійна наявність фактора ризику; 3) орієнтація на досягнення комерційного успіху (зиску); 4) інноваційний характер діяльності. Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, а й певні стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні: 1) ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу; 2) готовність наражатися на власний ризик; 3) гнучкість і постійне самооновлення; 4) цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяль ності. Крім того, підприємництво — це комплекс особливих функцій, виконуваних в економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення гос подарського механізму, постійне оновлення економіки госпо дарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна література виокремлює три головні функції сфери підприємницької діяльності: • ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ре сурсів); 7
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
• організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ); • творчу (новаторські ідеї, генерування й активне вико ристання ініціативи, вміння ризикувати). Із зазначених вище міркувань випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись на уково технічною, організаційною і комерційно економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських за вдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якого є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого — персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності. Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути: • громадяни України та інших держав; • юридичні особи — підприємства (організації) усіх форм власності. Законодавство України передбачає певні обмеження щодо підприємництва. Зокрема, не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокурату ри, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств і організацій. Об’єктами підприємницької діяльності можуть бути: то вар; продукт; послуга. Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством: • без використання найманої праці; • з використанням найманої праці; • без утворення юридичної особи; • з утворенням юридичної особи.
8
Òåìà 1
1.2. Ïðèíöèïè çä³éñíåííÿ, ôîðìè, òèïè ³ ìîäåë³ ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ У сучасних умовах господарювання ринкову економіку визначають коротко як економіку вільного підприємництва. Проте підприємництво здійснюється за певними принципами, має власні форми, типи і моделі функціонування. Основні принципи підприємництва: • вільний вибір діяльності; • залучення на добровільних засадах для здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; • самостійне формування програми виробничої та інших видів діяльності; вибір постачальників ресурсів і спо живачів виготовлюваної продукції; встановлення цін на товари і послуги відповідно до чинного законодавст ва України; • вільний найом працівників для здійснення бізнесової діяльності; • залучення і використання природних, трудових, ма теріально технічних, фінансових та інших видів ре сурсів, якщо це не заборонено або не обмежено чинним законодавством; • вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів до відповідних бюджетів згідно з законодавством; • самостійне здійснення підприємцем — юридичною осо бою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь яким підприємцем належної йому частки валют ного виторгу на власний розсуд. Визначальним принципом сучасного зарубіжного підприємництва є такий: виробник, проводячи маркетингові дослідження, спочатку знаходить покупця (споживача) про дукції чи послуг, пропонованих для ринку, і лише після цьо го приступає до її (їх) продукування. Саме у цьому вияв ляється пріоритет споживача як провідної ланки ринкового господарства. 9
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Підприємництво як форма ініціативної діяльності може бути представлена певними видами: • будь якими видами виробничої діяльності; • різноманітними видами торговельної діяльності; • діяльністю з надання послуг; • комерційним посередництвом тощо. Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, гак і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільни ми у встановленні своїх прав і обов’язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. Друга — колективна — пе редбачає межі та процедури, які окреслені більш строго з уча стю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі та в межах тих завдань і повнова жень, котрі відбиті у засновницьких документах й статутах підприємств (організацій) різних форм власності. Зазначені вище форми підприємницької діяльності тісно корелюють з можливими її типами. Основні з них такі: • малий бізнес, що базується на особистій власності або оренді; • спільне підприємництво або партнерство, засноване на колективній власності; • корпоративне підприємництво, засноване на акціонерній власності. Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвину тою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно існують дві моделі підприємництва: класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання. Класична модель підприємництва орієнтована на макси мально ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі до статньо проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вив чення можливостей досягнення поставленої мети; викорис тання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів. 10
Òåìà 1
Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особ ливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій за цієї моделі підприємницької діяльності така: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою по шуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка влас них ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх до даткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією. Для започаткування і тривалого здійснення підприємництва необхідні самі підприємці. Останніх не безпідставно вважають центральними особами у бізнесі. Підприємця інколи порівнюють з полководцем, здатним з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого про тивника. Держава буде багатою, якщо принаймні 5–7 % її ак тивного населення матиме нахил до підприємництва.
1.3. Ðîëü ³ çíà÷åííÿ ï³äïðèºìíèöòâà â åêîíîì³ö³ Розуміння сутності підприємництва пов’язано також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи гос подарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести до такого. • По перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукаль ний мотив — можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних на прямків господарської діяльності, віддача від яких може пере вершити середні показники. • По друге, розвиток підприємництва створює “поживне середовище” для конкуренції. Забезпечуючи освоєння пер спективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко технологічної бази і номенклатури про дукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, 11
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок. • По третє, підприємництво можна вважати каталізато ром економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулюван ня інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропо зиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому. • По четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно пов’язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціональ ного витрачання ресурсу, найму робочої сили. • По п’яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі сти мули до високоефективної праці. У більшості випадків особи стості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші спонукальні мотиви, більше заінтересовані в якісній і продук тивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпе чує ще більший виграш для економіки в цілому. Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дозволяють зробити загальний висновок. Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, змістова сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного се редовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень, зрештою стає тією силою, ко тра прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення. Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинутих країн з ринковою економікою соціального спря мування незаперечно підтверджує, що підприємництво — не обхідна умова досягнення економічного успіху. 12
Òåìà 2. Ôóíêö³¿ òà ïðàâîâèé ñòàòóñ ï³äïðèºìöÿ 2.1. ϳäïðèºìåöü — êëþ÷îâà ô³ãóðà ðèíêîâî¿ åêîíîì³êè Успіх у підприємництві базується на здатності підприємця приймати правильні (обґрунтовані) рішення. Підприємець є визначальною особистістю у підприємництві, ключовою (центральною) фігурою у ринковій економіці. Будь який підприємець працює як ділова людина, але не будь яку ділову людину можна назвати підприємцем. Хто ж такий підприємець? Чим він відрізняється від інших суб’єктів госпо дарської діяльності? Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра ви гадує щось нове або поліпшує щось вже існуюче і реалізує це у практичній діяльності. Зміст самостійного прийняття інно ваційного рішення підприємцем зводиться до організації ви робництва і постачання на ринок товарів та послуг з певним зиском для себе. Таким чином, ми можемо дати визначення поняття підприємець. Підприємець — це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів та надання послуг з ме$ тою одержання прибутку або особистого доходу І передбачає здійснення нововведень. Отже, підприємець — це суб’єкт, що поєднує у собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів вироб ництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосу вання капіталу. Саме ініціатива, самостійність, творчість та динамізм доз воляють енергійним людям, якими і є підприємці, перетворю вати цікаві ідеї на реальність. Успіх підприємницької діяль ності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, 13
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця цент ральною постаттю ринкової економіки в цілому. Поняття “підприємець” часто вживають як синонім таких понять, як “господар”, “власник”, “новатор”, “бізнесмен”. Лю дину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Але постає запитання: чи можна назвати підприємцем суб’єкта, котрий має свою майстерню або ферму, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише існувати? Певна: річ, що ні. Підприємця від інших суб’єктів господарювання відрізняють специфічні функції, які він виконує (повинен виконувати) та визначальні (харак терні) ділові якості його особистості. Які ж основні функції виконує підприємець? Він виконує чотири функції, властиві саме цьому виду діяльності: ресурс ну, управлінську, інноваційну, ризикову (рис. 2.1). Îñíîâí³ ôóíêö³¿ ï³äïðèºìöÿ
Ðåñóðñíà
²ííîâàö³éíà
Óïðàâë³íñüêà
Ðèçèêîâà
Рис.2.1. Основні функції підприємця
Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, ма теріальних, сировинних, людських, інформаційних, інтелекту альних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи на дання послуги, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність. Управлінська функція підприємця полягає у прийнятті управлінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяльності, здійснення організації, планування, мотивації та контролю виробництва. Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових 14
Òåìà 2
ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності. Ризикова функція полягає в необхідності прийняття рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гаранту ють його через невизначеність та мінливість економічної ситу ації. Підприємець ризикує не лише своєю власністю, вкладе ними коштами, а й своєю працею, часом, діловою репутацією. Функції підприємця є підставою для виділення підприємницької діяльності у самостійний фактор вироб ництва. Ось чому ми стверджуємо, що існує чотири фактори виробництва: земля, праця, капітал та здатність до підприємницької діяльності. Кожний фактор виробництва дістає винагороду. Так, земля — земельну ренту, праця — за робітну плату, капітал — відсоток, а підприємець за здатність до підприємництва — підприємницький дохід. Підприємницький дохід складається з двох частин: нор мального (звичайного) прибутку та економічного прибутку (надприбутку). Нормальний (звичайний) прибуток — це відшкодування підприємцю за його працю з організації ре сурсів та управління виробництвом, що пов’язано з ресурсною та управлінською функціями. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її ви робництво. Економічний прибуток (надприбуток) — це спе цифічна частина підприємницького доходу, одержання якого пов’язано з функціями ризику і особливо інновації. Це — вина города за інноваційно підприємницьку діяльність (рис. 2.2). ϳäïðèºìíèöüêèé äîõ³ä
Íîðìàëüíèé (çâè÷àéíèé) ïðèáóòîê
Åêîíîì³÷íèé ïðèáóòîê (íàäïðèáóòîê)
Рис.2.2. Складові підприємницького доходу
15
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Характер підприємницької діяльності висуває певні вимо ги до особистості підприємця. Тому підприємець повинен ма ти не лише бажання або нахил до підприємництва, а й певні ділові якості й риси характеру. За даними п’ятирічного проек ту виявлення “профілю підприємця”, організованого амери канською фірмою “Мак Бер енд Компані”, виділено 21 най важливішу рису “оптимального типу підприємця”. Найбільш важливі серед них: • організаційно господарське новаторство; • готовність та здатність до ризику; • пошук нових можливостей та ініціативність; • орієнтація на ефективність та якість продукції і обслу говування; • майнова відповідальність та цілеспрямованість; • висока інформованість та постійне спостереження; • здатність до “жертв” в інтересах справи; • чіткість, планомірність у роботі; • здатність переконувати людей, комунікабельність, чесність, тощо (рис.2.3). Отже, деякі найважливіші характерні риси підприємця є результатом навчання та досвіду, а інші — продуктом розвит ку природних даних людини. Звичайно, перелік позитивних ділових якостей підприємця можна було б продовжувати. Але й зазначеного вище досить для підсумку: підприємцем не на роджуються — підприємцем стають. Тому підприємцем має бути людина не лише з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на інших людей, а й професійно підготов лена. А для цього треба вчитися основам підприємництва і постійно збагачуватись практичним досвідом. Саме такі люди досягають підприємницького успіху.
2.2. Ïðàâà, îáîâ’ÿçêè òà â³äïîâ³äàëüí³ñòü ï³äïðèºìöÿ До підприємницької діяльності висуваються багатогранні економічні, соціальні, правові й навіть політичні вимоги. 16
Òåìà 2 ÕÀÐÀÊÒÅÐͲ ÐÈÑÈ Ï²ÄÏÐȪÌÖß
Îðãàí³çàö³éíî-ãîñïîäàðñüêå íîâàòîðñòâî
Ãîòîâí³ñòü äî ðèçèêó
Ïîøóê íîâèõ ìîæëèâîñòåé
²í³ö³àòèâí³ñòü
Îð³ºíòàö³ÿ íà åôåêòèâí³ñòü òà ÿê³ñòü
Ö³ëåñïðÿìîâàí³ñòü
Ìàéíîâà â³äïîâ³äàëüí³ñòü
Âèñîêà ³íôîðìàòèâí³ñòü
Çäàòí³ñòü äî «æåðòâ» â ³íòåðåñàõ ñïðàâè
Ïîñò³éíå ñïîñòåðåæåííÿ
Ñèñòåìàòè÷íå ïëàíóâàííÿ
Çäàòí³ñòü ïåðåêîíóâàòè
Ïîñò³éíå ñàìîîíîâëåííÿ
Êîìóí³êàáåëüí³ñòü
Íàä³éí³ñòü Íåñòàíäàðòí³ñòü
×åñí³ñòü гøó÷³ñòü
Рис.2.3. Найважливіші характерні риси підприємця
Підприємець має успішно вести справи на своїй фірмі, тобто його призначення — наповнювати ринок новими товарами і послугами, до того ж за якомога низькими цінами. Це вимагає від нього новаторського підходу. Тому діяльність підприємців має бути ефективною і ко рисною. По перше, підприємець особисто зацікавлений у 17
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
своїй справі, тому він використовує свої знання для розширен ня масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягти успіхів. По друге, підприємець може швидше і з меншими зусиллями задовольняти суспільні потреби і рин ковий попит, оскільки завжди намагається вгадати цей попит ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше, ніж його конкуренти. По третє, діяльність підприємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбувається з меншими витратами для суспільства. Отже, підприємець виконує важливу суспільну функцію, його діяльність необхідна будь якому суспільству. Великої ваги у цьому зв’язку набуває чітке визначення правового статусу підприємця, тобто його прав, обов’язків і відповідальності, особливо визначення правового статусу підприємця в умовах формування підприємницького сектору. Зокрема це насамперед стосується України, де підприєм ництво робить лише перші кроки і нинішні українські підприємці ще не досягли світового рівня. Більше того, підприємництвом часто називають діяльність, далеку від під приємництва, таку, що пов’язана з шахрайством, протизакон ними діями тощо. Все це потребує розроблення законодавчих актів, у яких були б визначені права, обов’язки та відповідальність підприємців. Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвит ку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування визначені певні права, обов’язки і відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності. Розглянемо детальніше правовий статус підприємця, тоб то його права, обов’язки та відповідальність. Права підприємця. Право — це нормативна форма вира ження принципу формальної рівності господарюючих суб’єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право: 18
Òåìà 2
• створювати для здійснення підприємницької діяль ності буд які види підприємництва; • купувати повністю або частково майно та набувати майнового права; • самостійно формувати господарську діяльність, обира ти постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком; • укладати з громадянами трудові договори щодо вико ристання їхньої праці (контракти, угоди); • самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за най мом; • отримувати будь який необмежений за розмірами осо бистий дохід; • брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції; • користуватися державною системою соціального забез печення і соціального страхування. Обов’язки підприємців. Обов’язки — це правові норми (правила), що підлягають обов’язковому виконанню. Основні обов’язки підприємців полягають у тому, щоб: • укладати трудові договори (контракти, угоди) з грома дянами, які приймаються на роботу за наймом; • здійснювати оплату праці осіб, які працюють за най мом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, вста новлені законодавством; • забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії; • дотримуватися прав з метою реалізації законних інте ресів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироб лених товарів (послуг); • отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підля гають ліцензуванню відповідно до чинного законодав ства. Відповідальність підприємця. Відповідальність — це правове та етичне відношення підприємців до суспільства (до 19
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
господарюючих суб’єктів, до споживачів тощо), яке характе ризується виконанням правових норм (правил). Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає: • за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до за конодавчих актів не може бути звернене стягнення; • за охорону навколишнього середовища; • за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії; • за заподіяну шкоду і збитки. Суб’єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо майна, яке йому нале жить, не вистачає для покриття заборгованості й немає пер спектив для фінансового оздоровлення підприємства. Найма ному працівникові, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і в порядку, пе редбачених законодавством. Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ве дення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості лю дини, її здібностей і потреб, передбачає персональну еко номічну й адміністративну відповідальність підприємця. Воно несумісне з втратами, некомпетентністю, крадіжками. У підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце в цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах займають чесність і порядність. Тому очевидно, що не варто займатися підприємницькою діяльністю людині, яка не схильна до сумлінної праці, ігнорує свої права, не виконує відповідні обов’язки, не несе ніякої пер сональної відповідальності, не відчуває необхідності постійно вчитися і поповнювати свої знання, не має особистого тяжіння до творчої праці та ініціювання нових ідей і проектів, не здат на до самопожертви заради свого бізнесу. Справжній і відчут ний підприємницький успіх не прийде до людини, котра не вірить у себе, свою підприємницьку ідею, ставиться з підозрою 20
Òåìà 2
до людей і не здатна на повагу, партнерство і дружбу, не утруд нює себе виваженою аналітичною діяльністю, не сприймає чу жих думок і пропозицій. Це ще раз підтверджує об’єктивну необхідність висунення надзвичайно великих вимог до фігури підприємця, що у свою чергу обумовлює високу професійну та морально етичну підготовку людей, які мають намір займатися підприємниць кою діяльністю. А з іншого боку, це можливо лише за умов ак тивного сприяння держави підготовці підприємницьких кадрів, навчанню майбутніх підприємців, інформованості їх з питань підприємництва, що, відповідно, вимагає відкриття спеціальних навчальних закладів, організації інформаційних центрів, бізнес інкубаторів. Підготовка і підвищення кваліфікації підприємницьких кадрів набувають особливого значення на етапі активного реформування економіки Ук раїни на ринкових засадах. Саме висококваліфікований, еко номічно та юридичне підготовлений майбутній підприємець повинен стати ключовою постаттю (фігурою) ринкової еко номіки.
21
Òåìà 3. Ñóá’ºêòè ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³, ¿¿ âèäè òà ôîðìè 3.1. Ñóá’ºêòè ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ (ï³äïðèºìö³) ÿê ñóá’ºêòè ãîñïîäàðþâàííÿ Загальні положення щодо осіб, які можуть займатися під приємницькою діяльністю, містяться у Господарському кодексі України та Цивільному кодексі України. Для характе ристики цих осіб означені нормативні акти допускають пара лельне існування декількох термінів: “суб’єкт підприємниць кої діяльності”, “суб’єкт підприємництва”, а також “підприємець”. Натомість ЦК України відмовляється від єди ного узагальнюючого поняття і запроваджує термін “підприємець” стосовно фізичних осіб, а також прикметник “підприємницькі” стосовно юридичних осіб — товариств. Поняття “суб’єкт підприємницької діяльності” співвідно ситься із поняттям “суб’єкт господарської діяльності” так са мо, як співвідносяться поняття “підприємницька діяльність” і “господарська діяльність”, тобто як часткове із цілим. Тому під час характеристики суб’єктів підприємницької діяльності ми будемо, звичайно, звертатися і до загальних ознак, притаман них суб’єктам господарської діяльності. Суб’єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність. Господарсько*виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосе редньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокре ма, належать договірні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що вини кають між ними у разі порушення таких зобов’язань. Під організаційно*господарськими відносинами ро зуміються відносини, що складаються між суб’єктами господа 22
Òåìà 3
рювання та суб’єктами організаційно господарських повнова жень у процесі управління господарською діяльністю. Відно сини між суб’єктом підприємницької діяльності та органом державної податкової служби з приводу сплати податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до ор ганізаційно господарських. До них також належать відносини між суб’єктом підприємницької діяльності — юридичною осо бою та його засновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі. Внутрішньогосподарськими, у свою чергу, є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта гос подарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зокрема, у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представ ництво) та виділення йому майна суб’єктом підприємницької діяльності власником між власником та філією складаються такі відносини. Класифікація суб’єктів підприємницької діяльності Частина 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб’єктів господарювання, який можна застосувати і для кла сифікації суб’єктів підприємницької діяльності. Ними вважа ються: 1) господарські організації — юридичні особи, створені від повідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підпри ємства, створені відповідно до цього кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та за реєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані від повідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос$ подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. На рис. 3.1 подається їх узагальнена схема.
23
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ Ñóá’ºêòè ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ Ô³çè÷í³ îñîáè
Þðèäè÷í³ îñîáè
ϳäïðèºìñòâà
Îá’ºäíàííÿ ï³äïðèºìñòâ
Óí³òàðí³ (îäèí çàñíîâíèê)
Êîðïîðàòèâí³ (äâà ³ á³ëüøå çàñíîâíèêè)
Äåðæàâí³ ï³äïðèºìñòâà
Ïðèâàòí³ ï³äïðèºìñòâà (ç äâîìà òà á³ëüøå çàñíîâíèêàìè)
Êîìóíàëüí³ ï³äïðèºìñòâà ϳäïðèºìñòâà, çàñíîâàí³ íà âëàñíîñò³ îá’ºäíàííÿ ãðîìàäÿí ϳäïðèºìñòâà, çàñíîâàí³ íà âëàñíîñò³ ðåë³ã³éíî¿ îðãàí³çàö³¿ Ïðèâàòí³ ï³äïðèºìñòâà ( ç îäíèì çàñíîâíèêîì)
Àñîö³àö³¿ Êîðïîðàö³¿
Êîîïåðàòèâí³ ï³äïðèºìñòâà ( êîîïåðàòèâè) ²íø³ ï³äïðèºìñòâà ( êîëåêòèâí³, ñ³ëüñüêîãîñïîäàðñüê³, ôåðìåðñüê³ ãîñïîäàðñòâà òà ³íø³)
Êîíñîðö³óìè Êîíöåðíè Âèðîáíè÷èé Îáñëóãîâóþ÷èé Ñïîæèâ÷èé Àêö³îíåðíå òîâàðèñòâî
Ãîñïîäàðñüê³ òîâàðèñòâà Ïîâíå òîâàðèñòâî Êîìàíäèòíå òîâàðèñòâî
Òîâàðèñòâî ç îáìåæåíîþ â³äïîâ³äàëüí³ñòþ Òîâàðèñòâî ç äîäàòêîâîþ â³äïîâ³äàëüí³ñòþ
Рис. 3.1. Субєкти підприємницької діяльності за законодавством України
3.2. Ïðèâàòíå, êîëåêòèâíå òà äåðæàâíå ï³äïðèºìíèöòâî Підприємництво може набувати різноманітних форм за лежно від того, чи діє підприємець самостійно, особисто або в партнерстві з іншими підприємцями, користується лише своїм 24
Òåìà 3
майном або водночас і майном інших осіб, використовує свою працю або залучає найманих працівників. Найпростіша форма підприємництва — це провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи, за умови державної реєстрації як громадянина підприємця. Кожен громадянин може, наприклад, вирощувати овочі у своєму городі та продавати їх тим, хто бажає купити. Така діяльність дозволялась і раніше, але з певними обмеженнями, і мала назву “індивідуальна трудова діяльність”. Зараз в Україні зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та є офіційними суб’єктами підприємництва. У 2002 р. в Україні було зареєстровано май же 2,5 млн громадян підприємців (табл. 3.1). Таблиця 3.1 Кількість зареєстрованих громадян підприємців в Україні, чол. 1992 ð.
200 292
1993 ð. 1994 ð. 1995 ð. 1996 ð. 1997 ð.
426 594 672 257 859 579 875 677 883 432
1998 ð. 1999 ð. 2000 ð. 2001 ð. 2002 ð.
1 395 000 1 595 000 1 828 000 2 092 000 2 412 000
Громадянин підприємець має право на власний розсуд ко ристуватися майном, що йому належить. До роботи він може залучати до 10 осіб, які перебувають у трудових відносинах з ним, включаючи членів своєї сім’ї. Треба мати на увазі, що відповідно до Цивільного кодексу України громадянин підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями всім май 25
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
ном, що йому належить. Він може розпочати та припинити діяльність у будь який час за власним бажанням. Приватне підприємництво не обмежується діяльністю фізичних осіб (громадян підприємців). Будь який дієздатний громадянин, котрий бажає створити власну господарську ор ганізацію, має право набути статусу офіційної юридичної осо би, зареєструвавши суб’єкта підприємницької діяльності як приватне підприємство (приватну фірму). Приватне підприємство — це підприємство, яке засноване на власності фізичної особи, яке набуває статусу юридичної особи. Власником приватного підприємства, підприємцем є єдина особа, єдиний громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності. Але власник приватного підприємства має право найму будь якої кількості працівників, котрі є не власниками (господарями) підприємства, а найманими працівниками. І незважаючи на те, що вони беруть участь у підприємницькій діяльності як виконавці “волі господаря”, їх не можна вважати підприємцями. У даному випадку підприємець — це власник і засновник приватної фірми. До приватного підприємництва близькими є селянські (фермерські) господарства та сімейні підприємства, які фор мально належать до колективних форм підприємництва, але в дійсності є різновидом приватного підприємництва. Підприємець як власник приватного підприємства має ве ликий простір свободи дій та прийняття рішень. Однак така “незалежність” здобувається ціною повної персональної відповідальності. Тобто з цього випливає висновок, що один підприємець — слабкий воїн у великому полі бізнесу. Тому підприємці схильні до об’єднання коштів і зусиль, до переходу від індивідуального до колективного підприєм ництва. Але не слід думати, що колективне підприємництво обов’язково вимагає відмови підприємця від приватної влас ності на майно при створенні колективної фірми, зареєстрова ної як юридична особа. Індивідуали можуть зберігати майнові права, створюючи спільне підприємство, з’єднувати тільки свої зусилля, створю 26
Òåìà 3
ючи єдину команду. Для цього достатньо закріпити єдність своїх дій загальною угодою (установчим договором) про ство рення виробничого кооперативу, товариства з громадян, серед яких панує взаємна довіра. Отже, колективне підприємство має властивість поєдну ватися і приватною власністю на всі фактори виробництва. У товаристві, кооперативі кожен учасник (засновник) може об’єднувати з іншими власні засоби виробництва, кошти, май но, нарешті, свою інтелектуальну власність. Подальше об’єднання коштів, капіталів, зусиль, уп равління веде до великих інтегративних форм колективного підприємництва у вигляді синдикатів, корпорацій тощо. Якщо ж до підприємництва приєднуються державні структури, то в ньому беруть участь підприємства і організації, засновані на державній формі власності, тоді існують всі підстави говорити про державне підприємництво. Державне і особливо комунальне підприємництво (як різновид державно го підприємництва) може здійснюватися у формі оренди влас ності відповідної територіальної громади (адміністративно те риторіальної одиниці) та державної власності підприємцями.
3.3. Âèäè ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ Підприємницька діяльність — різноманітна, як різно манітні людські потреби. Всі численні прояви підприємниць кої діяльності можна поділити на три основні її види: виробни че підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово кредитне підприємництво (рис. 3.2). Виробниче підприємництво є найважливішим, визна чальним, провідним видом підприємницької діяльності, спря мованим на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи, на дають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага тощо. 27
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ Âèðîáíè÷å (âèðîáíèöòâî ïðîäóêö³¿, ïîñëóã, ³íôîðìàö³¿ òîùî, ÿê³ ï³äëÿãàþòü ðåàë³çàö³¿ ñïîæèâà÷àì)
Âèäè ï³äïðèºìíèöòâà
Ô³íàíñîâî-êðåäèòíå ( îá’ºêòîì òîâàðíî-ãðîøîâèõ â³äíîñèí º ãðîø³, âàëþòà òà ö³íí³ ïàïåðè)
Êîìåðö³éíå (ïîâ’ÿçàíå ç îáì³íîì, ðîçïîä³ëîì ³ ñïîæèâàííÿì òîâàð³â òà ïîñëóã)
Рис. 3.2. Види підприємницької діяльності
У період 1998–2000 рр. кількість малих підприємств за ос новними видами економічної діяльності зросла з 173404 до 217930 (табл.3.2). Таблиця 3.2 Кількість малих підприємств за основними видами економічної діяльності Âñüîãî ïî åêîíîì³ö³ ó òîìó ÷èñë³ ñ³ëüñüêå ãîñïîäàðñòâî, ìèñëèâñòâî òà ë³ñîâå ðèáàëüñòâî ïðîìèñëîâ³ñòü áóä³âíèöòâî îïòîâà òà ðîçäð³áíà òîðã³âëÿ (âêëþ÷àþ÷è òîðã³âëþ òðàíñïîðòíèìè çàñîáàìè òà ïîñëóãè ç ¿õ ðåìîíòó) ãîòåë³ òà ðåñòîðàíè òðàíñïîðò îïåðàö³¿ ç íåðóõîì³ñòþ, çäàâàííÿ ï³ä íàéì òà ïîñëóãè êîðèñòóâà÷àì îñâ³òà Îõîðîíà çäîðîâ’ÿ òà ñîö³àëüíà äîïîìîãà Êîëåêòèâí³, ãðîìàäñüê³ òà îñîáèñò³ ïîñëóãè
28
1998 173404
1999 197127
2000 217930
3440
4589
7839
26166 14873
30253 16175
34497 18323
89928
100148
101113
5959 5363
6655 6598
7538 8483
17140
20827
26371
1182
1439
1672
1591
1859
2042
6495
7209
7467
Òåìà 3
Як бачимо з таблиці по всім видам економічної діяльності відбувається збільшення кількості малих підприємств. Перспективними для ведення бізнесу можна вважати сільське господарство, мисливство та рибальство ( кількість малих підприємств збільшилась більш, ніж у 2 рази), а також промисловість, транспорт та освіту. Виробниче підприємництво належить до найбільш склад них, серйозних, суспільно необхідних і водночас важких видів бізнесу. З цим частково пов’язаний і той факт, що до виробни чого підприємництва спостерігається значно менше тяжіння, ніж до інших видів підприємницької діяльності, які значно швидше й простіше приносять прибутки. Так, із загальної кількості діючих малих підприємств лише кожне шосте функціонує в промисловості (16,4 % від загальної кількості діючих малих підприємств), кожне дванадцяте — у будівництві (8,6 %), лише 4,4 % — на транспорті. Однак в оп товій та роздрібній торгівлі, включаючи торгівлю транспорт ними засобами та послуги з їх ремонту, діють 3/5 малих підприємств (40,6 %) (табл. 3.3). Таблиця 3.3 Кількість підприємств та чисельність працівників малих підприємств за галузями економіки України у 2002 р., (%) Âñüîãî Ó òîìó ÷èñë³: Ïðîìèñëîâ³ñòü ѳëüñüêå ãîñïîäàðñòâî Òðàíñïîðò Áóä³âíèöòâî Îïòîâà òà ðîçäð³áíà òîðã³âëÿ, âêëþ÷àþ÷è òîðã³âëþ òðàíñïîðòíèìè çàñîáàìè òà ïîñëóãè ç ¿õ ðåìîíòó Îïåðàö³¿ ç íåðóõîì³ñòþ, çäàâàííÿ ó íàéì òà ïîñëóãè êîðèñòóâà÷àì Êîëåêòèâí³, ãðîìàäñüê³ òà îñîáèñò³ ïîñëóãè Ãîòåë³ òà ðåñòîðàíè ²íø³ âèäè ä³ÿëüíîñò³
ʳëüê³ñòü ï³äïðèºìñòâ, îäèíèöü 100 16,4 4,9 4,4 8,6
Ñåðåäíÿ ÷èñåëüí³ñòü âñ³õ ïðàö³âíèê³â 100 21,8 7,3 5,1 12,4
40,6
26,9
14,8
13,9
3,8
5Ä
3,4 3,1
4,1 3,4
29
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес — це комерція, а не виробництво. І такі люди глибоко помиляються. Бізнес найтіснішим чином пов’яза ний з виробництвом. Без виробничого підприємництва торго вельний бізнес не мав би матеріальної (речової) основи, зали шилася б лише можливість торгувати імпортними товарами. У центрі виробничого підприємництва — виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав’ярні, і школи, і ліцеї, і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізувати свою продукцію, але головна їх функція — виробництво. Виробниче підприємництво тісно пов’язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. Товари, що виробляються, необхідно продавати, обмінювати на гроші або на інші товари. З історії розвитку підприємництва видно, що бізнес у сфері ремесел по роджував купецький бізнес (комерційне підприємництво). Цей зв’язок простежується протягом багатьох століть. При цьому виробництво не завжди займало активну позицію. Ко мерційний бізнес, зокрема торгівля, яка мала попит та товари, значно активізувала виробниче підприємництво. Принципова схема виробничого підприємництва зображе на рис. 3.3. Âîëîäàð ðîáî÷î¿ ñèëè Âëàñíèêè îáîðîòíèõ êîøò³â
Ì
Ãî
ÐÑ
Ì
ϲÄÏÐȪÌÅÖÜ
Ïîêóïåöü òîâàðó
Ãò
Ãì Ãî
ÎÇ
Âëàñíèêè îñíîâíèõ çàñîá³â Рис. 3.3. Принципова схема виробничого підприємництва
30
Òåìà 3
Здійснення виробничого підприємництва пов’язане з не обхідністю здобуття підприємцем цілої низки факторів вироб ництва, з яких на рис. 3.3 відображені лише найголовніші, уза гальнюючі. Так, щоб виготовити продукцію, товари, підприємцю необхідні оборотні засоби виробництва у вигляді матеріалів, із яких виготовляється продукція. Крім того, у ви робництві знадобляться напівфабрикати, тобто готові скла дові, які будуть використані при виготовленні товару (напри клад, ґудзики, цвяхи, електродвигуни тощо). Всі ці ресурси позначені на схемі літерою М. Для отримання необхідних ма теріалів необхідно придбати їх у власників оборотних коштів, сплативши їм певну суму грошей. Далі для виробництва необхідні основні засоби (ОЗ) у ви гляді робочих приміщень, машин, обладнання тощо. За це не обхідно сплатити власникам основних засобів виробництва певну грошову суму (Го). Виробництво вимагає залучення підприємцем робочої сили (РС). Частіше за все це наймані працівники, а затрати підприємця на оплату праці позначені у схемі буквами Гр. До цієї суми необхідно включити також за робітну плату самого підприємця. Виробниче підприємництво завершується випуском това ру (Т), який продається підприємцем або безпосередньо спо живачу, або торговельним організаціям. У результаті підприємець отримує виручку від продажу товару (Гт). Комерційне підприємництво — це діяльність, пов’язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг. Змістом комерційного підприємництва є товарно грошові та торговельно обмінні операції. Комерція у вузькому ро зумінні слова — це торгівля, а комерсант — це працівник торгівлі. Торговельно обмінні операції здійснюються у ви гляді угоди з купівлі продажу або перепродажу товарів і по слуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують (продають) предмети споживання і засоби виробництва. Принципова схема комерційного підприємництва є істот но простішою за схему виробничого підприємництва у зв’язку 31
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
з незначною кількістю основних чинників, які впливають на комерційний бізнес. У спрощеному вигляді схема комерційно го бізнесу подана на рис. 3.4. Ò Âîëîäàð òîâàðó
Ò Ï³äïðèºìåöü
Ãô
Ïîêóïåöü Ãò
òîâàðó
Рис. 3.4. Принципова схема комерційного підприємництва
Підприємець закуповує товар (Т) у володаря товарів. То вар є для комерсантів визначальним чинником бізнесу. Підприємець сплачує за товар його власнику грошову суму (Гф), яка залежить від обсягу товару та його ціни на ринку продажу, як правило, за оптовими цінами, які значно нижчі, ніж ринкові роздрібні ціни, за якими потім реалізуються за куплені товари. Тому під час реалізації всієї партії товару комерсант отри мує відповідну виручку (Гт). Основною формулою торговельної угоди є: “товар — гроші” (за товар — гроші) при продажу та “гроші — товар” (за гроші — товар) при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бар терні, товарообмінні операції, які здійснюються за формулою: “товар — товар” (за товар — інший товар або послуги). Формула торговельної угоди нібито проста, але реальна картина комерційного підприємництва набагато складніша, ніж це здається на перший погляд. Комерційне підприємництво включає пошук, закупівлю товару будь якого виду і типу, забезпечує його зберігання транспортування, до ставку в торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і післяпродажне обслуговування покупця споживача, наприклад, доставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також докумен тальне оформлення торговельної угоди. 32
Òåìà 3
Суб’єктами комерційного підприємництва є магазини, ре чові та продовольчі ринки, біржі, виставки продажі, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торговельні) кіоски та намети. В умовах численних господарських зв’язків комерційні організації не в змозі розв’язати всі питання обігу власними зусиллями, Тому надійними партнерами тут виступають посе редники. Представниками посередницьких структур є устано ви та окремі особи, які знаходяться між підприємцем і спожи вачем. Посередницькі фірми здійснюють не лише брокерські (посередницькі) операції, а можуть також здійснювати торгівлю на власний розсуд. Посередницький бізнес як різно вид комерційного підприємництва дедалі більше поши рюється в ринковій економіці. Фінансово*кредитне підприємництво — це діяльність, де об’єктом купівлі продажу є специфічний товар — гроші, іноземна валюта, цінні папери. Сутність фінансово кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбаває головний фактор підприємництва у вигляді різних грошових коштів (грошей, валюти, цінних паперів) за грошову суму (Гф) у володарів гро шових коштів. Придбані грошові кошти (Ге) потім продають ся покупцям за плату (Гт), що перевищує попередню грошову суму (Гф), в результаті чого утворюється підприємницький прибуток (рис. 3.5). Ãñ Âîëîäàð³ ãðîøîâèõ êîøò³â
Ãñ ϳäïðèºìåöü
Ãô
Ãò
Ïîêóïö³ ãðîøîâèõ êîøò³â
Рис. 3.5. Принципова схема фінансово кредитного підприємництва
Фінансово кредитне підприємництво належить до найс кладніших видів підприємницької діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів Стародавньої Греції. 33
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
В Україні фінансово кредитне підприємництво перебуває лише на початковій стадії становлення. У зв’язку з широким розповсюдженням купівлі продажу акцій, облігацій, розвит ком кредитних відносин, розширенням кола валютних опе рацій, формуванням системи комерційних банків в Україні пе редбачається значне зростання активності фінансово кредит ного бізнесу. Фінансово кредитне підприємництво здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне, але вимагає більш високих вимог до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових коштів. Досвід фінансово кредитного підприємництва в Україні свідчить про значний ризик всіх учасників цього нового та незвичного поки що для багатьох українців виду підприємницької діяльності. Агентами фінансово кредитного підприємництва є ко мерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадя ни підприємці. В Україні на початок 2000 р. було зареєстровано і діяло: 203 комерційні банки, 340 бірж, у тому числі 4 фондові біржі, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 390 кредитних спілок. Особливою формою фінансово кредитного підприєм ництва є страхове підприємництво. Кожен підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтися без надійного страху вання на випадок небезпеки. Страхування — це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачуваних випадків і на допомогу грома дянам у певні періоди життя. Найбільш відомі три види страхування: страхування жит тя і здоров’я, майна, відповідальності. При страхуванні життя і здоров’я страховик зо бов’язується видати страхувальнику відповідну суму коштів залежно від втрати здоров’я, зумовленої нещасним випадком. За умови втрати життя сума коштів, зазначена в угоді, на дається спадкоємцям страхувальника. При страхуванні майна здійснюється його оцінка, і в стра ховому контракті встановлюється частка компенсації вартості 34
Òåìà 3
втраченого майна (наприклад, від пожежі, аварії або викраден ня автомобіля тощо) залежно від завданого збитку. Страхування відповідальності — це страхування заборго ваності, тобто відповідальності боржників. Припустимо, що банк надав позичальнику кредит. Існує ризик, що позичаль ник виявиться безвідповідальною особою і не сплатить кредит у певний строк, не сплатить проценти за кредит. Щоб підстра хуватися на такий випадок, банк укладає зі страховою ком панією угоду, в якій визначаються умові відшкодування втрат у зв’язку з несплатою кредитів. В Україні на початок 2000 р. було видано ліцензії (спеціальні дозволи) на здійснення підприємницької діяль ності 262 страховим організаціям.
3.4. Îðãàí³çàö³éíî-ïðàâîâ³ ôîðìè ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ Загальновідомі три основні організаційно правові форми підприємницької діяльності (рис. 3.6): 1) одноосібні во лодіння; 2) партнерства (товариства); 3) корпорації. Розгляне мо детальніше ці форми. Одноосібне володіння (індивідуальний бізнес): самостійне ведення справ, засноване на власності підприємця Партнерство: декілька окремих осіб домовляються про володіння підприємством та його управління (спільна власність) Корпорація: незалежна юридична особа, підприємство, засноване на акціонерній власності Рис. 3.6. Організаційно правові форми підприємництва
35
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання фірми. Одноосібні во лодіння мають свої переваги. По перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зо середження прибутку в одних руках дає можливість безпосе редньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивіду альним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках). По друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішен ня негайно втілюються життя. Він непідзвітний співвласни кам чи будь яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями. По третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця. Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки. 1. Мають місце труднощі із залученням великих капіталів, власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через не високий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи вищу плату за користування ними. 2. Повна відповідальність за борги. Це означає, що у ви падку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам. 3. Відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі уп равлінські функції. Проте далеко не кожен здатний не це. 36
Òåìà 3
4. Невизначеність термінів функціонування. Підприєм ницька діяльність такої організаційної форми юридичне при пиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний зло чин, психічного захворювання або смерті одноосібного влас ника. Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одно осібного володіння. Така організаційно правова форма підприємницької діяльності передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в йо го веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір. За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з по вною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю. Розглянемо, які переваги партнерство має перед одно осібними володіннями. По перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об’єднання кількох капіталів. Банки сміливіше да ють кредити таким фірмам. По друге, вдосконалюється управління фірмою. З’яв ляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл уп равлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів. По третє, велика свобода та оперативність господарських дій. По четверте, як і одноосібні володіння, партнерства кори стуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід. Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подола ти недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми. 37
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
1. Необмежена відповідальність будь якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрут ство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учас ники несуть солідарну відповідальність. 2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент — негнучке управління товариством. 3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності то вариства як нестійкої організаційно правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску. Корпорація (акціонерне товариство) є зараз доміную чою формою підприємницької діяльності, її власниками вва жаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокрем люють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами. Переваги корпорації (акціонерного товариства) достатньо відомі. По$перше, корпорація є найефективнішою формою ор ганізації підприємницької діяльності з огляду на реальну мож ливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об’єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридич них осіб для фінансування сучасних напрямів науково технічного й організаційного прогресу, нарощування виробни чого потенціалу. По$друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати прибуток, що постійно зростає. 38
Òåìà 3
По$третє, кожний акціонер як співвласник корпорації не се лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред’явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам. По$четверте, корпорація — це організаційно правове ут ворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспек тивного розвитку. Корпоративна форма організації підприємницької діяль ності, як і всі інші, має недоліки. 1. Мають місце певні розбіжності між функціями влас ності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації. 2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні фор ми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отрима ний корпорацією прибуток, а потім —дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування. 3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.
39
Òåìà 4. Ìàëå ï³äïðèºìíèöòâî 4.1. Åêîíîì³÷íà ñóòí³ñòü ìàëîãî ï³äïðèºìíèöòâà Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяль ності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елемен том структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво. Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних про цесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку това рами, послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, — потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень. Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є ста новлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдоско налення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринково го типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно ринковий спосіб координації еко 40
Òåìà 4
номічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає істо рично виправданим для країн, що вирішують проблему вибо ру способу соціально економічного розвитку. Об’єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробни чих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості науково технічного прогресу тощо. Ринковий ме ханізм господарювання забезпечує свободу економічного ви бору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоуз годженість інтересів ринкових суб’єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб’єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною си лою соціально економічного розвитку. Мале підприємництво є органічним структурним елемен том ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення рин кового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного вироб ництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набува ють особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтво рення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває за вдання його відродження та спрямовує в число першочерго вих заходів реформування економіки України на її перехідно му етапі. У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але, на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем 41
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу. Мале підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та гро мадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на влас ний ризик з метою отримання прибутку. Практично це будь яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Мале підприємництво здійснюється створенням розгалу женої системи малих підприємств. Малі підприємства — це організаційно економічний вид підприємств, які згідно зі ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні” кваліфікуються за показником чисель ності зайнятих працівників із градацією за сферами діяльності. Зокрема до малих підприємств належать підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб, галузях невиробничої сфери — до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвале но Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”, відповідно до якого суб’єктами малого підприємництва є:| • фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності (гро мадяни підприємці); • юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь якої організаційно правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працю ючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро. 42
Òåìà 4
Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників пред ставництв, філій відділень та інших відокремлених підрозділів.
4.2. Ôóíêö³¿ ìàëîãî ï³äïðèºìíèöòâà Роль і місце малого підприємництва в національній еко номіці найкраще виявляються в притаманних йому функціях. По перше, мале підприємництво формує конкурентне се редовище. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між госпо дарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефек тивно обмежує можливості кожного з них вплинути на за гальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов’язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його на своєрідний соці альний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є ан тимонопольним за своєю природою, що виявляється в різно манітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес внаслідок численності елементів, що його складають, та їх високого динамізму значно меншою мірою піддається моно полізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації та використання новітньої техніки він ви ступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграла суттєву роль у послабленні, а іноді й у подоланні розвинутими країнами притаманної великому капіталу тенденції до моно полізації та затримки технічного прогресу. По друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку, надає ринковій економіці не обхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах 43
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промис лових товарів та послуг. По третє, величезним є внесок малого підприємництва в здійснення прориву з ряду важливих напрямів НТП, пере дусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприя ючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, малий бізнес тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з’явилися наприкінці 80 х рр. у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у СПІА на сектор малого бізнесу припадає близько 50 % науково технічних розробок. По четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція виявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50 % всіх зай нятих та близько 70–80 % нових робочих місць. Якщо у період криз 70–80 х рр. у розвинутих країнах ішов процес скорочен ня робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберегли, а й навіть створювали нові. По п’яте, важлива функція малого підприємництва поля гає в пом’якшенні соціальної напруги і демократизації ринко вих відносин, бо саме воно є фундаментальною основою фор мування середнього класу. Отже, воно виконує функцію по слаблення притаманної ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази ре форм, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на та ку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи приречені на провал. Таким чином, роль та функції малого підприємництва по лягають не тільки в тому, що воно є одним із найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке спи рається на ринкові методи господарювання. Його важливою 44
Òåìà 4
функцією є сприяння соціально політичній стабільності суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечен ня власного добробуту. За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб’єкти малого підприємництва не вимагають великих стартових інвестицій, мають швидке обертання ре сурсів, спроможні за певної підтримки найбільш швидко й економічно доцільно вирішувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції. Таким чином, мале підприємництво є невід’ємною рисою будь якої ринкової господарської системи, без чого така еко номіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвивати ся, а й навіть існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково технічного і виробничого потенціалу, але осно вою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнуч ка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує чимала маса на ціональних ресурсів, яка є живильним середовищем для се реднього та великого підприємництва.
4.3. Îñîáëèâîñò³ ðîçâèòêó ìàëîãî ï³äïðèºìíèöòâà â Óêðà¿í³ é çà êîðäîíîì Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектору малого підприємництва у розвинутих країнах та підкреслюють фун даментальну роль малого підприємництва в соціально еко номічному та політичному житті кожної країни (табл. 4.1). Показниками вагомої ролі малого підприємництва як інтегру ючого структурного елемента системи сучасної ринкової еко номіки є передусім дані про його кількісні параметри.
45
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Таблиця 4.1 Стан розвитку малого та середнього підприємництва (МСП), 1999 р.
Êðà¿íà
Âåëèêîáðèòàí³ÿ ͳìå÷÷èíà ²òàë³ÿ Ôðàíö³ÿ ÑØÀ ßïîí³ÿ Ðîñ³éñüêà Ôåäåðàö³ÿ Óêðà¿íà
ʳëüê³ñòü ÌÑÏ, òèñ.
ʳëüê³ñòü ÌÑÏ íà 1000 ÷îë. íàñåëåííÿ
Çàéíÿòî â ÌÑÏ, ìëí ÷îë.
2630,0 2290,0 3920,0 1980,0 19300,0 6450,0
46,0 37,0 68,0 35,0 74,2 49,6
13,6 18,5 16,8 15,2 70,2 39,5
×àñòêà ÌÑÏ ó çàãàëüí³é ê³ëüêîñò³ çàéíÿòèõ, % 79,0 46,0 73,0 54,0 54,0 78,0
836,2
5,7
8,1
9,6
10-11
233,6
4,8
1,8
9,0
10-11
×àñòêà ÌÑÏ ó ÂÂÏ, % 50-53 50-54 57-60 55-62 50-52 52-55
Кількість діючих малих підприємств в Україні за останні сім років збільшилась у 10 разів (з 19 598 у 1991 р. до 197 127 у 1999 р.). Про місце і значення малого та середнього підприємництва свідчать показники його ролі в ринковій еко номіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Так, частка МСП у загальній кількості зай нятих становить у США і Франції — 54 %, в Італії — 73, в Японії — 78 %. В Україні станом на 1 січня 2002 р. середньооблікова кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах, ста новила 1808 тис. чол., тобто 9 % зайнятого населення. Більше половини ВВП у розвинутих країнах припадає на сектор ма лого та середнього підприємництва. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 5 разів менша, ніж у розвинутих країнах і становить лише близь ко 11 % (табл. 4.2).
46
Òåìà 4
Таблиця 4.2 Кількість малих підприємств та зайнятих на них в Україні у 1991—2002 рр. гê 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002
Ìàë³ ï³äïðèºìñòâà, îäèíèöü 19 598 50496 75003 79 827 91 601 93 091 136 238 173 404 197 127 217 900 233 600 249 200
ʳëüê³ñòü çàéíÿòèõ, òèñ. îñ³á 637,0 910, 1038,2 986,4 1042,4 1159,7 1395,5 1560,0 1677,5 1709,8 1808,0 1899,0
Мале підприємництво має економіко виробничі та соціально економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оператив но створювати та впроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектору економіки. Крім того мале підприємництво має і значні соціально психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка пе редбачає подолання елементів відчуження і залучення еле ментів економічного та неекономічного заохочення. Малому підприємництву притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого немає на великих фірмах. Властивий невеликим підприємствам дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально психо логічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов’яза них єдиним прагненням до самостійності та виживання, відро джується почуття господаря, скорочуються до мінімуму еле менти бюрократизму. Незначний чисельний склад малих 47
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
підприємств дає змогу зблизити інтереси керівництва та підлеглих; між співробітниками тут, як правило, відсутня бо ротьба за престиж, яка поглинає значну частину творчої енергії працюючих у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі характеризуються просто тою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмо сферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і працівниками. Вирішення існуючих проблем розвитку малого підпри ємництва в Україні, створення відповідного середовища по требують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема йдеться про створення відповідної правової бази розвитку малого підприємництва, фінансово кредитну та матеріально технічну підтримку, науково методичне, інформаційно консультатив не та кадрове забезпечення малого підприємництва.
48
Òåìà 5. Ñåëÿíñüêå (ôåðìåðñüêå) ãîñïîäàðñòâî 5.1. Ñóòí³ñòü ñåëÿíñüêîãî (ôåðìåðñüêîãî) ãîñïîäàðñòâà Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання ви робляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудо вим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. При створенні одним із членів сім’ї селянського (фер мерського) господарства інші члени сім’ї та родичі самостійно приймають рішення про участь у його діяльності. Інтереси се лянського (фермерського) господарства перед підприємства ми, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. Головою селянського (фермерського) господарства є за сновник або особа, яка є його правонаступником. Голова се лянського (фермерського) господарства може доручати вико нувати свої обов’язки і використовувати права голови одному з членів господарства. Голова і члени селянського (фермерсь кого) господарства не можуть постійно працювати в інших підприємствах, установах та організаціях. Селянське (фермерське) господарство має найменування, печатку і штамп. Фермерське господарство в системі ринкової економіки народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд із державними, колективними, 49
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
орендними та іншими підприємствами і організаціями, госпо дарськими товариствами. Виробничо економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, ко лективними, орендними та іншими підприємствами і ор ганізаціями, господарськими товариствами, окремими грома дянами будуються на основі договорів. Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою. Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) госпо дарства, створює пільгові умови для кредитування, оподатку вання, страхування, матеріально технічного постачання на період трирічного становлення селянського (фермерського) господарства. Втручання в господарську або іншу діяльність се лянського (фермерського) господарства державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, за подіяні селянському (фермерському) господарству непра вомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкоду ванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, арбітражним судом або третейським судом. Селянське (фермерське) господарство має право бути за сновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропро мисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств і організацій, у тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні або бути членом ко мерційних банків.
5.2. Ñòâîðåííÿ òà ä³ÿëüí³ñòü ôåðìåðñüêèõ ãîñïîäàðñòâ Право на створення селянського (фермерського) госпо дарства кожний дієздатний громадянин України, який досяг нув 18 річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господар ством, та пройшов конкурсний відбір. 50
Òåìà 5
Першочергове право на створення селянського (фер мерського) господарства надається громадянам, які прожива ють у сільській місцевості й мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи у сільському господарстві. Конкурсний відбір бажаючих створити фермерське госпо дарство проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий ор ган місцевого самоврядування) і затверджує голова районної, міської адміністрації, в адміністративному підпорядкуванні якої є район. Земельні ділянки громадянам України для ведення се лянського (фермерського) господарства передаються у при ватну власність і надаються в користування, у тому числі на умовах оренди. Передача земельних ділянок у приватну власність і надан ня їх у користування здійснюється із земель запасу, а також зе мель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку. Безоплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчис люється в порядку, передбаченому Земельним кодексом Ук раїни. Селянське (фермерське) господарство зобов’язане: 1) забезпечувати використання землі за цільовим призна ченням та відповідно до умов її надання; 2) ефективно використовувати землю відповідно до про екту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її ро дючість, застосовувати природоохоронні технології вироб ництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території внаслідок своєї господарської діяльності; 3) здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, пе редбачених ст. 84 Земельного кодексу України; 4) своєчасно вносити земельний податок або орендну пла ту за землю; 5) не порушувати права власників інших земельних діля нок і землекористувачів, у тому числі орендарів; 51
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
6) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, ме режі зрошувальних і осушувальних систем; 7) дотримуватися режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються; 8) дотримуватися правил добросусідства: 9) дозволяти власникам і користувачам земельних діля нок прохід до доріг загального користування, а також для спо рудження або ремонту межових знаків і споруд; 10) не чинити перешкод у проведенні робіт для державних потреб, а також для спорудження необхідних комунікацій до суміжних земельних ділянок; 11) вживати заходів щодо недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів і міне ральних добрив на суміжну земельну ділянку. У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) госпо дарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, пред мети особистого користування, предмети домашнього госпо дарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім’ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насаджен ня на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена про дукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і ви робничого призначення для ведення селянського (фермер ського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захи стом держави нарівні з іншими формами власності. Прохід по землях селянського (фермерського) господар ства, проїзд на тракторах, автомобільному і гужовому транс порті, пересування на човнах, купання і рибальство у водой мах господарства, розміщення на цих землях палаток і прожи вання в них, розведення багаття та інші подібні дії дозволя ються лише за згодою власника господарства і за умови збере ження природних компонентів в екологічно чистому вигляді. Селянське (фермерське) господарство діє в умовах само окупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок 52
Òåìà 5
власних доходів. Фермерське господарство самостійно визна чає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує вироб ництво сільськогосподарської продукції, її переробку у вста новленому порядку та реалізацію, за власним розсудом підби рає партнерів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних. Воно може разом із сільськогоспо дарським виробництвом займатися будь яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України. Фермерське господарство має право вступати у договірні відносини з будь якими підприємствами, установами і ор ганізаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі іноземних, для укладання договорів. Спори, що виникають під час виконання договорів, вирішуються судом або арбітражним судом. Селянське (фермерське) господарство має право відкри вати на свій вибір у будь якій установі банку розрахунковий та інші рахунки, включаючи валютний, вільно розпоряджати ся власними коштами, що є на цих рахунках, використовуючи їх як на безготівковій основі, так і готівкою відповідно до зако нодавства. Списання коштів із розрахункового рахунку селянського (фермерського) господарства, крім платежів до бюджету, може провадитися лише за його згодою, або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису та в інших визначених законодав чими актами випадках. Платежі до бюджету вносяться в поряд ку й у терміни, що встановлюються законодавством України. Фермерське господарство має право одержувати в устано вах банків, у підприємств і кооперативів довготермінові та ко роткотермінові позички на підставі укладеного кредитного до говору, який визначає умови кредитування. Господарство одержує кредит під заставу майна, поручительство (гарантію) та інші види забезпечення зобов’язань. Діяльність селянського (фермерського) господарства при пиняється у разі: 1) рішення членів селянського (фермерського) господар ства про припинення його діяльності; 53
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
2) припинення права власності на землю, права користу вання земельною ділянкою у випадках, передбачених ст.ст. 27 і 28 Земельного кодексу України; 3) визнання селянського (фермерського) господарства не платоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена селянського (фер мерського) господарства або спадкоємця, який бажає продов жити діяльність господарства. В Україні перші селянські (фермерські) господарства з’явилися у 1991 р., і вже у 1992 р. їх кількість збільшилась у 7 разів. Сьогодні в Україні кількість селянських (фермерських) господарств становить понад 43 тис., на одне фермерське гос подарство припадає в середньому по Україні 65,6 га сільсько господарських угідь (табл. 5.1). Однак розвиток цієї важливої форми підприємницької діяльності не в усіх регіонах прохо дить однаково. Це пояснюється, з одного боку, особливостями введення сільського господарства в різних економічних райо нах, а з іншого — різним ставленням до розвитку фермерства органів місцевого самоврядування. Таблиця 5.1 Селянські (фермерські) господарства України (на кінець року)
54
гê
ʳëüê³ñòü ñåëÿíñüêèõ ãîñïîäàðñòâ
1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002
2 098 14681 27 739 31 983 34 778 35 353 35 927 35 485 35 884 39 500 41 599 43 042
Ïëîùà íàäàíèõ ñ³ëüñüêîìó ãîñïîäàðñòâó óã³äü, ãà 39 737 292 252 558 175 699 694 788 521 835 039 932 221 1 029 200 1 162 300 1 982 775 2 585 800 2 822 070
ó ò.÷. ð³ëë³, ãà 30712 259 807 63 851 7 182 888 7 182 888 764 960 85 737 954 950 1 084 180 1 840 532 2 410 900 2 637 000
Òåìà 6. ϳäïðèºìíèöòâî â ô³íàíñîâ³é ñôåð³ 6.1. Ñóá’ºêòè ï³äïðèºìíèöòâà ô³íàíñîâîãî ñïðÿìóâàííÿ Крім двох основних типів підприємницької діяльності виділяють ще один (третій) — підприємництво у фінансовій сфері, що, з одного боку, належить до посередницької діяль ності, а з іншого — до надання безпосередніх послуг. Це пере творює фінансове підприємництво у складову частину кожно го з обох типів підприємницької діяльності. Підприємництво у специфічній фінансовій сфері може здійснюватись банкірами або фінансистами шляхом створен ня й організації діяльності банків або інвестиційних компаній (фондів). Банками є спеціалізовані установи, що акумулюють вне ски тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридич них осіб, надають ці грошові кошти у тимчасове користування у вигляді кредитів, стають посередниками у взаємних плате жах і розрахунках між підприємствами, установами (ор ганізаціями) та окремими особами. Таке визначення сто сується, щоправда, державних і комерційних банків. Національний банк України здійснює регулювання грошового обігу, включаючи емісію нових грошей. Інститути спільного інвестування Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)” від 15.03.2001 р. визначає правові і організаційні основи створення, діяльності і відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особли вості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури і зберіганню активів, особливості розміщення і обертання цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок і обсяг розкриття інформації інститутами спільного 55
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
інвестування з метою ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Згідно зі ст.3 Закону інститут спільного інвестування (ІСІ) — це корпоративний інвестиційний фонд чи пайовий інвестиційний фонд, що здійснює діяльність, пов’язану з обєднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з ме тою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права і нерухомість. Одним з ІСІ є корпоративний інвестиційний фонд. Згідно з законодавчим формулюванням корпоративний інвес тиційний фонд — це ІСІ, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства і здійснює виключно діяльність з спільного інвестування. Він створюється згідно з законодавством з питань діяль ності акціонерних товариств з урахуванням особливостей, що встановлені Законом. Цей фонд здійснює свою діяльність, якщо 70 чи більше відсотків у середньорічній вартості активів, що належать йому на правах власності, вкладені у цінні папери. Корпоративний інвестиційний фонд не має права: еміту вати і розміщувати цінні папери, окрім акцій; залучати кредит у розмірі більшому, ніж 10% його активів; надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб; розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості, розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів корпоративного інвес тиційного фонду в розрахунку на одну акцію; розміщувати акції понад заявлену кількість; відмовлятися від викупу влас них акцій з причин, що не вказані в Законі чи в нормативно правових актах комісії; створювати інші спеціальні чи ре зервні фонди. Акції корпоративного інвестиційного фонду повинні бути тільки простими іменними. Органами корпоративного інвестиційного фонду є загаль не зібрання акціонерів і наглядова рада. Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві загальної дольової власності, що знахо 56
Òåìà 6
дяться в розпорядженні компанії з управління активами і обліковуються останньою окремо від результатів її госпо дарської діяльності. Мінімальний обсяг активів пайового інве стиційного фонду не може бути менше розміру початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвестора ми випущених нею інвестиційних сертифікатів. Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом. Загальна характеристика корпоративного інвестиційно го фонду Ознаки: 1) організаційно правова форма закритого акціонерного товариства; 2) здійснює виключну діяльність у сфері спільного інвес тування. Види: 1) диверсифікований; 2) недиверсифікований. Діяльність регулюється: 1) Законом “Про інститути спільного інвестування (майові і корпоративні інвестиційні фонди)”; 2) статутом. Органи управління: 1) загальне зібрання акціонерів; 2) наглядова рада. Загальна характеристика пайового інвестиційного фонду Ознаки: 1) активи, що належать інвесторам на праві загальної до льової власності, що знаходяться в розпорядженні компанії з управління активами і обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності; 2) не є юридичною особою. 57
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Діяльність регулюється: 1) Законом “Про інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)”; 2) регламентом. До цього варто додати, що суб’єктами підприємництва фінансового спрямування можна вважати також інвестиційні банки, які спеціалізуються на фінансуванні довгострокових інвестицій, включаючи придбання контрольного пакета акцій.
6.2. Ðèíîê ô³íàíñîâèõ ðåñóðñ³â Успішний розвиток підприємства (фірми) постійно вима гає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових коштів. Цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів, на якому найповніше можна виявити попит на різні платіжні за соби і їх пропозиції. Схематично функціональна структура інтегрованого ринку фінансових ресурсів представлена на рис. 6.1, з нього видно, що ринок фінансових ресурсів інтегрує кре дитний і валютний ринок, а також ринок інструментів влас ності (цінних паперів). Кредитний ринок— це механізм, за допомогою якого вста новлюються взаємовідносини між підприємствами, що потре ÐÈÍÎÊ Ô²ÍÀÍÑÎÂÈÕ ÐÅÑÓÐѲÂ
Êðåäèòíèé ðèíîê
Ðèíîê ãðîøîâèõ ðåñóðñ³â
Ðèíîê ³íñòðóìåíò³â âëàñíîñò³
Ðèíîê ³íñòðóìåíò³â ïîçè÷àííÿ Ðèíîê âèðîáíè÷èõ ³íñòðóìåíò³â
Âàëþòíèé ðèíîê
Ðèíîê ö³ííèõ ïàïåð³â
Á³ðæîâèé
Ïîçàá³ðæîâèé
Рис. 6.1. Функціональна структура інтегрованого ринку фінансових ресурсів
58
Òåìà 6
бують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, які можуть їх надати (позичити) на певних умовах. До головних функцій цього ринку належать: • об’єднання дрібних індивідуальних грошових заощад жень населення, державних підприємницьких утво рень, фірм приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення в такий спосіб великих (надвеликих) грошо вих фондів; • трансформація грошових коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капітальних вкладень сфери матеріального вироб ництва; • надання позичок державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюд жетного дефіциту, фінансування житлового будівництва, тощо. Отже, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромад ження, рух, розподіл та перерозподіл позичкового капіталу між сферами народного господарства країни і цим самим сприяти розвитку і зростанню ефективності підприємств. Валютний ринок можна кваліфікувати як вправно діючий механізм, що допомагає встановлювати і постійно підтримува ти правові й економічні взаємовідносини між продавцями і споживачами валюти. Попит на іноземну валюту зумовлений залежністю національної економіки від імпорту та конверто ваності національної валюти. За умови її повної конвертова ності будь яка юридична чи фізична особа може брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купува ти і обмінювати національну валюту на іноземну за відповідним курсом без будь яких обмежень чи прямого втру чання держави. Ринок цінних паперів об’єднує частину кредитного ринку (зокрема ринок інструментів позичання, або боргових зо бов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Інакше кажучи, цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інстру 59
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
ментів власності і позичання, а також їхніх гібридів і похідних. До інструментів власності належать усі види акцій, до інстру ментів позичання — облігації, векселі, ощадні сертифікати, а до гібридних інструментів — цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій (наприклад привілейовані акції і конвер табельні облігації), виробничих інструментів — ф’ючерсні контракти, опціони тощо. Отже ринок інструментів позичання є елементом кредитного ринку і має справу з позичковим капіталом, тоді як ринок інструментів власності — з власним капіталом (частками власників акціонерів) фірми. Ринок грошових ресурсів (грошовий ринок) — певний сектор ринку позичкових капіталів, де здійснюються депозит но позичкові операції (на строк до одного року). Цей ринок обслуговує рух оборотних коштів підприємств і організацій, короткострокових коштів банків, установ, населення. На гро шовому ринку об’єктом купівлі продажу є тимчасово вільні грошові кошти. Основними суб’єктами грошового ринку вис тупають комерційні банки, брокерські контори та інші фінан сово кредитні інституції, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення. Описаний вище “зріз” ринку фінансових ресурсів характе ризує його агреговану (інтегровану) структуру. Кожна зі скла дових ринку може бути сегментована на простіші елементи. Так, з багатоелементного ринку цінних паперів можна виокре мити первинний і вторинний; біржовий і позабіржовий ринки.
60
Òåìà 7. Ñóòí³ñòü ï³äïðèºìíèöüêîãî êàï³òàëó, ìåõàí³çì òà äæåðåëà éîãî ôîðìóâàííÿ 7.1. Ñóòí³ñòü ³ ñêëàäîâ³ åëåìåíòè ï³äïðèºìíèöüêîãî êàï³òàëó Для здійснення бізнесової діяльності необхідно мати пев ний стартовий капітал. Без наявності останнього не може бути підприємництва. Чим потужніший і ефективніший капітал підприємця, тим значніші й масштабніші результати його діяльності. Суспільство не може перешкодити намаганню підприємця накопичувати власний капітал для подальшого розвитку бізнесу, оскільки саме сумарний обсяг підприємницького капіталу визначає рівень національного багатства. Тому, як свідчить досвід господарювання, держава має обов’язково підтримувати підприємництво, особливо в період його станов лення. Нові виробничо господарські утворення у сфері підприємницької діяльності сприяють і забезпечують: • підвищення рівня конкуренції в навколишньому сере довищі підприємства; • скорочення, а потім і ліквідацію дефіциту, зростання обсягів виробництва продукції, підвищення якості то варів; • зниження цін на продуковані товари і підвищення до ходів споживачів. Зазначимо, що розуміти під капіталом лише певні речові об’єкти власності було б помилкою. Капітал може існувати у матеріалізованій і ментальній формах. Зокрема, знання, вміння, здібності, “ноу хау” тощо також розцінюють як спе цифічний товар і капітал. Під капіталом прийнято розуміти матеріальні та грошові кошти, а також інтелектуальні напрацювання і організаторські навички, котрі використовуються у процесі виробництва та 61
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
його обслуговування та є джерелом і засобом отримання при бутку. Економічну й елементну структуру підприємницького капіталу фірми зображено на рис. 7.1, де видно, що підприємницький капітал охоплює певні капіталоутворюючі елементи, а саме: 1 ) усі технічні засоби виробництва (будівлі, споруди, ус таткування, рухомий склад транспорту, інструменти тощо), використовувані підприємцем на законній підставі (не лише як об’єкти власності, а й на правах оренди, лізингу, тимчасово го користування тощо); 2) матеріальні оборотні елементи виробництва (сировина і матеріали, пристосування й інструменти одноразового або короткочасного використання); 3) оборотні кошти у грошовій формі (фонд оплати праці, кошти для придбання елементів оборотних фондів, фонди обігу, у тому числі грошові кошти на розрахунковому рахунку у банку); 4) інтелектуальну власність (якщо вона як така буде сприйнята виробництвом або ринком), тобто власне •
Åëåìåíòíèé ñêëàä
ϳäïðèºìíèöüêèé êàï³òàë
Ïîä³ë çà åêîíîì³÷íèì ïðèçíà÷åííÿì
• • •
• •
Òåõí³÷í³ çàñîáè âèðîáíèöòâà Ìàòåð³àë³çîâàí³ îáîðîòí³ åëåìåíòè âèðîáíèöòâà Ãðîøîâ³ îáîðîòí³ êîøòè Îá’ºêòè ³íòåëåêòóàëüíî¿ âëàñíîñò³ Îñíîâíèé êàï³òàë Îáîðîòíèé êàï³òàë
Рис. 7.1. Елементний склад і поділ за економічним призначенням підприємницького капіталу
62
Òåìà 7
підприємницька ідея, спосіб виготовлення сировини або гото вої продукції, спосіб надання товару нових властивостей і якісних характеристик — все те, що прийнято називати “ноу хау”. Отже величину підприємницького капіталу Кн можна об числити за формулою Кн = Те + Ко + Мое + Він, де: Те — технічні елементи; Ко — оборотні кошти; Мое — матеріальні оборотні елементи; Він — інтелектуальна власність (нематеріальні активи). Із сказаного випливає, що гроші стають капіталом, якщо вони інвестовані у виробництво і приносять прибуток. Залежно від того, хто надає грошові кошти для інвестуван ня, розрізняють підприємницький і позичковий капітал. Як уже зазначалося, підприємницький капітал відображує певну суму грошей, що вкладаються у конкретне діло (виробництво) з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції. На відміну від підприємницькою по зичковий капітал прямо не вкладається в конкретне діло (ви робництво), а надається іншій особі (інвестору) в тимчасове користування на засадах повернення і сплати певного відсот ка. У даному випадку він є специфічним товаром, а його ціною вважається депозитна (облікова) ставка чи позичковий відсо ток. Зрештою потрібно усвідомлювати, що капітал будь якої підприємницької виробничої структури (підприємства, фірми, компанії, корпорації) завжди розподіляють на основ ний та оборотний за ознакою економічного призначення. До складу основного капіталу входять усі технічні засоби виробництва, без яких неможливо організувати нормальний процес виробництва. Оборотний капітал охоплює все те, що “проходить” через підприємство і призначене для виробничо го й особистого (колективом працюючих) споживання або 63
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
продажу на ринку. Це передовсім сировина і матеріали; готова продукція (ще не реалізована, а також реалізована, але ще не оплачена покупцями); готівка у касі підприємства і на банківських рахунках, включаючи кошти на оплату праці пер соналу. Розподіл капіталу на основний та оборотний має практич не значення у зв’язку з різним за часом кругообігом і періодом повернення. Як відомо, кругообіг і повернення (відшкодуван ня) оборотного капіталу здійснюються швидше порівняно з такими само процесами щодо основного капіталу. Якщо ос новний капітал відшкодовується частинами у вигляді аморти заційних відрахувань в міру його зношування (фізичного спрацювання), то оборотний — відразу після виробництва і ре алізації товару, його оплати споживачами. Усе це варто мати на увазі при організації нового підприємства, практичній ре алізації нового підприємницького проекту або ідеї. Близьким за значенням (сутністю) до терміна “капітал”, але не тотожним за величиною, є поняття капітальних вкла день (вкладень капіталу), які характеризують реальні інвес тиції у відтворення основних фондів (фіксованих активів) і на приріст матеріально виробничих запасів. Зазвичай капітальні вкладення уособлюють певну сукупність фінансових коштів, що органічно зв’язана з функціонуванням основного капіталу. Отже за абсолютною величиною капітал значно переважає капітальні вкладення, які в подальшому матеріалізуються пе реважно в найбільшому за розміром елементі капіталу — технічних засобах виробництва.
7.2. Ôîðìóâàííÿ ïî÷àòêîâîãî (ñòàðòîâîãî) ï³äïðèºìíèöüêîãî êàï³òàëó Мудре правило ділових людей, котрі глибоко поважають свою професію, гласить: “Без грошей у підприємництві нічого не досягнеш”. У такому випадку під грошима розуміють капітал, що призначений для вкладення його у виробництво або іншу сферу діяльності з метою отримання прибутку. 64
Òåìà 7
Організація нового підприємства будь якого типу неми нуче пов’язана з наявністю достатнього капіталу. Потреба підприємця у певному обсязі капіталу залежить від планів йо го діяльності, підприємницької ідеї, складності та масштаб ності її практичної реалізації. Розмір початкового капіталу за лежить від галузі, що в ній впроваджується підприємницька ідея. Початковим прийнято називати капітал, котрий вкла дається у будь яке власне діло з самого початку практичної ре алізації підприємницького проекту, на початковій стадії підприємницької діяльності в цілому. Наявний підприємницький капітал (сукупність усіх вит рат у грошовій формі, які необхідно здійснити задля реалізації проекту і отримання очікуваного економічного ефекту) може створювати відповідний імідж підприємця як ділової людини, а також бути однією з можливих гарантій досягнення ко мерційного успіху у власній діяльності. Загальний порядок формування Потрібний розмір початкового (стартового) підприєм ницького капіталу визначається на основі економічних розра хунків щодо конкретного проекту, розробленого стосовно прийнятої нової підприємницької ідеї. Для розрахунків погреби у підприємницькому капіталі існує відповідна процедура. Схема і алгоритм останньої пока зані у табл. 7.1. За такою схемою можна визначити попередню (приблизну) величину необхідних фінансових коштів. Відштовхуючись від неї, підприємець має скласти (розробити) конкретний план інвестицій, тобто обґрунтований і виваже ний план вкладення грошей (капіталу) у всі заходи, які не обхідно здійснити для реалізації проекту і започаткування ви робництва нового товару. Такі економічні розрахунки здійснюються у процесі розробки відповідного розділу бізнес плану. При розробці конкретного плану інвестицій доцільно вра ховувати можливі варіанти дій стосовно формування окремих елементів (складових) підприємницького капіталу. 65
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Таблиця 7.1 Попередні розрахунки необхідної величини підприємницького капіталу (цифри умовні) Åëåìåíòè (ñêëàäîâ³) êàï³òàëó Îñíîâíèé êàï³òàë 1. Áóä³âë³ (àäì³í³ñòðàòèâí³, âèðîáíè÷³, ñêëàäñüê³) 2. Îáëàäíàííÿ îô³ñ³â 3. Óñòàòêóâàííÿ âèðîáíè÷èõ öåõ³â 4.Âåðñòàòè, ïðèëàäè òà ³íñòðóìåíòè 5. Àâòîìîá³ëüíèé òðàíñïîðò À. ϳäñóìîê ïî îñíîâíîìó êàï³òàëó Îáîðîòíèé êàï³òàë 6. Ñèðîâèíà 7.Çàëèøêè ãîòîâî¿ ïðîäóêö³¿ íà ñêëàä³ 8.Çàáîðãîâàí³ñòü ïîêóïö³â 9.Êàñîâèé çàëèøîê ãîò³âêè 10. Êîøòè íà ðàõóíêó â áàíêó Á. ϳäñóìîê ïî îáîðîòíîìó êàï³òàëó Çàãàëüíà ïîòðåáà ó êàï³òàë³ (À+Á)
Ñóìà, òèñ.ãðí. 600 200 500 240 300 1840 200 150 50 10 500 910 2750
1. Необхідні приміщення (виробниче, для офісу тощо) можна не купити, а взяти в оренду. Оскільки орендна плата буде включатись у вартість товарної продукції фірми, то пе редбачати на це відповідні інвестиції не потрібно. Отже, за та кої можливості підприємець може зменшити потребу в старто вому капіталі. Це зменшення обсягу інвестицій буває досить відчутним за умови, коли необхідні приміщення (адміністра тивні, виробничі, складські тощо) купують разом з відповідною земельною ділянкою. 2. Можна купити (придбати) не нове, а таке, що було в ко ристуванні, устаткування або придбати його на засадах лізин гу. Цим самим можна також помітно скоротити потрібну вели чину стартового підприємницького капіталу. 3. За необхідності придбання нового устаткування також можна зекономити певну суму власного підприємницького капіталу. Для цього потрібно ґрунтовно вивчити можливі про позиції ринку, продажні ціни на устаткування, що коливають ся у певних межах, і вибрати найбільш економічні його види. 66
Òåìà 7
4. При визначенні суми потрібної готівки треба неодмінно враховувати проміжок часу між започаткуванням вироб ництва і надходженням перших доходів, оскільки в межах цьо го терміну потрібно виплачувати заробітну плату. Відповідно до тривалості такого періоду необхідно коригувати й обсяг фінансових коштів за відповідними статтями передбачуваних витрат. У процесі розрахунків стартового підприємницького капіталу варто не шкодувати часу на аналіз можливих варіантів і вибирати найкращий з них, що забезпечить мінімізацію потрібних інвестиційних ресурсів. За теперішніх умов функціонування економіки України, її галузевих концентрованих утворень (це властиво й іншим країнам, що стали на шлях радикальних ринкових перетво рень) формування підприємницького капіталу в перехідний період має свої особливості, зумовлені відсутністю як не обхідної інфраструктури, так і готовності (можливості) держа ви сприяти практичній реалізації суспільне значущих підприємницьких проектів. У ситуації, що склалася, формування підприємницького капіталу може здійснюватись, як свідчить зарубіжний досвід, відповідно до концепції механізму прихованих партнерських зв’язків, її зміст можна звести до таких дій (заходів): 1) розробляється конкретний підприємницький проект; 2) здійснюється розподіл проекту на окремі складові; 3) проводиться розміщення замовлень на виробництво кожної складової загального проекту (окремого виду про дукції або послуги); 4) в міру виготовлення окремих видів товару партнери по ставляють їх автору (розробнику) цілісного проекту; 5) підприємець здійснює складальні операції, пакує і маркує товар; 6) підприємець поставляє готовий товар споживачам і от римує від них гроші; 7) отримавши гроші, підприємець розраховується зі своїми партнерами; 67
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
8) після закінчення першого циклу виготовлення і ре алізації продукції підприємець розпочинає новий цикл, мас штабніший за перший. Виробництво товару за названих умов можна започатку вати майже з “нульовим” капіталом, оскільки не треба витра чатись на формування власних виробничих потужностей, оренду, а також на все інше, що необхідно для виробництва. Однак це можна здійснити тільки тоді, коли партнери вироб ники не вимагають попередньої оплати або є можливість отри мати кредит від посередника (торгового агента) чи банківський кредит. З викладеного можна зробити практично важливий вис новок: концепція механізму прихованих партнерських зв’язків за певних умов може вказати вихід зі складного становища. Крім того, ця концепція дозволяє використати ще одну мож ливість формування підприємницького капіталу — через прийняття на себе відповідних партнерських зобов’язань, тоб то використання особливої форми підприємницької діяль ності — франчайзингу.
7.3. Äæåðåëà ôîðìóâàííÿ ï³äïðèºìíèöüêîãî êàï³òàëó Зрештою виникає найголовніше запитання: де можна взя ти (як сформувати) потрібний підприємницький капітал? Розв’язання цього завдання вимагає шляхом порівняльного аналізу вибрати метод формування підприємницького капіта лу, котрий був би прийнятним і найбільш ефективним. У ме жах цієї проблеми слід виявити можливі способи формування підприємницького капіталу. До них, зокрема, належать: • перший — фінансові підсумки попередньої підприємницької діяльності (власної або успадкова ної); • другий — особисті заощадження (не лише у грошовій, а й у речовій, товарній формі); 68
Òåìà 7
• третій — позичкові кошти, тобто отримані в борг з пев ними зобов’язаннями (скажімо, сплата встановленого відсотка за рік). Третій спосіб формування початкового статутного капіта лу має значне поширення в Україні; це так зване “зростання з нуля”. При цьому варто зазначити, що отримати кредит не так просто — потрібна тверда гарантія щодо його вчасного повер нення. Такою гарантією може бути якість підприємницького проекту, точність економічних розрахунків, висока ймовірність значного ефекту, швидка оборотність і окупність капіталу. З огляду на економічне розуміння не треба плутати (ото тожнювати) терміни “позика” і “кредит” (хоч кредит інколи виступає у формі позики —безвідсоткового кредиту). Позика (позичка) — це вид господарсько економічної опе рації, у процесі здійснення котрої одна сторона (позикода вець) передає іншій стороні (позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а позичальник зо бов’язується повернути таку саму суму чи кількість товару в обумовлений строк. Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без комерційного зиску, тобто безкоштовно. Кредит — господарсько економічна операція з надання однією стороною (зазвичай юридичною особою) іншій (юри дичній або фізичній особі) грошей чи певного товару в борг (строкове користування на засадах повернення) і, як правило, за певну плату (сплату встановленого відсотка від загальної суми кредиту). Кредитні операції є багато напрямленими і порівняно численними. У зв’язку з цим їх варто групувати (класифікувати) за певними ознаками (табл. 7.2). За ознакою залежності від форми забезпечення (застави) передовсім виокремлюють так звані бланкові позички, тобто позички без будь якого забезпечення (матеріального чи фінансового). Вексельні, під товарні та фондові кредити озна чають кредитні операції, що здійснюються під заставу відповідно векселів, товарних цінностей (майна) і цінних па перів. 69
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Будь які кредити можуть мати різні строки повернення. Існують так звані онкольні кредити, тобто кредити до запитан ня, які повертаються на першу вимогу кредитора. Коротко , середньо та довгострокові кредити надаються відповідно на термін: до одного року, від одного до п’яти років, понад п’ять років. Таблиця 7.2 Групування кредитних операцій за певними ознаками Êëàñèô³êàö³éí³ îçíàêè Ôîðìà çàñòàâè (çàáåçïå÷åííÿ)
Ñòðîê ïîâåðíåííÿ
Êàòåãîð³ÿ ïîçè÷àëüíèê³â
Õàðàêòåð ïîâåðíåííÿ
Ìåòîä ñòÿãíåííÿ â³äñîòêà
Ãðóïè êðåäèòíèõ îïåðàö³é Áëàíêîâ³ (áåç çàáåçïå÷åííÿ) Âåêñåëüí³ Ï³äòîâàðí³ Ôîíäîâ³ Îíêîëüí³ (äî çàïèòàííÿ) Êîðîòêîñòðîêîâ³ Ñåðåäíüîñòðîêîâ³ Äîâãîñòðîêîâ³ Êðåäèòè äëÿ ïîïîâíåííÿ òèì÷àñîâî¿ íåñòà÷³ îáîðîòíîãî êàï³òàëó àáî âêëàäåííÿ â îñíîâíèé êàï³òàë Êðåäèòè ïîñåðåäíèêàì ôîíäîâîãî ðèíêó (ï³ä çàñòàâó ö³ííèõ ïàïåð³â) ѳëüñüêîãîñïîäàðñüê³ êðåäèòè íà ïîêðèòòÿ êàï³òàëüíèõ ³ ïîòî÷íèõ âèòðàò ²ïîòå÷í³ êðåäèòè (äîâãîñòðîêîâ³ êðåäèòè ï³ä çàñòàâó íåðóõîìîñò³) Êðåäèòè, ùî ïîâåðòàþòüñÿ ó ðîçñòðî÷êó Êðåäèòè, ùî ïîâåðòàþòüñÿ â³äðàçó (îäíîðàçîâî) Ó ìîìåíò íàäàííÿ ïîçè÷êè Ó ìîìåíò ïîâåðíåííÿ êðåäèòó гâíîì³ðíèìè âíåñêàìè ÷åðåç ïåâí³ ïðîì³æêè ÷àñó
До найчисленнішої категорії позичальників належать фірми (підприємства, організації, установи), яким надаються відповідні кредити для поповнення власних оборотних коштів або для інвестування різних за призначенням об’єктів. За розмірами відносно великими є сільськогосподарські 70
Òåìà 7
кредити, які часто отримують колективні господарства і фер мери для придбання сільськогосподарської техніки, пально мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Кредити посередникам фондового ринку та іпотечні кредити, що надаються під заставу відповідно цінних паперів і нерухо мості, значного поширення в Україні ще не набули; таке кре дитування лише започатковується в практиці господарюван ня. Основним способом погашення кредитів є разове повер нення зі сплатою певного відсотка за користування ними. Ра зом з тим можливе повернення кредитних ресурсів навиплат, тобто здійсненням кількох послідовних платежів у межах за гальної суми кредиту з урахуванням відсотка за користування ним. Зовсім недавно в Україні визнано за необхідне розрізняти можливі методи стягнення відсотка за кредит. Певний відсо ток дозволяється сплачувати в момент надання або повернен ня кредиту, а також внесками відповідних сум через певні (рівномірні) проміжки часу. Такі методи забезпечують більшу гнучкість і ефективність системи кредитування. На етапі реалізації підприємницького проекту підприємець приймає рішення щодо вибору найбільш прий нятного способу формування підприємницького капіталу. Рішення має базуватись на результатах порівняльного аналізу всіх доступних на даний час можливостей формування капіта лу. Доступними вважаються всі виявлені джерела формуван ня капіталу. Наприклад, при започаткуванні ідеї була вже відома за гальна потреба у капіталі. Для прийняття остаточного рішен ня необхідно побудувати схему можливих джерел формуван ня капіталу. Ілюстративний приклад наведено у табл. 7.3. Нижче даються необхідні пояснення: (1) — сегментним є рішення, що приймається по кожному конкретному пункту табличної схеми визначенням найбільш доцільного варіанта з усіх наявних (“+” — варіант, якому на дається перевага); 71
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
(2) — спільним є виробництво (кооперація), що здійснюється на основі договору, за яким підприємець отри мує право користуватися будівлею, але певну частину виго товленої продукції передає партнеру власнику; Таблиця 7.3 Схема можливих варіантів формування підприємницького капіталу (дані умовні) Åëåìåíòè êàï³òàëó 1. Áóä³âëÿ 2. Îáëàäíàííÿ îô³ñ³â 3. Óñòàòêóâàííÿ öåõó 4. Âåðñòàòè, ïðèëàäè òà ³íñòðóìåíòè 5. Àâòîìîá³ëüíèé òðàíñïîðò Çàãàëüíà ïîòðåáà ó êàï³òàë³, ó òîìó ÷èñë³: íà ïî÷àòîê ðåàë³çàö³¿ ïðîåêòó íà ê³íåöü ðîêó (4) Äæåðåëî íåîáõ³äíîãî êàï³òàëó
Ìîæëèâ³ äæåðåëà Îðåíäà Êóï³âëÿ Ñï³ëüíå âèðîáíèöòâî (2) Îðåíäà, ë³çèíã Êóï³âëÿ Êóï³âëÿ (3) ˳çèíã Êóï³âëÿ ˳çèíã Êóï³âëÿ ϳäñóìêîâ³ äæåðåëà: Êóï³âëÿ-1 Êóï³âëÿ-3 Îðåíäà-2,˳çèíã-4 ˳çèíã-5 ϳäñóìêè ãîñïîäàðñüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ Êðåäèò áàíêó Ïîçè÷êîâ³ êîøòè ïàðòíåð³â
Âèòðàòè íà ð³÷íå ïîãàøåííÿ, òèñ.ãðí. 100 600 150 20 200 200 50 500 30 300
Ñåãìåíòíå ð³øåííÿ (1) + + + + + -
900
Õ
800 100
Õ Õ
100 500 300
Õ Õ Õ
(3) — для обладнання цеху є лише одна можливість — купівля технічних засобів виробництва; (4) — сума витрат на кінець року охоплює платежі за орен ду обладнання офісів (20 тис. грн) та лізинг верстатів, при ладів, інструментів (50 тис. грн), автомобільного транспорту (30 тис. грн). 72
Òåìà 7
У табл. 7.3 наведено умовний приклад формування підприємницького основного капіталу. Те саме необхідно здійснити стосовно оборотного капіталу, враховуючи у розра хунках конкретні його складники і можливі варіанти джерел фінансування. Ясна річ, на момент початку реалізації підприємницького проекту виявити (розрахувати) з достатньою точністю всі по треби у фінансових ресурсах досить складно. Тому варто пе редбачати якісь резервні кошти. При формуванні стартового (початкового) підприємниць кого капіталу підприємець має враховувати не тільки його за гальну величину у вартісному обчисленні, а й прогнозовану економічну вигоду від вкладення у власне діло. Для цього, звичайно, він має визначити з достатньою вірогідністю очіку вані прибутковість підприємницького проекту і строк окуп ності капіталу (інвестицій), розрахований з використанням показника чистого прибутку. Реальна можливість сформувати необхідний стартовий капітал разом з бажанням і здатністю започаткувати власне діло є обов’язковою передумовою здійснення потрібної суспільству ефективної підприємницької діяльності, її актив не і вміле використання сприятиме розвитку економіки Ук раїни і підвищенню добробуту населення.
73
Òåìà 8. Á³çíåñ-ïëàí: ñóòí³ñòü, ïðèçíà÷åííÿ ³ ìåòîäîëîã³ÿ ðîçðîáêè 8.1. Ñóòí³ñòü òà ôóíêö³¿ á³çíåñ-ïëàíó Виникнення будь якої підприємницької ідеї ставить бага то різноманітних запитань: хто виступає як конкретні спожи вачі, яким є ринок продукту підприємства, які кошти не обхідні для реалізації проекту, чи виправдовує себе проект економічно, тощо. Задля отримання відповідей на ці запитан ня й складається бізнес план. Бізнес*план — це письмовий документ, в якому викладе но сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним. Бізнес план підсумовує ділові можливості та перспективи, пояснює, як ці можливості можуть бути реалізо вані існуючою командою менеджерів. У бізнес плані формулюються перспективи та поточні цілі реалізації ідеї, оцінюються сильні й слабкі сторони бізнесу, на водяться результати аналізу ринку та його особливостей, ви кладаються подробиці функціонування підприємства за цих умов, визначаються обсяги фінансових і матеріальних ре сурсів для реалізації проекту. Бізнес план дає можливість визначити життєздатність фірми за умов конкуренції, прогнозує процеси розвитку ви робництва, конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод, є чинником, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їхніх пошуках вкладання коштів у розвиток ви робництва. У ринковій системі господарювання бізнес план виконує дві найважливіші функції: 74
Òåìà 8
1) зовнішню — ознайомити різних представників ділового світу із сутністю та основними аспектами реалізації конкрет ної підприємницької ідеї; 2) внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) — опрацювати механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему управління реалізацією підприємницького проекту. Традиційно бізнес план розглядається як інструмент за лучення необхідних для реалізації проекту фінансових ре сурсів. Зовнішні інвестори та кредитори ніколи не вкладати муть гроші в бізнес, якщо не ознайомляться з ретельно підго товленим бізнес планом. Такий план має переконати по тенційних інвесторів у тому, що підприємницький проект має чітко визначену стратегію успіху та заслуговує на фінансову підтримку. Не менш важливою є і внутрішня функція бізнес плану, в межах якої можна виділити два напрямки його застосування: 1) як інструменту стратегічного планування та оператив ного управління діяльністю підприємства. Розробка бізнес плану вимагає визначення не тільки стратегічних напрямків і цілей діяльності, а й оперативних дій для досягнення таких. Тобто бізнес план є основою поточного планування всіх ас пектів діяльності підприємства, він сприяє глибшому усвідо мленню працівниками особистих завдань, пов’язаних зі спільним для них бізнесом; 2) як механізму аналізу, контролю й оцінки діяльності підприємства. Бізнес план дає змогу аналізувати, контролю вати й оцінювати успішність діяльності в процесі реалізації підприємницького проекту, виявляти відхилення від плану та своєчасно коригувати напрямки розвитку бізнесу. Таким чином, в умовах ринкової системи господарювання бізнес план — це активний робочий інструмент управління, відправний пункт усієї планової та виконавчої діяльності підприємства; це документ, який визначає оптимальні за ча сом і найменш ризиковані шляхи реалізації підприємницького проекту. Ступінь деталізації бізнес плану залежить від харак 75
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
теристики фірми незалежно від того, належить вона до сфери послуг чи до виробничої сфери. Специфіка бізнес плану поля гає в тому, що це комплексний документ, який відображає всі основні аспекти підприємницького проекту. В ньому розгля дається широке коло проблем, на які може натрапити підприємець, і визначаються способи їх розв’язання. Водночас слід зазначити, що принципи управління за допомогою бізнес плану передбачають необхідність урахування в процесі роз робки конкретного бізнес плану багатьох специфічних для да ного підприємницького проекту факторів. Відтак з’являється можливість класифікувати бізнес плани за певними ознаками: 1) за сферою бізнесу (виробництво, будівництво, роздрібна та оптова торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо); 2) за масштабами бізнесу (великий, середній, малий); 3) за характеристиками продукту бізнесу (традиційний, принципово новий, виробничо технічного чи споживчого при значення). У межах кожної класифікаційної ознаки можна виокрем лювати й розробляти: а) повний бізнес план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів); б) бізнес план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів): в) бізнес план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми). Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес плани для певного кола заінте ресованих осіб, а також бізнес плани розвитку конкретного регіону для органів із бюджетними повноваженнями.
8.2. Ìåòîäîëîã³ÿ òà ñòà䳿 ðîçðîáêè á³çíåñ-ïëàíó Сьогодні вже очевидно, що без бізнес плану не можна уп равляти виробничою діяльністю. Складання бізнес плану — нагальна потреба, продиктована виробничою діяльністю. Ро бота над планом — це робота над організацією виробничої діяльності. Запорукою успіху підприємницької діяльності є успішний початок справи. Процес складання бізнес плану є 76
Òåìà 8
специфічним у кожному конкретному випадку. Тому практич но неможливо дати якусь універсальну (стандартну) схему йо го розробки. Найбільш складною є процедура опрацювання бізнес пла ну для започаткування нового бізнесу. Узагальнення підприємницького досвіду дає змогу виділити в процесі роз робки такого бізнес плану три стадії: початкову, підготовчу, основну. Якщо йдеться про розробку бізнес плану для розширення вже наявного бізнесу, то необхідність у початковій стадії відпадає. Обґрунтовуючи проект удосконалення діяльності підприємства, теж можна обмежитися лише основною стадією. Розглянемо докладніше кожну зі стадій розробки бізнес плану. Початкова стадія. Опрацювання бізнес плану для засну вання нового бізнесу починається з розробки концепції, тобто тих принципових рішень, які закладаються в його основу. У межах робота над концепцією майбутнього бізнесу: 1) здійснюється пошук підприємницької ідеї; 2) вибирається сфера діяльності; 3) обґрунтовується доцільна форма організації бізнесу; 4) приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу. Найвідповідальнішим етапом, від якого багато в чому залежать усі інші рішення щодо створення бізнесу, є пошук ідеї майбутнього бізнесу. Джерелами таких ідей найчастіше бувають: вивчення запитів і побажань споживачів; критичний аналіз товарів, які випускають інші фірми; бесіди з продавця ми торговельних закладів; вивчення технічної літератури та патентної інформації; результати власних досліджень і розро бок. Для пошуку підприємницьких ідей використовуються різноманітні методи (“мозкового штурму”, конференції ідей, “колективного блокнота”, контрольних запитань, фокальних об’єктів тощо). Вибір сфери підприємницької діяльності (ви робництво, оптова торгівля, роздрібна торгівля, послуги, будівництво, фінансова діяльність тощо) відбувається з ураху ванням: 77
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
1) суті та спрямованості самої ідеї майбутнього бізнесу; 2) особистих факторів (власний практичний досвід та по тенціал, наявність відповідної освіти та знань, відповідність сфери бізнесу інтересам і вподобанням самого підприємця); 3) зовнішніх факторів (реальна економічна ситуація, зако нодавчо заборонені сфери й види діяльності, необхідність ліцензування діяльності, державні пріоритети в розвитку окре мих галузей, сучасні й майбутні потреби споживачів, ступінь конкуренції в галузі, стадії життєвого циклу виробів, наявність необхідних ресурсів, інші специфічні зовнішні фактори). Будь яка підприємницька діяльність відбувається в межах певної організаційної форми. Процедура вибору ор ганізаційно правової форми бізнесу передбачає: 1) визначення форм організації бізнесу, які відповідають законодавству України; 2) визначення особливостей, переваг і недоліків кожної з цих форм; 3) визначення критеріїв вибору форми організації бізнесу (ступінь відповідальності, ситуація з податками, обсяг фінан сових потреб для започаткування бізнесу, ступінь контролю за фірмою, можливість залучення інших власників, наявність уп равлінських здібностей у підприємця, можливість зростання бізнесу в майбутньому чи простота його ліквідації); 4) безпосередній вибір форми організації бізнесу. До основних питань опрацювання концепції майбутнього бізнесу належить також вибір способу започаткування бізне су. Традиційно розглядають три основні способи започатку вання бізнесу: 1) створення нового підприємства “з нуля”; 2) придбання фірми, що вже існує; 3) придбання франшизи, тобто ліцензії, яка надає підприємцеві (фірмі) право на продаж (виробництво, заняття певною діяльністю) товарів чи послуг, у великої фірми, яка вже добре відома споживачам. Підготовча стадія. Наявність концепції власної справи ставить перед підприємцем велику кількість цілком конкрет 78
Òåìà 8
них запитань. Чим його бізнес відрізнятиметься від бізнесу конкурентів? Що сприятиме або заважатиме його становлен ню та розвитку? На які конкурентні переваги слід орієнтува тися? Якими мають бути програма дій та пріоритети діяль ності майбутнього бізнесу? Отримати відповіді на них — це за вдання підготовчої стадії розробки бізнес плану. Відтак на підготовчій стадії: 1) збирається та аналізується маркетингова, виробнича, фінансова й загальноекономічна інформація про майбутній бізнес (процес формування інформаційного поля бізнес пла ну). Чим більше інформації буде зібрано, тим більш обґрунто ваними будуть наступні розрахунки; 2) з’ясовуються сприятливі можливості та загрози розвит ку бізнесу в зовнішньому середовищі. Для вивчення факторів зовнішнього середовища всю їх сукупність, як правило, поділяють на три групи: загальноекономічні фактори, галузеві фактори, конкуренти; 3) оцінюються сильні та слабкі сторони фірми. Сильні сторони фірми — це її особливі, унікальні або принаймні оригінальні способи конкурентної боротьби. Слабкі сторони — це те, в чому фірма відстає від конкурентів; 4) визначається місія фірми, тобто головне призначення, специфічна роль, особливий шлях у бізнесі, що відрізняти муть її від конкурентів; 5) формулюються конкретні цілі діяльності фірми, тобто чітко визначається те, чого фірма хоче досягти за певний проміжок часу; 6) аналізуються стратегічні альтернативи та вибирається стратегія діяльності фірми. Вибираючи стратегію, підприємець, як правило, орієнтується на одну з можливих ти пових стратегій бізнесу: контроль за витратами, дифе ренціацію; фокусування. Основна стадія — це безпосереднє опрацювання бізнес плану. Головна мета цієї стадії — довести економічну доцільність створення даного бізнесу, переконливо показати, як саме гроші чи інші ресурси потенційного інвестора забезпе 79
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
чать йому очікуваний зиск. Інвестор має побачити прибуток не після, а до того, як вкладе гроші в запропонований проект. Звичайно, зробити це можна за допомогою ретельно підготов леного бізнес плану. При цьому сформульовані на початковій і підготовчій стадіях концепція, місія, цілі та стратегія майбут нього бізнесу утворюють “каркас” бізнес плану, визначають його спрямованість, логіку побудови і зміст відповідних розділів.
8.3. Ñòðóêòóðà òà ëîã³êà ðîçðîáêè á³çíåñ-ïëàíó Більшість підприємців опрацьовують бізнес плани для за лучення інвесторів до фінансування свого проекту. Найс кладнішою та найбільш повною щодо висвітлення питань є процедура розробки бізнес плану для виробничої діяльності. Тому далі розглядатимемо структуру, зміст та методику роз робки бізнес плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність (див. Додаток), у структурі якого, як правило, виділяють такі складові. 1. Титульний аркуш. 2. Зміст бізнес$плану. 3. Резюме. 4. Галузь, фірма та її продукція (послуги). 4.1. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузі. 4.2. Опис продукту (послуги) фірми. 4.3. Патенти, товарні знаки, інші права власності. Стра тегія зростання фірми. 5. Дослідження ринку. 5.1. Загальна характеристика ринку продукту. 5.2. Цільовий ринок бізнесу. 5.3. Місцезнаходження фірми. 5.4. Оцінка впливу зовнішніх чинників. 6. Маркетинг$план. 6.1. Стратегія маркетингу. 6.2. Передбачувані обсяги продажу. 80
Òåìà 8
7. Виробничий план. 7.1. Основні виробничі операції. 7.2. Машини й устаткування. 7.3. Сировина, матеріали та комплектуючі вироби. 7.4. Виробничі й невиробничі приміщення. 8. Організаційний план. 8.1. Форма організації бізнесу. 8.2. Потреба в персоналі. 8.3. Власники бізнесу й команда менеджерів. 8.4. Організаційна схема управління. 8.5. Кадрова політика та стратегія. 9. Оцінка ризиків. 9.1. Типи можливих ризиків. 9.2. Способи реагування на загрози для бізнесу. 10. Фінансовий план. 10.1. Прибутки і збитки. 10.2. План руху готівки. 10.3. Плановий баланс. 10.4. Фінансові коефіцієнти. 11. Додатки. Зазначена структура є лише приблизною схемою бізнес плану. Конкретний бізнес план може бути і не таким доклад ним. Але тут указані ті основні розділи, які необхідно включи ти до бізнес плану, орієнтованого на залучення інвестицій у виробничу діяльність. Багато хто з підприємців помилково вважає, що структура бізнес плану й послідовність його розробки — одне й те саме, що завжди є якась позиція, з котрої треба починати. Такий хибний погляд на логіку розробки бізнес плану підтримується існуванням програмних продуктів із жорсткою структурою, які задають одну єдину послідовність дій. Але, як свідчить практика, щодо бізнес плану це зовсім не так. Наприклад, по пулярне гасло: “Хочеш створити бізнес — починай з маркетин гу” не завжди ефективне для фірми малого бізнесу. Малі фірми, як правило, добре знають свій ринок, використовуючи маркетинг за фактом. Спеціальні маркетингові дослідження 81
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
можуть і не дати таким фірмам додаткової корисної інфор мації. Водночас можна стверджувати, що процес розробки бізнес плану має внутрішню логіку, яка заважає підприємцеві “перескочити” через ключові етапи цього процесу. Наприклад, неможливо досліджувати ринок майбутнього бізнесу, не виз начивши спочатку, який конкретно продукт чи послуга будуть продаватися. Доки не будуть проведені дослідження ринку, неможливо скласти реальний маркетинг план. Рис. 8.1 характеризує лише загальну логіку розробки бізнес плану. На практиці можливі й певні відхилення. Бізнес план — це своєрідний рекламний документ, на підставі якого можна зробити висновки не лише про бізнес, а Ëîã³êà ðîçðîáêè á³çíåñ-ïëàíó 1. Âèá³ð ïðîäóêö³¿ (ïîñëóã) äëÿ ðèíêó 2. Äîñë³äæåííÿ ðèíêîâîãî ñåðåäîâèùà ìàéáóòíüîãî á³çíåñó 3. Âèá³ð ì³ñöåçíàõîäæåííÿ ô³ðìè 4. Ïðîãíîçóâàííÿ îáñÿã³â ïðîäàæó ïðîäóêö³¿ 5. Îïðàöþâàííÿ ö³íîâî¿ òà çáóòîâî¿ ïîë³òèêè 6. Îáãðóíòóâàííÿ âèáîðó îðãàí³çàö³éíèõ ïàðàìåòð³â ô³ðìè 7. Îïèñ ïîòåíö³éíèõ ðèçèê³â á³çíåñó ³ ä³¿ ùîäî ¿õ ì³í³ì³çàö³¿ 8.Îö³íþâàííÿ ô³íàíñîâèõ ïàðàìåòð³â á³çíåñó 9. Íàïèñàííÿ âèñíîâê³â ùîäî îñíîâíèõ ïîëîæåíü á³çíåñïëàíó Рис.8.1. Логіка розробки бізнес плану
82
Òåìà 8
й про його власників. Тому важливим є як зміст, так і зовнішній вигляд бізнес плану. Бізнес план, як і будь який інший документ, підлягає пев ним вимогам щодо стилю написання: 1) бізнес план має бути стислим, простим, але адекватно розкривати сутність підприємницького проекту. Для більшості невеликих проектів (для реалізації яких потрібно 80–100 тис. грн), як свідчить практика, обсяги бізнес планів обмежуються 20–25 сторінками. В інших випадках має бути підготовлений докладніший бізнес план. При цьому в бізнес плані рекомендується уникати жаргонних виразів, суто технічного опису продукції, операцій, процесів. Слід викорис товувати загальновідомі терміни; інформацію треба викладати в діловому стилі, але якомога доступніше; 2) бізнес план має бути функціональним, тобто містити лише корисну інформацію, яка цікавить або може цікавити чи тача. За необхідності додаткова, пояснювальна, первинна інформація може бути винесена в додатки (обсяг додатків не обмежується); 3) бізнес план має ґрунтуватися на реалістичних припу щеннях. Прогнози та передбачення (як найбільш “вразлива” частина бізнес планування) мають бути обґрунтовані й підкріплені посиланнями на тенденції та пропорції розвитку галузі, на проведені дослідження ринку, на досвід діяльності конкурентів тощо. Довіра до бізнес плану може бути серйозно підірвана, якщо заплановані в ньому відхилення від середньо галузевих показників не мають достатніх підстав; 4) бізнес плану протипоказаний зайвий оптимізм. Будь яке припущення в бізнесі дає на виході кілька результатів — від найкращого до найгіршого. У процесі бізнес планування треба орієнтуватися на найгірший результат, створюючи в та кий спосіб певний запас “міцності” бізнесу; 5) бізнес план має бути легким для сприйняття, чітким та логічним, таким, щоб у ньому можна було швидко знайти потрібну інформацію. Отже, у структурі бізнес плану треба виділяти розділи та параграфи; 83
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
6) бізнес план має забезпечувати охорону конфіденційної інформації про фірму та її діяльність. Для цього можна жорст ко контролювати сферу його розповсюдження або скласти ок ремий додаток, який міститиме всю конфіденційну інфор мацію і буде доступний тільки тим, кому треба таку інфор мацію знати. Існують також певні правила технічного оформлення бізнес плану. Вони передбачають: • наявність титульного аркуша; • наявність сторінки змісту; • розміщення резюме на початку бізнес плану; • розміщення в кінці бізнес плану додатків; • наявність приміток та посилань на джерела використа ної інформації. Форма титульного аркуша. На титульному аркуші за значаються: • повна назва фірми; • адреса фірми; • телефон фірми; • прізвища (назви), титули, адреси, телефони власників (засновників) фірми; • відомості щодо характеру та сфери бізнесу фірми; • відомості про загальні фінансові потреби; • вказівка на конфіденційність бізнес плану; • місяць та рік складання бізнес плану; • прізвища авторів бізнес плану. На титульному аркуші не повинно бути зайвих подро биць. Оформлення змісту. Бізнес план треба поділити на розділи та параграфи. Тому за титульним аркушем наводить ся зміст, який містить перелік розділів, параграфів, таблиць та іншого ілюстративного матеріалу, додатків.
84
Òåìà 8
8.4. Òåõíîëîã³ÿ ðîçðîáêè á³çíåñ-ïëàíó Бізнес план розпочинається з резюме. Резюме відкриває бізнес план, але складають його тільки після того, як написано основні розділи бізнес плану. Головне завдання резюме — по казати, що підприємець добре усвідомлює основні положення бізнес плану та здатний чітко й логічно їх викласти. Занадто детальне та великого обсягу резюме важко читати. Занадто стисле — може створити неадекватне уявлення про бізнес. Резюме — це короткий (1–2 сторінки) огляд підприємницького проекту, його ключових, найбільш важли вих та значущих аспектів, здатних привернути увагу по тенційного інвестора та зацікавити його в подальшому де тальнішому вивченні бізнес плану. Фактично резюме є гранично стислою версією бізнес пла ну, не вступом до нього, а ніби “повідомленням про наміри”. Складання резюме — важливий та відповідальний етап за вершення роботи над бізнес планом. Потенційні інвестори от римують багато різних підприємницьких проектів. Вони, як правило, спочатку читають резюме і, якщо воно їх не зацікави ло, бізнес план далі не розглядають. Тому резюме обов’язково: 1) має бути написане так, щоб максимально зацікавити в подальшому ознайомленні з бізнес планом; 2) має дати читачеві достатньо чітке уявлення про питан ня, детальніше розглянуті в основній частині бізнес плану. На практиці резюме складають, використовуючи вже на писану основну частину бізнес плану. З кожного його розділу вибирають найбільш суттєві та “яскраві” аспекти майбутнього бізнесу. Орієнтовний перелік ключових аспектів бізнесу, які ви кладаються в резюме, такий: • опис концепції бізнесу, його можливостей, які забезпе чуватимуть переваги на ринку та стратегії їх реалізації; • відомості про цільовий ринок бізнесу (основні спожи вачі, особливості їх обслуговування, передбачувані об сяги продажу, частка ринку); 85
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
• унікальні характеристики бізнесу, найсуттєвіші конку рентні переваги фірми, які мають місце або будуть ство рені внаслідок реалізації розробленої стратегії; • відомості про компетенцію й професіоналізм керівника фірми та членів команди менеджерів; • основні передбачувані показники фінансової діяль ності фірми (прибутковість, період досягнення беззбитковості, термін повернення інвестицій тощо); • характеристика загальних потреб у коштах, бажаної форми їх отримання, порядку та напрямків їх викорис тання, форм повернення інвестору. Резюме завершується особистою оцінкою підприємцем шансів на успіх його проекту. Підрозділ Галузь, фірма та її продукція опрацьовується в бізнес плані, щоб: • переконати читача в перспективності галузі, до якої на лежить вибраний бізнес; • породити довіру до даного бізнесу описом переваг та особливостей його продуктів (послуг). У структурі цього підрозділу, як правило, виділяють такі основні складові: 1) сучасна ситуація та тенденції розвитку галузі; 2) фірма, її продукти і (або) послуги; 3) патенти, товарні знаки, інші права власності на продукт (послуги); 4) стратегія зростання фірми. Бізнес план оцінюється інвесторами за певними кри теріями, одним з яких є галузь, що до неї належить фірма або в котрій вона має намір розпочати свою діяльність. Галузь із ринком, що швидко зростає, розглядається, звичайно, як спри ятливіша для бізнесу. Тому цей підрозділ бізнес плану почи нається, як правило, зі стислого аналізу стану справ у галузі. Для цього необхідно: • навести загальні відомості про поточний стан справ у галузі та тенденцій її розвитку; 86
Òåìà 8
• стисло охарактеризувати нові для галузі продукти і ринки; • визначити нові чинники, які можуть у перспективі по зитивно або негативно вплинути на розвиток галузі. Центральне місце в стратегії будь якої фірми займає стратегія маркетингу. Фірма для того й існує, щоб постав ляти свою продукцію на ринок. Розвиток фірми та величина отримуваного прибутку залежать від того, наскільки повно й ефективно вона задовольнятиме потреби своїх клієнтів. Інші компоненти загальної стратегії фірми (фінанси, виробництво, дослідження й розробки) мають сприяти досягненню загаль ної мети маркетингу. Одночасно й сама стратегія маркетингу має враховувати наявні ресурси фірми та поєднуватися з іншими напрямками її діяльності. У широкому розумінні стратегія маркетингу — це систе* ма конкретних стратегій щодо вибору і формування: 1) цільового ринку фірми; 2) номенклатури та асортименту продукції; 3) системи збуту та реалізації продукції; 4) політики ціноутворення; 5) способів організації рекламної кампанії; 6) політики підтримки продукції фірми. Бізнес план як документ для внутрішньофірмового кори стування має бути детальним планом виробничої діяльності. Це дає змогу розв’язати багато проблем фірми заздалегідь, на папері, раніше, ніж підприємець перейде до конкретних прак тичних дій. Невід’ємною складовою бізнесу, орієнтованого на вироб ничу діяльність, є оцінка того, як фірма вироблятиме свою продукцію. Основне завдання виробничого плану — довести, що фірма: • реально спроможна організувати виробництво; • здатна виготовляти необхідну кількість товарів відповідної якості; • має можливості придбати необхідні для цього ресурси. 87
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Отже, виробничий план має дати відповіді на такі запи тання. Які виробничі операції будуть застосовуватись фірмою в процесі виготовлення продукції (надання послуг)? Які конкретно матеріально технічні ресурси потрібні для виготовлення продукції (надання послуг)? Які зовнішні фактори впливатимуть (або можуть вплину ти) на виробничий процес? Виробничий план доцільно розпочинати з короткої харак теристики виробничого процесу, тобто з опису основних ви робничих оцерацій у їх послідовності. У виробничому плані необхідно також вказати і на зовнішні фактори, які впливатимуть на виробничий процес або обмежуватимуть виробничі можливості фірми. Отже, у виробничому плані, як правило, виділяють такі блоки (підрозділи): 1) основні виробничі операції; 2) машини та устаткування; 3) сировина, матеріали і комплектуючі вироби; 4) виробничі та невиробничі приміщення; 5) вплив зовнішніх факторів. Обсяг і ґрунтовність виробничого плану залежать від ха рактеру бізнесу фірми та сфери, до якої він належить. Зро зуміло, що цей розділ бізнес плану буде найдокладнішим для виробничого підприємства. Більше того, у певних випадках саме виробничий процес (особливості його технологій, унікальність обладнання тощо) може бути одним із найпри вабливіших факторів для зовнішніх інвесторів. Навпаки, фірми, які займаються, наприклад, оптовою або роздрібною торгівлею, можуть взагалі обійтися без цього розділу. Привабливість фірми, віра в успіх її бізнесу багато в чому залежать від ділових навичок і професіоналізму персоналу фірми та команди менеджерів. Досвідчені керівники і кваліфіковані виконавці можуть вивести підприємство з кри зи, а безпорадні, навпаки, здатні зіпсувати найліпшу справу. Тому організаційний план, в якому розглядаються кадрові 88
Òåìà 8
питання, займає особливе місце серед інших розділів бізнес плану. Розробляючи організаційний план, підприємець має на меті: • по перше, переконати потенційних інвесторів і креди торів у тому, що ним вибрано доцільну організаційно правову форму бізнесу; • по друге, показати, з ким він збирається організовувати своє діло, тобто охарактеризувати менеджерів, які відіграватимуть провідні ролі в процесах становлення та управління фірмою; • по третє, довести, що він, його команда менеджерів та інший персонал фірми здатні практично реалізувати бізнес план. Розробку цього розділу бізнес плану рекомендується по чинати з обґрунтування вибору організаційної форми бізнесу, оскільки вона позначається на всій подальшій підприємницькій діяльності й багато в чому визначає інші ор ганізаційно правові аспекти бізнесу. Далі в організаційному плані слід охарактеризувати по треби фірми в трудових ресурсах, тобто визначити, які саме працівники (основні, допоміжні, спеціалісти) необхідні для ведення справи. Принципово важливо подати в організаційному плані відомості про власників та провідний управлінський персонал фірми. Організаційний план має містити короткі характерис тики практично всіх тих працівників, від яких у кінцевому підсумку залежить успіх або невдача бізнесу фірми. Загальну характеристику команди менеджерів варто доповнити інфор мацією про використання зовнішньої допомоги в управлінні бізнесом. Ураховуючи, що багато фірм, особливо малих, залу чають для виконання окремих функцій управління спеціалістів зі сторони, організаційний план треба доповнити описом консалтингових потреб фірми. Кінцевий розділ організаційного плану містить пояснення щодо кадрової політики та стратегії фірми. З нього має стати 89
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
зрозумілим, як будуть здійснюватися добір, підготовка та оп лата праці працівників фірми. Можна подати й відомості про передбачувані для працівників фірми пільги стимулюючого характеру. Отже, організаційний план, як правило, складається з та ких підрозділів: • організаційна форма бізнесу; • потреба фірми в персоналі; • власники фірми, команда менеджерів і зовнішні кон сультанти; • організаційна схема управління; • кадрова політика і стратегія. У бізнес плані необхідно виділити й розглянути лише найбільш імовірні для даного бізнесу ризики. Найчастіше в бізнес плані розглядаються ризики, що можуть виникнути як наслідки: 1) несприятливих тенденцій у зовнішньому середовищі галузі, до якої належить даний бізнес; 2) реакції конкурентів (наприклад, можливе зниження цін на аналогічні види продукції чи послуг); 3) сезонної циклічності обсягів продажу; 4) недостатньої компетентності персоналу, який зай мається маркетингом, виробництвом чи управлінням; 5) появи нових технічних і технологічних досягнень, які можуть призвести до надто швидкого техніко економічного старіння продукту даного бізнесу; 6) перевищення виробничих витрат над запланованими: 7) труднощів з одержанням сировини, матеріалів, ком плектуючих виробів, а також кредитів; 8) циклічності потоку готівки тощо. З погляду можливого впливу на кінцеві результати діяль ності слід розрізняти динамічний та статичний ризики. Ди$ намічний ризик може бути зумовлений непередбачуваними змінами вартості основного капіталу внаслідок прийняття певних управлінських рішень або непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Цей тип ризику може стати причи 90
Òåìà 8
ною як збитків, так і доходів (за сприятливих змін). Статич$ ний ризик завжди призводить до збитків, оскільки його сутнісна характеристика пов’язана з утратою реальних ак тивів, а також з утратою доходу через недієздатність суб’єкта господарювання. Фінансовий план е ключовим розділом бізнес плану. Го ловна мета фінансового плану — узагальнити основні поло ження всіх попередніх розділів бізнес плану, зводячи їх в одне ціле у вартісній формі, та обґрунтувати доцільність реалізації даного підприємницького проекту з економічного погляду. Особливий інтерес до фінансового плану пов’язаний з тим, що в ньому: • узагальнюються у вартісній формі результати розробки решти розділів бізнес плану; • кількісно визначається потреба даного бізнесу в інвес тиціях; • обґрунтовується висновок щодо економічної доцільності реалізації підприємницького проекту. Розрахунки, які містить фінансовий план, мають дати чіткі та ясні відповіді на такі запитання самого підприємця, потенційних інвесторів і кредиторів. Звідки фірма отримуватиме кошти і на що конкретно ос танні будуть витрачені? Як співвідносяться поточні потреби фірми у грошах з ру хом готівки? Яким буде фінансовий стан фірми на кінець прогнозова ного періоду? Чи зможе підприємець виконати взяті на себе зобов’язан ня? Чи здатний підприємець належно розпорядитися отрима ними коштами, щоб своєчасно повернути борги та забезпечи ти достатній прибуток на вкладений капітал? У процесі розробки цього розділу бізнес плану слід врахо вувати такі його особливості. По перше у багатьох відношеннях фінансовий план є най менш гнучкою за формою частиною бізнес плану. На відміну 91
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
від інших розділів він має містити відповідний перелік фінан сових документів (у тому числі таблиць і графіків). Кожен із цих документів повинен мати стандартну форму. Жорсткі ви моги до опрацювання цих документів викликані необхідністю забезпечення єдиної методики розрахунків фінансових показ ників. Це означає, що потенційний інвестор або кредитор мо же самостійно за стандартною методикою провести аналіз фінансової інформації, яку містить бізнес план, оцінити фінансовий стан даної фірми та прийняти рішення щодо вкла дання своїх коштів у даний проект. По друге, інвестори та кредитори, як правило, вимагають, щоб фінансовий план складався з перспективою на три роки (до того ж із щомісячними показниками за перший рік та щок вартальними — за другий і третій). По третє, фінансовий план не може мати розбіжностей з іншими розділами бізнес плану. Якщо, наприклад, у марке тинг плані йдеться про наміри розгорнути широкомасштабну рекламну кампанію, то це обов’язково має знайти відображен ня в плані доходів і видатків. Якщо на бізнес фірми впливає фактор сезонності продажу, то його слід ураховувати, проек туючи рух готівки, тощо. По четверте, у зв’язку з тим, що будь який фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступе нем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацюва ти кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробля ти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один із них має ґрунтуватися на консервативних припущеннях, а дру гий — враховувати повний потенціал бізнесу. По п’яте, у фінансовому плані треба (по можливості) підкреслювати достовірність інформації, яку він містить. Якість первинної інформації безпосередньо позначається на точності фінансових розрахунків. Інвестори часто проводять власні дослідження з метою оцінки достовірності розрахунків у бізнес плані. Тому в разі відхилення відповідних фінансових показ ників бізнес плану від середніх по галузі, до якої належить да ний бізнес, обов’язково треба дати вичерпне пояснення цього. 92
Òåìà 8
Мета та особливості розробки фінансового плану визнача ють його зміст, послідовність і рівень деталізації опрацювання. Фінансовий план містить такі основні підрозділи. 1. План доходів і видатків (план прибутків і збитків). 2. План грошових надходжень і виплат (план руху готівки). 3. Плановий баланс. Поряд з основними показниками цих підрозділів у фінан совому плані мають бути наведені припущення, на підставі яких ці показники розраховано. Чітко й стисло викласти всі ці припущення й передбачення необхідно в текстовій частині фінансового плану. Без цього всі наведені у фінансовому плані розрахунки не матимуть належного практичного значення. Лише після ретельного аналізу таких припущень можна оцінити, наскільки вони заслуговують на довіру. Оскільки розрахунки всіх зазначених фінансових документів ґрунту ються на таких передбаченнях, вони є важливою складовою фінансового плану. Для вже існуючої фірми у фінансовому плані обов’язково слід навести динаміку основних фінансових показників за ми нулі роки (як мінімум за три). Копії відповідних фінансових документів подаються в додатках. Відповідно обґрунтований фінансовий план може бути використаний не тільки для залучення інвесторів і кредиторів, а й для оцінювання результатів діяльності фірми після фак тичного започаткування бізнесу.
93
Òåìà 9. Ô³íàíñè ³ ïîäàòêè ó ï³äïðèºìíèöüê³é ä³ÿëüíîñò³ 9.1. Îðãàí³çàö³ÿ ô³íàíñ³â ï³äïðèºìñòâ Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі підприємницького уп равління. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються добре налагодженою організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства по винна сприяти підвищенню ефективності прийнятих підприємством управлінських рішень. Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допо могою цілеспрямованої їх організації. Організація фінансів підприємств — це сукупність форм, методів, способів формування та використання ресурсів, кон тролю за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. В основу організації фінансів підприємств покладено ко мерційний розрахунок, який базується на принципах саморе гулювання, самоокупності та самофінансування. Сутність ко мерційного розрахунку полягає у постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, у ринкових умовах для підприємця визначаються основним орієнтиром — прибутком. Комерційний розрахунок в ринкових умовах має значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає зміну взаємовідносин держави і підприємця. Фінансові відно сини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами — за допомогою важелів відповідної 94
Òåìà 9
податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки, що їх зазнало підприємство внаслідок вико нання вказівок державних органів та посадових осіб, які супе речать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами. Кожен суб’єкт підприємницької діяльності має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, як і що виробити, кому реалізувати продукцію, як розподіли ти виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибут ком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовува ти. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсут ності будь яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроб лено та законодавчо закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів. Суб’єкти підприємницької діяльності несуть реальну еко номічну відповідальність за результати діяльності та своєчас не виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, спо живачами, державою, банками. За своїми зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За неви конання зобов’язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок влас ного прибутку. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Економічна відповідальність підприємств настільки велика, що його можуть оголосити бан крутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов’язання перед кредиторами. У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками, фінансовими посередниками, страховими ком паніями. Підприємства і банки є рівноправними партнерами, які налагоджують фінансові взаємовідносини з метою одер 95
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
жання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштов них та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Фінансові посередники допомагають краще залуча ти та використовувати грошові кошти підприємств. Страхові компанії страхують численні ризики, пов’язані з підприєм ницькою діяльністю суб’єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності. У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтри мання комерційних засад в організації підприємництва. Дер жава встановлює податкові платежі, обов’язкові збори та вне ски на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. У разі необхідності підприємствам виділяють бюджетні асигнування у вигляді цільових субсидій та суб венцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів. На організацію фінансів впливають організаційно правові форми, сфера та характер підприємницької діяльності. Це проявляється у процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілі прибутку, утворенні грошових фондів, а та кож внутрішньовідомчому розподілі засобів, у взаємовідноси нах з бюджетом тощо. Ринкова економіка зовсім не виключає наявності поряд з іншими і державної власності. До державно го сектору належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються із державного бюджету. Створю ються також підприємства зі змішаною формою власності, у статутному фонді яких держава є основним власником. Так, на малих підприємствах управління фінансами найчастіше здійснює підприємець — власник (власники) фірми. Бухгал терія здійснює збір та первинну обробку інформації, але уп равлінські рішення приймає власник.
96
Òåìà 9
9.2. Ô³íàíñîâà ä³ÿëüí³ñòü ó ï³äïðèºìíèöüêîìó óïðàâë³íí³ В управлінській роботі підприємця фінансова діяльність посідає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо господарської діяльності та розвитку підприємства, виконан ня фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання. Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів фінансового забезпечення щодо функціонуван ня підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшує її результати. Фінансове забезпечення управління здійснюється за таки ми основними напрямками: • фінансове прогнозування та планування; • аналіз та контроль підприємницької діяльності; • поточна фінансово економічна робота. Фінансове прогнозування та планування — одна з най важливіших ланок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у гро шових коштах для забезпечення нормальної виробничо госпо дарської діяльності та можливість одержання таких коштів. За ринкових умов підприємство самостійно визначає на прями використання та розмір прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіта лу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відра хувань, прибутку, суми податку. Планування виручки необхідне для розробки плану при бутку від реалізації продукції або виконаних робіт, наданих послуг, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки значною 97
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
мірою залежить також реальність основного джерела надход ження коштів та розмір запланованого прибутку. Мета планування витрат — визначення можливості найе кономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат вироб ництва та обігу — важливий фактор підвищення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії си ровини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу ви робити значну кількість додаткової продукції, збільшити при буток та рентабельність підприємств, створює реальні можли вості для самофінансування, приведення в дію конкурентних переваг. Скорочення витрат на виробництво одиниці про дукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів, зростання можливостей розширення підприємницької діяльності. Підприємці та менеджери, орієнтуючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та опе ративні фінансові плани. Так, поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів. Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що умож ливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підви щення рентабельності, поліпшення фінансово господарської діяльності в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування, визначен ня потреб залучення зовнішніх джерел фінансування. В умовах переходу до ринкової системи господарювання, як було з’ясовано у попередніх темах, зароджується конку ренція — важливий механізм регулювання економічних про цесів. Однак у перехідний період вона ще незначна, не охоп лює усі сфери економічного життя. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за умови розвинутої конкуренції, що призводить до зменшення попиту, застою у виробництві, без 98
Òåìà 9
робіття, а в кінцевому підсумку — до соціально економічної та політичної нестабільності, блокування розвитку підприєм ництва. Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечи ти правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Суть фінансового менеджменту полягає в ефективному викорис танні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства. Фінансовий механізм підприємства — це система уп равління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати діяльності підприємства. Взаємодія фінансових відносин досягається завдяки викорис танню усіх фінансових категорій (виручки, прибутку, аморти зації, оборотних коштів, кредиту, бюджету, податків), норма тивів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансо вих важелів. Як відомо, на підставі маркетингового дослідження під приємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, по слуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути ви роблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використа ти ці товари та послуги? Підприємці зобов’язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для виробництва і реалізації продукції, виконання фінансових зобов’язань перед бюдже том, банками, партнерами по бізнесу. Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюються стадія прид бання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незаверше не виробництво, готову продукцію, тобто відбувається оборот, рух ресурсів. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій ще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожен підприємець, формуючи свій капітал (статутний фонд), му 99
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
сить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, перехо дячи з однієї функціональної форми в іншу, зміщуються після реалізації продукції. Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка б забезпечувала мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової про дукції для виконання виробничої програми. За браком влас них виробничих коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах. Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються у часі і здійснюються в різних обсягах. Внаслідок цього на одних підприємствах у певний момент з’являються тимчасово вільні кошти, а в інших — виникає тимчасова по треба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками шляхом кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається до банку з метою одержання кредитів. Отже, цінова діяльність забезпечує втілення уп равлінських рішень у життя. Фінанси пов’язані й з іншими на прямами підприємницького управління — виробничим ме неджментом, збутом, маркетингом. Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формуван ня та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування аморти заційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних ак тивів для своєчасної сплати короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження вируч ки від реалізації продукції постійно контролюється фінансо вими менеджерами. Амортизаційні відрахування нині є найважливішим еле ментом витрат на виробництво та основним джерелом відтво 100
Òåìà 9
рення основних фондів. Управління формуванням та викори станням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосу вання прискореної амортизації, є важливою стороною фінан сового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед бюдже том, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб’єктами господарювання. Чинним законодавством та нормативними актами вста новлено конкретні строки платежів за кожним видом податків та інших обов’язкових внесків. Несвоєчасне та неповне пере рахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій підприємств неплатників. Ці санкції мо жуть стати причиною значних додаткових витрат, чого в жод ному разі не повинен допускати фінансовий менеджер, а підприємець повинен здійснювати своєчасний контроль. Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який зали шається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників про цесу відтворення. Так, у результаті фінансово господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у ви гляді податків, підприємство — у вигляді чистого прибутку, а працівник — від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить моти вація підприємницької діяльності, можливість подальшого збільшення прибутку.
9.3. Ô³íàíñîâî-êðåäèòíà ï³äòðèìêà ï³äïðèºìíèöòâà Вивчаючи етапи розвитку підприємницької діяльності — від заснування справи до отримання прибутку, — ми встанови ли, що на процес формування, розвитку та стабільної діяль ності впливають фактори фінансового забезпечення бізнесу. Уже з перших кроків своєї діяльності підприємець стає перед з проблемою формування стартового капіталу, страху 101
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
вання підприємницьких операцій, залучення кредитів для роз витку власної справи. У подальшому під час аналізу зовнішнього середовища підприємцю доводиться враховувати загальний стан системи фінансування, валютний курс, зовнішньоекономічну політику регулювання експортно імпортних операцій, вміти користува тися кредитами. Кредит — це надання фірмі грошових коштів на умовах повернення, визначених строків користування, платності, ма теріального забезпечення чи іншого гарантійного покриття. Кредит зміцнює інвестиційні ресурси, сприяє більш ефек тивному використанню підприємницького потенціалу. Особливу роль у розвитку підприємництва відіграє систе ма оподаткування, рівень податків, податкові пільги, форми фінансового сприяння становленню та розвитку підприємницького сектору. Це пояснюється тим, що підприємництво є сектором економіки, найбільш вразливим щодо несприятливих, неусувних зовнішніх факторів впливу. До останніх слід віднести обмеженість власних ресурсів, відсутність резервних капіталів, надмірні податки, не стабільність ринкової кон’юнктури. Водночас держава зацікавлена у розвиткові підприємницького сектору, особливо тих видів діяльності, в яких є гостра потреба. Це можуть бути ті види підприєм ництва, завдяки яким досягається вирішення серйозних про блем економічного і соціального розвитку суспільства — збе реження і примноження інтелектуального потенціалу, зай нятість населення, задоволення конкретних потребу певних видах продукції та послуг. До складу фінансових важелів регу лювання підприємництва відносять: • податкову й фінансово кредитну політику, у тому числі встановлення ставок податків і відсотків із державних кредитів, податкових пільг; • ціни і правила ціноутворення; • цільові дотації; • валютний курс; 102
Òåìà 9
• розмір економічних санкцій. Використання фінансових важелів має різні цілі, серед яких основними виступають такі: • запобігання зростанню цін; • стримування або стимулювання виробництва певних товарів; • вилучення додаткових коштів для державного бюдже ту; • запобігання значній диференціації доходів. Лізинг є формою довгострокового кредиту, який на дається в натуральній формі і погашається підприємцем орен дарем у розстрочку. Лізинг виступає формою фінансової підтримки підприємництва і поєднує елементи оренди та кредитних зо бов’язань. Підприємець має можливість взяти у довгострокову орен ду технологічне устаткування, транспортні засоби, обладнан ня. Вартість об’єкта оренди погашається частинами з віднесен ням витрат на рахунок собівартості продукції, яку виробляє підприємець. Як правило, лізинг значно вигідніший від використання позичкових коштів. Плата за кредит здійснюється з прибутку підприємства. У разі відсутності прибутку підприємець змушений шукати інші джерела погашення позичкових коштів, а у разі їх відсутності може навіть збанкрутіти, втратити власну справу. Тому отри мати значний кредит на придбання дорогого устаткування для більшості малих і середніх підприємств досить складно: адже у них немає надійних гарантій його повернення. Лізинг же на дає можливості для ефективної підтримки підприємництва, дозволяє успішніше мобілізувати фінансові ресурси для роз витку бізнесу.
103
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
9.4. Ñèñòåìà îïîäàòêóâàííÿ ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ Серед фінансових важелів розвитку підприємництва особ ливе місце посідає система оподаткування. Вона використо вується як інструмент впливу на бізнес, стимулює і обмежує певні види підприємницької діяльності, забезпечує надход ження до державного бюджету. У світовій практиці розвитку підприємництва система оподаткування поряд із бюджетним фінансуванням пріори тетних напрямів економічної діяльності справляє найбільший вплив на фінансово кредитну політику, грошовий обіг та гос подарську кон’юнктуру в цілому. Система оподаткування — продукт закономірного результату економічного розвитку суспільства. Вона втілює досить складне утворення законо давчих і нормативних актів, які регулюють взаємовідносини між державою і підприємцем. Ця система зазнає постійних змін, що знаходить відображення у появі нових офіційних до кументів, у змінах і доповненнях до чинних законів. Яким же чином законодавство визначає суть цієї системи? Система оподаткування — це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджету, внесків до державних цільових фондів, що стягуються в установленому порядку. Законодавча база визначає принципи побудови системи оподаткування, диференціює податки. Відповідно до побудо ви бюджету податки можуть бути загальнодержавними і місцевими. Крім того, податки поділяються на прямі і непрямі. Для кращого засвоєння системи оподаткування розглянемо табл. 9.1. 3 наведеної таблиці випливає, що прямі податки встанов люються безпосередньо на дохід і майно, а непрямі — входять до ціни товару або до тарифу. Система оподаткування будується за такими принципами: • обов’язковості; • економічної доцільності; 104
Òåìà 9
• соціальної справедливості; • поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян. Реалізація цих принципів забезпечує надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів. Це так звана оптимальна точка, в якій поєднуються інтереси держави і підприємницького сектору. Високі податкові ставки створюють для держави і підприємців ряд проблем (адже вони здатні підірвати зацікавленість підприємців у розвитку своєї справи). Одночасно може статися так, що держава за умов застосу вання більш високих ставок податків одержить менше подат кових надходжень до бюджету. Таблиця 9.1. Система оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності Íåïðÿì³ ïîäàòêè Ïîäàòîê íà äîäàíó âàðò³ñòü Àêöèçíèé çá³ð Ìèòî
Ìèòíèé çá³ð
Ïðÿì³ ïîäàòêè Ïîäàòîê íà ïðèáóòîê ï³äïðèºìñòâ Ïëàòà çà çåìëþ Ïîäàòîê ç âëàñíèê³â òðàíñïîðòíèõ çàñîá³â Ïëàòà çà ìàéíî ï³äïðèºìñòâ
Âíåñêè äî äåðæàâíèõ ö³ëüîâèõ ôîíä³â Ïåíñ³éíèé ôîíä
²íø³ ïîäàòêè, çáîðè, ïëàòåæ³ Ïëàòà ç êîìïåíñóâàííÿ âèòðàò íà ãåîëîãîðîçâ³äóâàëüí³ ðîáîòè
Ôîíä ñîö³àëüíîãî ñòðàõóâàííÿ
Ïëàòà çà ñïåö³àëüíå âèêîðèñòàííÿ ïðèðîäíèõ ðåñóðñ³â
Ôîíä çàéíÿòîñò³
Äåðæàâíå ìèòî
Íà áóä³âíèöòâî, ðåìîíò ³ åêñïëóàòàö³þ àâòîøëÿõ³â
̳ñöåâ³ ïîäàòêè ³ çáîðè
Американський економіст Лаффер довів графічно, що до певної межі підвищення податкової ставки збільшує суму до ходів бюджету, а потім вони поступово знижуються до рівня, зазначеного на рис. 9.1. 105
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Лаффер довів, що однаковий дохід може бути отриманий і за достатньо низької і за високої податкової ставки. Дійсно, рівність бюджетних надходжень (у1=у2) досягається за умови різних за рівнем податкових ставок (х2 значно більше за х1). Річ у тім, що нижча податкова ставка збільшує кількість об’єктів оподаткування, залучаючи дедалі більшу кількість підприємців. І навпаки: зростання податків викликає згортан ня діяльності у частини підприємців внаслідок збитковості їхньої справи. Податковий тиск змушує підприємця шукати прогалини в податковому законодавстві або використовувати різні схеми ухилення від податків. Це може відбутися шляхом створення фіктивних фірм, свідомого заниження цін та використання то варообмінних операцій, використання фіктивної документації.
Рис.9.1. Крива Лаффера
Усе це негативно відбивається на діловій активності, особ ливо в малому та середньому підприємництві. Тому для пом’якшення податкового тиску на розвиток підприємництва держава застосовує різні заходи, що сприяють підвищенню ділової активності. Зокрема для суб’єктів малого підприємництва в порядку, передбаченому законодавством України, застосовуються різні види оподаткування. 106
Òåìà 9
Загальна система оподаткування діяльності громадянина підприємця Працюючи за класичною, традиційною системою оподат кування, приватний підприємець розраховує свій сукупний чистий доход як різницю між виручкою в грошовій або нату ральній формі і витратами, які можна документально підтвер дити і які мали місце в процесі його діяльності. Характерним для приватного підприємництва є те, що ви ручка або валовий доход вважаються отриманими лише у разі надходження плати за товари, виконані роботи чи надані по слуги. Це вигідно відрізняє роботу приватного підприємця — фізичної особи від роботи юридичних осіб, які розраховують податок на прибуток, включаючи до бази оподаткування і ті суми, які ще мають отримати, скажімо, за відвантажену про дукцію. Облік витрат за такою системою передбачає ретельний збір всіх документів, що супроводжують всі етапи господарсь кої діяльності і, до речі, повинні зберігатися не менш як три роки. Це, перш за все, документи щодо надходження чи витрат готівки: касові чеки, ордери, квитанції. У разі, якщо підприємцем відкрито поточний розрахунковий рахунок у банківській установі, — копії платіжних доручень, банківські авізо, корінці чекової книжки та квитанцій про здачу готівки в банк. Особливої уваги заслуговує і якість складання дого ворів, актів про виконання робіт, надання послуг, додержання правил оформлення накладних, рахунків фактур, які отримує підприємець від інших суб’єктів господарювання. Сплачені ним податки, обов’язкові платежі і збори також відносяться на витрати у процесі діяльності. Такий “касовий” метод розрахунку доходів і витрат при ватного підприємця надає його обліку реального змісту і в той же час принципово відрізняється від обліку витрат юридичної особи. Тут, як відомо, на витрати відносяться суми, нараховані у звітному періоді, проте не обов’язково сплачені. Такі суми будуть відображені як заборгованість чи витрати майбутніх періодів. У приватного підприємця інша картина: витрати 107
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
фактично нараховуються і сплачуються в одному періоді — звітному, а обраховуються при визначенні прибуткового по датку підприємця вже за межами цього кварталу — під час складання податкової декларації. Існує інший варіант загальної системи оподаткування, який видається значно зручнішим, тому що облік здійснюється за нормами, встановленими Інструкцією про прибутковий податок з громадян, затвердженою наказом Го ловної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 р. № 12, і, так би мовити, звільняє підприємця від клопотів щодо збору документів, які реально підтверджують його вит рати. Проте порівняльні розрахунки прибуткового податку за обома варіантами загальної системи свідчать, що застосування нормативів витрат призводить до значного перекручування наслідків господарської діяльності. Особливо це стосується видів діяльності, де значна частка матеріальних витрат, вико ристовуються імпортні матеріали, є потреба у відрядженнях, зокрема за межі України. Таким чином, заощадження часу на веденні бухгалтерсь кого обліку обертається значними фінансовими втратами та браком достовірної інформації про прибутковість власного бізнесу. Оподаткування доходів громадян підприємців єдиним податком Застосування єдиного податку при оподаткуванні доходу приватного підприємця регулюється Указом Президента Ук раїни “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”. Працювати за такою спрощеною системою підприємець може за додержання таких вимог: 1. Обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинен перевищувати 500 тис. грн. 2. У трудових відносинах з підприємцем упродовж року не може перебувати більше як 10 осіб. 3. Діяльність не може пов’язуватися з торгівлею лікеро 108
Òåìà 9
горілчаними і тютюновими виробами, а також пально мас тильними матеріалами. Ставка єдиного податку встановлюється місцевими рада ми за місцем державної реєстрації підприємця у розмірі від 20 до 200 гривень на місяць. Ця ставка підвищується на 50% за кожного працівника, що залучатиметься фізичною особою підприємцем для здійснення діяльності. Сплата єдиного податку за підсумками діяльності у звітному періоді дає законні підстави приватному підприємцеві не тільки не сплачувати прибутковий податок, а й не складати відповідну декларацію. Підтвердження цього можна знайти в п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. № 507 “Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727”. Тому приватні підприємці, які є платниками єдиного податку, звільняються від щоквартальних авансових платежів. Єдиний податок значно полегшує ведення бухгалтерсько го обліку, особливо для тих громадян, які тільки розпочина ють самостійний бізнес і водночас повинні в стислі строки оволодіти методами господарських підрахунків і ведення діло водства. Привертає увагу і можливість заощадження коштів через дозвіл незастосування цією категорією підприємців ка сових апаратів при проведенні операцій з готівкою. Проте, як свідчить практика, і ця система не є досконалою. Так, далеко не кожен підприємець має регулярні грошові над ходження. Однак сплата єдиного податку відбувається неза лежно від результатів діяльності. Видається недостатньо обміркованою і вимога щодо обмеження кількості найманих працівників. Адже якщо підприємець вдало розпочав бізнес і має можливість його надалі розвивати, таке обмеження не сприятиме залученню інвестицій і створенню додаткових ро бочих місць в Україні. Оподаткування доходів громадян підприемців фіксованим податком Статтею 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13 92 “Про прибутковий податок з громадян” 109
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
встановлено, що громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право на оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо: 1. Кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином — платником податку, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяль ності, не перевищує 5. 2. Валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що переду ють місяцю придбання патенту, не перевищує 7 тис. неоподат ковуваних мінімумів доходів громадян. 3. Громадянин здійснює підприємницьку діяльність з про дажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавст вом. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку. Застосування фіксованого податку не дозволяється при здійсненні торгівлі лікеро горілчаними та тютюновими виро бами. Розміри фіксованого податку встановлюються відпо відною місцевою радою залежно від територіального розташу вання місця торгівлі в межах від 20 до 100 гривень за кален дарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно. У разі, коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, розмір фіксова ного податку збільшується на 50% за кожну особу. У разі сплати фіксованого податку платник такого подат ку звільняється від ведення обов’язкового обліку доходів і ви трат. 110
Òåìà 9
Система оподаткування за допомогою фіксованого подат ку має багато спільного із системою оподаткування єдиним податком. Але обмеження щодо можливості її використання ще більш жорсткі і щодо кількісного складу учасників бізнесу, і щодо обсягів реалізації. Але головним обмеженням є, безу мовно, вузька сфера застосування — тільки на ринках. Усе це дає підстави для висновку, що така система, можливо, стане найбільш популярною у сімейному бізнесі. Проте розвиток його можливий лише за умови реєстрації нових суб’єктів гос подарювання — як фізичних, так і юридичних осіб.
111
Òåìà 10. Îðãàí³çàö³ÿ óïðàâë³ííÿ ô³íàíñîâèìè ðåñóðñàìè 10.1. Îñíîâè îðãàí³çàö³¿ ô³íàíñ³â ï³äïðèºìñòâ Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкуренто спроможність та платоспроможність підприємств визначають ся раціональною організацією фінансів. Організація фінансо вої діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва. Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, ме$ тоди, способи формування та використання ресурсів, кон$ троль за їх круговоротом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. В основу організації фінансів підприємств покладено ко мерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принци пах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ри зику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром — прибутком. Комерційний розрахунок справляє значний вплив на ор ганізацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основно му економічними методами — з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, про 112
Òåìà 10
текціоністської політики. Збитки (що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами. Суб’єкт господарювання має справжню фінансову неза лежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виро бляти, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та зако нодавчо закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів. Суб’єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне вико нання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживача ми, державою, банками. За своїми зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За неви конання зобов’язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок влас ного прибутку. Воно зобов’язане компенсувати збитки, за вдані нераціональним використанням землі та інших природ них ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, по рушенням безпеки виробництва. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності вико нати зобов’язання перед кредиторами. У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові 113
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не нада ють підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов’язані з підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання, ство рюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності. У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтри мання комерційних засад в організації підприємництва. Дер жава встановлює податкові платежі, обов’язкові збори та вне ски на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприєм ствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів. Перехідний до ринкової економіки період характери зується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентова но всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно правових форм господарювання. Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора нале жать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, в них держава є основним держателем корпоративних прав, — електроенерге тика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні ма теріальної відповідальності суб’єктів господарювання. На організацію фінансів впливають організаційно правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо. 114
Òåìà 10
У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закри того типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь який член товариства не може продати свого паю без зго ди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтова но на більшу кількість акціонерів через встановлення відкри тої передплати на акції. При цьому акціонер має право на влас ний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції. Акціонерне товариство організується на добровільних заса дах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд во ни можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, об ладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів. Законом України “Про господарські товариства” передба чено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Ко жен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товарист ва обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов’язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, до ходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших за конних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено поря док розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків. Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства — це спільна власність усіх його учасників. Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що 115
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
дає змогу створювати значну кількість підприємств з небага тьма учасниками, причому не вдаючись до акціонування. Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особ ливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забез печення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад у сільськогосподарському ви робництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення стра хового захисту засобів виробництва та результатів праці.
10.2. Ô³íàíñîâà ä³ÿëüí³ñòü òà çì³ñò ô³íàíñîâî¿ ðîáîòè Фінансова діяльність? це система форм і методів, які ви користовуються для фінансового функціонування підприємств та досягнення поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів. Фінансова діяльність підприємства спрямовується на вирішення таких основних завдань: • фінансове забезпечення поточної виробничо госпо дарської діяльності; • пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підви щення рентабельності та платоспроможності; • виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками; • мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу; • контроль за ефективним, цільовим розподілом та вико ристанням фінансових ресурсів. Важлива роль фінансів підприємств у забезпеченні зба лансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. За 116
Òåìà 10
безпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану роз рахунково платіжної дисципліни в народному господарстві. Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів, безпосередньо пов’язані з іншими економічними категоріями та інструмента ми господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бу ти важливим інструментом економічного стимулювання, кон тролю за станом економіки країни та управління нею. Фінанси є суттєвим складовим елементом системи уп равління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний круговорот виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково технічні досягнення, стиму лювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну пере будову економіки. Обов’язковими передумовами ефективного функціону вання фінансів підприємств є: • різноманітність форм власності; • свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень; • вільне ринкове ціноутворення та конкуренція; • самофінансування підприємництва; • правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб’єктів підприємницької діяльності; • обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств. Життя довело ефективність ринкового механізму в забез печенні збалансованості економіки, раціонального викорис тання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринко ва система сприяє створенню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науко во технічного прогресу. В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в 117
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпе чення виробничо господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань перед дер жавою та іншими суб’єктами господарювання. Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками: • фінансове прогнозування та планування; • аналіз та контроль виробничо господарської діяль ності; • оперативна, поточна фінансово економічна робота. Фінансове прогнозування та планування є однією з най важливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у гро шових коштах для забезпечення нормальної виробничо госпо дарської діяльності та можливість одержання таких коштів. За ринкових умов підприємство самостійно визначає на прямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіта лу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відра хувань, прибутку, суми податків. Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності роз рахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланова ного прибутку. Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та гро шових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат ви робництва та обігу є важливим фактором збільшення ефек тивності виробництва. Зниження собівартості за рахунок еко номії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює 118
Òåìà 10
реальні можливості для самофінансування. Скорочення вит рат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підста вою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертан ня оборотних коштів. Плануючи витрати на виробництво та реалізацію про дукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівар тості, до яких належать: • поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв’язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів; • раціональне використання сировини, матеріалів, пали ва, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості; • зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково технічного прогресу; • скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту; • зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат; • економія в адміністративно управлінській сфері на ос нові раціональної організації апарату управління підприємством. Спираючись на опрацьовані фінансові показники, склада ють перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. По точний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний — у формі платіжно го календаря. Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначен ня недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рен табельності, поліпшення фінансово господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування. Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити 119
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна, поділити на два блоки: 1) аналіз фінансових результатів та рентабельності; 2) аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками: • аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутко вості, факторний аналіз прибутку від реалізації про дукції, робіт, послуг; • аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, по зареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності; • аналіз та оцінка використання чистого прибутку; • аналіз взаємозв’язку витрат, обсягів виробництва про дукції та прибутку; • аналіз взаємозв’язку прибутку, руху оборотного капіта лу та грошових потоків; • аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результа ти; • факторний аналіз показників рентабельності. Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за та кими напрямками: • аналіз та оцінка складу та динаміки майна; • аналіз фінансової стійкості підприємства; • аналіз ліквідності балансу; • комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства. Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпе чення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні. Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в: • постійній роботі зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги; • своєчасних розрахунках за поставлені товарно ма теріальні цінності та послуги з постачальниками; • забезпеченні своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у бюджет та цільові фонди; 120
Òåìà 10
• своєчасному проведенні розрахунків по заробітній платі; • своєчасному погашенні банківських кредитів та сплаті відсотків; • здійсненні платежів за фінансовими операціями.
10.3. Çì³ñò òà çàâäàííÿ óïðàâë³ííÿ ô³íàíñàìè ï³äïðèºìñòâà Під час переходу до ринкової системи господарювання за роджується конкуренція як важливий механізм регулювання економічних процесів. Однак у перехідний період вона ще не значна. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримува ти більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за роз винутої конкуренції, що призводить до застою у виробництві, до безробіття, а в кінцевому рахунку — до соціально еко номічної та політичної нестабільності. Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечи ти правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному викорис танні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства. Фінансовий механізм підприємства — це система уп$ равління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нор мативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінан сових важелів. До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визна чення ефективних напрямків інвестування фінансових ре 121
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
сурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагод ження оптимальних стосунків із фінансово кредитною систе мою, суб’єктами господарювання. Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залу чати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку. Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уяв лення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон’юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства. На підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці то вари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисту зобов’язані визначити обсяг та джере ла фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у вироб ництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зо бов’язань перед бюджетом, банками, страховими ор ганізаціями, цільовими фондами, суб’єктами господарювання. Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюється стадія прид бання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незаверше не виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшко дування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (ста 122
Òåìà 10
тутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничо го процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції. Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової про дукції для виконання виробничої програми. За браком влас них оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах. Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає са ме через те, що надходження та використання грошей не збіга ються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з’являються тимчасово вільні кошти, а в інших — виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів. Управління фінансами включає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнан ня, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансу вання капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відра хування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання дов гострокових кредитів. Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного роз поділу виручки від реалізації продукції для відновлення обо ротних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення ко роткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами. 123
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Òåñòè 1. Яке визначення найбільш повно розкриває сутність підприємця? А). Господар. Б). Власник. В). Центральна постать ринкової економіки. Г). Ділова людина. 2. Які основні функції виконує підприємець? А). Ресурсну. Б). Мотиваційну. В). Управлінську. Г). Інноваційну. Д). Регулюючу. Е). Ризикову. 3. З яких частин складається підприємницький дохід? А). Прибуток. Б). Балансовий прибуток. В). Нормальний (звичайний) прибуток. Г). Економічний прибуток (надприбуток). Д). Торговельний прибуток. 4. Що включає в себе правовий статус підприємця? А). Його характерні риси. Б). Його права. В). Його роль і значення в ринковій економіці. Г). Його обов’язки. Д). Його функції. Е). Його відповідальність. 5. Що таке права підприємця? А). Правові норми (правила), що підлягають виконанню. Б). Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки. 124
Òåñòè
В). Правові та етичні відношення підприємців до суспільства, які характеризуються виконанням своїх правових норм (правил). 6. На які різновиди поділяється підприємництво залежно від власності? А). Індивідуальне. Б). Приватне. В). Особисте. Г). Колективне. Д). Корпоративне. Е). Державне. 7. Які існують види підприємництва? А). Виробниче. Б). Індивідуальне. В). Матеріальне. Г). Комерційне. Д). Фінансово кредитне. Е). Корпоративне. 8. Який вид підприємництва є найважливішим? А). Комерційний. Б). Виробничий. В). Фінансово кредитний. 9. Що є основною функцією виробничого підприємництва? А). Купівля товару. Б). Продаж товару. В). Виробництво товару. Г). Споживання товару. Д). Розподіл товару. 10. Що є об’єктом купівлі$продажу фінансово$кредитного підприємництва? (Декілька відповідей.) А). Продукція. 125
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Б). Гроші. В). Послуги. Г). Цінні папери. Д). Інформація. Е). Іноземна валюта. 11. Які є основні організаційні одиниці підприємницької діяльності? А). Фірма. Б). Товариство. В). Компанія. Г). Партнерство. Д). Бізнес. 12. Які існують на практиці основні організаційно$правові форми підприємництва? А). Колективне. Б). Одноосібне володіння. В). Партнерство (товариство). Г). Спільне підприємство. Д). Компанія. Е). Корпорація. 13. Які переваги має одноосібне володіння? А). Відносна простота заснування та ліквідації фірми. Б). Спеціалізація в менеджменті. В). Повні самостійність, свобода і оперативність. Г). Максимум спонукальних мотивів діяльності. Д). Обмежена відповідальність. Е). Значні фінансові можливості. Є). Конфіденційність діяльності. 14. Партнерство (товариство) — це: А). Самостійне ведення справ, засноване на власності підприємця. Б). Об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу прибутку та ризику. 126
Òåñòè
В). Незалежна юридична особа, підприємство, засноване на акціонерній власності. 15. За яким критерієм підприємства поділяються на малі, середні, великі? А). За формою власності. Б). За формою організації. В). За розміром. Г). За сферою діяльності. Д). За видом діяльності. Е). За типом діяльності. 16. Які новостворені та діючі підприємства в Україні нале$ жать до малих підприємств у промисловості та будівництві (згідно із Законом України “Про підприємства в Україні”)? А). Чисельність працюючих до 300 чол. Б). Чисельність працюючих до 200 чол. В). Чисельність працюючих до 100 чол. Г). Чисельність працюючих до 50 чол. Д). Чисельність працюючих до 25 чол. Е). Чисельність працюючих до 15 чол. 17. Які новостворені та діючі підприємства в Україні нале$ жать до малих підприємств у роздрібній торгівлі (згідно із За$ коном України “Про підприємства в Україні”)? А). Чисельність працюючих до 300 чол. Б). Чисельність працюючих до 200 чол. В). Чисельність працюючих до 100 чол. Г). Чисельність працюючих до 50 чол. Д). Чисельність працюючих до 25 чол. Е). Чисельність працюючих до 15 чол. 18. Які основні функції притаманні малому підприєм$ ництву? А). Формування конкурентного середовища. Б). Доцільність масового випуску продукції. 127
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
В). Надання ринковій економіці необхідної гнучкості. Г). Вирішення проблем зайнятості. Д). Пом’якшення соціальної напруги. Е). Необхідність поєднання всіх стадій технологічного процесу. 19. Що таке малі підприємства? А). Вид діяльності підприємства. Б). Сфера діяльності підприємства. В). Форма власності. Г). Організаційно економічний вид підприємства. 20. Суб’єктами малого підприємництва (відповідно до За$ кону України “Про державну підтримку малого підприємництва”) є юридичні особи, в яких: А). Середньооблікова чисельність не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 100 тис. євро. Б). Середньооблікова чисельність не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро. В). Середньооблікова чисельність не перевищує 100 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро. 21. Середньооблікова чисельність працюючих на малих підприємствах визначається з урахуванням: А). Усіх працівників. Б). Усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за до говорами й за сумісництвом, а також працівників представ ництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. В). Усіх працівників, у тому числі працівників представ ництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. Г). Усіх працівників на підставі річної звітності. Д). Працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. 22. Селянське (фермерське) господарство — це суб’єкт гос$ подарювання, який здійснює: 128
Òåñòè
А). Будь яку діяльність. Б). Виробництво сільськогосподарської продукції. В). Діяльність на власний ризик. Г). Переробку та реалізацію сільськогосподарської про дукції. Д). Діяльність з метою отримання прибутку. 23. Хто може бути головою селянського (фермерського) господарства? А). Будь який член господарства. Б). Засновник селянського (фермерського) господарства. В). Правонаступник засновника селянського (фермерсь кого) господарства. Г). Людина, яка має відповідну кваліфікацію. 24. Хто має право на створення селянського (фермерсько$ го) господарства? А). Кожний дієздатний громадянин України, здатний зай матися сільським господарством. Б). Кожний дієздатний громадянин України, який досяг нув 16 річного віку. В). Кожний дієздатний громадянин України, який досяг нув 18 річного віку. Г). Кожний дієздатний громадянин України, який досяг нув 20 річного віку. 25. Ким вирішуються спори, що виникають під час вико$ нання договорів між селянським (фермерським) господарством із будь$якими підприємствами? А). Учасниками договорів. Б). Судом. В). Арбітражним судом. Г). Виконавчим органом місцевої влади. 26. Що є підставою для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства? 129
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
А). Рішення членів селянського (фермерського) господар ства про припинення його діяльності. Б). Заява споживача. В). Заява прокурора. Г). Визнання господарства банкрутом. Д). Якщо не залишається жодного члена господарства, який бажає продовжувати діяльність господарства. 27. Бізнес$план — це: А). Письмовий документ, який регламентує діяльність фірми. Б). Письмовий документ, який регламентує відносини між засновниками фірми. В). Письмовий документ, у якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи та способи її реалізації. 28. Чи залежить ступінь деталізації бізнес$плану від того, чи належить фірма до сфери послуг або до виробничої сфери? А). Так. Б). Ні. В). Залежно від масштабів бізнесу. Г). Залежно від характеристики продукту. 29. За якими ознаками не можна класифікувати бізнес$пла$ ни? А). За сферою бізнесу. Б). За формою власності. В). За масштабами бізнесу. Г). За характеристиками продукту бізнесу. 30. Яка стадія не належить до загальновизнаних стадій розробки бізнес$плану? А). Початкова. Б). Підготовча. В). Основна. Г). Заключна. 130
Òåñòè
31. Яка складова не входить до структури бізнес$плану? А). Резюме. Б). Продукція (послуги). В). Дослідження ринку. Г). Характеристика ринку продукту. Д). Маркетинг план. Е). План збуту. Ж). Виробничий план. З). Організаційний план. І). Фінансовий план. 32. Яким обсягом (як правило) обмежується бізнес$план? А). 10–15 сторінок. Б). 20–25 сторінок. В). 30–35 сторінок. Г). 40–45 сторінок. 33. Що покладено в основу організації фінансів? А). Грошові фонди. Б). Оборотні кошти. В). Комерційний розрахунок. Г). Прибуток. 34. За своїми фінансовими зобов’язаннями підприємство відповідає А). Власним майном. Б). Доходами. В). Власним майном і доходами. Г). Власним прибутком. 35. На якій стадії у підприємства виникає потреба в кош$ тах? А). Придбання сировини і матеріалів. Б). Найму робочої сили. В). Виробництва продукції. Г). Реалізації продукції. 131
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Д). На кожній з перерахованих стадій. 36. Амортизаційні відрахування — це: А). Джерело відтворення основних доходів. Б). Елемент витрат на виробництво. В). Одночасно і елемент витрат, і джерело відтворення. Г). Фінансовий інструмент. 37. Що залишається у розпорядженні підприємства? А). Чистий прибуток. Б). Податки. В). Плата за кредити. Г). Страхові внески. 38. Що відносять до прямих податків? А). Податок на додану вартість. Б). Податок з реклами. В). Податок на прибуток. Г). Акцизний збір. 39. Прибуток підприємства, що підлягає оподаткуванню, це: А). Сума валового доходу. Б). Різниця між сумою валового доходу та сумою аморти заційних відрахувань. В). Різниця між сумою валового доходу і валових витрат плюс амортизаційні відрахування. 40. На що спрямована фінансово$кредитна підтримка підприємництва? А). На стимулювання виробництва певних товарів. Б). На стримування виробництва певних товарів. В). На стимулювання і стримування виробництва певних товарів. Г). Правильної відповіді немає. 132
Ïðàêòè÷í³ çàâäàííÿ
Ïðàêòè÷í³ çàâäàííÿ Завдання 1. У чому полягає сутність підприємця? Наведіть приклади випадків, коли інтереси підприємців суперечать інтересам су спільства. Яким чином можна розв’язати цю суперечність? Завдання 2. Побудуйте схему, за якою визначте загальні та особливі (специфічні) риси понять “підприємець”, “власник”, “госпо дар”, “новатор”. Завдання 3. Як функції підприємництва поєднані з основними функціями підприємця? Побудуйте схему взаємозв’язку між функціями підприємництва та функціями підприємця. Завдання 4. Фірма функціонує в машинобудівній промисловості. Найбільша частина її витрат іде на придбання й утримання об ладнання, будівель. Друга фірма функціонує як юридична, профіль якої визначають висококваліфіковані й високоопла чувані фахівці. Третя фірма тільки розпочинає свою діяльність і шукає власне місце на ринку. Які фактори збільшення підприємницького доходу мають, на ваш погляд, першочергове значення для кожної з цих фірм? Завдання 5. Що є спільного та відмінного у понять: “нормальний (зви чайний) прибуток” і “економічний прибуток (надприбуток)”? Завдання 6. Визначте найбільш важливі ділові якості (характерні ри си) особливості цивілізованого підприємця. Які із зазначених характерних рис відповідають сучасному українському підприємцю? У чому полягають основні перешкоди для фор мування ділових якостей особистості українського підприємця? Наведіть конкретні приклади. 133
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Завдання 7. Самостійно охарактеризуйте поняття “фізична особа” і “юридична особа”. Які, на вашу думку, форми підприємниць кої діяльності найбільш притаманні юридичним особам? Роз крийте переваги й недоліки приватного та колективного підприємництва. Завдання 8. Який зміст вкладається у поняття “виробниче підприємництво”? Чи не вбачаєте Ви суперечності в поєднанні понять “виробництво” і “підприємництво”? Завдання 9. Розкрийте принципову схему виробничого підприєм ництва, назвіть основні ресурси виробничого підприємництва та його фактори. Чому, на Вашу думку, перед Україною поста ла гостра потреба у виробничому підприємництві? Завдання 10. Наведіть схему здійснення торговельної операції. Охарак теризуйте ресурси та фактори комерційного підприємництва. Поясніть, яким чином утворюється прибуток від комерційної діяльності. Завдання 11. Про посередництво дуже часто говорять як про не потрібний та шкідливий вид підприємницької діяльності. Чи можете ви погодитися з таким твердженням? Яку роль відігра ють посередники в бізнесі? Чи вважаєте Ви правомірним відносити посередництво до бізнесу послуг? Доповніть фразу: “Посередник — це особа, яка стоїть між... та...”. Завдання 12. Розкрийте принципову схему фінансово кредитного підприємництва. Що дає людям купівля та продаж грошових коштів? Яким чином фінансовий підприємець отримує прибу ток, за чий рахунок цей прибуток виникає? Завдання 13. На якій підставі страхову діяльність можна назвати підприємницькою? Поясніть, яким чином підприємці, що 134
Ïðàêòè÷í³ çàâäàííÿ
здійснюють страхову діяльність, отримують прибуток, за який рахунок вона виникає. Чи ризикує страхова компанія? Завдання 14. Яку організаційно правову форму підприємницької діяльності Ви оберете на початку бізнесової діяльності? По ясніть чому. Завдання 15. Чому банкіри неохоче надають кредити партнерствам (то вариствам) і особливо одноосібним володінням? Завдання 16. Якою організаційно правовою формою, на Ваш погляд, має бути підприємництво, що виробляє: а) кораблі; б) побуто ву техніку; в) зошити; г) автомобілі; д) одяг; е) пиріжки? По ясніть. Завдання 17. Якого розміру, на Ваш погляд, має бути підприємство, що виробляє автомобілі, меблі, зошити, комп’ютери, взуття, побу тову техніку, й чому? Завдання 18. За даними табл. 5.2 розрахуйте динаміку змін кількості малих підприємств та зайнятих на них осіб в Україні за 1991–1999 рр. Побудуйте графік цих змін та поясніть причини таких коливань. Завдання 19. Розрахуйте, використовуючи дані табл. 5.2, скільки чо ловік у середньому припадало на одне мале підприємство у 1991–1999 рр. Проаналізуйте тенденцію змін цього показника. Завдання 20. Доведіть, що селянське (фермерське) господарство є однією з форм підприємницької діяльності. Завдання 21. Побудуйте схему виробничо економічних відносин се лянського (фермерського) господарства з державними, колек тивними, орендними та іншими підприємствами і ор 135
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
ганізаціями, господарськими товариствами, окремими грома дянами. Завдання 22. Як Ви розумієте діяльність селянського (фермерського) господарства на умовах самоокупності? Проаналізуйте ос новні складові самоокупності селянського (фермерського) господарства. Завдання 23. Проаналізуйте за конкретними даними стан розвитку се лянського (фермерського) господарства у вашому регіоні (селі, районі, області). Завдання 24. Які існують підстави для припинення діяльності селянсь кого (фермерського) господарства? Що було підставою при пинення діяльності селянського (фермерського) господарства у вашому селі (районі)? Завдання 25. Використовуючи зразок (додаток ), розробіть бізнес план для вашої майбутньої фірми. Завдання 26. Зробіть розрахунки фінансового плану бізнес плану ва шої майбутньої фірми. Завдання 27. Організуйте проведення презентації бізнес плану, вико ристовуючи основні цілі, завдання та різні способи підвищен ня ефективності презентації бізнес плану. Завдання 28. Виручка від реалізації продукції становить 560 тис. грн, сукупні витрати — 290 тис. грн. Визначте розмір прибутку. Завдання 29. Оборотні кошти підприємства — 120 тис. грн. Термін од ного обороту — 90 днів. Визначте річну суму оборотних коштів. Для розрахунків використовуйте величину — 360 днів. 136
Ïðàêòè÷í³ çàâäàííÿ
Завдання 30. Загальна сума прибутків підприємства — 240 тис. грн. Ве личина податків з прибутку становить 80 тис. грн, чистий при буток — 48 тис. грн. Розрахуйте величину частини прибутку, яка може бути використана. Завдання 31. Визначте ціну продажу одного виробу, якщо відомо, що витрати на виробництво становлять 70 грн, прибуток — 10 грн, а ставка ПДВ — 20 %. Завдання 32. Валові витрати підприємства становлять 200 тис. грн. Су ма амортизаційних відрахувань — 120 тис. грн. Валовий дохід — 400 тис. грн. Визначте розмір податку на прибуток підприємства. Завдання 33. Підприємство має два варіанти ризикованого вкладення капіталу. У першому варіанті дохід становить 10 тис.грн, а збитки — 3 тис.грн, у другому — дохід — 15 тис.грн, а збитки — 5 тис.грн. Який варіант більш ризиковий? Завдання 34. Вибухом зруйновано цех підприємства. Вартість устатку вання цеху 100 тис.грн. У цеху знаходилася продукція на 20 тис.грн. Для розчистки території підприємець витратив 1 тис.грн. Сума від здачі металобрухту — 2 тис.грн. Яка буде су ма прямих збитків? Завдання 35. Підприємець одержав у банку кредит у сумі 100 тис.грн під 10% річних і терміном погашення 4 роки. У кредитній угоді обговорено робити погашення позички два рази на рік однако вими частинами. Скласти графік погашення кредиту.
137
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Òåìè ðåôåðàò³â 1. Підприємець — центральна постать ринкової економіки. 2. Соціально психологічний портрет сучасного вітчизня ного підприємця. 3. Генерування ідей — визначальна риса підприємця. 4. Стан та проблеми реалізації правового статусу підприємця. 5. Формування нової генерації підприємців — справа дер жавна. 6. Проблеми та перспективи розвитку приватного підприємництва в Україні. 7. Виробниче підприємництво — найважливіший вид підприємницької діяльності. 8. Історія розвитку комерційного підприємництва. 9. Роль та значення посередницького підприємництва. 10. Фінансово кредитне підприємництво в Україні. 11. Роль і місце фірми в ринковій економіці. 12. Одноосібне володіння як початкова форма підприємницької діяльності. 13. Основні переваги та недоліки організаційно правових форм підприємницької діяльності. 14. Місце і роль малого підприємництва в ринковій еко номіці. 15. Мале підприємництво — початок Вашого бізнесу. 16. Переваги та недоліки малого підприємництва. 17. Проблеми становлення та розвитку малого підприємництву у Вашому регіоні. 18. Підтримка малого підприємництва — справа державна. 19. Проблеми та перспективи підготовки кадрів для мало го підприємництва. 20. Проблеми фінансового забезпечення розвитку малого підприємництва в Україні. 21. Селянське (фермерське) господарство як форма підприємництва. 138
Òåìè ðåôåðàò³â
22. Тенденції та проблеми розвитку селянського (фер мерського) господарства в Україні. 23. Основні напрями державної підтримки селянських (фермерських) господарств. 24. Позитивний досвід розвитку селянських (фермерсь ких) господарств у Вашому районі (області). 25. Сільськогосподарська освіта як важлива передумова розвитку фермерських господарств в Україні. 26. Бізнес план — основа успіху. 27. Стратегічне планування у підприємницькій діяльності. 28. Бізнес план у ринковій системі господарювання. 29. Сутнісна характеристика бізнес плану. 30. Структура, логіка розробки та оформлення бізнес пла ну. 31. Презентація бізнес плану (цілі, завдання та організація проведення). 32. Роль фінансів у підприємницькому управлінні. 33. Самофінансування у підприємницькій діяльності. 34. Прибуток — узагальнюючий показник фінансової діяльності. 35. Фінансові показники підприємницької діяльності. 36. Кредитування як форма фінансової підтримки підприємництва. 37. Особливості оподаткування інноваційного підприємництва. 38. Розвиток системи оподаткування: світовий досвід та реалії України. 39. Підприємництво у фінансовій сфері. 40. Фінансове забезпечення підприємницької діяльності банківськими установами.
139
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ñôåðè ï³äïðèºìíèöüêî¿ ä³ÿëüíîñò³ Агент (лат. аgens — діючий) — посередник між покупцями і продавцями, який у комерційній діяльності виконує також функції брокера, дилера тощо; діє за дорученням і від імені іншої особи в рамках агентської угоди за певну винагороду. Акредитив — платіжний документ, за яким кредитна уста нова дає розпорядження іншій кредитній установі негайно сплатити пред’явнику акредитива певну суму грошей за раху нок спеціально заброньованих коштів шляхом заповнення ак редитивного листа. Акціонерне товариство — форма організації господарсь ких об’єднань, що базується на залученні грошових коштів за рахунок емісії і продажу акцій; компанія, яка створена юри дичними особами, має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості і відповідає за своїми зобов’язаннями лише майном товариства. Акціонерне товариство може бути відкритого (акції розповсюджуються відкритою передплатою або продажем на фондових біржах) та закритого (акції розповсюджуються лише серед своїх працівників) типу. Акціонерний капітал — основний капітал акціонерного товариства; створюється за рахунок випуску акцій. Розрізня ють акціонерний капітал: статутний — записаний (зафіксова ний) у статуті; передплатний — акумульований передплатою акцій; сплачений — фактично внесений під час передплати. Акція — один з видів цінних паперів, що засвідчує участь її власника у формуванні статутного фонду акціонерного това риства і дає право на отримання відповідної частки прибутку у формі дивіденду. Акції випускаються іменними і на пред’яв ника; можуть бути звичайними (простими) і привілейовани ми, засновницькими; акціями трудового колективу підприємств і акціонерних товариств. 140
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
Асоціація (союз, спілка) — найпростіша форма договірно го об’єднання підприємств та інших підприємницьких струк тур з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціації (союзи, спілки) не мають права втручатися у вироб ничу і комерційно фінансову діяльність будь яких їхніх учас ників (членів). За кількістю членів асоціації бувають менши ми, ніж союзи і спілки. Останні можуть створюватися і на за гальнодержавному рівні (наприклад, Український союз про мисловців і підприємців — УСПП). Аукціон — спосіб продажу товарів через прилюдний торг у заздалегідь визначений час у певному місці. До товарів, що виставляються на аукціонний продаж, належать конкретні то вари, нерухомість, цінні папери, кредитні ресурси, валюта. Пропоновані на аукціон товари мають певну стартову ціну, а їх аукціонний продаж здійснюється партіями, або лотами. Крім добровільних можуть проводитися так звані примусові аукціони. Останні організують судові органи або органи влади з метою продажу майна неплатоспроможних боржників (бан крутів), реалізації безгосподарного майна, що перейшло дер жаві за правом успадкування або в результаті конфіскації. Аукціонатор — власник товару, який виставлено на аукціонний продаж. Аукціонер — потенціальний покупець того товару, що ви ставляється на прилюдний торг на аукціоні. Аукціоніст — орган (особа), що організує і проводить аукціон з продажу (реалізації) певних товарів. Банкрутство — встановлена в судовому порядку фінансо ва (боргова) неспроможність підприємницьких структур (підприємств, компаній, банків тощо), припинення ними пла тежів за борговими зобов’язаннями, внаслідок чого вони втра чають право самостійно управляти та розпоряджатися своїм майном. Це право переходить до осіб, які призначені для уп равління майном боржника і примусової ліквідації підприємства або іншої підприємницької структури. Претензії кредиторів з моменту банкрутства тих чи інших ор ганізаційних утворень пред’являються до осіб, що займаються 141
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
ліквідацією збанкрутілих структур, і задовольняються в кон курсному порядку на основі чинного законодавства. Бартер — форма натурального товарообміну, за якої певна кількість одного або кількох товарів (видів продукції) обмінюється на еквівалентну за ціною кількість іншого това ру, але на безгрошовій основі. Бізнес (англ. business — справа, заняття) — будь яка еко номічна діяльність в умовах ринкової системи господарюван ня, що приносить власнику певний зиск (прибуток). Бізнес план — розроблений у письмовій формі документ, що всебічно висвітлює суть і перспективи будь якого пропо нованого комерційного заходу (зокрема інноваційного, інвес тиційного або іншого проекту) і подається потенційному інве стору з метою переконати його в ефективності інвестування. Біржа праці — організаційне утворення для обліку потреб і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією необхідного перенавчання. В Україні функції та ких організаційних утворень виконують центри зайнятості на селення. Брокер (англ. broker — комісіонер, маклер) — посередник при укладанні угод між продавцями і покупцями товарів (цінних паперів, валюти тощо). Зазвичай брокери працюють на товарних і фондових біржах, отримуючи за свою діяльність певну винагороду у вигляді обумовленого заздалегідь відсотка від вартості проданого товару або виплати фіксованої суми за продану одиницю товару (цінних паперів, валюти). Валюта — 1) грошова одиниця певної країни та її тип; 2) грошові знаки іноземних держав, що використовуються в міжнародних розрахунках; 3) національна (міжнародна, регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжні кош ти (наприклад, ЕКЮ — умовна міжнародна розрахункова оди ниця країн — членів ЄЕС). Залежно від країни — емітента гро шових коштів розрізняють національну та іноземну валюту, а залежно від режиму використання — конвертовану (повністю чи частково) і неконвертовану. Валютна біржа — організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі по 142
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
питу і пропонування. Нині валютні операції, як правило, зосе реджені у великих банках. В Україні функціонує Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), що постійно здійснює торги іноземною валютою за її поточним ринковим курсом стосовно національної грошової одиниці. Операції з купівлі і продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійсню вати тільки її члени, які діють від свого імені і за свій рахунок чи за рахунок своїх клієнтів. Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки, що мають ліцензії на проведення ва лютних операцій. Для купівлі або продажу валюти фізичними особами в Україні існує широка мережа пунктів для обміну ва лют за їхнім ринковим курсом. Вексель — письмове боргове зобов’язання встановленої форми, що дає його власнику (векселетримачу) право вимага ти від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей. Простий вексель виписується та підписується боржником. Переказний вексель (тратта) оформляється кре дитором (трасантом) і є наказом боржнику (трасату) про спла ту у зазначений строк визначеної суми грошей іншій особі (ремітенту). Виробнича кооперація — форма співробітництва, за якої закінчений виробничий цикл здійснюється всіма співпрацюю чими партнерами, а кожний з них виконує лише свою частку робіт щодо виробництва певних конструктивних елементів (деталей, вузлів, складальних одиниць) і складання готових виробів. Грошовий потік — основний показник, що характеризує ефект інвестицій у вигляді повернених інвестору грошових коштів. Величина грошового потоку складається з чистого прибутку і суми амортизаційних відрахувань від вартості ма теріальних і нематеріальних активів фірми. Демпінг — продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами, нижчими за витрати виробництва. Депозити — 1) грошові суми, внесені на зберігання в кре дитні установи (банки), на які вкладникам (юридичним і фізичним особам) виплачується певний відсоток; 2) цінні па 143
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
пери (акції, облігації), внесені на зберігання у кредитні устано ви; 3) внески на сплату митних зборів та в адміністративні ор гани. Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника на одержання депозитів. Розрізняються депозитні сертифіка ти до запитання і строкові. Перші дають право власнику отри мати певну суму грошей після пред’явлення депозитного сер тифіката. На других зазначається строк внеску і розмір належ ного відсотка. Державний контракт — письмовий документ, що засвідчує намір (бажання) держави в особі уповноважених Кабінетом Міністрів України галузевих і функціональних міністерств України, державних комітетів та прирівняних до них інших інституціональних утворень закупити на певних умовах конкретні обсяги продукції для поповнення держав них резервів і забезпечення споживачів, потреби яких фінан суються за рахунок державного бюджету. Державний фонд зайнятості — спеціальний фонд для фінансування заходів, пов’язаних безпосередньо з діяльністю центрів зайнятості населення (проведення профорієнтації, професійного навчання вивільнених працівників та без робітних, виплата тимчасової допомоги по безробіттю; надан ня безвідсоткової позики безробітним для започаткування підприємницької діяльності; оплати праці працівників служб зайнятості населення). Він формується за рахунок асигнувань з бюджетів різного рівня, внесків суб’єктів підприємницької діяльності та добровільних пожертвувань громадських ор ганізацій, окремих фізичних осіб та іноземних громадян і фірм. Дилери — юридичні або фізичні особи (посередницькі структури), які здійснюють перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок. Вони отримують певний прибуток, що формується як різниця між ціною продажу і ціною придбання товару дилером. Відповідно до особливих умов дилерського договору дилери можуть надавати замовникам інформацію 144
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
стосовно кон’юнктури ринку, послуги рекламного характеру, а також здійснювати післяпродажне обслуговування технічних виробів. Дистриб’ютори — посередники, що спеціалізуються на придбанні товарів безпосередньо у виробників та реалізації (розподілі) цих товарів постійним клієнтам. Розрізняють два типи дистриб’юторів: перший — дистриб’ютори товарів про мислового призначення; їхніми партнерами є підприємці, що продукують готову для споживання продукцію; другий — дис триб’ютори, які продають товари роздрібній мережі. Ділова етика (етика підприємництва) — сукупність пев них принципів, правил і норм господарської поведінки підприємців (бізнесменів). Вона є водночас моральною і еко номічною категорією. До загальноприйнятих етичних норм бізнесу належать: досягнення найвищої продуктивності та найбільшого прибутку без завдання шкоди довкіллю, здійснення чесної (за встановленими правилами) конкуренції; дотримання принципу “техніка для людини, а не навпаки”; ви користання таких форм участі працівників фірми у її справах, які сприяють зміцненню почуття відповідальності; орієнтація на матеріальні інтереси, проте з дотриманням морально етич них принципів поведінки. Діловодство — специфічна діяльність зі створення доку ментів (документування) та організації роботи з документами (рух, пошук, зберігання). У великих фірмах діловодством зай мається окремий структурний підрозділ — канцелярія. Договір (контракт, угода) — форма закріплення парт нерських зв’язків, а саме: предмета договору, взаємних прав і обов’язків, наслідків порушення домовленостей. Договірна ціна — ціна, що встановлюється за згодою парт нерів (продавців і покупців) з урахуванням основних ринко вих чинників. Договір поставки — офіційна угода між партнерами (підприємствами, організаціями) на поставку виготовлювачем покупцю продукції в установлений термін, належного асорти менту та якості зі своєчасною оплатою споживачем. 145
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Договір поручительства — договір, що укладається між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником) і є доповненням до кредитного договору. Поручитель зо бов’язується відповідати перед кредитором так само, як і боржник; він повинен протягом зазначеного періоду після на стання строку платежу відшкодувати кредитору несплачену боржником суму. Договір про спільну діяльність — нескладний документ господарського призначення, згідно з яким організується спільна діяльність без створення для цієї мети юридичної осо би. Такий договір фактично свідчить про створення простого товариства, учасники котрого об’єднують майно і зусилля за для досягнення загальної господарської або іншої мети. У цьо му договорі істотною є умова щодо здійснення учасниками майнових або грошових внесків, які стають загальною пайо вою власністю. Дотація — державна виплата, яка надається в безповорот ному порядку тій або іншій підприємницькій структурі, що за знала економічної скрути за об’єктивних причин. Емітенти — органи організаційно економічного уп равління народним господарством країни, що випускають в обіг гроші (у готівковій і безготівковій формах), акції, облігації, скарбничі векселі та інші цінні папери. В Україні емітентами грошових знаків та цінних паперів є Національний банк України, комерційні та інвестиційні банки, фірми (підприємства, компанії, організації). Ефект — результат, що у кінцевому підсумку очікується або фактично досягається за рахунок здійснення інвестицій. Він може виражатись у додатковій сумі товарообігу (обсягу продажу), валового або чистого доходу (прибутку), грошового потоку тощо. Ефективність — кількісне співвідношення показників ре зультатів (ефекту) і витрат на їх (його) досягнення. В інвес тиційній діяльності основним показником результатів є абсо лютна величина приведеного грошового потоку, а витрат — об сяг інвестованого капіталу. 146
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
Застава — один із способів забезпечення зобов’язань май ном (рухомим і нерухомим), яке може бути продано з аукціону в разі невиконання боржником узятих зобов’язань. Під заста ву видаються різнонапрямлені кредити. Зовнішнє середовище — зовнішні умови та чинники здійснення підприємницької діяльності, що не залежать від фірми (підприємства, організації), але мають буги обов’язково враховані нею (ним) у розробці стратегії її (його) розвитку, бізнес плану тощо. Імідж — формування і підтримання сталого позитивного враження клієнтів (покупців) та комерційних контрагентів від товару (послуг) і підприємства (підприємця), яке виготовляє і реалізує цей товар. Високий імідж, як правило, оцінюється че рез гудвіл, тобто рівень репутації фірми, завойованих нею мар кетингових позицій на ринку, відпрацьованості внутрішньої технології діяльності та інших нематеріальних її активів. Інвестиції — сукупність витрат, що реалізують, як прави ло, довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності; всі види майнових і інтелектуальних цінно стей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій фізичних і юридичних осіб та держави щодо реалізації інвес тицій. Інвестиційна компанія — різновид кредитно фінансових інституцій, які акумулюють грошові кошти приватних інвес торів з допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань), а також вкладення цих коштів в акції й облігації у власній країні та за кордоном. Така компанія купує, тримає і продає цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал. Інвестиційна політика — комплекс господарсько уп равлінських рішень її суб’єктів (держави, юридичних і фізич них осіб), що визначає конкретні спрямування інвестицій, за ходи щодо їхнього нагромадження і використання у пріори 147
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
тетних та економічно вигідних сферах діяльності (створення і модернізація основних фондів; поповнення до нормативного рівня оборотних коштів; науково технічна продукція; інтелек туальні цінності тощо). Інвестиційна привабливість фірми — інтегрована фінан сово економічна оцінка тієї чи іншої фірми як потенційного об’єкта інвестування. Використовується інституціональними та індивідуальними інвесторами для визначення доцільності й ефективності вкладення власного капіталу. У сучасній практиці господарювання застосовується двоас пектний підхід до оцінки інвестиційної привабливості діючої фірми. Перший аспект передбачає встановлення і оцінку кон кретної стадії життєвого циклу фірми, а другий — аналітичну оцінку її фінансово економічного стану. Інвестиційно привабли вими вважаються фірми, що знаходяться на перших чотирьох (з можливих шести) стадіях розвитку: 1) “народження”; 2) “дитин ство”; 3) “юність”; 4) “рання зрілість”; 5) “остаточна зрілість”; 6) “старіння”. Безпосередня оцінка інвестиційної привабливості фірми як об’єкта інвестування здійснюється за допомогою кон кретних розрахунків показників оборотності та ліквідності ак тивів, прибутковості капіталу і її фінансової стійкості. Інвестиційна програма — окрема частина реалізовуваного інвестиційного портфеля фірми. Як правило, інвестиційна програма охоплює певну кількість інвестиційних проектів, що мають бути реалізовані у найближчі роки. Інвестиційна стратегія — формування системи довгостро кових цілей інвестиційної діяльності фірми і вибір найефек тивніших шляхів їх досягнення. Інвестиційний менеджмент — процес управління всіма ас пектами інвестиційної діяльності фірми (підприємства, ор ганізації). Інвестиційний портфель — сформований фірмою перелік об’єктів реального (виробничого) і фінансового інвестування з урахуванням її інвестиційних цілей. Інвестиційний проект — об’єкт реального інвестування, намічений до реалізації у формі придбання або введення в дію 148
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
нових, технічно переозброєних, розширених, реконструйова них виробничо майнових (іншого призначення) комплексів підприємницької діяльності. Сутнісно змістова характеристи ка інвестиційного проекту подається у розробленому бізнес плані: стисла — в його резюме; повна (детальна) — в окремих його розділах. Інвестиційний сертифікат — цінний папір, що випус кається в обіг тільки інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією та дає право його власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційний фонд — юридична особа, що заснована як акціонерне товариство і здійснює діяльність виключно у сфері спільного інвестування. Інвестиційні фонди, як правило, бува ють закритого і відкритого типу. Інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, який прий має рішення щодо вкладення власних, позичених або залуче них майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвесту вання. Інноваційна модель підприємництва — уявний процес підприємницької діяльності, що передбачає активне викорис тання нових управлінських рішень задля постійного зростан ня економічної та соціальної ефективності господарювання. За цією моделлю підприємництва господарські дії базуються переважно на досягненнях науково технічного та ор ганізаційного прогресу. Вони охоплюють ретельне вивчення зовнішнього підприємницького середовища з метою пошуку найбільш ефективних технічних, організаційних, економічних і соціальних рішень, аналіз можливостей конкурентів, прак тичну реалізацію завдань (проблем) згідно з вибраною кон цепцією дій. Іноземні інвестиції — довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в різні галузі економіки, реалізація вивозу підприємницького капіталу у країни реципієнти, ство рення за кордоном філій або дочірних підприємств, спільних підприємницьких структур. Іноземні інвестиції бувають прямі та портфельні. До прямих інвестицій належать вкладення 149
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
капіталу, що забезпечують контроль інвестора над закордон ними фірмами (підприємствами, організаціями), а до порт фельних — вкладення капіталу в акції закордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав. Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються під заставу нерухомості — землі та будівель виробничого і житлового призначення. Такий кредит надають переважно спеціалізовані іпотечні банки. Неповернення заборгованості в строк призводить до втрати нерухомості позичальником. Капітал — сукупність матеріальних та грошових коштів, а також інтелектуальних здобутків, використовуваних у процесі виробництва та інших сферах діяльності з метою отримання прибутку. У більш вузькому значенні — активи фірми (підприємства) за мінусом її зобов’язань (заборгованості). Капітал акціонерного товариства — сукупність індивіду альних капіталів, об’єднаних через емісію та розміщення акцій і облігацій; він є власним стартовим капіталом акціонерного товариства і може збільшуватись за рахунок капіталізації пев ної частки отримуваного фірмою (підприємством) прибутку та додаткової емісії цінних паперів. Капітальні вкладення — інвестиції у відтворення основ них фондів і на приріст матеріально виробничих запасів. Вони є реальними (виробничими) інвестиціями і здійснюються у формі нового капітального будівництва, технічного переозб роєння, реконструкції та розширення діючих виробничих об’єктів і об’єктів соціальної інфраструктури фірми (підприємства, організації). Класична модель підприємництва — уявна сукупність ор ганізаційно економічних заходів, орієнтованих на максималь но ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за цією моделлю досить проста і чітко окреслена: оцінка наявних ресурсів; вивчення (аналіз) можливостей досягнення поставленої мети; вибір і викорис тання такої можливості, що зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів. Ця модель, як правило, не засто 150
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
совується у чистому вигляді, частіше вона поєднується з інно ваційною моделлю підприємництва. Командитне товариство — вид господарської організації, яка включає (поряд з учасниками, що несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном) одного або кількох учасників, відповідальність яких обмежується вне ском у майно товариства. Комерційний кредит — кредит, який надають один одно му промисловці й торговці у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Комівояжери — це підприємці посередники, які не просто продають, а й доставляють товари покупцям. Звичайно коміво яжерські функції виконують роз’їзні представники торговель них фірм, котрі пропонують покупцям товари за наявними зразками. З практики господарювання відомо, що вони можуть забезпечувати ефективну рекламу, а також здійснювати після продажне технічне обслуговування реалізованої продукції. Комісіонери — агенти оптовики, що самостійно розпоряд жаються товаром, беручи його на комісію. За здійснення комісійних операцій встановлюється винагорода як певний відсоток від суми торгової операції або різниці між призначе ною комітентом ціною і фактичною продажною ціною. Комітент — сторона в угоді комісії, яка доручає іншій сто роні (комісіонеру) за винагороду комісійний продаж товарів, валюти та цінних паперів. Угода між комісіонером і комітен том укладається в інтересах та за рахунок комітента. Компенсаційна угода (операція) — домовленість про бар тер, але з можливим частковим погашенням заборгованості грошима чи цінними паперами. Конверсія цінних паперів — обмін акцій або облігацій од ного типу на цінні папери іншого типу, що емітовані тією са мою компанією чи різними підприємницькими структурами в межах країни. До таких фінансових операцій належить, напри клад, здійснювана в Україні заміна компенсаційних сер тифікатів на приватизаційні майнові, а останніх—на інвес тиційні сертифікати або акції приватизованих підприємств. 151
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Конкурентоспроможність продукції — це сукупність спо живчих властивостей виробу, що характеризують його відмінність від виробу конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам і з урахуванням витрат на виготовлення цього виробу. Показник конкурентоспромож ності продукції обчислюється як співвідношення її інтегрова ного технічного вимірника та аналогічного параметра конку руючого виробу; якщо це співвідношення є більшим за одини цю, то такий виріб має конкурентні переваги, тобто є конку рентоспроможним на ринку (вітчизняному чи світовому). Конкурентоспроможність товарів можна також визначати за ціновими показниками і прибутковістю. Консалтинг — консультативна діяльність щодо широкого кола питань і проблем розвитку та підвищення ефективності підприємництва. Така діяльність за певну (обумовлену дого вором) винагороду може здійснюватися як індивідуальними консультантами, так і спеціалізованими організаціями. Консигнація — вид торгово посередницьких послуг, коли посередник (в даному випадку — консигнант) реалізує товар із власного складу на основі договору доручення. Діяльність консигнанта, котрий має власні складські приміщення і одно часно є покупцем оптовиком, полягає в тому, що він бере то вари на відповідальне зберігання з наступною їх реалізацією, але при цьому зобов’язується не продати, а лише запропонува ти продукцію можливому покупцеві за першої нагоди. В ос новному консигнація поширена у сфері оптових поставок ок ремих партій товарів у роздрібну мережу. Консорціум — тимчасове статутне об’єднання промисло вого і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснен ня спільного інноваційно інвестиційного чи іншого госпо дарського проекту). Консорціуми можуть бути не лише національні (міжгалузеві), а й міжнародні (для прикладу мож на назвати Міжнародний консорціум супутникового зв’язку). Контрольний пакет акцій — частка акцій, що зосереджена в руках одного власника і дає можливість здійснювати фактич 152
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
ний контроль за діяльністю акціонерного товариства. Теоретич но він має становити понад 50 % суми випущених акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки не всі акціонери мають право голосу та можливість брати участь у загальних зборах. Концерн — організаційна форма статутного об’єднання різногалузевих підприємницьких структур, що характери зується органічним поєднанням власності та контролю з вико ристанням (найчастіше) принципу диверсифікації вироб ництва. Суб’єкти господарювання, що інтегруються в концерн, зазвичай втрачають свою економічну самостійність. У сучас них умовах спостерігається тенденція до збільшення кількості міжнародних концернів. Корпорація — 1) товариство, союз, група осіб, що об’єдну ються добровільно за ознакою спільності (однаковості) про фесійних або групових інтересів; 2) широко використовувана форма акціонерного товариства. В Україні корпораціями вва жають договірні об’єднання, створювані за принципом суміщення виробничих, наукових і комерційних інтересів з де легуванням окремих повноважень кожним з його членів цент ралізованому керівництву. Котирування — встановлення курсів іноземних валют, цінних паперів, цін на біржові товари відповідно до чинних за конодавчих норм та усталеної практики. Кредит — позичка на певний строк у грошовій або то варній формі на умовах повернення і сплати відсотка за кори стування. Існують три форми кредиту — банківський, держав ний, комерційний. Банківський кредит надається банками у грошовій формі підприємствам і організаціям, населенню (пе реважно індивідуальним підприємцям), державі. Особливою формою є державний кредит, коли позичальником виступає держава чи місцеві органи влади, а кредит полягає у випуску державних цінних паперів (облігацій) і використовується для покриття частки державних видатків. Комерційний кредит на дається одним підприємством іншому у вигляді продажу то варів з відстрочкою платежу; він обслуговує лише обіг товарів і оформлюється векселем. 153
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Кредитна лінія — згода банку (надається фірмі позичаль нику) здійснювати надання позик у майбутньому в розмірах, що не перевищують обумовлені заздалегідь межі. Лізинг — договір на право користування устаткуванням та іншим майном на основі орендних відносин. Найпоширеніши ми об’єктами лізингу є устаткування, транспортні засоби, тех нології, ліцензії, “ноу хау”, програмні продукти тощо. Вартість лізингу формується за рахунок регулярних платежів, що охоп люють амортизаційні відрахування і проценти за кредит. Ліквідність активів — здатність активів фірми до викори стання їх як безпосередніх засобів платежу або до швидкого їх перетворення в грошову форму без втрати поточної (реальної) вартості. Ліцензія — дозвіл, який надається державними органами юридичним і фізичним особам на здійснення певних видів суспільно корисної діяльності, у тому числі зовнішньоеко номічної. Ліцензування — одна з форм співробітництва у сфері ви робництва, за якої суб’єктами відносин виступають ліцензіар (той, хто володіє певними правами) та ліцензіат (той, кому такі права передаються на постійній чи тимчасовій основі). Ліцензіар укладає угоду з ліцензіатом, відповідно з якою ос танньому передаються права на використання патенту, товар ного знака, будь якої значущої науково технічної новинки за певну винагороду: пашуальний платіж (фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода); (роялті (періодичні або по точні відрахування у формі фіксованого відсотка від фактич ного економічного ефекту, що його має ліцензіат). Ломбарди — кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна (предметів особистого користування і домашнього вжитку). Позики видаються на строк до трьох місяців у розмірі до 75 % суми оцінки заставлених речей і до 90 % — виробів з дорогоцінних металів. Оцінка предметів, що здаються на зберігання чи під заставу для отримання позики, встановлюється за домовленістю сторін (виробів з доро гоцінних металів — за державними розцінками). 154
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
Лот — неподільна партія товарів, що виставляється на аукціон; одиниця торговельних угод на біржах (наприклад 100 акцій). Мале підприємство — підприємство (фірма, організація) з невеликою кількістю штатного персоналу. В Україні малими вважаються підприємства: у промисловості і будівництві — з чисельністю персоналу до 200; в інших галузях виробничої сфери — до 50; у науці та науковому обслуговуванні — до 100; у галузях невиробничої сфери — до 25; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Маркетинг (англ. marketing — ринок, збут) — система ор ганізації діяльності фірми у процесі товарного відтворення, що включає комплексне вивчення ринку, планування асорти менту продукованих товарів, здійснення певної політики цін, рекламу і стимулювання збуту, управління реалізацією та післяпродажним сервісом продукції. Менеджери — наймані працівники, фахівці з управління певними видами підприємницької діяльності, які належать до керівного складу фірм, компаній, фінансових установ і банків, їхніх структурних підрозділів і наділяються виконавчою вла дою. Менеджмент — сукупність певних організаційно еко номічних методів управління всіма стадіями і видами адекват них процесів і явищ на рівні різних суб’єктів господарювання. Залежно від охоплення основних видів діяльності підприємницьких структур розрізняють менеджмент: науко во технічного і організаційного прогресу, маркетинговий, інвестиційний, виробничий, фінансовий, торговельний тощо. Міжнародна підприємницька діяльність — це спільний бізнес у сфері практичної реалізації форм міжнародних еко номічних відносин, її можна трактувати як науково технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю (бізнесо ву діяльність) суб’єктів господарювання двох або більше країн. До основних суб’єктів міжнародної підприємницької ді яльності (бізнесу) належать фізичні та юридичні особи, інсти туціональні і добровільні об’єднання останніх, міжнародні ор 155
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
ганізації. За рівнем інтернаціоналізації розрізняють такі фор ми міжнародного бізнесу: 1) окремі зовнішньоекономічні опе рації (експортно імпортні, лізинг, посередницькі послуги); 2) різноманітна промислова кооперація — науково технічна, ви робнича, сервісна; 3) спільне підприємництво (спільні підприємства, ліцензування, управління за контрактами); 4) комплекс територіально виробничих і багатосторонніх міжна родних зв’язків (прикордонна і прибережна торгівля, спільні вільні економічні зони, формування консорціумів, реалізація концесійних угод тощо). Моніторинг — постійний нагляд за різнонапрямленою діяльністю суб’єктів господарювання і підприємництва. Пер шочергову увагу приділяють моніторингу фінансово вироб ничої й екологічної діяльності окремих суб’єктів господарю вання. Нематеріальні активи — цінності, які не є фізичними об’єктами, але мають вартісну оцінку (патенти, ліцензії, “ноу хау”, товарні знаки тощо) та є в розпорядженні підприємства (фірми). Ноу хау (англ. know how — знати як) — сукупність різних знань науково технічного, виробничого, організаційно го, економічного і правового характеру; дослідних даних (інформації) щодо певної технології, професійної діяльності фірми, що не стали загальновідомим надбанням, не запатенто вані, не захищені правами промислової (інтелектуальної) власності і через це належать, як правило, до комерційної таємниці. Об’єкти інвестування — реальні інвестиційні проекти, об’єкти нерухомості, різноманітні фінансові інструменти (на самперед інструменти фондового ринку), що є предметом інвестування. Оборотний капітал (оборотні активи) — сукупність коштів фірми, вкладених в оборотні фонди та фонди обігу, що забезпечують безперервний процес виробничо господарської і комерційної діяльності та повністю споживаються протягом виробничого циклу. До оборотних активів належать: вироб 156
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
ничі запаси; незавершене виробництво; витрати майбутніх пе ріодів; готова продукція; відвантажена, але не оплачена про дукція; кошти в розрахунках; грошові кошти на рахунках в банках і в касі. Загальний обсяг оборотного капіталу фор мується з власних оборотних активів та позичених (залуче них) оборотних коштів. Одноосібне володіння — підприємство, власником якого є фізична особа або сім’я. Вона отримує певний прибуток (дохід), але несе весь тягар господарського ризику від ведення власного бізнесу. Онкольний кредит — короткостроковий кредит, що повер тається позичальником на першу вимогу банку. Він надається комерційними банками, як правило, під заставу векселів, облігацій, інших цінних паперів та товарів; погашається пози чальником зазвичай з попередженням за 2–7 діб. По онколь них кредитах плата за кредит нижча, ніж по строкових позич ках. Опціон — договірне зобов’язання купити або продати то вар за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону виплачує продавцю певну суму премії. Ризик покупця обме жується розміром цієї премії, а ризик продавця зменшується на величину цієї премії. Організаційна структура управління — це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядко ваність її елементів (виробничих і управлінських підрозділів). У практиці господарювання застосовують кілька типових структур управління: лінійну, функціональну, лінійно функціональну, програмно цільову (проектного управління, впровадження нововведень, матричну). Організаційною основою найбільш поширеної лінійно функціональної системи управління є лінійна підпорядко ваність виконавців і керівників відповідних рангів; для кваліфікованої допомоги лінійним керівникам створюються функціональні служби. Організаційні структури проектного управління об’єднують дві основні ланки: 1) групу розвитку 157
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
(стратегія й наукові дослідження, фінанси і ресурсне забезпе чення); 2) проектні групи (розробка і реалізація проектів ство рення й освоєння нових виробів). Матричні структури інтег рують функціональне та проектне управління, передбачають створення тимчасових проектних груп. Оренда (лат. arrendare — позичати на обумовлений термін) — надання майна в тимчасове користування за певну плату. Відносини орендодавця (власника майна або уповнова женого ним) та орендатора (фізичних або юридичних осіб, спільних підприємств, іноземних держав) засвідчуються дого вором про оренду. Він визначає: склад майна з його вартісною оцінюю на момент здачі в оренду; строки оренди; розмір орендної плати; обов’язки сторін щодо ремонту і відновлення орендованого майна; форму оренди (звичайна, з наступним викупом). Орендна плата складається з амортизаційних відра хувань та частини прибутку (згідно з договором, але не нижче банківського відсотка). Основний капітал (основні активи) — сукупність грошо вих коштів фірми, вкладених в основні фонди (технічні засоби виробництва), що тривалий час беруть участь у процесах ви робничої і комерційної діяльності та переносять на продукцію (послуги) свою вартість частинами — внаслідок щорічних амортизаційних відрахувань. Партнерство (фр. рагtеnаіге — учасник будь$якої спільної діяльності) — юридична форма організації підприємницької діяльності, яка полягає у співробітництві кількох юридичних або фізичних осіб, що беруть участь у діяльності підприємства власним капіталом і особистою працею на основі партнерсько го договору. Партнерські зв’язки — система договірних відносин, які встановлюються між підприємцями (партнерами) і дозволя ють кожному з них досягти очікуваного результату за рахунок обміну плодами своєї діяльності. Період окупності інвестицій — один з показників ефек тивності інвестицій, що характеризує термін (кількість років або місяців), за який вони повністю окупаються; його розрахо 158
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
вують діленням загальної суми інвестицій на середньорічний грошовий потік, приведений до теперішньої вартості. Підприємець — самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Підприємець завжди є власником пев ного капіталу і водночас якоюсь мірою менеджером. Підприємництво — ініціативна господарсько фінансова діяльність суб’єктів різних форм власності в рамках чинного законодавства на свій ризик і під власну фінансову та майно ву відповідальність. До основних типів підприємництва нале жать: малий бізнес, заснований на особистій власності або оренді; спільне та корпоративне підприємництво, що ба зується відповідно на спільній (колективній) та акціонерній власності. Підприємницький договір — форма волевиявлення сторін стосовно безпосереднього здійснення підприємницької діяль ності; він не передбачає (не вимагає) об’єднання підприємців, що домовляються між собою, в певну організаційно правову форму. Підприємницький капітал — усі грошові витрати, які не обхідно здійснити для практичної реалізації підприємницько го проекту і отримання очікуваного економічного ефекту. Він складається з основного та оборотного капіталу (активів). Підприємницький ризик — діяльність підприємця, розра хована на позитивний кінцевий результат (одержання макси мально можливого прибутку), але з небезпекою частково або повністю втратити не тільки сподіваний зиск, а й власний капітал за несприятливих економічних обставин. Повне товариство — вид господарської організації, всі учасники якої здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Позика — передання однією стороною (позикодавцем) у власність іншій стороні (одержувачу позики) грошей або ре чей на певний строк з оплатою (без оплати) відсотка за корис тування. 159
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Посередники — фізичні або юридичні особи, що представ ляють на ринку інтереси виробників чи споживачів, не будучи такими. Зазвичай на ринках і біржах посередницькі функції виконують переважно брокери та дилери, тобто фізичні або юридичні особи, які здійснюють купівлю продаж товарів, цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів від свого імені та за рахунок власних фінансових коштів, але за дорученням іншої особи (принципала). Поточний рахунок — рахунок у банку юридичної або фізичної особи, що служить для зберігання коштів і здійснен ня розрахунків. Початковий (стартовий) капітал — капітал, що вкла дається у будь яку власну справу з самого початку практичної реалізації підприємницького проекту або на початковій стадії підприємницької діяльності взагалі. Прибутковість інвестицій — показник, який характеризує відношення середньорічної суми чистого прибутку (балансо вого прибутку за мінусом обов’язкових платежів із загальної його суми) до обсягу інвестицій. Він відбиває роль прибутку у формуванні загальної дохідності інвестицій. Приватизація — процес трансформації будь якої форми власності у приватну. В загальному вигляді її можна розгляда ти як форму роздержавлення, тобто перетворення державної власності в інші форми привласнення. Головна мета привати зації — передача недостатньо ефективних державних підприємств реальним власникам (господарям), які будуть безпосередньо заінтересовані у підвищенні ефективності своєї підприємницької діяльності. Вирішальне значення у реформу ванні власності має так звана велика приватизація державних підприємств (корпоратизація, акціонування, створення хол дингових компаній тощо). Приватні інвестиції — вкладення фінансових коштів, здійснюване громадянами (фізичними особами) та фірмами недержавних форм власності. Принципал — особа, від імені і на користь якої діє агент (брокер, дилер тощо). 160
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
Принципи підприємництва — вихідні положення і норми організації підприємницької діяльності. Визначальні принци пи підприємництва такі: 1) вільний вибір сфери діяльності, що приносить достатній зиск (прибуток); 2) залучення на доб ровільних засадах майна і коштів юридичних і фізичних осіб; 3) самостійне формування програми виробничої та інших видів діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари і послуги; 4) вільне най мання працівників і оплата їхньої праці без особливих обме жень; 5) вільне розпорядження чистим прибутком; 6) са мостійне здійснення підприємцями — юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності. Проектне фінансування — форма партнерських зв’язків у сфері виробництва, за якої: а) одна із сторін бере на себе зо бов’язання фінансувати реалізацію проекту іншого партнера; б) одна сторона, що має власний розроблений проект, пропо нує його іншій стороні, реалізує і фінансує. Проте в обох ви падках інша сторона має повернути кредит, як правило, у то варній формі (за рахунок частини виробленої продукції після реалізації проекту). Реальні інвестиції — вкладення капіталу у реальні ма теріальні й нематеріальні (інноваційного характеру) активи підприємства. Реальними інвестиціями вважають так звані ви робничі інвестиції, або прості капітальні вкладення. Реінвестиції — повторні додаткові вкладення коштів, одержаних як дохід від інвестиційних операцій. Основною ме тою реінвестицій є одержання підприємницького прибутку, дивіденду або відсотка. Розрізняють реінвестиції фінансові (придбання цінних паперів) і реальні (вкладення в основний і оборотний капітал фірми). Реновація — економічний процес оновлення елементів ос новних виробничих фондів, що вибувають внаслідок фізично го (матеріального) спрацьовування та техніко економічного старіння. Реновація здійснюється заміною ліквідованих еле ментів основних фондів новими, технічно досконалішими. Ви трати на реновацію фінансуються (відшкодовуються) за раху 161
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
нок амортизаційних відрахувань на повне відновлення основ них фондів. Рентабельність — відносний показник ефективності робо ти підприємства. У загальному вигляді він обчислюється як співвідношення прибутку і ресурсів (витрат). Рентабельність має кілька модифікацій. Рентабельність застосовуваних (інве стованих) ресурсів залежно від охоплення елементів останніх може визначатися як рентабельність виробничих фондів, су купних активів, власного (акціонерного) капіталу. Рентабельність товарної (реалізованої) продукції обчис люють як відношення прибутку до повної собівартості загаль ного обсягу відповідної продукції (товарної або реалізованої). Визначають і аналізують також рентабельність певного виро бу (відношення прибутку з одиниці виробу до його собівар тості). Ринкова інфраструктура — сукупність різноманітних суб’єктів сфери обігу, яка забезпечує необхідні умови для нор мального функціонування ринкової економіки. У ринковій інфраструктурі виокремлюють ринки капіталу, засобів вироб ництва і праці. Елементами ринку капіталу є фондова біржа, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди, бро керські контори, страхові компанії, фонд державного майна, державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Ринок засобів виробництва обслуговують товарні біржі, торговель но посередницькі фірми, аукціони, ярмарки, державна інспекція з контролю за цінами і стандартами, антимонополь ний комітет тощо. Інфраструктуру ринку праці становлять: біржа праці, центри і фонд зайнятості населення, державний фонд сприяння підприємництву, пенсійний фонд, фонди ми лосердя тощо. Санація (оздоровлення) — система заходів для запобіган ня банкрутству різних підприємницьких структур (підприємств, банків тощо). Вона здійснюється способом: 1) злиття підприємств та інших організаційних утворень, що опинились на грані банкрутства, з більш міцними за фінансо вим станом; 2) повної або часткової купівлі акцій державою; 162
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
випуску нових акцій та облігацій; 3) зменшення відсотка по облігаціях і відстрочки їхнього погашення; 4) збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій тощо. Сертифікат якості — документ, що підтверджує якість то вару відповідно до укладеного договору (контракту). Він містить, як правило, такі відомості: опис товару, пойменовано го у договорі чи специфікації; місце і дату відвантаження, транспортні реквізити; кількість місць, вага нетто і брутто; да та виготовлення продукції відповідно до маркування на ньо му. Сертифікація продукції — важливий елемент системи уп равління якістю продукції, що полягає в її оцінюванні з обов’язковим документальним оформленням — видачею сер тифіката. В Україні розрізняють обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється тільки в межах державної системи управління суб’єктами господарю вання, охоплює в усіх випадках перевірку та випробування продукції з метою визначення її якісних характеристик і відповідності вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Добровільна сертифікація може здійснюватись на відповідність продукції вимогам, які не є обов’язковими, за ініціативою самих підприємств. Організаційною основою сер тифікації виробів є мережа державних випробувальних центрів з найважливіших видів продукції. Спільне підприємство — форма співробітництва парт нерів, які об’єднують капітал для здійснення спільної вироб ничої діяльності, управління і розподілу прибутку про порційно вкладеному капіталу. Спільне підприємство ство рюється на основі договору кількома юридичними особами різних держав. Стартова ціна — початкова ціна, що встановлюється аукціонатором (власником товару) і аукціоністом (організато ром). З цієї ціни розпочинається торг під час проведення аукціону. Статут підприємства (фірми) — письмовий юридичний документ, який розробляється і затверджується його (її) за 163
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
сновниками та регулює всі сторони діяльності. У статуті наво диться повна характеристика всіх напрямків діяльності підприємства (мета і основні завдання; правова основа діяль ності; перелік майна і коштів; взаємовідносини з бюджетом; формування і розподіл прибутку; управління підприємством; реорганізація і припинення діяльності підприємства). Статутний фонд — сукупність матеріальних ресурсів та коштів, що надається засновником у постійне розпорядження підприємства чи організації. Первісний розмір статутного фонду фіксується в статуті підприємства за його заснування і викорис товується як основне джерело власних коштів для формування основних і оборотних фондів. Сума статутного фонду на початок і кінець звітного періоду відображається в пасиві балансу підприємства (організації) і відповідає залишковій вартості ос новних фондів і мінімальній потребі в оборотних коштах. Стратегія підприємства (фірми) — комплексна програма дій (заходів), яка має забезпечити досягнення її численних цілей у передбачуваному тривалому періоді. Формування стратегії здійснюється у процесі стратегічного планування (далекоглядного передбачення) діяльності підприємства. Субвенція — вид грошової допомоги місцевим органам влади з боку держави; на відміну від дотації спрямовується на фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випад ку порушення її цільового використання. Субсидія — допомога у грошовій формі чи натурою, що надається державою фізичним чи юридичним особам за раху нок коштів державного або місцевих бюджетів. Товариство з додатковою відповідальністю — вид госпо дарської організації, статутний фонд котрої розділений на ча стини, розмір яких визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками у статутний фонд, а за недостатності цих сум — додатково майном, що їм належить, в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного з них. Товариство з обмеженою відповідальністю — ор ганізація, створювана на основі угоди між юридичними особа 164
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
ми та (або) громадянами шляхом об’єднання їхніх внесків за для досягнення загальних цілей. Таке товариство, статутний фонд якого формується лише за рахунок коштів пайовиків, не се відповідальність у межах власного майна, а його учасники — у межах їхніх внесків. Товарна біржа — організаційне утворення, яке спеціалізується на оптовій торгівлі насамперед масовими то варами, що мають чіткі та стійкі якісні параметри. Оптова купівля продаж здійснюються без попереднього огляду (лише за зразками і стандартами) і за заздалегідь встановленими розмірами мінімальних партій продукції. Ринкові ціни форму ються залежно від фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Товарний знак (знак обслуговування) — оригінальна по значка (ім’я, термін, рисунок або їхнє сполучення), яка має правовий захист і призначена для ідентифікації товарів (по слуг). Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування. Товарні знаки розміщу ються на самому товарі або його упаковці. Вони використову ються також у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках фірм (підприємств, організацій тощо). Торговий дім — особлива категорія зовнішньоторговель них фірм, що здійснюють широкий спектр експортно імпорт них операцій, включаючи організацію різнонапрямлених вис тавок і проведення активної реклами. Торговий дім не відоб ражає конкретної організаційно правової форми відповідної фірми, а вказує лише на профіль її діяльності. За умови вихо ду на зовнішній ринок торгові доми можуть засновувати свої представництва в інших країнах. Траст — компанія, що інвестує свої та залучені кошти в різноманітні об’єкти народного господарства країни. Управління за контрактом — форма виробничих послуг, сутність якої зводиться до такого: один з підприємців передає іншому “ноу хау” в галузі управління, а другий забезпечує інвестування; за своєю суттю вона є експортом управлінських послуг, а не капіталу. 165
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Установчий договір — форма договору, що укладається засновниками товариств, спільних підприємств, суб’єктів рин кової інфраструктури. У ньому зазначається, для чого і на яких засадах створюється та чи інша господарська структура; перелічуються засновники з їхніми юридичними адресами; визначається частка кожного з них у статутному фонді, загаль на сума останнього тощо. Факторинг — фінансова операція, за якої “фактор фірма” купує у своїх клієнтів їхні вимоги до контрагентів, протягом кількох (зазвичай 2–3) днів сплачує переважну більшість цих вимог авансом, а решту — лише після надходження до клієнта рахунку оплати. До цього можна додати, що “фактор фірма” надає свої послуги за малий (0,5–1,5) відсоток від суми опла чених рахунків плюс звичайний банківський процент для ко роткострокових угод. Фінансова група — об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств і організацій різних галузей народ ного господарства. На відміну від концерну фінансову групу очолює один чи кілька комерційних банків, які розпоряджа ються консолідованим капіталом підприємницьких структур, що входять до неї, та координують усі напрямки їхньої діяль ності. У нашій країні успішно функціонує Українська фінан сова група, що об’єднує десятки підприємств (організацій) і фактично є міжгалузевим промислово торговельним банківським комплексом. Фінансові інвестиції — використання власного капіталу для купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випу скаються підприємствами або державою. Вони є джерелом от римання доходу у вигляді дивідендів (відсотків). Фірма — загальна назва первинних господарських ланок у ринковій економіці, які у своїй діяльності намагаються досяга ти комерційних цілей — отримання максимального прибутку. Фондова біржа — спеціалізований центр з купівлі прода жу цінних паперів. Форс мажор — обставини непереборної сили (пожежа, стихійне лихо, війна, економічна блокада, заборона експорту 166
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
або імпорту), за яких стає неможливим виконання умов угоди (договору, контракту). У договорі обов’язково обумов люється, що з настанням таких обставин строк виконання до говірних зобов’язань відкладається на час їхньої дії. Якщо форс мажорні обставини триватимуть понад три місяці, то кожна сторона договору має право відмовитися від виконання зобов’язань за ним. Франчайзинг — у широкому розумінні слова означає на дання права на виробництво та (або) збут продукції (ре алізацію послуг), а також практичної допомоги у справі ор ганізації й управління бізнесом. Це метод здійснення підприємницької діяльності, за якого достатньо потужна фірма делегує іншому підприємству право використовувати своє ім’я та товарний знак в обмін на зо бов’язання виготовляти або продавати її продукцію. За право діяти під торговельною маркою та від імені фірми франчайзо давця інше підприємство (організація) — франчайзоотриму вач має виплачувати певний відсоток від свого доходу. Функціональні стратегії підприємництва — різновиди стратегії підприємництва залежно від його функціональної діяльності. Базова стратегія фірми спирається на такі функціональні стратегії: 1) маркетингової діяльності; 2) на уково дослідних і дослідно конструкторських розробок; 3) ви робництва; 4) фінансову; 5) екологічну; 6) соціальну. Ф’ючерсна угода — строкова угода на товарних та фондо вих біржах щодо купівлі продажу товарів, золота, валюти, цінних паперів тощо за фіксованою в момент її укладання ціною з виконанням такої самої комерційної операції через певний проміжок часу (до 2—3 років). Хеджирування (захист від втрат) — спосіб зменшення підприємницького ризику шляхом укладення ф’ючерсних угод. Холдинг (англ. holding — володіння, тримання) — різно вид акціонерної корпорації (компанії), характерною ознакою якої є володіння контрольним пакетом акцій інших фірм з ме тою контролю і управління їхньою діяльністю. 167
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Ціна — грошова вартість уречевлених у товарі затрат праці окремих товаровиробників. Ціна не збігається з вартістю: вона може бути вище вартості за умови дефіциту товарів певної но менклатури на ринку або нижче вартості за їхнього надлишку. Ціна, що відбиває суспільно необхідні затрати уречевленої і живої праці, відіграє роль прогресивного економічного норма тиву виробництва товарів для задоволення потреб ринку. Ціна базисна — попередньо узгоджена ціна між покупцем та продавцем, що є основою для визначення реальної ціни, яка доповнюється знижками і націнками залежно від кон’юнктури ринку, якості та ефективності споживання товару. Ціна виробництва — сума витрат виробництва та середнь ого прибутку на весь авансований капітал. Ціна купівлі продажу (контрактна) — продажна ціна то вару, яка зазначена у контракті на його поставку. Ціна попиту — офіційна згода покупця придбати товар за певною ціною, що відображає кон’юнктуру ринку та не обхідність задоволення власних його потреб. Ціна роздрібна — ціна, за якою товари продаються спожи вачам уроздріб; вона складається з витрат виробництва, при бутку виробничих і збутових організацій, податку на додану вартість. Чисті інвестиції — сума валових інвестицій, зменшених на величину амортизаційних відрахувань і призначених для роз ширеного відтворення основних фондів (активів) фірми. Чистий приведений дохід — один з важливих показників оцінки ефективності реальних інвестицій; визначається як різниця між приведеним до теперішньої вартості грошовим потоком та сумою інвестованих коштів. Юридична особа — суб’єкт цивільного права, що відповідає певним вимогам чинного законодавства. До ознак юридичної особи належать: незалежність функціонування від окремих фізичних осіб, що входять до її складу; наявність власного майна, відокремленого від майна її учасників; право придбавати, користуватись і розпоряджатись власністю; здійснювати від свого імені інші дозволені законодавством дії; 168
Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...
право від свого імені вирішувати спірні питання щодо діяль ності та конфліктні ситуації у суді й арбітражі; самостійна майнова відповідальність; наявність розрахункового та інших рахунків у банках, самостійного балансу, печатки зі своїм най менуванням, товарного знака (знака обслуговування). Будь яке підприємство (організація) набуває прав юридичної особи з моменту його (її) державної реєстрації.
169
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Äîäàòîê БІЗНЕС ПЛАН ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА ГОФРОВАНИХ КАРТОНУ Й ТАРИ ВАТ “ДНІПРОВАЖПАПІРМАШ” 1. Резюме (основні положення) Виникла підприємницька ідея організувати експериментально промислове виробництво гофрокартону й гофротари в акціонерному товаристві “Дніпроважпапірмаш” ім. Артема. Гофрокартонна тара належить до прогресивних, екологічно чис тих видів пакувальних засобів. Вона має такі переваги: 1) собівартість одного гофрокартонного ящика у 1,5—2 рази менша за собівартість дерев’яного ящика такої самої місткості; 2) маса гофрованої тари у 4—5 разів менша порівняно з де рев’яною тарою такої самої місткості; 3) транспортування такої тари є дешевшим і зручнішим; 4) гофрокартон має велику міцність і жорсткість та малу питому вагу; 5) тара має більшу гігієнічність та естетичніший вигляд. Україна є однією з провідних держав серед країн СНД за обся гом виробництва картонно паперової тари, проте протягом останніх років міра задоволення внутрішньодержавних потреб у ній колива лася в межах 50—52 %. Водночас в Україні (порівняно з індустріаль но й ринково розвинутими країнами) рівень виробництва гофрокар тонної тари є ще невиправдано малим. У розрахунку на одного жите ля України зараз виготовляється 6,2 м2 цього виду тари, що в 7, 10, 15 і 17 разів менше, ніж в Англії, Німеччині, Японії і США відповідно. Організація виробництва гофрокартонної тари в АТ “Дніпроваж папірмаш” має збільшити відносний (на одного жителя) обсяг ви робництва на 0,6 м2 і завдяки цьому зменшити дефіцит цього виду продукції на 4 %. Розрахункова річна програма виробництва гофрокартону стано вить 32 млн м2, а гофротари — 29,6 млн м2 (за умови оптимального рівня освоєння проектної потужності, тобто 97 %). Виробництво го фрованого картону вирішено здійснювати на устаткуванні, що виго товляється в АТ “Дніпроважпапірмаш”, а гофрованої тари — на імпортному устаткуванні. Постачальниками необхідних матеріалів 170
Äîäàòîê
(картону, паперу, хімікатів тощо) будуть переважно вітчизняні това ровиробники. Новостворене виробництво гофрокартону й гофрота ри забезпечуватиметься персоналом, вивільненим з діючого підприємства (АТ “Дніпроважпапірмаш”). Загальний обсяг вироб ничих інвестицій для реалізації проекту за розрахунками становить 7148,87 тис. гривень. Фінансування здійснюватиметься за рахунок пільгового державного кредиту (плата за кредит дорівнює 20 % річних). Очікується, що строк окупності виробничих інвестицій у реалізацію проекту становитиме приблизно 2,3 року або 3,3 року з урахуванням оплати кредиту. Відтак організація експериментально промислового вироб ництва гофрованих картону й тари в АТ “Дніпроважпапірмаш” є технічно та економічно доцільною. 2. Продукція В акціонерному товаристві “Дніпроважпапірмаш” ім. Артема (Дніпропетровськ) вирішено створити експериментальне виробниц тво гофрованого картону та листових заготовок картонних ящиків. Гофрована тара є одним із найпрогресивніших і екологічно чис тих видів продукції в таропакувальній галузі. Тара з картону й папе ру порівняно з іншими її видами, що виготовляються з деревини й пластмас, має істотні переваги. Передовсім вона дешевша, для її ви готовлення використовується менше сировини та матеріалів, вона легка, гігієнічна, естетична, зручна в користуванні. Поставка тарних ящиків здійснюється в складеному вигляді, що уможливлює отри мання великого економічного ефекту за рахунок ефективнішого ви користання транспортних засобів і складських приміщень. Широке використання гофрокартонної тари в більшості галузей промисловості, сільському господарстві й сфері обслуговування має забезпечити значне зниження затрат праці на стадіях виробництва продукції, пакування виробів, їх зберігання, вантажно розвантажу вальних операцій. Пакування різноманітних видів продукції в кар тонні ящики помітно зменшує необхідні для складування виробничі й торговельні площі, дає змогу запровадити автоматизоване паку вання певних видів продукції. Вага (маса) й собівартість гофрокартонної тари відповідно в 4— 5 разів і 1,5—2,5 рази менші, ніж такі самі показники дерев’яної тари такої самої місткості. Істотною перевагою картонно паперової тари є також те, що значна частка її може бути використана як вторинна си 171
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
ровина для продукування нових таропакувальних матеріалів, що за безпечить відповідну економію первинної сировини. Аналіз розвитку виробництва тари й тарних матеріалів за ос танні роки показує, що загальні структурні зрушення у виробництві та споживанні тари відбуваються за рахунок збільшення частки кар тонно паперової тари. Про це свідчать світові тенденції в розвитку цього виду продукції. Зокрема в країнах з високорозвинутою тарною промисловістю застосування паперу, картону й комбінованих мате ріалів на цій основі для пакування різноманітних видів продукції становить 70—90 % загального споживання всіх видів тари. 3. Дослідження ринку й маркетинг Створені в корпорації “Укрпапірвторпром”, до якої входять Жи дачівський і Рубежанський целюлозно паперові комбінати, Ізмаїльський целюлозно картонний комбінат, потужності за умови повного їх завантаження (використання) дають змогу виготовляти 283 млн м2 гофрокартону. Інші відомства мають річну потужність 219 млн м2 гофрокартону. В цілому Україна може виготовити 502 млн м2 гофрованого картону і 401,6 млн м2 гофрокартонної тари. У найсприятливіший для України господарський 1992 р., після якого розпочався стрімкий спад промислового виробництва, у галузі було вироблено понад 362 млн м2 гофрованого картону, що задоволь няло приблизно лише 50 % попиту внутрішнього ринку. За наступні три роки через економічну кризу виробництво гофрокартонної тари значно скоротилося. Зокрема у 1995 р. обсяг виробництва гофрокар тону зменшився до 242 млн м2, що становило лише 48 % наявних ви робничих потужностей галузі. У 1995 р. в розрахунку на одного жителя України спожито лише 4,4 м2 гофрокартонної тари, що в кілька разів менше, ніж у будь якій іншій країні Європи. Обсяги виробництва (у розрахунку на одного жителя) цього виду продукції в розвинутих країнах світу в тому са мому році наведено в табл. 1. За умови стабілізації та пожвавлення виробництва можна очіку вати, що у 2000 р. суспільні потреби країни в гофрокартонній тарі становитимуть 14,4 м2 на одного жителя України, а у 2005 р. — 18м2. Дані про потужності, потребу й виробництво гофрокартону та гоф ротари наведено в табл. 2. З неї видно, що організація виробництва гофрованого картону й гофрокартонної тари на АТ “Дніпроваж папірмаш” в обсязі відповідно 32 та 29,6 млн м2 у 2000 р. дасть змогу 172
Äîäàòîê
Таблиця 1 Виробництво гофрокартонної тари з розрахунку на одного жите ля в розвинутих країнах у 1995 р. Êðà¿íà 1. Ãðåö³ÿ 2. ²ðëàíä³ÿ 3. Ô³íëÿíä³ÿ 4. Àâñòð³ÿ 5. ²ñïàí³ÿ 6. Àíãë³ÿ 7. Áåëüã³ÿ 8. Äàí³ÿ 9. ²òàë³ÿ 10. Ôðàíö³ÿ 11. ͳäåðëàíäè 12. ͳìå÷÷èíà 13. Øâåö³ÿ 14. ßïîí³ÿ 15. ÑØÀ
Âèðîáíèöòâî ãîôðîêàðòîííî¿ òàðè íà îäíîãî æèòåëÿ, ì 16,8 27,2 29,9 38,2 42,2 43,9 47,9 54,1 54,7 56,5 60,2 63,5 92,5 93,9 109,8
дещо збільшити споживання (приблизно на 0,6 м2 у розрахунку на одного жителя України) і певною мірою зменшити дефіцит цих видів продукції. Рівень задоволення ринкового попиту на гофровану тару в перс пективному періоді (2000—2005 рр.) за прогнозом становитиме: без урахування додаткового обсягу виробництва цього виду продукції на АТ “Дніпроважпапірмаш” — відповідно 69 і 55 %, а з урахуванням згаданого виробничого чинника — відповідно 73 і 59 %, тобто дефіцит гофротари зменшиться на чотири відсоткові пункти. Отже, економічна доцільність організації експериментально промислового виробництва гофрованого картону й картонної тари ще на одному підприємстві — в акціонерному товаристві “Дніпро важпапірмаш” — є очевидною. 4. Розміщення підприємства Виробничо господарські об’єкти новостворюваного експери ментально промислового виробництва гофрованих картону й тари розміщено в Дніпропетровську на території машинобудівного заво ду — акціонерного товариства “Дніпроважпапірмаш” ім. Артема. Промисловий майданчик підприємства знаходиться на лівому березі Дніпра. Він межує: на заході — із житловим масивом “Сонячний”, на 173
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Таблиця 2 Виробнича потужність, виробництво та споживання гофрокартонної тари в Україні Ïîêàçíèê 1.Âèðîáíè÷à ïîòóæí³ñòü, ìëí ì2: à) êîðïîðàö³ÿ "Óêðïàï³ðâòîðìàø" á) ³íø³ â³äîìñòâà â) àêö³îíåðíå òîâàðèñòâî "Äí³ïðîâàæïàï³ðìàø" ã) óñüîãî 2. Îáñÿã âèðîáíèöòâà ãîôðîêàðòîíó, ìëí ì2: à) êîðïîðàö³ÿ "Óêðïàï³ðâòîðìàø" á) ³íø³ â³äîìñòâà â) àêö³îíåðíå òîâàðèñòâî "Äí³ïðîâàæïàï³ðìàø" ã) óñüîãî 3. Îáñÿã âèðîáíèöòâà ãîôðîòàðè, ìëí ì2: à) êîðïîðàö³ÿ "Óêðïàï³ðâòîðìàø" á) ³íø³ â³äîìñòâà â) àêö³îíåðíå òîâàðèñòâî "Äí³ïðîâàæïàï³ðìàø" ã) óñüîãî 4. Ðèíêîâèé ïîïèò íà ãîôðîòàðó: à) çàãàëüíèé, ìëí ì2 á) ó ðîçðàõóíêó íà îäíîãî æèòåëÿ, ì2 5. Äåô³öèò ãîôðîòàðè, ìëí ì2 (ðÿäîê 4à - ðÿäîê 3ã) 6. Çàäîâîëåííÿ ïîïèòó íà ãîôðîòàðó, % (ðÿäîê 3ã : ðÿäîê 4à-100)
1992 ð³ê
1993 ð³ê
1994 ð³ê
1995 ð³ê
2000 ð³ê 2005 ð³ê (ïðî(ïðîãíîç) ãíîç)
283,0 283,0 283,0 283,0 368,8
368,8
219,0 219,0 219,0 219,0
245,2
-
-
33,0
33,0
502,0 502,0 502,0 502,0
647,0
647,0
172,4 167,0 135,0 157,0
343,0
343,0
190,0 _
85,0 _
219,0
219,0
32,0
32,0
362,4 247,5 209,0 242,0
594,0
594,0
162,0 154,8 122,4 142,0
316,3
316,3
177,6 _
82,0 _
202,3
202,3
29,6
29,6
339,6 229,4 194,4 224,0
548,2
548,2
624,0 440,0 375,0 430,0
750,0
936,0
12,0
14,4
80,5 _
74,6 _
8,5
-
74,0 _
72,0 _
7,2
-
245,2
8,3
18,0
284,4 210,6 180,6 206,0
201,8
387,8
54,0
73,0
59,0
52,0
52,0
52,0
півночі — із вулицею Білостоцького, на сході — з промисловим май данчиком Дніпропетровської паперової фабрики, на півдні — з вул. Малиновського (набережною вулицею Дніпра). 174
Äîäàòîê
Діє під’їзна залізнична колія з виходом на станцію Нижньодніп ровська Придніпровської залізниці, довжиною 3,5 км від промислово го майданчика. На відстані 5 км від заводу знаходиться річковий порт. Усі виробничо господарські об’єкти нового виробництва, що проектуються, розміщено в межах здійсненого раніше землевідве дення для проммайданчика функціонуючого підприємства, без зне сення існуючих будівель і споруд. Виробничий корпус гофрокартону й гофротари облаштований необхідним протипожежним проїздом з усіх чотирьох боків. Нове виробництво не змінює санітарно захисної зони підприємства, оскільки належить до п’ятого класу шкідливості з санітарно захис ною смугою завширшки 50 м, а відстань до найближчої забудови ста новить 200 м. 5. План виробництва Виготовляти гофрований картон передбачається на гофроагре гаті ЛСГКП 3, який зараз випускає АТ “Дніпроважпапірмаш” ім. Ар тема. Для виробництва гофрокартонної тари доцільно придбати імпортне високопродуктивне устаткування, на якому можна вигото вляти стандартні чотириклапанні ящики будь яких розмірів і ящи ки заготовки, котрі складають безпосередньо в процесі пакування готових виробів. До такого високопродуктивного й надійного устат кування, що пройшло вже достатню апробацію на підприємствах в інших країнах СНД, належать: технологічна лінія “Мідлайн 924” (Франція) для виготовлення чотириклапанних ящиків методом склеювання і висікальний автомат Т 70 фірми “Ю Пак” для проду кування штампованих ящиків, що складаються. Виробнича потужність для продукування нових виробів визнача лася, виходячи з двох обмежувальних чинників: одиничної потужності технологічного устаткування й потреби України в гофрованих картоні та ящиках. З урахуванням цих чинників орієнтовно визначено таку розрахункову потужність: з гофрокартону (у перерахунку на тришаро вий) — 33 млн м2; за ящиками з гофрокартону — 30,5 млн м2 на рік. Створення необхідної техніко технологічної бази та організацію виробництва нової продукції передбачається здійснити у два етапи: перший — товарний випуск 32 млн м2 щорічно на власному (вітчизня ному) устаткуванні; другий — започаткування виробництва гофрокар тонних ящиків в обсязі 29,6 млн м2 на імпортному устаткуванні. Рівні освоєння проектної потужності та обсяги виробництва про тягом перших трьох років експлуатації нового підприємства розрахо 175
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
вано відповідно до існуючого галузевого документа “Норми тривалості і рівнів освоєння проектних потужностей підприємств, що вводяться в дію, лісової, целюлозно паперової і деревообробної промисловості”. У табл. 3 наводяться дані щодо потужності й виробничої програми випу ску гофрокартону та гофроящиків протягом трьох років від започатку вання нового виробництва, розраховані на підставі того, що обсяги ви робництва стосовно річної проектної потужності мають становити: у перший рік роботи — 65 %, другий — 95% і третій — 97 %. Таблиця 3 Виробничі потужності й програма випуску гофрованих картону та ящиків на експериментально промисловому виробництві АТ “Дншроважпапірмаш” Íàéìåíóâàííÿ ïðîäóêö³¿ Ãîôðîâàíèé êàðòîí Ãîôðîâàí³ ÿùèêè
Ïðîåêòíà âèðîáíè÷à ïîòóæí³ñòü, ìëí ì2 33,0 30,5
Îáñÿã âèðîáíèöòâà ïðîäóêö³¿ (ìëí ì ) ó ð³ê åêñïëóàòàö³¿ òðåò³é ïåðøèé äðóãèé 21,4
31,4
32,0
19,8
29,0
29,6
Проектом передбачено тісну внутрішньовиробничу кооперацію. Ремонтно технічне обслуговування нового виробництва здійснюва тиметься ремонтною службою діючого підприємства. Зберігання си ровини й матеріалів, пально мастильних матеріалів, устаткування й запасних частин буде організовано в наявних складських приміщен нях. Забезпечення нового виробничого корпусу енергією здійснюва тиметься від таких джерел: електроенергія — від системи “Дніпро енерго”, теплова енергія — від власної котельної зі встановленням додаткового парового котла. Для виробництва гофрованих картону та ящиків на створювано му підприємстві потрібні такі види сировини й матеріалів: — картон для виготовлення плоских шарів гофрокартону (очікується постачання з Дніпропетровської паперової фабрики: можлива закупівля в інших українських постачальників — Жи дачівський, Ізмаїльський та Рубіжанський комбінати); — папір для гофрування (передбачена поставка з Дніпропет ровської паперової фабрики; зараз виготовляється на Жидачівсько му целюлозно паперовому комбінаті; можливими постачальниками такого паперу можуть бути також Архангельський і Котласький це люлозно паперові комбінати Росії); 176
Äîäàòîê
— силікат*брила (виготовляється на Лисичанському склоза воді; можлива поставка за прямими господарськими зв’язками); — полівінілацетатна дисперсія (в Україні виробляють два під приємства — Сіверськодонецьке і Черкаське ВО “Азот”); — дибутилфталат (продуцентом є Сіверськодонецький хімічний завод); — стрічка сталева пакувальна (виготовляє Маріуполь ський завод “Азовсталь”); — стрічка поліпропіленова (виробники — заводи пластичних мас у Донецьку й Шостці Сумської області); — фарба флексографська (основний постачальник — завод барвників у Торжку Тульської області). Річну потребу в сировині, хімікатах, енергетичних ресурсах для новостворюваного виробництва гофрокартону і гофротари в АТ “Дніпроважпапірмаш” наведено в табл. 4. Відсутність великих транс портних витрат має помітно зменшити вартість нової продукції. Таблиця 4 Річна потреба АТ “Дніпроважпапірмаш” у сировині, матеріалах та енергоресурсах для виробництва гофрованих картону та тари Îäèíèöÿ âèì³ðó Ñèðîâèíà é ìàòåð³àëè Êàðòîí äëÿ ïëîñêèõ øàð³â òèñ. ì2 ãîôðîêàðòîíó (ÃÎÑÒ 7420-78) òîíí Ïàï³ð äëÿ ãîôðóâàííÿ òèñ. ì2 (ÃÎÑÒ 7377-85) òîíí Õ³ì³êàòè Ñèë³êàòíà áðèëà (ÃÎÑÒ 13089-81) òîíí Ïîë³â³í³ëàöåòàòíà äèñïåðñ³ÿ (ÃÎÑÒ òîíí 18992-80) Äèáóòèëëôòàëàò (ÃÎÑÒ 8728-71 ) òîíí Ïàêóâàëüí³ ìàòåð³àëè Ñòð³÷êà ñòàëåâà ïàêóâàëüíà (ÃÎÑÒ 3560-73) òîíí Äð³ò çâè÷àéíèé òîíí Ñòð³÷êà ïîë³ïðîï³ëåíîâà òîíí Ôàðáà ôëåêñîãðàôñüêà òîíí Åíåðãîðåñóðñè Åëåêòðîåíåðã³ÿ òèñ. êÂò*ãîä Òåïëîâà åíåðã³ÿ Ãêàë Ãàç ïðèðîäíèé òèñ. ì3 3 Âîäà òåõí³÷íà ì Íàéìåíóâàííÿ ðåñóðñó
Çàãàëüíà ê³ëüê³ñòü 68000 13600 50000 5900 2032 74 8,9 80 20 32,6 29,6 2353 12 600 1 700 5 100
177
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
За проведеними розрахунками, собівартість 1000 м2 становити ме: гофрокартону — 623,5 грн, гофротари (ящиків) — 687,8 грн. Оп тові ціни на продукцію мають бути визначені з урахуванням конку рентоспроможності картонної тари на внутрішньому ринку. Ціни на гофровані картон та ящики розраховувалися на основі собівартості одиниці продукції і рівня її рентабельності в розмірі 15 % від собівар тості. За такої умови вони можуть дорівнювати відповідно 717 грн і 791 грн за 1000 м2 продукції. Виходячи з викладеного можна визна чити очікуваний прибуток від новостворюваного виробництва гоф рокартону й гофротари на АТ “Дніпроважпапірмаш” ім. Артема (табл. 5). Таблиця 5 Очікуваний прибуток від виробництва гофрокартону й гофротари в АТ “Дніпроважпапірмаш” ім. Артема у 2000 і 2004 рр., грн
32 000 1210
Ö³íà çà îäèíèöþ, ãðí 717 120
Ñîá³âàðò³ñòü ïðîäóêö³¿, ãðí 623,5 100
Çàãàëüíèé ïðèáóòîê, ãðí 2 992 000 24 200
— 29600 2770
— 791 120
— 687,8 100
3 016 200 3 054 720 55400
—
3 110 120
Âèä ïðîäóêö³¿
Îäèíèöÿ âèì³ðó
ʳëüê³ñòü
Ãîôðîêàðòîí ³äõîäè âèðîáíèöòâà Ðàçîì Ãîôðîÿùèêè ³äõîäè âèðîáíèöòâà Ðàçîì
òèñ. ì2 òîíí òèñ. ì2 òîíí
—
—
Варто наголосити, що практична реалізація варіанта постачання картону для плоских шарів гофрокартону й паперу для гофрування з Дніпропетровської паперової фабрики, що територіально межує з АТ “Дніпроважпапірмаш”, уможливлює зменшення собівартості гофро картону з 623,5 до 586,5 грн, а гофроящиків — з 687,8 до 644,5 грн за рахунок скорочення транспортних витрат. За умови реалізації про дукції за раніше прийнятими проектними цінами додатковий прибу ток від виробництва гофрованих картонних ящиків становитиме 1 281 680 грн [(687,8 — 644,5) • 29 600] або зросте на кінець 2000 р. на 42 % (1 281 680: 3 054 720 • 100). Це означає, що валовий прибуток від ви робництва гофротари може досягти 4 336 400 грн.
178
Äîäàòîê
6. Організаційний план Організаційно експериментально промислове виробництво гофрокартону й гофротари є внутрішнім виробничим підрозділом (цехом) АТ “Дніпроважпапірмаш” з усіма особливостями уп равління підприємством із такою організаційно правовою формою. Для нового виробництва вирішено використати класичний тип ор ганізаційної структури управління — лінійно функціональну орг структуру, але з елементами матричної (на період реалізації проекту й освоєння проектної потужності). Така організаційна структура уп равління забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації та інтенсифікації роботи функціональних підрозділів, уможливлює необхідний маневр матеріально фінансо вими ресурсами, спрямовує діяльність на достатню гнучкість і ново введення. Вищим органом акціонерного товариства “Дніпроважпапірмаш” традиційно є загальні збори акціонерів, а виконавчим — Правління, яке очолює його голова (генеральний директор підприємства). Акціонери відповідають за зобов’язання товариства тільки в межах належних їм акцій. Якщо чисельність промислово виробничого персоналу АТ “Дні проважпапірмаш” ім. Артема становить на початок 1997 р. 1775 осіб, то розрахункова потреба в персоналі для новостворюваного вироб ництва становитиме орієнтовно 98 осіб, у тому числі для першої чер ги — 59 осіб. При цьому комплектування нового виробництва не обхідними кадрами передбачається здійснити вивільненням і пере навчанням персоналу в межах загальної чисельності промислово ви робничого персоналу діючого підприємства. Чисельність виробничого й управлінського персоналу визнача лася за потрібними професіями з урахуванням кількості робочих місць і коефіцієнта змінності роботи устаткування. Для управління новим виробництвом розрахункова чисельність цехового персоналу становить 6 осіб, у тому числі керівників і спеціалістів — відповідно 4 і 2 особи. Розрахункову чисельність, склад і структуру промисло во виробничого персоналу нового виробництва в акціонерному то варистві “Дніпроважпапірмаш” наведено в табл. 6. Фонд заробітної плати всього персоналу, необхідного для експе риментально промислового виробництва гофрованих картону й та ри, розраховувався, виходячи із середньомісячної заробітної плати, що становила в целюлозно паперовій промисловості України на по 179
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
чаток 1997 р.: керівників — 250, спеціалістів — 200, робітників — 170 грн. Розрахунок фонду зарплати різних категорій персоналу наведе но в табл. 7. Таблиця 6 Чисельність і структура персоналу експериментально промислового виробництва гофрованих картону й тари в АТ “Дніпроважпапірмаш” Êàòåãî𳿠ïåðñîíàëó
×èñåëüí³ñòü, 40 Ë.
Ïðîìèñëîâî-âèðîáíè÷èé ïåðñîíàë — óñüîãî, ó ò,÷. Êåð³âíèêè Ñïåö³àë³ñòè Ðîá³òíèêè — óñüîãî, ç íèõ: îñíîâí³ âèðîáíè÷³ ðîá³òíèêè ðåìîíòíèé ³ ÷åðãîâèé ïåðñîíàë äîïîì³æí³ ðîá³òíèêè
98 4 92
Ñòðóêòóðà, % ïåðñîíàëó ðîá³òíèê³â __ 100,00 4,08 1,04 93,88
60
— — 100,00 65,22
_
13 19
14,13
—
20,65
Таблиця 7 Річний фонд заробітної плати різних категорій персоналу започатковуваного виробництва гофрованих картону й тари в АТ “Дніпроважпапірмаш” Êàòåãî𳿠ïåðñîíàëó Êåð³âíèêè Ñïåö³àë³ñòè Ðîá³òíèêè Ðàçîì
×èñåëüí³ñòü ïåðñîíàëó, ÷îë. óñüîãî ïåðøà ÷åðãà 4 2 92 98
4 2 53 59
Ñåðåäíüîì³ñÿ÷íà çàðîá³òíà ïëàòà, ãðèâåíü 250 200 170 —
г÷íèé ôîíä çàðîá³òíî¿ ïëàòè, ãðèâåíü óñüîãî
ïåðøà ÷åðãà
12 000 4 800 187 680 204 480
12 000 4 800 108 120 124 920
7. Програма фінансування та ефективність інвестиційного проекту Виробничі інвестиції (капітальні вкладення) в організацію екс периментально промислового виробництва гофрокартону й гофро тари розраховувалися відповідно до “Порядку визначення вартості будівництва, здійснюваного на території України у 1994 році”, за 180
Äîäàòîê
твердженого Мінбудархітектури 14 лютого 1994 р. наказом 127 і до повненням до нього 112/373 від 30 листопада 1994 р. Розрахунки проводилися за типовими структурними елементами виробничих інвестицій (табл. 8). Таблиця 8 Капітальні вкладення в організацію експериментально промисло вого виробництва гофрокартону й гофротари в АТ “Дніпроваж папірмаш” Âèä êàï³òàëüíèõ âêëàäåíü
ÏðèÁóä³âåëüíîäáàííÿ ìîíòàæí³ óñòàòêóðîáîòè âàííÿ
Êàï³òàëüí³ âêëàäåííÿ â ïðîìèñëîâå áóä³âíèöòâî, ãðí Âàëþòí³ âèòðàòè, äîë. ÑØÀ Âàëþòí³ âèòðàòè â ïåðåðàõóíêó â íàö³îíàëüíó âàëþòó çà êóðñîì ÍÁÓ ñòàíîì íà 30ñ³÷íÿ 1997 ð., ãðí (1 äîë. = 1,87 ãðí) Óñüîãî êàï³òàëüíèõ âêëàäåíü, ãðí Ó òîìó ÷èñë³ êàï³òàëüí³ âêëàäåííÿ â ïåðøó ÷åðãó áóä³âíèöòâà, ãðí
1 353 __
²íø³ âèòðàòè
Óñüîãî
2 279 452 1 348 210 3 629 015 1 793 100
89900
1 883 000
3 53 097
168 113
3 521 210
1 353
5 632 549 1 516 323 7 148 872'
1 323
2 701 562 1 364 512 4 067 397
Фінансування капітального будівництва передбачено здійснити за рахунок пільгового державного кредиту. При цьому валютну части ну інвестицій перераховано в гривні за курсом НБУ і її розглядають як пільговий державний кредит. Загальну суму кредиту та умови кре дитування наведено в табл. 9. Таблиця 9 Загальна сума кредиту та умови кредитування для інвестиційного проекту АТ “Дніпроважпапірмаш” Ñóìà êðåäèòó — óñüîãî, ãðí
7 148 872
ó òîìó ÷èñë³ äëÿ: ïåðøî¿ ÷åðãè áóä³âíèöòâà äðóãî¿ ÷åðãè áóä³âíèöòâà Ïðîöåíòíà ñòàâêà, % Òåðì³í ïîâåðíåííÿ êðåäèòó, ì³ñ.
4 067 397 3 081 475 20 24
181
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Для повернення кредиту й процентів за користування ним має бути використаний прибуток від продажу гофрованої картонної та ри. Передбачається використання кредиту для введення в дію пер шої черги будівництва, освоєння проектної потужності й подальшо го виробництва протягом чотирьох років. Після цього можливе й доцільне отримання кредиту для практичної реалізації другої черги будівництва. Повернення кожного кредиту має здійснюватися про тягом двох років. У табл. 10 наведено розрахунок повернення самого кредиту й процентів за користування ним. У 1998 р. виробництво гофрокартону здійснюватиметься лише три місяці; з урахуванням рівня освоєння проектної потужності в перший рік експлуатації (65 %) обсяг продажу гофрокартону стано витиме: (3309 • 3: 12) • 0,65 = 5362,5 тис. м2. Якщо зважити на те, що ціна 1000 м2 гофрокартону становитиме 717 гривень (див. табл. 5), а коефіцієнти збільшення виторгу від ре алізації відходів виробництва й ціни для покриття процентів дорів нюватимуть відповідно 1,006 та 1,06, то загальний виторг має бути: 717 • 5362,5 • 1,006 • 1,06 = 4 100 061 грн; а прибуток від продажу продукції: 4 100 061 — 3 364 700 = 735 361 грн. З урахуванням того, що кредит надаватиметься під 20 % річних, сума сплати за користування кредитом у 1998 р. становитиме: 4 067 397 • 0,2 = 813 480 грн. За таким самим алгоритмом розраховано показники за інші ро ки, що зазначено в табл. 10.
182
Ïîêàçíèê 1998 ð. 1999 ð. 2000 ð. 2001 ð. 2002 ð. 2003 ð. 2004 ð. 2005 ð. Óñüîãî Îáñÿã ïðîäàæó: ãîôðîêàð5362,5 31400 32000 32000 òîíó, òèñ. ì2 ãîôðîÿùèê³â, 19800 29000 29600 29600 108000 òèñ. ì2 Âèòîðã â³ä ðåàë³çàö³¿ âè- 4100061 22513800 22944000 15661800 22939000 ðîá³â, ãðí Ïîòî÷í³ âèòðàòè (ñîá³âàðò³ñòü ð³÷íîãî 3364700 19686050 19952000 19952000 13618440 20231320 20358880 20358880 1375222270 îáñÿãó ïðîäóêö³¿) Ïðèáóòîê â³ä ïðîäàæó ïðî735361 2827750 2992000 2992000 2043360 2707680 3054720 3054720 20407591 äóêö³¿, ãðí. Êðåäèòè áàí4067397 3081475 7148872 êó, ãðí Ïëàòà çà êðå813480 813480 616295 616295 2859550 äèò, ãðí. Ñóìà ïîâåðíåíîãî êðåäè2033699 2033699 1540738 1540738 7148872 òó, ãðí Ñïëàòà ïðîöåíò³â çà êîðèñ813480 813480 616295 616295 2859550 òóâàííÿ êðåäèòîì, ãðí
Таблиця 10 Розрахунок повернення кредиту акціонерним товариством “Дніпроважпапірмаш”
Äîäàòîê
183
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
ÑÏÈÑÎÊ ÐÅÊÎÌÅÍÄÎÂÀÍί ˲ÒÅÐÀÒÓÐÈ 1. Аллен Джон В., Армстронг Дзвид Дж., Уолкен Лоуренс С. Основы свободного предпринимательства. — К.: УкрНИИН ТИ, 1992. — 24 с. 2. Арсеєнко А. Підприємництво і підприємці // Урядовий кур’єр. — 1994. — 20 січ. — С.6 3. Барановський О. Державна підтримка малого бізнесу: світовий досвід і Україна // Економіка України. — 1993. — № 6. — С. 74—79. 4. Варналій З.С. Актуальні проблеми фінансів малого підприємництва України // Фінанси України. — 1996. — № 10. — С. 23—33. 5. Варналій З.С. Основи підприємництва. — К.: Знання Прес, 2002. — 239 с. 6. Верхан П.Х. Підприємець: його економічна функція та суспільно політична відповідальність. — К.: ЮРІНКОМ, 1994. — 60 с. 7. Верховода Л. Підприємництво. Нові форми господарю вання // Економіка України. — 1992. — № 10. — С. 23—27. 8. Воротіна Л.І. Малий бізнес та підприємництво як засіб адаптації до ринкових форм господарювання. — К.: Знання, 1996. — 36 с. 9. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. 10. Гриценко А., Соболєв В. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова // Економіка України — 1998. — № 4. — С. 35— 44. 11. Діденко М.М. Підприємництво в Україні. — К.: УкрІНТЕІ, 1995. — 90 с. 12. Долан 3. Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. — СПб., 1992. — 496 с. 13. Долішний М.І., Козоріз М.А., Мікловда В.П., Даниленко А.С. Підприємництво в Україні: проблеми становлення і пер спективи розвитку. — Ужгород: Карпати, 1997. — 363 с. 184
Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíî¿ ë³òåðàòóðè
14. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво: Пер. з англ. В.С. Ґуля. — К.: Україна, 1994. — 319 с. 15. Економічний словник довідник / За ред. д ра екон. на ук проф. С.В. Мочерного. — К.: Феміна, 1995. — 368 с. 16. Ермошенко Н.Н., Борсученко Б.И. Основные тенденции предпринимательства в странах с развитой рыночной эконо микой — К.: УкрИНТЗИ, 1992. — 54 с. 17. Ермошенко Н.Н., Борсученко Б.И. Формы предприни мательства за рубежом. — К.: УкрНЛИНТИ, 1991. — 76 с. 18. Жаліло Я.А. Регулювання ринкової економіки: сучас ний досвід розвинених країн. — К: ШСД, 1996. — 86 с. 19. Исакова Я., Жиляев Й., Щур А. Зарубежный опыт под держки малого бизнеса. — К.: Венчур, 1993. — 22 с. 20. Киселев А.П. Теория и практика современного бизнеса (или как создать фирму и работать на себя ). — К.: ЛИБРА, 1995. — 248 с. 21. Кісельов А.П. Бізнес і проблеми трансформації вироб ничих відносин в Україні. — К.: КДЕУ, 1996. — 282 с. 22. Кісельов А.П. Основи бізнесу: Підручник. — К.: Вища школа, 1997. — 191 с. 23. Ковальчук Т. Підприємницька діяльність і механізм її регулювання // Політика і час. — 1991. — № 15. — С. 26—33. 24. Красникова Е. Фигура предпринимателя в рыночной экономике // Российский экономический журнал. — 1995. — № 3. — С. 76—85. 25. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995. — 160 26. Кривцов А.С. Предпринимательство как тип хозяйство вания. — X.: Прапор, 1995. — 118 с. 27. Крутик А.Б., Пименова А.Л. Введение в предпринима тельство: Учеб. пособие. — СПб.: Политехника, 1995. — 583 с. 28. Кучма Л.Д. Націю звеличують великі цілі і діла. — К.: Преса України, 2000. — 96 с. 29. Лапуста М. Предприниматель и предпринимательст во: общественная характеристика // Проблеми теории и прак тики управлення. — 1994. — № 4. — С. 77—81. 185
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
30. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя). — К.: АТ “Книга”, 1997. — 456 с. 31. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, про блемы и политика: Пер. с 11 го англ. изд. В 2 т. — М.: Респуб лика, 1992. 32. Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. — К.: Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні “Єднання”, 1997. — 144 с. 33. Мале підприємництво і менеджмент в Україні (публічно і приватноправові засади). — К.: Академія право вих наук України, 1997. — 240 с. 34. Мое малое предприятие (Основы успешного предпри нимательства ) / Й.Б. Жиляев, В.Р. Костюк, Ю.А. Клочко, С.Н. Соболь, А.В. Щур — К.: ВЕНЧУР, 1995. — 136 с. 35. Мочерний С.В., Устенко О А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. — К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. — 280 с. 36. Основи економічної теорії. — Ч. 3: Підприємництво в ринковій економіці: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Ніколенка. — К.: НМК ВО, 1992. — 232 с. 37. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. — 2 ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища шк.: Знання, 1997. — 743 с. 38. Основы предпринимательского дела. Благородный биз нес: Учебник / Под ред. Ю.М. Осипова. — М.: БЕК, 1996. — 476 с. 39. Основы предпринимательской деятельности: Экономи ческая теория. Маркетинг. Финансовый менеджмент / Под ред. В.М. Власовой. — М.: Финанси и статистика, 1994. — 496 с. 40. Підприємництво і право: 3б. наук. праць. — К.: Інститут приватного права і підприємництва АПрН України, 1998. — 340 с. 41. Підприємницьке право: Підручник/ За ред. О.В. Стар цевої/ 2 ге вид., перероб. і допов. — К.: Істина,2005. 42. Підтримка та розвиток малого бізнесу в Україні: Довідник підприємця. — К.: Міжн. інститут менеджменту, 1997. — 126 с. 186
Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíî¿ ë³òåðàòóðè
43. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стра тегія, організація, ефективність: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1998. — 352 с. 44. Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швидененко Г.О. Бізнес план: технологія розробки та обґрунтування: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999. — 208 с. 45. Предпринимательство в конце XX века / А.А. Дынкин, А.Р. Стерлий, Й.В. Тулин и др. — М.: Наука, 1992. — 312 с. 46. Предпринимательство для всех / Г.М. Евменова, Л.В. Кнышова, О.Й. Меньшикова, Т.Л. Попова. — М.: Финансы и статистика, 1994. — 73 с. 47. Предпринимательство: Учеб. для вузов / Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля й др. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1999. — 475 с. 48. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697— XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — Ст. 249. 49. Про господарські товариства: Закон України від 19 ве ресня 1991 р. № 1576—XII // Відомості Верховної Ради Ук раїни. — 1991. — № 49. — Ст. 682. 50. Про Державний комітет України з питань розвитку підприємництва: Указ Президента України від 29 липня 1997 року № 737/97 // Урядовий кур’єр. — 1997. — 31 лип. — С. 2. 51. Про державну підтримку малого підприємництва: За кон України від 19 жовтня 2000 року № 2063 ІП // Урядовий кур’єр. — 2000. — 22 листоп. 52. Про державну підтримку малого підприємництва: Указ Президента України від 12 травня 1998 року № 456/98 // Уря довий кур’єр. — 1998. — 16 трав. — С. 12. 53. Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 // Урядовий кур’єр. — 1998. — 28 лип. — С. 4. 54. Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва: Указ Президента України від 22 січня 2000 року № 89/2000 // Урядовий кур’єр. — 2000. — 25 січ. — С. 4. 187
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
55. Про лізинг: Закон України. — К.: Україна, 1998. 56. Про обмеження монополізму і недопущення недобро совісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон Ук раїни від 18 лютого 1992 року № 2132—XII // Відомості Верхов ної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 296. 57. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року № 698—XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168. 58. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 бе резня 1991 року № 887—XII // Відомості Верховної Ради Ук раїни. — 1991. — № 24. — Ст. 272. 59. Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 // Урядовий кур’єр. — 1998. — 2 черв. — С. 9. 284. 60. Про селянське (фермерське) господарство: Закон Ук раїни від 22 червня 1993 року № 3312 ХП (в новій редакції) // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 32. — Ст. 341. 61. Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 // Урядовий кур’єр. — 1998. — 7 лип. — С. 5. 62. Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності: Указ Президента України від 3 лютого 1998 року № 79/98 // Урядовий кур’єр. — 1998. — 7 лют. — С. 11. 63. Радаев В.В. Экономическая функция и психологичес кий аспект предпринимательства // Российский экономичес кий журнал. — 1995. — № 10. — С. 89—96. 64. Радаев В.В. Внешнеэкономические мотивы предприни мательской деятельности // Вопросы экономики. — 1994. — №7. — С. 85—97. 65. Райзберг Б.А. Основы бизнеса. — М.: Ось 89, 1996. — 192 с. 66. Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Львів: Світ. — 1993. — 496 с. 188
Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíî¿ ë³òåðàòóðè
67. Селіванов В. Підприємництво в Україні: проблеми ста новлення та перспективи розвитку // Право України. — 1995. — № 7. С. 16—22; № 8. — С. 13 14. 68. Сизоненко В.О. Підприємництво: Підручник. — К.: Вікар, 1999. — 438 с. 69. Смит А. Исследование о природе и причинах богатст ва народов. — М.: Соцэкгиз, 1962. — 685 с. 70. Соболь С.Н. Предпринимательство (начало бизнеса). — К.: ВЕНЧУР, 1994. — 176 с. 71. Соболь С.Н. Формирование среды развития предприни мательства в Украине. — К.: ВЕНЧУР, 1994. — Вып. 2. — 53 с. 72. Сорока І. Підприємець — ключова фігура ринкової еко номіки // Економіка України. — 1992. — № 11. — С. 44—50. 73. Урчукин В.Г. Десять заповедей предпринимателя. — К.: Укрзакордонвизасервис, 1992. — 112 с. 74. Фінанси підприємств: підручник/ Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. — 5 те вид., переб. і доп. — К.: КНЕУ, 2005. — 571 с. 75. Хоскинг А. Курс предпринимательства. — М.: Между народные отношения, 1993. — 352 с. 76. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року. 77. Черкасов В.В. Деловой риск в предпринимательской деятельности: Практ. пособие. — К.: Либра, 1996. — 112 с. 78. Шегда А.В. Менеджмент — основа современного пред принимательства. — К.: АниР, 1995. — 268 с. 79. Шумпетер Й. Теория экономического развития (ис следования предпринимательской прибыли, капитала, креди та, процента й цикла конъюнктуры). — М.: Прогресс, 1982. — 436 с.
189
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
Ç̲ÑÒ ПЕРЕДМОВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 Тема 1. Сутнісна характеристика підприємницької діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5 1.1. Підприємництво як сучасна форма господарювання 5 1.2. Принципи здійснення, форми, типи і моделі підприємницької діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9 1.3. Роль і значення підприємництва в економіці . . . . . .11 Тема 2. Функції та правовий статус підприємця . . . . . .13 2.1. Підприємець — ключова фігура ринкової економіки 13 2.2. Права, обов’язки та відповідальність підприємця . .16 Тема 3. Суб’єкти підприємницької діяльності, її види та форми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .22 3.1. Суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці) як суб’єкти господарювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .22 3.2. Приватне, колективне та державне підприємництво 24 3.3. Види підприємницької діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . .27 3.4. Організаційно правові форми підприємницької діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .35 Тема 4. Мале підприємництво . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .40 4.1. Економічна сутність малого підприємництва . . . . . .40 4.2. Функції малого підприємництва . . . . . . . . . . . . . . . . . .43 4.3. Особливості розвитку малого підприємництва в Україні й за кордоном . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .45 Тема 5. Селянське (фермерське) господарство . . . . . .49 5.1. Сутність селянського (фермерського) господарства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .49 5.2. Створення та діяльність фермерських господарств 50 Тема 6. Підприємництво в фінансовій сфері . . . . . . . . . .55 6.1. Суб’єкти підприємництва фінансового спрямування 55 6.2. Ринок фінансових ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .58 Тема 7. Сутність підприємницького капіталу, механізм та джерела його формування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .61 7.1. Сутність і складові елементи підприємницького капіталу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .61 190
Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑβ ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐȪÌÍÈÖÒÂÀ
7.2. Формування початкового (стартового) підприємницького капіталу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .64 7.3. Джерела формування підприємницького капіталу .68 Тема 8. Бізнес план: сутність, призначення і методологія розробки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .74 8.1. Сутність та функції бізнес плану . . . . . . . . . . . . . . . . .74 8.2. Методологія та стадії розробки бізнес плану . . . . . .76 8.3. Структура та логіка розробки бізнес плану . . . . . . . .80 8.4. Технологія розробки бізнес плану . . . . . . . . . . . . . . . .85 Тема 9. Фінанси і податки у підприємницькій діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .94 9.1. Організація фінансів підприємств . . . . . . . . . . . . . . . .94 9.2. Фінансова діяльність у підприємницькому управлінні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .97 9.3. Фінансово кредитна підтримка підприємництва . .101 9.4. Система оподаткування підприємницької діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .104 Тема 10. Організація управління фінансовими ресурсами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .112 10.1. Основи організації фінансів підприємств . . . . . . . .112 10.2. Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи .116 10.3. Зміст та завдання управління фінансами підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .121 Тести . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .124 Практичні завдання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .133 Теми рефератів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .138 Термінологічно тлумачний словник сфери підприємницької діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .140 Додаток. Бізнес план організації експериментально промислового виробництва гофрованих картону й тари ВАТ “ДНІПРОВАЖПАПІРМАШ” . . . . . . . . . . . . . . . . . .170 СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ . . . .184 191
Навчальне видання
Володимир Веніамінович Кузьмін
ФІНАНСОВІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА Навчальний посібник Керівник видавничих проектів Б. А. Сладкевич Редактор Л.І. Єросова Верстка О.А. Клевцова Дизайн обкладинки Б. В. Борисов
Підп. до друку 15.06.2006. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум.друк.арк. 12. Видавництво “Центр навчальної літератури” вул. Електриків, 23 м. Київ, 04176 тел./факс 425 01 34, тел. 451 65 95, 425 04 47, 425 20 63, 428 72 81, 428 72 83 8 800 501 68 00 (безкоштовно в межах України) e mail:
[email protected] сайт: WWW.CUL.COM.UA Свідоцтво ДК №2458 від 30.03.2006
