ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 1
ІНСТИТУТ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
ПАРТНЕРСТВО ЗАРАДИ БЕЗПЕКИ: ДОСВІД КРАЇН НАТО ТА УКРАЇНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА
КИЇВ • 2007
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 2
УДК 327.51:355/359(477) ББК 66.4(0):66.2(4Укр) П18 Керівник проекту О. І. Соскін Головний редактор А. М. Матвійчук Наукове видання П18 Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива?/ За загальною ред. О. І. Соскіна. – К.: Вид<во «Інститут трансформації суспільства», 2007. – 336 с.
ISBN 9789668534041 В основу колективної монографії покладені статті та виступи учасників інтерактивних семінарів і круглих столів, які організував та провів у регіонах України Інститут трансформації суспільства впродовж восьми років (2000–2007) за тематикою євроатлантичної інтеграції нашої держави. Про системне викладення питання щодо переваг та перспектив партнерства України з Північноатлантичним альянсом свідчить структура книги, що складається з восьми розділів: Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів (І), Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн<членів (ІІ), Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки (ІІІ), Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки (IV), Євроатлантична інтеграція: економічний вимір (V), Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу (VІ), Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО (VІІ), Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО (VІІІ). Авторами наукової праці є провідні українські та іноземні вчені, державні та громадські діячі, викладачі, дипломати. Видання здійснено з метою переконання українських громадян у доцільності вступу України до НАТО та аналізу досвіду країн Альянсу, що засвідчує важливість такого кроку для безпеки та розвитку держави. Книга має наукове, практичне і методологічне значення. Вона буде в нагоді керівникам владних органів України, представникам дипломатичного корпусу, вітчизняним і зарубіжним експертам та вченим, викладачам і студентам вищих навчальних закладів, широкому колу громадян, яких хвилює доля України. Книга видана за сприяння Посольства Королівства Норвегія в Україні На обкладинці книги використано фото із сайту www.nato.int
УДК 327.51:355/359(477) ББК 66.4(0):66.2(4Укр) ISBN 9789668534041
© Інститут трансформації суспільства, 2007
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 3
ПЕРЕДМОВА
Минуло вже шістнадцять років відтоді як Україна відновила свою державну незалежність. Але й досі не вирішено одне з корінних, цивілі< заційних питань розвитку нашої держави: чи ми повинні інтегруватися до євроатлантичної системи і ввійти до Північноатлантичного альянсу (НАТО), чи маємо домагатися повноцінного нейтрального статусу, чи згодні долучитися до євразійської системи, чільною ланкою якої є Росія? Однак попри те, що питання геополітичної моделі розвитку України остаточно не визначено, практично вона пройшла великий і складний шлях для досягнення параметрів, які характерні для країн євро< атлантичної системи розвитку. Офіційні відносини між НАТО і Україною розпочались у 1991 році, коли ми ввійшли до Ради північноатлантичної співпраці. У 1994 році наша країна першою серед держав СНД приєдналася до Програми «Партнерство заради миру», а в 1997 р. підписала з НАТО Хартію про особливе партнерство, яка до сьогодні залишається основою українсько<натовських відносин. Створено Комісію Україна – НАТО, яка є органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток взаємин між двома сторонами. У листопаді 2002 року було затверджено План дій Україна – НАТО, який ґрунтується на Хартії. У рамках Комісії Україна – НАТО з метою підтримки досягнень цілей Плану дій узгоджуються щорічні Цільові плани. 21 квітня 2005 року держави Альянсу і Україна розпочали Інтенсифікований діалог задля реалізації євроатлантичних прагнень нашої країни. Той факт, що НАТО веде з нами такий діалог, є чітким сигналом про підтримку намірів України, який посилають нам держави – члени Альянсу. Наступним кроком має бути приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО. Наукова спільнота України – провідні науково<дослідні та навчальні державні й недержавні інституції, експерти з міжнародних відносин – проводять велику аналітичну роботу, а також просвітницьку діяльність серед різних сегментів українського суспільства, аби на основі об’єктивних даних довести переваги євроатлантичної моделі розвитку. Одним із провідних українських науково<дослідних недержавних центрів, який 3
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 4
системно займається проблематикою євроатлантичної інтеграції, є Інститут трансформації суспільства (ІТС). Питання розвитку відносин Україна – НАТО перебували у центрі уваги дослідницької та просвіт< ницької діяльності ІТС останні вісім років. Ми здійснили велику роботу в цьому напрямі, і можна констатувати, що Інституту вдалося згуртувати навколо себе потужний творчий колектив провідних українських та міжнародних дослідників, які опікуються євроатлантичною тематикою. Протягом 2000–2007 рр. Інститут трансформації суспільства організував і провів десятки експертних та публічних заходів – науково<практичних конференцій, інтерактивних семінарів, круглих столів, дискусій, де в тій чи іншій площині, під різними кутами зору обговорювалося питання необхідності, готовності, переваг, об’єктивних і суб’єктивних труднощів вступу України до Північноатлантичного альянсу. Були проаналізовані та розвінчані численні міфи і стереотипи, які начебто заважають нашій країні набути членства в НАТО. Результати проведених Інститутом трансформації суспільства комплексних досліджень та заходів із євроатлантичної проблематики знайшли своє відображення в багатьох друкованих працях, які Інститут видавав самостійно або в кооперації з іншими науково<дослідними організаціями. Різнобічні аспекти вступу України до НАТО постійно обговорювалися на сторінках науково<аналітичного журналу «Економіч< ний часопис<ХХІ», який видає ІТС з 1996 року. Наш Інститут, будучи членом Громадської ліги Україна – НАТО, спільно із свідомою українською науковою і громадською спільнотою наполегливо досліджував та просував на всіх рівнях ідею доцільності вступу України в Північноатлантичний альянс. Робота у цьому напрямі проводилася не тільки в Києві, а і в усіх українських регіонах, а також за кордоном. Керівництво ІТС надавало свої аналітичні продукти та пропозиції, де обґрунтовувалася необхідність якомога швидшого вступу України в НАТО, як українським урядовцям, так і представникам міжнародної спільноти. Члени науково<дослідницького колективу, який склався навколо Інституту трансформації суспільства, здійснили сотні виступів та публікацій з євроатлантичної проблематики. У результаті кропіткої роботи був напрацьований ґрунтовний науковий матеріал щодо євроатлантичного вибору України, що потре< бував узагальнення і видання у вигляді колективної монографії. Зусилля Інституту трансформації суспільства в цьому напрямі увінчались успіхом, і була підготовлена книга «Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива». 4
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 5
Ця наукова праця у вигляді колективної монографії є унікальним явищем для сучасної наукової, громадської та політичної думки в Україні. Вона є інтегральним результатом потужної креативної науково<дослід< ницької роботи у цій царині десятків українських і закордонних учених, державних та громадських діячів, викладачів, дипломатів. Для збере< ження авторського стилю викладення їх поглядів щодо євроатлантичної інтеграції України ми вирішили публікувати матеріали тією мовою, якою вони були надані. У книзі розкривається складний шлях України до Північноатлан< тичного альянсу, досліджуються проблеми формування системи колек< тивної безпеки на Євразійському континенті та перспективи України інтегруватися до євроатлантичної моделі розвитку, аналізуються відносини між Україною, НАТО і Росією, обґрунтовується необхідність об’єднання зусиль для протистояння викликам безпеці в сучасному, надзвичайно нестабільному світі, де посилюється конкуренція та змагання між різними цивілізаціями. Загальний висновок книги полягає в тому, що набуття членства в НАТО є логічним кроком України як європейської країни. Упевнений, що ця колективна монографія стане вагомим внеском у досягненні генеральної мети – побудови України як Суверенної, Самостійної, Соборної, Європейської, Християнської Держави, органічної складової євроатлантичної системи розвитку. ОЛЕГ СОСКІН, директор Інституту трансформації суспільства
5
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
1
17.07.2007
11:21
Page 6
НОВІ ВИКЛИКИ СВІТОВІЙ БЕЗПЕЦІ: РОЛЬ НАТО ТА ЙОГО ПАРТНЕРІВ
НОВЫЕ МИРОВЫЕ ВЫЗОВЫ БЕЗОПАСНОСТИ И РОЛЬ НАТО В ИХ ПРЕОДОЛЕНИИ Вера Малай (Россия) Начнем с краткого исторического экскурса. Последнее десятилетие ХХ века, по выражению С. Бжезинского, было отмечено «тектоническим сдвигом в мировых делах» [1]. Новые международные реалии, сложив< шиеся в результате распада Организации Варшавского договора (ОВД), СССР, вывода контингента войск СССР/Российской Федерации из ряда стран Центральной и Восточной Европы, ослабление политического веса и международного влияния России побудили НАТО принять новую Страте< гическую концепцию (1999). В этом документе впервые за всю историю Альянса в значительной степени были расширены уставные рамки деятельности организации, а ее политические, военные задачи и возмож< ности приведены в соответствие с принципиально новой международной ситуацией. Стратегической концепцией определялась евроатлантическая зона ответственности, географические пределы которой охватывали территорию не только стран НАТО, но и государств, участвовавших в программе «Партнерство ради мира», – стран СНГ и Восточной Европы – бывших членов ОВД. Концепция обосновывала отказ от оборонительной идеологии и стратегии, которые были провозглашены в учредительных документах НАТО. Новая стратегия предполагала использование Североатлантического альянса как военно<политического инструмента для осуществления глобалистской экспансии (в первую очередь, со стороны США), установление нового мирового порядка на постбиполярном пространстве [2]. Концепция расширила натовскую систему коллективной безопасности, распространив свою зону ответственности на регионы особых интересов Российской Федерации. Не будет преувеличением сказать, что НАТО становилось инструментом проникновения (Средняя Азия) и влияния на российский внешнеполитический курс. 6
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 7
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
Но это был 1999 год. Российская внешняя политика в контексте международных отношений имела несколько иной (по сравнению с сего< дняшним днем) ракурс. Данной стратегии предшествовала натовская концепция «управления кризисами», прошедшая апробацию на Балканах. События 1992 года в Югославии стали своего рода пробным камнем новой миросистемы. Характерная для ХХ столетия интернационализация региональных конфликтов проявилась здесь в полной мере. Но этот фактор одновре< менно использовался третьими силами как инструмент установления нового международного порядка. Был осуществлен еще один этап утверждения НАТО в системе европейской безопасности. Напомним, что необходимыми элементами «управления кризисами» определялись оказание давления и применение войск в интересах достижения стабильности. Балканский кризис предоставил удобный повод закрепить правовую независимость НАТО от ООН и ОБСЕ. У ряда политиков боснийская и косовская модели международного участия в конфликтах породили весьма устойчивую иллюзию возможности их применения к конфликтному менеджменту на территории постсоветского пространства. С другой стороны, югославский кризис продемонстрировал пробле< матичность ближайшей перспективы создания единой системы евро< пейской безопасности. Концепции мира у НАТО, США, ЕС и России ощутимо различались. Программа НАТО «Партнерство ради мира» стала одной из форм привлечения в Альянс стран Восточной Европы. Со времени принятия новой Стратегической концепции НАТО (1999) ситуация как в Европе, так и в мире изменилась. Возникли новые центры силы, новые проблемы, решение которых требует не только натовского участия, но и глобального подхода. Практически во всех уголках земного шара дал о себе знать международный терроризм. К началу ХХІ столетия терроризм из локального внутреннего фактора трансформировался в сложное международное явление как по составу участников и поддерживающих его сил, так и по характеру преследуемых целей. Это создает серьезную угрозу для всеобъемлющей безопасности, которая затрагивает жизненные интересы миллионов людей, в том числе совершенно далеких от политики. Особо актуальными в этом контексте становятся проблемы выработки военных, экономических, политических, социальных и финансовых рычагов для снижения вероятности террористических актов, а также выявления и устранения факторов, способствующих росту терроризма. 7
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 8
Розділ 1
По известным причинам в 2001 г. начался поиск нового качества отношений между НАТО и Россией. Расширение и одновременно попытки восстановить самоидентификацию Североатлантического альянса в условиях новых угроз, в том числе в Европе, накладывают весомый отпечаток на все сферы взаимодействия НАТО – Россия. Наиболее остро ощущается взаимосвязь и взаимообусловленность триады интересы – угрозы – противодействие в столь актуальной области, как сотрудни< чество в борьбе с терроризмом. Взаимодействие России с Евросоюзом и НАТО может внести позитивный вклад в решение проблем, связанных с международным терроризмом. Этот процесс, безусловно, шел и идет не безболезненно, не до конца еще развеяны иллюзии и сломаны стереотипы. Но главный итог – постепенный переход к прагматичному осмыслению внешнеполитической линии России и ее места в новом мировом порядке. При этом без высокого уровня доверия между партнерами полноценное сотрудничество в сфере безопасности способно превратиться в превентивную декларацию. Игнорирование российского измерения, т.е. России как фактора влияния на архитектуру европейской безопасности, может сделать проблематич< ным и международную безопасность, и будущее НАТО. И хотя международные усилия в сфере борьбы с терроризмом после сентября 2001 г. существенно активизировались, действительность свидетельствует о том, что подходы разных стран к конкретным про< явлениям терроризма порой значительно расходятся. Оценки терро< ризма и террористических угроз содержат иной раз труднопреодолимые различия. Зачастую в международной политике верх берут конъюнк< турные соображения, стремление использовать в этой сфере двойные стандарты. Новая система международных отношений требует формирования и новых, адекватных возникающим проблемам, механизмов их урегули< рования и предотвращения. Они должны предполагать не односторонние действия (например, закрепление за НАТО или несколькими державами роли «всемирного полицейского»), а быть основаны на более или менее широком консенсусе, в рамках существующих или вновь создаваемых международных организаций – как глобальных, так и региональных. Как известно, по итогам саммита Россия – ЕС в Брюсселе (октябрь 2001 г.) Президент РФ Владимир Путин и руководители Евросоюза приняли совместное заявление о борьбе с международным терроризмом и договорились о запуске механизма интенсивных двусторонних консультаций по данной проблематике. Именно борьба с этим негативным 8
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 9
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
явлением становилась новой стратегией взаимодействия в сфере безопас< ности в постбиполярном мире. Разделительные линии в Европе, вызванные расширением НАТО на Восток, без качественной трансформации Альянса не смогли улучшить атмосферу доверия, более того – они в состоянии заблокировать эффек< тивную совместную работу по противодействию современным угрозам и вызовам. Речь идет не только о самом терроризме, но и о сопутствующих ему преступлениях трансграничного характера – незаконной миграции, контрабанде наркотиков, торговле людьми и оружием. Например, известно заявление руководства Североатлантического блока о том, что он будет посылать свои войска для борьбы с терроризмом «повсюду, где это будет необходимо». Таким экспедиционным подраз< делениям предстоит высаживаться и оккупировать регионы и страны, а не только вести действия с воздуха или на море. Так записано в программе развития вооруженных сил НАТО до 2008 года. Тем самым европейские партнеры присоединились к курсу Соединенных Штатов, направленному на борьбу со «странами, поддерживающими терроризм» или просто подозреваемыми в подобной деятельности. Таких государств, согласно спискам Вашингтона, уже более 60 – то есть треть мира. Известно мнение ряда аналитиков, что под флагом борьбы с терро< ризмом англо<американское ядро Альянса продвигается к глобальному силовому контролю. В данном контексте перед всеми участниками антитеррористических действий выдвигается задача поиска максимально возможного понимания сущности таких явлений, как питательная среда международного терроризма, этноконфликты, распространение оружия массового уничто< жения и нелегальной миграции. Речь идет об унификации национальных законодательств, в частности уголовных и гражданских кодексов в вопросах противодействия финансовым спонсорам терроризма. Важно прекратить манипулирование двойными стандартами, в том числе и в сфере формирования общественного мнения, – касается ли это условий содержания и процессуальных норм пребывания пленных талибов в Гуантонамо либо проведения разного рода так называемых чеченских или иных конгрессов с предоставлением трибуны террористам, их покрови< телям и защитникам. Попытки НАТО расширить зону своей ответственности с упором на военно<силовой инструментарий в решении сложных международных проблем могут стать сдерживающим фактором развития конструктивного сотрудничества с Североатлантическим альянсом. 9
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 10
Розділ 1
Заметим, что сверхконтрастность взаимного восприятия России и НАТО ныне сменяется более адекватным видением интересов сторон. В качестве подтверждения назовем некоторые факты недалекого прошлого. В мае 2005 г. в Брюсселе работало совещание Россия – НАТО на уровне начальников генштабов. Две стороны обсудили вопросы совместимости Вооруженных сил России и Североатлантического альянса в борьбе с терроризмом. Вопросы сотрудничества оборонных предприятий Украины, России и стран НАТО обсуждались в Киеве участниками круглого стола «Украинский оборонно<промышленный комплекс: между НАТО и Россией». Эксперты рассмотрели, в частности, перспективы развития оборонно<промышленного комплекса Украины и украинско<российского сотрудничества в условиях нового внешнеполитического курса [3]. За годы сотрудничества в рамках плана «Украина – НАТО» украинские военные моряки приняли участие в более чем 50 совместных учениях. Украина сотрудничает с НАТО в вопросах приведения структур национального флота в соответствие со стандартами организации. К позитивным тенденциям также можно отнести заверения Генерального секретаря Альянса Яап де Хооп Схеффера в том, что НАТО не будет принимать на себя активную роль в решении конфликтов на территории постсоветского пространства (май 2005) и вмешиваться в урегулирование вопроса относительно пребывания Черноморского флота Российской Федерации в Украине (лето 2005). По словам Схеффера, найти решение латентным конфликтным ситуациям в бывшем СССР смогут совместно Украина, Россия и ОБСЕ, а роль НАТО в решении этих конфликтов «не очень велика» [4]. В контексте совместной борьбы с международным терроризмом и решения других животрепещущих проблем геополитический треугольник НАТО – Россия – Украина должен быть равносторонним, а не равнобедренным, и есть все основания для хороших отношений между его участниками. Постсоветское пространство, к которому принадлежат Россия и Украина, типологически отлично от Центральной Европы или Балкан. Процесс перехода к демократии в обеих странах не завершен и дает неоднозначные результаты. Вместе с тем, НАТО при всех новых положительных тенденциях не всегда демонстрирует наличие политического инструментария, разработанного с учетом этих обстоятельств. В ходе совместного решения глобальных проблем дихотомия Россия – Европа, также, как и дихотомия Украина – Европа, должны сглаживаться. 10
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 11
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
Серьезной проблемой участия НАТО в решении проблем глобальной безопасности остается несбалансированность Альянса, неравнозначность его американской и европейской составляющих. Доминирование Соединенных Штатов наиболее выпукло отражается в военной организации НАТО. Так, операция в Югославии показала, что европейские страны отстают от США по военным возможностям. Расходуя на нужды обороны примерно 60% от американского уровня, европейские союзники по своему военному потенциалу намного уступают США. Европейские члены Альянса выделяют сегодня на военные нужды в среднем 1,8% ВВП – примерно вдвое меньше, чем США. Многие из них в последние годы продолжали демилитаризацию бюджетов в расчете на «дивиденды мира». Лишь Великобритания не попала в разряд «штрафников» – она расходует на военные цели 2,5% ВВП, остальным же выставлено требование в ближайшие годы достичь уровня не менее 2%. Другой момент – блок НАТО, будь то в нынешнем или более расширенном составе, не наделен легитимностью в решении масштабных задач по обеспечению безопасности всех и вся от Атлантики до Памира. Кроме того, функции и цели Альянса, несмотря на их некоторую трансформацию, во многом сохранили отпечаток времен «холодной войны», и не все народы доверяют этой организации проведение военных миротворческих акций. (Пример тому – неприятие народами Югославии миротворческих усилий натовских войск.) Непреложным фактом является и ряд противоречий между НАТО и Евросоюзом в вопросах поддержания глобальной безопасности. «Едва ли США согласятся на то, чтобы командовал Евросоюз», – отметил Схеффер, добавив, что позиция Соединенных Штатов оказывает большое влияние на позицию НАТО. Представители США и ЕС дискутировали на форуме по международной безопасности Совета Евроатлантического партнерства (город Аре, Швеция, май 2005 г.) о том, кому руководить международными операциями по управлению кризисными ситуациями. Участники форума были едины во мнении о необходимости более тесного сотрудничества НАТО и ЕС в ходе проведения международных антикризисных операций. Однако разногласия возникли сразу же, как только речь зашла о том, кто будет играть в этих операциях руководящую роль. Генеральный секретарь НАТО Яап де Хооп Схеффер попытался примирить спорящих, подчеркнув, что «абсурдно думать, что НАТО и ЕС будут конкурировать друг с другом». Он напомнил, что сотрудничество необходимо обеим сторонам [5]. Не менее важная проблема – соотношение между всеохватывающим континент Совещанием по безопасности и сотрудничеству в Европе и 11
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 12
Розділ 1
блоком НАТО, расширенным, по сути, до того же состава, хотя и при разном статусе входящих в него государств. Таким образом, проблемы серьезные, принципиальные, а потому подходить к их анализу следует осторожно и очень ответственно. Процесс адаптации НАТО к новой обстановке в области безопасности и стабильности протекает не без проблем, а нередко и противоречиво. В деятельности Альянса сохраняются черты, которые можно рассматри< вать как рудименты «холодной войны». Вместе с тем заметно стремление учесть новую ситуацию в Европе и видоизменить, а в ряде случаев и трансформировать свои инструменты, организацию, методы и средства. Очевидно, что путь вперед будет длинным и трудным. Общая цель в борьбе с международным терроризмом создает позитивное ощущение, однако не означает согласия сторон на радикальную трансформацию в характере взаимодействия НАТО, в частности с Россией, в сфере безо< пасности. Для этого необходимы далеко идущие изменения в концепциях национальной идентичности и понимании безопасности, стратегическом менталитете и морально<цивилизационных ценностях, не говоря уже о кропотливых переговорах на политическом уровне. Проблемы намного более очевидны, чем механизмы их решения. К стабильности приведет лишь выстраивание новой архитектуры коллективной безопасности. Именно коллективной, а не только блоковой. 1. 2. 3. 4. 5.
http://www. chessboard. zip NATO Handbook. Brussels, 2001. P. 21–24, 42–47, 50. ЗАВТРА, 23.06.2005. По материалам: http://www.interfax.kiev.ua Российская газета, 26.05.2005.
20 октября 2005 года
ИЗМЕНЕНИЯ СТРУКТУРЫ УГРОЗ МЕЖДУНАРОДНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ И ТРАНСФОРМАЦИЯ НАТО Виктор Константинов (Украина) Проблема становления механизмов международной безопасности в Европе в последние полтора десятилетия самым тесным образом связана с трансформацией Организации Североатлантического договора. Глубокое реформирование НАТО и усиление его роли в разрешении целого ряда принципиальных проблем развития Европы превратили Альянс не только 12
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 13
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
в ключевое звено в цепи институтов региональной безопасности, но и в один из решающих факторов становления системы коллективной безопасности на Европейском континенте в целом. В постбиполярной Европе, участвуя в разрешении межнациональных конфликтов и обеспе< чении режимов нераспространения, НАТО предстало как эффективный механизм преодоления угроз безопасности. В тоже время, системная перестройка региональной системы международных отношений, осу< ществляемая в процессе расширения Альянса, рассматривается некото< рыми государствами Европы как угроза. Подобная неоднозначность в оценках места НАТО в контексте региональной безопасности объясняется сложностью и многомерностью современного этапа эволюции Северо< атлантического блока. Создание Альянса как военного союза было обусловлено четко арти< кулированными и долгое время неизменными угрозами, причем не просто одинаковыми, а действительно общими для всех государств<членов. Советская угроза, ставшая реальной предпосылкой формирования НАТО, воспринималась его основателями системно: ослабление даже одного государства Западной Европы рассматривалось как ослабление общей линии обороны, а, следовательно, как прямая опасность каждому звену в этой цепи. Кроме того, ослабленные войной европейские государства нуждались в обеспечении такой стабильности на континенте, которая бы позволила гарантированно предотвратить возникновение на фоне социальных, политических и экономических проблем реваншистских тенденций и, как следствие, возобновления угрозы новой войны. Именно полная корреляция восприятия важнейших угроз собственной безопас< ности членами НАТО и обеспечила формирование организации, в состав которой уже в первые годы существования вошли достаточно разные по уровню политического и экономического развития страны (особенно после вступления в НАТО в 1951 году Греции и Турции). Однако даже высокая взаимозависимость членов Альянса не могла однозначно разрешить дилемму его безопасности, обострившуюся на фоне укрепления западноевропейских стран и стабилизации международной ситуации во второй половине 1960<х годов, что вызвало необходимость реформирования НАТО. Повышение роли европейских членов органи< зации обусловило и усиление невоенных элементов сотрудничества, акцентирование политических составляющих трансатлантического сооб< щества. Таким образом, уже первая существенная реформа Альянса определила значимость общей идентичности его членов, их привержен< ности единым демократическим ценностям во внутриполитическом 13
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 14
Розділ 1
пространстве для сохранения единства НАТО. Одновременно расширение функциональных измерений трансатлантического сотрудничества при< вело к существенному углублению не только межгосударственных, но и транснациональных связей между членами НАТО, уплотнению транс< атлантического пространства и фактическому началу формирования региональной структуры, основой которой была Североатлантическая система коллективной обороны. В дальнейшем, независимо от направленности трансформации НАТО, его основой всегда оставалась единая трансатлантическая идентичность (общие ценности и необходимость их защищать от общей угрозы). Собственно же трансформация была призвана адаптировать механизмы НАТО к изменившимся обстоятельствам, новым угрозам безопасности таким образом, чтобы наиболее эффективно защищать общность и воспро< изводить единую идентичность. Именно так действовали члены Альянса, приступая к его реформированию в 1990–1991 годах, когда на повестке дня объективно встал вопрос об изменении предназначения НАТО. Создавая институты партнерства со всеми странами континента, в том числе и недавними противниками, Альянс утверждал самоценность трансатлан< тической идентичности в контексте не только национальной безопасности членов НАТО, но и европейской безопасности. Расширение круга вызовов, противостояние которым было задачей организации, фактически означало переосмысление тезиса «опасность для сообщества – угроза каждому» в условиях не столь жесткой структуры международных отношений по сравнению с той, к которой привыкла Европа во времена «холодной войны». Новые угрозы международной безопасности, с которыми европейские страны столкнулись в постбиполярном мире, многообразны, различны по интенсивности и целям: распространение оружия массового поражения, терроризм, международная преступность, кибертерроризм и многие другие, охватывающие практически все сферы жизни современного общества. Неоднозначность определения современных угроз безопасности обуславливает различия в их восприятии государствами. Ставя перед собой задачи, связанные с противостоянием тем или иным новым угрозам, НАТО стремится, среди прочего, преодолеть множественность подходов к их артикуляции и обеспечить безусловную коллективную мобилизацию для подобного противостояния. Но даже при наличии формального консенсуса в определении угроз, с которыми сталкивается НАТО в современном мире, их множественность и разнообразие происхождения являются существенными факторами снижения эффективности полити< 14
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 15
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
ческих и военных структур НАТО в обеспечении региональной безопасности – ведь каждый член Альянса по<разному воспринимает приоритетность угроз, а значит, и их иерархию. Начавшаяся коренная трансформация Организации Североатлан< тического договора фактически утвердила ее институциональный дуализм. С одной стороны, НАТО продолжает быть военным союзом, главным механизмом которого остается статья 5 Североатлантического договора, а системной задачей – воспроизводство общей идентичности и защита ее основ. С этим институциональным измерением Альянса и сегодня во многом связано формальное восприятие места и роли НАТО в системе международных отношений. Кроме того, структуры военного союза, его собственно военные и политические институты, несут ответственность за предотвращение и отражение целого комплекса угроз, в том числе и новых для Альянса: в сфере обороны, ядерной безопасности, политического единства международной организации. С другой стороны, НАТО и его институты партнерства все больше выступают структурной основой евроатлантического регионального пространства. С созданием таких институтов (ССАС/СЕАП, программа «Партнерство ради мира»), инициированием двусторонних диалогов (НАТО – Россия, НАТО – Украина), а также с расширением структур невоенного сотрудничества внутри самого Альянса на его основе сформировалась развитая структура многостороннего, многофункцио< нального взаимодействия между всеми государствами Европы. А приня< тые НАТО в 1997 году решения по созданию Совета Евроатлантического партнерства с участием всех стран<партнеров фактически утвердили существование новой региональной системы международных отношений – евроатлантической. В этом территориальном формате система безопасности охватывает значительно более широкое пространство, чем зона ответственности НАТО, однако именно Альянс является ядром, вокруг которого консолидируются все структурные элементы региональной системы. Военно<политическое институциональное измерение НАТО остается центром разработки, принятия и имплементации стратегических решений в области безопасности. Так, реагируя на террористическую акцию против США 11 сентября 2001 года, Североатлантический совет решением от 12.09.2001 г., прежде всего, запустил механизм коллективной обороны, рассматривая действия террористов наравне с обычной военной атакой против члена Альянса. В 2002 году была утверждена Военная концепция НАТО по борьбе с терроризмом. И хотя под эгидой Альянса в данной сфере 15
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 16
Розділ 1
осуществляется сотрудничество в широком диалоге с партнерами и даже третьими государствами, этот документ обсуждался и принимался только членами Организации. Механизмы военно<политического институционального измерения НАТО в полной мере обеспечивают принятие и имплементацию решений в области урегулирования конфликтов. Решения о проведении операции в Косово, а также о развертывании миссии под руководством НАТО в Афганистане были подготовлены и приняты исключительно политичес< кими и военными структурами Альянса, хотя в их имплементации в той или иной мере принимали участие и некоторые партнеры НАТО. Наконец, страны<кандидаты воспринимали и продолжают восприни< мать НАТО достаточно традиционно – прежде всего, как организацию коллективной обороны, чья военная и дипломатическая мощь способна защитить их суверенитет и территориальную целостность. Признавая новые угрозы, которые стали особенно актуальными в постбиполярном мире, государства Центральной и Восточной Европы все же значительно большее внимание уделяли традиционным угрозам. Подобная позиция данных стран связана с объективными условиями их развития на совре< менном этапе, стремлением утвердить собственную независимость и автономность внешней и внутренней политики. Таким образом, вступая в НАТО, государства, в первую очередь, стремились присоединиться к системе коллективной обороны, испытывая при этом меньшую субъективную заинтересованность в развитии Альянса как механизма региональной безопасности. Участие же новых членов НАТО в обеспечении безопасности в связи с новыми угрозами остается в большей мере формальным и не связано с центральным местом воспроизводства идентичности в военном союзе как фактора его единства и целостности. Опосредованно подобный «иерархический» подход к угрозам и механизмам их преодоления, продемонстрированный еще после приема в НАТО первых трех государств Центрально<Восточной Европы, стал причиной критики недостаточной активности этих государств как в реформировании собственных вооруженных сил, так и в участии в действиях Альянса в зонах конфликтов в Европе и за ее пределами. Фактически с расширением собственно НАТО был нарушен механизм воспроизведения его коллек< тивной идентичности, связанной с целостным восприятием структуры угроз как таких, которые направлены против всех членов НАТО и каждого из них в отдельности. Воспроизводство идентичности вновь сведено к формальным характеристикам членства и рассмотрению традиционных внешних угроз в качестве мотива объединения. 16
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 17
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
Одновременно в евроатлантическом пространстве укрепляется ре< гиональная идентичность, воспроизводимая структурами региональной безопасности и связанная не столько с общностью действий, сколько с одинаковостью угроз, которые возникли перед государствами, входящими в этот ареал. Множественность угроз усложняет структуру межгосудар< ственных связей, в рамках которых в евроатлантическом региональном пространстве обеспечивается сотрудничество в области безопасности, но не укрепляет объективно сложившийся механизм воспроизводства иден< тичности. Кроме того, усилению международной значимости евроатлан< тической идентичности способствует закрепление в ПДЧ обязательств по демократическому развитию государств<кандидатов и разрешению ими неурегулированных вопросов с соседними странами. Причем кандидаты мотивированы придерживаться этих норм перспективой вступления в НАТО, т.е. в большей мере, чем члены Организации, для которых формальные механизмы выполнения подобных обязательств отсутствуют. Таким образом, основной проблемой, которая вызвана расширением функциональных рамок деятельности НАТО и изменением структуры угроз международной безопасности в Европе и в мире в целом, являются механизмы воспроизводства коллективной идентичности в Альянсе. В отличие от классического военного союза, каким НАТО был в годы «холодной войны», сегодня он может рассматриваться как сложная открытая система евроатлантического сотрудничества, сопряженная с общеевропейскими институтами и режимами региональной и коллек< тивной безопасности. Традиционно в данной международной организации воспроизводство идентичности обуславливалось необходимостью поддер< жания целостности и эффективности союза и обеспечивалось трансфор< мацией всей совокупности угроз отдельным членам в единую структуру коллективного восприятия угроз. Однако в настоящее время в открытой евроатлантической системе, кроме формальной идентификации членов Альянса, фактически отсутствуют механизмы воспроизводства коллек< тивной идентичности. Более того, субъективно уровень обязательной самоидентификации членов НАТО меньше, чем в случае с государствами< кандидатами, для которых воспроизведение исторически сложившейся коллективной идентичности закреплено в механизмах ПДЧ. Таким образом, задачей Альянса является воссоздание механизма коллективного восприятия и осмысления угроз, максимального согласова< ния индивидуальной дилеммы безопасности каждого государства – члена НАТО с дилеммой безопасности всего союза. 20 октября 2005 года 17
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 18
Розділ 1
ЧЛЕНСТВО В НАТО КАК ВОЗМОЖНОСТЬ ПРОТИВОСТОЯНИЯ СОВРЕМЕННЫМ ВЫЗОВАМ МИРОВОЙ БЕЗОПАСНОСТИ: ОПЫТ ИСПАНИИ Пабло Беневидес Оргас (Испания)
Сегодня страны имеют возможность обмениваться опытом, свободно и самостоятельно определять путь своего развития, иногда изменяя его ра< дикальным образом. Граждане вправе оказывать давление на политиков, политические партии, требуя от них выполнения своих обязательств в соответствие с теми условиями, которые существуют в мире. Я представляю страну, население которой придерживалось различ< ных точек зрения относительно членства в НАТО, но в ходе референдума в большинстве своем поддержало вступление в эту организацию. Испания сказала «да» НАТО, приняв во внимание следующие обстоятельства. Во4первых: мы хотели быть демократической страной, что, среди прочего, означает гражданский контроль над армией и вооруженными силами, их подотчетность своему народу и парламенту. И хотя демократия основана на трех ветвях власти, а военные не являются четвертой властью, они составляют часть демократически устроенного государства. Такой подход представлял собой радикальное изменение в нашем обществе с точки зрения политики. Во4вторых: мы исходили из необходимости модернизации вооружен< ных сил. В основу функционирования армии Испании были положены принципы качества, а не количества. Сокращение численности вооружен< ных сил осуществлялось таким образом, чтобы состав и уровень подготовки оставшихся офицеров был достаточным для управления боевыми действиями, а не выполнения роли полицейских. Армия должна как защищать свою страну, так и участвовать в миротворческих операциях по всему миру, ибо международные сообщества требуют помощи от демократических государств на практике. Например, все операции НАТО сегодня осуществляются на основе постановлений Совета безопасности ООН и с учетом международных правовых норм. А решение принимается советом НАТО при условии единогласного голосования, методом консенсуса. Поэтому каждая страна имеет возможность выразить свою точку зрения. В4третьих: испанцы осознавали важность таких ценностей НАТО, как свобода и социально<рыночная экономика. Именно в соответствии с этими принципами мы ведем операции во всем мире. С одной стороны, 18
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 19
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
трудно представить, чтобы такая страна, как Испания, рисковала жизнью своих людей, солдат. Но с другой стороны, мы, например, присутствуем в Афганистане, потому что боремся с терроризмом и хотим помочь этой стране преобразоваться, обеспечить экономическую самостоятельность, а не заниматься только производством наркотиков. Это те ценности, ради утверждения которых члены НАТО участвуют своими вооруженными силами и гражданскими компонентами в операциях по всему миру. Возьмем, к примеру, Балканы. НАТО вмешалось в решение проблемы Косово, прежде всего, потому, что там было убито двести тысяч людей, которые уничтожали друг друга по этническим соображениям. И Совет безопасности ООН поддержал действия Альянса. В наше время над миром нависла угроза терроризма, ужас которого моя страна ощущает непосредственно. Кроме того, что в Испании действуют небольшие террористические группы в стране Басков, 14 марта 2004 г. в Мадриде были произведены взрывы, которые унесли жизни людей. НАТО же борется с терроризмом посредством различных методов, в т.ч. обмениваясь информацией и данными 26 разведывательных служб стран<членов, обсуждая с нашими партнерами – Россией, Украиной, странами Средиземноморья – пути решения данной проблемы, имеющей исламское происхождение. Незаконная иммиграция – это еще одна огромная угроза, с которой сталкивается Испания, являющаяся пограничной страной. В настоящее время НАТО ведет операцию, которая даст возможность в регионе Средиземноморья контролировать потоки террористов, незаконное перемещение вооружения, наркотиков, людей, а также прийти к пониманию путей решения этой проблемы со странами Европейского Союза. Чтобы иммиграция в Европу осуществлялась на законных основаниях, необходимо сотрудничать и с африканскими государствами, предоставив им больше возможностей для обеспечения своей роли в современном сообществе народов. Фактически НАТО в настоящий момент необходимо во всем мире, так как угрозы проникают к нам многосторонними путями. Террористы не имеют определенного лица, они действуют повсюду, а не в какой<то конкретной стране. Поэтому Альянс не ограничивает себя традиционной сферой ответственности. Мы помогаем разным странам не ощущать угроз терроризма. В4четвертых: членство в НАТО позволяет присоединиться к системе коллективной безопасности и тем самым получить дополнительные 19
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 20
Розділ 1
возможности обеспечить собственную безопасность страны. Следует напомнить о статье 5 Вашингтонского договора, касающейся вопросов коллективной безопасности и обороны, где записано, что НАТО автоматически реагирует в случае вооруженного нападения на любого из членов Организации. Это положение является сердцевиной НАТО, и продолжает быть таковой несмотря на трансформацию Альянса. Почему же, осознавая вышеизложенные доводы, мы не присоеди< нились к НАТО в более ранний период? Потому что в Испании действовала диктатура, которая не воспринималась в семье демократических государств. Освободившись от диктаторского режима, наша страна открылась мировому сообществу, получила возможность прогнозировать собственное развитие, оказывать влияние на международные процессы. Не являясь членом подобной влиятельной организации, страна может оказаться вне геополитического поля. Очевидно, здесь можно противопоставить нейтральный статус Швей< царии, однако в геополитическом плане не все страны могут себе позволить такую роль. В завершение несколько слов о России. Знаете ли вы, что Россия участвует в 45 комитетах НАТО? Знаете ли вы, что с Россией мы поддер< живаем политический диалог по самым различным аспектам? Знаете ли вы, что с Россией мы интенсивно сотрудничаем в борьбе с терроризмом? Знаете ли вы, что с Россией мы совместно участвуем в различных операциях, например в Афганистане, на Балканах? Иными словами, мир изменился, и НАТО адаптировалось к новым обстоятельствам. И я абсолютно убежден, что и Украина внесет свой вклад в установление мира и стабильности в регионе и со временем повысит свою роль в Альянсе. 20 октября 2005 года
РОЛЬ МЕЖДУНАРОДНЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ И НАЦИОНАЛЬНЫХ ГОСУДАРСТВ В РЕШЕНИИ ПРОБЛЕМ ГЛОБАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ Лариса Самосенок (Украина) Мировая безопасность, по определению, не может быть достигнута усилиями отдельного региона или международной организации, не говоря уже об отдельно взятом государстве. Глобальная безопасность обеспе< чивается стабильностью на национальном и региональном уровнях. 20
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 21
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
Практически до начала ХХI века считалось, что основными детерми< нантами национальной безопасности являются военно<экономическая, ресурсная, финансовая, информационная, социальная ее составляющие. Однако трагические события в США в сентябре 2001 г. и взрывы в Вели< кобритании в июле 2005 г. показали, что независимо от экономической и военной мощи государство может оказаться беззащитным перед террористическими нападениями. Это не внешняя угроза, к которой любая страна, имеющая армию, должна быть готова, и в то же время не внутреннее порождение национальных систем. Это новые вызовы мировой безопасности, к которым также можно отнести увеличение темпов роста международной наркоторговли, развитие религиозного экстремизма, функционирование радикальных группировок и др. Сохранение безопасности является приоритетным направлением деятельности ООН, ОБСЕ, Совета Европы. Однако названные организации специализируются на развитии и поддержке отдельных составляющих глобальной безопасности, как<то: • контроль за выполнением международных режимов безопасности (ООН); • поддержка демократических преобразований в странах Восточной Европы (Совет Европы); • предотвращение конфликтных ситуаций, обеспечение функциони< рования демократических режимов, контроль за вооружением и мониторинг процесса разоружения в Европе (ОБСЕ). Решение проблемы глобальной безопасности необходимо искать совместными усилиями отмеченных международных организаций и национальных государств. ООН, Совет Европы и ОБСЕ принимают активное участие в сохранении мира и стабильности в мировом и региональном масштабе. Однако только Североатлантический альянс со своим военным и институциональным потенциалом способен объединить усилия отдельных стран и регионов для достижения целей глобальной безопасности и стать координатором совместных действий по обеспечению стабильности. С учетом взятых обязательств относительно предупреж< дения и борьбы с международным терроризмом является неизбежным и целесообразным превращение НАТО в глобальную организацию безопас< ности, а не коллективной защиты, каковой она провозглашена в настоящее время. Причем для этого совсем не обязательно расширять ряды стран – членов Альянса, а можно строить деятельность на основе партнерских взаимоотношений с государствами, заинтересованными в стабильности отдельного региона и способных совместно выполнять задачи по обеспе< чению безопасности. 21
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 22
Розділ 1
К существующим и потенциальным военным угрозам, которые необходимо ликвидировать совместными усилиями, сегодня можно отнести следующие: • распространение терроризма, основными центрами которого являют< ся страны Ближнего и Среднего Востока, Юго<Восточной Азии; • развитие ядерных программ Ирана и КНДР; • повышение темпов милитаризации стран Азии – Китая, Индии, Пакистана; • палестино<израильский конфликт; • социально<политическая ситуация на Балканах и приднестровский конфликт. Поскольку большинство проблем локализуется на Евразийском континенте, целесообразно активизировать двусторонние партнерские отношения НАТО и Российской Федерации как государства, обладающего значительным военно<экономическим потенциалом и ресурсами, а также способного создать баланс безопасности, особенно в азиатской части континента. Опыт Альянса в решении военных конфликтов может быть полезен и для РФ. Конструктивный диалог между Россией и НАТО является залогом стабильности на континенте, что особенно важно и для национальной безопасности Украины. В системе коллективной безопас< ности наша страна взяла на себя обязательства по совместному урегули< рованию приднестровского конфликта. Однако в процессе обеспечения коллективной безопасности возникают ситуации, которые могут расцениваться как угроза национальной безопасности, что приводит к развитию непонимания и политической конфронтации на внутреннем и внешнем уровнях. Например, чреваты негативными последствиями требования, предъявляемые Альянсом по поводу контроля над экспортом вооружений. В условиях жесткой конкуренции на рынке обычных вооружений между Украиной, Россией и Беларусью, которые выпускают однотипные виды ОВТ, любая инфор< мация о рынках сбыта может быть использована конкурентами и привести к потере не только ряда контрактов на поставку вооружений, но и от< дельных рынков сбыта. Наиболее уязвимой в этом отношении является Украина, которой от бывшего СССР досталось около 30% предприятий, производящих оборонную продукцию, и лишь 3% из них имеют замкнутый цикл. В период с 1993<го по 1997 г. торговля ОВТ, которые выпускались на этих заводах, имела преимущественно теневой характер, а инвестиции в ОПК прак< тически отсутствовали. Сегодня около 60% украинского экспорта ОВТ – 22
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 23
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
это продажа новой техники. Следует также иметь в виду, что открытость информации относительно экспорта украинского вооружения приведет к потере российских контрактов, стоимость которых в 2003 г. составляла почти 25% всего объема нашего экспорта, а это около $125 млн. Таким образом, для формирования системы глобальной безопасности целесообразно: • продолжать в этом направлении трансформационные процессы в Североатлантическом альянсе; • активизировать сотрудничество НАТО и других международных организаций в сфере обеспечения мира и стабильности; • развивать двусторонние отношения между Альянсом и странами, способными обеспечить равновесие сил в отдельном регионе; • учитывать компоненты, формирующие экономическую безопас< ность отдельных стран и регионов, которая является основой поли< тической стабильности и обороноспособности; • не применять практику лоббирования интересов крупных произ< водителей вооружений, чтобы избежать дискредитации НАТО как организации, обеспечивающей коллективную безопасность, разви< тие демократических процессов и верховенство права. 20 октября 2005 года
ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ УКРАЇНИ: РЕАЛІЇ, ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ Олег Соскін (Україна) Реалії розвитку світової спільноти початку третього тисячоліття засвідчують, що геополітичне та геоекономічне середовище, яке оточує Україну, стає дедалі динамічнішим, швидкоплинним, зазнає значних якісних змін. Тож зрозуміло, що майбутній розвиток нашої держави відбуватиметься в умовах формування нової системи координат у геополітичному та геоекономічному просторі, і зокрема на Євразійському континенті. Її становлення здійснюється під впливом трансформацій, які набули світового значення. По4перше, сучасний цивілізаційний розвиток характеризується посиленням конкуренції між різними геополітичними та геоекономічними системами, у яку втягнуті всі країни. По4друге, в результаті інтернаціоналізації господарського життя, новіт< ньою формою якого стала глобалізація, дедалі більше втрачають свою за< 23
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 24
Розділ 1
критість національні економіки. Вони виявляють здатність ефективно функціонувати тільки тоді, коли займають чільне місце в міжнародному поділі праці. По4третє, у 1991 р. відбувся розпад російсько<радянської імперії, яка останні 350 років існувала на Євразійському континенті. Відтак у цьому просторі постала низка нових незалежних держав, у тому числі Україна, якій вдалося мирним шляхом здобути, а вірніше, відновити свою незалежність. Зовнішнє для України геополітичне та геоекономічне середовище має два глобальні вектори розвитку. Перший – західний (на захід від Балто< Чорноморської осі), для якого сьогодні характерний активний процес створення об’єднаної Європи, представленої єдиними міжнародними організаціями різних аспектів діяльності. В економічному вимірі це Євро< пейський Союз, члени якого орієнтовані на створення єдиного європей< ського ринку, єдиної європейської валюти та інших інструментів спільного розвитку, у військовому – НАТО і військові інтегральні європейські сили швидкого реагування, у політичному – Європарламент, Рада Європи, ОБСЄ та ін. Отже, можна стверджувати, що основні інтегральні процеси зі створення об’єднаної Європи невдовзі будуть завершені. Водночас низка нових країн увійде до ЄС. До цього слід додати, що сьогодні (і надалі) світовим гарантом миру й розвитку демократії виступають США, які відіграють величезну роль у поширенні інтеграційних процесів у євро< пейському просторі. Тож, на нашу думку, саме орієнтування на Захід – єдиний реально можливий сценарій розвитку, яким мала б керуватися українська влада, формуючи зовнішню і внутрішню політику нашої країни. Другий вектор геополітичної та геоекономічної реальності – східний (на схід від Балто<Чорноморської осі), що передбачає посилення впливів на Євразійському континенті. Центральне місце тут займає конгломерація під назвою Російська Федерація. І від того, який варіант розвитку обере ця держава, багато в чому залежатиме майбутнє як країн регіону, і зокрема України, так і світового порядку загалом. Перший імовірний варіант – це закріплення агресивно спрямованих тенденцій, формування Російської імперії, яка весь економічний, військовий і політичний потенціал підпоряд< ковуватиме меті одноосібного панування на Євразійському континенті та розв’язання всіх проблем за допомогою рішучих, жорстоких, а подекуди навіть брутальних дій із використанням інструментів шантажу. До речі, у прийнятій Росією новій концепції національної безпеки істотно знижено поріг щодо використання ядерної зброї, планується збільшення витрат державного бюджету на військові потреби. 24
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 25
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
Чи існують сьогодні теоретичні та практичні передумови для такого варіанту розвитку? Відповідь, на жаль, буде ствердною. І красномовним прикладом цього є війна в Чечні, де дії Росії дуже нагадують дії царського уряду в ХІХ ст., коли аналогічним способом було окуповано і приєднано до імперії країни північного Кавказу. Фактично цілий народ, держава, яка має всі атрибути державності – законодавчий орган, уряд, Президента, Конституцію, прапор, герб, – позбавлені права на самовизначення. (Слід нагадати, що навіть керівник комунобільшовиків Ульянов<Ленін теоретично стверджував таке право нації.) Потрібно взяти до уваги ще один аспект: затягування Північнокав< казької війни посилює зону конфліктності Росії з Інгушетією та Дагеста< ном, що негативно відбивається на її економіці. Російський уряд фактично не займається розвитком сільського господарства, припинились економіч< ні реформи. Стає очевидним, що Росія дедалі більше переходить на міліта< ристські рейки розвитку. Цей фактор, безумовно, відіб’ється на характері українсько<російських відносин. Варто зауважити, що для російської громади як імперської сублімації характерна некрофільно<сакральна ментальність. Класичним прикладом цього є розташування величезного цвинтаря у центрі Москви, на Червоній площі, де поховані найвідоміші вбивці новітньої історії. Найбільшого тирана поховано в мавзолеї, з трибуни якого керівники Росії вітають демонстрації і військові паради. Держава, побудована на некрофільно< сакральній ментальності в поєднанні з мілітаристським аспектом та общинною свідомістю, є небезпечною для будь<якої країни світу. Другий імовірний варіант розвитку Росії – це її розпад на невеликі країни – сателіти і домініони, з яких сьогодні фактично складається росій< ський простір. Між цими національними державами та московсько<санкт< петербурзьким центром<метрополією точиться запекла боротьба. Необхідно зауважити, що в Державній Думі Росії сьогодні перева< жають проімперські сили, які наполягають на першому варіанті розвитку країни – відновленні Росії як великої імперської держави з месіанськими настроями. Це, своєю чергою, призведе до посилення територіальних претензій РФ до України, яких ніколи не приховували представники російської владної еліти (Ю. Лужков, Є. Примаков, комуністичні лідери тощо). Їхня мета – приєднати частину України (або навіть всю Україну) до єдиного панслов’янського союзу чи конгломерації. Аналізуючи геополітичну реальність на схід від України, потрібно говорити і про Білорусь, президент якої А. Лукашенко підтримує зазначе< ні вище ідеї. Нині в Білорусі реально проглядаються ознаки диктатор< 25
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 26
Розділ 1
ського режиму, потураються права та свободи громадян, що дестабілізує відносини з сусідніми державами. Білоруський парламент свідомо затягує ратифікацію Договору про державний кордон між Білоруссю та Україною. Об’єднання Росії і Білорусі в єдину сублімацію призведе до нарощення на їх теренах потенціалу тоталітаризму. Окреслене геополітичне та геоекономічне середовище, яке оточує Україну на сході, потребує від неї вироблення адекватної, вивіреної зовнішньополітичної стратегії, а також здійснення радикальних економіч< них трансформацій, аби не зазнати відчутних негативних впливів. Сьогодні цілковито вичерпала себе так звана концепція рівно(різно)< векторності зовнішньої політики України, що не суголосна корінним інте< ресам українського народу. Дотримуватися одночасно різних векторів розвитку неможливо, бо вони мають абсолютно різну природу та інстру< менти: на заході від нашої держави формується єдина Європа, серцем якої будуть НАТО і ЄС, а на сході – сублімація з нестабільною системою управління та агресивно вибуховим потенціалом. Україна мусить врахову< вати ці імперативи, щоб правильно визначити власне місце в геополітичній системі координат і не перетворитися на «сіру зону», крізь яку пере< кочуватимуться хвилі катаклізмів, що поширюватимуться на євразій< ському просторі. Як же має діяти Україна за нових геополітичних і геоекономічних реалій? По4перше, необхідно розвінчати такий псевдонауковий термін, як «позаблоковість». Це штучна категорія, відсутня в міжнародному праві, але на її повсякчас посилаються наші доморослі прокомуністичні правознавці та деякі міжнародники, обстоюючи доцільність такого статусу для України. По4друге, наша країна має прискорити свою ходу шляхом євро< атлантичної інтеграції. При цьому ми мусимо розглядати НАТО як між< народну політично<військову організацію, для вступу до якої Україна як європейська держава не має жодних правових обмежень. Прикладом для нас тут може бути Польща, якій знадобилося лишень вісім років, щоб набути членства в Північноатлантичному альянсі. Приблизно такий термін потрібно визначити і для України. Але вже сьогодні слід здійснювати підготовчу роботу та подати заявку на вступ до НАТО. Одночасно Україна повинна формувати механізми, які дадуть їй змогу згодом інтегруватися в ЄС та інші європейські структури. Насамперед необхідно виконати умови для набуття асоційованого членства в Євросоюзі. Чехія, Угорщина, Польща одержали цей статус одразу ж після звільнення від комуно<соціалістичної, радянської залежності. 26
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 27
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
По4третє, спираючись на досвід країн ЦСЄ, першочерговим завданням України має стати декомунізація суспільства і влади, зокрема Верховної Ради, як це зробили всі європейські посткомуністичні країни й держави Балтії. Діяльність Комуністичної партії та інших прокомуні< стичних організацій, які гальмують радикальні соціальні, економічні й політичні реформи, становить загрозу національним інтересам України. Якщо не буде вилучено комуністичний елемент з політичного простору нашої країни, ми не зможемо реалізувати її європейську політику. По4четверте, пріоритетним напрямом зовнішньої політики України мають стати відносини з Польщею. 1. Необхідно збільшити зовнішньоторговельний оборот між Польщею і Україною. Для цього слід створити польським підприємцям режим найбільшого сприяння для роботи на українському ринку, організувати якнайбільше спільних польсько<українських та українсько<польських підприємств. Завдяки об’єднанню економічних зусиль двох країн ми зможемо випускати конкурентоспроможну продукцію, орієнтовану на інші ринки збуту в Європі та світі. Головна перешкода на цьому шляху – чинна податкова система в Україні, митні, ліцензійні, квотні та інші дозвільно<контрольні системи. 2. Потрібно розширити сферу фінансових відносин між Польщею і Україною. Спільне котирування злотого та гривні сприятиме підвищенню ефективності товарно<економічних зв’язків між нашими державами. Це варто робити через українсько<польські фінансові структури, зокрема банки, системи інвестиційного кредитування, що значно підвищить результативність спільних проектів. 3. Слід активізувати прикордонну торгівлю шляхом формування спільних прикордонних економічних зон, консигнаційних складів, переробних підприємств, численних українсько<польських агенцій співробітництва і розвитку. 4. Варто скористатися польським досвідом проведення адміністратив< ної реформи, з яким потрібно ознайомити якомога більше українських працівників середньої ланки управління та органів місцевого самовряду< вання. Це допоможе сформувати реально діючі механізми співпраці на рівні муніципальних органів влади, посилити бізнесові зв’язки між польськими та українськими підприємцями. 5. Україні та Польщі необхідно об’єднати зусилля для створення єдиної транспортної інфраструктури, наприклад розробити механізми реалізації проектів із будівництва європейських транспортних коридорів, зокрема автомагістралі А<4 (Берлін – Вроцлав – Краків – Київ) у рамках третього 27
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 28
Розділ 1
транспортного коридору. Це дасть змогу значно прискорити товаропотоки між Польщею та Україною, наповнити реальним змістом стратегічне партнерство обох країн. Така транспортна система може активізувати економічні реформи в Україні, створити додаткові сприятливі умови для розвитку підприємництва, туристично<готельного бізнесу тощо. На часі формування консорціуму для побудови третього транспортного коридору в Україні й Польщі, куди ввійдуть українські, польські, німецькі банки, комерційні, інвестиційні та страхові компанії. Відтак значно потужнішим може стати спільний бізнес у геополітичному трикутнику Україна – Польща – Німеччина. 6. Настав час створювати спільні прикордонні пункти, митниці, зону торгівлі на польсько<українському кордоні. Зрозуміло, що поодинці країнам не вирішити це питання. Велику роль тут зможе відіграти як Європейський Союз у цілому, так і його провідні члени, зокрема Німеччина та Франція. Упевнений, що сьогодні німецький чи французький капітал у змозі результативно працювати на теренах України, наприклад, долучившись до проекту побудови третього транспортного коридору. Зважаючи на те, що в районі міста Жмеринки (Вінницька обл.) третій транспортний коридор перетинається з дев’ятим (у напрямку Одеси), розвиток цієї транспортної ділянки може бути надзвичайно вигідним для Німеччини, Франції і Польщі. У результаті посилиться Балто<Чорноморська транспортна система, сфор< мується новий напрямок транспортних потоків, що оминатимуть Росію. Цьому сприятиме й задіяння паромної залізничної переправи Одеса – Поті (Грузія), що дає змогу виходити на Грузію, Азербайджан і країни Азійського континенту. На порядок денний поставлено і проблему подолання бюрократичних перепон на українській митниці при проходженні вантажів через українсько<польський кордон. Наприклад, на Волині досі нічого не зроблено, щоб прискорити перетинання українсько<польського кордону камьйонами (великовантажними машинами), хоч уряд Нідерландів виділив кошти для встановлення сканера. Є проблеми і з залізничним кордоном: переведення потягів із ширшої колії на вужчу відбирає багато часу та коштів. Одним із варіантів виходу із ситуації, що склалася, є побудова європейської колії до Львова. Місто стане потужним транзитним транспортним терміналом, через який проходитиме значна частина вантажо< та пасажиропотоків. Після здійснення відповідних прикор< донних і митних процедур тут зможуть формуватися потяги прямого сполучення (власні або взяті в лізинг) із Польщею, Німеччиною, Францією. Створення такого транспортного терміналу сприятиме розвиткові 28
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 29
Нові виклики світовій безпеці: роль НАТО та його партнерів
міжнародних зв’язків України, а також економіки власне Львова та Львівського регіону. За таких умов Львівський аеропорт із загально< українського перетвориться на сучасний міжнародний, що покращить авіаційне сполучення між Польщею і Україною. Потрібно зауважити, що багато мешканців Вроцлава та Кракова – українці за походженням, тому створення прямих авіарейсів Київ – Вроцлав та Київ – Краків матиме як соціально<економічне, так і культурне значення. Доцільно було б також розглянути можливість відкриття авіаційного рейсу Київ – Вроцлав – Лейпциг для посилення потенціалу «трикутника» Україна – Польща – Німеччина. Отже, доходимо висновку: розвиток українсько<польських економіч< них відносин – пріоритетний для України і відповідає її стратегічним інтересам. Якщо на захід від нас буде сформована єдина Європа, найвірогіднішим партнером, що допоможе реалізувати наш європейський потенціал, буде Польща, яка вже подолала хвороби, притаманні країнам, що розвивалися за моделлю державного соціалізму. По4п’яте, Україна, що починає розбудовуватися як європейська держава, має посилити свої кордони з Білоруссю і Росією, аби запобігти потокам наркотиків, нелегальних мігрантів, зброї та злочинних угруповань, що просочуються від наших північно<східних сусідів. У цьому питанні Україна розраховує на підтримку й розуміння з боку Євро< пейського Союзу, зокрема Німеччини і Франції. Польща як ключова країна Вишеградської четвірки також може підтримати Україну в створенні сучасного, сильного кордону з Росією та Білоруссю, оскільки це відповідає її інтересам. Якщо ми остаточно визначилися, що Україна прямує до НАТО і ЄС та орієнтована на формування союзних відносин із Польщею та іншими центральноєвропейськими державами, тоді нам конче необхідно ввести візовий режим на кордоні з Росією та Білоруссю. Це зміцнить наш східний кордон і створить передумови для просування України до європейської спільноти. По4шосте, потребує впровадження проект створення Балто<Чорно< морського енергетичного коридору. У районі Чорного моря після введення нафтогону Баку – Супса, річна потужність якого становить 5 млн. т (і може бути збільшена до 10 млн. т), швидко формується ринок нафти. Цілком оче< видно, що будівництво нафтогону через Туреччину з виходом у порт Джей< хан надто дорого коштуватиме (через складність рельєфу місцевості на знач< ному відтинку шляху), тому більш привабливим є діючий нафтогін Баку – Супса, через який постачається нафта для українсько<польського регіону. Крім того, в разі зрушення з мертвої точки проекту нафтогону реверсного 29
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 30
Розділ 1
типу Одеса – Броди – Адамова Застава – Плоцьк відкриється ще один канал постачання нафти на територію Польщі та України – через Балтійське море. Це завдання також є актуальним, оскільки ситуація з традиційними каналами постачання нафти і газу, зокрема російськими, дедалі ускладнюється. До речі, варто було б подумати і про можливі механізми постачання норвезького газу в Україну через Німеччину та Польщу. Отже, нові виклики, які зумовлені тенденціями розвитку економічної й політичної площин сучасного геопростору, спонукають Україну до більш однозначного вибору напряму зовнішньої політики. Проведений нами аналіз свідчить про те, що східний вектор розвитку геопростору найменш перспективний для нашої держави, оскільки містить виклики і осторогу щодо її національної безпеки. Водночас прозахідна спрямованість україн< ської зовнішньої політики зумовить якнайшвидшу появу ознак стабіліза< ції, росту і життєстійкості національної спільноти та економіки. Відтак Україна, перетворившись на реальну європейську державу, може стати потужним бастіоном<форпостом європейсько<атлантичної цивілізації, який протистоятиме процесам ентропії і хаосу, що загрожують їй (і регіону загалом) зі сходу. Нарешті, буде розірвано ланцюг прірви й відторгнення між Україною та Європою, і наша держава стане повноцінною складовою європейської спільноти. Лютий 2000 року
30
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
2
17.07.2007
11:21
Page 31
ШЛЯХ ДО СИСТЕМИ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ НАТО: ДОСВІД КРАЇНЧЛЕНІВ
НОРВЕГИЯ – ВЕСОМЫЙ ЭЛЕМЕНТ СИСТЕМЫ ЕВРОАТЛАНТИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ Олав Берстад (Норвегия) В апреле 1949 года был подписан Вашингтонский договор, который положил начало созданию системы коллективной безопасности на основе партнерства 12 стран, среди которых была и Норвегия. Таким образом, мы стояли у истоков создания Североатлантического альянса. От такого членства Норвегия имела большую выгоду в плане безопасности во время «холодной войны». Наша страна принимала активное участие в развитии НАТО, евроатлантической интеграции и сегодня она выступает на международной арене главным образом как «донор безопасности», а не как ее «получатель». Опыт Норвегии показывает, каким образом маленькая страна может работать и получать выгоду от широкого сотрудничества в сфере безопасности, основанного на консенсусе и честных отношениях между его участниками. Важно понять, почему же норвежцы в 1949 году решили при< соединиться к Североатлантическому альянсу. Это исторический вопрос, уходящий корнями в события Второй мировой войны. Немецкая атака на Норвегию в апреле 1940 года была неожиданной, внезапной и поразила нашу политическую элиту. И, конечно, мы не хотели, чтобы это повторилось, надеясь, что такое явление, как война, покинуло Европу навсегда. Сражения в Норвегии продолжались с апреля по июнь 1940 года, и несмотря на помощь Великобритании, Франции и Польши, норвежское организованное военное сопротивление Германии потерпело полный крах, и борьба против фашизма должна была продолжаться в других формах – в Норвегии и за границей. 31
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 32
Розділ 2
Норвежское правительство и Король переместились в Лондон, приняв политическое решение продолжать сопротивление за рубежами страны. В Англии были созданы новая норвежская армия, флот, авиация. Для этого использовались финансовые возможности, которая имела Норвегия благодаря предоставлению транспортных услуг. Наш флот всегда был международным, поэтому более тысячи норвежских судов располагались в Мировом океане и занимались перевозками. Норвежский торговый флот играл важную роль в транспортировке военных грузов из Америки в Европу и Советский Союз. Судовладельцы для этого создали единую компанию (Nortraship), которая находилась под государственным управ< лением. Организация мощной системы транспортировки в военных целях позволила Норвегии значительно усилить свои международные позиции. На территории нашей страны действовало эффективное движение сопротивления, которое получало секретную помощь от Великобритании и США. Норвегия вышла из Второй мировой войны, имея в качестве союзников в первую очередь англичан и американцев, с которыми у нас установились очень тесные контакты. Поэтому было естественным продолжать этот курс. К тому же в конце 40<х годов расклад сил в Европе серьезно изменился. Норвежские политики прекрасно понимали, что без сотрудничества с союзниками ситуация в стране могла развиваться совсем в другом русле. Когда образовалась Организация Объединенных Наций, мы увидели, что это более эффективная система, чем Лига Наций. К тому же, опыт войны показал, что Норвегия благодаря своему географическому положе< нию находится в центре внимания «сильных» стран, таких как Германия в 1940 году, в связи с контролем над Северной Атлантикой. Это ощущение геостратегической уязвимости накладывалось на послевоенные события в Прибалтике, Чехословакии, Польше, которые демонстрировали усиле< ние контроля со стороны Советского Союза над независимыми странами – процесс, которому ООН не мог воспрепятствовать. Уже в 1939 году у норвежцев вызвало шок нападение СССР на Финляндию. Поэтому было логичным стремление объединиться с другими страна< ми, чтобы более эффективно обеспечить национальную безопасность государства. Предлагалось создать Североевропейский оборонный альянс нордических стран. Но это не тот масштаб, чтобы гарантировать безопас< ность. В этой связи в Рабочей партии Норвегии, партии власти, проходили непростые переговоры. Но в результате в Стортинге (парламенте) было принято решение о вхождении в Североатлантический альянс и укреплении отношений с западными державами. 32
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 33
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
На части территории Норвегии с осени 1944 года находились советские войска, которых наше население приветствовало. Великая победа Совет< ского Союза была воспринята с большим энтузиазмом. Поэтому норвежцы питали довольно теплые чувства к советскому народу. Возможно, это стало причиной того, что на послевоенных выборах в парламент Норвегии коммунисты набрали почти 13% голосов. Они выступали против НАТО. Однако после событий в Чехословакии в 1948 г. норвежские граждане стали в меньшей степени поддерживать коммунистов. Поэтому в 1949–1950 гг. они стали играть маргинальную роль в нашем внутриполитическом пространстве. Поскольку норвежские города и промышленность были разрушены, в 1947 году мы приняли экономический «План Маршалла». На душу насе< ления Норвегия получила от США помощи больше, чем все остальные страны. Контакты с американцами в области экономической политики и развития стали очень полезными для нас. Это было естественное продол< жение прекрасного сотрудничества, которое существовало во время войны. Поэтому совершенно естественно, что Норвегия была подключена к переговорному процессу относительно организации тесного североатлан< тического, трансатлантического взаимодействия в области безопасности. Часто задают вопрос: удалось бы Норвегии обеспечить безопасность своей страны, если бы она выбрала политику нейтралитета? Следует заметить, что в нашей стране после войны действительно довольно сильны были тенденции нейтралитета, но очень скоро стало понятно, что только продолжительное тесное сотрудничество в рамках военного альянса может гарантировать безопасность Норвегии. Это было отходом от политики нейтралитета, которая существовала в Норвегии с 1814 года. Начиная с 1948–1949 годов, норвежцев серьезно беспокоила опасность внезапного наступления на страну, как это было в 1940 г. Мы видели, что Советский Союз придерживается экспансионистской политики, которая может обернуться угрозой или политическим давлением для Норвегии. Членство в НАТО дало нам возможность противостоять этому процессу. Ведущие европейские государства отдали предпочтение не западно< европейской модели безопасности (например, Западному Союзу), а евро< атлантическому военно<политическому альянсу. Это был естественный результат анализа реальной расстановки сил в Европе и мире. Угроза, которая исходила в 40–50<е годы от сталинского режима, представлялась очень реальной. В немецких лагерях, находившихся в Норвегии, находилось много тысяч советских военнопленных, о которых мы практически ничего не слышали после их возвращения в Советский Союз. 33
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 34
Розділ 2
Образ СССР был настолько негативным в представлении Западной Европы, что она решила объединить свои усилия с наиболее мощным государством – США. Членство Норвегии в НАТО способствовало становлению эффектив< ной системы ее национальной безопасности. Ведь численность населения у нас хоть и небольшая, но военные нужды для обеспечения безопасности страны достаточно велики. Поэтому Норвегии оказывалась поддержка – как политическая, так и физическая – со стороны НАТО. Были направлены значительные ассигнования из общего инфраструктурного Фонда, созданного странами Альянса, для закупки военной техники, создания военной инфраструктуры, строительства аэродромов, укреп< ления портов и т.д. Военные силы Норвегии сосредотачивались в основном в северной Норвегии, где во время «холодной войны» размещалось большинство наших войск. Поскольку Советский Союз был непредсказуемым и мог некорректно отреагировать на наши действия, Норвегия создала полосу шириной несколько сот километров, где вообще не располагалось крупных инсталляций. Мы также не размещали никаких иностранных военных баз на своей территории. Наша основная линия обороны находилась в север< ной Норвегии. Мы приложили значительные усилия для снижения напряжения в этом регионе, чтобы у Советского Союза не возникло повода для агрессии или непонимания каких<либо наших действий. Норвегия хотела продемонстрировать, что ее членство в НАТО было продиктовано действительно оборонными причинами и не связано с подготовкой каких< либо атак на Советский Союз, как утверждала советская пропаганда. Норвегия стала членом НАТО, но не вошла в Европейский Союз, когда возникла такая возможность несколько декад спустя. Норвежцы считают, что это разные вещи. У нас были уже глубокие демократические традиции, когда мы присоединились к Североатлантическому альянсу, и наше членство рассматривалось как необходимый инструмент для защиты свободы и демократии. Вместе с тем Норвегия фактически полностью интегрирована в ЕС через соглашение о создании европейской экономической зоны (EEA). Норвегия – член внутреннего европейского рынка. Кроме того, мы тесно сотрудничаем с Евросоюзом во внешней и оборонной политике, визовой, культурной, научной и других областях. Практически не остается таких сфер, где бы мы не были партнерами, – за исключением членства и права голосования. Но большинство норвежцев считает, что Норвегии не обязательно вступать в ЕС. 34
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 35
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
Существует ли непосредственная связь между вхождением в Альянс и развитием экономики? И да, и нет. Как отдельный аспект, членство в НАТО не имеет ничего общего с экономикой. Но тесное сотрудничество с наиболее влиятельными и успешными странами помогает во многих вопросах. И для Норвегии большим преимуществом было то, что мы с самого начала участвовали в ГАТТ, МВФ, ОЭСР, ЕАСТ и могли влиять на определение международных правил и процедур экономического взаимодействия. Норвегия, хоть и не стала членом ЕС, но не пошла путем изоляциониз< ма, опоры на собственные силы, а наоборот, стремилась участвовать во всех глобальных экономических проектах, отстаивая свое видение их формирования. Все эти факторы уже в 60<е годы обеспечили существенный рост норвежской экономики, который продолжается до сегодняшнего дня. Некоторые новые страны, стремящиеся в НАТО, опасаются того, что членство в Альянсе будет сопровождаться определенным «диктатом» относительно построения политической структуры общества и т.д. Мы никогда не сталкивались с такого типа внешним давлением. Развитие открытого и хорошо функционирующего гражданского общества началось в Норвегии уже в середине XIX столетия. Гражданское общество сыграло большую роль в построении норвежского государства и разрыве союза со Швецией в 1905 году. Общественные организации функционировали даже во время Второй мировой войны, главным образом – подпольно. Поэтому в послевоенный период было легко восстановить их деятельность. Процесс вступления Норвегии в НАТО показал, что демократические принципы у нас работают довольно четко. Тот факт, что Норвегия находилась в относительной безопасности, позволило нам свободно осуществлять внутренние политические процессы – различные реформы, трансформации. В принципе, не было закрыто ни одной темы для дискуссии и обсуждения. В конце ХХ века произошло изменение геополитической ситуации, возникли новые вызовы международной безопасности, что поставило на повестку дня вопрос о дальнейшей концепции существования НАТО. Выдвигалось предложение о расторжении Североатлантического догово< ра, т. к. главная его задача – защита от советской экспансии – была решена. Но этого не произошло, поскольку трансатлантическое сотрудни< чество – мощная движущая сила и сама по себе является важной платформой для сотрудничества между Европой и Северной Америкой. НАТО показало, что когда мы вместе – мы сильнее. Альянс объединяет 26 развитых стран, которые имеют мощные экономики и где в общей 35
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 36
Розділ 2
сложности проживает около 850 млн. человек. Это не клуб богатых против бедных, а стремление обеспечить безопасность своим членам, в том числе при взаимодействии с органами ООН, ОБСЕ, ЕС. Руководители стран – членов НАТО собираются за одним столом для того, чтобы, используя инструмент военно<политических консультаций и принятия решений на основе консенсуса, сохранить безопасность и ста< бильность. Это было не всегда просто, но такая система работала, и причем в интересах людей не только на евроатлантическом, а и на всем мировом пространстве, которые хотели жить в мире. Координация партнерства в политическом комитете НАТО очень полезна, особенно для малых стран. Сейчас, как и ранее, членство в НАТО является краеугольным камнем норвежской политики безопасности в нашем регионе, особенно на севере. Эта организация до сих пор имеет сильные позиции и возможности в деле адекватного противостояния новым вызовам. Но одновременно Альянс сам бросает новые вызовы и ставит новые задачи. Сегодня он имеет более 50<тысячную численность войск, которые принимают участие в миротвор< ческих операциях на трех континентах. Таким образом, НАТО является более чем коллективной оборонной организацией – это основной игрок, который прилагает значительные усилия в обеспечении мировой безопасности. Североатлантический альянс не исчерпал себя как организация – он адаптируется к новому измерению современного мира. Сегодня налицо серьезные вызовы безопасности вне нашего региона (например, Балканы, Афганистан и др.), на которые мы вынуждены реагировать. НАТО является важным сторонником ООН. Норвегия считает такой подход правильным. Поддерживая действия ООН в Косово и Афганистане, ЕС – в Боснии и Герцеговине, Африканского Союза – в Дарфуре, Альянс помогает устанавливать мир и демократию в некоторых самых неспокойных районах мира. Это также влияет на нашу безопасность. Без участия НАТО на Балканах на протяжении последних десяти лет было бы трудно достичь прогресса, который сейчас мы можем наблюдать в данном регионе. Если раньше существовало противостояние НАТО – СССР, то сегодня Альянс уже имеет партнеров за рамками трансатлантического и евроазиатского пространства. Для нас было очень важно создать тесное сотрудничество и со странами бывшего Советского Союза, особенно с Россией. И во многом это удалось. В настоящее время и Россия, и Украина являются стратегическими партнерами НАТО. Это сотрудничество должно быть тесным и обширным. Расширение Альянса не может вести к созданию новых барьеров. Мы всегда выступаем за такое расширение НАТО, которое предусматривает 36
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 37
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
процесс сближения. Хочется, чтобы все поняли, что расширенный формат Альянса будет способствовать укреплению стабильности в Центральной Европе и безопасности в мире в целом, в том числе и для России. Расширение НАТО – это не ответ на все возможные вопросы. Но однозначно можно утверждать, что включение в Альянс новых членов позволило значительно увеличить зону безопасности и усилить единство Европы. Если Украинское правительство подаст заявку на присоединение к Membership Action Plane (МАР), то страны – члены НАТО готовы предоставить Украине такую возможность. Однако следует понимать, что МАР – это не автоматический путь в Альянс. Многое требуется и от Украины. Прежде всего, речь идет о глубоком реформировании вашей страны. Через подобные трансформации прошли все новые члены НАТО. И в результате был достигнут положительный результат – созданы основы для стабильного и безопасного развития Европы. Норвегия и Украина сотрудничают в военной сфере, причем как на двусторонней основе, так и в рамках натовских программ. Кроме того, развивается сотрудничество стран Северной Европы и Балтики с Украиной. Проводятся консультации, обмен опытом, подготовка офицеров, вышедших в запас. Ведь адаптация к стандартам НАТО предполагает введение новых процедур, парламентского или политического контроля над вооруженными силами, создания иного типа отношений между обществом и армией. Наше взаимодействие осуществляется с пользой для Украины. Ваша страна – крупный и важный партнер НАТО. Но инициатива о вступлении в Альянс должна исходить от Украины. Мы думаем, что рано или поздно этот вопрос решится положительно. 31 мая 2007 года
НАСТАВ ЧАС ЗАБУТИ ПРО СТАРУ СИСТЕМУ АЛЬЯНСУ Гуннар Гуннарссон (Ісландія) На початку свого функціонування НАТО нараховувало 12 членів, а сьогодні ця цифра сягнула вже 26. У Європі є ще кілька країн, що стукають у наші відкриті двері та висловлюють намір увійти в Альянс. І це логічно, якщо держави не сприймають НАТО як агресивний блок і прагнуть завдяки членству вирішити питання своєї зовнішньої безпеки. 37
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 38
Розділ 2
На мій погляд, несприятливе ставлення до НАТО склалося у деяких груп населення ще в період «холодної війни». Але настав час забути про стару систему Альянсу і взяти до уваги такі моменти. Перший: основним завданням НАТО, навіть на першому етапі його існування, було не розв’язання воєнних дій, а міжблокове протистояння. Другий: Альянс не має власних збройних сил – елементами його військової структури є національні збройні сили, а завданням – об’єднати та координувати їх дії у випадку війни. Третій: тепер у нас нова роль, і ми кардинально змінюємося. НАТО сьогодні – це великий та потужний фундамент для співробітництва в ас< пектах захисту і безпеки. Нині Північноатлантичний альянс об’єднує 26 вільних та демокра< тичних націй, і кожне його рішення приймається консенсусом, якому передують тривалі дискусії. Представляючи Ісландію в НАТО, я впев< нився, що будь<який інший механізм прийняття рішень в Альянсі, окрім консенсусного, цілком виключений. Щодо взаємодії в тріаді Україна – НАТО – Росія хочу сказати наступне. Ми розуміємо важливість російсько<українських відносин, адже ці дві держави сторіччями існували в тісному взаємозв’язку. Однак варто прояснити і такий момент: Альянс не буде суперничати з Росією за Україну, тому що зацікавлений в обох країнах, що, своєю чергою, розвивають різнопланове співробітництво з НАТО як опорним пунктом з питань безпеки в Європі. І ми вже багато років відкриті для країн цього регіону, що хочуть і можуть досягти критеріїв, визначених НАТО. 20 жовтня 2005 року
ПОЛЬЩА ПЕРЕД ВИБОРОМ ВЕКТОРА ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НА ЗЛАМІ 80–90х РОКІВ Єжи Козакевич (Польща) Розвал комуністичної системи, який відбувся у другій половині 80<х років, призвів до того, що вибір концепції та політики національної безпеки став для польської політичної еліти одним із найбільш нагальних завдань. Безпека держави після 1989 р. перестала бути теоретичною проблемою і великою мірою набула практичного значення, пов’язаного з фунда< ментальною зміною геополітичного становища в Центральній та Східній Європі. Формальні гарантії безпеки Польщі, які існували раніше, були 38
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 39
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
прямим наслідком ялтинського устрою в Європі та участі ПНР у Вар< шавському договорі – організації періоду «холодної війни», яка цілковито підпорядковувалася СРСР та здійснювала його геостратегічні цілі. Зміни системи, які розпочалися в Польщі в 1989 році, у галузі політики національної безпеки вели до повної відмови від радянських гарантій як небажаних і ненадійних. Метою подібних змін та їх умовою було також якнайшвидше і остаточне припинення системних політичних та ідеоло< гічних зв’язків із СРСР, який до того часу відігравав роль метрополії< союзника. Ліквідація двополюсного розкладу сил у Європі та світі часів «холодної війни» означала також кінець існуючих коаліцій, що потребувало розробки абсолютно нових концепцій колективної безпеки і в глобальному, і в регіо< нальному масштабах. Для Польщі (як і для інших держав Центральної та Східної Європи) вибір напряму політики національної безпеки – а точніше, західного чи східного її вектора – було особливо важливим зав< данням. Польські владні еліти мусили розробити концепцію національної безпеки відповідно до нової геополітичної ситуації і водночас базувати її на фундаменті зміненої – якщо не цілком нової – концепції національних інтересів. Процес побудови польської доктрини національної безпеки був започаткований ще 1987 року, але досягненню кінцевої мети передувала секвенція послідовних політичних виборів, які здійснювалися польською владою, починаючи від 1989 р. Потрібно підкреслити той важливий факт, що можливість суверенного вибору власного майбутнього і напряму політичного та економічного розвитку держави Польща тоді здобула вперше після 1939 р. Без сумніву, одним із головних етапів цього процесу було здійснення відповідної оптації польської політики національної безпеки, переконання у її слушності та об’єднання навколо неї політичного класу, забезпечення широкої підтримки з боку громадськості. Щоправда, у другій половині 80< х років у польському суспільстві існувало ґрунтовне усвідомлення того, що вибір східного вектора (прорадянського чи проросійського) є неможливим. Проте не було й повної єдності щодо вибору західного, євроатлантичного напряму політики національної безпеки. Понад те, деякі політичні кола та угруповання пропонували інші можливості розбудови Польщею своєї політики безпеки після 1989 р. Справді, на зламі 80<х і 90<х років проблема створення нової системи колективної безпеки була все ще далекою від вирішення. Сфера та можливості вибору вектору національної політики безпеки, зокрема для 39
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 40
Розділ 2
центральноєвропейських держав, після розпаду радянської системи були досить обмеженими й меншою чи більшою мірою теоретичними. Прогресуюча дезінтеграція Радянського Союзу та ліквідація біполярної системи США – СРСР часів «холодної війни» створювали кілька можли< востей і перспектив політики світової безпеки. Однією з таких можливостей було відтворення двополюсної системи, у якій місце, що досі відводилося СРСР (як геостратегічного партнера Сполучених Штатів Америки), зайняла б Росія або – що здавалося навіть більш імовірним та логічно обґрунтованим – Китай. Проте в новій політичній ситуації на зламі 80–90<х років процес і спосіб визначення протилежного полюсу повинен був базуватися на таких об’єктивних чинниках, як, наприклад, мілітарний і людський потенціал, рівень економічного розвитку, але водночас враховувати геостратегічні пріори< тети США. Іншими словами, біполярна структура могла бути відтворена лише за умови виконання основної на той час умови, а саме – погодження і взаємодія зі Сполученими Штатами, безсумнівним переможцем «холодної війни». Двополюсність мала б відповідати політичним цілям США. Такий варіант нового геополітичного ладу, очевидно, позбавив би держави Центральної та Східної Європи можливості суверенного вибору і – у випадку відродження Росії як супердержави – відкинув їх знову у сферу впливів російського полюсу. Другий імовірний варіант багатополюсної моделі – триполюсна систе< ма, яка у той період вважалася найбільш реальним сценарієм. Точками опори нового геополітичного трикутника були б: американський полюс (США), європейський полюс (держави Євросоюзу плюс Росія) і східно< азіатський полюс (Китай). Альтернативний сценарій передбачав певну модифікацію, внаслідок якої розклад полюсів виглядав би дещо інакше: євроатлантичний полюс (США плюс держави Євросоюзу), євразійський полюс (Росія) та азіатський полюс (Китай). Основою і обґрунтуванням такої системи мав бути стан взаємного конфлікту поміж трьома полюсами та поодинокі й нетривалі коаліції між ними. Втілення такого геополі< тичного сценарію змусило б центральноєвропейські країни повернутися до сателітної системи навколо євразійського полюсу. Проте не варто очікувати, що в ситуації міжнародного конфлікту відроджена російська супердержава відмовилася б від своєї центральноєвропейської сфери впливів на користь євроатлантичної системи. Певним шансом для держав регіону Центральної та Східної Європи міг бути варіант європейської системи, до складу якої входила б і нова Росія. Умовами реалізації такого сценарію мали стати відмова РФ від 40
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 41
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
неоімперської політики та впровадження швидкими темпами демократії. Сьогодні ми знаємо, що спроба «лібералізації» і демократизації Росії у першій половині 90<х років виявилася невдалою, натомість відбулося повернення до традиційних форм російської політики. Третьою можливою системою в період після «холодної війни» була однополюсна (уніполярна) модель, створена як Pax Americana навколо Сполучених Штатів. Вона, зрештою, оцінювалася як найбільш логічна й тривала, оскільки ця супердержава мала всі необхідні системні риси для стабілізації та інтеграції: • глобальна сфера мілітарної моці; • глобальна економічна вага; • глобальний ідеологічний вплив. У такій моделі Польща, як і інші центральноєвропейські країни, була б включена до глобальної системи колективної безпеки, відповідно отримавши необхідні гарантії національної безпеки. Загрозливою альтернативою для всіх вищезгаданих сценаріїв могло стати утворення політичного хаосу, за якого була б упроваджена – принаймні на якийсь період, що його складно передбачити – безполюсна модель. Вірогідність її реалізації можлива в разі відмови США від ролі лідера світової політики, а також посилення конфліктів поміж регіональними наддержавами. Усталення системи хаосу (у сенсі поняття безладу, яке застосовує Збіґнєв Бжезинський) призвело б щонайменше до двох фатальних наслідків у глобальних міжнародних відносинах – їх тривалої деструкції та неможливості розробки спільної політики колективної безпеки. Проте саме такий сценарій був найбільш бажаною перспективою для політичної еліти колишньої супердержави – Росії, оскільки він, по<перше, поставив би під сумнів результати «холодної війни», не вказуючи ані на переможця, ані на переможеного, та, по< друге, дав би РФ час, необхідний для відбудови політичного, військового та економічного потенціалів супердержави. Потрібно згадати про політичний камуфляж, яким у той період охоче користувалася Росія, намагаючись містифікувати безполюсну модель міжнародних відносин, представляючи її як перспективну. Структурним центром такої містифікації мала бути KBSE (OBSE), навколо якої б формувалася «незалежна від супердержав» європейська система колективної безпеки. У випадку Польщі вибір вектору політики національної безпеки на зламі 80<х і 90<х років теоретично охоплював кілька варіативних можливостей: 41
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 42
Розділ 2
• Регіональна система колективної безпеки: (а) центрально< і східноєвропейських країн разом із Росією; (б) центрально< і східноєвропейських країн без Росії; • Самодостатність Польщі щодо забезпечення власної безпеки: (а) збройна нейтральність; (б) приєднання в майбутньому до якоїсь із систем колективної безпеки; • Відновлення зв’язків із Росією та отримання від неї гарантій безпеки, обумовлених у ході окремих переговорів; • Вступ до НАTO (тобто до євроатлантичної системи колективної безпеки) як тверда військова і політична гарантія національної безпеки; • Вступ до Євросоюзу як м’яка політична та економічна гарантія національної безпеки; • Вступ до НАTO та Євросоюзу як дефінітивна гарантія національної безпеки. Регіональні союзи як спосіб реалізації політики національної безпеки у Польщі в той період не розглядалися як раціональні чи результативні. На думку польської політичної еліти, ідеї створення часткових, ізольованих регіональних оборонних структур, розрахованих на реалізацію державами, які до них входили, спільної політики безпеки, були приречені на невдачу. Такі проекти, як, наприклад, «Союз держав Міжмор’я», план Кравчука, план Валенси, «NATO4bis», «санітарні кордони» тощо, мали б упрова< джуватися у вельми неоднорідному середовищі, тобто державами з різним мілітарним потенціалом, нерівномірним економічним розвитком, відмінними відносинами із Заходом. Усе це стосується, зокрема, центрально< та східноєвропейських країн, поміж якими існували хоч і приховані, але історично вкорінені антипатії, конфлікти та претензії. Єдиним інтегрую< чим чинником для подібних регіональних структур могло б бути спільне відчуття загрози безпеці всіх держав такого союзу. Найімовірніше потенційне джерело такої загрози – Росія. Проте чи варто її розглядати як достатній об’єднавчий чинник для регіонального союзу? Тим більше, що важливим пріоритетом США та західноєвропейських країн у розбудові нового політичного ладу в Європі було встановлення добросусідських стосунків між державами Центральної Європи та Росією, а також послідовне застосування політики неконфліктних відносин сусідів із Москвою. Відверта антиросійська спрямованість потенційних централь< ноєвропейських союзів спричинила б глибоке й тривале погіршення відносин центральноєвропейських країн з Росією та Заходом. Можливість такого розгортання подій розглядалася Польщею як фундаментальна, 42
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 43
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
смертельна загроза для національної безпеки. Регіоналізація безпеки полегшила б реалізацію Росією вкрай небажаного й небезпечного для Польщі сценарію, а саме становлення у Центральній Європі «чорної діри» безпеки. Позбавлення Польщі – як найбільшого й найважливішого сегмента Центральноєвропейського регіону – можливості вибору та приведення її до ситуації «ані на Заході, ані на Сході», «ані із Заходом, ані зі Сходом» було очевидним інтересом Москви. Одночасно вона прагнула до якнайдовшого збереження геополітичного хаосу в регіоні. Однак для майбутнього Польщі ситуація перебування «між Німеччиною та Росією» і відсутність можливості вибору євроатлантичного вектора не обіцяла б нічого доброго. Відтворення вектора зв’язків із Росією та спроба побудови концепції польської політики національної безпеки на основі декларованих російських гарантій розглядалися переважною більшістю поляків та їхніх політичних еліт як такі, що вже скомпрометували себе в минулому й абсолютно не прийнятні для реалізації. Союзницькі стосунки Польщі з РФ у системі двосторонніх відносин або ж у рамках регіонального союзу з російською домінантою і російськими гарантіями здавалися полякам неможливими, зокрема, з огляду на історичний досвід, а також через внутрішньополітичний хаос, що панував у Росії, і непередбачуваність напрямів її політичного та системного розвитку. Важливим знаковим моментом у цьому питанні став спосіб, у який нова Росія вирішила, починаючи від 1992 року, будувати нові взаємовідносини з молодими пострадянськими державами, колишніми радянськими республіками. Шлях системного використання Росією у цій сфері неоколоніальних інструментів економічного тиску, погроз і політичного шантажу виявило її справжні наміри, які від 1993 року набули ознак т.зв. доктрини близького зарубіжжя, названої також «доктриною Козирєва». У такій ситуації набуття Польщею повного членства в Євросоюзі та НАTO було швидко визнане найприроднішим і найлогічнішим шляхом реалізації потреб польської національної безпеки. Варшава чітко усвідо< мила, що центром майбутньої системи колективної безпеки в Європі є Північноатлантичний альянс. Щодо цього питання польська позиція була однозначною й підкреслювала, що: • політична стабільність у Європі найбільшою мірою залежатиме від участі та ролі НАTO в європейських справах; • умовою ефективної стабілізуючої ролі НАTO в Європі буде розширен< ня Альянсу, а також налагодження співпраці з тими європейськими державами, які певний час ще залишатимуться поза межами цієї організації; 43
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 44
Розділ 2
• проектування ефективної політики європейської безпеки повинно розглядати НАTO як точку відліку та базовий чинник; • членство Польщі в НАTO та ЄС не може і не буде шкодити інтересам безпеки та порушувати жодних обґрунтованих інтересів сусідніх держав, які залишаються тимчасово поза Союзом або не прагнуть отримати членство в ньому; • включення Польщі до західних структур безпеки розцінюється польськими політичними елітами не тільки як можливість військової співпраці, а й передусім як надія на політичне співробітництво, що сприяє ствердженню демократичної моделі держави і суспільства. Пріоритети польської політики безпеки були сформульовані вже 1990 року, однак політичні еліти ще довго вели дискусії щодо її векторів. Незважаючи на відсутність серйозних альтернатив євроатлантичному вектору, знадобилося не менше двох років, аби політики та їхні партії змогли чітко визначити свої позиції в питанні національної безпеки. Прийняття відповідних дефінітивних рішень гальмувалося в той час кількома чинниками. Перший і найважливіший серед них – присутність російських військ на польській території та труднощі в переговорному процесі з Москвою щодо прийнятних, корисних для Польщі умов їх виведення. Другий чинник – незадовільна економічна ситуація країни, що мала симптоми економічної кризи. Третій – найменш важливий – розбіжності в оцінках проектів польської політики національної безпеки. Існував також і четвертий чинник, а саме закріплений у свідомості певної частини польського суспільства стереотип негативного сприйняття НАTO. Подібний світогляд у поляків цілеспрямовано формувався комуністичною пропагандою протягом довгих років існування ПНР, що в системі, позбавленій вільних медіа та доступу до інформації, принесло – хоч і частково – очікувані наслідки. Посткомуністичне суспільство не знало Західного світу, який із 1998 р. широко відкрив двері перед поляками. Багато хто просто боявся його цінностей та інституцій. Започаткування польськими владними елітами співпраці із західними структурами безпеки вимагало якнайшвидшої зміни зазначеного стерео< типу. Терапія в цьому питанні застосовувалася проста й ефективна – достатньо було надати суспільству нічим не обмежений доступ до інфор< мації, можливість вільно подорожувати поза межами країни, свободу слова і політичної діяльності. Таким чином, повернення елементарних громадянських свобод, що належать до канону демократії, спонукало до того, що вибір євроатлантичного вектора польської політики безпеки був прийнятий суспільством і дістав відповідну підтримку. 44
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 45
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
Утім, польська влада на зламі вісімдесятих і дев’яностих років мусила брати до уваги й політичні реалії в Центральноєвропейському регіоні, пов’язані насамперед із чинністю – все ще – Варшавського договору. Перший польський некомуністичний прем’єр Тадеуш Мазовецький у своїй урядовій заяві 12 вересня 1989 р. наголосив, що Польща «відкривається на Захід», але водночас нагадав про покладену на неї відповідальність за виконання зобов’язань, пов’язаних із членством у Варшавському договорі. Отже, виникла небезпечна розбіжність поміж польськими прагненнями до інтеграції із Заходом і політичною необхідністю існування в рамках інституцій старого устрою, що поступово руйнувався. Польське суспільство потребувало роз’яснення різноманітних аспектів політичного контексту, особливо з урахуванням того, що норми політичної поведінки, прийняті польськими демократичними елітами, передбачали відкритість прийняття стратегічних рішень, зокрема у процесі фундаментальних змін, що тривали. До того ж у свідомості поляків існували й інші, конкурентні концепції національної безпеки. У першій половині 80<х років певну популярність у середовищі польської демократичної і антитоталітарної опозиції здобула концепція «фінляндизації» Польщі. Вона передбачала ведення нею незалежної внутрішньої політики та водночас серйозні самообмеження в реалізації зовнішньої політики. Йшлося, зокрема, про відмову Польщі від будь<яких дій, які б «дражнили» СРСР та могли розглядатися Москвою як такі, що порушують її інтереси. Слід підкреслити, що для багатьох польських кіл та опозиційних угруповань у той період така перспектива була майже вершиною політичних мрій. Але прем’єр<міністр Мазовецький разом зі своїм політичним оточенням у 1989 р. пішов на кілька важливих кроків далі. Польський уряд проголосив, що фундаментом нової польської закордонної політики буде незалежність держави та суверенність її рішень. У цьому сенсі, дотримання Польщею все ще існуючих зобов’язань щодо Варшавського договору зводилося лише до збереження регіональної політичної стабільності. Проте воно не могло – з огляду на явні прозахідні прагнення Польщі – обмежити її право на здійснення суверенного політичного вибору. Звичайно ж, така політика на зламі 80<х і 90<х років мала своїх опонентів, особливо в середовищі польських посткомуністів (тогочасних «соціал<демократів»). Утім, найважливіше те, що навіть представницькі групи «старого ладу» не зважилися запропонувати проросійської альтернативи для польської політики національної безпеки. Такий вектор уже на початку 90<х років був визнаний неможливим навіть тими 45
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 46
Розділ 2
політичними партіями, які закидали владі, що польська політика «лише змінила свої витоки: Москву на Брюссель». Застереження або просто непогодження з вибором євроатлантичного вектора польської політики безпеки вилилися в ті роки в концепцію «третього шляху» – ані на Захід, ані на Схід, що мав призвести до ствердження в Польщі політики нейтральності. Її ознаки: неприєднання до жодних блоків, утримання від прийняття важливих міжнародних зобов’язань, уникнення участі в конфліктах між іншими державами та ін. Пропонувався також варіант польської збройної нейтральності, розрахованої лише на певний визначений час. Ці ідеї – ясна річ – були цілком нереалістичними, принаймні через такі дві очевидні причини: • геополітичне положення Польщі; • слабкість польської економіки, що унеможливлювало забезпечення оборонної військової самодостатності країни. Кілька одночасно діючих чинників призвели до ситуації, в якій у листопаді 1992 р. була сформульована на державному рівні головна лінія польської політики безпеки, а саме – вибір євроатлантичного вектора розвитку. До таких чинників слід віднести: ліквідацію Варшавського договору 1 липня 1991 р.; початок процесу переговорів, а згодом виведення радянських військ із Польщі (останні підрозділи залишили країну у верес< ні 1993 р.); об’єднання Німеччини; проголошення державами Више< градської групи в березні 1992 р. початку спільної діяльності, спрямованої на здобуття членства в НАTO; заяву польського прем’єра Яна Ольшев< ського в тому самому році, що його уряд розглядає членство Польщі в Північноатлантичному альянсі як головну умову польської безпеки. Важливе значення в процесі консолідації польського суспільства навколо ідеї вступу до НАTO мали процеси, що відбувалися поза східним польським кордоном, на пострадянській території. Поляки із зростаючим почуттям загрози спостерігали політику Росії стосовно молодих пострадянських держав – Білорусі, України, Балтійських країн, Молдови, зокрема, нав’язування їм неоколоніальної моделі як двохсторонніх, так і багатосторонніх відносин. Незважаючи на те, що від 1933 р. у питанні вступу Польщі до НАTO існував повний консенсус головних польських політичних сил, ще в середині 1992 р. результати дослідження польської громадської думки показали, що процентний поділ прихильників членства Польщі в НАTO, нейтральності та тих, що не мали визначеної певної думки, був майже рівним – 35:35:30. Проте вже наступного, 1993 року відбулася відчутна зміна настроїв. За вступ до НАTO висловилося 57%, за нейтральність – 46
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 47
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
35%, а тих, хто не склав певної думки, виявилося 14%. Слід зазначити, що показник громадської підтримки євроатлантичного курсу країни в 1996 р. досяг 73% і не зменшився до завершення процедури приєднання до Альянсу. Пріоритети польської політики безпеки залишилися незмінними (тобто повне членство в НАTO та Євросоюзі) і дотепер. Згідно із загальноприйнятим поглядом усіх головних політичних сил Польщі фундаментом політики національної безпеки країни сьогодні повинні бути такі чинники: • внутрішні: – стабільна держава; – міцні державні структури та інституції; – ефективна і стабільна національна економіка. • зовнішні: – членство в НАTO, що розглядається як тверда гарантія безпеки; – членство в Євросоюзі, що розглядається як м’яка гарантія безпеки. КАЛЕНДАР НАЙВАЖЛИВІШИХ ПОДІЙ У СФЕРІ ВІДНОСИН ПОЛЬЩІ З НАTO в 1990–1995 рр. (за матеріалами Посольства Республіки Польща в Австрії)
21.ІІІ.1990 – міністр закордонних справ Кшиштоф Скубішевський здійснив офіційний візит до Головної штаб<квартири НАTO в Брюсселі, де зустрівся з Генеральним секретарем Манфредом Вернером та представниками держав<членів. 7–8.VI.1990 – у Турнберрі (Шотландія) під час засідання Північно< атлантичної ради міністри закордонних справ країн – членів НАTO оприлюднили «Послання з Турнберрі», у якому вони запропонували Радянському Союзу та країнам Центральної і Східної Європи налагодити співпрацю з Альянсом. 6.VII.1990 – на саміті НATO в Лондоні було проголошено «Лондонську декларацію про оновлений Північноатлантичний альянс», де містяться пропозиції щодо встановлення партнерських стосунків із країнами ЦСЄ в різних галузях, зокрема політичній, військовій, дипломатичній. 13–15.ІХ.1990 – до Польщі прибув із візитом Генеральний секретар НATO Манфред Вернер. У промові, виголошеній у Сеймі Республіки Польща, він вказав на можливість утворення в Європі базованої на співпраці стабільної системи безпеки. 47
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 48
Розділ 2
26–28.ХІ.1990 – Північноатлантична асамблея (міжпарламентський форум держав – членів НATO) надала статус асоційованих делегатів парламентарям із Польщі та дев’яти інших держав Європи. 20.ХІІ.1991 – у Брюсселі за участю 16 держав НАTO і дев’яти центральноєвропейських країн відбулося перше засідання Ради північно< атлантичного співробітництва (NACC). Вона стала форумом спільних дій НАTO з державами Центральної і Східної Європи, країнами, які утворилися внаслідок розпаду Радянського Союзу, та європейськими країнами, що мають нейтральний статус. 10.ІІІ.1992 – на позачерговому засіданні Ради північноатлантичного співробітництва міністри закордонних справ і представники держав NACC оприлюднили перший Робочий план розвитку діалогу, партнерства і співробітництва (NACC Work Plan). 10.IV.1992 – відбулося перше засідання Військового комітету НATO, у якому взяли участь також міністри оборони і командувачі генеральних штабів збройних сил держав Центральної та Східної Європи. 1.ІХ.1993 – Президент Республіки Польща Лєх Валенса в листі до Генерального секретаря НATO заявив, що членство в Північноатлан< тичному альянсі є одним із пріоритетів польської зовнішньої політики. 30.ІХ.1993 – після конфлікту з Російською Думою Президент РФ Борис Єльцин направив лист до керівників західних держав, у якому всупереч попереднім деклараціям (серпень того самого року) застерігав, що прийняття держав Центральної і Східної Європи до НATO могло б спричинити ізоляцію Росії. 10.І.1994 – на саміті у Брюсселі НATO висунуло державам Централь< ної і Східної Європи, у тому числі й тим, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, пропозицію співпраці з Альянсом у рамках програми «Партнерство заради миру» – ПзМ (Partnership for Peace – PfP). ПзМ створювало можливості спільних військових навчань, участі в миротворчих та гуманітарних операціях, а також консультацій партнерів із НATO в разі загрози їхній безпеці. 12.І.1994 – президенти держав Вишеградської групи (Чехія, Словаччина, Угорщина і Польща) на зустрічі з президентом Біллом Клінтоном у Празі затвердили програму «Партнерство заради миру».
48
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 49
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
2.ІІ.1994 – під час візиту до Головної штаб<квартири НATO у Брюсселі прем’єр РП Вальдемар Павляк підписав Рамковий Протокол «Партнерства заради миру». 12.V.1994 – у Варшаві міністри оборони Данії, Німеччини і Польщі ухвалили рішення про проведення восени, у рамках «Партнерства заради миру», спільних військових маневрів у Балтиці. 5.VII.1994 – Польща і НATO прийняли Індивідуальну програму партнерства (ІПП). Польща була першою серед держав – учасників програми «Партнерство заради миру», яка узгодила з Альянсом таку програму. 7–9.VII.1994 – візит у Польщу здійснив Головний командувач Об’єднаних збройних сил НATO в Європі ген. Джордж А. Жулван (George A. Joulwan). Обговорювалися питання підготовки до спільних військових навчань у рамках «Партнерства заради миру». 12–16.ІХ.1994 – у Бєдруску (неподалік від міста Познань), у рамках «Партнерства заради миру», відбулися перші спільні військові навчання «Спільний міст» («Cooperative Bridge»), у яких узяли участь військові 13 держав – членів Альянсу та країн<партнерів. 8.Х.1994 – Конгрес США прийняв «поправку Брауна», що надавала Президентові США повноваження щодо поширення на Польщу, Чехію, Словаччину та Угорщину переваг, пов’язаних із військовою співпрацею з НATO на принципах альянсу. Йшлося, зокрема, про можливості отримання додаткових поставок американської зброї. У своїй останній версії постанова містила програму полегшеного прийому згаданих країн до Північноатлантичного альянсу. 3 листопада 1994 року Президент Клінтон підписав цю постанову. 1.ХІІ.1994 – під час засідання Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ було підтверджено, що згідно зі Статтею 10 Вашингтонського договору Альянс залишається відкритим для майбутніх членів – інших європейських країн. Державний Секретар США Варрен Крістофер (Warren Christopher) заявив, що Сполучені Штати мають намір розпочати переговори про розширення Альянсу із зацікавленими країнами вже в 1995 року. 24 лютого 2004 року
49
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 50
Розділ 2
ГАРАНТИЯ БЕЗОПАСНОСТИ И НЕЗАВИСИМОСТИ – ОСНОВНОЕ ПРЕИМУЩЕСТВО СТРАНЫ, ВСТУПИВШЕЙ В НАТО Урбан Руснак (Словакия) Словаки рассматривают евроинтеграцию и вступление в НАТО как два взаимодополняющие процесса, которые базируются на одинаковом понимании того, что людям действительно необходимо демократическое общество – каким бы сложным и неоднозначным ни было его развитие. Нет лучшего образца для управления обществом, чем демократия. Поскольку Евросоюз является организацией экономико<политической, где состав< ляющая безопасности только зарождается, Словакия с целью защиты своего суверенитета интегрировалась в НАТО как организацию военно< политическую. Обе эти организации для нас – это олицетворение евро< пейской модели управления обществом. Поэтому мы старались прибли< зиться шаг за шагом и к НАТО, и к ЕС. Внешнеполитические преимущества Что же Словакия получила от евроинтеграции? В первую очередь – гарантию своей независимости. Это было очень сложно. Не так давно Чехословакия разделилась. После 70 лет общего развития два государства – Словакия и Чехия – не нашли общего языка и решили, что будут жить врозь. Это совпало с распадом восточного блока, Варшавского договора. Возникли вопросы: как защитить наше маленькое государство, которое имеет ограниченные ресурсы? надо ли нам вступать в новый блок – НАТО, если мы только что освободились от другого блока? Попытка провести референдум по НАТО в 1997 году была сорвана, поскольку голосовать пришло лишь 6% граждан, и он был признан недействительным с самого начала. Но и после 1998–1999 гг., когда Словакия начала решительно двигаться в сторону Альянса, было довольно большое невосприятие этого вопроса среди населения. НАТО было не популярно в стране. Тогда лишь порядка 28% словаков поддерживало вступление страны в НАТО. И это при том, что три года назад данный показатель составлял 40–50%. Отрицательную роль здесь во многом сыграла война против Югославии, поскольку словаки были озабочены судьбой сербов – дружественного нам народа. И тогда парламент и правительство Словакии проявили лидерство и приняли решение про вступление в НАТО на наивысшем уровне. Все поддержали, и больше к этому не возвращались. Выносить данный вопрос 50
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 51
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
на референдум не имеет смысла, ибо, на мой взгляд, народ никогда не будет готов к его решению. Ведь для людей вступление в НАТО или другие организации является довольно абстрактным понятием. Их в большей степени интересуют вопросы, связанные с налогами, коммунальными платежами, ценами на хлеб и т.д. Народ не должен решать такие глобальные вопросы, т. к. он не обладает достаточными знаниями. Это зона ответственности лидеров страны. А если ссылаться все время на волю народа, то тогда действительно мы никуда никогда не доберемся. Как было ни тяжело, но мы понимали, что для будущего Словакии, для того чтобы она сохранилась как самостоятельная, независимая страна, вступление в НАТО необходимо. Нам надо быть частью какой<то системы, которая даст Словакии гарантии безопасности, развития, независимости. Мы должны находиться там же, где и подавляющая часть наших соседей – венгры, чехи, поляки. И Словакия сделала свой выбор – пройти через это испытание и стать членом Североатлантического альянса. Мы осознали, что НАТО представляет для нас ценность прежде всего в том, что оно дает чувство безопасности, а также гарантии того, что никто не будет влиять на наши решения без нашего присутствия. После вступления в НАТО Словакия получила возможность решать многие внешнеполитические задачи. Североатлантический альянс – эффективная система для обеспечения безопасности как отдельной страны, в данном случае Словакии, так и внутри Организации. А поскольку вопросы безопасности и обороны тесно связаны, НАТО не только обеспечивает безопасность, но и обороняет нас от внешнего врага. Что может быть лучше того, что у всех в Альянсе есть право голоса и решения принимаются консенсусом? Если, к примеру, Словакия выступает против чего<то, что противоречит ее национальным интересам, то НАТО не сможет предпринять никаких действий. Так произошло во время подготов< ки операции в Ираке, когда определенные страны высказали свое несогла< сие. И НАТО в Ирак не вошло. НАТО не может принимать участие в какой< то операции, если одна из стран<участников этого действительно не хочет. Что нам дало участие в НАТО? То, что мы сидим за столом среди мировых лидеров, где принимаются решения международного значения, а не только относительно Словакии. Такая широкая ответственность – это цена, которую мы заплатили за безопасность и за то, что словаки чувствуют себя комфортно. Членство в НАТО позволило повысить авторитет Словакии во внешнеполитическом пространстве. Голос и вес в международном сообществе нашей молодой страны, образовавшейся лишь в 1993 году, 51
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 52
Розділ 2
серьезно изменились в лучшую сторону. Наши взаимоотношения с государствами – членами Альянса, а также с другими странами, не входящими в НАТО, значительно улучшились. Словакия стала более респектабельной страной. К нашему мнению теперь прислушиваются не только соседние государства, но и те регионы, где начинает активно работать Альянс. Внутриполитические выгоды С момента образования независимой Словакии все ее правительства высказывали намерение вступить в Евросоюз и НАТО. Но оказалось, что недостаточно выдвигать приоритеты, записывать их в государственные программы или подавать заявку на вступление в Альянс – необходимо, чтобы политические силы страны действовали согласованно как во внутренней, так и во внешней политике. Это означает, что после провоз< глашения курса на интеграцию в Евросоюз или НАТО страна должна выполнить соответствующее домашнее задание – провести необходимые реформы и не допускать расхождений между словом и делом. Словакия приложила немалые усилия для того, чтобы изменить устройство своей страны и повысить эффективность национальной экономики. Начиная с 1998 года, правительства страны и во внутренней, и во внешней политике стали декларировать одинаковые цели и намерения, в том числе по отношению к своим партнерам. Приверженность реформам, демократическим стандартам, верховенству права и правам человека позволила Словакии в 2004 г. вступить в НАТО и Евросоюз. Вхождение в евроатлантическое пространство оказало важное позитивное влияние на внутреннее развитие нашей страны. Реформа Вооруженных сил Для того чтобы Словакия стала полноценным членом НАТО, наша армия должна была пройти через серьезную реформу и достичь определенного уровня квалификации и специализации, без чего ВСС не могли бы обеспечить обороноспособность страны по всем направлениям. В Словакии 5,5 миллионов населения, пересеченная местность. Учитывая эти моменты, мы сразу решили, что не сможем быть, по примеру Швейцарии, нейтральной страной. Это оказалось невозможным также по политическим и экономическим причинам. Поэтому Словакия взяла курс на вступление в НАТО и определила конечную цель – переход на профессиональную армию. Для этого потребовались значительные усилия в направлении модернизации – и не только вооружений, но и мозгов. А чтобы наши кадровые военные стали мыслить современными 52
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 53
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
категориями, им пришлось пройти обучение в странах Альянса. Мы отказались от привлечения солдат срочной службы и постепенно сформировали достаточно компактную профессиональную армию. Будем стараться сделать ее хорошо вооруженной и действенной. Экономические аспекты Проследить прямую экономическую выгоду от членства в НАТО довольно сложно, поскольку Словакия одновременно вступила и в Северо< атлантический альянс, и в Евросоюз. А ЕС экономически куда более мощная машина, чем НАТО. Однако можно утверждать, что инвестицион< ный климат, который в значительной мере зависит от стабильности в стране, после вхождения в НАТО нам удалось серьезно улучшить, а значит, и увеличить объем инвестиций. Следует также затронуть вопрос о расходах на оборону. В странах Альянса принято тратить на эти цели порядка 2% госбюджета. В Словакии данный показатель пока не превышает 1,8–1,9%. И надо прямо сказать, что мы не смогли бы без НАТО обеспечить нынешний уровень обороно< способности страны ни за 2%, ни за 5% бюджета. Поэтому вопрос денег здесь отодвигается на второй план. Военная реформа, в результате которой мы уменьшили армию в 3–4 раза, позволила сэкономить средства для других целей. Речь идет о реализации социальных программ, проведении реформ в ряде областей, в том числе в сфере образования. Часто спрашивают: а что выиграл обыкновенный словак от того, что Словакия в НАТО? Я скажу так: ровно ничего не выиграл – хлеба больше не стало, молоко не подешевело, квартплата не понизилась. Надо пони< мать, что НАТО как военно<политическая организация не увеличивает благосостояние людей – она лишь создает рамки для того, чтобы мы нормально развивались. И это нельзя измерить количественно или продемонстрировать в денежном выражении. Но в итоге наша страна поднялась на более высокий уровень развития и получила хороший импульс для экономического прогресса. Трудности Следует признать, что на пути европейской и евроатлантической интеграции Словакии пришлось столкнуться с рядом трудностей. Непросто было перестроить словацкую оборонную промышленность в соответствии со стандартами НАТО. Как известно, производство военной техники в Словакии осуществлялось преимущественно по советским лицензиям. Поэтому после распада СССР мы все равно не смогли бы 53
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 54
Розділ 2
удерживать это производство. Оно было свернуто еще до начала переговоров о вступлении Словакии в Альянс. Последующие разработки мы делали уже с учетом стандартов НАТО, что позволило запустить некоторые новые сегменты промышленности. В целом же нам не удалось обеспечить тот уровень оборонного производства, который существовал ранее. Однако непосредственно это связано не с членством в Альянсе, а с развалом предыдущей системы. Участие в натовских операциях иногда связано с трагическими последствиями. В этой связи, например, не могу не вспомнить о том, что во время миротворческой миссии НАТО произошло крушение самолета АН< 24 Военно<воздушных сил Словакии, на борту которого находились военнослужащие – миротворцы миссии KFOR, возвращавшиеся из Косово. Но, как это не прискорбно, никто не застрахован от подобных чрезвычайных происшествий. Со вступлением Словакии в Альянс повысилась опасность (возмож< но – теоретическая) ее превращения в объект террористических атак. Данная тема очень живо обсуждалась в наших средствах массовой информации. В частности отмечалось, что после того как США стали союз< никами Словакии, она может оказаться мишенью для террористов. Однако на практике подобного рода опасения не оправдались. На< оборот, получив доступ к информации НАТО и возможность обмениваться ею с другими странами, мы решили проблемы своей безопасности без каких<либо негативных последствий. Таким образом, можно с уверенностью утверждать, что выгоды, которые получила Словакия от вступления в НАТО, намного превысили трудности, с которыми она столкнулась на пути евроатлантической интеграции. Новый статус Словакии как страны – члена НАТО позволил нам достичь весомых результатов в политической, экономической, военной сферах. 1 февраля 2006 года
54
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 55
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
ВСТУПЛЕНИЕ ВЕНГРИИ В ЕВРОАТЛАНТИЧЕСКИЕ СТРУКТУРЫ: ВЫГОДЫ И УРОКИ Молнар Дьердь (Венгрия)
Венгрия всегда была горячо привержена идее окончательной и пол< нейшей интеграции Украины в евроатлантические структуры. После мирной «оранжевой революции» шансы на достижение этой цели стали реальными, как никогда ранее. И мы не должны упустить момент. Говоря «мы», я имею в виду как Украину, так и европейское сообщество, которое заинтересовано в процветающей, демократической, стабильной и безопас< ной Украине. Как соседняя страна, которая прошла через очень похожий процесс, мы непосредственно заинтересованы в том, чтобы это направление раз< вития Украины было воплощено в жизнь. Один из наиболее эффективных путей продвижения таких подходов – это широкий обмен аккумули< рованным опытом и уроками, которые приобрели посткоммунистические государства в сложном процессе осуществления реформ и интеграции. Конечный результат – полномасштабное вступление Венгрии в евро< атлантические структуры, в том числе в Совет Европы, НАТО, ЕС, – дает нам право считать наши усилия успешными. Однако процесс интеграции Венгрии не был абсолютно гладким. Нам не удалось избежать ошибок, но хотелось бы, чтобы Украина не повторила их. И поэтому мы придаем первоочередное значение передаче венгерского опыта. Чтобы сделать его доступным, хорошо структурированным, практически полезным и пригод< ным для использования, в первую очередь, следует выделить те факторы, которые мотивировали шаги Венгрии в сторону интеграции. Вначале следует отметить, что в период трансформации системы в вен< герском обществе довольно распространенным было мнение, что целей создания демократической, безопасной и процветающей Венгрии можно достичь наиболее быстро и наименее затратно став членом тех европейских и евроатлантических структур, которые доказали свой статус надежных творцов и гарантов таких ценностей. Мы не устанавливали какой<либо приоритетности или иерархии между этими структурами, рассматривая их как взаимодополняющие, укрепляющие и одинаково важные. Одной из таких структур для нас с самого начала было НАТО как наиболее здравый и эффективный военно<политический союз нашего времени. Североатлантический альянс успешно достиг этого статуса не только благодаря предотвращению распространения тоталитаризма, но и 55
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 56
Розділ 2
доказав способность адаптироваться к новой ситуации, возникшей после окончания «холодной войны». НАТО смогло выдвинуть как новые задачи, так и абсолютно новые формы партнерства с бывшими противниками. Ставя перед собой цель достижения полного членства в НАТО, Венгрия, прежде всего, должна была определить, какие перспективы получит ее народ от такой интеграции. Мнение венгерского общества здесь играло решающую роль. Без его положительного решения мы не могли реально ожидать, что будем приглашены в Альянс, а после вступления – считаться надежными и прогнозируемыми союзниками. В результате мы пришли к таким выводам относительно выгод Венгрии от вступления в НАТО: во4первых, членство в Альянсе обеспечивает стране систему внешней безопасности со стороны мощнейшего в мире военного альянса; во4вторых, НАТО дает безопасность, которая является необходимой предпосылкой стабильного экономического развития и утверждения национальных интересов нашего государства; в4третьих, находясь в НАТО, Венгрия получит выражение доверия и признания, что значительно укрепит репутацию страны; в4четвертых, улучшится военная перспектива Венгрии: внедрение натовских стандартов и процедур, а также способа мышления, сделает возможным создание и управление меньшей по размерам, мобильной, универсальной и профессиональной армии страны. Попробуем оценить, какие из названных ожиданий уже реализованы в Венгрии благодаря ее вступлению в НАТО. Видимые результаты могут быть определены следующим образом: – Никогда за период своей тысячелетней истории Венгрия не имела столь высокого уровня безопасности, как тот, который она приобрела с момента своего вхождения в Североатлантический альянс. – Членство в НАТО помогло нам сократить неминуемые материаль< ные затраты и жертвы, которыми сопровождается обеспечение безопас< ности, до наименьшего уровня, который только возможен. Однако прямые и косвенные эффекты от членства проявляются в меньшей степени по сравнению с «чистой» экономической прибылью, которая благодаря этому была аккумулирована. Увеличение и гарантирование безопасности стимулировали чрезвычайно большие потоки инвестиций и вливаний в развитие венгерской экономики. Существенный рост капиталовложений был зафиксирован уже в первые месяцы после приглашения Венгрии к переговорам с НАТО относительно вступления в июле 1997 г. – Присоединение к Альянсу существенно повысило международную 56
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 57
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
маневренность Венгрии и возможности утверждения ее национальных интересов. Наши союзники очень ценят и полагаются на опыт, который мы аккумулировали в регионе ЦВЕ, чтобы в дальнейшем более эффективно способствовать расширению стабильности и безопасности среди наших непосредственных соседей. Одним из существенных элементов вклада Венгрии в решение этой задачи является политическая и практическая поддержка, которую мы оказываем для стабилизации Восточной и Юго<Восточной Европы, а также пропаганда их реинтеграции в международное сообщество демократических наций. – Став членом Альянса, Венгрия смогла осуществить и имплемен< тировать неминуемую реформу вооруженных сил более продуманным и сфокусированным способом. НАТО оказало нам огромную помощь в идентификации большинства соответствующих направлений и ключевых точек для изменений, которые продолжали быть существенным вызовом для нас. НАТО по отношению к Венгрии выступало определенным катализатором приведения процесса военного реформирования к успешному и удовлетворительному завершению. Вместе с тем членство в Альянсе предоставляет не только преиму< щества, выигрыши и права. Оно влечет за собой обязательства, расходы и даже человеческие жертвы. Такого рода вопросы иногда бывают болезненными и сложными, но мы должны их решить, чтобы доказать: Венгрия не только потребляет, но также и обеспечивает безопасность. Как уже отмечалось, членство в НАТО было лишь одной из важных вех нашего интеграционного процесса. Мы также можем представить для плодотворного использования венгерский опыт, накопленный в процессе подготовки к членству в НАТО в контексте нашей интеграции в ЕС. Первый раунд расширения НАТО на Восток в 1999 г. обусловил увеличение зоны стабильности в Европе. В противовес аргументам, которые часто высказываются противниками расширения НАТО, вступление Венгрии в эту организацию привело не к ухудшению, а к совершенствованию наших отношений с теми странами региона, которые тоже боролись за членство, но к тому времени еще не были приглашены. Сотрудничество помогло нам выйти на беспрецедентный уровень взаимной уверенности и солидарности в наших отношениях с другими заинтересованными в членстве странами. Это серьезный результат, но он все еще далек от удовлетворительного. Мы считаем необходимым продолжение консультирования тех стран, которые хотят вступить в НАТО и ЕС, но пока что не приглашены к переговорам. Безусловно, среди 57
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 58
Розділ 2
таких стран – Украина, наш наибольший сосед, чью независимость мы признали одними из первых и чье процветание и безопасность является нашим непосредственным интересом. Конечно, чтобы стать полноправным членом евроатлантического сообщества, Украине предстоит сделать большую часть домашней работы. Но, прежде всего, надо убедиться, что стремление к членству в НАТО – это выбор не только политических партий и руководства государства, но и решение общества. При этом не следует забывать, что вы не одни – мы стоим рядом и готовы поддержать Украину, в частности в освоении венгерского опыта и изучении наших уроков в любой форме, в любом месте и в любое время, которые вы будете считать удобными и необходимыми. 30 марта 2005 года
ДОСВІД ПОЛЬЩІ НА ШЛЯХУ ДО НАТО Роман Ковальчук (Польща) На початку 90<х років минулого століття в польській політиці та економіці сталися зміни, що спричинили глибоку і сильну демократизацію нашої держави та суспільства. Ці зміни відбулися в результаті обрання напрямів перемін і способів їхньої реалізації. Серед іншого, цьому сприяла дискусія, розгорнута між усіма політичними силами й середовищами навколо теми членства Польщі в Північноатлантичному альянсі та Європейському Союзі. Відносно швидко поляки досягли консенсусу в цій справі й прийняли офіційне рішення про початок підготовки до членства в НАТО. Політичний клуб чи відповідальність та розвиток? Основною умовою членства країни в Північноатлантичному альянсі є агальна згода і рішучість більшості політичних сил, які є виразниками волі суспільства, щодо приєднання країни до числа держав, для яких демократія, загальна безпека, громадянські свободи та свобода проходжен< ня товарів і капіталу є визначальними для політичного ладу в країні. Процес пристосування до стандартів НАТО здійснюється в багатьох площинах: від економічних реформ, через модернізацію структур держави і збройних сил, аж до переорієнтації суспільної свідомості в питаннях дотримання правопорядку та ведення міжнародної співпраці. Варто наголосити, що до НАТО приєднуються держави, а не їхні збройні сили, як дехто думає. Польща повинна була виконати основні формальні 58
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 59
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
умови та запровадити стандарти, що складають основу Альянсу: забезпечення верховенства закону, прозорості бюджету, цивільного демократичного контролю над збройними силами і спеціальними службами, дотримання демократії та прав людини, запровадження механізмів ринкової економіки. Наш досвід підтверджує, що членство в Північноатлантичному альянсі не набувається політичними деклараціями, його можна досягнути тільки в результаті багатолітньої і багатосторонньої внутрішньої та міжнародної діяльності. Після перших демократичних парламентських виборів на початку 90<х років Польща відносно швидко досягла консенсусу у справі способів гарантування безпеки і напрямів модернізації держави. Усі політичні сили, від лівих до правих, визнали євроатлантичну інтеграцію єдиним і відповідним способом забезпечення економічної, мілітарної безпеки та суспільного розвитку. Змінювалися уряди і коаліції, але цей напрям зовнішньої політики та національної безпеки залишався незмінним, що було віддзеркаленням громадської думки, яка дедалі чіткіше вислов< лювалася від початку процесу перемін у Польщі. З 1993 року поляки позитивно ставилися до членства в НАТО (57%). За кілька днів до прийняття Польщі до складу Альянсу в березні 1999 року 67% опитаних висловилося за підтримку цього рішення. Польський досвід на шляху до атлантичних структур пов’язаний із двома головними процесами: перетвореннями у самому Північноатлантич< ному альянсі (1990–1994) і змінами, які здійснювали країни<кандидати (Польща, Угорщина, Чехія) у 1994–1999 роках. Наскільки другий процес – внутрішніх перетворень – має універсальні ознаки визначених нині процедур із набуття країнами асоційованого членства, настільки перший має вже історичне значення, пов’язане з то< дішніми змінами в Європі. Проте я вважаю, що усе це – досвід, важливість якого не зменшується. На початку 90<х років, одразу після припинення дії Варшавського договору й розпаду Радянського Союзу, як натовські структури, так і ліде< ри держав Західної Європи ще не були готові до переговорів на тему прийняття у своє коло нових членів. Процес наближення до рішення про поширення сфери безпеки розпочався, безсумнівно, із зробленої на зустрічі у верхах у Лондоні (1990 р.) заяви, у якій була зазначена потреба внутрішнього реформування Альянсу та оголошено пропозицію війсь< кового співробітництва з державами Центрально<Східної Європи. Зміни політичної і військової карти Європи після скасування Варшавського 59
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 60
Розділ 2
договору призвели в 1991 р. до скликання Ради північноатлантичного співробітництва (NACC) як форуму співпраці держав, що доти знаходи< лися у двох ворожих один до одного політично<мілітарних таборах. Цей крок відкрив формальний шлях до безпосередніх постійних контактів керівників влади країн Центральної та Східної Європи і структур НАТО. Знадобилося ще декілька років дискусій, дипломатичних заходів цих держав і розвитку натовських концепцій побудови архітектури безпеки в Європі, аби на саміті керівників держав Альянсу в Брюсселі (1994 р.) Польща, Україна та інші держави могли почути слова: «Очікуємо і зустрі< ли б із радістю розширення НАТО». Однак ще бракувало остаточного визначення способів та умов, які мали б виконати майбутні кандидати, аби стати повноправними членами Альянсу. Запропонована тоді програма «Партнерство заради миру» (ПзМ), за думкою деяких політиків та експертів, була спробою уникнути або посуну< ти в часі рішення НАТО про прийняття до свого складу країн Центральної і Східної Європи, натомість інші вважають, що Програма стала передумо< вою членства. Безперечно, ПзМ і сьогодні служить реальному зближенню військових структур держав, які залишаються поза Альянсом, та відіграє величезну роль у практичному посиленні міжнародної безпеки Європи і територій поза її кордонами. Польща була першою державою, яка в липні 1994 р. узгодила індивідуальну програму «Партнерства заради миру», а вже у вересні на польському полігоні в місцевості Бєдруськ проходили перші військові навчання за участю 13 країн НАТО та їхніх партнерів. Тоді нам було необхідно здійснити чергові дипломатичні кроки, аби переконати керівників Західної Європи, Сполучених Штатів і Росії, що з прийняттям до НАТО нових членів у нашій частині континенту поширить< ся зона безпеки та економічної стабілізації. Польські парламентарі провели чимало переговорів із членами Парламентської асамблеї НАТО, а також Європейського Союзу і парламентів інших країн. Контакти поча< лися задовго до початку підготовки до вступу й стосувалися представ< лення польської політики безпеки. Вони наближали Польщу до Альянсу. Президент РП Лєх Валенса разом із Президентом Чехії Вацлавом Гавелом у 1993 р. переконували американського президента Білла Клінтона на користь такої концепції розвитку НАТО. А він, своєю чергою, переконав у ході переговорів у Варшаві Президента Росії Бориса Єльцина, який тоді підтвердив, що після розпаду Радянського Союзу належить визнати право кожної держави самостійно визначати способи забезпечення власної безпеки і що «Росія не заперечує проти вступу Польщі до НАТО». Щоправда, влада в Кремлі швидко змінила думку в цій справі, і тільки 60
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 61
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
через кілька років остаточно погодилася, що, навіть будучи важливим партнером НАТО, Росія не має вирішального голосу в питанні його розширення. Тепер уже найважливішим було не «як», а «коли» буде можливим розширення. У ході виборчої кампанії у США в 1996 р. президент Б. Клін< тон оголосив, що розширення відбудеться в 50<ту річницю створення Північноатлантичного альянсу й охопить «одну чи більше держав». 28 липня 1997 р. під час саміту в Мадриді була ухвалена декларація, у 6<му параграфі якої зазначалося: «Сьогодні ми запрошуємо Чеську Республіку, Угорщину та Польщу до початку переговорів із приєднання до НАТО». На цьому практично закінчився перший, але не останній важкий етап руху Польщі до Північноатлантичного альянсу. Перехідний період Запрошення держави до переговорів щодо членства означає на прак< тиці початок копіткого й довготривалого перехідного періоду, який передбачає узгодження умов членства в НАТО. Одночасно він дозволяє державі всебічно підготуватися до ефективної участі в структурах та прак< тичній діяльності Альянсу. Висока активність польської дипломатії і пред< ставників Війська Польського в контактах з НАТО випливала з рішучості нашої влади якомога справніше та швидше виконати основоположні завдання в предметному обсязі. Діяльність Польщі в перехідний період практично була сконцентро< вана на таких ділянках: • продовження політично<військових реформ, визначених Планом дій щодо членства (Membership Action Plan – МАР). До найважливіших завдань у цій царині належать: стабілізація розвитку країни, реалізація принципів демократичної держави, вдосконалення законодавства, врегулювання прикордонних справ із сусідніми країнами, опрацювання плану реформ і модернізації збройних сил разом із механізмами його фінансування, участь у міжнародних миротворчих операціях; • активність у форумі Ради північноатлантичного співробітництва, в основному у формі участі в програмі «Партнерство заради миру»; • участь дипломатичних цивільних і військових представників у ро< боті структур НАТО (політичних, військових і адміністративно< експертних). Перебудова спрямовувалася на досягнення в якнайкоротший строк пов< ної оперативної і підготовчої здатності до реалізації спільних намірів та 61
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 62
Розділ 2
завдань у союзницькому вимірі. Це завдання ми виконали завдяки поступовій і систематичній адаптації Збройних Сил Республіки Польща до натовських стандартів у всіх основних сферах та галузях функціонування війська, як<от: структура командування, технічна модернізація, кадрова політика, участь у міжнародних навчаннях і операціях НАТО, військова підготовка та система боєготовності. Польський досвід, набутий у галузі військової реформи на шляху до НАТО, став предметом обговорення під час двосторонніх консуль< тацій та зустрічей на рівні відповідних структур цієї Організації. Наприкінці перехідного періоду Польща одержала, серед іншого, можливість брати участь у роботі майже всіх структур Альянсу, в тому числі в Північноатлантичній Раді, головних комітетах, а також забезпечила представництво польських офіцерів і службовців у адміністративних структурах та командуванні НАТО. Були створені практичні механізми консультування з окремих справ, пов’язаних із виконанням МАР. Цій меті слугувала й відкрита при НАТО Місія Польщі. Задля здобуття якнайширшої підтримки натовських устремлінь Польщі важливо було одночасно організувати добре поставлене лобіювання та інформаційну політику серед еліти, що має вплив на громадську думку окремих держав – членів Альянсу, а також усередині своєї країни. Ця політика передбачала: • широке висвітлення польської позиції щодо розширення НАТО і ролі Польщі в новій системі європейської безпеки шляхом проведення інформаційного кампанії та залучення до неї вітчизняних та закор< донних мас<медіа; • запрошення до країни як прихильників, так і скептиків розширення Альянсу, аби вони могли на місці переконуватися у прогресі процесу підготовки до членства; • проведення інформаційно<просвітницької роботи з метою роз’яснення корисності вступу Польщі до НАТО та її зобов’язань після входження в Альянс; • лобіювання в парламентах держав – членів НАТО польських устремлінь щодо членства в Альянсі. Особливого значення набула справа організації лобіювання польських намірів за кордоном у період, що передує ратифікації державами<членами узгодженого «Протоколу до Північноатлантичного договору щодо приєднання Республіки Польща». Делегації Сейму і Сенату, урядові делегації на всіх рівнях, впливові бізнесмени в Польщі та за кордоном, а також польські неурядові організації розпочали останню битву на шляху до НАТО. І вона – як у символічному, так і у формальному аспектах – 62
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 63
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
закінчилася успіхом 12 березня 1999 р. у Вашингтоні. Кілька днів згодом польський прапор, поруч із угорським і чеським, був урочисто піднятий на флагшток перед Головною штаб<квартирою Альянсу в Брюсселі. Польський досвід на шляху просування до НАТО показує, що рішення про членство в цій організації повинно виходити з усвідомленого прагнення влади і суспільства гарантувати безпеку народові – у широкому розумінні цього поняття – як члену європейської родини. Таке рішення передбачає побудову демократичної держави, впровадження механізмів ринкової економіки і створення громадянського суспільства. Вступ Польщі до Північноатлантичного альянсу в 1999 р. не тільки сприяв зростанню рівня національної безпеки, а й означав піднесення ролі НАТО як фундаментальної організації з гарантування безпеки в Європі. Із розширенням Альянсу було ліквідовано так званий ялтинський порядок, який визначав політичні й мілітаристські лінії поділу континенту, нав’язані після Другої світової війни. Взаємини з Росією – попри колишні побоювання – не погіршилися, а загроза ядерної війни виявилася черговим залякуванням. Незважаючи на тривожні застороги, розширення НАТО не викликало жодного нового конфлікту в Європі. Натомість було посилено процес демократичних реформ у Центрально<Східній Європі, а нові члени, зокрема і Польща, на основі висновків та досвіду своїх попередників, роблять значний внесок у військові сили Альянсу. 15 вересня 2006 року
ТРАНСФОРМАЦИЯ АРМИИ В СВЯЗИ СО ВСТУПЛЕНИЕМ В НАТО: ОПЫТ ЧЕШСКОЙ РЕСПУБЛИКИ Павел Филипек (Чешская Республика) Реформа вооруженных сил с целью вступления в НАТО – это только одна, причем не самая большая, часть реформы постсоциалистического общества. Чешская армия существует с 1993 года, т.е. с момента раздела Чехословакии. Мы унаследовали около 100 тыс. человек личного состава, что составляло 1% населения ЧР, а также немалое количество техники, танков, другого вооружения – ведь известно, что Чехословакия была западным рубежом социалистического лагеря. Чешская политическая элита сразу же после раздела ЧССР провозгласила, что вступление в ЕС и НАТО является основным средст< 63
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 64
Розділ 2
вом для достижения более высокой цели – обеспечения безопасности и эффективного экономического развития Чехии. Необходимо отметить, что чешское правительство, прежде всего, ориентировалось на экономические реформы, а трансформация вооруженных сил находилась в стороне от его основных усилий. От часто употребляемого сочетания слов «гражданский контроль» наши политики оставили только его первую часть – граж< данское руководство Министерства обороны. Таким образом, два главных вопроса – определение приоритетных и четких задач армии, включая основные меры для их выполнения, а также обеспечение ее (армии) необходимыми средствами – стало сферой ответственности министра обороны. За десять лет в ЧР сменилось семь министров обороны, и все они были гражданскими лицами. Каждый из них создавал собственную команду, которая видела реформу по<своему. Поэтому чуть ли ни раз в полтора года выдвигались новые цели, которые, к сожалению, не всегда реализо< вывались. Относительно поддержки обществом вступления в Североатланти< ческий альянс необходимо сказать следующее. В канун принятия Чешской Республики в НАТО весной 1999 г. курс на евроатлантическую инте< грацию нашей страны поддерживало немногим более 50% общества, т.е. не подавляющая его часть. Другая картина наблюдалась среди профессио< нальных военных, где поддержка составляла около 90%. С приближением даты вступления Чехии в НАТО чешское правительство признало, что необходимо предпринять более активные меры. В результате в пар< ламенте Чехии был одобрен закон, в соответствии с которым ежегодно на нужды вооруженных сил выделялось 2,2% ВВП. Однако эти деньги не всегда расходовались рационально. Часто они тратились на амбициозные проекты, после или в процессе реализации которых армия сталкивалась с перерасходом средств. Причина подобных явлений – недостаточно четкое определение политических задач для вооруженных сил. Можно сказать, что реальная реформа чешской армии началась толь< ко через несколько лет после вступления Чехии в НАТО. Были опреде< лены основные задачи вооруженных сил, а также необходимые средства и количество вооружения для их обеспечения. Сегодня мы знаем, что чешская армия через два года будет насчитывать примерно 35 000 чел. личного состава, 30 танков и около 14 сверхзвуковых самолетов. При вступлении в НАТО руководство Чехии взяло на себя слишком большие обязательства, которые в течение первых двух лет фактически 64
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 65
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
не способно было выполнить. Учитывая наш опыт, я бы дал такой совет: страна в глазах мировой общественности всегда будет выглядеть более пристойно, если заявит о меньших обязательствах, но выполнит их. Следующий основной вывод – следует давать реальную оценку состоянию общества и вооруженных сил, а не описывать ситуацию в розовых цветах. Не надо преувеличивать свои возможности, ибо партнеры быстро поймут, что ваши действия расходятся со словами и обещаниями. Последнее заключение – все зависит от нас самих. Помощь НАТО может быть выражена в каких<то стандартах, деньгах, консультациях, но основную работу должно выполнить общество – чешское, украинское, польское, а также руководство страны, которая стремится стать членом Альянса. 24 февраля 2004 года
ЧЛЕНСТВО РУМУНІЇ В НАТО – НАБУТТЯ ГАРАНТІЙ БЕЗПЕКИ ТА СТАБІЛЬНОСТІ Адіна Генча (Румунія) Інтеграція до Північноатлантичного альянсу стала великим успіхом в історії Румунії після 1985 року. Входження до НАТО відбувалося на основі національної єдності й означало для нас приєднання до євроатлантичної сім’ї, яка поділяє спільні цінності, цілі та інтереси. Членство в НАТО – це набуття гарантій безпеки і стабільності набагато вищого рівня проти того, що Румунія мала впродовж усієї своєї історії. Звичайно, це позитивно позначається на добробуті країни, її престижу та вагомості на міжнародній арені. Вступ до НАТО фундаментально змінив статус Румунії на європейському й міжнародному рівні. Членство в Альянсі дало нам змогу безпосередньо впливати на процес ухвалення економічних рішень на євроатлантичному просторі. Для полі< тичних і бізнесових кіл інтеграція Румунії до НАТО означала міжнародне визнання та успішність започаткованого у 1989 році процесу демократичної трансформації країни в політичній, військовій, економічній сферах. Набувши членства в Альянсі, Румунія продемонструвала, що вона є демократичною, економічно й політично безпечною, передбачуваною та стабільною державою. Для бізнесменів це стало індикатором того, що їхні інвестиції в Румунії будуть захищені, тож можна не хвилюватися за їхню долю. Починаючи з 1990 року, інтеграція до НАТО визначалася як стала мета румунської зовнішньої політики, що мала підтримку як населення, 65
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 66
Розділ 2
так і політикуму. Значних успіхів у інтеграційному процесі нам вдалося досягти завдяки змінам, проведеним у румунському суспільстві – довгим рокам важкої праці, присвяченим реформам у політиці, армії, економіці, громадянській сфері. У післяінтеграційний період покращення в Румунії відзначало 85% населення. Такі високі показники можна розцінювати як результат того, що румунські громадяни вважали природним повернення Румунії до євроатлантичної спільноти та цінностей, які ми поділяли довгий час, до моменту встановлення в нашій країні комуністичного режиму. Водночас, рівень підтримки євроінтеграційного процесу серед населення дещо знизився після вступу Румунії до Альянсу. Зокрема це сталося через те, що громадську увагу та енергію було скеровано в площину інтеграції до Європейського Союзу. Приєднання до НАТО спричинило процес модернізації та реструк< туризації промисловості відповідно до засад ринкової економіки. Деякі компанії, неспроможні адаптуватися до законів ринкової конкуренції, були реструктуровані й у такий спосіб домоглися прибутковості. Досягнення натовських стандартів допомогло нам наблизитися до ЄС, оскільки обидві організації сповідують спільні цілі, принципи та критерії поведінки. Розвиток демократичного суспільства, визнання верховенства права, існування функціональної ринкової економіки, боротьба з корупцією, захист прав національних меншин – це саме ті критерії, що їх мають поділяти кандидати на членство як у НАТО, так і в Європейському Союзі. У громадській думці Румунії утвердилося переконання, що реформи в перелічених вище сферах потрібно проводити не тому, що цього вимагає НАТО чи ЄС, а тому, що вони необхідні для реконструкції та модернізації румунського суспільства. Інтеграція до цих структур стала стимулом для подолання перешкод, які могли виникнути на шляху такої трансформації. Північноатлантичний альянс проходить важливий етап у визначенні своєї ролі в міжнародній архітектурі світової безпеки з урахуванням нинішніх складних реалій. Ідеться про виникнення нових, більш технічних конфліктів, що територіально наблизилися до країн НАТО, про поширення терористичних угруповань та зброї масового знищення. Виступаючи в ролі регіонального голосу в європейському контексті, ми приділяємо особливу увагу ряду зазначених питань у рамках Альянсу. Румунія підтримує реформи, які дадуть можливість адекватно реагувати на загрози, що виникають у цьому столітті. Водночас, ми вважаємо, що варто сфокусувати увагу НАТО, ЄС та інших європейських структур на 66
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 67
Шлях до системи колективної безпеки НАТО: досвід країн!членів
проблемах територій, що не ввійшли до НАТО: Балкани, Кавказ, Республіка Молдова. Цей процес має відбуватися одночасно з природним розширенням діяльності Альянсу за межі Європи. На наш погляд, НАТО може відігравати важливу роль у становленні демократичних інституцій, а також безпеці та охороні Чорноморського регіону. Як показує досвід Румунії, для приєднання до євроатлантичних цінностей дуже важлива зміна ментальності громадян і підтримка зусиль країни з боку інших держав. Лютий 2007 року
Новий веб проект Інституту трансформації суспільства
´МІЙ ВИБІР ñ NATOª
Веб4проект стартував у липні 2007 року завдяки підтримці Посольства Королівства Норвегія в Україні
67
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
3
17.07.2007
11:21
Page 68
УКРАЇНА – НАТО – РОСІЯ: ВЕКТОРИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ
УКРАЇНА – НАТО – РОСІЯ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНА БЕЗПЕКА Антон Бутейко (Україна) Дії нашої держави повинні ґрунтуватися на нормах міжнародного права і насамперед виходити з національних інтересів України. З огляду на це варто нагадати, що сьогодні погоджено формулу, за якою на євро< пейському та євроатлантичному просторі кожна країна має право забезпечувати власну безпеку в той спосіб, який вона вважає найкращим, але при цьому не ставлячи під загрозу безпеку інших держав. Це правило сформульоване, зокрема, в рамках Організації з питань безпеки і спів< робітництва в Європі й під ним є також «підпис» і згода Російської Феде< рації. Українська держава визначилася, що вона забезпечуватиме власну безпеку через членство в ЄС та НАТО. Російська держава, яка є набагато потужнішою за українську, вирішила інакше – вона не прагне набувати формального членства ні в Європейському Союзі, ні в Північноатлан< тичному альянсі. Отже, кожна країна має право на власне рішення. Ми розглядаємо рух України до членства в НАТО як найбільш доцільний, що забезпечує найоптимальнішу перспективу національної безпеки та трансформації важливих сфер життя українських громадян. І тут, на наш погляд, варто проаналізувати й порівняти цілі та принципи діяльності Організації Варшавського договору (ОВД) і НАТО. Північноатлантичний альянс – це об’єднання держав, які сповідують спільні гуманні цінності: демократію, захист прав людини, верховенство права, свободу засобів масової інформації. У 2004 р. український народ на Майдані однозначно висловив своє бажання жити за цими законами сучасної демократії. Країни – члени НАТО демонструють свою готовність захищати зазначені демократичні цінності. Натомість ОВД було зорієн< 68
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 69
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
товано на захист авторитарних режимів. Коли у свій час угорці взяли курс на самостійну розбудову власної країни, Організацією Варшавського договору, за вказівкою Москви, були введені в Угорщину війська, аби придушити «свавілля». Коли наші друзі у Чехословаччині захотіли відкрити нову епоху, яка називалася Празькою весною, Радянський Союз і Варшавський договір розчавили їх бажання танками на вулицях Праги. Інакше виглядає ситуація, пов’язана із проведенням операції Альянсу в Іраку. Коли це рішення приймалося, Німеччина та Франція не погодилися на участь у цих діях під парасолькою НАТО. Але американці не ввели свої танки на вулиці Берліна чи Парижа, бо в Альянсі панує абсолютно інша політична культура. Дехто може заперечити, пославшись на те, що НАТО бомбардувало Сербію. Одразу зазначу, що ми не були згодні з таким підходом і українська дипломатія намагалася зупинити операцію. Міністр закордонних справ та міністр оборони України відвідали Белград напередодні бомбардування, аби зробити відповідні заяви. Водночас, Верховна Рада України відреа< гувала на дії НАТО досить критично, не врахувавши того аргументу, що Альянс вдався до застосування зброї, аби врятувати десятки тисяч людей, яких знищував режим Милошевича. Подібна реакція ВРУ пояснюється насамперед тим, що вона впродовж тривалого часу контролюється лівою частиною українського політичного істеблішменту. Але подивімося на ситуацію з другого боку: якби Україна входила до Альянсу, чи дала б вона згоду на бомбардування Сербії? Ні! Тому що в НАТО такі важливі рішення приймаються консенсусом, і Україна змогла б його заблокувати. Це глобальний філософський підхід, який у нас не обговорюється взагалі. Стосовно відносин Україна – НАТО – Росія офіційна позиція нашої держави полягає в тому, що ми маємо проводити, по суті, багатовекторну політику, хоч і багато хто її критикує. Україна не може орієнтуватися лише на один вектор, оскільки він занадто великий. Тому рухатися слід декількома напрямами, але наповнювати їх різним змістом. Ще у 1993 р. Верховна Рада України сформулювала його суть: ми мусимо працювати над тим, щоб європейський і євроатлантичний вектор мав зміст союз< ницького, а євразійський – стратегічного партнерства. Як відомо, Віктор Ющенко в перші дні свого президентства заявив, що Росія є нашим віч< ним стратегічним партнером. Тож не варто протиставляти рух України в НАТО із розвитком наших відносин з Росією. Водночас, ситуація тут має розглядатися не лише в політико< правовому чи політико<безпековому контексті. Слід відверто визнати той 69
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 70
Розділ 3
факт, що Російська Федерація досить активно співпрацює з НАТО – і ми вітаємо таку взаємодію й радіємо за неї. У цій сфері Росія сьогодні за багатьма параметрами випереджає Україну. При НАТО працює окрема місія Російської Федерації, де в кілька разів більше співробітників, ніж у представництві України в Брюсселі. До складу російської місії входять представники «Росвооружения», що забезпечують можливість візитів численних делегацій від військово<промислового комплексу Росії, які лобіюють просування своєї продукції на ринки країн – членів НАТО. Виникає питання: невже українські підприємства, де виробляється висо< кокласна продукція, в тому числі оборонного призначення, не зацікавлені в такому представництві? На жаль, сьогодні доводиться докладати чимало зусиль, аби переконати деяких наших виробників у доцільності співпраці в рамках Альянсу, наприклад, їх участі у виставках військової техніки, які організовуються в рамках НАТО. Дехто висловлює тезу, що Україна повинна співпрацювати з Альянсом не безпосередньо, а тільки через Москву. Але чому російські підприємства (наприклад Завод імені Міля) можуть активно співробітничати з фран< цузькими компаніями, а українські підприємства – ні? Чи не пов’язані такі підходи із прагненням позбутися конкурентів? Виникає аналогія з діями радянської влади стосовно Балтійських держав, які після розпаду СРСР, на першому з’їзді Рад, заявили про свій намір розвиватися незалежним шляхом. Як наслідок, за рішенням Політбюро ЦК КПРС, простір Балтій< ських республік був вилучений із єдиного циклу виробництва військової техніки колишнього Радянського Союзу. Мабуть, те саме сталося, коли в Україні було прийнято Декларацію про державний суверенітет. Тож постає запитання: а чи не є лінія на ізоляцію нас від Альянсу своєрідним засобом усунення України як конкурента з потенційного ринку держав НАТО? Принагідно нагадаємо, що за отримання контракту на виробництво танків для Пакистану харківський завод конкурував із західними фірмами та російськими підприємствами. Україна виграла у цій боротьбі, і хоч росіяни не дали нам пушки, ми зробили свої й виконали умови контракту. Тому не потрібно вірити у міфи, які поширюються переважно проросійськими політиками та аналітиками, що ВПК України «ляже», якщо вона ввійде до Альянсу. Навпаки, членство в НАТО дозво< лить мати українським виробникам, за умови конкурентоспроможності їх продукції, набагато ширший ринок, ніж сьогодні. Насамкінець хотів би наголосити, що українським громадянам потрібно змінювати ставлення до багатьох процесів і мислити не катего< ріями неіснуючої радянської держави, а категоріями незалежної України, 70
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 71
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
і відповідно дбати про її інтереси у ХХІ столітті. Треба пам’ятати, що НАТО сьогодні – це політико<військова організація, яка надає нам значну допомогу. Наприклад, коли в Харкові вийшла з ладу каналізаційна система, першими на допомогу прийшли натовці: Голландія в рамках проекту НАТО поставила потужні насоси, завдяки яким місто змогло повернутися до нормального способу життя. Нині у Харкові реалізується проект «Циклотрон», що співфінансується країнами Альянсу. НАТО створює Трастовий фонд для утилізації і знищення надлишкових боєприпасів та озброєнь, які накопичувалися на нашій території з метою підготовки до можливої Третьої світової війни і становили загрозу життю українських громадян. І для вирішення проблем, що виникли в Ново< богданівці, кошти також виділяє НАТО. Сьогодні сприйняття Північноатлантичного альянсу, що панувало в радянські часи, повинно відійти в небуття. Найкраща для України перспектива – європейська, що передбачає вступ до ЄС, і євроатлантич< на – вступ до НАТО. Але щоб успішно реалізувати наші стратегічні наміри, необхідно дуже багато працювати та вчитись, адже ні ЄС, ні НАТО не трансформуватимуть життя українського народу. Це потрібно пере< дусім нам. І ми це зробимо! 20 жовтня 2005 року
ЗБЛИЖЕННЯ РОСІЙСЬКОГО ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО СТРАТЕГІЧНИХ КУРСІВ. ПОЗИЦІЯ УКРАЇНИ Борис Парахонський (Україна) Після подій 11 вересня США та їх союзники по НАТО розгорнули тривалу кампанію боротьби з міжнародним тероризмом, яка, можна очікувати, не обмежиться операціями в Афганістані, а буде поширена й на інші країни. На хвилі боротьби з тероризмом у міжнародному політичному середовищі розпочався процес формування нових систем партнерства між великими державами, намітилися контури нової конфігурації системи міжнародних відносин, що може радикально змінити уявлення про майбутній світовий устрій. Серед базових елементів такої конфігурації – в аспектах, що зачіпа< ють інтереси Української держави, – можна виділити такі: • нова роль НАТО як глобального актора і провідної потуги в боротьбі з тероризмом; поширення сфери діяльності Альянсу за межі її тра< диційної зони відповідальності; 71
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 72
Розділ 3
• зміна характеру Організації Північноатлантичного договору в ре< зультаті нових завдань її діяльності та поширення на Схід за рахунок нових членів; НАТО практично стає базовою структурою не тільки європейської, а й глобальної колективної безпеки; • новий формат відносин НАТО і Росії з елементами інтеграції останньої в систему прийняття рішень Альянсу; • інтенсивне зближення РФ та США, яке може набути рис реального стратегічного партнерства; • геополітична експансія США і НАТО в регіони Центральної Азії та Кавказу за умов узгодження інтересів Заходу і РФ. Зміна міжнародної ситуації стимулювала перетворення Північно< атлантичного альянсу з регіональної організації оборонного характеру на організацію держав, які опікуються питаннями побудови і підтримання нової глобальної системи безпеки. Європа, за висновками експертів, сьогодні не готова самостійно проти< стояти міжнародному тероризму, тому наразі активно обговорюється питання щодо реформування внутрішніх державних інституцій і створен< ня спеціальних органів для боротьби із злочинністю, відмиванням грошей тощо. Водночас обговорюються шляхи адаптації Альянсу до нових умов, серед яких: • зміна пріоритетів НАТО – на перший план висувається боротьба з тероризмом, організованою злочинністю та наркобізнесом; • реформування структури й органів управління Альянсу відповідно до нових завдань із метою їх пристосування до появи більшої кількості членів; • розробка критеріїв готовності країн<претендентів для вступу в Альянс, функції та завдання якого змінюються. З огляду на це можна передбачити, що процедура приєднання до НАТО зазнає певних змін. Досвід роботи з першими трьома країнами ЦСЄ, які стали членами Альянсу, засвідчив помилковість рішення надати пріоритетного значення при прийомі до НАТО політичному, а не військо< вому чиннику. Керівництво Альянсу не очікувало, що процес реформу< вання та адаптації збройних сил Чехії, Угорщини і Польщі до стандартів НАТО буде таким складним та повільним. Тому на нинішньому етапі, перш за все, увага звертатиметься на стан збройних сил кожної країни< претендента та їх готовність до участі разом із іншими членами Альянсу в акціях, спрямованих на захист спільних інтересів. Найближчим часом НАТО має намір розробити нові критерії оцінки готовності країн<кандидатів на вступ до Організації, які мають враховувати: 72
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 73
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
– наявність, відповідно до стандартів НАТО, потужної, мобільної, якісно озброєної професійної армії, здатної брати участь у військо< вих та гуманітарних операціях Альянсу; – готовність країни<кандидата захищати безпеку інших країн<членів, а не вимагати цього лише від Альянсу; – відповідний демократичний імідж країни<кандидата, який би не викликав сумніву громадськості інших країн (кандидатів, членів) щодо необхідності спільного захисту цієї країни; – широка підтримка з боку населення країни<кандидата ідеї вступу до НАТО; – спроможність уряду ефективно керувати армією і спеціальними службами, здійснювати демократичний контроль над збройними силами та стійкий зв’язок між військовими і цивільними компонен< тами суспільства; – створення ефективної, демократичної державної системи та роз< робка механізму взаємодії міністерств оборони та внутрішніх справ у кризових ситуаціях. Потрібно також урахувати, що після терористичного нападу на США Північноатлантичною радою були ухвалені рішення й заходи для розши< рення наявних воєнних можливостей боротьби з тероризмом, а саме: – посилити обмін розвідувальними даними та співпрацю як на двосторонньому рівні, так і в рамках відповідних структур НАТО, що опікуються питаннями загроз, які походять від тероризму, та заходів, що мають бути вжиті з метою протидії тероризму; – надавати індивідуально або колективно, як це буде доцільно, і відпо< відно до своїх можливостей допомогу країнам – членам Альянсу та іншим державам, яким може серйозно загрожувати терористична діяльність через те, що вони підтримали антитерористичну кампанію; – ужити необхідних заходів задля гарантування підвищеного рівня безпеки об’єктів США та інших держав<членів на їх територіях; – повернути виділені спільні сили та засоби, які безпосередньо застосовуватимуться під час проведення антитерористичної опера< ції, у зону відповідальності НАТО; – надати необмежене право прольоту над своїми територіями військовим літакам США та інших країн<членів, які будуть залучені до участі в операції; – надати США та іншим країнам<членам доступ до аеродромів і портів на території країн – членів НАТО для ведення антитерористичної 73
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 74
Розділ 3
операції, зокрема для здійснення дозаправлення, згідно з національ< ними процедурами. Окрім того, члени Північноатлантичної ради вирішили, що Альянс має бути готовим розгорнути у Східному Середземномор’ї підрозділи постійно діючих натовських ВМС з метою забезпечення присутності НАТО та демонстрації рішучості, а також підрозділи десантних сил раннього попе< редження для участі в антитерористичній операції. Прийнято рішення розглянути ймовірний вплив терористичних актів на майбутню структуру і завдання Альянсу, зокрема щодо ініціативи оборонних можливостей, потреби в більш гнучких силах та обміні розвідданими. Було висунуто пропозицію створити спеціальні антитерористичні сили в рамках НАТО. Глави держав Європейського Союзу також розглянули питання про координацію правоохоронної діяльності й антитерористичних акцій усередині ЄС, а також участі Євросоюзу в міжнародній коаліції, створеній США для боротьби з тероризмом. Питання, пов’язані зі структурою та керівництвом коаліції і процесом розподілу оперативної інформації між її членами викликали серйозні дебати як у Вашингтоні, так і в Брюс< селі. Річ у тім, що і ЄС, і США прагнули не тільки здійснювати повний контроль над антитерористичною операцією, а й одержувати один від одного всю можливу розвідувальну інформацію стосовно її проведення. Одночасно кожна зі сторін хотіла б звести до мінімуму обсяг переданих партнерам власних розвідданих, не кажучи вже про джерела й шляхи їх одержання. Практично одразу після рішення НАТО про введення в дію статті 5 Північноатлантичного договору французькі офіційні особи заговорили про необхідність проведення консультацій США з усіма країнами Альянсу перед початком військових операцій. Канцлер ФРН Герхард Шредер заявив зокрема: «Країни НАТО мають не тільки зобов’язання перед Альянсом, а й права, у тому числі право на одержання всієї необхідної інформації і на участь у консультаціях». Отже, щоб антитерористична коаліція була по<справжньому діючою, їй необхідна відповідна структура обміну інформацією між її членами, що передбачає повну участь останніх у виробленні рішень і керуванні операціями. Досягти цього в короткий термін дуже важко. Водночас, фактична ліквідація кордонів між країнами ЄС і введення загальної валюти дають змогу очікувати чіткої координації діяльності правоохоронних і розвідувальних органів на Європейському континенті. А єдина загальноєвропейська розвідувальна структура може в остаточному підсумку підняти ефективність спецслужб Європи до рівня американських. 74
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 75
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
Серед країн – членів Альянсу немає єдиної думки щодо ролі НАТО у проведенні антитерористичної операції. Західне співтовариство не одностайне у ставленні до проблеми боротьби з міжнародним тероризмом. Але виправданням для зовнішньої незаангажованості НАТО в операції в Афганістані є те, що Альянс (не в останню чергу зусиллями США) традиційно був орієнтований на поборення зовсім інших загроз. Адміністрація Буша дала зрозуміти, що США не використовуватиме Альянс для ведення війни проти тероризму. Пентагон дійшов висновку, що досвід косовської повітряної кампанії був непростим. Між американським командуванням і органами військового управління НАТО виникали суперечки. Дії за допомогою НАТО вимагали узгодження роботи з комітетами, що перешкоджало виконанню планів американців. Рішення США проводити операції у співробітництві з національними органами військового управління має сенс із військової точки зору, беручи до уваги той факт, що власне Альянс як організація не створювався з метою ведення боротьби з тероризмом. З другого боку, події 11 вересня не зменшили інтересу держав< кандидатів до вступу в Альянс, а навпаки, підкреслили важливість колективних заходів безпеки у протистоянні існуючим загрозам. Ряд держав заявили про необхідність якнайшвидшого розширення НАТО і ЄС, що дозволить сконцентрувати антитерористичні дії та надійніше захистити кордони держав. На цьому акцентували переважно кандидати на вступ у НАТО і ЄС. Успішне в цілому проведення антитерористичної кампанії надало США можливості значно посилити вплив на розвиток міжнародної ситуації. Зокрема, із урегулюванням «афганської проблеми» зросте роль США у розгортанні процесів у сфері безпеки Центральної Азії та Південного Кавказу. Воєнний і політичний компоненти НАТО залишатимуться для США важливими механізмами, які дозволятимуть не тільки формувати спільну європейську позицію на міжнародній арені, а й впливати на неї, що має сприяти політичній підтримці з боку Європи американських стратегічних інтересів. Зважаючи на це, Вашингтон приділятиме більше уваги розвитку союзницьких відносин з європейськими країнами, особливо в рамках НАТО, з метою створення на довгостроковій основі надійного підґрунтя для політики США. У цьому контексті підвищення ролі ЄС у боротьбі з тероризмом значно б зміцнило самостійність Євросоюзу на міжнародній арені та послабило вплив США на європейські процеси. Отже, НАТО, імовірно, буде саме тим інструментом, що найбільше відповідатиме 75
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 76
Розділ 3
завданню зміцнення впливу Вашингтона на процеси у Центральній Азії та на Південному Кавказі. Зміни у відносинах Росії з НАТО і США дозволили створити такий формат взаємодії сторін, який одночасно залучав Москву до тих напрямів боротьби з тероризмом, де її лояльність була б незамінною, і залишав мож< ливість для Заходу відійти від Росії в разі, якщо її підходи не співпада< тимуть із позицією НАТО. Однак у довгостроковій перспективі збере< ження поточного стану відносин із Росією та її роль в антитерористичній коаліції будуть залишатися найважливішою проблемою для США і НАТО. З огляду на це передбачається підвищення значення економічної скла< дової в російсько<американських відносинах. Міністерство торгівлі США надало Росії статус країни з ринковою економікою, поширивши на неї торго< ве законодавство Сполучених Штатів і прискоривши тим самим її вступ до Світової організації торгівлі. Рішення США та аналогічна попередня заява ЄС усувають основні юридичні перешкоди для входження Росії у СОТ. Останнім часом Росія перебуває у центрі світової політики і бере активну участь у міжнародних справах. Виходячи з численних офіційних заяв, основними пріоритетами зовнішньої політики Росії є: формування нових відносин зі США, НАТО та ЄС, боротьба із сучасними загрозами і викликами, інтеграція в європейську та світову економіку. Нового формату російсько<натовські відносини набули із створенням Ради Росія – НАТО. Тож сьогодні йдеться про вироблення важливих двосторонніх рішень, що визначатимуть розвиток євроатлантичних і світових процесів на довгостроковий період. Водночас, для оцінки позиції РФ у сучасній міжнародній ситуації неабияке значення мають політичні кроки Москви щодо зміцнення позицій СНД і ДКБ у сфері боротьби з тероризмом. Росія, яка тривалий час актив< но «експлуатувала» тезу боротьби з тероризмом у своїй зовнішній політиці, виявилася практично відстороненою від основного «театру» дій антитерористичної коаліції, а її участь у ній здійснюється на непостійній основі та здебільшого опосередковано. Активна політика США у відно< синах із ключовими союзниками Росії по ДКБ і СНД, а також із Грузією та Узбекистаном, за досить короткий період перетворилася на пряму загрозу підриву російського впливу на Південному Кавказі та в Центральній Азії. У такий спосіб питання про відносини між США і Росією у сфері боротьби з тероризмом набуває стратегічного характеру для обох сторін. Минулий період показав марність зусиль Москви створити систему колективної безпеки СНД на базі Ташкентського договору. Тому останнім часом Росія намагається посилити військову та антитерористичну скла< 76
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 77
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
дові ДКБ шляхом вироблення чіткої програми протидії новим загрозам. Радою міністрів закордонних справ були розглянуті й ухвалені проекти ряду документів, спрямованих на підвищення антитерористичного потен< ціалу СНД. За останній час Вашингтон і Москва спромоглися відпрацювати спільні підходи до низки важливих питань. Проте, як уже зазначалося, контакти Росії з Іраном та Іраком можуть стати перешкодою розвитку міжнарод< ного співробітництва між РФ і Заходом. Передача технологій є вагомим джерелом доходів для військової промисловості та енергетики Росії, що гостро відчувають потребу у фінансуванні та розширенні ринків збуту для власної продукції. Тому Росія, як і раніше, відмовляється зупинити передачу ядерних технологій та продаж зброї Ірану. Спроби України інтегруватися до Європи є стратегічно важливими. Сьогодні Україна ще не має реальних можливостей стати членом НАТО в найближчому майбутньому. Ще складнішим питанням для нашої країни є членство в Європейському Союзі, що, ймовірно, залишатиметься невирішеним у довгостроковій перспективі. Але, зважаючи на зміцнення позицій Росії як у відносинах із Заходом, так і у сфері безпеки СНД, Україна повинна забезпечити собі захист від потенційного зростання «російського впливу», а також від кон’юнктурних коливань у відносинах США – НАТО – Росія. Найбільш оптимальним заходом у цьому контексті є подання заявки на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО неза< лежно від позиції Альянсу. Такий крок має бути підкріплений іншими відповідними заходами в окресленому напрямі. Малоймовірно, що Росія зберігатиме постійно рівні відносини з НАТО, але, за умов збереження поточних тенденцій, вона стрімко наближати< меться до Заходу – до НАТО та ЄС одночасно. Відповідно, це означатиме зростання ролі РФ у європейських справах та збільшення її впливу на євроінтеграційне просування України. Зважаючи на реакцію В. Путіна щодо можливого членства України в НАТО, ми повинні якнайшвидше зробити відповідні кроки на євро< атлантичному напрямі. Однак рішення України щодо поглиблення відно< син з Альянсом мають неоднозначний характер. З одного боку, чітко означилося намагання певних політичних сил і конкретних політиків позиціонувати себе або свою політичну та ідеологічну стратегію як євроінтеграційну. З другого боку, чимало представників українського політичного істеблішменту та аналітиків стверджують, що курс України «на НАТО» нині не варто робити визначальним у зовнішній політиці нашої країни, бо це провокує внутрішньополітичні конфлікти. 77
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 78
Розділ 3
Водночас, експерти також зазначають, що активізація українсько< натовських відносин, зрештою, залежатиме від позиції громадськості – якою бачитимуть майбутню Україну самі українці. У разі, якщо загальний настрій опитувань буде позитивним щодо вступу нашої країни в НАТО, можна спрогнозувати, що й швидкість входження до цієї організації значно зросте, навіть незважаючи на документальні труднощі, які чекатимуть нас на цьому шляху. Із прийняттям політичного рішення Україна офіційно стає на шлях до НАТО, що одночасно допоможе швидше підготуватися і до вступу в ЄС. Але водночас Україну, на думку фахівців, очікує довготривале про< ходження фази «поглибленого діалогу», коли експерти НАТО визначають стан готовності країни до приєднання, роблять відповідні рекомендації і сприяють їх утіленню в життя. Після того як ця фаза визначається НАТО задовільно пройденою, країна має виконати вимоги Плану дій щодо членства. Україна не зможе перейти відразу до другої стадії, обминаючи «поглиблений діалог». При цьому в процесі зближення України і НАТО відіграватимуть роль багато чинників – як внутрішніх, так і зовнішніх. У цьому контексті насамперед слід вирішити такі внутрішні проблеми, як забезпечення прав людини, свободи слова, боротьби з корупцією і ста< більності законодавства. Значної уваги потребує російський чинник. Ряд ЗМІ, політиків та ана< літиків продовжують традиційний для них дискурс, характерний для періоду конфронтації між Росією і Заходом. Зокрема, поширюється теза, що «бажано сховатися в НАТО від Росії», яка збирає свої геополітичні дивіденди, користуючись із потепління стосунків із США на ґрунті боротьби з тероризмом. Утім, на їх думку, така комбінація факторів може навіть сприяти поглибленню співпраці Україна – НАТО. Очевидно, що активізація відносин із Альянсом із перспективою майбутнього членства має розглядатися в позитивному контексті. Адже співпраця з експертами НАТО з метою підготовки до вступу закладе внутрішню логіку у військову реформу в Україні (зокрема йдеться про професіоналізацію армії), дозволить зробити більш структурованою економічну політику, сприятиме підвищенню уваги до прав людини і бо< ротьби з корупцією. 25 червня 2002 року 20 червня 2007 року
78
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 79
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
ГЕОПОЛІТИЧНЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ: РОСІЙСЬКИЙ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВПЛИВИ Олег Соскін (Україна) Сьогодні Україна опинилася в ситуації, коли на неї діють із різних боків дві потужні сили. На заході, півночі та півдні – це Північноатлантичний альянс, а на сході – Росія, яка нині декларує західну модель розвитку й фактично по< чала процес інтеграції до євроатлантичної цивілізації. Якщо події розгортати< муться в зазначеному напрямі й теперішніми темпами, то, по<перше, Україна дуже швидко перетвориться в об’єкт цього процесу, а по<друге, в разі відсутності активних дій з нашої сторони виникне загроза для країни бути розірваною цими двома силами на дві частини. Західна Україна (Галичина та декілька інших регіонів) рухатимуться до західної цивілізації і НАТО, а східні регіони та Крим – до Росії. І тоді питання про те, чи повинна Україна роз< виватись як європейська держава взагалі зійде з порядку денного. Геополітична стратегія Російської Федерації стосовно України вибу< довується дуже грамотно. Наразі Росії значною мірою вже підпорядковано українське інформаційне та ідеологічне середовище, а тепер ставиться завдання захопити економічний простір і церковну сферу. Російська економічна експансія на українські ринки вже досягла відчутних успіхів. По4перше, сьогодні Росія майже цілковито володіє нафтопереробним комплексом України. Дві потужні російські нафтові компанії – ТНК та ЛУКОЙЛ – контролюють нашу нафтопереробну галузь і встановлюють монопольно високі ціни на нафтопродукти, пояснюючи це подорожчанням бензину та дизпалива на світових ринках. По4друге, наразі Росія почала підпорядковувати собі газотранспортну систему України. Нещодавно укладено угоду між двома країнами про створення спільного газотранспортного консорціуму. Але ж ця модель, як відомо, означає, що кожна сторона повинна зробити свій вагомий і якісний внесок у спільний проект. Частка України в консорціумі – це система газопроводів, газосховища, газоперекачувальні станції та, зрештою, українська земля, на якій розташовані газопроводи. Загальна вартість нашого внеску – близько $100 млрд. Натомість російська частка є радше віртуальною, ніж реальною, хоч нам і пропонують проковтнути міф про паритетну участь двох сторін у консорціумі. Якщо ця модель таки буде впроваджена, то ми остаточно віддамо свою геоекономічну незалежність на поталу Росії. Зрозуміло, що такий варіант розвитку газотранспортної системи нас не може влаштувати за будь<яких умов. 79
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 80
Розділ 3
Церковне питання є дуже важливим в українсько<російських відно< синах. Ми переконані, що в Україні має право на існування Українська православна патріархія на чолі з власним патріархом. Це дасть нам змогу вирішити безліч інших питань, у тому числі й геополітичних. Однак для Росії важливо зберегти та закріпити нинішню ситуацію, а саме функціо< нування в Україні російської православної церкви, що дозволяє впливати на свідомість і ментальність українського народу. Унаслідок масованої експансії Росії в усі сфери нашого суспільного розвитку Україна із суб’єкта геополітичних та геоекономічних відносин перетворюється на їх об’єкт. Тиск з боку Росії сьогодні настільки потужний, що дедалі частіше виникає занепокоєння, а чи зможемо ми взагалі втримати свою незалежність. У таких непростих умовах Україна дуже потребує органічного й силь< ного союзника, відносини з яким дозволили б нам сформувати новий баланс сил. Очевидно, що таким союзником може й повинен стати Пів< нічноатлантичний альянс, членство в якому дасть змогу Україні підви< щити свій статус і роль у сучасному геополітичному просторі. Як тільки ми припинемо кидати кулі одночасно в кілька луз, а вище керівництво України проявить політичну волю й легітимізує намір безальтернативно рухатися в НАТО, наша країна стане елементом євроатлантичної системи. Розвиваючись у її рамках, Україна матиме більше можливостей для зміцнення національної безпеки держави, вияву своєї самобутності та впливу на перебіг подій у світі. Така перспектива за нашого бажання й рішучості є не тільки ймовірною, а й близькою. Її досягнення закладе підвалини для зміни геополітичного розкладу сил на Євразійському континенті. Після подій 11 вересня 2001 р. у США, самітів у Рейк’явіку і Римі відносини між Росією та НАТО покращилися й зазнали серйозних якісних змін, що, безумовно, матиме вплив на геополітичне майбутнє України. Росія сьогодні надзвичайно потужно співробітничає з НАТО і де<факто вже є членом Альянсу, оскільки бере участь у більшості його військових та наукових програм, яких сьогодні налічується більш як 90. Понад те, Росія зацікавлена у зміцненні взаємодії з НАТО, бо їй дедалі важче контро< лювати ситуацію на азійській частині своєї території (за Уралом), куди здійснюється експансія з боку східних цивілізацій – китайської, індуської і мусульманської. За 5–10 років перед Росією постане проблема утримання територій, які будуть заселені неслов’янським нехристиянським населенням. За таких обставин співпраця з НАТО є пріоритетним для Росії завданням. До того ж між нею та НАТО немає антагоністичних протиріч, 80
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 81
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
позаяк цей блок утворено цивілізованими християнськими країнами, до яких відносить себе і Росія. Той факт, що вона є слов’янською державою, не перешкоджає вступу. Адже членами Альянсу наразі вже є чотири слов’янські країни – Болгарія, Польща, Словенія, Словаччина, а в Балтій< ських країнах – членах Північноатлантичного альянсу проживає чимало росіян. Є в НАТО і православні країни – Румунія, Болгарія, Греція. Покращення відносин України з Альянсом не призведе до погіршення її торговельних стосунків із Росією. Окрім того, російський ринок насправ< ді не такий уже й великий, а нас і без членства в НАТО постійно витіс< няють з нього, застосовуючи різноманітні квоти, митні забори і примітивні ембарго на постачання українських товарів, які є більш конкуренто< здатними, ніж російські. Достатньо згадати, приміром, брутальні дії російського уряду проти підприємств м’ясо<молочної галузі України, яким заборонили постачати в Росію продукцію нібито через невідповідність санітарним нормам. Сальдо українсько<російського торгового обороту є від’ємним і становить $4–5 млрд. щорічно. Треба також зрозуміти, що часи, коли ми купували в Росії газ за ціною $45 за 1 тис. куб. м, вже минули, і Україні за будь<яких обставин невдовзі доведеться придбавати енергоносії за світовими цінами, які сягають $200 і більше за 1 тис. куб. м. Водночас, мільярдний російський ринок не можна порівняти з три< льйонним євроатлантичним ринком. Велика ємність та можливості останнього роблять його більш привабливим для України. Вже сьогодні ми торгуємо з країнами, що входять до НАТО, з позитивним сальдо, і сукуп< ний обсяг торгівлі з ними перевищує російський. Тож економічно проблема вибору між російським та натовським ринками для нас не стоїть. Хоч, у принципі, краще було б вільно торгувати на обох ринках. Вступ до НАТО не є панацеєю для України, оскільки не може виріши< ти всіх наших проблем. Так історично склалося, що Україна має унікальне геополітичне положення: вона розташована, по<перше, на межі двох цивілізацій – азійсько<борейської і трансатлантичної, силові вектори яких ми увесь час відчуваємо, а по<друге, на перетині двох осей, а саме Захід – Схід (яка вже вичерпала себе) і Північ – Південь (розвиток якої є дуже перспективним, і він на часі). Тому наше майбутнє бачиться в побудові такої моделі розвитку, яка б передбачала входження України в євроатлан< тичну цивілізацію шляхом реалізації щонайменше двох<трьох пріорите< тів, а саме: активна інтеграція в Балто<Чорноморську економічну систему, вступ до НАТО, набуття асоційованого членства в Європейському Союзі. У нових умовах зміни силових полів у світі перший пріоритет – це відродити шлях «із варяг у греки», тобто вісь Північ – Південь, на якій 81
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 82
Розділ 3
Україна має стратегічне положення. Я впевнений, що наше геополітичне і геоекономічне майбутнє лежить, з одного боку, на південному векторі цієї осі – через Чорне море на північну Африку (західна гілка) і через Грузію та Азербайджан на Іран, Пакистан, Індію, країни Центральної Азії (східна гілка). Ключовою країною для України є також Туреччина, через яку ми матимемо вихід у країни Перської затоки, Ірак, який справляє визначаль< ний вплив на ряд силових ліній. І практика показала, що США не в змозі впоратися з Іраком за допомогою військової сили. А звинувачення в теро< ризмі лише заглиблюють, а не вирішують глобальної проблеми – протиріччя світового масштабу між країнами розвинутими, мало розвину< тими і тими, які хочуть увійти в лоно розвинутих країн, але на своїх умовах. І Ірак у цьому контексті є ключовою точкою. З другого боку, наша геополітична та геоекономічна перспектива полягає у формуванні північного вектора Балто<Чорноморської осі, на якому, окрім України, розташовані Польща, країни Балтії, Скандинавії. Зміцнення відносин з країнами, що знаходяться на південному і пів< нічному векторах Балто<Чорноморської осі, є, на наш погляд, ключовими елементами моделі розвитку України, її національної та економічної безпеки. І тут не можна оминути увагою такої структури, як ҐУУАМ. Членство і посилення ролі України в цій організації дозволяє нам набути своєї геополітичної неординарності й самобутності. Другий пріоритет, який ми маємо реалізовувати одночасно із пер< шим, – це відродження України як складової євроатлантичної цивілізації шляхом приєднання до НАТО. Геополітичні здобутки від такого кроку очевидні: Перше: ми збережемо й захистимо свою територіальну цілісність, посилимо кордони, розв’яжемо суперечки з Румунією навколо острову Зміїного, врегулюємо відносини з Білоруссю, Молдовою, Росією. Якщо РФ не усуне свою військово<морську базу з української території, Україна зможе запропонувати НАТО створити морську базу Альянсу в Одесі або Тавриді (російська назва – Крим). Друге: вступ до НАТО дозволить нам подолати чимало проблем у військовій сфері – перехід армії на професійну основу, підвищення рів< ня військових, навчання офіцерів, сержантського і рядового складу. Наші офіцери дістануть можливість працювати у військових структурах НАТО і навчатися в найкращих військових академіях світу, а ВПК – інтегру< ватися у військово<промисловий комплекс країн – членів Альянсу. Перехід до стандартів НАТО усуне низку проблем з нашими транспорт< ними літаками, ракетними комплексами, танками та іншими видами 82
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 83
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
воєнної техніки й озброєння. Ми на рівних з країнами Альянсу зможемо конкурувати й приймати інвестиції у військово<промисловій галузі. Третє: будучи складовою євроатлантичної системи безпеки, ми легше і швидше здолаємо перепони на шляху формування відкритої ринкової економіки та національної буржуазії. Адже неможливо залишатися осередком кланово<бюрократичної системи в цивілізованому конкурент< ному середовищі. До того ж вступ до НАТО може дозволити нам позбутися енергетичної залежності від Росії та стати гарантією формування альтернативних шляхів постачання нафти і газу в Україну через балто< чорноморський та транстурецький нафтогони. Четверте: нарешті в нашій країні ствердяться демократичні устої, бо первинною умовою для будь<якої країни, яка хоче стати членом НАТО, є розвиток демократії, свобода слова, непідконтрольні режиму ЗМІ, без< перешкодне функціонування громадських організацій, політичних партій тощо. За такої моделі розвитку стане неможливою узурпація влади, панування в країні волі кланів замість волі народу. Західний світ також повинен бути зацікавлений у тому, щоб Україна якомога швидше інтегрувалася в НАТО. Бо, врешті<решт, це дозволить усунути чимало геоекономічних і геополітичних загроз, що постали сьогодні перед євроатлантичною цивілізацією. Адже Україна – це потуж< на машина, яка має величезну армію, сучасне озброєння, професійно підготовлену військову промислову й інтелектуальну еліту. Увійшовши до НАТО, наша країна не стане тягарем для Альянсу, а навпаки, посилить його на кілька порядків. Отже, сьогодні Україна, хоч і мляво, але почала визначати модель свого розвитку. Наш шлях до євроатлантичної цивілізації є об’єктивно й історично обумовленим. Досягнення успіху на цьому шляху можливо через зміцнення позицій України в рамках Балто<Чорноморського партнерства і вступ до НАТО. 16 квітня 2003 року
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОРОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН: ЄВРОАТЛАНТИЧНИЙ ВИМІР Сергій Джердж (Україна) Важливою темою у відносинах Україна – НАТО є співробітництво Росії з Північноатлантичним альянсом, а відтак і Росії з Україною. Сьогодні очевидно, що співпраця Росія – НАТО відбувається набагато 83
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 84
Розділ 3
ефективніше, ніж Україна – НАТО. Зокрема місія України в Альянсі складається з п’яти осіб, а місія Росії – із 60<ти. Причому в місії РФ у НАТО є представники російського військово<промислового комплексу, завданням яких є налагодження співробітництва ВПК Росії з країнами – членами Альянсу. Тому заяви деяких політичних лідерів в Україні, що членство в НАТО розвалить український ОПК, є абсолютно безпід< ставними з огляду на те, яку роботу в цьому напрямі проводить Росія. Комісія Україна — НАТО має нижчий статус, ніж Рада Росія – НАТО, у складі якої працюють 20 робочих груп із різноманітних питань безпеки, зокрема й щодо налагодження спільної протиракетної оборони під час проведення російсько<натовських миротворчих дій. У 2006 р. планувалося провести 50 великомасштабних спільних заходів у рамках співпраці Росія – НАТО. Майбутнє членство України в Альянсі не створюватиме для Росії жодного дискомфорту. Сьогодні вона вже межує з країнами – членами НАТО, і від цього її безпека не послабла, а небезпека не зросла. Для Москви є більш небезпечною Помаранчева революція, яка показує громадянам Росії та Білорусі, що народ може не підтримувати нечесні, корупційні дії влади, нав’язані тоталітарною системою. Адже український приклад дає надію російському та білоруському народам, які хочуть жити в демократичній, а не диктаторській країні. Я вважаю, що після набуття Україною членства в НАТО її відносини з Російською Федерацією, навпаки, можуть покращитися. З боку Росії відпадуть ілюзії щодо певного політичного реваншу й розширення Російської імперії за рахунок України, бо це вже буде вочевидь не< можливо. А наша країна позбудеться острахів за свою національну й територіальну цілісність. І таким чином взаємини між Україною та Росією стануть рівними, прозорими, прагматичними, без домінування якоїсь зі сторін і шлейфу стереотипів, що тягнеться в наших відносинах із минулого. Варто також відзначити, що, беручи участь у круглих столах з українсько<натовської тематики, які проводить Інститут трансформації суспільства в регіонах України, ми стикнулись з тим, що майже всі ці заходи супроводжуються мітингами, спрямованими проти НАТО. Скидається на те, що подібні протестні дійства відбуваються за єдиним сценарієм у всіх містах – Севастополі, Чернігові, Харкові, Полтаві тощо. Усюди майорять однакові гасла – немовби їх малюють в одному місці, а потім розвозять у різні регіони. Але є такий важливий момент. Приміром, коли у Севастополь прибув німецький корабель, який привіз гуманітарну 84
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 85
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
допомогу для українського військово<морського госпіталю, або коли проходили планові навчання Військово<морських сил України спільно з представниками країн – членів НАТО, то в цих містах обов’язково орга< нізовувалися мітинги протесту. Але коли приїжджає військово<морська делегація НАТО до Чорноморського флоту Російської Федерації, то чомусь антинатовських акцій не відбувається. Отже, тут очевидним є вибірковий підхід у ставленні громадян до НАТО. Не варто забувати й те, що відбулось у Феодосії у червні 2006 р. На мою думку, необхідно детально розібратись у тих подіях, аби не повторювались подібні акції, які дестабілізують ситуацію в країні. Насамперед слід зауважити, що базою для проведення заходів, спрямованих на блокування запланованих українською армією міжнародних навчань (які видавалися за навчання НАТО) і роботи порту став Дім офіцерів Чорноморського Флоту Російської Федерації, розміщений у центрі Феодосії. Там збирали людей, роздавали їм плакати як з антинатовськими, так і з антиукраїн< ськими гаслами, звідти ці групи розпочинали ходу для перешкоджання військовим навчанням. Чому ж такі дії на теренах України стали можливими? Думаю, що тут не обійшлося без впливу Росії. Сьогодні вона має багато надлишкових доходів, які отримує завдяки різкому подорожчанню газу та нафти. Частина цих коштів спрямовується на дестабілізацію ситуації в тих районах, де зосереджується інтерес певних російських кіл. Упрова< джується формула керованого хаосу/дестабілізації на російських кордо< нах, у пострадянських країнах, там, де Росія впевнена у вседозволеності. Очевидно, що це невигідно російському народу, але хто про це в самій Росії говорить? Щодо провокування подій в Україні, і в Криму зокрема, ми бачимо різні підходи. Росія спроможна легко виділити $1 млн. чи $10 млн. на проведення спецоперацій, на кшталт провокації у Феодосії. Україна цьому не може оперативно протистояти в силу певних причин. A Захід таким витівкам не опонує, тому що європейським структурам притаманна прозорість фінансової системи і будь<яке виділення коштів повинно бути аргументовано. Навіть бюджети спецслужб є прозорими, а їхня закрита частина є відкритою для тих установ, які мають на це відповідний мандат. Офіційна версія подій у Феодосії, яка нав’язується «Русским блоком Крыма» та російськими мас<медіа, звучить наступним чином: пильні робітники помітили якісь підозрілі контейнери (можливо, військове озброєння?) в порту, але, не маючи інформації про прийняття постанови Верховної Ради України щодо міжнародних навчань, вирішили сповістити 85
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 86
Розділ 3
кому потрібно. Але кому потрібно – це не Службі безпеки України, а прямо в Партію прогресивних соціалістів. Очевидно, на думку робітників, це більш надійна структура. Відтак починається якась мало вмотивована активність. З’являється безліч повідомлень в Інтернеті з посиланням на сайти типу Утро.ru і подібні «дружні» до України інформагентства. Анонімні автори вправляються у перекручуванні фактів, дезінформації та відвертій брехні. І головними ньюсмейкерами таких маніпуляцій здебільшого виступають російські телевізійні канали. Згадати хоча б телефільм «Цитадель», показаний на РТР<Планета, у якому говорять, що в Криму вистачить місця, щоб поховати мільйони американців, які туди приїдуть. Усе це відома схема. Але нині вже очевидно, що державний бюджет України втратив великі кошти внаслідок призупинення двосторонніх маневрів та навчань у Фео< досії. Командування Військово<повітряних сил України оприлюднило дані, що наша країна витратила з державного бюджету для проведення маневрів української авіації на полігоні Широкий лан у Миколаївській області 5,5 млн. гривень. Ті кошти нам мали покрити британці, згідно з попередньою домовленістю, адже маневри планувалося провести спільно з військовими льотчиками Великобританії. Але вони не приїхали внаслідок бездіяльності Верховної Ради та істерії, розв’язаної антиукраїнськими силами. Звичайно, провівши заплановані українськими військовими спільні маневри, ми б не мали таких збитків. Окрім того, через організовані операції російських спецслужб і поту< рання діям Партії прогресивних соціалістів, Партії регіонів та Російського блоку кримчани не матимуть достатньо ресурсів на прожиття. За оцінками мешканців Феодосії, кількість туристів, що приїжджають до їхнього міста, літнього сезону<2006 зменшилася на 30–40%. А в кримський бюджет не надійде близько $250 млн. від туристів, які вирішили не їхати на відпочинок до нестабільного Чорноморського узбережжя. Якщо така боротьба ведеться «за справедливість», «за очищення від НАТО», то потрібно бути послідовним. Треба блокувати повернення на свою базу в Севастополь російського крейсера «Москва», який брав участь у натовській операції «Активні зусилля» в Середземному морі. До речі, на цьому крейсері під час його перебування в Італії побував Яап де Хооп Схеффер, Генеральний секретар НАТО. Я думаю, що чесним захисникам Криму від НАТО потрібно добиватись, щоб цей корабель взагалі не ввійшов у територіальні води України, а плив собі там десь подалі, продовжуючи свою спільну операцію в Середземному морі й вишукуючи іншого місця для базування. Але цього не відбувається. Чому? 86
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 87
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
Звернімо увагу на інший факт. Владивосток. Потопає, зазнає ката< строфи батискаф Військово<Морського Флоту РФ. Росіяни запрошують на допомогу англійців, країну НАТО. Військові натовської держави приїж< джають, привозять відповідне обладнання, рятують батискаф і життя російських військових. Чому там не було протестів проти натовського «втручання»?! Коли відбувалися події у Феодосії, в той самий час у Санкт<Петербурзі стояв на рейді американський військовий крейсер із плановим візитом до Росії. Побачте відмінність: вантажне судно у Феодосії і військовий кора< бель зі зброєю, пушками, ракетами в російській північній столиці. Ніяких антинатовських протестів на пірсі не відбувалося, ніхто не блокував порт, жириновські та затуліни теж з приводу цього не висловлювались, бо їхня увага була прикута до України. Очевидно, що акції проти НАТО в Петер< бурзі не організовувалися тому, що російські козаки поїхали до сусідньої країни у Феодосію рятувати весь слов’янський світ від натовців на нашій території. Чому вони не вдаються до таких дій у Росії? Тому що російські спецслужби працюють насамперед проти України. Вони безкарно роблять те, що їм вигідно. Американці привезли до нас будівельне обладнання, а Росія отримує від США (натовської країни), зокрема від корпорації Боїнг, сучасні технології. І жодна політична сила там не протестує з приводу такої натовської інвазії до Росії. Чому ж це відбувається саме в нас, в Україні?! І що зробила міська влада Феодосії, аби протистояти подібним діям? Вона проголосила своє місто територією без НАТО. Тоді необхідно відкликати додому своїх дітей, які навчаються в Парижі, Лондоні, адже це країни НАТО. Не їздити відпочивати в такі натовські держави, як Туреччина, Італія, Іспанія. Потрібно здати на металобрухт усі машини моделей БМВ, Ауді, Мерседес, Фіат, Рено, Пежо тощо, бо вони виготовлені в країнах Альянсу. Слід при< пинити будь<яку торгівлю з цими країнами, адже Феодосія є територією без НАТО. Потрібно, зрештою, відмовитися від доларів та євро, припинити їх обмін і використання банками міста, позаяк це валюта країн – членів НАТО. І після цього, можливо, почуватися щасливими. На мою думку, необхідно розпустити всі місцеві ради, які прийняли рішення про визнання своїх населених пунктів територіями без НАТО, і призначити нові вибори. Депутати місцевих рад мають усвідомлювати власні повноваження й не вдаватися до деструктивних дій, які шкодять українському суспільству та міжнародному іміджу України. Певні політичні сили сьогодні використовують питання членства України в НАТО та європейської інтеграції взагалі для маніпуляцій 87
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 88
Розділ 3
громадською думкою. Особливо ці процеси активізуються під час виборчого процесу. Нині нашому суспільству нав’язується думка про необхідність та обов’язковість проведення всеукраїнського референдуму щодо вступу в НАТО. У цьому зв’язку слід нагадати, що серед 10 нових країн – членів Альянсу такий референдум проводився лише у двох країнах, а вісім – обійш< лися без нього. Звичайно, це є справа держави, народу. Але стосовно України очевидним є те, що для нашої країни важливіше проводити референдум зі вступу до ЄС, ніж до НАТО, позаяк ці організації надзвичайно відрізняються одна від одної. Європейський Союз, як відомо, є наддержавною структурою, що має свій парламент і регулює в країнах – членах ЄС значні пласти в політичній, економічній та соціальній сферах. Натомість НАТО – це міждержавна, міжурядова організація, яка сприяє налагодженню системи безпеки і співпраці, координації певних підрозділів та органів, що у процесі взаємодії, власне, й продукують безпеку. Тож НАТО, в принципі, безпо< середньо не впливає на політичну ситуацію та економічні процеси в країні. Політичні сили, які ініціюють проведення референдуму в Україні, пропонують поставити запитання таким чином: «Ви за вступ в НАТО чи за вступ в ЄЕП». Але подібне запитання є абсолютно некоректним. ЄЕП можна порівнювати тільки з ЄС, оскільки обидві ці організації є наддер< жавними системи. НАТО ж подібне до Ташкентського договору, ОДКБ або інших договорів про взаємодію з питань безпеки. Отже, НАТО та ЄЕП – непорівнянні структури, а тому в самому запитанні референдуму закла< дено нерівність та нерівноправність. І тут є очевидним, що політичні сили, які моделюють лінію проведення референдуму, поводять себе нечесно. Референдум – дуже серйозний і важливий захід. Можливо, його й по< трібно проводити в Україні, але вже після того, як суспільство ознайо< миться із справжніми цілями НАТО і матиме змогу свідомо відповісти на поставлене запитання. З другого боку, наша країна сьогодні активно прагне вступити до СОТ, але ж ми не проводимо референдуму з цього питання. І невідомо, якою була б відповідь українських громадян щодо членства в цій організації – найвірогідніше, що негативна. Існує чимало питань, якими більш глибоко та фахово володіє влада, що певною мірою уособлює позицію народу. Тож, на мій погляд, вона і мусить прийняти рішення щодо такого доленосного для України кроку, як вступ до НАТО. Дати можливого приєднання нашої країни до Альянсу – це досить умовні часові рамки. Однак, коли називають певні короткотермінові строки – наприклад 2008<й рік, то в цьому, я вважаю, є певний позитив. Адже така постановка питання стимулює державних діячів, чиновників усіх рівнів, 88
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 89
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
міністерства, які відповідають за розвиток співробітництва України з НАТО, працювати ефективніше, бо є на що орієнтуватись. Навіть якщо Україна пізніше почне повну інтеграцію до Альянсу, це не має принци< пового значення, – головне, щоб ці дати були досяжні. А коли прогнозують вступ до НАТО через 20 чи 30 років, то виглядає так, наче це буде в наступному житті, що, своєю чергою, розхолоджує чиновників. Найважливішим у процесі входження України в Альянс є досягнення необхідних високих стандартів, що стосуються якості життя, економічного моделювання, рівня демократизації суспільства. Потрібно також пам’ятати про формування взаємосумісності (interoperability) із НАТО, що визначається такими трьома факторами: перший – володіння англійською мовою як засобом комунікації; другий – наявність відповідних засобів зв’язку для оперативного спілкування; третій – спільне розуміння команд і процесу прийняття рішень. Тож головним є досягти названих стандартів, а власне вступ – то вже заключна, фінальна й певною мірою формальна частина. Вона не матиме такого принципового значення, як видається на початку процесу. До того ж усі зміни, успіхи та досягнення, здобуті на цьому шляху, залишаться в Україні й працюватимуть на її поступ. І це ми бачимо на прикладі багатьох нових країн – членів НАТО. Слід відзначити, що в Україні спостерігається певний рівень зацікав< леності населення питаннями євроатлантичної інтеграції, але все це зі знаком «мінус», бо інформація про Альянс подається здебільшого негатив< на, суперечлива. Тому необхідно провести своєрідний реверс, перевести суспільне інформаційне сприйняття на знак «плюс». Потрібно зняти змані< пульований негатив, надаючи об’єктивну, систематизовану і збалансовану інформацію про сучасну концепцію НАТО та українські можливості в разі нашого вступу до цієї організації. Виконання державних програм інформу< вання, реальне втілення і реалізація Цільового плану Україна – НАТО, у тому числі за активної участі Громадської ліги Україна – НАТО, збільшуватимуть рівень реальної поінформованості суспільства. Важлива ремарка: чому наразі відбувається боротьба передусім проти НАТО, а не проти ЄС? Тому що членство в Альянсі є реальною перспек< тивою для України. Якщо б для нас таким самим реальним був вступ до Європейського Союзу, то подібні аргументи наводилися б і проти нього. Відбувалися б пікетування, проголошувалася б територія без ЄС та ін. Серед головних аргументів противників НАТО – згадка про події в Югославії. Але варто називати й інші факти: сьогодні постдиктаторська 89
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 90
Розділ 3
Сербія готується до вступу в ЄС, долучається до натовської програми «Партнерство заради миру», а 38% її населення підтримує входження країни до Північноатлантичного альянсу. Не відповідає дійсності й твер< дження про те, що НАТО здійснює операції проти Іраку. Існує програма підготовки іракських поліцейських на території європейських країн, інші програми, але якихось дій щодо Іраку НАТО, як організація, не проводить. І останнє – нейтралітет України. Це не нова в історії нашої країни теза. У 1917–1918 роках, за часів Української Народної Республіки, частина депутатів Центральної Ради теж виступала за нейтралітет України. Мотивація в них була така: не потрібна потужна, велика українська армія й посилювати безпеку не треба, бо в України немає ворогів. У 1917 р. гово< рили, що в Європі недавно закінчилася важка кровопролитна Перша світо< ва війна, де загинуло близько 10 млн. людей, і більше таких війн в Європі ніколи не буде. Тому Україні потрібен нейтралітет, а не гарантії безпеки та сильна армія. Але що сталося після цього? Війська більшовицької Росії під керівництвом Муравйова знищили українську незалежність. Проводилася декуркулізація, виселення сімей у Сибір. У 1932–1933 рр. за наказом із диктаторської Москви комуністи та НКВС організували штучний голод, який забрав понад 8 мільйонів життів українців. Були й інші голодомори. Масово виселяли українців і кримських татар до Сибіру на знищення – як до Другої світової війни, так і після неї. Усі ці проблеми постали перед Україною внаслідок злочинної діяльності компартії, втрати нами незалежності та відсутності потужної системи безпеки. У нинішній час Україна не має ворогів і, дай Боже, щоб не мала ніколи. Але якщо екстраполювати наш історичний досвід на сьогодення, стає очевидним, що членство в Північноатлантичному альянсі – це посилення безпеки України, а нейтралітет – її послаблення. Тож альтернативи НАТО для безпеки нашої держави не існує. І вороги України знають це. 21 червня 2006 року
ЄВРОАТЛАНТИЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: УКРАЇНСЬКІ ДИСКУРСИ І РОСІЙСЬКІ ВИКЛИКИ Максим Кирчанів (Росія) Із розпадом СРСР на європейській політичній мапі з’явилися незалеж< на Україна і нова держава – Російська Федерація, котра раніше не існува< ла в сучасних межах. Ці дві країни мали політичний досвід функціо< нування в авторитарній радянській державі, але від початку 1990<х рр. 90
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 91
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
вони пішли різними шляхами. «Незалежність України має величезне значення для глобальної політики, вона повністю змінила карту Європи. Поява такої великої держави, як Україна, суттєво вплинула на формування балансу сил», – писав Зб. Бжезинський. Українські історики визнають, що шлях від радянської імперської периферії до незалежної національної держави був складним для України, яка намагалася вийти з тіні східного сусіда [1]. Україна взяла курс на будівництво національної держави. «Формула української державності не повинна ігнорувати, що Україна є національ< ною державою, державою українців як окремої європейської нації» [2]. Ситуація демонструє, що твердження про «кінець етнічної держави» [3] є сумнівними і не мають доказів. Досягнення Україною незалежності створило нові реалії для українців: країна, яка колись відігравала роль «форпосту європейської цивілізації на Сході» [4], знову стала суб’єктом цивілізованого світу. Країни Європи та Америки, особливо Канада, позитивно сприйняли появу незалежної української держави та її повер< нення в європейське лоно. У Росії склалася інша ситуація. Політична еліта обрала шлях еконо< мічної лібералізації. Будівництво національної держави було неможливим, оскільки громадяни Росії належать до різних етнічних груп. Якщо Україна змогла досягти успіхів у зовнішній політиці, то Росія лишилася зон традиційного впливу. Культурна еліта компенсувала це публікаціями антиукраїнських книжок та статей, де панувала думка, що Україна є частиною Росії [5]. Зовнішньополітична активність політичних кіл як Росії, так і України в 1990<ті роки була спрямована на Європу. Перед двома країнами постала проблема формування відносин із НАТО, які виявилися глибоко відмінни< ми в Росії та Україні. Якщо РФ поставилася до розширення Північно< атлантичного альянсу на Схід негативно, то Україна – позитивно. Російські експерти не заперечують того, що труднощі у відносинах між РФ і НАТО є наслідком низького рівня політичного розвитку та відсутності серйозних реформ, для проведення яких знадобляться десятиліття. На цей час Росія буде вилучена з європейської політики: «Росія – це незавершене будів< ництво. На її перетворення підуть не роки, а десятиріччя; це стане справою багатьох поколінь. Перед країною постало колосальне завдання – дати собі нове визначення. Її відносини із Заходом є життєво важливим чинником цього процесу» [6]. Українські аналітики, як і російські, також розуміють, що шлях України до повноправного членства в Альянсі може опинитися довгим. Володимир Горбулін, наприклад, констатував, що «Україна потре< 91
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 92
Розділ 3
бує широкомасштабних внутрішніх перетворень». Він процитував і слова лорда Робертсона, який з нагоди п’ятиріччя Особливого партнерства між Україною та НАТО заявив у Києві: «Врешті<решт, усе залежить від самої України». Натовські аналітики приділяють значну увагу й тому, що Украї< на повинна реформувати свої політичні інститути: «Прагнення України до інтеграції у євроатлантичні структури безпеки пов’язане із завданнями трансформації системи національної безпеки» [7]. Сучасні відносини НАТО і України мають свою історію. У 1991 р. Україна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва і стала першою країною на пострадянському просторі, яка приєдналася (8 лютого 1994 р.) до Програми НАТО «Партнерство заради миру». У 1995 р. Україна уклала угоду про партнерство з НАТО, а в 1996 р. українські миротворці взяли участь в операціях у Боснії та Герцеговині. У 1997 р. Україна під< писала з НАТО Хартію про особливе партнерство, де розвивалася думка про бажання країни бути членом євроатлантичних структур. У відносинах двох сторін почався новий етап: була утворена Комісія Україна – НАТО, запрацювала Місія України при НАТО, а також Центр інформації та документації НАТО в Україні. У 1998 р. НАТО і Україна організували Спільну робочу групу з питань оборонної реформи, у 1999<му було відкрито Офіс зв’язку НАТО в Києві, а українські миротворці долучилися до операції в Косово. У 2004 р. Україна ратифікувала угоду про підтримку операцій НАТО. У 1990<ті рр. Україна шукала модель власного розвитку, намагаючись зробити вибір між НАТО та Росією. Питання на кшталт «Як нам бути з Росією?» були актуальними для українських діячів. Вони зверталися до досвіду діаспори і західних українських студій [8], які окреслювали негативну роль Росії в історії України. Історія демонструвала, що збли< ження з Росією, яка не відмовилась від імперського мислення, небезпечне і не відповідає інтересам України. Водночас, деякі сучасники, що дотри< мувалися лівого політичного спрямування, вважали дрейф у бік Росії найлегшим варіантом. Україна пішла шляхом своїх сусідів, які, звільнившись від радянського диктату, почали рух до НАТО. Однак, перебуваючи в ситуації реформу< вання, вона приречена на постійні корективи свого зовнішньополітичного курсу. Як і інші країни Східної Європи, Україна знаходиться між «двома полюсами» – Європою та Росією. Втім, такий стан є перехідним у часі й двовектороним у просторі [9]. Подальший незалежний розвиток України сприятиме її інтеграції до Європи та НАТО, що, зрештою, є проявом «самобутності української нації» [10], її історичної належності до європей< 92
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 93
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
ського простору. В українському політикумі поширюється ідея, що «Україна є частиною євроатлантичної архітектури безпеки». У 2002 р. Л. Кучма заявив, що метою зовнішньої політики України є інтеграція до Північноатлантичного альянсу. У такому дусі був витриманий План дій Україна – НАТО, прийнятий у листопаді 2002 р. Він став документом, на основі якого почали відбуватися поглиблені консультації, активізувалося співробітництво з політичних, економічних, військових і оборонних питань. Аналітики НАТО пишуть, що План «розвиває положення Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, …має за мету чітко визна< чити стратегічні цілі та пріоритети на шляху втілення політики цілковитої інтеграції до євроатлантичних структур безпеки, а також забезпечити рамки співпраці між Україною та НАТО». У Російській Федерації проблема її потенційного членства в Альянсі серйозно не обговорювалася. Проте відносини Росія – НАТО «значно поліпшуються і можуть бути чимось на зразок асоційованого членства». Офіційна доктрина Альянсу консервативна. Аналітики визнають, що «погляди учасників взаємин між НАТО і Росією не змінилися» [11]. Тоді як багато українських інтелектуалів дивилися у бік Брюсселя з неприхованим задоволенням і в бік Москви з інтересом – чого від цієї держави чекати, багато росіян бачили в НАТО загрозу, а в Україні – тимчасове історичне непорозуміння. Висновки російських аналітиків були витримані в інших тонах. Загальний настрій російських дослідників – обережний оптимізм: «Взаємовідносини між миротворцями з Росії та НАТО загалом були непоганими, але цього виявилося недостатньо для того, щоб можна було надати необхідного імпульсу процесам відновлення повнокровних відносин» [12]. НАТО, визнаючи роль Росії в європейській політиці, прагне до самостійних дій у регіоні, який після 1945 р. деградував до положення зони радянського впливу, а після кризи соціалістичної системи повернувся до Великої Європи. Американський аналітик Дж. Аппатурай, коментуючи ситуацію у Схід< ній Європі, писав: «Південно<Східна Європа має велике значення для НАТО. Альянс докладає ще багато інших зусиль військового і політичного характеру задля зміцнення стабільності в Південно<Східній Європі, починаючи від застережної дипломатії та закінчуючи активним поглиб< ленням регіонального співробітництва». Росія залишається поза НАТО, але де<факто вона стала одним із найвпливовіших членів системи євро< пейської безпеки, яку уособлює Північноатлантичний альянс [13]. У такій ситуації бажання України стати повноправним членом Організації видається адекватним. 93
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 94
Розділ 3
У неприємному стані опинилася не Росія, стурбована міфічними загрозами, а сама Організація, яку Україна і РФ змусили лавірувати між ними. Тому багато двосторонніх документів виявилися декларативними. Наприклад, у Спільній Заяві від 16 лютого 2000 р. її автори стверджували, що «НАТО та Росія сповнені рішучості сприяти становленню стабільної Європи, цілісної й вільної, на благо всіх народів». У ряді документів декларувалася спадкоємність у відносинах: «Продовжуючи співробіт< ництво, війська НАТО та Росії співпрацюють у складі миротворчих сил КФОР у Косово». Сторони стверджували, що співпраця розвиватиметься й надалі: «НАТО та Росія докладатимуть зусиль для нарощування діалогу в рамках Постійної спільної ради» [14]. Офіційні документи між Україною і НАТО витримані в іншому дусі. Західні політики у своїх заявах вітають прагнення України інтегруватися в Альянс. Росія та Україна по<різному реагували на зовнішньополітичні акції НАТО. Росія займала консервативні позиції, і риторика російської влади мала відверто антизахідний характер. Україна виступала як прихильниця НАТО і висловлювала готовність поділяти ідейні позиції західних держав, що свідчить про дві тенденції в українській політиці. Перша – послідовна орієнтація на зближення з Європою та інтеграцію до європейських структур, друга – прагнення якнайдалі відійти від Росії. Теплі відносини з НАТО стали проявом опозиції до Росії, котра часто заперечує права України на самостійну політику. Яскравий приклад окресленої ситуації – участь українського контин< генту у врегулюванні конфлікту в Боснії і Герцеговині. Якщо Росія відкрито або таємно підтримувала сербів, то Україна поділяла позицію НАТО. Політика України в Балканському регіоні була позитивно зустрінута й оцінена Альянсом. 3 грудня 1999 р. на Засіданні Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів оборони останні висловили своє задово< лення військовим внеском України у діяльність сил втілення миру та сил СФОР, зазначивши, що «подальша співпраця України на Балканах буде зосереджена на силах КФОР» [15]. Росія та Україна фігурують і у «Стратегічній концепції Альянсу», затвердженій у 1999 р. у Вашингтоні. Автори документа вказували, що РФ відіграє особливу роль у системі безпеки. Стратегічна концепція базува< лася на ствердженні, що Україна претендує на «особливе місце в євроат< лантичному просторі безпеки, є важливим і корисним партнером у справі розвитку стабільності та спільних демократичних цінностей». У Концепції йшлося і про те, що НАТО зміцнюватиме партнерські відносини з Україною та підтримуватиме її територіальну цілісність, суверенітет 94
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 95
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
і незалежність. Тож Альянс дивиться на співпрацю та євроатлантичну інтеграцію України з оптимізмом. Тодішній Генсек НАТО лорд Робертсон 3 червня 2003 р. заявив: «Країни – члени НАТО вітають рішучі зусилля України, спрямовані на досягнення амбітних цілей. Це сприятиме втіленню прагнення України інтегруватися в євроатлантичну спільноту. Україна на правильному шляху». Така політика поєднується з допомогою в рефор< муванні українських Збройних сил. НАТО від 2002 р. допомагає Україні будувати систему охорони кордонів. Програма має за мету здійснити демілітаризацію Прикордонних військ та перетворити їх на сучасну, професійну правоохоронну структуру [16]. У листопаді 2002 р. у Верховній Раді пройшли парламентські слухання про співпрацю НАТО і України. Їх учасники дійшли висновку, що політика інтеграції викликана історичними передумовами: «Геополітичне станови< ще України як складника єдиного європейського простору визначає її місце в європейських справах, зумовлює вагому роль Української держа< ви в архітектурі континентальної безпеки, серцевиною якої покликана стати Організація Північноатлантичного договору». Декларувався тісний зв’язок зближення з НАТО заради будівництва в Україні національної державності: «Євроатлантична інтеграція України має за мету гаранту< вати її незалежність, територіальну цілісність, суспільний прогрес, запобігати виникненню нових загроз стабільності й безпеці на Європей< ському континенті» [17]. 22 листопада 2002 р. у Празі для поглиблення та розширення відносин між Україною і НАТО був прийнятий План дій Україна – НАТО, де записано: «Метою цього Плану є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для досягнення її мети – повної інтеграції у євро< атлантичні структури безпеки та створення стратегічних рамок для існуючого і майбутнього співробітництва Україна – НАТО». У Плані ствер< джується, що політика інтеграції до НАТО відповідає інтересам будівництва в Україні демократичного суспільства: «З метою тісної євро< атлантичної інтеграції Україна продовжуватиме проводити внутрішню політику, основану на зміцненні демократії та верховенстві права, повазі до прав людини, принципі розподілу влад і незалежності судів, демократичних виборах, політичному плюралізмі, свободі слова, повазі до меншин». У такій ситуації Україна зберігає статус пріоритетного партнера. У 2004 р. нинішній Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер декларував, що «Україна залишатиметься партнером, з яким НАТО прагне розвивати політичні консультації та співпрацю. Ми багато чого досягли, але в перспективі можемо зробити ще більше». Відносини 95
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 96
Розділ 3
між Організацією та Україною визначені як «особливе партнерство». Основна теза така: відносини з Україною, котра «посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи», мають вагоме значення для гарантування миру і стабільності» [18]. У Росії нові тенденції стали очевидними у 2003 році, коли в Держдуму йшли політики не з програмами, а з мапою СРСР, який бажали рестав< рувати. Це привело до активізації українського руху до НАТО. Перемога Віктора Ющенка на президентських виборах стала початком нового етапу у відносинах із РФ, політична еліта якої допомагала сепаратистським амбіціям еліт сходу України, орієнтованих на московське керівництво Лужкова. Перемога Ющенка зруйнувала надії сепаратистів, і Україна продовжила розвиватися, орієнтуючись на Європу. На саміті НАТО 22 лютого 2005 р., звертаючись до В. Ющенка, Яап де Хооп Схеффер зазначив: «Ви та мільйони ваших співвітчизників яскраво продемон< стрували, що демократичні цінності, які лежать в основі цього Альянсу, також живуть і сприймаються в Україні». Пізніше він наголосив, що після президентських виборів в Україні «з’явився новий дух надії» [19]. У новітній історії незалежної України проблема українсько<натовських відносин виявилася міцно пов’язаною з динамікою розвитку політичного життя. Після перемоги Віктора Ющенка деяким експертам і аналітикам в Україні здалося, що в країні запанувала міцна євроатлантична орієн< тація, а російським націоналістам привиділося, що Захід робить усе, щоб остаточно відірвати Україну від Росії. Але ці ідеї виявилися лише ілюзіями. Парламентські вибори 2006 року ввергнули країну в затяжну політичну кризу. Уряд, який дотримувався помірної національної орієнтації, посту< пився своїм місцем типовому пострадянському уряду Віктора Януковича. І хоч можновладці неодноразово декларували свою зацікавленість у зміні української зовнішньої політики, коштів на популяризацію ідеї євроатлан< тичної інтеграції України виділено не було. Водночас, В. Янукович кілька разів зустрічався з представниками НАТО і відвідував з офіційним візитом Брюссель. Тож атлантичний пріоритет у зовнішній політиці України, хоч і слабшав, але все<таки зберігся. Російським політикам активна українсько<натовська співпраця ви< дається протиприродною і неприйнятною, оскільки розхитує російські позиції в Україні. Остання й дотепер уявляється в Кремлі як територія винятково російського впливу та російських інтересів. Прикриваючись необ< хідністю допомоги співвітчизникам, Росія втручається у внутрішню політику України, підтримує сепаратистів у східних її регіонах, надає фі< нансову підтримку деяким суспільним організаціям, які здійснюють 96
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 97
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
антиукраїнську пропаганду. Заяви про необхідність визнання росіян державотворчою нацією, спроби зупинити повернення сходу України в лоно української культури призводять до того, що дедалі більше українських політиків починають бачити в Росії потенційну загрозу, вважаючи за краще орієнтуватися на Європу та НАТО. Як стверджують експерти, українців можна розділити на «западенців» і «східняків» [20]. Схід у радянський період зазнавав русифікації, тут проживає більшість українських росіян, залишаються сильними анти< європейські стереотипи та проросійські симпатії. Його жителі були не готові до того, що Україна здобуде незалежність. Регіон став своєрідною Малоросією, де українська культура і мова сприймаються як примітивні прояви сільської культури. На Західній Україні склалася інша ситуація. Західні українці жили в умовах російського гніту менше, ніж східні українці: захід зміг зберегти європейський вигляд, тож прагнення інтегруватися в НАТО не зустріло опору і здавалося логічним результатом відновлення української незалежності. Москва не може пробачити Україні її євроорієнтованої політики, спрямованої на послідовний відхід від Росії. Російська еліта охоче вірить у міфи про єдність росіян та українців, не бажаючи помічати, що це різні нації. Українцям складно зрозуміти ряд політичних акцій Росії на території України, котрі мали форму «деструктивних етнодемографічних процесів». Українці ніколи не забу< дуть русифікацію і те, як їх змушували міняти українські прізвища на російські. Ці події стали своєрідною родовою травмою для українських політиків. З огляду на це інтеграція до НАТО перетворилася для України в універсальну панацею, що має за мету сприяти консолідації державності та запобіганню сепаратистському руху у східних регіонах держави, де національна свідомість ослаблена і повною мірою не відновлена. Водночас ще існує чимало політиків та громадян, котрі поширюють старі стереотипи про антислов’янську спрямованість НАТО і схильні реанімувати проект союзу слов’янських народів. Подібні ідеї надто небезпечні, оскільки їх реалізація в перспективі може призвести до утворення «третього Переяслава». Два попередніх мали дуже негативний вплив на українську державність: Переяславська Рада привела до інкорпорації українських територій у Російську державу, а «другий Переяслав» був входженням України до складу СРСР. У такій ситуації євроорієнтована політика є захис< ною реакцією на небезпеку, що насувається з боку Росії [21]. У рамках радянської «імперської» політичної системи Україна була приречена на те, щоб постійно залишатися у статусі своєрідної перифе< рії – з розвиненою промисловістю і сільським господарством, але без полі< 97
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 98
Розділ 3
тичних прав, – приреченої на поступову денаціоналізацію, деукраїнізацію і русифікацію. На ранньому етапі політичної незалежності українські політичні еліти шукали шляхи самостійного та незалежного розвитку, а російські правлячі кола намагалися не дати їм цього зробити. Спів< дружність Незалежних Держав, створена за ініціативою Російської Федерації, була покликана зберегти периферійний статус нових незалеж< них держав і не дати їм перетворитися в самостійних акторів міжнародних відносин на постсовєтському просторі. Євроатлантична інтеграція України та її можливий успіх на цьому шляху здатні привести до того, що Україна втратить свій периферійний статус у політичній і економічній сферах. У 1990<ті рр. ставлення до НАТО стало індикатором україно< російських відносин. Росія з болем сприйняла незалежність України та її прагнення повернутися до Європи. Російська еліта не може змиритися з тим, що колишня колонія сьогодні веде власну зовнішню політику й намагається уникнути впливу Росії, вона тримається за старі, у традиціях «холодної війни», стереотипи про агресивний характер НАТО. Натомість українська еліта – здебільшого пронатовська. Аби ствердити українську державність, вона пішла на послідовну інституціоналізацію національних основ як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Україна будує націо< нальну державу, а Росія не будує нічого. Україна на шляху європеїзації та десовєтизації політичних інститутів просунулася куди далі, ніж Росія. Будівництво національної держави поєднується в українців із праг< неннями інтегрувати країну в євроатлантичні структури. Європа і НАТО видаються гарантами незалежності, а відносини з Росією, де розвинувся сильний антиукраїнський націоналізм, перетворюють її на найменш привабливого партнера. Отже, можна констатувати, що зближення з Організацією Північно< атлантичного договору сприятиме зміцненню безпеки, стабільності та демократичних основ розвитку України. Її майбутнє членство в НАТО зможе продемонструвати Росії ті механізми, що необхідні для демокра< тизації, будівництва громадянського та відкритого суспільства. 1. Бжезинський Зб. Україна і Польща в контексті європейської інтеграції // Стратегічна панорама. 2003. № 4; Кульчицький С.В. Російська тінь на незалежності України // Політика і час. 1993. № 10–12; Кульчицький С.В. Україна: від імперської периферії до незалежної держави // Сучасність. 2000. № 12. С. 64–90. 2. Парахонський Б.О. Українська ідентичність і консолідація України. Національна ідея // Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3<х томах. Т. 3. Новітній український державотворчий процес / За заг. ред. В.М. Литвина. К., 2004. С. 102. 3. Сміт Е. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. К., 2004. С. 113. 4. Парахонський Б.О. Українська ідентичність і консолідація України, с. 100.
98
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 99
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки 5. Див.: Гливаковский А.К. Самостийная Украина. Истоки предательства. М., 1992; Ульянов Н. Происхождение украинского сепаратизма. М., 1996; Дашкевич Я.Р. Чи існує український сепаратизм? Рецензія на кн.: Ульянов Н. Происхождение украинского сепаратизма. М., 1996 // Схід – Захід. 2001. № 3. С. 183–193; Когут З. Є. Історія як поле битви. Російсько<українські відносини та історична свідомість у сучасній Україні // Когут З. Є. Коріння ідентичності. Студії з ранньомодерної та модерної історії України. К., 2004. С. 218. 6. Тренін Д. Відносини між Росією й НАТО: час виправляти стан справ // НАТО Ревю. 2000. № 48. С. 22. 7. Інтерв’ю Володимира Горбуліна // Новини НАТО. 2003. № 2; Уривчасте просування вперед. Джеймс Шерр аналізує відносини України з Альянсом та її прагнення до євроатлантичної інтеграції через призму оборонної реформи // Новини НАТО. 2003. № 3. 8. Кульчицький С.В. Вибір України: Північноатлантичний Альянс чи Слов’янський Союз? // Політика і час. 1999. № 3; А що нам роботи з Росією? Матеріали «круглого столу» в редакції журналу на тему «Україна і Росія: двосторонні відносини чи стратегічне партнерство?» // Політика і час. 1996. № 3. С. 7–18; Кушнір Б. І. Як нам бути з Росією? Львів, 1996; Андрієвський Д. Російський імперіалізм і Совєтська імперія. Париж, 1958; Бобровський Ю. Імперіалізм Росії і московський народ // СВУ – СУМ: Спогади, документи й матеріали про діяльність. Зб. 2. Нью<Йорк<Мюнхен, 1964. С. 249–258; Бадзьо Ю. Знищення і русифікація української історії в совєтській Україні // Український історик. 1981. № 1/4. С. 83–97; Бокало І. Національна політика Леніна. Мюнхен, 1974; Галамай С. Боротьба за Визволення України, 1929–1989. Торонто, 1991; Кононенко К. Україна і Росія: соціально< економічні підстави української національної ідеї. Мюнхен, 1965; Кононенко К. Колоніальний визиск – основа совєтської індустріалізації. Нью<Йорк, 1960; Левицький М. Відносини Захід – Схід і проблема поневолених Москвою націй. Мюнхен, 1975; Лобай Д. Непереможена Україна. Факти з совітських видань про боротьбу Москви з українським націоналізмом на культурному фронті по другій світовій війні. Вінніпег, 1950; Пастернак Є. Україна під большевиками (1919–1939). Торонто, 1979; Bilinsky Y. Ukrainian Nationalism and Soviet Nationality Policy after World War II. Princeton, 1958; Birch J. The Ukrainian Nationalist Movement in the USSR since 1956. L., 1977; Borys H. The Sovietization of Ukraine, 1917–1923. Edmonton, 1980; Diakiv4Hornovy O. The USSR Unmasked. NY, 1976; Dmytryshyn B. Moscow and the Ukraine: 1918–1953. Berkley, 1955; Dushnyck W. In Quest of Freedom. NY, 1958; Kostiuk H. Stalinist Rule in the Ukraine. NY, 1960. 9. Кульчицький С. В. Українські вектори міжнародної політики // Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3<х томах. Т. 3. Новітній український державотворчий процес, с. 119; Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько<російські відносини другої половини ХVІІ – першої чверті ХVІІІ ст. К., 1995; Відкритий лист до Президента України Леоніда Кучми від Президії Світової Наукової Ради при СКУ і голів наукових установ: заклик відмовитись від широкого відзначення Переяславської Ради – чорної дати української історії // Український історик. 2002. № 1–4. С. 571–572. 10. Власов С. Пять лет украинской внешней политики: поиск моделей продолжается // Этнические и региональные конфликты в Евразии. Кн. 2. Россия, Украина, Белоруссия. М., 1997. С. 168; Udovenko H. European Stability and NATO Enlargement: Ukraine’s Perspective // NATO Review. 1995. № 6. P. 15–18; Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти / За ред. Ф. М. Рудича. К., 2002. С. 94; Рудич Ф. Україна, Росія, Євроатлантика: деякі аспекти взаємовідносин // Украина в современном геополи< тическом пространстве. Приложение к журналу «Персонал». 2000. № 56. 11. Яким може бути НАТО у 2011 році. Майкл Рюле вдивляється у магічний кристал, що віщує майбутнє, і уявляє собі, яким може бути Альянс та євроатлантичне середовище
99
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 100
Розділ 3 безпеки через десять років // НАТО ревю. Осінь 2001; Метсер У. На шляху до стратегічного партнерства // Нато ревю. Зима 2001/2002. С. 21. 12. Див.: Гринів О.І. Україна і Росія: партнерство чи протистояння. Львів, 1997; Діяк І. В. Україна – Росія. Історія і сучасність. К., 2001; Жангожа Р., Негель Л. Україна і Росія на пострадянському просторі // Віче. 1998. № 1. С. 68–79; Кульбіда І. Є. Україна і Росія. Історичні уроки міждержавних відносин. Житомир, 2000; Тренін Д. Відносини між Росією й НАТО: час виправляти стан справ, с. 20. 13. Зміцнення регіональної безпеки. Джеймс Аппатурай аналізує, яким чином НАТО поглиблює співробітництво з питань регіональної безпеки на Балканах, Кавказі, в країнах Балтії // НАТО ревю. Осінь 2001. С. 13; Кульчицький С. В. Українські вектори міжнародної політики, с. 129. 14. Спільна заява з нагоди візиту Генерального секретаря НАТО лорда Робертсона до Москви 16 лютого 2000 року // НАТО Ревю. 2000. № 48. С. 20. 15. Засідання Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів оборони, Брюссель, 3 грудня, 1999 року // НАТО ревю – документація. Весна/літо 2000. 16. На правильному шляху // Новини НАТО. 2003. № 2; Охорона кордонів // Новини НАТО. 2003. № 3. 17. Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО (Схвалено Постановою ВРУ від 21 листопада 2002 року № 233
20 жовтня 2005 року 20 червня 2007 року
РОССИЯ – НАТО: НЕКОТОРЫЕ ПРОБЛЕМЫ СОТРУДНИЧЕСТВА И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ Анатолий Лютых (Россия) В современных условиях политические элиты многих стран озабочены состоянием безопасности в Европе и мире. Если в этой связи оценивать роль НАТО, то необходимо отметить, что его создание способствовало стабилизации обстановки в мире, и при этом выиграли не только США, но и их западноевропейские партнеры, укрепившие свои позиции. Но если раньше главным в их политике было формирование эффективного блока 100
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 101
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
в противовес СССР и Варшавскому договору, то сегодня, в новых усло< виях, Россия выступает как партнер НАТО в борьбе против общего врага современной цивилизации – международного терроризма. Такая борьба всегда сближает. Известно, что в начале своей президентской деятельности В.В.Путин не исключал возможности присоединения России к НАТО. Однако в даль< нейшем активных, реальных шагов в этом направлении со стороны российской власти сделано не было. Причины тому разные. Одна из них – сложная система управления и взаимоотношений в структурах НАТО. Не все государства, входящие в блок, имеют равные возможности влияния на формирование его политики. Если США – бесспорный лидер, то Велико< британия – самый главный привилегированный партнер. Рассматривая вопрос о членстве России, следует четко определить ее место в сложив< шейся иерархии Североатлантического альянса и найти такое решение, после которого Кремлю будет трудно отказаться от союза. В последние годы определены сферы совпадения интересов России и НАТО, согласованы возможности для совместных действий в области контроля вооружений, борьбы с терроризмом, урегулирования конф< ликтов и др. Необходимы дальнейшие шаги, направленные на вовлечение России в процесс принятия решений по важнейшим проблемам международной безопасности. Требует обсуждения и вопрос о возможности интеграции в НАТО военно<промышленного комплекса РФ с определением видов вооружений, которые он мог бы изготовлять и поставлять для блока. Только движение с обеих сторон навстречу друг другу способно привести к позитивным результатам. Всем здравомыслящим на планете политикам ясно, что вступление России в НАТО завершило бы процесс создания целостной системы без< опасности не только в Европе. Думается, что интеграция Украины в Альянс подвигла бы и Россию активизировать свою деятельность по при< соединению к этому процессу. К сожалению, в настоящее время в нашей стране существует ряд серьезных проблем (факторов), препятствующих более тесному сближению с западноевропейскими институтами, в том числе и с НАТО. В первую очередь, «головной болью» правящей российской элиты яв< ляются внутренние проблемы в стране, постоянная борьба за имеющиеся огромные сырьевые ресурсы, полезные ископаемые, которые в условиях существующего режима «работают», в основном, не на развитие общества, а на удовлетворение личных потребностей нескольких десятков олигархов 101
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 102
Розділ 3
и лоббирующих их интересы политиков. Этот образовавшийся в последнее десятилетие могущественный класс на словах заявляет о поддержке демо< кратии, а на деле не желает ничего менять, ожесточенно борется против развития гражданского общества, а также вступления России в какие<либо союзы с развитым цивилизованным Западом. Причин такого поведения несколько, но главная, на наш взгляд, заключается в том, что вхождение в союзы с высокоразвитыми странами ведет к обретению обществом фундаментальных ценностей, базирующихся на демократических тради< циях. А они, как известно, обеспечивают прозрачность в экономической, финансовой и банковской сферах, в чем не заинтересована правящая рос< сийская элита. Таким образом, первый и основной противник сближения России с НАТО – олигархический капитализм, где сплоченно действуют за удовлетворение своих корыстных интересов олигархи и чиновники. Вторым по значимости противником перемен являются, по нашему мнению, российские военные, особенно генералы, оставшиеся частью ад< министративно<командной системы и не желающие менять свое положе< ние. Их можно понять, ведь в случае присоединения к НАТО необходимо будет перестраиваться, активно заниматься военно<технической и физи< ческой подготовкой, изучать иностранные языки, а это многим из них уже не под силу. Третьим препятствием углубления отношений России с Альянсом яв< ляется искаженная историческая память, многолетнее противостояние между НАТО и СССР (Варшавским договором), воспитавшее у нескольких поколений противодействующих сторон стереотип недоверия друг другу. Такое настроение можно наблюдать не только в России, но и в США, Украине, европейских странах. Во время недавней встречи президента России В.В.Путина в Петербурге (в рамках Еврозес) с президентами Казахстана, Узбекистана, Киргизии, Таджикистана на Московском теле< визионном канале ТВЦ проводился опрос телезрителей, где выяснялось отношение россиян к новым союзам. На вопрос: «Приведут ли новые союзы России с бывшими союзными республиками СССР к обогащению России или разорению?» 80% граждан заявили, что выбрали первый вариант ответа. Аналогичное мнение в российском обществе укоренилось также относительно Европейского Союза и НАТО. Как относиться к таким настроениям россиян? В первом случае российская власть проявляет озабоченность и направляет свой интерес на сближение практически со всеми странами бывшего СССР, на что нацелены подконтрольные ей средства массовой информации. Во втором же случае чиновники ведут себя сдержанно, а иногда и агрессивно, часто 102
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 103
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
демонстрируя свое несогласие или недоумение в связи с расширением НАТО на Восток. В российском обществе все чаще можно услышать мнение о том, что восточным и западным соседям нужны лишь наши ресурсы и полезные ископаемые. Конечно, частично это правильно. Но если страны Запада покупают энергоресурсы у России по мировым ценам, то страны бывшего СССР – значительно дешевле, что порождает корруп< цию, позволяет правящим элитам этих государств перепродавать ресурсы в другие страны. Политики на постсоветском пространстве по своему менталитету очень близки. Прийдя к власти под демократическими лозунгами, они, как правило, быстро забывают об интересах общества, страны и занимаются в основном повышением личного благосостояния. Такое поведение государственных чиновников возможно лишь при отсутствии развитого гражданского общества и действенных механизмов контроля над действиями власти. Я уверен, что Российскому и Украинскому народам выгодно вхождение в западные военно<политические союзы, так как развитые страны накопили большой опыт по защите прав и свобод граждан, экономических и социальных интересов людей. Вступление Украины и России в НАТО и Европейский Союз будет способствовать повышению экономической стабильности, преодолению преступности и коррупции, улучшению жизненного уровня и др. И последнее… Большая часть российских молодых людей под< держивает вступление России в Европейский Союз и НАТО. И если не наше поколение, то молодежь все равно пойдет по этому пути – пути цивилизации и прогресса. 20 октября 2005 года
ШЛЯХ НАБУТТЯ УКРАЇНОЮ ЧЛЕНСТВА В НАТО З УРАХУВАННЯМ РОСІЙСЬКОГО ВПЛИВУ Юрій Романюк (Україна) В останні два роки процес євроатлантичної інтеграції зазнав значної трансформації. Російська Федерація продовжувала другу хвилю чечен< ської війни з новою, досі нечуваною для світової громадськості, військовою стратегією: «Будем всех мочить даже в сортирах» (слова В. Путіна). Під час югославської кампанії 1999 року РФ зайняла категорично ворожу позицію стосовно операції НАТО. Самовільно, без узгодження з країнами 103
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 104
Розділ 3
Альянсу, вона ввела свій десантний батальйон на військове літовище під Косово. Росія жорстко виступила за «недопущення механічного розши< рення НАТО на Схід», маючи на увазі Балтійські країни. Вона також категорично заперечувала проти перегляду умов Договору ПРО, ініційова< ного США для забезпечення стратегічних інтересів національної безпеки та оборони континентальної частини Північної Америки від імовірних терористичних атак «країн<ізгоїв» (Північна Корея, Ірак, Іран). Відтак ПАРЄ поставила питання про призупинення повноважень делегації РФ. У цей самий час Україна всіляко демонструвала Заходу нібито щире прагнення проваджувати стратегічну політичну лінію на євроінтеграцію, не забуваючи при цьому постійно проголошувати свою багатовекторність у зовнішній політиці. Захід, стурбований невизначеністю України стосовно її геостратегічних зовнішньополітичних інтересів, намагається розв’язати українську головоломку під час візиту президента США Б. Клінтона до Києва 26 червня 2000 р. Не забути, як на Софіївському майдані він звер< нувся до української молоді з пропозицією підтримати розбудову відкри< того демократичного суспільства, застосувавши відомий вислів класика «Борітеся – поборете!» В Україну, вперше за півстолітню історію Північ< ноатлантичного альянсу, приїжджають члени Політичної Ради НАТО на чолі з Генеральним секретарем лордом Дж. Робертсоном задля зміцнення особливого партнерства між Україною і НАТО та вироблення нової концепції двосторонніх відносин на багатообіцяючу перспективу. Подібні прояви зовнішньополітичної активності справляли обна< дійливі враження і передчуття. Однак листопад 2000 року став доленосним моментом початку кінця українсько<натовським та всім іншим україн< сько<західним відносинам. В Україні розгортається «касетний скандал», «справа Гонгадзе», демонстрації і протести внутрішньої політичної опози< ції, цинічне застосування режимом силових методів для її придушення. Через підконтрольну владі судову систему здійснюється знищення незалежної преси, що насмілюється критикувати правлячий режим, шляхом призначення багатотисячних штрафів, закриваються деякі опозиційні телеканали, радіостудії, Інтернет<видання. Свобода слова і не< залежність ЗМІ зазнає нищівної поразки. Вище політичне керівництво держави, вплутане в «касетний скандал», стає «невиїзним» (окрім СНД та Польщі). ПАРЄ порушує питання про здійснення моніторингу в Україні. Наступають березневі парламентські вибори 2002 року, що демонструють усій світовій громадськості як у нашій країні порушується свобода слова і перекривається вільний доступ до ЗМІ опозиційних владі політичних сил, як застосовується адмінресурс і як він насправді оцінюється вибор< 104
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 105
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
цями, як владними методами за рахунок незалежних депутатів<мажори< тарників можна сформувати пропрезидентську парламентську більшість («За єдину Україну») у 226 голосів. У цей час світове співтовариство дістає небачений досі за своїми масштабами та руйнуваннями шок – терористичний акт, здійснений у США 11 вересня 2001 року. Сполучені Штати формують і очолюють антитеро< ристичну військову кампанію проти «Аль<Каїди», очолюваної Усамою бен Ладеном, та руху «Талібан». Найважливішу та найвагомішу допомогу (реальну матеріалізовану, а не тільки моральну) американцям, окрім Вели< кої Британії, як це не дивно, надає Росія, а не члени НАТО. Майже невідчут< ною була роль в афганській кампанії таких країн Альянсу, як Португалія, Норвегія, Ісландія, Данія. Саме повне й абсолютне сприяння В. Путіна в задоволенні інтересів США в азійському регіоні СНД – розташування в Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, Узбекистані військових форму< вань та авіації США, надання космічних розвідувальних даних, агентурних повідомлень – дозволили Сполученим Штатам відносно успішно виконати поставлені завдання. Цей факт спонукає до нового усвідомлення ролі й місця Російської Феде< рації у розв’язанні глобальних світових проблем, які не під силу вирішити рядовим країнам – членам НАТО або навіть декільком країнам Альянсу, не говорячи вже про такі поважні міжнародні інституції, як ОБСЄ, ООН... Не вдаючись у глибинний політичний аналіз та аргументації, варто відзначити, що ми стали свідками беззаперечного й повного політичного виграшу Кремля в усіх світових подіях, що відбувалися у США після 11 вересня 2001 року. Це, безумовно, серйозно піднесло міжнародний авторитет та імідж Росії в очах світової спільноти. Практичним перетворенням моральних дивідендів Москви на міжнародно<політичні дивіденди стало запрошення Росії приєднатися до Політичної Ради НАТО, у т.зв. «Римську Двадцятку». Це було виявом тріумфу путінської концепції розбудови нових геостратегічних відносин Росії з країнами сталої демократії. Не виключено, що подібна політика найближчим часом виллється у фінансові дивіденди, повне списання російського багатомільярдного боргу країнами Заходу та Паризьким клубом у разі відмови Кремля продов< жувати втілення ядерного проекту в Ірані. США вже офіційно визнали Росію країною з ринковою економікою з усіма позитивними наслідками, що звідси випливають. Усвідомлення керівництвом української держави втрати свого євроін< теграційного козиря в міжнародній політиці, яка базувалася на проти< 105
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 106
Розділ 3
ставленні інтересів США– РФ – НАТО – Україна, та небезпека виглядати явним аутсайдером в очах світового співтовариства та внутрішньо< політичних кіл змусила РНБО України в терміновому порядку, несподі< вано для всіх спостерігачів прийняти рішення про проголошення інтеграції в НАТО пріоритетом нашої країни. Однак воно виявилося невизначеним за формою, змістом і часом. Беручи до уваги Сочинську зустріч Кучми і Путіна 2002<го року, результатом якої стало демонстративно нейтральне коментування агре< сивними кремлівськими ідеологами (Послом РФ в Україні В. Черномир< діним та Президентом РФ В. Путіним) антинатовського «механічного розширення на Схід», та сміливий і радикальний крок України в наближен< ні до НАТО, не викликає сумнівів реальна роль та вплив Кремля на прий< няття стратегічних рішень Банкової щодо євроатлантичної інтеграції! Залишається тільки сподіватися, що Рішення РНБО не виявиться пустопорожньою «бурею в склянці води», а реалізується в концептуаль< ний Указ Президента України з відповідними конкретними і визначеними баченням, дорученнями, зобов’язаннями, термінами, відповідальними особами. Однак стратегічне питання полягає в тому, чи готова Україна щиро й беззастережно виконувати всім відомі умови, які висуваються перед будь<якою країною – аплікантом інтеграційних програм НАТО. І йдеться не стільки про фінансові та матеріально<технічні можливості такої країни, а про її відповідність загальновизнаним нормам міжнародного права і стан< дартам внутрішньої демократії, цивілізованості, відкритості й прозорості, свободи слова, незалежності ЗМІ, громадського контролю над силовими органами, боротьби з корупцією, свободи опозиції, рівних прав усіх полі< тичних партій у виборчих змаганнях і вільному доступі до засобів масової інформації та іншим, достатньо відомим умовам та критеріям, які апріорі викликають у правлячого режиму природну алергію і неприйняття. Не можна оминути й наболілої за своєю дискусійністю й невизначе< ністю теми «позаблоковості та багатовекторності України». Про яку реальну, а не віртуальну, позаблоковість говорить країна, яка на 20 років офіційно передала в оренду своїй сусідці (не члену НАТО, а скоріше, її ймовірному противнику) власну територію для розміщення бази військово<морського флоту; спільно з нею здійснює протиповітряну оборо< ну; розташувала, забезпечує енергопостачанням та всією інфраструкту< рою російську станцію раннього космічного попередження стартів стратегічних ракет під Севастополем і т. д. Потрібно усвідомлювати та визнавати час і дух 1990 року, трагічне за своїми наслідками перебування 106
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 107
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
УРСР у СРСР, логіку національно<визвольних змагань того періоду, щоб зрозуміти й оцінити справжній підтекст проголошеної позаблоковості в Декларації про Державний Суверенітет України. Адже Декларація була спрямована проти перебування України у спільних збройних силах СРСР як фундатора та основного суб’єкта Варшавського Договору 1955 року, реального супротивника НАТО. Багатовекторність України – це міфічна декларація правлячого режи< му, за якою вбачається приховане небажання вищого політичного керівництва держави конкретно та офіційно проголосити справжній зовнішньополітичний курс, щоб не дратувати своїх «сусідок» і «братів» із Півночі та/або друзів<демократів із Заходу. Не викликає сумнівів реальна багатовекторна політика США – у силу їх економічної, фінансової, оборон< ної та політичної могутності супердержави. Або ж Японії, яка завдяки еко< номічному і фінансовому потенціалу домінує на всіх міжнародних ринках, насаджуючи свою економічну, технологічну та фінансову експансію, що об’єктивно зумовлює багатовекторність. Китай та Велика Британія також по праву відповідають статусу країни з класичним багатовекторним зовнішньополітичним курсом. Але, при всьому патріотизмові, я не бачу реальних ознак і передумов, щонайменше на найближчі 20–30 років, для сміливого зазіхання на провадження багатовекторної зовнішньої політики Україною, рівень економічного потенціалу і доходів на душу населення якої чи не найнижчий в Європі, окрім хіба що Білорусі та Албанії. На цьому тлі викликає ще більш песимістичну реакцію через свою утопічність і нещирість проголошення стратегічного зовнішньополітичного курсу нашої країни на входження в Європейський Союз. Утім, певну позитивну надію вселяють все ж таки висунуті ідеологами цієї стратегії відносно адекватні терміни її здійснення – у 2010–2012 роках. Прогресивні українці з оптимізмом сприймають євроатлантичний інтеграційний рух України до сім’ї вільних, демократичних та високороз< винутих країн. Але такий розвиток подій можливий лише в тому випадку, якщо нашу державу очолюватимуть прозахідно налаштовані політики. Якщо ж при владі знаходитимуться керманичі, економіко<фінансові інтереси яких зорієнтовані на Росію, тоді годі й сподіватися на активізацію євроатлантичної інтеграції нашої країни. 30 травня 2002 року
107
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 108
Розділ 3
ВСТУПИТИ ДО НАТО – ПОЗБУТИСЯ ДИКТАТУ ТА ЗАЛЕЖНОСТІ Стефан Фуле (Чеська Республіка) Членство країни в НАТО дозволяє позбутися залежності від диктату з боку будь<якої іншої країни, відчути себе незалежною і захищеною. Тому, коли вирішувалося питання щодо вступу Чехії в НАТО, я дуже прагнув цього, бо розумів, що тоді ніхто не диктуватиме нам, що робити. Я хотів, щоб моя країна керувалася іституційними нормами, які б унеможливлювали подібні випади. І членство в Альянсі дає такі можливості. Тому, говорячи про Україну, я здивований, що суверенна держава у своїх економічних відносинах з Росією, особливо в енергетичній сфері, фактично є залежною. У такій ситуації, чи існує впевненість, що кожного разу, роблячи якісь кроки, що не сподобаються країні, яка володіє ресурсами, ви не наражатиметеся на чергову кризу? Звичайно, в разі вступу України до Альянсу російські енергетичні ресурси будуть оцінюватися за міжнародними правилами і критеріями. Але тоді можна справді відчути себе економічно суверенною країною, убезпеченою від будь<якого диктату. До речі, коли обговорювалася стратегія вступу Чеської Республіки в НАТО, до нас приїжджало багато візитерів із Москви, аби дізнатися, як ми плануємо формувати свої відносини стосовно постачання нафти і газу з цієї частини Європи. І тоді, ще в 90<ті роки, Чехією були прийняті стратегічні рішення про диверсифікацію енергетичних ресурсів. Це відбулося не через вступ у НАТО, а просто тому, що для моєї країни так надійніше. Адже можливі різні непередбачені випадки. Входження Чехії в Альянс дуже позитивно позначилося на російсько< чеських взаєминах, оскільки стало можливим позбутися психологічного аспекту цих відносин, який вкоренився у свідомості багатьох людей. Стосунки з Росією стали більш прагматичними, і товарообіг збільшився порівняно з періодом, що передував вступу в НАТО. Окрім того, це допомогло й Росії поглянути на регіон Центральної Європи з іншого боку, розвіяти ідеологічну тінь, що панувала тут десятиліттями. Отже, наші відносини набули реального і прогресивного характеру. НАТО відоме у світі як організація політичної єдності, колективної безпеки. Тож якщо ми погодимося прийняти Україну до Альянсу, в пар< ламенті Чехії може виникнути чимало запитань, і основним серед них буде таке: чи готовий народ Чехії, використовуючи власні ресурси, в разі 108
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 109
Україна – НАТО – Росія: вектори євроатлантичної безпеки
потреби берегти і захищати народ України? І така сама готовність очікується й від українців. Потрібно пам’ятати, що членство в НАТО не тільки гарантує безпеку, а й накладає певні зобов’язання міжнародного поводження, які необхідно знати від самого початку. З урахуванням цього ви повинні розставити пріоритети вже сьогодні, ще не будучи країною – членом НАТО. Недавно, якихось 15 років тому, захист та безпека були синонімами. Але ми не збираємося робити вигляд, що НАТО тоді могло охопити і захист, і безпеку. Сьогодні ж ситуація змінилася, і така можливість існує. Альянс співробітничає з Європейським Союзом, ООН в інтересах захисту народів та забезпечення їх безпеки. У цьому контексті показовою є опе< рація в Афганістані, де ще кілька років тому існував режим, за якого було неможливо провести ні парламентські, ні президентські вибори. Північноатлантичний альянс дехто вважає агресивним блоком. Але я не пам’ятаю такого випадку, щоб якась країна – член НАТО втручалася у внутрішні справи іншої держави. 20 жовтня 2005 року
109
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
4
17.07.2007
11:21
Page 110
ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНА – НАТО ЯК ІМПЕРАТИВ ЗМІЦНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
ВСТУП УКРАЇНИ ДО НАТО – ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Олег Соскін (Україна) Сучасний розвиток глобалізації і транснаціоналізації життя, форму< вання системи всесвітньої інформаційної мережі (Інтернету) вимагає формування відповідної системи безпеки, яка б стала підґрунтям стабільного господарського розвитку. Така система повинна бути прозорою і потужною, неухильно відданою справі розбудови Європи, забезпечення миру, безпеки, стабільності та свободи, а також існувати як цілісний організм, що об’єднує основних суб’єктів міжнародних процесів. Названим параметрам у світі відповідає тільки Організація Північноатлантичного договору (НАТО). Вона забезпечує військовий та політичний напрями розвитку євроатлантичної моделі. Натомість Варшавський договір, Рада економічної взаємодопомоги та ін. організації слугували для збереження радянсько<російської моделі. Їй були притаманні колективне начало, панування держави як деміурга, відсутність свобод і повсякчасне порушення прав людини. Із руйнацією цієї моделі відійшла в небуття й система безпеки, яка її підтримувала. НАТО ж не тільки збереглося, а й зуміло трансформувати свій статус із суто військового блоку на політико< науково<військову організацію. Сьогодні вона, по<перше, забезпечує безпеку кожної країни<члена Альянсу, по<друге, формує систему колективної безпеки, по<третє, створює партнерства з країнами – не членами НАТО, по<четверте, налагоджує та дедалі активніше застосовує механізми несилового подолання криз і конфліктів, по<п’яте, виконує гуманітарну, наукову, освітню функції, які свідчать, що НАТО існує не лише заради реалізації військових цілей. 110
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 111
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
З огляду на вищевикладене для України, яка прагне до формування оптимальної моделі національної безпеки та стабільного розвитку регіону, найбільш прийнятним рішенням є входження до НАТО. Адже саме ця організація працює на зміцнення безпеки євроатлантичної спільноти. До того ж сьогодні, як відомо, Альянс проводить політику «відкритих дверей» стосовно нових членів, і для її реалізації вироблені відповідні програми. На Вашингтонському саміті керівників країн НАТО у 1999 р. був прийнятий План дій щодо членства в НАТО. Він передбачає надання допомоги та рекомендацій країнам, що поставили собі за мету вступити до Альянсу, і є дуже гнучким і ліберальним. План містить програму заходів, спрямованих на сприяння країнам<претендентам. Але щоб зробити дієвий крок до набуття цього статусу, керівництво держави має виявити політичну волю, а її народ самоідентифікувати себе як частину європейської спільноти. Організація Північноатлантичного договору – це міжнародна політично< військова організація, яка фактично забезпечує безпеку і поступальний розвиток євроатлантичної цивілізації. Тож було б логічно, аби Україна як європейська держава, а отже, і складова євроатлантичної цивілізації, стала органічним елементом НАТО. Які основні переваги у сфері національної безпеки матиме Україна, приєднавшись до НАТО? По4перше, ми забезпечимо захист національної цілісності та суверенітету Української держави як у зовнішньому середовищі, так і всередині країни. Загроза з боку будь<якої країни чи міжнародної насильницької організації щодо суверенітету чи національної безпеки України стає одночасно загрозою для всього Альянсу і передбачає відпо< відні дії з його боку щодо захисту держави, якій загрожує небезпека. Водночас втратять будь<який сенс наміри сепаратистів щодо федера< лізації нашої країни, відокремлення деяких її регіонів і т.п. Механізм членства в Північноатлантичному альянсі надає ці надзвичайно важливі переваги всім країнам<членам. По4друге, думка України завжди враховуватиметься при прийнятті рішень міжнародної ваги, оскільки вони ухвалюються консенсусом усіма країнами НАТО. І цей принцип не просто задекларований, а ефективно працює. По4третє, великого поштовху дістане розвиток оборонно<промис< лового комплексу України. Приклад Балтійських країн, Польщі та ін. показує, що вступ до НАТО дозволив їм органічно вписатися в систему кооперації військово<промислових комплексів країн<членів, брати 111
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 112
Розділ 4
рівноправну участь у тендерах, дуже часто вигравати їх, що істотно поповнює бюджет і дає змогу модернізувати підприємства ОПК. Для України це надзвичайно важливо, оскільки ми маємо серйозні напра< цювання та потужні підприємства у цій сфері – аерокосмічні, авіаційні, військово<технічні, машинобудівні, – які одразу отримають додаткові можливості для розвитку та виходу на міжнародні ринки. По4четверте, Україна зможе приступити до активної фази форму< вання професійної армії. Наші офіцери дістануть змогу навчатись у найкращих військових академіях Європи та США, в Україні працюва< тимуть висококваліфіковані кадри з НАТО. Членство в Альянсі дозволить створити сучасні, технічно оснащені кордони на сході, півдні та півночі країни – з Білоруссю та Росією – і одночасно усунути перепони на захід< ному кордоні – з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією, тобто послабити там візовий режим для наших громадян, щоб вони без< перешкодно потрапляли до Європейського Союзу. По4п’яте, з’являться сприятливі можливості для формування Балто< Чорноморського економічного альянсу; побудови з Туреччиною спільної системи трубопроводів для отримання через Чорне море нафти і газу з Іраку та Ірану; налагодження реальних партнерських відносин з країнами Балтії. Що очікує Україну, якщо вона не вступить до НАТО? Якщо Україна не набуде членства в НАТО, вона опиниться у «сірій зоні», просторі невизначеності. Наша країна сьогодні вже де<факто перебуває між двома потужними геополітичними системами: на заході та півдні від неї знаходиться Євроатлантична співдружність (у вигляді НАТО і Європейського Союзу), а на півночі та сході – Євразійська сублімація (у вигляді Росії, Білорусі, Казахстану). Якщо ми не зробимо остаточного геополітичного вибору, то фактично виявимося затиснутими між двома величезними системами. Якими будуть наслідки? Можуть розпочатися відцентрові тенденції. Західна та Правобережна Україна разом із Києвом наразі ідентифікували себе як складова Євроатлантичного ареалу, до якого вони хочуть увійти і бути там представленими на рівноправних засадах. Однак Лівобережна Україна, до якої належить Східна та частина Південної України, ще вагається, особливо прикордонні області, такі як Харківська, Донецька, Луганська та АР Крим. Зазначені регіони перебувають під значно сильнішим впливом проросійських, проєвразійських настроїв. За браком інформації в цих ареалах поки що панує думка про необхідність розвиватися в унісон із Росією. 112
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 113
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
Якщо сьогодні керівна політична еліта української держави не виявить відповідної політичної волі й не почне провадити об’єктивну, відкриту інформаційну політику, щоб показати південно<східній Україні переваги від вступу до Північноатлантичного альянсу, то країна може виявитися розірваною на дві частини. Це буде трагедія для Української нації. Історія свідчить, що коли Україна шукала своє майбутнє разом із Москвою, вона перетворювалась на колонію Російської імперії, і в нашій державі починалася руїна. Наслідком такого геополітичного вибору була загибель десятків мільйонів українців під час голодоморів, «розкур< кулювання», сталінських репресій тощо. Якщо Україна не забезпечить власну безпеку, вступивши до НАТО, то, на жаль, ця трагедія може знову повторитися, і слабка, розірвана Україна буде легко загарбана нинішньою імперською Росією. Курс на євроатлантичну інтеграцію дозволить нам уникнути подібного розвитку подій. Отже, єдиним варіантом для цивілізованого, гідного поступу України є якомога швидший вступ до Північноатлантичного альянсу. Як має діяти Україна, аби набути членства в НАТО? Сьогодні відносини Україна – НАТО розвиваються у форматі Інтенсифікованого діалогу. Його логічним завершенням має бути подання нашою країною заявки на вступ до Альянсу. Зрештою, об’єктивних застережень щодо такого кроку немає. Далі потрібно приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО, що має узгоджуватися й затвер< джуватися обома сторонами. Тоді саме й розпочнеться практична фаза підготовки України до входження в Північноатлантичний альянс. Для цього нам необхідно: 1) утворити в Уряді Координаційний комітет з питань вступу України до НАТО, який має очолити прем’єр<міністр; до складу Комітету повинні ввійти ключові міністри та голова Секретаріату Президента; 2) у кожному міністерстві створити департаменти співпраці з Північ< ноатлантичним альянсом, які мають очолювати заступники міністрів; 3) розпочати широку, комплексну інформаційну кампанію, яка, серед іншого, передбачає проведення низки інтерактивних семінарів, круглих столів за участю директорів загальноосвітніх шкіл, банкірів, працівників культури, керівників лікувальних закладів тощо. Важливо, щоб у ході відкритих дискусій обговорювалися всі питання євроінтеграції України; 4) розробити навчальні курси з питань євроатлантичної інтеграції України для викладання у школах, коледжах, вищих навчальних 113
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 114
Розділ 4
закладах; студенти та учні мають вивчати ці курси, складати заліки та іспити; 5) виділити в Держбюджеті кошти для проведення інформаційної, просвітницької та освітньої політики щодо вступу України в Північноатлантичний альянс; 6) висвітлювати в засобах масової інформації питання про переваги України в разі її вступу до НАТО, започатковувати широкі публічні дискусії на цю тему, здійснюючи їх у відкритому, прямому форматі; 7) регулярно проводити муніципальні слухання, просвітницькі заходи на рівні місцевих громад, здійснювати відповідні тренінги для керівників міських та обласних рад, депутатів усіх рівнів, створювати у міськвиконко< мах департаменти з питань європейської та євроатлантичної інтеграції тощо; 8) політичним партіям, і насамперед парламентським, визначити, задекларувати та відповідним чином зафіксувати свою позицію щодо вступу України в Альянс. Партії, які приймуть рішення, що Україні потрібно набути статусу члена НАТО до кінця 2008 року, повинні підпи< сати Меморандум, де зобов’язатися всіма засобами сприяти просуванню нашої країни шляхом євроатлантичної інтеграції. Ті партії, які висту< патимуть за входження України в Євразійську конфедерацію у складі Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Таджикистану з центром у Москві, також мають задекларувати свою позицію. Але чи відповідатиме вона національним інтересам України? 20 жовтня 2005 року
НОВА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ ЩОДО НАТО Олександр Дергачов (Україна) Вступ до НАТО відповідає національним інтересам України. Націо< нальна безпека будь<якої країни сьогодні неможлива без тісної співпраці з впливовими міжнародними структурами безпеки. Для України кінцевою метою такої співпраці має бути повноправне членство з максимальним використанням політичного, економічного, технічного потенціалу Альянсу і активною участю в його подальшому реформуванні. Для нас важливо, що роль НАТО вже сьогодні не обмежується екс< портом геополітичної стабільності, покращенням умов розвитку між< народної співпраці. У процесі розширення Північноатлантичний альянс перетворився на наполегливого лобіста демократичних реформ. У сучас< них умовах зближення з НАТО, зокрема заради традиційної взаємодії 114
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 115
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
в питаннях безпеки, потребує набуття нових суспільно<політичних характеристик, оскільки ця організація забезпечує не абстрактну безпеку, а таку, що базується на особливому розумінні цього поняття. Намір приєд< натися до Альянсу має спиратися на демократичні стандарти сприйняття проблем безпеки та реакції на них. Зміна орієнтирів щодо цілей і засобів гарантування безпеки є складовою демократичних трансформацій суспільства. Слід враховувати, що в будь<якому випадку Україна є і залишати< меться об’єктом впливу глобальних – а надто європейських – тенденцій та сферою інтересів Заходу. Але, проголосивши намір стати членом НАТО (та ЄС), вона змінює режим такого впливу й отримує найбільш реалістичну перспективу підвищення власної активної ролі. Водночас, подібний вплив, так само, як і політика євроатлантичної інтеграції, не має в Україні достатньо сприятливого середовища й перетворюється на один із чинників внутрішніх суперечностей. Після зміни влади перспектива вступу до Альянсу стає реальною, і політика на цьому напрямі повинна бути максимально послідовною та прагматичною. Особливістю натовської складової наших національних інтересів є те, що за її реалізацію доведеться заплатити високу ціну, докласти значних зусиль. Така ціна має бути обрахованою. Тому зусилля слід докладати з урахуванням пріоритетів, які на нинішньому етапі концентруються у внутрішніх справах. З упевненістю можна говорити, що імпульс помаранчевої революції не призвів до радикального прискорення процесу євроатлантичної інтеграції. На цьому шляху були усунуті принципові політичні перешкоди, але постали інші проблеми, які дове< деться визначити, оцінити і відповідно вирішувати. Чи готові до такої інтеграції влада та суспільство? Україна як держава сьогодні здебільшого поділяє політичні, правові, соціальні, культурні й без< пекові цінності євроатлантичної спільноти. Однак стосовно українського суспільства ситуація є суттєво складнішою. Недостатньо констатувати, що рівень підтримки населенням членства в НАТО є низьким. Одним із резуль< татів президентських виборів стало поглиблення розколу в суспільстві, гостре неприйняття ідеї членства значною частиною громадян. За цим параметром авторитарні сили, що програли внаслідок помаранчевої рево< люції, здатні концентрувати ширшу підтримку, ніж за будь<яким іншим. Теоретично, нова влада спроможна виявити ініціативу форсованої інтеграції до Альянсу й забезпечити безпеку країни, незважаючи на те, що більшість населення не готова до членства. Певною мірою цьому сприяла б і розгубленість Росії, її непідготовленість до розбудови відносин із 115
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 116
Розділ 4
післяреволюційною Україною. Але, скоріше за все, такий крок з боку української влади був би помилкою, передовсім з огляду на довгострокові інтереси країни. Україні не випадає утверджувати свої геополітичні координати і роль у системі міжнародних відносин шляхом «втечі» від Росії. Ми маємо досягти самодостатності й утвердити незалежність у повномасштабній взаємодії з потужним сусідом. На шляху євроатлантичної інтеграції наша держава повинна вирішити дві проблеми у стосунках з Росією. Перша – усунути всі штучні перешкоди для реалізації своїх інтересів на міжнародній арені, унеможливити будь<які претензії на особливі права з боку РФ. Друга – налагодити з Росією тісне партнерство, яке б ґрунтувалося на принципах міжнародного права, європейських традицій і стало органічною складовою системи міжнародних відносин. Такі питання, як кордони, воєнна співпраця, російська воєнна присутність в Україні, мають вирішуватися з урахуванням вимог євроатлантичної інтеграції. Однак тут є певні труднощі, пов’язані з незавершеністю процесів національної самоідентифікації та внутрішньої консолідації українського суспільства, відсутністю загального сприйняття базових цінностей і розу< міння національних цілей. Це виявляється в ностальгічних настроях частини населення, особливостях орієнтацій деяких представників полі< тичної еліти, невідповідностях між довготерміновими національними інтересами та кон’юнктурою внутрішньополітичної боротьби, непослі< довністю і нерішучістю у визначенні стратегічних зовнішньополітичних пріоритетів. Жителі східних та південних областей України досить вразливі щодо спроб протиставити європейський і євроатлантичний вибір – з одного боку, та поглиблення співпраці в межах СНД – з другого. Зміна цієї ситуації можлива за умови суттєвих зрушень у соціально< економічному і політичному становищі в країні. За вступ України до НАТО доведеться заплатити і країнам Заходу. Проблема зміни місця та ролі України в геополітичних розрахунках ЄС та США є надзвичайно складною, і наші партнери ще не повною мірою готові до її розв’язання. Політико<дипломатична боротьба навколо питання про вступ України до Альянсу буде складною як у двосторонніх відносинах, так і в трикутнику Україна – Росія – Захід. Адже і для України, і для Заходу важливо забезпечити неконфліктний характер цього процесу, збереження гарних стосунків із Росією. Не слід також забувати, що процес зміцнення демократії в Україні потребуватиме значних зусиль та часу. Революція не замінює реформ: у політичній, правовій, цивільній сферах накопичилося відставання 116
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 117
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
у виконанні узгоджених з Альянсом планів. Для збільшення внутрішньої підтримки стратегічних зовнішньополітичних рішень необхідні поступо< вість та ґрунтовність. Передовсім слід забезпечити справді демократичний розвиток країни і консолідувати суспільство. Тільки успіх у зазначених царинах дозволить позбутися внутрішніх слабкостей та створить основу для проведення сильної зовнішньої політики. Наразі було б доцільно уточнити роль окремих політичних сил і груп у політичній еліті. Природними виглядають позиції демократичних сил, які послідовно виступають за приєднання до європейських та євроатлантичних структур, і комуністів, які так само послідовно виступають проти. По<іншому має бути оцінена позиція політичних сил, що втратили владу. Їх позиція, вірогідно, підпорядко< вуватиметься кон’юнктурі передвиборчої боротьби, намаганням грати на настроях населення. Водночас, важливо усвідомлювати, що утримання від набуття членст< ва «до кращих часів» також пов’язане із втратами і ризиками. Неадекват< ність сприйняття Альянсу призводить до невірного розуміння його реального місця в системі міжнародних відносин та значення співпраці з ним. По4перше, потрібно усвідомлювати, що НАТО є невід’ємною частиною Заходу, однією з несучих конструкцій сучасної світобудови і не може бути штучно відокремлений від інших споріднених структур, як це відбу< вається в масовій свідомості українців. По4друге, з огляду на загальноєвропейські процеси ставлення до західних партнерів, зокрема до Північноатлантичного альянсу, не може бути відокремлене від позиції країни щодо демократичних засад розвитку. Альянс не є їх випадковим чи другорядним носієм. Навпаки, він відіграє особливу роль у захисті та консолідації демократичних цінностей. Не викликає сумнівів, що сьогодні існують сприятливі можливості для здійснення прагматичних, практичних кроків у напрямі розвитку спів< праці України з НАТО. Найпростіші й водночас найважливіші серед них – це утилізація надлишків зброї та боєприпасів, конверсія, перепідготовка кадрів, технічна допомога. Утім, слід з’ясувати, наскільки Брюссель готовий сприяти просуванню української техніки і технологій на західні ринки. Не варто відмовлятися від того, щоб за нових умов додатково перевірити гнучкість політики Альянсу щодо України і його бажання враховувати наші інтереси. 4–6 липня 2005 року
117
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 118
Розділ 4
МОЖЛИВІ ЗАГРОЗИ ВОЄННІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ В РАЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯ НЕЮ СТАТУСУ ПОЗАБЛОКОВОСТІ В УМОВАХ РОЗШИРЕННЯ НАТО НА СХІД Володимир Богданович (Україна)
Світ, що був поділений на два протилежних табори, із розпадом Вар< шавського договору та Радянського Союзу постав перед необхідністю переходу до якісно іншого стану стабільності міжнародних відносин і без< пеки в Європі. Після трагічних подій 11 вересня 2001 року склалися нові геополітичні умови, коли загроза безпеці й стабільності в Європі чітко проявилася у формі міжнародного тероризму. Відтак виникла нагальна потреба в нейтралізації цієї загрози на всіх етапах її зародження та існування, а також структурних змін чинної системи безпеки, основою якої нині є Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Упродовж останніх років суперництва між Сходом і Заходом ОБСЄ відігрівала вагому роль у забезпеченні постійної наради (у рамках якої через існуючі блокові й ідеологічні розмежування тривав офіційний діалог) та легітимації неофіційних обмінів між ними. У тому, що розпад світової соціалістичної системи відбувся без кривавої кризи, є чимала заслуга ОБСЄ. Великою мірою вона сприяла й послабленню міжетнічного напру< ження, зокрема у країнах Балтії, забезпечувала посередників та спосте< рігачів під час конфліктів у Боснії і Нагірному Карабаху. Після 11 вересня 2001 року роль ОБСЄ суттєво знизилася з двох причин: по<перше, через нерішучість та відсутність засобів адекватної протидії міжнародному тероризму, по<друге, через низьку оперативність реагування навіть на масштабні терористичні акти. З огляду на це переважно західні ідеологи вважають, що сьогоднішня ОБСЄ (з існуючими повноваженнями та структурою) не придатна бути основою системи безпеки в Європі, а зміна її структури, розширення функцій і повнова< жень, а також створення військової компоненти – процес надто тривалий та економічно недоцільний. Слід додати, що в удосконаленні ОБСЄ не зацікавлені США, оскільки цей напрям призведе до зменшення їх ролі в Європі та впливу на забезпечення реалізації національних інтересів у цьому важливому регіоні. Зазначені обставини є переконливими доказами необхідності збере< ження НАТО як організації, здатної застосовувати військову силу у вирішенні міжнародних проблем і завдяки цьому стати «якорем» або хребтом європейської стабільності. 118
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 119
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
Звичайно, в нових умовах, коли міжнародний тероризм виступає як спільний ворог, спроможний завдати великої шкоди Заходу, НАТО потребує суттєвої трансформації й реформування. З упевненістю можна стверджувати, що цей процес уже набрав чи не найбільших обертів: за першою хвилею розширення НАТО йде друга, більш потужна; кардинально змінилися стосунки НАТО – Росія; істотно зростає потенціал військової моці НАТО; підвищується міжнародний авторитет і віра в мож< ливості Альянсу нейтралізувати загрози з боку міжнародних терористич< них угрупувань. Здійснювані НАТО рішучі військові заходи проти основних сил міжна< родного тероризму, дислокованих на території Афганістану, свідчать про те, що головна роль Північноатлантичного альянсу залишається незмін< ною: він є організацією, покликаною захищати Захід у найбільш прий< нятній для нього формі, у тому числі з широкомасштабним застосуванням військової сили, в інтересах забезпечення стабільності та достатнього рівня політичної, економічної та воєнної безпеки своїх членів за провідної ролі США. Перші зрушення в процесі трансформації НАТО вже дали певні позитивні результати. Серед них: зняття територіальних претензій членів Альянсу, посилення цивільного контролю над їх збройними силами, біль< ша відкритість та прозорість оборонних бюджетів тощо. Аналіз перших публікацій з питань обґрунтування доцільності розши< рення НАТО показав, що найбільше суперечностей викликали твер< дження стосовно збереження «старих» ліній розмежування [1]. Це можна розцінювати таким чином, що існуючі раніше чіткі лінії поділу між Варшавським договором і НАТО після розширення останнього стають лініями або територіями поділу між НАТО та правонаступницею СРСР – Російською Федерацією. Виходячи з цих міркувань, саме території Украї< ни вже після першої хвилі розширення НАТО відводилася роль «старої» лінії розмежування в Європі. Деякі західні аналітики стали називати цю лінію розмитою, нечіткою. І річ тут, без сумніву, не в назві, а в тій доленосній ролі, яка на неї випадає. Сьогодні Захід розглядає два альтернативних підходи стосовно нашої країни [2]: перший – Україна як міст для зв’язків із Ближнім і Середнім Сходом через південь країни, Чорне море та Кавказ; другий – Україна як «буферна» зона для нейтралізації загроз, що виникають для Заходу з боку Росії. Через Україну як геополітичний буфер проходять силові лінії протистояння Захід<Схід. 119
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 120
Розділ 4
Ефективному впровадженню зазначених підходів сприяє вигідне геогра< фічне положення України, її компактна територія, велике морське узбереж< жя, наявність потужних транспортних комунікацій. Територією країни проходять важливі повітряні, залізничні, автомобільні шляхи, трубопроводи, що з’єднують СНД із державами Центральної та Західної Європи, забезпе< чують доступ до чорноморських портів країн СНД і Балтійського регіону. Оскільки структура стратегічного планування НАТО орієнтована на нейтралізацію загроз зі Сходу, то більшість загроз, що розглядаються Альянсом, «проектується» на територію України. З точки зору впливу географічного чинника на воєнну безпеку нашої країни слід відзначити, що її територія неминуче виявиться зоною активних бойових дій у випадку виникнення збройного конфлікту між Заходом та Сходом. Окрім кількісних і якісних переваг в озброєнні та військовій техніці, завдяки розширенню на Схід НАТО наближує до кордонів СНД інфра< структуру своєї військової організації, а саме: пункти управління війська< ми і зброєю, аеродроми передового базування (наприклад, військові аеро< дроми в Польщі після дообладнання під стандарти НАТО стають аеродромами Альянсу), сили й засоби розвідки, склади та арсенали зброї, у т. ч. високоточної і, можливо, ядерної. Це є фундаментом проведення політики загрози застосування сили у випадках, якщо держави, насам< перед сусідні з НАТО, заважатимуть реалізації інтересів блоку. А останні, як задекларовано в дослідженні корпорації РЕНД (1995 рік), охоплюють політичну, економічну й оборонну сфери. Слід звернути особливу увагу на те, що з прийняттям у НАТО Чехії, Польщі та Угорщини і відведенням для них відповідних квот, Альянс отримав більш як п’ятикратну перевагу у звичайних наступальних озброєннях над державами СНД, які підписали Договір про колективну безпеку, що, як свідчить сучасна воєнна наука, цілком забезпечує ведення наступальних бойових дій [3]. Завдяки розширенню НАТО матиме набагато років наперед одно< сторонню перевагу в сумарному бойовому потенціалі та сприятливі умови для поширення впливу США в Європі (передусім у політичній, військовій та економічній сферах). Розглядаючи проблему розширення НАТО в контексті прогнозів на початок XXI сторіччя, більшість аналітиків вважають, що військова сила ще тривалий час служитиме легітимним інструментом у реалізації національних інтересів. Процес просторового поширення НАТО на Схід супроводжується появою низки нових чинників, що істотно впливатимуть на рівень воєнної 120
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 121
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
небезпеки для України за умови подальшого збереження нею позабло< кового статусу. Назвемо основні з цих чинників [4]. 1. Поява нових контингентів військ поблизу кордонів України із суміжними державами. Водночас це підвищує військову й політичну безпеку країни – учасниці Альянсу, а відтак і НАТО загалом, можливості раптового застосування військової сили та використання загрози її застосування для політичного тиску на керівництво сусідньої країни. 2. Посилення радіоелектронної розвідки території України, що неми< нуче спричинить зростання обсягів відпливу інформації з країни, підви< щення можливостей диверсійної діяльності на її території, збільшення рівня електронних завад системам зв’язку, управління повітряним рухом та ін. У цілому це призведе до зниження ефективності заходів із мобілізації та підготовки інфраструктури України для усунення можливої агресії. 3. Поширення ідеологічної пропаганди з боку Заходу, позаяк нові контингенти військ прийдуть зі своїми радіо< і телецентрами, програмами тощо, внаслідок чого може відбутися остаточна нейтралізація української національної ідеї, наростання процесів нелегальної міграції і моральної деградації населення та Збройних сил України. 4. Використання території України у випадку збройного конфлікту. Історичні приклади останніх століть показують, що в разі виникнення збройних конфліктів таку державу, як Україна, не врятують ані її поза< блоковий статус, ані стратегічні партнери, ані «слізне» звернення до структур регіональної безпеки. Збройний конфлікт (навіть за його низької інтенсивності) між НАТО та її можливим супротивником зі Сходу для України обернеться національною катастрофою через неминучі втрати населення, національного багатства й екологічного балансу 5. Планове скорочення Збройних сил України, що триває, збільшує «ножиці» між рівнем військової небезпеки і можливостями держави не тільки відбити ймовірну агресію з боку будь<якої держави, як це визна< чено в діючій Воєнній доктрині України, а й стримувати агресивний напад. Проведене в ініціативному порядку попереднє прогнозне дослідження потенційно можливих наслідків першої хвилі розширення НАТО на Схід для України в умовах збереження її позаблокового статусу дозволили виявити рівень небезпеки для держави з боку зазначених вище чинників [4]: – використання території України у випадку збройного конфлікту (65%); – поява нових угруповань військ поблизу кордонів України (15%); – посилення радіоелектронної розвідки України (10%); 121
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 122
Розділ 4
– скорочення Збройних сил України (6%); – поширення ідеологічної пропаганди з боку Заходу (4%). У результаті проведеного дослідження з використанням експертного оцінювання були прогнозовані можливі негативні наслідки для воєнної безпеки України в разі продовження нею політики позаблоковості. Наведемо основні з них у порядку зменшення важливості (без кількісних оцінок): 1. Втрата суверенітету і територіальної цілісності у випадку збройного конфлікту між НАТО та Росією. 2. Згуба національної самобутності, витіснення культури і звичаїв українського народу. 3. Зростання екологічної небезпеки. 4. Погіршення демографічних характеристик. 5. Зростання силового тиску на військово<політичне керівництво держави. 6. Зниження військового й мобілізаційного потенціалів. 7. Підвищення рівня воєнної небезпеки. 8. Зменшення науково<технічного потенціалу. 9. Зниження ефективності оборонно<промислового комплексу. Майже всі можливі наслідки загроз мають довгостроковий характер і справляють деструктивний вплив на забезпечення національної безпеки держави. Тож очевидно, що дотримати визначений у Воєнній доктрині України необхідний рівень воєнної безпеки за умови збереження нею позаблокового статусу наша країна за наявних ресурсів і фінансування самотужки зробити не спроможна. Проведені системні дослідження [5] показали, що найбільш раціональ< ними шляхами забезпечення достатнього (хоч і значно нижчого за необхід< ний) рівня воєнної безпеки України є: 1) адаптація воєнно<політичної моделі держави до рівня воєнної небезпеки; 2) спрямування зовнішньої політики на нейтралізацію загроз на етапі їх виникнення; 3) вступ до НАТО. Безумовно, на кожному із зазначених шляхів не оминути численних труднощів, завад і несподіванок, але їх можна подолати, якщо виявити тверду волю, рішучість та спертися на допомогу друзів. 1. Study оn NАТО Еnglargement: Ukrainian, 1995. – 41 р. 2. Див. г<ту «Красная звезда» від 17 жовтня 1998 року, с. 3. 3. Биккинин Б., Разумовский А. Расширение НАТО // ж<л «Армия». 1997. № 1–2. С. 13–17 (Минск).
122
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 123
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки 4. Богданович В., Маначинський О. Нові кордони НАТО – лінія нового протистояння // ж<л «Політика і час». 1998. № 6. С. 53–59. 5. Богданович В. Ю, Маначинский А. Я. Методологические основы системных исследо< ваний проблем военной безопасности государства. К., 2001. – 172 с.
СПІВПРАЦЯ З НАТО ЯК ФАКТОР ЗМІЦНЕННЯ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ Олег Кокошинський (Україна) Північноатлантичний альянс виник як добровільне об’єднання демо< кратій, члени якого визнають, поділяють та захищають спільні цінності. Вступ до НАТО передбачає прийняття відповідних рішень законодавчою та виконавчою владою країни згідно з її національними інтересами, а також досягнення консенсусу політичної еліти та суспільства. Досвід сучасного розширення НАТО свідчить, що цей процес для більшості країн достатньо тривалий, оскільки потребує певної сумісності, узгодження та відповідності визначеним критеріям. Серед них: досягнення дієздатності існуючих політичних інститутів та ринкових механізмів, забезпечення верховенства закону, демократичних прав і свобод, прозо< рості оборонних витрат та цивільного демократичного контролю над військовою сферою, відсутність територіальних претензій тощо. Натомість Альянс забезпечує можливість безпечного розвитку не тільки країн< членів, більшість із яких мають досить обмежений окремий військовий потенціал, а і Євроатлантичного континенту загалом та інших регіонів світу. Зрозуміло, що сучасні геополітичні зміни вимагають певної транс< формації концепції НАТО та її адаптації до нових реалій. Задіяння Альянсу в Югославії та терористичні акти проти США стали не тільки каталізатором ставлення світової спільноти до нових викликів, а й певним випробуванням демократичних цінностей та засад, задля захисту яких і створювався блок. Саме можливість існування різних підходів, їх уз< годження в процесі діалогу та врахування громадської думки свідчать про те, що НАТО витримує випробування часом та успішно адаптується до нових викликів. Жодна з країн не вийшла з Організації, а навпаки, нові й нові держави прагнуть вступити до НАТО. Понад 40 європейських країн, тобто більшість членів ОБСЄ і ЄС, беруть участь у натовській програмі «Партнерство заради миру». А Росія, наприклад, представлена у більшості комітетів НАТО. Зокрема у 2004 році Програма військової співпраці Росії з НАТО налічувала 188 заходів. На відміну від України НАТО має військову місію в Москві. Росія бере участь у військових операціях НАТО. 123
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 124
Розділ 4
Не підтверджуються побоювання щодо непомірних економічних витрат, пов’язаних зі вступом до Альянсу, про що свідчить досвід нових членів і кандидатів. Скажімо, внесок Польщі до спільного бюджету НАТО становить 0,68% загальних оборонних витрат країни (1,91% ВВП). Реальні витрати кожної країни<кандидата різняться і потребують відповідних розрахунків. Саме з них у Польщі й розпочався процес активної участі та підтримки процесів інтеграції з боку громадськості. Це довела діяльність «Євроатлантичної асоціації» Польщі, до складу якої ввійшли відомі політики та громадські діячі. Вона показала, що розрахунки «Ренд Корпорейшн» про можливі витрати, пов’язані зі вступом Польщі, Чехії, Угорщини до НАТО, є значно завищеними. Члени Асоціації не тільки задекларували подібний висновок, а й фактично реалізували його на практиці, здійснюючи інтеграцію Польщі в Альянс. Ідеться насамперед про пана Онишкевича, який доклав чимало зусиль для вступу країни в НАТО, будучи міністром оборони Польщі. Аналогічні завдання вирішу< вали також президент Атлантичного Клубу Соломон Пассі, очоливши Міністерство закордонних справ Болгарії, та керівник Албанської Атлан< тичної Асоціації Альфред Мойсю, який став президентом Албанії. Названі факти є підтвердженням важливої ролі інститутів громадянського суспільства в процесі визначення та реалізації пріоритетних напрямів розвитку нових демократій. Питання співпраці України з НАТО мають багато аспектів. Співробіт< ництво між двома сторонами наразі відбувається у 23 сферах, серед яких 18 є невійськовими. Це понад 80% заходів Цільового плану Україна – НАТО, який щороку здійснюється між нашою країною та Альянсом. Більшість заходів має політичний, економічний, інформаційний, законодавчий, безпековий, тобто невійськовий контекст. Їх реалізація спрямована на зміцнення як національної, так і загальноєвропейської безпеки. Важливими кроками України в зазначеному напрямі стали: вступ у 1991 р. та подальша участь у Раді північноатлантичного співробітництва (сучасна назва партнерства), приєднання в 1994 р., першою серед країн колишнього СРСР, до Програми «Партнерство заради миру«, підписання в 1997 р. Хартії про особливе партнерство НАТО з Україною. План дій і Цільовий план (ЦП) Україна – НАТО, схвалений у 2002 р. на Празькому саміті НАТО, стали спільною програмою практичного співробітництва з політичних, економічних, військових, правових, інформаційних питань, а також безпеки й оборони. У ЦП були визначені принципи, цілі та механізми співпраці, які мусять сприяти успішній трансформації держави і зміцненню громадського суспільства. 124
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 125
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
«Помаранчева революція», що відбулася в Україні у 2004 році, без< умовно, вплинула на наші взаємовідносини з Альянсом. Виконання полі< тичних принципів спільного Плану дій Україна – НАТО, зокрема стосовно незалежності ЗМІ, проведення прозорих і чесних виборів тощо, не були забезпечені попередньою владою. Проте Альянс продовжував співпрацю з нами й під час політичної кризи в Україні. Після певної невдачі ОБСЄ, саме в ході засідання Ради НАТО – Росія вдалося досягти домовленості про невтручання в протистояння української влади і опозиції ні з боку Росії, ні з боку Заходу. Перемога грудневої революції 2004 р. в Україні засвідчила, що інте< грація в ЄС і НАТО – важливі пріоритети нашої держави. 22 лютого 2005 р. під час засідання Україна – НАТО в Брюсселі Президент України підтвердив, що «ми хочемо бачити Україну інтегрованою до Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу», і подібні наміри не спрямовані проти Росії, яка є нашим стратегічним партнером. Враховуючи певні політичні умови і тривалість процесів інтеграції, ми вважаємо недостатньо коректними результати соціологічних опитувань, які подають дані, що тільки 15% громадян підтримали б вступ України в НАТО, якщо б відповідний референдум відбувся завтра. Натомість результати досліджень Національної академії державного управління, що проводилися за іншою методологією, показали, що 26% опитаних підтримують вступ до НАТО у перспективі. Водночас, деякі керівники владних установ висловлюються проти за< декларованої владою ще у 2002 р. стратегії щодо НАТО, яка мала за мету повну інтеграцію. Вони намагаються скористатися існуючими ще й досі стереотипами, щоб відвернути частину електорату від нової влади. Окрім суто ідеологічних застережень, ідеться про неприйняття притаманних саме країнам – членам Альянсу цінностей, що стосуються прозорості урядової діяльності та бізнесу, цивільного громадянського контролю над військовими і силовими структурами. Турбують нашу владу й такі крите< рії для вступу в НАТО, як готовність і спроможність робити військовий внесок до Альянсу, наявність демократичної політичної системи та ринко< вої економіки. Слід усвідомити, що НАТО діє як міжурядова організація, що приймає рішення на основі консенсусу. Тож входження до Альянсу в жодному разі не означає втрату навіть частки суверенітету. Навпаки, досвід нових членів НАТО свідчить по те, що їх вступ до Альянсу посилив безпеку, дав поштовх розвитку економіки, інвестиційного процесу і, безумовно, демократичних засад. Жодна з 12 країн, що утворили НАТО в 1949 році, не 125
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 126
Розділ 4
вийшла з Альянсу, понад те – сьогодні він нараховує вже 26 членів, кілька країн – кандидатів на членство, а також країни – члени РЄАП та інших структур. Причому, існувала можливість для окремих членів (зокрема Іспанії, Франції) певний час не брати участь у військовій структурі НАТО, залишаючись членами Альянсу. Завершення «холодної війни», скорочення озброєнь і військової складо< вої в загальному натовському бюджеті, поява нових можливостей для запобігання військовим конфліктам, адекватного реагування на новітні виклики безпеці та сучасних засобів протидії їм дають підстави говорити про «нове», інше НАТО, яке за кількістю членів та своїми функціями дедалі більше перетворюється на військово<політичну організацію. Вона вперше за 50 років свого існування була задіяна у здійсненні «гуманітарної інтервенції в Югославії з метою запобігти міжетнічним чисткам» і конфліктам. Ця акція була неоднозначно сприйнята у світі, але вона дала змогу підвищити відповідальність майже кожної країни<члена за прийняття рішення стосовно підтримки та участі у силових спробах розв’язання конфліктів. Дотримуючись саме такого, відповідального підходу, НАТО не брала участі у війні в Афганістані, хоч і підтримала дії стабілізаційних сил. У центрі уваги залишаються питання розширення НАТО, яке не було тільки рухом на Схід. У 1952 р. до Альянсу приєдналися Туреччина і Греція, у 1955<му – Німеччина, у 1982 р. – Іспанія. Членство в НАТО сприяло трансформації та поглибленню демократичних процесів у деяких колишніх авторитарних країнах, поступовій ліквідації «сірої зони», яка виникла після розпаду СРСР і Варшавського договору в Європі. Україна посідає особливе місце в євроатлантичному просторі безпеки, є важливим та цінним партнером у справі утвердження стабільності та спільних демократичних цінностей. НАТО зобов’язується й надалі зміцнювати своє особливе партнерство з Україною на засадах Хартії Україна – НАТО, що передбачає, зокрема, політичні консультації з питань, які становлять спільний інтерес, а також широкий спектр прак< тичних заходів співпраці. Альянс продовжує підтримувати суверенітет, незалежність і неядерний статус України, вважаючи це важливими чинниками стабільності й безпеки у Центральній та Східній Європі. Цільові плани, можливо вперше, дали змогу у 2003–2004 рр. залучити до співпраці з НАТО 35 структур, серед яких 28 державних (Верховну Раду України, міністерства та відомства, наукові й освітні установи тощо), а також ЗМІ та громадські організації. Створюється міжпарламентська Рада Україна – НАТО в рамках Парламентської Асамблеї НАТО. Верховна Рада утворює спеціальну 126
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 127
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
Парламентську комісію з моніторингу виконання ЦП. Існують можливості зміцнення діяльності громадських організацій, їх участі в обговоренні та підтримці процесів інтеграції. Цьому має сприяти й участь у діяльності Асоціації Атлантичного Договору (ААД), важливого громадського форуму з питань безпеки і діяльності НАТО, асоційованим членом якої з 1995 р. є Атлантична Рада України. Важливо, що представники більш ніж 40 організацій – членів ААД на своїй ювілейній Генеральній Асамблеї 2 грудня 2004 р. прийняли спеціальну заяву на підтримку народу України. Вони висловили сподівання, що вперше за свою довгу історію Україна матиме шанс обрати власний шлях розвитку, що базується на принципах територіальної цілісності, політичної незалежності держави, демократії та верховенства закону. Члени ААД наголосили, що цілковито поділяють прагнення українського народу вибороти своє майбутнє через вільні та справедливі вибори. Поглиблене співробітництво та поступова інтеграція до НАТО – на порядку денному нашої країни і суспільства. Березень 2005 року
ВЗАЄМИНИ УКРАЇНИ З НАТО В КОНТЕКСТІ ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ Костянтин Шульга (Україна) Геополітичне положення України в центрі Європи висуває перед нами важке завдання – збереження миру і стабільності в регіоні. Наша країна переживає складний процес становлення та розвитку системи безпеки своєї держави, збереження національних цінностей і захисту національ< них інтересів. Власну безпеку Україна розглядає як складову міжнародної безпеки, прагнучи будувати зовнішню політику з урахуванням інтересів національної безпеки інших держав, непорушності їх кордонів. Небезпеку в Європі спричинюють політична нестабільність і непе< редбачуваність розвитку подій, поглиблення стратифікації держав через різний життєвий рівень, екологічні катастрофи, міжетнічні конфлікти, тероризм, некерованість міграційних процесів, інтернаціоналізація кримінальних структур, загроза ззовні (поза Європою). Для України загрози криються в існуванні проблем її державної безпеки, економічного, соціально<політичного та екологічного розвитку, правового захисту, духовного життя, міжнародного тероризму і нарко< бізнесу, у територіальних зазіханнях, сепаратистських тенденціях тощо. 127
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 128
Розділ 4
Складовими загальної концепції національної безпеки нашої країни мають бути зовнішньополітична концепція, військова доктрина, програма забезпечення національної економічної, екологічної, інформаційної безпеки. З огляду на це створення ефективної системи національної без< пеки можливо, якщо рухатися двома шляхами: по<перше, долучитися до колективної системи безпеки через співробітництво з ЄС, ОБСЄ, НАТО, ЗЄС, РПАС, по<друге, розбудувати власні сили захисту, у тому числі збройні. Україна має досить сприятливі перспективи в цьому напрямі, що зумовлено передусім закінченням конфронтації Схід – Захід, відкритістю європейських структур, участю в Програмі НАТО «Партнерство заради миру». Для усвідомлення можливостей і проблем на шляху співробітництва України з НАТО варто нагадати, що Організація Північноатлантичного договору була утворена у 1949 р. з ініціативи Сполучених Штатів. У квітні 1949 р. 12 держав – Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія і США – підписали Північноатлантичний договір. Фактично цей процес відбувався паралельно зі створенням системи колективної безпеки країн соціалізму, об’єднаних Варшавським договором. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 р. – ФРН. У Статті 5 Договору йдеться про те, що «напад на одного учасника розглядатиметься як напад на всіх членів НАТО». Стаття 6 визначає географічну сферу дії Договору. Денонсація Варшавського договору призвела до значної трансформації Альянсу. Першим кроком було прийняття Брюссельської декларації (30 травня 1989 р.), у якій зазначалося про підвищення відповідальності країн НАТО за стабільність в Європейському регіоні. У липні 1990 р. прийнято Лондонську декларацію про «перетворення Північноатлантичного союзу». За цим документом НАТО залишалося оборонним союзом, але більше уваги приділялося політичному аспекту його діяльності. В Європі виникли незалежні держави, єдина Німеччина, радянські війська були виведені з країн Східної Європи. Усі ці події закріплені в новій концепції НАТО. У Римській декларації (листопад 1991 р.) йшлося про створення системи безпеки кількома організаціями – НАТО, ОБСЄ, ЄС, Радою Європи. Було визнано, що стратегічна концепція Північноатлантичного альянсу базується на трьох постулатах: діалог, співробітництво, оборонна здатність. Члени НАТО розглянули питання про скорочення ядерних арсеналів, а також збройних сил Альянсу. Країни Центрально<Східної Європи після розпаду Варшавського договору шукали гарантії національної незалежності. Свої устремління 128
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 129
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
вони звернули до НАТО як єдиної системи безпеки, що залишилася на континенті, і доклали значних зусиль для розгляду їх кандидатур на майбутнє членство в Альянсі. Звичайно, увійти до НАТО досить непросто. Для цього необхідно не тільки поділяти основні демократичні цінності, а й відповідним чином реформувати суспільство та економіку, реорганізувати армію тощо. До того ж країна мусить пройти кілька ступенів розвитку, набути членства і досвіду в таких організаціях, як Західноєвропейський Союз (ЗЄС), Рада Європи, ОБСЄ, РПАС та ін. Запропоновану НАТО Програму «Партнерство заради миру» Україна сприйняла як перспективну ініціативу блоку, що спрямована на зміцнення стабільності та безпеки в Європі, поглиблення відносин Альянсу з країнами Центрально<Східної Європи та іншими державами ОБСЄ. Фактично ПЗМ покликана інтенсифікувати зв’язки в цьому регіоні через практичне співробітництво. Україна підписала Рамковий документ про ПЗМ і передала проект Індивідуальної програми парт< нерства між Україною та НАТО, яка розрахована на два роки і містить майже 50 різних заходів. Позитивним моментом Програми «Партнерство заради миру» є те, що вона не єдина для всіх країн, які співробітничають, а дає можливість кожному із партнерів розвивати взаємовідносини з НАТО. Україна вважає, що міжнародне право дозволяє будь<якій державі обирати форми і засоби свого захисту. Водночас, враховуючи інтереси національної безпеки інших держав, відповідно до неподільності міжна< родного миру та безпеки, наша країна не хотіла б стати кордоном, уздовж якого проходитиме нове розмежування в Європі. Аби не перетворитися на «сіру зону», Україна добиватиметься гарантій того, щоб на території чле< нів Альянсу не розташовувалися арсенали зброї. Наша держава не вису< ває територіальних претензій до жодної країни і не допустить аналогічних претензій стосовно себе. Як відомо, Україна заявила про свій без’ядерний статус 24 жовтня 1991 р. та в Постанові Верховної Ради України від 9 квітня 1992 р. При створенні СНД наша країна погодилася передати всю тактичну і страте< гічну ядерну зброю об’єднаному командуванню Союзу, але не визнала її власністю жодної іншої держави, у тому числі й Росії. 23 травня 1992 р. Україна підписала Лісабонський протокол про СНО<1 до Договору між СРСР і США щодо скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 р. У цьому протоколі йдеться про те, що всі зобов’язання СРСР стосовно виконання Договору про ліміти 129
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 130
Розділ 4
обмежень, інспектування тощо перебрали на себе колишні радянські республіки, тепер – незалежні держави СНД. Гарантії безпеки Україні надали США і РФ у тристоронній заяві від 14 січня 1994 р. Пізніше, на початку грудня 1994 року, під час Будапешт< ського саміту ОБСЄ такі гарантії були надані Китаєм, Францією, Великою Британією. Таким чином, наша країна одержала гарантії національної безпеки й ненападу ядерних держав. Україна у своїх програмних документах заявила про позаблоковий статус. Тож допоки вона не інтегрована до загальноєвропейських струк< тур безпеки, їй треба покладатися на власні Збройні сили, які повинні стати гарантом незалежності та територіальної цілісності нашої країни. ЗС довелося формувати з тих, що знаходились на території України. Але насправді наша держава потребує Збройних сил, достатніх лише для оборони. Вони, згідно з Договором про звичайні збройні сили в Європі, повинні відповідати квотам, встановленим для основних типів звичайних озброєнь. Тому до 1995 р. ми мали скоротити кількість танків на 2 300 оди< ниць, бойових броньованих машин – на 2 400, бойових літаків – на 477 одиниць. До листопада 1995 р. було скорочено 100% зазначеного обсягу оз< броєнь і техніки. Цей процес відбувався під контролем договірних сторін. Разом із скороченням здійснюється й розбудова Збройних сил України, що складаються із сухопутних військ, військово<повітряних та військово<морських сил. Усі вони зазнали трансформації, що є підтвер< дженням курсу нашої держави, яким передбачається не досягнення переваги над іншими країнами, а забезпечення власного захисту, незалежності та територіальної цілісності. Як відомо, оптимізація державотворення і трансформаційних процесів у суспільстві неможлива без чіткої стратегії, яка визначає основні пріоритети, цілі та напрями розвитку країни з урахуванням усіх базових параметрів зовнішнього і внутрішнього середовища та їхніх можливих змін. Формування та впровадження національної стратегії, усвідомлення політичним істеблішментом ролі, можливостей і місця України в регіо< нальному та глобальному геополітичному просторі – це життєво важливий імператив, визначальний чинник історичного і політичного майбутнього нашої держави. На сучасному етапі, коли національна ідея лише формується, україн< ському суспільству варто консолідуватися довкола загальнолюдських екзистенціальних цінностей, зокрема таких, як виживання, добробут, рівноправність, свобода, розвиток, справедливість. Вони є зрозумілими і прийнятними для кожної людини. 130
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 131
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
На мою думку, національні інтереси та демократичні цінності повинні складати основу інтегральної стратегії національної безпеки, ефективну імплементацію якої мусять забезпечити спільними зусиллями виконавча та законодавча гілки влади України. 20 жовтня 2005 року
НАЦИОНАЛЬНЫЕ ВООРУЖЕННЫЕ СИЛЫ НА ПУТИ ДОСТИЖЕНИЯ СТАНДАРТОВ НАТО Вадим Гречанинов (Украина) Высшее руководство Украины часто делает заявления о возможности определенных сдвигов и установления более тесных отношений с НАТО. Однако, на мой взгляд, к подобным заявлениям следует относиться довольно осторожно, так как в нашей стране еще очень многое не сделано в плане реформ и достижения натовских стандартов, а вместо реальных дел превалируют пустые декларации. Говоря о стандартах НАТО, необходимо, прежде всего, выделить общепринятые в мире политические требования, соответствие которым свидетельствует о том, что данное государство является демократическим и готово влиться в евроатлантическое пространство. Для Украины это означает, что она должна как можно скорее определить вектор своего развития. Несмотря на то, что мы декларируем евроатлантический курс, западным специалистам, политологам и правительствам многих государств до сих пор не ясно, куда же реально «идет» Украина. Кроме того, в Украине пока не созданы такие исходные условия для вхождения в западные структуры, в том числе и Североатлантический альянс, как использование демократических механизмов принятия решений и правил поведения, легитимность и открытость внутренних политических и эко< номических процессов. Рассматривая общие стандарты НАТО, обязательно необходимо различать такие понятия, как национальная безопасность и национальная оборона. За национальную безопасность отвечает государство в целом, многие военные и невоенные структуры. За национальную оборону ответственность берет на себя армия и пограничные службы, т. к. здесь речь идет об охране границ, обеспечении территориальной целостности страны и других вопросах, где возможно применение военной силы. Однако в любых случаях, в том числе и при переходе на западные стандарты, государство 131
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 132
Розділ 4
должно располагать военной мощью. Таким образом, в Украине она была и остается важным элементом национальной обороны страны. В соответствии со стандартами НАТО сегодня определяется новое для нас государственное образование – «сектор безопасности». Однако мы пока не достаточно четко представляем, что же относится к данному сектору. К сожалению, существуют проблемы и с уяснением понятия «военная организация государства», которая должна была бы объединять Вооруженные силы, внутренние войска, МЧС и т. д. В итоге, сегодня не ясно: сектор безопасности или военная организация является более крупным образованием с точки зрения объема и численности. На мой взгляд, сектор безопасности необходимо рассматривать как более широкое понятие, ибо в его состав входит часть структур, которые отвечают за оборону, – прежде всего, Вооруженные силы. Вместе с тем они занимают только определенный сектор военной безопасности. Другими словами, все эти понятия и процессы еще требуют уяснения. Вторая проблема, которая не позволяет нам вплотную приблизиться к стандартам НАТО, – это отсутствие в стране современной военной доктрины. С точки зрения науки, это теоретически обоснованные декларации и задачи, которые следует реализовывать в практической стратегии и тактике. Можно согласиться с тем, что военная доктрина, принятая в 1993 году, сегодня устарела, но другой пока нет. Главная причина ее отсутствия состоит в том, что нам сложно разобраться с реальными угрозами, которые существуют конкретно для Украины. Государственные мужи стесняются сказать вслух, что у нас была и есть реальная угроза со стороны России в отношении крымского острова Тузла, что до сих пор не устранены противоречия с Румынией относительно острова Змеиный. В то же время в Украине не устают говорить о таких угрозах, как терроризм, распространение наркотиков и так далее, что, в общем<то, характерно для всего мира. Таким образом, пока в Украине не определены конкретные угрозы и механизмы их предотвращения – не будет и военных доктринальных положений. Современная армия любого демократического государства, в том числе и Украины, строится на следующих стандартах<принципах. Первое: мощь армии должна соответствовать определенному уровню, чтобы противостоять реальным угрозам. Сегодня в Украине около 4 000 танков и нет боевых вертолетов. С такой техникой вряд ли можно адекватно ответить на конкретные угрозы, которые нависают над страной. К сожалению, в нашей стране так и не осуществлена военная реформа. В украинской армии практически решены только две задачи: значительно 132
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 133
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
сокращен ее количественный состав (с 1 млн. до приблизительно 350 тыс. на начало 2004 г.) и, по сути, устранены прежние идеологические догмы. Новые же направления идеологической работы еще только вырабаты< ваются, например, в виде гражданского контроля над военными, развития отношений с церковью и др. В Украине осталась армия советского образца, которую и сегодня планируют строить в прежнем ключе, не принимая во внимание современные задачи и угрозы, существующие для Украины. Безусловно, необходимо иметь совсем другую, профессиональную армию, имеющую оптимальную численность (сейчас декларируется цифра 200 тыс., но она научно не обоснована). Второе: население должно поддерживать и разумно относиться к ар< мии, определять ее необходимость и наиболее приемлемый тип. По последним результатам опросов общественного мнения, 27% украинских граждан доверяют армии, 27% – не доверяют, 36% – частично доверяют. Конечно, это относительно низкий уровень общественной поддержки, но, следует сказать, что данный показатель находится на втором месте после доверия населения к церкви. Третье: вооруженные силы в государстве должны быть едины. В Украи< не есть военные и военизированные структуры, но они не связаны между собой, не объединены в сектор безопасности или военную организацию. Четвертое: цена безопасности (обороны) должна соответствовать экономическим возможностям страны, не быть обременительной для населения, не ухудшать социальное положение военнослужащих, не вызывать внутреннюю напряженность в государстве с точки зрения эко< номики. Сегодня цена экономической нагрузки для страны при армии в 350 тыс. очень велика. Мы пытаемся сократить армию, но для этого необходимы дополнительные деньги, которых ни парламент, ни Кабинет Министров пока найти не могут. Ведь выделение средств на проведение военной реформы означает сокращение других статей расходов государ< ственного бюджета, который и так достаточно скуден. Пятое: военная оборонная система страны и ее планы в отношении войны должны нести не опасность для соседей, а готовность взаимодей< ствовать с их армиями. В этом контексте показательной выглядит ситуация с островом Тузла, которую я считаю небезопасной для Украины. Со стороны России – это на< стоящая провокация. У нас долго решали, какая же организация должна защищать страну в данном случае. И пришли к выводу – Министерство тран< спорта и связи, которому и поручено строить заставу на острове в Крыму. 133
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 134
Розділ 4
Возникает вопрос: какова же тогда роль Вооруженных сил, внешней поли< тики в этой ситуации? А может, устранение подобных конфликтов – задача только пограничников? Таким образом, на этом примере мы видим, что в государстве отсутствует превентивная (упреждающая) политика в области защиты интересов национальной безопасности страны. В отношении непосредственно военных стандартов НАТО одним из главных требований Альянса является гражданское Министерство оборо< ны. В настоящее время формируется гражданское МО, которое должно функционировать таким образом, чтобы наше общество относилось к воен< ным как к гражданам, а не отщепенцам. Но сегодня складывается совер< шенно иная ситуация. Сотни и тысячи военнослужащих получили распоряжения о том, что им необходимо уволиться в запас к определен< ному сроку, хотя ни денег, ни юридического основания для этого нет. В Законе «Про реформування Збройних Сил України», по сути, идет речь о сокращении ВС. А что касается реформирования, то в этом документе лишь перечислены задачи, которые давно стоят перед армией Украины. Это такие три позиции: • создание малочисленной армии (об этом говорят, наверное, уже лет десять); • объединение войск ВС и ПВО и образование на их базе нового объе< диненного вида ВС (кстати, он давно существует во всех развитых странах); • формирование Объединенных сил быстрого реагирования (это давно известный стандарт). Без сомнения, сокращать армию необходимо, но не такими методами, какие применяются сегодня. Ведь страдают люди, а власть молчит. Один из важных моментов в рамках военных стандартов НАТО – так называемый оборонный осмотр, или оборонный анализ, который выпол< няется в Украине. Это очень сложный процесс, цель которого – вывести национальные Вооруженные силы на новые стандарты. К оборонному осмотру привлечены иностранные специалисты. Украинское государство предоставило им для анализа определенную секретную информацию. В этом нет ничего опасного – так НАТО работает со всеми странами, которые хотят вступить в Альянс. Есть надежда, что эта группа назовет другую цифру относительно сокращения численности военных, и это будет не 200 тыс. Ведь так бездумно сокращать армию (по сути, выгонять людей на улицу) даже Хрущев не решался в 60<е годы. Он отказался в этом деле от волюнтаристских методов, в отличие от сегодняшней демократической Украины. 134
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 135
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
Миротворчество – еще один важный стандарт НАТО. Украина его выполняет, что положительно оценивается странами Альянса. Таким образом, можно говорить о том, что в нашей стране стандарты НАТО, к сожалению, внедряются очень медленно. Мы еще далеки от циви< лизованного подхода к решению таких вопросов. И главное – у нас затро< нуты интересы военного человека, его настоящее и будущее. Несмотря на декларации со стороны Министерства обороны о том, что никто в украин< ской армии не будет незаконно уволен или ущемлен в правах, реально происходят абсолютно противоположные процессы. В результате главный стандарт – соблюдение прав человека в демократическом государстве, которое стремится в НАТО, в Украине не выполняется. 24 лютого 2004 року
ЄВРОПЕЙСЬКА ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В ОБОРОННОПРОМИСЛОВІЙ СФЕРІ Олексій Їжак (Україна) Ринки оборонної продукції США та Європи є найбільшими у світі. На Сполучені Штати припадає близько 50% світового споживання продукції оборонної промисловості, а на країни Європи – близько 15%. Річна міст< кість цих ринків оцінюється у $150 млрд. Потенційно, вони можуть погли< нути весь обсяг оборонного виробництва України, який, за максимальними оцінками, що враховують цивільну продукцію оборонних підприємств і послуги ремонтних заводів Міністерства оборони, складає близько $1,5 млрд. на рік, тобто один відсоток обсягу американського та європей< ського ринків. Однак через дію низки політичних і економічних чинників названі ринки залишаються переважно закритими для України. США та провідні європейські країни не імпортують готову військову продукцію. Оснащення збройних сил цих країн «чужими» зразками озброєнь і військової техніки відбувається не через міжнародну торгівлю зброєю в класичному розумінні, а в рамках міжнародної оборонно<про< мислової інтеграції. Причини тут лежать не тільки в політичній площині. Складність і висока ціна сучасних видів озброєнь та військової техніки роблять їх виробництво в багатьох випадках неможливим без консолідації оборонних замовлень і виробничих потужностей різних країн. Специфіка європейської та євроатлантичної інтеграції України в оборонно<промисловій сфері полягає в тому, що цей процес не можна зводити до типових для інших галузей економіки форм, таких як ство< 135
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 136
Розділ 4
рення зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Нині у світі не існує прикладів спільних ринків продукції військового призначення. Ця сфера виключена, зокрема, із регуляцій Світової організації торгівлі та Європейського Союзу. І хоч процес створення спільного європейського ринку оборонної продукції протягом останніх п’яти років набирає обертів, однак визначальними для європейської та євроатлантичної інтеграції у сфері оборонного виробництва залишаються різноманітні форми міжна< родної консолідації оборонних замовлень і виробництва, які реалізуються на спеціальній основі. Тож вибір партнерів для інтеграції у зазначеній сфері залежить від політичних та військових чинників. Іншими словами, оборонно<промис< лова інтеграція відбувається, перш за все, між союзниками. Перспективи набуття членства України в ЄС та НАТО досі не визначені, що є основною політичною перешкодою для інтеграції в оборонно<промисловій сфері. Головна причина зволікання пов’язана з неготовністю України робити фінансовий внесок у спільні проекти. Базові форми інтеграції оборонної промисловості в рамках ЄС та НАТО передбачають консолідацію не тільки виробничих потужностей, а й оборонних замовлень. Практично нульове оборонне замовлення в Україні зводить нанівець інтеграційний потенціал підприємств. Зміна військово<політичного статусу нашої країни зменшить політичні перешкоди для інтеграції, однак без кардинального збільшення оборонного замовлення не принесе значного ефекту. Частка оборонних видатків України, яка припадає на закупівлю оборонної продукції, не перевищує 2% (середній показник для НАТО – 20%), що дорівнює приблизно $50 млн. (якщо рахувати в поточних цінах за обмінним курсом). Цифра мізерна порівняно з аналогічними витратами подібних до нас за населенням європейських країн та Росії. Менше за Україну витрачають на озброєння і військову техніку тільки Естонія, Латвія, Литва та Люксембург (див. табл.). За таких умов для європейських країн і США залучення України до спільних проектів значною мірою позбавлене сенсу, оскільки не приносить додаткових коштів на їх здійснення. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, які за ліцензіями виробляють широкий спектр готової військової продукції і є достатньо автономними у цій сфері, в Україні оборонне виробництво фрагментарне: одні види озброєнь та військової техніки виготовляються в надлишкових обсягах, тоді як інші – не виготовляються взагалі. Подібне становище є наслідком кооперативних зв’язків, які склалися за часів СРСР. За таких умов зміна вектора інтеграції з країн СНД на країни НАТО та ЄС вкрай складна. Надлишкові види продукції не можуть постачатися на американський і євро< 136
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 137
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
пейські ринки, оскільки там немає попиту на готову військову продукцію. А для виготовлення дефіцитних видів озброєнь та військової техніки за ліценцією, що принаймні не потребує значних додаткових інвестицій в основі фонди, в Україні відсутні відповідні виробничі потужності. Видатки на закупівлю оборонної продукції країн НАТО, Росії та України № п/п
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27
Країни (розташовані за обсягом видатків)
Сполучені Штати Америки Великобританія Франція Німеччина Туреччина Італія Іспанія Російська Федерація Канада Нідерланди Норвегія Данія Польща Греція Румунія Чеська Республіка Бельгія Португалія Угорщина Словенія Словаччина Болгарія Україна Литва Люксембург Естонія Латвія
Обсяг видатків на закупівлю оборонної продукції, млн. $
115 018 11 176 11 076 5 612 3 706 3 364 2 885 2 798 1 942 1 576 1 096 685 662 449 318 305 236 216 181 97 85 52 49 47 27 23 14
Джерела: NATO
137
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 138
Розділ 4
В останні роки нашій країні часто закидали нерозбірливість у торгівлі зброєю. Якщо така проблема існує, вона виникла передусім тому, що в Україні практично немає оборонного замовлення. Відтак наша націо< нальна оборонна промисловість змушена виживати переважно за рахунок зовнішніх продажів. Тим часом, членство у НАТО передбачає виділення на нужди оборони принаймні двох відсотків валового внутрішнього продукту щорічно і значне збільшення інвестиційної складової витрат (тобто оборонного замовлення). Якщо Україна виконуватиме ці умови членства, її оборонні підприємства дістануть можливість працювати на внутрішньому ринку й поводитимуться більш розбірливо в пошуках контрактів. Таким чином, прогрес європейської та євроатлантичної інтеграції України в оборонно<промисловій сфері насамперед визначатиметься двома основними факторами – змінами військово<політичного статусу України і темпами збільшення державного оборонного замовлення. У найближчі роки важливим буде усунення політичних перешкод для залучення українських підприємств до європейських та євроатлантичних проектів, що стає можливим завдяки наближенню України до НАТО і ЄС. Навіть без збільшення оборонного держзамовлення це дасть змогу реалізо< вувати принаймні найпростіші інтеграційні схеми. До такої категорії можна віднести субпідряди для українських підприємств, підряди на ремонт і модернізацію озброєнь та військової техніки, передовсім країн Центральної і Східної Європи, послуги космічних запусків та авіаперевезень (літаками, що знаходяться у власності оборонних підприємств). За багатьма із зазначених напрямів Україною вже досягнуто значного прогресу, зокрема в рамках проекту «Морський старт» і стосовно залучення компанії «Авіалінії Антонова» до стратегічних перевезень в інтересах НАТО. Компанія «Морський старт», наприклад, за економічними показниками випереджає інші компанії такого роду, у тому числі європейсько< та американо<російські. Великі перспективи має приєднання України до реалізації європейського проекту супутникової системи глобального позиціювання «Галілео». Від таких форм інтеграції виграють, перш за все, великі диверсифі< ковані оборонні підприємства, які володіють досвідом упровадження спільних проектів із країнами ЄС та НАТО, – АНТК ім. Антонова, ДКБ «Південне», ВО «Південмаш», ГАХК «Топаз». Ефект інтеграції може бути значно збільшено, якщо вдасться реструктурувати космічну та радіоелек< тронну галузі України і вийти на ринок створення супутників. Основний доход на світовому ринку космічних послуг отримують саме виробники та власники інтегрованих супутникових систем, тоді як на послуги космічних 138
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 139
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
запусків припадає лише невелика частка. В Україні ж радіоелектроніка виготовляється окремо від «порожніх» супутникових платформ, вироб< ництво яких інтегроване з ракетним. Спільні проекти в аерокосмічній та радіоелектронній сферах можуть оцінюватись у сотні мільйонів доларів. Однак частка власне військової про< дукції буде невеликою і навряд чи в змозі компенсувати вірогідне звужен< ня інших ринків, насамперед російського, внаслідок змін військово< політичного статусу України. Тож доцільніше використовувати власні додаткові надходження оборонних підприємств від цивільних замовлень для інвестування перспективних військових проектів, що характерно для практики США і Європи. Істотне збільшення державного оборонного замовлення в Україні, яке очікується за кілька років, дасть додаткові можливості, сенс яких полягає у створенні умов для примусового інвестування оборонної промисловості зовнішніми постачальниками через офсетні (компенсаційні) зобов’язання. Відповідно до європейських норм, зовнішнє замовлення готової військової продукції має супроводжуватися компенсаційними заходами з боку поста< чальника на суму замовлення. Зазвичай принаймні половина офсетного пакету спрямовується до оборонної промисловості, зокрема у формі субпід< рядів, ліцензійного виробництва, передачі технологій, інвестицій та утво< рення спільних підприємств. Зворотні субпідряди можуть становити до 30% обсягу робіт у рамках замовлення, про яке йдеться. На глибшому рівні інтеграції постачальник організує ліцензійне виробництво у країні<замов< ниці, де за таких умов обсяг власного виробництва іноді сягає 70%. За подібною схемою в Україні можуть виготовлятися дефіцитні види озброєнь і військової техніки (наприклад, бойові літаки та вертольоти) як для власних потреб, так і на експорт (за погодженням із власником ліценції). Така форма інтеграції стала основною для країн Центральної та Східної Європи. Сумарний обсяг офсетних заходів з боку американських і європей< ських постачальників тільки в трьох країнах «першої хвилі» розширення НАТО – Польщі, Чехії та Угорщині – становить понад $10 млрд. Поширеними формами офсетів є передача технологій і портфельні інвестиції. Впровадження в Україні передових європейських та амери< канських технологій дозволило б організувати модернізацію існуючих зразків озброєнь і військової техніки за сучасними стандартами. Тим самим вдалося б забезпечити контрактами ремонтні та спеціалізовані компанії, а також базові підприємства, на кінцеву продукцію яких спостерігається світове падіння попиту, наприклад КБ імені О. Морозова, завод ім. Малишева. 139
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 140
Розділ 4
Імовірним варіантом є придбання українських підприємств американ< ськими та європейськими компаніями, тобто портфельні інвестиції. Теоретично, подібні процеси можуть відбуватись і без розвитку внутріш< нього ринку. Однак на практиці інтерес становлять тільки ті компанії, які володіють певною часткою на внутрішньому чи зовнішньому ринку або є постійними субпідрядниками компаній<покупців. На портфельні інвестиції можуть розраховувати підприємства, які мають відносно стабільні ринки збуту і вже пройшли процес корпоратизації. До цього кола належать, насамперед, акціонерні та холдингові компанії «Мотор<Січ», «Топаз», «Артем», «Точмаш». Перспективним напрямом вважається корпоратиза< ція і залучення інвестицій до спеціалізованих державних та казенних підприємств із постійним портфелем замовлень, таких як заводи «Імпульс», «Іскра», Донецький завод хімічних виробів. Збільшення державного замовлення створить умови для зміцнення існуючих і створення нових коопераційних зв’язків, у тому числі з європей< ськими та американськими компаніями, для українських головних під< рядників. Передусім це стосується суднобудівних підприємств ВАТ «Залів», ВАТ «Ленінська кузня», ВАТ ФСК «Море», які виробляють базові для українських Військово<морських сил кораблі проектів 1135, 1124 та катери. Із розвитком внутрішнього ринку оборонної продукції стане можливим залучення України до складніших форм інтеграції, типових для країн Західної Європи та США, що передбачають консолідацію і виробництва, і оборонних замовлень. Такий процес зазвичай відбувається в кілька етапів: спільне виробництво, організація консорціумів, утворення спільних під< приємств та інтегрованих виробництв, злиття компаній. Яскравий приклад еволюції такого роду – компанія Airbus. Спочатку було скоординоване багатонаціональне виготовлення літаків, яке потім перетворилося на консорціум, а згодом на інтегроване виробництво в рамках єдиної компанії. Консорціуми є основою оборонно<промислової інтеграції в рамках НАТО. За усталеними схемами для менеджменту спільних проектів, які навіть не фінансуються із спільних фондів, але політично підтримуються Альянсом, створюються спеціальні комітети, що від імені урядів< замовників взаємодіють із структурами, які представляють консорціуми. У рамках таких схем виготовлялися бойові літаки Tornado та Eurofighter, вертольоти NH90 і системи протиповітряної оборони HAWK. У разі, якщо замовником виступає НАТО, наприклад у випадку нової системи спостереження за театром військових дій AGS, схема виробництва залишається такою самою, за винятком того, що відповідний комітет Альянсу представляє не окремі уряди, а організацію загалом. 140
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 141
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
У рамках суто європейських проектів роль координаторів замовлення зазвичай виконує Організація для спільної кооперації з озброєнь (OCCAR). Окрім того, Європейський Союз докладає значних зусиль для створення Європейського агентства з озброєнь (EAA), яке повинне виконувати ту саму функцію. Наразі для ЄС характерні спроби переходу від консорціумів до глибших форм інтеграції. Однак подібні наміри значною мірою обмежуються відсутністю єдиного середовища для функціонування компаній у різних країнах. Консорціуми в Європі мають спеціальні форми реєстрації (GIE, GEIE) або ж реєструються в одній із країн як товариства з обмеженою відповідальністю або закриті акціонерні товариства. Це дозволяє їм зберігати необхідний ступінь свободи щодо внутрішньої структури. Але створення інтегрованих міжнародних виробництв є складним організаційним завданням. Відмінності в корпоративному зако< нодавстві різних країн призводять до необхідності утворення заплутаних багатоярусних холдингових схем керування, які можуть нівелювати економічний ефект від об’єднання. Створення повноцінних інтегрованих європейських концернів у таких умовах проблематичне. Наприклад, європейська компанія EADS зареєстрована у Нідерландах як змішаний холдинг із розгалуженою системою дочірніх підприємств у багатьох країнах і складною системою менеджменту. Певний прогрес очікується після визначення Євросоюзом статусу «європейської компанії» та появи загальноєвропейських форм її реєстрації. Іншою принциповою проблемою міжнародної інтеграції оборонного виробництва є дотримання базового для Європи принципу «справедливого обороту» (juste retour), згідно з яким частка участі підприємств певної країни у спільному виробництві має дорівнювати частці замовлення від загального обсягу виробництва урядом цієї країни. На рівні координації виробництва та консорціумів «справедливий оборот» може забезпечува< тися на основі індустріального розподілу. Більш глибока інтеграція при< зводить до необхідності переходу до фінансових форм дотримання «справедливого обороту» одночасно за низкою спільних проектів у рамках усього їхнього життєвого циклу. Індустріальний розподіл за таких умов в окремі роки може бути непропорційним відносно національних замов< лень, що спричиняє політичні ускладнення. Визначення кола українських підприємств, яких варто залучити до утворення консорціумів і концернів з європейськими та американськими компаніями, залежатиме від пріоритетів державного оборонного замовлення і потреб країн Європи та США. Варіанти можуть бути різні – від спільних підприємств із виробництва вертольотів, систем ППО чи 141
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 142
Розділ 4
фрегатів до злиття українських підприємств з європейськими та аме< риканськими компаніями. В аерокосмічній, радіоелектронній сферах і суднобудуванні більш вірогідними є форми горизонтальної інтеграції, у виробництві бронетанкової техніки, артилерії та боєприпасів – вертикальної. Країни Європейського Союзу докладають значних зусиль для створення спільного європейського ринку оборонної продукції (відомого за англійською абревіатурою EDEM — European Defence Equipment Market). Однак, станом на сьогоднішній день, це, скоріше, перспективна ідея, ніж конкретний проект. Утворення EDEM означатиме перехід оборонного ви< робництва з другого щабля – «стовпа» ЄС, який регулюється міждержав< ними механізмами, до першого, що уособлює федеративний європейський устрій. На наш погляд, подібна перспектива навряд чи можлива. Водночас, гармонізація національних середовищ функціонування оборонних підприємств європейських країн, напевно, таки відбуватиметься. У разі долучення до нього України цей процес може забезпечити нові замовлення для українських оборонних підприємств, особливо субпідрядників та ремонтних заводів. Не наражаючись на політичні обмеження і маючи низьку собівартість робіт за невеликими контрактами порівняно з євро< пейськими та американськими компаніями, підприємства України отримували б переваги на міжнародних ринках. Для нашої країни приєднання до європейських і євроатлантичних оборонно<промислових проектів вимагатиме структурних реформ та реформ власності. Оборонна промисловість України сьогодні представле< на, в основному, некорпоратизованими державними підприємствами, тоді як американські та європейські компанії переважно корпоратизовані й значною мірою приватизовані. Крім того, українські оборонні підприємства відрізняються від американських та європейських структурою адміні< стративного і фінансового менеджменту, що перешкоджає їх участі у процесах інтеграції. Оборонно<промислова інтеграція пов’язана з виробництвом продукції, критичної для національної безпеки та оборони країн, що залучені до цього процесу, а тому вимагає безпечного середовища. Можливо, перешкод для участі українських підприємств у виробництві оборонної продукції в рамках НАТО і ЄС вже сьогодні було б значно менше, якби США та європейські країни мали необхідні гарантії з боку України щодо охорони їхніх авторських прав, технологій і таємниць. Між Україною та НАТО, а також між Україною та окремими його членами укладені угоди, що забезпечують захист інформації, але вони 142
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 143
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
стосуються насамперед оперативної діяльності у військовій сфері. Натомість у НАТО існують базові угоди, які регулюють взаємодію саме в оборонно<промисловій сфері. Головними серед них є Угода НАТО про взаємну охорону таємниці винаходів, що стосуються оборони і для яких було зроблено заявки на патенти (1960 р.), та Угода НАТО щодо передачі технічної інформації для цілей оборони (1970 р.). Зазначені угоди створюють необхідні рамки співпраці і в середовищі ЄС для тих його членів, що є також членами Альянсу. Основним документом, яким встановлюються механізми безпечного функціонування майбутнього європейського ринку оборонної продукції є Рамкова угода щодо реструктуризації європейської оборонної промис< ловості. У частині, де йдеться про захист інформації, ця угода є достатньо деталізованою і не вимагає додаткових договорів. Очевидно, що залучення України до європейської та євроатлантичної оборонно<промислової інтеграції потребуватиме укладення специфічних угод із НАТО та ЄС, які б поширювали на Україну, принаймні частково, положення зазначених вище документів. Таким чином, визначеність військово<політичного статусу, розвиток внутрішнього ринку оборонної продукції, реструктуризація і рефор< мування власності, а також адаптація законодавчого поля діяльності оборонних підприємств є головними чинниками прогресу на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції України в оборонно< промисловій сфері. 4–6 липня 2005 року
СПІВПРАЦЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ І НАТО В РАМКАХ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО КУРСУ КРАЇНИ Ігор Козій (Україна) Співробітництво Збройних сил України та НАТО сьогодні здійснюєть< ся за такими основними напрямами: – формування ефективної системи цивільно<військових відносин; – удосконалення демократичного контролю над збройними силами; – створення ефективної системи оборонного планування, яка збалан< сує основні пріоритети реформування та розвитку ЗС України, у т.ч.: проведення короткострокового і середньострокового оборонного плануван< 143
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 144
Розділ 4
ня, оновлення законодавчої бази діяльності ЗС відповідно до положень Стратегічного оборонного бюлетеня України на період до 2015 року; – інтеграція Процесу планування та оцінки сил у національну систему оборонного планування України; – забезпечення реалізації рішень Спільної робочої групи Україна – НАТО з питань воєнної реформи; – досягнення взаємосумісності підрозділів ЗС України з військовими формуваннями Північноатлантичного альянсу з метою участі в операціях із підтримання миру під проводом НАТО; – продовження безпосередньої участі в миротворчих операціях під егідою НАТО; – досягнення Цілей партнерства, визначених для Збройних сил України в рамках третього етапу Процесу планування та оцінки сил (ППОС); – удосконалення чинної нормативно<правової бази співробітництва, зокрема: ратифікація Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням Об’єднаних Збройних сил НАТО на Атлантиці та Верховним головнокомандуванням Об’єднаних Збройних сил НАТО в Європі про використання стратегічної транспортної авіації України в операціях під егідою НАТО; – виконання заходів у рамках Плану дій Україна – НАТО та щорічних Цільових планів Україна – НАТО в частині, що стосується Міністерства оборони України. Діяльність ЗСУ в рамках реалізації Цільового Плану Україна – НАТО 22 листопада 2002 р. у Празі було ухвалено План дій Україна – НАТО, де визначено стратегічні цілі та пріоритети України для досягнення інтеграції в євроатлантичні структури безпеки. Одночасно було прийнято Цільовий план Україна – НАТО на 2003 рік (ЦП), що складається з конкретних заходів, спрямованих на реалізацію відповідних цілей та принципів, викладених у Плані дій. Переважна більшість заходів ЦП (близько 85%) – внутрішні заходи України, а решта мають двосторонній характер. У березні 2004 р. відбулося затвердження ЦП<2004, а у квітні ЦП<2005. Цільовий план Україна – НАТО на 2005 рік містив відповідний «галузевий» план Міністерства оборони України, що складався із 272 за< ходів. За реалізацію 71 заходу (26%) відповідальність покладалася на Міністерство оборони України, а до виконання 68 заходів (25%) Збройні сили України мали залучатися як співвиконавець. 144
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 145
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
Відповідно до визначених у Цільовому плані пріоритетів діяльність ЗС України спрямовувалася на: – удосконалення національної системи оборонного планування відповідно до стандартів НАТО; – досягнення Цілей партнерства шляхом участі у Процесі планування та оцінки сил (PARP/ППОС); – наближення законодавчої бази до правового поля країн – членів НАТО, адаптації до стандартів Альянсу та фахової підготовки у від< повідних галузях; – виконання Індивідуальної програми партнерства між Україною та НАТО, програм двостороннього співробітництва з країнами – членами Альянсу та інших заходів у рамках програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ); – створення умов для переходу до професійних Збройних сил (розвиток контрактної складової); – мінімізацію негативних наслідків реформування ЗС України (конверсія оборонних об’єктів, утилізація надлишкових боєприпасів, легких озброєнь та стрілецької зброї (ЛОСЗ), соціальні питання, реабілітація територій, забруднених унаслідок військової діяльності тощо); – інформування громадськості про стан співробітництва з Альянсом, а також здійснення заходів воєнної реформи в Україні; – співпраця з НАТО у сфері управління повітряним рухом, обміну даними про стан повітряного простору; – участь у боротьбі проти тероризму. У квітні 2005 р. у Вільнюсі під час зустрічі Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ офіційно започатковано Інтенсифікований діалог щодо прагнень України стосовно членства в НАТО та здійснення відповідних реформ. Участь ЗСУ у Процесі планування та оцінки сил Процес планування та оцінки сил (PARP/ППОС) є одним із най< важливіших елементів програми «Партнерство заради миру», до участі в якій Україна приєдналася в 1994 році. Головна мета ППОС – надання державам<партнерам можливості для визначення і підготовки сил, здатних ефективно взаємодіяти зі збройними силами інших держав в операціях під егідою НАТО, а також створення механізму для обміну інформацією з питань оборонного та бюджетного планування в рамках ПЗМ. 145
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 146
Розділ 4
ППОС є важливою ініціативою для нашої держави, оскільки Україна, як і багато інших країн<партнерів, у минулому входила до сфери діяльності Варшавського договору. Порядок організації, забезпечення та застосування Збройних сил України суттєво відрізняється від подібних процедур, прийнятих у НАТО та ряді інших західних держав, які не є членами Альянсу. Україна першою серед країн СНД приєдналася до ППОС у 1995 р. На І етапі ППОС (1995–1997 рр.) для України було визначено 20 цілей взаємосумісності (ЦВ), на ІІ етапі (1997–1999 рр.) – 27. III етап ППОС, який дістав назву поглибленого та адаптованого ППОС, триватиме до 2006 року і значно відрізняється від попередніх. Основна особливість III етапу в тому, що він передбачає застосування механізмів повного залучення сил та засобів партнерів до операцій на підтримку миру під керівництвом НАТО, а також визначає рамки для розвитку взаємосумісності сил партнерів. Для реалізації зазначених завдань Цілі взаємосумісності були замінені Цілями партнерства (ЦП), які є аналогічними до Цілей сил, що використовуються для планування збройних сил країн Альянсу. На ІІІ етапі ППОС пакет ЦП для України налічує 54 цілі, серед яких: 27 – загальних, 10 – для СВ ЗС України, 7 – для ПС ЗС України, 10 – для ВМС ЗС України. Перелік сил і засобів Збройних сил України, виділених для участі у ІІІ етапі ППОС, згідно з директивою начальника Генштабу ЗС України № 10 від 03.12.2004 р., було розширено за рахунок підрозділів ОСШР. Наразі до цього переліку входять: – окрема аеромобільна бригада; – окремий механізований батальйон; – окремий спеціальний батальйон (українська частина українсько< польського батальйону); – інженерно<саперний батальйон; – рота РХБ захисту; – ескадрилья армійської авіації; – 4 військово<транспортні літаки; – санітарний літак АН<26; – фрегат «Гетьман Сагайдачний»; – великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський»; – корвет «Луцьк»; – малий танкер «Фастів»; – рятувальний буксир «Кременець»; – рота морської піхоти; 146
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 147
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
– окремий загін боротьби з підводними диверсійними силами та засобами; – група офіцерів Збройних сил України, призначених для служби в багатонаціональних штабах. 13 березня 2006 року
РОЛЬ ОБОРОННОГО ВІДОМСТВА УКРАЇНИ В ОПАНУВАННІ ЄВРОАТЛАНТИЧНИХ СТРУКТУР Андрій Ординович (Україна) Сьогодні Міністерство оборони України виступає локомотивом євроат< лантичних інтеграційних прагнень нашої держави. Підтвердженням цього є суттєві досягнення оборонного відомства України у цій сфері. Зокрема, варто відзначити, що одним із успішних проектів співробітництва України з НАТО стало проведення протягом 2003–2004 рр. оборонного огляду, який заклав підвалини для впровадження цивільного демократичного контролю над воєнною організацією, завершення розподілу повноважень та функцій між Міністерством оборони України і Генеральним штабом відповідно до загальноприйнятих стандартів західноєвропейських країн, започаткуван< ня основ системи оборонного планування у Збройних силах України за стандартами Альянсу. Як результат, на початок 2006 року Міністерство оборони України укомплектовано на 73% цивільними фахівцями і очолюється профе< сіоналами, які мають значний управлінський досвід у оборонній сфері. Паралельно з МО України достатньо ефективно функціонує Генеральний штаб, три види Збройних сил України та частини забезпечення. Упровадження і функціонування дієвого цивільного демократичного контролю над ЗСУ є одним із критеріїв не тільки приєднання України до НАТО, а й визнання її як демократичної країни, що поділяє цінності західних демократій. На наш погляд, важливо відмітити, як наші військові сприймають Північноатлантичний альянс та чого очікують від приєднання до нього. Наприкінці 2005 року, за ініціативою Генерального штабу Збройних сил України, було проведено соціологічне дослідження для виявлення рівня обізнаності особового складу Збройних сил України щодо євроатлан< тичних аспектів інтеграції. Як виявилося, понад 50% військовослужбовців є палкими прихильниками цього процесу. Серед офіцерів така підтримка сягає 50–60%, а серед солдат строкової та контрактної служби – 147
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 148
Розділ 4
коливається в межах 50%. Окрім того, на запитання «Чого українські військовослужбовці чекають від вступу до НАТО?» найбільш поширеними відповідями були: підвищення обороноздатності держави та покращення соціально<побутових умов служби і життя військовослужбовців. Іншими позитивами приєднання до Альянсу є вдосконалення оборонного та бюджетного планування в бік його відкритості й транспа< рентності, подальший розвиток системи цивільно<демократичних відно< син, підвищення конкурентоздатності озброєння і військової техніки, активізації міжнародної кооперації підприємств оборонно<промислового комплексу та його інтеграції до євроатлантичних структур. Слід зауважити, що з опануванням євроатлантичних стандартів з’являються надії на вихід військового організму зі стану стагнації та застою. Такі позитивні зміни пов’язуються, насамперед, із підвищенням рівня бойової та вдосконаленням мобілізаційної підготовки військ, скороченням надлишкових і обтяжливих у матеріальному та фінансовому аспектах військових структур, перерозподілом і спрямуванням коштів на перспективні сфери діяльності. Завдяки зазначеним процесам, зокрема, збільшилися загальні нальоти льотчиків Об’єднаних сил швидкого реагування (сьогодні їх середній наліт уже становить 70–80 годин порівняно з 10–15 у кінці 90<х), виходи кораблів українських ВМС ЗС України в море, проведення польових навчань підрозділами Сухопутних військ Збройних сил України. Як результат, ЗС України стали пере< творюватись у дієздатний організм, готовий виконати свій обов’язок перед українським суспільством. Утім, попереду ще багато копіткої роботи. Співробітництво Міністерства оборони України з НАТО – це тільки маленька частина з того, що країна має робити в напрямі приєднання до цієї організації. Але я, як військовослужбовець, переконаний, що від входження до Альянсу ми отримаємо безпрецедентні гарантії безпеки та оборони, забезпечимо сталий економічний розвиток країни. Про такі тенденції свідчить досвід держав першої і другої хвиль розширення НАТО після падіння Берлінського муру. Слід відзначити, що Збройні сили України мають деякі специфічні підходи у сфері реалізації зовнішньополітичного курсу держави, спрямованого на практичну інтеграцію до Альянсу. Сьогодні оборонне відомство України, і зокрема Генеральний штаб ЗСУ, основні зусилля докладає для вирішення двоєдиного завдання: 1) досягнення оперативної, технічної та адміністративної взаємо< сумісності визначених підрозділів Збройних сил України з відповідними військовими формуваннями країн – членів НАТО; 148
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 149
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
2) сприяння здійсненню оборонної реформи в Україні з метою при< ведення воєнної організації держави до загальноприйнятих світових стандартів. Виконання першого завдання дозволить: – бути рівним серед рівних у ході проведення міжнародних миротвор< чих операцій під проводом НАТО та егідою ООН, ОБСЄ; – підвищити міжнародний імідж країни; – здійснювати відповідну підготовку та застосування підрозділів і частин Збройних сил України; – підвищити обороноздатність нашої країни, яка нині входить до 10 країн – найбільших контрибуторів миру і безпеки у світі. Виконання другого завдання, яке є більш комплексним та ґрунтовним, передбачає: – структурну перебудову і розвиток функціональних компонентів Збройних сил України; – удосконалення цивільного демократичного контролю над ЗСУ; – подальший розвиток цивільно<військових відносин; – приведення системи оборонного та бюджетного планування оборон< ного відомства до натовських стандартів; – усунення негативних наслідків оборонної реформи. Реалізація двох окреслених завдань сприятиме інтеграції україн< ського оборонно<промислового комплексу до європейських та євроатлан< тичних структур, а також посиленню його міжнародної кооперації. Сьогодні на порядку денному вже стоїть питання здійснення комп< лексного огляду сектора безпеки України та його приведення до кращих світових зразків. 2006<й рік визначено роком початку проведення реформ у цій царині. Відтак відбудеться відчутне просування нашої держави до європейського співтовариства. І наостанку варто підкреслити, що у співробітництві з Північноатлан< тичним альянсом насамперед повинна бути зацікавлена Україна. Адже таким чином вона зможе не тільки забезпечити надійний захист суве< ренітету, незалежності та територіальної цілісності держави, а й отримати гарантії економічного поступу. 27 лютого 2006 року
149
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 150
Розділ 4
«М’ЯКА» БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РОЗШИРЕННЯ НАТО І ЄС НА СХІД Олександр Неприцький (Україна) Питання безпеки у ХХІ столітті набули нових обрисів, що характери< зуються зниженням ролі прямої військової загрози і заміною її асимет< ричними загрозами та відповідями на них, розмиттям меж зовнішньої та внутрішньої безпеки. У Східній Європі, на перетині мусульманської, за< хідноєвропейської, євразійської цивілізацій, знаходиться кілька зон потенційного вибуху традиційних конфліктів та їх сучасних асиметричних форм. Тому державам необхідно дбати про захист від них, вдаючись до кроків мілітарного, економічного і політичного характеру. Зазначені зміни знайшли своє відображення в державних оборонних парадигмах ХХІ століття: «Сутність змін у нашому середовищі безпеки полягає в перенесенні акценту з класичних загроз (збройне втручання), значення котрих зменшується, на нетипові загрози, джерелом яких стають складні для визначення позадержавні об’єкти. Ці загрози можуть торкатися безпеки наших громадян, важливих для нормального функ< ціонування держави об’єктів та служб. Вони вимагають особливої уваги» [1]. Тому досить актуальним стає питання «м’якої» безпеки і сил, що здатні її підтримувати. Пошук таких сил відбувається виходячи з нового розуміння між< державної та міжнародної співпраці, де розвиток глобалізації економіки, транспортних засобів, єдиної системи зв’язку через Інтернет і доступності супутникових та стільникових телефонів вимагає об’єднання зусиль держав і народів у боротьбі з викликами безпеці. Ми спробуємо визначити, наскільки приєднання України до НАТО може вплинути на формування системи захисту проти нових загроз у сучасному світі, на розвиток української економіки і створення зони «м’якої» безпеки на Сході Європи. Для України теоретично існують два альтернативні шляхи інтеграції: Європейський Союз і НАТО або ж ЄЕП і Ташкентський договір. Останній шлях, на наше переконання, не відповідає інтересам України. Тож далі розглянемо можливості включення Східної Європи в Західну інтеграційну систему та збереження миру і стабільності в її межах. Традиційно склалася думка, що НАТО опікується воєнними формами «твердої» безпеки, а ЄС творить зону «м’якої» безпеки шляхом налаго< дження стабільної економічної, політичної, соціальної ситуації. Проте, для того щоб успішно розбудовувати господарство, перш за все, потрібно 150
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 151
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
існувати. А проблему фізичного існування середньої держави* (якою є Україна) та її народу вирішує потужний воєнний союз. Справді, сучасний стан розбудови воєнних сил Європейського Союзу в рамках Спільної Полі< тики Безпеки і Оборони є занадто слабким для протистояння можливим та уявним воєнним загрозам у регіоні. «Нові суто європейські політичні та воєнно<політичні структури (підрозділи Європейських Сил Швидкого Реагування в рамках ЄС/ЗЄС та «Єврокорпус») ще не здатні істотно вплинути на домінування НАТО у воєнно<політичній сфері європейської (а тим паче – євроатлантичної) безпеки» [2]. «У сфері безпеки найбільш ефективною організацією, яка довела свою дієздатність у класичних проявах безпеки, є НАТО. Жодна інша органі< зація ефективнішою у воєнній сфері не виявилася. Ні Ташкентський договір не став серйозною організацією, ні ГУУАМ так і не зумів дійти до військової складової <…> НАТО показало свою дієздатність в якості превентивного, стримуючого механізму, а в разі потреби – як можлива військова сила…» [3]. Загалом, переважна більшість українських аналі< тиків стверджує, що Україна зможе реально здійснити свою безпеку, лише набувши статусу члена НАТО [4]. До того ж мусимо зазначити, що членство в Альянсі фактично є про< пускним квитком до Європейського Союзу. Адже нестабільна держава, здатна зазнати зовнішньої агресії, не потрібна ЄС, який не має достатніх власних військових потужностей і в питаннях оборони та «жорсткої» безпеки продовжує спиратися на НАТО. Понад те, економіка України навіть без вступу до ЄС може бути привабливою для інвесторів за умови стабільного політичного та економічного курсу держави і максимального захисту від зовнішніх руйнівних чинників. Країна – член Північноатлан< тичного альянсу, без сумніву, користуватиметься такою довірою. У світлі таких подій, як терористична атака вересня 2001 року та «помаранчева революція» осені<зими 2004 року, НАТО і Європейський Союз відчули потребу створення нової політики стосовно східноєвро< пейських країн – України, Молдови та Білорусі. Названі держави наразі постали як регіон, виокремлений із пострадянського простору, і ще у 2003 р. їх уже почали ідентифікувати не як «найближче прикордоння Росії», а як «нові західні незалежні держави» [5] – «західні» відносно РФ. * Середньою державою можемо вважати національного «актора» з обмеженою, порівняно з великою державою, національною могутністю, що використовує лише частково зовнішньополітичні ресурси і виявляє вибіркову зацікавленість у тих чи тих регіональних або функціональних сферах міжнародних відносин. Докладно про це див.: Кононенко С. Середньодержавність: формалізація структур осмислення // Дослідження світової політики. К.: ІСЕМВ України, 1999. С. 35–40.
151
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 152
Розділ 4
Після останнього розширення Європейського Союзу і НАТО на Схід утворився безпосередній кордон цих організацій із Україною. Відтак зміни< лася ситуація на сході Європи, що привернуло увагу Євросоюзу і Пів< нічноатлантичного блоку до окремих пострадянських держав. Традиційний підхід «Russia first» став поступатися своїм монопольним становищем у ставленні членів ЄС та НАТО до республік колишнього СРСР. Україні необхідно скористатися нинішнім політичним моментом і за< кріпити за собою належне місце в євроатлантичному просторі. Провідною країною НАТО до сьогодні залишаються Сполучені Штати Америки. Складні стосунки України зі США середини 90<х років та ставка Вашинг< тону на Росію ще від часів розпаду Радянського Союзу серйозно усклад< нювали виконання органічно посталого перед Києвом завдання поширення НАТО на територію України. У квітні 1996 р. Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана заявив, що Україна «покликана відігравати абсолютно уні< кальну роль у забезпеченні стабільності в Європі», чим висловив загальну для Північноатлантичного альянсу думку. Україна пов’язувалася з понят< тями «ключовий елемент», «стрижень»; «в українській незалежності вбачали передумову партнерства між Заходом і пострадянською, постім< перською Російською Федерацією» [6]. Як бачимо, Україні надавалася роль «посередньої» держави «між і між», а не країни Альянсу. Хоч наша країна першою в СНД стала членом Програми «Партнерство заради миру», її роль у геополітичній концепції регіону, що розроблялася і втілювалася донедавна Сполученими Штатами, применшувалася. Якщо у стратегіях національної безпеки США за Буша<старшого і Клінтона Україна згадувалася поряд із Росією та іншими країнами регіону, то у стратегії Буша<молодшого про неї навіть не йшлося [7]. Рада атлантичного партнерства та Програма «Партнерство заради миру», що передбачають співпрацю НАТО у сфері безпеки з країнами, що не є кандидатами на членство в Альянсі, не можуть забезпечити мир, стабільність і безпеку окремих держав у регіоні, оскільки навіть не декла< рують такої мети, не кажучи вже про вироблення конкретних механізмів. Тому для забезпечення миру і стабільності в регіоні необхідно добиватися отримання Україною повноправного членства в Північноатлантичному альянсі. Ситуація на сході Європи, попри все, є динамічною, що проявляється, серед іншого, у посиленні воєнної присутності НАТО навколо РФ (Кавказ, Середня Азія, Прибалтика, а сьогодні на черзі й Україна) – у тих зонах, які декілька років тому ще визначалися як території ексклюзивного впливу Росії. 152
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 153
Партнерство Україна – НАТО як імператив зміцнення національної безпеки
Тож незважаючи на деструктивну роль, яку відіграли США в зовніш< ньополітичних позиціях України 90<х років ХХ<го та на початку ХХІ ст., Києву доцільно продовжувати і навіть активізувати підтримку Сполуче< них Штатів (як провідної країни НАТО) у їх зовнішньополітичних праг< неннях, зокрема у війні проти «світового тероризму» задля отримання необхідних здобутків у власній геополітичній стратегії. Яскравим прикла< дом тут може слугувати польсько<американське співробітництво, яке винесло Варшаву на гребінь подій європейського і світового масштабу. Співпраця України з Польщею у спільному військовому патрулюванні в Косово та Іраку також дала свої результати в питаннях політико<еконо< мічного характеру, де рішення безпосередньо залежали від Сполучених Штатів Америки. Наприклад, 27 лютого 2004 р. було скасовано санкції FATF і вирішено вилучити Україну зі списку країн, що не співпрацюють у боротьбі з відмиванням брудних грошей (вона була внесена до цього списку у вересні 2001 р.). Бюро з питань протидії фінансовим злочинам при Міністерстві фінансів США (Financial Crimes Enforcement Network – FinCEN) відкликало повідомлення щодо застосування режиму посиленого моніторингу до операцій за участю українських фінансових установ, яке діяло протягом двох років. Аналогічно до FinCEN у березні 2004 р. вчинили Канада і Велика Британія. Вступ України до НАТО прискорить становлення її статус<кво у Східноєвропейському регіоні й значною мірою покращить стабільність соціально<економічної і політичної ситуації у країні. Щоправда, такий розвиток подій може призвести до усталення протистояння на кордоні «НАТО – Ташкентський договір». Однак, на думку автора, усунення зони «вакууму безпеки» і встановлення навіть зазначеного статус<кво відпо< відає політичним та економічним інтересам України значно більше, ніж невизначена ситуація і постійний ризик непередбачуваних змін. Більшість асиметричних загроз, які, на думку ЄС і НАТО, надходять зі Сходу, мають неєвропейське походження. Україна є лише транзитною територією для нелегальної міграції, контрабанди тощо. Тому залучення нашої країни до вирішення проблем усебічної багатопланової системи безпеки на сході Європи сприятиме розширенню зони воєнного контролю Альянсу й органічно формуватиме середовище культурної, антитеро< ристичної, кібернетичної, лінгвістичної та інших видів «м’якої» безпеки в регіоні.
153
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 154
Розділ 4 1. Strategia biezpeczenstwa narodowego Rzeczpospolitej Polski. Art.1. 2. Мишин А. Отношения Украина – НАТО: проблемы и перспективы / Конференция «Итоги Пражского саммита. Новый этап сотрудничества между Россией и Западом – совпадение интересов и старые противоречия». Великий Новгород, 7–8 декабря 2002 г. С. 42–48. 3. Гриценко А. Загрози для України мають переважно внутрішній характер // «Наша газета + «, ? 26(167) від 12 липня 2002 р. 4. Див.: Пархоменко Н. Аналіз вибраних українських публікацій з проблем безпеки 2001 року // Нова безпека. ? 1. Грудень 2001. С. 45–58. 5. Wider Europe – Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament, Brussels, 11.03.2003, COM(2003) 104 final. 6. Шерр Дж. Украина в системе европейской безопасности / Конференція «Пошук моделі взаємовідносин України і Російської Федерації в євроатлантичному вимірі». Київ, 24–25 лютого 2003 р. – без нумерації сторінок. 7. Гончаренко О. Чорноморсько<каспійський регіон у системі європейської та глобальної безпеки // Розширена Європа та виклики безпеці у Чорноморсько< Каспійському регіоні: Збірка статей на основі матеріалів міжнародної науково<практичної конференції. Київ, 2003 / Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Фонд Фрідріха Еберта. К., 2003. С. 26–30.
30 березня 2005 року
154
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
5
17.07.2007
11:21
Page 155
ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ: ЕКОНОМІЧНИЙ ВИМІР
МОДЕЛЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ: СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ Олег Соскін (Україна)
Будь<яка країна, що утворилася в результаті самоорганізації та жит< тєдіяльності титульної нації, формує власні національні інтереси. Їх правильна реалізація та системний розвиток сприяють наближенню до ідеальної моделі національної держави на певному територіально<геогра< фічному, культурогенному ареалі. Відтак відповідним чином формується місце цієї нації та країни у світовій спільноті. У системі національних інтересів ключова роль належить національ< ним економічним інтересам. У процесі саморозвитку саме вони, зрештою, забезпечують поступ країни. Формою реалізації корінних економічних інтересів нації та країни є державна економічна політика. Її спрямованість і напрями впровадження цілковито залежать від того, хто керує держа< вою, тобто у чиїх руках зосереджена влада. Якщо державний менеджмент перебуває під контролем зденаціоналізованої компрадорської космополі< тичної буржуазії, то економічні інтереси титульної нації і країни в цілому будуть нехтуватися, що призведе до їхнього занепаду. Якщо ж державна машина управлятиметься представниками національної креативної частини суспільства, тоді титульна нація та країна загалом увійдуть у період заможності, процвітання і динамічного прогресу. Для успішної реалізації національних інтересів необхідно сформувати систему безпеки, важливою складовою якої є економічна безпека. До 1991 року – тобто до моменту, коли Україна відновила свою незалежність після 340<річної окупації з боку Російської імперії, а потім радянсько<російської імперії, – модель національної економічної безпеки у нашій країні об’єк< 155
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 156
Розділ 5
тивно була відсутня. Кілька століть Україна існувала як периферійний елемент колоніальної системи, знаходячись під контролем російської метрополії. Зрозуміло, що за такої системи політичного правління впро< ваджувалась модель економічної безпеки, яка забезпечувала реалізацію стратегічних інтересів виключно імперської метрополії, тобто Росії. Тепер, коли Україна розвивається як незалежна європейська держа< ва, нам потрібно сформувати відповідну національну модель економічної безпеки. Слід визнати, що протягом незалежної фази розвитку базові засади такої моделі в Україні були сформовані й діяла певна парадигма економічної безпеки. Але оскільки державна машина знаходилася під контролем космополітичних кланово<корпоративних груп (ККГ), що зрослися з владою, у державі усталився режим бандократії на чолі з Л.Кучмою. Зрозуміло, що за таких умов модель економічної безпеки була підпорядкована досягненню і реалізації панівних інтересів основних кланово<корпоративних груп («Донецької групи», «Київської сімки» і «Президентської сім’ї»), які фактично владарювали в Україні. Після грудневої революції 2004 р. (її називають «помаранчевою») в Україні почала змінюватися парадигма розвитку соціально<економічної системи, що вимагало впровадження якісно нових підходів до формування національної моделі економічної безпеки. В її основу, на наш погляд, потрібно покласти такі вихідні засади. Перше: Україна – це європейська держава, і тому вона повинна зайняти належне їй місце в євроатлантичній спільноті й відповідних міжнародних системах та організаціях. Друге: Україна мусить захищати свою незалежність і убезпечити державу від існуючих зовнішньо< та внутрішньоекономічних загроз. Модель економічної безпеки – це інтегральне поняття, що передбачає створення системи орієнтирів та заходів для захисту країни від небезпек, що виникають у різних сферах і секторах економіки. Виходячи з цього, формуються основні складові економічної безпеки: енергетична; інвести< ційна; фінансова (складання бездефіцитного бюджету, контроль та мінімі< зація внутрішнього і зовнішнього державного та корпоративного боргів); соціальна; зовнішньоекономічна (забезпечення позитивного сальдо платіжного балансу та зовнішньоекономічного обороту); геоекономічна; міграційна. Характер моделі економічної безпеки залежить від того, яким чином сформовані її складові, якого ступеня зрілості вони досягли, чи вдалося у ході їх розвитку уникнути геномної деформації. У період панування кланово<корпоративних груп в Україні сформу< валася модель економічної безпеки, що мала залежний, деформований, антинаціональний характер. І це зрозуміло, адже ККГ були не спро< 156
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 157
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
можними не тільки до зовнішнього, глобалізаційного розвитку, а й до внутрішнього самодостатнього функціонування. Пануючою силою, сюзереном кланово<корпоративних груп України виступала Росія, її транснаціональні фінансові групи. Саме вони справляли вирішальний вплив на українську модель економічної безпеки, перетворюючи її на додаток російської системи економічної безпеки. Як наслідок, відбулася втрата Україною контролю над багатьма елементами національної економіки як на горизонтальному, так і на вертикальному рівнях. Особливої шкоди економічній безпеці нашої країни завдано в енер< гетичному секторі. Наразі мусимо констатувати таку реальність, що Україна енергетично залежна від Росії: на 90% по нафті та на 60% по газу. А, як відомо, за постулатами економічної безпеки, постачання енергоносія з одного джерела не повинно перевищувати для країни 25%. Лише в тако< му разі держава може розвиватися як незалежна. За панування режиму Кучми в Україні встановлено монопольний контроль російських ТНК над українськими нафтопереробними заводами, оптовою та роздрібною мережами реалізації нафтопродуктів, системами їх зберігання; нафтохімічними і хімічними комбінатами; підприємствами легкої та харчової промисловості; великими народногосподарськими комплексами в інших галузях господарства. У 2004 р. стало очевидним і відчутним, що Україна вже не спроможна забезпечувати процес національного розширеного відтворення без Росії. Таким чином наша країна, українська нація потрапили під неоколоніаль< ний контроль цієї держави та її транснаціональних груп. Красномовним підтвердженням цього факту є ситуація, що склалась у секторі продажу нафтопродуктів у I кварталі 2005 р. Російські нафтові ТНК вдалися до цінового диктату на українському ринку нафтопродуктів, підвищили ціни на пальне, припинили на певний час його поставки, що призвело до кризових явищ в економіці України в цілому. Виникає запитання: чи є в нас реальні можливості зменшити енерге< тичну залежність від Росії? На наш погляд, нинішню ситуацію можна виправити, якщо утворити ринок нафти в Чорноморському регіоні. Для цього необхідно забезпечити постачання в район Чорного моря каспійської, азербайджанської, казахстанської нафти. Окрім того, ми зацікавлені в поставках нафти з країн Перської затоки і Північної Африки. Транс< портування «чорного золота» з названих регіонів буде уможливлено в разі побудови транстурецького трубопроводу Джейхан – Самсун. Тоді нафта із Джейхана, що на узбережжі Середземного моря, потраплятиме в Самсун, що на Чорноморському узбережжі, а звідти танкерами перевозитиметься 157
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 158
Розділ 5
до терміналу «Південний», що поблизу Одеси. Далі вона транспортувати< меться трубопроводом Одеса – Броди і перероблятиметься на українських нафтопереробних заводах. Це може бути і Кременчуцький, і Дрогобицький, і навіть Лисичанський НПЗ (його необхідно повернути у державну влас< ність як об’єкт, незаконно приватизований російською Тюменською нафтовою компанією). Наші нафтопереробні підприємства слід модернізу< вати, щоб вони були придатні переробляти нафту країн Перської затоки, Північної Африки, Каспійського регіону. Але не думаю, що це надто складна проблема. Інвестиції під швидку реконструкцію НПЗ можна знайти, оскільки торгівля нафтопродуктами є дуже прибутковим і надій< ним бізнесом. Тим паче, що ємність ринку пального в Україні становить десятки мільярдів доларів США на рік. Україна споживає щорічно 23–25 мільйонів тонн нафти. Якщо ступінь її переробки на українських НПЗ забезпечуватиме 90–95% виходу світлих продуктів, ми матимемо надвеликі прибутки, цілковито задовольнимо внутрішні потреби в нафті, звільнимося від російської залежності, умож< ливимо експорт нафтопродуктів. Важливо спільно з Грузією та Азербайджаном розробити проект щодо експлуатації нафтогону Баку – Супса, потужність якого наразі становить 9 млн. т нафти на рік, і прокачувати через нього каспійську нафту, яку далі транспортувати танкерами до терміналу «Південний» і завантажувати нафтопровід Одеса – Броди. До того ж не варто відмовлятися від варіанту купувати казахську нафту і вивозити її танкерами через порт Новоросійськ. Отже, існує чимало нафтових джерел, які може задіяти Україна, щоб зменшити залежність від Росії і таким чином зробити ефективною власну модель економічної безпеки, подолавши істотну деформованість її нафто< енергетичної складової. Енергетична безпека держави тісно пов’язана і з поставками в країну газу, який також має надходити з різних джерел. Що ж стосується Украї< ни, то вона повністю залежить від постачання блакитного палива з газового ринку Росії. Нині продовжують точитися розмови про формування міжна< родного газового консорціуму. За часів режиму Кучми пропонувалося утворити його спільно з Росією. Вважаю такий підхід величезною методо< логічною помилкою. Адже Москва виступає за введення до складу кон< сорціуму тільки українських газопроводів, газоперекачувальних станцій та газосховищ і не має наміру включати в цю структуру російську газотранспортну систему. Натомість необхідно сформувати міжнародний консорціум із транзи< терів газу, об’єднавши їх можливості. Як відомо, продуцентом газу є Росія, 158
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 159
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
його найбільшими споживачами – Франція, Німеччина, Італія, Австрія, а транзитерами – Україна, Польща, Словаччина, Білорусь. Щоб газ потра< пив від виробника до покупців із західних країн, йому потрібно пройти через газотранспортні системи країн<транзитерів. Отже, західні країни, що купують газ у Росії, повинні укладати конт< ракти на транзит газу з країнами<транзитерами. Якщо останні створять міжнародний газотранспортний консорціум, то виступатимуть із консолі< дованою позицією і стосовно Росії – продуцента газу, і стосовно західно< європейських країн – покупців газу. Відтак можна буде отримувати значно більші прибутки від транзиту російського газу через українську територію. Перехід до такої моделі надзвичайно підвищує ефективність системи економічної безпеки України. Водночас, подальше впровадження у нашій країні моделі економічної безпеки, що підконтрольна Росії, логічно призведе до входження України в Єдиний економічний простір, а відтак у Єдину євразійську конфедерацію (у складі Росії, України, Білорусі, Казахстану і Таджикистану), до формування якої докладає очевидних зусиль Москва. Росія буде контро< лювати наднаціональний орган управління конфедерації, утворений за моделлю акціонерного товариства, де понад 2/3 голосів належатимуть РФ. Створення пан’євразійської конфедерації передбачає формування спільних військових, політичних та економічних елементів. Зрозуміло, що Україну така модель економічної безпеки не влаштовує, оскільки вона не відповідає нашим національним інтересам. У таких умовах ми маємо єдину прийнятну альтернативу – формуван< ня моделі економічної безпеки під егідою та в рамках євроатлантичних структур. Це означає, що Україна мусить, нарешті, наважитися і зробити важливий та доленосний для неї крок – подати заявку на вступ до НАТО і почати реальні дії, спрямовані на входження нашої країни в євро< атлантичний простір. Інтеграція до Альянсу є вирішальним фактором для досягнення Україною ефективної, самодостатньої моделі національної економічної безпеки. Ставши членом НАТО, ми сформуємо умови для безперебійного постачання нафти та газу в Україну, відповідним чином убезпечимо себе від будь<яких військових загроз і викликів. Відтак відбудеться перехід до нової моделі економічного розвитку, яка дозволить Україні позбутися різного роду монопольної залежності, зокрема щодо постачання енергетичних ресурсів. Будуть створені величезні нові можливості для входження в нашу країну цивілізованих високотехнологічних інвестицій в оборонно<промисловий комплекс, банківську сферу, інші види бізнесу. 159
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 160
Розділ 5
Якщо Україна ввійде в НАТО, нам вдасться вирішити проблему захисту державних кордонів і недоторканості нашої території. Варто нагадати, що наприкінці березня 2005 р. фактично відбулося вторгнення російських військових сил на українську територію. Висадився великий десант із російського корабля біля Феодосії. Президент України оцінив цей інцидент як помилку російських вояків. Насправді ж то була не помилка, а надзвичайно тонко і чітко продумана провокація, з допомогою якої московський імперіалізм показує Україні її незахищеність, а також демонструє свої можливості. А якби наша країна була членом НАТО, то проблеми о. Тузли, Криму, російської військової бази у м. Севастополі, подібних вторгнень ніколи б не стояли перед нами, а українсько<російські відносини швидко набули б рівноправного статусу. Входження в НАТО допомогло б нам вибудувати ефективну модель кордонів, оскільки б дало змогу отримати відповідні ресурси, технічну до< помогу для оснащення наших східних і північних кордонів, звідки в Украї< ну сьогодні потрапляє величезна кількість зброї, контрабандних товарів, наркотиків, нелегалів. Основні передумови стабільного економічного розвитку Геополітичні та геоекономічні реалії України потребують радикальних економічних зрушень усередині країни, передусім у грошово<фінансовій сфері. Слід зміцнити гривню і перейти від системи валютного коридору до валютного комітету, як це зробили країни Балтії, Болгарія. У жодному разі не можна вводити плаваючий курс, позаяк це загрожує національній валюті та економіці загалом, на часі прив’язати українську гривню до євро. Звичайно, зробити це буде складно, оскільки потребуватиме рішучих кар< динальних структурно<інституціональних реформ. Тільки уряд радикаль< них реформаторів європейського типу здатен виконати це завдання. Не можна допустити впровадження в Україні політики девальвації гривні, що призводить до інфляції та зниження реальної заробітної плати: ціни на товари зростають, а зарплата майже не підвищується, що відбивається на рівні життя і добробуту громадян України. Така політика безпосередньо зачіпає і вітчизняного виробника, який працює на внутрішній ринок. Він перебуває в дуже скрутному становищі, оскільки не в змозі закуповувати потрібні йому імпортні товари (запчастини, деталі тощо) через брак валютних надходжень до бюджету власного під< приємства, скутість підприємницької активності та податковий зашморг. Девальвація призводить і до погіршення умов експортних контрактів, оскільки середовище для ведення бізнесу та капіталотворення вкрай 160
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 161
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
нестабільне. Розпочинаючи фінансове планування на майбутній рік, підприємці не можуть не зважати на чинники непрогнозованого ризику, чим фактично також дестабілізують національну валюту. У цій ситуації надзвичайно потерпають як власне підприємства, так і банки, оскільки знецінюється їх основний капітал. Україна є складовою світової економіки, тому інвестори оцінюють її капітал у світовій стабільній валюті (американський долар, євро тощо). Девальвація ж гривні призводить до зменшення активів комерційних банків, фактично «вимиває» національне багатство України. Сьогодні в країні відсутні умови для розвитку капіталу. Уряд забарився з проведенням радикальних структурно<інституціональних реформ, обравши паразитичну економічну політику. Надані державі пози< ки витрачаються неефективно: або просто «проїдаються», або вкладають< ся в явно збиткові проекти. Міністерство фінансів і Національний банк за допомогою механізму облігацій внутрішньої державної позики здійснюють приховану емісію національної валюти. Причому Міністерство фінансів не повертає гроші, отримані від Національного банку, вчасно і з відсотками, що також девальвує гривню. Політика емісії національної валюти через механізм облігацій, обрана Міністерством фінансів, на наш погляд, є шкідливою і підриває економіку України. Необхідно підвищувати ділову активність українських громадян, залучаючи їх до процесу самостійного заробляння грошей і засобів існування. Можна намітити кілька шляхів розв’язання цієї проблеми. Передусім це формування малого і середнього бізнесу, який у нашій країні практично знекровлений. Потрібно також кардинально змінити податкову систему загалом – від законодавчого підґрунтя до її адміністративної структури. Обумовлена сьогоденням і необхідність ліквідувати Державну податкову адміністрацію, оскільки вона перетворилася на неконтрольо< вану «державу в державі» з власним військом, потужною інформаційною базою, розгалуженим адміністративним апаратом. Парадокс полягає в тому, що чинна Податкова адміністрація сприяє не розквіту, а знищенню підприємств, оскільки за виявлені, інколи умовні порушення в їх діяль< ності отримує ренту 30%. Звичайно, на будь<якому підприємстві можна знайти огріхи, позаяк власне податкова система є недосконалою (в Україні діє майже 50 видів податків та інших відрахувань). З огляду на ситуацію, що склалася в країні, постала нагальна потреба змінити структуру Кабінету Міністрів України, перейти від галузевого принципу управління до функціонального. Перші кроки в цьому напрямі вже зроблені, зокрема ліквідовано урядову структуру, яка зосереджувала 161
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 162
Розділ 5
у своїх руках узурпаторські важелі фінансово<майнового розподілу, Міністерство промислової політики тощо. Така сама доля має спіткати й Міністерство економіки України, дітище радянського періоду, що гальмує позитивні ринкові зміни у країні. Проведення адміністративної реформи повинно передбачати і реорганізацію Міністерства внутрішніх справ. І, що найголовніше, слід розформувати нині діючу структуру Держав< ної податкової адміністрації України як найрозгалуженіший механізм державного рекету. Частина найбільш кваліфікованих податкових мілі< ціонерів може бути переведена до Управління по боротьбі з організованою злочинністю, а податкових інспекторів – до Міністерства фінансів, створивши там відповідний головний комітет податкової інспекції. Слід докорінно змінити систему мотивації роботи податкової інспекції: кри< терієм оцінки діяльності податкових інспекторів має бути не лише кількість суб’єктів господарювання, закріплених за кожним із них, а й обсяги їхнього обороту. Інспектор повинен одержувати винагороду не за накладені стягнення і штрафи, що спонукає його штучно створювати порушення, а за сприяння підвищенню інноваційного рівня закріплених за ним підприємств. Першочерговим пріоритетом для України є здійснення адміністративно< територіальної реформи. Діюча система спричинила формування в країні державно<монополістичної бюрократії на всіх рівнях законодавчої і виконавчої влади, яка не зацікавлена у проведенні реформи. З погляду західних демократій і міжнародних фінансових структур, адміністративна реформа в Україні повинна бути спрямована на посилення загальної демократизації країни, формування громадянського суспільства, всебіч< ний розвиток інституцій приватної власності та середнього класу. Вона має стати підґрунтям кардинальних змін у нашій державі, побудови моделі народного капіталізму євроатлантичного зразка з українською специфікою. Настала потреба зменшити кількість областей України до 10–12 регіо< нальних суб’єктів управління. Водночас маємо пам’ятати, що адміністра< тивна реформа не повинна завдати шкоди унітарності держави: внесення змін до Конституції України щодо формування двопалатного парламенту є передчасним. Сьогодні ми мусимо працювати в рамках діючої Консти< туції і на її основі шукати шляхи та можливості для творення розвинутого громадянського суспільства із соціально орієнтованою ринковою еконо< мікою. Отже, нині українська влада і суспільство підійшли до такого етапу розвитку, коли потрібно зробити вибір моделі економічної безпеки. Якою 162
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 163
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
вона буде – орієнтованою на досягнення євроатлантичних цінностей, що передбачає вступ до НАТО, чи спрямованою на інтеграцію в євразійський простір і остаточне набуття Україною статусу неоколоніального придатку Росії? Відповідь залежить від політичної волі й намірів керівництва держави, але найбільше – від народу, який привів нинішніх керманичів до влади. 30 березня 2005 року
ІНТЕГРАЦІЯ ДО НАТО В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Ніна Невідома (Україна) Економічний вимір євроатлантичної інтеграції зумовлюється тим, що обороноздатність країни пов’язана з економічними ресурсами, які забезпечують цю сферу. Союзники визнають важливість уваги до економічних питань та врахо< вують економічне становище партнера у разі розгляду питання про членство. Головне при цьому – оцінити макроекономічний баланс, еконо< мічну політику та результати реформ. Тож НАТО обов’язково вивчатиме стандартні макроекономічні показники, макроекономічну і структурну політику держави. Оцінка НАТО ґрунтуватиметься на інформації, наданій країною<претендентом, даних та аналітичних матеріалах, оприлюднених такими міжнародними організаціями, як ЄБРР і ЄС, – для країн, що водночас претендують на членство в Європейському Союзі. Питання оборони також необхідно розглядати в економічному контекс< ті, а змагання за бюджетні кошти – з точки зору оцінки ймовірного впливу пріоритетів державних витрат і загрози скорочення бюджетних видатків. При цьому важливим є зв’язок між можливістю стабільного надходження коштів та визначеною структурою і чисельністю збройних сил. Економічні аспекти оборонної сфери мають подвійну природу: вони повинні відповідати, з одного боку, економічним потребам реформування сил оборони, з другого – загальному поступу національної економіки. Слід чітко усвідомлювати, що Північноатлантичний альянс не висуває якихось точних кількісних економічних критеріїв чи передумов. Проте існує ряд проблем, що мають бути враховані Україною при оцінці ситуації. Перше: у сучасних умовах структурну перебудову оборонної промис< ловості можна ефективно здійснювати тільки шляхом кооперації в галузі виробництва озброєнь, що передбачає об’єднання фінансових, наукових 163
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 164
Розділ 5
і промислових ресурсів. Це дає змогу істотно знизити сукупні витрати на певну розробку, зменшити ціну кінцевого виробу та забезпечити рента< бельність серійного виробництва озброєнь і військової техніки. Друге: уникнути надлишкових витрат, появи диспропорцій в оборонно< промисловому комплексі й економіці в цілому дозволяє чітке визначення мети конверсії, яка має бути спрямована на: піднесення технологічного рівня економіки за рахунок просування у «цивільні» галузі досягнень у сфері високих оборонних технологій; забезпечення окупності військових проектів; підвищення серійності військової продукції шляхом використан< ня їхніх компонентів у цивільних цілях. Не менш важливим є економічний ефект, отриманий завдяки приватизації оборонних підприємств. Третє: розгортаючи військово<технічне співробітництво з держава< ми – членами НАТО, Україна мусить враховувати, що закупівля американських та західноєвропейських озброєнь і військової техніки може здійснюватися на офсетних умовах, котрі передбачають надання компен< саційних кредитів державі<замовнику для інвестування. Це важливо, аби забезпечити інноваційний розвиток економіки України. Зазначимо, що від партнерів і майбутніх членів НАТО не вимагається виділяти на оборону такі самі економічні ресурси, які витрачають більш заможні союзники, але потрібно мати у своєму розпорядженні кошти, до< статні для виконання взятих на себе зобов’язань. Водночас варто під< креслити, що доцільність членства в НАТО не може бути розрахованою на основі суто фінансового балансу, оскільки участь в Альянсі охоплює політичні, економічні, наукові, технологічні та інші чинники, які немож< ливо перевести в систему фінансових обрахунків. На наш погляд, існує два основних джерела фінансових витрат із Державного бюджету, які можна використати на підготовку України до членства в НАТО. 1) безпосередні додаткові витрати – кошти, передбачені Держ< бюджетом на реалізацію основних заходів щорічних Цільових планів Україна – НАТО, і, я сподіваюся, в найближчому майбутньому – Плану щодо членства; 2) опосередковані додаткові витрати – поступове збільшення бюджету Міністерства оборони та, можливо, інших силових структур для повномасштабного переозброєння і модернізації Збройних сил України. Як свідчить досвід нових країн – членів НАТО, загальна сума цих додаткових витрат може становити близько 2% обсягу державного бюджету. Отже, яких головних економічних пріоритетів має дотримуватися країна<партнер, що прагне євроатлантичної інтеграції і навіть членства 164
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 165
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
в Північноатлантичному альянсі? Рух до нормально функціонуючої ринкової економіки та успіхи на шляху макроекономічної стабільності. Проте існує і третій пріоритет: країна повинна бути здатною тривалий час виділяти та правильно розпоряджатися необхідними ресурсами, які відповідали б її економічному потенціалу й завданням оборони. Адже в га< лузі оборони немає довіри без можливостей, а можливостей – без еконо< мічних ресурсів. Водночас, зазначеним пріоритетам традиційно належить найвищий статус у забезпеченні економічної безпеки країни як аргумент прийняття політичних рішень. Система забезпечення економічної безпеки у цілому передбачає здійснення постійного моніторингу соціально<економічних процесів з по< гляду їхнього впливу на стан економічної безпеки, а також оцінку з цих позицій стратегічних програм і нормативно<правових актів, аналіз ефективності поточних рішень у сфері економічної політики. Тому економічна безпека може бути визначена як складна багато< факторна категорія, що характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, запобігання дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвиткові країни, забез< печення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання. Застосування терміну «відтворення» у трактуванні економічної безпе< ки дозволяє враховувати загрози, які мають зовнішній характер, та визнає наявність внутрішніх загроз. Державною політикою у сфері забезпечення економічної безпеки ви< значаються такі пріоритетні завдання: – створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; – інтеграція України в європейський економічний простір; – розвиток рівноправних взаємовигідних економічних відносин з ін< шими державами світу в інтересах України. Загрозами економічній безпеці країни вважаються наявні чи потенцій< но можливі явища, що створюють небезпеку для реалізації економічних інтересів і життєзабезпечення держави, економічних суб’єктів та населен< ня країни. Основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України в економічній сфері є: – істотне скорочення внутрішнього валового продукту; 165
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 166
Розділ 5
– зниження інвестиційної та інноваційної активності, науково<техніч< ного і технологічного потенціалу; – скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах іннова< ційного розвитку; – ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки; – нестабільність системи правового регулювання відносин у сфері економіки, у тому числі фінансової (фіскальної) політики держави, відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам, зростання кредитних ризиків; – критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях про< мисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; – загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об’єктів на території України; – недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання струк< турної деформації в економіці; – критична залежність національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків; – низькі темпи розширення внутрішнього ринку; – нераціональна структура експорту з переважно сировинним харак< тером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості; – велика боргова залежність держави, критичні обсяги державного зовнішнього і внутрішнього боргу; – небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки; – неефективність антимонопольної політики та механізмів держав< ного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці; – критичний стан із продовольчим забезпеченням населення; – неефективність використання паливно<енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсут< ність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави; – «тінізація» національної економіки; – переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними. Невід’ємною складовою визначення рівня економічної безпеки є встановлення певного набору індикаторів економічної безпеки та їхніх 166
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 167
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
граничних значень (див. табл.). Ознакою граничного значення індикатора є момент втрати відповідним економічним процесом функцій, що належать йому у відтворювальній системі. Граничні значення параметрів економічної безпеки Показник
Граничне значення
Обсяг інвестицій, відсотків до ВВП
25
Фінансування наукових та науково<технічних робіт, відсотків до ВВП
2
Рівень інфляції за рік, відсотків
5
Дефіцит (+), профіцит (<) державного бюджету, відсотків до ВВП
1
Ліквідні міжнародні резерви НБУ (без золотих), млрд. дол. США
не більше 6
Рівень забезпечення національної валюти міжнародними резервами (без золотих), відсотків
не менше 60
Податкові надходження до Зведеного бюджету, відсотків до ВВП
не більше 20
Вартість банківських кредитів, відсотків річних
не більше 10
Коефіцієнт покриття імпорту експортом
не менше 1
Експортна залежність, відсотків до ВВП
50
Імпортна залежність, відсотків до ВВП
50
Номінальна середньомісячна заробітна плата, дол. США
550
Коефіцієнт депопуляції
1
Загальний коефіцієнт народжуваності, проміле
14,6
Загальний коефіцієнт смертності, проміле
11,1
Коефіцієнт природного приросту (скорочення) населення, проміле
0
У разі системного аналізу стан економічної безпеки оцінюють з ураху< ванням тенденцій, оскільки саме вони дозволяють нам зазирнути в май< бутнє. Сьогоднішні тенденції розвитку економіки України підтверджують наявність сприятливих передумов для зміцнення економічної системи, її стійкості до впливу зовнішніх і внутрішніх чинників. 167
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 168
Розділ 5
Україна значно активізувала переговорний процес зі вступу до Сві< тової організації торгівлі. Досягнуто значного прогресу у сфері гармоніза< ції національного законодавства з нормами та вимогами СОТ. У лютому 2005 року підписано План дій Україна – ЄС. Він закріплює європейську політику сусідства стосовно України і містить багато положень, які дозволяють після його виконання посилити стосунки між Україною та Євросоюзом. Водночас слід відзначити, що до сьогодні не усунуто негативні явища, що мають вплив на стан економічної безпеки України: – рівень заробітної плати, що є основним індикатором безпеки у со< ціальній сфері, задовольняє лише первинні потреби працюючої людини, не створюючи мотивації для високопродуктивної діяль< ності. Водночас недостатній рівень заробітної плати спричинює низьку купівельну спроможність населення, що призводить до гальмування економічного зростання; – демографічні втрати і деформації структури населення негативно впливають на життєдіяльність суспільства, зокрема на склад трудових ресурсів, їхню професійну структуру і мобільність; – залишається значним чинник залежності країни від домінуючих постачальників стратегічних ресурсів та країн – споживачів української продукції. Зокрема, істотною є залежність України від Російської Федерації; – на світовому ринку конкурентоспроможною визнається переважно продукція сировинних галузей України; – інвестиційно привабливими є здебільшого швидко окупні види еко< номічної діяльності, а саме: оптова торгівля та посередництво в торгівлі (16,6% загального обсягу інвестування), харчова промис< ловість і переробка сільськогосподарських продуктів (13,5%), а не високотехнологічні галузі; – відбувається зростання випуску продукції сировинних галузей та з низьким ступенем обробки; – витрати на фінансування наукових та науково<технічних робіт за рахунок надходжень з усіх джерел залишаються набагато меншими, ніж у розвинутих країнах; – відбувається старіння основних фондів; – потребують оптимізації бюджетні видатки, спрямовані на розвиток та реформування Збройних сил, переоснащення українського війська за останніми досягненнями науки і техніки, реальне забезпечення гарантій соціального захисту військовослужбовців. 168
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 169
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
Таким чином, нова економічна ситуація вимагає від уряду України активної економічної політики, яка дасть змогу задіяти всі наявні резерви для забезпечення економічної безпеки. Йдеться про перехід української економіки на інноваційний шлях розвитку. Адже ми усвідомлюємо, що саме така модель дозволить створити сприятливі умови для накопичення інвестиційних ресурсів, істотно оновити виробничі потужності, а отже, зміцнити конкурентоспроможність української економіки й утвердити стале зростання. Для цього необхідно усунути перешкоди та створити систему стимулю< вання інвестицій та захисту прав інвесторів. Наразі в Україні розроб< ляються й запроваджуються прості та прозорі механізми регулювання підприємницької діяльності, підтримки розвитку інноваційної сфери з одно< часним здійсненням жорстких заходів боротьби з економічною злочинністю, відмиванням коштів, корупцією на всіх щаблях виконавчої влади. Нашим фундаментальним завданням є освоєння методології аналізу аспектів економічної безпеки з погляду її зв’язку з базовими економічними категоріями, насамперед – економічного відтворення. Метою такого аналі< зу має стати не лише формування адекватної політики забезпечення економічної безпеки України, а й здійснення комплексної оцінки ефек< тивності економічної стратегії держави, рамковим критерієм якої є стан економічної безпеки. З цією метою Міністерством економіки України досягнуто домовле< ностей із Директоратом НАТО з оборонної та безпекової економіки стосовно наближення функціонування систем економічної безпеки країн – членів Північноатлантичного альянсу і України. З огляду на унікальні оборонні та політичні можливості НАТО приєд< нання України до Альянсу в майбутньому дозволить вирішити низку важ< ливих завдань для забезпечення економічної безпеки нашої країни, як<от: – створення сприятливих умов для розвитку економіки України як невід’ємної частини єдиного європейського економічного простору; – мобілізація внутрішніх ресурсів держави для забезпечення в най< ефективніший спосіб національної безпеки в економічній та фінансовій галузях; – сприяння входженню України в інші європейські та світові структури, зокрема економічні та фінансові; – надання суттєвого імпульсу процесу інтеграції до Європейського Союзу; – формування прозорого оборонного бюджету та раціональне вико< ристання коштів на оборонні цілі. 30 березня 2005 року 169
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 170
Розділ 5
ВЫГОДЫ И РИСКИ ВСТУПЛЕНИЯ УКРАИНЫ В НАТО: ЭКОНОМИЧЕСКИЙ АСПЕКТ Алексей Джусов (Украина) Со времен Варшавского договора НАТО значительно трансформи< ровалось. «НАТО – это уже не организация, с которой дружат против кого<то» [1]. Основная идея новой стратегии – создание «глобального НАТО», т.е. такого союза, который бы существенно расширил сферу своей ответственности. Принятие новой стратегии Североатлантического альянса было вызвано появлением многочисленных локальных конфлик< тов, новых ядерных держав и государств, которые несут потенциальную опасность в связи с разработками и испытаниями на их территориях химического и бактериологического оружия. А после 11 сентября 2001 г. НАТО, по словам некоторых натовских чиновников, быстрыми темпами трансформируется в боеспособную силу для участия в глобальной войне с терроризмом [2]. Нынешняя украинская власть также считает, что НАТО является гарантом безопасности и стабильности в Европе, и поэтому Украина должна стать полноправным членом этой организации [3]. Такая убежден< ность нашла свое подтверждение в апреле 2005 года, когда вступление нашей страны в НАТО и ЕС было внесено в Военную доктрину Украины. Но в этой связи вполне закономерно возникает вопрос: «А как к дан< ному решению относится общественность?» Имеющиеся данные Института социологии Национальной академии наук таковы: «Установление связей с развитыми странами Запада» в 1994 г. поддерживало 13,3% населения, в 1995<м – 13,9, в 1996<м – 19,9, в 1997 г. – 13,8% [4]. По данным исследований, проведенных с 10 по 23 мая 2005 г. Центром им. Разумкова и Киевским международным институтом социо< логии, 57% из 11 тысяч опрошенных респондентов не согласны с мнением, что Украина должна вступать в НАТО [5]. Данные Киевского междуна< родного института социологии говорят о том, что против вступления в НАТО выступает 41% населения Украины, в то время как за присоединение к Альянсу – лишь 11% [6]. По результатам опроса, проведенного с 4 по 14 августа 2005 года, «за» вступление Украины в НАТО высказался 21% опрошенных, «против» – 51% [7]. Безусловно, на приведенные цифры нельзя опираться как на такие, которые объективно отражают взгляды украинского народа, но в то же время нельзя и отмахнуться от них или отрицать наличие тенденции, противоречащей политике властей. 170
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 171
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
Некоторые эксперты пытаются объяснить это явление тем, что граждане бывшего СССР были в большой степени дезинформированы в отношении настоящих целей объединенной Европы и НАТО. И в связи с этим ставится задача информировать общество в политической, эконо< мической и торговой сферах, чтобы всем стали понятны преимущества евроинтеграции и членства в НАТО [8]. Это, безусловно, правильный шаг, и его необходимо предпринять в первую очередь, чтобы сформировать соответствующее общественное мнение и предоставить народу полную, насколько это возможно, информацию обо всех «за» и «против» вступ< ления в Североатлантический блок. Возможно, начать следует с экономи< ческих вопросов. Наша страна, как известно, является достаточно крупным производи< телем оружия. Таким образом, войдя в НАТО, мы автоматически становимся конкурентом для Франции, Великобритании, США. Вряд ли можно рассчитывать на то, что названные страны согласятся передать нам часть своих технологий и заказов. Скорее всего, в этом случае украинский военно<промышленный комплекс ждет довольно серьезная ломка, а точнее, деградационная перестройка и перспектива выпускать мало< значащие детали и комплектующие для вооружения и армии Альянса. Это серьезная проблема, ставящая под сомнение «выгодность» вступления Украины в НАТО. Кроме того, мы очень крепко связаны с Россией и Россия с нами. Имеются данные, что российская оборонная промышленность самостоя< тельно (без Украины) сможет выпускать лишь 17% продукции военного назначения от ее сегодняшнего объема. Другими словами, если, вступив в НАТО, Украина ослабит сотрудничество в военной сфере с Россией, мы потеряем ряд крупных существующих и потенциальных заказов. И ситуация действительно может оказаться достаточно серьезной: 1. Чем может быть восполнен ущерб от потери российского заказа на вертолетные двигатели, которые производятся на запорожском заводе «Моторсіч» и устанавливаются на российские вертолеты «Ми<24», «Ми< 26», в том числе и на абсолютно новые, такие, как «Ми<28», «Ка<27», «Ка< 50», «Черная акула», «Касатка», «Аллигатор» и некоторые другие? Кстати, на новом российском учебно<боевом самолете «Як<130» также стоит украинский двигатель. Неужели и этот проект прекратит свое существо< вание? 2. Значительную часть парка военно<транспортной авиации России составляют самолеты, которые проектировались в КБ им. Антонова. Это «Ан<12», «Ан<22», «Антей», «Руслан» и др. С вступлением Украины 171
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 172
Розділ 5
в НАТО мы сразу или постепенно, но потеряем российский заказ на капремонт этих самолетов. 3. Зенитные ракетные комплексы ПВО России частично производятся в Украине: транспортная основа (КрАЗы) – в Кременчуге, радиолока< ционные вышки – в Новокраматорске, 70% всей электроники – во Львове. Здесь же, во Львове, производится электронная часть для новейшего российского комплекса «С<400». Трудно сказать, чьи потери будут более болезненными, если Украина, как член НАТО, не сможет выполнять этот заказ для России. Понятно одно – задействованные в проекте украинские заводы сильно пострадают от возможного разрыва данного контракта. На официальном сайте Харьковской облгосадминистрации 15.10.2005 г. была размещена информация о том, что завод им. Малышева достаточно успешно ведет переговоры с китайской стороной относительно создания новой украинско<китайской боевой машины на базе танка Т<84. По словам генерального директора завода Геннадия Гриценко, это самый перспек< тивный проект из всех, которые планирует реализовывать завод в бли< жайшие пять лет [9]. Возможно, и этот проект окажется в скором времени под угрозой срыва? Поэтому, принимая такое серьезное решение, как вступление Украины в НАТО, следует выслушать экономистов и проанализировать их заключения как по приведенным выше, так и по ряду других вопросов. 1. Украина будет в НАТО в любом случае — Владимир Хандогий. http://www.glavred.info/archive/2005/08/23/141511<8.html 2. Шеперд Р. Новая проблема Европы: Украина – НАТО. – http://www.gurvic.odessa.ua/staty/05/2/v143.html 3. Ющенко внес изменения в Военную Доктрину Украины. – http://www.utro.ru/news/2005/04/25/432808.shtml 4. Хриенко П. Украина и НАТО. Перспективы стратегического партнерства. – http://anti
20 жовтня 2005 року 172
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 173
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
ФОРМУВАННЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ – ОСНОВА ПРИСКОРЕННЯ РУХУ УКРАЇНИ ДО НАТО Олег Соскін (Україна) Останнім часом економічні процеси в Україні набувають стохастичного характеру. Розвиток ринкового середовища, відносин приватної власності відбувається не завдяки, а, радше, усупереч економічним діям керівницт< ва держави. Складається враження, що глибоко продумана економічна політика на рівні стратегії та практичних механізмів в Україні відсутня. Діяльність Президента, Уряду і НБУ виглядає як безсистемна сукупність різнопорядкових, різновекторних імпульсів, що має конвульсивний характер. Водночас набирає обертів неформальний сектор економіки, який діє на основі об’єктивних економічних законів, головний серед яких – закон отримання і максимізації прибутку. Зрозуміло, що подібна ситуація породжує в економічній системі України ряд конфліктів і навіть антагоністичних протиріч між різними соціально<економічними групами та верствами суспільства, яке дедалі виразніше зосереджується на різних полюсах. На одному полюсі – невелика частина населення (5%), що володіє величезною масою багатства і розкошів. Це так звані нувориші, основу яких складають три кланові «сім’ї»: «президентська сім’я», «київська сімка», «донецька група». На другому полюсі – ті, хто обслуговують багатіїв (10% населення), і так званий середній клас – 25%. На третьому полюсі – 60% населення України – бідні люди, маргінали, паупери, пролетаріат, люмпен та бомжі, які формують середовище злиднів, жебрацтва і зубожіння. Отже, у нашій державі сьогодні склався найгірший тип соціальної структури, що робить Україну неконкурентоздатною в умовах технологічно<інформаційної революції. Подібна ситуація є наслідком розвитку в Україні кланово<корпора< тивної моделі державно<монополістичного капіталізму компрадорського типу, яка не зорієнтована на широке формування в нашій країні середнього класу приватних власників. Такий режим корінним чином суперечить сучасній економічній політиці західних демократичних держав, де саме розвиток середнього класу зумовлює їх успішне функ< ціонування. У розвинутих країнах середній клас складає 2/3 суспільства, а в деяких – навіть 70–75% (Швеція, Норвегія, Нідерланди, Бельгія). Отже, щоб якісно змінити ситуацію в Україні, необхідно пере< орієнтувати її розвиток на впровадження іншої соціально<економічної моделі, основою якої стане середній клас, що повинен становити 173
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 174
Розділ 5
щонайменше 65% населення країни. Така соціально<економічна модель розроблена Інститутом трансформації суспільства і має назву «народний капіталізм». Модель «народного капіталізму» передбачає застосування таких меха< нізмів ринкової економіки, які дозволяють створити у країні потужний середній клас. Слід відзначити, що не так давно дефініція «середній клас» в Україні широким загалом майже не використовувалася. Розкрити її зміст, кількісні та якісні параметри науковці<економісти навіть не намагалися, бо не було для цього підстав. Адже такі поняття, як «приватна власність», «середній клас», «ринкова економіка», «суспільство споживан< ня» та ін., були не притаманні нашому радянсько<комуністичному минулому. Великі пласти економічних знань, якими володіли демокра< тичні суспільства із системою ринкового господарства, офіційно заборо< нялися для вжитку. Той, хто ними цікавився, в один момент ставав ворогом держави. Аналіз законів ринкової економіки стосовно СРСР загалом чи України зокрема за радянських часів був дуже небажаним напрямом наукової діяльності, а людина, яка хотіла володіти приватною власністю чи займатись підприємницькою діяльністю, апріорі вважалася злочинцем. Сьогодні ми на кожному кроці зіштовхуємося з рудиментами цього процесу. І це зрозуміло, бо, власне кажучи, у нашій державі дотепер при владі знаходиться посткомуністична номенклатура. Але попри політичні чи ідеологічні перешкоди в Україні розвивається ринкова економіка та її важливий суб’єкт – середній клас. Для середнього класу характерні такі основні стандартні параметри: – наявність приватної власності та достатньої кількості майна (насамперед нерухомості); – значний рівень достатку (розмір валового внутрішнього продукту, що припадає на одну особу), який дозволяє забезпечити процвітання власної сім’ї; – зазвичай високий рівень освіти; – усвідомлення себе щасливою людиною, часткою спільного благополуччя; – висока тривалість життя. Зазначимо, що більшість названих параметрів в Україні ще або не склалася, або не набула відчутних проявів. Чоловіки у нас живуть приблизно 62 роки, а жінки – 68. Щорічно чисельність населення у країні зменшується на 400–500 тис. людей, відбувається депопуляція. За таких умов в Україні ускладнено швидке формування середнього класу. Через відсутність можливостей економічно себе реалізувати у власній країні мільйони українських громадян виїжджають на роботу за кордон. 174
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 175
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
За різними експертними оцінками, кількість українців, що тимчасово працюють за її межами, становить 5 млн. осіб. Сотні тисяч українців, більшість яких мають вищу освіту, виконують малокваліфіковані роботи в Іспанії, Італії, Туреччині, Португалії. Вони працюють у виснажливих умовах, за мізерні кошти. Наприклад, в Італії середньою зарплатою для українця вважається $400–600, а для італійця – вдесятеро більше. Втім, такою є плата за адаптацію до європейського середовища. Серед характерних ознак середнього класу слід назвати наявність у його представників певних матеріальних цінностей (машина, квартира, електронна техніка, побутові прилади довготривалого користування, меблі тощо) та земельної ділянки; можливість навчати дітей, подорожувати, відпочивати всією сім’єю та ін. Якщо 70% сімей за 10 років досягають таких стандартів, то це означає, що в країні створені умови для формування середнього класу. В Україні, на жаль, такі умови сьогодні відсутні. Навпаки, у нас сформована держава з репресивною, схильною до моно< полізації, економікою, що не сприяє формуванню середнього класу. Основними ознаками такого типу економіки є: непомірні податки, через які вилучається 90% доходу фізичної чи юридичної особи; надмірна регла< ментація підприємницької діяльності; існування майже у кожній галузі та сфері економіки фінансово<промислових груп, які зрослися з владою, монопольно контролюють бізнес і перерозподіляють на свою користь гроші та власність. Слід зазначити, що основою середнього класу, і це особливо прийнятно для України, є сімейний бізнес. Якщо члени родини займаються спільним бізнесом, тоді вона формує не тільки власне, а й навколишнє багатство, створюючи робочі місця, споживаючи послуги і таким чином створюючи навколо себе заможний ареал. Однією з ключових геополітичних складових моделі «народного капі< талізму» є набуття Україною членства в Північноатлантичному альянсі. Саме впровадження цієї моделі дозволяє об’єднати всі регіони нашої країни в єдину геоекономічно<політичну систему, усунути розбіжності в поглядах заходу і сходу, півночі та півдня України щодо вступу в НАТО. В міру того, як у південно<східній частині України формуватиметься середній клас приватних власників, ставатиме дедалі більше прибічників ідеї вступу України до Альянсу. На сході України (Сумщина, Харківщина, Донбас) сьогодні зміцнюються позиції економічного лібералізму, а отже, швидко розвивається дрібна та середня буржуазія. Водночас там посилюються позиції і великої буржуазії, відбувається розвиток системних капіталістичних відносин. Результатом цього буде усвідом< 175
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 176
Розділ 5
лення приватними власниками свого корінного геоекономічно<політичного інтересу, який полягає в необхідності створення у країні національного позитивно<стимулюючого економічного клімату та середовища безпеки. Це означає, що рано чи пізно дрібний і середній капітал, зосереджений на сході Україні, виступить проти експансії російського капіталу та стане на позиції прибічників євроатлантичної інтеграції країни. Адже не дарма в Плані дій Україна – НАТО, підписаному керівництвом Української держави і Північноатлантичного альянсу, один із розділів присвячений економічним аспектам розвитку нашої країни. Сьогодні громадська думка щодо євроатлантичного поступу України поділена приблизно на три рівні сегменти: третина населення (найбільш активна частина – переважно молодь та інтелектуальна еліта) підтримує входження країни в НАТО і зорієнтована на ринкові форми господарської діяльності; третина населення (здебільшого люди похилого віку, які виховувалися в традиціях радянського часу; бідні, змаргіналізовані верстви суспільства; певна частина інтелектуальної еліти на сході країни, яка орієнтована на формування Євразійського союзу і конфедерації Росії, Білорусі, України, Казахстану) категорично проти вступу до Альянсу; третій сегмент – це люди, які ще не визначилися. З огляду на нинішню диференціацію суспільства за критерієм ставлення до євроатлантичної інтеграції України важливо дослідити, які фактори спроможні вплинути на трансформацію суспільної свідомості стосовно цього питання. Особливо цікаво зрозуміти роль економічних реформ у формуванні геополітичних орієнтирів та прийнятті політичних рішень. Суттєвим є і те, як економічні фактори впливають на ставлення людей до НАТО в різних регіонах України, оскільки без урахування інтересів регіонів, особливо східних, дуже складно досягнути консенсусу в українському суспільстві. Економічні трансформації в нашій країні, і це підкреслено у Плані дій Україна – НАТО, передбачають проведення економічних та струк< турних реформ, зміцнення ринкової економіки, поширення приватної власності, становлення малого і середнього бізнесу. Іншими словами, йдеться про зміну економічних відносин власності та формування умов для розвитку середнього класу суспільства, який повинен стати його ста< новим хребтом, підґрунтям для європейської економічної моделі, що базуватиметься на ринкових, демократичних засадах. Інструментом зміни системи власності є приватизація, яка покликана зламати усталені монопольно<державні структури, створити простір для розвитку приват< ної власності, а відтак змінити ментальність людини, у тому числі гео< політичну та геоекономічну. 176
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 177
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
Здійснення ринкових реформ, формування нової економічної структури суспільства, проведення адміністративно<територіальної реформи і надання більших повноважень муніципальній владі, складання державного бюджету за принципом «знизу догори», адаптація в інтегра< ційні євроатлантичні економічні структури (входження до СОТ, набуття асоційованого членства в Європейському Союзі) – це шлях до сталого економічного зростання, підвищення добробуту людей і формування здорової соціальної структури суспільства. Усі ці кроки є ланками одного ланцюга, і якщо ми їх зробимо, то це означатиме, що Україна набуде стандартів, характерних для європейських країн, а відтак матиме необхідні підстави для приєднання до Альянсу та євроатлантичної цивілізації. Економічні зміни повинні супроводжуватися адекватними політични< ми рішеннями з боку керівництва держави. Потрібно, на наш погляд, якнайшвидше подати офіційну заявку на вступ до НАТО і одночасно продовжувати економічні трансформації та формування малого і серед< нього приватного бізнесу економічно вільних людей. Наявність у країні потужного середнього класу апріорі вимагає вступу до НАТО. Варто підкреслити, що саме середній клас став основою формування Організації Північноатлантичного договору. Адже зміцнюю< чись, цей клас хоче мати якнайбільше гарантій безпеки і стабільності. Він тяжіє до усталеного безпечного середовища, що забезпечить йому процвітання, а тому шукає та ініціює створення інструментів безпеки. На сьогоднішній день найбільш ефективною у світі системою колективної безпеки є НАТО, що увесь час знаходиться в процесі розвитку та якісних трансформацій, аби якнайкраще відповідати новим викликам, у тому числі інтересам середнього класу. Чим вищим стає його соціальний, політичний та економічний статус, тим швидше й потужніше розвивається система безпеки. Середній клас ніколи не зацікавлений у конфліктах та дестабілізації ситуації, і тому Альянс зорієнтований не на протистояння чи придушення більшістю меншості, а на діалог, консенсус, партнерство. Отже, із розвитком середнього класу в українському суспільстві будуть викоренені такі явища, як конфліктність і антагонізми, і ми органічно ввіллємося в євроатлантичну спільноту. І навпаки, якщо частка середнього класу в суспільстві зменшуватиметься, то Україна може позбутися основ демократичного розвитку і наблизитися до диктаторського режиму. Ось два варіанти розвитку України: один – формування ринкової економіки, середнього класу, приватної власності, економічної свободи, демократії, консервативних цінностей; другий – посилення кланово< 177
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 178
Розділ 5
корпоративних груп, придушення бізнесу, знищення середнього класу, наростання дестабілізації та насилля. Вибір очевидний для будь<якої розумної людини, але його потрібно зробити. 16 квітня 2003 року
СУЩЕСТВУЕТ ЛИ СВЯЗЬ МЕЖДУ ЧЛЕНСТВОМ В НАТО И ФОРМИРОВАНИЕМ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ СТРАНЫ? Вацлав Рамбоусек (Чешская Республика) Сейчас очень часто используют выражение «экономическая безопас< ность» в разных контекстах – внутреннем и внешнем. Но как экономист я имею по этому поводу собственное мнение. Если заглянуть в учебники или экономические словари, то вряд ли там можно найти определение термина «экономическая безопасность». Речь идет, видимо, о понятии, заимство< ванном из военной, оборонной или охранной терминологии, которая, несмотря на звучание, не имеет с экономикой ничего общего. Думаю, что понятие «безопасность» имеет смысл для военных. Меня вообще не покидает ощущение, что данный термин изобретен в советском про< странстве и времени, когда слово «безопасность» употреблялось во всех возможных и невозможных контекстах. По<видимому, таким образом и возникло понятие «экономическая безопасность». Экономически «безопасной» может быть только автаркическая, полностью самодовлеющая экономика. Однако уверен, что такая эконо< мика, являясь безопасной, будет очень бедной. В действительности совре< менные экономики очень «опасны», потому что они в огромной степени взаимосвязаны, открыты и очень ранимы (вспомните ситуацию с ценами на нефть). В то же время именно благодаря открытости, гибкости, способности реагировать они способны выживать. Например, автарки< ческую экономику может уничтожить даже неурожайный год, а открытую экономику – никогда. Возможно, авторы термина «экономическая безопасность» имеют в виду, скажем, безопасность путей транспортировки продуктов или производственного оборудования. В таком случае речь должна идти о безопасности экономики, а не экономической безопасности. Но тогда это вопрос, находящийся в компетенции полиции, а не экономистов. Кто<то может предположить, что достижение экономической безопас< ности было одной из причин вступления нашей страны в НАТО. Могу с 178
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 179
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
полной ответственностью заявить, что достижение «экономической безопасности» ни в коей мере не являлось мотивом стремления Чешской Республики присоединиться к Альянсу. В официальных выступлениях представителей нашего государства в период, который предшествовал вступлению Чехии в НАТО, подобные темы не звучали. Другими словами, в то время об экономической безопасности не говорилось, а причины для членства в Альянсе были абсолютно иными. Однако это не исключает актуальности подобного мотива для Украины. Далее хотел бы рассмотреть очень важный для нас вопрос о поддержке населением идеи евроатлантической интеграции Чехии. Вступление в НАТО долговременно поддерживала приблизительно половина граждан, а против выступали коммунисты и старшее поколение – что в какой<то мере одно и то же. В меньшей степени присоединиться к Альянсу хотели жители сел, чем городов (особенно больших), и люди, имеющие более низкий уровень образования. В отличие от Украины, географическое положение Чешской Респуб< лики не имело существенного воздействия на отношение населения к вступлению в НАТО. Не наблюдалось, например, такой ситуации, что люди, живущие ближе к Германии или Австрии, поддержали идею НАТО больше, чем чехи, проживающие на востоке страны. В то же время, области с более значительными коммунистическими позициями оказались решительнее настроены против вступления – но только потому, что это были коммунисты, а не потому, что они проживали в том или другом регионе. Исторический опыт чешского населения парадоксально свидетельст< вовал как в пользу вступления, так и против него: предательство западных держав в 1938 г. было опытом «против», а также причиной того, что определенные слои старшего поколения отвергали идею НАТО; наоборот, события в Чехии в 1948<м (коммунистический путч) и 1968 годах, а также венгерские события 1956 года и польские 1981 года стали достаточными аргументами «за», т.е. в пользу вступления в Альянс. Известно, что в Украине немало людей, которые бы отдали предпочтение нейтралитету. В 1968 г. в Чехии тоже поднялось пронейтральное движение. И тогда один генерал прокомментировал проблему так: «Действительно, мы можем провозгласить нейтралитет. Но сначала мы должны спросить наших соседей, согласны ли они с этим. Каждому, кто взывает к нейтралитету, я бы, в первую очередь, посоветовал посмотреть на карту». Я следил за переговорами о членстве Чехии в НАТО как один из мно< гих граждан (но с большей увлеченностью) и могу сказать, что вступление было воспринято мной как действительно радостное и, возможно, самое 179
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 180
Розділ 5
важное событие в чешской истории XX столетия. С другой стороны, вопрос об интеграции в ЕС, к которому и в Украине среди населения интерес довольно велик, меня лично оставил более<менее равнодушным. Ведь именно обеспечение политической свободы и безопасности являются теми приоритетными условиями, от которых зависит дальнейшее развитие страны. А стоимость буханки хлеба – 2,5 евро или 3 евро – это по срав< нению с безопасностью страны вопрос маргинальный. В конечном итоге, очевидно, участие в НАТО действительно ведет к усилению «экономической безопасности». Тем не менее, в качестве мотива вступления в эту организацию данный вопрос стоял для Чехии примерно на пятом (или даже более низком) месте. Каково сегодня отношение чехов к НАТО, честно говоря, не знаю, поскольку членство в Альянсе рядового гражданина никак не касается. Максимум, что он может, – видеть флаг НАТО на здании Министерства обороны Чехии. Но именно это и является главной причиной нашего вступления в НАТО – членство в Альянсе должно стать гарантией того, чтобы граждане Чехии в повседневной жизни об этом не задумывались. 30 марта 2005 года
ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ НАТО В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ БЕЗПЕЦІ Володимир Вагапов (Україна) Економічні проблеми сьогодні відіграють важливу роль у процесі реформування Північноатлантичного альянсу. Саме їх обговоренню присвячена ця стаття, підготовлена автором під впливом дискусій, які відбулися у вересні 2006 року на VIII Економічному Форумі НАТО. Економічні аспекти давніх та сучасних проблем НАТО Навіть оптимісти погодяться з тим, що як давні виклики та загрози, так і ті, що виникають на сучасному етапі трансформації НАТО, не можуть бути розв’язані найближчим часом. Але чітке окреслення й обговорення проблем, найважливіші серед яких – економічні, без сумніву, сприяє їх подоланню. До давніх проблем варто віднести існування дисбалансу ресурсів НАТО, адже левова їх частка надається Сполученими Штатами, тоді як внески європейських держав значно менші. Фактично США, де на оборону 180
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 181
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
витрачається 3,7% ВВП, фінансують безпеку Європи, держави якої виділяють на цілі безпеки менш ніж 2% ВВП. Серед нових викликів – розгортання сил НАТО на Сході та Півдні, ведення там бойових дій. Але воєнні можливості не завжди відповідають політичним потребам. Як виявилося, рівень бойової підготовки військ НАТО є недостатнім для дій у таких регіонах. Існує також чимало дрібних питань, накопичення яких призводить до виникнення серйозних проблем. Приміром, така «дрібничка», як широке застосування в Іраку бойовиками опору саморобних вибухових пристроїв, потребує для захисту військових США дедалі більшої кількості важких броньованих «хаммерів». Відтак додається ще один струмок у «повноводу річку» витрат платників податків у США на війну в Іраку. У зв’язку зі створенням військової складової ЄС у країн, які є членами обох союзів, виникає питання: як розподілити кошти, що виділяються на оборону, для виконання зобов’язань у рамках ЄС, НАТО і власної оборони. Економічні та фінансові фактори визначають боєготовність і ефектив< ність застосування сил НАТО, а тому вимагають постійної уваги. У фокусі нинішнього трансформування Альянсу така проблема, як забезпечення ресурсами і фінансами, потребує підвищення ефективності економічного розвитку як членів НАТО, так і країн<партнерів. Альянс був успішним у 90<х роках в Європі, але наразі постали нові завдання на Сході, тобто у віддаленому просторі. Існують дві точки зору на трансформацію НАТО: перша (США) – зробити його здатним до вико< нання широкого спектру завдань поза географічними рамками, друга (Франція) – обмежити можливості Альянсу. Раніше США намагалися визначити певні межі у діях ЄС, щоб він не заважав НАТО, з яким Сполучені Штати пов’язували реалізацію своїх намірів у Європі. Сьогодні вони змирилися із зміцненням ЄС, але Франція намагається обмежити діяльність НАТО. Загалом, можна говорити про те, що стара Європа демонструє зниження рівня підтримки нового Альянсу. Сили реагування НАТО працюють непогано, але є багато питань: як їх фінансувати, як допомогти державам, що не мають коштів для розгор< тання військ на значній відстані. Для стратегічних перевезень (перекидань) повітрям доцільно було б створити авіаційний консорціум із базуванням у Рамштайні (ФРН). Потрібний також координаційний центр зі спецоперацій (а краще б штаб), який проводив би спільні навчання сил із різних держав. Не завадить і створення потенціалу стабілізації та відновлення. Досвід США в Афганістані та Іраку показав, що наявність такої можливості є вкрай необхідною. Добре, коли в регіоні існують 181
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 182
Розділ 5
цивільні міжнародні організації, які співпрацюють із НАТО в цьому напрямі. Але було б краще, якби військові були в змозі робити це самостійно1. Водночас, суспільна діяльність є одним із ключових чинників досягнення успіху в миротворчих операціях. Не менш важливе питання – зміцнення безпеки енергетичної інфраструктури (газопроводи, нафтопроводи). Треба вчитися на ситуаціях на кшталт новорічного (2006 р.) перекриття газового вентиля Росією для України або зупинки перекачки нафти для Європи через територію Білорусі (на початку 2007 р.). Потрібно вести політичний діалог із Росією, знайти з нею коло спільних інтересів. Європі необхідна надійність поставок енергоресурсів, а Росії – надійність їх попиту. Слід інвестувати в Росію. Ринкові механізми – спільні підприємства, обмін менеджерами, зміцнення довіри – дають можливість розв’язати деякі з проблем енергетичної без< пеки. Але як діяти в ситуації, коли Росія висловить інший погляд у питанні енергетичної безпеки? Чи буде тоді застосована стаття 5 Стратегічної кон< цепції Північноатлантичного альянсу? Економічні проблеми, пов’язані з розширенням НАТО, після того, як Україна взяла тайм<аут на шляху подання заявки на приєднання до Плану дій щодо членства, трохи втратили гостроту. Противники розши< рення Альянсу – засновники Союзу вугілля та сталі – сприйняли такий крок України з полегшенням. Дедалі складніші виклики міжнародній безпеці, з котрими стикаються НАТО, його члени і партнери, постають на тлі зростання бюджетних обмежень усередині країн. Тому ті, хто забезпечує безпеку, змушені шукати нові, справедливі й передбачувані фінансові механізми та угоди. Їх наявність свідчитиме про прагнення союзників і партнерів відповідально ставитися до управління такими галузями, як логістика, транспорт та забезпечення. Особливої уваги вимагають засоби становлення більшої солідарності й залежності в рамках колективних схем фінансування для гнучкого, передбачуваного і стійкого забезпечення належної якості міжнародної безпеки. Оборона як бізнес Оборона – це комерційна справа, адже побудова ефективного оборон< ного сектора потребує застосовування бізнес<інструментарію. Головне завдання цього бізнесу – поліпшити рівень наявних сил та засобів оборони. 1
Однак не всі з цим погоджуються. Франція, наприклад, узагалі вважає, що стабіліза< ція та відновлення країни після встановлення миру не є завданнями НАТО.
182
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 183
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
Тому насамперед слід зосередити зусилля на їх модернізації, а також ефективному управлінні поставками. Одвічне питання оборонного бізнесу – як зменшити витрати? Най< перше, необхідно позбутися такого тягаря, як застарілі системи озброєння та військової техніки. Інколи окремі зразки експлуатують майже 40 років, хоч купувалися вони на 20. Подовження термінів експлуатації, доробки, які має здійснити первинний виробник, коштують дорого. Вигідніше купувати робочі креслення на ринку. Питання, що викликає головний біль: коли зняти з експлуатації конкретну систему озброєння або техніки. Добре було б її продавати, адже утилізація потребує чималих коштів. Є ще один шлях у «боротьбі» з «моральним старінням» озброєння та військової техніки – їх модернізація. Такий варіант можливий, коли силова конструкція, наприклад літака, судна чи танка, ще може використовуватися, а облад< нання вже не відповідає сучасним вимогам. Але тут теж дилема: модернізація старих зразків чи закупівля нових? Один із шляхів зниження витрат – створення комплексних систем у складі виробника, оптових постачальників, ремонтних підприємств і ко< ристувачів, що мають працювати на задоволення потреб останніх. Ключовим елементом поліпшення оборонних сил та засобів може стати використання таких трьох ідеологем, як теорія обмежень, економічне виробництво і надійність на заданому високому рівні. Також необхідно мати досконалу логістику, що дає змогу знизити затрати у життєвому циклі продукту та одночасно поліпшити оперативну наявність. Логістичний простір НАТО є багатонаціональним, зі складними завданнями забезпечення багатофункціональної діяльності Альянсу, з обмеженнями у вигляді заданих резервів оборонних бюджетів, із проблемами розподілу національних і колективних зобов’язань держав< членів та партнерів. Зростання значення міжнародних операцій з підтримання миру свідчить про важливість розробки рішень для довгострокової стабільності фінансування (за участі державного і приватного секторів). Наприклад, сьогодні всі нації зацікавлені у стабільності в Афганістані. Діяльність НАТО в цій країні наочно ілюструє розширені функції Альянсу, основою яких є твердження, що безпека і розвиток країни – два боки однієї медалі. У цьому контексті масштабним завданням є збалансування фінансових та людських ресурсів, що виділяються для підтримання миру, а також на будівництво і стабілізацію економіки та суспільства Афганістану. НАТО перетворює Афганістан, але ж і Афганістан трансформує НАТО.
183
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 184
Розділ 5
Внески в оборонну сферу «Гармати або масло» – саме таким був основний принцип формування частки витрат на оборону в бюджетах більшості країн у минулому столітті. Сьогодні розвинені держави в змозі дозволити собі і перше і друге, тобто забезпечити одночасно як безпеку, так і розвиток економіки, адже люди мають право отримувати плоди економічного росту своєї країни. Безумовно, найбільший внесок у оборонну сферу демократичного світу робить населення США. Однак є тут деякі сумніви щодо надійності еко< номіки Сполучених Штатів, адже дефіцит бюджету цієї держави – занадто великий. У другому кварталі 2006 р. він склав $850 млрд., що дорівнює 7% ВВП. Існують проблеми на ринку нерухомості, дефіцит поточних рахунків. Але попри ослаблення долара ця валюта є досить стійкою, так само, як і економіка країни. Постає питання: чи в змозі США забезпечити безпеку для всього світу? Звичайно, послуга Спо< лучених Штатів світовому співтовариству у сфері безпеки чимала, але вона опосередкована, неочевидна. США фактично виступають у ролі міжнародного банкіра в доларовій зоні, у якій зосереджені збереження зі всього світу. Низька процентна ставка, потім реінвестиція з більшою вигодою як усередині країни, так і в зовнішньому світі, – усе це приваблює інвесторів. Нинішні складні стосунки між США, НАТО, ЄС насамперед визна< чаються проблемами розвитку економіки та фінансової сфери. Чи може Україна дозволити собі сучасне військо вже сьогодні? Навряд чи знайдеться в нашому суспільстві людина, яка запере< чуватиме необхідність для держави професійної армії, розуміючи під цим терміном військо високого ґатунку, що складається з добре навченого контингенту натренованих, здорових фізично і морально чоловіків (рядових та сержантів), кмітливих офіцерів із відповідним вишколом, які дбають про своїх підлеглих, а також невеликої кількості розумних, порядних генералів. Усі, у тому числі військові, усвідомлюють, що нам потрібна така армія, і вона має бути оснащена найсучаснішою військовою технікою та озброєнням. Але, на жаль, злиденна і хвора держава не в змозі утримувати військо відповідної якості. До честі військових, вони все ж таки виконують основні завдання мирного часу, що підтверджується, зо< крема, високою оцінкою з боку світових експертів дій українського військового контингенту під час миротворчих операцій. Світла мрія громадян України щодо гідного війська їх держави може справдитися лише за умови значних фінансових вкладень у Збройні сили. 184
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 185
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
Але спочатку має відбутися піднесення економіки, щоб забезпечити реальними коштами військове будівництво. Інвестиції у глобальне партнерство Держави<члени та партнери НАТО в теперішній час дедалі більше потребують ясних і стійких стратегічних інвестицій у побудову глобаль< ного партнерства. Для цього необхідно враховувати економічні, політичні, технологічні змінні та фактори зовнішньої політики, що впливають на прийняття рішень і можливі стосунки з глобальними партнерами у справі забезпечення безпеки. Природно постає питання: що таке НАТО? Це глобальний гравець? Глобальна сила? Глобальний орган управління? Безумовно, Північно< атлантичний альянс, хоч і засновувався як регіональний союз, але сьогодні є глобальною структурою, що має глобальних партнерів. НАТО не нехтує операційним співробітництвом у регіонах із державами – не членами Альянсу і не намагається зруйнувати регіональні системи безпеки. Однак на питання щодо оперативного партнерства поки що немає чітких відповідей. Який не декларований зиск матиме НАТО від свого внеску у глобальні операції з підтримання миру? Чи можна вважати операцію в Афганістані моделлю майбутніх завдань Альянсу? Чи є доцільною спів< праця НАТО з державами, котрі не поділяють принципів демократії, виходячи з того, що безпека та стабільність є важливішими за принципи? Чи буде кожен платити сам за себе? Чи повинне НАТО виступати за єдиний блок у СОТ, ООН, інших світових форумах? Узагалі, чи не є небезпечною подальша консолідація Півночі та Заходу стосовно Півдня і Сходу? У цьому контексті слід відзначити, що вельми ефективною виявилася започаткована у 1994 році Програма «Партнерство заради миру», що охоплює 33 сфери співробітництва з 20<ма країнами, частина яких, до речі, не планує вступати до НАТО. У рамках Програми здійснено багато практичних справ. Наприклад, в Україні розпочато наймасштабніший у світі проект зі знищення стрілецької зброї. Досить важливо знайти відповіді на питання, що стосуються симбіозу європейської інтеграції та трансатлантичних зв’язків: як сформувати ефективні стосунки між НАТО і ЄС з урахуванням впливу глобалізації на економіку, поведінку Європейського Союзу та Північної Америки? якими є наслідки дебатів стосовно європейської інтеграції для зміцнення трансатлантичної безпеки? що означає потенційне розширення Альянсу для поглиблення і поширення євроатлантичної інтеграції? 185
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 186
Розділ 5
Партнерство НАТО та ЄС можливе і необхідне. Незважаючи на різне походження (НАТО створювалося як оборонний союз, а ЄС – як об’єднання вугілля та сталі), сьогодні обидві організації значно зблизилися і багато в чому доповнюють одна одну. Важлива проблема – як покращити співпрацю між ними у сфері планування експедиційних операцій? Залишається на порядку денному необхідність посилення трансатлан< тичного співробітництва в галузі матеріально<технічного оборонного постачання та торгівлі. Вимагає розв’язання і проблема передачі технології ліцензування власності та консолідації галузі під час управлін< ня оборонною промисловістю з обох берегів Атлантики, а також формуван< ня механізмів, які дозволяють отримувати економічний та фінансовий зиск від такої інтеграції. Вельми важливим практичним завданням НАТО в економічній сфері є закупівля озброєння, військової техніки, боєприпасів, пального та інших ресурсів. Після обговорення оперативних можливостей для досягнення успіху операції потрібно визначити необхідні для цього ресурси та забезпечити координацію дій 26<ти держав. Внески партнерів можна зменшити за рахунок масштабних закупівель. Але спільне фінансування не є панацеєю у справі мінімізації витрат на оборону і безпеку. Одна з проблем НАТО – відсутність власного великотоннажного транспортного авіапарку для перевезення особового складу, військової техніки, озброєнь тощо. Прикладом вирішення подібного завдання є ство< рення 15 державами – членами НАТО системи АВАКС, котра наразі слугує 26<ти країнам. Водночас, не слід забувати, що сфера закупівлі озброєння, військової техніки та інших ресурсів для оборони є надзвичайно живильною для корупції. Тож потрібно приділити особливу увагу забезпеченню більшої прозорості та створенню антикорупційних механізмів у сфері оборони й безпеки. НАТО зацікавлене в захисті оборонних організацій від корупцій< ного вірусу, і тому активно співпрацює з Транспаренсі Інтернешнл (Transparency International), міжнародною недержавною організацією. Але як практично оцінювати успішність боротьби з корупцією? Нові виклики і новий порядок денний безпеки В історії людства бувають моменти, які радикально змінюють уклад життя суспільства цілих регіонів. Ідеться передусім про події революційного характеру, першою жертвою яких зазвичай стає довіра до досвіду минулого. Сьогодні, наприклад, світ знаходиться під впливом революційного моменту, що розпочався 11 вересня 2001 року. Йде світова 186
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 187
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
війна з тероризмом, однією з причин появи якого вважають прірву між рівнем заможності різних країн. Межі багатства та бідності – як лінії розломів: Мексика – США, Албанія – Греція, Європа – Африка. Сучасні технічні досягнення дозволяють бідним дошкуляти купці багатіїв. Люди, не обтяжені освітою, позбавлені життєвих благ, водночас мають доступ до новітніх комунікацій, інформаційних технологій, ЗМІ. Можливості сучасного транспорту і засобів зв’язку сприяють поширенню корупції. Потенційні злочинці дістали змогу оперативно спілкуватися, швидко пересуватися, збагачуватися, застосовувати найновітніші глобальні технології. Люди не в змозі керувати світом, вони не встигають продуктивно думати, а силові інститути – реагувати на нові виклики. Від усіх перелічених явищ найбільше страждають бідні недемократичні країни. Суспільства сьогодні зазнали великих змін. Повага до влади, чиновників, лікарів, освітян зменшилася. Багато людей живе одинаками. Сьогодні міжнародними справами здебільшого займаються недержавні організації. Суспільство стає менш керованим, дедалі більше підпадає під вплив порочних ідей. Людство не досягло успіху у справі зупинення руху світу в хибному напрямі. Згоден, що змальована картина є дещо песимістичною, але все ж таки час нагадати тим, хто займає відсторонену позицію (перефразувавши Л. Троцького): можливо, вас і не цікавить тероризм, але тероризм цікавиться вами. Нині зростають масштаб та значення ресурсів, що виділяються міжнародним співтовариством на боротьбу з глобальним тероризмом. Як визначити ефект від цих інвестицій сьогодні та в майбутньому? Чи досягнуто позитивних результатів від наполегливих міжнародних зусиль у боротьбі з глобальним тероризмом у його витоках? Війну з тероризмом необхідно вести на всіх фронтах: військовому, дипломатичному, правоохоронному, фінансовому тощо. У фінансовій сфері головне завдання полягає в перекритті грошових потоків, які можуть бути використані терористами з метою підготовки вбивств. Після 11 вересня 2001 року переміщувати кошти терористам стало складніше, але водночас і банкам додалося роботи, клієнти обмежуються в правах, постраждали туризм, торгівля. Можливостей для фінансування тероризм ще має багато. Існують держави, що спонсорують терористичні організації, процвітає протиправна діяльність (контрабанда, наркобізнес, викрадання людей тощо), дедалі важче розрізнити терористів та організованих злочинців. Прикриттям часто слугують і законний бізнес, і благодійні організації. Практичне фінансування може здійснюватися із 187
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 188
Розділ 5
використанням схем відмивання незаконних доходів або системи «хавала»2 (більш характерно для країн, що розвиваються; через «хавалу» щорічно проходить $80 млрд.). Значною часткою матеріальних ресурсів тероризму є алмази та наркотики. Тож можна сказати, що боротьба з наркобізнесом – це боротьба із фінансовим фундаментом тероризму. Утім, слід зазначити, що однозначного прямого зв’язку між бідністю, неосвіченістю та тероризмом остаточно не сформовано. Картина складна, строката. Керівники найвищого рангу в терористичних організаціях здебільшого є багатими людьми, що належать до привілейованого класу. Пересічні члени організації маскуються під середній клас і здатні діяти достатньо кваліфіковано та грамотно. Вони часто мають технічну освіту, є іммігрантами у другому поколінні, дуже релігійні. Але ж не можна не погодитися з тим, що радикалізм виникає там, де панує бідність, а у людей посилено відчуття несправедливості. Політичний тиск на бідні країни теж породжує радикалізм. Сьогодні міжнародний тероризм використовує іслам у своїх цілях. Зауважимо, що в історії будь<якої релігії бували моменти насильства. А неосвічених, знедолених людей харизматичний лідер може підняти як на добро, так і на зло. У світі зростає занепокоєння з приводу стабільності та безпеки поста< чання енергоресурсів. Ця проблема висувається у центр уваги міжна< родного співтовариства. Важливим є питання про сучасні та майбутні стосунки міжнародних організацій, державного і приватного секторів щодо забезпечення безпеки поставок енергоресурсів. У зв’язку з подорожчанням пального вартість інших товарів та послуг зросла у 1,5–2 рази. До того ж через нестабільність у країнах Східної Європи енергетична безпека держав – членів НАТО опинилася під загрозою. Вельми вагомий чинник – монополізм російського «Газпрому». Безумовно, Альянс має активно долучитися до вирішення питання щодо забезпечення стабільності сфери енергетичної безпеки. Як відомо, збитки від нафтових криз сягають трильйонів доларів. Щодня світовий нафтовий ринок через терористичні дії на нафтопроводах не отримує 1 млн. барелів сировини. Мотивації терористів зрозумілі: під< няти ціни на нафту ще вище, бо це інтенсифікує процес перекачування коштів із Заходу на Схід. Існує чимало чинників, які можуть погіршити цінову кон’юнктуру на ринку нафтопродуктів. Тому варто заощаджувати. У США 97% урядового замовлення на нафту «з’їдає» Міністерство оборони («хаммери» дедалі 2 Система неофіційних грошових переказів у світі. «Хавала» на арабському банківському сленгу означає «переводити», «телеграфувати» (мається на увазі – гроші).
188
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 189
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
важчають, танкам треба 40 літрів пального на годину на холостому ходу, а В<52 надмірно споживають пальне ще від часів в’єтнамської війни). Сьогодні на тлі зростання енергоспоживання у світі (один лише Китай чого вартий!) уже навіть пізно робити інвестиції у нафторозробки, адже кошти не встигнуть освоїти до виникнення нестачі сировини. Ситуація насправді значно гірша, ніж уявляється. Світове співтовариство нині стикається з такими небезпеками, як: • вибухоподібний сплеск терористичної діяльності; • загострення енергетичної кризи, зростання міжнародної організова< ної злочинності; • поглиблення прірви між багатими та бідними країнами; • активізація сепаратизму; • розпад держав і навіть імперії; • погіршення стану моралі та законності. Отже, розквіт глобалізації несе не тільки позитив, а й нові виклики, що посилює вимоги до якості трансформації НАТО. Січень 2007 року
ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ Леонід Ковалевський (Україна) Однією з найгостріших та найактуальніших тем сучасного політичного життя України є вступ до Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Сьогодні НАТО вважають одним із визначальних чинників міжнародних відносин, структурою, навколо якої формується нова архі< тектура євроатлантичної системи безпеки, що містить не лише оборонний, а й політичний, економічний, соціальний та екологічний виміри. Головним напрямом розвитку Північноатлантичного альянсу є його трансформація у структуру колективної безпеки. Відтак він стає привабливим партнером і центром тяжіння, створює підґрунтя для розширення та посилення своєї ролі у системі сучасних міжнародних відносин. Країна витрачає кошти на оборону незалежно від того, чи є вона членом НАТО чи ні. Однак самостійно забезпечувати національну оборону значно важче і дорожче, ніж перебуваючи в потужній системі колективної безпеки, що дає такі переваги: 189
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 190
Розділ 5
– створює сприятливе середовище безпеки на кордонах із країнами< союзниками, що дозволяє заощаджувати кошти внаслідок відмови від принципу «кругової оборони»; – дає змогу, особливо невеликим країнам, уникнути зайвих витрат завдяки військовій спеціалізації, підтримуючи лише ті види озброєнь, які союзники визнали доцільними виходячи зі стратегії колективної оборони; – гарантує її учасникам високий рівень безпеки за порівняно незначних витрат. З огляду на вищевикладене зрозуміло, що Україна потребує долучен< ня до системи колективної безпеки. Цього вимагає і унікальне геострате< гічне положення нашої країни, що має вихід до Чорного і Азовського морів та Центральної Європи, а також геополітичне становище України, що характеризується сьогодні рядом особливих моментів, як<от: можливість висунення територіальних претензій до нашої країни; сусідство з Росією і Туреччиною, що мають порівняно з нами більш потужний військовий потенціал; наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності. Отже, очевидно, що ми не маємо реальної перспективи самостійно забезпечити власну національну безпеку. Якщо ж говорити про нейтралітет, то в українських умовах він узагалі є вельми проблематичним. Такі європейські країни традиційного нейтралітету, як Австрія, Швеція та Швейцарія, не можуть розглядатися як зразок для України, оскільки вони територіально перебувають в ото< ченні демократичних країн, що належать до НАТО та Європейського Союзу. Тому загроза виникнення збройного конфлікту навколо цих держав є мінімальною. Крім того, для забезпечення свого нейтрального статусу країни виділяють значні кошти. Наприклад, у Швеції на оборону витрачається 2,1% ВВП. Зазначимо, що левова частка оборонних витрат НАТО припадає на США, тоді як внески європейських держав значно менші. У Сполучених Штатах на оборону спрямовується 3,7% ВВП, тож саме ця країна фактично фінансує безпеку Європи [1, с. 21]. Європейські члени НАТО в 1980–1984 рр. витрачали на оборону 3,5% ВВП, у 1985–1989 рр. – 3,2, у 1990–1994 рр. – 2,6, у 1995–1999 рр. – 2,2, у 2000–2006 рр. – 1,9% [6, с. 43]. Самостійно, не входячи до жодних оборонних союзів, гарантують свою безпеку такі країни, як Сирія (її оборонний бюджет у 2004 р. становив 5,9% ВВП), Іран (4,9%), Пакистан (3,3%), Індія (оборонний бюджет – 2,5% ВВП). Показовим для України є приклад Туркменистану – нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати власну оборону і 1995 190
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 191
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
року оголосила про свій постійний нейтралітет. Оборонні витрати Турк< менистану від моменту оголошення нейтралітету становили: 1996 р. – 2,0% ВВП, 1997<й – 4,0, 1998<й – 3,1, 1999<й – 3,4, 2000–2005 рр. – 4–4,5% ВВП. Зауважимо, що оборонний бюджет України сьогодні становить лише 1,4% ВВП [6, с. 72]. Отже, з погляду ефективності вкладання коштів на оборону НАТО явно виграє як порівняно з нейтралітетом, так і порівняно з оборонними структурами Євразії. Практика свідчить про те, що існує прямий зв’язок між станом зовнішньої безпеки та економіки. Той факт, що НАТО стає гарантом непорушності кордонів, територіальної цілісності й суверенітету країни, безпосередньо впливає на її економічну стабільність та інвестиційну привабливість. Після того як країни Східної Європи оголосили рішення про вступ до НАТО, обсяги прямих іноземних інвестицій в їх економіки значно зросли. Наприклад, у економіку Польщі в 1977 р. було інвестовано $2,7 млрд., а в 1999<му – після вступу до НАТО – уже $8 млрд. Прямі іноземні інвестиції в економіку Чехії та Угорщини 1997 року становили $4 млрд. і $6,2 млрд., а 1999<го – $12,8 млрд. та $14,5 млрд. відповідно. Іноземні інвестиції в економіку Болгарії після вступу до НАТО зросли вдвічі, Румунії – на 141% [6, с. 44–45]. Позаблоковість та багатовекторність України, які тривалий час вважа< лися основами зовнішньої політики нашої держави та забезпечували її утвердження як самостійного суб’єкта міжнародних відносин, на сучасно< му етапі втратили свою ефективність. Такий статус не має нічого спільного з характерними для Європи формами нейтралітету. Саме повноправне членство в НАТО безпосередньо відповідає національним інтересам України, оскільки політична вага та військова могутність Альянсу можуть забезпечити її незалежність і територіальну цілісність краще, ніж непевний статус позаблокової держави [7, с. 6]. Євроатлантична інтеграція (ЄАІ), яка є невід’ємною складовою європейського вибору України, нині стала одним із визначальних напрямів розвитку нашої держави. 21 квітня 2005 р. Президент України В. Ющенко своїм Указом відновив положення Воєнної доктрини України, де визна< чено, що кінцевою метою ЄАІ є вступ до НАТО – організації, яка визнана Україною основою загальноєвропейської безпеки. Державна політика євроатлантичної інтеграції України покликана сприяти розвитку демократичних інститутів, громадянського суспільства, захисту прав і свобод людини, що відповідає життєво важливим інтересам українського народу. Ефективна реалізація такої політики потребує вдосконалення всієї системи державного управління, розв’язання комплек< 191
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 192
Розділ 5
су першочергових, критично важливих проблем у пріоритетних напрямах діяльності держави. Основою таких перетворень має стати прийняття Концепції та Стратегії формування і реалізації державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції України, закону України про основні засади такої політики [2; 3; 4, с. 40–80]. Курс на євроатлантичну інтеграцію також передбачає розробку комплексу відповідних програмних, методичних, організаційно<правових документів для вдосконалення системи та меха< нізмів державного управління і регулювання процесів євроатлантичного вектора розвитку України. НАТО – організація, яка призначена забезпечувати безпеку своїх членів, а тому на відміну від ЄС (Копенгагенські угоди) не має економічних критеріїв прийому нових країн. Але набуття членства в Північно< атлантичному альянсі потребує прискорення економічного зростання, впровадження новітніх технологій, ефективного використання ресурсів, досягнення високих соціальних стандартів. Тому державна політика євроатлантичної інтеграції України у сфері економіки передбачає: – сприяння розвитку ринкової економіки, зокрема поліпшення інвес< тиційного клімату, активізація малого і середнього бізнесу, здійснен< ня приватизації; – забезпечення довгострокової стабільності та добробуту (боротьба з корупцією і організованою злочинністю, розширення можливостей економічної діяльності, розвиток системи соціального забезпечення, вирішення екологічних проблем); – створення умов для посилення регіональної стабільності та інтеграції в економічній сфері; – вирішення питань стосовно залежності у стратегічних галузях економіки. Як уже зазначалося, НАТО не висуває кандидатам на членство кіль< кісних економічних критеріїв чи умов. Однак зі вступом до Альянсу саме в економічній галузі може виникнути низка проблем, які має враховувати Україна, приймаючи рішення про членство. Перша проблема – це структурна перебудова оборонної промисло< вості. На думку фахівців, нині тільки кооперація в галузі виробництва озброєнь і військової техніки (ОВТ) дає змогу створювати конкуренто< спроможну продукцію та забезпечувати її реалізацію на світових ринках ОВТ. Така кооперація, що насамперед передбачає об’єднання фінансових, наукових та промислових ресурсів, дозволяє значно знизити сукупні витрати на розробку і виготовлення військової продукції, зменшити ціну 192
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 193
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір
кінцевого виробу та забезпечити рентабельність серійного виробництва ОВТ. Друга проблема – надмірні витрати і поява диспропорцій в оборонно< промисловому комплексі (ОПК) та економіці в цілому. Уникнути цих негативних проявів дозволяє чітке визначення цілей конверсії: піднесення технологічного рівня економіки шляхом використання в цивільних галузях високих оборонних технологій, забезпечення окупності військових проектів, підвищення серійності військової продукції через застосування її компонентів у цивільних цілях, здійснення приватизації оборонних підприємств. Третя проблема пов’язана з виходом на ринок ОВТ. У ході військово< технічного співробітництва України з країнами – членами НАТО слід ураховувати, що закупівля ОВТ у США та державах Західної Європи може здійснюватися на основі офсетних угод. Вони передбачають надання компенсаційних кредитів державі<замовнику для інвестування, що є важливим для інноваційного розвитку української економіки. Четверта проблема – необхідність додаткових фінансових витрат із Державного бюджету для підготовки України до членства в НАТО. Насамперед ідеться про фінансування основних заходів, які містяться у щорічних Цільових планах Україна – НАТО та Плані щодо членства. Зазначені кошти можна віднести до безпосередніх витрат. Окрім того, нам не уникнути поступового збільшення бюджету Міністерства оборони та, ймовірно, інших силових структур для повномасштабного переозброєння і модернізації Збройних сил, що можна віднести до додаткових витрат. Досвід нових країн – членів НАТО свідчить про те, що загальна сума додаткових витрат зазвичай сягає 2% обсягу Державного бюджету [5, с. 22]. Водночас, вступ України до Північноатлантичного альянсу, який має унікальні оборонні та політичні можливості, дозволить вирішити низку важливих завдань щодо забезпечення економічної безпеки нашої держави, серед яких: – створення сприятливих умов для економічного розвитку України як невід’ємної частини європейського економічного простору; – використання ефективного способу мобілізації внутрішніх ресурсів держави для забезпечення національної безпеки в економічній та фінансовій галузях; – сприяння входженню України в інші європейські й світові струк< тури, у тому числі економічні та фінансові; – формування прозорого оборонного бюджету і раціональне викорис< тання коштів на оборонні цілі. 193
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 194
Розділ 5
Євроатлантична інтеграція посилить позиції України при входженні до Європейського Союзу, відкриє нові економічні перспективи, сприятиме підвищенню добробуту українських громадян. Слід зазначити, що вступ України до НАТО має не тільки безсум< нівні переваги, а й можливі ризики і загрози для національної безпеки, а саме: геополітичні ризики, пов’язані насамперед із упередженим став< ленням Росії до членства України в цій організації; соціально4економічні ризики, обумовлені значними фінансовими витратами на потреби реалізації євроатлантичного інтеграційного курсу та досягнення відповідного рівня соціальних стандартів; військові та військово4політичні ризики, пов’язані з необхідністю нагального вирішення ряду питань оборонної політики України, насам< перед, здійснення змін у розбудові Воєнної організації, реформування Збройних сил та ОПК нашої держави; внутрішньополітичні ризики, що наразі існують в Україні. Ідеться передусім про суспільне ставлення до НАТО. Без широкої підтримки з боку громадян вступ нашої країни до Альянсу обтяжений зайвими труднощами. Тому потрібно докласти чимало зусиль для об’єктивного висвітлення переваг та можливих ризиків, пов’язаних із реалізацією курсу євро< атлантичної інтеграції України. Виходячи із споконвічних прагнень українського народу, в основу політичної мотивації приєднання України до НАТО слід покласти забезпечення миру і стабільності для нашої країни та всієї Європи. Ця самодостатня теза може бути зрозумілою і близькою багатьом із тих, хто виступає сьогодні проти вступу України до НАТО. До того ж євро< атлантична інтеграція нашої країни не спрямована проти жодної держави, не суперечить розвитку двосторонніх та багатосторонніх відносин на інших напрямках.
1. Вагапов В. Про деякі економічні проблеми реформування НАТО // Економічний часопис – XXI. 2007. № 3–4. C. 21–25. 2. Концепція формування і реалізації державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції України. Проект // Євроатлантикінформ. Науково<аналітичний бюлетень Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України. 2005. № 1. С. 40–58. 3. Стратегія державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції України. Проект // Євроатлантикінформ. Науково<аналітичний бюлетень Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України. 2005. № 1. С. 59–76.
194
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 195
Євроатлантична інтеграція: економічний вимір 4. Закон України «Про основні засади державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції України». Проект // Євроатлантикінформ. Науково<аналітичний бюлетень Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України. 2005. № 1. С. 77–80. 6. Невідома Н. Економічні аспекти євроатлантичної інтеграції України // Євроатлантикінформ. Науково<аналітичний бюлетень Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України. 2005. № 1. С. 21–22. 7. Палій О. Навіщо Україні НАТО? К.: Дніпро, 2006. – 144 с. 8. Шлях до НАТО: вимір безпеки. Лідери думок – про євроатлантичну інтеграцію України / В.В. Бадрак, С.Г. Згурець, М.М. Самусь, О.О.Наботченко. К., 2006. – 222 с.
Червень 2007 року
195
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
6
17.07.2007
11:21
Page 196
ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИЗИКИ ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ ДО ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО АЛЬЯНСУ
ВХОДЖЕННЯ ДО НАТО – ЛОГІЧНИЙ КРОК УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВОЇ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ Олег Соскін (Україна) У 90<ті роки XX століття відбулася руйнація останнього імперського утво< рення, що мало назву радянсько<комуністична Російська імперія. Унаслідок її розпаду в Європі та Азії з’явилася ціла низка країн, які відновили свій суверенітет. Серед них і Україна, що майже 340 років була окупована Москвою та мала статус колонії у складі Російської імперії. Із падінням комуністичного режиму світова система, яка базувалася на ідеологічному протистоянні, відійшла в небуття. Нинішній світовий порядок дедалі більше формується на основі конкуренції різних цивілізаційних систем. Після закінчення «холодної війни», яка точилася в умовах існування двополюсного світу і характеризувалася ідеологічним протистоянням двох антагоністичних систем (передусім Радянського Союзу як комуністично< радянської системи і західної системи, яка базується на цінностях демократії, плюралізму, приватної власності), відбувається перехід до багатополюсної моделі. Вона має кілька цивілізаційних центрів, які дедалі жорсткіше між собою конкурують. З одного боку, викристалізувалася досить потужна євроатлантична цивілізація, що об’єднує два континенти – Європейський і Північноамериканський. Другий центр – китайська та індуська цивілізації, третій – мусульманська (ісламська) цивілізація (ці цивілізації характеризуються як достатньо агресивні, експансіоністські). Нині також можна говорити про спроби Росії вибудувати євразійську цивілізацію. Україна знаходиться на межі двох протилежних цивілізацій. На нашій території одночасно закінчуються і народжуються євразійська та євро< 196
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 197
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
атлантична цивілізації. І тому Україні досить складно витворити свій цивілізаційний однорідний геном, адже це має бути інтегральна структура. Основною складовою такого геному повинна стати система консерватив< них цінностей, бо тільки вони можуть закласти стабільні, усталені підва< лини розвитку Української держави. Доречно зазначити, що консерватизм завжди був притаманний українській нації, будь<якому українському господарю. «Свій до свого по своє» – ось кредо українців. Власник, госпо< дар, який має прямий зв’язок із Богом і який шанує землю, вступає у відносини вільної кооперації з оточуючими його суб’єктами господарю< вання, є вільним та незалежним. І це є дуже активним і плідним началом, яке в умовах сучасної інформаційної та екологічної революції дає змогу сформувати в Україні суспільство європейського зразка. Очевидно, що в основі України як європейської держави переважає євроатлантичний геном. Тож чому ми маємо прямувати в євразійському напрямі – до жебраків, маргіналів, де сьогодні фактично відновлюється імперська деспотія? Навпаки, Україна мусить посилити свій євроатлан< тичний геном, і активно запроваджувати модель, яка довела свою ефек< тивність в усьому світі й до якої впевнено переходять країни Центрально< Східної Європи. Про успіхи їх просування в євроатлантичному напрямі свідчить хоча б той факт, що ВВП Угорщини, Польщі й Чехії сьогодні на 40 відсотків перевищує ВВП Росії. Золотовалютні запаси Польщі фактично такі ж самі, як у РФ. Банківська система Польщі за своїми активами на 60% переважає російську банківську систему. Висока динаміка розвитку Польщі є для нас надзвичайно важливим показником. Натомість Росія, що розвивається переважно за рахунок сировинних факторів (нафта, газ), сучасна кон’юнк< тура яких досить несприятлива, у перспективі може опинитися у скрут< ному становищі. Зрозуміло, що за таких умов вона не може допомогти в економічному плані навіть Білорусі, не кажучи вже про таку величезну країну, як Україна, з населенням близько 50 млн. осіб і територією на третину більшою, ніж європейська частина Росії. Отже, Україна повинна зробити цивілізаційний вибір та визначитися, до якої цивілізації вона належить і де для неї існує найбільше можливос< тей, щоб реалізувати завдання, які висуває науково<технологічне, інформаційне суспільство. Такою є наша глобальна стратегія на найближчі 20 років. Тому будь<які інші гасла, які штовхають Україну в минуле, є неактуальними і непродуктивними. Ми переконані, що Україна – органічна складова євроатлантичної цивілізації і сьогодні повинна закріпити своє місце в ній. Українці завжди 197
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 198
Розділ 6
поважали європейські цінності, в основу яких покладені інтереси, права та свободи людини, що захищаються державою. Посткомуністичні, у тому числі пострадянські (передусім Балтійські), країни довели, що саме євро< атлантична модель розвитку є найбільш ефективною, оскільки створює громадянам можливості для процвітання та зростання добробуту. Однак наш народ ще цивілізаційно не сформований, бо він дістав тяжкий спадок кількасотлітнього колоніального російсько<імперського пригнічення, коли трощилася українська держава та українська нація, коли Російська метрополія протягом сторіч здійснювала політику геноциду й етноциду стосовно українців. Як відомо, Київська Русь християнського етапу розвитку визнавалася європейською імперією, ядром якої була Україна. Натомість Татаро<мон< гольська імперія мала у своїй основі суто азійське ядро. Після її повалення постала Московія як зародок нової, Російської імперії. Вона мала євразій< ський геном, а згодом набула комуно<соціалістично<радянської форми. Україна ж перетворилася на центральну колонію Російської імперії і саме в такому статусі існувала останні понад 80 років. Упродовж своєї історії Україна тричі намагалася позбутися імпер< ського ярма, вибороти свою незалежність і відновити Українську державу. Перша спроба – у часи Богдана Хмельницького, друга – у 1917–1921 рр., коли утворилася держава Грушевського, Скоропадського, Винниченка і Петлюри. На жаль, названі дві спроби не увінчалися успіхом, і Росія відновила своє володарювання над Україною. Від серпня 1991 р. ми здійснюємо третю повноцінну спробу мирним шляхом відновити Україну як незалежну європейську державу. Однак в Україні є ще чимало ретроградних, реакційних сил, які тягнуть Україну в колоніальне минуле. Вони спираються на відсталі маргіналізовані прошарки суспільства, які є найбільш чисельними на сході та півдні країни, оскільки саме там відбулася масова денаціоналізація українства. Водночас в українському суспільстві, особливо у його креативній час< тині, яка представлена підприємницькими колами, інтелектуальною та науковою елітою, молоддю, дедалі більшає прихильників євроатлантич< ного курсу країни. До характерних ознак євроатлантизму як моделі розвитку належать: 1. Особиста свобода людини. 2. Демократичні підвалини розвитку суспільства. 3. Утвердження інституту приватної власності, носієм якої є середній клас. 198
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 199
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
4. Зміцнення позицій національної буржуазії, представники якої добре розуміють необхідність долучення до євроатлантичної системи безпеки для захисту інтересів бізнесу та підвищення добробуту людей. 5. Прозора, відкрита система влади, що дотримується сталих правил керування. 6. Свобода слова, що унеможливлює монополізацію суспільного життя. 7. Свобода інформації та існування вільних ЗМІ. 8. Наявність політичних партій, що діють в умовах жорсткої конкуренції і шляхом виборів отримують представництво у парламенті, де створюють політичну більшість, яка бере на себе відповідальність та формує уряд. 9. Незалежна судова влада, що відстоює інтереси людей, а не сильних світу цього, і керується абсолютними канонами, побудованими на християнській моралі. 10. Плюралізм, тобто розмаїтість і множинність, суспільних процесів, підходів, поглядів. 11. Контроль суспільства над державною машиною для убезпечення людей від тотальної регламентації всіх сторін їх життя та діяльності. 12. Розвинуте громадянське суспільство, що передбачає наявність у країні недержавних інституцій та фондів, політичних партій, ініціативних груп тощо. Слід відзначити, що Україна вже певною мірою просунулася на шляху досягнення названих параметрів євроатлантичної моделі розвитку. Після відновлення державності в 1991 р. нам вдалося зробити чимало важливих суспільних трансформацій у таких сферах, як: – економіка. Європейськими структурами визнано, що економіка України є ринковою і базується на приватній власності. Проте принцип вільної конкуренції в українському економічному полі реалізується не повною мірою, оскільки там переважають кланово< корпоративні конгломерації, що гальмує розвиток малого і серед< нього бізнесу. – політична система. У нашій країні надано якісно нового імпульсу розвитку політичним партіям, запроваджені вибори до Верховної Ради та місцевих рад за партійними списками. У результаті політичної реформи в державі створено парламентсько<президент< ську систему, досягнуто нового балансу влади між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів. – військова сфера. Сьогодні в Україні здійснюється перехід до професійної армії. Водночас, цей процес є досить складним: з одного 199
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 200
Розділ 6
боку, не можна втратити військові традиції, а з другого – необхідно створити високотехнічні, сучасні Збройні сили. До вирішення цієї біпольної проблеми потрібно підійти дуже обережно, щоб не позбу< тися креативного ядра нашої армії. Українські військові постійно беруть участь у міжнародних воєнних операціях і вже довели свою спроможність та високий рівень підготовки. Накопичений досвід слід узагальнити і використовувати всередині країни для форму< вання сучасних, технічно оснащених, мобільних професійних Збройних сил. – інформаційний простір. В умовах інформаційно<технологічної революції безглуздо контролювати інформацію, яка рухається за власними законами. З огляду на це в Україні стрімко розвивається Інтернет, мобільний та інші системи зв’язку, різноманітні інформа< ційні площадки, що наближує нас до європейської спільноти. Таким чином, в Україні напрацьований значний різнобічний потенціал для здійснення євроатлантичного вибору. Однак існує також об’єктивне підґрунтя для іншої моделі, яка передбачає перетворення України в частину євразійської конфедерації, куди ввійдуть також Росія, Казах< стан, Білорусь. Ми повинні усвідомити драматизм генеральної дилеми, що постала перед нами, і думати про майбутнє, а не повсякчас озиратися в минуле. Пригадаймо: колись здавалося, що Берлінський мур стоятиме ще сотні років, але він зруйнований велінням часу. Отже, і нам потрібно діяти не як бетонний зливок, а як організм, що швидко розвивається, еволюціонує й адаптується до вимог та викликів сьогодення. Нагадаємо, що євроатлантична цивілізація була створена білою расою і найбільшого розквіту набула за часів християнства. Тепер там дуже потужно представлені слов’янські держави – Польща, Словаччина, Слове< нія, а також православні Румунія, Болгарія, Греція. За євроатлантичною моделлю наразі розвиваються й пострадянські Балтійські країни. Отже, нам показаний шлях для входження в цю систему. І тут не може виникати жодних антагонізмів на духовному, національному, етнічному рівнях. До євроатлантичної цивілізації належать країни, де 80–85% населення становить середній клас, а зубожіння, бідність надзвичайно мінімізовані. Натомість в Україні понад дві третини людей знаходяться на межі виживання і лише 5% багатих. Щоб подолати таке відставання, треба змінити модель розвитку, переорієнтувавши її на євроатлантичні засади, які довели свою ефективність. Ідеться передусім про реальну демократію, ринкове господарство, обмежену дію транснаціональних корпорацій, прозорість правил гри, мінімізовану корупцію. 200
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 201
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
Неможливо навіть уявити, щоб якась із країн євроатлантичної цивілізації посягала на нашу територіальну цілісність чи суверенітет. Водночас, провідні московські аналітики та впливові особи з інших сегментів суспільства ставлять під сумнів доцільність існування незалеж< ної України. Наприклад, Олександр Дугін у книзі «Основи геополітики» (Москва, 1997 р.), яка є підручником для студентів російських вищих навчальних закладів, у розділі «Внутрішня геополітика Росії та геополі< тичний порядок Півдня» (під Півднем розуміється Україна) пише, що [мовою оригіналу] «суверенитет Украины представляет собой настолько негативное для русской геополитики явление, что, в принципе, легко может спровоцировать вооруженный конфликт. Без черноморского побережья от Измаила до Керчи Россия получает настолько протяженную прибрежную полосу, реально контролируемую неизвестно кем, что само ее существование в качестве нормального самостоятельного государства ставится под сомнение». Дугін виступає проти України та її існування, кажучи: «Украина как государство не имеет никакого геополитического смысла. У нее нет ни особенной культурной ветви универсального значе< ния, ни географической уникальности, ни этнической исключительности». І далі він висновує: «Дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо. Эта территория должна быть поделена на несколько поясов». Власне, дугінські постулати сьогодні втілюються в Україні «п’ятою коло< ною», яка контролює наші командні висоти, у тому числі Уряд країни. Фактично провладні політичні сили України реалізують тези, запрогра< мовані 12 років тому провідними російськими геополітиками. Українські громадяни знаходяться в полоні стереотипів щодо ролі Росії, не розу< міючи, що її геополітична цивілізаційна доктрина є небезпечною для нашої держави. Коли Україна та її владна політична еліта остаточно визначаться і приймуть рішення про повернення нашої країни в лоно євроатлантичної цивілізації, ми повинні стати повноцінними членами всіх її структур. Найпотужнішими структурами, діяльність яких спрямована на реалізацію євроатлантичної цивілізаційної системи, є Північноатлантичний альянс (НАТО) – політико<військово<наукове утворення, що забезпечує оборону системи, та Європейський Союз – міжнародне об’єднання, яке забезпечує фінансово<економічну потугу її розвитку. Виходячи з курсу, проголошеного керівництвом нашої держави, най< першим завданням України на шляху впровадження євроатлантичного формату розвитку, є набуття нею членства в Північноатлантичному альянсі. Цей курс є виправданим та цілком прийнятним для України. 201
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 202
Розділ 6
Входження до НАТО сприятиме підвищенню рівня життя українських громадян, оскільки це відповідає стандартам Організації. Відбуватиметься швидке формування потужного середнього класу як основи євроатлан< тичної моделі розвитку. Нині прошарок цієї категорії людей в Україні ледве сягає 20% і порівняно з європейськими стандартами їх лише умовно можна віднести до середнього класу. Зі вступом до НАТО виникнуть величезні можливості для економічного розвитку та залучення інвестицій в Україну, яких вона сьогодні позбавлена. Будуть створені умови для урізноманітнення джерел постачання нафти й газу, оскільки не існува< тиме перепон у формуванні спільних систем транспортування енергоносіїв із Туреччиною, Польщею, Словаччиною та іншими державами – членами НАТО. Наша молодь зможе масово здобувати вищу освіту в провідних європейських університетах. У другій статті Північноатлантичного договору говориться: «Сторони сприятимуть подальшому розвитку дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої міжнародні інституції, домагаючись кращого розуміння принципів, на яких ці інституції засновані, та створюючи умови для забез< печення стабільності й добробуту. Вони намагатимуться усувати конфлік< ти у своїй зовнішньоекономічній діяльності та сприятимуть економічному співробітництву між окремими або між усіма учасниками Договору». Варто зазначити, що жодна з країн, які утворили НАТО або потім до нього приєдналися, не виявила бажання виходити з цієї організації. Нато< мість ми бачимо чергу нових країн, що планують вступити до Альянсу. Подібні процеси є свідченням того, що НАТО не переживає кризу, а навпаки, динамічно розвивається, а ті країни, які долучаються до Альянсу, дістають можливість захистити свої національні інтереси, територіальну цілісність та суверенітет, отримують новий імпульс для розвитку і формування більш модерних стандартів свого життя. Сьогодні Україна майже готова до вступу в НАТО. Ми успішно проходимо фазу Інтенсифікованого діалогу і в найближчій перспективі можемо набути повного членства в Організації. Саме з цього й потрібно починати наш шлях у євроатлантичну спільноту. Натомість стати членом ЄС Україна поки що не спроможна. Щоб адаптуватися до стандартів Євросоюзу, нам знадобиться щонайменше 15 років. Однак, вступаючи до Альянсу, Україна робить значний крок у їх досягненні, оскільки і НАТО, і ЄС висувають чимало спільних вимог – проведення докорінних соціальних, економічних та політичних реформ, демократизація суспільства, створення державою умов для свободи слова, вільного доступу до інформації, формування середнього класу, дрібної та 202
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 203
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
середньої національної буржуазії, ліквідації кланово<корпоративних груп, створення незалежної судової системи, верховенство права. Зауважимо, що НАТО є міждержавним утворенням, вступ до якого не передбачає втрати національного суверенітету, як, наприклад, входження до Єдиного Економічного Простору (ЄЕП). Тому ставити ці дві організації на одну площину і пропонувати винести на всеукраїнський референдум питання щодо вступу України до НАТО або ЄЕП апріорі неправильно. Ми переконані, що входження до Альянсу не вимагає референдуму. Оскільки НАТО – міждержавна організація, то в разі вступу до неї засто< совується механізм ратифікації цього рішення Верховною Радою і Президентом України. Натомість вступу до ЄЕП та ЄС має передувати загальнодержавний референдум. Але, як уже наголошувалося вище, ні за об’єктивними показниками, ні за суб’єктивними чинниками ми не готові до вступу в ЄС, а ЄЕП нам взагалі не потрібний, оскільки членство в ньому для України є неоколоніальним зашморгом, що затягується Кремлем. Таким чином, першою станцією на шляху України до побудови євро< атлантичної моделі є Північноатлантичний альянс. Водночас, Україна сподівається отримати від Європейського Союзу чіткий сигнал, що філософія відносин між нами базуватиметься за прин< ципом «відкритих дверей». Про це, зокрема, заявив Президент України Віктор Ющенко під час виступу на Вільнюській міжнародній конференції «Спільне бачення спільного сусідства» 4 травня 2006 року: «Україна не може продовжувати залишатися там, де вона перебуває зараз, – у зоні невизначеності між Сходом і Заходом. ЄС має бути відкритим для тих народів Європейського континенту, які остаточно визначилися із своїм європейським майбутнім та здійснюють послідовну роботу щодо впро< вадження спільних принципів демократії, верховенства права, поваги до прав людини та ринкової економіки. Вірю, що в пошуку гідних відповідей на нинішні труднощі всередині ЄС не будуть переважати євроскептичні настрої, які можуть тимчасово або остаточно призупинити процес розширення». Україна має робити постійні та наполегливі кроки для входження в євроатлантичну спільноту. Такий курс – єдино правильний для нашої країни. Тому потрібно всіляко розвінчувати міф про те, що інтересам України відповідає її нейтральний статус. Коли деякі експерти порівнюють нашу країну зі Швейцарією, згадується книга «Місто сонця» Т. Кампанелли, у якій він описав утопічну модель побудови суспільства. Такі утопії є дуже небезпечними. Адже відомо, що нейтральна Швейцарія знаходиться всередині євроатлантичної цивілізації і останні 400 років 203
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 204
Розділ 6
узагалі має унікальний статус, будучи фінансово<банківським центром, який забезпечує стабільність грошових потоків Європейського конти< ненту. Швейцарія також пов’язана з євроатлантичною системою, у тому числі з ЄС, величезною кількістю різних угод. А Фінляндія, Австрія та Швеція, хоч і не є членами НАТО, але фактично перебувають під його захистом, позаяк входять до Євросоюзу. Отже, сьогодні жодну з названих європейських країн де<факто не можна вважати нейтральною. А Україні, яка тільки<но вирвалася з колоніальної залежності, знаходиться посере< дині між двома цивілізаційними системами, не має підтверджених Росією та Білоруссю кордонів, перебуває на достатньо низькому рівні еконо< мічного розвитку, бути нейтральною країною неможливо. Це утопія, що дезорієнтує українське населення. Аби прискорити становлення України як повноправної складової євроатлантичної цивілізації та її просування до членства в НАТО, потрібно вирішити низку практичних завдань. По4перше, Україна має докласти зусиль, щоб якомога швидше приєд< натися до Плану дій щодо членства в НАТО. Події останнього десятиліття показали, що перебування країни в невизначеному стані призводить до посилення економічних, політичних, соціальних кризових явищ. На наш погляд, для реалізації поставленого завдання Україні варто скористатися механізмом, запропонованим свого часу Вільнюською десяткою. Сьогодні фактично знову на членство в НАТО претендують 10 країн, зокрема Хорватія, Македонія, Албанія, Грузія і Україна, впритул до цього рішен< ня підійшли Молдова, Сербія та Чорногорія, не можна також не брати до уваги євроатлантичних устремлінь Азербайджану та Вірменії. Поза сумнівом, зусилля окремих країн можна поєднати і зробити їх ефективні< шими, якщо проводити синхронну політику щодо вступу в Альянс. Використання досвіду Вільнюської десятки дасть змогу скоординувати дії України з іншими кандидатами на вступ в Альянс, а відтак пришвидшити вирішення питання про приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО. По4друге, сформувати другий дивізіон Європейського Союзу у вигляді регіональної господарської організації на кшталт АСЕАНу, який утворили країни Південно<Східної Азії (Таїланд, Малайзія, Сінгапур та ін.). Участь у цій організації дала їм змогу стати достатньо ефективними у змаганні з Австралією, Японією, іншими розвиненими державами. У такий спосіб намагаються подолати свою перехідну, невизначену цивілізаційність та позасистемність і країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай), які створили міжнародну регіональну господарську організацію МЕРКОСУР (MERCOSUR). Враховуючи цей досвід, Україна 204
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 205
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
та Польща можуть виступити ініціаторами формування Балто<Чорно< морського економічного партнерства, південною гілкою якого буде ГУАМ. По4третє, Україні наразі необхідно зайняти чіткішу позицію стосовно участі в геоекономічних і геополітичних угрупованнях, які утворилися на пострадянському просторі. Насамперед ідеться про СНД. Формування євроатлантичної моделі розвитку несумісне з перебуванням нашої країни у складі СНД і приєднанням її до ЄЕП. Україні слід поступово дистан< ціюватися від СНД, який демонструє свою неефективність. Тим паче, що Україна є не членом, а учасником цього утворення. Що стосується ЄЕП, то цей союз, окрім шкоди, нічого Україні дати не може. Українському керів< ництву потрібно якомога швидше від нього відмежуватися. По4четверте, під час виборів до Верховної Ради України у березні 2006 р. зазнали поразки найбільш радикальні противники НАТО – блок Наталії Вітренко «Народна опозиція», блок «Не так» (до якого входили СДПУ(о), Республіканська партія України, «Жінки за майбутнє»), партія «Віче» (вона відстоювала надзвичайно підступну модель так званого ак< тивного нейтралітету для України, що, як ми зазначали вище, неможливо в сучасних умовах розвитку). І такою ситуацією потрібно скористатися насамперед прогресивній частині громадянського суспільства, щоб акти< візувати пронатовську інформаційну кампанію. Найбільш наступальною вона має бути у східних та південних регіонах України, особливо у Хар< ківській, Донецькій, Луганській областях, Криму і Севастополі, де сьогодні фактично відбувається дезорієнтація та дезінформація громадян (і надто молоді) стосовно природи та цілей Північноатлантичного альянсу. Там необхідно здійснювати відповідні масові просвітницькі акції, допомагати формуванню серед молоді, інтелектуальної спільноти, підприємницьких кіл розуміння переваг євроатлантичної моделі розвитку нашої держави. Слід серйозно працювати в освітянському середовищі – вищих навчаль< них закладах і середніх школах. На часі підготовка та викладання відповідних навчальних курсів у навчальних закладах усіх видів і форм власності, випуск підручників, у яких розкриваються зміст та форми євроатлантичної інтеграції. Особливо це стосується маленьких міст, сільської місцевості. По4п’яте, керівникам українських мозкових аналітичних центрів необхідно докласти певних зусиль для перенесення інформаційно< просвітницької проєвропейської діяльності на територію Росії, і передусім до прикордонних областей – Воронезької, Ростовської, Бєлгородської, Курської, Брянської – та Краснодарського краю. Ми маємо використати ті самі механізми, які сьогодні Росія, її громадські та медійні організації, 205
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 206
Розділ 6
застосовують в Україні. Нагадаємо, що в Києві діють Російський медіа< клуб, низка газет і громадських структур, які здійснюють популяризацію російської політики та суспільної думки на теренах нашої держави. Можливо, аналогічний процес потрібно розпочати українським громадським організаціям і в Білорусі. Такі кроки сприятимуть поширен< ню демократичних цінностей у сусідніх державах, оскільки вже очевидно, що і в Росії, і в Білорусі набирають сили автократичні тенденції, порушуються свобода слова та права людини. Україна, яка рухається шляхом демократичних трансформацій, може відіграти суттєву роль у відновленні демократичних підвалин розвитку в зазначених країнах. Таким чином, реалізація Плану дій щодо членства в НАТО і програми набуття асоційованого членства в Європейському Союзі має бути для України головним, пріоритетним завданням. Досвід країн, які пройшли цей шлях, свідчить про величезні позитивні результати подібного курсу. За будь<яких обставин вирішальне геополітичне та геоекономічне визначення України відбудеться протягом наступних кількох років. Потрібно правильно вирішити ключові для держави завдання та довести, що наше покоління спроможне вивести Україну з політичного небуття, у якому вона перебуває понад 300 років. Необхідно чітко й однозначно сформулювати своє бажання та волю, заявивши: «Так, ми хочемо бути членом НАТО». Це не означає, що нас завтра приймуть до Альянсу, але Україна може розпочати підготовчий етап приєднання до Membership Action Plan, що може тривати і три, і п’ять, і десять років. Але головне – почати цей процес, позаяк альтер< нативи тому, що Україна буде євроатлантичною державою, сьогодні немає. Технічно це можна зробити шляхом видання відповідного Указу Президента України, а згодом – розгортання суспільної дискусії. Якщо буде політична воля нашого керівництва, і Україна подасть заяв< ку на членство в Північноатлантичному альянсі, то таким чином ми визначимо себе як євроатлантичну державу, яка знайшла своє місце в сучасному і майбутньому світі. А для НАТО як об’єднання демократич< них країн це означатиме, що Україна є членом системи, складовою євроатлантичної цивілізації. Віктор Янукович як глава українського Уряду заявив під час візиту до Брюсселя (вересень 2006 р.), що Україна поки що не готова до вступу в НАТО. Вочевидь, певні сили хочуть нас зіштовхнути зі шляху до євроатлантичної спільноти, де ми можемо себе реалізувати як потужна європейська держава. Натомість нав’язується думка, що українська нація неповноцінна, не спроможна створити ефективні державницькі органи, що 206
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 207
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
нашу країну потрібно перекроїти, що ми поділені по Дніпру. Така ментальна установка має єдину мету – закріпити в українського народу колоніальну свідомість радянсько<комуністичного штибу й усвідомлення того, що без Росії ми не здатні функціонувати. Але колоніальний статус України – це наше минуле, а наше майбут< нє – євроатлантична цивілізація. Сьогодні ми перебуваємо в перехідному періоді, основне завдання якого – з’єднати минуле і майбутнє. Якщо нам вдасться це зробити, тоді Україна стане дуже потужною державою, яка посяде гідне місце в нинішньому складному світі. Таким чином, Україна має всі об’єктивні підстави для обрання саме євроатлантичної, а не євразійської моделі розвитку і, тим паче, не утопіч< ної моделі псевдонейтральності. Ми не повинні втратити історичний шанс, який нам дав Бог і доля. Квітень 2006 року
ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО НАТО – ВАЖЛИВЕ ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ Всеволод Собко (Україна) Сьогодні НАТО об’єднує 26 країн Північної Америки і Європи, які налі< чують 850 млн. жителів. Це демократичні, економічно розвинуті держави, з найбільш високими стандартами та якістю життя, забезпечення свободи слова та верховенства права. Це країни миру, стабільності, добробуту. І жодна з них не жалкує з приводу того, що вона є членом НАТО, навпаки, ще низка країн намагається вступити до Альянсу. Достатньо подивитися ключові статті Північноатлантичного договору, щоб зрозуміти сутність НАТО. Стаття перша: «Сторони зобов’язуються, як це визначено у Статуті Організації Об’єднаних Націй, вирішувати всі міжнародні спори, учасниками яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись у своїх міжнародних відносинах від погроз силою або застосування сили у будь<який спосіб, несумісний з цілями Організації Об’єднаних Націй». Стаття друга: «Сторони сприятимуть подальшому розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої незалежні інституції, 207
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 208
Розділ 6
домагаючись кращого розуміння принципів, на яких ці інституції засно< вані, та створюючи умови для забезпечення стабільності і добробуту. Вони намагатимуться усувати конфлікти у своїй зовнішній економічній політиці та сприятимуть економічному співробітництву між окремими або між усіма учасниками Договору». Стаття п’ята: «Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них вважатиметься нападом на них усіх». У викладених статтях зафіксовані засади, на яких побудована діяльність Альянсу. Очевидно, що тут не міститься загрози або агресії. Усі рішення в НАТО приймаються на основі консенсусу. Це означає, що голос невеличкої Естонії або Люксембургу має таку саму вагу, як і голос США. Підтвердженням цього факту є події 2004 року, коли НАТО вирішу< вало питання про ведення бойових дій в Іраку. Як відомо, деякі країни, приміром Франція і Німеччина, не підтримали це рішення. Тож воно не було прийняте, і НАТО бойових дій в Іраку не вело. Ми можемо порівняти наведений приклад з епізодом в історії Орга< нізації Варшавського договору. Згадаймо трагічні події 1956 року в Угор< щині, коли громадяни цієї країни захотіли жити по<іншому, звільнитися від диктату Москви і домінування соціалістичної доктрини. Що отримали угорці у відповідь? Танки СРСР та країн ОВД на своїй території. Подібний характер мали й події 1968 року в Чехословаччині. Бажання народу щось змінити у своєму житті наразилося на танки країн соцтабору на вулицях Праги та інших міст. Натомість у столицях Франції або Німеччини після того як вони фактично відмовилися від власної участі та заперечили намірам НАТО вести бойові дії в Іраку американські чи британські танки не з’явилися. Сьогодні Україна прямує шляхом євроатлантичної інтеграції, що під< кріплено відповідною законодавчою базою. Курс України на вступ до НАТО зафіксовано в «Основних напрямках зовнішньої політики України», затверджених Верховною Радою України в 1993 р. Він випливає з Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору» від 23 травня 2002 р., у якому, зокрема, наголошується, що «Україна розглядає НАТО як основу майбутньої загальноєвропейської системи безпеки і підтримує процес її розширення», а також «виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки». Постановою Верховної Ради від 21 листопада 2002 р. «Про рекомен< дації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО» народні депутати підтримали цю стратегію. 208
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 209
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
У Законі України «Про основи національної безпеки України» до основних напрямів державної політики, серед іншого, віднесено «забезпе< чення повноправної участі України в загальноєвропейських і регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору, при збереженні добросу< сідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу». В Указі Президента України від 2 квітня 2005 р. «Питання Воєнної доктрини України» зазначено, що «активізація євроатлантичної інтегра< ції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загально< європейської системи безпеки та пов’язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів на< лежать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики». У цьому контексті дуже важливо знати й розуміти що в чинній Консти< туції та законодавстві України немає жодного положення чи нормативного акту, який визначав би нейтральний, позаблоковий статус нашої держави. Твердження про те, що Україна є нейтральною та позаблоковою країною, є нічим іншим, як маніпулюванням і фальсифікацією. Слід нагадати, що 16 липня 1990 року, ще за часів існування Радянського Союзу, була ухвалена Декларація про державний суверенітет України, де проголошується намір України стати в майбутньому постійною нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках. Таке рішення мало за мету засвідчити позицію нашої країни щодо Організації Варшавського договору. У той період Радянський Союз розпадався і Організація Варшавського договору доживала свої останні місяці. Таке формулювання не означало юридич< ного закріплення нейтрального статусу – йшлося лише про намір, а не про факт. В «Основних напрямках зовнішньої політики» 1993 року, які залишаються чинними й сьогодні, підкреслюється, що «з огляду на карди< нальні зміни, які відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптованим до нових умов і не може вважатися перешкодою її повно< масштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки». Таким чином, органи виконавчої влади, зокрема і Міністерство закор< донних справ України, мають всі законодавчі підстави для того, щоб прак< тично реалізовувати курс на вступ нашої країни до Північноатлантичного альянсу. 209
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 210
Розділ 6
Україна та НАТО пройшли вже чималий шлях співпраці. Він розпочався в 1992 році, коли Україна стала членом Ради Північно< атлантичного співробітництва, яка в 1997 р. перетворилася на Раду євроатлантичного партнерства. Ця Рада налічує сьогодні 26 країн – членів НАТО та 20 країн<партнерів. У 1994 р. Україна приєдналася до програми «Партнерство заради миру», в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних миротворчих навчань із країнами – членами та партнерами НАТО як на території нашої країни, так і за кордоном. У 1997 р. Україна підписала з НАТО Хартію про особливе партнерство. Після Празького саміту НАТО 2002 року для України започатковано План дій, у рамках якого розробляються і втілюються щорічні цільові плани. Цільовий план – це комплекс заходів, спрямованих на розвиток України як держави. У розділі першому Цільового плану Україна – НАТО, зокрема, перед< бачено вжити заходів із метою «зміцнення демократичних і виборчих інституцій; підвищення рівня правової культури суб’єктів виборчого процесу; відпрацювання механізму реалізації міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав і свобод національних меншин; реформування системи державної служби на основі принципів політичної нейтральності; гарантії прав і обов’язків державних службовців; розширення співробіт< ництва з міжнародними організаціями та інституціями з питань контролю над озброєнням та роззброєнням; нерозповсюдження; створення умов, необхідних для вступу України до Світової організації торгівлі; гаран< тування економічних прав і свобод громадян у всіх формах, у тому числі шляхом підсилення захисту прав інтелектуальної власності» тощо. Тож очевидно, що Цільовий план Україна – НАТО на 80% складається із заходів, необхідних Україні для реформування її адміністративних структур, приведення стандартів життя українців у відповідність до тих високих прогресивних критеріїв, які існують у країнах – членах НАТО. І ця робота потрібна передусім самій Україні, незалежно від того, вступить вона до Альянсу чи ні. А НАТО нам у цьому допомагає. Справжнім проривом у відносинах Україна – НАТО став 2005 рік. Саме в лютому 2005 року на саміті Комісії Україна – НАТО в Брюсселі Президент України Віктор Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом. Він це зробив на підставі законодавчих актів, ухвалених попередньою владою. У квітні 2005 року на засіданні Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ було ініційовано Інтенсифікований діалог 210
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 211
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
з питань членства та відповідних реформ. Генеральний секретар НАТО тричі відвідував Україну, що само по собі є безпрецедентним фактом для історії наших відносин. Під час червневого 2005 року візиту йому був переданий Початковий дискусійний документ, який передбачає здійснення реформування державних секторів управління в Україні, у т.ч. оборонної реформи та встановлення демократичного контролю над сектором безпеки. У грудні 2005 року відбулося засідання Комісії Україна – НАТО в Брюсселі на рівні міністрів закордонних справ, за підсумками якого було вперше заявлено про те, що двері Альянсу для України відкриті. Головним випробуванням для України на шляху до демократії, з точки зору НАТО, стали вибори до Верховної Ради України у березні 2006 р. Незважаючи на певні недоліки, оцінка цих виборів була досить високою – їх визнано прозорими і демократичними. Під час відкриття першого засідання Верховної Ради п’ятого скликання Президент України Віктор Ющенко у своєму виступі заявив: «Зовнішньополітичний курс України є не лише незмінним, а й незворотним». Процес входження України до НАТО є важливим фактором прове< дення внутрішньополітичних і соціально<економічних реформ в усіх сферах суспільного життя, приведення законодавства у відповідність до правових норм та демократичних принципів країн – членів НАТО, прискорення трансформації Збройних сил України, встановлення цивіль< ного демократичного контролю над оборонним і безпековим секторами держави. Приєднавшись до НАТО, Україна, так само, як і інші країни< члени, братиме безпосередню участь у процесах вироблення та прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської та євроатлантичної безпеки, які стосуватимуться не лише безпеки нашої країни і країн НАТО, а й усього світу. Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії національної безпеки, забезпечення свого державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Як ми знаємо, згідно зі ст. 5 Вашинг< тонського договору, існує колективна система безпеки, за якої напад на одну з країн НАТО вважається нападом на всі країни – члени Альянсу. Участь України в НАТО принесе, передусім, заощадження державних коштів. Адже бути частиною системи колективної безпеки значно дешевше, ніж забезпечувати свій захист самостійно. Ми заощадимо державні кошти за рахунок скорочення оборонних витрат. Вступ України до Альянсу сприятиме покращенню інвестиційної привабливості України для міжнародних інвесторів. Звернімося до 211
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 212
Розділ 6
міжнародного досвіду. Наприклад, протягом кількох років підготовки до вступу Словаччини в НАТО спостерігалося стрімке зростання зарубіжних інвестицій у цю країну. Якщо станом на кінець 1998 р. їх обсяг становив $2,13 млрд., на кінець 1999<го — $2,27 млрд., то вже на кінець 2000 р. інвестиційні вкладення зросли на 64% і сягнули $3,74 млрд. В економіку Польщі в 1997 р. було інвестовано $2,7 млрд., у 1998<му – $5 млрд., у 1999<му – році вступу країни до НАТО – $8 млрд. Численні цифри свідчать про те, що в Польщі, Чехії, Угорщині, Болгарії, Румунії після вступу цих країн до НАТО протягом наступних двох<трьох років ріст інвестиційних потоків із<за кордону перевищив минулі показники в 3–3,5 рази. Чи потрібні ще якісь аргументи? Альянс трансформується, еволюціонує, розширяються його повнова< ження. Попри стереотипне уявлення про НАТО як військовий блок він передусім є політичною, точніше – політико<безпековою організацією, що, звичайно, має у своєму розпорядженні необхідні військові можливості. Але, як і будь<яка політична організація, вона приділяє значну увагу цивільним аспектам співробітництва як між державами<членами, так і з державами<партнерами. Співпраця у сфері планування та реагування на надзвичайні ситуації цивільного характеру є найбільшим невійськовим компонентом у рамках програми НАТО «Партнерство заради миру». Однією з найпомітніших ініціатив Альянсу в цивільній сфері є відкриття у червні 1998 р. Євро< атлантичного Центру координації реагування на катастрофи. Завдяки його діяльності оперативну допомогу міжнародного співтовариства змогли отримати жертви повеней в Албанії та Чехії (2002 р.), Азербайджані (2003 р.), Болгарії, Грузії, Румунії та Киргизстані. Центр був ключовою ланкою в процесі надання міжнародної допомоги постраждалим від землетрусу регіонам у Пакистані, а також у ліквідації наслідків урагану «Катріна» в США у 2005 р. І в Україні були випадки, коли допомога НАТО виявилася вчасною та потрібною. Наприклад, коли сталася аварія на колекторних спорудах Харкова в 1995 році, НАТО, за провідної ролі Голландії, протягом кількох днів поставила надсучасні насоси, завдяки чому система водозабезпечення Харкова була швидко нормалізована. Альянс також надав Україні допомогу в ліквідації наслідків повеней у Закарпатті у 1998<му та на початку 2000 року. Не менш важливим елементом цивільної діяльності НАТО є впро< вадження наукової програми «Безпека через науку». Україні у 2004 р. за цією програмою було виділено понад 1,5 млн. євро на проведення та реалізацію 46 наукових заходів і проектів. 212
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 213
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
У 2005 р. в рамках співробітництва з Альянсом у нашій країні започат< ковано 36 нових дослідницьких проектів у сфері науки та захисту довкіл< ля. У 2006 р. на розвиток науки в Україні НАТО виділило майже 2 млн. євро, з яких 0,5 млн. євро – для інформатизації українських університетів. У цьому зв’язку необхідно згадати проект науково<освітньої мережі «URAN» (Ukrainian Research and Academic Network), започаткований Міністерством освіти і науки України завдяки грантам НАТО. Долучив< шись до проекту «URAN», українські вищі навчальні заклади та дослід< ницькі інститути мають високошвидкісний доступ до мережі Інтернет. Приміром, у червні 2006 р. Національний технічний університет «Київ< ський політехнічний інститут» отримав 200 тис. євро на закупівлю додаткового обладнання для розвитку цієї мережі. Серед найвідоміших ініціатив у сфері наукового співробітництва між Україною та НАТО – спільний проект Міністерства освіти і науки з роз< робки та створення унікального приладу циклотрон на базі Національного наукового центру «Харківський фізико<технічний інститут» Національної академії наук України. Серед останніх проектів НАТО, у якому беруть участь українські науковці спільно з колегами із Чехії, Словаччини та Росії, спрямований на створення легкого і прозорого особового захисного обладнання, що має замінити існуючі громіздкі та важкі бронежилети. Таке обладнання планується розробити на основі монокристального сапфіру, який виготовлятиме Інститут монокристалів НАН України в Харкові. Окрім того, національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами – членами НАТО в питаннях боротьби з міжнародним терориз< мом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальною торгівлею наркотиками та людьми; захисту навколишнього середовища; становлен< ня громадянського суспільства. І наостанку варто підкреслити, що входження України до Північно< атлантичного альянсу означатиме приєднання до сім’ї націй, які мають спільні демократичні цінності, що їх цілком поділяє український народ. Я переконаний, що ми всі хочемо жити в країні, яка відповідає найвищим стандартам життя. 21 червня 2006 року
213
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 214
Розділ 6
ВСТУП УКРАЇНИ ДО НАТО: 20 ПЕРЕВАГ ПРОТИ 6 ПРОБЛЕМ Олександр Палій (Україна) Більшість населення України, на жаль, позбавлена об’єктивної інфор< мації про НАТО та можливості, яке надає країні вступ до нього. Але будь< якому фахівцю зрозуміло, що із набуттям членства України в Північно< атлантичному альянсі ми матимемо набагато більше вигод, ніж проблем. Серед основних переваг вступу нашої країни до НАТО слід насам< перед відзначити такі: 1. Надання гарантій безпеки, відповідно до яких напад на Україну означатиме напад на всіх членів Альянсу (сьогодні він налічує 26 країн). 2. Надання «ядерних гарантій», відповідно до яких напад на Україну із застосуванням ядерної, хімічної чи бактеріологічної зброї обернеться адекватною відповіддю з боку ядерних держав – членів НАТО (США, Велика Британія, Франція). 3. Істотне зниження небезпеки розв’язання війни проти нашої країни. Україна є стратегічно важливою державою, на відміну від нейтральних Фінляндії та Швеції. Геостратегічні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризик, який супроводжуватиме агресія проти неї. 4. Зміцнення політичної незалежності та захищеності нашої країни від зовнішнього втручання у її внутрішні справи відповідно до стандартів безпеки НАТО. 5. Альянс не вимагає розміщення на території України своїх баз в обмін на членство. Ми маємо достатній військовий, людський і технологічний потенціал, щоб гарантувати свою безпеку, використовуючи лише політичний «дах» НАТО та теоретичну можливість підтримки з боку 26 держав – членів Північноатлантичного альянсу у військовий час. Тому вступ України до НАТО фактично буде «паперовим», без утворення нових великих військових баз поблизу кордонів Росії. На цьому треба всіляко наголошувати, що дасть змогу послабити напруження у відносинах із Москвою. 6. Цілковите унеможливлення зовнішньополітичних провокацій проти України, на зразок конфлікту навколо острова Тузла. 7. Зміцнення територіальної цілісності нашої держави, позбавлення сепаратистів силових основ для реалізації своїх намірів. 8. Значне зниження економічного тиску, в тому числі енергетичного, на Україну з боку Росії з огляду на ймовірну негативну реакцію на такі дії 26 впливових держав, що перебуватимуть у союзі з нами. 214
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 215
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
9. Остаточний вихід України з<під впливу Москви та неможливість його відновлення в майбутньому. Росія це розуміє і тому буде змушена налагоджувати партнерські, рівноправні відносини з Україною, як це вона робить сьогодні із членами НАТО у Східній Європі – Угорщиною, Чехією, маючи в Західній Європі стратегічних партнерів серед членів НАТО – Німеччину, Францію та Італію. 10. Забезпечення гарантії надійної безпеки за відносно невеликі кошти, оскільки ні для НАТО, ні для України немає потреби розміщувати на нашій території іноземні війська. Досвід входження до Альянсу країн Східної Європи свідчить про те, що цей процес може бути дуже дешевим. До того ж Україна ніколи не матиме такого рівня безпеки, як за умови членства в НАТО, навіть якби витрачала на цілі оборони весь свій бюджет. 11. НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій чи закупівлі своїми членами озброєнь виробництва країн НАТО. Кожна держава має право на власний розсуд вирішувати, які озброєння і виробництва якої країни купувати для своїх збройних сил. Українські озброєння радянського зразка не є проблемою для вступу в Альянс. Не лише нові члени НАТО, а й така розвинена країна, як Німеччина, продовжувала понад десятиліття використовувати колишні радянські озброєння (зокрема літаки МіГ<29, які застосовувалися ще в армії НДР). 12. НАТО не позбавляє своїх членів можливості військово<технічної співпраці з іншими державами, зокрема з Росією. Таку співпрацю з РФ здійснюють Італія, Німеччина тощо. 13. Збільшення обсягу іноземних інвестицій в Україну, оскільки безпека пов’язана з економікою. Наприклад, у Польщу, Чехію та Угорщину приплив іноземних інвестицій за рік після оголошення про вступ до НАТО зріс у 3,5 раза, у Румунію – на 141%. 14. Надходження з країн Альянсу до України легальних інвестицій – на відміну від російських вкладень, які переважно є нелегальними. Згідно з дослідженням організації «Транспаренсі Інтернешнл», серед 20 найменш корумпованих держав світу 10 – це країни НАТО. 15. Поява нових можливостей для вітчизняних конкурентоздатних оборонних виробництв. Від вступу до НАТО зазнали втрат низькоефек< тивні оборонні комплекси у Словаччині, але виграли високотехнологічні підприємства Польщі та частково Чехії. Конкурентною перевагою України є високотехнологічний ОПК, а також здатність створювати в замкнутих циклах деякі конкурентоздатні на світовому ринку зразки озброєння – приміром, у таких галузях, як літако<, танко<, судно< і ракетобудування, протиповітряна та протиракетна оборона. 215
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 216
Розділ 6
16. Поліпшення клімату для здійснення підприємницької діяльності в Україні завдяки піднесенню міжнародного інвестиційного іміджу країни. У результаті вступу до Північноатлантичного альянсу Україна в очах міжнародних інвесторів втратить статус «пострадянської країни», з відповідним набором стереотипних штампів – корупцією, злочинністю тощо. Світові бізнес<кола вважають, що членство в західних інституціях, зокрема в НАТО і ЄС, сприяє стандартизації економічних правил, що для них дуже важливо. 17. Покращення перспективи вступу України до Євросоюзу. 18. Усунення причин, які сьогодні існують для маргіналізації нашої країни, витіснення її на периферію міжнародної політики, вразливості щодо зовнішніх впливів. 19. Долучення України до кола «авторитетних» членів НАТО. Окрім США, до цієї групи належать Британія, Франція, Німеччина, Туреччина. Виходячи з потенціалу та значення України для безпеки Європи, наша країна, вступивши до НАТО, може за своїм впливом і значенням стати в один ряд із цими державами, «перестрибнувши» одразу кілька сходинок, на подолання яких потрібні десятиліття. 20. Створення необхідного середовища для зміцнення країни у відносно «тепличних», сприятливих геополітичних умовах. Проблем, які постануть перед Україною внаслідок вступу до НАТО, може бути тільки шість, до того ж більшість із них – потенційні. Досвід країн Центрально<Східної Європи, які приєдналися до Альянсу, свідчить, що очікувані негативи так і залишилися лише теоретично можливими. Назвемо ці проблеми: 1. Україна муситиме надавати збройну підтримку союзникам по НАТО, якщо на їхню територію в Європі, Північній Америці та Атлантичному океані на північ від тропіка Рака буде здійснено напад. Однак досі на НАТО ніхто не ризикував нападати, навіть за часів «холодної війни». 2. Імовірним є певне збільшення у бюджеті країни витрат на оборону – від нинішніх 1,4% до щонайменше 1,7–2,0% ВВП (до рівня, якого досягнуто в Польщі, Чехії, Угорщині). Україна буде змушена неухильно дотриму< ватися вимог НАТО, особливо в період підготовки до членства. 3. Ми будемо зобов’язані платити членські внески до натовського бюджету. За попередньою оцінкою, їх обсяг становитиме близько $40–50 млн. на рік (саме таку суму сплачує Польща). 4. Вірогідно, відбудеться тимчасове погіршення відносин України з Росією, адже Москва розумітиме втрату перспективи відновлення контролю над нашою країною. Можливо, Росія вдасться до спроби 216
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 217
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
розмістити на кордоні з Україною нові угруповання збройних сил та інших силових підрозділів. Однак реальне протистояння малоймовірне з огляду на брак мотивації у сторін. У сучасних умовах, за наявного балансу сил, Росія не в змозі виграти війну проти США та НАТО. Водночас, і для останніх перемога в такій війні може бути тільки теоретичною. «Виграна» війна з Росією коштувала б Сполученим Штатам і НАТО занадто дорого, щоб вони пішли на такий ризик та жертви. На наш погляд, баланс сил і недоцільність для обох сторін прямого воєнного конфлікту зберігати< муться у середньостроковій перспективі (найближчі 10–15 років). Тому рухи Росії щодо зосередження нових військових підрозділів на кордонах України не виходитимуть за рамки декларацій. По суті, вступ до НАТО означав би для нас встановлення значно міцнішої зовнішньої стабільності, ніж її мали країни Західної Європи у часи «холодної війни». 5. Перспектива членства України в Альянсі може спонукати Росію до припинення вигідних для нас кооперативних зв’язків. Однак цей процес триває вже з 1991 року, і він, як видається, не зумовлений вступом України до НАТО. Просто такою є логіка поведінки великої держави Росія, яка поступово налагоджує «замкнені цикли» з виробництва озброєнь на своїй території. Водночас, українсько<російська співпраця в галузі ВПК на ринках третіх країн є малоперспективною. Вона може бути масштабною лише на ринку модернізації бронетехніки радянського виробництва для країн «третього світу». Цей ринок характерний тим, що постійно зменшується внаслідок природного виходу з ладу такого роду продукції. 6. Певною мірою збільшиться терористична загроза проти України, яка в результаті вступу до НАТО стає частиною Європи. Однак досі в державах Східної і Центральної Європи, які є членами Альянсу, не було жодного теракту, оскільки терористичні угрупування не розглядають ці країни як своїх актуальних супротивників. Понад те, терористична загроза навряд чи буде реалізована щодо України, яка справедливо повелася стосовно мусульман<кримських татар. Нещодавно вигоду від членства в НАТО зрозуміла навіть Білорусь. Міністр оборони РБ Леонід Мальцев заявив, що «вступ України до НАТО – це не мінус, а навпаки – плюс. Україна може бути корисною для роботи Білорусі з НАТО». Уже сьогодні, попри ізоляцію, Білорусь приєдналася до Програми «Партнерство заради миру», військові підроз< діли країни беруть участь у навчаннях НАТО. Усі наведені вище аргументи на користь вступу України до НАТО дуже прості й очевидні. Не розуміти їх може лише той, хто свідомо не хоче 217
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 218
Розділ 6
реалізації права українського народу на безпеку, або той, хто взагалі не здатен думати. Політики мають бути відповідальними перед 47 млн. українських громадян у такій унікально важливій сфері, як безпека їх життя і добро< буту на тривалу перспективу. Необхідно, нарешті, згадати про інтереси виборців, а не здавати їх в обмін на відносини з іноземними бізнес<партне< рами. Тому що, просто кажучи, усе це називається зрадою. 15 вересня 2006 року
УКРАЇНА – НАТО: ВЗАЄМОВИГIДНIСТЬ СПIВПРАЦI ТА ВІДПОВІДНІСТЬ КРИТЕРІЯМ ЧЛЕНСТВА Олег Соскін (Україна) Поширення та поглиблення відносин між Україною і НАТО відповідає стратегічним інтересам обох сторін. Це особливо очевидно сьогодні, коли на схід і північ від нашої країни, на теренах колишньої радянсько<російської імперії, активно формуються авторитарні режими. Україна, яка за своєю генезою є невід’ємною складовою євроатлантичної цивілізації, може вислизнути з обіймів цих режимів тільки в одному випадку – якщо набуде повноцінного членства в НАТО. Адже всім відомо, що Північноатлан< тичний альянс гарантує своїм членам не тільки безпеку, а й дотримання принципів демократії, відкритості та прозорості дій. Тож, співпрацюючи з НАТО, Україна утверджуватиме всередині країни саме такі принципи. Взаємовигiднiсть спiвпрацi між Україною та НАТО Взаємовигідність відносин двох сторін має багатоаспектний характер. Її можна розглядати в політичній, військовій, економічній, геополітичній царинах. У політичному аспекті тісна взаємодія з НАТО дуже вигідна Україні, оскільки дозволяє розірвати радянсько<комуністичні пута, які сьогодні гальмують розвиток нашої держави євроатлантичним курсом. Реалізація Плану дій Україна – НАТО, а також щорічних Цільових планів серйозно наближає нас до Альянсу і впровадження євроатлантичних стандартів розвитку. Незмінність вибору України буде сигналом для НАТО, що ми європейська країна, надійний партнер у регіоні. Військовий аспект взаємовигідності відносин Україна – НАТО полягає передусім у тому, що, співпрацюючи з Альянсом, ми швидко зможемо 218
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 219
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
модернізувати національні Збройні сили, забезпечити їх розвиток на основі сучасних технологій та механізмів управління, перевести армію на професійні засади функціонування, оснастити її новітнім озброєнням тощо. Для НАТО це означатиме готовність України інтегруватися в систе< му колективної безпеки. Економічний аспект взаємовигідності стосунків Україна – НАТО можна визначити так: співпраця з Альянсом створює підґрунтя для формування в нашій країні середнього класу – національної дрібної і середньої буржуазії, посилення інвестиційної привабливості, відкриття міжнародних ринків тощо. Звичайно, НАТО значно вигідніше мати серед своїх стратегічних партнерів економічно міцну, ніж малорозвинену країну. Взаємовигідна співпраця з потужним військово<політичним альянсом дасть змогу Україні вирішити системні геоекономічні та геополітичні питання. Наприклад, саме завдяки тому, що Румунія долучилася до НАТО, їй вдалося дуже коректно розв’язати територіальну проблему навколо острова Зміїний, яка існувала у нас з цією країною. Вступ до НАТО убезпечить Україну від проблем, які виникли в Керченській протоці навколо української Коси Тузла, та багатьох інших. Альянсу також вигідно співпрацювати з Україною, яка є критичною, ключовою точкою євроатлантичного та євразійського простору, де перетинаються всі цивілізаційні силові поля, стикуються два світи. I якщо Україна буде запрошена до НАТО і стане активним елементом блоку, то можна буде говорити, що вперше за останні 750 років євроатлантична цивілізація набуде свого завершеного вигляду, а меридіанна Балто< Чорноморська вісь повернеться в лоно євроатлантизму. Таким чином, входження України в НАТО є імперативно важливим кроком як із погляду розвитку євроатлантичної цивілізації загалом, так і з погляду стримування тоталітарних тенденцій, що виразно проявляються на теренах Російської Федерації. Відповідність України критеріям членства в НАТО Для вступу в Організацію Північноатлантичного договору (НАТО) країна мусить відповідати певним критеріям, або вимогам. Розгляньмо ці критерії і подивімося, чи узгоджуються вони сьогодні із соціально<еконо< мічною та політичною позицією України. Перший критерій: у країні<кандидаті на вступ до НАТО має бути стабільна міжнаціональна ситуація, відсутні внутрішні міжетнічні конфлікти. Загалом розвиток України відповідає зазначеному критерію, бо в останнє десятиліття їй вдавалося досить толерантно вирішувати 219
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 220
Розділ 6
зазначені питання. І передусім тому, що Українська держава є моноструктурною етнічною системою. Водночас, досить гострими є проблеми навколо Тавриди (російська назва Криму), оскільки тут розташовані російські військові бази та Чорноморський Флот РФ, правова основа перебування яких на нашій території суперечить Конституції України. До того ж на Кримському півострові ще від стародавніх часів проживає татарське населення, яке перманентно виступає осередком конфліктів – насамперед через брак практичних механізмів вирішення питання земельної власності. Але в цілому можна говорити, що за першим критерієм Україна відповідає вимогам НАТО. Другий критерій: країна має сприяти безпеці та стабільності в Євро< атлантичному регіоні. Як відомо, Україна є однією з найбільших країн Європи за величиною території і чисельністю населення, вона має дуже потужний військовий потенціал: армію, зброю, підготовлених до військо< вих дій громадян тощо. Тож зрозуміло, що ми не тільки безпосередньо зацікавлені у зміцненні та поширенні безпекового середовища в Євро< атлантичному регіоні, а і всіляко цьому сприятимемо. Понад те, відсутність України в системі НАТО фактично робить передову лінію Альянсу вигну< тою, але відомо, що найбільш нестабільними є саме так звані системи дуг. Відтак посилюється можливість дестабілізації системи безпеки НАТО як організації загалом, так і її країн<членів зокрема. Ймовірною є ще одна небезпека: якщо Україна залишиться поза Північноатлантичним альян< сом і продовжуватиме перебувати у «сірій зоні», то це може призвести до загострення міжетнічних, міжконфесійних, соціальних конфліктів у країні, оскільки її економічний рівень падатиме. Не виключений і такий варіант: Україна не ввійде до НАТО, а обере, наприклад, ізоляціоністську модель, проголосивши, що навколо неї знаходиться ворожий світ, і діятиме стосовно нього відповідним чином. Але, думаю, що свідомі українці не пристануть на ці моделі. А відтак Україна й надалі буде активним проду< центом безпеки в регіоні. Третій критерій: країна, яка хоче вступити до Альянсу, має витра< чати на цілі оборони щонайменше 2% ВВП. У принципі, такі фінансові витрати для нас прийнятні. До того ж для досягнення цього критерію надається перехідний період. Тому за відповідної політичної волі та фінансових зрушень у країні ми не матимемо ускладнень у цій царині. Четвертий критерій: дотримання в державі засад демократії і верхо< венства права. На жаль, в Україні досі не сформовано громадянське суспільство, а при владі перебуває режим, що не відстоює національні інтереси, а обслуговує кланово<олігархічні групи. Утім, в історії НАТО 220
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 221
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
були прецеденти, коли до складу Альянсу приймалися країни з неде< мократичними системами. Скажімо, при заснуванні НАТО в 1949 році до її складу ввійшла Португалія, де, як відомо, при владі перебував фашистський, по суті, режим Салазара. У 1967 р. в Греції, яка вже на той час була членом НАТО, переміг «режим чорних полковників», що протримався до 1974 р. Але її не виключили з Альянсу, вона сама вийшла звідти в 1973 році, а потім, у 1980 р. знову вступила до військової організа< ції НАТО. Таким чином, певні прецеденти є. Однак, зрозуміло, краще цю вимогу виконати – сформувати в державі прозору демократичну систему, ніж стати винятком на кшталт Португалії чи Греції. П’ятий критерій: відсутність прикордонних проблем і будь<яких територіальних претензій із країнами<сусідами. На жаль, у цій царині є невирішені питання. Приміром, Білорусь досі не ратифікувала Угоду про білорусько<український кордон, а Росія всіляко гальмує процес демаркації російсько<українського кордону. Сьогодні нам ніщо не заважає здійснити демаркацію кордону з РФ самостійно, в одноосібному порядку, не зважаючи на позицію «сусідки». Проте для цього бракує політичної волі у керівників української влади. І, звичайно, не потрібно збурювати конфліктів на рівному місці, як це сталося з Польщею. Наші стосунки погіршилися через досить<таки тривіальну причину – невміння (чи небажання) узгодити напис двох слів на пам’ятнику загиблим, що поховані на Личаківському цвинтарі у Львові. Невже не можна цивілізовано вирішувати подібні питання, і навіть піти назустріч полякам, бо вони єдині, хто послідовно обстоює нашу позицію як на рівні НАТО, так і на рівні інших міждержавних організацій. Шостий критерій: економіка країни – кандидата на вступ до НАТО має розвиватися за ринковими законами, на основі конкуренції. Слід визнати, що в Україні ринкові принципи поширюються не на всю національну економіку. У нас сформовані й владарюють кланово<олігархічні структури, які сьогодні контролюють близько 70% української економіки. Звичайно, коли з високих трибун декларується, що ми мусимо запровадити економічну модель відкритої економіки, стійкого розвитку та жорсткої конкуренції, а при цьому всіляко підтримується діяльність кланових монополістичних груп, зокрема російських, ринкового господарства не побудувати. Наприклад, сьогодні на нафтовому ринку України всі привілеї віддані російським нафтовим компаніям ЛУКОЙЛ і ТНК, хоч потрібно дати можливість увійти на цей ринок іншим серйозним транснаціональним компаніям, таким як Мobil Oil, Техасо, Вritish Рetroleum. Таким чином можна нейтралізувати вплив російських монопольних структур і збалансу< 221
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 222
Розділ 6
вати систему. Однак нашій ході в напрямі ринкової економіки значною мірою перешкоджає суб’єктивний фактор – чинна кланово<бюрократична система влади, де поширені тіньові схеми та корупція. Сьомий критерій: наявність професійної армії. У Збройних силах України розроблена програма, впровадження якої дозволить достатньо м’яко та еволюційно довести до 2015 року чисельність основного складу ЗС до 230 тис. людей. Однак і така кількість є завеликою, тому потрібно шука< ти й інші підходи. Міністерство оборони повинно діяти більш відкрито, а міністр оборони – більш публічно. Необхідно також створити потужну систему громадського контролю над діяльністю МО України. Аналіз відповідності України критеріям та вимогам, що висуває НАТО до країн, які прагнуть стати членами Альянсу, дає підстави стверджувати, що в нашій державі ситуація не така вже й драматична. Україна має певні можливості й непогані шанси ввійти до НАТО, і нині настає момент істини. Президент України, якщо він відстоює національні інтереси, повинен проникнутися історичною відповідальністю та підписати Указ про вступ України до НАТО. А український народ готовий до трансформацій – він висловив свою політичну волю на виборах, проголосувавши за необ< хідність радикальних політичних, соціальних, геополітичних змін. Але здійснювати цей процес потрібно шляхом формування демократичної, реформаторської, проєвропейської більшості у Верховній Раді й жорст< кого зовнішнього тиску на неї парламентських та позапарламентських опозиційних сил. Означену проблему ми мусимо розв’язати якнайшвидше. Україна на всіх рівнях задекларувала, що вона є європейською державою. А згідно зі статтею 10 Північноатлантичного договору, який був підписаний 4 квітня 1949 року, «сторони можуть, за одностайної згоди, запросити будь<яку іншу європейську державу, яка спроможна втілювати в життя принципи цього Договору і робити свій внесок у безпеку північноатлантичного регіону, приєднатися до цього Договору». Виходячи з цього та враховуючи геополітичне положення України, а також досвід Туреччини, Греції, Португалії, Іспанії та інших країн, які набули членства в НАТО, не досягнувши для цього відповідного рівня розвитку свого економічного та військового потенціалу, наша держава має шанс приєднатися до Північноатлантичного альянсу. Бракує лише політичної волі у вищого керівництва держави проголосити Україну претендентом на членство в НАТО. Така невизначеність і політика постійного балансування зумовлені передусім тим, що в середовищі вищих посадових осіб, які зрослися з фінансово<промисловими групами, орієнтованими здебільшого на Росію, 222
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 223
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
переважає інша точка зору: Україні не потрібне НАТО, вона повинна рухатися до євразійської сублімації спільно з Росією, Казахстаном, Молдовою та Білоруссю. Подібні сценарії розробляються і в аналітичних центрах Росії. Відомий, наприклад, план московського аналітика О. Дугіна, який застосовує щодо України таке визначення, як Малоросія, під< креслюючи нашу меншовартість, колоніальне минуле і, можливо, майбутнє. Слід наголосити, що держави – члени НАТО виявляють сьогодні по< тужну політичну волю до того, щоб Україна нарешті визначилася стосовно вступу до Альянсу. Тепер усе залежить від нас. А якщо керівники держа< ви не в змозі прийняти відповідне легітимне рішення, тоді політичні партії та громадські організації мають підштовхнути їх до вирішення цього питання. 16 квітня 2003 року
ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ Олег Зуйко (Україна) Міжнародна політика України спрямована на реалізацію зовнішньо< політичного курсу держави, який передбачає повноправну інтеграцію країни до євроатлантичних структур безпеки, забезпечення взаємовигід< них відносин із країнами<сусідами. Метою сучасної оборонної політики є, насамперед, активізація процесу реформування цивільної та військової компоненти оборонного відомства відповідно до євроатлантичних стандартів, а також її гармонізація з про< цесом реформування всього безпекового сектора держави, який був недав< но започаткований у рамках діяльності Спільної робочої групи Україна – НАТО з питань воєнної реформи. Зміни, що відбуваються у Збройних силах України та Міністерстві оборони загалом, мають системний характер і здійснюються за такими напрямами: – конкретизація цілей, завдань, шляхів та строків їх досягнення; – пошук балансу між вимогами до рівня боєздатності, боєготовності військ і покращенням соціально<побутових умов служби військово< службовців; – адекватне ресурсне забезпечення; 223
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 224
Розділ 6
– удосконалення системи управління, підготовки та комплектування кадрового менеджменту; – прозорість і транспарентність, чого бракувало в реалізації попе< редніх планів реформування та розвитку Збройних сил України. Для інтеграції до структур безпеки ми маємо виконати ряд пріори< тетних вимог. Перелік пріоритетів, який наводиться нижче, свідчить про те, що співробітництво та інтеграція Україна – НАТО базується передусім на загальнолюдських принципах. Перший пріоритет – забезпечення розвитку Збройних сил України законодавчою, нормативною та ресурсною базою. Сьогодні ухвалено Державну програму розвитку Збройних сил України на 2006–2011 роки, яка чітко регламентує етапи їх реформування. Існує також державна програма з розвитку озброєння і військової техніки ЗСУ, в якій, поза іншим, закладено фінансування на розроблення системи озброєння та підтримку військово<промислового комплексу України. Другий пріоритет – посилення демократичного контролю над діяльністю Збройних сил України. Відповідно до наказу міністра оборони України щорічно видається «Біла книга», де викладені основні пункти оборонної політики України. Це доступний документ, який представлений в Інтернеті для широкого загалу. Саме «Біла книга» робить нашу оборонну політику максимально відкритою для громадян України і міжнародної спільноти. Сьогодні книга друкується українською та англійською мовами, готується російський варіант і переклад на декілька інших мов. Окрім того, оптимізовано структуру Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України. У складі оборонного відомства утворено урядовий орган державного управління – Державний департамент надлишкового майна та земель, а також Громадську раду, через яку до процесу прийняття рішень з підготовки нормативно<правових актів у сфері військового будівництва та здійснення контролю над дотриманням прав і свобод військовослужбовців долучатимуться представники неза< лежних громадських організацій України. Третій пріоритет – завершення формування системи стратегічного планування. У цьому контексті прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 05.04.2006 р. № 447 «Про затвердження Порядку організації та фінансу< вання стратегічного планування у сфері оборони та військового будів< ництва», у якій деталізуються положення Закону України від 18.11.2004 р. № 2198 «Про організацію оборонного планування» і визначаються конк< 224
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 225
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
ретні параметри організації стратегічного планування. Система бюджет< ного та оборонного планування поступово адаптується до процедур, прийнятих у державах – членах НАТО. З 2006 року впроваджено оновлений механізм формування та супроводження бюджетного запиту, скорочено кількість бюджетних програм від 29 до 17, а в майбутньому їх буде 14. Уперше опрацьовано План утримання та розвитку Збройних сил України на 2006–2007 роки, який конкретизує завдання за всіма напрямами діяльності. Затверджені головні й цільові програми, які є основою програмно<цільового методу організації процесу управління ресурсами та виконання завдань Державної програми. За ініціативою Міністерства оборони України, Кабінетом Міністрів прийнято рішення про значне скорочення мобілізаційних завдань для промислових підприємствах. Четвертий пріоритет – забезпечення надійного соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей. У 2005 р. було збудовано (придбано) 6 537 квартир, що у 2,3 раза більше, ніж у 2004 р. Від початку 2006 р. придбано (побудовано) близько 700 квартир. До кінця 2009 р. планується створити достатньо потужний фонд службового житла. Слід зазначити, що в поточному році зросла середня заробітна плата цивільних працівників Міністерства оборони України. За ініціативою МО, Державною комісією з питань реформування Збройних сил України, інших військових формувань, оборонно<промислового комплексу країни розглянуто питання щодо впровадження єдиних стандартів грошового забезпечення для військовослужбовців усіх силових структур України. Практично ліквідовано диспропорцію у розмірах пенсій колишніх вій< ськових. У 2006 р. для військовослужбовців усіх силових структур було вирівняно стандарти соціального захисту життя на випадок їх поранення, втрати працездатності або смерті. Реалізується трирічний проект Трастового фонду НАТО/ПзМ з перепідготовки військовослужбовців, які підлягають звільненню в запас або виходу у відставку. П’ятий пріоритет – досягнення взаємосумісності Збройних сил України зі збройними силами країн – членів Північноатлантичного альянсу. У цьому контексті спільно з експертами НАТО було опрацьовано та погоджено оновлений пакет Цілей партнерства Збройних сил України на 2006–2007 рр., згідно з яким кількість цілей, порівняно з 2005 роком, зросла від 54 до 76. Особливою рисою цьогорічного процесу є залучення до нього інших зацікавлених міністерств і відомств України. З метою імплементації 225
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 226
Розділ 6
прийнятих цілей у ЗСУ було видано директиву Міністра оборони України, оновлено систему управління та оптимізовано чисельність сил і засобів, які визначені для участі ППОС та Концепції оперативних можливостей. Розпочато перехід Генерального штабу та органів військового управління на J<структури, які будуть сумісними з аналогічними структурами країн – членів НАТО. До кінця 2008 року планується сформувати Об’єднане оперативне командування, завданням якого буде управління міжвидовими угрупованнями та миротворчими контин< гентами. Сьогодні вже сформований і функціонує його перший підрозділ – Центр поточних операцій. Затверджені Основні напрями співробітництва Україна – НАТО в галузі озброєнь на короткострокову перспективу. Завершується процес формування Об’єднаних сил швидкого реагування та поступове наближення кількісно<якісних характеристик їх підрозділів до стандартів армій країн – членів НАТО. Шостий пріоритет – участь України у спільних миротворчих операціях під егідою НАТО, ООН і ЄС. Участь Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях не тільки сприяє реалізації зовнішньої політики держави, піднесенню міжнародного іміджу України, а й виступає «лакмусовим папірцем» нашої готовності до розподілу відповідальності за забезпечення миру і стабільності в Євроатлантичному регіоні та правильності вибраних шляхів розвитку ЗС України. Нашими планами передбачено збереження участі підрозділів і миротворчого персоналу Збройних сил України в багатонаціональних миротворчих силах у Косово (КФОР), Навчальній тренувальній місії НАТО в Іраку та Місії ООН у Ліберії. У рамках антитерористичної операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля» при штабі ВМС ЗС України функціонує Контактний пункт України як елемент обміну інформацією про переміщення кораблів у акваторії Чорного моря. Ведеться планова підготовка до залучення сил та засобів ВМС ЗС України до цієї операції з кінця 2006 р. Підготовлено урядове рішення стосовно участі військово<транспортної авіації ЗС України в операції НАТО та ЄС з надання логістичної підтримки контингентам Африканського Союзу в західній провінції Судану Дарфур. У січні<лютому 2006 року військово<транспортною авіацією ЗС України було перевезено миротворчі контингенти та військові вантажі багатонаціональної бригади країн Південно<Східної Європи «SEEBRIG» (392 військовослужбовці та 395 тонн вантажу) для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (ISAF). У рамках цієї ж 226
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 227
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
операції продовжується надання повітряного простору нашої країни для прольотів військово<транспортних літаків країн – членів НАТО до Афганістану та опрацьовується Угода про транзит військ і персоналу територією України. Вивчається можливість залучення цивільного та військового персоналу до виконання небойових завдань у складі груп із реконструкції провінцій у цій країні. Сьомий пріоритет – реформування системи військової освіти, науки та кадрової політики. Сьогодні продовжується робота зі створення в кож< ному виді Збройних сил України одного вищого профільного військового навчального закладу. Розпочато реалізацію міжнародного пілотного проекту з підготовки цивільного персоналу Міноборони за підтримки країн – членів НАТО. На базі Національної академії оборони України створюється наукове об’єднання, до складу якого ввійдуть науково< дослідні установи Збройних сил, а на базі видових вищих військових закладів будуть створені наукові центри. Активно проходить процес комплектування Збройних сил військово< службовцями за контрактом. Сьогодні їх чисельність становить 38,6% штатної кількості посад рядового та сержантського складу. У цьому контексті триває виконання рішення Президента України щодо створення експериментальних бригад, які першими до кінця 2006 року будуть повністю укомплектовані військовослужбовцями за контрактом. Скоро< чено терміни строкової та альтернативної служб. На початку 2006 року розпочато експеримент щодо впровадження нового виду військового обов’язку – «проходження служби у військовому резерві». Восьмий пріоритет – реформування системи логістики і механізму утилізації непридатних ракет, боєприпасів, військової техніки й озброєн< ня. У 2006 р. розпочато формування Об’єднання сил забезпечення та експеримент щодо ресурсного забезпечення ЗС України за рахунок струк< тур бізнесу з упровадженням у майбутньому механізму «аутсорсингу». Далі я хочу акцентувати увагу на проблемі утилізації боєприпасів. Співробітництво України з країнами Альянсу та Європейського Союзу дало змогу заснувати Трастовий фонд. Міністерство оборони України спільно з Агенцією НАТО з питань матеріально<технічного обслуго< вування і послуг 20.06.2006 р. почало впроваджувати Пілотний проект Трастового фонду НАТО/ПзМ з утилізації 133 тис. тонн боєприпасів, 1,5 млн. одиниць легкого озброєння та стрілецької зброї, 1 тис. одиниць переносних зенітно<ракетних комплексів в Україні. Відповідно до завдань першого етапу Трастового фонду з утилізації боєприпасів майже закінчено утилізацію 1 тис. одиниць переносних 227
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 228
Розділ 6
ракетно<зенітних комплексів. Наступним етапом буде утилізація легкого озброєння та стрілецької зброї і паралельно започатковується проект з утилізації 133 тис. тонн боєприпасів (фактично це ті боєприпаси, які необхідно знищити). Завдяки країнам – членам НАТО ми отримуємо не тільки фінансову, а й експертну допомогу для виконання цього важливого завдання. Загалом, в Україні створена належна нормативно<правова база діяльності оборонного відомства та Збройних сил. Існує критична маса фахівців, які здатні реалізовувати плани керівництва держави у життєво важливих сферах функціонування українського війська, створено підґрунтя для наступних більш глибоких і масштабних перетворень. 15 вересня 2006 року
СТРАТЕГІЯ ДІЙ УКРАЇНИ І НАТО В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ Олександр Корнійчук (Україна) Україна як геополітичний центр країн Балто<Чорноморської смуги, Східної Європи та Кавказу [1] потребує ґрунтовної наукової розробки й успішної урядової реалізації стратегії національних інтересів у політичній (зовнішньополітичній), економічній, соціально<економічній, екологічній, духовній, культурній та інших сферах. У ході опрацювання зазначеної стратегії достатня увага має приділя< тися розкриттю шляхів забезпечення національної безпеки у вищезгада< них сферах як суттєвої складової національних інтересів. В основу стратегії слід покласти шляхи реалізації національної ідеї у вказаних сферах щодо розбудови демократичної держави з високим рів< нем добробуту людей, забезпечення безпеки громадян та держави загалом згідно з європейськими стандартами. У сучасних умовах успіху досягають ті країни, які змогли на націо< нальному, субрегіональному, регіональному та глобальному рівнях адап< тувати ефективно діючі в інших країнах моделі реалізації національних інтересів і гарантування національної безпеки. Найбільш вдалим, на наш погляд, є піонерський досвід країн ЄС у роз< робці та розбудові системи безпеки на регіональному рівні. При цьому НАТО продовжує відігравати ключове значення в євроінтеграційних процесах Європи: як у формуванні у другій половині ХХ ст. нових відносин Франції й Німеччини, Туреччини та Греції, так і у сприянні просуванню 228
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 229
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
демократичних цінностей в Іспанії та інших державах Європейського континенту. Результатом розробки і впровадження євростандартів у всі сфери сус< пільного життя стало функціонування ЄС та НАТО і їх розширення на Схід. І ця тенденція, незважаючи на окремі ізоляціоністські настрої, матиме позитивний розвиток, адже вона підпорядкована законам геопо< літики та геоекономіки стосовно утворення розширеного європейського ринку. Зазначені позитивні процеси відбувалися одночасно із формуванням радянською пропагандою антинатовських стереотипів на теренах СРСР і Східної Європи протягом кількох десятиріч. Носіями вищезгаданих стереотипів тією чи тією мірою є більшість старшого покоління в Україні й близько 90% населення РФ, Казахстану та інших країн Центральної Азії, які є пороговими для входження європейських цінностей у мусуль< манський світ. За оцінками провідних аналітиків, світ перебуває у стані четвертої світової війни, яка розпочалась 11 вересня 2001 р. з мегатерактів у Нью< Йорку та Вашингтоні [2]. Україну на сході оточують держави, еліти яких майже одностайно ненавидять еліти Заходу. Країни, що сповідують чи прагнуть упроваджу< вати європейські демократичні цінності (Україна, Грузія та ін.), є порушниками східних «правил гри» і потрапляють у зону генерації хаосу цих держав, насамперед з боку РФ [2]. Метою подібних дій є провокування кризи державності, реального територіального розколу країни. Фактично йдеться про широкомасштабну інформаційно<економічну війну, де є конкретні успіхи (суттєве зростання антинатовських настроїв, блокування навчань у Феодосії, економічна галузева блокада просування українських товарів на російські ринки). Для виходу з цієї ситуації та створення сприятливих умов для розбудови державних і недержавних інституцій, що сповідують європей< ські цінності, формування їх носіїв серед населення (не менше 20–25% його загальної чисельності) необхідні не тільки стабілізація розвитку країни і проукраїнський уряд, а й утворення дієвої опозиції. Орієнтиром для влади та опозиції мусять стати Стратегія і План дій з реалізації власних національних інтересів у всіх ключових сферах суспільства. Ці документи мають враховувати геополітичні, регіональні й субрегіональні реалії в умовах початкового етапу четвертої світової війни. Опрацювання вказаних документів слід доручити групі висококваліфікованих аналітиків («думаючих танків»), які представляють різні наукові структури України. 229
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 230
Розділ 6
Виробленню Стратегії дій України повинен передувати аналіз: реаль< них проблем країни та сусідніх держав і варіантів їх вирішення у часовому інтервалі; досвіду провідних країн світу, насамперед європейських, у сфері безпеки; ролі глобальних (ООН, НАТО, міжнародних договорів і режимів) та регіональних систем безпеки у розв’язанні проблем. Ідеться про порівняльний досвід реалізації національних інтересів України та інших європейських країн, а не про те, з ким бути Україні – з ЄС чи РФ. Не менш важливі завдання постають і перед країнами – членами НАТО і Європейського Союзу щодо просування власних національних інтересів на Схід крізь пострадянський простір. Заходи в рамках Стратегії мають передбачати не тільки історичну, політико<правову та економічну складові, а й ключову – інформаційну. Якісний інформаційний прорив європейських цінностей на Схід, демонстрація їх вигідності для всіх, досягнення принаймні паритету в інформаційній війні з відстоювання цінностей створюють вигідні умови для просування ЄС і НАТО у східному напрямі, сприяють реалізації Україною стратегічного завдання щодо вступу до цих структур. Зазначений узгоджений комплекс заходів для України та Північно< атлантичного альянсу дозволить природним шляхом, швидко й ефективно подолати існуючі викривлені стереотипи стосовно України та НАТО. Відтак наша країна зможе ввійти до глобальних і регіональних систем безпеки та відстоювати власні національні інтереси. Для реалізації системних національних інтересів України щодо досягнення нею реального геополітичного, а в перспективі – одного з гео< економічних і геофінансових центрів Євразійського континенту, необхідно поступово виходити на орбіту суб’єкта цього процесу. Наша країна зобов’язана бути присутньою в діючих глобальних системах безпеки, до яких належать ООН, міжнародні договори та режими, НАТО, а також у регіональних системах – ЄС, ЗЄС. Дії політичних сил України, які відбивають суспільні інтереси певної частини окремих верств населення, не вправі ставити ці інтереси вище національних. Заява ж українського уряду в Брюсселі про «неготовність України виконувати План дій щодо членства в НАТО», а також наступна постанова Верховної Ради України стосовно позиції Прем’єр<міністра України, висловленої на засіданні Комісії Україна – НАТО, означають блокування роботи «діючих двигунів» і падіння нашої держави на орбіту об’єкта європейської політики. Подібні «досягнення» відповідають не українським національним інтересам, а офіційно проголошеним національним інтересам Російської 230
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 231
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
Федерації, частково Франції та Німеччини в реалізації «ізоляціоністської політики» щодо не вступу нових країн, і насамперед України, до ЄС. Що ж отримає Україна, якщо вона поводитиметься за сценарієм зазна< чених держав? 1. «Договірний газ» для російських транснаціональних корпорацій (ТНК) і українських фінансово<промислових груп (ФПГ) в енергетичній, хімічній та металургійній промисловості України, які споживають його основну частку. 2. Збереження України в зоні впливів РФ і посилення напруженості в політичній, економічній, інформаційній, культурній, духовній сферах, а також безпосередньо на кордонах країни (події у Придністров’ї). 3. Вірогідність втрати геоекономічної і фінансової ренти (це кілька десятків відсотків ВВП) та зосередження всієї ренти в руках російських ТНК і українських ФПГ. Очевидно, що Україна потребує прозорої моделі влади та розвинутого громадянського суспільства, які унеможливлять експлуатацію національ< них інтересів на користь корпоративних фінансово<промислових груп, окремих регіонів, верств населення чи осіб. 1. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и ее гео< стратегические императивы. М.: Международные отношения, 2005. – 256 с. 2. Горбулін В. Український фронт четвертої світової війни // Дзеркало тижня. 2006. № 29 (608). С. 7.
15 вересня 2006 року
НАТО: СТРАТЕГИЧЕСКИЕ ШАНСЫ И РИСКИ ДЛЯ УКРАИНЫ Юрий Петруня (Украина) Проблема сотрудничества Украины и НАТО, в частности в таких ее составляющих, как цели, условия, формы, этапы, управленческие решения, является достаточно сложной сама по себе. В Украине поиски путей ее решения осложняются еще и тем, что вопрос приобрел глубокую социально<политическую окраску. На этом фоне непросто отстаивать свою позицию тем, кто анализирует проблему с точки зрения «объективного исследователя». Эмоциональное возбуждение, манипулирование общест< венным мнением как инструмент привлечения электората – неблаго< приятная среда для компетентного поиска решений. 231
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 232
Розділ 6
Вместе с тем, язык аргументов не имеет альтернатив, если искренне стремиться к тому, чтобы всесторонне и максимально точно понять проблему, изучить ее различные аспекты. Кроме того, очень важно, особенно в таких сложных вопросах, как отношения Украина – НАТО, избегать категоричности суждений, которые препятствуют нормальному ходу дискуссии, что, в конечном счете, влияет на общественный выбор. При анализе любой проблемы, в том числе сотрудничества Украины и НАТО, необходимо исходить из понимания того, что идеальных решений в природе не существует. Всякое решение – это сопоставление «за» и «против», и соответствующий выбор. В любом решении присутствуют моменты, которые как создают шансы и возможности, так и обуславли< вают риски и проблемы. Во многих случаях определяющее значение имеет не оценка послед< ствий решения в краткосрочном периоде, а видение его стратегических результатов. Попробуем проанализировать проблему сотрудничества Украины и НАТО именно в таком ключе, т.е. определить стратегические шансы и риски для нашей страны, если она присоединится к Северо< атлантическому альянсу. Шансы для Украины • Экономические шансы. Есть все основания считать экономический аспект евроатлантической интеграции наиболее важным для Украины. Сотрудничество с НАТО может создать в этом отношении две важные возможности для нашей страны. Первая возможность – увеличение объема иностранных инвестиций в национальную экономику. Очевидно, что Украина испытывает большой дефицит внутренних инвестиционных ресурсов. Наша страна, как в прин< ципе и любая другая, не может быть не заинтересована в увеличении притока иностранных инвестиций в экономику. Причем решающее значе< ние имеют прямые, а не финансовые инвестиции. Последние – очень под< вижны, легко покидают экономику, нередко создавая своим массовым уходом проблемы для страны<реципиента. Прямые инвестиции – это средства, которые надолго остаются в стране<получателе. Фактом является то, что для новых членов НАТО – восточноевропейских стран – одним из результатов вступления в Альянс стал прирост объемов иностранных вложений. Поэтому Украина, наверное, могла бы рассчитывать на увеличе< ние притока зарубежных инвестиций, прежде всего прямых, вследствие интенсификации сотрудничества с НАТО. Подобное увеличение – возмож< ная реакция инвесторов на решение Украины принять те нормы эконо< 232
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 233
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
мической деятельности, которые существуют в странах – членах Альянса. Одновременно следует отметить, что привычность, прозрачность, понятность для инвестора «правил игры» на территории страны< реципиента являются действительно важными факторами, влияющими на масштабы и направленность инвестиционных потоков. Однако можно ли назвать эти факторы определяющими? Например, экономические условия в Китае или Индии значительно отличаются от тех, которые существуют в Западной Европе или США. И в то же время эти две восточные страны демонстрируют впечатляющие показатели объемов привлеченных ино< странных инвестиций. Все дело в том, что, кроме «прозрачности» и «понятности», инвестора интересуют норма прибыли и емкость рынка. И очень часто эти мотивы отодвигают на второй план чувство опасения, связанного с «несовершенством правил». Вторая возможность – расширение доступа на внешние рынки, повышение там спроса на продукцию и услуги национальных товаропро< изводителей. Например, страны, которые вступили в НАТО в последние годы, получили возможность выйти на рынок, характеризующийся впечатляющей емкостью. Речь идет о рынке военной техники и вооружений. Советская военная техника продолжает использоваться многими странами. Вместе с тем, она нуждается в модернизации, которую осуще< ствляют Россия, Украина, а также те страны, которых можно назвать молодыми членами НАТО. По данным Стокгольмского института иссле< дований проблем мира, емкость спроса на модернизацию такой техники составляет порядка $80 млрд. и имеет тенденцию к росту. Если принять эти цифры как обоснованные, то к Украине как субъекту предложения подобных услуг может увеличиться внимание, а значит, у украинского военно<промышленного комплекса возникнут новые шансы. • Политико4правовые и социальные шансы. Вначале отметим те моменты, которые не могут сегодня не волновать украинских граждан. Во4первых, общество должно иметь справедливую и эффективную правовую систему. Она должна исключать дифференциацию подходов представителей правовых институтов в зависимости от статуса человека и сложившейся политической конъюнктуры. Создание такой системы требует больших усилий, определенного уровня зрелости и политической культуры как общества в целом, так и его элиты. Следует объективно признать, что нынешняя правовая система Украины нуждается в серьез< ном реформировании, поскольку она слишком неадекватна тем стандар< там, которых достигли страны, входящие в Европейский Союз и НАТО. 233
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 234
Розділ 6
Украинская правовая система, к сожалению, имеет в большей степени экономический, политико<конъюнктурный, нежели правовой характер. Это, на мой взгляд, просто трагический момент с точки зрения как социального развития, так и перспектив общества. И данная проблема еще сильнее обостряется в настоящее время, ибо ни за счет внутренних ресурсов, ни за счет механизма политического сотрудничества и взаимо< действия различных субъектов политической жизни пока не получается выйти на путь эффективного реформирования правовой системы. Во4вторых, общество нуждается в эффективном демократическом механизме формирования власти. Безусловно, демократия – не идеальная форма устройства власти, принятия решений, поскольку далеко не всегда позиция большинства обеспечивает выбор наиболее перспективного пути развития. Но, как бы там ни было, необходимо в политическом плане двигаться в направлении совершенствования форм демократии. В этой связи мы, видимо, должны констатировать, что устройство внутренних отношений во многих украинских политических партиях не предполагает функционирования реальных демократических механизмов. Сущест< вующие внутрипартийные связи скорее соответствуют системе взаимо< отношений на частных корпоративных предприятиях, где имеются учредители с определенными пакетами акций. Партийные лидеры опре< деляются в результате договоренностей «учредителей» партий. Как правило, они не видят себя ни в какой иной роли, кроме как у руля партии. Может ли партия, устройство которой не является демократическим, реально отстаивать и развивать демократический выбор общества? В4третьих, следует признать, что в Украине довольно много бедных людей. Сформировалась колоссальная дифференциация в доходах. Демонстрация богатства у нас осуществляется открыто, даже с некоторым вызовом. На улицах, скажем, Вены или Кракова, нет такого количества дорогих машин, как в Киеве или Днепропетровске. Владельцы украинских футбольных клубов расходуют огромные средства на приобретение иностранных футболистов и содержание команд, инфраструктуры. В то же время множество людей не в состоянии получить необходимую медицинскую помощь, приобрести жилье, оплатить коммунальные услуги. Думаю, нет смысла кого<то убеждать, что социальные стандарты в стра< нах НАТО гораздо выше, чем в Украине. Рассматривая обозначенные выше политико<правовые проблемы в контексте сотрудничества Украина – НАТО, можно предположить, что оно является внешним фактором приближения нашей страны к стандартам, которые утвердиилсь в странах Альянса. Другими словами, существует 234
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 235
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
вероятность появления своеобразного синергетического эффекта от соединения внутренних и внешних факторов, одновременно направленных на соответствующие преобразования. Впрочем, интересует ли такой процесс современную украинскую политическую элиту? Насколько она интеллектуально, мировоззренчески готова воспринимать западные стан< дарты политико<правовой жизни, способствовать их практическому внедрению в Украине? Сложный вопрос. Кроме того, у меня нет уверен< ности в том, что сила внешнего влияния будет убедительной. Но это шанс. Поэтому, если участие в НАТО создает реальные возможности для разрешения указанных проблем в Украине, то такое движение соответ< ствует интересам цивилизованного развития общества. • Национальная безопасность. Украине сегодня никто не угрожает извне, у нас нет «горячих точек». Но вместе с тем следует учесть и два других важных момента. Во<первых, коллективная безопасность дешевле. Во<вторых, в нынешнем военном соревновании побеждают не количеством, а технологическим уровнем. В этом отношении нельзя не признать, что НАТО, с военной точки зрения, строится на довольно высоком технологическом уровне. Риски для Украины При активизации отношений Украина – НАТО ключевое значение имеют риски экономического характера. Первый момент – влияние сотрудничества между Украиной и НАТО на отношения с Россией. Основной риск здесь связан с тем, что в случае отсутствия синхронности движения России и Украины в сторону НАТО у нас могут возникнуть определенные экономические осложнения. Необходимо осознавать, что достигнутый ныне уровень мировых технологий не позволяет решить проблему глобальной ограниченности ресурсов. В Украине в этом плане положение еще хуже – технологическая база страны чрезвычайно ресурсоемкая и требует масштабной модерни< зации. В то же время, в Украине недостаточно собственного природного газа, слишком ограничен ресурсный потенциал по нефти. Мы практически полностью зависим от поставок энергоносителей из России. Рано или поздно Украине придется покупать энергоресурсы по мировым ценам. Но для этого нам понадобится время, своеобразный амортизационный период. Невозможно без ощутимых последствий быстро перейти от цены $130 за природный газ, который мы платим сегодня, например, к $300. Нужна разумная дипломатия, для того чтобы поэтапно решать проблемы стоимости энергоресурсов для украинской экономики. 235
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 236
Розділ 6
Кроме того, нельзя подходить к России конъюнктурно, рассматривая ее только в контексте ресурсных поставок. Россия – это огромный рынок, куда идет 30% украинского экспорта. Нельзя терять такой рынок – наоборот, необходимо стремиться к расширению своего представительства на нем. Но при этом Украина также должна сохранить объемы транзита газа и нефти. Второй момент – риск увеличения бюджетных затрат страны в случае вступления в НАТО. Возможно, Украине понадобится провести перевооружение, что потребует определенных финансовых ресурсов. Они, наверное, могут быть компенсированы размещением некоторых заказов в рамках украинского военно<промышленного комплекса. Но в любом случае обществу должны быть предоставлены соответствующие расчеты. Вопросы технологии сближения Успех во многом зависит от характера сближения Украины и НАТО и технологических процедур, которые будут при этом использоваться. Далее перечислю те составляющие, которые мне представляются важными в этом контексте. Информационная. Думаю, что с людьми сегодня невозможно говорить лишь на языке идеологии. Важно показывать аспекты сотрудничества в объективных цифрах и фактах. Нецелесообразно концентрировать внимание на военной стороне дела. В большей степени нужно доказатель< но представлять экономические и социальные выгоды. Если вступление в НАТО поможет поднять экономические и социальные стандарты в Украине, то это для страны, ее жителей, безусловно, большой плюс. Они не могут не оценить это. Управленческая. Уже прошло примерно 20 лет с тех пор, как в СССР провозгласили о неэффективности централизовано<плановой экономики и необходимости перехода к социально ориентированной рыночной системе. Однако реформирование было проведено неумело и с огромными потерями для страны. Мы только сейчас с трудом восстанавливаем тот уровень, который уже был достигнут в середине 80<х годов. Видимо, следует признать, что умение эффективно проводить масштабные преобразова< ния, управлять реформами – не самая сильная наша сторона. Важно, в том числе и в контексте развития сотрудничества с НАТО, найти существен< ные резервы для повышения уровня управления при разработке и реализации перспективных общественных проектов. Неудачное управление может нивелировать шансы и усилить риски для Украины. 20 лютого 2007 року 236
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 237
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
УКРАЇНА В НАТО: ВАРІАНТ ЧИ БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНІСТЬ? Іван Мозговий (Україна) Відродження української державності на зламі двох тисячоліть гостро поставило проблему майбутнього розвитку України, визначення її соціально<економічних, політичних і військових пріоритетів. Останнім часом зазначені проблеми стали предметом інтенсивного обговорення в наукових та урядово<парламентських колах, засобах масової інформації. І, як це завжди буває стосовно доленосних питань, наразі виявилася чітка поляризація поглядів у суспільстві. Представники й союзники старої номенклатури, які продовжують зберігати командні висоти в суспільно<політичному житті, усіма засобами намагаються переконати громадськість у неминучості подальшого спря< мування вектора нашої політики на Схід, у євразійський простір як першого кроку на шляху до «оновленого» Союзу. Подібна позиція зумов< лена рядом обставин, серед яких: – слабкість політичних структур незалежної України, що тлумачить< ся як підтвердження неможливості їх самостійного розвитку; – глибока економічна криза як наслідок «розриву» історичних зв’язків між «братніми» (українським та російським) народами; – спільні інтереси кланово<мафіозних кіл України й Росії; – відчутний вплив комуністичної ідеології на масову свідомість; – неприйняття на рівні тоталітарного мислення миротворчої політики НАТО, особливо в районах «історичного» впливу східнослов’янської імперії; – міфологізація ідеї про «одвічну» дружбу «православних» народів, якій протиставляється «чужий» католицько<протестантський (західний) світ; – прагнення переорієнтувати думку з порожнього шлунку на усвідом< лення ідеї, що разом ми будемо «сильнішими» тощо. Національно<патріотичні сили, навпаки, не мислять нашої держави поза Європою. Вони відстоюють свою позицію, виходячи з: – негативних наслідків гіпертрофованого розвитку України в рамках російсько<комуністичної імперії, гіркий спадок якого відчутний до сьогодні; – абсолютизації національно<етнічного елементу як єдино визначаль< ного у виборі політично<державних орієнтацій; – бажання потрапити під «парасольку» НАТО як умови забезпечення незалежності й суверенітету України; 237
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 238
Розділ 6
– спрощеної оцінки ситуації, за якої все, що відповідає інтересам Росії, є водночас ворожим інтересам України; – сподівання на переборення економічної кризи в разі входження нашої країни в європейські політичні, військові та економічні структури; – фактів втручання шовіністично<реваншистських кіл Росії у внут< рішні справи Української держави; – побоювання, що позаблокову Україну спіткає доля зруйнованої Чечні чи розчленованої Молдови, або взагалі ми потрапимо в орбіту впливу Росії, і домовленості останньої з НАТО роблять такі побоювання досить реальними. Позиція національно<патріотичних сил заслуговує на більшу увагу, ніж погляди антидержавників, і її небезпідставність підтверджують події останніх років. Розвал Організації Варшавського договору, прискорений рух постсоціалістичних та пострадянських республік у бік інтеграції в НАТО, готовність їх урядів до розміщення на своїх територіях ядерної зброї Північноатлантичного блоку та інші заходи стали виявом бажання їх народів вийти зі сфери впливу «нової» Росії. Це особливо актуально сьогодні, коли російські екстремістські кола відверто демонструють свій намір проводити політику глобалізму навіть ціною продовження протистояння між Сходом і Заходом на межі «холодної війни». За такої ситуації поглинання незалежної України залишається останнім і найвагомішим фактором реанімації «великої» Росії. Політична, економічна та інформаційна експансія останньої на південний захід не залишає ніяких ілюзій щодо намірів навіть офіційних кіл сусідньої держави. Фактична ліквідація білоруської державності, створення військово<політичного плацдарму в Придністров’ї, розігрування крим< ської, закарпатської та донецької «карт», безкомпенсаційна здача ядерної зброї, ліквідація зусиллями промосковських та необільшовицьких сил Національної гвардії, здається, безстрокове закріплення Чорноморського флоту в севастопольському «Гуантанамо», спекуляція на питанні російськомовного населення, перебирання до рук російських компаній власності українських підприємств, а в перспективі – і власності на землю, провокування розколу в українському православ’ї, засилля російської літератури на книжковому ринку України, спроби заволодіти вітчиз< няними телеканалами, поводження в Україні державних і церковних діячів Росії, як на території свого протекторату – ці та інші численні захо< ди з боку «сусідки<брата» ставлять під загрозу існування не тільки нашої держави, а й народу. Тому напрошується висновок, що незалежна Україна можлива тільки в єдності з НАТО. 238
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 239
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
Набуття Україною членства в Північноатлантичному альянсі справді не має жодної альтернативи. Проте це випливає з дещо інших міркувань. По4перше, всілякі твердження про нездатність нашого народу до самостійного розвитку без якихось «союзників» безпідставні. Наші предки ціною своїх життів у кривавій борні завоювали це право, і їхні нащадки нікому ним не поступляться. По4друге, наївно розраховувати на те, що якась наддержавна структура допоможе нам «вийти в люди», якщо ми самі цього не зробимо. Реалії сьогоднішнього політичного прагматизму такі, що він визнає тільки власні інтереси, а не «друзів». На слабку Україну ніхто не зважатиме, ніхто її не пожаліє – спрацює «закон джунглів». По4третє, історичне право на існування має той народ і та держава, котрі вміють себе захищати. І, слід зазначити, у нас є все необхідне, щоб забезпечити такий захист. Для цього потрібне єдине – щоб країна управлялася щирими й послідовними прибічниками державності, патріо< тами своєї землі, людьми високо порядними і професійно зрілими. Але сьогодні вирішення цієї проблеми уявляється проблематичним через відсутність в Україні громадянського суспільства. Водночас, орієнтація на майбутнє членство України в НАТО є невідворотною, оскільки: – у наш час жодна держава не може успішно розв’язувати власні проблеми без інтеграції в міжнародні структури, і кращими серед них є структури НАТО; – історично, культурно, географічно ми є частиною Європи, а не Азії; – саме НАТО як вияв об’єднаної Європи виступає гарантом колективної безпеки, що відповідає інтересам України і Росії; – прагнення до інтеграції в НАТО спонукатиме до здійснення широких реформ, підтвердження готовності жити самостійно; – саме європейська цивілізація демонструє сьогодні високі норми мора< лі, захист прав і свобод людини, що співзвучне й нашим устремлінням; – незалежно від ставлення Росії до розширення НАТО на Схід (проти< стояти, підтримати чи самій вступити) наші державники повинні визнати як пріоритетні інтереси власного народу; – тільки наддержавна військова структура здатна успішно проти< стояти міжнародному тероризму, державному геноциду, локальним воєнним конфліктам, ядерній загрозі з боку тоталітарних режимів та екстремістських політиків, що ставить під загрозу існування всієї земної цивілізації, доля якої Україні ніколи не буде байдужою. Можна було б назвати також інші причини, що спонукають Україну 239
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 240
Розділ 6
обрати євроатлантичне майбутнє. Але суть проблеми й так, здається, зрозуміла. Зближення Росії та НАТО є «приватним» питанням зазначених партнерів. Незалежно від масштабів і характеру розвитку подібного партнерства надалі, Україна не повинна брати до уваги те, як на наші дії прореагує Кремль. Хто сам себе не поважає, того ніколи не поважатимуть інші. НАТО не зважатиме на Україну, якщо вона не має самостійної позиції, власної військово<політичної та стратегічної доктрини. Ось чому впровадження нової геополітичної стратегії України повинно бути не просто реакцією на виклики нової доби чи на посилення партнерства Росії та НАТО, а об’єктивною необхідністю, зумовленою всім ходом історичного розвитку нашої держави. Звичайно, для досягнення результату на цьому напрямі нова політична генерація мусить здійснити рішучі зміни в системі економічних, соціально<політичних і культурно<інформаційних відносин в Україні. Тільки тоді прийматиметься рішення про готовність нашої держави до інтеграції в європейські структури. Іншої альтернативи немає. 25 червня 2002 року
ЧОТИРИ ТЕЗИ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЇ ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ВИБОРУ УКРАЇНИ Анатолій Задоя (Україна) Проблема вступу України до Північноатлантичного альянсу є надзвичайно актуальною і викликає жвавий інтерес серед політиків та пересічних громадян. І це зрозуміло, адже вирішується майбутнє нашої держави. На мій погляд, Україна повинна бути членом міжнародної організації, яка гарантує колективну безпеку, оскільки самостійно вирішити це питання надзвичайно складно. Сьогодні досить часто висловлюються аргументи на користь дотримання нашою країною статусу неприєднання та нейтральності. Як можливий взірець для наслідування називають деякі країни Європи. Однак при цьому не враховується той факт, що більшість нейтральних країн є своєрідними анклавами всередині політичних та воєнних об’єднань, їх оточують країни зі стабільною демократичною системою, збройний конфлікт між якими практично неможливий. Україна займає особливе географічне та політичне положення. Вона має спільний кордон, з одного боку – з країнами НАТО, а з другого – з Росією. Сьогодні можна впевнено стверджувати, що інтереси Північно< 240
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 241
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
атлантичного альянсу та РФ не завжди збігаються, інколи суперечності між ними досягають небезпечної гостроти і взаємних політичних випадів. Достатньо згадати про розміщення американської системи ПРО у Польщі та Чехії. І хоч це питання не має прямого стосунку до НАТО, але сприймається більшістю громадян України саме так. За таких умов наша країна навряд чи може виступати самостійним гравцем світової стратегії. Вона просто не має відповідного економічного і військового потенціалу. Та й з погляду перспективи не доцільно витра< чати значну частину обмеженого національного багатства на створення надсучасного озброєння. Найбільш раціональною поведінкою для України, як на мене, повинна стати політика мінімально достатнього рівня воєнного потенціалу та вступ до міжнародної організації колективної безпеки. Вірогідніше, цією організацією буде НАТО у її нинішньому або дещо трансформованому вигляді. Звичайно, найкращим для України можна вважати такий сценарій розвитку подій, коли Росія або фактично стає членом НАТО, або в усякому разі не розглядає його як потенційного противника та не заперечує проти його розширення. Подібна зміна зовнішнього середовища напевне змінить і ставлення українських громадян до НАТО, виведе проблему за межі козирів, які сьогодні активно використовуються в політичній грі. Однак імовірність такого розвитку подій на найближчі кілька років досить незначна. Навпаки, відносини НАТО (а особливо провідного члена цієї організації – США) з Росією набувають гостроти і серйозного суперництва за світове лідерство. Природно, що українським громадянам притаманне особливе ставлення до Росії – наші народи пов’язує спільна вікова історія. Але з другого боку, ми відчуваємо себе європейцями і хочемо стати повноцін< ними членами європейської спільноти. У свідомості більшості співгрома< дян жорстко вимальовується дуалістична, суперечлива позиція: або ми підемо до НАТО й зіпсуємо добрі відносини з Росією, або будемо дружити з нею, що викличе негативні оцінки з боку Альянсу. Українці у своєму загалі ще чітко не визначилися, які зовнішньополітичні пріоритети відбивають їх інтереси. Адже українська демократія за віком та ступенем зрілості – що мала дитина, якій складно відповідати на серйозні запитання. Тому сьогодні недоцільно вимагати у народу однозначного ставлення до вступу України в НАТО, скажімо, через проведення референдуму. Потрібно ретельно підготуватися, аби волевиявлення громадян було свідомим та аргументованим. Хочу запропонувати чотири тези, реалізація яких може підготувати Україну до впровадження ідеї євроатлантичного вибору. 241
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 242
Розділ 6
Перша теза: не слід спрощено підходити до проблеми НАТО, зводячи її лише до непоінформованості українських людей та панування стереотипів, які сформувалися ще за часів СРСР. Результати досліджень показують, що молодь, яка ніколи не жила в Радянському Союзі та не піддавалася впливу радянської пропаганди, теж неоднозначно ставиться до НАТО. Треба реально усвідомлювати, що і сьогоднішня діяльність Альянсу дає певні підстави для формування кола противників вступу України в НАТО. Йдеться, приміром, про дії Альянсу відносно Югославії, Іраку, Ірану. І хоч Північноатлантичний альянс не має безпосереднього стосунку до більшості з названих операцій, але у сприйнятті людей легко помітити ототожнення діяльності провідних учасників НАТО, передусім США, з організацією загалом. Друга теза: рух України до НАТО повинен бути поступовим. У мене< джменті досить поширеною є помилка, коли ставиться завдання, яке реально не може бути виконано. Відтак у менеджерів формується бажання його взагалі не виконувати. Я думаю, коли ми говоримо про вступ до НАТО протягом 2–3<х років, то це і є та помилка, яка характерна для менеджменту. Реальний термін – 5–6 років, а може й більше. За цей час Україна мусить здійснити багато важливих кроків для підготовки до такого відповідального рішення. Я погоджуюся з тими експертами, хто сьогодні основне наше завдання бачить у внутрішніх перетвореннях, які б відповідали сучасним уявленням про безпеку країни, та відсуває на віддалений термін вирішення питання про вступ до тієї чи іншої організації колективної безпеки. Третя теза: потрібно уникати помилок у побудові роз’яснювальної роботи щодо євроінтеграційних та євроатлантичних перспектив України. Ідеться передовсім про таку ключову помилку, як використання принципів масового маркетингу, коли інформацію спрямовують на всіх її користувачів без будь<якої диференціації. Водночас, існує певна категорія людей, яких ніколи і ніщо не переконає в доцільності євроатлантичного вибору України. Тому для досягнення більшої поінформованості громадян слід використовувати цільовий маркетинг, проводячи сегментацію споживачів інформації. Варто діяти з урахуванням принципу Парето: 20% зусиль можуть забезпечити 80% успіху. Тож є сенс сконцентрувати увагу на вирішенні тих 20% проблем на шляху України до НАТО, які на 80% здатні забезпечити досягнення кінцевого результату. Таким напрямом діяльності, на мій погляд, мусить стати студентська молодь. З одного боку, молоді люди переважно позбавлені стереотипів та готові до європейського мислення. З другого боку – вони можуть виступати свого 242
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 243
Перспективи та ризики приєднання України до Північноатлантичного альянсу
роду мультиплікаторами, примножувачами відповідних ідей. Серед основних сегментів поширення переконань сучасних студентів слід розглядати їх однолітків, батьків, співробітників, підлеглих (адже сьогоднішні студенти через кілька років стануть керівниками). Слід констатувати, що наразі робота з формування євроорієнтованого світогляду сучасних студентів ведеться незадовільно. Можливо, певним винятком є кілька вищих навчальних закладів Києва. А ось у Дніпро< петровську, на жаль, немає жодної масштабної програми, орієнтованої на молодь та формування у неї евроінтеграційного сприйняття майбутнього України. Потрібно створювати центри і клуби, діяльність яких була б підпорядкована меті – переконувати людей у важливості та перспек< тивності євроатлантичної інтеграції України. Четверта теза: необхідно створювати й поширювати в усіх регіонах України інтелектуальні продукти, де б об’єктивно, на експертному рівні зіставлялися аргументи «за» та «проти» вступу України до НАТО. Наприклад, у Брюсселі виданий прекрасний збірник «За та проти – дебати з питань євроатлантичної безпеки», на сторінках якого представники європейського політикуму дискутують і висловлюють протилежні думки стосовно окремих напрямів діяльності та трансформації НАТО. Натомість в Україні немає друкованого органу, у якому здійснювався б глибинний економічний і політичний аналіз того чи іншого вибору нашої країни. Для того щоб створювати подібні видання, потрібні регіональні наукові центри з досліджень проблем євроатлантичної інтеграції України, а також підтримка існуючих видань, які здатні об’єднати навколо себе відповідні наукові сили. Входження України до НАТО – надзвичайно відповідальне рішення, яке не може прийматися на емоційній хвилі, а потребує глибокого наукового дослідження. Лише за таких умов український народ зможе зробити правильний вибір. 20 лютого 2007 року
243
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
7
17.07.2007
11:21
Page 244
НЕОБХІДНІСТЬ ТА МОЖЛИВІСТЬ ПОДОЛАННЯ СТЕРЕОТИПІВ ЩОДО НАТО
МІФИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ ЩОДО ВІДНОСИН УКРАЇНА – НАТО Владислав Яснюк (Україна) Сьогодні знання про НАТО у громадян України знаходяться на дуже поверхневому рівні: за даними деяких соціологічних досліджень, приблизно 20% респондентів висловилися за входження України в НАТО, але коли питання було поставлено про членство України в Північноат< лантичному альянсі, то прихильників вступу виявилося на 10% більше! Тому дискусії на тему відносин України з НАТО та її можливого членства в цій організації має передувати, на наш погляд, короткий екскурс в історію. Потрібно дати відповідь на питання: чим, власне, є Північноатлантичний альянс, як він виник, який шлях розвитку пройшов, якими є його мета та завдання. Витоки та розвиток НАТО 4 квітня 1949 р. США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором) і таким чином утворили Органі< зацію Північноатлантичного договору (НАТО – North Atlantic Treaty Organization), яку також називають Північноатлантичним альянсом. У 1952 р. до НАТО ввійшли Греція і Туреччина, у 1955<му – ФРН, у 1982<му – Іспанія, у 1999<му – Польща, Чехія та Угорщина, у 2004 р. – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина. Таким чином наразі 26 держав Європи та Північної Америки є членами цієї організації. Створення НАТО слід розглядати в контексті тогочасної політичної ситуації у світі, коли в післявоєнний період на перший план у міжнародній 244
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 245
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
політиці почали виходити ідеологічні розбіжності між СРСР та демокра< тичними суспільствами на чолі зі США, які найменше постраждали у Другій світовій війні, а тому змогли взяти на себе роль лідера Західного світу. По суті, насильницьке встановлення у країнах Східної Європи комуністичних режимів, лояльних до СРСР, було сприйнято країнами Заходу як вияв експансіоністських намірів радянського керівництва. Це загрожувало порушити традиційне співвідношення сил у Європі, з чим Захід не міг примиритися. До того ж зовнішня політика СРСР будувалася на тій позиції, що післявоєнний світ поділений на два протилежні табори – соціалістичний на чолі з СРСР та імперіалістичний на чолі зі США. Подібний підхід наперед закладав ворожість, конфронтацію і неприми< римість у відносинах між державами з різним соціальним ладом. Таким чином, Північноатлантичний альянс утворювався передусім з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу з боку СРСР. Створення НАТО відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що «Статут ніякою мірою не зачіпає невід’ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації». Саме про оборонний характер НАТО свідчить як тактичне розташу< вання в Європі сил держав – членів Альянсу, так і характер озброєнь. Війська Радянського Союзу та його союзників по Організації Варшавського договору розміщувалися у три ешелони (перший – завдає удару на початко< вій стадії війни в Європі, другий – веде основні бойові дії у ході війни, а третій ешелон забезпечує окупацію територій та контроль над ними після закінчення війни) і в їх озброєнні робився наголос на наступальну зброю (танки). Натомість війська НАТО були розташовані в один ешелон уздовж лінії протистояння відповідно до концепції «оборони на передових рубежах» і в їх озброєнні акцентувалося на засобах протитанкової оборони. Отже, навіть такий побіжний аналіз основоположного акту Альянсу та його дій вказує на цілком оборонний характер цієї організації, яка в часи «холодної війни» мала за мету захистити країни від можливої агресії СРСР. Якщо уважно придивитися до подій того періоду, то стає очевидною абсолютна необґрунтованість міфу про агресивність НАТО. Альянс ніколи і ніде не застосовував військову силу проти третіх країн або проти держав< членів. Натомість СРСР без вагань вдавався до засобів прямого силового тиску на своїх союзників по Організації Варшавського договору, як це було в Угорщині 1956 р. і Чехословаччині 1968 р. На демократичний характер Альянсу вказує той факт, що всі, без винятку, рішення в НАТО приймаються тільки консенсусом. Це означає, 245
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 246
Розділ 7
що не можна примусити якусь державу<члена діяти всупереч власній волі та бажанням. Кожен має право голосу і думка кожного враховується при остаточному виробленні будь<якого рішення. Прикладом може слугувати військова операція США та Великобританії проти Іраку 2003 року. Коли проти неї виступили деякі провідні держави – члени НАТО, ресурси Альянсу жодним чином не були залучені для ведення військових дій. У той же час, усі держави – члени НАТО погодилися, що становлення і форму< вання нових іракських сил безпеки сприятиме швидшому відновленню миру та стабільності у цій країні. У результаті в Іраку на початку 2006 р. було розгорнуто тренувальну місію НАТО. Таким чином, Північноатлантичному альянсу впродовж чотирьох десятиріч – від часу його заснування в 1949 р. і до завершення «холодної війни» – належала визначальна роль у підтриманні миру в Європі. Як гарант безпеки, свободи та незалежності його членів, як інструмент додержання стратегічного балансу Альянс забезпечив стабільність на Європейському континенті, що стало однією з важливих передумов припинення суперництва між Сходом і Заходом. Крах комунізму позбавив НАТО попередньої основної мети – стримування військової та ідеологічної загрози з боку СРСР. Стрімкі зміни в країнах Східної Європи у 80–90<х роках минулого століття створили передумови для перегляду Північноатлантичним альянсом своєї військово<політичної доктрини, місії, функцій та завдань. У нинішніх умо< вах безпека Північноатлантичного альянсу будується на дотриманні країнами<членами ряду принципів, що доповнюють один одного, а саме: діалог, співробітництво, підтримка колективної безпеки, запобігання конфліктам, контроль кризових ситуацій, згортання війни на початковій стадії її виникнення, збереження територіальної цілісності всіх членів НАТО, внутрішньоблокова солідарність, рівна безпека, стратегічна єдність, розподіл ролей між учасниками, взаємні зобов’язання сторін, систематичні консультації тощо. Одним із найголовніших завдань Альянсу стало налагодження спів< робітництва й партнерства з державами Центральної та Східної Європи, багато з яких уже набули членства в НАТО. У процесі приєднання ці країни здійснили кардинальні реформи у військовій та цивільних сферах, зокрема значно скоротили національні збройні сили до рівня необхідної достатності, розпочали процес їх модернізації, встановили прозорий громадський контроль над військовими, зміцнили демократичні інститути у своїх державах, привели економіки у повну відповідність до ринкових умов тощо. 246
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 247
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Стосунки Україна – НАТО: обґрунтування і ціль Оскільки НАТО – єдина дієва та ефективна політично<військова організація з колективної безпеки на євроатлантичному просторі, до якого належить і Україна, то цілком очевидно, що наша держава не може ігнорувати цей факт, а тому повинна налагоджувати та розвивати діалог і співробітництво з Альянсом. Найперше слід замислитися над тим, які переваги матиме Україна від членства в цій організації. Очевидно, що із входженням до спільноти най< більш розвинутих демократичних суспільств, де цінується свобода слова та верховенство права, наша країна стане повноправним членом євро< атлантичної системи колективної безпеки. Якщо ж Україна не реалізує цей шанс, то, ймовірно, може перетворитися на «буферну зону» без гарантій безпеки, використовуватися як поле політичних ігор іншими державами, втратити свою суб’єктність у міжнародних відносинах і постійно опинятися в ролі жертви зовнішніх провокацій (у цьому контексті дуже промовистою є ситуація навколо статусу Кримського півострова). Принагідно зазначимо, що жодна з 10 держав Центральної та Східної Європи, які ще донедавна були нашими сусідами по соціалістичному табору, а тепер є членами Альянсу, наразі не висловила свого розчару< вання чи невдоволення членством у НАТО і не захотіла вийти з цієї організації. Навпаки, усі вони в один голос стверджують, що входження до Альянсу значно поліпшило безпеку їхніх країн і в стратегічному плані є надзвичайно корисним. Водночас, в Україні певні політичні сили малюють якийсь демонізо< ваний образ НАТО і лякають громадськість апокаліптичними наслідками ймовірного вступу країни до Альянсу. Можливі лише два пояснення такої ситуації: або уряди 10 нових держав<членів обманюють себе, своїх громадян, міжнародне співтовариство, бачать позитив там, де його немає, і насильно утримують країни в НАТО, або антинатовські пропагандисти в Україні свідомо та цілеспрямовано вводять українських громадян в оману з метою подальшого маніпулювання суспільною свідомістю. Україна та НАТО мають уже чималу історію відносин. У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС), а у 1997<му — співзасновницею та учасником наступниці РПАС – Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка сьогодні налічує 26 держав – членів НАТО та 20 країн<партнерів. Починаючи з 1994 року, наша держава бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ), у рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних із країнами<членами та 247
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 248
Розділ 7
партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном. У відносинах з Альянсом ми пройшли шлях від Хартії про особливе партнерство, підписаної 09.07.1997 р. у Мадриді, Плану дій (ПД), схва< леного 22.11.2002 р. у Празі, до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства, який було започатковано 21 квітня 2005 р. у Вільнюсі. У рамках такого діалогу розглядається повний діапазон політичних, військових і фінансових питань, пов’язаних із членством в Альянсі. А Цільовий план Україна – НАТО на 2006 рік за своєю філософією та структурою схожий на План дій щодо членства в НАТО. Сьогодні 15 двосторонніх документів регулюють відносини Україна – НАТО. Ще 15 внутрішніх правових актів України та НАТО становлять правову базу розбудови взаємин між ними. Від квітня 1999 року, згідно з положеннями Хартії, формат відносин між двома сторонами переведено у площину спільного форуму – Комісії Україна – НАТО. Поряд із цим консультативним механізмом співробіт< ництва Україна використовує й інші механізми, такі як засідання спільних робочих груп (СРГ) Україна – НАТО з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, з питань науки і захисту довкілля, а також регулярні засідання Україна – НАТО на рівні політичного, політико<військового керівного, військового, економічного та спеціального комітетів. Характеризуючи нинішній стан наших двосторонніх відносин з НАТО, важливо відзначити, що у 2005 р. ми досягли значного прогресу в цій царині. У лютому минулого року на саміті Комісії Україна — НАТО в Брюсселі Президент України В.Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва нашої країни з Альянсом. Цей сигнал України був позитивно сприйнятий у Брюсселі, і вже у квітні 2005 р. на засіданні Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ було ініційовано Інтенсифікований діалог з питань членства та відповідних реформ. Процес Інтенсифікованого діалогу, започаткований на виконання рішень Мадридського саміту НАТО 1997 року, пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами Альянсу. Він є першим етапом офіційного процесу підготовки країн<аспірантів до членства в НАТО. У рамках такого діалогу розглядається повний діапазон політичних, військових і фінансових питань, пов’язаних із членством в Альянсі. У вересні 2005 р. у Брюсселі відбувся перший раунд тематичних експертних консультацій Україна – НАТО високого рівня в рамках 248
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 249
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Інтенсифікованого діалогу, у ході яких сторона НАТО виклала основні вимоги, які висуваються до країн – кандидатів на членство в Альянсі. Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження Інтенсифікованого діалогу відбулося під час візиту Північноатлантичної Ради НАТО в Україну 18–20 жовтня 2005 р. на чолі з Генеральним секретарем Альянсу. У рамках цього візиту було проведено чергове засідання Комісії Україна – НАТО за участю міністрів закордон< них справ та оборони України, а також виїзд членів делегації – послів НАТО в регіони України в інформаційно<роз’яснювальних цілях. Уперше в історії україно<натовських відносин відбулося спільне засідання РНБО України та ПАР НАТО під головуванням Президента України В.Ющенка за участю Генсекретаря НАТО Я.Схеффера. У грудні 2005 р. за підсумками засідання Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ було прийнято спільну заяву, де вперше йшлося не лише про відкритість «дверей НАТО», а й про конкретні перспективи залучення України до Плану дій щодо членства. Таким чином, у 2005 р. ми фактично наблизилися до того, щоб поста< вити перед НАТО питання стосовно членства в Альянсі. Є також підстави сподіватися, що членами Альянсу буде невдовзі прийнято політичне рішення запросити нашу країну до Плану дій щодо членства. Міфи і реальність щодо НАТО Стереотипи щодо НАТО розділяють наше суспільство. Вони заважа< ють нам плідно співпрацювати з Альянсом. Сьогодні потрібно об’єктивно інформувати громадськість про сутність НАТО, нинішню та майбутню співпрацю України з цією організацією. В українському суспільстві досі існують хибні уявлення стосовно Альянсу, що вже встигли перетворитися на міфи: НАТО – агресивний блок, вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією, зруйнує український ВПК тощо. Такі міфи потрібно спростовувати. Відносно небагато українців знають про те, що НАТО – це міжнародна організація рівних незалежних держав, де всі рішення приймаються консенсусом. Враховуючи нові виклики та загрози, Альянс перетворився з військово<політичної організації на політико<безпекову структуру, яка об’єднує в систему колективної безпеки більшість країн Євроатлантичного регіону. Загалом, в умовах глобалізації адекватне реагування на нові виклики і загрози, а також утримання збройних сил, здатних забезпечити цілковиту безпеку держави, для окремої країни є досить затратною справою. 249
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 250
Розділ 7
Членство в НАТО фактично зменшує навантаження на економіку держави. Далі наведемо деякі аргументи, аби певною мірою розвіяти поширений міф про те, що вступ України до НАТО призведе до згортання оборонно< промислового комплексу України внаслідок введення нових військових натовських стандартів і вимог переозброюватися для нашої армії, що обо< в’язково спричинить розрив існуючого військово<технічного співробіт< ництва з Росією. Перше: НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших Збройних сил, ні обов’язкового введення нових військових стандартів для зброї, ні відмови від військо<технічного співробітництва з Росією. Друге: справді, певні стандарти НАТО для окремих видів озброєнь існують. Проте вони зазвичай набагато прогресивніші, ніж ті, які застосовуються в Україні ще з радянських часів. Інтеграція до НАТО – це вихід на нові ринки збуту озброєнь країн – членів НАТО та ЄС, доступ до новітніх технологій у разі спільного виробництва, додаткові можливості модернізувати власні озброєння, диверсифікувати військовий арсенал тощо. Третє: навіть якщо український ОПК певним чином переорієнтує виробництво зброї за стандартами НАТО, це абсолютно не означатиме необхідність розривати багаторічне спільне з Росією виробництво вже існуючих або нових зразків зброї. Водночас, фактом є те, що українсько< російська співпраця у цій галузі відбувається переважно за старими, ще радянськими, зразками озброєнь. До того ж Росія вже сама почала застосовувати натовські стандарти. Не так давно було підписано відповідну Угоду про приєднання РФ до системи кодифікації НАТО. З огляду на це Україна має всі підстави для повного переходу на стандарти НАТО у сфері виробництва озброєнь. Принагідно слід нагадати, що НАТО як організація не розміщує замовлень на закупівлю озброєнь і військової техніки. Це здійснюється на національному рівні в умовах конкуренції. Ми маємо бути готовими до такої співпраці. Взаємодія з НАТО у військово<технічній сфері повинна зводитися не до банального бажання щось продати країнам Європи, а до реалізації взаємовигідних інтересів. Досвід нових членів Альянсу показує, що такий симбіоз можливий і виправданий. Передрікати занепад та зникнення українського ОПК у разі вступу країни до НАТО щонайменше не коректно. Достатньо поглянути на тенденції в експорті зброї, військової техніки і обладнання Польщі та Чехії, які стали членами НАТО в 1999 р. У 1997 р. Польща продала на 250
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 251
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
світовому ринку озброєнь товарів на суму $20 млн., а у 1999<му – на $67 млн. У 2001 р. ця цифра становила вже $93 млн., а у 2003 р. – $89 млн. У Чеській Республіці спостерігалася подібна динаміка експорту зброї: 1997 р. – $28 млн., 1998<й – $23 млн., 1999<й – $65 млн., 2000<й – $81 млн., 2001<й – $95 млн., 2002 р. – $85 млн. [Дані зі щорічників Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру – SIPRI Yearbooks 2000–2004]. Такий цифровий ряд промовисто свідчить про розвиток і зростання обсягів виробництва та торгівлі продукцією військово<оборонного комплексу зазначених країн. Таким чином, переведення оборонно<промислового комплексу України на стандарти, прийняті в НАТО і ЄС, має суттєво розширити можливості та ринки збуту української військової техніки й озброєнь, сприяти інтегру< ванню ОПК України у військово<промисловий простір Альянсу. Пока< зовими тут є досить успішне співробітництво України з Грецією (судна на повітряній подушці), Чеською Республікою (артилерійські системи). Невиправданим стереотипом є те, що для вступу України в НАТО потрібно обов’язково проводити референдум. Звичайно, рівень суспільної підтримки євроатлантичного курсу держави має значення. З 1996 року ми спостерігаємо за настроями в суспільстві. Традиційно рівень підтримки приєднання України до Альянсу становив 30%, ще 30% були проти і 30% вагалося з відповіддю. Водночас, майже 80% експертів, які займаються питаннями безпеки та НАТО, впевнені, що Україні потрібно стати членом НАТО. До того ж близько 70% молоді віком до 22 років підтримують цю думку. Для НАТО важливо, щоб суспільство підтримувало курс держави. У країнах, які приєдналися до Альянсу в останніх хвилях розширення, було 30% підтримки, і такий рівень зберігався доти, доки політики не знайшли консенсусу в питаннях Європейського Союзу та НАТО. Це досвід Чехії, Словаччини, країн Балтії. Після знаходження політичного консен< сусу всередині держави практично одразу, протягом року – півтора, рівень підтримки населення в зазначених країнах збільшився до 50–55%. Часто говорять, що НАТО є агресивним військовим блоком. Коли розвинені держави світу приймають рішення, які стосуються міжнародної безпеки, і зокрема безпеки України, певні політичні сили чомусь вважають їх ворожим блоком. Якщо стати на позицію цих сил і запитати: «Яким чином можна протидіяти цій агресивності?» Воювати! Війна з однією із країн – членів НАТО буде вважатися війною з усіма країнами – членами НАТО. Але невже наші Збройні сили спроможні воювати з 26 провідними і найбільш розвиненими країнами світу? Ні! 251
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 252
Розділ 7
Експерти здебільшого дотримуються думки, що Україна повинна бути в НАТО, оскільки тоді вона зможе впливати на рішення, які стосуються безпеки Альянсу, інтересів національної безпеки нашої держави, інтересів безпеки Європи. Точка зору, що вступ України до НАТО погіршить наші відносини з Росією, також є вигаданим стереотипом. Навпаки, членство України в Альянсі стане запорукою того, що він ніколи не буде спрямований проти Росії. Слід зазначити, що між НАТО і Російською Федерацією співпраця розвивається дуже активно. Росія, не будучи де<юре членом НАТО, де< факто входить до нього. Формат співпраці Росія – НАТО дипломатичною мовою має назву «27», а наш формат відносин «26+1». Багато говориться про те, що після вступу в Альянс в Україні роз< міщуватимуться військові бази НАТО. Але натовських баз у природі не існує! Бази НАТО – це бази країн – членів Альянсу. Наприклад, військові бази Польщі можна називати військовими базами НАТО, але вони знаходяться під польською національною юрисдикцією. У разі ймовірного вступу України до Альянсу наші військові бази також можна буде назвати базами НАТО, але вони знаходитимуться під нашою національною юрисдикцією. Американські бази розміщуються на території Болгарії, Німеччини, Румунії на основі двосторонніх договорів. І наше національне українське право приймати чи не приймати такі бази. Але, слід взяти до уваги, що, згідно з Конституцією, на території України не може бути розміщено іноземних військових баз. Існує думка, що в разі членства України в НАТО наші солдати захища< тимуть інтереси США або інших держав у гарячих точках («гарматне м’ясо»). Це також неправда. Всі рішення щодо направлення за кордон підрозділів Збройних сил України прийматимуться Верховною Радою України. Не відповідає дійсності й така теза, що членство України в НАТО надто дорого нам коштуватиме. У цьому зв’язку пропонується подивитися на Польщу, яка кожен рік сплачує 30 млн. євро в бюджет НАТО. Але ж потрібно взяти до уваги і той факт, що Польща натомість кожен рік отримує 300 млн. євро з натовського бюджету на розвиток військової інфраструктури. А це дороги військового значення, аеропорти, залізниці, робочі місця, іноземні інвестиції, які могли б отримати і ми. Україна – НАТО та Україна – ЄС Цілком очевидно, що, ведучи мову про євроатлантичну інтеграцію нашої країни, не можна забувати про її європейські устремління. Політика України щодо Європейського Союзу та НАТО і бажання набути членства 252
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 253
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
в обох організаціях є складовими її стратегічного курсу на розвиток та поглиблення відносин із країнами Європи і Північної Америки. Попри те, що процеси євроатлантичної та європейської інтеграції України є незалежними, за своєю суттю вони є взаємодоповнюючими. Коли ми виконаємо всі необхідні вимоги для членства в НАТО, нам буде набагато легше осягнути так звані копенгагенські критерії для вступу в Євросоюз. Водночас, євроатлантична інтеграція є важливою й цінною для України сама по собі, тому розцінювати її лише як сходинку до членства в ЄС некоректно. Деякі експерти висловлюють думку, що Україна має зосередитися на інтеграції в Європейський Союз і не прагнути членства в НАТО, особливо зважаючи на те, що ЄС наразі розпочинає формулювати свою безпекову політику та розбудовує власні військові можливості. Таким чином, мовляв, Україна уникне непотрібного дублювання й зосередиться на чомусь одному. У цьому контексті слід пам’ятати, що концепція спільної зовнішньої політики та безпеки Євросоюзу не передбачає відповідальності за оборонну політику. Cили швидкого реагування ЄС (EU Rapid Reaction Force) і Сили реагування НАТО (NATO Response Force) мають різні завдання та місії. Попри те, що до цих військових формувань висуваються дуже подібні вимоги стосовно бойової підготовки і технічного оснащення, обставини їх використання є цілком відмінними. Якщо сили НАТО планується застосовувати у складних конфліктах для швидких рішучих бойових дій високої інтенсивності (наприклад в антитерористичних операціях), то сили ЄС призначаються для поліцейських чи миротворчих операцій низької і середньої інтенсивності. Слід зрозуміти, що політика безпеки ЄС не націлена на заміну НАТО. З практичних міркувань, і надалі провідну роль гаранта безпеки на Європейському континенті відіграватиме Північноатлантичний альянс з огляду на його реальні та перевірені часом військові й організаційні мож< ливості. Тож хибним є уявлення про те, що Україні буде достатньо самого лише членства в ЄС, щоб ефективно забезпечити свою військову безпеку. Непрямим свідченням цього є відсутність бажання зі сторони як старих, так і нових членів НАТО, які входять і до Євросоюзу, вийти з Альянсу. І наостанку хочу наголосити, що будь<які рішення у країні потрібно приймати виважено, особливо ті з них, які стосуються безпеки нашої держави. 7 лютого 2007 року 253
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 254
Розділ 7
ХИБНІ СТЕРЕОТИПИ ЩОДО НАТО – ПЕРЕПОНА НА ШЛЯХУ ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Олег Соскін (Україна) Уже понад 15 років Україна відновлює свій державний суверенітет, але досі не зробила остаточного цивілізаційного вибору. Точаться пер< манентні запеклі дискусії на всіх рівнях української та неукраїнської спільноти щодо того, яку модель розвитку обрати Україні – євроатлан< тичну чи євразійську – і відповідно членами яких міждержавних та над< національних структур стати – Північноатлантичного альянсу чи Таш< кентського договору, Європейського Союзу чи Єдиного економічного простору під егідою Росії. А поки що українська держава «біжить на місці» й безповоротно втрачає час і можливості, тоді як усі країни навколо нас динамічно розвиваються, швидко рухаються в остаточно визначеному напрямі, нарощують енергію поступу, стають дедалі сильнішими, конкурентоздатними, а відповідно й успішними. І лише Україна застигла в полоні давно віджилих примар та стереотипів. Наші сусіди формують сучасне буття, виходячи з науково обґрунтованих прогностичних пара< метрів майбутнього, і лише ми визначаємо напрям розвитку, спираючись на замшілі, відмерлі догми комуністично<імперського минулого. У своїй діяльності український народ та його правлячі кола так і не опанували базових засад державного стратегічного управління та плану< вання. Наша еліта не спромоглася усвідомити, що успішною і ефективною буде тільки та організація (у нашому випадку – українська держава), яка формує параметри моделі свого розвитку, враховуючи прогностично окреслені й визначені риси зовнішнього середовища, майбутнього світу. Зрозуміло, що це буде глобалізований світ, який передбачає, з одного боку, тісний взаємозв’язок та взаємозалежність у рамках єдиної системи, а з другого – жорстку конкурентну боротьбу різних цивілізаційних анклавів, посилення процесів регіоналізації. Чи готова нинішня Україна до функціонування в такому світі? Чи мо< жемо ми бути в ньому успішними та ефективними? Відповідь однозначна: поки Україна остаточно не визначить модель свого розвитку як євроатлан< тичну, поки не подолає радянсько<комуністичних стереотипів і генетичної залежності від російсько<імперської матки, самостійного, суверенного буття як сучасна європейська держава наша країна не матиме. На шляху до євроатлантичної моделі розвитку сьогодні у нас існує чимало перешкод. І більшість із них – у свідомості громадян, які мислять стереотипами. Вони насамперед стосуються Північноатлантичного 254
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 255
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
альянсу (НАТО), істинну природу якого люди зазвичай не розуміють, а тому опираються вступу в цю організацію. Щоб реалізувати свої євроат< лантичні устремління, Україна мусить здолати найбільш безглузді стереотипи, які не відповідають дійсності, а лише заважають цивілізо< ваному розвитку. Перший стереотип: НАТО – організація, яка себе вичерпала, втра< тила свою конкурентоспроможність на міжнародному рівні, погрузла у внутрішніх протиріччях і, зрештою, розпадеться, тож Україні не потрібно прагнути набуття членства у структурі, яка не має майбутнього. Насправді Північноатлантичний альянс є одним із найбільш дієвих та успішних інструментів євроатлантичної цивілізації, що забезпечує країнам<членам ефективну національну безпеку і потужний економічний розвиток. Це ще раз довів саміт країн – членів НАТО, який відбувся в Ризі наприкінці ли< стопаду 2006 року. Свідченням єдності та ефективності Північноат< лантичного альянсу стало прийняття Декларації Ризького саміту, у якій даються відповіді на більшість гострих питань міжнародного розвитку. До речі, у 29, 37 та 38 пунктах Декларації підкреслюється, що двері НАТО для України відчинено. Альянс не тільки не згорнув своєї діяльності, а навпаки, надзвичайно посилився. Починаючи з 1949 року, Організація збільшилась від 12 до 26 країн<членів. Другий стереотип: Організація Північноатлантичного договору була створена як агресивний військовий блок для окупації інших країн, що порушує норми міжнародного права. Подібні твердження не відповідають дійсності. НАТО виникло 4 квітня 1949 року, на базі Вашингтонської угоди, підписаної дванадцятьма країнами, з метою створити спільну систему безпе< ки для протистояння агресії з боку СРСР. Багато хто вважає, що ініціатором утворення НАТО були Сполучені Штати Америки, але це не так. 25 серпня 1948 році, коли почалася «холодна війна», п’ять європейських країн (Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) за ініціативи Великобританії вирішили спільно опікуватися питаннями оборони та створити військово<політичне угруповання – Західноєвропейський Союз. Однак вони зрозуміли, що самостійно захистити себе від мілітарної радянської системи буде важко, а тому звернулися до США та Канади. І саме це стало відправною точкою у формуванні Північноатлантичного альянсу. Він постав на основі 51<ї статті Статуту Організації Об’єднаних Націй (членом якої був і Радянський Союз), де записано, що кожна країна чи група країн мають право на колективний захист свого суверенітету, для чого можуть створюватися міжнародні організації. Отже, Північноатлантичний альянс був утворений на основі міжнародного права. 255
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 256
Розділ 7
Третій стереотип: НАТО – наднаціональна організація, членство в якій звужує межі національного суверенітету, змушує країни поступа< тися своїми інтересами. Такого роду погляди не відбивають реального становища. НАТО – це міждержавна організація, а тому країна – її учасник не має підстав для втрати свого державного суверенітету. Жодне рішення в рамках Альянсу не може бути прийнято, якщо воно суперечить Конституції будь<якої держави – члена НАТО. Усі рішення в Північноатлантичному альянсі ухвалюються консенсу< сом. Якщо одна країна не погоджується – рішення не приймається. Яскравий приклад – відхилення рішення стосовно введення військ країн НАТО в Ірак через відмову Франції та Німеччини підтримати США на цьому шляху. Якщо ж Організація ухвалює рішення щодо проведення спільної військової операції, то кожна країна сама визначає рівень і масш< таби її участі в цій операції. Відповідно до статті 5 Вашингтонської угоди НАТО захищає кожного члена і всіх членів Організації від зовнішньої агресії. Північноатлантичний альянс за часи свого існування здійснив лише одну широкомасштабну військову операцію в Європі, коли потрібно було подолати антинародний тоталітарний режим сербського керманича Мілошевича. До речі, Югосла< вії де<факто вже на той час не існувало – у її складі залишились лише Сербія і Чорногорія. Як відомо, Чорногорія, зрештою, вийшла зі складу цієї квазі<країни. Що ж стосується введення військ НАТО до Афганістану, то це було здійснено за рішенням Організації Об’єднаних Націй, щоб уберегти країну від розпаду та громадянської війни. Сьогодні НАТО є надзвичайно потужною політико<військовою органі< зацією, яка об’єднує найбільш розвинуті країни світу і забезпечує кожній із них захист та національну безпеку. Посткомуністичні країни, які приєдналися до Альянсу, суттєво посилили систему національної безпеки і зменшили витрати на розвиток військово<оборонного сектора. Четвертий стереотип: Україна не готова до вступу в НАТО. Але чому? І хто зробив такий висновок? Україна вже 14 років співпрацює з Північноатлантичним альянсом і є учасником майже всіх операцій НАТО. Ми підписали Хартію про особливе партнерство, а також План дій Україна – НАТО, який, починаючи з 2003 року, реалізується через щорічні цільові плани. У квітні 2005 року Україна та НАТО приступили до більш високої фази співробітництва, що дістала назву Інтенсифікований діалог. Наша країна сьогодні знаходиться у кроці від приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Під час Ризького саміту Україна могла долучитися до ПДЧ. Однак, на жаль, у частини української еліти тоді не 256
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 257
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
вистачило політичної волі ступити на цей шлях, який може тривати 3–5 років. Але є надія, що ми таки зможемо цим шансом скористатися і стати учасниками ПДЧ у 2008 році на саміті глав – держав НАТО. П’ятий стереотип: країни, які ввійшли до НАТО, на відміну від України, були готові до вступу в Альянс. Однак це не зовсім так. Приміром, Греція і Туреччина приєдналися до Альянсу в 1952 році, коли їх народи ще не оговталися після Другої світової війни. Їх роздирали жорсткі проти< річчя щодо Кіпру. Завдяки набуттю членства в НАТО країнам вдалося цю проблему подолати. Португалія входила в НАТО в період кризи державної системи. Балтійські країни також не були стовідсотково готові до членства в Альянсі. Наприклад, Литва, яка межує з Калінінградською областю (Росія), опинилася у складній ситуації. Її було врегульовано після вступу в НАТО, від чого виграла і Росія, і Литва, і інші Балтійські країни. Шостий стереотип: для входження в Альянс Україна мусить обов’язково проводити референдум, щоб дізнатися думку народу. Проте, як показує практика, тільки Словенія та Угорщина вдавалися до загальнонаціонального опитування населення перед вступом в НАТО, оскільки така норма була записана в конституціях зазначених країн. За< уважимо, що у Словенії до початку інформаційно<просвітницької кампанії суспільна підтримка євроатлантичного курсу держави становила лише 30%. Іспанія проводила референдум через кілька років після набуття членства в НАТО. У Словаччині всенародного опитування фактично не відбулося, оскільки голосувати прийшло лише 9% громадян електо< рального віку. Удруге його проведення не знадобилося, позаяк питання вступу було вирішено на рівні парламенту. Приєднавшись до Альянсу, Словацька Республіка стала в один ряд із країнами, які швидко та ефективно розвиваються. Отже, обов’язковість проведення референдуму – ще один стереотип, який штучно нав’язаний українській спільноті. Питання вступу до НАТО має вирішуватися на державному рівні. Тим паче, що в Конституції України відсутнє положення про необхідність проведення референдуму стосовно вступу в НАТО, оскільки це міждержавна організація, участь у якій жодним чином не впливає на суверенний статус держави. Сьомий стереотип: входження до Північноатлантичного альянсу загальмує розвиток України, ми втратимо свою самостійність, нам диктуватимуть лінію поведінки. Хибність цієї тези не викликає сумніву. Країни, що входять у НАТО, є потужними, розвинутими державами. І бути в одному клубі з ними – це безпека і нові можливості. Сьогодні ВВП США дорівнює $12 трлн., Франції – $2 трлн., тоді як України – менше 257
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 258
Розділ 7
$100 млрд. У країнах – членах НАТО провідні позиції займає середній клас, що складає від 2/3 до 3/4 суспільства, натомість в Україні 2/3 населення належить до категорії бідних людей, а понад 70% націо< нального багатства зосереджено в руках кланово<корпоративних груп. Приєднання до Альянсу сприятиме ліквідації цих груп, поширенню конкурентних начал, збільшенню іноземного інвестування. Як відомо, обсяги іноземних інвестицій до економік посткомуністичних країн, що ввійшли до НАТО, у середньому збільшилися у 5 разів. І зрозуміло, адже капітал прямує туди, де він захищений від несподіваних рішень та нега< тивних внутрішніх процесів. Якщо Україна стане членом Альянсу, у нас буде створено високотех< нічну, оснащену за сучасними зразками професійну армію, зменшаться витрати на оборону. Адже колективна безпека, як відомо, коштує дешевше індивідуальної. Політичною перевагою країн НАТО є те, що у них діє модель партійно< політичного парламентаризму. Це парламентсько<президентські чи парламентсько<монархічні держави, де досягнутий баланс гілок влади, що для України сьогодні було б дуже корисно. Члени НАТО мають розвинуту систему місцевого самоврядування, де фінансові та економічні повноваження передані на рівень місцевих громад. Застосування такої парадигми влади стане відчутним поштовхом для ефективного розвитку України. Членам НАТО забезпечено право на свободу слова та вільний доступ до інформації, що є немаловажним чинником прогресивного розвитку країни. Восьмий стереотип: приєднання України до Альянсу погіршить відносини з Росією. Хоч така думка досить поширена серед українських громадян, однак її вади очевидні. Експерти не сумніваються, що вступ до НАТО стане підґрунтям для нормалізації стосунків із Росією. Пригадаймо, наприклад, що досить напружені відносини РФ із Балтійськими країнами значно поліпшилися після їх інтеграції в Альянс. Для Росії стабілізація її західного кордону є дуже вигідною. Тим паче, що на її східних та південних кордонах ситуація системно погіршується. Росія поки що не в змозі зупинити мусульманську експансію, а тиск комуністичного Китаю на російський простір стає дедалі відчутнішим. Дев’ятий стереотип: зі вступом до Альянсу український оборонно< промисловий комплекс буде знищено. Слід зазначити, що жодна країна після приєднання до НАТО не втратила свій ВПК. Навпаки, він був модернізований та спеціалізований згідно з вимогами НАТО. Україна 258
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 259
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
також має пройти подібний шлях, що, зрештою, дасть змогу вітчизняним виробникам різних видів озброєння, а також авіаційної, космічної, танкової, ракетної продукції вийти на ринки НАТО і відповідати його стандартам. Підприємства ОПК отримають багато нових можливостей. Вони братимуть участь у міжнародних військових проектах, тендерах із закупівлі зброї тощо. Помилково думати, що Альянс зацікавлений знищити наші військово< промислові заводи й науковий потенціал. Навпаки, він уже сьогодні фінансує ряд наукових військових програм і підтримує життєздатний рівень українських наукових установ та працівників, надаючи їм гранти і кошти на проведення науково<дослідних робіт. Якби не сприяння з боку НАТО, Харківський та Київський військові науково<дослідні інститути могли б опинитися в дуже скрутному становищі. Альянс підтримує також українських військовослужбовців, звіль< нених у запас. Протягом останніх п’яти років нашій країні надана допомога у проведенні програми підготовки і перепідготовки сотень колишніх військовослужбовців. Вони пройшли мовні та спеціалізовані професійні курси. Починаючи з 1999 року, в обласних центрах України за підтримки Північноатлантичного альянсу було організовано 37 мовних курсів з англійської, французької, німецької, італійської мов, а також 14 бізнес< курсів. Нині розглядається пропозиція щодо подвоєння фінансування цієї програми. В Україні поширюється міф про те, що в разі вступу країни до Альянсу нас зобов’яжуть купувати лише натовське озброєння. Подібні твердження не відповідають дійсності. Наприклад, Балтійські країни закуповують у Швеції зброю, літаки та інше обладнання, а Польща і Чехія, які мають у своєму арсеналі радянську зброю, модернізували її, довели до стандар< тів НАТО й використовують надалі. У нас вони імпортують тільки деякі вузли. Тому зрозуміло, що після модернізації військового оснащення відповідно до стандартів, прийнятних у НАТО, на Україну не чинити< меться жодного тиску в цій царині. А дезінформація про те, що Альянс наполягатиме на згортанні українського ВПК, поширюється тими силами, які не зацікавлені у ста< новленні сучасної, потужної, європейської України. Насамперед це стосується Москви, адже саме російський ВПК є нашим головним конкурентом на світових ринках озброєнь. Десятий стереотип: Україна, аби ввійти до Північноатлантичного альянсу, повинна заплатити внесок у сумі $90 млрд. У Військовій доктрині НАТО ніде не записано, що країна, яка набуває членства в Організації, має 259
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 260
Розділ 7
робити якісь вступні внески. Є інша норма – стосовно того, що країни – члени НАТО мусять виділяти до 2% свого ВВП для підтримки власних національних збройних сил у стані, який відповідає сучасним військовим стандартам та вимогам безпеки. Гроші з державного бюджету використовуватимуться лише на модернізацію національного військово< промислового комплексу, утримання і трансформацію армії. До речі, сьогодні, якщо українська сторона бере участь у спільних з НАТО міжнародних навчаннях, їх оплачує саме Альянс. Таким чином він також сприяє досягненню необхідного для участі в миротворчих операціях рівня підготовки нашої армії. Не думаю, що витрати на утримання кордонів і забезпечення обороноздатності України після її вступу до НАТО будуть значно вищими, ніж тепер. Але вони мусять відповідати стандартам та вимогам часу. Не слід економити на власних збройних силах і надміру захоплюватись їх скороченням. На мою думку, Україна повинна мати сучасну, потужну, професійну, добре підготовлену національно<патріотичну армію, яка буде важливою складовою Північноатлантичного альянсу. Тоді українські офіцери служитимуть у військових підрозділах НАТО на середньому, а з часом і вищому щаблі й доведуть, що спроможні командувати великими міжнародними системами. Одинадцятий стереотип: вступ до НАТО ускладнить енергетичну ситуацію в Україні. Навпаки, членство в Альянсі посилить енергетичну безпеку нашої країни, зробить стабільною модель постачання нафти і газу, дасть можливість добудувати нафтогін Одеса – Броди до Плоцька (Польща), полегшить доступ до нафти Перських та Африканських країн і Каспійського моря. Входження до НАТО пришвидшить підписання угоди з ЄС про митний союз та зону вільної торгівлі, а також формування Балто< Чорноморського економічного партнерства. Тоді будуть створені умови для налагодження більш комплексної та динамічної співпраці в усіх сферах із Францією, Бельгією, Нідерландами, Італією, Іспанією, Німеччиною. Адже сьогодні вони займають вичікувальну, спостережну позицію стосовно України, яка фактично вже готова до вступу в НАТО, але поки що не в змозі подолати розколу політичних еліт усередині країни. Тут повчальним для нас може бути досвід Балтійських країн, яким вдалося досягти консенсусу серед еліт і зробити євроатлантичний вибір, і жодна з цих країн не шкодує. Вони змогли подолати енергетичну залежність від Росії та стати вільними. Україні залишилося зробити в цьому напрямі тільки два зусилля: приєднатися до ПДЧ і набути членства в НАТО. 260
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 261
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Дванадцятий стереотип: Україна повинна бути нейтральною державою, мати такий самий статус, як Австрія, Швеція, Фінляндія, Швейцарія. Висловлювання подібного штибу в сучасних геополітичних і геоекономічних умовах, що склалися на Євразійському континенті, є утопією. По<перше, нейтральний статус країни, яка його проголосила, повинні визнати інші держави. Зрозуміло, що у випадку України це неможливо. Відповідний міжнародний механізм визнання відсутній. По< друге, Австрія, Швеція та Фінляндія вступили до ЄС, увійшли в соціально< економічну систему безпеки на євроатлантичному просторі й тим самим фактично відмовилися від нейтрального статусу на міждержавному рівні. Їм залишився лише крок, щоб набути членства в Північноатлантичному альянсі. Що стосується Швейцарії, то вона має потужні збройні сили. Усі особи чоловічої статі у цій країні є діючими резервістами, які проходять кілька разів на рік багатоденні військові збори, мають нові комплекти необхідної амуніції та сучасної зброї, які зберігають у себе вдома. Система нейтралітету у світі формувалася впродовж не одного десятиліття. Вона можлива для застосування в дуже багатій, розвинутій країні на кшталт Швейцарії, а не в Україні, яка щойно звільнилася від багатовікової колоніальної окупації і тоталітарного комуністичного ре< жиму, де відсутній середній клас та громадянське суспільство, а більшість населення – жебраки з притаманною їм постколоніальною, рабською ментальністю. Україна знаходиться у своєрідній геополітичній та геоекономічній щілині між двома світами – євроатлантичним (ЄС, США, Канада) та євразійським (із центром у Росії). І саме між ними нам потрібно обирати. Але багато українців ще живе минулим, вони сумують за Радянським Союзом, який був їх батьківщиною. У їх уяві вкоренилися стереотипи, пов’язані з тим, що НАТО завжди вважалося ворогом Радянського Союзу. Але ж такої країни наразі вже не існує – вона пішла в небуття, а разом з нею – Організація Варшавського договору, у яку були інтегровані країни соціалістичного табору. Вона виявилися нежиттєздатною і розпалася із розвалом твердині світової соціалістичної системи – СРСР. Натомість європейські країни змогли зберегти та посилити власні інтеграційні інструменти – Європейський Союз та Організацію Північноатлантичного договору, які виявилися спроможними відповісти на нові світові виклики. Більшість посткомуністичних країн визнала ефективність ЄС та НАТО і прийняла рішення інтегруватися до цих структур, а не створювати нові блоки. 261
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 262
Розділ 7
Україна також повинна пришвидшити свою ходу в напрямі євроат< лантичної спільноти. Звичайно, людям старшого покоління, світогляд яких формувався за часів комуністичного Радянського Союзу, непросто зробити такий вибір. Тож надія покладається на середнє та молоде покоління, які не зазнали тортур того періоду і можуть торувати природний для України шлях до євроатлантичної цивілізації.
ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ДИСКУСІЇ ЩОДО НАТО: ПОДОЛАТИ СТЕРЕОТИПИ Олег Кокошинський (Україна) Необхідність подолання закостенілих міфів щодо НАТО – важливе питання зовнішньої політики, яка завжди вважалася своєрідною «священною коровою», до якої було неможливо торкатися й тим більше впливати. Сьогодні існують як міфи, що домінували в СРСР, так і «нові застереження» їх сучасних прихильників. Під час відкритих дискусій, які організовує Інститут трансформації суспільства в регіонах України, ми можемо зрозуміти та обговорити різні підходи й аргументи як тих, хто вважає, що НАТО сприяє безпеці України, так і тих, хто досі розглядає його як загрозу. Поширювати інформацію про Північноатлантичний альянс покликана й діяльність Громадської ліги Україна – НАТО, яка об’єднує майже 50 громадських організацій, що репрезентують суспільну думку. Ми праг< немо, щоб наші дискусії сприяли зміцненню громадянського суспільства і збільшенню тих, хто долучився до співпраці та створює разом з нами можливості для сталого демократичного розвитку і діалогу. Завдяки своїй вдалій діяльності ми, громадські організації, стали визнаними партнерами державної влади та міжнародних структур. Представники Ліги сьогодні беруть активну участь, зокрема, в засіданнях Урядового комітету з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, громадських рад різних міністерств. Близько 10 наших практичних пропозицій включені до Державної програми інформування громадськості з цих питань у 2006 році, на фінансування якої вперше виділено понад 5 млн. грн. Не менш важливими є і можливості партнерства з міжнародними організаціями. У 2003 р. під час подій навколо Тузли на першу Асамблею Громадської ліги Україна – НАТО ми, а не Міністерство закордонних справ, запросили Генерального секретаря НАТО лорда Робертсона, а у червні 2005 р. 262
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 263
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
зустрілися з новим Генсеком Яапом де Хооп Схеффером, що свідчить про увагу до української громадської думки з боку Альянсу. На жаль, жоден засіб масової інформації не розповів про це. Натомість майже всі канали ТБ транслювали антинатовську акцію прихильників Вітренко. Таким чином і створюється хибне враження, що саме негативне ставлення до НАТО домінує в Україні. Звичайно, якщо не подаватиметься об’єктивна інформація про сьогоднішній Альянс, свідомість українців надовго залишиться запамороченою міфами. Перший міф, про який слід говорити, стосується витоків та умов виникнення НАТО. Блок формувався як механізм протидії і реакція на події, що відбувалися як після Першої, так і після Другої світових війн. Він мав врахувати досвід США, які дуже повільно позбавлялися нейтралітету до подій в Європі, наслідки поділу світу, зокрема для Німеччини, що призвели до виникнення нової світової війни, а згодом і нових загроз. Створення Альянсу як засобу колективної оборони та співробітництва, відповідно до статті 51 статуту ООН, засвідчило інший шлях і можливість захисту для тих країн, які відчували небезпеку. У 1948 р. витрати Радянського Союзу на оборону становили $13,1 млрд., США – $10,9 млрд. Починаючи з 1945 року, Сполучені Штати скоротили чисельність своїх військ у Європі з 3,5–4 млн. до 100 тис. солдатів, тоді як Радянський Союз не тільки зміцнив свою військову присутність у країнах «народної демократії», а й використовував її для впливу на внутрішній розвиток цих країн (згадаймо приклад Угорщини). Тож виникнення НАТО було пов’язано, перш за все, з реально існуючою загрозою для демократичного розвитку, а також впливом з боку радян< ської системи на події в Греції, Норвегії, Туреччині тощо. І започаткували Альянс європейські країни, а не США, уклавши в 1947 р. Дюнкерський договір між Великобританією та Францією, а в 1948 р. – Брюссельський договір про співробітництво в економічній, соціальній і культурній галузях та колективну оборону, до якого приєдналися країни Бенілюксу. Отже, то була спільна європейська ініціатива, до якої долучилися Сполучені Штати. Вони відчули відповідальність за майбутнє Європи, ініціювали план економічної відбудови Маршалла, який було запропоновано всім зацікавленим країнам, у тому числі й СРСР. Чи коректно говорити про агресивність Альянсу, який протягом 50 років «холодної війни» (до 1999 р.) не здійснив жодної військової операції ні на території країн<членів, ні поза її межами? Натомість створення Організації Варшавського договору супроводжувалося втручанням у внутрішні справи та вторгненням СРСР в Угорщину в 1956 р. і Чехосло< 263
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 264
Розділ 7
ваччину в 1968 р., поширенням інших форм військового співробітництва, у яких брали участь країни ОВД, а не НАТО. Єдиною військовою операцією, до якої, на мій погляд, можна ставитися по<різному, є схвалені членами Альянсу авіаційні удари, які здійснили літаки США і Велико< британії, щоб зупинити етнічні чистки в Косово. Слід нагадати, що в той час жертви «захисту» сербів у Боснії і Хорватії вже налічували кілька сотень тисяч мирних жителів. І саме НАТО було доручено здійснювати миротворчу місію ООН в окремих республіках колишньої Югославії. Показовою можна вважати підтримку цієї акції Альянсу Вацлавом Гавелом, який виходив з того, що таке «втручання» засвідчило пріоритет людини та прав національних меншин. З другого боку, Косово підвищило вимогливість насамперед європейських партнерів США до подальших випадків застосування сили. Зокрема в Іраку НАТО не було задіяно (хоч допомога у створенні власне іракських сил передбачається). На погляд експертів, то була, можливо, перша й остання військова операція НАТО в такому контексті. Водночас дедалі збільшується значення політичних засобів діяльності цієї організації. Участь нових країн, у тому числі й України, дала б їм змогу впливати на міжнародні процеси, обстоювати власну позицію, оскільки всі рішення в Альянсі базуються на консенсусі. За Вашингтонським договором, який широко обговорювався напере< додні його підписання, НАТО залишається відкритою організацією й після 10, 20, 50 років свого існування з можливістю виходу з блоку окремої країни. Однак жодна з держав<членів не вийшла з Альянсу, а навпаки, кількість його збільшилася з 12 до 26 країн. Розглядаючи відносини Україна – НАТО, зазвичай порушують росій< ське питання і наголошують, що Росія проти нашого вступу до Альянсу, а тому ми мусимо обирати: або НАТО, або Росія. Слід зауважити, що Моска, висловлюючи Україні подібні претензії, водночас сама активізує свою співпрацю з Альянсом. Наприклад, програма досягнення військової сумісності Росії та НАТО у 2004 р. містила 188 позицій (для порівняння: у Цільовому плані Україна – НАТО передбачено понад 200 заходів, що охоплюють понад 20 переважно невійськових сфер співпраці). У Москві діє військова місія НАТО, якої немає в Україні. І витрати на заходи співро< бітництва НАТО – Росія значно вищі, ніж у нас. Російське представництво в 45 структурах НАТО налічує близько 60 осіб, а українське – тільки 6. У 2006 р. Росія братиме участь в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» із залученням Чорноморського флоту. Україна також, можливо, приєднається до цієї операції. Починаючи з травня 2002 року, відносини НАТО – Росія здійснюються в рамках відповідного Комітету 264
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 265
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
в рівноправному форматі 20<ти країн (сьогодні 26), а Україна – НАТО – у форматі 19+1 (26+1). Отже, з урахуванням рівня відносин двох сторін Росія де<факто є членом Альянсу, за винятком того, що вона не має права вето на вступ інших країн і не прагне відповідати ціннісним зобов’язанням членства (тобто більше зацікавлена бути представленою, щоб впливати). Про це свідчать і перспективи для ВПК, адже Альянс – це унікальна можливість долучитися до співпраці (зокрема, і нашій транспортній авіації, рішення про використання якої – а це $20 млн. прибутку, яким, імовірно, скористається саме Росія, – заблокувала Верховна Рада). Експерти прогнозують, що близько 80% авіапромисловості РФ буде зорієнтовано на закордонних партнерів, а конкурентами України є пере< дусім російські, а не західні літаки. Друга стаття Вашингтонського договору наголошує на тому, що його члени «намагатимуться усувати конфлікти у своїй зовнішній економічній політиці та сприятимуть економічному співробітництву між окремими або між усіма учасниками». Отже, я думаю, якби Україна була членом Альянсу, їй вдалося б запобігти газовій та іншим кризам, що розгорнулися в нашій країні й супроводжувалися диктатом нерівних умов і тиском з боку Росії. Чому ж саме сьогодні активізуються так звані противники НАТО, і на< самперед СДПУ(о) та Партія регіонів? Як свідчить інформація про результати голосування в парламенті, фракції названих партій протягом усіх років підтримували співробітництво з Альянсом або утримувались. Тож очевидно, що нинішня позиція є політично замовленою. Нагадаємо, що саме лідерами СДПУ(о) Кравчуком і Медведчуком у 1991 р. було розпочато та підтримано поглиблене і особливе співробітництво з НАТО, а у 2002 р. – повноправна інтеграція, яка передбачала набуття членства. Державна програма інформування громадськості з цих питань на 2004–2007 рр., затверджена Медведчуком і Кучмою, вимагає від державних службовців активно сприяти повній інтеграції України до Північноатлантичного альянсу. Що ж змінилося за два роки, і чому сьогодні вони пропонують провести референдум проти НАТО? Відповідь очевидна: натовська тематика – дуже вигідна карта, яку можна розіграти під час виборчої кампанії. Принагідно зазначимо, що з<поміж 26 країн – членів Альянсу тільки три країни, за особливих внутрішніх умов, проводили референдуми щодо вступу в НАТО. Це Іспанія, на той час країна з певними авторитарними традиціями, де про суспільну думку дізнавалися вже після формального вступу, а також Словенія та Угорщина, де склалися специфічні політичні 265
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 266
Розділ 7
умови й референдум проводився після факту запрошення. Україна наразі не запрошена до переговорів про вступ і навіть не розпочала Плану дій щодо членства. Чому ж так поспішати з організацією плебісциту? Щоб не дати суспільству можливості й часу зрозуміти, які переваги матиме Україна від входження до НАТО? А це, перш за все, запровадження загально визнаних демократичних засад для того, щоб зробити прозорою та відповідальною нашу владу, забезпечити європейські умови життя, це стабільність і безпека, це можливість подальшої інтеграції в ЄС. Ми маємо, нарешті, визначитися, куди рухатиметься Україна: в НАТО та Євросоюз чи в ЄЕП? Адже під час кожних виборів у нас відбуваються спроби переглянути задекларований зовнішньополітичний вибір держави та, по суті, продовжити «гру» без визнаних у світі правил, що особливо привабливо в часи переділу власності. Насправді йдеться про вибір між шляхами інтеграції, бо підштов< хування до ЄЕП фактично є намаганням позбавити нас саме європейського вибору. Слід нагадати також, що Єдиний економічний простір передбачає понад 90 угод, із яких обговорено лише менше третини. Їх майже ніхто не бачив і не знає, що вони означатимуть для України. Але ясно одне, що митний та валютний союзи, наднаціональні структури, які передбачають< ся ЄЕП, жодним чином не узгоджуються з європейською інтеграцією, гальмують загальнодемократичний, економічний та соціальний процеси. На це, можливо, і розраховують ініціатори референдуму. Хотілося б сподіватися, що широкі дискусії стосовно справжньої, а не міфічної, місії НАТО сприятимуть формуванню більш консолідованої громадської підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції України. 21 червня 2006 року
НЕОБХІДНІСТЬ СПРОСТУВАННЯ МІФІВ ПРО НАТО В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ Володимир Джиджора (Україна)
Сьогодні в українському суспільстві поширено чимало міфів, упере< джень, які стосуються НАТО або відносин Україна – НАТО. На мою думку, у контексті активізації євроатлантичної політики України най< більш актуальними для нас є такі міфи. 266
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 267
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Перший міф стосовно НАТО полягає в тому, що після вступу України до Північноатлантичного альянсу ми будемо змушені розмістити натовські військові бази на території нашої держави. Це є неправдою. Баз НАТО взагалі не існує. А питання щодо розташування баз окремих країн – членів Альянсу на території інших держав лежить у площині їх двосторонніх відносин. Природно, що такі домовленості можуть бути як між власне членами Альянсу, так і між країною НАТО та будь<якою іншою країною, що не є учасницею Організації. Жодних зобов’язань при вступі країни до НАТО щодо розміщення іноземних військових баз на своїй території країна<кандидат не бере. Таких вимог не передбачено жодним документом Альянсу. Сьогодні існує невиправдано перебільшений ажіотаж навколо питання про розміщення американських систем ПРО на території Чехії та Польщі. Вважаю, що подібне політичне збудження, по<перше, є штучно спрово< кованим, а по<друге, не має стосунку до НАТО як організації. Вирішення зазначеного питання залежить від позиції країни, яка приймає рішення про розташування таких систем у кожному конкретному випадку окремо, якщо на те є бажання самої країни чи відповідна пропозиція іншої держави. Подібні питання обговорюються на двосторонньому рівні та закріплюються у відповідних міждержавних угодах. Для того щоб дати згоду на розміщення на своїй території іноземної бази, країна виконує необхідні для цього внутрішні процедури. Це стосується і України. Наприклад, якщо Польща, Чехія чи Румунія запропонують Україні розмістити на її території свої бази, вони мають аргументувати цю пропозицію. Вона буде розглянута згідно з чинним законодавством відповідними компетентними органами України. У разі згоди укладати< меться міждержавна угода, яка, зокрема, підлягає обов’язковій ратифі< кації Верховною Радою. Другим поширеним міфом стосовно НАТО є те, що буцімто, коли Україна вступить до Альянсу, ми змушені будемо відправляти своїх братів, синів у «гарячі точки» – туди, де ведуться бойовій дії, військові операції. Це не відповідає дійсності. Адже рішення щодо формату участі будь<якої країни – члена НАТО в будь<якій операції Альянсу – військовій чи миротворчій – приймаються всередині країни, яка виходить із спільних зобов’язань в НАТО та керується національними інтересами. Наприклад, прийняте рішення про направлення українського контингенту для участі в певній операції має затвердити відповідним законом Верховна Рада. А якщо рішення і закон не приймаються – контингент не направляється. Така процедура діє в Україні. 267
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 268
Розділ 7
Що ж стосується власне натовської процедури, то вона виглядає таким чином. На засіданні Північноатлантичної Ради, яка є найвищим колегіаль< ним керівним органом Альянсу, обговорюються питання щодо того, яка країна і якою мірою братиме участь у тих чи інших операціях. Це може бути, наприклад, направлення підрозділів, виділення фінансування, перевезення персоналу, техніки тощо. Іншими словами, приєднуючись до НАТО, країна не бере на себе беззаперечних зобов’язань направляти своїх вояків помирати в якійсь «гарячій точці», де вони будуть задіяні, скажімо, в операціях проти тероризму, незаконного поширення наркотиків чи зброї масового знищення, торгівлі людьми та ін. Третій найбільш відомий міф, який українські та закордонні недобро< совісні політики поширюють серед наших громадян, полягає в тому, що в разі вступу України до Альянсу зіпсуються її відносини з Росією. Таке твердження є неправдивим, про що свідчать, зокрема, факти з новітньої історії НАТО. Подібні закиди лунали напередодні входження до Альянсу Польщі, Чехії, Балтійських країн. Генерали у високих кабінетах заявляли, що неможливо допустити набуття зазначеними країнами членства в НАТО, бо інакше між ними та Російською Федерацією може виникнути навіть збройний конфлікт. Але протистояння чи погіршення двосторонніх відносин, на кажучи вже про військовий конфлікт, не сталося. І це є об’єктивною реальністю. Цього не відбудеться і в нашій ситуації, оскільки як офіційна Москва, так і країни НАТО є стратегічними партнерами України. Поза сумнівом, Російській Федерації вигідно мати ще одного надійного, стабільного, передбачуваного сусіда на своїх кордонах. Таким чином, можливі ризики в регіоні мінімізовуватимуться завдяки тому, що наші партнери по Альянсу не контролюватимуть Україну, а надаватимуть допомогу в подальшому вдосконаленні демократичних інституцій, реформуванні та поліпшенні соціально<економічного сектора держави, забезпеченні верховенства права, розвитку України як учасника системи колективної безпеки. Взаємовигідне співробітництво за наведеними вище напрямами вже тривалий час характерне для Російської Федерації та НАТО. Сьогодні офіційну Москву можна де<факто розглядати як члена Альянсу, оскільки існує формат 26+1, у рамках якого Російська Федерація має право голосу під час розгляду та прийняття рішення з деяких актуальних питань діяльності НАТО. Четвертий міф, який підлягає спростуванню, звучить таким чином: у Конституції України вказано, що наша країна є позаблоковою. Такої статті в Конституції України немає і ніколи не існувало. Положення про 268
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 269
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
позаблоковість можна знайти лише в Декларації про державний суве< ренітет України, прийнятій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року. У часи, коли наша країна здобувала незалежність, понад 90% українців висловилися за державний суверенітет України. Положення Декларації про державний нейтралітет знадобилося для того, щоб вийти зі складу Радянського Союзу та військового блоку Варшавського договору, членом якого був СРСР. У 1996 році, коли приймалася Конституція незалежної України, положення про нейтралітет не було актуальним, а тому його немає в Основному Законі. П’ятий міф: в Україні має бути проведений загальнонаціональний референдум стосовно вступу до НАТО. Сьогодні питання про проведення референдуму не на часі, оскільки Україна не здійснила необхідних реформ, не виконала умов, обов’язкових для набуття членства в Альянсі. Окрім того, на мою думку, проведення такого референдуму потребуватиме багатомільйонних витрат, які можна спрямувати на соціальні потреби. 20 лютого 2007 року
СТЕРЕОТИПИ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЩОДО НАТО: РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР Ігор Тодоров (Україна) Державна політика інтеграції України до Організації Північноатлан< тичного договору відповідає життєво важливим інтересам українського народу і є визначальним чинником як міжнародної діяльності, так і внут< рішньої політики нашої країни на тривалу перспективу. Поглиблення співпраці між Україною та НАТО сприяє зміцненню національної безпеки та позитивно впливає на відносини нашої країни з усіма державами світу, насамперед – сусідніми. Неухильна реалізація курсу на євроатлантичну інтеграцію забезпечує ствердження в нашій країні принципів верховен< ства права, плюралістичної демократії, дотримання прав людини, розвитку громадянського суспільства, а також створює підґрунтя для побудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Однак ці достатньо очевидні переваги залишаються поза увагою значної кількості наших співгромадян, про що свідчать дані різних соціологічних досліджень. Ми скористалися результатами опитувань громадської думки, проведених Центром соціальних досліджень «Софія» (9–17 вересня 2006 р.), Компа< нією «Донецький інформаційно<аналітичний центр» (25 червня – 5 липня 269
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 270
Розділ 7
2006 р.), Донецьким інститутом соціальних досліджень та політичного аналізу (20–31 січня 2006 р.). Державотворчі процеси, що розгорнулися в Україні від початку 1990<х років, супроводжувалися значним зростанням у суспільстві інтересу до зовнішньополітичного курсу країни і набуття нею власної європейської ідентичності. Склалася об’єктивна залежність між реальним наповненням незалежності України та реалізацією євроатлантичного покликання. Будь<які спроби відмови від інтеграції в цьому напрямі сприяли крокам на шляху відновлення російської імперської державності. Порівняння ставлення громадян у трьох основних регіонах держави до можливого вступу України до НАТО віддзеркалює існуючі соціокультурні відмінності. Як доречно відмічено у Стратегії національної безпеки України, ціннісно<світоглядне розшарування українського суспільства, яке обумовлюється культурно<історичними відмінностями окремих регіонів України і поглиблюється внаслідок спекуляцій на цій проблема< тиці з боку певних внутрішньо< та зовнішньополітичних сил, ускладнює вирішення проблеми забезпечення національної єдності й соборності Української держави. Однак попри панування сталого уявлення про масову підтримку євроатлантичної інтеграції населенням Галичини, саме в цьому регіоні найбільша кількість людей не визначилася. А, до речі, левова частка тих, хто вже визначився (і як правило – негативно), зосереджена у південно<східному регіоні країни (див. табл. 1). Таблиця 1. Регіональні особливості ставлення до НАТО Частка респондентів, % Регіон України
за вступ до НАТО
проти вступу до НАТО
не визначилися
Захід: Івано<Франківська, Тернопільська, Львівська області
51
17
32
Центр: Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Полтавська. Рівненська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області
28
44
28
270
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 271
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Частка респондентів, % Регіон України
за вступ до НАТО
проти вступу до НАТО
не визначилися
Схід та південь: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська області, АР Крим
8
79
13
Загалом по Україні
21
58
21
Певну зацікавленість викликає залежність громадського ставлення до НАТО від інших соціально<демографічних і політико<культурних показників. Як виявилося, серед противників НАТО в Україні переважають жінки (див. табл. 2), а вони складають більшість населення країни. Суто емоційний жіночий підхід спирається на живучість міфу про можливість втягування України у збройні конфлікти тощо. Таблиця 2. Ґендерні особливості ставлення до НАТО Стать
Частка респондентів, % за вступ до НАТО
проти вступу до НАТО
Чоловіки
52
46
Жінки
48
54
Можна також виявити пряму залежність між рівнем освіти громадян та їх ставленням до НАТО. Серед прибічників євроатлантичної інтеграції понад 80% – люди з вищою і середньою спеціальною освітою (див. табл. 3). Таблиця 3. Залежність ставлення до НАТО від рівня освіти Частка респондентів, %
Рівень освіти
за вступ до НАТО
проти вступу до НАТО
Неповна середня освіта
2
4
Середня освіта
17
22
Середня спеціальна освіта
32
33
Неповна вища освіта
7
5
Вища освіта
41
35 271
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 272
Розділ 7
Про стриманий оптимізм щодо євроатлантичних намірів України свідчить зіставлення результатів опитування за віком респондентів. Майже третину прибічників приєднання до Альянсу складають молоді люди віком до 30 років. Противники ж вступу приблизно рівномірно поділилися між п’ятьма віковими категоріями, з невеличкою перевагою тих, кому понад 60 років (див. табл. 4). Таблиця 4 . Вікові розбіжності ставлення до НАТО
Частка респондентів, % Вікова категорія за вступ до НАТО
проти вступу до НАТО
18–29 років
31
21
30–39 років
19
21
40–49 років
19
20
50–59 років
15
16
60 років і більше
16
22
Про системний характер питання щодо євроатлантичної інтеграції України свідчить чітка кореляція між відповідями громадян щодо вступу в НАТО і щодо надання російській мові статусу регіональної. Системність полягає, на наш погляд, у тому, що збереження української мови як єдиної державної спрямовано на зміцнення суверенітету України так само, як і приєднання до безпекового союзу провідних демократій. Противники НАТО у своїй абсолютній більшості (70%) виступають за надання відповідного статусу російській мові, і навпаки – прибічники НАТО (68%) проти такого статусу (див. табл. 5).
272
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 273
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Таблиця 5. Співставлення підтримки громадянами надання російській мові статусу регіональної та їх ставлення до НАТО, % Відповідь
За вступ до НАТО
Проти вступу Не Загалом до НАТО визначилися по Україні
Повністю підтримую надання статусу регіональної російській мові
14
54
22
39
Скоріше підтримую надання статусу регіональної російській мові
10
16
10
13
Як підтримую, так і не підтримую
6
9
11
9
Скоріше не підтримую надання статусу регіональної російській мові
17
5
12
9
Повністю не підтримую надання статусу регіональної російській мові
51
13
29
25
Важко відповісти
2
3
16
5
Живучість і постійне відтворення в суспільній свідомості негативних стереотипів щодо НАТО притаманне сучасній внутрішньополітичній та геополітичній боротьбі за Україну. Характерні для південно<східного регіону орієнтації на дружні відносини з Росією й неприйняття «євро< пейського вектора» знову набрали силу на тлі останніх виборчих кампаній. Для більшості мешканців півдня та сходу України історично надзвичайно актуальна ідентифікація себе як російськомовного населення, що в думках та оцінках орієнтується більше на Москву, ніж на Київ. У ситуації гострого конфлікту політичних парадигм така установка виявляється сильно скорельованою з антизахідними настроями. Саме вона визначає різке неприйняття НАТО населенням регіону, негативне ставлення до інших європейських та євроатлантичних ініціатив влади. Як свідчать дані, 273
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 274
Розділ 7
абсолютна більшість жителів цього регіону категорично не приймає будь< які форми співробітництва України з Північноатлантичним альянсом. У цьому контексті показово виглядає Донецька область. Про це свідчать відповіді респондентів на запитання щодо перспектив взаємовід< носин із Альянсом (див. рис.). Найбільш послідовними противниками НАТО на Донеччині виявилися прихильники традиційних «лівих» – Компартії (73% підтримки позиції повного й негайного згортання відносин) і Соцпартії (72% відповідно). Ситуація парадоксальна тим, що ставлення до НАТО починає визначати певні потреби. Неприйняття прозахідного вектора перетворюється на самоціль, відсуваючи на задній план кінцеву мету всього політичного процесу, зокрема базові потреби у стабільності й безпеці держави. У результаті більш адекватною очікуванням та установкам виявляється не стільки прагматично орієнтована риторика, скільки заклики до «мобілізації слов’ян та православних» і протистояння змові «західних спецслужб». При цьому ніхто не звертає уваги на те, що в НАТО слов’янських країн більше, ніж у СНД, а православних – майже так само.
Рис. Якою має бути політика України щодо співробітництва з НАТО?
Про високий рівень визначеності та усвідомлення позицій по осі «Росія – Захід» свідчить зіставлення відповідей на це запитання і запитан< 274
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 275
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
ня про пріоритетний напрям зовнішньої політики країни (табл. 6). Симпатиків євроінтеграції порівняно з прихильниками НАТО дещо більше, а категоричного неприйняття ЄС – дещо менше. Така ситуація спостерігається вже не один рік і також може вважатися доказом високого рівня стабільності орієнтацій електорату на співробітництво з Росією та СНД – з одного боку, чи НАТО і ЄС – з другого. Таблиця 6. Який напрям зовнішньої політики для України є пріоритетним? Частка респондентів, %
Зовнішньополітичні орієнтації Євроінтеграція, рівнозначне співробітництво із західними країнами Нейтралітет, рівнозначне співробітництво як із західними країнами, так і з Росією Приєднання до єдиного економічного простору з Росією Важко відповісти
4,4 26,0 65,5 4,0
Оцінки політики Росії щодо України та політики України щодо Росії в основному підтверджують попередні висновки про доволі сталу позицію електорату Донецької області. Позитивна оцінка політики Росії (відкрита, дружня, прагматичне взаємовигідне співробітництво) близька за кількістю відповідей до критиків НАТО та прибічників ЄЕП, тоді як визначення російської політики як недружньої поширене майже такою самою мірою, як і прозахідні симпатії (табл. 7). Таблиця 7. Як, на Ваш погляд, можна оцінити політику Росії щодо України та України щодо Росії? Відповідь Відкрита, дружня Прагматична, спрямована на взаємовигідне співробітництво Невизначена і суперечлива Спрямована на бажання нажитися за рахунок сусіда Явно не дружня Важко відповісти
Політика Росії щодо України 40,2
Політика України щодо Росії 16,6
20,6
16,6
15,2
22,8
4,2
10,1
6,7 13,1
25,9 10,7
Проаналізувавши дані табл. 7, можна відзначити два цікавих момен< ти, що певною мірою корелюються між собою. По<перше, відносно високою 275
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 276
Розділ 7
є частка респондентів, яким було важко відповісти на це запитання (13% – Росія – Україна, 11% – Україна – Росія). По<друге, оцінка політики Росії стосовно України є більш позитивною (на рівні 60%) порівняно з оцінкою політики України щодо Росії (лише на рівні 30%). По<третє, українську політику сприймають як невизначену та суперечливу майже 23% респондентів. НАТО об’єктивно є союзом демократичних держав. Після двох хвиль розширення вже не можна говорити, що до Альянсу входять виключно розвинені країни. Однак усі члени НАТО дотримуються спільних лібе< ральних цінностей, що ґрунтуються на правах людини, ринковій економіці тощо. Практика наших сусідів – країн Центрально<Східної Європи впевнено довела, що ефективна модернізація посттоталітарної країни неможлива без інституціонального приєднання до політичної Європи. Минуло вже 10 років відтоді, як був проголошений курс України на євроінтеграцію. Євросоюз наразі для багатьох замінив комунізм – таке ж далеке, але світле майбутнє. І сходинкою до членства в ЄС є вступ до НАТО. Проте помітної зацікавленості в тому, щоб це сталося, в україн< ському суспільстві немає. Чим це можна пояснити? Традиційно говорять про те, що в Україні, як і раніше – за радянських часів, НАТО сприй< мається як агресивний військово<політичний блок. Але таке розуміння є дуже спрощеним. Існують і більш глибинні чинники. Найголовніший – це майже цілковита відсутність української ідентичності у більшості наших співгромадян, які проживають на південному сході. Вони не почуваються представниками української політичної нації. Серед вагомих чинників такої ситуації можна назвати відповідне виховання і відсутність активної позиції регіональної влади та органів місцевого самоврядування протягом 15 років незалежності. До того ж фактично весь південно<східний регіон України знаходиться в російському інформаційному просторі, який останнім часом набуває від< вертого антиукраїнського забарвлення. Звичайно, людям, які одержують інформацію переважно з Росії, важко стати політичними українцями. Слід додати, що місцеві телеканали радше займають проросійську, ніж про< українську позицію. Не можна забувати і про те, що вступ України до Північноатлантичного альянсу – це питання геополітики. У Росії – як у політичних елітах, так і в ма< совій свідомості – існує думка про те, що незалежної України не було і немає, що українці рано чи пізно приповзуть по допомогу до «старшого брата». А якщо Україна вступить до НАТО, то це стане своєрідною «точкою неповернення» і означатиме, що ми більше ніколи не будемо частиною Росії. 276
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 277
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Отже, очевидно, що стереотипні уявлення про НАТО спричинені не тільки радянською пропагандою та останніми виборчими кампаніями – вони мають системний, ціннісно орієнтований характер і обумовлені такими чинниками: – більшість мешканців південно<східного регіону нашої країни не ідентифікують себе як українські громадяни, – майже суцільним є домінування в інформаційному просторі росій< ських та регіональних медій із чітко визначеною антиукраїнською спрямованістю, – відсутня активна проукраїнська позиція з боку центральних і міс< цевих органів державної влади, регіонального та місцевого само< врядування, – недостатня увага приділяється питанням національно<патріотич< ного виховання в закладах освіти тощо. Таким чином, можна зробити висновок про існування тісного і безпо< середнього зв’язку між відсутністю української ідентичності та несприй< няттям євроінтеграційного курсу більшістю населення півдня і сходу України. Люди залишилися радянськими, або пострадянськими. Ці регіони значною мірою знаходиться в російському інформаційному просторі, де практично відсутні елементи проукраїнськості. Саме цю реальність певні політичні сили, як усередині держави, так і за її межами, використовують для реалізації власних інтересів. Тому в цих регіонах треба проводити більш активну і масову інформаційну кампанію щодо Організації Північноатлантичного договору. Проте сподіватися на докорінні та швидкі зміни в громадській думці тут не варто. З огляду на це виглядають некоректними заклики до проведення загальнонаціонального референдуму про вступ України до НАТО. Поси< лання на його необхідність, записане в Універсалі національної єдності, на тлі подій останнього часу є недоречним. В Україні варто скористатися досвідом більшості нових країн – членів Альянсу, де референдуми не проводилися, а влада спиралася на консенсус еліт та експертів. Принагідно нагадаємо, що Конституція України забороняє проведення референдумів щодо податків або амністії. Невже питання ефективної модернізації, національної безпеки і навіть збереження державності менш важливі, ніж ті, що зазначені в Основному Законі? Українська громада має нарешті усвідомити, що без набуття членства в НАТО існування незалежної України постійно залишатиметься під загрозою. 20 лютого 2007 року 277
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 278
Розділ 7
НАШЕ ЗАВДАННЯ В УКРАЇНІ – РОЗПОВІСТИ ПРАВДУ ПРО НАТО Мішель Дюре (НАТО) Центр інформації і документації НАТО в Україні та Організація Пів< нічноатлантичного договору загалом не займаються політикою. Хоч нам дуже приємно бачити, що у вашій країні відбуваються демократичні процеси, але ми не можемо їх коментувати, оскільки українська внутріш< ня політика є правом України. Що стосується її зовнішньої політики, то й тут представники нашої міжнародної структури не мають мандатів для того, щоб когось переконувати. Врешті<решт, вступати чи не вступати в Альянс або створити і розвивати партнерство з ним – це рішення повинна приймати ваша країна самостійно. А від нас залежить, якщо буде консенсус, запросити Україну в Альянс. Співпраця між НАТО та Україною розпочалася вже давно, 15 років тому. Вона пережила різні режими, різні політичні умови, різні міжнародні кризи – і все ж таки «караван рухається». У програмах більшості україн< ських політичних партій міститься положення про необхідність розвивати співробітництво і мати партнерство з Альянсом. Наразі відносини НАТО – Україна знаходяться у форматі Інтенсифікованого діалогу щодо вступу вашої країни до Альянсу. Такий статус є свідченням заінтересованості країн НАТО допомогти Україні досягти рівня, який дозволятиме їй отримати запрошення. Але ми наголошуємо, що це залежить від України. Інтеграція працює не словами, а діями. Інструментом розвитку взаємин НАТО із нашими можливими кандидатами на вступ та страте< гічними партнерами, і з Україною також, є Цільовий план вступу країни в НАТО. Щорічні цільові плани Україна – НАТО демонструють поступ у наших двосторонніх відносинах. Однак дотепер Україна, як сказав Генеральний секретар НАТО, є можливим, але не офіційним кандидатом на вступ. Дуже важливим є не тільки результат, а й процес співпраці. Як відомо, Україна та НАТО – стратегічні партнери. Ваша країна бере участь у військових операціях Альянсу, є донором безпеки, державою, з якою ми маємо не тільки інтенсифікований, а й реальний політичний діалог. НАТО бере до уваги думку України у вирішенні багатьох питань. Ось тому я переконаний, що вже сьогодні статус співпраці НАТО – Україна достатньо високий. Але потрібно докладати зусилля для подальшого розвитку наших відносин – досягти рівня, який дозволить Україні вступити до Альянсу. І це, зрештою, буде вибір українського народу. 278
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 279
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Процес євроатлантичної інтеграції України гальмує одна проблема: громадяни мають обмежені знання стосовно НАТО. Цьому є об’єктивна і суб’єктивна причини. Об’єктивна причина полягає в тому, що реальна інформація про діяльність та цілі Альянсу тривалий час була практично заблокована. Існували різні впливи з боку інших сторін, які перешкоджали вільному доступу до інформації. Сьогодні в Україні з’явилася вільна преса, розвиваються засоби комунікації, що дає змогу більше дізнатися про НАТО. Але є також суб’єктивна причина: ви чекаєте, що Альянс як струк< тура проводитиме загальноукраїнську інформаційну кампанію для пере< конання українців у доцільності євроатлантичної перспективи. Ми ж не можемо брати на себе таку місію. В Україні цю роль виконують міністерст< ва та організації, які займаються питаннями НАТО. Так було в наших нових країнах<членах, наприклад в Угорщині, Словаччині, Польщі, де вступу в Альянс передувала велика просвітницька робота. Відтак у назва< них країнах більш ніж 60% населення підтримало ідею вступу до НАТО. Це означає, що роль української сторони дуже важлива, і саме вона мусить бути джерелом інформації. А ми не маємо ні повноважень, ні можливості робити загальноукраїнську інформаційну кампанію. Однак на підтримку з боку НАТО та країн<членів Україна завжди може розраховувати. Тут я хочу дозволити собі деякі ремарки. По<перше: НАТО як організація не шукає активно нових членів, але є відкритою для них. По< друге: Центр інформації і документації НАТО знаходиться в Україні для того, щоб українські громадяни мали джерело об’єктивної інформації, щоб пояснити їм сутність сучасної концепції Північноатлантичного альянсу. Насамперед варто наголосити, що нинішнє НАТО, яке налічує 26 країн, значно відрізняється від того блоку, який існував 15–20 років тому і відносно якого склалися стереотипи в українському суспільстві. Країни Альянсу наразі виробляють 60% світового валового продукту, з них 40% припадає на держави колишньої соціалістичної співдружності. Сьогодні НАТО, за своєю суттю, більше відповідає організації колективної безпеки, ніж організації колективної оборони, що існувала 20 років тому. Треба зрозуміти, що відбу< вається процес трансформації Альянсу, у результаті чого формується інша організація, яка сповідує інші підходи. Цей процес стосується і наших відносин із стратегічними партнерами Альянсу, у тому числі з Україною та Російською Федерацією. Отже, стосунки Україна – НАТО слід розглядати з урахуванням того, що ця організація сьогодні трансформується. До кінця «холодної війни» стратегічну концепцію НАТО було засекре< чено. Сьогодні ж наш стратегічний документ є публічним. А міжнародні культурні зв’язки дозволяють усім розуміти один одного. 279
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 280
Розділ 7
Проте в Україні існує ще багато стереотипів з привиду НАТО. Чимало людей впевнено, що Північноатлантичний альянс є Американською організацією. Однак це зовсім не відповідає дійсності. НАТО – організація колективної безпеки, де беруть участь 26 демократичних країн, які працюють шляхом консенсусу, готові допомогти іншій країні – учасниці Договору протистояти будь<якій атаці, хочуть розвивати систему безпеки взагалі. Внесок США становить лише 25% бюджету НАТО, а решту вкладають європейські платники податків. Тож європейці повноправно вирішують питання колективної безпеки, виходячи, передусім, із власних національних інтересів. Наприклад, Бельгія, Франція й Німеччина не брали участі у війні в Іраку. Це означає, що Альянс працює на засадах консенсусу, і якщо одна країна проти, вона може зупинити й загальмувати процес прийняття рішення. Тож, якби Україна стала членом НАТО, вона також могла користуватися правом зупинити або продовжувати певні рішення Альянсу. Недавно Прем’єр<міністр Сербії визнав, що НАТО правильно діяло на Балканах і висловив бажання, щоб країна стала членом Альянсу. Сербія пропонує солдатів у миротворчі операції НАТО, так само, як і Боснія та Герцеговина, а Хорватія взагалі є кандидатом на вступ, і ця зона в Європі досить стабілізована сьогодні. Не витримує критики і такий стереотип, що НАТО – жандарм світу. Подібна роль для нас є неможливою. Водночас ми маємо досвід стабілізації та сприяння в розбудові демократії. Чому сьогодні Альянс тримає 30 тисяч військових в Афганістані? Саме тому, щоб допомогти становленню нової демократичної системи в країні, де є терористи, які дотримуються цілковито іншої філософії розвитку. Вони хочуть руйнувати і брати демократію під контроль. Натомість НАТО існує для того, щоб запобігти тероризму, розширенню зброї масового знищення, нестабільності, які загрожують нашому розвитку. Не менш поширений стереотип полягає в тому, що відносини НАТО з Україною є більш тісними й розвинутими, ніж із Росією, і що НАТО є ворогом Росії. Хочу нагадати, що після розпаду Радянського Союзу справді виникло питання, як будувати відносини Альянсу з Російською Федерацією. Тоді, працюючи радником міністра оборони Бельгії, я сказав, що потрібно відкритися один одному. Адже сьогодні НАТО – зовсім інша організація. Слід відзначити, що відносини Альянсу з Росією як стратегічним партнером є досить тісними. Сьогодні Росія вже фактично перебуває в НАТО, позаяк 60 чиновників РФ, і навіть представники ВПК («Рособоронекспорт»), акредитовані в Альянсі. Створено Раду Росія – 280
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 281
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
НАТО, що дає змогу країнам<членам спільно з Росією вирішувати чимало проблем, зокрема боротьби проти тероризму. У Москві також працює Бюро інформації НАТО. Росія бере участь у воєнних операціях НАТО вже майже 10 років і посилає чи не найбільшу, серед країн євроатлантичної зони, кількість солдатів для здійснення натовських миротворчих операцій. Російські кораблі пліч<о<пліч із кораблями НАТО беруть участь у військових операціях Альянсу в Середземномор’ї. Міністр оборони РФ пан Іванов особисто розпорядився якомога швидше забезпечити відповідність російського МО натовським стандартам. Адже ми разом повинні боротися проти тероризму та інших реальних загроз, які постають сьогодні. Тому говорити, що НАТО є ворогом Росії, – безпідставно. Навпаки, Росія є другом НАТО. Однак стереотипи щодо суті та співпраці з Альянсом у російських громадян так само сильні, як і в Україні. У цьому контексті українсько<російські стосунки є дуже важливими для НАТО, бо чим вони стабільніші, тим стабільніша Європа. І наша організація у жодному разі не може стати тим фактором, що погіршує ці стосунки. Сьогодні НАТО трансформується, щоб адаптуватися до нових викликів і стабілізувати ситуацію у світі. Ми наразі є Альянсом колективної безпеки, а не Альянсом колективної оборони. Безпека – це набагато ширше поняття, суть якого дедалі більшою мірою відповідає значенню цього слова (з латинської, французької та англійської «securer» – вилікувати). У цьому полягає нова концепція НАТО, а стару варто просто забути. Радянські стереотипи, які існують у деяких верствах наших суспільств, треба подолати, щоб об’єднатися і разом відповідати на виклики, які загрожують безпеці людей. Наприклад, ядерний вибух, який можуть організувати терористи, становить небезпеку для всіх, і кордони тут уже не врятують – от про що потрібно сьогодні говорити. Існує стереотип, що НАТО нав’язує країнам<членам військові стандарти. Це потребує уточнення: ми не диктуємо, а адаптуємо збройні сили до натовських стандартів. І йдеться тут не тільки про Україну, а й про Росію, Казахстан, Таджикистан, країни Кавказу. З цією метою проводяться, зокрема, військові навчання. Вони дуже корисні, тому що сприяють встановленню сумісності не тільки з натовськими стандартами, а й із стандартами зони євроатлантики. Відтак відбувається процес стандартизації зброї. Водночас, варто зауважити, що в Європі також існують стереотипи. Деякі люди, наприклад, думають, що Київ – це російське місто, вважають, що Україна – це Росія, а Росія – це Радянський Союз. Таким чином, 281
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 282
Розділ 7
потрібно подолати стереотипи не тільки в Україні, а і в країнах НАТО. Для цього слід пояснювати, проводити інтелектуальні дебати, обмінюватися досвідом, щоб зрозуміти один одного. Упевнений, що для того, аби відносини НАТО – Україна були справді ефективними, необхідно розвивати їх не тільки на рівні держави і відомств, а й на рівні громадянського суспільства, яке відіграє дуже велику роль у становленні демократії. Насамкінець як представник Альянсу мушу підкреслити, що НАТО не має наміру нікого переконувати, а тільки хоче розповісти правду про себе. На засіданні Комісії Україна – НАТО (Брюссель, 14 вересня 2006 р.) у при< сутності Прем’єр<міністра В. Януковича обидві сторони заявили, що в нас дуже міцні відносини, які є взаємовигідними вже сьогодні. НАТО – це не організація, яка вербує нових членів, а організація, що має відкриті двері для всіх країн ОБСЄ. Такою є стратегічна концепція Альянсу. І якщо Україна колись захоче вступити до НАТО – будь ласка, а якщо не захоче, то це не буде кінцем світу. Але подивіться на інструменти, які вико< ристовують навіть сусіди України на півночі – вони здійснюють реальну реформу збройних сил, сектора безпеки, стандартизацію ВПК. Тож є над чим подумати. Як представник Генерального секретаря НАТО хочу ще раз повто< рити: ми відкриті для входження нових членів. Адже розширення Альянсу дозволяє збільшувати зону стабільності, прогнозувати безпеку в Європі. Такої думки, яка є продуктом консенсусу, дотримуються всі 26 країн НАТО. Ми відчуваємо потребу в Україні як такій незалежній країні, що має потенціал для боротьби проти тероризму та подолання інших небез< пек, які загрожують людству. 20 лютого 2007 року
ЯК РОЗВІЯТИ МІФИ І ДОСЯГТИ ПОЛІТИЧНОГО КОНСЕНСУСУ: ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ ЗАВДАННЯ Яцек Ключковські (Республіка Польща) Польська позиція як у НАТО, так і в ЄС сьогодні є досить вагомою. Поляки дуже зацікавлені в тому, щоб Україна налагодила свої відносини з Альянсом на найвищому рівні, щоб ця співпраця була більш конкретною, робочою, щоденною. А в майбутньому ми б могли стати в НАТО парт< нерами та союзниками. 282
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 283
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Зрозуміло, що перш за все потрібно подолати міфи щодо НАТО, які існують у Польщі, Україні, Росії та перешкоджають співпраці. Ці фаль< шиві міфи мають свої витоки в минулому – вони виникли в період «холод< ної війни», коли офіційна радянська пропаганда зображувала Північно< атлантичний альянс як інструмент американського впливу на світову політику. Прихильники такої міфології досі вважають НАТО агресивним мілітарним блоком, що розглядає Росію як ворога. Не менш поширеним є міф про те, що в разі вступу України в НАТО її військова промисловість начебто матиме скрутне майбутнє, бо не зможе вижити в умовах інтеграції в спільну економіку Заходу. Хочу запевнити, що подібні закиди є безпідставними. Приклад Польщі доводить, що чимало наших підприємств співпрацює з корпораціями військово<промислового сектора у Західній Європі, США. Потрібно розвіювати міф, що НАТО – агресивний блок, інструмент глобального впливу Сполучених Штатів. Пів< нічноатлантичний альянс завжди був і залишається передусім інстру< ментом захисту Європи, яка навряд чи самотужки здатна себе захистити. І я думаю також, що у жодному випадку не можна говорити про те, що НАТО налаштовано проти Росії. Нині вона розглядається Альянсом як важливий стратегічний партнер. НАТО і демократична Росія мають величезні перспективи співпраці та несуть спільну відповідальність за безпеку в усьому світі. Ще раз повторюю, що між НАТО і Росією наразі існує стандарт співпраці, а не стандарт конфронтації. Переконаний, що це розуміють і в європейських країнах, і в Москві. Але все ж таки подеколи існують фальшиві стереотипи щодо російсько<натовських відносин, які досить активно поширюються і в Україні. Мабуть, певні сили зацікавлені в подібних інформаційних маніпуляціях, щоб загальмувати добру спів< працю з НАТО та розуміння його справжньої суті. На мій погляд, щоб подолати такі штучно створені міфи, треба якомога швидше почати й послідовно вести відверту розмову з молоддю, представ< никами ЗМІ, неурядових організацій. Вони мають зрозуміти та переко< нувати людей, що НАТО сьогодні насамперед є організацією євроатлан< тичної безпеки, а не тільки військовою структурою. Дві третини всього обсягу діяльності Альянсу виходить за межі вузько військових питань і зосереджується на політичних справах. Співпраця з НАТО допомагає країнам<партнерам боротися з тероризмом, міжнародною злочинністю, іншими загрозами, а також вирішувати проблеми підвищення кваліфікації військових кадрів, фахової підготовки службовців, задіяних у силових структурах і тих, які працюють в умовах надзвичайних ситуацій. Це для наших країн дуже важливо й становить спільний інтерес. 283
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 284
Розділ 7
Існують реальні підстави для зміцнення партнерства між Україною і Північноатлантичним альянсом, що дозволить розширити зону безпеки у світі. Цього ніколи не може бути забагато. Треба створювати простір демо< кратії, добробуту, ринкової економіки, громадянських прав. Важливо, щоб ширшало коло демократичних країн, де немає загрози свободі слова, цивільному суспільству, прогресивному соціально<економічному розвитку. На мій погляд, трансформація НАТО та напрямів його діяльності узгоджується з інтересами України. Наразі вона має шанс долучитися до цього процесу як партнерська країна, що бере участь у Програмі «Парт< нерство заради миру», уклала План дій Україна – НАТО. Мабуть, на часі узгодження з Києвом нового спільного документа – Плану дій щодо членства України в Альянсі. І тоді, я сподіваюся, уже у 2008 р. вірогідним може стати наступне питання – чергове розширення НАТО та вступ до нього України. У цьому зв’язку важливим є такий аспект: треба досягнути згоди між політичними силами в Україні щодо вступу в НАТО. І приступати до вирішення цього питання потрібно вже сьогодні, а не у 2008 році. Я впевнений, що Україна в цілому, а не тільки уряд та окремі політичні сили, налаштована на співпрацю з Європою. Європейська інтеграція та євроатлантична співпраця у сфері безпеки хоч і два окремі, але дуже близькі, взаємопов’язані процеси. Думаю, що співробітництво України з НАТО може бути, як і в Польщі, тим містком, по якому ваша країна здатна підійти до більш тісної співпраці з Європейським Союзом, а потім, на наступному етапі, й до членства в ЄС. 1 лютого 2006 року
МИФЫ О НАТО: ЛАТВИЙСКИЕ И УКРАИНСКИЕ ПАРАЛЛЕЛИ Андрис Вилцанс (Латвийская Республика) Дискуссии, развернувшиеся сейчас в украинском обществе, похожи на те, которые проходили в Латвии в тот период, когда мы готовились всту< пить в НАТО. И тема мифов, которую всесторонне исследует Институт трансформации общества, была в свое время актуальна и в Латвийской Республике. Я коротко охарактеризую базисные мифы, которые обсужда< лись в нашей стране. Первое. Наиболее простой и обыденный миф: НАТО – агрессивный блок, который всех и каждого хочет завоевать. Абсолютно ясно, что этот миф народился в нашем советском прошлом. Я как бывший старший 284
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 285
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
лейтенант отлично помню, как нас учили на военной кафедре, что наиболее заядлыми противниками СССР, в первую очередь, являются США и Германия. У многих людей данный миф до сих пор сохранился в сознании и довольно трудно изживается. И это несмотря на то, что в последнее время появилось достаточно много разнообразной информа< ции о НАТО, которая, в принципе, позволяет разобраться в трансфор< мациях, которые происходят в Альянсе. Да и в преамбуле Вашингтонского договора ясно сказано, что НАТО создавалось для защиты основных западных ценностей – демократии, прав человека и рыночной экономики. Второе. Некоторые люди утверждают, что Латвии, как и Украине, никто не угрожает, и поэтому вступать в НАТО нецелесообразно. Действи< тельно, я не думаю, что для наших стран в данный момент существует какая<либо внешняя военная угроза. Но ситуация может в любое время измениться. Кроме того, налицо другого типа значимые угрозы, например терроризм, техногенные и природные катастрофы, которые, к сожалению, случаются все чаще и чаще. Третье. В Украине многих пугает стоимость мероприятия, которое называется членство в НАТО. У нас тоже была определенная неясность в этом вопросе. Латыши говорили: зачем стране тратить деньги на военные нужды, связанные со вступлением в НАТО, лучше их направить на увели< чение пенсий или на другие благие цели. Однако даже из чисто теорети< ческих соображений ясно, что одной, отдельно взятой стране обеспечить свою обороноспособность намного сложнее и дороже, чем находясь в таких коллективных структурах, как НАТО или другой оборонительный союз. Действительно, на военные нужды необходимо тратить приблизительно 2% ВВП, но это немного для таких маленьких стран, как Латвия, которые не способны обеспечить свою безопасность самостоятельно. В больших странах подобные расходы намного значительнее. Кроме того, членство в такой организации, как НАТО, помогает реструктуризировать нацио< нальные вооруженные силы, организовать их более логичным образом. Для нас, например, полностью отпала необходимость в формировании некоторых видов войск – авиации и т.д. Подобные «потери» вполне покры< ваются таким фактором, как приток инвестиций, который косвенно также связан с членством в НАТО. Четвертое. Доминирующим в Украине является миф (он, кстати, был не актуален для Латвии) об угрозе разрушения военно<промышленного комплекса страны в случае вступления в Альянс. В действительности это не совсем так. В той или иной мере ВПК может сохраниться и даже развиваться. 285
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 286
Розділ 7
Не следует забывать, что НАТО имеет очень сильные научно< исследовательские подразделения и возможности их финансирования. Поэтому не вызывает сомнений, что гигантский научный потенциал Украины будет востребован. Я думаю, НАТО может помочь в доведении до ума некоторых совершенно блестящих разработок украинских ученых, которые широко не используются то ли по финансовой причине, то ли из< за определенных ограничений на распространение технологий. Пятое. Весьма сложный вопрос – влияние украинской евроатлан< тической ориентации на отношения с Российской Федерацией. Это было актуально и для нас. Даже еще в 2001 г. некоторые западные политики говорили «never», то есть никогда Балтийские государства не примут в НАТО, поскольку Россия очень нервничает. Естественно, с точки зрения Москвы, Украина – более острый момент. Но опять<таки еще до конца не понятно, каковы корни взаимоотношений между Украиной и Россией: то ли Украина – яйцо, из которого вылупилась Россия, то ли курица, снесшая яйцо, из которого вылупился птенец. Тем не менее не вызывает сомнений, что Украина – самостоятельная, самодостаточная держава и должна, в первую очередь, руководствоваться своими национальными интересами, не взирая на братские связи с Москвой. Мы тоже стремимся к установлению хороших отношений с Российской Федерацией. И хотя не имеем с ней никаких общих этнических корней, но имеем общую границу. Латвия, принимая то или иное решение о со< трудничестве с какой бы то ни было страной, прежде всего, кладет во главу угла свои интересы и в меньшей степени дружеские или иные чувства. Но все же надо признать, что этот вопрос достаточно сложный. Подобные переживания по поводу России были не только в Балтии, но и в Польше, и в Чехии. Но это в прошлом. Сегодня мы уверены, что вступление в НАТО и Европейский Союз способствовало установлению более продвинутых, конструктивных отношений с Российской Федерацией, чем до членства. Шестое. Отдельно хочу сказать относительно возможной угрозы терроризма. Конечно, она существует независимо от того, является ли страна членом НАТО. Но Латвия продолжает увеличивать свой контин< гент как в Ираке, так и в Афганистане, ибо у нас есть такая пословица: «Я частичка мира и ответственна за все». Мы отлично понимаем, что если не будем участвовать в подобных мероприятиях, то рано или поздно такие катаклизмы могут случиться и у нас. В заключение считаю необходимым подчеркнуть важность разъясни< тельной работы о сути НАТО и ЕС для людей разного возраста и разных направлений деятельности. Следует организовывать дискуссии в виде 286
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 287
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
интеллектуальных поединков, что дает возможность отточить аргу< ментацию и лучше понять друг друга. Латвия пытается помочь украинскому обществу уяснить истинные цели НАТО и преимущества членства. Но это совершенно не означает, что мы агитируем граждан Украины за вступление в Альянс или какие<либо другие организации. Наша задача – развеять некоторые стереотипы, а вы сами должны принять осознанное решение, насколько та или иная форма существования – в качестве нейтрального государства, в составе НАТО или в альянсе с другими странами – приемлема для Украины. Полнота информации и знание перспектив убережет вас от разочарований, излишних надежд, демагогии, запугивания и т.д. 27 февраля 2006 года
СДЕЛАТЬ ПРАВИЛЬНЫЙ ВЫБОР – ВАЖНАЯ ЗАДАЧА ДЛЯ УКРАИНЦЕВ Джордж Кент ( США) Политика НАТО – это «открытые двери» для всех государств в Европе, которые заинтересованы присоединиться к группе демократи< ческих стран и придерживаться всех стандартов Альянса. Премьер<министр Украины В. Янукович во время официального визи< та в Брюссель в сентябре 2006 г. сказал, что необходим широкий разговор и правдивая информация относительно стратегии НАТО и его отношений с Украиной. Люди должны понять, что представляет собой организация НАТО и что будет означать для Украины вступление в этот Альянс. В ук< раинском обществе следует развернуть широкую и открытую дискуссию о национальных интересах и национальной безопасности вашей страны. И это вопрос не для Брюсселя, Вашингтона или Москвы, а для украинцев, которые сами должны решить, к какому будущему они стремятся, и сделать окончательный выбор. При этом важно осознавать, что главное для Украины – это безопасность ее государства, общества, граждан. Украинское правительство приняло решение пока замедлить свое продвижение к членству в НАТО. Но мы все равно будем поддерживать Украину в ее желании продолжать взаимодействие с Альянсом. Сам факт такой поддержки с нашей стороны означает, что Украина – демократи< ческая, суверенная страна, имеющая рыночную экономику. Думаю, что когда<нибудь вы полностью интегрируетесь в евроатлантическую струк< 287
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 288
Розділ 7
туру безопасности, и это укрепит не только национальную безопасность Украины, но и всех стран региона. Приветствуя евроатлантические настроения Украины, Соединенные Штаты и НАТО ни в коем случае не выступают против России, с которой мы развиваем взаимовыгодное сотрудничество. Представляется невероят< ным утверждение о том, что американские дипломаты проводят антирос< сийскую политику. Например, я как американец и дипломат, который не придерживается православной веры, будучи еще студентом, изучал русскую литературу и историю, потому что это великолепная культура, и таким был мой личный выбор. Кроме того, у меня русскоязычная жена, мои дети учатся в русской школе в Киеве, я говорю по<русски со своими детьми дома – что же в этом антироссийского? Выступая против НАТО, многие украинские граждане упоминают целый ряд стереотипов. Они рассматривают НАТО как воинствующий блок, приводя в качестве аргумента югославские события. Действительно, вопрос о ситуации в Югославии нельзя назвать простым. Напомню, что произошло в Сребренице в 1995 году. Сербские солдаты в течение 3<х дней уничтожили там 8 тыс. мужчин и мальчиков. И это в центре Европы, которая 50 лет назад заявила, что здесь никогда больше не будет ужасов Второй мировой войны. Но такие события произошли из<за сербской политики под управлением Милошевича. А Европейские войска, находив< шиеся на территории Боснии под эгидой ООН, не имели возможности или права остановить смертельное наступление, про которое им было известно. Впоследствии Милошевич начал процесс этнических чисток – 450 тыс. жителей Косово были выкинуты из домов только потому, что они албанцы. А за год до резни в Сребренице, в 1994 г. мир стал свидетелем геноцида в Руанде – в течение 5–6 месяцев было уничтожено 800 тыс. людей. Но это никого не волновало. После югославских событий в Косово, которые начались в 1999<м, Европа поняла, что подобные массовые убийства недопустимы и больше не должны повториться. И тогда НАТО атаковало Сербию. Теперь мы видим, что аналогичные процессы разворачиваются и в Судане. Украинцам, которые знают свою историю и трагедию Голодомора, следует понимать необходимость принятия мер в таких случаях. Всемир< ные организации должны упредить их перерастание в военный конфликт. Африку также надо оградить от опасности насилия и терроризма. Единственный раз в своей истории Альянс применил статью 5 «Кол< лективная защита» – в отношении Афганистана. Это произошло после террористического нападения на Нью<Йорк и Вашингтон 11 сентября. 288
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 289
Необхідність та можливість подолання стереотипів щодо НАТО
Следует отметить, что данный теракт был совершен не только против Америки – там погибли люди из 80 стран мира. А заказала эту акцию группировка Аль<Каида, находившаяся под защитой Талибана, которая в тот период была у власти в Афганистане. НАТО не имеет врагов, поскольку это межгосударственная организа< ция. В то же время члены Альянса сталкиваются с угрозами, возникающи< ми перед человечеством. Речь идет, прежде всего, о терроризме, который беспокоит многие страны мира. Террористические акции, происшедшие в Европе (Лондон, Мадрид) и в США 11 сентября, – это очень тревожные сигналы. Все народы заинтересованы, чтобы не допустить или пресечь подобные теракты. Другая угроза состоит в недостаточной защите системы производства и транспортировки энергоресурсов. Речь не идет об опасности, исходящей от каких<то конкретных стран, против которых следует обороняться. Вопрос заключался в том, что угроза нападения, например, на электростанции является реальной для всех стран, которые имеют такие объекты. Страны НАТО работают по данной проблематике как с Россией, так и с Украиной. Опыт 10 стран Европы, которые успешно прошли процесс подготовки и стали новыми членами Североатлантического альянса, показывает, что адаптация к стандартам НАТО дала сильный эффект для развития экономик и создания предпосылок для вступления этих стран в ЕС. Они осуществили глубокие реформы, позволившие сформировать благоприят< ную среду для прихода инвестиций и экономического роста. Ситуация в этих государствах стабилизировалась, что означало достижение первого уровня безопасности, обеспечивающего надежность вложения капитала. Второй экономический результат – это повышение стоимости открыто продающихся на бирже акций компаний данных стран. Акции стали намного дороже по причине безопасности и стабильности. Третий экономи< ческий эффект от вступления в НАТО касается непосредственно людей, поскольку улучшение экономического климата и укрепление междуна< родных связей поднимают на более высокий уровень благосостояние и возможности граждан. В то же время следует помнить, что НАТО – это не бесплатная организация, членство в ней предполагает внесение определенных ежегодных взносов. Их размер зависит от величины бюджета каждой страны, а также от ее возможности и готовности платить, чтобы защитить свои интересы. К примеру, бюджет обороны Польши составляет 100 евро на каждого гражданина страны, Германии – 400 евро, Швеции, которая не является членом НАТО и имеет нейтральный статус, – 800 евро. Они берут 289
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 290
Розділ 7
на себя такие обязательства, чтобы иметь возможность защитить свои интересы в рамках системы коллективной безопасности, которую представляет НАТО. И украинские политики тоже обязаны решить, как они хотят защищать интересы Украины. 7 февраля 2007 года
290
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
8
17.07.2007
11:21
Page 291
ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ВСТУПУ КРАЇНИ В НАТО
ПЕРЕВАГИ ЧЛЕНСТВА В НАТО – ВАЖЛИВИЙ НАГОЛОС ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Олег Соскін (Україна) Повноцінному вступу України в НАТО має передувати системний аналіз та пропагування можливих переваг членства для українського суспільства. Воно зможе згуртуватися навколо ідеї євроатлантичного майбутнього тільки в разі усвідомлення її безальтернативності для України. За критерієм ставлення до вступу в Північноатлантичний альянс українське суспільство наразі майже рівномірно поділено на три частини: третина українців виступає за приєднання до НАТО, ще третина – не підтримує цей курс, решта – не визначилась. До когорти прихильників НАТО належить здебільшого молодь, інтелігенція, інтелектуали, керівники сучасних підприємств, бізнесмени, висококваліфіковані працівники, фермери, політики, які розуміють, що майбутнє України – в євроатлантичній цивілізації. Маргінали, люмпени, люди, які втратили свій соціальний статус чи жи< вуть радянським минулим, продовжуючи дотримуватися комуністично< соціалістичної ментальності, уже не здатні опанувати нові ідеологеми та парадигми. Вони генетично не сприймають НАТО, а тому не варто докладати зусиль, аби змінити їх світогляд. Зазначеним соціальним верствам необхідно лишень пояснювати, що в разі входження до Пів< нічноатлантичного альянсу їх фінансове становище істотно покращиться. До тієї частини українського суспільства, яка ще й досі не визначилася у своєму ставленні до НАТО, переважно належать люди найманої праці, особливо ті, що зайняті на підприємствах державного сектора, організаціях бюджетної сфери. Найбільше їх проживає на сході та півдні країни. Думаю, що основна причина світоглядних коливань цієї групи 291
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 292
Розділ 8
населення полягає у відсутності достовірної інформації про Північно< атлантичний альянс, його цілі та діяльність, а також про переваги вступу до нього. Таким чином, саме на тих українських громадян, які наразі ще не визначилися, й потрібно спрямувати інформаційні та пропагандистські зусилля. Сьогодні вкрай важливо проводити відкриті дискусії щодо членства України в НАТО, надавати населенню якомога більше інформації про Альянс та його співробітництво з нашою державою. Дискусія навколо НАТО корисна ще й тому, що вона сприятиме усвідомленню Україною власного геополітичного місця у світі. Слід визна< ти, що період вибору вектора розвитку нашої країни надміру затягнувся. Ми й досі стоїмо перед дилемою: яка ж модель більш прийнятна для України – євразійська, євроатлантична чи нейтралітет? Євразійська модель розвитку стверджує наддержавницькі, патерна< лістські тенденції і орієнтована на Росію. Практичним виявом реалізації цієї моделі може стати формування Євразійської конфедерації з центром у Москві. За такого варіанту Україні, Казахстану та Білорусі відводи< тимуться другорядні позиції. Функціонування в рамках Євразійської конфедерації для трьох названих країн згодом призведе до одного наслідку – втрати державності. Друга можлива модель розвитку для України – дотримання ней< трального статусу. Однак чи зможемо ми втримати нейтральну позицію, беручи до уваги геополітичну ситуацію, яка нині склалася в Європі? Сьогодні євроатлантична спільнота розширила свої межі, розчинивши двері країнам Східної та Центральної Європи. НАТО і ЄС присутні на західному, південному і фактично північному кордоні України (тут від названих міжнародних організацій нас відділяє лише Білорусь). До того ж не можна забувати, що наша держава залишається чільним елементом Балто<Чорноморської осі, а країни, розташовані на її північній і південній частинах уже набули членства в НАТО. Досі поза Альянсом залишаються лише чотири держави, що належать до середньої та південної частин Балто<Чорномор’я, а саме: Україна, Білорусь, Молдова і Грузія. Таким чином, євроатлантичний простір у вигляді НАТО та ЄС наразі цілковито огорнув Україну. Ми опинилися між двома потужними геополітичними системами – євроатлантичною і євразійською. Фактично, сьогодні наша країна знаходиться у «сірій зоні». У такій ситуації слід відверто визнати, що Україна не має достатньо фінансових, військових, людських та інших ресурсів для утримання нейтрального статусу. Понад те, обравши нейтральну позицію, ми не 292
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 293
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
зможемо повноцінно забезпечувати незалежність, територіальну ціліс< ність і недоторканість нашої держави. Принагідно підкреслимо, що Україна протягом останніх 400 років не могла утримати свою самостійність саме тому, що орієнтувалася на нейтральний статус. Наша держава завжди виявлялася жертвою в боротьбі імперій. Третя можлива модель розвитку для України – євроатлантична інтеграція, що передбачає вступ до НАТО. Зазначимо, що переважна більшість нинішніх 26 країн, що входять до Альянсу, протягом останнього десятиліття докладала неймовірних зусиль, аби домогтися повноправного членства. Чому ж посткомуністичні держави активно прагнули приєдна< тися до НАТО, подаючи заяви на вступ? Причина єдина і досить зрозумі< ла: НАТО надає країнам<членам значні переваги. По<перше, у разі агре< сивного нападу на одну з країн Альянсу члени організації автоматично стають на її захист і виступають у збройній формі проти агресора. По< друге, в НАТО всі питання вирішуються консенсусом. Якщо хоч одна країна заперечує проти якогось рішення – воно не приймається. Класичним прикладом країни, для якої вступ до НАТО вирішив чимало гострих і складних проблем, є Литва. Саме ця маленька країна межує з агресивною та непередбачуваною Білоруссю. Саме через Литву проходять транспортні коридори, що з’єднують Росію з її Калінінград< ською областю. До вступу в НАТО у Литви були складні й невизначені стосунки і з Росією, і з Білоруссю. Щойно Литва ввійшла до Північно< атлантичного альянсу, всі питання щодо Калінінградського анклаву Росії були зняті. Стабілізувалися відносини і з Білоруссю. І сьогодні литовці переконані в тому, що на них ніхто не наважиться напасти. Таким чином Литва забезпечила збереження своєї незалежності. Україна також може захистити свій суверенітет, вступивши в НАТО. Членство в Альянсі гарантує країні не тільки національну, військово< політичну, а й економічну безпеку. Приєднання України до Північно< атлантичного альянсу надасть нам можливість активно залучати інвести< ції з будь<яких країн – членів НАТО. Найбільше зацікавлений у євроатлантичній інтеграції середній клас країни. Адже він найбільше потерпає від нестабільності та неперед< бачуваності, а НАТО – це формат стійкого розвитку. Вступивши до Альян< су, будь<яка держава мусить дотримуватися певних правил, чітко визна< чених критеріїв. Вона не матиме змоги прийняти рішення, які порушують свободу слова, демократію, завдають шкоди інтересам національної буржуазії та середнього класу, формують вигоди для певної кланово< корпоративної групи. 293
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 294
Розділ 8
Понад те, інтегрована в НАТО держава за параметрами соціально< економічного розвитку має відповідати європейським стандартам. Тому країни, які нещодавно ввійшли до Альянсу, мусять постійно підвищувати свій рівень. Із набуттям Україною членства в Північноатлантичному альянсі наш військово<промисловий комплекс дістане можливість брати участь на рівних умовах в усіх тендерах із купівлі<продажу озброєння і техніки військових, морських, повітряних сил країн – членів НАТО. Тоді буде унеможливлена ситуація на кшталт тієї, що сталася на оголошеному НАТО тендері на купівлю транспортного літака, коли український «Руслан» виявився проігнорованим. Вступ до НАТО дозволить Україні забезпечити свої національні інтереси в енергетичній сфері. Йдеться про формування в ареалі Чорного і Каспійського морів нового ринку нафти та нафтопродуктів, який, урешті< решт, дозволить активно задіяти трубопровід Одеса – Броди. У разі утворення такого ринку Україна може виступити ініціатором формування Балто<Чорноморського економічного альянсу і відновлення шляху «із варяг у греки», що дасть змогу ефективно реалізовувати еконо< мічні зв’язки між країнами, розташованими на геополітичній вертикалі. Вступ до НАТО України, яка розташована у центрі осі Балтія – Чорномор’я, дозволить з’єднати систему, вибудувавши вертикаль Північна Європа – Балтія – Центральна Європа – Чорноморський регіон – Каспійський басейн із виходом у Північну Африку. Балто<Чорноморська дуга може виконувати функцію своєрідного термічного шва між євроатлантичним і євразійським просторами. До її формування необхідно залучити країни Балтійської групи, Вишеградської четвірки і ГУАМ, об’єднавши їх у єдину модель Балто<Чорноморського економічного партнерства – від Норвегії на півночі до Туреччини на півдні. До речі, ці дві країни є членами НАТО, але не входять до ЄС. Будучи в Альянсі, Україна може поступово наблизитися і до Європей< ського Союзу. У найближчі 15 років ми не матимемо змоги потрапити до ЄС, а тому необхідно створити другий дивізіон цієї організації, держави якого ввійдуть до валютного та економічного союзу, що допоможе досягти їм рівня середньоєвропейської країни. Отже, членство в НАТО може не тільки забезпечити потужні гарантії для зміцнення безпеки, демократії, економіки України, а й стати важ< ливим інструментом для її становлення як регіонального лідера на Балто< Чорноморському просторі, а також у центрально< та східноєвропейському регіонах. 294
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 295
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
До того ж, ставши членом Альянсу, ми матимемо змогу вести на рівних діалог із Росією, яка дедалі більше набуватиме обрисів азійської держави. Слід зазначити, що ринки нашого північного сусіда наразі знаходяться в Китаї, Індії, Японії, Кореї, Північній Америці. Найбільші поклади енергетичних ресурсів та мінеральних копалин містяться саме в азійській частині Російської Федерації. Аби окреслена модель набула реальних обрисів, Україні потрібно прискорити процес входження до НАТО. На наш погляд, найкращим механізмом реалізації Інтенсифікованого діалогу з Альянсом для нас є входження до Вільнюської десятки, яка була започаткована Литвою і Словенією у 2000 р. Колективний підхід до втілення в життя політичної волі 10 країн дав відчутні результати – більшість із них (окрім Македонії, Хорватії та Албанії) за чотири роки набули членства в НАТО. Сьогодні Литва, Польща і Словенія готові виступити головними лобістами інтересів України в Організації Північноатлантичного договору. Проте наразі ми знову демонструємо нерішучість щодо вступу в НАТО, не визначаємо євроатлантичну інтеграцію як першочерговий пріоритет. Доводиться констатувати, що здійснюється дезорієнтація українського суспільства щодо НАТО. Оприлюднюються сфальсифіковані результати різних досліджень громадської думки, у яких зазначається, що лише 15% громадян України підтримують ідею приєднання до НАТО, а решта 85% – проти або не визначились. Подібні висновки суперечать ідеям та ідеалам «Помаранчевої революції», які привели В. Ющенка до влади в грудні 2004 р. Адже він, будучи кандидатом у Президенти, виступав за членство України в НАТО, і його підтримало понад 50% виборців. Аксіоматичним є той факт, що коли країна не наближається до НАТО, то вона не наближається і до європейських стандартів. Наразі в Україні на рівні вищої виконавчої влади не сформовано координаційний комітет з питань вступу до НАТО, не призначені відповідальні особи в міністерствах, не вироблено реального плану дій стосовно підготовки до членства. На мій погляд, цими питаннями має опікуватися безпосередньо прем’єр<міністр, який повинен очолити координаційний комітет зі вступу держави в Альянс. Формат Інтенсифікованого діалогу Україна – НАТО, до якого ми нещодавно приєдналися, має передувати поданню Україною заявки на входження до Альянсу. Україна повинна мати сучасні потужні Збройні сили, спроможні захистити суверенітет і територіальну цілісність нашої країни. Вони мусять бути інструментом державної політики мирного часу та відігравати важливу роль у підтримці стабільності, у тому числі в Чорноморському 295
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 296
Розділ 8
регіоні. Тому Міністерству оборони наразі необхідно припинити скорочення ЗС. Україна повинна володіти професійною і мобільною армією чисельністю не менше 250 тис. осіб, здатною захистити країну від будь< якої загрози. У цьому контексті видається помилковою позиція міністра оборони України щодо крейсера «Україна». Не можна майже готовий до експлуатації потужний корабель відправляти на брухт. Крейсер має стати ядром української військової ескадри, щоб піднести на міжнародний рівень Військово<Морські сили України. Його доцільно використовувати як могутній військовий засіб для досягнення балансу в Чорному та Середземному морях чи Перській затоці. Нам варто відновити будівництво сучасних підводних човнів. Потрібно якнайшвидше вирішити питання про перебування російської військової бази в Севастополі, де фактично здійснюється окупація міста російськими військовими та економічними колами, чиниться інформаційна агресія. Якщо ми не захищатимемо свою територію, то зрадимо власне ідею української національної державності. Для Української держави дуже важливо, щоб ця проблема обговорю< валася не лише в центрі, а й на місцевому рівні, щоб регіональна еліта окреслила своє бачення і виробила власну конструктивну, а не ретроград< ську позицію. У ході дискусії мають бути розроблені перспективні пропозиції, які дадуть змогу Україні вижити і сформувати процвітаюче суспільство народного капіталізму євроатлантичного зразка. Відкриті дискусії повинні допомогти відчути себе європейцями, зорієнтуватися в сучасній ситуації, визначити своїх опонентів. У громадських дискусійних перегонах щодо натовської перспективи України провідною темою мають стати права і свободи людини. Слід наголошувати, що у Стратегічній концепції НАТО, прийнятій у 1991 р., йдеться про те, що головна стратегічна мета – це гарантувати свободу та безпеку своїм членам політичними та військовими засобами. У ній, зокрема, стверджуються цінності, яких дотримуються всі країни – члени Альянсу, а саме: демократія, права людини, свобода слова, верховенство права, ринкова економіка, а також рішучість не тільки боронити одна одну, але й сприяти зміцненню миру і стабільності в розширеному євроатлан< тичному просторі. Це дуже важливі положення Стратегічної концепції НАТО, на яких потрібно наголошувати, обговорюючи питання про співпрацю України з Альянсом. 21–22 квітня 2005 року
296
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 297
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
СИСТЕМА ІНФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ЩОДО ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО КУРСУ УКРАЇНИ: ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ Володимир Фурашев (Україна) Актуальність створення дієвої системи інформування громадськості щодо євроатлантичного курсу України не викликає жодного сумніву і зумовлена такими чинниками. 1. Президент України В. Ющенко ще 12 травня 2005 року зазначив, що питання про вступ до НАТО, як і про вступ до ЄС, може бути винесено на всенародний референдум. 2. Президент України В. Ющенко, Голова Верховної Ради України О. Мороз, Прем’єр<міністр України Ю. Єхануров, керівники фракцій у Верховній Раді України (Партії регіонів – В. Янукович, Блоку «Наша Україна» – Р. Безсмертний, Соціалістичної партії України – В. Цушко, Комуністичної партії України – П. Симоненко) 3 серпня 2006 року підписали Універсал національної єдності. У пункті 27 Універсалу чітко записано: «Взаємовигідна співпраця з НАТО у відповідності із Законом України «Про основи національної безпеки України» (у редакції, чинній на дату підписання цього Універсалу). Вирішення питання щодо вступу до НАТО за наслідками референдуму, який проводиться після виконання Україною усіх необхідних для цього процедур». 3. Прем’єр<міністр України Віктор Янукович під час візиту до Брюсселя 14 вересня 2006 року взяв участь у засіданні Комісії Україна – НАТО, на якому розглядались актуальні питання співробітництва України і Північноатлантичного альянсу в політичній та оборонній сферах і царині безпеки. У ході обговорення питання про реалізацію євроатлантичного курсу України В.Янукович зазначив, що Україна виступає за поглиблення сучасного рівня співробітництва з НАТО, яке ба< зується на Інтенсифікованому діалозі. За його словами, Україна буде продовжувати брати участь у миротворчих операціях під егідою НАТО. «Це питання є однією з головних тем порядку денного Комісії Україна – НАТО», – сказав Глава українського Уряду. При цьому він наголосив, що українська влада має злагоджену позицію стосовно співробітництва з НАТО, яка закріплена в Універсалі національної єдності, та зауважив, що в цьому контексті питання членства та співробітництво України та НАТО розглядаються окремо. На думку Прем’р<міністра, сьогодні необхідно більш широке інформування української громадськості про позитивні сторони євроатлантичної інтеграції. Що ж стосується остаточного 297
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 298
Розділ 8
рішення про набуття українською державою членства в НАТО, то воно буде прийматися після проведення загальнонаціонального референдуму, – підкреслив Віктор Янукович. 4. Центральна виборча комісія передала Президенту України напри< кінці 2006 року необхідні матеріали для прийняття відповідного рішення про збір підписів українських громадян стосовно проведення всеукраїн< ського референдуму про вступ України до НАТО і ЄЕП. 5. Майже всі політичні сили України, експерти та спеціалісти вилов< люють думку про необхідність якомога повнішого інформування громад< ськості щодо євроатлантичного курсу нашої країни, сучасний стан Альян< су, взаємовідносини України, а також Російської Федерації з НАТО. Таким чином, можна констатувати, що остаточне рішення стосовно безпосереднього вступу України до Північноатлантичного альянсу прий< матиметься виключно за результатами загальнонаціонального референ< думу. Питання полягає лише в термінах його проведення (після виконан< ня Україною всіх необхідних для цього процедур?) та формулюванні питань, які будуть винесені на розгляд українських громадян. Потреба в інформуванні населення щодо сучасної концепції НАТО та євроатлантичного курсу України особливо посилилася після оголошення намірів США про розміщення елементів протиракетної оборони (ПРО) на території Чехії і Польщі, а також після Мюнхенської конференції з питань політики безпеки «Глобальні кризи – глобальна відповідальність», яка відбулася 10 лютого ц.р. З метою правильного розуміння предмету, який ми наразі розгля< даємо, необхідно з’ясувати сутність деяких термінів та понять. Часто<густо у нас застосовуються такі терміни, як «інформованість», «обізнаність», «пропаганда», «агітація», але, як показує життєвий досвід, їх істинний зміст подеколи неправильно інтерпретується, а бува й пере< кручується. Як наслідок, пересічні громадяни виявляються дезорієн< тованими. Тож пропоную розібратися у визначенні названих термінів. «Інформованість», на наш погляд, означає надання або доведення інформації про будь<які події, особистість, фізичну чи юридичну особу до відома будь<кого (іншої особистості, особи або суспільства загалом). «Обізнаність» передбачає володіння тією чи іншою мірою інфор< мацією з питання, яке постає перед особистістю під час його розгляду або прийняття рішення. Таким чином, «інформованість» є обов’язковою пере< думовою чи підґрунтям «обізнаності». «Пропаганда» означає поширення політичних, філософських, науко< вих та інших ідей у суспільстві. У більш вузькому розумінні «політична або 298
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 299
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
ідеологічна пропаганда» здійснюється задля формування у громадськості визначеного світогляду. «Агітація» – це поширення ідей з метою впливу на свідомість, настрій, суспільну активність людей за допомогою усних виступів, засобів масової інформації. «Євроатлантична інтеграція». Це словосполучення вже декілька років турбує політичний світ України, викликає неоднозначну реакцію громадян. Але чому? Почнемо із з’ясування змісту поняття «інтеграція». «Інтеграція» визначає об’єднання окремих диференційних частин і функцій системи, організму в єдине ціле, а також процес, який веде до такого стану. Подібне розуміння поняття «інтеграція» передбачає до< сягнення структурами (суспільними, державними, національними тощо), які об’єдналися, загальних стандартів життя, утворення єдиної або входження до єдиної економічної та політичної системи. «Співпраця» на відміну від інтеграції не вимагає об’єднання в ціле і означає лише спільне виконання окремих дій, заходів. Нагадаємо, що предметом розгляду цієї статті є питання інформова< ності стосовно законодавчо закріпленого курсу України на євроатлан< тичну інтеграцію як такого, що відповідає інтересам забезпечення націо< нальної безпеки держави. Таке положення міститься в Законі України «Про основи національної безпеки України», прийнятому Верховною Радою України 19 червня 2003 року. У статті 8 «Основні напрями державної політики з питань національної безпеки» цього закону записано про «...забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу...» Питання інформування може мати характер системності або епізодич< ності. Спробуймо проаналізувати, який характер притаманний інформуван< ню громадськості щодо євроатлантичного курсу України, сучасного стану НАТО та взаємовідносин України з Альянсом на всіх етапах їх розвитку. Насамперед наведемо енциклопедичне визначення поняття «система» (мовою оригіналу): «Система» (от греч. Systёma – целое, составленное из частей; соединение) – множество элементов, находящихся в отношениях и связях друг с другом, образующих определенную целостность, единство: 299
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 300
Розділ 8
1. Определенный порядок в расположении и связи частей чего<нибудь, в действиях. 2. Форма организации чего<нибудь. 3. Нечто целое, представляющее собой единство закономерно располо< женных и находящихся во взаимной связи частей». Зовні діяльність із інформування громадськості щодо євроатлантичної інтерграції України має характер системності, бо існують: а) основні нормативно<правові засади для організації та здійснення інформування, а саме: – постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парла< ментських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО» від 21.11.2002 року; – постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію розгляду питань євроатлантичної інтеграції України» від 24.02.2003 року, № 238; – Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на 2001–2004 роки, затверджена Указом Президента України від 28.01.2001 року, № 58/2001; – Державна програма інформування громадськості з питань євро< атлантичної інтеграції України на 2004–2007 роки, затверджена Указом Президента України від 13.12.2003 року, № 1433/2003; – Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року «Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)» від 27.12.2005 року, № 186/2005; – Указ Президента України «Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору» від 13.03.2006 року, № 215/2006; – Указ Президента України «Про міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО» від 22.05.2006 року, № 429/2006; б) Указ Президент України «Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 роки» від 13 грудня 2003 року; в) План дій Україна – НАТО та щорічні Цільові плани Україна – НАТО, де питанням інформування населення України приділяється досить серйозна увага; 300
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 301
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
г) державна фінансова підтримка організації та проведення зазначеної діяльності через окремі статті витрат у Державному бюджеті України; д) Закон України «Про державну службу», у статті 10 якого записано: «Основними обов’язками державних службовців є: дотримання Конституції України та інших актів законодавства України; безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників». Але, повторюю, це зовнішній бік процесу. Навіть поверховий аналіз роботи з інформування громадськості щодо євроатлантичного курсу України показує відсутність будь<яких елементів системності. Підтверд< женням такого висновку є результати численних соціологічних дослід< жень. Наприклад, якщо у 2000 році (за даними Фонду «Демократичні ініціативи») проти вступу України в НАТО було 33,5% населення, то на< весні 2006 року цифра становила вже 64,4%. Окрім того, у країні відбу< вається рух за проголошення міст і цілих територій «вільними від НАТО». Можна згадати і кримський референдум з питання про ставлення населення півострова до вступу України в НАТО. Наведені та безліч інших прикладів досить промовисто свідчать про те, що рівень ефективності організації та проведення інформування громадськості щодо євроатлан< тичного курсу України є нижчим порівняно з рівнем ефективності антина< товської пропаганди. Такі реалії стали можливими через відсутність або порушення двох основних системоутворюючих принципів, а саме: • єдності концептуальних засад і практичних підходів; • чіткого визначення суб’єктів та об’єктів інформаційної діяльності. На мій особистий погляд, аби виправити ситуацію, потрібно, не відкидаючи існуючих напрацювань у сфері інформування громадськості щодо євроатлантичного курсу України, зробити наступні кроки. 1. Терміново розглянути, доопрацювати (за необхідності) та прийняти Національну інформаційну стратегію з питань євроатлантичної інтеграції України. Нагадаємо, що публічна презентація Національної інформаційної стра< тегії з питань євроатлантичної інтеграції України відбулася ще 16 червня 2005 року. Документ було розроблено великою групою експертів із дер< жавних і громадських організацій та установ, засобів масової інформації, а також за участю експертів із країн – членів НАТО «останньої хвилі розширення» (Литви, Словаччини та Болгарії). Після доопрацювання за 301
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 302
Розділ 8
результатами обговорення Держкомтелерадіо направило цей документ для вирішення його «долі» до Секретаріату Кабінету Міністрів України та Секретаріату Президента України. Минуло вже чимало часу – жодної реакції від цих установ немає. Водночас слід зауважити, що Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 роки приймалася без концептуального обґрунтування і термін її дії неухильно спливає. Наразі на виконання відповідного доручення Прем’єр<міністра України, Держкомтелерадіо готує проект Концепції Державної програми інформу< вання громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008–2011 роки. Це абсолютно правильне рішення, але необхідно врахову< вати відмінність між Національною інформаційною стратегією з питань євроатлантичної інтеграції України та Концепцією Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на визначені роки з точки зору суб’єктів і об’єктів, а також пріоритетності та ак< центів у реалізації зазначених документів. Очевидно, Концепція Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на визначені роки повинна бути похідною від Національної інформаційної стратегії з питань євроатлантичної інтеграції України. Говорячи про відмінності, слід відзначити, що суб’єктами Національної інформаційної стратегії з питань євроатлантичної інтеграції України ви< ступають усі складові системи державного управління – органи виконав< чої та законодавчої влади і місцевого самоврядування, а також, рівною мірою, громадські та неурядові організації й установи, а об’єктом – усе населення України. Концепція Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на визначені роки за своїм змістом, спрямованістю та природою передбачає, що її суб’єктами будуть виключ< но органи виконавчої влади, які залучатимуть громадські та неурядові організації і установи, а об’єктом – визначені прошарки населення (вряди< годи це – експерти, спеціалісти в означеній сфері, науковці, взагалі – інтелігенція). Саме в Національній інформаційній стратегії з питань євроатлан< тичної інтеграції України потрібно зафіксувати такі положення: – реалізація євроатлантичного курсу України має дві складові – рух у напрямі визначеної мети (вступ до НАТО) та безпосереднє досягнення мети, тобто формально<юридичне і практичне її оформлення; 302
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 303
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
– сьогодні Україна знаходиться на шляху досягнення законодавчо визначеної мети, що суттєво змінює акценти в інформаційній роботі; – рішення щодо формально<юридичного і практичного оформлення цієї мети приймається населенням України відповідно до чинного законодавства країни на базі конституційного права людини самостійно приймати рішення; – інформація щодо євроатлантичного курсу України, сучасного стану Північноатлантичного альянсу, практичних взаємовідносин України з НАТО тощо повинна мати своєчасний, об’єктивний, неупереджений характер, а також бути позбавлена пропагандист< ської або агітаційної спрямованості; – повноправне долучення до національної системи інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України, окрім державних інституцій, також військовослужбовців (особливо тих, хто брав участь у миротворчих операціях під егідою ООН), громадських і неурядових організацій; – визнання пріоритетної ролі в процесі інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України за військовослуж< бовцями та громадськими і неурядовими організаціями, устано< вами. Кожного року десятки тисяч військовослужбовців строкової служби звільняються в запас. Це не тільки «голоси» під час націо< нального референдуму, а й носії визначеної інформації, «свої» довірені особи в певному колі мешканців. Майже те саме можна сказати і про громадські та неурядові організації, які користують< ся відчутно більшою довірою у населення, ніж державні службовці. Окрім того, сьогодні названі організації мають досить значний потенціал, який держава використовує далеко не повною мірою; – визначення державних інституцій у системі інформування гро< мадськості з питань євроатлантичної інтеграції України як ідеологічної, організуючої, спрямовуючої та координуючої сили, а також тієї ланки системи, що забезпечує інформаційну й фінансову підтримку виконання завдань Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України; – переміщення центру ваги у сфері практичної роботи з інформу< вання громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України з Києва в регіони. Саме на регіональному рівні досягається най< більший ефект інформованості за оптимальних фінансових 303
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 304
Розділ 8
витрат. Чому не використати досвід інформаційної роботи часів СРСР, що здійснювалася через союзні та республіканські відді< лення Товариства «Знання»? Нинішнє Товариство «Знання» України, яке зберегло від радянських часів усю організаційно< адміністративну і кадрову інфраструктуру, доклало чимало зусиль для становлення державності незалежної України й за певних умов могло б зробити у цій сфері багато корисного як для конкретної людини, так і для держави в цілому; – інформування населення країни не тільки про практичні взаємини (у сферах науки і техніки, організації та проведенні спільних вій< ськових навчань тощо) України з Північноатлантичним альянсом, а й про конкретну співпрацю Російської Федерації з НАТО. Адже нинішні практичні російсько<натовські стосунки, у тому числі в рамках Ради Росія – НАТО, свідчать про те, що Російська Феде< рація де<факто вже є повноправним членом Альянсу; – окреслення стратегії і тактики оперативної протидії всілякого роду інсинуаціям та міфам щодо євроатлантичних намірів України; – підкреслення, що «Національна стратегія...» є основою розробки та реалізації Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на наступний, після 2007 року, період. 2. Під час розробки Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008–2011 роки забезпечити чітку орієнтацію на системність організації і проведення інформаційних заходів, а також більш широку участь у них незалежних експертів, громадських та неурядових організацій, політичних партій як на національному, так і на регіональному (це обов’язкова умова) рівні. На жаль, аналіз щорічних інформаційних заходів, зокрема і на 2007 рік, спрямованих на реалізацію Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 роки, не додають оптимізму з точки зору системності та ефективності їх здійснення. І загалом, підходи, які застосовуються державними інституціями до планування інформаційних заходів на 2007 рік, свідчать про продовження практики їх організації та проведення з орієнтацією або на коло обізнаних у цій сфері людей, і насамперед у місті Києві, або на заходи із сумнівним рівнем ефективності. 3. Усі інформаційні заходи щодо роз’яснення євроатлантичного курсу України обов’язково організовувати таким чином, щоб мати можливість 304
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 305
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
відповісти нашим співвітчизникам на запитання, які їх найбільше хвилю< ють, а саме: – навіщо Україні НАТО? – що дає вступ України в Північноатлантичний альянс державі загалом та кожному громадянинові зокрема? – скільки коштуватиме Україні входження до НАТО та якими будуть щорічні фінансові витрати країни після вступу? – від кого і від яких зовнішніх загроз захищатиме НАТО Україну? – чому вступ до НАТО нашій країні більш вигідний, ніж приєднання до Оборонного союзу на чолі з Росією? – чому Україна не може залишатися позаблоковою країною? – чому НАТО є гарантом стабільності та миру в Європі і як це корес< пондується з бомбардуванням Югославії та фактично її знищенням? – чи зміняться після вступу до НАТО наші стосунки з Російською Федерацією, а також із Білоруссю та Казахстаном? – як зміниться геополітичне становище України в разі набуття членства в Північноатлантичному альянсі? – чи сприятиме членство України в НАТО вирішенню питання щодо територіальних посягань Румунії на певну територію нашої держави? – як допоможе вступ України в НАТО вирішенню спірних питань із Російською Федерацією щодо демаркації морських кордонів у зоні Азовського моря та Керченської протоки? – яким чином відіб’ється членство України в НАТО на зовнішньо< та внутрішньоекономічному стані країни? – якою буде доля вітчизняного оборонно<промислового комплексу в разі вступу України до НАТО? 4. Створити ефективну систему керування та координування проце< сами інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України. Наразі система управління та координування процесами інформуван< ня громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України базується переважно на положеннях, які містяться в Указах Президента України «Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору» від 13 березня 2006 року, № 215/2006 та «Про міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО» від 22.05.2006 року, № 429/206. Низький рівень ефективності цієї системи відомий уже не лише політикам, а й соціологам, політологам та іншим спеціалістам. 305
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 306
Розділ 8
Водночас, наша країна має багатий досвід створення ефективних сис< тем керування та координування досить складними процесами. Наприк< лад, можна згадати Державну комісію з питань запобігання та усунення можливих негативних наслідків комп’ютерної кризи 2000 року (постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.1999 року, № 218) або Урядову комісію з питань інформаційно<аналітичного забезпечення органів вико< навчої влади (постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2000 року, № 777). Це були справді ефективні управлінські структури на націо< нальному рівні. Чому не скористатися досвідом їх роботи? 5. Забезпечити безумовну наявність і захищеність статей Державного бюджету України, які спрямовані на виконання завдань інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України, а також без< перебійне фінансування зазначених статей уподовж усього року відпо< відно до термінів виконання визначених завдань. Можливо, наведене положення є зайвим. Адже коли держава хоче щось зробити, то фінансування буде забезпечено обов’язково. Наприклад, Державна програма інформування громадськості з питань євроатлан< тичної інтеграції України на 2004–2007 роки існує вже четвертий рік, але в Державних бюджетах на 2004 та 2005 рік навіть і не передбачалося її фінансове забезпечення. У Державному бюджеті України на 2006 рік нарешті, значною мірою завдяки позиції та наполегливості Міністерства закордонних справ України, уперше було передбачено 5,2 млн. грн. на реалізацію завдань зазначеної програми. Але переважна більшість виділених коштів була спрямована на зовсім інші інформаційні заходи. Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» заплановано 5 млн. грн. на «вико< нання заходів з питань європейської і євроатлантичної інтеграції в інфор< маційній сфері», але, виходячи з практики і формулювання відповідної статті Держбюджету України, не важко здогадатися, на яку сферу інфор< мування ці кошти будуть спрямовані. Реалізація викладених пропозицій, на мою думку, дає можливість створити дієву систему інформування громадськості з питань євроатлан< тичної інтеграції України, що потребуватиме мінімальних витрат коштів із Державного бюджету країни. 20 лютого 2007 року
306
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 307
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
СТРАНЫ БАЛТИИ: РОЛЬ ПОЛИТИЧЕСКИХ ПАРТИЙ И ОБЩЕСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ В ОБРЕТЕНИИ СТАТУСА СТРАНЫ – ЧЛЕНА НАТО Андрис Вилцанс (Латвия) Роль парламентских партий в процессе евроатлантической интегра< ции любой страны состоит, прежде всего, в том, что они должны обеспе< чить законодательную поддержку соответствующих решений. Наша концепция, согласно которой основной целью внешней политики Латвии являлось вступление в НАТО и ЕС, была принята в 1995 г. при практи< чески единогласной поддержке всех партий, представленных в парламен< те, – как правящей коалиции, так и оппозиционных сил. Это было зафиксировано в специальном документе, где партийные лидеры подтвер< дили тот факт, что курс Латвии на вхождение в Евросоюз и Североатлан< тический альянс не подлежит никаким ревизиям ни при каких изменениях правительства. Следует отметить, что в нашей стране правительство менялось довольно часто, но обозначенная политика государства на инте< грацию в НАТО и ЕС оставалась неизменной. Вторым по важности после принятого на высшем уровне решения о вступлении в данные международные организации, конечно, был вопрос о величине оборонного бюджета страны. В отличие от Украины, Польши и Чехии, специфика Балтийских государств состояла в том, что у нас прак< тически нечего было реформировать. После вывода российских войск в Латвии не осталось ни одной единицы тяжелой военной техники, а войс< ка надо было создавать с нуля. Возможно, это легче, чем реформировать многочисленные существующие военные силы, но, тем не менее, требует немалых финансовых средств. Как известно, для того чтобы приблизиться к НАТО, надо соответствовать стандарту – 2% ВВП на оборонные нужды. Однако такой подход не является догмой. Если посмотреть статистику, то в одних странах данный показатель немного ниже, в других – немного выше, но в среднем – сумма средств на оборонные нужды должна составлять не менее 2% ВВП. Решение о подобном уровне оборонного бюджета Латвии для партий было нелегким, даже при поддержке курса на вступление в НАТО. Как показывает практика, депутаты в первую очередь озабочены более популярными у населения вопросами – такими, например, как получение социальных благ, обеспечение пенсионеров и т.д. Однако парламент принял это решение, и оно будет действовать до 2007 года, то есть больше года – чтобы после выборов не возникла угроза для основных стратегических приоритетов. 307
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 308
Розділ 8
Кроме того, следует учитывать, что НАТО и демократия – это практически синонимы. В этой связи хочу напомнить первое предложение Североатлантического договора, где написано: «Договаривающиеся стороны преисполнены решимости защищать свободу, общее наследие и цивилизации своих народов, основанные на принципах демократии, свободы личности и законности». Очень часто делается акцент именно на военном компоненте НАТО. На самом деле, политический компонент является не менее, а, возможно, даже более важным. Соответственно, партии, представленные в парламенте, должны были обеспечить такую законодательную базу, которая позволила бы Латвии полностью соответствовать критериям демократической страны. В про< тивном случае, при прочих равных условиях, не было бы никаких шансов вступить в ЕС или НАТО. Хочу отметить, что соответствия высоким стандартам демократии достичь труднее, чем провести самые болез< ненные реформы вооруженных сил. Вторая область, где партии и депутаты могут себя проявить, – это лоббирование вступления страны в Североатлантический альянс. Речь идет о деятельности в Парламентской Ассамблее НАТО, контактах с пар< ламентариями стран<членов и пр. Следует особо подчеркнуть, что до и после Пражского саммита, когда страны Альянса должны были рати< фицировать договор о принятии новых членов, в парламентах стран НАТО наши парламентарии провели очень активную работу. Они пытались убедить своих коллег в том, что Латвия, Литва, Эстония заслуживают быть принятыми в Альянс. Осуществлялась также работа и по межпартийной линии: каждая партия активно контактировала с родственными, хотя бы по названию, структурами. Были и курьезы, потому что название наших партий, также как и в Украине, не всегда соответствует содержанию, которое предпо< лагается в западных аналогах. Например, в Швеции были очень удивлены, что экономическая программа латвийских социал<демократов гораздо более консервативна, чем у шведских консерваторов. Но, тем не менее, у каждой партии есть какие<то союзники за рубежом, которые, соответ< ственно, тоже могут оказать содействие тому, чтобы страна рассматри< валась как серьезный претендент на членство в той или иной организации, в данном случае в НАТО. И, естественно, самое важное – это работа со своими избирателями. Политическая элита должна принимать такие решения, которые понятны населению. Как правило, оно мало интересуется внешней политикой, в том числе оборонной. И это нормальный факт, поскольку всех обычно больше 308
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 309
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
волнуют зарплата, налоги, пенсии. Вместе с тем, в нормальном государстве население должно быть информировано о внешнеполитических целях, в частности в сфере обороны и безопасности. Это достаточно сложная рабо< та, потому что необходимо найти аргументы для каждой отдельной ауди< тории. Большую помощь здесь оказывают общественные организации. В 2000 г. в Латвии была создана Латвийская трансатлантическая орга< низация (ЛаТО), которая стала ассоциированным членом Ассоциации Атлантического Договора, являющейся общественной организацией НАТО. Кроме того, в стране начал действовать Латвийский трансатлан< тический клуб молодежи. Обе эти организации провели большую работу с самыми разными группами населения. В этом контексте следует заметить, что в 2000 г. курс на присоеди< нение к НАТО поддерживало чуть более 50% населения Латвии. Против было немного, но большая часть граждан просто не определилась, потому что для среднестатистического человека такая перспектива казалась довольно туманной. Представлялось, что вступление в НАТО или ЕС – не вопрос сегодняшнего дня: когда придет время, тогда и посмотрим. Нужно было внести определенную ясность, убедить население или, по крайней мере, разъяснить, что НАТО – не «агрессор», а гарантия нашей безопасности. С этой целью было организовано более 50 семинаров и конференций, 400 публикаций для самой разнообразной аудитории, в первую очередь, для так называемых групп риска. К ним мы относим, например, пенсионеров, часть которых под влиянием советской пропа< ганды еще не избавилась от представления о том, что НАТО – агрессивное образование, от которого можно ожидать непредсказуемых действий. Для предпринимателей аргументы вступления в Альянс строились на основе коммерческой выгоды. При этом принималось во внимание, что представители бизнеса, с одной стороны, понимают, что евроатлантичес< кая интеграция будет способствовать притоку инвестиций, но с другой стороны, хотят знать, во сколько же им, как основным налогоплатель< щикам, обойдется вхождение в НАТО. Оказалось, в частности, что в 2004 г. членство Латвии в Альянсе будет стоить каждому жителю Республики сумму, равную цене одного литра молока. Согласитесь, для обеспечения безопасности государства подобные расходы являются не очень большой личной жертвой. Отметим, что в начале нашего пути в НАТО многие утверждали, что для выполнения требований Альянса понадобятся более значительные суммы. Но подобные спекуляции велись в основном без учета такого фактора, как быстрое изменение ситуации. И сегодня для противостояния новым 309
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 310
Розділ 8
вызовам и угрозам Латвии нет необходимости закупать десятки и сотни танков, истребителей и т. д. Вполне достаточно небольшого количества, но высококвалифицированных специалистов, в частности саперов, подвод< ников и пр. Важно отметить, что в большой степени благодаря деятельности об< щественных организаций, в частности ЛаТО, мнение населения отно< сительно вступления страны в НАТО изменилось: в 2003 г. за такую перспективу высказалось уже более 60% латышских граждан. Я поддерживаю идею г<на Соскина об организации в областях Украины летних школ и лагерей, где наши специалисты и активисты движения за присоединение к НАТО имели бы возможность обменяться опытом со своими украинскими, белорусскими и молдавскими единомышленниками. В заключение, хотел бы еще раз подчеркнуть, что роль общественных организаций и политических партий – одна из ключевых для формиро< вания у населения понимания целей, которые ставят политики. В данном случае речь идет о вступлении в НАТО. 24 февраля 2004 года
ШЛЯХ ЛИТВИ ДО НАТО: ДЕСЯТИРІЧЧЯ СЕРЙОЗНОЇ РОБОТИ І ГОСТРИХ СУПЕРЕЧОК Альгардіс Кумжа (Литовська Республіка) Процес вступу Литви до НАТО за кордоном часто називають success story. Однак у самій Литві пригадують період вступу як десятиріччя дуже серйозної роботи і гострих суперечок. Перші роки нашої незалежності я б назвав роками наївної політики – тоді багато кому здавалось, що безпеку Литві може гарантувати тільки нейтралітет (як у Фінляндії). Чимало досвідчених політиків також говорили про Литву без армії. У 1994 р. подібні розмови вщухли і навіть найбільші пацифісти зрозуміли, що за такого геополітичного становища країна не може мріяти про нейтралітет – вона має рухатися до простору колективної безпеки. На початку інтеграційної роботи членство Литви в НАТО підтриму< вало 50% суспільства, а у 2004<му (рік вступу) – уже 74%. Отже, підтримка суспільства завжди була міцною. Користуючись цією підтримкою, Сейм уже в 1996 р. прийняв закон про основи національної безпеки, у якому без застережень був затверджений євроатлантичний напрям. Усі основні політичні партії працювали над підготовкою цього документа. Трохи 310
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 311
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
раніше була розроблена Концепція національної безпеки, політична домовленість щодо фінансування охорони краю. Зазвичай перед виборами найбільші партії підписують меморандум, що теми НАТО і Європейського Союзу знову не оспорюватимуться. Щоправда, деякі політики спробували заробити політичний капітал з антинатовської пропаганди, однак їх голос не був сильним. Маючи тверду злагоду суспільства і політичної еліти, ми достатньо успішно виконували домашню роботу для набуття стандартів НАТО. Адже Литві майже з нуля треба було створювати невелику, але якісну армію, яка б могла брати участь у міжнародних операціях. Знадобилося також докласти немало дипломатичних зусиль, аби відстояти наше праг< нення стати членом Альянсу, оскільки у 2000 р. ми побачили, що у верхах НАТО може не вистачити політичної волі нас прийняти. Пригадуєте, тоді були настанови, що добрі стосунки з Росією важливіші за амбіції Балтійських країн. І все<таки, у березні 2004 р. Литва успішно закінчила необхідні реформи й набула членства в Альянсі. У Литві та Україні геополітична ситуація настільки різна, що навряд чи ми можемо говорити про уроки. Однак очевидно, що найважливішими завданнями країни на її шляху до НАТО є такі: консолідація суспільства, самовизначення політичної еліти, злагода і, звичайно, домашня робота. Вірю, що Україна зможе виконати всі ці завдання. А Литва послідовно підтримуватиме євроатлантичний вибір вашої країни. 21 червня 2006 року
ИНФОРМАЦИОННАЯ КАМПАНИЯ ОТНОСИТЕЛЬНО ВСТУПЛЕНИЯ В НАТО: ОПЫТ СЛОВАКИИ Аттила Сэп (Словакия) В Словакии под интеграционным процессом подразумевают членство в двух ключевых организациях – НАТО и ЕС. Не секрет, что наша страна прошла специфический и сложный путь от презентации декларативных стремлений к интеграции и полноправному членству в евроатлантических структурах. В ходе подготовки к вступлению в НАТО проводилась огромная работа с общественностью. Основной предпосылкой для успеха в этом деле было достижение принципиального согласия между ведущими политическими силами, экономической и культурной элитой Словакии относительно евро< 311
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 312
Розділ 8
интеграционного курса страны. Нельзя сказать, что абсолютно все граждане поддерживали данную политику, но такая цель и не ставилась. Важно было вести об этом диалог в обществе, представить все аргументы – за и против членства. Поэтому главной отправной точкой информационной кампании – интегральной составляющей нашей подготовки к вступлению в Альянс – стала идея о том, что информирование и просвещение населения посредством открытой общественной дискуссии способствует лучшему пониманию НАТО и росту общественной поддержки интеграционного курса страны. Словацкие граждане, безусловно, имели право знать о различных аспектах, преимуществах и трудностях членства Словакии в НАТО. Выстраивая информационную кампанию, мы принимали во внимание тот факт, что в повседневной жизни вопросы международной политики людей интересуют в меньшей степени, чем, например, социальные или другие проблемы. Этим, среди прочего, объясняется и недостаточная информированность граждан о роли интеграционных процессов в разви< тии страны. Поэтому наибольшим вызовом для тех, кто занимался информационной кампанией о НАТО в Словакии, стала необходимость принципиально изменить отношение общественности к внешнеполи< тическим вопросам. Людей, первоначально замкнутых в себе, ориенти< рованных лишь на собственные проблемы, следовало убедить, что международные отношения – безопасность – внешняя политика на самом деле вовсе не далеки от их бытия, а скорее наоборот – решающим образом влияют на жизнь каждого гражданина, будущее детей. Необходимо было также показать, что Словакия со вступлением в НАТО не только приобретет, но и возьмет на себя большую ответ< ственность на мировой арене. Наша страна как член Североатлантического альянса, в соответствии со своими возможностями, должна будет более активно участвовать в решении международных проблем, которые зачастую очень далеки от нашего региона. И поскольку избиратели меньше интересуются такими вопросами, становится более важной роль и задача тех, кто может повлиять на формирование общественного мнения. Кроме политиков, речь идет, прежде всего, о представителях гражданского общества – специалистах, журналистах, неправительственных организациях. Поэтому информа< ционная кампания базировалась на сотрудничестве правительства с гражданским обществом. В случае Словакии это были негосудар< ственные общественные организации, которые сыграли ключевую роль в информировании населения об Альянсе. 312
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 313
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
В Словакии внимательно следят за дискуссией относительно НАТО, которая развернулась в Украине и которая позволяет представить различные точки зрения – не только политиков и экспертов, но и всего общества – на интеграционный процесс страны. Мы поддерживаем все открытые мероприятия такой направленности, поскольку на основании собственного опыта понимаем важность этого вопроса. В Украине сегодня сложилась непростая ситуация, учитывая отношение украинского общества к НАТО и вопросу национальной безопасности. В Словакии дискуссия о подготовке процесса вступления в Альянс также была чрезвычайно интенсивной и бурной. Однако ее ключевым моментом стала четкая позиция словацких политических сил по поводу интеграционного курса нашей страны. Информационная кампания и мероприятия, которые мы проводили, опирались на консенсус, достигнутый между элитами Словацкой Республики относительно членства в НАТО. В дискуссии участвовали и неправительственные организации, поскольку роль специалистов и экспертов в принятии решений по вопросам национальной безопасности, как показывает опыт многих европейских стран, остается решающей и незаменимой. В заключение я хотел бы подчеркнуть, что Словакия, как соседнее государство и страна – член НАТО, поддерживает евроатлантические амбиции Украины. 20 февраля 2007 года
ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ В НАТО Олена Прутська (Україна) Перший документ між Україною та НАТО – Програма «Партнерство заради миру» – був підписаний у 1994 році. Відтоді минуло вже вдосталь часу, проте українські громадяни доволі мало знають про Північно< атлантичний альянс і взаємовідносини між Україною та НАТО. Слід визнати, що дотепер не вдалося докорінно змінити ставлення українців до Альянсу, і не останньою чергою через відсутність належної інформаційної підтримки цього процесу. Ні для кого не є таємницею, що ми виховувалися в розумінні НАТО як військового блоку, головне завдання якого – протистояти Варшав< ському договору. І ніхто не замислювався над його справжньою сутністю. Та й сьогодні час від часу НАТО створює ситуації, які ставлять під сумнів 313
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 314
Розділ 8
його неагресивну природу. Ідеться, наприклад, про дії Альянсу стосовно Югославії чи Іраку. Як наслідок, всеукраїнське опитування, проведене фондом «Демократичні ініціативи» і Київським міжнародним інститу< том соціології в лютому 2005 р., демонструє переважно негативне став< лення населення України до майбутнього вступу в НАТО (48% – «проти» і лише 15% – «за»), хоч у недалекому минулому підтримка цієї ідеї сягала понад 30%. А чи можливим був інший результат? Думаю, що за нинішньої декла< ративності проголошеного курсу та обмеженості реальних дій у напрямі його реалізації ліпшого сприйняття НАТО в Україні годі й чекати. Щоправда, наразі ситуація змінюється. Президент України Віктор Ющенко у Брюсселі (лютий 2005 р.) заявив: «Кабінет Міністрів і політичні сили країни повинні докласти максимум зусиль для того, щоб в Україні не залишилось сумнівів стосовно НАТО». І далі: «Я впевнений: якщо на це буде спрямована суть державної політики, ми дуже швидко змінимо уявлення людей, які нині не знайомі з цілями і завданнями цієї інтеграції, і отримаємо набагато більше прибічників європейської і євроатлантичної інтеграції, ніж у нас є сьогодні». Таким чином, на найвищому (президентському) рівні наразі є розуміння того, що роз’яснення переваг вступу до НАТО повинно стати суттю державної політики України. В усіх країнах Альянсу просвітницькі кампанії проводять національні уряди, а не власне НАТО як організація. Україні також не варто покладатися у цій справі лише на Центр інформації і документації НАТО в Києві, який є невеликою установою, позбавленою потужних засобів поши< рення інформації та пропагандистських можливостей. У центр роз’яснювальної роботи потрібно покласти тезу про те, що НАТО – це, насамперед, союз демократичних країн. Необхідно наголошу< вати, на яких цінностях базувалися їхні домовленості. У 1949 р. у Вашинг< тоні було запропоновано п’ять головних вимог, яких мусила дотримува< тися кожна країна – член НАТО: • ринкові відносини, • достатньо сильні демократичні інститути в країні, • обов’язковий цивільний контроль над сферою безпеки й оборони, • відсутність територіальних претензій і конфліктних ситуацій із країнами<сусідами, • забезпечення прав людини (як головний лейтмотив цього об’єднання). Думаю, що з раціональною доцільністю зазначених вимог не може не погодитися жодна країна, яка бачить себе в колі демократичних держав. 314
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 315
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
Інституційне забезпечення вступу України до НАТО повинно відбуватися за двома основними напрямами: • створення формальних інститутів (ухвалення відповідних законів, узгодження правового поля, розбудова ринкової економіки, демократизація суспільства); • еволюція неформальних регуляторів (традиції, цінності, суспільні норми, громадська думка). Слід зауважити, що змінити усталені суспільні погляди набагато важ< че, ніж закони. Потрібна довготривала цілеспрямована послідовна робота. Цьому покликана сприяти, зокрема, Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 роки. Проте, з погляду людини, що проживає в провінції, але активно цікавиться економічними й політичними питаннями, я стверджую, що популяризація ідей вступу до НАТО, роз’яснення наслідків подібного кроку відбувається поки що недостатньо. Однозначно не зрозуміло, яку ж саме політику стосовно членства в НАТО наразі проводить Україна. Наші громадяни доволі мало знають про головні засади діяльності Альянсу, і насамперед про механізми вирішення проблем, що виникають у галузі міжнародної безпеки. Найбільш ефективно просвітницька діяльність щодо роз’яснення переваг вступу до НАТО може бути реалізована за допомогою засобів масової інформації – телебачення, друкованих і електронних видань. Українське суспільство потребує сьогодні такої інформації, як: • діяльність Північноатлантичного альянсу, його завдання і критерії членства; • ціна приєднання: обсяг витрат з бюджету (2%), допомога на реформування Збройних сил, вплив на ОПК та економічну безпеку; • економічні вигоди (наприклад, утилізація боєприпасів – проект на 75 млн. євро, тривалість – 12 років); • майбутня будова армії, умови служби, рівень заробітної плати, участь у миротворчих операціях за кордоном; • механізм приєднання до Альянсу, нинішня структура та завдання армій інших постсоціалістичних країн; • результати опитувань громадської думки в нових членах НАТО; • співпраця з НАТО в таких напрямах, як структурна перебудова Збройних сил, створення Об’єднаних сил швидкого реагування, фор< мування цивільного демократичного контролю, розвиток системи цивільно<військових відносин, подолання негативних наслідків реформування ЗС тощо. 315
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 316
Розділ 8
Головним об’єктом інформування повинна стати молодь і громадяни середнього віку. Люди старшого покоління навряд чи зможуть подолати застарілі стереотипи. У навчальних закладах доцільно ввести спецкурси і спецсемінари з питань євроатлантичної інтеграції та безпеки, а також окремі теми в курсах «Політологія», «Міжнародні економічні відносини», «Теорії трансформації суспільства». Потрібно оновити підручники. Для юнацтва важливим є наголошення на тому факті, що армія у країнах НАТО є професійною, висококваліфікованою, має сучасні знання і навички. Варто повсякчас наголошувати, що вступ України до Північно< атлантичного альянсу, так само як і до ЄС, – це важка, кропітка, щоденна робота з досягнення критеріїв членства, про які йшлося вище. Українському суспільству належить перейти в якісно новий стан. Чи багато людей у нашій країні знають про те, що План дій Україна – НАТО містить заходи, спрямовані на зміцнення демократичних інституцій, посилення повноважень і незалежності судової влади, сприяння розвитку громадянського суспільства, боротьбу з корупцією, антитерористичну діяльність, створення умов, необхідних для вступу до СОТ, прискорення земельної реформи, вдосконалення та забезпечення свободи слова, і тільки потім – реформування Збройних сил, посилення цивільного контролю в ЗС та ін.? Думаю, що для багатьох людей наведена інформація є абсолютно несподіваною. Про це необхідно систематично й наполегливо інформувати суспільство. Треба пояснювати, що шлях до НАТО і ЄС – це рух в одному напрямі – досягнення європейських соціальних стандартів. Сьогодні Північно< атлантичний альянс є тим інструментом, за допомогою якого ми можемо стати невід’ємною складовою Європи не тільки в географічному, а і в політичному та економічному сенсі. Цілком зрозуміло, що досягнення тих критеріїв, які б дозволили нам увійти до клубу багатих і прогресивних країн, вигідне передусім Україні. 30 березня 2005 року
316
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 317
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
ЮРИДИЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ВИМОГ ПРОВЕДЕННЯ РЕФЕРЕНДУМУ СТОСОВНО ВСТУПУ УКРАЇНИ В НАТО Тетяна Брежнєва (Україна) Питання відносно проведення референдуму щодо вступу України в НАТО повинно було б вирішуватися після офіційного запрошення нашої країни на саміті НАТО стати членом Організації Північноатлантичного договору й стосуватись України та країн, які є дійсними членами Альянсу. Всупереч цьому наразі ми маємо штучне розширення як часових, так і просторових масштабів проблеми. Той факт, що через ініціювання всеукраїнського референдуму щодо членства України в Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та участі в Єдиному економічному просторі (ЄЕП) це питання висунуто на порядок денний вже сьогодні, й робить його проблемним. Штучне збільшення часового формату пов’язано з розширенням про< сторових рамок. Адже до вирішення питань, що потребують участі дер< жавних органів, залучаються політичні сили, які намагаються поставити під сумнів легітимність дій виконавчої влади, апелюючи до суспільства і фактично закликаючи його до протистояння. Таким чином, сутність проблеми полягає в передчасній актуалізації питання проведення референдуму стосовно вступу України в НАТО. Подібні ініціативи можуть зашкодити євроатлантичній інтеграції України, зокрема ускладнити процес приєднання до Плану дій заради членства (ПДЧ). Окреслену проблему можна розглядати з юридичної точки зору – обов’язковості проведення референдуму, та політичної точки зору – доцільності такого референдуму взагалі. Юридичний аспект проблеми пов’язаний із питанням: чи передбачає законодавство України – з одного боку, й нормативні документи Організа< ції Північноатлантичного договору – з другого, обов’язкове проведення референдуму для вступу України в НАТО? Політичний аспект вимагає відповіді на питання: чи доцільно прове< дення такого референдуму для з’ясування волі українського народу з цього приводу і в чому полягає значущість та важливість цього плебісциту як політичної акції? Залежно від предмету і правових наслідків розрізняють імперативні (обов’язкові) та консультативні (факультативні) референдуми. Імперативні референдуми проводяться у чітко визначених законом випадках, коли рішення не може бути прийняте іншим шляхом, окрім 317
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 318
Розділ 8
народного голосування. За правовими наслідками такі референдуми мають вищу юридичну силу, обов’язкові для виконання на всій території України та не потребують затвердження з боку державних органів. З метою виявлення волі громадян з важливих питань загальнодер< жавного і місцевого значення можуть проводитися всеукраїнські та місцеві дорадчі опитування громадян України – консультативні референдуми. Їх результати розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами. Якщо проекти законів, інших рішень не відповідають результатам всеукраїнського або відповідного місцевого дорадчого опитування, такі закони, рішення можуть бути прийняті лише більшістю, що становить не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів України. Отже, обов’язковими є результати тільки імперативних референдумів. Законодавством України встановлено, що предметом всеукраїнського референдуму може бути прийняття громадянами рішень з важливих питань загальнодержавного значення. Предмет, організація і порядок проведення всеукраїнських референдумів визначаються Конституцією України (ст. 69–74, 85 (2), 92 (20), 106 (6), 156), Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (далі – Закон), рішеннями Конституційного Суду. Існує певна неузгодженість між Конституцією та Законом відносно процедури проведення референдумів за народною ініціативою. Наприклад, відповідно до статті 106 (6) Конституції такий референдум має проголошуватися Президентом, а згідно зі статтею 21 Закону подібне рішення повинна приймати Верховна Рада і жодної процедури для залучення Президента не прописано. З урахуванням того, що відповідно до ст. 92 (20) Конституції організація та порядок проведення референдумів визначається тільки законами України, можна говорити про існування юридичної колізії. Зауважимо, що Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» приймався у 1991 р. як введення в дію Закону Української РСР «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» і відтоді суттєво не змінювався, навіть у деяких статтях досі залишилися положення щодо функцій Президії Верховної Ради України. Тож сьогодні необхідно або прийняти новий закон про референдум, або внести істотні зміни до чинного. Згідно з Конституцією України, виключно всеукраїнським референду< мом вирішуються питання про зміну території України (стаття 73) чи конституційного ладу (трактовка статті 5 Конституції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 6<рп від 5 жовтня 2005 р.). За 318
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 319
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» тільки всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід із них (стаття 5). Вступ України до НАТО не пов’язаний ні зі зміною території, ні зі змі< ною конституційного ладу, ні з входженням нашої країни до федеративних і конфедеративних утворень (НАТО є міждержавною організацією без жодних наддержавних функцій). Тож ні власне референдум з цього питання, ні його результати не можуть бути обов’язковими. Теоретично, референдум був би обов’язковим, якби вступ до НАТО потребував вне< сення змін і доповнень до розділу I Конституції України. Однак ні Пів< нічноатлантичний договір, ні інші базові документи Альянсу не містять положень, які б цього потребували. Твердження про те, що вступ до НАТО вимагає розташування на території України іноземних військових баз і відповідного скасування частини 6 статті 17 Конституції є хибним, оскіль< ки, як було з’ясовано в рамках Інтенсифікованого діалогу, для членства в НАТО це не є обов’язковою умовою. У базових натовських документах немає також жодного слова про необхідність проведення в країні, яка претендує на членство, загальнонаціонального референдуму з цього приводу. Сьогодні, коли Україна навіть не запрошена до Альянсу і взагалі немає впевненості щодо такої можливості, єдиний сенс проведення референдуму стосовно НАТО може полягати тільки у з’ясуванні суспільних настроїв. Адже питання щодо згоди або незгоди з тим, щоб Україна набула членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО), не підпадає під жодну з категорій питань, які, згідно із Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», можуть бути предметом всеукраїнського референдуму – імперативного чи консультативного, а саме: «…затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень; прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень; прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів» (стаття 3). Адекватним предметом референдуму, наприклад, можна було б вважати питання про зміни в Законі України «Про основи національної безпеки України», у якому йдеться про стратегічну мету України набути членство в НАТО. Інша ситуація може скластися, якщо Україна через кілька років отримає запрошення стати членом Альянсу. У такому разі юридична 319
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 320
Розділ 8
процедура потребуватиме ратифікації Верховною Радою України Пів< нічноатлантичного договору. Згідно із Законом України «Про міжнародні договори України», ратифікація міжнародних договорів України здійс< нюється шляхом прийняття закону (стаття 9). Обов’язковій ратифікації підлягають міжнародні договори про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки. Отже, проведення референдуму з питання прийнят< тя Україною закону про ратифікацію Північноатлантичного договору можливе, але не обов’язкове. Утім, навіть такий референдум вважати< меться консультативним, оскільки його предмет не стосуватиметься зміни території або входження України до державних федеративних і конфе< деративних утворень, а відтак за правовими наслідками його результати не будуть загальнообов’язковими. Таким чином, доходимо висновку, що, з юридичної точки зору, референдум щодо членства України в НАТО не є обов’язковим, а за умови його проведення він матиме консультативний характер. Тож його результати не будуть обов’язковими для уряду й парламенту при прийнятті рішень. З політичної точки зору, проведення референдуму важливо як для Альянсу, так і для України. Але він має проходити вчасно – як того потребує процедура НАТО, і не бути предметом маніпуляцій з боку будь< яких політичних сил. Річ навіть не в тім, що більшість населення України просто не має елементарних знань про діяльність Альянсу або не може позбутися стереотипів. Ідеться про те, що з’ясовувати волю народу необхідно тоді, коли питання вже стоїть на порядку денному розвитку держави, а не сьогодні, коли вступ до НАТО є тільки перспективою. Згідно із «Дослідженням про розширення», після досягнення консен< сусу між країнами – членами НАТО у питанні прихильного ставлення до членства певної країни в Альянсі (відповідне рішення приймає Північ< ноатлантична рада на саміті НАТО, про що офіційно повідомляє Гене< ральний секретар) та перед виробленням і підписанням протоколу про приєднання повинні відбутися консультації з країною<претендентом. Протягом цього часу країна має підтвердити, що її рішення про вступ задовольняє всім внутрішнім вимогам, аби дійсні члени Альянсу впевни< лися, що вона справді бажає і неодмінно вступатиме до НАТО (п. 81 Дослідження). Проведення референдуму стосовно членства в Альянсі, за умови позитивної відповіді, й буде переконливим підтвердженням того, що намір України ввійти до НАТО є непохитним. З цієї точки зору, референдум має значення для Альянсу. Однак організовувати україн< 320
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 321
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО
ський плебісцит, як зазначалося вище, можна тільки після відповідного рішення Північноатлантичної ради й повідомлення Генеральним секретарем НАТО про те, що союзники прихильно ставляться до вступу нашої країни в Альянс. Для внутрішньополітичного розвитку України як демократичної дер< жави проведення референдуму також є важливим. Відповідно до Консти< туції, єдиним джерелом влади в Україні є народ, а здійснення прямого народовладдя відбувається через вибори та референдуми. Окрім того, у преамбулі Північноатлантичного договору, інших офіційних документах наголошується, що основною умовою вступу є відданість країни демо< кратичним цінностям. Отже, проведення референдуму в належний час дозволить не тільки виявити волю українського народу, а й унеможливити політичні спекуляції та звинувачення щодо недотримання принципу прямого народовладдя. А подібні закиди з боку третіх країн відбуваються вже сьогодні. Наприклад, наразі надходять письмові скарги до НАТО з боку Росії про нібито недемократичність України та, відповідно, неприпустимість її запрошення до Альянсу. З другого боку, здійсненням прямого народовладдя також є вибори – прозорі, чесні, вільні – до парламенту і місцевих органів влади. Оскільки парламентські вибори 2006 року були визнані міжнародним співтова< риством демократичними і в парламент прийшли народні обранці, які вповноважені від імені народу вирішувати значущі для держави питання, прийняття рішення щодо членства в НАТО шляхом голосування у Верховній Раді також було б здійсненням народовладдя. Таким чином, доходимо висновку, що, з політичної точки зору, референдум є важливим як для України, так і для НАТО. Для України – це питання політичної довіри уряду, схвалення зовнішньополітичного курсу держави через народне волевиявлення, що є ключовим елементом демократії. Для НАТО – це крок, який підтверджує бажання та волю українських громадян вступити в Альянс, а також гарантія того, що країна неодмінно виконає всі необхідні процедури і в разі позитивної відповіді вступатиме в НАТО. Спроби ініціаторів всеукраїнського референдуму форсувати його проведення гальмуватиметься юридичною невизначеністю процедури. Апеляція до Президента України з вимогою призначення референдуму призведе до природної апеляції Глави держави або до Верховної Ради, або до Конституційного Суду з вимогою розтлумачення (вирішення) юридич< ної колізії стосовно процедури призначення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Оскільки нова коаліція у Верховній Раді, 321
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 322
Розділ 8
ймовірно, намагатиметься перекласти вирішення питання про референ< дум на Президента, а Конституційний Суд не сформовано, процес буде загальмовано. Наслідком такого розвитку подій стане загострення конфлікту між Президентом та політичними силами, які не поділяють його зовнішньополітичний курс, що справлятиме негативний вплив на політичні процеси в державі загалом. Найбільш оптимальним варіантом вбачається прийняття на рівні Верховної Ради України рішення про скасування референдуму та мож< ливість призначення нового референдуму, коли в цьому виникне потреба. Для цього доцільно розробити обґрунтування й представити його на розгляд народних депутатів. Воно може бути сформульовано таким чином. По4перше, питання, які пропонуються непрезидентськими політич< ними силами для вирішення на референдумі, є неактуальними й позбав< леними сенсу. Вступ до НАТО – це питання гіпотетичне, оскільки Україна не запрошена до Альянсу і взагалі невідомо, чи існує у країни така можли< вість. Пропозиція винести на референдум запитання: «Чи підтримуєте Ви участь України у Єдиному економічному просторі (ЄЕП) разом із Російською Федерацією, Республікою Казахстан та Республікою Білорусь, відповідно до Угоди про формування Єдиного економічного простору, підписаної 19 вересня 2003 року?» також виглядає позбавленим сенсу, оскільки не йдеться ні про розширення, ні про звуження участі України в ЄЕП, а просто про збереження нинішнього статус<кво. По4друге, запитання, які пропонуються внести в бюлетені для голосу< вання, є некоректними. Неможливо поєднувати неоднорідні речі, оскільки НАТО – військово<політичний союз, а ЄЕП після свого остаточного фор< мування – союз економічний. Результати такого референдуму можуть визнаватися державними органами України як обов’язкові для подальшого визначення зовніш< ньополітичного курсу країни і прийняття відповідного рішення про вступ або не вступ України до НАТО. Відтак ми продемонструємо відданість демократичним цінностям і суворе дотримання Конституції, за якою єдиним джерелом влади в Україні є народ. Це буде зрозуміло не тільки українським громадянам, а й міжнародному співтовариству. У разі підтримки населенням ідеї стосовно входження України до Альянсу для членів Організації Північноатлантичного договору це свідчитиме про те, що наша країна справді бажає і неодмінно вступатиме до НАТО.
322
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 323
Формування суспільної підтримки вступу країни в НАТО 1. Конституція України. Закон № 254к/96<ВР від 28.06.1996 р. 2. Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 р. № 1286<XII, остання редакція від 02.08.2001 р. 3. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906
Березень 2006 року
323
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 324
АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ
Берстад Олав Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Норвегія в Україні Богданович Володимир доктор технічних наук, професор Брежнєва Тетяна кандидат історичних наук, старший науковий співробітник регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Дніпропетровську Бутейко Антон Посол, перший заступник міністра закордонних справ України (2005 р.) Вагапов Володимир кандидат технічних наук, професор Вілцанс Андріс Надзвичайний і Повноважний Посол Латвійської Республіки в Україні Генча Адіна Перший секретар Посольства Румунії в Україні Гречанінов Вадим генерал<майор у відставці, президент Атлантичної Ради України Гуннарссон Гуннар Постійний представник Ісландії у Північноатлантичній Раді НАТО (2005 р.) Дергачов Олександр кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України 324
Джердж Сергій президент ВГО «Громадська дія», Голова Координаційної Ради Громадської ліги Україна – НАТО Джиджора Володимир перший секретар Департаменту НАТО Міністерства закордонних справ України Джусов Олексій кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародного менеджменту Дніпропетровського національного університету Дьордь Молнар Посол, керівник Департаменту Міністерства закордонних справ Угорщини (2005 р.) Дюре Мішель директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Задоя Анатолій професор, завідувач кафедри міжнародної економіки та економічної теорії Дніпропетровського університету економіки і права Зуйко Олег офіцер Управління євроатлантичної інтеграції Генерального Штабу Збройних сил України Їжак Олексій завідувач сектора проблем міжнародно< правового забезпечення військово< технічної політики регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Дніпропетровську
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Кент Джордж Політичний радник Посольства США в Україні (2007 р.) Кирчанів Максим кандидат історичних наук, викладач кафедри міжнародних відносин та регіональних студій Воронезького державного університету (Росія) Ключковські Яцек Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Ковалевський Леонід кандидат економічних наук, доцент, професор кафедри світового господарства і міжнародної економічної інтеграції Української академії зовнішньої торгівлі Ковальчук Роман заступник Посла Республіки Польща в Україні, радник Посольства Козакевич Єжи Посол, старший науковий співробітник Інституту політичних досліджень Польської академії наук Козій Ігор начальник інформаційно<аналітичної групи – заступник начальника відділу Управління євроатлантичної інтеграції Генерального штабу Збройних сил України Кокошинський Олег віце<президент Атлантичної Ради України, заступник Голови Координаційної ради Громадської ліги Україна – НАТО Константинов Віктор кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка
Page 325
Корнійчук Олександр керівник Центру вивчення проблем національних інтересів України Київського гуманітарного інституту Кумжа Альгардіс Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Лютих Анатолій доктор історичних наук, професор Воронезького державного університету (Росія) Малай Віра доктор історичних наук, професор кафедри загальної історії Бєлгородського державного університету (Росія) Мозговий Іван доктор філософських наук, професор Української академії банківської справи Невідома Ніна начальник управління співробітництва з НАТО Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (2005 р.) Неприцький Олександр кандидат історичних наук, старший викладач кафедри всесвітньої історії Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського Оргас Пабло Беневідес Постійний представник Іспанії у Північноатлантичній Раді НАТО (2005 р.) Ординович Андрій начальник відділу військових аспектів інтеграції в НАТО Управління євроатлантичної інтеграції Генерального штабу Збройних сил України Палій Олександр кандидат політичних наук, експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України 325
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Парахонський Борис доктор філософських наук, професор, завідувач відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України Петруня Юрій доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Академії митної служби України Прутська Олена доктор економічних наук, професор, декан факультету підприємництва Вінницького торговельно<економічного інституту Рамбоусек Вацлав Перший секретар Посольства Чеської Республіки в Україні, керівник торгово< економічного відділу Посольства (2005 р.) Романюк Юрій депутат Івано<Франківської обласної ради, голова Всеукраїнської громадської організації «Україна в НАТО» Руснак Урбан Надзвичайний і Повноважний Посол Словацької Республіки в Україні Самосьонок Лариса докторант кафедри міжнародної економіки Донецького державного університету економіки і торгівлі Сеп Аттіла радник Посольства Словацької Республіки в Україні Собко Всеволод начальник відділу інформаційної роботи та взаємодії з Парламентською Асамблеєю НАТО Міністерства закордонних справ України
326
Page 326
Соскін Олег директор Інституту трансформації суспільства, професор, завідувач кафедри міжнародної економіки та підприємництва Національної академії управління, заступник Голови Координаційної ради Громадської ліги Україна – НАТО Тодоров Ігор кандидат історичних наук, доцент, заступник директора Науково< інформаційного Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці Донецького національного університету Філіпек Павел заступник аташе з питань оборони Посольства Чеської Республіки в Україні (2004 р.) Фуле Стефан Постійний представник Чеської Республіки у Північноатлантичній Раді НАТО (2005 р.) Фурашев Володимир завідувач відділу Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України Шульга Костянтин головний спеціаліст управління з питань внутрішньої політики Херсонської обласної державної адміністрації Яснюк Владислав в.о. директора Департаменту НАТО Міністерства закордонних справ України
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 327
ЗАХОДИ, ОРГАНІЗОВАНІ ТА ПРОВЕДЕНІ ІНСТИТУТОМ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА у 2000–2007 роках
Круглий стіл «Моделі розвитку країн посткомуністичного простору». Спільно з Польським Інститутом у Києві. Київ, 29 травня 2000 року Круглий стіл «Євроатлантичний вибір і система національної безпеки України і Польщі». Спільно з Польським Інститутом у Києві. Київ, 20 жовтня 2000 року Інтерактивний семінар «Чи готова Україна ввійти у відкриті двері НАТО?». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні. Київ, 6 червня 2001 року Інтерактивний семінар «НАТО та регіональна політика: оновлена стратегічна концепція для нової доби (економічні та політичні аспекти)». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні та Херсонським регіональним представництвом Атлантичної Ради в Україні. Херсон, 12 червня 2001 року Круглий стіл «Кордони і система безпеки в Європі: роль України та Польщі». Спільно з Польським Інститутом у Києві. Київ, 25 жовтня 2001 року Інтерактивний семінар «Як набути статусу країни – члена НАТО: досвід посткомуністичних країн та можливості його застосування в Україні». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні. Київ, 30 травня 2002 року 327
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 328
Інтерактивний семінар «Україна – Росія – НАТО: зміна підходів як реакція на виклики нової доби». Спільно з Центром інформації і доку< ментації НАТО в Україні. Суми, 25 червня 2002 року Інтерактивний семінар «Зміцнення ринкової економіки та форму< вання середнього класу як передумова набуття членства України в НАТО». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні та Харківським інститутом управління. Харків, 16 квітня 2003 року Перша Всеукраїнська Асамблея громадських організацій «Україна – в НАТО: Діємо разом!». У рамках діяльності Громадської ліги Україна – НАТО. Київ, 20 жовтня 2003 року Міжнародний інтерактивний семінар «Шлях до НАТО – спільна євроатлантична перспектива України та інших посткомуністичних країн». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні та Чернігівською обласною державною адміністрацією. Чернігів, 24 лютого 2004 року Інтерактивний семінар «Членство в НАТО та економічна безпека держави: українська перспектива в контексті міжнародного досвіду». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні, Вінницькою обласною державною адміністрацією та Вінницькою міською радою. Вінниця, 30 березня 2005 року Міжнародний круглий стіл «Громадське сприйняття безпеки і НАТО в Литві та Україні». У межах програми засідання комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ. У рамках діяльності Громадської ліги Україна – НАТО. Вільнюс (Литва), 21 квітня 2005 року Міжнародний інтерактивний семінар «Україна – НАТО – Росія: позитивні вектори євроатлантичної безпеки». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні, Харківським національним університетом ім. В.Н.Каразіна та Харківською обласною держад< міністрацією. Харків, 20 жовтня 2005 року Робоча нарада для директорів шкіл та коледжів Полтавщини з метою обговорення інформаційно<освітньої програми Україна – НАТО для середніх навчальних закладів України. Полтава, 29 листопада 2005 року 328
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 329
Круглий стіл «Членство України в НАТО: долаємо міфи – будуємо нове майбутнє». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні, Полтавською обласною державною адміністрацією та Полтав< ським університетом споживчої кооперації. Полтава, 1 лютого 2006 року Круглий стіл «Членство України в НАТО: долаємо міфи – будуємо нове майбутнє». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні та Чернігівською обласною державною адміністрацією. Чернігів, 13 лютого 2006 року Круглий стіл «Членство України в НАТО: долаємо міфи – будуємо нове майбутнє». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні та Черкаською обласною державною адміністрацією. Черкаси, 27 лютого 2006 року Круглий стіл «Членство України в НАТО: долаємо міфи – будуємо нове майбутнє». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні та Сумською обласною державною адміністрацією. Суми, 3 березня 2006 року Круглий стіл «Членство України в НАТО: долаємо міфи – будуємо нове майбутнє». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні, Житомирською обласною державною адміністрацією та Житомирським державним університетом ім. І.Франка. Житомир, 13 березня 2006 року ІІІ Всеукраїнська Асамблея Громадської ліги Україна – НАТО «Реалізація стратегічного курсу України на євроатлантичну інтеграцію: роль суспільства». У рамках діяльності Громадської ліги Україна – НАТО. Київ, 28 квітня 2006 року Інтерактивний семінар «Україна на шляху до євроатлантичної спільноти: як подолати перешкоди і досягти успіху». Спільно з Посоль< ством Словацької Республіки в Україні в рамках Програми Slovak Aid. Київ, 21 червня 2006 року Практичний семінар «Україна – європейський вибір». Спільно з Асоціацією керівників шкіл України. Львів, 27 червня 2006 року 329
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 330
Круглий стіл «Подолання стереотипів щодо НАТО: українська перспектива в контексті європейського досвіду». Спільно з Посольством Республіки Польща в Україні, Центром інформації і документації НАТО в Україні, Миколаївським виконавчим комітетом міської ради та Миколаївським державним гуманітарним університетом ім. П.Могили. Миколаїв, 15 вересня 2006 року Круглий стіл «Усунення стереотипів щодо НАТО – шлях до євроатлантичного майбутнього України». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні, Запорізькою обласною державною адміністрацією та Запорізьким національним технічним університетом. Запоріжжя, 7 лютого 2007 року Круглий стіл «Подолання стереотипів щодо НАТО – шлях до євроатлантичного майбутнього України». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та Національним гірничим університетом. Дніпро< петровськ, 20 лютого 2007 року Інтерактивний семінар «Членство в НАТО та економічна безпека держави: перспективи для України з огляду на досвід членів Альянсу». Спільно з Центром інформації і документації НАТО в Україні, Вінницькою обласною державною адміністрацією, обласною та міською радами, Центром розвитку молодіжного підприємництва, Вінницьким торговельно< економічним інститутом КНЕУ. Вінниця, 19–20 квітня 2007 року
Громадська ліга Україна – НАТО У 2003 році Інститут трансформації суспільства (ІТС) виступив ініціатором та співзасновником Громадської ліги Україна – НАТО. Директор ІТС Олег Соскін став членом Координаційної ради Ліги, а 27 квітня 2006 року був обраний заступником Голови Координаційної ради Громадської ліги Україна – НАТО.
330
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 331
Книга Відносини Україна – НАТО: економічні аспекти / За ред. О.І.Соскіна. – К.: Вид<во «Інститут трансформації суспільства», 2003. Видана за сприяння Центру інформації і документації НАТО в Україні.
Науковоаналітичний журнал «Економічний часописХХІ» У науково<аналітичному журналі «Економічний часопис<ХХІ», який видає Інститут трансформації суспільства, запроваджено постійний розділ «Україна – НАТО». Тут публікуються статті та матеріали провідних українських і міжнародних учених, дипломатів, експертів з питань налагодження ефективної моделі відносин між Україною та НАТО у контексті світових реалій. Окрім того, у журналі друкуються матеріали круглих столів та семінарів, що проводить як Інститут трансформації суспільства, так і інші структури – члени Громадської ліги Україна – НАТО; заяви керівників НАТО; різні інформаційні матеріали.
Вебпортал «Мій вибір – НАТО» Інститут трансформації суспільства розробив концепцію та створив веб<портал «Мій вибір – НАТО» (www.uanato.info), який стартував у липні 2007 року. Цей ресурс орієнтований переважно на молодь і має великі інформаційні можливості та інтерактивні площадки для спілкування.
331
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 332
З М І С Т
ПЕРЕДМОВА. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
Розділ 1. НОВІ ВИКЛИКИ СВІТОВІЙ БЕЗПЕЦІ: РОЛЬ НАТО ТА ЙОГО ПАРТНЕРІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6
Нові міжнародні виклики та роль НАТО у їх відверненні. Віра Малай (Росія) . . . . . . . .6 Зміни структури загроз міжнародної безпеки і трансформація НАТО. Віктор Константинов (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .12 Членство в НАТО як можливість протистояти сучасним викликам світовій безпеці: досвід Іспанії. Пабло Беневідес Оргас (Іспанія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .18 Роль міжнародних організацій та національних держав у вирішенні проблем глобальної безпеки. Лариса Самосьонок (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20 Зовнішнє середовище України: реалії, виклики, перспективи. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .23
Розділ 2. ШЛЯХ ДО СИСТЕМИ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ НАТО: ДОСВІД КРАЇНЧЛЕНІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31
Норвегія – вагомий елемент системи євроатлантичної безпеки. Олав Берстад (Норвегія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31 Настав час забути про стару систему Альянсу. Гуннар Гуннарссон (Ісландія) . . . . . .37 Польща перед вибором вектора політики національної безпеки на зламі 80–90<х років. Єжи Козакевич (Польща) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38 Гарантія безпеки й незалежності – основна перевага країни, що вступила до НАТО. Урбан Руснак (Словаччина) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .50 Вступ Угорщини до євроатлантичних структур: вигоди та уроки. Молнар Дьордь (Угорщина) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .55 Досвід Польщі на шляху до НАТО. Роман Ковальчук (Польща) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .58 Трансформація армії у зв’язку зі вступом у НАТО: досвід Чеської Республіки. Павел Філіпек (Чехія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .63 Членство Румунії в НАТО – набуття гарантій безпеки та стабільності. Адіна Генча (Румунія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .65 332
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 333
Розділ 3. УКРАЇНА – НАТО – РОСІЯ: ВЕКТОРИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .68
Україна – НАТО – Росія та євроатлантична безпека. Антон Бутейко (Україна) . .68 Зближення російського та євроатлантичного стратегічних курсів. Позиція України. Борис Парахонський (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .71 Геополітичне майбутнє України: російський та євроатлантичний впливи. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .79 Стан та перспективи українсько<російських відносин: євроатлантичний вимір. Сергій Джердж (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .83 Євроатлантична політика України: українські дискурси і російські виклики. Максим Кирчанів (Росія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .90 Росія – НАТО: деякі проблеми співробітництва та перспективи розвитку. Анатолій Лютих (Росія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .100 Шлях набуття Україною членства в НАТО з урахуванням російського впливу. Юрій Романюк (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .103 Вступити до НАТО – позбутися диктату та залежності. Стефан Фуле (Чехія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .108
Розділ 4. ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНА – НАТО ЯК ІМПЕРАТИВ ЗМІЦНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .110
Вступ України до НАТО – забезпечення національної цілісності та безпеки держави. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .110 Нова стратегія України щодо НАТО. Олександр Дергачов (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . .114 Можливі загрози воєнній безпеці України в разі збереження нею статусу позаблоковості в умовах розширення НАТО на Схід. Володимир Богданович (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .118 Співпраця з НАТО як фактор зміцнення безпеки держави: досвід і перспективи України. Олег Кокошинський (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .123 Взаємини України з НАТО в контексті захисту державних інтересів та національної безпеки. Костянтин Шульга (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .127 Національні Збройні сили на шляху досягнення стандартів НАТО. Вадим Гречанінов (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .131 Європейська та євроатлантична інтеграція України в оборонно<промисловій сфері. Олексій Їжак (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .135 Співпраця Збройних сил України і НАТО в рамках реалізації євроатлантичного курсу країни. Ігор Козій (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .143 Роль оборонного відомства України в опануванні євроатлантичних структур. Андрій Ординович (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .147 «М’яка» безпека України в контексті розширення НАТО і ЄС на Схід. Олександр Неприцький (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .150 333
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 334
Розділ 5. ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ: ЕКОНОМІЧНИЙ ВИМІР . . . . . . . . . . . . . . .155 Модель економічної безпеки держави: сучасні особливості формування та впровадження. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .155 Інтеграція до НАТО в контексті забезпечення економічної безпеки України. Ніна Невідома (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .163 Вигоди та ризики вступу України до НАТО: економічний аспект. Олексій Джусов (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .170 Формування середнього класу – основа прискорення руху України до НАТО. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .173 Чи існує зв’язок між членством у НАТО та формуванням економічної безпеки країни? Вацлав Рамбоусек (Чехія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .178 Економічні проблеми реформування НАТО в контексті сучасних викликів безпеці. Володимир Вагапов (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .180 Економічні аспекти євроатлантичної інтеграції України. Леонід Ковалевський (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .189
Розділ 6. ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИЗИКИ ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ ДО ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО АЛЬЯНСУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .196
Входження до НАТО – логічний крок України як складової євроатлантичної цивілізації. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .196 Входження України до НАТО – важливе підґрунтя для реалізації національних інтересів держави. Всеволод Собко (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .207 Вступ України до НАТО: 20 переваг проти 6 проблем. Олександр Палій (Україна) 214 Україна – НАТО: взаємовигiднiсть спiвпрацi та відповідність критеріям членства. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .218 Основні пріоритети євроатлантичної інтеграції України. Олег Зуйко (Україна) . . . .223 Стратегія дій України і НАТО в контексті європейського досвіду. Олександр Корнійчук (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .228 НАТО: стратегічні шанси та ризики для України. Юрій Петруня (Україна) . . . . . . .231 Україна в НАТО: варіант чи безальтернативність? Іван Мозговий (Україна) . . . . . .237 Чотири тези для впровадження ідеї євроатлантичного вибору України. Анатолій Задоя (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .240
Розділ 7. НЕОБХІДНІСТЬ ТА МОЖЛИВІСТЬ ПОДОЛАННЯ СТЕРЕОТИПІВ ЩОДО НАТО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .244
Міфи та реальність щодо відносин Україна – НАТО. Владислав Яснюк (Україна) .244 Хибні стереотипи щодо НАТО – перепона на шляху євроатлантичного розвитку України. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .254 Деякі актуальні питання дискусії щодо НАТО: подолати стереотипи. Олег Кокошинський (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .262 334
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 335
Необхідність спростування міфів про НАТО в українському суспільстві. Володимир Джиджора (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .266 Стереотипи громадської думки щодо НАТО: регіональний вимір. Ігор Тодоров (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .269 Наше завдання в Україні – розповісти правду про НАТО. Мішель Дюре (НАТО) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .278 Як розвіяти міфи і досягти політичного консенсусу: польський досвід та українські завдання. Яцек Ключковські (Республіка Польща) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .282 Міфи про НАТО: латвійські та українські паралелі. Андріс Вілцанс (Латвія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .284 Зробити правильний вибір – важливе завдання для українців. Джордж Кент ( США) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .287
Розділ 8. ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ВСТУПУ КРАЇНИ В НАТО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .291
Переваги членства в НАТО – важливий наголос для українського суспільства. Олег Соскін (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .291 Система інформування громадськості щодо євроатлантичного курсу України: шляхи вдосконалення. Володимир Фурашев (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .297 Країни Балтії: роль політичних партій та громадських організацій у набутті статусу країни – члена НАТО. Андріс Вілцанс (Латвія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . .307 Шлях Литви до НАТО: десятиріччя серйозної роботи і гострих суперечок. Альгардіс Кумжа (Литовська Республіка) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .310 Інформаційна кампанія щодо вступу до НАТО: досвід Словаччини. Аттіла Сеп (Словаччина) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .311 Інституційне забезпечення членства України в НАТО. Олена Прутська (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .313 Юридичні та політичні аспекти вимог проведення референдуму стосовно вступу України в НАТО. Тетяна Брежнєва (Україна) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .317 АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .324 ЗАХОДИ, ОРГАНІЗОВАНІ ТА ПРОВЕДЕНІ ІНСТИТУТОМ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА у 2000–2007 роках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .327
335
ITS_Book_dosvid_Nato_v2.qxp
17.07.2007
11:21
Page 336
Наукове видання
Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива
За загальною редакцією О.І. Соскіна
Головний редактор А. М. Матвійчук
Видавець «Інститут трансформації суспільства» а/с 297, Київ, 01034, Україна Tел./факс: +38 (044) 235 98 28, 235 80 23 E<mail:
[email protected] WEB: www.ist.osp
Свідоцтво Держкомінформу України про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи Серія ДК № 1397 від 18 червня 2003 року
Підп. до друку 25.06.2007. Формат 70х100/16 Папір офс. Друк офс. Гарнітура Журнальна. Ум. друк. арк. 27,3. Облік.<вид. арк. 34,1 Замовл. № 429. Наклад 1000 прим.
Надруковано ТОВ ТЕФ «ОЛБІ»
