Український незалежний центр політичних досліджень
Юлія Тищенко Рустем Халілов Михайло Капустін
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В АР КРИМ: основні тенденції
Київ 2008
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції. / Ю. Тищенко, Р. Халілов, М. Капустін. ; Український незалежний центр політичних досліджень. – К., 2008. – 84 с. ISBN 978–966–8136–90–0
У книзі проаналізовано суспільно-політичні процеси та негаразди Автономної Республіки Крим, питання політичної структуризації, діяльності організацій громадянського суспільства, суспільно-політичних рухів. Дослідження містить висновки і рекомендації для оптимізації державної політики щодо розв’язання кримських проблем, пропозиції щодо діяльності ОГС у сфері забезпечення толерантності в суспільстві. Видання буде корисним керівникам органів державної влади, народним депутатам, лідерам організацій громадянського суспільства, фахівцям у галузі гуманітарної політики.
ISBN 978–966–8136–90–0
Ця публікація підготовлена завдяки підтримці Національного фонду демократії (США) та Інституту відкритого суспільства (Угорщина). Висловлені в ній думки є авторськими і не обов’язково відображають погляди Національного фонду демократії та Інституту відкритого суспільства.
Брошура випускається українською мовою в друкованому й електронному варіантах. Електронний варіант видання представлений на сайті УНЦПД за адресою http://www.ucipr.kiev.ua. У друкованому варіанті видання розповсюджується безкоштовно. УНЦПД дозволяє поширювати матеріали з посиланням на джерело. Будемо щиро вдячні за відгуки про матеріали, вміщені у виданнях УНЦПД.
© Тищенко Ю.А., 2008 © УНЦПД, 2008
ЗМІСТ Вступ.......................................................................................................................................4 Завдання і пріоритети державної політики стосовно АР Крим.......................................10 Огляд етнополітичної ситуації в АР Крим........................................................................17 Складові етнополітичної та етномовної ситуації.................................................................17 Питання інтеграції, адаптації та облаштування кримських татар........................................22
Етноконфесійна ситуація в Автономній Республіці Крим..............................................30 Результати виборів 2006 року до ВР АРК та органів місцевого самоврядування.........31 Огляд діяльності органів влади в АР Крим (ВР АРК, Радмін, Постійне представництво Президента України в АР Крим).............33 Кримськотатарські організації і Меджліс..........................................................................35 Історичні передумови громадської активності......................................................................36 Унікальна система національного самоврядування.................................................................38 Діяльність кримськотатарських освітніх організацій............................................................43 Діяльність кримськотатарських молодіжних організацій.......................................................44 Діяльність організацій кримських татар, спрямована на розв’язання земельного питання.....................................................................46 Діяльність опозиційних до Меджлісу громадсько-політичних рухів та організацій...................48 Діяльність зовнішніх опозиційних до Меджлісу організацій та громадських рухів.....................50 Діяльність релігійних організацій..........................................................................................51
Діяльність російських громадських та громадсько-політичних організацій і рухів в АР Крим...............................................54 Діяльність Російської общини Криму....................................................................................54 Народний фронт "Севастополь–Крим–Росія" і Національний фронт "Севастополь–Крим–Росія"................................................................63 Діяльність молодіжних організацій та громадсько-політичних рухів в АР Крим.......................70 Контрольований хаос...........................................................................................................74
Оцінка сьогодення і майбутнього Криму та України очима кримськотатарської молоді..................................................................75
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ВСТУП В АР Крим, порівняно з іншими регіонами України, існують власні специфічні проблеми, які визначають розвиток суспільства та політичної ситуації в автономії загалом. До них відносяться питання координації взаємин центральної і регіональної влади у просуванні в тих чи інших напрямах державної політики, особливості соціально-економічного розвитку автономії, етнополітичні взаємини на півострові, ризик виникнення соціально-політичної нестабільності, необхідність нейтралізації впливу зовнішньополітичних чинників на внутрішню ситуацію на півострові. Ситуація в Автономній Республіці Крим, етнополітична специфіка регіону привертає пильну увагу багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників1. Основним предметом їх розгляду стає, як правило, не тільки перебіг історичних подій, але поточний політичний процес на півострові, позиціонування політичних сил, питання законодавчого врегулювання та унормування взаємин між центром та автономією, проблеми зовнішніх впливів, які раз-у-раз нагадують про себе на півострові, особливі взаємини з РФ, динаміка й особливості етноконфесійних відносин. Зокрема, загальна кримська проблематика перебувала у фокусі уваги протягом 90-х років, коли в Криму розвивався багатовимірний конфлікт між центром і владою автономії та між місцевою владою і кримськотатарською спільнотою. На цьому тлі розгорталися процеси, обумовлені загрозами та викликами в галузі україно-російських взаємин, провоковані активною діяльністю деяких російських політиків, спрямованою на підтримку "суверенізації Криму". Така діяльність відбувалася на тлі військової присутності РФ у регіоні на невизначений термін, адже в ті часи розв’язання питання про врегулювання україно-російських взаємин стосовно визначення умов розміщення російського ЧФ було далеким від завершення – це сталося значно пізніше, аж у 1997 році (Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією було ратифіковано законом № 13/98–ВР від 14 січня 1998 року). Відтак серед обов’язкових сюжетів досліджень – етнополітичні та етноконфесійні аспекти сучасної суспільно-політичної ситуації на півострові, динаміка демографічних змін, питання міжетнічних взаємин і співіс1
Див. зокрема: Возгрин В.Е. Исторические судьбы крымских татар. М., 1992; Возгрин В.Е. Геноцид как кульминация этносоциального конфликта // Кримські татари: історія і сучасність (до 50-річчя депортації кримськотатарського народу). К., 1995. С. 24–31; Возгрин В.Е. Кримські татари: дискримінація, наслідки тліючого конфлікту // Проблеми міграції. 1998. № 2. С. 34–44; Губогло М.Н., Червонная С.М. Крымскотатарское национальное движение. В 2-х тт. М., 1992. Т. 1: История. Проблемы. Перспективы; Т. 2. Документы. Материалы. Хроника; Гуманітарні аспекти інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство. Матеріали "круглого столу" 5 травня 1999 року. К., 1999; Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці: Збірник документів (1989–2002). К., 2003; Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці: Матеріали засідань урядових комісій (1989–2000). К., 2001; Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці: Статистичні матеріали (1989–1999). К., 2000; Законодавче забезпечення прав кримських татар в Україні. Питання та перспективи. Матеріали "круглого столу" 3 червня 1999 року. К., 1999; Котигоренко О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. К., 2004; Крим в етнополітичному вимірі. К., 2005; Кримські татари і українське суспільство: Проблеми політичної та соціальної інтеграції. Матеріали конференції 26–27 листопада 1998 року. К., 1998; Кримські татари: "національна меншина" або "корінний народ": Політичний та юридичний аспекти питання. Матеріали "круглого столу" 5 лютого 1999 року. К., 1999; Кримські татари, 1944–1994 рр. Статті, документи, свідчення очевидців. К., 1995; Кримські татари: шлях до повернення. Кримськотатарський національний рух (друга половина 1940-х – початок 1990-х років) очима радянських спецслужб: Збірник документів і матеріалів. К., 2004. Ч. I; Крымские репатрианты: депортация, возвращение и обустройство. / Авт. кол.: Габриэлян О., Ефимов С., Зарубин В. и др. Симферополь, 1998; Небоженко В. Кримська проблема України // Розбудова держави. 1992. № 6. С. 3–8; Мальгин А. Крымский узел: Очерки политической истории Крымского полуострова, 1989–1999. Симферополь, 2000; Прибыткова И.М., Макеев С.А. Возвращение (О процессах возвращения депортированных в 1944 г. крымских татар на историческую родину) // Философская и социологическая мысль. 1990. № 7. С. 26–29; Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 13–14 травня 2004 р. К., 2004; Результати виборів у Криму в контексті пошуку можливих політичних компромісів. К., 2002; Сергійчук В. Український Крим. К., 2001; Соціальноекономічні аспекти інтеграції кримських татар. Матеріали "круглого столу" 17 березня 1999 року. К., 1999; Тищенко Ю., Піховшек В. Повернення кримських татар: хроніка подій. К., 1999; Cemiloglu M. A History of the Crimean Tatar National Liberation Movement: A Sociopolitical Perspective // The Tatars of Crimea: Return to the Homeland. / Drohobycky M. (еd.). 2nd. ed. Durham; London, 1998; Wilson A. Politics in and around Crimea: A Difficult Home сoming // The Tatars of Crimea: Return to the Homeland. / Allworth E. (еd.). 2nd. ed. Durham; London, 1998. P. 288–297.
4
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
нування, комунікації та взаємодії національних меншин й етнічних спільнот з етнічною більшістю, співпраця з органами влади різного рівня в розв’язанні соціальних, політичних та етнокультурних проблем. Суспільнополітичні, етнічні та релігійні процеси в цьому специфічному регіоні унітарної України є достатньо динамічними, за цього вони відтворюють основні тенденції, які визначають загальне суспільно-політичне тло ситуації на півострові. Адже однією з особливостей Криму в політичному вимірі є те, що суспільно-політичні взаємини тут часто-густо детермінуються не тільки політичною конкуренцією між різноманітними політичними регіональними елітами та їхнім пошуком важелів справляння впливу на економічні процеси в автономії, але й етнополітичною й етнорелігійною ситуацією, яка багато в чому визначає специфічне забарвлення тих соціально-політичних питань, які є актуальними для АР Крим. Одним з таких питань є забезпечення ефективності державного управління та виконання владних повноважень територіальними органами центральних органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, належне ресурсне забезпечення соціальних та економічних ініціатив центральної і кримської влади, ефективне застосування поточної державної політики. Серед традиційних положень та завдань нормативно-правових актів Кабміну України, указів Президента України неодмінно згадується необхідність вивчення "наявних механізмів координації і контролю за діяльністю органів виконавчої влади стосовно забезпечення національної безпеки у внутрішньополітичній та економічній сферах в Автономній Республіці Крим"2 та віднайдення "механізмів організації ефективної взаємодії Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Севастопольською міською державною адміністрацією, органами місцевого самоврядування для забезпечення оперативного розв'язання проблем регіону"3. Водночас фактичне невиконання низки завдань центральної влади в сфері врегулювання земельних відносин, розробки законодавства в етнополітичній сфері, в царині задоволення соціокультурних потреб меншин указує на брак скоординованості та взаємодії всередині владної вертикалі, незадовільність співпраці з органами місцевого самоврядування, адже бажані ефекти досягаються далеко не завжди. Це може пояснюватися відсутністю системної, а не ситуативної координації дій органів влади під час формулювання завдань та реалізації політики, неналежним бюджетним забезпеченням з боку центральної влади тих чи інших заходів (нестачею ресурсів)4. Існують і певні проблеми з фінансуванням соціальної сфери в АР Крим (так, за 2007 рік з Державного бюджету України на фінансування витрат по соціальному захисту населення Автономною Республікою Крим були одержані субвенції в межах планових асигнувань в сумі 594,1 млн. грн., що складає 94,0% від передбачених асигнувань5). Також спостергіаються й окремі тенденції до ігнорування місцевою владою незручних для неї ініціатив влади центральної, що пояснюється відсутністю політичного компромісу між різними політичними силами в баченні майбутнього розвитку країни. Зокрема, місцева влада висловлювала невдоволення ініціативами Президента в гуманітарній, інформаційній сферах та освіті й фактично проігнорувала їх. Наприклад, 2 липня на засіданні Президії ВР АР Крим заступник голови ВР АРК М. Бахарєв, коментуючи наказ міністра освіти і науки України І. Вакарчука про розширення використання української мови в школах з викладанням мовою національних меншин, закликав голову РМ АРК В. Плакіду зобов'язати Міністерство освіти й науки АРК не виконувати накази профільного міністерства України! А перший заступник голови ВР АРК, очільник Російської общини Криму С. Цеков заявив, що в разі продовження політики українізації Криму, яку проводить Міністерство освіти і науки України, він готовий особисто, навіть не зважаючи на те, що є держчиновником, закликати жителів автономії до рішучих протестних дій. На думку С.
2
Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2008 року "Про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України щодо ситуації в Автономній Республіці Крим" від 26 червня 2008 року, № 589/2008. 3 Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 лютого 2006 року "Про суспільну ситуацію в Автономній Республіці Крим" від 28 лютого 2006 року № 154/2006. 4 Наприклад, у 2006 році Програма розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 11 травня 2006 року, була недофінансована з Державного бюджету України на суму близько 14 млн. грн. (див.: http://ua.proua.com/news/2007/02/23/182623.html). 5 Інформація про виконання зведеного бюджету Автономної Республіки Крим за 2007 рік // http://www.minfin.crimeaportal.gov.ua/ukr/index.php?v=1&tek=0&par=0&l=&art=43 УНЦПД
5
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Цекова, наказ І. Вакарчука "не відповідає ні Конституції, ні законодавству України. Фактично ми зобов'язані захистити Конституцію України". Відповідно до Державної програми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року основні пріоритети своєї діяльності влада вбачає в розвитку інженерної та транспортної інфраструктури, енергетики, реформуванні земельних відносин; розвитку туристичної та курортної галузі, соціальної сфери, зокрема освіти, охорони здоров'я, культури та охорони культурної спадщини, захисті навколишнього природного середовища та техногенній безпеці, поліпшенні становища сімей, дітей, молоді, утвердженні гендерної рівності6. Втім, питання про поліпшення міжетнічних взаємин у документі фігурують лише побіжно, у вигляді низки окремих заходів. Воднораз доцільно підкреслити, що комплексна реалізація соціальної політики, розв’язання інфраструктурних та соціальних проблем мешканців АР Криму є одним із засадних чинників, здатних сприяти гармонізації міжетнічних відносин (хоча це не абсолютна панацея для покращення етнополітичної ситуації). Така політика насамперед має бути комплексною та враховувати соціокультурну складову інтеграції кримських татар, інших етнічних спільнот в український соціум, сприяти утвердженню гарантій для відродження, збереження та розвитку етнічної самобутності, окреслювати позитивні перспективи такого процесу в майбутньому. Так, за даними результатів досліджень, проведених в АР Крим, в етнополітичній сфері найбільш значущими індикаторами напруженості в міжетнічних відносинах є: соціально-економічне становище етнічних груп; сприйняття й переживання соціально-економічного, політикоправового та культурно-мовного статусу власної етнічної групи в порівнянні зі статусом інших етнічних груп; незадоволеність ступенем репрезентації власної етнічної групи в різних гілках влади7. Ці конфлікти детерміновані комплексом причин, серед яких – наявність у свідомості слов’янської більшості кримчан численних стереотипів у відношенні до кримськотатарської спільноти, спорадичне виникнення конфліктів на політичному ґрунті та несприятливе економічне середовище в Криму загалом. Вплив цих чинників на стан міжетнічних відносин у регіоні та на суспільно-політичну ситуацію в АР Крим посилюється з огляду на існуючу "цілеспрямовану антитатарську та ісламофобську інформаційну кампанію. Як указують експерти, в російськомовних кримських виданнях у великій кількості публікуються матеріали, які можна назвати не просто некоректними чи дифамаційними, а й такими, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу"8. Конфлікти подеколи проявляються "в образах, актах вандалізму щодо татарських установ, мусульманських цвинтарів чи навіть у фізичних нападах. Нерідко конфлікти навколо земельних ділянок чи навіть побутові сварки набувають характеру міжетнічних зіткнень з великою кількістю постраждалих"9. У Третій доповіді по Україні, схваленій 29 червня 2007 року, Європейська комісія проти расизму та нетерпимості зокрема висловлює свою стурбованість ситуацією в Криму, де відчувається дуже висока напруженість у стосунках між кримськими татарами та етнічними росіянами, що деякою мірою пов’язано з питаннями про землю та історичні пам’ятники. У звіті констатується: "...прикро, що деякі політики, органи влади та релігійні лідери діють безвідповідально, роздмухуючи полум’я міжетнічної ненависті. Отже, ЄКРН занепокоєна тим, що тріщина у відносинах між різними громадами, які проживають у Криму, поглибилася з моменту складання другої доповіді. Незважаючи на те, що, як зазначалося вище, в 2006 році Державний комітет у справах національностей та релігій після того, як мали місце особливо запальні етнічні сутички, зробив заяву, в якій він осудив такі дії, органи влади повинні вживати більш активних заходів до подолання атмосфери взаємної підозри та расової напруженості, яка превалює нині в цьому регіоні". Етнічні упередження доволі вдало використовують окремі кримські політики, які демонструють здатність до стратегічної розбудови на такому небезпечному підґрунті власних політичних іміджів, здобуття електоральної підтримки, мобілізації виборців, а в остаточному підсумку – отримання в свої руки важелів задоволення інтересів тих фінансово-економічних сил, що прагнуть контролювати в цьому регіоні ресурси, в тому числі й одержати право на одноосібний розподіл землі. Погіршує рівень взаєморозуміння між етнічними спільнотами й упереджена інформація, що подеколи розповсюджується через ЗМІ. "Мова ворожнечі", як-то некоректні висловлювання в пресі на адресу етнічних та релігійних спільнот, можуть слугувати каталізатором проявів 6
Затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1067 від 30 серпня 2007 року Чорний Є. Конфліктогенний потенціал міжетнічних відносин // http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=21&c=195 8 Кресіна І. До питання про прояви дискримінації на расовому та етнічному ґрунті // http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=73&c=1712 9 Там само. 7
6
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
насильства у суспільстві. Отож недивно, що держава прагне покласти край таким діям. Наприклад, у 2006 році Національна рада з питань телебачення і радіомовлення повідомила про намір звернутися до Генеральної прокуратури з проханням припинити ескалацію міжнаціональної ворожнечі в ефірі радіокомпанії "ТрансМрадіо" (Крим), оскільки, як указував глава Нацради В. Шевченко, ця компанія "використовує (радіочастотний ресурс) для нагнітання політичних пристрастей і збурення громадської думки, використовуючи чинник національно-етнічний"10. *** У середині 90-х різноаспектна тематика кримського політичного дискурсу, як правило, традиційно актуалізувалася в періоди розгортання конфліктів та криз, рушієм яких слугували питання унормування взаємин між центром та автономією, боротьба за розподіл сфер політичного та економічного впливу й зокрема боротьба за вплив на загальну ситуацію в АР Крим криміногенних угруповань. Період новітньої кримської історії, відлік якого ведеться від часів набуття Україною незалежності та відновлення в Криму статусу автономії на початку 90-х років, був позначений гострими проявами кримського сепаратизму. Своєю чергою, вплив офіційного Києва на процеси в автономії був вельми слабким. Недивно, що наступний етап конституювання взаємин, що хронологічно збігається з періодом діяльності Верховної Ради Криму, обраної 1994 року, охарактеризувався чіткими проявами конфронтації між центром і автономією та беззастережними виявами сепаратизму з боку владних кримських еліт. Упродовж 1995–1998 років тривав процес законодавчого узгодження статусу автономії в складі України. Тодішня стратегічна спрямованість кримських еліт на здобуття самостійності Криму зумовлювала й основні лейтмотиви діяльності ВР РК на початковому етапі. Цьому сприяли й зовнішні впливи з боку РФ стосовно статусу Криму. Фактичний перелом у відносинах між центром і автономією намітився після ліквідації в березні 1995 році інституту президентства в Криму та скасування низки законів Республіки Крим, які фактично проголошували її самостійним утворенням. Зокрема, було скасовано Конституцію РК у редакції від 6 травня 1992 року. Достатньо пригадати, що з 97 нормативно-правових актів, ухвалених Верховною Радою Криму, постановами Верховної Ради України було скасовано 48 – як такі, що суперечать українському законодавству. Черговий етап розвитку взаємин між офіційним Києвом і Сімферополем ознаменувався побудовою вертикалі української виконавчої влади в Криму та поступовим згасанням так званої "війни законів" і "протистояння постанов". У березні 1994 року президентським указом було призначено представника глави держави в Криму, хоча закон "Про представництво Президента в Автономній Республіці Крим" було ухвалено ще 1992 року. Верховна Рада АРК отримала право призначати та звільняти глав уряду за погодженням з Президентом України. Це положення пізніше було включено до ст. 136 Конституції України та введено до Конституції АРК. А в указі Президента України "Про органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим" від 19 серпня 1995 року йшлося про створення на півострові державних районних адміністрацій, підпорядкованих уряду Криму, Кабінету Міністрів України та Президентові України. Такий устрій фактично включав Крим у загальну уніфіковану систему влади в Україні. Ключовим чинником, який справив визначальний вплив на повернення автономії в рамки правового поля України, стало затвердження Конституції України, де було представлено й положення щодо статусу та повноважень АР Крим. Нині взаємини центральної влади та інститутів влади на півострові почасти визначаються статями 134–139 Конституції України, Конституцією АР Крим 1998 року, законами України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" (1998 р.), "Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим" (2006 р.), іншими законами України та нормативно-правовими документами. Згадані закони додатково уточнюють засади правового статусу АРК, відповідно до яких влада автономії має більш широкі, ніж влада областей, повноваження. Зокрема, ВР АРК має набагато ширше, ніж обласна рада, коло нормотворчих та установчих повноважень, які є похідними від повноважень держави. За цього віднесення Верховної Ради до системи державної влади потребує врахування того факту, що вона покликана також представляти інтереси територіальних громад, 10
Генпрокуратуру просять зайнятися розпалювачем міжнаціональної ворожнечі в Криму // http://ua.proua.com/news/2006/11/29/180709.html
УНЦПД
7
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
місцевого самоврядування, що, як наголошують експерти, дає підстави говорити про подвійну природу цього владного органу. Таким чином, Верховна Рада фактично акумулює в собі, окрім повноважень державного характеру, і повноваження органу місцевого самоврядування – обласної ради народних депутатів. 1998 року було ухвалено Конституцію АР Крим. В основу нового проекту було покладено статус автономії, закріплений у Конституції України. Крим проголошувався автономною республікою, яка є складовою суверенної України і хоча не має суверенітету, але має самостійність у межах питань її відання. У тексті були відсутні такі поняття, як "держава", "громадянство АРК", "закони АРК", які би вказували на наявність статусу суверенного утворення. Саме навколо цих понять тривалий час продовжувалися гарячі суперечки і саме їх наявність не дозволяла українському парламенту затвердити цей документ. Згідно із затвердженим кримським парламентом проектом Основного Закону автономії, призначення керівників силових структур мало обговорюватись як із головою Верховної Ради Криму, так і з кримським прем'єром. Детально було розписано повноваження Ради міністрів. У статті 10 Конституції АРК вказувалося, що "в Автономній Республіці Крим поряд з державною мовою забезпечується функціонування і розвиток, використання і захист російської, кримськотатарської, а також мов інших національностей", але російській мові все ж було відведено особливі місце і роль. Російською мовою, на думку авторів Конституції, на півострові можна спілкуватись "у всіх сферах суспільного життя". Стаття 11 регламентувала, наприклад, що "офіційні документи, які посвідчують статус громадянина, – паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про шлюб та інші, – виконуються українською та російською мовами, а за клопотанням громадянина – і кримськотатарською мовою"; стаття 12 визначала, що в судочинстві, при нотаріальному провадженні та провадженні в справах про адміністративні правопорушення, наданні юридичної допомоги "використовується українська або за клопотанням учасника відповідного провадження російська мова як мова більшості"; в статті 13 говорилося, що "поштова і телеграфна кореспонденція від громадян, державних, республіканських, громадських та інших органів, підприємств, установ та організацій приймається для пересилки українською або російською мовами" і т. ін. Ці положення давали підстави для висновків про те, що кримськотатарській мові і задоволенню культурних потреб раніш депортованих, не кажучи вже про політичні аспекти кримськотатарського питання, про механізми забезпечення представництва в парламенті автономії кримських татар, в Основному Законі АРК приділено, м'яко кажучи, недостатньо уваги. Серед іншого, в Конституції автономії не згадувалось і поняття, яке використовується в статті 11 Основного Закону України, – "корінні народи". Натомість у ній виділялися такі соціальні групи, як громадяни, іноземці, особи без громадянства (ст. 6); національності (гл. 3, ст. 14, ст. 38); депортовані з Криму громадяни (ст. 18). Зокрема в статті 18 (гл. 5) зазначалося, що Автономна Республіка Крим має брати "участь у розробці і реалізації державних програм України щодо повернення депортованих з Криму громадян". Стаття 134 Основного Закону України встановлювала, що "Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання". Вказувалося, що Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань, перелік яких стосувався в основному господарчої сфери. За Конституцією України, до відання Автономної Республіки Крим, представницького органу Автономної Республіки Крим належать зокрема питання призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, організація та проведення місцевих референдумів; управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; розроблення, затвердження та виконання бюджету автономії на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм та ін. (частина перша ст. 136). АРК має право здійснювати нормативне регулювання з таких питань: 1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації і кар'єрів; 3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; 4) містобудування і житлового господарства; 5) туризму, готельної справи, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства, рибальства; 9) санітарної і лікарняної служб (ст. 137). За цього, за Конституцією та законами України, Президент України може зупинити дію нормативноправових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності. 8
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
У розділі II "Повноваження Автономної Республіки Крим" Конституції АРК визначено повноваження, що підлягають віданню республіки: прийняття Конституції АРК, вирішення питань адміністративнотериторіального устрою, нормативне регулювання та здійснення організаційно-розпорядницьких повноважень у різних сферах народного господарства, формування й забезпечення виконання бюджету АРК, визначення статусу місцевостей як курортів, виконання інших повноважень, установлених Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим та законами України. Другим розділом також передбачено постійне представництво автономії в столиці України м. Києві, а також представництва в інших регіонах задля економічного, соціального, культурного та ін. співробітництва. Важливим є й те, що Автономна Республіка Крим – єдиний регіон України, що має право на звернення до КС (через Верховну Раду АРК). Відтак постає питання про невизначеність права Ради міністрів АРК на здійснення нормотворчої діяльності. Відповідь на нього була отримана шляхом фактичного змістового аналізу постанов кримського уряду. Встановлено, що низці постанов Ради міністрів АРК притаманні зовнішні ознаки нормативності. Зіставлення правового статусу Автономної Республіки Крим із загальним правовим статусом областей України дозволило встановити істотні відмінності між ними, що дає підстави характеризувати АРК як адміністративно-територіальне утворення з особливим правовим статусом. Ці відмінності полягають у додатковому розширенні основ правового статусу АРК у Конституції кримської автономії, в особливому порядку скасування нормативних актів АРК, нарешті, в наявності більш широкого, ніж в області, кола повноважень, адже найвищими її органами є Верховна Рада та Рада міністрів, правовий статус яких значно відрізняється від статусу, відповідно, обласної ради народних депутатів та обласної державної адміністрації Існує й інше коло проблем, що вимагають узгодження окремих положень Конституції АРК, ухваленої ВР України 23 грудня 1998 року, з Конституцією України. Зокрема, в статті 137 Конституції України подано перелік повноважень владних структур АРК. А частина перша статті 18 Конституції АРК наводить цей перелік у розширеному вигляді, що суперечить Основному Закону України. Разом із тим Конституція АРК суттєво розширює і повноваження ВР АРК, що також іде врозріз із Конституцією України та іншими українськими законами. Нагадаємо, що ще 2001 року Конституційний суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України, низку статей деяких нормативно-правових актів, ухвалених ВР АРК, які стосуються зокрема її регламенту та питань управління майном11. Отже, від системного та комплексного розв’язання соціально-економічних, культурних питань, налагодження реальної, а не вдаваної комунікації між владою та етнічними спільнотами багато в чому залежить забезпечення стабільного розвитку АР Крим. У виданні проаналізовано основні проблеми регіону в сфері розвитку етнополітичних взаємин, а зокрема наголошується їх конфліктний потенціал. Увага приділена й діяльності політичних партій та громадських організацій на півострові, окремим аспектам взаємин політичних акторів у розв’язанні нагальних проблем автономії протягом останніх років, питанню інтеграції АР Крим в український контекст. Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень
11
Тут ідеться про справу про правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відкриту за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Регламенту Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Положення про Рахункову палату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Положення про порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим або передане в її управління, затверджених відповідними постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, та Постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про заходи щодо посилення кадрової роботи в Автономній Республіці Крим" № 1–рп від 27.02.2001. Отже, в Україні наявні не тільки механізми для приведення положень законодавчих актів Конституції АРК у відповідність із чинним українським законодавством, але є й прецеденти їх застосування.
УНЦПД
9
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ЗАВДАННЯ І ПРІОРИТЕТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ СТОСОВНО АР КРИМ Юлія Тищенко Протягом 2005–2008 років суспільно-політична ситуація в АР Крим привертала особливо пильну увагу центральної влади в період виборчої кампанії до українського парламенту та Верховної Ради Криму, органів місцевого самоврядування в 2006 році. Це насамперед було пов’язано зі зростанням рівня суспільно-політичної нестабільності в регіоні, на тлі якої проходила виборча кампанія. Одним із чинників, які впливали на перебіг електоральних перегонів, були питання, пов’язані зі зміною статусу російської мови на території автономії. Відтак 22 лютого 2006 року ВР АРК 53 голосами "за" ухвалила постанову "Про призначення республіканського (місцевого) консультаційного референдуму з ініціативи громадян України, які постійно проживають в Автономній Республіці Крим". У пункті 2 цього документа повідомлялося, що на референдум буде винесено таке питання: "Ви за надання російській мові статусу другої державної?" Повноваження зі створення комісії з проведення референдуму покладалися на виборчу комісію Криму. Парламент Криму також рекомендував органам місцевого самоврядування утворити референдумні комісії на основі наявних виборчих, а також зобов’язав Раду міністрів Криму профінансувати проведення референдуму. Ще в жовтні 2005 року Кримський виборчий блок "За Януковича!", до складу якого входили Партія регіонів України, Руський блок та Російська община Криму, ініціював проведення загальнокримського консультативного референдуму про статус російської мови на півострові. 5 січня представники цього блоку розпочали збір підписів кримчан за проведення референдуму. 5 лютого кампанію було завершено. Загалом було зібрано 300 тис. підписів. Тодішній голова ВР Криму Б. Дейч писав, що "більшість депутатів також не мали права ігнорувати волю 306 тисяч кримчан (понад 20% виборців автономії), які поставили свої підписи під вимогою про проведення референдуму... Як відомо, це рішення викликало великий політичний резонанс і неоднозначну оцінку політиків. Особливо в центрі". За цього спікер підкреслював, що "не є активним прихильником розв’язання гострих суспільно-політичних проблем, які торкаються державних основ, на референдумах"12. Тодішня центральна влада відреагувала на кримські події вельми різко. Зокрема, прем’єр-міністр України Ю. Єхануров заявив, що "зараз багато політичних сил Криму фінансуються з-за кордону" і "дуже активно працюють". "Я пам’ятаю, що там було два роки тому, і, ви знаєте, ситуація змінилася істотно в гірший бік, і нині там ми будемо пожинати погані плоди, і в Севастополі, і в Криму. І потім будемо усі з вами, шановні патріоти українські, думати, як нам виходити із ситуації, яка там складеться", – застерігав він. 27 лютого 2006 року було видано Указ Президента України №153/206, яким було передбачено створення робочої групи з проведення комплексного аналізу стану виконання Конституції та законів України в АР Крим. Завдання робочої групи, яку очолили глава Секретаріату О. Рибачук та секретар РНБОУ А. Кінах, полягало в підготовці програми дій з метою забезпечення стабільного розвитку Автономної Республіки Крим. До складу робочої групи ввійшли міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Віктор Балога, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, міністр охорони здоров'я Юрій Поляченко, голова Служби безпеки Ігор Дріжчаний, віце-прем'єр-міністр Юрій Мельник, перший заступник Генерального прокурора України Сергій Винокуров, перший заступник міністра юстиції Петро Крупко, постійний представник Президента в АРК Володимир Куліш, керівник Фонду державного майна Валентина Семенюк, голова Державного комітету по земельних ресурсах Микола Сидоренко. Ще під час першого засідання робочої групи глава Секретаріату Президента України Олег Рибачук стверджував, що її діяльність із вивчення соціальнокриміногенної ситуації в Криму та розробки стратегії подальшого розвитку регіону не перетвориться на 12
"Зеркало недели", 11–17 марта 2006 г.
10
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
одноразову акцію. Він також наголошував на високій інтенсивності цієї роботи: "Ми протягом двох годин проаналізували виконання рішень, які стосуються Автономної Республіки Крим, – рішень уряду, РНБОУ, оформлених Указами Президента, і власних Указів Президента… Ми обговорили близько 10– 12 блоків питань"13. І результати не забарилися: за повідомленням прес-служби Президента від 10 березня 2006 року, невдовзі було розроблено план заходів з 18 пунктів, які стосувалися найгостріших кримських проблем, зокрема земельних та майнових відносин і соціально-економічного розвитку. Та все ж відкрита інформація з публічних джерел дозволяла припускати, що діяльність групи спрямована насамперед на збереження контролю за ситуацією в Криму в контексті поточної виборчої кампанії та на налагодження взаємодії з новим кримським керівництвом, яке буде обрано в результаті виборів. Так, співголова робочої групи, тодішній секретар Ради національної безпеки і оборони України Анатолій Кінах спеціально підкреслив, що центрові належить не допустити зниження "рівня уваги та зусиль зі створення умов для стабільного та ефективного розвитку АР Крим в період формування органів влади". У березні 2006 року, напередодні дня виборів, керівництво групи наголошувало, що розв’язання багатьох кримських проблем залежить від того, чи буде поглиблено діалог між Києвом і Сімферополем. "Президент поставив перед робочою групою головне завдання – вийти на укладення комплексної угоди, яка регулюватиме відносини між центральною та кримською владою", – повідомляв тодішній керівник Секретаріату глави держави. Після завершення виборчої кампанії сталися зміни у складі керівництва РНБОУ України та Секретаріату Президента України. А після зміни керівництва уряду діяльність згаданої робочої групи було фактично призупинено. 8 лютого 2006 року ситуація в АР Криму була розглянута на засіданні апарату РНБОУ України, де йшлося про стратегію розвитку автономії з метою забезпечення суспільно-політичної та соціальноекономічної стабільності на території півострова. Розглядався також комплекс заходів, спрямованих на розвиток кримської економіки, активізацію інвестиційного процесу в регіоні, передусім у рекреаційній сфері. Відповідні рішення знайшли відображення в Указі Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про суспільну ситуацію в Автономній Республіці Крим" № 154 від 8 лютого 2006 року14. Указ передбачав здійснення комплексу заходів у соціальній, економічній, земельній сферах, що могло би позитивно вплинути на ситуацію на півострові, сприяти гармонізації міжетнічних взаємин. Також у документі йшлося про необхідність подальшої розробки законодавства, зокрема створення нових редакцій закону про основи етнонаціональної політики, внесення змін до Закону України "Про національні меншини в Україні" та інших законодавчих актів, які регулюють міжнаціональні відносини, а також забезпечення належного супроводу розгляду у Верховній Раді України Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" з пропозиціями Президента України, внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" стосовно процедури реєстрації та умов діяльності в Україні релігійних організацій, центри яких діють за межами України, регламентування практики проведення місіонерської й релігійно-освітньої діяльності. Аналіз ситуації демонструє, що всі ці доручення так і не було виконано. Заходи також передбачали ряд кроків до розв’язання проблем у земельних стосунках, віднаходження механізмів організації ефективної взаємодії Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Севастопольською міською державною адміністрацією, органами місцевого самоврядування для забезпечення оперативного розв'язання проблем регіону. Низка заходів була спрямована на сприяння процесу інтеграції кримських татар в українське суспільство, покращення керування цим напрямом політики. Зокрема, йшлося про перевірки цільового та ефективного використання коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших коштів, що виділяються для облаштування осіб, депортованих за національною ознакою, та їх нащадків, які повертаються в Автономну Республіку Крим та інші регіони України, та задоволення потреб національних меншин, про ширше залучення громадян України з числа осіб, депортованих за національною 13 14
УНІАН, 2 березня 2006 р. Див.: http://www.prezident.gov.ua/-documents/4066.html
УНЦПД
11
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ознакою, та їх нащадків до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, Збройних Силах України та правоохоронних органах. Одне з доручень, плани щодо виконання якого так і залишилися лише на папері, стосувалося організації за участю вчених, представників громадських організацій розроблення та внесення в шестимісячний строк у встановленому законом порядку пропозицій щодо впорядкування з урахуванням національних та інших особливостей регіону назв географічних об'єктів в Автономній Республіці Крим, відновлення історичних географічних назв. Значна кількість доручень в указі мали на меті забезпечення збереження й реставрації пам'яток культурної спадщини в Автономній Республіці Крим, сприяння розвитку належної туристичної інфраструктури, популяризацію цих об'єктів на міжнародному туристичному ринку. Однак поточні події продемонстрували, що успіх справи залежить не так від кількості доручень, як від ефективності імплементації політичних рішень. Наприклад, так і не було ухвалено угод про координацію зусиль між РМ АРК та КМУ, як це передбачалося. Натомість брак відповідальності виконавців, недостатня узгодженість та скоординованість політики фактично уможливили ті негативні сценарії, за перебігом яких можна було спостерігати в АРК протягом 2005–2007 рр. Фактично за часів урядування В. Януковича в період 2005–2007 років взаємодія забезпечувалася шляхом кураторства над Кримом першого віце-прем'єра уряду М. Азарова. У черговому Указі Президента України стосовно питань Криму "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 вересня 2006 року "Про виконання Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 лютого 2006 року "Про суспільну ситуацію в Автономній Республіці Крим" № 822 констатувалося, що "в результаті невиконання значної частини завдань, передбачених рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 8 лютого 2006 року "Про суспільну ситуацію в Автономній Республіці Крим", введеним у дію Указом Президента України від 28 лютого 2006 року № 154, суспільно-політична ситуація в Автономній Республіці Крим продовжує залишатися складною і суперечливою, дестабілізуючі чинники та джерела загроз національній безпеці України в регіоні не нейтралізовано", а "діяльність відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо реалізації завдань у цій сфері є переважно неефективною". До речі, дещо пізніше, коментуючи хід виконання обох цих указів, наступний (уже колишній) постійний представник Президента в АР Крим Г. Москаль зазначав, що "засідання РНБОУ не мало лише констатувати невиконання попереднього рішення. Раз воно не виконувалось – значить, винних треба покарати. На сьогодні представництво президента щодня провадить моніторинг виконання останнього рішення. Як Верховна Рада Криму, так і Рада Міністрів й органи місцевого самоврядування викинули це рішення РНБОУ в кошик. Вони не починали й не збираються починати його виконувати. Якщо один раз усе минулося – то чого боятися? Збереться Рада нацбезпеки втретє – буде те ж саме", а відтак звинувачував кримську владу в саботажі. Отож минулорічна соціальна ситуація в АР Крим виглядає в загальних рисах таким чином: за 9 місяців 2007 року сукупні доходи населення АР Крим сягали 11,9 млрд. грн. і становили 74,5% від загальних доходів при 6006,5 грн. на одну особу (по Україні – 75,1% при 6851,6 грн. на одну особу). Отже, за рівнем доходу на одну особу АР Крим посів 14 місце. За цього частка заробітної плати в доході кримчан складала 38,6% (по Україні – 43,5%), а частка соціальної допомоги та трансфертів – 43,0% (по Україні – 38,3%). АР Крим входив до групи із 7 регіонів, які за 9 місяців не мали приросту фінансових активів. Заробітна плата працівників регіону за грудень 2007 року зросла порівняно з відповідним періодом 2006 року на 27,2% і становила 1493 гривні. За цього, наприклад, у вересні 2007 року нижче мінімального розміру заробітної плати (440 грн.) отримували в регіоні 6,1%, або 24,1 тис. осіб, від загальної кількості працюючих, які відпрацювали 50% і більше встановленого робочого часу (по Україні – 6,3%), нижче прожиткового мінімуму для працездатних осіб (561 грн.) – 18,3%, або 72,2 тис. осіб (по Україні – 19,1%). Відтак за розміром заробітної плати регіон посідав 11 місце по країні. За 9 місяців 2007 року в порівнянні з аналогічним періодом 2006 року кількість зайнятих осіб працездатного віку загалом по АР Крим збільшилася від 911,0 до 919,7 тис. осіб, рівень зайнятості населення за цей період дещо зріс – від 59,1% до 59,8% (по Україні – 59,1%), а чисельність безробітних (обрахована за методологією МОП) скоротилася на 1,3 тис. осіб, рівень безробіття зменшився від 4,8 до 4,7% (по Україні – 6,2%). 12
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
За індексом людського розвитку (див. табл. 1, де представлено останні дані Держкомстату) АР Крим у 2006 році опинився на 9 місці серед 27 регіонів України, піднявшись за останні 8 років на 7 позицій. За цей період поліпшилась і ситуація у демографічному розвитку – регіон піднявся з 24 на 13 місце. За рівнем розвитку ринку праці він перемістився з 22 на 13 місце, матеріального добробуту – з 19 на 12 місце. Водночас спостерігалось і здавання позицій в інших сферах: за показниками рівня освіти АРК опустилася з 15 на 17 місце, екологічної безпеки – з 6 на 18 місце, охорони здоров’я – з 13 на 24 місце. 30 серпня 2007 року Кабінетом Міністрів України, як це передбачалось у президентському указі № 154, було ухвалено постанову "Про затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року" № 1067. Метою програми стало створення умов для збалансованого соціально-економічного, екологічного та культурного розвитку Автономної Республіки Крим на основі раціонального використання природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних ресурсів, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення населення, збереження біологічного різноманіття та культурної спадщини. Пріоритетами та основними завданнями соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим визначено: розвиток інженерної та транспортної інфраструктури, в тому числі електро- та теплоенергетики; водозабезпечення та газифікація населених пунктів; забезпечення енергоефективності й енергозбереження; розвиток автодорожньої інфраструктури, залізничного, морського, авіаційного та електротранспорту і зв'язку; забудова та інженерний захист територій; реформування земельних відносин; розвиток туристичної та курортної галузі; розвиток соціальної сфери, зокрема освіти, охорони здоров'я, культури та охорони культурної спадщини, захист навколишнього природного середовища та техногенна безпека, поліпшення становища сімей, дітей, молоді, утвердження гендерної рівності. Програмою передбачається виконання таких конкретних завдань: створення сучасної системи енергетичного забезпечення шляхом будівництва та реконструкції ліній електропередач, розвитку генеруючих потужностей; газифікація населених пунктів та розвиток газодобувної галузі; забезпечення розвитку пасажирського транспорту загального користування, будівництва та реконструкції автомобільних доріг; удосконалення транспортної інфраструктури, проведення ремонту залізничних колій і вокзалів; розвиток морського та авіаційного транспорту; забезпечення збалансованого розвитку централізованого питного водопостачання та водовідведення, задоволення потреб споживачів у питній воді належної якості; забезпечення реалізації державної політики енергоефективності та енергозбереження шляхом здійснення заходів із запровадження енергозберігаючих проектів та енергоефективних технологій і обладнання; завершення розроблення схеми планування територій адміністративних районів Автономної Республіки Крим та схеми планування курортнооздоровчих і рекреаційних територій узбережжя Чорного та Азовського морів з чітким визначенням меж земель оздоровчого та рекреаційного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, житлової забудови, розміщення промислово-комунальних об'єктів, історичних ареалів населених місць і зон охорони пам'яток. Аналізуючи перелік нагальних проблем подальшого розвитку АР Крим та суспільно-політичних викликів, артикульованих на рівні нормативно-правових актів державної політики, можна виокремити такі пріоритети діяльності органів виконавчої влади: • розвиток економічних, соціальних, культурних, інформаційних та інших зв'язків, тісного співробітництва Автономної Республіки Крим з іншими регіонами України; • вдосконалення механізмів задоволення соціальних, культурних, освітніх, інформаційних та інших потреб усіх етнічних спільнот в Автономній Республіці Крим; • впорядкування та забезпечення дієвого регулювання використання земельних та інших природних ресурсів, особливо на Південному узбережжі Криму; • розвиток та забезпечення ефективного використання економічного потенціалу Автономної Республіки Крим, насамперед її транзитно-транспортних можливостей, рекреаційних та інших ресурсів, подолання соціальноекономічних диспропорцій у розвитку різних частин території півострова; • модернізація соціально-побутової, курортної, транспортно-комунікаційної, культурно-освітньої інфраструктури Автономної Республіки Крим, зокрема із залученням іноземних інвестицій; • відстоювання національних інтересів у процесі виконання угод про статус та умови перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України15. 15
Рішення РНБОУ "Про виконання Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 лютого 2006 року "Про суспільну ситуацію в Автономній Республіці Крим", введене в дію Указом Президента № 822/2006 від 9 жовтня 2006 р.
УНЦПД
13
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
14
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Як витікає з документів, серед пріоритетних напрямів державної політики в АР Крим – і розв’язання проблем у сфері міжетнічних відносин. Зокрема, йдеться про "комплексне і послідовне вирішення завдань всебічної адаптації та інтеграції до українського суспільства осіб із числа кримських татар, німців, греків, вірмен, інших депортованих за національною ознакою, їх нащадків, які повертаються до Автономної Республіки Крим" та "забезпечення міжетнічного і міжрелігійного миру та злагоди, недопущення поширення серед населення Автономної Республіки Крим ідеологічних та релігійних течій екстремістського і радикалістського характеру"16. Одним із стратегічних пріоритетних завдань, судячи з офіційних документів, є розв’язання низки проблем гуманітарного розвитку автономії, посилення інтеграції півострова в загальноукраїнський контекст. Зокрема, це випливає з Указу Президента України "Про деякі заходи щодо розвитку гуманітарної сфери в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі" від 20 листопада 2007 року № 1122/2007. Тут прямо говориться про необхідність запровадження політики "популяризації української культури, задоволення національно-культурних потреб, всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя Автономної Республіки Крим та міста Севастополя" шляхом вжиття заходів в освітній та культурній сферах щодо розширення мережі навчальних закладів усіх типів з українською мовою навчання й створення нових загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання в населених пунктах Автономної Республіки Крим. Проте встановити ефективність виконання місцевою та центральною владою скоординованої політики стосовно регіону видається завданням вельми проблематичним. Адже, як можна побачити, деякі рішення, задекларовані в указах Президента, не виконуються роками. Це, до речі, було нещодавно констатовано на офіційному рівні: в рішенні РНБОУ України "Про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України щодо ситуації в Автономній Республіці Крим", введеному в дію Указом Президента № 589/2008 від 26 червня 2008 року, хід виконання передбачених заходів та положень було визнано неефективним. Насамперед це стосується "завдань з упорядкування використання земельних ресурсів на території Кримського півострова та розвитку інформаційного простору Автономної Республіки Крим". Також сьогодні небезпечною залишається загальна ситуація, що складається навколо розподілу власності та ресурсів в автономії, оскільки вона здатна слугувати потенційним субстратом для виникнення конфліктів. Серед іншого, одним із чинників, що її уможливлюють, є загальноукраїнська практика конвертації владних повноважень у можливість отримання важелів розподілу ресурсів (подібні приклади та випадки у вітчизняній практиці почасти межують з проявами політичної корупції). Одним із яскравих прикладів подібної практики стало й розв’язання земельного питання в автономії, а зокрема виділення земельних ділянок для кримських татар, особливо на Південному узбережжі Криму та в Сімферопольському районі. Відтак сьогодні ця проблема має ще й соціально-економічний характер та відбивається на сфері міжетнічних відносин. Її адекватне та компромісне розв’язання часто ускладнюється через відсутність політичної волі в місцевого керівництва та побутування у масовій свідомості негативних стереотипів щодо кримських татар. Станом на березень 2008 року, за даними Міністерства економіки, в АРК проінвентаризовано 44% від загальної площі земель несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів. За даними Державної земельної інспекції, в січні-листопаді 2007 року в Автономній Республіці Крим було виявлено 4 тис. 200 фактів самозахоплення земельних ділянок. За наслідками виявлених порушень кримською земінспекцією було нараховано понад 400 тис. грн. штрафних санкцій, а також 2 млн. грн. збитків, завданих унаслідок самозахоплень. "Тільки за останні півтора роки за протестами прокуратури Криму відмінено понад півтори тисячі незаконних рішень, які стосувалися виділення земель загальною площею понад 25 тисяч гектарів", – указував тодішній прокурор Криму О. Шевчук17. З огляду на потенційну проблемність та стійку конфліктогенність земельних питань важливими є показники забезпечення землею репатріантів. За даними Держкомнацміграції, рівень землезабезпечення раніше депортованих громадян землями сільськогосподарського призначення складає 1,45 га на одну особу, яка про16
Рішення РНБОУ "Про виконання Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 лютого 2006 року "Про суспільну ситуацію в Автономній Республіці Крим", введене в дію Указом Президента № 822/2006 від 9 жовтня 2006 р. 17 "Крымская правда", № 129, 19 июля 2006 г. УНЦПД
15
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
живає в сільській місцевості, але якщо зробити розрахунок тих земельних ділянок, користувачам та власникам яких надано дозвіл на складення проекту землевпорядження по відведенню земельних ділянок, то землезабезпеченість буде складати 1,70 га на одну особу. У 2004–2005 роках в Автономній Республіці Крим гостро поставало питання щодо забезпечення депортованих земельними ділянками несільськогосподарського призначення, особливо на південно-східному березі Криму у великих населених пунктах (Ялта, Алушта, Судак, Феодосія тощо). В хід урегулювання земельних відносин в автономії та наведення ладу в відповідній сфері намагався свого часу втрутитися постійний представник Президента в АР Крим Г. Москаль. Незважаючи на те, що така посада не надає прямих можливостей впливу на ситуацію, йому вдалося привернути увагу до питань, пов’язаних з корупцією в земельній сфері, яка стала суттєвим чинником дестабілізації міжетнічних взаємин, посилюваної протистоянням між кримськими татарами і місцевою владою, яка, приймаючи рішення, часто-густо керувалася антикримськотатарськими стереотипами та тіньовими економічними схемами. За інформацією Г. Москаля, в 2006 році на території міста Судака було встановлено 8 пікетів, у яких брали участь як кримські татари, так і представники слов’янських національностей, "у місті Ялті – 5, Алушті – 1, Сімферополі – 12, Євпаторії – 1, районі Бахчисарая – 1, Сімферопольському районі – 15". На думку тодішнього постпреда Президента в АРК, ці факти свідчили про те, що земельними питаннями органи місцевої влади "не займалися, не займаються і не бажають займатися". Він пояснював виникнення такої ситуації тим, що "замість того, щоб перевести вказані пікети в русло переговорів, систематизувати кількість тих, що потребують земельних ділянок, як кримських татар, так і росіян, українців, вірмен, болгар і представників інших національностей, з’ясувати, скільки таких осіб є і чи мають вони на це законне право, від представницької і виконавчої влади йдуть тільки заяви, які нічим не підкріплюються, окрім шаблонних фраз – питання вирішується, воно знаходиться на особливому контролі, ведуться переговори і т.д. Проте за вказаний час жоден з учасників протесту не отримав земельну ділянку згідно з рішенням місцевих органів влади"18. За даними Прокуратури АР Крим, за результатами проведених у 2008 році перевірок додержання земельного законодавства в Криму прокуратурою виявлено нові факти зловживань при розпорядженні землею, незаконного вилучення територій, що охороняються законом, використання підроблених документів і необґрунтованих рішень судів для незаконного отримання землі. У земельних махінаціях все частіше використовуються підроблені документи. Факти використання підроблених рішень місцевих органів влади, заяв і списків громадян виявлено в Бахчисарайському, Сімферопольському районах, місті Сімферополі – по них порушено кримінальні справи. Усього в 2008 році органами прокуратури Криму порушено 15 кримінальних справ за фактами порушень земельного законодавства. Велика кількість порушень встановлена в діяльності посадовців виконавчої влади і місцевого самоврядування – скасовано незаконні рішення про виділення територій заповідного і лісового фондів, про вилучення земель державних підприємств. 6 лютого 2008 року на зустрічі Президента України Віктора Ющенка з керівництвом Автономної Республіки Крим було обговорено соціально-економічну й політичну ситуацію на півострові, а також шляхи подолання корупції в органах влади та методи забезпечення порядку в земельних питаннях. За інформацією прес-служби глави держави, він "дав критичну оцінку владі Криму" й указав учасникам зустрічі голові Верховної Ради АРК Анатолієві Гриценку, голові Ради міністрів автономії Віктору Плакіді та Постійному представнику Президента в АРК Леонідові Жуньку на ряд невідкладних проблем, серед яких ухвалення місцевими радами земельних рішень, виходячи з "приватної комерційної мотивації", а не державного інтересу, а також на неприпустимість "перегляду з боку місцевих рад" євроатлантичного вектора зовнішньої політики України та мовного законодавства.
18
Див.: http://ua.proua.com/news/2006/07/25/223434.html
16
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ОГЛЯД ЕТНОПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ В АР КРИМ Юлія Тищенко Перебіг процесу формування етнополітичних взаємин, питання та проблеми, які виникають у цій сфері, значною мірою детермінують загальне тло розвитку ситуації в автономії в соціальній та політичній сфері, відбиваються на розвитку економічних процесів у регіоні. АР Крим в етнонаціональному плані представляє собою поліетнічний та полікультурний регіон, якому притаманні "типові риси всіх етнокультурних регіонів: в цьому сенсі можна вести мову про певний характерний симбіоз стереотипів і алгоритмів життєдіяльності, проблем, негараздів тощо"19. Комплексні особливості суспільнополітичної ситуації в АР Крим також трактуються з урахуванням її геополітичного становища та різноспрямованої взаємодії етнополітичних факторів, які справляють незаперечний вплив на перебіг подій у регіоні.
Складові етнополітичної та етномовної ситуації Загалом етнополітична ситуація в АР Крим визначається комплексними питаннями взаємодії трьох найбільших етнічних груп Криму – кримських татар, українців та росіян. Головним конфліктогенним чинником етнополітичної ситуації залишається невирішеність соціально-економічних, соціокультурних, політичних проблем кримськотатарської спільноти. Значна частина конфліктогенних чинників у Криму детерміновані комплексом причин, серед яких – наявність у свідомості слов’янської більшості кримчан численних стереотипів у відношенні до кримськотатарської спільноти. Спорадично виникають конфлікти і на політичному ґрунті та через загальне несприятливе економічне середовище в Криму. Вплив цих чинників на стан міжетнічних відносин та на суспільно-політичну ситуацію в автономії посилюється з огляду на існуючу "цілеспрямовану антитатарську та ісламофобську інформаційну кампанію". Адже експерти постійно привертають увагу до того, що в російськомовних кримських виданнях "у великій кількості публікуються матеріали, які можна назвати не просто некоректними чи дифамаційними, а й такими, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу"20. Конфлікти подеколи виливаються "в образи, акти вандалізму щодо татарських установ, мусульманських цвинтарів чи навіть у фізичні напади. Нерідко конфлікти навколо земельних ділянок чи навіть побутові сварки набувають характеру міжетнічних зіткнень із великою кількістю постраждалих"21. Й досі спостерігається високий рівень дистанційованості жителів України від кримських татар, що провокує небажання бачити представників цієї етнічної групи серед громадян держави, хоча за цього й допускається їх перебування на її території в ролі гостей. Якщо ця тенденція зберігатиметься, чимдалі чіткіше увиразнюватиметься загроза того, що за відсутності активних дій влади, спрямованих на подолання упереджень, за кримськими татарами в очах інших жителів Криму та південно-східної України міцно закріпляться негативні етностереотипи, що не сприятиме гармонізації міжетнічних відносин в АР Крим та в Україні загалом. Упередження та негативні стереотипи стосовно кримських татар у масовій свідомості населення Криму ефективно використовують окремі кримські політики, які демонструють здатність до стратегіч19
Рафальський О. О. Етнополітична ситуація в Автономній Республіці Крим як чинник стабільності в Україні // Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 13–14 травня 2004 р. К., 2004. 20 Кресіна І. До питання про прояви дискримінації на расовому та етнічному ґрунті // http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=73&c=1712 21 Там само. УНЦПД
17
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ної розбудови на такому небезпечному підґрунті власних політичних іміджів, здобуття електоральної підтримки, мобілізації виборців, а в остаточному підсумку – отримання в свої руки важелів задоволення інтересів тих фінансово-економічних сил, що прагнуть контролювати в цьому регіоні ресурси, до яких належить і земля. В той же час центральній владі потрібно враховувати у своїй політиці мовну та культурну специфіку Криму, а не ухвалювати уніфікованих рішень, які трактуються в автономії вельми негативно, а відтак сприяють поглибленню упереджень стосовно України. Одним із чинників, здатних сприяти гармонізації етнополітичної ситуації в АР Крим сьогодні й у майбутньому, є, на думку експертів та дослідників, і визначення "кінцевої мети інтеграції"22 як динамічного процесу зближення і взаємодії етносів, підпорядкованого меті створення єдиної для всіх поліетнічної держави, формування в них низки спільних духовно-культурних ознак, які, проте, не призводитимуть до зміни етнічної самосвідомості завдяки врахуванню особливостей етнічних культур. Така стратегія потребує від етнічних спільнот поступової адаптації до основних цінностей домінуючого суспільства, а від цього суспільства – адаптації своїх соціальних інститутів (системи освіти, культуру, управління, судову справу тощо) заради їх кращої відповідності потребам етнічно негомогенного суспільства, враховуючи й поточні особливості кримського соціуму. За цього політика інтеграції в жодному разі не повинна підмінятися політикою асиміляції, розчинення етнічної ідентичності та самобутності, поглинання суспільством інших етнічних груп. Іншим наслідком відсутності в державі спільного бачення етнополітичного майбутнього автономії є факти неврахування наявних етнополітичних проблем під час формулювання тих чи інших завдань та рішень. Наприклад, у Державній програмі соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року з-поміж 16 завдань лише 3 присвячено розв’язанню питань, дотичних до етнополітичної сфери, які за цього стосуються виключно культурної та освітньої сфер: проведення паспортизації, збереження та реставрації пам'яток культурної спадщини державного та місцевого значення; забезпечення розвитку культурної сфери регіону, збереження та зміцнення наявної матеріальнотехнічної бази закладів культури, надання державної підтримки розвитку української мови та сприяння діяльності національно-культурних товариств, проведення робіт із реставрації, музеєфікації та ремонту об'єктів культурної спадщини; забезпечення реалізації права на навчання рідною мовою та створення належних умов навчально-виховного процесу шляхом будівництва загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів. Але ж будь-яка концепція етнополітичного розвитку має враховувати динаміку етнокультурних змін у соціумі, визначати пріоритети державної політики відповідно до етнічної та культурної специфіки конкретної спільноти! Автономна Республіка Крим – єдине в унітарній Україні адміністративно-територіальне утворення, де в силу низки історичних обставин та причин у складі населення домінують етнічні росіяни, які відповідно до Всеукраїнського перепису населення 2001 року складають 58,5% від загальної чисельності мешканців Криму. Етнічні українці становлять тут 24,4%. У результаті масового повернення на півострів кримських татар їх частка в складі населення автономії сягнула 12,5%. Інші умовні 5% складають представники десятків інших національних меншин та етнічних груп. Проте лише невелику частину з них можна вважати помітними групами національних меншин. До них можна віднести білорусів (29,2 тис. осіб), татар Сибіру і Поволжя (11 тис.), вірмен (8,7 тис.), євреїв (4,5 тис.), азербайджанців (3,7 тис.), греків та корейців (по 2,8 тис.), німців (2,5 тис.), болгар (1,8 тис.), караїмів (670 осіб), кримчаків (204 особи). За інформацією Республіканського комітету у справах національностей АР Крим, особливістю останніх років стало подальше розширення списку етнічних груп суто іммігрантського походження, утворюваних в основному з числа біженців та випускників кримських вищих навчальних закладів: арабів, афганців, албанців, китайців, курдів, в'єтнамців, індусів, а також появу в етнічній палітрі французів (8 осіб), американців (43), шведів (4), голландців (8). Представниками понад 26 етносів утворено 35 республіканських національно-культурних товариств, що здійснюють діяльність, спрямовану на збереження і розвиток національних традицій, культур, мов. Починаючи з 2001 року з бюджету Автономної 22
Галенко О. І. Тягар стереотипів // Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 13–14 травня 2004 р. К., 2004.
18
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Республіки Крим на розвиток традицій і культур національних меншин щорічно виділяються грошові кошти. З огляду на таку етнічну специфіку етномовна ситуація в регіоні є відмінною від загальноукраїнської. Так, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, 77% жителів Криму вважають рідною російську мову, 10% – українську, 11% – кримськотатарську. За цього відсоток російськомовних шкіл в автономії перевищує частку етнічних росіян за рахунок російськомовної самоідентифікації представників інших етнічних спільнот, у першу чергу білорусів, євреїв, німців та ін. Якщо звернутися до мови цифр, то російську мову рідною визнали 97% євреїв Криму, 89% німців, 82% білорусів, 79% корейців, 78% болгар, 73% греків та 61% українців. Загалом російську вважають рідною мовою 23% неросійського населення регіону23. Спроби забезпечити осібний розв’язок мовних питань отримали відображення у Конституції АР Крим. Зокрема, окремим пунктом тут винесено положення про функціонування в автономії російської мови. Наприклад, стаття 10 кримської Конституції проголошує, що АРК поряд із державною забезпечує на своїй території функціонування, розвиток, використання та захист російської й кримськотатарської мов, а також мов інших національностей. Адже, як зазначається в Конституції АРК, "російська мова як мова більшості населення і сприятлива для міжнаціонального спілкування використовується у всіх сферах суспільного життя". Стаття 11 цього документа проголошує, що згідно з українським законодавством в АРК "офіційні документи, які затверджують статус громадянина", "виконуються українською, російською і за клопотанням – кримськотатарською мовою". Слід зазначити, що далеко не всі були задоволені такими формулюваннями щодо "мовного питання". Наприклад, Російська община Криму вважала такі положення звуженням прав російськомовних. Щоправда, реальних механізмів для імплементації положень про документообіг трьома мовами фактично не існує й досі. Натомість прикладів домінування російської – більш ніж потрібно. Приміром, станом на лютий 2008 року нормативно-правові акти, розміщені на сайті ВР АРК українською мовою, останній раз оновлювалися майже рік тому – в квітні 2007 року. Процес урегулювання мовного питання в автономії має потенційно конфліктогенний характер, оскільки його нещадно експлуатують деякі політики, про що свідчать численні спроби проведення в АР Крим референдуму з приводу надання статусу державної російській мові. Як не прикро, але до подібних наслідків веде й активізація кримськотатарської спільноти у справі відродження рідної мови, віднаходженні шляхів забезпечення її подальшого розвитку та розширення вжитку. В силу таких дій конфліктогенність мовного питання дедалі зростає. Сьогодні серед засобів масової інформації АР Крим значно переважають російськомовні видання, адже сукупний наклад газет українською, кримськотатарською та всіма іншими мовами не перевищує 5% від загального обсягу. Державна телерадіокомпанія "Крим" та комерційні телерадіокомпанії ведуть основний обсяг передач російською мовою. 51 населений пункт автономії, переважно в гірській місцевості, не має ефірного покриття. У кращому разі тільки в декількох із згаданих гірських населених пунктів можна приймати ледь чутний сигнал загальноукраїнських телеканалів, тобто дуже низької якості. Кількість періодичних друкованих видань кожного року зростає. Так, станом на серпень 2006 року в Криму було зареєстровано 1290 газет і журналів, серед них 1237 діючих видань, орієнтованих на місцеву аудиторію, в т. ч. 869 газет, 99 журналів, 25 бюлетенів, 12 альманахів, 15 збірників, 2 календарі, 1 дайджест. Серед засновників періодичних друкованих видань перше місце посідали фізичні особи – 357-ма особами було зареєстровано 324 видання. На другому місці – 304 суб'єкти підприємницької діяльності, 23
Водночас варто зауважити, що експерти з мовної політики аргументовано доводять, що "перепис населення, проведений в Україні у 2001 році, не дає можливості точніше визначити співвідношення носіїв української і російської мов, оскільки у формулюванні питань, які з’ясовували мовні характеристики респондентів, не було враховано той факт, що певна частина російськомовних українців все-таки називають рідною українську як мову, символічно пов’язану з їхньою національною самоідентифікацією. Питання сьомого пункту переписного листа, що визначали мовну ідентифікацію респондентів, були сформульовані таким чином: "Ваші мовні ознаки: а) рідна мова; б) якщо Ваша рідна мова не українська, то вкажіть, чи володієте вільно українською мовою; в) інша мова, якою Ви вільно володієте". (Масенко Л. Мовна ситуація в Україні // "Ї". Незалежний культурологічний часопис. № 35. 2004).
УНЦПД
19
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
що зареєстрували 266 друкованих ЗМІ, на третьому – 139 громадських організацій, яки виступили засновниками 139 газет. Серед засновників були також 48 державних установ (зокрема 30 установ виконавчої влади, 1 – представницької (Верховна Рада АР Крим), 32 органи місцевого самоврядування (в т. ч. місцеві держадміністрації, які створили 27 видань), 59 політичних партій (59 видань). За цільовим призначенням найбільше було громадсько-політичних видань (333), дещо менше – рекламних (215) та інформаційних (210). Що ж стосується партійних видань, то вони знаходять читачів серед своїх членів або симпатиків, тому наклад таких газет не перевищує 6 тис. примірників. До цієї категорії видань належать "Коммунист Крыма" (друкований орган КРО КПУ з накладом 4640 тис. прим.) та "Вестник Тавриды" (друкований орган партійного осередку Соціалістичної партії України з накладом 5300 тис.). Сьогодні в Криму виключно українською мовою видаються лише 5 друкованих видань, 4 – виключно кримськотатарською, тоді як російськомовних видань існує 987. Найбільш рейтинговими виданнями в Криму є "Крымская правда", "Крымское время", "Крымская газета", "Крымские известия", "Первая Крымская". На території Криму виходить єдина україномовна газета "Кримська світлиця" (засновники – Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Т. Шевченка, Національна спілка письменників України, трудовий колектив редакції газети) та її додатки – "Джерельце", "Будьмо", "Крим спорт", а також україномовний щотижневий додаток до газети "Крымские известия" – "Кримський діалог". Особливе місце в кримському інформаційному просторі посідає кримськотатарська преса. Окрім газет "Полуостров" (засновник – Айдер Еміров) та "Диалог" (засновник – ТОВ "Редакція газети "Діалог") тут виходить цілий ряд видань, зареєстрованих у Києві. Це "Голос Крыма" (засновники – Державний комітет у справах національностей і релігій України, редакція газети "Голос України"), "Къырым", "Авдет", "Ватан", "Йылдыз" та ін. Загальна тенденція цих газет – прагнення до розширення сфери використання національної мови. Відтак виключно російською мовою виходять видання "Авдет", "Кайнаш", "Арекет", "Голос Крыма", частково російською – "Къырым". Свої видання мають і деякі національні товариства: німці Криму випускають видання "Hoffnung" та "Guten Tag", євреї – "Шолэм" і "Хаверим", татари Поволжя – "Жиен", вірмени – "Масяц агавни", греки – "Грецьку газету" й "Понтиду", кримські караїми – "Крымкалайлар", болгари – "Извор", естонці – "Krimmi eestlased". Сукупний наклад російськомовних газет, що видаються в Криму, становить приблизно 1,3–1,5 мільйона примірників, що становить приблизно по одному примірнику російськомовної газети на одного росіянина, що живе в Криму. За даними Держкомтелерадіо за 2007 рік, усі наявні 27 комунальних друкованих засобів масової інформації з місцевою сферою розповсюдження в АР Крим теж випускаються російською мовою24. На думку експертів у галузі ЗМІ, в автономії через брак інформаційного наповнення вітчизняними медіапродуктами спостерігається експансія іноземного мовлення, зокрема російських, турецьких, болгарських телерадіоканалів. Особливо актуальна ця проблема для Південного берегу Криму25. Зауважимо, що шлях ліквідації цього очевидного мовного дисбалансу у сфері ЗМІ пролягає не так через заборони, як через утілення в життя політики сприяння випуску україномовної продукції та вжиття належних фіскальних заходів. Також завдання влади мали би полягали у віднаходженні компромісів у мовній політиці, освітній сфері. Натомість у сфері мовної політики в системі освіти спостерігається неоголошена війна рішень центральної і місцевої влади. Так, у Концепції розвитку освіти в АР Крим на період до 2012 року, затвердженій Постановою ВР АР Крим від 18 жовтня 2006 року № 215–5/06, міститься лише одне положення стосовно "створення умов для поглибленого вивчення української, російської та кримськотатар-
24
Див.: Медійна карта (база даних про комунальні друковані засоби масової інформації з місцевою сферою розповсюдження) // http://comin.kmu.gov.ua/document/58276/media%20karta2007.doc 25 "РБК–Україна", 29 травня 2008 р. 20
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ської мови". Однак за цього тут ані факти, ані причини та наслідки мовного дисбалансу, що спостерігається в освітній сфері в регіоні, не розкриваються. Досить неоднозначно було сприйнято в автономії наказ Міністерства освіти і науки України № 461 від 26 травня 2008 року "Про затвердження галузевої Програми поліпшення вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин на 2008-2011 роки", який має вступити в силу з 1 вересня 2008 року. Виконання цієї програми передбачає викладання в навчальних закладах, наприклад, із російською мовою навчання низки предметів українською мовою з подальшим переходом на викладання виключно українською. На одній із нарад, які передували формулюванню цього завдання, міністр освіти І. Вакарчук зазначив, що мовна політика держави повинна створювати сприятливі умови для опанування української мови всім населенням. "Ми за те, щоб кожна мама співала колискову своїй дитині її рідною мовою, і ми рівно ж за те, щоб усі громадяни України з національних меншин, також і завдяки вільному володінню українською мовою як державною, повноцінно інтегрувалися в українське суспільство й були в ньому успішними", – наголосив очільник освітнього міністерства26. Спонукав урядовців до такого рішення неналежний стан вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах із навчанням мовами національних меншин, що було виявлено в ході незалежного зовнішнього оцінювання. Так, з’ясувалося, що випускники цих закладів недостатньо володіють державною мовою, що обумовлює їхню неконкурентоспроможність як при вступі (тестуванні) до вищих навчальних закладів, так і в процесі навчання в них, а отже, заважає їм повноцінно інтегруватися в українське суспільство, бути в ньому успішними. Однак Асоціація директорів шкіл Криму виступила категорично проти цієї ініціативи. Невдоволені нею є й у ВР АРК – вони вважають, що цей документ має асиміляційне спрямування (втім, реалізація цієї ініціативи може бути перекладена на місцеві бюджети, оскільки навчальні заклади перебувають у комунальній власності, й тоді міністерські настанови навряд чи будуть виконані). Водночас свою незгоду з подібним рішенням на рівні України висловила й Асоціація кримськотатарських працівників освіти "Маарифчі", оскільки, на їхню думку, цей наказ підриває процес відродження на історичній батьківщині кримськотатарської мови та дискримінує "систему освіти кримських татар, що відроджується"27. Загалом сьогодні в АР Крим функціонує понад 600 освітніх навчальних закладів, у яких навчається 198,2 тис. учнів. Середньою освітою охоплено 98,5% дітей шкільного віку. Водночас лише 5,4% учнів загальноосвітніх навчальних закладів охоплені навчанням українською мовою, що, зрозуміло, не може гармонізувати ситуацію в регіоні та сприяти подоланню мовного диспаритету. Тільки 1029 учнів у 33 загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням російською мовою навчаються кримськотатарською мовою. У 21 загальноосвітньому навчальному закладі з навчанням українською, російською, кримськотатарською мовами функціонував 371 клас із навчанням кримськотатарською мовою. В сукупності кримськотатарською мовою навчається 5608 учнів. Як предмет цю мову вивчають у загальноосвітніх навчальних закладах 23568 учнів, факультативно – 4307. Наявні мовні проблеми та недостатня інтегрованість освіти Криму в український освітній простір у контексті вивчення української мови суттєво обмежують можливості вступу кримських абітурієнтів до вищих навчальних закладів України. Недивно, що в 2008 році ініціатива із запровадження системи незалежного тестування була зустрінута на півострові різкою критикою. Так, Верховна Рада Криму й Міністерство освіти та науки автономії звернулися до Міністерства освіти України стосовно дозволу випускникам кримських шкіл пройти незалежне зовнішнє тестування російською мовою. Голова Верховної Ради Криму Анатолій Гриценко аргументував це рішення таким чином: він вважає "дуже поспішним рішення Міністерства освіти України щодо мови тестування". На його думку, "неможливо посеред навчального року ухвалювати такі рішення, тим паче в Криму, в сільських школах, які не комп’ютеризовані, це створить великі проблеми й нерівні можливості для вступу до вищих навчальних закладів"28. Відтак кримський спікер звернувся 26
Див.: http://www.mon.gov.ua/main.php?query=newstmp/2008/20_03/ Див.: http://www.crimean.org/crimea/crim_news.asp?NewsID=7921 28 "День", 22 січня 2008 р. 27
УНЦПД
21
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
до міністра освіти України з проханням, щоби норма про тестування виключно українською мовою на Крим не поширювалася. "Я надіслав листа міністрові освіти Івану Вакарчуку, щоб у Криму тестування проходило російською мовою", – повідомив він. А. Гриценко переконаний, що обов’язкове зовнішнє тестування для вступу до ВНЗ українською мовою треба запроваджувати поетапно: "Вважаю, треба запроваджувати, але не цього року й не в Криму". Він нагадав, що 95,6% учнів Криму навчаються російською мовою, 6,3% – кримськотатарською й лише 3,2% учнів – українською29. Згодом у заяві МОН було вказано, що наказом міністра освіти та науки України від 24 січня 2008 року № 33 затверджено порядок проведення тестування, яким передбачено, що для учасників зовнішнього тестування, котрі здобували освіту мовами меншин, на їх бажання в перехідний період (2008–2009 роки) тести (за винятком тестів з української мови та літератури) перекладаються відповідною мовою30. Втім, складно прогнозувати, наскільки покращиться за півтора роки ситуація в Криму із вивчення української з огляду на незначну кількість україномовних шкіл, відсутність спеціальних програм для вчителів, а також і зусилля з політизації мовного питання кримськими політиками, які вбачають у запровадженні тестування спробу насильної українізації. Приміром, один із відомих представників кримського політикуму Леонід Грач стверджує, що "проведення зовнішнього незалежного оцінювання в Криму українською мовою є грубим нехтуванням конституційних прав кримчан, глибоко зачіпає етнічні почуття учнів та їхніх батьків, а також є, по суті, необ’єктивним, бо учні проходять курс навчання російською мовою, до того ж, наказ видано в середині навчального року". Складно сказати, наскільки допоможе вирівняти ситуацію запровадження перехідного періоду, адже, як заявив директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук, підбиваючи перші підсумки незалежного зовнішнього тестування, на першому тестуванні абітурієнти з АР Крим продемонстрували гірші результати з української мови та історії в порівнянні з учнями з інших регіонів України. "Найкращі показники в цьому контексті мають ті, хто здавав тести в місті Києві, у Львівській області. На цьому тлі найгірші показники має АР Крим", – повідомив він, коментуючи результати тестування з української мови31. Власне, такі результати засвідчують слабку спроможність Міністерства освіти Криму організувати процес з вивчення української мови таким чином, щоб кримські діти могли успішно вступати в українські вищі навчальні заклади. Це один із яскравих прикладів, що характеризує рівень гостроти питань, пов’язаних з етнополітичними та етномовними взаєминами, гармонізація яких може відбуватися в регіоні лише шляхом віднаходження мультикультурного компромісу.
Питання інтеграції, адаптації та облаштування кримських татар Одним із чинників, що формує загальну суспільно-політичну ситуацію в Криму, є питання інтеграції, адаптації та облаштування кримських татар в українському суспільстві. Проблеми інтеграції кримських татар прийнято структурувати за такими складниками: • політико-правові – відсутність реабілітації кримськотатарського народу, закону про статус кримськотатарського народу, невизнання кримських татар корінним народом України, невизнання національних органів самоврядування (Курултай, Меджліс), недостатнє представництво в органах виконавчої влади, нерозв’язані питання представництва у ВР АРК та в "силових структурах"; • соціально-економічні – питання земельної приватизації, безробіття, нерозвиненість інфраструктури в місцях компактного проживання репатріантів; • культурні, освітні – потреби у відкритті шкіл з кримськотатарською мовою навчання, поверненні кримськотатарської топоніміки, налагодженні функціонування в АРК кримськотатарської мови, ви29
Наведені тут відсотки відрізняються від інших даних про тих, хто здобуває середню освіту різними мовами. Див.: http://www.crimea.edu/edu/min/inform/2008/26_01.htm 31 Абітурієнти Криму на тестуванні показали гірші результати з української мови та історії України // http://www.osvita.org.ua/news/36555.html 30
22
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
данні книг, газет, випуску телепередач, поверненні культурних цінностей, відновленні "святих місць" (стародавніх мечетей та авізів) тощо. На початок 2007 року, за даними виконкомів міських рад і райдержадміністрацій, в Автономну Республіку Крим на постійне місце проживання повернулися і були зареєстровані близько 264,5 тис. кримських татар та 4,3 тис. раніше депортованих вірмен, болгар, греків і німців32. Частка колишніх депортованих громадян та їх нащадків у складі населення Автономної Республіки Крим (без м. Севастополя) сьогодні сягнула 13%. У Бахчисараї, Білогірському, Кіровському, Первомайському, Совєтському районах вона складає від 24 до 30%. Найменше число репатріантів проживає в Ялті, де їх питома вага складає 1,3%, у Керчі – 1,2%, Феодосії – близько 5%, Алушті – 5,9%. На сьогодні в Криму сформувалося близько 300 селищ і масивів компактного проживання репатріантів, у т. ч. 6 вірменських, грецьких, болгарських і німецьких. Дві третини з них забезпечено водою і близько 95% – електроенергією. Рівень газифікації не перевищує 10–12%. Каналізаційні мережі та дороги з твердим покриттям практично відсутні. Нерозв’язаними залишаються питання транспортного сполучення й телефонізації селищ. Особливо важке становище з облаштуванням репатріантів спостерігається в сільських районах, де важко знайти постійну роботу. Віддаленість деяких нових селищ від інженерних мереж ускладнює забезпечення їх водо- й електропостачанням. Незважаючи на реалізацію державних програм, зусилля неурядових організацій процес облаштування репатріантів проходить далеко не завжди ефективно. Сьогодні не можна визнати достатньою кількість шкіл із кримськотатарською мовою навчання (15), як і загальну кількість учнів, що навчаються цією мовою (понад 5 тис.). Не вистачає й дошкільних навчальних закладів для дітей із кримськотатарських родин. За інформацією Державного комітету у справах національностей та релігій, починаючи з 1991 року в державному, а з 1999 року – й у бюджеті Автономної Республіки Крим окремим рядком передбачаються витрати на облаштування депортованих. Загальна сума витрат, виділених на ці потреби в 1991–2007 роках, сягнула суми в 1063,93 млн. грн. Понад 500 млн. із цих коштів було виділено в 1991–1993 роках і використано для вирішення загальнодержавних завдань, пов'язаних не лише з розселенням й облаштуванням депортованих громадян, але й зі зміцненням та розвитком матеріально-технічної бази організацій і підприємств, що забезпечують життєдіяльність населення Криму. У 1991–2007 роках за рахунок державних капітальних вкладень було побудовано понад 3,5 тисячі і викуплено близько 2700 будинків і квартир, що дозволило забезпечити житлом приблизно 36 тис. осіб. 130 тис. кримських татар повністю або в основному закінчили будівництво власних будинків або придбали житло самостійно. У черзі на отримання державного житла в міських та сільських радах стоять понад 7 тис. сімей (27 тисяч осіб). 16 тис. сімей (64 тисячі осіб) індивідуальних забудовників через відсутність коштів не в змозі завершити розпочате будівництво будинків, отож багато хто з них проживає в недобудованих будинках або в тимчасових будівлях. Таким чином, до 100 тис. депортованих громадян сьогодні не мають власного житла (див. табл. 2). Останніми роками українською державою здійснена велика робота з облаштування та соціальної адаптації репатріантів, задоволення їхніх культурних та релігійних потреб. Триває виконання затвердженої постановою уряду України від 11 травня 2006 року Державної програми розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися в Україну на проживання, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2010 року. Ця програма спрямована на розв'язання соціально-економічних та культурно-освітніх проблем, пов'язаних із поверненням на історичну батьківщину депортованих кримських татар та осіб інших національностей, Серед іншого, в ній визначено пріоритетні завдання органів виконавчої влади щодо розселення репатріантів, їх облаштування, адаптації та інтеграції в українське суспільство. Загалом реалізація передбачених державою заходів, пов'язаних з облаштуванням та адаптацією репатріантів, суттєво поліпшить рівень їх забезпечення основними елементами соціальної інфраструктури.
32
За даними Всеукраїнського перепису населення, на 1 грудня 2001 року в Автономній Республіці Крим проживало 243,4 тис. кримських татар.
УНЦПД
23
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Таблиця 2. Дані про забезпечення депортованих громадян житлом на 10.07.2008 р.33 № п/п
Назва району, міста
1. Алушта 2. Ялта 3. Судак 4. Феодосія 5. Сімферополь 6. Сімферопольський р-н 7. Чорноморський р-н 8. Керч 9. Нижньогірський р-н 10. Кіровський р-н 11. Білогірський р-н 12. Бахчисарайський р-н 13. Євпаторія 14. Саки 15. Джанкой 16. Первомайський р-н 17. Сакський р-н 18. Ленінський р-н 19. Раздольненський р-н 20. Красноперекопськ 21. Совєтський р-н 22. Армянськ 23. Джанкойський р-н 24. Червоногвардійський р-н 25. Старий Крим 26. Красноперекопський р-н Разом
Кількість мешканців 3269 2580 6979 4070 28000 37028 5245 2607 9923 12045 21960 23875 8739 1782 3187 8050 14659 10805 5323 1075 8603 1343 18648 17579 2641 5437 265452
Кількість родин, які отримали житло 149 178 110 130 1342 246 103 72 248 220 235 318 238 161 87 282 114 259 219 43 260 92 268 300 53 144 5871
Кількість родин, які перебувають на квартирному обліку 649 460 282 271 1732 470 72 200 199 235 315 840 366 125 33 92 290 223 129 85 142 29 198 148 100 95 7780
На реалізацію заходів цієї програми в 2007 році було заплановано 66438,8 тис. грн. з Державного бюджету України та 19417,7 тис. грн. з бюджету Автономної Республіки Крим. Фактично ж було профінансовано 85354,7 тис. грн., у тому числі з республіканського бюджету – 19087 тис. грн., з державного – 66267,7 тис. грн. Капітальні вкладення були профінансовані державним бюджетом у розмірі 60059,9 тис. грн., республіканським – у розмірі 13417,7 тис. грн. За період 2007 року було введено в експлуатацію 11520,54 кв. м житла, 9,93 км мереж електропостачання, 24,69 км мереж водопостачання, 75,27 км мереж газопостачання, 4 водонасосних станції, 1 водонапірна башта. З балансу управління капітального будівництва Республіканського комітету у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян було передано в комунальну власність та експлуатаційним організаціям основних фондів на суму понад 45 млн. грн.
33
Інформація подана за оперативними даними відділів (управлінь) міжнаціональних відносин райдержадміністрацій та міських рад.
24
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Важливу роль в інтеграції депортованих громадян в українське суспільство відіграють соціальнокультурні заходи, на які з бюджету автономії було виділено 5669,3 тис. грн., з Державного бюджету України – 4093,9 тис. грн. За рахунок виділених коштів було надана одноразова матеріальна допомога 220 сім'ям, а також допомога на придбання ліків, слухових апаратів, протезів, здійснення операцій, підвезення питної води до 6 масивів компактного проживання депортованих громадян. У літній період було оздоровлено в дитячих таборах 387 дітей. Крім того, було профінансовано випуск 12 найменувань художньої літератури на суму 370 тис. грн.. та 11 навчальних посібників на суму 400 тис. грн. Надавалася підтримка друкованим виданням кримських татар, вірмен, болгар, греків, німців. Відповідно до Державної програми розселення й облаштування кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися на проживання до України, їх адаптації й інтеграції в українське суспільство на період до 2010 року Республіканським комітетом у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян були здійснені організаційні заходи зі створення єдиного реєстру репатріантів. На ці потреби з Державного бюджету України було виділено 596,1 тис. грн.34 Варто нагадати, що перший етап діалогу між кримськими татарами й українською владою розпочався під час набуття Україною незалежності та подій, пов’язаних із визначенням статусу Кримського регіону. Ще у вересні 1991 року голова Верховної Ради України Л. Кравчук заявив про підтримку прагнення кримськотатарського народу повернутися на свою батьківщину. Починаючи з того року в державному бюджеті України окремим рядком стали передбачатися видатки на облаштування депортованих. Ці бюджетні кошти спрямовувалися головним чином на будівництво житла, інженерних комунікацій, об'єктів соціально-культурного призначення. В Указі Президента України "Про фінансування з республіканського бюджету за I квартал 1992 року" від 18 січня 1992 року Міністерству фінансів України було дано доручення при доопрацюванні проекту бюджету на 1992 рік передбачити окремо асигнування на здійснення заходів, пов'язаних із поверненням кримських татар на постійне проживання до Кримської АРСР. Уже з 1992 року процес облаштування кримських татар почав фінансуватися фактично за рахунок коштів із державного бюджету України. Під час кампанії, пов’язаної з так званим "кримським сепаратизмом", політичне керівництво кримських татар посіло чітку проукраїнську позицію. Яскравою ілюстрацією цієї позиції можуть слугувати тодішні висловлювання першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Р. Чубарова. Торкаючись історії становлення проукраїнської позиції кримських татар, у лютому 1993-го він стверджував: "Ми дуже важко напрацьовували позицію Меджлісу в цій територіальній суперечці (кому ж належить Крим. – Ю. Т.). І коли вийшли на цю формулу – "непохитність існуючих кордонів", побачили, що розчарували багатьох в офіційних колах Росії. Але вони повинні зрозуміти, що ця позиція вирішує долю не тільки кримськотатарського народу, але й проблеми двох слов'янських націй. Інший підхід з нашого боку був би не політикою, а політиканством"35. З огляду на такий підхід кримські татари користуватися підтримкою центральної влади, яка розглядала їх як надійний запобіжник проти цілого комплексу негативних тенденцій, породжених антикримськотатарською істерією, яка захлеснула Крим на початку 90-х. Це дозволило їм стати повноцінними й авторитетними учасниками політичних подій та справляти відчутний вплив на перебіг подій на своїй історичній батьківщині. Наступний період розвитку взаємин політичного керівництва кримських татар й офіційного Києва та кримського політикуму ознаменувався поступовим входженням кримських татар до політичних еліт півострова. В результаті виборів до ВР АР Крим у 1994 року, які перший (і останній) раз у новітній кримській історії відбувалися за квотним принципом для етнічних спільнот, у парламенті автономії було сформовано фракцію Курултаю (у складі 14 депутатів ВР АРК). Слід зазначити, що обрання 14 депутатів з виборчого списку Курултаю поклало початок якісно новому етапу розвитку не тільки кримськотатарського руху як такого, але й самого процесу репатріації, облаштування й інтеграції кримських татар. Пройшовши шлях мітингової боротьби, здобувши великий досвід роботи, здебільшого напівлегальної (оскільки Меджліс так і не було офіційно визнано державною владою), політична еліта кримських татар у стінах парламенту стала на шлях публічної політики. 34
За інформацією Республіканського комітету у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян про стан розвитку міжнаціональних відносини та забезпечення прав національних меншин в Автономній Республіці Крим (травень 2008 р.). 35 "Авдет", № 4, лютий 1993 р. УНЦПД
25
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Третій етап інтеграції кримськотатарської політичної еліти до вітчизняного політикуму розпочався після створення при Президентові України Ради представників кримськотатарського народу. Указом Президента України № 518/99 від 18 травня 1999 року до складу цієї ради було включено 33 члени Меджлісу кримськотатарського народу (тобто, власне, весь склад Меджлісу). Головою Ради представників було призначено очільника Меджлісу кримськотатарського народу, народного депутата України Мустафу Джемілєва. Рада представників кримськотатарського народу отримала консультативно-дорадчий статус при Президентові України, основними її завданнями було визначено участь у реалізації заходів щодо вирішення політико-правових, соціально-економічних, культурних та інших проблем, пов'язаних з поверненням та облаштуванням кримських татар, підготовку та внесення пропозицій Президентові України щодо шляхів розв’язання цих проблем, участь у розробленні проектів актів законодавства України та державних програм із зазначених питань. У період з 1999 по 2004 рік було проведено чотири засідання цього органу, на яких було ухвалено майже 60 доручень Президента з поточних питань та з проблем облаштування репатріантів, збереження культурної спадщини. Попри далеко не завжди високоефективне виконання органами влади наданих їм доручень такий механізм співпраці демонстрував наявність у керівників держави політичної волі до розв'язання питань кримськотатарської спільноти. За часів президентства Л. Кучми політика у відношенні до кримських татар зводилася переважним чином до формату розв’язання економічних проблем та часткового задоволення культурних потреб, тоді як політико-правові питання залишалися, як правило, поза кадром. Доказами на користь такого висновку можуть бути не тільки дискусії з приводу ухвалення закону "Про статус кримськотатарського народу", але й процес ухвалення Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", який мав окреслювати статус таких осіб та встановлювати гарантії держави для відновлення їхніх прав, а також визначати принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цієї категорії громадян. Його було ухвалено Верховною Радою України ще 24 червня 2004 року 310 голосами народних депутатів України. Проте Президент України повернув документ на доопрацювання для його вдосконалення та приведення у відповідність до Конституції та інших законів України. За всі ці роки повторного розгляду закону у ВР так і не відбулося, хоча ще в лютому 2007 року Президент України В. Ющенко оприлюднив свій намір направити на розгляд парламенту закон про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, як невідкладний. Він заявляв, що "є прихильником прийняття такого закону", відзначивши, що йдеться про питання, актуальні не лише для Криму. Принагідно глава держави повідомив, що за його дорученням працює комісія, мета якої – сформувати узгоджений варіант законопроекту із 7–8 позицій, через які він був ветований у 2004 році36. Проте очікуваного просування в цій справі так і не сталося, що можна пояснити як затяжною політичною кризою всередині парламенту, так і відсутністю у ВР справжньої зацікавленості в розв’язанні кримськотатарського питання. У березні 2008 року Державний комітет у справах національностей та релігій оприлюднив чергову версію згаданого законопроекту. Отож сьогодні з огляду на кількість бюрократичних процедур, які належить виконати для прийняття проекту закону до розгляду в парламенті, складно прогнозувати швидкий результат, який би дозволив поставити крапку на цьому питанні. А тим часом ухвалення Закону України "Про відновлення прав осіб, раніше депортованих за національною ознакою" дозволило б уникнути багатьох суперечностей та невідповідностей нормативноправової бази у сфері репатріації, адже цей документ відображає пріоритетні напрямки державної політики у сфері облаштування репатріантів. Серед його основоположних завдань – "визначення політикоправового статусу кримських татар" і розробка механізмів представництва кримських етносів у владних та економічних інституціях37. Свого часу, утворюючи в 2002 році політичний союз із виборчим блоком "Наша Україна", політичне керівництво кримських татар свідомо йшло на цей крок. Адже, з одного боку, це, як не парадоксально, відповідало цінностям та традиціям кримськотатарського національного руху, який мав давні зв’язки з НРУ, силами правого спрямування, з іншого – саме на цю політичну силу покладалися значні надії що36
Див.: http://www.president.gov.ua/news/5427.html Див.: Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство. Матеріали Всеукраїнської науковопрактичної конференції, м. Київ, 13–14 травня 2004 р. К., 2004.
37
26
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
до розв’язання низки економічних та політико-правових проблем. Слід також зауважити, що кримські татари під егідою Меджлісу є доволі стабільним та мобільним електоратом. Незважаючи на тиск з боку тодішніх провладних політичних сил (СДПУ(о), Партії регіонів) у період початку президентської кампанії (зокрема, існувала реальна загроза скорочення або й розпуску Ради кримськотатарського народу при Президентові та виникнення інших негативних наслідків) політичне керівництво кримських татар позиціонувало себе як силу, що підтримує кандидата на посаду Президента В. Ющенка. На В. Ющенка покладалися великі надії в контексті кристалізації української політики у відношенні до кримських татар, розгортанні системного діалогу української влади з кримськотатарською соціальною та політичною елітою. Нині доводиться констатувати, що ці надії не справдилися. Адже сьогодні навіть формат співпраці з Радою представників кримськотатарського народу при Президентові фактично не використовується президентськими структурами в повному обсязі. Зокрема, з 2004 року не відбулося жодного засідання цього консультативного органу в повному складі, що негативно відбивається на ефективності його роботи. Щоправда, зустрічі керівництва Меджлісу кримськотатарського народу з Президентом України час від часу відбуваються. Приміром, 7 лютого 2007 року Віктор Ющенко мав розмову з народними депутатами Рефатом Чубаровим та Мустафою Джемілєвим з приводу шляхів урегулювання конфліктних питань у відносинах кримських татар із місцевою владою. Попри ознаки інертності в сфері публічної комунікації між центром і політичним керівництвом кримських татар спостерігається поступове посилення загальної ваги цього етносу в політичному та соціальному житті півострова. Одним із фактів, які ілюструють подібний стан справ, є відчутне збільшення рівня представництва кримських татар в органах влади, хоча наявні цифри ще не відповідають частці кримських татар у складі населення півострова. За даними Республіканського комітету у справах національностей і депортованих громадян, станом на перший квартал 2008 року загальна кількість державних службовців кримськотатарської національності складає в Автономній Республіці Крим 407 осіб (7,9%), із них в органах виконавчої влади працюють 104 особи (8,4%), в районних державних адміністраціях – 178 (12,5%), в органах місцевого самоврядування – 114 (4,8%), у Фонді майна АРК – 4 (4,3%). Щоправда, за цього слід було би зважати й на рівень посад, які обіймають ці державні службовці... Проблемним залишається й питання щодо залучення кримських татар до роботи в силових структурах. В органах і підрозділах внутрішніх справ головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим проходять службу 397 осіб з числа раніше депортованих за національною ознакою та їхніх нащадків, що складає 5,2% від загальної чисельності атестованого складу. Крім того, на посадах вільнонайманого складу працює 65 працівників (3,1%) та 4 державні службовці (2,7%). А от на керівних посадах проходять службу всього 28 осіб з числа репатріантів. У результаті позачергових виборів до українського парламенту в 2007 році депутатом Верховної Ради України було обрано тільки одного кримського татарина (тоді як у ВР 5-го скликання серед народних депутатів України було двоє представників кримськотатарського народу); до Верховної Ради Автономної Республіки Крим – 7 осіб, міських і районних рад – 137 осіб (125 – за списком Народного руху України, 2 – за списком Кримськотатарського блоку, 8 – за списком БЮТ, іще 2 – за списками інших партій); селищних і сільських рад – понад 900 осіб. З-поміж 309 селищних і сільських голів 24 є кримськими татарами, що становить 7,7% (у ході виборчої кампанії 2002 року сільськими та селищними головами було обрано лише 13 кримських татар). Загалом частка депутатів-кримських татар у депутатському корпусі Автономної Республіки Крим складає понад 15%. До числа невідкладних проблем, що зачіпають інтереси кримських татар, має бути віднесене й "земельне питання". Нагальним завданням є здійснення повної інвентаризації земель півострова, особливо на Південному березі Криму, введення процесу виділення земельних ділянок в рамки законності, надання йому доконечної прозорості тощо. Протягом 2007 року кримські татари кілька разів мусили вдаватися до протестних акцій із приводу "земельного питання". В листопаді це протистояння набуло силового характеру, що відчутно порушило етнополітичну рівновагу в Криму. Вирішувати питання розподілу ресурсів в автономії належить не тільки з огляду на поточні стратегічні інтереси місцевих бізнес-політичних груп, але й таким чином, щоб можна було віднаходити компроміси та способи адекватного вирішення економічних питань з етнополітичним забарвленням, що б УНЦПД
27
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
гарантувало в майбутньому збереження стабільності на півострові, дозволяло би усувати загрози й запобігати конфліктам у суспільно-політичній та етнополітичній ситуації в автономії. Нагальним залишається питання про виділення кримським татарам земельних ділянок під індивідуальне будівництво та господарську діяльність на Південному узбережжі Криму. Ситуація загострюється у зв'язку з різким зростанням внутрішньої міграції (з Чорноморського, Раздольненського, Джанкойського, Красноперекопського та деяких інших степових районів на узбережжя півострова). Її гостроту засвідчують факти самозахоплення земель та різноманітні акції протесту в Судаку, Морському, Веселому, Симеїзі, Ялті, Алушті та інших населених пунктах. З огляду на ці обставини необхідно звернути увагу на недостатню роботу керівників багатьох органів місцевого самоврядування щодо вирішення цих питань. У 2007 році вдалося зняти цілу низку питань, пов'язаних з виділенням земельних ділянок. Органами місцевого самоврядування Сімферопольського району було прийнято рішення про виділення 1089 га землі для індивідуального будівництва, а також передбачено фінансування з бюджету Автономної Республіки Крим у розмірі 399 тис. грн. для виконання робіт з установлення кордонів населених пунктів (див. табл. 3). Проблема облаштування репатріантів, розв’язання якої забезпечить їх повну інтеграцію в українське суспільство, найближчим часом має залишатися пріоритетною для держави і забезпечуватися відповідними ресурсами. Це створить необхідні засади для утвердження політичної та соціальної стабільності як у регіоні, так і в Україні загалом. Коло чинників, що позитивно впливають на становлення полікультурності в Криму, постійно розширюється – це й розвиток міжетнічного діалогу в різних формах, і зростання представництва кримських татар в органах виконавчої влади та в складі депутатського корпусу, і підтримка цих процесів міжнародними організаціями та фондами, і, нарешті, спільне проведення або співучасть у різних соціально-культурних заходах, спільне навчання тощо. Однією з проблем в етнополітичній сфері автономії є відсутність чіткої стратегічної концепції етнополітичного розвитку Криму на перспективу, яка б ураховувала динаміку розвитку етнополітичних процесів у регіоні, системно, а не ситуативно сприяла збалансуванню інтересів етнічних груп, які проживають на півострові, розвивала політику міжкультурного діалогу та міжетнічної взаємодії. Ще 2003 року з ініціативи ВР АР Крим Радміном АР Крим було розроблено проект документа "Концепція етнополітичного розвитку кримського суспільства", в якому було визначено деякі пріоритети розвитку політики в етнополітичній сфері, проте ці зусилля так і не отримали свого логічного продовження, натомість консультативно-дорадчий орган з питань міжетнічних взаємин фактично не працює з того ж 2003 року. Брак результативних ініціатив опосередковано може пояснюватися відсутністю спільного стратегічного бачення розвитку етнополітичної ситуації в АР Крим у майбутньому, браком у політикуму України та Криму розуміння комплексу етнополітичних проблем та консенсусних підходів до їх компромісного розв’язання. Натомість окремі політичні сили проросійського спрямування в АР Крим апелюють до росіян, які мешкають у Криму, налаштовуючи їх не на повноправне входження в українську політичну націю, але на сприйняття процесу створення в Україні політичної нації як загрози так званій "слов'янській російській ідентичності". Частина кримських політичних еліт пропагує квазіміфологему народження суто кримської ідентичності (йдеться про формування регіональної соціокультурної спільноти). Відтак ці політичні сили публічно трактують кримськотатарське національне відродження та національний рух кримських татар як "націонал-радикалізм", "фашиствуючий рух", який нібито прагне "розірвати його (Криму. – Ю. Т.) зв'язки з Росією й російською культурою, що об'єднує кримське суспільство в єдине ціле, насильницьки вирвати зі східнослов'янського світу". В їхніх умоглядних побудовах ідеться про створення в регіоні власної кримської ідентичності, культурної спільноти, яка "не може змиритись із законами про "голодомор-геноцид", із наругою над нашим минулим, із героїзацією посібників німецьких фашистів, із насильницьким розривом історичних зв'язків"38.
38
Див.: Грач Л. Годовщина крымского референдума // http://www.grach.crimea.com/content/view/401/4/
28
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Таблиця 3. Дані про забезпечення земельними ділянками депортованих громадян на 10.07.2008 р.39 № п/п
Назва району, міста
1. Алушта 2. Ялта 3. Судак 4. Феодосія 5. Сімферополь 6. Сімферопольський р-н 7. Чорноморський р-н 8. Керч 9. Нижньогірський р-н 10. Кіровський р-н 11. Білогірський р-н 12. Бахчисарайський р-н 13. Євпаторія 14. Саки 15. Джанкой 16. Первомайський р-н 17. Сакський р-н 18. Ленінський р-н 19. Раздольненський р-н 20. Красноперекопськ 21. Совєтський р-н 22. Армянськ 23. Джанкойський р-н 24. Червоногвардійський р-н 25. Старий Крим 26. Красноперекопський р-н Разом
Кількість мешканців 3269 2580 6979 4070 28000 37028 5245 2607 9923 12045 21960 23875 8739 1782 3187 8050 14659 10805 5323 1075 8603 1343 18648 17579 2641 5437 265452
Кількість громадян, які одержали земельні ділянки 1269 1265 2701 1974 7354 11669 1094 204 858 1988 3931 6923 2245 226 191 361 5162 1401 558 119 913 93 819 1857 571 242 55988
Кількість заяв на одержання земельних ділянок 5605 3415 1685 2448 6761 14928 1350 6 0 88 308 1874 386 0 4 10 140 176 278 0 0 93 13 189 142 242 40141
Подібна риторика, відображаючи та формуючи певні настрої деяких мешканців Криму, сприяє подальшій деструкції суспільно-політичної ситуації та своєрідній сегрегації регіону від України, консервує світоглядні ідеологеми, які склалися ще за радянської доби. Її постійними супутниками є антинатовська пропаганда, політизація мовного питання (а власне, наполягання на необхідності надання російській мові статусу другої державної). Подібні пропагандистські сюжети стають доволі активною складовою електоральних кампаній в автономії. Так, у жовтні 2005 року Кримський виборчий блок "За Януковича!", до складу якого входили Партія регіонів України, Руський блок та Російська община Криму, ініціював проведення загальнокримського консультативного референдуму про статус російської мови в Криму. Наприкінці грудня минулого року Кримська республіканська організація Партії регіонів прийняла рішення провести Всекримський консультативний референдум про надання російській 39
Інформація представлена за оперативним даними відділів (управлінь) міжнаціональних відносин райдержадміністрацій та міських рад. Даними про документально оформлені земельні ділянки Рескомнац не володіє.
УНЦПД
29
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
мові статусу другої державної. Тодішній депутат ВР АР Крим В. Кисельов прокоментував ситуацію таким чином: "Бодяга навколо статусу російської мови тягнеться з 1992 року. Анотації до ліків, судочинство, депутатські бюлетені – все перекладено на українську мову, зібрані підписи виражають волю народу!"40 Щоправда, цей референдум так і не було проведено – за офіційними повідомленнями, через невизначеність джерел фінансування цього заходу. Перебіг етнополітичних процесів в автономії в суспільно-політичному вимірі визначається станом взаємин між "слов'янською більшістю", що побоюється за власну ідентичність, однією з ознак якої є ще радянські стереотипи, кримськими татарами та місцевою владою, котра далеко не завжди ефективно розв’язує комплекс нагальних суспільно-економічних та політичних проблем. Не втрачає актуальності й проблема налагодження взаєморозуміння та ефективної комунікації між політичним керівництвом кримських татар і владою загалом, розв’язання якої, що б ураховувало можливості досягнення компромісу та відкривало би шлях до реальної інтеграції цього етносу в українське суспільство в усіх її вимірах, має стратегічний характер. Щоб такий діалог став не "сурогатом дії", але "складником запобігання конфліктам", він "мусить мати реальний зміст і може також слугувати ідентифікації проблем та ініціювати способи їх розв'язання", як указував іще в 90-х роках Верховний комісар у справах меншин ОБСЄ Макс ван дер Стул41.
ЕТНОКОНФЕСІЙНА СИТУАЦІЯ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ Юлія Тищенко Станом на 1 січня 2008 року релігійна мережа Автономної Республіки Крим налічує 1339 релігійних організацій 48 конфесій, течій та напрямів, зокрема 1306 релігійних общин, два релігійні центри, 6 релігійних управлінь, 6 монастирів та 6 місій, 4 релігійних братства й 9 духовних навчальних закладів. Без реєстрації статутів діє понад 600 релігійних общин, велика частина з яких є мусульманськими, що перебувають під патронатом Духовного управління мусульман Криму (ДУМК). З ініціативи ДУМК у всіх населених пунктах та мікрорайонах компактного проживання кримських татар вибрано імамів для відправляння мусульманських обрядів за місцем проживання віруючих42. За кількістю релігійних організацій перше місце посідає Українська православна церква (509 організацій, зокрема 497 общин). На другому місці перебувають мусульманські общини – 332 у складі ДУМК та 47 автономних, що разом становить 28,8% від загальної релігійної мережі автономії, тобто на 1,3% більше, ніж минулого року. Сьогодні православні й мусульманські напрями складають понад 71% від загальної мережі релігійних організацій Криму. Слід підкреслити, що питома вага мусульманської мережі за останні шість років уперше перевищила 28%. У Протестантський християнський блок, який налічує 312 релігійних організацій, або 23% від усієї релігійної мережі, входять 24 напрями. На інші релігійні організації припадає лише 5,5%. У 2007 році релігійна мережа зросла на 43 релігійних організації, що відповідає середньому показникові зростання за останніх 4 роки, але є вдвічі меншим, ніж у попередні три роки (2002–2004). Складним залишається питання про повернення релігійним організаціям 26 колишніх культових споруд. Дев’ять із них перебувають в управлінні міністерств України і не підпадають під дію статті 17 40
"Крымская правда", 23 февраля 2006 г. Цит. за: Coben J. Conflict Prevention Instruments in the Organisation Security and Co-operation in Europe: An Assessment of Capacities. London, 1998. Р. 37–38. 42 Детальніше про це див. в огляді Р. Халілова щодо етноконфесійної ситуації в Криму на с. 51 41
30
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо органів, які мають право приймати рішення про повернення їх у власність релігійних організацій. Як один із варіантів розв’язання проблеми повернення цих споруд релігійним організаціям Радою міністрів Автономної Республіки Крим було запропоновано Кабінету Міністрів України згідно з частиною 5 статті 116 Конституції України розглянути питання про можливість передання колишніх культових об’єктів до складу майна Автономної Республіки Крим із наступним їх переданням релігійним організаціям.
РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ 2006 РОКУ ДО ВР АРК ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ Юлія Тищенко Суб’єктами виборчого процесу на території автономії під час виборчої кампанії до ВР, ВР АР Крим та органів місцевого самоврядування були 19 виборчих блоків, які об’єднували 47 партій. В Україні зростає кількість політичних партій, які мають в автономії свої регіональні осередки, що демонструє високий рівень зацікавленості політичних сил Кримом, хоч і далеко не завжди вказує на їхню потужність та значущість у політичному житті півострова. Так, якщо у 2002 році органами юстиції автономії було зареєстровано 44 регіональні організації українських партій, то на початку виборчої кампанії 2006 року кількість республіканських осередків зросла до 121. Однак до кримського парламенту потрапило лише 8 політичних сил з-поміж тих 47, що брали безпосередню участь у виборчих перегонах. Офіційно виборча кампанія в АРК стартувала 26 грудня 2005 року. Вперше вибори до Верховної Ради АР Крим відбувалися на підставі Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", тобто виключно на пропорційній основі. До цього часу вибори до представницького органу автономії проходили за мажоритарною системою. Щоправда, під час виборів до ВР АРК 1994 року було введено виборчі квоти для національних меншин, проте в подальшому від такої практики відмовилися. За даними ЦВК України, в АРК на момент народного волевиявлення було зареєстровано загалом 1540312 виборців. На території автономії було створено 1245 виборчих дільниць, 8 окружних виборчих комісій з виборів народних депутатів України, 1 виборчу комісію з виборів до ВР АРК та 25 територіальних виборчих комісій з місцевих виборів. Участь у голосуванні на виборах до ВР АРК узяли 996 тисяч осіб. До кримського парламенту балотувались у складі виборчих списків партій і блоків 1536 осіб, на посади міських, селищних та сільських голів претендували 1634 особи. Однією з особливостей виборчої кампанії до ВР АРК стала наявність у списках політичних партій значної кількості політиків загальноукраїнського масштабу (Н. Шуфрич, Д. Табачник), які раніше не мали жодного стосунку до кримського політичного ландшафту. Інша риса кампанії – вихід на публіку осіб, які мали раніше якісь проблеми з правоохоронними структурами: "...істотна відмінність від колишніх часів – кримінальний елемент уже не смикатиме за ниточки і не купуватиме депутатів, він має шанси засідати в сесійному залі й опонувати начальнику кримської міліції, який представляє парламентську опозицію (балотується від НСНУ)"43. Недарма ж під час кампанії пролунала приголомшлива заява міністра МВС Ю. Луценка про те, що 45 кандидатів у депутати ВР автономії мали проблеми із законом. У пресі писали, що "рекордсменом міністр визначив список партії "Союз", 12 чоловік із якої потрапляли в поле зору міліції. Ненабагато, за його даними, відстає блок "За Януковича!" – там десять 43
"Зеркало недели", 18–24 февраля 2006 г.
УНЦПД
31
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
"неблагонадійних", у кримському блоці Литвина і БЮТ – по сім, у блоці Куніцина – шестеро, у НСНУ – двоє і в "Не ТАК!" – один"44. Пізніше тодішній глава Секретаріату Президента України Олег Рибачук повідомив, що на сто місць у парламенті претендує вже 116 кандидатів, котрі "напевно мали в своєму житті серйозні проблеми з законом"45. Отже, до ВР АР Крим було обрано представників восьми із сорока семи політичних партій та блоків, які брали участь у виборах: Блок "За Януковича!" виборов 44 депутатські мандати, партія "Союз" – 10, Блок Куніцина – 10, Комуністична партія України – 9, Народний рух України – 8, Блок Юлії Тимошенко – 8, Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція" – 7, блок "Не ТАК!" – 4 (в т. ч. КРО РПУ – 1 місце, КРО СДПУ – 2, КРО партії "Жінки за майбутнє" – 1). Для АРК, як і для України загалом, вибори–2006 стали своєрідним продовженням виборів президентських. Основна електоральна баталія розгорнулася між Блоком "За Януковича!" і "помаранчевими силами". Окремо слід сказати про блок С. Куніцина, який фактично "грав" на електоральному полі ПРУ і таки зумів відібрати в неї свою частку кримського політичного майбутнього. Саме логіка "четвертого туру виборів" обумовила те, що електоральним фаворитом став блок "За Януковича!", відтак голоси, які раніше належали СДПУ(о), що має свої партосередки на півострові, та КПУ, відійшли до цієї політичної сили. Варто нагадати, що 2004 року під час виборів Президента автономія стала четвертим після Донеччини, Луганщини та Севастополя регіоном, який підтримав В. Януковича найбільшою кількістю голосів (майже 80%). На виборах 2008 року за політичну силу його імені проголосувало відчутно менше виборців: на виборах до ВР України блок здобув 57,92% голосів, а в парламенті автономії прихильників колишнього прем’єра хотіли би бачити менше третини кримських виборців. Своєю чергою, ті помаранчеві сили, які потрапили до ВР АРК, мають свої відмінності, з огляду на які говорити про їх монолітність та єдність теж не доводиться. Зокрема, до ВР АРК було обрано блок БЮТ – "Прозора влада" та Блок НРУ. А от "Наша Україна" не змогла набрати необхідних 3% і залишилася за стінами ВР АРК. Це доволі красномовно демонструє, хто сьогодні голосує за помаранчевих в АРК і хто є реальною опорою цих політичних сил. Зокрема, кримські татари пішли на ці вибори без кримських нунсівців, разом з блоком НРУ і – потрапили до парламенту автономії. На півострові електоральну прихильність до "Нашої України" висловлювали здебільшого в районах компактного проживання кримських татар. Отож, на виборах до Верховної Ради України цей блок став другою за кількістю прихильників політичною силою у виборчому окрузі № 2 (а це Бахчисарайський район, де за нього проголосували майже 14% виборців). Тим часом блок БЮТ – "Прозора влада" на виборах до ВР України виборов перші, другі та подеколи треті місця у 8-ми виборчих округах Криму. Слід зауважити, що в АРК ця політична сила мала потужний інформаційний ресурс у вигляді ТРК "Чорноморка", яку контролює один із місцевих бютівців А. Сенченко. За результатами виборів до кримської Верховної Ради перемогу здобув Блок "За Януковича!", який і сформував коаліційну більшість, до якої ввійшли також фракції Блоку Н. Вітренко "Народна опозиція", КРО КПУ, КРО партії "Союз" та 2 представники Блоку "Не ТАК!" (усього 71 мандат). У складі уряду представники від Блоку "За Януковича!" отримали 15 місць (51,7%), представники НРУ – 4 (13,8%), у т. ч. посаду першого заступника голови РМ АРК, представники партії "Союз" – 2 (6,9%), представники КПУ – 4 (13,8%), у т. ч. посаду заступника голови РМ АРК, Блоку Н. Вітренко "Народна опозиція" – 3 місця (10,3%). 12 травня 2006 року спікером ВР АРК 71 голосами було обрано лідера блоку "За Януковича!" Анатолія Гриценка. Шість постійних комісій ВР очолили представники ПРУ, три – партії "Союз", дві – вітренківців й одну – комуністів. Першим віце-спікером став Сергій Цеков, лідер Російської общини Криму та партії "Руський блок", яка поповнила лави ПРУ напередодні виборів. З часом ситуація не змінилася, ПРУ продовжує зберігати свій вплив у регіоні. Загалом станом на 19 грудня 2007 року депутатська фракція Блоку "За Януковича!" нараховувала 46 депутатів, депутатська фракція "Союз" – 10, депутатська фракція "Крим", створена на основі Блоку Куніцина, – 9, депутатська фракція "Комуністи" 44 45
Там само. Див.: http://www.pravda.com.ua/news/2006/2/28/39239.htm
32
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
– 9, депутатська фракція "Курултай–Рух" – 8, депутатська фракція "Блок Юлії Тимошенко" – 5, депутатська фракція "Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція" – 5, депутатська фракція "Солідарність" (блок "Не ТАК!") – 4. Ще четверо депутатів, обраних за списком БЮТ, не входять до складу жодної фракції. Кандидат на пост голови РМ АРК був висунутий від коаліційної більшості – ним став В. Плакіда. Коментуючи призначення В. Плакіди, спікер-регіонал А. Гриценко палко спростовував поширену думку про те, нібито новий керманич автономії є "кишеньковим": "...він – абсолютно самостійна фігура, а те, що спочатку утримував себе на другому плані, абсолютно можна пояснити... Сьогодні ми – і Верховна Рада, й Радмін – врешті-решт працюємо в такому режимі, про який тільки мріяли наші попередники. Правове поле республіки таке: ВР автономії – вищий орган влади півострова, вона формує уряд, призначає голову Радміну та здійснює контроль над його діяльністю"46. Розклад політичних сил за результатами виборів до органів місцевого самоврядування в автономії кардинально не відрізняється від складу ВР АРК. Перевагу має блок "За Януковича!", який отримав можливість формувати більшість у міських радах Євпаторії (кількість депутатів ради – 50, кількість депутатів від ПР – 28), Керчі (50–27), Ялти (50–27), Сак (41–24), Судака (40–20) та інших міст. Так само й майже в усіх районних радах більшість депутатських мандатів належить регіоналам – у Кіровській (кількість депутатів ради – 46, кількість депутатів від ПР – 24), Червоногвардійській (50–27), Ленінській (50–29) та Сімферопольській (60–32) та ін. З 11-ти міських голів в АР Крим шістьох було переобрано під час виборів до органів місцевого самоврядування: В. Синицького (Джанкой, висуванець НДП), А. Даниленка (Євпаторія, самовисування), О. Осадчого (Керч, від ПР), В. Абісова (Красноперекопськ, від СДПУ(о), позапартійний), В. Шайдерова (Феодосія, від ПР), С. Брайка (Ялта, самовисування).
ОГЛЯД ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВЛАДИ В АР КРИМ (ВР АРК, РАДМІН, ПОСТІЙНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В АР КРИМ) Юлія Тищенко Загалом від моменту скликання першої сесії ВР АР Крим по січень 2008 року цим органом було ухвалено 436 нормативно-правових актів, які стосувалися кадрових питань, соціальних проблем, бюджету. Плетучи кулуарні політичні інтриги з приводу питання про співробітництво з НАТО, влада Криму дещо занедбала важливі для півострова нагальні проблеми, включаючи міжнаціональні відносини. Діяльність кримської ВР у перші дні її функціонування, особливо на тлі процесу формування у ВР України парламентської більшості, мала доволі заполітизований характер. Це увиразнили події, пов’язані з прибуттям 27 травня 2006 року до торгового порту Феодосії американського військовотранспортного корабля "Advantage" з військовою технікою та морськими піхотинцями на борту для розвантаження вантажів, призначених для проведення заздалегідь запланованих військових навчань "Сі-бриз". Ці події стали не тільки й не так ілюстрацією високого рівня антинатовських настроїв в АРК, як наочною демонстрацією нескоординованості дій влади як на місцевому, так і на центральному рівні. 6 червня кримські парламентарії, а точніше, представники кримської парламентської більшості на чолі з ПРУ, прийняли заяву, в якій було сказано, що Крим оголошується територією без НАТО. Відтак події у Феодосії виглядали як одна зі складових тактики ПРУ щодо позиціонування в київському "коаліцій46
"Первая крымская", № 43, 2006 г.
УНЦПД
33
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ному контексті". Але, з іншого боку, антинатовська істерія, яка роздмухувалася в ЗМІ, зокрема російських, спричинилася до значного погіршення іміджу України як держави, що насправді прагне проводити дієву політику євроатлантичної інтеграції. Можна пригадати, що феодосійські події розгорталися на тлі "гарячих" повідомлень у російських ЗМІ про те, нібито в Україні тривають масові акції протесту проти членства в альянсі. Понад те, 1 червня в них з’явилася недостовірна інформація про те, що до протестів проти перебування американського корабля у Феодосії приєдналися Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса й Миколаїв. Ішлося навіть про формування "мобільних груп народного ополчення", які блокують усі входи і виходи в порт. Симптоматично, що одночасно із цими повідомленнями Держдума Росії ухвалила рішення про надсилання запиту до уряду своєї країни з вимогою надати інформацію про заходи із повернення півострова Крим до складу Російської Федерації! За цього, за інформацією українських спецслужб, багато хто з учасників протестних акцій у Феодосії мав далеко не українське громадянство47. Діяльність кримської влади протягом останніх двох років була позначена й елементами протистояння між інститутом Президента України в АР Крим і кримським парламентом та урядом. Після проголошення результатів виборів 2006 року на посаду Постійного представника Президента в АРК було призначено Геннадія Москаля, який майже відразу заявив, що "до парламенту Криму та місцевих рад пройшли люди з кримінальним минулим, і це загрожує тим, що Крим може скотитися до рівня 1994– 1997 років, коли органи представницької та виконавчої влади підмінялися криміналітетом"48. Експерти вказували, що тогочасний "конфлікт між Верховною Радою Криму та Представництвом Президента якісно відрізняється, скажімо, від попереднього протистояння між Леонідом Грачом і Сергієм Куніциним. Те протистояння було спричинене особистими якостями спікера й глави уряду, нинішнє – суттю їхньої роботи й політичної позиції. Попередній конфлікт був суто чиновницьким протистоянням, нинішній набув характеру політичного опонування, є дзеркальним відображенням київського протистояння між Банковою і Грушевського. Внаслідок цього "помаранчеві" Геннадій Москаль і Віктор Шемчук стикалися з дружним несприйняттям як Верховної Ради Криму, так і уряду, й відповідали їм тим же"49. Подібні ж вияви умовного протистояння спостерігалися й під час діяльності колишньго начальника кримської міліції, екс-представника Президента в АР Крим Володимира Хоменка, коли представництво оприлюднило власний, альтернативний радмінівському, звіт під назвою "Оцінка соціальноекономічної діяльності уряду Криму за перше півріччя 2007 року – інший погляд", де стверджувалося, що "в роботі кримського уряду разом із позитивними показниками зростання обсягів виробництва промислової продукції та валової продукції сільського господарства в абсолютних цифрах залишаються негативні процеси, які не дають можливості жителям Криму скористатися цими досягненнями й потребують розв’язання"50. Слід зауважити, що взаємини центру і політичного керівництва АР Крим характеризуються загалом слабкістю центральної влади в проведенні державної політики в регіоні, що засвідчує низький рівень імплементації ухвалених у Києві рішень, які стосуються автономії. Багато в чому низька ефективність співпраці обумовлюється тактичними завданнями щодо політичного позиціонування оточення Президента, на неї справляють беззаперечний вплив й інші процеси, що відбуваються в самому Києві, – неоднозначні взаємини між БЮТ та "Нашою Україною" всередині парламентської коаліції, постійне обговорення можливостей формування "широкої коаліції", яка б включала до свого складу й ПРУ, котра сьогодні загалом (враховуючи такий фактор, як зовнішньополітичні впливи) контролює ситуацію в регіоні у соціальній, політичній, економічній сферах, як і процес розподілу ресурсів. Ця політична сила, якщо зважати на її співпрацю на рівні АР Крим із проросійськими політичними силами, продовжує демонструвати в цьому поліетнічному регіоні свою відданість логіці використання міфологем та стереотипів стосовно етнічних спільнот, що проживають на півострові, а це підриває стабільність та прогнозованість соціально-політичної ситуації в регіоні, а отже, загрожує різноманітними негативними наслідками. 47
"Зеркало недели", 3 июня 2006 г. "Зеркало недели", № 20 (599), 27 мая – 2 июня 2006 г. 49 Земля для "своїх" і "чужих": У Криму розгорілася нова війна гілок влади // "День", 9 жовтня 2007 р. 50 Там само. 48
34
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
КРИМСЬКОТАТАРСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ І МЕДЖЛІС Рустем Халілов
Вступ Громадські організації традиційно відіграють досить вагому роль у житті кримськотатарського народу. Це обумовлено в першу чергу комплексом історичних причин, головне місце з-поміж яких посідає депортація кримських татар з півострова в 1944 році. Десятиліття боротьби з радянською владою за право повернутися на рідну землю, процес повернення й облаштування на півострові визначили загальні тенденції та засади створення громадських організацій. Їх постання стало способом відстоювання власних прав. За умов, коли представництво кримських татар в органах влади було значно обмежено, а ключовою ідеологічною підвалиною процесу репатріації був принцип ненасильницької боротьби, розв’язати головну проблему – повернення до Криму – можна було лише консолідувавши кримськотатарське суспільство для встановлення діалогу з владою. Активізація суспільства стала природним процесом. Сподівання на власні сили було головною рушійною силою виникнення Кримськотатарського національного руху за повернення до Криму. Сьогодні в Криму зареєстровано майже сто громадських організацій кримських татар. Половина із них має кримський статус. Серед локальних організацій, що діють у межах окремого району, найбільше число НУО зафіксовано в Сімферопольському та Бахчисарайському районах. Це можна пояснити значною кількістю кримських татар, що тут проживають, і наявністю більшого в порівнянні з іншими регіонами Криму числа місць компактного проживання. Неурядові організації залишаються найпоширенішою серед кримськотатарського народу формою відстоювання власних прав. Значна частина кримських татар для розв’язання проблем, що виникають, звертається за підтримкою та сприянням саме до громадських організацій або до Меджлісу кримськотатарського народу. Багато кримськотатарських організацій стали потужними інститутами громадянського суспільства, виконуючи різноманітні поточні завдання та розв’язуючи нагальні проблеми, що збігається з метою їх створення. Понад те, в цьому напрямі можна спостерігати очевидний прогрес. Проте діяльність багатьох із них залишається поза увагою широкої громадськості. Ми сконцентрували увагу на тих кримськотатарських організаціях, які мають вплив у середовищі співвітчизників і здійснюють достатню інформаційну діяльність для висвітлення власної роботи. Описуючи пріоритети діяльності цих організацій, ми приділили значну увагу Меджлісу кримськотатарського народу. Водночас належить підкреслити, що Меджліс кримськотатарського народу не є ні громадською організацією, ні політичною партією. Аналогів такому представницькому органу національного самоврядування в Україні немає. Однак високий рівень впливу Меджлісу на процеси, що відбуваються на півострові, залишається незаперечним. Структура, що перебуває при владі, без наявності опозиційних сил, які би контролювали та критикували її діяльність, перетворюється або на диктаторську, або на бутафорську. Опозиція необхідна для нормального функціонування будь-якого представницького органу, і демократичність суспільства є запорукою її існування. Окремі розділи нашої роботи ми присвятили організаціям, які вважаються внутрішньою і зовнішньою опозицією Меджлісу. Кримськотатарська мова опинилася сьогодні на межі зникнення, відтак її відродження та розвиток – один із провідних чинників збереження кримських татар як народу. Організації, що приділяють основну увагу проблемам відродження мови, закладають фундамент майбутнього. Більшість із них не надто часто інформують широку громадськість про свою діяльність, тому ми сконцентрували свою увагу на УНЦПД
35
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
одній із провідних НУО відповідної орієнтації – Асоціації кримськотатарських працівників освіти "Маарифчі" ("Просвітитель"), що має розвинену мережу представників по всьому Криму. Важливе значення для майбутнього має робота з молоддю та її виховання. Нині молодіжні організації відіграють у середовищі кримських татар дещо менш потужну роль порівняно з тим, що спостерігалося раніше в місцях депортації. Однак і сьогодні вони активно працюють із молодіжною аудиторією. Один із головних чинників конфліктного напруження в Криму, що триває протягом останніх десятиліть, – це протистояння кримських татар і влади. Однією з причин ситуації, що склалася, є питання про виділення землі репатріантам. Розв’язання цієї проблеми стало одним із провідних лейтмотивів діяльності тих організацій громадянського суспільства, які фактично й створювалися з відповідною метою. Частину нашого огляду ми присвятили також висвітленню діяльності кримськотатарських організацій, які сформувалися на ґрунті намагань владнати земельні конфлікти, однак пізніше розширили сферу своїх інтересів та коло завдань. Окремо ми зупинилися й на діяльності релігійних організацій, що сповідують в АР Крим так званий нетрадиційний іслам. За роки свого існування вони не дали приводів для виникнення серйозних конфліктів, однак сама ймовірність цього не дозволяє залишити сферу їхньої роботи поза увагою. Кримськотатарське населення півострова веде активну діяльність із відстоювання власних прав. У першу чергу цьому сприяють громадські організації та громадські рухи. Однак перш ніж вести мову про ці структури, доцільно згадати про історичні передумови їх активізації та зростання їхньої суспільної ролі.
Історичні передумови громадської активності 18 травня 1944 року, невдовзі після визволення Криму від гітлерівських військ, усіх кримських татар, які проживали на півострові, було депортовано згідно з Постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року, підписаною Й. Сталіним. Мотивацією примусової депортації стало звинувачення всіх осіб цієї національності в колабораціонізмі – співпраці з німецькими фашистами в період окупації півострова. Однак у тогочасній пресі ця акція отримала назву "очищення Криму від антирадянських елементів". Народ депортували в східні райони СРСР: на Урал, у Туркменію, Узбекистан, Казахстан і Киргизстан. 28 квітня 1956 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про зняття з депортованих народів режиму спецзаслання (з грифом "Не для друку в пресі"!). Кримським татарам були видані паспорти, однак чинними залишались обвинувачення в зраді Батьківщині й заборона на повернення до Криму. Цей указ і дав поштовх до виникнення Кримськотатарського національного руху. Діяльність Кримськотатарського національного руху прийнято розподіляти на декілька етапів. Роки з 1956 по 1964 вважаються періодом становлення руху. Найбільшої активності він сягнув у 1964–1969 роки. Але в 1970 році, на думку учасників, рух зазнав певної кризи. Що представляв собою Кримськотатарський національний рух, який є джерелом постання нинішніх суспільно-політичних та громадських організацій кримських татар? Ініціатором його створення була переважно кримськотатарська еліта. Люди організовували осередки та ініціативні групи, які займалися збиранням підписів під петиціями до влади, або писали індивідуальні петиції. Невдовзі процес виникнення подібних груп набув масового характеру і став справжнім масовим рухом. Одним із рушіїв, що дав подальший поштовх до розширення Кримськотатарського національного руху, став ХХ з’їзд КПРС, коли було засуджено культ особи Сталіна та озвучено політичні заяви про необхідність відновлення ленінських принципів демократії. Такі заяви сприяли виникненню масових сподівань на те, що радянські керівники нарешті звернуть увагу на становище депортованих і не будуть перешкоджати їх поверненню до Криму. Наголос у діяльності руху робився на масовості петиційних кампаній, що й спричинилося до створення мережі ініціативних груп, які координували свої дії з іншими. Однак спільного керівного центру тоді не було. 36
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Згодом утворилася така структура: міські, обласні й республіканські групи. Складався список їх учасників, що передавався місцевій владі. Незабаром членами ініціативних груп стали близько 5 тисяч кримських татар. Однак у 1961 році проти учасників руху розпочалися репресії. В 1962 році в столиці УзРСР м. Ташкенті відбувся один із перших судових процесів над активістами руху. Судили представників групи кримськотатарської молоді, хоча організації як такої не було – відбувалися лише зустрічі, у яких брали участь студенти, молоді робітники та службовці. Двох з учасників цих зустрічей було засуджено до позбавлення волі в таборах суворого режиму – "за участь в антирадянській організації". Незабаром ініціативні групи перестали обмежуватися петиціями, натомість почали проводити мітинги й демонстрації на підтримку вимог, викладених у петиціях. В основному участь у цих акціях брала молодь. Окрім Узбекистану кампанії з підписання кримськими татарами петицій та мітинги стали проводитись і в інших республіках Радянського Союзу. Найвищого піку хвиля масових мітингів сягнула в жовтні 1966 року – в річницю створення Кримської АРСР. Ці мітинги були розігнані міліцією й солдатами. Десятки людей було засуджено за статтею Кримінального кодексу СРСР про "масові заворушення". 9 вересня 1967 року були опубліковані укази Президії Верховної Ради СРСР № 493 "Про громадян татарської національності, що раніше проживали в Криму" та № 494 "Про порядок застосування частини 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р.". Першим указом із кримськотатарського народу знімалось обвинувачення в "зраді Батьківщині", другим – підтверджувалося право кримських татар селитися по всій території СРСР відповідно до чинного законодавства про працевлаштування і паспортний режим. З вересня по грудень 1967 року до Криму прибуло близько 1200 кримськотатарських родин. Однак виконати всі формальності, потрібні для поселення на законних підставах, змогли лише кілька десятків осіб. Родинам відмовляли в оформленні купчої на житло та не прописували. У ці роки кримськотатарський рух вийшов з ізоляції і зблизився з московськими правозахисниками. Його активісти намагались ознайомити зі становищем кримських татар не тільки громадян країни, але й світову громадськість. Наприкінці 60-х – на початку 70-х уже всі провідні правозахисні групи СРСР не випускали з поля зору кримськотатарську проблему. На ці ж роки припали арешти найвідоміших активістів кримськотатарського руху та московських правозахисників. У 70-х роках кримські татари продовжували передавати петиції й звернення в радянські й закордонні інстанції. Представники ініціативних груп із різних областей регулярно проводили спільні збори. У 80-ті роки, коли зрушився процес демократизації, активізація політичного життя в країні та ситуація в Кримськотатарському національному русі вимагали дедалі настійніше організованих форм діяльності. "Необхідно було створити на базі існуючих ініціативних груп відповідні структури, більш чітко означити мету й завдання Національного руху, обговорити, якими методами й способами допускається досягнення цих цілей. Усі ці й деякі інші міркування спричинили до думки про необхідність створення національної громадсько-політичної організації. І от на черговому всесоюзному з’їзді ініціативних груп була заснована в 1989 році Організація Кримськотатарського національного руху (ОКНД) і прийнятий її устав", – згадує глава Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. Наприкінці 80-х років ОКНД стала найчисельнішою організацією кримських татар, зумівши згуртувати воєдино представників декількох ініціативних груп. На черговому з’їзді ОКНД у 1990 році була озвучена пропозиція про скликання загальнонаціонального Курултаю та створено оргкомітет із його підготовки і проведення. У червні 1991 року в Сімферополі було скликано Курултай кримськотатарського народу. На цьому зібранні був сформований виконавчий орган – Меджліс кримськотатарського народу. З тієї пори з’їзди Курултаю проводяться регулярно, а Меджліс міцно вкоренився в суспільно-політичному житті України.
УНЦПД
37
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Унікальна система національного самоврядування Перший національний з’їзд кримських татар було скликано ще після Лютневої революції незважаючи на те, що виконавчий комітет Сімферопольської ради 17 березня 1917 року відхилив клопотання кримських татар про надання їм представництва. Рішення виконкому ґрунтувалося на тому, що національні організації не можуть мати представництва в Раді. Попри це на перший Курултай з’їхалися понад дві тисячі делегатів. Вони обрали Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет на чолі з Номаном Челебіджиханом. Ця структура була проголошена Тимчасовим урядом єдиним повноважним і законним адміністративним органом, що представляє всіх кримських татар. Курултай проголосив курс на створення незалежного багатонаціонального Криму. Однак через рік Челебіджихан був розстріляний більшовиками. А Крим після завершення громадянської війни став складовою РРФСР. Курултай кримськотатарського народу – вищий повноважний представницький орган кримських татар. На Курултаї кримськотатарський народ представлений делегатами, що обираються кримськими татарами та членами їхніх родин незалежно від їх етнічної належності, які постійно проживають на території України, та кримськими татарами і членами їхніх родин – громадянами України незалежно від місця їх проживання. До складу Курултаю входить 250 делегатів, що обираються на п’ять років. Діяльність Курултаю і його органів фінансується за рахунок надходжень від юридичних і фізичних осіб. Регламент представницького органу обумовлює: "Курултай ухвалює рішення щодо всіх істотних питань суспільно-політичної, соціально-економічної, культурної та інших сторін життя (кримськотатарського. – Р. Х.) народу". Курултай затверджує положення про Меджліс кримськотатарського народу, визначає основні напрями та форми його діяльності, ухвалює рішення щодо його формування й розпуску, вносить зміни до його складу. На Курултаї також обираються президія, секретаріат, редакційна, рахункова, ревізійна, мандатна та центральна виборча комісії, а також голова Меджлісу. Відповідно до регламенту Курултай повинен скликатися за рішенням Меджлісу не рідше одного разу в 2,5 року – на ділі він збирається щорічно. Традиційно на сесії Курултаю запрошуються представники різних державних органів, політичних партій та громадських організацій. Президія кожної сесії національного з’їзду Курултаю, що обирається делегатами відкритим голосуванням, бере на себе функції його керівного органу. Президія повинна організовувати роботу Курултаю та координувати діяльність усіх його робочих органів. Делегати Курултаю не обираються прямим голосуванням. Основна причина цього – кошти: для організації настільки масштабних виборів необхідне значне фінансування. Відтак застосовується складна система двоступеневого голосування, яку можна порівняти з розповсюдженою у Сполучених Штатах Америки системою вибірників. На першому етапі громада обирає зі свого складу вибірника, потім усі вибірники формують Курултай. Ця система неодноразово критикувалася в національних ЗМІ, однак реальної альтернативи їй, здатної діяти за наявних умов, поки не було запропоновано. Серед основних принципів обрання делегатів Курултаю – прагнення не тільки висунути до складу національного з’їзду активістів Кримськотатарського руху, але й забезпечити участь у ньому кримськотатарських фахівців у різноманітних галузях суспільного й наукового життя суспільства. Окрім участі в національному з’їзді делегат Курултаю має право брати участь у перевірках діяльності розташованих на території Криму організацій, які працюють за програмою повернення й облаштування кримських татар. На обговорення сесій Курултаю виносяться питання комплексного характеру, що мають важливе значення для кримськотатарського народу. Так, на п’ятій сесії IV Курултаю, що відбулася 2006 року, було ухвалено звернення до Президента України Віктора Ющенка у зв’язку з випадками заборони в’їзду репатріантам в Україну, заяву у зв’язку з демонстративною бездіяльністю органів прокуратури та кримських органів СБУ у розслідуванні фактів нападу на кримськотатарські пікети в Бахчисараї, створено спеціальну комісію з вивчення фактів геноциду кримськотатарського народу, прийнято Концепцію освіти кримськотатарською мовою в Автономній Республіці Крим. 38
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Сьогодні всередині Курултаю існує декілька груп впливу, очолюваних різними лідерами, однак говорити про беззаперечну сталість цих груп неможливо. У 2007 році брати участь у виборах делегатів V Курултаю виявили бажання 10 кримськотатарських громадсько-політичних організацій та блоків: організації "Адалет" ("Справедливість"), "Авдет" ("Повернення"), "К’ирим–Юрт" ("Батьківщина–Крим"), "Азатлик" ("Визволення"), Організація кримськотатарського національного руху, асоціація кримськотатарських працівників освіти "Маарифчі" ("Просвітитель"), Кримськотатарський молодіжний центр, Ліга кримськотатарських жінок, блоки "Арк’адаш" ("Товариш") та "Міллі Хак". У результаті виборів прохідний бар’єр подолали 8 організацій: не змогли провести своїх кандидатів у делегати Курултаю лише організація "К’ирим–Юрт" і блок "Арк’адаш". Виконавчий орган Курултаю – Меджліс – теж обирається раз на 5 років. До його складу входять 33 особи. З 1991 року й донині беззмінним головою Меджлісу є Мустафа Джемілєв. На останніх виборах до Меджлісу в 2007 році М. Джемілєв твердо заявив про свій намір піти з посади голови й при внесенні кандидатур на цей пост узяв самовідвід. Однак делегати, що виступили категорично проти такого рішення, вилучили з регламенту Курултаю пункт про можливість самовідводу без згоди більшості й переобрали М. Джемілєва на наступний строк. Відповідно до регламенту повноваження голови Меджлісу можуть бути припинені достроково. Для цього не менше третини делегатів Курултаю повинні винести на розгляд сесії питання про підтвердження повноважень голови. Якщо більшістю голосів його повноваження не будуть підтверджені, призначаються нові вибори. У період між сесіями Курултаю Меджліс наділяється правами єдиного вищого повноважного представницько-виконавчого органу кримськотатарського народу. В своїй діяльності Меджліс підзвітний Курултаю, керується його рішеннями й регламентом, положенням про Меджліс, нормами міжнародного права та законодавчих актів України, які не суперечать цим нормам. У положенні про Меджліс кримськотатарського народу, ухваленому на першій сесії II Курултаю, відзначено: "Основною метою Меджлісу є ліквідація наслідків геноциду, заподіяного радянською державою відносно кримських татар, відновлення національних і політичних прав кримськотатарського народу та реалізація його права на вільне національно-державне самовизначення на своїй національній території". Для досягнення цієї мети Меджліс ставить перед собою кілька завдань: • здійснювати комплекс заходів, спрямованих на якнайшвидше повернення й облаштування кримських татар у Криму; • домагатися визначення статусу Криму у складі України за національно-територіальним принципом на основі реалізації кримськотатарським народом права на самовизначення та забезпечення гарантій дотримання прав і свобод усіх людей незалежно від їхньої раси, національності, політичних поглядів і віросповідання; • вживати заходів до відродження мови, культури, релігії, системи національного виховання й освіти, звичаїв і традицій кримськотатарського народу; • домагатись ухвалення спеціальної програми, що передбачає застосування при проведенні економічних реформ механізму захисту економічних прав та інтересів кримськотатарського народу, зокрема форми й розміри компенсації морального й матеріального збитку, завданого кримськотатарському народу в ході депортації 1944 року; • здійснювати комплекс заходів щодо подання допомоги найбільш нужденним, розробляти й виконувати програми з охорони здоров’я, материнства й дитинства; • брати участь у заходах з охорони природи, поліпшення екологічної ситуації в Криму та відновлення його історичних ландшафтів. Голова Меджлісу і його перший заступник не можуть бути першими керівниками політичних організацій і державних органів, комерційних і підприємницьких структур. Відповідно до положення про Меджліс він має статус юридичної особи, одержуючи право від свого імені укладати угоди й договори, мати майнові й немайнові права та брати на себе певні зобов’язання. УНЦПД
39
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Меджліс має відособлене майно й кошти, що утворюється з пожертвувань від організацій, підприємств, установ, фондів і приватних осіб та субсидій від міжнародних і закордонних (громадських, неурядових і комерційних) організацій та органів. У положенні також зазначено, що Меджліс може мати свою символіку, печатку й рахунок у банківських установах, у тому числі закордонних. Ресурсне забезпечення діяльності представницького органу ґрунтується на доходах кримськотатарського приватного бізнесу та благодійних внесках з-за кордону, в першу чергу від кримськотатарської діаспори в Туреччині, що нараховує від 3 до 5 млн. осіб. Здебільшого ці кошти акумулюються на рахунках благодійної організації "Фонд "Крим". Наразі в чинному законодавстві України не передбачено можливості існування органів національного самоврядування. Супротивники Меджлісу називають його "нелегальним етнічним парламентом". Однак у самому Меджлісі, посилаючись на Указ Президента України від 18 травня 1999 року "Про Раду представників кримськотатарського народу" та Положення про Раду представників кримськотатарського народу, відзначають, що де-факто такий представницький орган закріплено в законодавчому полі України. Відповідно до згаданого положення, підписаного 7 квітня 2000 року, при Президенті України створюється Рада представників кримськотатарського народу, що виконує дорадчоконсультативні функції. На підставі пропозицій Ради Президентом України, Кабінетом Міністрів України в установленому порядку можуть бути прийняті відповідні акти й доручення, підготовлені й внесені на розгляд Верховної Ради України законопроекти. Меджліс має розвинену мережу місцевих меджлісів (близько 300) у більшості населених пунктів Криму. Він відіграє значну роль у політичному житті автономії. Голова Меджлісу Мустафа Джемілєв обраний до Верховної Ради України, його перший заступник Рефат Чубаров був нардепом трьох скликань українського парламенту. Висуванці Меджлісу обіймають декілька керівних постів у Раді міністрів Криму: віце-прем’єра, міністра праці й соціальної політики, голів Республіканського комітету у справах національностей і депортованих громадян, Рескомітету по водогосподарчому будівництву й зрошувальному землеробству, Рескомітету по інформації. Меджліс також представлений у президії Верховної Ради АРК: заступник голови Меджлісу Ремзі Ільясов очолює Постійну комісію ВР АРК з міжнаціональних відносин і проблем депортованих громадян. Окрім того, понад тисяча членів місцевих меджлісів увійшли до складу місцевих органів влади по всьому півострову. Загалом у результаті виборів до Верховної Ради та місцевих органів самоуправління автономії, які проходили водночас із виборами народних депутатів України 26 березня 2006 року, 7 представників кримських татар стали депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, 137 було обрано депутатами міських і районних рад в АРК, а понад 1000 – депутатами селищних та сільських рад. Варто зауважити, що 24 з 309-ти обраних селищних і сільських голів (тобто 7,7%) є представниками кримських татар. Меджліс підтримує контакти з організаціями й фондами як в Україні, так і за її межами. Багато іноземних послів, представників міжнародних організацій і фондів, що перебувають з візитами в Криму, зустрічаються також і з керівництвом Меджлісу. Особливо тісні зв’язки Меджліс має з турецькими політиками, підприємцями та громадськими діячами. Незважаючи на прояви тенденції до роз’єднання кримських татар, опозиційні виступи всередині Меджлісу проти його керівництва, саме він постійно шукає і знаходить компроміси, виступаючи посередником між кримською владою, у структурах якої представлений, і кримськотатарським народом, представницьким органом якого він є. Якщо ж компромісу з чиновниками не знайдено, кримські татари готові відстоювати свої переконання мовою мітингів і наметових містечок. Тоді Меджліс у більшості випадків стає ініціатором і координатором цих акцій. Іноді, коли компромісу досягти не вдається, на півострові виникають гострі конфлікти. Один із промовистих прикладів подібного протистояння – масова бійка, що виникла влітку 2006 року в Бахчисараї. На місці древнього мусульманського цвинтаря тривалий час функціонував ринок, хоча розташовані тут мавзолеї ще в 1963 році рішенням Ради міністрів УРСР були внесені до реєстру пам’ятників, а в 2001
40
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
році – до національного реєстру нерухомих об’єктів культурної спадщини України. Проте мусульмани роками домагалися перенесення стихійного ринку51. Та коли дирекція ринку розпочала будівельні роботи в охоронній зоні одного з древніх мавзолеїв, кримські татари заварили вхідні ворота ринку й улаштували багатолюдний пікет, вимагаючи перенесення базару деінде. Влада заявляла про готовність виділити землю під будівництво ринку на новому місці, однак керівництво ринку не вважало таку пропозицію за доцільну. Пізніше пікетувальників атакували представники місцевого козацтва та Російської общини. Кількох людей було поранено. Конфлікт довелося врегульовувати на рівні Президента та прем’єр-міністра України52. Керівництво Меджлісу неодноразово повідомляло про наявність доказів для притягнення до відповідальності осіб, причетних до конфлікту в Бахчисараї, однак винних так і не було покарано. "За подіями у Бахчисараї в липні й серпні минулого року було порушено кримінальну справу. Розслідування вели СБУ та прокуратура Криму. Там усе зрозуміло, тому що є докладні відеозаписи всього, що там відбувалося. Я сам був тоді в центрі подій і теж напросився в СБУ, щоб посвідчити, – говорить глава Меджлісу Мустафа Джемілєв. – Однак пізніше я одержав інформацію, що слідчі органи посилено почали збирати матеріали на деяких кримських татар, на яких було скоєно напад, звинувачуючи їх у тім, що вони теж у відповідь кидали каміння. Тобто дали зрозуміти: краще помовчіть, а то винними виявитеся ви самі". 51
Конфліктна ситуація через розміщення ринку на місці мусульманських святинь склалася в Бахчисараї ще 10 років тому. За інформацією завідувача відділу земельних ресурсів Бахчисарайської райдержадміністрації Р. Алієва, впродовж тривалого часу в судових інстанціях розглядалося питання щодо землі, яку займає ринок. За даними Р. Алієва, ринок отримав від бахчисарайської влади близько 20 соток землі, проте самовільно зайняв іще 47. Директор Бахчисарайського історикокультурного заповідника Євген Петров указував, що ринок незаконно займає територію стародавнього мусульманського кладовища та архітектурного комплексу, який має національне значення. Протягом липня 2006 року Постійний представник Президента України в АРК Геннадій Москаль заявляв, що керівництво автономії в особі Верховної Ради і Ради міністрів Криму та Бахчисарайська міська рада самоусунулися від розв’язання питання про ринок районного споживчого товариства, через що виникло протистояння між кримськими татарами і слов’янським населенням. 21 липня Президент України Віктор Ющенко у листі до кримської влади просив проінформувати його про вирішення низки проблем на півострові. 52 8 липня 2006 року в Бахчисараї сталася масова бійка між представниками слов’янського населення і кримськими татарами, в ході якої постраждали декілька осіб. 11 серпня 2006 року голова Меджлісу М. Джемілєв ініціював зустріч із приводу закриття ринку з очільником українського уряду В. Януковичем. У цій зустрічі взяли участь також бахчисарайські власті, керівництво автономії і силовики. За інформацією М. Джемілєва, керівник Кабміну обіцяв закрити ринок протягом місяця; крім того, в ході зустрічі обговорювалася можливість виділення коштів із держбюджету на відновлення архітектурного комплексу "Азиз". Під час зустрічі було підписано протокол, у якому містився пункт про закриття ринку. За словами прес-секретаря Меджлісу, протокол, запропонований М. Джемілєвим, окрім нього самого, підписали мер Бахчисарая Дмитро Кретов, голова Бахчисарайської райдержадміністрації Ільмі Умеров, голова Бахчисарайської райради Олександр Таряник і прокурор Криму Віктор Шемчук. Кримський спікер Анатолій Гриценко підписувати документ не став, оскільки, за його словами, в ньому не було враховано пункт про будівництво нового ринку. Утрималися від підписання протоколу і керівник кримської міліції Володимир Хоменко, начальник кримського управління СБУ Віктор Кожелянко та голова Радміну АРК Віктор Плакіда. 12 серпня 2006 року в Бахчисараї під час виїзного засідання Меджлісу, на якому ознайомлювали з протоколом щодо закриття ринку, сталася бійка між місцевими торговцями і кримськими татарами. За даними правоохоронних органів, у сутичці взяли участь по 300 осіб із кожної сторони. Учасники бійки використовували каміння, палиці, арматуру і димові шашки. На місце події прибуло міліційне підкріплення, а також бійці підрозділу "Беркут" та оперативно-слідча група із Сімферополя. За різними даними, в бійці постраждали від п’яти до декількох десятків осіб, були пошкоджено і перекинуто близько десятка автомобілів. Бійці "Беркута" кілька разів стріляли в повітря, щоб угамувати учасників бійки, проте локальні зіткнення все ж таки продовжувалися. Ближче до ночі сторони заспокоїлися. За словами політичного керівництва кримських татар, сутичку ініціювали торговці, керовані представниками Російської общини Бахчисарая і депутатом ВР АРК від блоку "За Януковича!", лідером Кримської організації партії "Руський блок" Олегом Родивіловим. Керівництво Меджлісу розцінило бійку як провокацію проти кримських татар. Перший заступник голови Меджлісу, народний депутат України Рефат Чубаров заявив, що цей конфлікт у Бахчисараї спровокували ряд керівників АРК: "Кримські власті підставили Януковича так, як не підставили б його жодні опозиціонери і політичні недруги". Народний депутат також підкреслив, що деякі медіа "навмисно нагнітають" міжнаціональну напругу в кримській автономії, зокрема це телеканал "Інтер", російські агентства "Новый регион–Крым" та "Regnum", які представили кримських татар винними у виникненні сутички. "У когось є маніакальне бажання підірвати Крим, і при цьому багато заробити", – підсумував він. Уночі 13 серпня 2006 року внаслідок переговорів із конфліктуючими сторонами за участю заступника голови Верховної Ради АРК М. Бахарєва та голови Ради Міністрів Криму В. Плакіди конфлікт було локалізовано. Кримські власті погодилися підписати з деякими змінами текст мирової угоди. У ній було передбачено закриття ринку до 11 вересня. УНЦПД
41
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Інший резонансний конфлікт стався в листопаді 2007 року на плато Ай-Петрі, де було встановлено бізнес-будівлі кримськотатарських підприємців. У результаті декількох кримських татар було госпіталізовано. 6 листопада плато штурмували близько 950 співробітників спецпідрозділів міліції. На Ай-Петрі в цей час перебувало майже 40 кримських татар, серед них голова Бахчисарайського районного меджлісу Ахтем Чийгоз. Керуючись рішенням суду про знесення однієї споруди, яку було збудовано на плато самовільно, міліція знесла майже всі будівлі кримськотатарських підприємців на Ай-Петрі. Кримські татари були жорстоко побиті, двох із них госпіталізували із черепно-мозковими травмами, одного – з проникаючим вогнепальним пораненням черевної порожнини. Політики заговорили про поліцейську державу. "Перше, що нас дивує: незаконні споруди намагаються забрати незаконно, – заявив тоді голова Постійної комісії Верховної Ради АРК з міжнаціональних відносин Ремзі Ільясов. – Коли в рішенні суду записано 125 м2, чомусь окрім однієї споруди необґрунтовано зносяться й інші". На знак протесту "проти незаконних дій міліції на плато Ай-Петрі" з ініціативи Меджлісу поруч зі стінами Ради міністрів Криму було встановлене наметове містечко. Пікетувальники вимагали зняти з посади і притягти до відповідальності начальника кримської міліції Анатолія Могильова. Пізніше, наприкінці грудня 2007 року, внаслідок кадрових змін у Міністерстві внутрішніх справ України, його було звільнено з цього поста. А. Могильов пов’язував свою відставку з домовленостями між керівництвом Меджлісу і главою МВС. У 2006–2007 роках Крим охопила друга (від початку 90-х р.) хвиля самовільного захоплення земельних ділянок. Це стало відповіддю кримських татар на діяльність органів кримської влади різного рівня, які часто-густо виділяли великі масиви земель непрозорим структурам та фірмам-одноденкам. За даними Постійної комісії ВР АРК з міжнаціональних відносин і проблем депортованих громадян, у Криму було самовільно захоплено 4,7 тис. га землі, з них кримськими татарами – 34,5%. Однак урегульовувати питання земельних самозахоплень та взаємини між владою і кримськими татарами довелося Меджлісу53. І саме Меджліс став найактивнішим противником ідеї введення кримінальної відповідальності за самовільне захоплення земель. 12 вересня 2006 року Верховна Рада України прийняла за основу проект закону "Про внесення змін у Карний і Кримінально-процесуальний кодекси України щодо відповідальності за самовільні захоплення земельної ділянки". Цей законопроект передбачав введення суворих мір покарання за самозахоплення та більш ефективний захист законних прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Лідери Меджлісу висловилися категорично проти ухвалення цього закону, мотивувавши це тим, що він може застосовуватися вибірково: оминаючи бізнесменів і чиновників, які незаконно одержали великі земельні ділянки в Криму, він спрямовуватиметься проти простих людей, які не можуть у законний спосіб одержати землю для будівництва житла. "Цей законопроект, незважаючи на всю його зовнішню гладкість і мотивування щодо слідування державним інтересам, насправді спрямований на виконання двох великих завдань, – прокоментував прийняття законопроекту заступник голови Меджлісу Р. Чубаров. – Одне із цих завдань – остаточно закріпити всі землі за їхніми сьогоднішніми власниками, які свого часу одержали їх практично незаконно або, перебуваючи при владі, придбали більші масиви земель. Сьогодні вони хочуть убезпечити себе на рівні закону, посиливши норми". Окрім земельних питань, керівництво Меджлісу кримськотатарського народу приділяє велику увагу проблемам освіти кримських татар. Відсутність шкіл із кримськотатарською мовою навчання поступово призводить до мовної асиміляції народу. Сьогодні тільки близько 10% кримськотатарських школярів мають можливість навчатися рідною мовою. "Уже сьогодні треба дуже професійно й глибоко розробляти концепцію дво-, а то й тримовних шкіл у Криму", – говорить Р. Чубаров. За даними Міністерства
53
Нагальним залишається питання про виділення кримським татарам земельних ділянок під індивідуальне будівництво і господарську діяльність на Південному узбережжі Криму. Ситуація загострюється у зв’язку з різким збільшенням внутрішньої міграції (з Чорноморського, Раздольненського, Джанкойського, Красноперекопського та деяких інших степових районів – на узбережжя Криму). Це підтверджується фактами самозахоплення земель та інших акцій протесту в Судаку, Морському, Веселому, Симеїзі, Ялті, Алушті та інших населених пунктах.
42
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
освіти й науки Криму, в автономії налічуються 632 загальноосвітні школи, з них 192 – із двома й трьома мовами навчання, 14 – із кримськотатарською мовою. "Всі зусилля Меджлісу кримськотатарського народу та місцевих органів національного самоврядування повинні бути спрямовані в першу чергу на створення й зміцнення системи освіти рідною мовою на основі прийнятої ще в 1991 році на ІІ Курултаї кримськотатарського народу латинської графіки", – так окреслює М. Джемілєв пріоритети Меджлісу в сфері відродження мови й національної освіти. Протягом багатьох років Меджліс докладає зусиль до розробки та ухвалення Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою". Законодавчі спроби врегулювати цю проблему в Україні робили неодноразово. Перший законопроект був підготовлений іще на початку 90-х. У 1994 році були зроблені спроби провести подібний законопроект у Верховній Раді АРК, однак більшість депутатів його не підтримали. Та все ж у 1997 році кримський парламент прийняв законопроект "Про першочергові заходи Автономної Республіки Крим по сприянню повернення, облаштування, національного розвитку та забезпечення прав громадян, депортованих із Криму за національною ознакою", текст якого було підготовлено депутатами від Меджлісу. "Але його ніхто не виконував і не виконує, тому що виконавча влада й суди до цього моменту вже однозначно перейшли на загальноукраїнську юридичну базу", – писав пізніше Надир Бекіров, який на момент прийняття цього закону був депутатом ВР АРК. У 2004 році законопроект "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" було винесено на сесію Верховної Ради України й підтримано більшістю голосів народних обранців. Однак Президент України Леонід Кучма не підписав його. У лютому 2007 року Президент України Віктор Ющенко заявив, що закон про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, може бути прийнятий протягом найближчих 5–6 тижнів. Однак на початку квітня глава держави підписав указ про розпуск Верховної Ради і були призначені дострокові вибори. Лідери Меджлісу переконані: крім цього закону український парламент повинен прийняти закони про статус кримських татар як корінного народу України та про відновлення історичної топоніміки Криму. Втілення цих законодавчих ініціатив у життя – одне з пріоритетних завдань Меджлісу. Від того, як швидко й у якому обсязі можливо буде реалізувати ці пріоритети, багато в чому залежить рівень підтримки представницького органу кримських татар співвітчизниками.
Діяльність кримськотатарських освітніх організацій Кримськотатарська мова внесена до списку ЮНЕСКО як одна з мов, що перебувають під загрозою зникнення. Після депортації кримські татари не мали шкіл з навчанням рідною мовою, не було легальних інститутів національної культури, національних ЗМІ. Книги й газети кримськотатарською мовою, що залишились у Криму після травня 1944 року, було знищено. Сьогодні мовна ситуація серед кримських татар виглядає більш ніж проблемною. Дедалі менше представників молодшого покоління можуть читати й вільно висловлюватися рідною мовою, а досконало нею володіють фактично одиниці. "Найбільшою проблемою є збереження нашими співвітчизниками своєї національної ідентичності, одним із її базових елементів є рідна мова, – заявив у своєму виступі на останньому Курултаї М. Джемілєв. – Якщо ми не зможемо побудувати систему освіти рідною мовою й охопити нею всіх своїх дітей, то націю очікує асиміляція й розчинення в російськомовному середовищі. Якщо це відбудеться, то тоді всі наші прагнення щодо відновлення наших національних прав, національно-територіальної автономії, історичної топоніміки та іншого, стають безглуздими". Не дивно, що збереження й відродження кримськотатарської мови, літератури та культури вважають пріоритетом своєї діяльності багато громадських організацій півострова. Так, відродження мови розглядають як одне зі своїх основних завдань Фонд досліджень і підтримки корінних народів Криму, УНЦПД
43
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
громадські організації "Фонд "Тесир" ("Фонд "Вплив"), "Діяр" ("Країна"), "Емель" ("Прагнення"), "Ілері" ("Уперед"), юнацький центр "Яшлик" ("Молодість") і багато інших. Та однією з найактивніших та найчисельніших є Республіканська асоціація кримськотатарських працівників освіти "Маарифчі" ("Просвітитель"). "Маарифчі" була зареєстрована в 1996 році й відтоді вона тільки зміцнює свої позиції. Члени "Маарифчі" представлені в Курултаї кримськотатарського народу. Керівник асоціації Сафуре Каджаметова – активний член Меджлісу, що лише додає ваги організації. "Сафуре Каджаметова однією з перших зрозуміла, що сила організації в її поширеності, і створила мережу філій "Маарифчі" по всьому Криму. Каджаметова впливає на вчителів і учнів національних шкіл та користується великою повагою серед батьків", – так охарактеризувала лідера асоціації кримська газета "Авдет". Головна мета "Маарифчі" – координація зусиль зацікавленої громадськості в справі становлення і розвитку освіти кримськотатарського народу в єдиній системі освіти Криму та України. "Маарифчі" сприяє відкриттю шкіл із кримськотатарською мовою навчання, подає допомогу в науково-методичному забезпеченні освітньо-виховного процесу в навчальних закладах із кримськотатарською мовою навчання. У передвиборній програмі асоціації задекларовано такі напрями діяльності, як "сприяння розвитку рідної мови й писемності на землі предків у Криму, виховання кримськотатарської молоді на основі традицій народної педагогіки та підготовка її до продуктивної роботи й активного життя в сучасному суспільстві, підвищення її інтелектуального потенціалу, сприяння в підготовці народних кадрів". Завдяки сприянню "Маарифчі" у вищих навчальних закладах Туреччини здобувають освіту або пройшли навчання кілька сотень студентів і десятки аспірантів. Так, приміром, у 2006 році Міністерство народної освіти Туреччини виділило 40 місць для безкоштовного навчання кримськотатарської молоді в 9 державних ВНЗ цієї країни. Тестування обдарованої молоді проводиться за сприяння "Маарифчі". Особам, що пройшли тестування, уряд Туреччини виділяє також стипендії й місця в гуртожитку. Сьогодні в турецьких ВНЗ безкоштовно навчається майже 250 кримськотатарських студентів. Окрім того, з Туреччини вже повернулися більше сотні дипломованих фахівців, більшість яких працюють за здобутою спеціальністю на підприємствах Криму й усієї України. У 1997 року асоціація кримськотатарських працівників освіти заснувала щорічний республіканський конкурс "Відмінник-учитель". "Маарифчі" регулярно проводить науково-практичні конференції з проблем освіти кримськотатарського народу, семінари, "круглі столи", диспути, зустрічі. З метою пропаганди вивчення кримськотатарської мови асоціація стала видавати газету "Маариф ишлери" ("Справи освіти") – як додаток до республіканської газети "Ян’и Дюнья" ("Новий світ"). Однією з головних заслуг членів асоціації стало ініціювання створення в структурі Міністерства освіти й науки Криму управління освіти кримськотатарською мовою та лабораторії освіти кримськотатарської мови при Кримському республіканському інституті післядипломної підготовки кадрів. Традиційними стали також безкоштовні курси навчання кримськотатарській мові, які проводять педагоги, що є членами асоціації. Одне з найбільш вагомих досягнень "Маарифчі" в останні роки – ухвалення Курултаєм кримськотатарського народу Проекту концепції освіти кримськотатарською мовою в АРК. Меджліс заявив про необхідність затвердження цієї концепції Верховною Радою АРК та введення її в дію.
Діяльність кримськотатарських молодіжних організацій Покоління кримських татар 90-х років зростало в Криму за важких умов: тривав нелегкий процес облаштування та адаптації народу на рідній землі. І якщо молоде покоління минулих років було головною рушійною силою Кримськотатарського національного руху, то молодь 90-х дещо втратила запал у порівнянні з батьками. Ця молодь проходила період становлення вже в іншій країні, за інших умов, перед нею поставали різноманітні інші завдання. 44
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Однією з потужних молодіжних організацій нового покоління став Кримськотатарський молодіжний центр (КМЦ) на чолі з Ескендером Барієвим. КМЦ, що був зареєстрований у 1995 році, існує й понині. Діяльність організації знаходила підтримку Меджлісу кримськотатарського народу, а сам Е. Барієв був членом цього представницького органу. Пізніше Е. Барієва з огляду на його вік змінив на посту голови молодіжного центру Мустафа Османов, однак фактично Барієв і дотепер здійснює керівництво цією структурою. Сьогодні КМЦ має своїх представників у Курултаї. На першій сесії V Курултаю КМЦ запропонував пакет документів, покликаних реформувати систему кримськотатарської національної самоорганізації. Ключовими положеннями цього пакета стали пропозиції щодо надання Курултаю статусу національного парламенту та створення національного судового інституту – Кадіяту. Головна мета організації – об’єднання кримськотатарської молоді з метою розкриття й розвитку інтелектуального, духовного, культурного потенціалу народу. Зусилля КМЦ також спрямовані на широке залучення молоді до боротьби за свої права та соціальну справедливість, а також на забезпечення участі та координацію дій молоді в національній політиці. "КМЦ – це об’єднання молоді, створене для розкриття й розвитку інтелектуального, духовного й культурного потенціалу кримських татар, – розповідає його почесний голова Ескендер Барієв. – Але сьогодні ми залучаємо до участі в наших заходах кримську молодь усіх національностей, а також співпрацюємо з низкою організацій загальноукраїнського рівня". КМЦ – активний учасник правозахисної кампанії "Азатлик", що стала "реакцією у відповідь на дії корумпованої влади автономії". На рахунку організації й реагування на прояви шовінізму в Криму. Можна виділити кілька великих акцій, проведених Кримськотатарським молодіжним центром в останні роки. Влітку 2007 року КМЦ організував у Бахчисараї трудовий табір для молоді "Спадщина твоєї батьківщини". До 63-ї річниці депортації кримськотатарського народу КМЦ організував акцію "Запали вогник у своєму серці". До дня кримськотатарської молоді 15 травня 2007 року КМЦ організував святкову програму в Сімферополі, де було нагороджено представників кримськотатарської молоді, які зробили вагомий внесок у розвиток культури, освіти та спорту кримських татар. Протягом трьох років КМЦ проводить усеукраїнську акцію "Це твоя країна – рідна Україна". В ній беруть участь молоді люди з різних регіонів України. Під час усеукраїнської акції проходять семінари, присвячені соборності України, а також читаються лекції на міжнаціональні та міжетнічні теми. Останнім часом дедалі більшу активність проявляє інша кримськотатарська молодіжна організація, яку нерідко називають таким собі "комсомолом Меджлісу" – Міжнародна громадська організація "Бизим К’ирим" ("Наш Крим"). "Бизим К’ирим" було створено в 2004 році з метою захисту національних інтересів, сприяння відновленню політичних, соціально-економічних, культурних, мовних та релігійних прав кримськотатарського народу. В уставі організації декларуються такі завдання, як пропаганда кримськотатарської мови, культури і звичаїв серед населення Криму, створення позитивного іміджу кримськотатарського народу та пропаганда ідей гуманізму, принципів ненасильства й толерантності серед населення півострова, формування досвіду спільної міжнародної, політичної, ділової та гуманітарної діяльності у кримськотатарської молоді, організація та участь у масових зборах, мітингах і демонстраціях. У планах організації – створення друкованого ЗМІ. Сьогодні керівники організації беруть активну участь у суспільно-політичному житті півострова. На останніх виборах до Курултаю "Бизим К’ирим" увійшов до блоку "Міллі Хак", одним із кандидатів від якого був і Мустафа Джемілєв. Однією з найактивніших молодіжних організацій на півострові була раніше "Бірлик–єдність", що декларувала своєю метою єдність народів Криму. Організація видавала газету, планувала відкрити власну радіостанцію. Очолював її Норік Ширин, однак у грудні 2006 року він був убитий у власному гаражі. Розслідування вбивства взяв під свій контроль Президент України Віктор Ющенко, однак поки що пошуки вбивці не увінчались успіхом, а тим часом "Бірлик–єдність" поступово припинила свою діяльність.
УНЦПД
45
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Діяльність організацій кримських татар, спрямована на розв’язання земельного питання Земельна проблема – основа більшості конфліктів на півострові. З роками ці питання тільки загострюються. Відповідь на питання про те, як адекватно, відкрито та прозоро врегулювати цю проблему, поки що тільки шукають. Кожен учасник конфліктів вимагає поступок від опонентів, однак сам на поступки іти не готовий. Експерти вказують на необхідність виявлення владою волі щодо прозорого розпоряджання землею. Однак вірити в стихійну появу цієї волі наївно, коли мова ведеться про мільйонні суми. Так, на думку прокурора Ялти Ростислава Процика, даванням і одержанням хабарів супроводжуються близько 90% випадків виділення землі на Південному узбережжі Криму. "Випадків, які доведені, не так багато, оскільки ніхто не зацікавлений – ні хабародавець, ні хабарник", – відзначає прокурор. Як уже зазначалось, у 2006–2007 роках по Криму прокотилася друга хвиля самозахоплень (перша була в 90-х, коли кримські татари масово поверталися на рідну землю, а влада так само масово відмовляла їм у виділенні ділянок). Тоді й виникла традиція спочатку зайняти ділянку, а потім узаконити її з огляду на наявну на ній будову. Сьогодні Меджліс не повністю контролює процес земельних самозахоплень з боку кримських татар. У той же час завдяки налагодженню контролю над певною частиною самозахоплень та справлянню впливу на цей процес кристалізувалась організація "Авдет" ("Повернення"). Природно, що необхідність створення такої організації окреслилася лише перед виборами до V Курултаю кримськотатарського народу. До того часу координацію декількох самозахоплень здійснював Даніял Аметов із групою співвітчизників. ЗМІ прозвали Д. Аметова "королем самозахоплень". Окремим рядком у характеристиці Аметова став титул "екс-радника кримського спікера". Дійсно, в 2006 році голова Верховної Ради Криму Анатолій Гриценко призначив його своїм радником з питань урегулювання земельних проблем. Сама ситуація з вибором А. Гриценком такого радника спричинила низку трактувань: спікер, мовляв, демонструє учасникам акцій протесту свою готовність до діалогу або, навпаки, розглядає Д. Аметова як противагу Меджлісу. "Всім відомо, що Д. Аметов – головний ініціатор проведення в Криму всіх земельних акцій протесту. Коли я вирішував взяти його своїм позаштатним радником, я думав, що із цією людиною, що сама зголосилася бути координатором при правовому врегулюванні спірних земельних питань, ми знайшли точки дотику й дійшли до спільного розуміння того, як повинна вирішуватися проблема виділення землі в Криму", – пояснював глава кримського парламенту. Після пікетів, учасники яких вимагали відсторонити Д. Аметова від займаної посади та публікації низки критичних матеріалів у ЗМІ, А. Гриценко змінив своє рішення і звільнив Д. Аметова з посади радника. "Аметов за весь той час, поки носив звання позаштатного радника голови Верховної Ради АРК, на жаль, так і не зайнявся розв’язанням саме тих назрілих проблем у земельній сфері Криму й виконанням тих завдань, які перед ним ставилися", – так мотивував Анатолій Гриценко своє рішення. Одна із самозахоплених ділянок у Сімферополі, контроль над якою ЗМІ приписують Даніялу Аметову, двічі в 2007 році ставала місцем сутичок, у результаті яких кілька людей одержали поранення різного ступеня важкості. Ділянка землі в 2,6 га на вулиці Балаклавській, через яку й відбувалися ці сутички, була самовільно зайнята кримськими татарами в 2006 році. На цю ділянку також претендувала фірма "Олві-Крим", котра якийсь час орендувала її за договором, однак пізніше цей договір був опротестований прокуратурою. У січні й листопаді 2007 року на спірній ділянці відбулися масові сутички майже за тотожними сценаріями. Ще вдосвіта представники фірми-орендаря, що найняли кілька сотень молодих хлопців (у першому випадку їх було близько сотні, у другому – близько 500), приходили на галявину протесту та виштовхували за її межі кримських татар. До місця конфлікту почали стікатися юрби кримських татар, відбулися бійки. В обох випадках конфлікт залагоджували спецсили міліції. Інший конфлікт міг відбутися на вулиці Оранжерейній у Сімферополі (контроль за акцією також приписують Даніялу Аметову). Кримські татари зайняли ділянку, що межує з елітними котеджними 46
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
спорудами. Влада заявила про своє рішення знести побудовані на ділянці тимчасові будівлі. Однак пізніше конфлікт удалося врегулювати. Однієї з нашумілих акцій стало блокування дороги між Сімферополем і Ялтою в розпал курортного сезону. Кілька груп кримських татар блокували рух по ялтинській трасі, вимагаючи виділення землі під індивідуальну забудову в Сімферополі, Сімферопольському районі та у Великій Алушті, а також підведення необхідних комунікацій до вже виділених ділянок. Меджліс не підтримав цю акцію. ЗМІ приписали перекриття доріг Даніялу Аметову. Організація "Авдет" була легалізована перед виборами до Курултаю влітку 2007 року. Очолив її Д. Аметов, а членами стали учасники галявин протесту. До цього моменту організація не мала юридичного статусу, однак члени виборчої комісії Курултаю наполягли на реєстрації її списку кандидатів до Курултаю. Прихильниками організації, іноді вимушено, стають родини, що живуть на захоплених землях. "Авдет" здатен зібрати на акції протесту близько 5 тисяч осіб. Залучити до них людей нескладно – у заходах, що відбуваються на галявинах протесту, сьогодні беруть участь по декілька тисяч репатріантів. Сам Д. Аметов виступив на засіданні Курултаю з пропозицією створити в новозаснованих селищах компактного проживання місцеві меджліси. Ця пропозиція, мабуть, має на меті не тільки визначити, але й посилити позиції "Авдету" та самого Аметова в Курултаї. Якби ця пропозиція була підтримана, меджліси були б створені і на тих галявинах протесту, де стоять будівлі активістів "Авдету". Таким чином, члени "Авдету" мали б великі шанси увійти до структури місцевих меджлісів. Проблемами виділення землі займається Кримська республіканська громадська організація "Койдешлер" ("Односельці"), відома своїми акціями протесту в районі Великої Ялти та в Сімферополі. Організацію "Койдешлер" було створено в листопаді 2005 року, і сьогодні вона нараховує майже 300 членів. Лідер організації – Ібраїм Воєнний. Серед її членів є також декілька учасників Кримськотатарського руху. З червня 2005 року членами "Койдешлер" було направлено до міських і селищних рад Алуштинського, Ялтинського та Судакського районів майже 160 заяв про виділення земельних ділянок. Але працівники деяких органів місцевого самоврядування робили спроби перешкодити в прийнятті та реєстрації документів. У деяких питаннях національного розвитку ця організації опонує Меджлісові. Наприклад, у квітні 2007 року в одній із заяв організації висловлювалося незадоволення з приводу того, що в складеному Меджлісом списку претендентів на землю в районі Алушти майже немає тих, хто за походженням належить до цієї місцевості. Члени організації також висловлювали невдоволення тим, як Меджліс та окремі представники кримськотатарського народу, що працюють в органах влади, розв’язують проблеми репатріантів. Іще в 2003 році владою Ялти й Криму було обговорено питання про виділення репатріантам 4,5 га землі в Лівадії. І. Воєнний повідомив, що репатріанти отримали всі необхідні узгодження у відповідних інстанціях і навіть провели за власний рахунок геодезичні роботи на виділеній ділянці. Однак пізніше, за його словами, ділянку було передано під забудову комерційній структурі. У відповідь на такі кроки організація пікетувала будинки Ялтинської міської та Лівадійської селищної ради. Троє активістів "Койдешлер" оголосили голодування. У Ялтинському регіональному меджлісі заявляли, що ця акція "Койдешлер" не була з ними погоджена, і вказували на недоцільність установлення наметів. Однак акції протесту вплинули-таки на міську владу. Громадська організація і Ялтинська міська рада підписали угоду про співробітництво у питанні виділення репатріантам земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво. Сторони домовилися спільно вирішувати проблеми, пов’язані з виділенням репатріантам землі у Великій Ялті, подавати допомогу в оформленні землевідводів, створювати житлово-будівельні кооперативи на виділених земельних масивах. "Ця угода – перший прецедент співробітництва, прояв взаєморозуміння органів влади і кримських татар, демонстрація доброї волі двох сторін", – заявив Ібраїм Воєнний. Він також розповів, що у вересні 2007 року активісти "Койдешлер" провели низку акцій протесту в Києві і домоглися прийому в Секретаріаті Президента та Міністерстві аграрної політики України, що раніше надало погодження на виділення репатріантам масиву сільгоспземель. УНЦПД
47
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Однак "Койдешлер" відома не тільки акціями протесту, пов’язаними з невиділенням землі репатріантам. Так, у березні 2007 року організація оприлюднила вимоги до влади залучити представників низки громадських організацій до участі в підготовці законопроекту про поновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. У жовтні того ж року "Койдешлер" провела мітинг, присвячений 85-й річниці створення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Організація також звернулася до російської влади з проханням допомогти раніше депортованим із Криму кримським татарам – нинішнім громадянам Росії – повернутися на історичну батьківщину. Неодноразово члени "Койдешлер" заявляли про намір звернутися до всеукраїнських та міжнародних неурядових структур із проханням посприяти у розв’язанні проблем репатріантів.
Діяльність опозиційних до Меджлісу громадсько-політичних рухів та організацій Лідерів громадської організації "Азатлик" ("Воля") прийнято вважати провідними внутрішніми опонентами керівництва Меджлісу кримськотатарського народу. Незважаючи на це, саме голова Меджлісу М. Джемілєв висунув кандидатуру одного з членів "Азатлику" Сінавера Кадирова до складу представницького органу під час першої сесії V Курултаю в грудні 2007 року. "Азатлик" постала як інформаційна кампанія в 2004 році внаслідок неоднозначних подій. 5 березня 2004 року знімальні групи українського телеканалу "Інтер" і російського "Першого каналу" начебто зазнали нападу з боку учасників самозахоплень на околицях селища Симеїз. Через кілька днів у Сімферополі група скінхедів поранила ножем кримськотатарського хлопця. У відповідь на це кілька кримських татар, що брали участь й у конфлікті в Симеїзі, ініціювали масову бійку в місцевому клубі "Коттон", у результаті якої 9 осіб було госпіталізовано з травмами різного ступеня важкості. За обома цими фактами було відкрито кримінальні справи, які згодом було об’єднано в одне кримінальне провадження. 29 грудня 2004 року Центральний районний суд Сімферополя засудив шістьох кримських татар до позбавлення волі строком від 1,5 до 9 років. До 9 років ув’язнення за вироком суду було засуджено Куртсеїта Абдуллаєва. Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції. Саме тоді й виникла інформаційна кампанія "Азатлик". Рух звинуватив органи влади в тому, що справа має характер політичного замовлення, і закликав до її об’єктивного розгляду. Гаслом акції став заклик "Не поблажливості, а справедливості!". "Ми не вимагали нічого іншого, як розгляду цієї справи відповідно до закону. Нашою метою також було донести до співвітчизників інформацію з перших вуст: що саме стояло за цією кримінальною справою, – говорить один із засновників "Азатлику" Сінавер Кадиров. – Нашим завданням стало підключити кваліфікованих юристів". Ініціаторами кампанії стали родичі засуджених, а також учасники Кримськотатарського руху Сінавер Кадиров, Надир Бекіров та Айдер Мустафаєв. Фінансування кампанії здійснювалося за рахунок коштів рідних і близьких засуджених, а також пожертвувань від підприємців. Учасники "Азатлику" організували декілька маршів протесту в різних частинах півострова. Найчисельніший із них розпочався в Ялті, а завершився в Сімферополі – до кримської столиці прибула майже тисяча кримських татар. У рамках інформаційної кампанії активісти "Азатлику" встановили намети протесту на центральній площі Сімферополя. "Це була ініціатива жінок, які вирішили звернутися до жіночого населення із закликом захистити наших братів, батьків і синів", – говорить Сінавер Кадиров. Один із лідерів "Азатлику", екс-голова політико-правового відділу Меджлісу Надир Бекіров сьогодні вважається найбільш активним опонентом керівництва Меджлісу. На сесії IV Курултаю він виступив із різкою критикою голови Меджлісу Мустафи Джемілєва та його першого заступника Рефата Чубарова і заявив про свій вихід із представницького органу кримських татар. Численні обвинувачення проти М. Джемілєва й Р. Чубарова Н. Бекіров неодноразово озвучував на сторінках кримськотатарсь48
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ких газет. "Незважаючи на опозиційність Н. Бекірова, його погляди знаходять підтримку серед багатьох кримських татар, – писала газета "Авдет". – Надир Бекіров контактує з міжнародними правозахисними організаціями і кримськотатарською діаспорою. Він активний організатор прес-конференцій з приводу обмеження прав кримських татар на півострові". Політична орієнтація та симпатії до українських політичних сил у Меджлісу і у Н. Бекірова теж виявилися різними. На позачергових парламентських виборах 2007 року Меджліс закликав співвітчизників підтримати блок "Наша Україна – Народна самооборона", у виборчих списках якого були представлені Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров. Натомість Н. Бекіров виступив на підтримку БЮТ. Передвиборна кампанія призвела до нового витка висловлювань взаємних докорів, що вилилися на сторінки місцевих ЗМІ. "Ми не в опозиції до Міллі Меджлісу. Ми ті, хто щиро прийняв і підтримує принципи, проголошені Курултаєм кримськотатарського народу в Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу", – стверджував Н. Бекіров. Однією з найуспішніших ініціатив "Азатлику" стала петиційна кампанія, що мала на меті домогтися реституції кримським татарам земель, будинків і майна, відібраних під час депортації в 1944 році. У липні 2006 року 4 кримськотатарські громадські організації (найчисельнішою серед них була "Азатлик") заявили про початок кампанії, у результаті якої вони планували зібрати 100 тис. підписів кримських татар. Петицію планували направити до Організації Об’єднаних Націй, Євросоюзу, Ради Європи, Організації з безпеки й співробітництва в Європі. Ініціатори петиційної кампанії вимагали не тільки повернення майна, але й національних культурних та релігійних святинь, а також надання кримськотатарській мові статусу офіційної. Кампанія виявилася успішною, що зміцнило авторитет "Азатлику" серед кримськотатарської громадськості. За рік свої підписи під петицією поставили близько 100 тисяч кримських татар. Меджліс, який спочатку поставився до цієї акції прохолодно, згодом теж підтримав її. На початку 2007 року в Криму розпочалася передвиборна кампанія до Курултаю. Вибори делегатів відбулися за пропорційно-мажоритарною системою. Відповідно до положення про ці вибори у них могли брати участь і громадські організації на основі пропорційної системи. Як зазначає Сінавер Кадиров, саме тоді постало питання про надання "Азатлику" статусу громадської організації. Частина його членів узагалі виступала проти ідеї входження до Курултаю, однак більшістю голосів було ухвалене рішення брати участь у виборах. Пізніше Н. Бекіров та А. Мустафаєв вийшли зі складу "Азатлику", мотивуючи це незгодою зі входженням членів організації до складу Курултаю та Меджлісу. Засуджений на 9 років позбавлення волі Куртсеїт Абдуллаєв був другим номером у виборчому списку "Азатлику". 21 червня 2007 року, вже в ході виборчої кампанії до Курултаю, його було помилувано Президентом України в числі 70 інших ув’язнених. Загалом К. Абдуллаєв пробув у в’язниці 3 роки і 3 місяці, вийшовши на волю останнім із засуджених у справі "Коттон"–Симеїз". Клопотання про помилування К. Абдуллаєва направив Президентові України глава Меджлісу М. Джемілєв. "Участь М. Джемілєва і звернення до Президента прискорили мій вихід на півтора місяці", – заявив сам Абдуллаєв після повернення до Криму. Він указував, що візьме участь у виборах до Курултаю та пообіцяв зайнятися "чисткою лав" у тому разі, якщо організація отримає успішний результат. "Азатлик" продовжує вважатись опозицією до керівництва Меджлісу, але сьогодні протистояння дещо послабло. Однак можна прогнозувати, що з наближенням чергових виборів до органів влади опозиційні гасла знову актуалізуються.
УНЦПД
49
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Діяльність зовнішніх опозиційних до Меджлісу організацій та громадських рухів Серед кримськотатарських організацій існує й така структура, що своєю стратегічною метою проголошує трансформування з часом у всеукраїнську партію. Принаймні так намагається позиціонувати себе "Міллі Фірка" ("Національна партія"), очільники якої доволі фахово викладають свої ідеї та наміри. У 1917 році в Криму було створено Татарську партію. В 1919 році ця політична сила кримських татар отримала назву "Міллі Фірка". Її основною програмною метою було створення культурно-національної автономії. Незабаром партія розкололася на помірну і радикальну групи. З установленням у Криму радянської влади "Міллі Фірка" була змушена перейти на нелегальне становище. Відновлення кримськотатарської державності – одна зі стратегічних цілей нової організації "Міллі Фірка", створеної в серпні 2005 року. "Міллі Фірка" створюється з метою відродження кримськотатарської нації, збереження її національної території – Кримського Юрту, захисту інтересів і прав кримських татар і має намір здійснювати свою діяльність у рамках правового поля України та міжнародного права", – говориться в програмі цієї організації. Серед програмних цілей, заявлених "Міллі Фірка", – надання кримськотатарській мові статусу державної в Криму, створення повноцінної системи освіти з кримськотатарською мовою навчання – від дошкільної до вищої, визнання світовим співтовариством депортації кримських татар актом геноциду і злочином проти людства, відновлення історичної топоніміки Криму. Опоненти називають "Міллі Фірка" партією, створеною особами, що в останні роки залишалися поза увагою широкої громадськості. Сьогодні ця організація має можливість повною мірою виражати свої погляди в кримській газеті "Півострів", засновник і редактор якої є її членом. У виданні часто лунає критика на адресу членів Меджлісу, кримської та української влади. Організації "Міллі Фірка" тричі відмовляли в реєстрації, тож її лідери вирішили зареєструвати її шляхом повідомлення. Як відомо, для створення політичної партії, як це планують у "Міллі Фірка", необхідно зібрати на свою підтримку не менше 10 тисяч підписів громадян України в не менш ніж двох третинах її регіонів. За словами члена організації Решата Аблаєва, "Міллі Фірка" активно налагоджує контакти з кримськими татарами, що проживають в 10-ти областях України, і планує стати всеукраїнською партією до кінця 2008 року. Для фінансування майбутньої партії активісти "Міллі Фірка" заснували кредитний союз. Під час створення організації в 2005 році Р. Аблаєв переконував, що "Міллі Фірка" буде сприяти роботі Меджлісу і не стане силою, яка перебуватиме в опозиції до цього представницького органу. "Ми створюємо організацію, щоб балотуватися в Меджліс і проводити там свою політику", – заявляв він. Однак пізніше погляди засновників організації змінилися. В 2007 році, після завершення реєстрації кандидатів у делегати Курултаю, лідери "Міллі Фірка" заявили про рішення не брати участі у виборах до національного з’їзду та про намір скликати альтернативний Курултаю з’їзд кримських татар. Перед виборами до українського парламенту члени "Міллі Фірка" звернулися до провідних українських партій із пропозиціями про співробітництво. Організація обіцяла свою підтримку тій партії або блоку, які внесуть у свою виборчу програму пункт про сприяння прийняттю закону про відновлення прав кримськотатарського та інших народів, депортованих із Криму в 1941–1944 роках, та включать представників кримських татар до прохідної частини свого виборчого списку. Однак жодна з політичних сил на ці умови не погодилась, а відтак лідери "Міллі Фірка" закликали співвітчизників голосувати проти всіх. Регіональні відділення організації існують у п’яти районах Криму: в Сімферополі, Великій Ялті, Судакському районі, Алушті та Саках. Найближчим часом "Міллі Фірка" планує відкрити свої регіональні структури в 26 адміністративних одиницях Криму, в Севастополі, Києві та в Херсонської області.
50
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Діяльність релігійних організацій Наприкінці 80-х – на початку 90-х років до Криму стали повертатися мусульмани. Розпочалося створення релігійних організацій, формування релігійних громад, стали активно реставруватися й будуватися мечеті. В 1991 році в автономії було утворено Духовне управління мусульман Криму, яке й сьогодні залишається найвпливовішим мусульманським органом в Україні. Останніми роками на півострові почали з’являтись одна за одною нетрадиційні мусульманські організації та течії, не підпорядковані, а іноді й опозиційні до ДУМК. Поки що їх кількість незначна, однак число їхніх прихильників не скорочується. Протягом усіх років керування ДУМКом муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв намагається запобігти спробам нетрадиційних релігійних груп та течій у Криму поширювати свої ідеї серед людей, що сповідують іслам. Використовуються різні методи протидії: від звертань до одновірців із закликом "не піддаватися впливу радикалів та екстремістів" до звільнення імамів. У Криму існують такі нетрадиційні релігійні мусульманські групи, як прихильники партії "Хізб уттахрир аль-ісламі", салафіти та хабашити. В окремих випадках представники цих течій створюють невеликі місцеві осередки. Звісно, порівнювати їх із традиційними громадськими організаціями неможливо, однак залишати їх поза увагою означало би випустити з поля зору важливу складову громадського життя півострова. У підпорядкуванні Духовного управління мусульман Криму перебувають нині майже 350 релігійних громад. Близько 40 громад на півострові є автономними, тобто не підпорядкованими ДУМК. На практиці відповідні органи влади не мають законних прав не реєструвати організації подібного типу, оскільки вони не порушують чинного законодавства. "Хізб ут-тахрир", або Партія ісламського визволення, була заснована в Єрусалимі в 1953 році. Мета її – поширення цінностей ісламу шляхом створення всесвітнього ісламського халіфату. Діяльність "Хізб ут-тахрир" заборонена в таких країнах, як Таджикистан, Киргизстан, Узбекистан, Йорданія, Сирія, Пакистан, Німеччина та Росія: у деяких країнах прихильники цієї організації намагалися скинути існуючі уряди. У Криму про діяльність "Хізб ут-тахрир" відомо з 2004 року. Найчастіше лідером організації на півострові помилково називають випускника Вищої санкт-петербурзької школи прикладної творчості, дизайнера Абдуселяма Селяметова. Селяметов своє лідерство заперечує. Тим часом він єдина людина в Україні, яка привселюдно виступає від імені "Хізб ут-тахрир". Під час першого свого виступу в 2004 році А. Селяметов заявляв про мирні просвітницькі цілі організації. Відразу ж після цієї прес-конференції його було затримано правоохоронцями, однак згодом випущено. "Підвищена увага з боку певних служб до цієї організації пов’язана насамперед із браком та недоліками інформації, це ланцюгова реакція", – говорить сам А. Селяметов. Він підкреслює, що просвітницька робота "Хізб ут-тахрир" не має агресивного характеру, її мета – "викриття тих планів, які будуються на сьогоднішній день із боку Заходу стосовно мусульман усього світу. Партія веде політичну, аналітичну діяльність, стежить за всіма подіями і, відповідно, на основі ісламської доктрини дає мусульманам відомості про справжній стан справ". 2005 року Абдуселям Селяметов заявляв про те, що "Хізб ут-тахрир" планує реалізуватися як політична партія, однак поки що спроб здійснити ці наміри не було зроблено. 2007 року "Хізб ут-тахрир" знову нагадала про себе, провівши в одному з центральних будинків Сімферополя конференцію під назвою "Іслам. Учора, сьогодні, завтра". Де-юре організатором заходу виступила маловідома "Мусульманська автономна громада "Давет" ("Запрошення"), не підпорядкована Духовному управлінню мусульман Криму. Однак теми доповідей, заявлені на конференції, дали можливість побачити справжні наміри організаторів: "Хізб ут-тахрир" і заклик до поновлення ісламського способу життя через відновлення ісламської держави", "Розпад Халіфату і його наслідки для мусульман у цьому світі...", "Іслам – вирішення проблем усього людства, а не тільки мусульман"...
УНЦПД
51
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Найбільше прихильників "Хізб ут-тахрир" має на Південному березі Криму – в Алушті та Судаку. Представники іншої нетрадиційної релігійної течії, які також не підпорядковуються ДУМК і навіть опонують йому, – прихильники салафії. У народі їх називають "ваххабітами". Вотчина послідовників проповідника Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба – Бахчисарай. Своїм основним завданням салафіти вважають боротьбу за очищення ісламу від різних течій, які беруть свій початок у культурних, етнічних або інших особливостях тих або інших мусульманських народів. Прихильники салафії відкидають різні нововведення, не дозволені ісламом. У 1932 році салафіти в результаті боротьби створили незалежну арабську державу – Саудівську Аравію. У Криму салафіти активно займаються підприємництвом. Утягуючи молодих мусульман у свій бізнес, вони нерідко залучають їх і до своєї релігійної громади. Прихильником салафії вважається й лідер згаданої вище організації "Авдет" Даніял Аметов. Відтак сьогодні на галявинах протесту можна зустріти чимало салафітів. "Викликає занепокоєння і те, що на багатьох самозахопленнях останнім часом посилився вплив різного роду сектантів, а на деяких самозахопленнях вони навіть є керівниками і так званими "польовими командирами", – зазначив Мустафа Джемілєв у своїй промові на V Курултаї. Останнім часом на півострові активізувалась і діяльність хабашитів. Ця течія вважається сектантською, а відтак її заборонено в ряді мусульманських країн. В Україні певне сприяння хабашитам надає очільник Духовного управління мусульман України (ДУМУ) шейх Ахмед Тамім. Відносини ДУМУ й ДУМК не можна назвати дружніми. Духовне управління мусульман України, що знаходиться в Києві, до останнього часу не мало в Криму жодної громади. Спроби А. Таміма розгорнути діяльність на півострові зустрічали опір із боку кримського Муфтіяту та піддавалися критиці його главою – муфтієм Еміралі Аблаєвим. Однак навесні 2007 року в Криму почали активно створюватися громади хабашитів. Як з’ясувала кримська преса, реєструвати громади намагалися найчастіше одні й ті ж самі особи, що заборонено українським законодавством. Реєструючи свої осередки, хабашити створювали форму, яку згодом, мабуть, планувалося наповнити й змістом. Кримський муфтій Еміралі Аблаєв висловлює переконаність у тім, що хабашити мають на меті зареєструвати в Криму якнайбільше своїх громад, щоби створити паралельну структуру та протиставити її Духовному управлінню мусульман Криму. За цього Аблаєв упевнений, що хабашити працюють не самостійно, а діють за чиєюсь указівкою. Серед більш традиційних релігійних мусульманських організацій варто виділити Ісламську партію Криму та "Арк’адаш". На виборах до V Курултаю в 2007 році вони об’єдналися в єдиний блок "Арк’адаш", однак не змогли набрати достатньої кількості голосів. Тези Ісламської партії багато в чому співзвучні тезам, що їх висувають нерелігійні організації. Новинкою є хіба що пропозиція про створення в кримськотатарській громаді аналогу шаріатського суду, який міг би розглядати спірні питання та виносити обов’язкові або рекомендаційні вердикти. В такому разі в ролі суддівської колегії мав би виступати Кадіят, або Рада старійшин. Цікавим видається й положення, артикульоване Ісламською партією в програмі 2001 року, про необхідність "оберігати духовні цінності ісламу від будь-яких спроб їх перекручення". Правозахисну організацію "Арк’адаш" було створено для подання юридичної допомоги співвітчизникам. Окрім безпосереднього представництва кримських татар у судах члени організації проводять прес-конференції, виступаючи із заявами про порушення прав громадян, а також розміщують у ЗМІ поради та рекомендації юристів.
52
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Загальні підсумки Кожна з кримськотатарських організацій справляє певний вплив на кримськотатарську громаду та на процеси, що відбуваються в АР Крим. Спільним знаменником усіх цих організацій (за винятком структур релігійного характеру з нетрадиційним ухилом) є те, що кожна з них у своїй сфері, використовуючи різні методи, має на меті відродження нації, тобто відродження мови, духовності, культури кримськотатарського народу. Варто відзначити, що потужні громадські організації кримських татар подеколи вважають заполітизованими. Певною мірою це продиктовано слабким розвитком інститутів громадянського суспільства в Україні загалом, що обумовлює незначний та малорезультативний вплив об’єднань громадян на владу. З огляду на це громадські організації кримських татар намагаються реалізувати свої цілі та виконувати завдання найчастіше шляхом входження до владних структур, чому в міру сил і можливостей сприяють Курултай та Меджліс. Одна з причин заполітизованості громадських організацій криється і в особливостях системи виборів до Курултаю. За пропорційно-мажоритарної системи певний відсоток делегатів Курултаю обирається за списками громадських організацій. А це дає їх членам можливість впливати на національну політику та, як результат, на політику Криму. "Говорячи про необхідність єдності наших співвітчизників, я зовсім не маю на увазі те, що всі вони повинні об’єднатися в одну громадсько-політичну організацію і діяти під єдиним керівництвом. Такої єдності не буде та й навряд чи вона можлива, тому що люди не можуть думати абсолютно однаково та дотримуватися тих самих політичних і соціальних поглядів. Така єдність уже була в нацистській Німеччині, в СРСР та інших комуністичних країнах, і ми знаємо, до чого це призвело. На мій погляд, навіть бажаніше, щоб у наших співвітчизників були різні і конкуруючі за вплив на народ громадськополітичні організації зі своїми добре продуманими уставами і програмами", – заявляв глава Меджлісу Мустафа Джемілєв у своїй промові на І Курултаї кримськотатарського народу. Необхідність єдності кримських татар упродовж років залишається головним гаслом. Єдності як суспільної, так і політичної. Для багатьох кримських татар національна ідея полягає в словах відомого просвітника Ісмаїла Гаспринського "У мові, думках, справі – єдність".
УНЦПД
53
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ТА ГРОМАДСЬКОПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ І РУХІВ В АР КРИМ Михайло Капустін Останнім часом в Україні знову заговорили про загрозу активізації проросійського сепаратизму в Криму. Одним із приводів для виникнення подібних побоювань стала поява цілої низки нових проросійських організацій радикального ґатунку, які декларують цілковите неприйняття всього українського, а іноді й ставлять за мету приєднання півострова до РФ. Незважаючи на те, що більшість із них малочисельна і спроможна залучати до участі у своїх акціях максимум кілька сотень осіб, діяльність цих організацій широко висвітлюється в ЗМІ, що створює відповідне тло в інформаційному просторі України та Росії. Як і раніше, дають про себе знати й старі організації та громадсько-політичні рухи проросійської орієнтації, що постали відразу після розпаду СРСР. Утім, здебільшого вони вже інтегрувались у кримський та й український політикум і не часто дозволяють собі робити відверті заяви сепаратистського гатунку. Одні кримські проросійські організації беруть активну участь у внутрішньо-українській політичній боротьбі, інші – "тупцюють" на спірних питаннях в україно-російських відносинах, виконуючи зовнішнє замовлення і за цього найчастіше навіть не приховуючи, що їхня діяльність фінансується з Російської Федерації. Останні, як правило, активно виступають і проти вступу України до НАТО та виведення Чорноморського флоту з Криму. У цій статті ми спробуємо класифікувати найбільш помітні проросійські організації Криму та проаналізувати основні напрями їх діяльності за останні два роки.
Діяльність Російської общини Криму Найбільш впливовою проросійською організацією на півострові протягом останнього часу залишається Російська община Криму (офіційна абревіатура – РОК). Від моменту свого створення в жовтні 1993 року РОК зареєстрована як загальнокримська громадська організація. Проте фактично вона представляє собою політичну структуру, що бере активну участь у виборчих процесах, делегуючи своїх представників до органів влади автономії і навіть усієї України. Для цього вона має широко розгалужену мережу своїх осередків у всіх містах і районах Криму, необхідні фінансові й матеріальні ресурси. Основу РОК свого часу склали члени двох колись потужних проросійських організацій, що активно діяли на півострові на початку 1990-х років – Республіканського руху Криму (РРК) та Республіканської партії Криму (РПК). Саме ці дві організації, створивши виборчий блок "Росія", привели тоді до влади першого й останнього "президента Криму" Юрія Мєшкова, який зусиллями центральної влади згодом був зміщений із цієї посади й емігрував до Росії. Варто відзначити, що в становленні РРК–РПК активну участь брав Чорноморський флот Російської Федерації, офіцери якого посіли керівні посади в цих організаціях, а також деякі російські політики, в тому числі Сергій Бабурін, Микола Лисенко, Юрій Лужков, Костянтин Затулін і Дмитро Рогозін. Важливим етапом у становленні РОК стало її об'єднання наприкінці листопада 2003 року з іншою проросійською організацією, що діяла на півострові, – Російським рухом Криму. Головним своїм завданням об'єднана структура, що зберегла назву РОК, визначила входження України до складу союзної держави разом із Росією й Білоруссю. "Розвиваючи й нарощуючи свою громадсько-політичну ініціативу, Російська община Криму прагне реалізувати "Російський проект" у Криму, покликаний посилити східний геополітичний вектор у розвитку сучасної України й у підсумку зробити його визначальним для тієї частини України, що в силу свого культурного становища та економічних інтересів орієнтована на інтеграцію України і Російської Федерації", – так було сформульовано завдання РОК на її сайті. 54
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Основними напрямами діяльності РОК називає "об'єднання жителів Криму, які визначають себе в етнічному сенсі росіянами, або таких, хто вважає російську культуру й російську мову рідними, а Росію – батьківщиною, для захисту своїх прав і законних інтересів; відродження, зміцнення й розвитку духовних, культурних, творчих, наукових, виробничих, ділових зв'язків із Росією; виховання російської національної самосвідомості, почуття гордості за належність до російського народу, який створив високі духовні й культурні цінності, вніс вагомий вклад у розвиток світової цивілізації; об'єднання зусиль членів громади, спрямованих на пропаганду російської культури, мови, традицій у Криму". РОК уміло використовує в політичних цілях проросійські настрої частини жителів автономії, а також наявні в Криму міжнаціональні протиріччя, пов'язані з поверненням на півострів кримських татар, інтереси яких іноді пересікаються з інтересами представників інших етнічних груп. За словами самих лідерів РОК, масове повернення до Криму кримських татар сприяло "консолідації російськокультурних кримчан". У цьому зв’язку на сайті РОК зазначається, що "ідейні принципи й установки, що декларуються російськими та проросійськими організаціями, які почали створюватися в Криму в першій половині 90-х років XX століття, структурувалися навколо двох основних і принципово значущих цілей: відновлення політичних, економічних, культурних зв'язків Криму з Російською Федерацією, що їх було розірвано у ході розвалу СРСР; захист російського соціокультурного простору в Криму". Крім того, своїми завданнями община вважає також протидію "крайнім формам націоналізму", розколу православної церкви в Україні, "політиці примусової українізації". Уже на першому етапі свого існування, ще не маючи представництва в органах влади Криму, РОК стала робити спроби налагодити взаємини з владними структурами Російської Федерації та урядом Москви. Ці зусилля принесли свої плоди – від середини 90-х років Російській общині Криму почали надавати матеріальну й політичну підтримку через різні підконтрольні структури московський мер Юрій Лужков і його тодішній радник, а нині депутат Державної Думи РФ Костянтин Затулін (обоє є почесними членами Російської общини Криму). Цю підтримку організація отримує й донині. Лише в останні роки РОК змогла налагодити зв'язки з російським Міністерством закордонних справ та Адміністрацією Президента Росії, однак лише на рівні тих посадових осіб, які відповідають за роботу із закордонними співвітчизниками, тобто росіянами, які проживають за межами РФ. На сьогоднішній день найтісніші контакти в лідерів РОК склалися з Ю. Лужковим, К. Затуліним, віце-спікером Державної Думи РФ Сергієм Бабуріним, заступником голови Комітету Держдуми з міжнародних справ Наталією Нарочницькою, директором департаменту по роботі зі співвітчизниками за кордоном МЗС РФ Олександром Чепуріним. Понад те, почесним членом Російської общини Криму є лідер Міжнародного євразійського руху Олександр Дугін, якого в червні 2007 року не пустили до Криму, де він збирався взяти участь в організованій РОК міжнародній конференції "Російська мова в полікультурному світі". Сьогодні, за даними самої РОК, кількість її членів сягає 15 тисяч осіб – жителів Криму та м. Севастополя. Вищим керівним органом організації є Собор, що скликається раз на два роки. Між засіданнями Собору вищим органом є Дума, що засідає щомісяця. Її президія складається з 27 осіб. Постійно діючим виконавчим органом РОК є виконком на чолі з його головою. Община має 25 регіональних організацій, які діють у всіх містах і районах АРК. Членами РОК можуть бути жителі Криму, які відповідають хоча б одному з таких критеріїв: вважають себе росіянами; вважають російську культуру й російську мову рідними; вважають Росію своєю історичною батьківщиною. Важливо відзначити, що формально РОК є позапартійною організацією, і тому до її складу можуть входити члени різних політичних партій. Однак за цього організація висуває свої умови: ці політичні сили повинні мати мету й завдання, що не суперечать цілям і завданням РОК. Більшість РОКівців є членами Руського блоку, Партії регіонів, Компартії України та Прогресивної соціалістичної партії України. Ця особливість допомагає РОК проводити своїх членів у представницькі органи влади Криму за списками різних політичних сил. Однак упродовж перших 10 років свого існування похвалитися значним представництвом у Верховній Раді АРК РОК не могла. Скажімо, після парламентських виборів 2002 року, які проходили за мажоритарною системою, до парламенту автономії було обрано лише 4 її представники (загалом у ВР АРК працює 100 депутатів). Ситуація кардинально змінилася в ході парламентських виборів 2006 року. Ще напередодні виборчої кампанії РОК разом із кримськими організаціями Партії регіонів та партії "Руський блок" створила УНЦПД
55
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
виборчий блок "За Януковича!", що набрав на виборах понад 32% голосів. Назвати цей союз взаємовигідним можна лише з великою натяжкою. До виборів–2006 політичний вплив РОК був вельми незначним, тоді як Партія регіонів іще після президентських виборів стала провідною політичною силою на півострові. Згоду регіоналів укласти союз із "професійними росіянами" можна пояснити лише чутками, що активно циркулювали тоді, про те, нібито один із московських покровителів РОК Костянтин Затулін переконав у цьому самого Віктора Януковича, наполягаючи на "необхідності зміцнення російськоукраїнських відносин" (до слова, ці чутки так ніхто і дотепер не спростував). Як би там не було, але майже третина місць у виборчому списку блоку "За Януковича!" була віддана членам РОК та Руського блоку. Щоправда, ради потрапляння до цих списків більшості членів Російської общини Криму, включаючи і її голову Сергія Цекова, довелося вступити до Партії регіонів! За підсумками виборів–2006 депутатами Верховної Ради АРК стали загалом 19 членів РОК, що балотувалися за списками блоку "За Януковича!", КПУ й ПСПУ. За цього лідер РОК С. Цеков, який у "мєшковські" часи очолював Верховну Раду Криму, одержав посаду першого віце-спікера кримського парламенту. Ще одним віце-спікером став обраний за списком Комуністичної партії України перший заступник голови РОК Михайло Бахарєв, у минулому багаторічний головний редактор найтиражнішої в автономії щоденної газети "Крымская правда". Крім того, членами президії кримського парламенту стали два заступники голови РОК – голова Постійної комісії ВР Криму з науки й освіти, член фракції блоку "За Януковича!" Анатолій Жилін та голова Постійної комісії з культури, справ молоді й спорту, глава Кримської організації партії "Руський блок" Олег Родивілов. Ще один член РОК Людмила Лубіна, обрана за списком ПСПУ, очолила Постійну комісію ВР АРК з правових питань, правопорядку і надзвичайних ситуацій. Депутатами районних, міських, районних у місті, селищних і сільських рад, а також сільськими, селищними й міськими головами були обрані понад 300 членів Російської общини Криму. Завдяки вигідному союзу із ПР у деяких радах РОК одержала досить значне представництво. Наприклад, із 76 депутатів Сімферопольської міської ради 13 є її членами. Крім того, перший заступник голови РОК Олександр Чорноморов за підсумками дострокових виборів 2007 року був повторно обраний народним депутатом України за списком Партії регіонів. "Ми домоглися таких результатів, незважаючи на складне виборче законодавство, що не дозволяє Російській общині Криму прямо балотуватися до органів влади. Але ми змогли це зробити в союзі з партіями, які поділяють нашу ідеологію..." – заявив із цього приводу С. Цеков. Принагідно він відкинув звинувачення в тому, що Російська община Криму фактично стала філією Партії регіонів. "Ми зробили політично вивірені кроки і не шкодуємо про це", – сказав глава РОК. В останні роки РОК диверсифікувала свою діяльність, створивши цілий пул різних підконтрольних організацій, що діють у різних суспільних сферах. Наприклад, роботою з молоддю опікується Російський молодіжний центр Криму, а з дітьми працює скаутська дружина "Крим", що має декілька регіональних філій. Структурними підрозділами РОК є також підприємство Російської общини Криму "Російський дім" та Рада ветеранів війни і праці. При РОК працює Російський культурно-освітній центр, що надає мешканцям Криму допомогу в отриманні вищої освіти в Російській Федерації, направляє на курси підвищення кваліфікації й стажування в Росії шкільних учителів російської мови, літератури, історії, а також викладачів вищої школи, проводить для школярів конкурси, переможців яких нагороджує поїздками, знову ж, до РФ. Окрім того, РОК має тісні зв'язки з Кримським козацьким союзом (ККС), що об’єднує козацькі громади й організації в різних районах півострова. Верховний отаман ККС Володимир Черкашин є членом президії Думи РОК, а на останніх виборах він став депутатом ВР АРК за списком блоку "За Януковича!". Нарешті, не можна оминути увагою тісні зв'язки Російської общини з Кримською республіканською організацією партії "Руський блок", очолюваною депутатом ВР АРК О. Родивіловим, який водночас є заступником голови РОК та "отаманом" ККС. Свою організацію лідери РОК в останні роки воліють називати "організацією російських співвітчизників". Не виключено, що це пояснюється бажанням РОК замкнути на собі фінансові потоки з РФ, де після приходу на президентський пост Володимира Путіна робота із "співвітчизниками" потрапила в розряд ключових зовнішньополітичних завдань. Як заявив на відкритті Всесвітнього конгресу співвітчизників 12 жовтня 2001 року мер Москви Ю. Лужков, "співвітчизники – це колосальний резерв" для міжнародного впливу Росії. "Доля величезної частини нашого народу, яких сьогодні ми називаємо 56
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
співвітчизниками, – це не просто одне з питань зовнішньої політики. Це багато в чому питання долі Росії взагалі", – заявив цей політик. РОК дійсно змогла домогтися значних успіхів у цьому напрямі діяльності й здобула визнання на рівні різних державних і навколодержавних структур РФ. Так, голова РОК Сергій Цеков є членом президії Міжнародної ради російських співвітчизників (МРРС), створеної в 2002 році урядом Москви, а також членом Координаційної ради російських співвітчизників (КРРС), створеної в 2006 році Міністерством закордонних справ РФ. Аналогічним чином інтегровані в російські міжнародні структури й структурні підрозділи РОК. Так, Російський молодіжний центр Криму в 2004 році ввійшов до кола співзасновників Міжнародної асоціації молодіжних організацій російських співвітчизників (МАМОРС), а дитяча дружина "Крим", що діє в складі РОК, бере участь у заходах Організації російських юних розвідників (ОРЮР), у тому числі за межами Криму й України. Голова РОК С. Цеков не приховує, що община отримує із РФ кошти на підтримку на своєю діяльності. В одному зі своїх недавніх інтерв'ю він прямо заявив, що встановлення партнерських відносин між РОК і різними структурами в Росії дозволило общині "зміцнитися й заявити про себе не тільки в Криму й на Україні, але й на міжнародному рівні". За цього С. Цеков підкреслив, що поштовхом для розвитку общини став прихід на пост президента РФ Володимира Путіна. "Наші успіхи в Криму – це успіхи й та політика, яку почали проводити Уряд Москви і Уряд Російської Федерації стосовно Криму наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років. Це – наші спільні успіхи", – заявив лідер РОК. За його словами, матеріально-технічна база общини за останні 4 роки істотно розширилася. РОК придбала у власність квартиру в м. Сімферополі й будинок у м. Білогірську, взяла в оренду з можливістю викупу приміщення в Сімферополі, Ялті, Алушті, Євпаторії, Зуї, Орджонікідзе, оформляє ділянки площею до 40 соток кожна під будівництво російських культурно-освітніх центрів у Сімферополі й Саках. У РОК є власний транспорт, меблі, оргтехніка й багато чого іншого. Найближчим часом планується створити при РОК поліграфічне підприємство, на якому виготовлятиметься друкована продукція, в тому числі агітаційного характеру. "Без зайвої скромності скажу: того, що має сьогодні Російська община Криму, немає в жодної громадської організації Криму, а також у більшості діючих партій Криму", – похвалився С. Цеков. За його словами, співробітництво з Росією також дозволяє РОК "здійснювати більшу благодійну роботу" – подавати матеріальну допомогу ветеранам, дарувати книги школам і бібліотекам Криму, допомагати українським російськомовним творчим колективам. За цього лідер РОК категорично заперечує, що чимала частина ресурсів, що надходять із РФ, витрачається общиною на політичні цілі, включаючи фінансування її передвиборних кампаній. Однак відомості про те, що це не так, періодично просочуються в пресу. Зокрема, кілька років тому давній опонент Російської общини Криму Сергій Шувайников, який очолює низку російських національних організацій в автономії, заявив про те, що на "благодійні" московські гроші фінансуються виборчі кампанії. "Тільки на особисту виборчу кампанію Сергій Цеков витратив у своєму виборчому окрузі понад сорок тисяч доларів, тоді як інші кандидати від Руського блоку брали участь у виборах практично без фінансових засобів, чим пояснюється їхній програш", – говорилося в заяві Конгресу російських общин Криму, який очолює С. Шувайников. Не приховують фактів фінансування Російської общини Криму та інших проросійських організацій півострова й у Росії. Робиться це через ряд організацій благодійного спрямування, серед яких особливу роль відіграє Фонд "Москва–Крим", що має своє представництво в Сімферополі. У статуті цієї організації записано, що вона створена "для інформаційно-правової, культурної та іншої підтримки співвітчизників, які проживають на території Кримської Республіки". При фонді також створено Російський культурний центр, що безпосередньо фінансується урядом Москви. Мер Москви Юрій Лужков у жовтні 2001 року заявив, що із залученням організацій російських громад як співзасновників у ряді країн створено спільні торгові доми, які "відраховують частину прибутку на підтримку співвітчизників". "Активну взаємодію зі співвітчизниками за кордоном забезпечують московські фонди імені Юрія Довгорукого, "Москва–Крим", "Москва–Севастополь", Московське відділення державно-громадського фонду "Росіяни". Здійснюється ефективне співробітництво з Інститутом країн СНД", – відзначив Ю. Лужков.
УНЦПД
57
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Всі останні роки С. Цеков невтомно повторює, що Росія робить основну ставку в Криму саме на очолювану ним організацію. Проте в Москві останнім часом підтримка співвітчизників диверсифікується. Зокрема, нещодавно заручитися підтримкою під гаслом "допомоги співвітчизникам" вдалося лідерові кримських комуністів Леоніду Грачу, який водночас очолює Всеукраїнський громадський рух "Нащадки Богдана Хмельницького". Саме за його участю в Криму було створено регіональну координаційну раду організацій російських співвітчизників. Очолив її керівник Кримського представництва фонду "Москва–Крим" Павло Хрієнко, котрий останнім часом зблизився з Л. Грачем. Коментуючи створення фактично альтернативної організації "співвітчизників" у Криму, С. Цеков висловив сумнів у тому, що вона зможе скласти конкуренцію РОК. За його твердженнями, жодна з тих кримських організацій, що намагаються посісти місце Російської общини Криму, не відповідає "критеріям діяльності організацій російських співвітчизників". У числі таких критеріїв глава РОК назвав юридичний статус організації, розгалужену регіональну мережу, наявність матеріально-технічної бази, представленість в органах влади Криму, налагоджені зв'язки з федеральними органами РФ тощо. "Із цього погляду в Криму є тільки одна організація – це Російська община Криму, – підсумував С. Цеков. – Я сумніваюся, що буде щось створене подібне до нашої організації. Абсолютно впевнений, що майбутнє Криму – за нашою організацією". Боротьба за російські ресурси стала причиною конфронтації між РОК і кримськими комуністами – протягом 2007 року вони неодноразово виступали із заявами один проти одного. Зокрема, одним із приводів для цього стала ініціатива Російської общини щодо повернення ряду вулиць Сімферополя, перейменованих у роки радянської влади, колишніх назв, проти чого різко виступили кримські комуністи. А в 2008 році РОК і КПУ схрестили багнети вже в суто політичній сфері. Община виступила із заявою, в якій обвинуватила міністра освіти АРК В. Лаврова, призначеного до кримського уряду за квотою КПУ, в "публічній зраді інтересів" російського населення Криму й зажадала його добровільної відставки, пригрозивши в іншому випадку звільнити його на сесії Верховної Ради АРК. Підставою для такої заяви послугували висловлювання В. Лаврова про те, що Криму "потрібні нові сучасні школи, і ці школи будуть у першу чергу школами з українською мовою навчання", що було розцінено як план, що "межує з політикою дискримінації за мовною ознакою". У відповідь кримська організація КПУ в черговий раз звинуватила Російську общину Криму в прислуговуванні Партії регіонів і назвала її "політичним карликом". "Насидівшись в "окопах", С. Цеков та іже з ним стали шукати привід для реабілітації своєї підмоченої в союзі з регіоналами репутації, – говорилося в заяві кримських комуністів. – Давно очевидно й інше, що сьогодні Російська община Криму як один з гвинтиків партійного механізму кримських регіоналів діє відповідно до їхніх указівок". На думку комуністів, вимогу щодо відставки їхнього міністра РОК озвучила в річищі загальної політики кримських "регіоналів", спрямованої останнім часом на розрив партнерських відносин із КПУ. До речі, очільник кримських комуністів Л. Грач неодноразово заявляв, що Російська община Криму "любить Пушкіна за гроші". На це лідери РОК відповіли, що "грачі" та їм подібні люблять Леніна за гроші, причому за великі гроші". "Російська община Криму вже давно відзначає, що особисті інтереси, особисті претензії й амбіції Леоніда Івановича Грача він підміняє демагогічними заявами про інтереси республіки й кримського співтовариства", – говорилося в заяві РОК. Своєю чергою, 30 січня 2008 року Л. Грач висловив свій жаль із приводу того, що "російські державні й політичні структури так і не наважуються взятися до послідовної боротьби за збереження східнослов'янського простору". "З одного боку, національні інтереси чітко означаються. З іншого – їх захист підмінюється підтримкою різного роду організацій та общин, які ігнорують принципові питання, прикриваючи свою бездіяльність лише декларативною любов'ю до Пушкіна. Подібна позиція в наші дні стає не просто неефективною. Вона представляє собою не меншу небезпеку, ніж відкриті дії прихильників євроатлантичного курсу", – заявив лідер кримських комуністів, вочевидь кидаючи камінчик у город Російської общини Криму. Слід визнати, що, прийшовши до влади після виборів 2006 року й ставши українськими держслужбовцями, лідери РОК практично відмовилися від радикальної антиукраїнської й сепаратистської риторики, натомість змістивши акценти в політичну площину – стосовно несприйняття "жовтогарячих" політичних сил та євроатлантичного курсу нового керівництва України, протидії планам визнання 58
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ОУН–УПА воюючою стороною, надання російській мові статусу державної в Україні і т. ін. Показовим у цьому плані стали висловлювання лідера РОК, зроблені ним наприкінці 2006 року. "Ми вже перейшли той рубіж, коли ми дуже знервовано ставилися до українських прапорів", – відзначив С. Цеков. Сьогодні більшість заяв і дій РОК узгоджуються з політикою її головного союзника – кримської організації Партії регіонів, членами якої є керівники общини. Протягом 2006–2007 років РОК провела безліч заходів на підтримку ПР та її лідера Віктора Януковича. Община також різко виступала проти указу Президента України про розпуск Верховної Ради України та на підтримку "антикризової коаліції" у парламенті країни. Зрозуміло, раз-у-раз дають про себе знати і московські захисники РОК. Так, у червні 2007 року директор Інституту країн СНД, депутат Держдуми РФ К. Затулін, виступаючи на прес-конференції в Ялті, відверто "порадив" членам РОК, представленим в органах влади Криму, пролобіювати рішення про здійснення судочинства на території АРК російською мовою. Присутній на цій прес-конференції С. Цеков відзначив, що Конституцією Криму передбачене судочинство російською мовою, однак, за його словами, українська влада не зважає на це. "Наше завдання – змусити її зважати", – заявив лідер РОК. До речі, до Криму К. Затуліна, що був на той момент персоною нон-грата в Україні, запросила саме Російська община Криму. Формальним приводом для оголошення російського політика небажаним гостем стала його участь у I Міжнародному фестивалі "Велике російське слово", організованому РОК за підтримки МЗС РФ і посольства Росії в Україні. Так само РОК стала і на захист Ю. Лужкова, висловлювання якого, зроблені в лютому 2007 року, МЗС України розцінив як втручання у внутрішні справи держави. Як відомо, тоді московський мер дозволив собі привселюдно поставити під сумнів статус Кримського півострова в складі України й закликав громадян України брати участь у масових політичних акціях. У зв'язку із цим президія РОК виступила із заявою, в якій назвала обвинувачення українського зовнішньополітичного відомства "антиросійськими випадами", а відтак закликала "антикризову коаліцію" у ВР провести в Міністерстві закордонних справ України кадрову реорганізацію. На мовному фронті Російська община Криму традиційно проявляє особливу активність. Однак, навіть обійнявши високі керівні посади в органах влади автономії, лідери РОК не розпочали жодних різких дій у цій сфері, через що неодноразово зазнавали критики з боку інших проросійських організацій Криму. "Ми розуміємо, що тему російської мови ряд політиків використовує з кон'юнктурною метою в період виборів і не більше", – заявив із цього приводу С. Цеков у грудні 2007 року. За його словами, Верховна Рада АРК "може прийняти будь-яке рішення, в тому числі й про надання російській мові статусу державної в Криму", однак без організації "масового російсько-культурного руху" захистити й виконати таке рішення буде неможливо. Отож формування такого масового руху, за словами С. Цекова, і є головним завданням Російської общини Криму на найближчі роки. Сама ж РОК найближчим часом планує запровадити такі форми роботи в Криму, які "дозволять їй стати масовою організацією – потужною, авторитетною, здатною захистити права російських і російсько-культурних кримчан". "Однак, ще раз скажу – доти, доки не буде сформований Російський національний рух, доки на площу не вийдуть 10–15 тисяч осіб для захисту своїх законних прав, права російсько-культурного населення будуть порушуватися", – підкреслив С. Цеков. До речі, на останньому VII Соборі РОК було прийнято резолюцію, відповідно до якої найближчим часом община повинна активізувати роботу зі збільшення чисельності своїх регіональних організацій. Зокрема, згідно з резолюцією в червні 2008 року має відбутися "масовий прийом до Російської общини Криму за рахунок прийому до общини по одній людині, рекомендованій кожним членом общини, що в підсумку збільшить чисельність общини в декілька разів". Якщо лідер РОК, будучи членом Партії регіонів, не дозволяє собі критикувати дії своїх однопартійців із "захисту російської мови", то у висловлюваннях його соратників із партії "Руський блок" усе-таки прослизають іноді нотки розчарування. Зокрема, заступник голови РОК О. Родивілов, що очолює також кримську організацію партії "Руський блок", у січні 2008 року в інтерв'ю інтернет-виданню "Накануне.Ру" відзначив, що Партія регіонів на виборах 30 вересня провела загальноукраїнське опитування щодо необхідності проведення референдуму про надання російській мові статусу другої державної і навіть подала документи до Центральної виборчої комісії, але не наполягла на їх розгляді, "не довівши справи навіть до коми". "У Партії регіонів були можливості, але вона їх не реалізувала на всі 100%. І платить сьогодні за це. Треба розуміти, що безкінечно проводити опитування щодо референдуму не УНЦПД
59
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
можна – люди вірять один раз, максимум два. Наші кримські виборці двічі брали участь у цьому політичному шоу Партії регіонів", – додав О. Родивілов. Ще один традиційний слоган РОК – боротьба з "українізацією" Криму. Так, община різко виступила проти підписаного наприкінці 2007 року указу Президента України "Про деякі заходи щодо розвитку гуманітарної сфери в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі", розцінивши його як крок до примусового переведення навчальних закладів автономії на українську мову навчання. У зв'язку із цим лідери РОК заявили про намір "протидіяти будь-яким спробам примусової українізації російськомовної освіти" в АРК і Севастополі. У січні 2008 року Російська община Криму привселюдно пообіцяла провести масові акції протесту, якщо залишиться в силі наказ міністра освіти України, відповідно до якого єдиною мовою зовнішнього тестування випускників загальноосвітніх шкіл буде українська. "Якщо наказ не буде відмінено або виправлено урядом Юлії Тимошенко, ми збираємося ініціювати звернення кримчан до судових органів, будемо організовувати масові акції протесту", – заявив С. Цеков, який є першим віце-спікером кримського парламенту. Традиційно РОК виступає проти політики євроатлантичної інтеграції України. Так, навесні 2006 року община стала одним з основних організаторів протестних акцій у Феодосії, куди прибуло американське транспортне судно "Adventure", що доставило техніку й будівельні матеріали, призначені для вдосконалення навчально-тренувальної бази Старокримського полігону Військово-морських сил України. Представники проросійських політичних сил виставили тоді пікет біля Феодосійського порту, заявляючи, нібито НАТО хоче побудувати в Криму свою військову базу. До речі, саме через феодосійські події й здобув статус персони нон-грата московський покровитель РОК К. Затулін. Відповідне рішення прийняла Служба безпеки України після доручення Ради національної безпеки й оборони України, яка рекомендувала перевірити причетність громадян іноземних держав до участі в акціях протесту проти проведення міжнародних військових навчань "Сі–бриз–2006" у Феодосії. К. Затуліну було заборонено в'їжджати в Україну "в інтересах забезпечення безпеки України"54. Пізніше РОК організувала в Сімферополі пікет, протестуючи проти проведення на Кримському півострові військово-морських навчань за участю НАТО "Сі–бриз–2006". А у вересні 2006 року депутати Верховної Ради АРК від РОК разом із колегами з КПУ та Блоку Наталії Вітренко зробили спробу організувати в Криму консультативний референдум, на який пропонувалося винести таке запитання: "Ви проти приєднання Автономної Республіки Крим до членства в НАТО?" Однак кримський парламент відмовився розглядати це питання. Натомість община постійно виступає за продовження базування на території Криму Чорноморського флоту РФ. Так, улітку 2007 року РОК разом із представниками ряду інших політичних сил організувала в Сімферополі мітинг на підтримку ЧФ під гаслами "Чорноморський флот Росії – гарант миру та стабільності в регіоні!", "Слава морякам-чорноморцям – захисникам південних рубежів Росії й України!". У сфері міждержавних відносин РОК відстоює необхідність зближення України з Росією та входження країни в Єдиний економічний простір. Так, у листопаді 2006 року община разом із Руським блоком і Кримським козацьким союзом (як уже говорилося вище, члени цих організацій – як правило, одні й ті ж само особи) організувала в Сімферополі мітинг, на якому було заявлено про намір домагатися об'єднання України з Росією й Білоруссю. "Ми вважаємо всі дії, пов'язані з розвалом Радянського Союзу, злочинними, спрямованими проти російського народу, і заявляємо про те, що будемо послідовно й рішуче боротися за возз'єднання України з Росією і Білоруссю", – говорилося в резолюції. У червні 2007 року община разом із партією "Руський блок" оголосила про початок усеукраїнської акції з возз'єднання України і Росії під гаслами "Майбутнє України – в союзі з великою Росією!" та "Даєш другу Переяславську раду!". Пояснюючи журналістам мету проведення цієї акції, заступник голови РОК, глава кримської республіканської організації партії "Руський блок" Олег Родивілов заявив: "Ми хочемо, щоби Крим з Україною став частиною великої держави. Чи буде це федерація, чи буде конфедерація, чи буде союз домініонів – державний устрій лежить на совісті правителів держав". 54
1 червня 2007 року К. Затулін брав безпосередню участь у мітингах у Криму, а до того ж неодноразово заявляв, що перебування в Криму американців "незаконне з погляду українського законодавства", тож місцеві депутати, які виступають проти цього, "краще знають закони України і більше законослухняні, ніж керівництво цієї держави".
60
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Одним зі своїх завдань РОК вважає відстоювання ідеї щодо надання громадянам України права на одержання подвійного громадянства – України і Російської Федерації. За цього слід зауважити, що община не погоджується на переїзд росіян із Криму до РФ у рамках державної програми Росії з добровільного переселення співвітчизників, які проживають за кордоном. "Щодо Криму я категорично проти, – заявив із цього приводу С. Цеков. – Я не можу уявити собі, як будуть виїжджати росіяни з міста російської слави – Севастополя". Разом із тим, за словами лідера РОК, аби росіяни не виїжджали із Криму, владі необхідно більше уваги приділяти "питанням їх усебічного життєзабезпечення". Ще одна сфера, в якій традиційно активно діє РОК, – міжнаціональна. Тут община виступає опонентом органів національного самоврядування кримських татар, а також українських громадськополітичних організацій Криму. Одним із своїх завдань РОК вважає протидію спробам трансформації нинішньої кримської територіальної автономії в національно-територіальну автономію кримських татар, чого, зокрема, домагається Меджліс кримськотатарського народу. Цю організацію лідери РОК здавна вважають "незаконною" й вимагають її ліквідувати, як і Раду представників кримськотатарського народу при Президентові України, до якої в повному складі входять члени Меджлісу кримськотатарського народу. Замість цієї ради община пропонує створити іншу, до якої ввійдуть представники всіх національностей, що проживають у Криму. Своєю чергою, лідери Меджлісу обвинувачують РОК у проведенні цілеспрямованої антидержавної політики на території Криму. Зокрема, про це неодноразово заявляв перший заступник голови Меджлісу Рефат Чубаров. "Російська община Криму – це одна з багатьох проросійських організацій, що проводить цілеспрямовану проросійську, антидержавну політику серед населення Криму", – стверджує він. На його думку, декларуючи захист прав етнічних росіян, які проживають у Криму, РОК насправді є "прямим провідником інтересів Москви на півострові". За цього він привертає увагу до факту, що ця організація існує за рахунок фінансової підтримки з боку Росії. "Останнім часом у Криму відбувалася певна конкуренція між Компартією і Російською общиною Криму, оскільки Російська община Криму перебрала основний потік фінансування на себе", – додає Р. Чубаров. Конфронтація між РОК і Меджлісом сягнула свого апогею в серпні 2006 року, коли відбулася масова бійка в Бахчисараї між кримськотатарськими активістами, що вимагали перенесення ринку з території древнього мусульманського цвинтаря, і представниками російського населення, які обстоювали продовження торгівлі саме на цьому місці. Нагадаємо, що силове протистояння, в якому брало участь по 300 осіб із кожної сторони, стало підсумком проведення двох альтернативних мітингів, організованих Меджлісом і РОК відповідно. Втім, згодом, коли вже була порушено кримінальну справу за даним фактом, керівництво общини стало заперечувати свою причетність до організації в Бахчисараї мітингу, учасники якого напали на кримських татар. Як заявив на прес-конференції перший заступник голови Російської общини Криму Михайло Бахарєв, заявку на проведення цього мітингу подала якась громадська організація "Слов'яни". Проте лідери Меджлісу продовжують стверджувати, що саме РОК мала прямий стосунок до провокування силового протистояння із кримськими татарами. Зокрема, за даними Р. Чубарова, в російському мітингу в Бахчисараї брав активну участь заступник голови РОК Олег Родивілов. Російська община Криму є організатором святкування на півострові державних свят РФ, а також відзначення різних пам'ятних і святкових дат. Засновницею деяких із цих свят є сама РОК. Зокрема, щорічно 19 квітня община святкує т. зв. День возз'єднання Криму з Росією (на відзначення дати підписання імператрицею Катериною II Маніфесту про прийняття острова Тамань та півострова Крим до складу Росії). 6 червня з ініціативи РОК у Криму відзначається День захисту російської мови, 12 червня – День Росії, 4 листопада – День народної єдності. Щороку РОК проводить також міжнародний фестиваль "Велике російське слово", науково-практичну конференцію "Крим у контексті російського світу". Община видає газету "Российский мир", молодіжну газету "Улица Московская" та дитячу газету-вкладиш "Будь готов!". Однак головним медіа-ресурсом РОК, безумовно, є вже згадувана вище газета "Крымская правда", головним редактором якої є член общини Костянтин Бахарєв. Окрім того, в ефірі державної телерадіокомпанії "Крим" за сприяння РОК виходить програма "Российский мир". Торік РОК почала докладати зусиль до виходу на загальноукраїнський рівень. 15–16 грудня 2007 року з її ініціативи в Ялті відбулася всеукраїнська конференція російських співвітчизників, основним УНЦПД
61
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
підсумком якої стало створення Всеукраїнської ради російських співвітчизників (ВРРС) як "федерації російських організацій України". ВРРС має на меті "максимально мобілізувати російсько-культурне населення України в боротьбі за свої права проти деструктивної, антинаціональної політики представників українських правонаціоналістичних сил, що узурпували політичну владу на Україні". До складу ВРРС увійшли 25 організацій із різних регіонів України, в тому числі Всеукраїнське товариство російської культури "Русь", Всеукраїнське культосвітнє національне товариство "Російське зібрання", Російська рада України, Російський рух України, Всеукраїнське об'єднання "Російська співдружність", Українська асоціація викладачів російської мови і літератури (УАВРМЛ), Союз православних громадян України, партія "Русь", Російська община Севастополя, Російська община Полтавської області, Асоціація російських общин Харківського регіону, громадські організації "Російський дім у Донецькій області", російські культурні центри міст Сум й Запоріжжя, Одеська обласна організація "Єдина Батьківщина", Обласний російський культурний центр Рівненщини та ін. Головою ВРРС було обрано народного депутата України, мешканця м. Севастополя Вадима Колісниченка (Партія регіонів), а його заступником – першого заступника голови Російської общини Криму, народного депутата України Олександра Чорноморова. У роботі конференції взяли участь й московські патрони РОК – К. Затулін та представники уряду Москви. На заході також був присутній генеральний консул Російської Федерації в м. Сімферополі Олександр Ніколаєв. Як було заявлено, новостворена ВРРС найближчим часом докладатиме всіх зусиль до консолідації всіх проросійських організацій України і, можливо, створення на їх основі політичної партії. Невипадково лідер Російської общини С. Цеков, виступаючи на конференції, сказав: "Думаю, що всі присутні тут розуміють, що настав час консолідації. З багатьох причин: ми змужніли, набралися досвіду, піднімається з колін Росія, що зуміла повернутися в лави великих держав миру. І, безумовно, питання консолідації назріло. Інша справа – як, у якому вигляді вона буде відбуватися". Своєю чергою, О. Чорноморов відзначив, що "одна з головних цілей створення ВРРС – спільні дії". Ще раніше, виступаючи на Соборі РОК, С. Цеков заявив: "У Криму в представників проросійських сил накопичений значний громадсько-політичний досвід, який можна поширити на всю Україну. Крим неминуче перетвориться на форпост російського світу на Україні". Саме під егідою ВРРС і фактично з ініціативи РОК було вирішено провести другий з'їзд депутатів усіх рівнів у Сіверськодонецьку (щоправда, відразу ж було заявлено, що основний наголос на цьому з'їзді планується зробити на обговоренні не так політичних, як гуманітарних проблем, пов'язаних із захистом російської мови і російської культури в Україні). У майбутньому РОК хотіла би бачити себе політичною силою всеукраїнського масштабу. За цього її лідери не приховують, що підтримати цю ініціативу повинна насамперед Росія. "І якщо вже говорити про історичну відповідальність сучасної Росії перед російським світом, російсько-культурною Україною, то ця відповідальність нині передовсім полягає в тому, щоб в Україні нарешті з'явилася потужна російська громадсько-політична сила. Як прообраз такої громадсько-політичної сили пропоную розглянути можливості Російської общини Криму – найбільшої на території України організації російських співвітчизників, – яка на даному етапі формує п'яту частину парламенту Автономної Республіки Крим, бере участь у формуванні уряду АРК, має представників у Верховній Раді України, тобто безпосередньо представляє правлячу в Криму політичну більшість. Щодо цього в Криму в представників російського руху накопичений значний досвід, який ми згодом маємо намір поширити на всю Україну! Крим за відповідного ставлення до півострова з боку російського керівництва в короткий строк може перетворитися на форпост російської політики на Україні", – підтвердив думки свого лідера голова виконкому РОК, депутат ВР АРК Олег Слюсаренко в грудні 2007 року. За його словами, владі Росії належить призначити "із числа російських чиновників першого порядку" "куратора для України, а точніше сказати – для Російського руху України". "Такий куратор, на нашу думку, повинен мати оперативні можливості для розв’язання всього комплексу питань, що стосуються консолідації й розвитку російського громадсько-політичного, національно-культурного руху на Україні, – підкреслив О. Слюсаренко. – За цього, що має першорядне значення, офіційна Росія повинна буде визначитися зі своїм респондентом на Україні. Ми наполягаємо на тому, що респондент, із яким будуть працювати все без винятку російські структури під патронатом високопоставленого російського куратора, повинен бути для Росії на території України в єдиній особі! Отоді-то й настане настільки бажана й для сьогодення необхідна консолідація представників російських організацій України". Результатом такої консолідації, на погляд О. 62
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Слюсаренка, має стати створення "потужної Всеукраїнської організації російських співвітчизників – Російської общини України або Російського руху України, за союзницькі відносини з яким конкурували би між собою провідні політичні партії, що представляють інтереси виборців південно-східних і центральних регіонів України". "Використовуючи таку тактику й такі можливості, представники російського громадсько-політичного, національно-культурного руху України зможуть істотно впливати на розвиток громадсько-політичної ситуації на Україні в інтересах зміцнення єдності багатонаціонального російського світу, відродження єдності й могутності нашої великої Батьківщини!" – додав глава виконкому РОК. Своєю чергою, С. Цеков іще наприкінці 2006 р. повідомив, що плани консолідації проросійських організацій України обговорювалися з керівництвом Москви. "Торкнулися ситуації, що існує в росіян, у проросійських організаціях. Ця тема хвилює Російську Федерацію, Президента Російської Федерації", – наголосив він. За словами С. Цекова, коли в рядах об'єднаного проросійського руху, яким він бачить ВРРС, буде згуртовано "сотні тисяч активістів, готових постояти за російську мову, за нашу справжню, неспотворену історію, тоді ми зможемо приборкати будь-якого "українізатора". А виходить, зможемо відстояти своє право на гідне майбутнє!"
Народний фронт "Севастополь–Крим–Росія" і Національний фронт "Севастополь–Крим–Росія" Протягом 2006–2007 років у Криму гучно заявили про себе дві організації з практично ідентичними назвами – Народний фронт "Севастополь–Крим–Росія" і Національний фронт "Севастополь–Крим– Росія". Обидві провели значну кількість різних акцій, поширили масу заяв і звернень, однак на свої заходи "фронти" зазвичай збирають у найкращому разі сотню осіб. Проте радикальний характер діяльності цих організацій змусив звернути на них увагу Службу безпеки України, яка на початку 2008 року порушила кримінальну справу проти однієї з них – Народного фронту. Джерела фінансування й істинні цілі створення "фронтів" залишаються невідомими широкій публіці й донині. За версією деяких кримських експертів, Народний фронт "Севастополь–Крим–Росія" і Національний фронт "Севастополь–Крим–Росія" виконують ролі своєрідних шоуменів, створюючи радикальне тло, на якому більш серйозні проросійські організації Криму можуть отримати "статус респектабельних політиків". Зі свого боку, дозволимо собі припустити, що Національний фронт усе-таки випадає із цього ряду і створений він скоріше в пику Народному. Існує також думка про те, що обидва ці проекти створено за участю українських спецслужб для розколу проросійського руху в Криму. Принаймні, самі лідери ворогуючих "фронтів" періодично обвинувачують у цьому один одного.
Діяльність Народного фронту "Севастополь–Крим–Росія" Народний фронт "Севастополь–Крим–Росія" датою свого створення називає серпень 2005 року. До його складу ввійшли 10 найчисельніших громадських об'єднань АРК і м. Севастополя, у тому числі севастопольське Російське народне віче, Клуб виборців Ялти, Російська община Феодосії, Російська община Євпаторії, організація "Патріотична ініціатива", Російська община Керчі "Батьківщина". Однак аж до літа 2006 року ця організація ніяк не давала про себе знати. Ситуація змінилася після того, як до "фронту" примкнули кілька колишніх членів Російської общини Криму, які вийшли з її лав, за їхніми словами, через незгоду з політикою керівництва РОК, котре замість захисту інтересів росіян, що проживають у Криму, відстоює інтереси "донецького олігархічного клану". Як пояснили на пресконференції в липні 2006 року Валерій Подьячий і Святослав Компанієць, що стали згодом лідерами фронту, рядові члени Російської общини Криму, що злилася з Партією регіонів, "цинічно використовувалися як передвиборне м'ясо політиканами, які турбуються лише про власні меркантильні інтереси". УНЦПД
63
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Ще одною причиною, що спонукала екс-членів РОК написати заяви про вихід з організації, С. Компанієць назвав "відсутність ефективної боротьби" керівництва за права росіян, які проживають у Криму. За його твердженням, останніми роками РОК займається тільки "пропагандою міфів" про російську мову як державну, федералізацію, подвійне громадянство, низькі тарифи на газ, нічого не роблячи на практиці. "Всі заходи Російської общини – це тільки випускання пари", – підсумував С. Компанієць. Окрім цього, він заявив, що керівництво РОК розпалює міжнаціональну ворожнечу, відмовляється звітувати про використання коштів, виділених урядом Москви на підтримку російських співвітчизників у Криму, а також не підтримує рух за возз'єднання Криму й Севастополя з Росією. "Російська община Криму не зацікавлена у возз'єднанні Криму й Севастополя з Росією, оскільки усвідомлює свою непотрібність у випадку реалізації цього возз'єднання", – підкреслив С. Компанієць. З огляду на бездіяльність РОК колишні його члени вирішили створити нову російську правозахисну організацію, котра, за їхніми словами, діятиме під патронатом уряду Москви. За цього, як відзначив С. Компанієць, нова організація, що створювалася на противагу РОК, мала стати "опорним пунктом мирного російського опору" в Криму. Однодумці С. Компанійця – В. Подьячий, Лариса Сабліна, Тетяна Климковецька та Віктор Павленко, своєю чергою, завірили, що діяльність організації буде спрямована на захист інтересів росіян, які проживають у Криму, а також на налагодження відносин з російськими регіонами, зокрема із Санкт-Петербургом та Кубанню. Отож уже наприкінці липня 2006 року В. Подьячий і С. Компанієць стали координаторами й основними рупорами Народного фронту "Севастополь–Крим–Росія". З перших же днів свого існування в оновленому складі організація підняла на щит вимогу про відокремлення Криму від України та приєднання його до Росії. Протягом 2006–2007 років було проведено низку мітингів і пікетів, а також прийнято заяви і звернення, в яких ця тема була провідною. В діяльності Народного фронту "Севастополь– Крим–Росія" звичним засобом є апеляції до керівництва РФ. Так, одне з перших його звернень було адресоване президентові Росії – В. Путіна закликали ввести економічні санкції проти України у відповідь на порушення прав росіян, які проживають у Криму й Севастополі. Понад те, Народний фронт зажадав від російської сторони ініціювати парламентські слухання в Держдумі Росії "за фактами грубих порушень прав російських співвітчизників у Криму й Севастополі" та "розглянути питання про вихід з Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між РФ і Україною". "Чекаємо від Вас, Володимире Володимировичу, ввести економічні санкції проти держави, що систематично зневажає права російських співвітчизників у Криму й Севастополі, й у зв'язку із цим продавати Україні газ за ціною не 95 доларів за тисячу кубометрів, а по 1000 доларів – як у гірських районах Великобританії", – говорилось у зверненні до В. Путіна. У мовній сфері активісти Народного фронту "Севастополь–Крим–Росія" також посіли ультрарадикальну позицію. Зокрема, 2006 року вони разом із Кримським відділенням Міжнародного молодіжного фронту "Прорив" спробували провести в Сімферополі акцію "Скасуємо українську мову через непотрібність!", яка, втім, мало не була зірвана представниками українських організацій Криму. Прихильників і опонентів української мови розділяв ланцюг правоохоронців, тому сутичок удалося уникнути. Не залишався осторонь Народний фронт і від внутрішньоукраїнських політичних процесів. У липні 2007 року активісти організації проголосили тодішнього голову Верховної Ради України Олександра Мороза "ворогом демократії", підтримавши в такий спосіб партію "Пора", що теж обвинувачувала спікера в антидемократичних діях. "Мороз – це явний недруг Росії, відвертий кар'єрист і запеклий користолюбець. Тому слідом за "Порою" Народний фронт "Севастополь–Крим–Росія" оголошує Мороза ворогом демократії", – говорилося у відповідній заяві. Втім, головною мішенню для критики Народного фронту стала Партія регіонів, що її вони вважають "олігархічним кланом". Так, у тім же липні 2006 року вони закликали Президента України Віктора Ющенка розпустити український парламент та ініціювати референдум про скасування політичної реформи в країні, зміст якої "був у тому, щоб олігархічні клани могли контролювати виконавчу владу в країні". Як пояснив на прес-конференції координатор Народного фронту В. Подьячий, це звернення до президента було пов'язане з "подіями у Верховній Раді України з формування парламентської коаліції та коаліційного уряду". "В жодному разі не можна допустити реваншу кучмізму й приходу до влади представників олігархічних кланів на чолі з Партією регіонів", – підкреслив він, закликавши ввести в 64
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Україні пряме президентське правління. Своєю чергою, інший лідер Народного фронту С. Компанієць наголосив, що для росіян, які проживають у Криму, президент В. Ющенко є "меншим злом", аніж лідер Партії регіонів Віктор Янукович. "У випадку перемоги так званої широкої коаліції російські співвітчизники опиняться в іще гіршому становищі. Янукович для всієї України – найбільше зло", – заявив він. Адже, за його словами, В. Ющенко проводить послідовну політику і, "не приховуючи, веде Україну в НАТО та ЄС", натомість Партія регіонів, очолювана В. Януковичем, "пройшла в парламент під міфічними гаслами про ЄЕП, подвійне громадянство й російську мову як державну", тим самим ошукавши своїх виборців. Також С. Компанієць відзначив, що на відміну від періоду президентства Леоніда Кучми та прем'єрства В. Януковича за президентства В. Ющенка в Україні існує свобода слова. "Ми не раз зверталися до Ющенка, і всі наші петиції розглядалися. З нами не згодні, але нашу точку зору вислуховують. При кучмізмі такого не було", – підкреслив він. У серпні 2006 року Народний фронт іще раз звинуватив В. Януковича в зраді своїх виборців, оскільки той підписав Універсал національної єдності, яким "ставиться хрест на ідеях федералізму, російської мови як державної, подвійного громадянства та ЄЕП". Показово, що акції Народного фронту, попри їх радикально проросійський характер, неохоче висвітлювали російські телеканали, що мають свої корпункти в Криму. Це навіть стало підставою для звернення активістів організації до російських тележурналістів, яких вони закликали "робити свою справу, а саме – подавати об'єктивну й оперативну інформацію". У вересні 2006 року в лавах Народного фронту стався розкол. Координаційна рада організації вирішила виключити одного зі своїх лідерів – "уповноваженого з питань пропаганди" С. Компанійця. Формальною підставою для цього стала його публікація, що, на думку керівництва фронту, очорнила колишнього президента Криму Юрія Мєшкова, який є й донині "легітимним президентом Криму". Відтак, як вважала Координаційна рада Народного фронту, С. Компанієць "виявився випадковим попутником, готовим за гроші обслуговувати антикримські сили". Після розриву із С. Компанійцем акції й гасла Народного фронту стали ще більш радикальними. Так, у жовтні 2006 року "фронтовики" провели в Євпаторії мітинг, вимагаючи від кримської влади ініціювати референдум із питання приєднання Криму до Російської Федерації. "Треба взяти як приклад наших братів із Придністровської Молдавської Республіки, які спочатку зі зброєю в руках, а потім з бюлетенями біля урн зуміли зробити правильний вибір, – заявив координатор Народного фронту В. Подьячий. – Нас не повинні зупиняти ні українські закони, ні протидія окупантів та їхніх пособників, які бояться самої тільки думки про референдум". У листопаді того ж року Народний фронт провів у Сімферополі пікет, закликавши керівництво РФ вимагати від України повернення Кримського півострова до складу Росії. Одночасно було заявлено про намір створити разом із рядом інших організацій проросійського спрямування рух за повернення Криму Росії. За цього, за інформацією В. Подьячого, створення руху підтримав російський Фонд національної міжнародної безпеки (президент Леонід Шершнєв). Разом із тим ці радикальні дії Народного фронту не завадили йому наприкінці 2006 року домовитися про співробітництво з проукраїнськими організаціями, що входять до складу Громадсько-політичної ради демократичних організацій Криму, яка налічувала у своєму складі на той момент 20 партійних і громадських організацій, у тому числі кримські відділення Української республіканської партії "Собор" та Конгресу українських націоналістів. Як повідомив журналістам В. Подьячий, на спільному засіданні "круглого столу" сторони дійшли єдиної думки з цілої низки питань. "Було висловлено занепокоєння у зв’язку із приходом до влади представників олігархічних кланів на чолі з Партією регіонів, одностайно були засуджені спроби реваншу "кучмізму", – розповів він. Утім, уже через рік кримська організація УРП "Собор" виступила зі зверненням до генерального консула РФ у Сімферополі, прохаючи його вплинути на діяльність радикальних проросійських організацій, включаючи й Народний фронт. Прикметно також, що Народний фронт ніколи не дозволяв собі (принаймні публічно) йти на конфронтацію з кримськотатарськими організаціями. Навпаки, в листопаді 2006 року він виступив із закликом до кримськотатарського народу не дозволяти втягувати себе в міжнаціональний конфлікт. "Київська влада насаджує міжнаціональну ворожнечу й ненависть, фальсифікуючи нашу історію, очорняючи й виставляючи Росію головним винуватцем всіх бід України. Не гребують розігрувати "антитатарську карту" і деякі так звані "росіяни"-політикани, залякуючи пересічних громадян "мусульманським УНЦПД
65
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
екстремізмом", – говорилось у цьому зверненні. У зв'язку із цим Народний фронт засудив дії "провокаторів, що виношують брудні плани зіштовхнути один з одним" російське й кримськотатарське населення Криму. У грудні 2006 року в рамках Народного фронту був створений рух "Кримські татари за союз з Росією", який, утім, за весь цей час нічим себе не проявив. Як заявив на прес-конференції один із лідерів Народного фронту Олександр Ткаченко, очільник Російської общини Керчі "Батьківщина", цей рух створили "кримськотатарські активісти" Народного фронту. За його словами, кримські татари всупереч розхожій думці не можуть бути опорою української державності в Криму, оскільки самі піддаються такому ж "систематичному етноциду та насильницькій українізації", як і представники інших національностей. Своєю чергою, лідер нового руху "Кримські татари за союз із Росією" Сеїт Сейтмеметов заявив, що "якщо буде розірвано відносини з Росією, постраждає кримськотатарський народ". "Окрім того, я підтримую цей рух тому, що Україна навряд чи дасть кримським татарам автономію в Криму", – додав він. Протягом 2007 року Народний фронт провів низку акцій, що відверто порушують українське законодавство. Це стало підставою для виявлення уваги до цієї організації з боку СБУ. До того моменту більшість своїх акцій Народний фронт проводив разом з іншою організацією, що давно потрапила в поле зору українських спецслужб, – так званим Кримським відділенням Євразійського союзу молоді. Однією з перших спільних акцій цих двох структур стало оголошення в лютому 2007 року про початок акції "Україна без Криму" із закликом до жителів Криму подавати позови в суди, вимагаючи від Верховної Ради України змінити Конституцію України, виключивши з неї розділ X "Автономна Республіка Крим" та вилучивши всі згадки в її тексті про АРК і м. Севастополь. У листопаді 2007 року обидві організації прийняли спільне звернення на ім'я Президента України В. Ющенка, в якому наполягали на виведенні з території півострова українських збройних сил, присутність яких у Криму було названо "актом агресії проти Республіки Крим". "Вимагаємо припинити анексію Криму та Севастополя Україною, що здійснюється із середини 90-х років минулого століття", – говорилось у зверненні. Місяцем раніше Народний фронт закликав депутатів Верховної Ради АРК поновити дію попередньої Конституції Криму, прийнятої 1992 року, а також проголосити півострів територією, що перебуває під юрисдикцією Російської Федерації, та зняти з усіх адміністративних споруд "окупаційні" українські прапори. Головні завдання Народного фронту В. Подьячий визначив в одній зі своїх статей під назвою "Відродження єдиної Батьківщини почнеться із Криму й Севастополя!", яку було опубліковано наприкінці 2007 року. На його думку, всім проросійським силам Криму належить скооперувати свої зусилля в боротьбі за поновлення дії Конституції Республіки Крим від 6 травня 1992 року, а також визнання недійсним Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між РФ і Україною. "Кримське питання – це індикатор імперської спроможності для Росії, а також ефективний заслін на шляху просування України в НАТО, – пише В. Подьячий. – Відкрите питання про статус Криму здатне відтягнути на невизначений строк вступ України в НАТО". 17 січня 2008 року активісти Народного фронту провели в Сімферополі мітинг, вимагаючи уможливлення безстрокового базування Чорноморського флоту РФ на території Криму й закликаючи керівництво Росії вийти з договору про дружбу з Україною. Симптоматично, що акція під гаслами "Ні Великому договору!" та "Ми не любимо Україну!", участь у якій узяли близько 40 осіб, відбулася поряд із приміщенням Генерального консульства РФ. Останньою краплею для українських спецслужб стала прес-конференція, проведена 21 січня 2008 року членами Народного фронту в Сімферополі, в ході якої вони, на думку СБУ, фактично закликали "до силового сценарію возз'єднання Криму з Росією". Зокрема, в черговий раз пролунали заклики до влади АРК ухвалити декларацію про возз'єднання Криму з Росією та проголосити півострів територією, що перебуває під юрисдикцією РФ, а також була озвучена думка, що домогтися приєднання Криму до Росії за допомогою дипломатії не вдасться. Отож уже наступного дня головне управління СБУ в АРК порушило кримінальну справу за фактом висловлення представниками Народного фронту "Севастополь–Крим–Росія" закликів до порушення територіальної цілісності України. Як повідомила на брифінгу в Києві керівник прес-центру СБУ Марина Остапенко, справу було порушено за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України ("зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України"). За її словами, підставою 66
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
для цього стали висловлені представниками Народного фронту публічні заклики та поширення матеріалів із закликами до дій з метою зміни меж території та державного кордону України, конституційного ладу України. М. Остапенко відзначила, що представники цієї організації протягом 2006–2007 років здійснювали діяльність, спрямовану на порушення територіальної цілісності України, а відтак СБУ неодноразово вживала стосовно лідерів та активістів цього об'єднання заходів профілактичного характеру, в тому числі їм виносились офіційні попередження. Також ці особи притягались органами міліції до адміністративної відповідальності за недотримання порядку організації й проведення зборів, мітингів і демонстрацій, а також порушення законодавства про об'єднання громадян. У ході слідства працівники СБУ провели в оселях активістів організації обшуки, в ході яких було вилучено оргтехніку та літературу. Зокрема, обшуки були здійснені в оселях лідера організації "Кримські татари за союз з Росією" Сеїта Сейтмеметова, голови Російської общини Керчі Олександра Ткаченка, очільника Російської общини Євпаторії Семена Клюєва, координатора Народного фронту Валерія Подьячого, заступника голови "Патріотичної ініціативи" Тетяни Климковецької та заступника голови Російської общини Криму Вадима Мордашова. Останній, до речі, є співробітником Республіканського комітету з охорони культурної спадщини АРК, і хоча він не брав участі в згаданій прес-конференції Народного фронту, але давно й активно співпрацює з різними проросійськими організаціями Криму. Самі лідери Народного фронту заявили, що СБУ безпідставно завела справу на його активістів. "На своїх прес-конференціях і мітингах закон ми не порушували й від того, що говорили, відмовлятися не збираємося", – підкреслив координатор фронту В. Подьячий. Дії СБУ обурили й низку кримських та українських політиків, що експлуатують проросійські тези. Зокрема, їх засудили Слов'янська партія України, народний депутат України, очільник кримської організації КПУ Леонід Грач та лідер Прогресивної соціалістичної партії України Наталія Вітренко, які угледіли в діях українських спецслужб "політичні репресії". На захист Народного фронту стали також лідер Кримського відділення Міжнародного молодіжного фронту "Прорив" Олексій Добичін, якого свого часу було депортовано з України до РФ, та активісти Євразійського союзу молоді з Москви.
Діяльність Національного фронту "Севастополь–Крим–Росія" Коаліція громадсько-політичних організацій АРК і Севастополя "Національний фронт "Севастополь–Крим–Росія" постала в листопаді 2006 року. До її складу ввійшли 16 громадсько-політичних організацій: Конгрес російських общин Криму, рух "Російський фронт Сергія Шувайникова", Кримська асоціація російських співвітчизників, правозахисна організація "Віра", Патріотичний блок "У майбутнє – з Росією!", Російський національний з'їзд, Союз православних громадян Криму, Кримська організація Слов'янської партії та її сімферопольський та білогірський осередки, сімферопольський "Російський благодійний фонд", російські громади Сімферополя та Білогір'я. Крім того, до складу коаліції ввійшли Російська община Севастополя, севастопольський "Рух проти нелегальної імміграції" і Союз російського народу Севастополя. Лідером коаліції став відомий кримський політик, у минулому депутат Верховної Ради АРК Сергій Шувайников, якого можна назвати одним із ветеранів проросійського руху в Криму. До нього як співголова примкнув вигнаний із Народного фронту С. Компанієць, котрий на той час очолив правозахисну організацію "Віра". Національний фронт "Севастополь–Крим–Росія" ухвалив свою декларацію, в якій проголошено основні цілі й завдання коаліції. Першочерговими серед них називаються "боротьба за визнання правового статусу російського народу та російської нації в Конституції і законах України", надання російській мові статусу державної в Україні, повернення Криму та Севастополя під юрисдикцію Росії. Організації, що входять до складу коаліції, також оголосили про наміри зайнятися "вихованням російської національної самосвідомості" та боротися з русофобією. За цього, як заявив С. Компанієць, причиною створення коаліції у 2006 році стала неспроможність політичних сил, що декларують захист росіян в Україні, робити це на ділі. "Представники українських політичних партій, у першу чергу Партії регіонів, що УНЦПД
67
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
отримали важелі представницької і виконавчої влади, забули про свої передвиборні обіцянки, що їх було дано руським виборцям України, в першу чергу про російську мову та дружбу з Росією, не говорячи вже про поліпшення життя та протидію вступу України до НАТО", – заявив співголова Національного фронту. Коментуючи питання про подібність назви нового об'єднання до найменування вже існуючого Народного фронту "Севастополь–Крим–Росія", С. Компанієць пояснив: "Я був одним із засновників Народного фронту, але тепер він не існує де-факто – зараз там зібралися одні старі, які ні акції не можуть провести, в них немає ніякого позитиву". Своєю чергою, лідери Народного фронту "Севастополь–Крим–Росія" розцінили появу нової організації з майже ідентичною назвою як проект українських спецслужб. "Відомі в Криму та за його межами політичні клоуни на замовлення українських спецслужб намагаються клонувати Народний фронт "Севастополь–Крим–Росія", розмити і дискредитувати його ідеологію, – заявив В. Подьячий. – Усе це робиться, щоб підірвати авторитет руху за повернення Криму і Севастополя під юрисдикцію Російської Федерації, а також не допустити зростання антиукраїнських настроїв на півострові". Як приклад таких дій лідер Народного фронту В. Подьячий навів заклик Національного фронту до росіян, які проживають в Україні, бойкотувати позачергові парламентські вибори. "Спільний проект Секретаріату Президента і СБУ за назвою "російський бойкот виборам українських панів-олігархів" призвів до того, що Україна одною ногою перебуває в НАТО!" – заявив координатор Народного фронту. Інший лідер Народного фронту Олександр Ткаченко, своєю чергою, назвав розповсюджену через ЗМІ заяву Нацфронту про намір створити "загони національної самооборони" для захисту прав росіян, які проживають у Криму і чиї інтереси утискаються в результаті земельних самозахоплень, провокацією українських спецслужб. "Це чергова провокація українських спецслужб, що створили клон Народного фронту", – вказав він. Показово, що Національний фронт і Народний фронт дуже часто проводили свої акції практично одночасно, однак зміст їхніх вимог подеколи був цілковито протилежним. Однією з перших акцій Національного фронту став заклик до Росії не подовжувати договору про дружбу з Україною (з аналогічним закликом раніше виступали й активісти Народного фронту). Влітку 2007 року Нацфронт зажадав від Президента РФ В. Путіна розв’язати питання про надання російського громадянства всім росіянам, які проживають на території колишнього СРСР. За цього Нацфронт закликав владу РФ відкликати з посади генерального консула Росії в Сімферополі Олександра Ніколаєва "за небажання й відмову працювати з більшістю організацій російських співвітчизників Криму та Севастополя, а також бездіяльність і байдужість до прав російського населення Криму". Тоді ж нацфронтівці заявили про необхідність прийняття нової Конституції України, ініціатором створення якої повинен виступити Президент України Віктор Ющенко. У числі принципових положень нового Основного Закону пропонувалося затвердити державний статус російської мови, пункти про визнання багатонаціональності українського народу, про правовий статус етнічних росіян. Порушуючи традиційні для проросійських організацій Криму питання, Нацфронт найчастіше попутно критикував сили, які декларують свою проросійську спрямованість. Так, виступаючи в травні 2007 року проти вступу України в НАТО, представники Нацфронту водночас таврували уряд В. Януковича, який, на їхню думку, є "зрадницьким". "Російські люди переконалися на своєму гіркому досвіді в 2004– 2007 роках, що Партія регіонів – це партія не проти НАТО, а партія за НАТО", – заявив тоді С. Компанієць. У жовтні 2007 року Нацфронт провів у Сімферополі мітинг-пікет під різкими гаслами "Партіє регіонів! Поверни дітям російську мову!", "Януковичу! Де російська державна мова?" тощо. Учасники акції прийняли резолюцію, в якій вимагали від Верховної Ради АРК до кінця року провести в Криму консультативний референдум щодо статусу російської мови або скасувати прийнятий раніше документ про його проведення, аби "не вводити в оману жителів Криму". У листопаді 2007 року Нацфронт вимагав дострокового припинення повноважень ВР АРК, більшість у якій належить блоку "За Януковича!", та проведення в Криму позачергових виборів до рад усіх рівнів. Ця акція пройшла під гаслами "Немає довіри кримським і українським панам", "Партіє регіонів! Досить обманювати росіян референдумом про російську мову!". Виступаючи на прес-конференції 8 листопада 2007 року, співголова Нацфронту С. Шувайников звинуватив Партію регіонів у відсутності 68
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
"чіткої політики стосовно російського населення, своїх виборців". "У цьому випадку ми маємо повне політичне право говорити про те, що Партія регіонів не виконує свої передвиборні обіцянки", – підсумував він. До речі, на тій же прес-конференції лідер Нацфронту висловив своє невдоволення тим, що його організацію називають проросійською. "Я заявляю офіційно: ми не проросійські організації, – підкреслив С. Шувайников. – Ми – проруські організації. І коли нас перекладають як "проросійські", я прошу: перекладайте нормально. В українській мові є слово "руський", і ми розмовляємо "руською мовою". Дістається від Нацфронту й сателітам Партії регіонів – Російській общині Криму та партії "Руський блок". Багато в чому це пояснюється особистими позиціями С. Шувайникова, який є давнім опонентом РОК, котра, на його думку, незаслужено "привласнила собі монопольне право бути єдиним виразником волі більшості російських співвітчизників" у регіоні. Нацфронт неодноразово виступав із заявами, в яких відзначалося, що РОК нічого не робить для розв’язання проблем російського населення Криму та захисту його прав, а лише імітує "російську діяльність". "Уся ця показова робота з проведенням політичних шоу та банкетами в палацах на Південному узбережжі робиться заради привернення уваги російських чиновників і з єдиною метою – одержати фінансову підтримку з Росії для меркантильних інтересів своєї організації, для зміцнення приватного бізнесу, для придбання нерухомості й інших комерційних проектів", – говориться в одній із заяв Національного фронту. Однією з найгучніших акцій Нацфронту стала презентація Музею української окупації Криму як реакція на пропозицію глави держави Віктора Ющенка відкрити музей радянської окупації України. У ході акції активісти Нацфронту ухвалили заяву, в якій вимагали від Президента України відмовитися від ідеї створити музеї радянської окупації, навзамін пообіцявши, що також не будуть створювати свої "пересувні музеї" української окупації Криму та Севастополя. За цього автори заяви висловили своє здивування у зв'язку з тим, що представники "антикризової коаліції" у Верховній Раді України та блоку "За Януковича!" в кримському парламенті жодним словом не прокоментували ініціативу В. Ющенка. З огляду на це Нацфронт назвав представників парламентської більшості "зрадниками російського Криму". Отож пікетники встановили стенди, на одному з яких під написом "Вони зрадили росіян Криму" були розміщені портрети лідера Партії регіонів Віктора Януковича, керівників Кримської організації Партії регіонів, народних депутатів України Василя Кисельова та Бориса Дейча, а також народного депутата, заступника голови РОК Олександра Чорноморова, депутатів Верховної Ради АРК Сергія Цекова, Михайла Бахарєва, Григорія Йоффе. На другому стенді було вивішено портрети керівників Радянського Союзу, Росії й України, яких теж було віднесено до числа "зрадників російського Криму": Микити Хрущова, Михайла Горбачова, Бориса Єльцина, Леоніда Кучми; крім того, на стенді було розміщено й фото лідера кримських комуністів Леоніда Грача. У травні 2007 року в Нацфронті теж стався розкол. З коаліції була виключена правозахисна організація "Віра", оскільки, як заявили в прес-службі коаліції, "її керівник Святослав Компанієць неодноразово порушував домовленості про обов'язкове узгодження політичних оцінок і проведених акцій". З тої пори С. Шувайников, який раніше був одним зі співголів, почав керувати Нацфронтом одноосібно. "Ухвалено рішення реорганізувати структуру коаліції, ліквідувавши інститут співголів", – повідомили в прес-службі коаліції. У відповідь на виключення С. Компанієць, який через деякий час фактично повернувся в лоно своєї колишньої організації – Народного фронту "Севастополь–Крим–Росія", звідки свого часу його було вигнано, теж звинуватив свого колишнього соратника С. Шувайникова в роботі на українські спецслужби. Як повідомив він на прес-конференції в Сімферополі, спочатку вони із С. Шувайниковим домовилися працювати "у двох напрямках". "Піднімаємо й захищаємо російську національну ідею й водночас, я на цьому наполіг, піднімається ідея возз'єднання Криму та Севастополя з Російською Федерацією правовим шляхом, – розповідав він. – Спочатку так і було. Але потім з кожною акцією я став помічати, що відбуваються дуже дивні метаморфози – як із першим напрямом, так і з другим. Практично мене щоразу перебивали, коли я хотів завершити мітинг або пікет твердим запевненням про те, що рано чи пізно Крим і Севастополь возз'єднаються зі своєю історичною батьківщиною – РФ". За визнанням С. Компанійця, переконавшись у "явно оранжевій" діяльності С. Шувайникова, він із власної волі вийшов з Нацфронту в травні 2007 року. "Однак так вийшло, так розпорядилися московські друзі, я не хотів УНЦПД
69
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
цього, але ми виявилися разом на одних мітингах. Знову захищав російську національну ідею, знову я намагався [внести] певну частку радикалізму, хотів підкреслити, що найголовніше – це згуртування росіян, громадянська самоорганізація, націленість на самовизначення як мінімум нашого народу і як максимум – возз'єднання із РФ. Але все це паралізувалося", – підкреслив він. На думку С. Компанійця, "такі люди, як Шувайников, дискредитують російську ідею, виводять російських людей з магістрального шляху російської національно-визвольної боротьби". Ставши лідером Нацфронту, С. Шувайников визначив як одне з головних його завдань здійснення своєї давньої мрії – створення національних органів самоврядування росіян Криму. Для цього було вирішено провести Російські установчі збори Криму (національний з'їзд росіян, які проживають у Криму), а також обрати його виконавчий орган – Російську думу Криму. За словами С. Шувайникова, ці органи мали бути створені за аналогією до органів національного самоврядування кримських татар – Курултаю (національного з'їзду) і Меджлісу (представницького органу). "Сьогодні немає політичної сили, яка би проводила російську політику в Криму, тому російським людям потрібний свій представницький орган – аналог кримськотатарського Курултаю і його виконавчого органу Меджлісу, – відзначив він. – Це не громадська організація, не політична партія, а структура, що буде враховувати досвід Меджлісу й Курултаю в частині захисту прав свого народу". Паралельно С. Шувайников зайнявся створенням нового російського політичного проекту. В січні 2008 року з його ініціативи керівники ряду громадсько-політичних організацій Криму підписали угоду про створення Всекримської виборчої коаліції "Російський фронт Сергія Шувайникова" з метою участі в наступних парламентських виборах. Документ підписали представники кримських організацій Слов'янської партії, партії "Соціал-патріотична асамблея слов'ян" (СПАС), а також Конгресу російських общин Криму, Союзу православних громадян Криму, Кримської асоціації російських співвітчизників, Російського національного з'їзду, блоку "В майбутнє – з Росією!", Російської общини Білогір'я та Російської общини Сімферополя. Очолили виборче об'єднання сам С. Шувайников як лідер Нацфронту "Севастополь–Крим–Росія" та керівник кримської організації партії "СПАС" (який став на її чолі незадовго до цього – на початку січня 2008 року). Сторони угоди визначили "програмні вимоги", якими вони мають керуватись у своїй діяльності. У їх числі – надання російській мові в Україні статусу державної. Нова коаліція також заявила про наміри домагатися збереження позаблокового статусу України та затвердження федеративного територіального устрою держави з наданням кожній області прав автономії. С. Шувайников не приховує, що в перспективі нова виборча коаліція збирається перетворитися на єдину "Російську партію, що могла б отримати визнання й підтримку мільйонів російських громадян України". Невипадково "Російський фронт Сергія Шувайникова" вже звернувся до всіх російських і проросійських організацій Криму із пропозицією об'єднатися "проти дискримінації прав російського населення, проти проявів радикального етнічного націоналізму та відродження ідеології фашизму". Не виключено, що цей політичний проект створено на противагу іншому "російському політичному проекту", реалізацією якого займається Російська община Криму.
Діяльність молодіжних організацій та громадсько-політичних рухів в АР Крим Протягом останніх років у Криму гучно заявили про себе відразу кілька молодіжних організацій проросійського спрямування. Точніше, їх варто було б називати підлітковими, оскільки більшість їхніх членів іще вчаться або в старших класах школи та в ПТУ, або на перших курсах ВНЗ. Однак керують молоддю, яка вболіває за російську ідею, дорослі. Всі акції молодіжних проросійських організацій проводяться з елементами шоу, однак радикальний характер їхніх гасел став підставою для відповідної реакції з боку СБУ, після втручання якої "російський комсомол" помітно знизив свою активність. Першою молодіжною організацією проросійського спрямування, чия діяльність здобула популярність у масштабах всієї України, стало Кримське відділення Міжнародного молодіжного фронту "Про70
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
рив". Воно було створено ще в серпні 2005 року в Севастополі й уже тоді, за даними самого об'єднання, нараховувало у своїх лавах понад тисячу осіб. Незмінно "Прорив" очолював громадянин Росії Олексій Добичін, однак улітку 2006 року його було депортовано з України в РФ у зв’язку з тим, що організації інкримінували зазіхання на територіальну цілісність України. Підставою для цього стала акція "проривівців" під назвою "Перекоп – перерити!", проведена 19 січня 2006 року в районі поста "Чонгар", розташованого на перешийку, що з'єднує Кримський півострів з материковою частиною України. Тоді, за інформацією правоохоронців, близько 70-ти представників "Прориву" поклали на умовну межу між Україною і Кримом 6 мішків із землею, застромивши між ними кілька прикордонних стовпів, пофарбованих у жовто-блакитні і біло-синьо-червоні кольори – кольори прапорів України і Росії. В такий спосіб вони символічно проголосили незалежність Криму від України. А на додаток лідер організації О. Добичін, виступаючи перед журналістами, закликав до порушення державної цілісності України шляхом приєднання Криму та Севастополя до Російської Федерації. Отож опісля таких випадів кримські правоохоронці і порушили кримінальну справу за підозрою в зазіханні на територіальну цілісність і недоторканність України. У відповідь "проривівці" заявили, що не закликали до порушення державної цілісності України, а сама акція представляла собою всього лише театралізовану постановку за мотивами повісті Василя Аксьонова "Острів Крим". Проте через декілька місяців очільника "Прориву" було оголошено персоною нон-грата і відправлено до Росії, громадянином якої він був. Через деякий час господарський суд Севастополя виніс постанову про заборону діяльності організації. Однак незважаючи ні на видворення О. Добичіна, ні на заборону діяльності організації "Прорив" продовжував робити свою справу в Криму – тепер уже під керівництвом євпаторійської журналістки Надії Полякової, в минулому редактора газети "Житуха со всех сторон", а нині – кримського кореспондента російського інформагентства "Regnum". Улітку 2006 року вона провела прес-конференцію, на якій назвала депортацію О. Добичіна незаконною й пообіцяла відповісти на неї розгортанням діяльності "Прориву" по всій Україні й у країнах СНД. Н. Полякова пов'язала дії українських правоохоронців з участю "Прориву" в мітингах проти НАТО і проти визнання УПА воюючою стороною. "Слідом за парадами територій без НАТО та парадами російської мови як регіональної оранжева влада одержить іще один парад – створення регіональних підрозділів "Прориву" за межами Кримського півострова", – заявила вона. Не залишився осторонь і сам О. Добичін, який оселився в Москві. Він повідомив звідти, що "Прорив" планує розгорнути свою діяльність на пострадянському просторі, зокрема в Грузії. "Ми піднесемо сюрприз Ющенку і його друзям, зокрема Саакашвілі", – пообіцяв О. Добичін. До речі, незабаром відділення "Прориву" і справді з'явились у невизнаних республіках Кавказу – Абхазії та Південній Осетії, а також у Придністров’ї. Спільно з ними кримські "проривівці" стали проводити акції солідарності молоді Криму з молоддю невизнаних республік. Як повідомила журналістам Н. Полякова, об'єднання "Проривів", створених у Криму, Абхазії та Придністров’ї, а також південно-осетинська організація "Ми самі" стануть підвалинами "масованої й адекватної відсічі проамериканським устремлінням" керівництва України, Грузії та Молдови. "Молодіжні об'єднання "Прорив" створять "дугу" опору антиросійським ініціативам, що розвиваються Заходом і США в колишніх республіках СРСР, – заявила Н. Полякова. – А тісні зв'язки Міжнародного молодіжного фронту "Прорив", встановлені з російськими молодіжними організаціями, гарантують консолідовану підтримку і взаємодопомогу між нашими дружніми країнами в боротьбі за своє визнання й незалежність". Під керівництвом Н. Полякової "Прорив" організував ряд акцій, які, втім, мали менш радикальний характер порівняно з попередніми. Чисельність організації на цей час, за даними її лідерів, скоротилася, склавши всього близько 300 осіб. Зокрема, в березні 2006 року "проривівці" провели в Херсонській області акцію протесту проти повернення Україні маяків, які експлуатуються Чорноморським флотом РФ, у травні того ж року "Прорив" разом із Народним фронтом "Севастополь–Крим–Росія" організував у Сімферополі пікет під гаслом "Скасуємо українську мову через непотрібність!". У День незалежності України, 24 серпня, "проривівці" здійснили в Сімферополі акцію "Геть незалежність від Росії!". У березні 2007 року "Прорив", цього разу вже разом з Національним фронтом "Севастополь–Крим–Росія", провів акцію протесту проти українізації ефіру, в ході якої активісти цих організацій протягом кількох днів збирали в жителів Криму застарілі або поламані телевізори і радіоприймачі, які потім привселюдно розбили біля кримського представництва Національної ради України з питань телебачення і радіоУНЦПД
71
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
мовлення. "Нам не потрібні радіо- і телеприймачі, якщо по них ми не чутимемо рідної російської мови", – заявила Н. Полякова. Учасники акції вимагали від Нацради з питань телебачення і радіомовлення скасувати ухвалене раніше рішення про обов'язковий 50-відсотковий обсяг віщання українською мовою, а також відновити трансляцію російської радіостанції "Маяк". Окрім того, пікетники закликали жителів Криму "оголосити бойкот українському кінопрокату". "Порожні зали кінотеатрів у Криму стануть найкращим свідченням антиросійської політики влади України", – говорилося в їхньому зверненні. У травні 2007 року "Прорив" ініціював акцію "В кожному вікні – російський прапор!", у ході якої закликав усіх жителів Криму вивісити на своїх вікнах і балконах державні прапори Росії. В лютому 2008 року "проривівці" провели в Сімферополі акцію протесту проти дублювання фільмів українською мовою, в ході якої члени організації розірвали близько півтисячі україномовних кіноафіш. До речі, з членами своєї організації лідери "Прориву" не тільки ведуть політичну роботу, але й готують із них "захисників вітчизни". Влітку 2007 року "проривівці" організували в Криму спортивнопатріотичний табір для молоді, метою якого було визначено "патріотичне виховання й фізичну підготовку молоді". "Наш табір – для патріотичної молоді, яка бажає бути фізично підготовленою, щоб на випадок чогось встати на захист своєї батьківщини та православної віри", – підкреслювала Н. Полякова. У діяльності "Прориву" звертає на себе увага одна важлива деталь. Н. Полякова, яка очолює дану організацію, водночас є головою Російської общини Євпаторії – підрозділу Російської общини Криму. Саме в цій ролі вона, до речі, бере участь у робочій групі Всеукраїнської ради російських співвітчизників – організації, знову ж таки, створеної з ініціативи РОК. Убачається зв'язок із Російською общиною Криму й у діяльності іншої молодіжної організації, що до останнього часу активно працювала в Криму. Йдеться про Кримське відділення Євразійського союзу молоді (ЄСМ), яке очолює учень 11 класу однієї з бахчисарайських шкіл Костянтин Книрік. Його батько Сергій Книрік, який є депутатом Бахчисарайської районної ради від блоку "За Януковича!", очолює Бахчисарайське відділення РОК, а також входить до складу президії Російської общини Криму. Кримське відділення ЄСМ є структурним підрозділом Міжнародного євразійського руху, заснованого росіянином Олександром Дугіним, якого називають близьким до офіційного Кремля. ЄСМ, що діє в Росії, Болгарії, Молдові, Білорусі, як основну свою мету декларує "відновлення великої Російської імперії". В Україні найбільшою активністю вирізняються харківське та кримське відділення організації. "Наше першочергове завдання – орієнтуватися на створення імперії, а найперше відірвати Крим від України, щоб урятувати його", – заявив в одному зі своїх інтерв'ю К. Книрік. За його інформацією, Кримське відділення ЄСМ нараховує до п'яти тисяч активістів, проте на свої акції "євразійці" ніколи не збирали більше півсотні осіб. Щоправда, в останні два роки ЄСМ встиг проявити себе в антинатовських акціях у Миколаєві і Феодосії, в мітингах проти "оранжевої влади". 14 жовтня 2006 року "євразійці" протистояли ветеранам УПА, які на відзначення 64-ї річниці створення Української повстанської армії вирішили пройтися маршем по Хрещатику в Києві. 15 березня 2007 року Кримське відділення ЄСМ провело в Севастополі мітинг, вимагаючи від керівництва штабу ВМС Збройних Сил України вивести з Криму український флот, а в травні того ж року з гаслами "Врятуємо Крим від України" та "Росіє, прокинься, імперія в небезпеці" активісти ЄСМ зажадали депортувати українських політиків у країни Африки. Більшість членів Кримського відділення ЄСМ – молодь у віці від 15 до 20 років. "Наші члени абсолютно різні, починаючи від неформальної молоді, закінчуючи скінхедами", – розповів К. Книрік журналістам. За цього він спростував твердження про те, що кримськими "євразійцями" керують лідери ЄСМ із Москви. "Ми самостійна мережева одиниця. Ми лише координуємо свою роботу із центром", – сказав він. За його словами, "євразійці" активно співпрацюють із "Братством" Д. Корчинського, ПСПУ і партією "Руський блок". Основним джерелом фінансування організації, як стверджує її лідер, є бюджет його родини, інша частина коштів надходить від Євразійського економічного клубу, в складі якого налічується чимало бізнесменів. Утім, в одному зі своїх інтерв'ю він зронив таку фразу: "Знаєте, як говорить Дугін: у нас фінансування йде із цегельного заводу. Ніхто зрозуміти не може, що таке "цегельний завод". Усім зрозуміло, що це Кремль, але ніхто не здогадується". Спочатку Кримське відділення ЄСМ діяло без реєстрації в органах юстиції. Свою легалізацію воно почало в листопаді 2006 року з Бахчисарайського району, де проживає К. Книрік. Відповідно до інформації Бахчисарайського райуправління юстиції, районна молодіжна громадська організація "Євразійсь72
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
кий союз молоді" була легалізована шляхом повідомлення. Відразу після цього К. Книрік заявив, що ЄСМ збирається "боротися й лікувати "оранжеву інфекцію" в ешелонах кримської влади", а також має намір "розібратись із самозахопленнями". Він також повідомив, що ЄСМ планує легалізувати свої осередки в Сімферополі, Феодосії, Гурзуфі й Севастополі, де вже налічується достатнє число активістів. Однак навесні 2007 року з ініціативи СБУ діяльність філій ЄСМ у Харкові й Бахчисараї було заборонено за рішеннями суду. У відповідь К. Книрік заявив про свій намір звернутися до влади Росії з проханням надати йому політичний притулок і захистити права очолюваного ним руху. Попри рішення суду "євразійці" під керівництвом К. Книріка продовжили свою діяльність, провівши протягом 2007 року цілу низку акцій радикального характеру як у Криму, так і за його межами. За цього вони помітно зблизилися з іншою проросійською організацією – Народним фронтом "Севастополь–Крим–Росія". Зокрема, в березні 2007 року ними було проведено спільний мітинг у Севастополі з вимогою вивести з Криму український флот. А в червні 2007 року ЄСМ і Народний фронт організували в Сімферополі пікет, вимагаючи впустити до України російського політолога, лідера Міжнародного євразійського руху Олександра Дугіна, оголошеного на той час персоною нон-грата. Місяцем раніше ЄСМ провело в Сімферополі, знову з тим же Народним фронтом, протестну акцію "Врятуємо Крим від України", в ході якої до представників української влади було висунуто вимоги "негайно піти на пенсію" та добровільно емігрувати в африканські країни. Учасники акції також закликали жителів Криму "вийти на вулиці" з метою захисту своїх прав і свобод. "Ми, кримчани, не хочемо вічно залишатися заручниками київських панів, – підкреслили вони у своїй заяві. – Ми закликаємо всіх небайдужих громадян Криму до участі в програмі порятунку Криму від України". У вересні 2007 року органи юстиції України скасували рішення про легалізацію Бахчисарайської районної молодіжної організації "Євразійський союз молоді". Відповідне рішення було прийнято на виконання постанови Бахчисарайського районного суду про примусовий розпуск організації. Як повідомили тоді в прес-службі Мін'юсту України, позов був обгрунтований статтею 32 Закону України "Про об'єднання громадян", відповідно до якої одною з підстав примусового розпуску об'єднання громадян є здійснення ним протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених законом. У листопаді 2007 року кримськими "євразійцями" знову зайнялася СБУ. Цього разу українські спецслужби заявили про те, що через "лідера примусово розпущеної в судовому порядку Бахчисарайської структури Євразійського союзу молоді... готувалися масові безладдя в Криму". Як повідомила прессекретар СБУ Марина Остапенко, 2 листопада СБУ отримала інформацію про закладені в камері схову на залізничному вокзалі Сімферополя вибухові пристрої, димові шашки, гранати та інструкції щодо організації провокацій, які планувалося використати з метою дестабілізації ситуації в АРК під час публічних заходів", призначених на 4 листопада і присвячених російському Дню народної єдності. За цим фактом головним управлінням МВС України в Криму було порушено кримінальну справу за ст. 263 Кримінального кодексу України ("незаконний обіг зброї, боєприпасів або вибухових речовин"). Для проведення розслідування була створена спільна оперативно-слідча група з числа оперативників СБУ та МВС. У відповідь Кримське відділення ЄСМ заявило, що цю провокацію підготувала сама СБУ. Як повідомили "євразійці", незадовго до 4 листопада лідерові ЄСМ К. Книріку зателефонував невідомий, який попросив його забрати посилку з камери схову на вокзалі в Сімферополі, однак він, порадившись із московським керівництвом, не поїхав на вокзал. До речі, через свою радикальну діяльність ЄСМ здобув опонентів не тільки в особі СБУ, але й деяких проросійських організацій Криму. Так, у жовтні 2007 року Національний фронт "Севастополь– Крим–Росія" звинуватив "євразійців" у провокуванні "антиросійської істерії" в Україні. Як зазначалося в заяві Нацфронту, дії "окремих радикальних представників молоді" не мають жодного стосунку до "російського національно-патріотичного руху" і проросійських організацій. "Вони не можуть слугувати підставою для погіршення україно-російських відносин та переслідування російських і проросійських організацій України, що діють відповідно до норм Конституції і законодавства", – говорилось у цій заяві. Крім того, Нацфронт розцінив саму "євразійську ідеологію" як небезпечну і шкідливу. "Замість того щоб прищеплювати молодим людям російську національну самосвідомість та ідеали слов'янського братерства, їм прищеплюють ідеологічний аналог сатанізму, закликають до створення підпільних сект та проведення епатажних акцій, реально використовують для замовних політичних провокацій у Росії УНЦПД
73
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
та Україні, – говорилось у заяві Нацфронту. – Ми відкидаємо заклики антиросійських лідерів до підпільних та екстремістських дій, коли молодих росіян-хлопців готують для провокацій і в'язниць, а самі роблять на них політичну рекламу, сидячи на кухнях у Москві".
Контрольований хаос Як добре видно з вищеописаного, гасла й заклики більшості проросійських організацій Криму практично ідентичні. Проте єдності між ними як не було, так і нема, що багато в чому обумовлюється змаганням лідерів цих організацій за вплив та боротьбою за ресурсну підтримку своїх проектів з боку РФ. У зв'язку із цим можна припустити, що проросійські організації Криму й у майбутньому будуть активізуватися щоразу, коли це потрібно буде певним інститутам влади та силам для тиску на Україну. Отож можна очікувати, що, наприклад, кожен крок на шляху України в євроатлантичні структури супроводжуватиметься активізацією діяльності цих організацій на півострові. Так само і радикальний характер акцій проросійських організацій посилюватиметься в міру наближення дати виведення Чорноморського флоту РФ із території Криму в 2017 році. Провокуючи антинатовські настрої на півострові, деякі сили в Росії намагаються створити в Криму ситуацію контрольованого хаосу. Разом із тим варто визнати, що проросійські громадсько-політичні організації Криму, як і раніше, залишаються нечисленними і розрізненими, і тому на політичні процеси в Україні загалом істотно не впливають.
74
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
ОЦІНКА СЬОГОДЕННЯ І МАЙБУТНЬОГО КРИМУ ТА УКРАЇНИ ОЧИМА КРИМСЬКОТАТАРСЬКОЇ МОЛОДІ Інститут соціальних досліджень, Український незалежний центр політичних досліджень
20–30 серпня 2007 року Сімферопольська міська громадська організація "Інститут соціальних досліджень" та УНЦПД провели соціологічне опитування55 серед кримських татар. Обсяг вибірки склав 500 осіб. Мета дослідження – визначення поглядів представників кримськотатарської молоді на майбутні соціально-економічні та політичні перспективи і перетворення в автономії. Основні завдання: • визначити оцінку та ставлення кримськотатарської молоді до поточного стану міжетнічних і суспільно-політичних взаємин в АР Крим; • окреслити її бачення основних перспектив і тенденцій соціально-економічних, демографічних та політичних перетворень на півострові протягом наступних 20 років; • визначити, яким бачить кримськотатарська молодь своє майбутнє в автономній республіці та в Україні; • з’ясувати, які основні тенденції розвитку органів місцевого самоврядування та самоорганізації громад існують в АР Крим; • проаналізувати, яким опитувані бачать майбутнє Криму у сфері міжнаціональних та міжконфесійних взаємин; • визначити основні культурні, мовні, ідентифікаційні пріоритети кримськотатарської молоді; • з’ясувати, яких заходів, на думку опитуваних, має вживати центральна та місцева влада для утвердження толерантності на півострові (в політичній, соціальній, культурній, економічній сферах). Опитування проводилося в 9-ти містах і 5-ти районах Криму, а саме в містах Алушті, Бахчисараї, Білогірську, Джанкої, Євпаторії, Саках, Сімферополі, Старому Криму, Феодосії та в Білогірському, Бахчисарайському, Джанкойському, Червоногвардійському, Сакському районах. Основними принципами відбору регіонів для проведення опитування були: • дотримання принципу географічного представлення макрорегіонів Криму; • наявність значної частки кримськотатарського населення в регіоні. Вибірка дослідження є репрезентативною. Вона була складена на підставі офіційних даних Всеукраїнського перепису населення 2001 р. з урахуванням змін останніх семи років. Таким чином, респонденти у віці 17–21 рік склали 30% від загальної кількості опитаних, у віці 22–26 років – також 30%, у віці від 27 до 31 року – 22,44%, у віці від 31 до 36 років – 17,61%. Поділ за ознаками гендеру було проведено також відповідно до даних офіційної статистики. Похибка вибірки – 2,2%. Нижче представлено основні підсумки дослідження.
55
Соціологічне опитування здійснене за сприяння Інституту відкритого суспільства (Угорщина).
УНЦПД
75
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Оцінка сьогодення і майбутнього Криму та України Яким Ви бачите Крим? Особливий, не схожий на інші регіон України Звичайний регіон (область) України Інше Важко відповісти
53,8% 31,8% 8,4% 6,0%
Результати аналізу показали, що особливим, не схожим на інші регіони України вважають Крим здебільшого кримські татари у віці 17–26 років (понад 60% від усіх, хто так гадає). Як варіанти відповіді "Інше" були запропоновані такі судження: регіон з особливим етнічним складом, окремий економічний регіон, незалежна держава кримських татар. Яким Ви бачите майбутнє Криму?
Область у складі України АР у складі України АР у складі Росії АР у складі іншої іноземної держави Незалежна держава Важко відповісти
Через 5 років 9,4% 79,8% 0,4% 0% 8,4% 1,9%
Через 10 років 11,4% 70,3% 2,4% 0% 11,2% 4,7%
Яке майбутнє Криму для Вас найбільш прийнятне? Область у складі України АР у складі України АР у складі Росії АР у складі іншої іноземної держави Незалежна держава Важко відповісти
Через 15 років 12% 54,7% 2,6% 0,7% 18% 12%
Через 20 років 10,3% 50,6% 1,9% 0,7% 21,2% 15,2%
10,5% 60,9% 2,4% 1,3% 24,7% 0,2%
У відповідях респондентів на запитання "Яким Ви бачите майбутнє Криму?" чітко простежуються дві тенденції: 1) практично 80% опитаних переконані, що через 5 років Крим не змінить свого статусу, однак даючи прогноз на наступне двадцятиліття, в цьому впевнені вже тільки трохи більше половини респондентів; 2) кількість тих, хто гадає, що Крим буде незалежною державою, зростає зі збільшенням періоду прогнозування від 8,4% до 21,2% (переважають відповіді респондентів у віці від 17 до 26 років). За цього кількість тих, кому такий варіант видається найбільш прийнятним, трохи перевищує 24,7%. Найбільшу ж частку респондентів (61%) улаштовує нинішній політичний та адміністративний статус Криму.
76
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Яким Ви бачите майбутнє України?
У складі НАТО У Євросоюзі У союзі з Росією та Білоруссю У союзі з іншими державами Важко відповісти
Через 5 років 12,5% 45,3% 6,4% 9,7% 26,1%
Через 10 років 10,7% 49,6% 7,1% 10,7% 21,9%
Через 15 років 9,4% 41,8% 7,6% 11,6% 29,6%
Яке майбутнє України для Вас найбільш прийнятне? У складі НАТО У Євросоюзі У союзі з Росією та Білоруссю У союзі з іншими державами Важко відповісти
Через 20 років 8,6% 41,4% 7,1% 11,4% 31,5%
10,1% 55,2% 7,5% 13,1% 14,2%
За результатами опитування, Україну бачить у майбутньому членом Євросоюзу найбільша кількість кримських татар (від 45% при прогнозуванні входження України в Євросоюз через 5 років до 41% – при прогнозуванні на 20 років). За цього відсоток тих респондентів, кому цей варіант здається найпривабливішим, становить 55,2%. Кількість тих опитаних кримських татар, хто прогнозує вступ України в НАТО, достатньо мала (не перевищує 13%), і тільки 10% із них улаштовує така перспектива. Якщо ж підсумувати результати відповідей тих, хто хотів би бачити Україну в складі НАТО та/або Євросоюзу, то кількість респондентів, які підтримують орієнтацію зовнішньої політики України на Захід, сягає 65,3% від кількості всіх опитаних кримських татар. За цього істотних коливань у думках ні за статтю, ні за віком, ні за освітою не виявлено. При відповіді на запитання про майбутнє України доволі високим виявився відсоток тих, хто не зміг дати хоч якогось певного прогнозу (майже 30%), а от зі своїми прагненнями щодо майбутнього України не визначилися всього 14% опитаних. Ще одна цікава тенденція – зростання кількості тих, хто вважає, що в майбутньому можливий союз України з іншими іноземними державами (у ході цього анкетування респонденти найчастіше називали Туреччину). За цього відсоток тих, для кого такий союз був би бажаний, виявився трохи більшим, ніж тих, хто тільки прогнозує таку можливість. Цікаво також, що приблизно 7% кримських татар воліли би бачити Україну союзницею Росії та Білорусі. Як, на Вашу думку, зміняться кордони України?
Не зміняться Розширяться Територія України скоротиться Важко відповісти
УНЦПД
Через 5 років 76,8% 6,5% 1,9% 14,8%
Через 10 років 61,6% 8,2% 4,1% 26,2%
Через 15 років 51,5% 7,9% 6,7% 33,9%
Через 20 років 46,6% 7,5% 6,2% 39,7%
77
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Прогнозуючи зміни території України, більшість респондентів схильні вважати, що ні скорочення, ні розширення кордонів держави неможливе, однак зі збільшенням періоду прогнозування кількість тих, хто в цьому впевнений, скоротилась із 76,8% до 46,6%. Водночас зросло число як тих, хто прогнозує розширення кордонів (до 7,5%), так і тих, хто вважає, що кордони України скоротяться (до 6,2%) – переважно це молоді люди у віці від 22 до 26 років. Але найбільше зріс відсоток тих кримських татар, кому робити довгострокові прогнози видається складною справою, тож скласти прогноз на найближчі 20 років не готові більше третини всіх опитаних.
Оцінка міжетнічних відносин у Криму Яке, на Вашу думку, місце посідатимуть кримські татари в Криму в майбутньому?
Національна меншість Корінний народ Інше Важко відповісти
Через 5 років 40,1% 55,2% 1,7% 3%
Через 10 років 13,5% 78,1% 2,4% 6%
Через 15 років 6% 81,3% 2,6% 10,1%
Через 20 років 3,9% 80,9% 4,1% 11,2%
Висловлюючи свій прогноз стосовно того, яке місце кримські татари будуть посідати в кримському соціумі надалі, більшість опитаних вибрали варіант "Корінний народ", однак думки про те, коли саме відбудеться офіційне визнання кримських татар корінним народом, розділилися: тільки 55% вважають, що це може статися в найближчому майбутньому (через 5 років), однак фактично 81% упевнені, що через 20 років це відбудеться неодмінно (за цього значного розходження думок за віком, статтю та освітою респондентів не спостерігається). Відповідно, скорочується кількість тих, хто вибрав варіант відповіді "Національна меншість", і дещо збільшується відсоток тих, хто по-своєму визначив місце кримських татар: в основному були запропоновані формулювання на кшталт "Більшість населення Криму". Чи вважаєте Ви міжетнічні відносини, що існують на півострові, комфортними для себе? Так Скоріше так, ніж ні Прийнятні Скоріше ні, ніж так Ні Важко відповісти
78
8,2% 10% 25,5% 22,3% 27,5% 6,5%
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Як, на Вашу думку, зміняться міжетнічні відносини?
Поліпшаться Не зміняться Погіршаться Важко відповісти
Через 5 років 32,6% 47,2% 8,6% 11,6%
Через 10 років 36,9% 27,9% 8,4% 26,8%
Через 15 років 42,3% 14,4% 9% 34,3%
Через 20 років 42,4% 12,3% 7,7% 37,6%
Комфортними для себе вважають міжетнічні відносини в Криму всього 8% опитаних кримських татар, некомфортними – 27,5%. За цього якщо підсумувати позитивні варіанти відповідей ("Так", "Скоріше так" та "Прийнятні"), то їх загальна сума (43,7%) практично дорівнюватиме сумі негативних відповідей ("Скоріше ні" та "Ні") – 49,8%. Найбільш негативно міжетнічні відносини в Криму оцінюють кримські татари із середньою освітою та старші 30 років. На поліпшення міжетнічних відносин у Криму через 5 років сподіваються 32,6% респондентів, і їх кількість збільшується до 42% при довгостроковому прогнозуванні. Натомість відсоток тих, хто прогнозує погіршення відносин між представниками різних національностей, істотно не змінюється, дорівнюючи 8–9%. Кількість тих, хто вважає, що міжетнічні відносини в Криму залишаться незмінними, зі збільшенням періоду прогнозування зменшується, зате зростає кількість респондентів, які такий прогноз зробити не в змозі (від 12% до 37%). Чи вважаєте Ви, що в Криму можливий конфлікт на міжнаціональному або міжконфесійному грунті? Так, можливий міжетнічний конфлікт Так, можливий міжконфесійний конфлікт Можливий як міжетнічний, так і міжконфесійний конфлікт Ні, конфлікт неможливий Важко відповісти
28,6% 5,6% 24,7% 17% 24,1%
Якщо конфлікт у Криму можливий, то коли він може відбутися? Через 5 років Через 10 років Через 15 років Через 20 років Важко відповісти
17,5% 11,4% 4,7% 0,3% 66,1%
Практично 59% опитаних кримських татар побоюються, що в Криму можуть виникнути конфлікти (міжетнічні – 28,6%, міжконфесійні – 5,6%, і ті, й інші – 24,7%). За цього 66% із тих, хто припускає можливість виникнення конфлікту, не можуть визначити, коли саме він відбудеться, 17,5% пророкують конфлікт у найближчому майбутньому – через 5 років, а ще 11,4% – через 10 років.
УНЦПД
79
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Між якими національностями може відбутися міжетнічний конфлікт у Криму? Між росіянами і українцями Між росіянами і кримськими татарами Між українцями і кримськими татарами Між слов'янами і кримськими татарами Між представниками інших національностей Важко відповісти Між росіянами і українцями та між слов'янами і кримськими татарами
3,1% 40% 0,8% 29,7% 0,8% 21,7% 3,9%
Якщо в Криму відбудеться міжетнічний конфлікт, то, на думку 40% опитаних, він розгориться між російськомовним населенням і кримськими татарами. Ще 30% припускають, що це може бути конфлікт між усіма слов'янами і кримськими татарами. Майже 4% респондентів гадають, що в Криму можливий подвійний конфлікт – між росіянами і українцями та між слов'янами і кримськими татарами, За цього лише 3% певні, що конфлікт у Криму відбудеться саме між росіянами і українцями. Відповідаючи на запитання "Хто провокує міжетнічну напругу в Криму?", опитані назвали такі чинники напруги: • проросійські організації – 64%; • органи влади АРК – 34,7% (іще 24% назвали конкретно ВР АРК, а 12,3% – РМ АРК); • різні політичні партії (14,9% опитаних вважають, що конфлікт може виникнути з вини вищого керівництва політичних партій України, а 18,6% – з вини регіональних представництв); • органи місцевого самоврядування – 32,9%. Кримськотатарські організації вважають причетними до міжетнічних провокацій на півострові тільки 8% респондентів, а ще 7% визнали такими проісламські організації. Відповіді респондентів на запитання "Ким є для Вас представник іншої національності?" розділилися таким чином (можна було обрати кілька варіантів відповіді): • громадянином України – 49,6%; • жителем Криму – 37% • колегою по роботі – 7,7%; • сусідом – 8,4%; • іншим – 9,9%; • родичем – 0,6%; • чоловіком/дружиною – 0,6%; • конкурентом – 3,5%; • суперником – 1,5%; • важко відповісти – 3,4%. Значущих кореляцій з віком, статтю та освітою респондентів у цьому питанні не виявлено.
80
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Скільки дітей Ви плануєте мати у власній родині? Одну дитину Двох дітей Трьох і більше дітей Важко відповісти
6,7% 41,8% 40,6% 10,9%
82% опитаних планують мати двох і більше дітей у своїй власній родині, за цього половина з них хотіла би мати трьох і більше. Значуща кореляція тут існує з віком опитаних – люди старшого віку (за 30 років), що мають власну родину, частіше віддавали перевагу відповіді "Двох дітей", молодше покоління вибирало відповідь "Трьох і більше". Ще одна кореляція зі статтю респондентів також цілком пояснювана – чоловіки частіше вибирали відповідь "Трьох і більше дітей", жінки ж здебільшого обирали другий варіант відповіді.
Мовне питання Наскільки добре Ви знаєте російську, українську і кримськотатарську мови? Російська мова Вільно володію Володію на розмовному рівні Розумію, але не використовую Не знаю
93,8% 6,2% 0% 0%
Українська мова 18,9% 36,5% 39,9% 4,7%
Кримськотатарська мова 46,5% 43,7% 9,9% 0%
Чи допомагає Вам у житті знання української мови? Так Ні Важко відповісти
51,3% 18,2% 30,5%
Вільно володіють державною мовою майже 20% опитаних кримських татар – це переважно молоді люди у віці до 26 років (тобто ті, хто здобув освіту нещодавно). Відповідно, 4,7% опитаних української мови не знають узагалі – це особи у віці від 31 до 36 років, які свого часу не вивчали її в навчальних закладах і, очевидно, у своїй професійній діяльності ще не стикалися з потребою в оволодінні нею. Особи ж середнього віку (від 26 до 31 року) українську мову розуміють, але не використовують, що також, можливо, пов'язано зі специфікою їхньої професійної діяльності. За цього в житті знання державної мови допомагає 51,3% респондентів. Рідною мовою вільно володіють 46,5% опитаних кримських татар, ще 43,7% володіють нею на розмовному рівні. Розуміють кримськотатарську мову, але не використовують її приблизно 10% респондентів. Показово, що практично половина з них – це молоді люди у віці від 17 до 21 року.
УНЦПД
81
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Якою мовою, на Вашу думку, переважно говоритимуть у Криму в майбутньому? Через 5 Через 10 років років Російською 8,4% 21,5% Українською 78,8% 45% Кримськотатарською 4,7% 8,4% Важко відповісти 8,2% 24,2%
Через 15 років 21,7% 26,8% 17,8% 33,7%
Через 20 років 20% 20% 21,8% 33,7%
Зробити прогноз стовно того, якою мовою говоритимуть у Криму через 20 років, виявилося складним для понад третини опитаних, думка ж решти розділилася приблизно порівну між російською, українською і кримськотатарською мовами. За цього кількість тих, хто гадає, що в Криму говоритимуть українською мовою, зі збільшенням періоду прогнозування скорочується, тоді як кількість тих, хто думає, що першість буде за кримськотатарською мовою – відповідно зростає.
Плани на майбутнє Чи плануєте Ви обиратися в органи місцевого самоврядування? Так, у найближчому майбутньому Я вже депутат органів місцевого самоврядування Так, коли-небудь Ні, сумніваюся в успіху обрання Ні Важко відповісти
5,8% 0,2% 12,9% 6,7% 54,3% 20,1%
Чи плануєте Ви працювати держслужбовцем? Так, у найближчому майбутньому Я вже є держслужбовцем Так, коли-небудь Ні, складно влаштуватися на роботу Ні, не влаштовує заробітна плата Ні Важко відповісти
8,2% 14,5% 12,4% 9,9% 12,2% 32,0% 10,8%
Чи плануєте Ви організувати й розвивати власний бізнес? Так, у найближчому майбутньому Так, коли-небудь Так, я вже маю свій бізнес Ні
25,8% 33,7% 17,0% 23,5%
82
УНЦПД
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Майже 20% опитаних кримських татар планують обиратися в органи місцевого самоврядування або вже є депутатами; приблизно 6% сумніваються в успіху цієї справи, а 54,3% узагалі не збираються цього робити. За результатами проведеного опитування, більш привабливою видається кримським татарам державна служба: 35% респондентів або вже є держслужбовцями, або планують працювати в цій сфері. За цього третина опитаних не має наміру пов'язувати свою діяльність із державною службою. Мають власний бізнес 17% респондентів, а ще 25,8% планують організувати свою справу в найближчому майбутньому. Загалом же приватний бізнес приваблює 76,4% опитаних. Однак 23,5% респондентів не пов’язують свого майбутнього з підприємництвом – це переважно люди у віці 22–26 років, які нещодавно здобули освіту, та у віці від 32 до 36 років, що вже мають певний життєвий досвід, якщо порівнювати з іншими віковими категоріями. Чи берете Ви участь у діяльності громадсько-політичних організацій? Так, беру активну участь Час від часу беру участь в окремих акціях і починаннях Співчутливо ставлюся, але не беру участі Хотілося б, але немає можливості Ні, мені однаково
3% 28,6% 17,6% 19,8% 31%
Майже третина опитаних активно працює або час від часу бере участь у діяльності громадськополітичних організацій. За цього тільки 5% усіх респондентів вказали організації, до діяльності яких вони причетні: майже половина із них назвали кримськотатарські організації ("Азатлик", "Бірлик", Меджліс, Організація кримськотатарського руху тощо), решта – різні політичні сили (БЮТ, НСНУ, "Наш Крим"). Найбільш пасивними, за результатами опитування, виявилися представники вікової категорії від 17 до 21 року; також простежується кореляція громадської активності з наявністю в респондентів середньої освіти. Відповіді респондентів на запитання про те, в якій сфері необхідно вживати заходів для підвищення рівня толерантності в Криму, розподілилися таким чином (можна було обрати кілька варіантів відповіді): • ЗМІ – 30,3%; • освіта – 27,5%; • економіка – 21%; • культура – 20,6%. За цього власні заходи, що сприятимуть підвищенню рівня толерантності в Криму, запропонували тільки 51,5% респондентів. Усі запропоновані варіанти можна розділити на такі категорії: • робота з державними службовцями та депутатами органів місцевого самоврядування з метою виховання у них належної етнічної толерантності (тотожної до ставлення працівників держструктур до представників різних національностей); • виховання толерантності у школярів і студентів (тематичні уроки, ставлення вчителів, виховання вдома); • проведення спільних культурних заходів, спрямованих на вивчення братньої культури; • моніторинг ЗМІ і заборона провокаційних видань; • підвищення рівня життя населення загалом (розв’язання побутових проблем зніме напругу в суспільстві). УНЦПД
83
Суспільно-політичні процеси в АР Крим: основні тенденції
Юлія Тищенко Рустем Халілов Михайло Капустін Літературний редактор: Наталія Лисюк Дизайн обкладинки: Лариса Конончук
Оригінал-макет виготовлено на обладнанні Українського незалежного центру політичних досліджень 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 50, кв. 18 Тел./факс: (044) 234–3861, (044) 599–4251 Електронна пошта:
[email protected] http://www.ucipr.kiev.ua
Підписано до друку 31.05.2008 р. Формат 60х84/8. Папір офсетний. Друк офсетний. Гарнітура Times New Roman. Ум. друк. арк. 9,8. Фіз. друк. арк. 10,5. Тираж 750 прим. Зам. № Віддруковано у друкарні ТОВ "Агентство "Україна". 01034, м. Київ, вул. Гончара, 55, оф. 60 (Свідоцтво про реєстрацію серії ДК № 265 від 30.11.2000 р.)
