НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ «КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
П. В. Круш, В. Б. Алексєєв
ГРОШІ ТА КРЕДИТ Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації
Київ «Центр учбової літератури» 2010
ББК 65.262я73 УДК 336.7(075.8) К 84 Рекомендовано Вченою радою факультету менеджменту та маркетингу Національного технічного університету «Київського політехнічного університету» (Витяг з протоколу № 2 від 28 вересня 2009 року)
Рецензенти: Шегда А. В. — доктор економічних наук, професор; Спеченко Д. М. — доктор економічних наук, професор; Гавриш О. А. — доктор технічних наук, професор.
Круш П. В., Алексєєв В. Б. К 84 Гроші та кредит: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 216 с. ISBN 978-611-01-0026-7 У пропонованому навчальному посібнику висвітлено найважливіші проблеми сутності та механізмів використання грошей та кредиту, які значною мірою зумовлюють ефективне функціонування ринкового механізму. Вивчення сутності грошей та кредиту, їхньої ролі та функції в розвитку товарного виробництва, ринкової економіки України є змістом загальнотеоретичного курсу «Гроші та кредит». Цей курс — необхідна складова підготовки економістів та менеджерів. Мета і завдання навчального посібника — надати майбутнім менеджерам та економістам теоретичних знань і навичок у практичному використанні грошовокредитних механізмів. Навчальний посібник призначений для студентів вищих закладів, а також для широкого кола читачів, які цікавляться проблемами ринкової економіки та механізмами її функціонування, насамперед — грошово-кредитними. ББК 65.262я73 УДК 336.7(075.8) ISBN 978-611-01-0026-7
© Круш П. В., Алексєєв В. Б., 2010 © Центр учбової літератури, 2010
ПЕРЕДМОВА Формування високоефективної соціально-орієнтованої ринкової економіки — найважливіше завдання незалежної України. В ринковій економіці роль і значення грошових і кредитних механізмів надзвичайно важливі. В умовах ринкової економіки та конкуренції між суб’єктами відтворювального процесу успіх більше приходить до тих суб’єктів ринкових відносин, хто краще розуміє сутність грошей і кредиту та краще володіє методами їх використання. Грошові та кредитні системи значною мірою зумовлюють найбільш ефективне функціонування ринкового механізму. Адже більшість його інструментів ґрунтується на використанні грошей та кредиту: це стосується ціноутворення, розрахунково-платіжних відносин, банківської та інвестиційної діяльності, системи економічного стимулювання, оподаткування тощо. Грошова та кредитна системи істотно впливають на зростання сукупного національного продукту, національного доходу, на розвиток підприємств і галузей господарства, рівень матеріального забезпечення населення. Функціонування грошей та кредиту дає змогу поєднати в безперервний процесс виробництво, розподіл, обмін та споживання суспільного продукту. Неабияке значення для функціонування ринкового господарства має також економічна політика держави, що формується з урахуванням закономірностей функціонування грошей та кредиту. У зв’язку з цим дослідження і вивчення сутності та механізмів функціонування категорій «гроші» та «кредит» висувається на передній план економічної науки. Вивчення дисципліни «Гроші та кредит» є необхідною складовою підготовки економістів, менеджерів. Курс «Гроші та кредит» має забезпечити науково-теоретичну та методологічну базу формування системи знань у майбутніх фахівців, професіоналів економічної сфери. Навчальний предмет «Гроші та кредит» — це загальнотеоретичний курс, що має стати продовженням аналізу економічних процесів в економіці на мікро- та макрорівнях. Змістом цього курсу є ґрунтовне вивчення сутності грошей та кредиту, їхньої ролі та функцій у 3
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
функціонуванні товарного виробництва, ринкової економіки України, теоретичний розгляд актуальних та складних питань грошового обігу та кредитування. Усе це зумовлює визначення предмета навчальної дисципліни «Гроші та кредит». Він полягає у злагодженості, єдності та цілеспрямованості взаємодії сфери функціонування інститутів і механізмів дії грошей та кредиту, з одного боку, з функціонуванням усіх ланок ринкової економіки України, досягнення динамічного та ефективного розвитку народного господарства, його взаємодії зі світовим ринком — з другого. Мета і завдання цього навчального посібника — надати майбутнім менеджерам-економістам знань і навичок у розумінні і практичному використанні грошово-кредитних інструментів. Специфіка роботи менеджерів-економістів передбачає оволодіння теоретичними проблемами грошово-кредитних відносин та можливостями практичного використання грошово-кредитних інструментів у функціонуванні і управлінні фірмами, підприємствами як первинними ланками виробництва. Тому цим практичним питанням використання грошовокредитних відносин у методичному посібнику приділялася пильна увага, зовсім не зменшуючи уваги до теоретичної складової цієї надзвичайно важливої теоретичної дисципліни.
4
РОЗДІЛ І. ГРОШІ ТА ЇХНЄ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СУЧАСНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ТЕМА 1. ВИНИКНЕННЯ ТА СУТЬ ГРОШЕЙ 1. Виникнення грошей. 2. Економічний зміст грошей. Трансформація сутності сучасних грошей. 3. Розвиток форм грошей. Види грошей у сучасній економіці.
Товарне виробництво покликало до життя гроші. В умовах розвинутого товарного виробництва гроші є засобом вираження вартості всіх товарів. Завдання цієї теми — розглянути виникнення грошей, проаналізувати сутність грошей, трансформацію сутності сучасних грошей, роль і значення їх у функціонуванні та розвитку товарного виробництва й обміну, зміну форм грошей.
1. Виникнення грошей Гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспільства. Вони відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Питання про те, що таке гроші, хвилювало вчених давно. Ще в працях Платона і Аристотеля знаходимо цікаві висловлювання про гроші. Протягом століть було зроблено багато спроб виявити сутність грошей. Однак і зараз, незважаючи на багатовікові дослідження, існують різні точки зору в питанні на сутність грошей. Це пояснюється тим, що сутність грошей не залишається незмінною, вона змінюється відповідно до змін характеру суспільних відносин, у яких гроші функціонують. Для того, щоб зрозуміти сутність грошей, треба розпочинати аналіз із з’ясування походження їх, причин, що зумовлюють їх виникнення. 5
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
В економічній літературі існують дві концепції, які пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна. Раціоналістична теорія пояснює виникнення грошей як наслідок домовленості між людьми чи запровадження їх законодавчими актами держави. Це відбулося тому, що стала зрозумілою необхідність мати спеціальні інструменти для полегшення пересування продуктів праці в міновому обороті. Вперше раціоналістична теорія походження грошей викладена в праці Аристотеля «Нікомахова етика». Він писав: «Усе, що бере участь в обміні, повинно бути якимось чином зіставленим. За загальною згодою з’являється монета …, яка існує не по природі, а завдяки встановленню»1. Ця концепція панувала до кінця ХVIII ст. Таке розуміння виникнення грошей знайшло своє відображення навіть в античному та середньовічному законодавствах. Так, у Римському праві було зафіксовано, що імператор декретує вартість грошей. Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія грошей німецького економіста Г. Кнаппа (1842–1926). Раціоналістична концепція походження грошей застосовувалася в економічній літературі навіть у кінці ХХ ст. ( англійський економіст Л. Харріс). Згідно з еволюційною концепцією, гроші з’явились як результат еволюційного процесу, що поза волею людей призвів до стихійного виділення із загальної маси окремих предметів, які посіли особливе місце в обміні. Еволюційна концепція походження грошей виходить з того, що виникнення їх є результатом розвитку суспільного поділу праці, обміну, товарного виробництва. Вперше ця концепція була викладена в працях засновників політичної економії А. Сміта, Д. Рікардо. У найбільш розвинутому вигляді еволюційну концепцію виникнення грошей знаходимо в К. Маркса, що спирався і розвивав ідеї, закладені в працях А. Сміта, Д. Рікардо та ін. Засновники класичної політичної економії Еволюційний виникнення грошей пов’язували із труднохарактер виникнення щами безпосереднього обміну продуктами грошей праці. Потреба в обміні виникає ще в епоху Економічні концепції виникнення грошей
1 Див. Аристотель. Никомахова этика. Собрание сочинений в 4-х томах. Т. 4. — М.,1983. — С. 156.
6
Тема 1. Виникнення та суть грошей
розкладу первіснообщинного ладу. Коли община стала виробляти продуктів більше, ніж їх потрібно було для прожитку, виникає потреба в міжобщинному обміні. Це й відкриває шлях до появи грошей. Найпростішою формою обміну є бартер. Бартер — це безпосередній обмін одного продукту на інший. У натуральному (бартерному) товарообміні (Т1 — Т2) товар Т1 виражає свою вартість у протилежному йому товарі — еквіваленті Т2. Гроші при такому натуральному обміні не потрібні. Ця форма обміну була не тільки найпростішою, а й випадковою, бо обмін тут ще не набув регулярного характеру. Випадковим було й те, які продукти і в якій пропорції вступали в обмін. Незважаючи на простоту такого обміну в бартері є багато недоліків і можливості його обмежені. Бартерні операції безперешкодно можуть здійснюватися лише за наявності в обміні обмеженого набору призначених до обміну продуктів. Кількість учасників бартерного обміну теж обмежена. При збільшенні залучених до обміну господарюючих суб’єктів та зростанні насиченості ринку товарами в бартері виникають серйозні ускладнення. Якщо, наприклад, потрібно виміняти зерно на сокиру, але виявляється, що той, хто володіє сокирою, не потребує зерна. І тоді треба буде здійснити багато проміжних обмінних операцій, перш ніж володар зерна зможе обміняти його на сокиру. Збіг інтересів двох сторін у бартерному безпосередньому обміні може відбуватися як у часі, так і за кількістю і якістю предметів, що потребує значних зусиль, затрат і часто взагалі неможливе. Ця суперечливість натурального бартерного обміну обмежувала розвиток виробництва, робила його ризикованим. І щоб розв’язати цю суперечливість, власники предметів стали вимінювати їх на не потрібні в даний момент предмети, а на один із більш ходових предметів. Поступово такий предмет ставав засобом обміну, тобто набував грошових властивостей. Щоб отримати потрібний товар, треба було попередньо знайти ходовий товар-посередник, а вже потім обміняти його на товар, який дійсно потрібний. Такий товар-посередник задовольняв інтереси всіх учасників обмінних операцій. В цих умовах обмін перетворювався на купівлю-продаж. Тобто відбувалася трансформація бартерного товарообміну (Т1 — Т2) у товарно-грошовий обіг (Т1 — Г — Т2). З розвитком обміну в різних регіонах виділяється товар, який має найбільшу здатність до збуту. Тобто йдеться про товар, що має найбільшу ліквідність. Ліквідний товар — товар, що має найбільшу 7
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
здатність до збуту. Він стає грішми. Гроші — це абсолютно ліквідні засоби обміну. На ранніх етапах розвитку в різних регіонах засобом обміну використовувалися різні товари — худоба, зерно, сіль, мідь і т.ін. Усі вони повинні були відповідати лише одній вимозі: отримувати загальне визнання і покупців і продавців як засіб обміну, тобто бути ліквідними. З подальшим розвитком товарного виробництва і товарного обміну здатність бути товаром-посередником закріплюється за дорогоцінними металами — золотом і сріблом, а потім — тільки за золотом. Це пояснюється тим, що золото краще від інших товарів виконувало роль товару-посередника з функцією загального еквівалента завдяки своїм природним властивостям (рідкісність, однорідність, подільність без втрати вартості, портативність тощо). Приблизно з IV–III ст. до н.е. і до ХІХ ст. грошовим товаром були дорогоцінні метали — золото та срібло. З другої половини ХІХ ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом. Поява грошей приводить до поділу товарів на дві частини: в одній знаходяться всі звичайні товари, а в другій — особливий товарпосередник — гроші, що виконують роль загального еквівалента і мають абсолютну ліквідність. Проведений А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом науковий аналіз походження та природи грошей довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в найпростіших формах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні взаємна домовленість, ні державна влада не могли відіграти істотну роль у їхньому виникненні. Отже, гроші з’явилися на певному етапі господарчого життя суспільства, але не як продукт узгодженості між людьми чи якогось законодавчого акта держави, а як закономірний результат стихійного розвитку економічних відносин, еволюції господарчого життя людей, розвитку товарного виробництва та обміну, послідовної зміни форм вартості від простої або випадкової до грошової. Грошова форма вартості — об’єктивно закономірна, необхідна кінцева підсумкова форма еволюційного розвитку товарного виробництва. Виникнення грошей є об’єктивним закономірним економічним процесом, завдяки якому з’явився ефективний прискорювач руху товарної маси, необхідний інструмент оцінювання економічної інформації. 8
Тема 1. Виникнення та суть грошей
2. Економічний зміст грошей. Трансформація сутності сучасних грошей В економічній літературі немає єдиного, загальноприйнятого визначення сутності грошей. У вітчизняній економічній літературі найчастіше гроші визначаються як специфічний товар, що виконує роль загального еквівалента. Будучи товаром товарів, гроші виступають як загальний товар, загальний еквівалент. Тобто за допомогою грошей вимірюється вартість усіх товарів. Гроші дають можливість вимірювати суспільні витрати і отримані результати. Маючи товарну форму, гроші разом з тим принципово відрізняються від звичайних товарів. На відміну від звичайних товарів, вони мають не конкретну, а загальну споживну вартість, абстрактну цінність. Тому на ринку стають абсолютним товаром. Як особливий і абсолютний товар, гроші виступають як загальні матеріалізовані представники багатства. На відміну від конкретних багатств, гроші є втіленням загальної форми суспільного багатства, багатства взагалі. В грошах суспільна форма багатства уречевлена і має самостійне існування поза цим багатством у товарній формі. Виступаючи як товар, гроші утримують усі його властивості: мають вартість і споживну вартість. Вартість товару гроші визначають кількістю суспільної праці, необхідної для виробництва однієї грошової одиниці. Споживна вартість грошей полягає в їхній здатності обмінюватися на всі інші товари. На гроші можна придбати коли завгодно і які завгодно продукти суспільної праці. Тобто гроші мають абсолютну ліквідність. Гроші не можна вважати тільки технічним інструментом взаємозв’язку господарюючих суб’єктів. Їхнє місце — специфічна сфера економічних відносин, що опосередковує обмін товарами, послугами між суб’єктами економіки. Маючи товарне походження, гроші виражають економічні відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами їхньої праці. Суспільна роль грошей, їхнє місце в економічній системі визначаються тим, що гроші виступають реальним суспільним зв’язком між товаровиробниками. Вони є силою, яка з’єднує окремих виробників через суспільний поділ праці і ринок у єдиний народногосподарський Сутність грошей
9
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
організм, приватну працю — в систему суспільної праці, забезпечує еквівалентність обміну між товаровиробниками. Через обмін на гроші відбувається реалізація товару, його продаж на ринку. На ринку за допомогою грошей визначається вартість (ціна). Гроші — це інструмент функціонування нормальних економічних відносин у народному господарстві. Отже, сутність грошей визначається єдністю трьох найважливіших їхніх властивостей. Гроші — особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, посередника в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми в процесі виробництва та обміну товарів. Гроші — результат об’єктивного історичного процесу розвитку товарного виробництва і обміну, загальний еквівалент, на який обмінюються всі товари, засіб вираження їхньої вартості. Товарне виробництво в його розвинутій формі не може функціонувати без грошей — необхідного компонента розвинутої ринкової економіки. Як уже було сказано, виникнення грошей Гроші та золото невідривне від виділення з маси товарів золота, що почало виконувати роль та функції грошового товару. Монопольне закріплення за золотом ролі грошей у другій половині ХІХ ст. означало встановлення золотого стандарту. Установлення золотого стандарту зумовило певне розуміння економічної сутності грошей. Виникла і тривалий час була визначальною товарна теорія сутності грошей. У працях К. Маркса ця теорія набула класичного виразу. Сутність її полягає в тому, що гроші та товари мають загальне походження, єдину основу. На певному етапі розвитку товарного виробництва гроші виділяються зі світу товарів, протиставляються їм та починають виконувати специфічну суспільну функцію — стають посередником при обміні товарів. Так само як усякий інший товар, золоті гроші мають внутрішню вартість. Адже на видобуток золота та його оброблення витрачається суспільна праця. Всі витрати праці і становлять ту об’єктивну основу, яка через золото вимірює вартість усіх інших товарів. Тривале функціонування золота як грошей призвело до того, що їхня глибинна сутність неначе зрослася з їх золотою формою. «Золото і срібло за своєю природою є гроші, але гроші за своєю природою — золото і срібло» — писав, — К. Маркс. 10
Тема 1. Виникнення та суть грошей
Однак історія функціонування грошей виявила минущий характер ролі золота як грошей. У ХХ ст. роль золота в процесі обміну зазнала суттєвих змін. Зараз золоті чи срібні гроші повсюдно не функціонують. Їхнє місце посіли паперові, кредитні гроші, які не мають власної внутрішньої вартості і не розмінні на золото. Відповідно до рішень Міжнародного валютного фонду (МВФ), з 1 квітня 1978 р. золото вилучено із грошового обігу і ліквідоване базування на ньому офіційної ціни валют. Полишення золотом грошового обігу і взагалі Трансформація припинення виконання ним грошових функрозуміння сутності цій має назву демонетизації золота. Демосучасних грошей нетизація золота викликає потребу в оновленні розуміння сутності сучасних грошей. Деякі економісти заперечують товарну природу сучасних грошей. Насамперед акцентується увага на абсолютній ліквідності сучасних грошей. Але чому сучасні паперові гроші мають абсолютну ліквідність? Гроші — це загальновизнаний засіб обміну. Якщо люди вважають за необхідне щось визнавати грішми, то це «щось» і буде виступати як гроші. В наш час гроші декретуються урядами, що їх випускають. Цінність цих грошей визначається багато в чому довірою до уряду, що тримає під своїм контролем обсяг грошової маси в країні. Отже, істота сучасних грошей виводиться із функцій сучасних грошей у товарному виробництві і обміні. Цей характерний для сучасної економічної науки підхід — виводити сутність грошей з їх функцій –відомий англійський економіст Дж. Хікс сформулював так: гроші — це те, що використовується як гроші. Якщо золоті гроші виникли стихійним об’єктивним процесом, то поява паперових грошей не могла відбутися поза свідомою раціональною діяльністю державних структур. Поява сучасних грошей стала можливою тільки на основі певної суспільної згоди — державної гарантії їхньої повноцінності. Зникнення золота як основи сучасних грошей перетворює їх, на думку деяких економістів, на економічну соціальну умовність, що підтримується тільки згодою між людьми. «Гроші — як гроші, а не як товар — потрібні не самі по собі, а заради тих речей, які на них можна купити. Гроші — це штучна соціальна умовність»1. (П. Самуельсон). 1
П. Самуельсон. Экономика. — М., 1964. — С. 69.
11
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Щодо розуміння грошей як загального еквівалента, то такий підхід теж має стати складовою частиною сучасного розуміння економічного змісту грошей. Для того щоб бути засобом обігу, гроші повинні визнаватися як покупцем, так і продавцем товарів і послуг. Але таке суспільне визнання можливе тільки тоді, коли гроші здатні мати вартість чи хоч би виконувати функцію збереження вартості. Таку властивість вартості і збереження вартості мають сучасні гроші. Продавець товару повинен бути впевнений, що з часом на отримані гроші можна буде купити інший товар не меншої вартості. Обмін за допомогою паперових грошей повинен, як і раніше, ґрунтуватися на еквівалентності обміну товарів. Інакше паперові гроші не зможуть виконувати функції грошей. Адже еквівалентність обміну — суттєва риса товарного виробництва. Економічний зміст сутності сучасних паперових грошей включає в себе розуміння того, що, не маючи власної внутрішньої вартості, паперові гроші мають вартість представницьку, або перенесену. Вони є вартістю товарної маси, якій вони протистоять. Товарна маса має реальну вартість. Ця вартість товарної маси ніби переноситься на грошову масу. Не маючи власної внутрішньої вартості (як у золота), сучасні паперові гроші набувають перенесеної вартості товарів, які вони представляють. Сучасний підхід до суті грошей включає в себе розуміння того, що функціональне призначення грошей у товарному господарстві неможливе без виконання ними ролі загального вартісного еквівалента. Але зв’язок з товарним світом гроші зберігають тільки опосередковано. Вартість грошей визначається вже не кількістю золота, що в них закладена, а виробленою масою всіх товарів. Ціна товару визначається не пропорційно золотому змісту грошової одиниці, а залежно від рівня витрат виробництва, а також від співвідношення попиту і пропозиції товару на ринку. Отже, підхід сучасних економістів до розуміння сутності грошей не означає ревізії підвалин, що вироблені А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, але вносить до цього розуміння істотні уточнення відповідно до змін, що сталися в ХХ ст. у функціонуванні грошей. Це пов’язано насамперед з демонетизацією золота. Визначення П. Самуельсоном сучасних грошей як штучної соціальної умовності не означає заперечення їх товарного характеру. 12
Тема 1. Виникнення та суть грошей
Адже товарний характер гроші мають не тому, що їхня суспільна роль закріплена за певним конкретним товаром. Вони є товаром не самі по собі, їхня товарна сутність визначається їхнім глибинним змістом, місцем у товарних відносинах незалежно від того, з яким саме конкретним товаром пов’язана їхня товарна сутність чи не пов’язана взагалі ні з яким конкретним товаром. Вони можуть не мати матеріального носія взагалі і залишатися при цьому товаром. Відповідаючи на запитання про те, чи є сучасні гроші товаром, чи не є товаром, необхідно мати на увазі, що гроші як форма вартості товару відображають певні конкретно-історичні умови. Якщо на перших етапах розвитку товарЕкономічна роль ного виробництва гроші існували як тозолота у функціонувар — загальний еквівалент, то гроші і заванні сучасних грошей раз продовжують виконувати функцію загального еквівалента, хоч зі зміною конкретно-історичних умов зв’язок з товарним світом став опосередкованим. Вартість грошей визначається не вмістом золота в них, а виробленою масою всіх товарів, які вони представляють. Демонетизація золота як грошового товару — об’єктивний процес. Однак і нині золото продовжує залишатись особливим товаром, який легко обмінюється на паперові гроші. Воно є досить надійним резервним активом центральних банків провідних країн світу, продовжує виконувати роль валютного металу в державних резервах, а також у приватних скарбах. Золото є найбільш надійним товаром, який завжди можна обміняти на паперові гроші. Особлива економічна роль золота проявляється в тому, що, на відміну від паперових грошей, воно не потребує державної гарантії. Золото — чи не єдиний товар у світі, на який існує незмінний великий попит. Ціна на золото зберігається постійно високою і має тенденцію до зростання. За останні десятиліття ціна зливкового золота за одну тройську унцію (31,1035 г.) зросла більше ніж у десять разів. Якщо раніше золото було основою грошової системи, її первинним елементом, то зараз основною структурною ланкою грошової системи стали паперові гроші. Золото перестало бути ключовою ланкою цієї грошової системи, але залишилось одним з її складових елементів. Золото залишається лише певним резервом, страховим фондом цієї системи. Отже, процес демонетизації золота незавершений. 13
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Щоб мати золото, державі необхідно його або добути, або купити. Країни, що видобувають золото, знаходяться в кращій ситуації порівняно з тими країнами, що свого видобутку золота не мають. На такі країни, як Південно-Африканська Республіка, США, Австралія, Росія, Канада, Китай, Бразилія припадає понад 80% світового видобутку золота. В Україні виявлено більше ніж півтора десятка родовищ золота. Однак їх потенційні можливості незначні. Тому Україна повинна золото купувати. Початок створення золотого запасу в незалежній Україні поклала Постанова Президії Верховної Ради України «Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в Україні» від 2 грудня 1991 року. Завдяки своїй суспільній природі та надРоль держави звичайно важливій економічній ролі гров розвитку грошей ші та держава взаємопов’язані, вони взаємодіють та взаємовпливають одне на одного. Держава не створює грошей, хоч може впливати на зовнішні їх атрибути, кількість, форму та якісні властивості для кращого пристосування їх для ефективного виконання ними своєї суспільної ролі. Це означає, що держава відіграє певну роль в еволюції грошей. Хоч ця роль не є констатуюча, а тільки трансформуюча. З розвитком грошей роль держави у функціонуванні грошей поступово зростає. Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами вплив держави на функціонування грошей істотно посилився. Держава прийняла на себе контроль за виробництвом грошей — за їхньою чеканкою, фіксацією проби і вмісту дорогоцінного металу в монетах тощо. Після демонетизації золота роль держави в функціонуванні грошей стає ще більш відчутною, більш значущою. Держава визначає не тільки форму, вигляд паперових грошей, а й їхню вартість, регулює їх кількість в обігу. Завдяки зусиллям держави і насамперед її Центрального банку паперові гроші набирають здатності виконувати функції та роль грошей. Однак це не означає, що держава створює неповноцінні гроші, що сучасні гроші стали виключно продуктом творення держави. Творить гроші в економічній їх сутності не держава, вони породжуються ринковою економікою. Гроші є об’єктивною категорією ринкової економіки, вони не можуть бути відмінені рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини. Дії дер14
Тема 1. Виникнення та суть грошей
жави, її юридичні норми мають бути адекватними цим об’єктивним умовам і утворювати відповідні механізми ефективного функціонування грошей. Гроші й нині не є продуктами творення держави, вони являють собою продукт товарного виробництва, ринкової економіки. Це пов’язано з тим, що держава своїми діями лише сприяє реалізації цієї потреби ринку. Держава повинна створити такий носій грошових функцій, який має здатність якнайефективніше забезпечити функціонування грошей. Кількість грошей в обігу визначається певними об’єктивними закономірностями і держава повинна своїми регулятивними інструментами забезпечити потрібну кількість грошей в обігу. Як уже було сказано, гроші, зокрема й суГроші як гроші часні, виконують функцію збереження та гроші як капітал вартості. В умовах розвинутого ринку гроші також виступають засобом нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування). Це істотно змінило суспільне призначення грошей: з простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися на носія самозростаючої вартості, тобто на форму капіталу. Вони широко використовуються для фінансування розвитку виробництва. Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною метою руху грошей у процесі ринкового відтворення. Гроші стають носієм капіталу під час їхнього використанні у сфері інвестування. Тому необхідно розрізняти гроші як гроші та гроші як капітал. Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації певної споживчої вартості. Отже, їхнє цільове призначення полягає в посередництві в обміні. Використання ж грошей як капіталу забезпечує зростання вартості. Це має місце, коли гроші використовуються для формування промислового чи торговельного капіталів або капіталу позичкового. Таке використання грошей значно розширює цільове їхнє призначення, роль грошей в економічному житті суспільства істотно зростає. Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні функції. Вони стають капіталом при їхньому нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, що дозволяє їхньому власникові отримати додатковий дохід у вигляді відсотка. 15
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Гроші одночасно виступають як гроші і як капітал при обслуговуванні виробничого споживання, одночасно сприяючи як реалізації товару, так і одержанню прибутку.
3. Розвиток форм грошей. Види грошей у сучасній економіці Історичний шлях розвитку грошей від їхнього зародження і до сучасного стану супроводжувався зміною не тільки їхньої економічної суті та підвищенням суспільної ролі, а й урізноманітненням їхніх видів і форм. Ці зміни відбивали переміни в суспільних відносинах, формою виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей. Тому виконання грошових функцій здійснювалося різними видами та формами грошей. Пристосування грошей до змін суспільних відносин і вимог ринку потребувало періодичної відміни старих форм і набуття нових, більш адекватних до певних умов. Еволюція форм грошей, за суттю, є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм для найбільш ефективного виконання функцій грошей у певних ринкових умовах. Ця еволюція відбувалась у напрямі руху від повноцінних (дійсних) грошей до неповноцінних грошей, знаків вартості (замісників дійсних грошей), якими є сучасні гроші. Зараз в усіх країнах світу використовуються виключно неповноцінні гроші. Дійсні (повноцінні) гроші — це гроші, в Дійсні гроші яких номінальна вартість, тобто позначена на них вартість, відповідає внутрішній реальній вартості, адекватній вартості товару, що виконував функції грошей, чи вартості матеріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад, золоті чи срібні монети. Спочатку дійсні повноцінні гроші функціонували у формі металевих зливків. Тому потрібно було постійно ділити зливки, зважувати метал, визначати його пробу, що було складно і незручно. Цим був зумовлений перехід до карбування монет. Монета мала певну кількість металу і форму. Вага і проба металу визначаються державою. Назви грошей протягом тривалого часу продовжують нагадувати про їхнє вагове походження. Так, англійський фунт стерлінгів до нашого 16
Тема 1. Виникнення та суть грошей
часу має назву, що виникла в досить віддалені часи, коли гроші оберталися не у формі монет, а у ваговій формі і фунт стерлінгів дорівнював фунту срібла. Поява монети означала завершальний етап у формуванні повноцінних грошей. Монета свідчила, з одного боку, про досягнення певного рівня розвитку товарного виробництва та обміну, а з іншого — про посилення економічної та політичної ролі держави. Дійсним грошам притаманна сталість, що зумовлюється певним та незмінним вмістом золота в грошовій одиниці. Вартість повноцінних грошей визначалася вартістю золота, що виконувало роль грошей. Тому вартість грошей не могла істотно відхилятися від вартості золота і змінювалася повільно. Це забезпечувало економіку надійним стандартом вимірювання всіх економічних процесів і явищ, а отже, — стабільність і сталість. Золоті гроші мають власну вартість і не піддаються знеціненню. Якщо в умовах обігу повноцінних золотих грошей виникає ситуація, коли їхня кількість перевищує дійсну потребу в них, то вони залишають сферу обігу і переходять до скарбу. Це зменшення кількості золотих грошей в обігу відбувається внаслідок дій людей, які володіють грішми. При збільшенні потреб обігу у готівкових золотих грошах вони безперешкодно повертаються в обіг зі скарбу. Отже, золоті повноцінні гроші здатні досить гнучко пристосовуватися до потреб обігу без шкоди для тих, хто ними володіє. За таких умов немає необхідності в спеціальних заходах щодо регулювання грошей в обігу відповідно з його потребами. Немає й потреби в спеціальних державних інститутах для підтримання стабільності та сталості дійсних грошей. З часом ускладнення і розширення товарЗамінники ного виробництва і ринкових відносин та дійсних грошей поява могутніх неринкових (державно(знаки вартості) монополістичних) факторів впливу на економіку зумовлюють неспроможність золота функціонувати в ролі грошей, що підготувало передумови для переходу до якісно нового типу грошей — замінників дійсних грошей (знаків вартості), неповноцінних грошей. Золотий обіг проіснував у світі порівняно недовго — до Першої світової війни, коли воюючі країни для покриття своїх видатків стали 17
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
здійснювати емісію знаків вартості у великій кількості. В 30-х роках ХХ ст. було припинено вільний обмін паперових грошей на золото. Повне витіснення золота зі сфери грошового обігу сталось у 70-ті роки ХХ ст., коли остаточно було припинено конвертування паперових грошей у золото у сфері міжнародних валютних відносин. Сталася остаточна демонетизація золота, і воно втратило грошові функції. Здійснився перехід від дійсних грошей до їхніх замінників. Замінники дійсних грошей (знаки вартості) — це гроші, номінальна вартість яких вища від реальної, тобто витраченої на їхнє виробництво суспільної праці. Інтенсивне зростання обсягів суспільного виробництва та обігу зумовили неможливість зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до зростаючих масштабів суспільного виробництва і обігу, що пов’язано з незначним поширенням золота в природі і обмеженими обсягами його видобутку. Це зумовило врешті-решт широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових грошей. Крім того, після довгого перебування в обігу повноцінні монети втрачають частину своєї маси, що призводить до великих втрат уречевленої суспільної праці. Гроші стають неповноцінними, але продовжують нормально функціонувати, виконувати свою грошову функцію в обміні. Враховуючи це, в багатьох країнах уряди свідомо почали псувати повноцінні монети, зменшувати їхню масу, не змінюючи номінальної вартості. Це й стало однією з вагомих причин необхідності заміни повноцінних металевих грошей на гроші неповноцінні, паперові. Паперові гроші вперше з’явилися в Китаї ще в ХII ст. Про них згадує відомий мандрівник Марко Поло, що побував у Пекіні в кінці ХIII ст. Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками і печатками, різну купівельну спроможність і були обов’язкові до приймання в платежах. Виникнення паперових грошей пов’язано з ім’ям хана Хубілая — онука Чингізхана. Але широкого розповсюдження набули паперові гроші в кінці ХVII–ХVIII ст. Вперше на Заході вони з’явились у британських колоніях Північної Америки (штат Массачусетс) у 1690 р. В Австрії паперові гроші з’явились у 1762 р., в Росії — з 1769 р., в Пруссії — з 1806 р. Спочатку паперові гроші випускала держава паралельно із золотими і з метою забезпечення їх впровадження в обіг обмінювала на 18
Тема 1. Виникнення та суть грошей
золоті. Однак з часом зростання дефіциту державного бюджету спричинило збільшення емісії паперових грошей, якими покривався дефіцит державного бюджету. Паперові гроші перестали обмінюватися на золоті монети. Це означало, що паперові гроші відірвалися не тільки від внутрішньої вартості грошей, а й від реальних потреб обігу. Емісія грошей може зумовлюватися не стільки потребами обігу, скільки потребою держави в покритті бюджетного дефіциту, якщо уряд виявляється неспроможним вирівняти дефіцит бюджету збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел. Держава, що постійно відчуває нестачу коштів, може збільшувати випуск паперових грошей без врахування потреби в них товарного і платіжного обігу. Відсутність обміну на золото не дає можливості паперовим грошам вийти з обігу. В результаті паперові гроші, що застряли в обігу, незалежно від величини товарного обігу і реальної потреби в них в обігу, переповнюють канали обігу та обезцінюються, тобто зменшується їхня купівельна спроможність. Це означає, що економічна природа паперових грошей виключає можливість сталості паперово-грошового обігу, бо їхня кількість не регулюється потребами товарообігу, а механізму автоматичного вилучення надлишку паперових грошей з обігу немає. У зв’язку з цим виникає потреба у свідомому державному регулюванні руху і кількості паперових грошей в обігу, в необхідності функціонування відповідних державних структур. У процесі розвитку продуктивних сил, тоКредитні гроші варного господарства та обміну з’являється потреба в продажу товарів у кредит, тобто з відстроченням платежу за них. Продавець у цьому разі стає кредитором, покупець — боржником. Купівля-продаж з відстроченням платежу, в кредит, призводить до появи кредитних грошей. Кредитні гроші — неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних відносин. Категорія «кредитні гроші» включає загальну назву різних видів неповноцінних грошей, що виникли в процесі заміщення майнових боргових зобов’язань підприємств, приватних осіб і держави. Економічне значення кредитних грошей — зробити грошовий обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообороту в готівкових грошах. У наш час роль грошей усе більше закріплюється за 19
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
кредитними грошима, які нерозривно пов’язані з господарським обігом і повинні реально його відображати. Кредит видається, як правило, під забезпечення, яким виступають певні види цінностей. Саме завдяки цьому і відбувається узгодження обсягу платіжних засобів, що надаються боржникові, з дійсними потребами обігу грошей. Ця особливість — найважливіша перевага кредитних грошей порівняно з грішми паперовими. Але при порушенні зв’язку з реальними потребами обігу кредитні гроші втрачають свої переваги та за своєю суттю перетворюються на паперові грошові знаки. Обслуговуючи ділові угоди, кредитні гроші існують у таких видах: векселі, банкноти, чеки, депозитні та електронні гроші. Усі ці види сучасних грошей є борговими зобов’язаннями певних суб’єктів ринкової економіки. Векселі — це зобов’язання підприємств та інших комерційних структур. Банкноти та монети — боргові зобов’язання центрального банку, за яким стоїть уся економіка країни. Депозитні та електронні гроші — це зобов’язання комерційних банків, що існують на банківських рахунках. Історично першою формою кредитних гроВексель шей став вексель. Вексель — письмове зобов’язання встановленого зразка, за яким одна сторона ділової угоди зобов’язується сплатити іншій певну суму грошей у призначений строк. Економічна суть векселя полягає в тому, що він є різновидом знаків вартості, цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити певну суму після закінчення визначеного строку. Існує визначена форма оформлення векселя: він виписується на спеціальному папері, обов’язково вказується, кому і ким, у якому місці і в який час було видано вексель, строк і сума платежу за векселем. Вексель підписує той, хто його видав. Вексель характеризується певними особливостями: – абстрактністю, бо не має інформації про вид операції; – незаперечністю, що означає обов’язковість сплати за ним; – обіговістю, тобто передачею векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що створює можливість взаємного заліку вексельних зобов’язань. 20
Тема 1. Виникнення та суть грошей
Певні обмеження обігу векселів пов’язані з тим, що вони функціонують між особами, які добре інформовані про платоспроможність кожного і здійснюються в торговельно-економічних відносинах. Вперше вексель з’явився в Італії в середні віки. Спочатку він мав обмежений обіг — використовувався для пересилання грошей. Згодом він став проникати у сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу обігу і загального грошового зобов’язання. Однак економічна сила комерційних структур, що випускали векселі, була незначною, тому сфера застосування векселів як грошей була обмеженою. Розвиток товарного виробництва масштаБанкноти бів ринку потребував впровадження універсального платіжно-купівельного засобу. Таким універсальним засобом стала банкнота, банківські гроші. Банкнота — боргове зобов’язання банку, яке він випускає замість комерційних векселів. Отже, в найзагальнішому розумінні банкнота є простим векселем емісійного банку. З розвитком банку і банківської справи банки стали випускати свої боргові зобов’язання — банкноти замість комерційних векселів. На цьому початковому етапі розвитку банкнот вони мали форму класичної банкноти. Характерними її ознаками були: – випуск її емісійним банком замість комерційних векселів; – обов’язковий обмін на золото на першу вимогу власників; – подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходились у портфелі банку). Подвійне забезпечення «класичної» банкноти зумовлювало її надійність, сталість вартості, високу еластичність в обігу, саморегулювання обігу. Центральний банк мав золотий запас для обміну паперових банкнот, що виключало їхнє обезцінення. Банк, що видає позички під забезпечення векселями, збільшує кількість банкнот в обігу, а в разі оплати векселів банкноти поверталися до банку. Це забезпечувало відповідність кількості банкнот в обігу потребам реального обігу товарної маси. Якщо виникало відносне перевищення кількості банкнот в обігу, то воно усувалося за допомогою вільного розміну банкнот на золото. Зайві банкноти пред’являлися в банки для обміну на золото. Період «класичної» банкноти закінчився після світової економічної кризи 1929–1933 рр. Втрата золотого забезпечення і розмінюваності 21
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
банкнот на золото означали фактичну зміну суті банкнот. Зняття внутрішнього гальма знецінення банкнот значно зблизило банківські гроші — банкноти з грішми паперовими. Сучасна емісія банкнот шляхом банківського кредитування господарських одиниць і держави, випуск суворо визначеного переліку номіналів перетворили банкноти на національні гроші, що обертаються на всій території держави. Матеріального забезпечення банкнот у вигляді товарів чи золота немає. Однак сучасна банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак банківських грошей і зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима. Емісія сучасних банкнот навіть на покриття витрат державного бюджету здійснюється не безпосередньо і безповоротно, але через механізм кредитування під боргові зобов’язання казначейства. Держава, яка діє як економічно самостійний суб’єкт грошового обігу і прагне до забезпечення збалансованості свого фінансового господарства, повинна бути здатною вчасно погашати свої боргові зобов’язання відносно емісійного банку. Порушення умов позичок і покриття державних видатків непродуктивного характеру додатковим випуском банкнот послаблюють зв’язок сучасних банкнот з реальними потребами забезпечення товарообороту. Це призводить до появи надлишкової кількості грошей в обігу, а отже, до їхнього знецінення, інфляції. Сучасні банкноти в цих умовах перетворюються на неповноцінні паперові гроші. Тим самим сучасна банкнота стала своєрідним «гібридом» кредитних і паперових грошей. Зараз банкнота виступає самостійною, найрозвинутішою та універсальною формою кредитних грошей. Нині банкноти є грошовими знаками різного номіналу, що випускаються в обіг центральними банками і забезпечуються всіма активами цих банків, масою товарів, що належать державі. Ще однією формою сучасних кредитних Чек грошей є чеки. Чек — це встановленої форми грошовий документ, що містить безумовний наказ власника поточного рахунка банку про виплату визначеної суми грошей певній особі чи пред’явникові чека. Чековому обігу передує угода між клієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунка на суму внесених коштів чи наданого кредиту. Клієнт на цю суму виставляє чеки, а кредитна установа їх сплачує. 22
Тема 1. Виникнення та суть грошей
Вперше чеки з’явилися в обігу в ХVI–ХVII ст. у Великобританії та Голландії одночасно. З розвитком кредитної системи вони набули значного поширення. Тепер чек використовують переважно юридичні та фізичні особи для забезпечення безготівкових розрахунків, як засіб одержання готівки в банку, для оплати товарів, послуг чи погашення боргових зобов’язань. Чековий обіг у розвинутих країнах дуже поширений. Так, у США понад 90% сімей мають чекові книжки, в Англії — 60% сімей. У структурі сучасних кредитних грошей приблизно припадає на чеки і — на банкноти1. Коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади (депозити), виникла ще одна форма сучасних кредитних грошей — депозитні гроші. Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, що не мають речового виразу, а існують лише у вигляді записів на рахунках економічних суб’єктів у банках. Депозитні гроші використовуються для платежів у безготівковій формі. Технічними інструментами, за допомогою яких здійснюється рух депозитних грошей, виступають чеки, платіжні доручення, дебітові картки тощо. Потреба в депозитній формі грошей зумовлена посиленням вимог щодо здешевлення вартості розрахунків, зручності грошового обігу. Тому депозитні гроші мають істотні переваги перед готівковою (банкнотною) формою грошей. У сучасних умовах депозитні гроші в країнах з розвинутою ринковою економікою стали основною формою грошей. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обігу2. Депозитні гроші виникають і можуть успішно функціонувати за умови високого рівня розвитку банківської системи. Кожний суб’єкт грошового обігу повинен мати можливість вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко переказати в будь-який пункт країни при гарантуванні їх повного збереження. Депозитні гроші
Економічна теорія. Політекономія. / За ред. В. Д. Базилевича. — К., 2004. — С. 171. 2 Гроші та кредит. / За ред. М. І. Савлука. — К., 2002. — С. 29. 1
23
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Використання депозитних грошей стає ще більш ефективним та зручним на основі їх електронної форми. Такі депозитні гроші набувають нової якості та нової назви — електронні гроші. Науково-технічний прогрес і розвиток електронно-обчислювальної техніки забезпечили створення електронних пристроїв та системи зв’язку для здійснення кредитних і платіжних операцій за посередництвом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв, тобто сприяли виникненню електронних грошей. Отже, електронні гроші — це гроші, що використовуються їхніми власниками за допомогою електронної системи банківських послуг. Сучасні електронні гроші — це магнітні носії платіжної інформації, які за допомогою електронно-інформаційних систем замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи в безготівкових розрахунках між клієнтами та банками, а тому є абстрактними кредитними грішми. Поява електронних грошей якісно змінює форму грошей, вони втрачають реальну матеріальну субстанцію, посилюється тенденція дематеріалізації грошових засобів. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій, що значно прискорює безготівкові розрахунки, обіг товарів і грошей, робить прозорими грошові потоки, заощаджує суспільні витрати. Усе це позитивно впливає на динамізм розвитку економіки, сприяє підвищенню її ефективності. Основними складовими функціонування системи електронних грошей є банківські автомати-касири, кредитні і дебітові картки, електронна система розрахунків у торговельних центрах, електронна система обслуговування вдома тощо. Перехід на сучасні технології безготівкових розрахунків за допомогою електронних грошей здійснюється на основі впровадження пластикових грошей — особливих магнітних карток, що є носієм електронних грошей. Упровадження в розрахунково-платіжну практику пластикових карток значно розширило сферу використання депозитних грошей, включило до неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників та зменшило витрати обігу. Існують різні види пластикових карток. За їхніми функціональними характеристиками розрізняють дебетові та кредитні картки. Дебітові картки призначені для отримання готівки в банківських автоматах або для купівлі товарів з розрахунком через електронні терЕлектронні гроші
24
Тема 1. Виникнення та суть грошей
мінали. Дебітові картки випускаються фінансово-кредитними установами. Вони надають власникові депозитного вкладу можливість оперативно здійснювати трансакційні операції з власного банківського рахунка та користуватися іншими послугами. Дебітові картки дозволяють миттєво отримати готівку, вони надійно захищають депоновані кошти завдяки персональному ідентифікаційному номеру. Кредитні картки пов’язані з відкриттям у банку кредитної лінії, що дає можливість власникові картки користуватися кредитом при безготівковій купівлі товарів і оплаті послуг у межах установленого банком ліміту. Умовою отримання кредитної картки є кредитоспроможність клієнта. Банк відкриває власникові картки спеціальний рахунок і видає картку клієнту після ретельної перевірки його фінансового стану та оцінювання кредитоспроможності. Запитання для самоконтролю 1. Які економічні концепції щодо виникнення грошей існують в економічній літературі, в чому їхня суть? 2. У чому полягає суть еволюційного характеру виникнення грошей? 3. Які найголовніші риси сутності грошей? 4. Яка відбулася трансформація в розумінні сутності сучасних грошей і з чим вона пов’язана? 5. У чому полягає незавершеність процесу демонетизації золота? 6. Чому роль держави в еволюції грошей не конституюча, а тільки трансформуюча? 7. Як саме гроші перетворюються на носія самозростаючої вартості, тобто на форму капіталу? 8. Що являють собою дійсні гроші і чому їм притаманна сталість і стабільність? 9. Що являють собою замінники дійсних грошей і чому потрібне їхнє державне регулювання? 10. Як треба розуміти сутність кредитних грошей, у чому їхні переваги порівняно з паперовими грошима? 11. Яка сутність такого виду кредитних грошей, як векселі? 12. У чому полягає сутність банкнот та яка їхня еволюція? 13. Як треба розуміти сутність «класичної» банкноти? 14. Що являє собою чек як форма сучасних кредитних грошей? 15. Що являють собою депозитні гроші? 16. Чим відрізняються депозитні гроші від банкнот? 17. Як треба розуміти сутність електронних грошей?
25
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
ТЕМА 2. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ ТА ГРОШОВИЙ ОБІГ 1. Функції грошей. 2. Грошовий обіг. 3. Грошова маса. Закон грошового обігу.
Сутність грошей найбільш повно розкривається через функції, які вони виконують. У виконуваних функціях найповніше виявляється соціально-економічна сутність і роль грошей у сферах виробництва і обміну. Отже, у своїй конкретно-історичній визначеності, в реальному функціонуванні гроші реалізують себе через певну комбінацію функцій.
1. Функції грошей Функція грошей — це конкретне призначення їх в економіці, певна дія чи «робота» грошей з обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення. Різноманітність та складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність функцій грошей. Кількість їх не є загально визнаною. Класична економічна теорія виділяє п’ять функцій грошей: – міри вартості; – засобу обігу; – засобу платежу; – засобу нагромадження і утворення скарбів; – світових грошей. Сучасні західні економісти, як правило, вирізняють лише три функції: – міру вартості; – засіб обігу; – засіб нагромадження. Між означеними позиціями стосовно кількості функцій грошей істотних протиріч немає. На думку західних економістів, функція грошей як засобу платежу не повинна виділятися окремо, бо охоплю26
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
ється функцією засобу обігу. Світові гроші не виділяються в окрему функцію тому, що національні валюти західних країн є вільно конвертованими, а тому однаково функціонують на внутрішньому і зовнішньому ринках і виконують на зовнішньому ринку ті ж самі функції, що й гроші в національному ринковому господарстві. Основна, центральна в системі грошових Функція відносин є функція міри вартості. Це виміри вартості значається тим, що гроші за своєю глибинною сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вартості. Функція міри вартості — це здатність грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх товарів, бути посередником під час визначення ціни. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару. Цю функцію в ідеальному варіанті виконує золото: кількість праці, витраченої на виробництво товару, порівнюється з кількістю праці, необхідної для виробництва золота, тобто визначається, скільки золота відповідає даному товару. Прирівнювання товарів до визначеної суми грошей дає кількісне вимірювання величини вартості товару. Золото як загальний еквівалент здатне виконувати функцію міри вартості лише завдяки тому, що має реальну внутрішню вартість. Але це не означає, що гроші роблять товари порівняльними. Основою порівняльності всіх товарів є уречевлена в них суспільна праця. Тому вартість товарів може вимірюватися особливим товаром — грошима. Золоті гроші самі є втіленням абстрактної праці, самі мають внутрішню вартість і тому можуть бути мірою вартості. На основі міри вартості встановлюється ціна. Основою встановлення цін товарів є величина їхньої вартості. Ця величина визначається кількістю затрат суспільно необхідної праці на виготовлення товарів. При цьому вихідною величиною є не індивідуальний рівень затрат праці окремого товаровиробника на виготовлення товару, а суспільно необхідний рівень витрат. Ціна залежить, з одного боку, від вартості товару, а з іншого — від величини вартості самої грошової одиниці. Зміна вартості грошової одиниці призводить до зміни ціни товарів. Отже, існує обернено пропорційна залежність ціни і вартості грошової одиниці. Однак установлення цін цим не обмежується, враховуються ще деякі обставини. Може враховуватися споживна вартість товарів, 27
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
співвідношення попиту та пропозиції на них. Ціна може змінюватися також під впливом заходів держави при встановленні нею податків наприклад, податок на продаж, акцизів тощо. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару до уявленої кількості грошей ще до обміну. Реальних грошей при цьому може не бути. Щоб визначити вартість товарів у грошах, необхідно певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. Масштаб цін — це суто технічна функція грошей, що являла собою законодавчу фіксацію певної кількості (за масою) монетарного металу (золота чи срібла), яка закріплювалася державою за грошовою одиницею. При обігу повноцінних золотих грошей у законодавчому порядку визначався ваговий вміст золота в національній грошовій одиниці. Ця величина і становила масштаб цін. Ціни, що встановлюються, пов’язуються із вмістом золота в грошовій одиниці. Масштаб цін не залежав від зміни вартості золотого металу, оскільки він був фіксованою ваговою кількістю металу. Відміна фіксованого золотого вмісту грошової одиниці і перехід до неповноцінних грошових знаків викликали деякі особливості використання масштабу цін. Із завершенням демонетизації необхідність офіційної фіксації державою масштабу цін відпала. Зараз за допомогою масштабу цін ціни товарів установлюються не за ваговою кількістю золота, а в національних грошових одиницях. Мірою вартості в Україні є гривня, в Російській Федерації — рубль, в Англії — фунт стерлінгів тощо. Отже, на зміну повноцінній монеті з реальною внутрішньою вартістю прийшли паперові гроші. Зараз функцію міри вартості забезпечує вимірювання вартості товарів і послуг через визначення ціни. Таке вимірювання реально здійснюється в процесі підрахунку собівартості виробництва і закінчується виявленням ціни в процесі реалізації товару. Завдяки функції міри вартості всі товари і послуги в сучасних умовах набувають ціну і стають порівняльними. Це дає можливість визначити дуже важливі економічні показники, що використовуються в процесах регулювання і управління ринковою економікою (прибуток, собівартість, обсяг інвестицій тощо). 28
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
За допомогою функції грошей як міри вартості підприємство має можливість заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості. Усе це вкрай необхідно, щоб в умовах ринку виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію. За допомогою функції грошей як міри вартості на макроекономічному рівні визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяги валового внутрішнього продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових, кредитних ресурсів тощо. Без цього неможливо забезпечити свідомого регулювання економічного життя суспільства. Функцію міри вартості сучасні гроші виконують тим краще, чим стабільніша їхня купівельна спроможність. Тільки при стабільних грошах усі грошові показники здатні правильно відображати зміни в реальних економічних процесах. В іншому разі ці показники представляють стан економіки на мікро- та макрорівнях у викривленому, спотвореному вигляді і не можуть бути надійними орієнтирами для прийняття правильних економічних рішень. При реалізації товару гроші виконують Функція функцію засобу обігу. Засіб обігу — це засобу обігу функція, в якій гроші виступають посередником в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Як посередники гроші доводять товари до споживача. Самі вони залишаються у сфері обігу і обслуговують наступні операції обміну. Функцію грошей як засобу обігу виконують не ідеальні, а реальні гроші. Для здійснення кругообігу Т — Г — Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну наявність відповідної кількості грошей (готівкових чи безготівкових). Передача товару покупцю і його оплата відбуваються одночасно. На відміну від безпосереднього бартерного товарообміну (Т1 — Т2), обмін товарів, що здійснюється за допомогою грошей, називається товарним обігом. Його формула Т1 — Г — Т2. Вона складається з двох актів: Т1 — Г — продаж і Г — Т2 — купівля. У формулі Т1 — Т2 товар безпосередньо обмінювався на інший товар, тобто відчуження одного товару було одночасно набуттям іншого товару. У формулі ж Т1 — Г — Т2 купівля і продаж відособлюються в просторі і часі. За продажем товару купівля одразу може і не настати. Більше того, 29
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару. В такому разі повний товарний метаморфоз не відбудеться. В цьому криється абстрактна можливість кризи збуту, що негативно позначиться на процесі виробництва товарів. Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, тобто в момент сплати покупцем за отриманий товар. Ось чому для продавця байдуже, чи мають вартість отримані гроші, адже метою продавця є не гроші, а інший товар. Тому для виконання функції засобу обігу не має значення, в якій формі виступають гроші — повноцінних золотих чи срібних монет, розмінних чи нерозмінних знаків вартості. Виконувати цю функцію можуть не лише повноцінні гроші, а й такі, що не мають внутрішньої вартості. Тобто виступати посередником при обміні товарів можуть і неповноцінні паперово-кредитні гроші. Важливо лише те, щоб як засіб обігу вони забезпечували перехід товарів від виробника до споживача, щоб їх як гроші визнавало суспільство, щоб можна було їх використати як купівельний засіб. У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню тощо. Проте розвиток ринкових відносин, зокрема й завдяки грошам як засобу обігу, створює передумови для звуження сфери використання цієї функції. Це відбувається завдяки розширенню використання кредитних відносин. Тісно пов’язана з функцією грошей як заФункція собу обігу функція грошей як засобу плазасобу платежу тежу. В товарообігу, опосередкованому грішми, має місце продаж заради купівлі, і гроші передаються від одного суб’єкта відносин до іншого, виступаючи в ролі посередника. Гроші при цьому виконують функцію засобу обігу. Коли ж гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, вони виконують уже іншу функцію — функцію засобу платежу. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Тому гроші як засіб платежу виконують надзвичайно важливу роль у ринковій економіці. Гроші виступають засобом сплати боргового зобов’язання і починають виконувати функцію засобу платежу з виникненням кредит30
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
них відносин між товаровиробниками. Отже, у функції засобу платежу гроші виступають у тих випадках, коли товари продаються в кредит, тобто в борг. Неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу товарів зумовлюють необхідність їх відчуження з відстрочкою платежу. В момент погашення боргу гроші й виступають як засіб платежу. При цьому грошові платежі не супроводжуються одночасним зустрічним рухом товарів. Тож ознаками виконання грішми платіжної функції є однобічний рух і наявність розриву в часі між передачею товару покупцеві і отриманням грошей продавцем та розрахунок реальними грошима. З функції грошей як засобу платежу виникають кредитні гроші, що з’являються в процесі кредитних операцій — векселі, банкноти, чеки. Кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки) — важливі елементи функціонування сучасного ринку, вони активно використовуються в ринковому господарському механізмі. У сучасних умовах роль грошей усе більше закріплюється за кредитними грішми, які нерозривно пов’язані з господарським обігом і реально відображають його. Такі гроші, на відміну від паперових грошей, випускаються в обіг у міру потреби і не перевищують потреби в них. Сфера використання грошей як засобу платежу в розвинутій ринковій економіці дуже широка. Свою функцію засобу платежу гроші виконують не тільки під час оплати куплених у кредит товарів, а й при виплатах заробітної плати працівникам підприємств, господарських організацій та установ, при платежах юридичних і фізичних осіб у державний бюджет та в інші централізовані фонди цільового призначення і фінансування суспільних потреб з цих фондів, під час видачі і погашення банківських позик тощо. На використанні функції засобу платежу ґрунтується функціонування податкової, бюджетної, банківської систем, системи соціального забезпечення та інші системи. У розвинутому товарному господарстві гроші у функції засобу платежу пов’язують між собою велику кількість товаровласників, що купують товари в кредит. Тому розрив між рухом товару і грошей у часі може створити загрозу неплатежу боржника кредитору. В результаті неплатіж в одній ланці кредитного ланцюга здатен призвести до руйнування всього ланцюга, всієї системи платежів, що може створити значні труднощі у функціонуванні ринкової економіки, виникнення масових банкрутств товаровласників. 31
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
У зв’язку з тим, що гроші — особливий товар, вони мають здатність бути засобом збереження вартості, уособленням абстрактної форми багатства, яке товаровиробники намагаються нагромаджувати. З цим пов’язана ще одна функція грошей — функція засобу нагромадження та утворення скарбів. Функцію засобу нагромадження та утворення скарбів гроші виконують, коли вони виходять з обігу, якщо товарний обіг за різних обставин переривається на першій метаморфозі (Т — Г), тобто коли за продажем товару не слідує його купівля і гроші осідають у скарбі. Це може мати місце при зменшенні обсягів виробництва і обігу товарів, підвищенні цін і утворенні на ринку надлишкової маси грошей. Спочатку нагромадження грошей мало на меті збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартість у дорогоцінному металі. Це означало нагромадження абстрактного загального багатства, що власне і ставало скарбом. Призначенням такого скарбу було збереження від знецінення первісної вартості нагромаджуваного багатства, схоронення нагромадженого багатства від кражі, пограбування, від руйнівних подій — стихійного лиха тощо. У цих умовах нагромадження грошей як скарбу відображало виникнення надлишку товарів у товаровиробників. Проте такий скарб не приносив його власникові ніяких доходів і не задовольняв ніяких особистих потреб. Ситуація дещо змінилася з виникненням естетичної форми скарбу. Скарбу стали надавати форми предметів розкоші. В результаті скарб перестав бути просто мертвим багатством і набув певного споживчого значення, задовольняючи важливі потреби людини — у самовираженні, в естетичній насолоді тощо. Скарб перестав бути просто мертвим багатством. Скарб в естетичній формі продовжує функціонувати і в сучасних умовах. У міру розвитку товарного виробництва і грошей значення функції грошей як засобу нагромадження зростало і посилювалося. З часом виявилося, що без нагромадження неможливо здійснювати розширене відтворення. Це сформувало ще одну мету нагромадження — створення резерву платіжних засобів, що зорієнтувало нагромадження на заФункція засобу нагромадження та утворення скарбів
32
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
безпечення зростання прибутку. Без такого резерву товаровиробник не в змозі забезпечити безперервності та розширення свого виробництва. Зокрема фірми нагромаджують частину свого прибутку, який тимчасово не використовується (гроші амортизаційного фонду, інших цільових фондів). Отже, товаровиробники почали нагромаджувати гроші заради розширення виробництва і отримання додаткового прибутку в майбутньому. Для цього вони стали передавати свої скарби в борг, розміщувати в банках, цінних паперах, що приносить їм додатковий прибуток у вигляді відсотків, дивідендів. Це означає вищий рівень функції нагромадження. Функція нагромадження скарбу переросла у функцію нагромадження вартості. Скарб не залишається без руху, він став активно забезпечувати потреби розширеного відтворення. Виконання грошима функції нагромадження в сучасних умовах стало важливою передумовою розвитку розширеного відтворення, повнішого та ефективнішого використання виробничих ресурсів, розвитку виробництва, збільшення задоволення потреб населення. Це важливі та значні безпосередні результати використання в сучасних умовах грошей у функції засобів нагромадження. З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей, що її виконують. Перехід від нагромадження скарбу до нагромадження вартості означав, що нову функцію нагромадження можуть успішно виконувати замісники дійсних грошей — паперові, депозитні, електронні. Більше того, можливість знецінення грошових знаків підштовхувала власників грошей швидше їх капіталізувати, що сприяло зростанню нагромаджень, розвитку банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося на нагромадження позичкового капіталу. Фізичні особи також нагромаджують вартість у грошовій формі. Це нагромадження створюється внаслідок перевищення поточних доходів над поточними витратами населення. Формування нагромаджень населення означає відкладання задоволення потреб на пізніший час, в результаті чого певна маса реальних вартостей вивільняється зі сфери особистого споживання і може бути спрямована на розвиток виробництва. Тому нагромадження населення відіграє важливу роль у розвитку економіки країни. 33
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Фізичні особи нагромаджують паперові гроші в кредитних установах чи перетворюють їх на капітал за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід. Фізичні особи нагромаджують також золото у формі зливків, монет, прикрас. Ціль такого нагромадження в умовах обігу замісників дійсних грошей — убезпечити себе від їх знецінення. Золоті скарби хоч і перестали бути єдиною формою грошового нагромадження, однак вони все ж таки зберігають опосередкований зв’язок з грошовим оборотом. Це свідчить про часткове збереження за золотом однієї з функцій грошей — нагромадження вартості. Продовжується нагромадження скарбу в естетичній формі, у вигляді брусків дорогоцінного металу, золотих монет тощо. Великі запаси золота є в центральних банках, у міжнародних валютно-кредитних центрах, а також у приватних власників. Отже, в сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій частині, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширенного відтворення, обігом капіталу, нагромадження має конкретно-цільове призначення, воно є порівняно короткочасним. Цю функцію гроші виконують у формі замісників дійсних грошей. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, не пов’язане з процесом суспільного відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується золотом. Функцію нагромадження в сучасних умовах виконують замісники дійсних грошей — паперові знаки вартості, а також золото і срібло. Проте повноцінно і безумовно виконувати цю функцію можуть тільки дійсні гроші. В умовах обігу повноцінних металевих грошей вони як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. Залежно від обсягу товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, а також цін циркулююча в обігу маса грошей то зменшувалася, то збільшувалась. Тобто гроші або входили до скарбу, або полишали його. Циркулююча грошова маса завдяки цьому не знала ні надлишку, ні недостачі. Паперові гроші здатні виконувати функцію засобу нагромадження лише за дотримання деяких важливих умов. Якщо кількість паперових грошей відповідає обсягові суспільної товарної маси, тобто необхідній кількості золота, що забезпечує реалізацію товарної маси, то використання паперових грошей з метою нагромадження може 34
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
бути дієвим засобом розширенного відтворення, забезпечення безперервності виробництва і збуту. Якщо ця умова не дотримується, то паперові гроші, які є лише представниками повноцінних грошей і не мають власної вартості, не можуть утворювати скарбів. Наочна демонстрація фіктивності скарбів у формі неповноцінних грошей відбувається в періоди різкого обезцінення паперових грошових знаків по відношенню до дорогоцінних металів — під час інфляції. Отже, у функції засобу нагромадження золото й нині залишається найбільш надійним і бажаним. Розширення інтернаціоналізації виробниФункція цтва і виходу товарного обміну за межі насвітових грошей ціональних кордонів, формування інтернаціональної вартості товарів, поглиблення міжнародного поділу праці і пов’язана з цим необхідність міжнародного обміну товарами та послугами об’єктивно потребує, щоб гроші були засобом зв’язку відособлених товаровиробників не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. В такій якості гроші виконують функцію світових грошей. Функція світових грошей зумовлюється особливостями руху вартості на світовому ринку, поділом цього ринку державними кордонами. Тому ця функція виявляється у взаємовідносинах між країнами, між юридичними та фізичними особами, що знаходяться в різних країнах. Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грішми руху вартості в міжнародному економічному обороті і забезпеченні реалізації взаємовідносин між державами. Економічні відносини між суб’єктами економіки різних держав і самими державами виникають у зв’язку із зовнішньою торгівлею, міжнародним туризмом, кредитними, культурними, політичними та іншими зв’язками між державами. Якщо національна валюта країни вільно конвертується (конвертація — гарантована можливість обміну національної валюти на іноземну за реально існуючим курсом), то вона здатна обслуговувати платежі не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. У цьому випадку для зовнішніх зв’язків не потрібна якась особлива форма грошей, крім національної валюти. Якщо ж національна валюта в країні вільно не конвертується, то зовнішні зв’язки цієї країни обслуговуються вже не нею, а іноземною 35
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
валютою, що виступає в ролі світових грошей. Це й дає підставу для виділення світових грошей як самостійної функції грошей. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і засіб перенесення багатства з однієї країни до іншої. Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, міжнародними банківськими та фінансовими позиками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Як загальний купівельний засіб, світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди готівкою, наприклад, при негайній закупівлі країною в надзвичайних умовах зерна, зброї тощо. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни до іншої без зустрічного переміщення товарного еквівалента, наприклад, в разі переведення підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, під час надання зовнішніх позик чи допомоги, то це означає переміщення багатства з однієї країни до іншої. Отже, світові гроші — це комплексна функція, що включає, за суттю, майже всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку. Протягом тривалого часу функцію світових грошей виконувало золото. При цьому приймання золотих монет у платежі здійснювалося за масою, а не за кількістю національних монет. У 50–60-х роках ХХ ст. функцію світових грошей поряд із золотом усе частіше виконували вільноконвертовані валюти, насамперед долар США. Із 70-х років ХХ ст. у зв’язку з демонетизацією золото перестало обслуговувати міжнародні платежі. Ця функція остаточно закріпилася за вільно конвертованою валютою провідних країн світу, регіональними валютами, які держави використовують для врегулювання міжнародних розрахунків або як резерви національних валют. Резервні валюти — це офіційні запаси іноземної валюти, що призначені для використання в зовнішньоекономічних та внутрішніх операціях. Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світових грошей. Функціонування в сучасних умовах світових грошей, передусім як платіжного і купівельного засобів, у вигляді національних грошових одиниць, що не мають золотого забезпечення, зумовлено самим розвитком світової економіки й відповідними йому змінами міжнародних 36
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
платіжних відносин. Це виявляється в тому, що сформувався єдиний широкий світовий ринок, система взаємозв’язків і взаємозалежностей між його суб’єктами характеризується розвитком кредитних відносин і банківського обслуговування. У зв’язку з цим світові гроші в більшості випадків функціонують миттєво і немає потреби використовувати для цього повноцінні гроші, бо вимоги світового ринку цілком задовольняються знаками вартості. Самі відносини між державами докорінно змінилися, доповнивши економічне протистояння співробітництвом з метою спільного регулювання світового економічного простору і грошових відносин між собою. Економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів, що створило можливість для деяких держав забезпечити на міжнародних ринках довіру до своїх національних грошей як реальних носіїв мінової вартості. Спільними зусиллями країни вибудували механізми забезпечення високої довіри до деяких з найбільш сталих національних валют, наприклад долар США, а також створили нові міжнаціональні валюти з такими самими якостями — євро тощо. Однак золото й нині відіграє значну роль у виконанні грішми функції світових грошей. Це функція централізованого резерву країни. Він зосереджується в центральних банках і може використовуватися в міжнародних розрахунках опосередковано. Спочатку відбувається продаж золота на світових ринках золота, а вже потім його обмінюють на національні валюти інших країн.
2. Грошовий обіг Рух грошей при виконанні ними своїх функцій являє собою грошовий обіг. Гроші знаходяться в стані постійного руху між трьома групами суб’єктів економіки: фізичними особами, господарствами (фірмами), установами та органами державної влади. Грошовий обіг — це відносно незалежний рух грошей у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту, це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. Сутність грошового обігу
37
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Гроші опосередковують обіг та обмін усього суспільного продукту, включаючи доходи різних соціальних груп. Вони обслуговують також кругообіг капіталу, рух позичкового та фіктивного капіталів. Об’єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, в якому товарний світ поділився на товари та гроші. Це зумовлює двоякий вираз руху сукупного валового продукту — натурально-речовий та грошовий. Рух вартості в цих двох виразах сукупного валового продукту в процесі відтворення проявляється як рух продуктів і рух грошей. Рух грошей має реальний економічний зміст, бо обслуговує в процесі відтворення рух товарів у їхньому натурально-речовому виразі. Окремі грошові операції суб’єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості. Оскільки процес суспільного відтворення як макроекономічне явище відбувається безперервно, то безперервним є й рух грошей, що його обслуговує. У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватись без участі і активної ролі банків. Банки стають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами, фізичними особами. Вони цілеспрямовано регулюють грошові потоки в народному господарстві, справляють безпосередній вплив на масу і структуру грошей, що знаходяться в обігу. Між суб’єктами грошового обігу є певні Структура відмінності в характері економічних відгрошового обігу за носин. Це дає підставу для структуруванекономічним змістом ня грошового обігу за економічним змістом. Першим видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обігу, є відносини обміну. Для руху грошей, що обслуговують ці відносини, притаманна еквівалентність, оскільки передача грошей покупцем продавцеві відповідає переміщенню товару рівновеликої вартості. Одержані продавцем гроші не повертаються до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкта обігу грошей. Рух грошей у цьому випадку опосередковує реалізацію товарів і послуг у процесі суспільного відтворення. Такий вид руху грошей, що обслуговує сферу обміну, становить окремий сектор, він називається грошовим обігом. 38
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
Частина руху грошей пов’язана з розподілом вартості валового національного продукту і національного доходу. Такий рух грошей здійснюється нееквівалентно. Тобто грошовому платежу не відповідає рух реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обігу називається фінансово-кредитним. Частина відносин у цьому секторі має характер відчуження. Визначена законодавством частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів, що надходять у розпорядження держави. Такий рух грошей набуває не тільки безеквівалентного, а й безповоротного характеру. Одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди без отримання будь-якого еквівалента, а інші їх отримують теж безповоротно, не виплачуючи ніякої ціни за них. Цю частину фінансово-кредитного обігу називають фіскальнобюджетною. Інша частина фінансово-кредитного обігу обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується безповоротно, а лише передається в тимчасове користування. Це має місце, наприклад, при внесенні грошей на банківські депозити чи в операції купівлі цінних паперів. Суб’єкти, що передають свою власність у тимчасове користування, отримають дохід. Цей сектор руху грошей докорінно відрізняється від сектора грошового обігу, а також і від фіскально-бюджетного. У ньому рух грошей зворотний, і власник одержує дохід у вигляді відсотків чи дивідендів. Цей сектор руху грошей називається кредитним. Кредит становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, він діє на принципах строковості, поворотності і платності. Частина обігу цього сектора пов’язана з продажем і купівлею акцій. Цей сегмент грошового обігу називається фінансовим. Виходячи з особливостей руху окремих частин грошей у грошовому обігу необхідно виділити три важливі сектори: грошовий обіг, фінанси, кредит. Рух грошей у цих секторах має відносно самостійний характер, свій особливий механізм регулювання і володіє специфічними можливостями впливу на процес суспільного відтворення. Грошовий обіг, фінанси, кредит — це складові суспільного обігу грошей. Між собою вони тісно взаємопов’язані, внутрішньо доповнюють один одного, переплітаються між собою, всі разом забезпечують досягнення цілей розширеного суспільного відтворення. 39
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Залежно від форми грошей, у якій відбувається грошовий обіг, розрізняється обіг готівковий та безготівковий. Готівковий обіг — це рух грошей у формі готівки та виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу. Готівкові гроші використовуються для забезпечення реалізації товарів та послуг та для розрахунків, не пов’язаних безпосередньо з рухом товарів та послуг. Розрахунками, не пов’язаними безпосередньо з рухом товарів та послуг, є розрахунки з виплати заробітної плати, премій, стипендій, пенсій, допомоги, страхових відшкодувань, оплата цінних паперів і доходів за ними, платежі населення за комунальні послуги тощо. Готівковий рух грошей здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівкових грошей здійснює Національний банк України. Він випускає готівкові гроші в обіг і вилучає їх, якщо вони стають непридатними до вжитку, а також замінює гроші на нові зразки купюр та монет. У сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів. Такий рух безготівкових грошей обслуговує відносини між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між населенням і державними установами тощо. Безготівковий обіг — це рух вартості без участі готівкових грошей. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді переведення сум через рахунки в банках. Грошові кошти в безготівкових розрахунках не мають речового виразу і існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках. У безготівковій формі обслуговуються розрахунки за товарні операції. До них належать платежі за продукцію, виконані роботи й надані послуги, та нетоварні операції — платежі до бюджету, погашення заборгованості та кредит, страхові платежі та інші зобов’язання. Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток та інших кредитних інструментів. Розмір безготівкового обігу залежить від обсягу товарів у країні, рівня цін, кількості ланок у розрахунках, величини розподільчих і перерозподільчих операцій, здійснюваних через фінансову систему. Структура грошового обігу за формою платіжних засобів
40
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
Безготівковий грошовий обіг має ряд переваг порівняно з обігом готівкових грошей. Тут немає витрат на друкування, упаковку, транспортування готівки. Готівковий обіг потребує утримання значного штату касирів, контролерів. Тому безготівковий обіг має важливе економічне значення в прискоренні обертання обігових ресурсів, скороченні кількості готівкових грошей, зниженні витрат обігу. Важливо також і те, що у сфері безготівкового обігу гроші рухаються за рахунками в банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість банкам і установам державного управління контролювати рух грошей, що дозволяє державі впливати на безготівковий грошовий обіг, а відтак — і на процес суспільного відтворення. У розвинутих країнах світу готівка становить незначну частину грошової маси: 5–7%. В Україні частка готівки в грошовому обігу значно вища. Співвідношення цих двох сфер грошового обігу в Україні можна приблизно визначити як 2:11. Тобто в Україні занадто висока частка готівкового обігу. Тому сфера безготівкового обігу має розширюватися, а сфера готівкового — звужуватися. Між готівковим і безготівковим обігами існує взаємозв’язок і взаємозалежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу до іншої. Так, безготівковий обіг виникає при внесенні готівкових грошей на рахунок у кредитній установі. Отже, безготівковий обіг не може відбуватися за відсутності готівкового. Одночасно готівкові гроші з’являються в клієнтів при знятті їх з рахунка в кредитній установі. Таким чином, готівковий і безготівковий обіг утворюють загальний грошовий обіг країни.
3. Грошова маса. Закон грошового обігу Гроші обслуговують потреби економіки, опосередковуючи рух товарів і доходів у сферах виробництва, розподілу, обміну та споживання національного продукту. Обслуговування потреб економіки грішми потребує, щоб кількісна їхня маса і структура в обігу відповідала потребам функціонування економіки. Тому грошовий обіг в усіх його секторах має забезпечуватися певною кількістю грошей — грошовою масою. Грошова маса
1
Гроші та кредит. / За ред М. І. Савлука. — К., 2002. — С. 78.
41
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Розмір цієї величини є важливою характеристикою стану грошового обігу та стану ринкової економіки. Зміна грошової маси в обігу впливає на інтенсивність обігу грошей, формування платоспроможного попиту, кон’юнктуру ринків, тобто на розвиток ринкової економіки в цілому. Отже, визначення необхідної маси грошей в обігу має велике значення для ефективного та динамічного функціонування ринкової економіки. Грошова маса — це сукупність запасів грошей в усіх їхніх формах, що перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обігу та обслуговують економічні зв’язки в певний момент. До грошової маси належать усі готівкові гроші, що перебувають на руках у фізичних осіб та в касових залишках юридичних осіб; усі депозитні гроші. Окремі економісти і центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, яким властива певна ліквідність — облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо, бо вони здатні замінювати гроші в процесі функціонування грошового обігу. Грошова маса належить фізичним особам, підприємствам, громадським організаціям, державним установам, які розпоряджаються готівковими грошима чи тримають вклади на різних ракунках у комерційних банках. Якісна характеристика маси грошей охоГрошові агрегати плює її структуру та динаміку руху. Залежно від ступеня ліквідності виділяють кілька елементів грошової маси, набір яких дає змогу визначити різні за складом і обсягом показники грошової маси. Такі показники грошової маси називаються грошовими агрегатами. Вони характеризують певний набір елементів грошової маси залежно від їхньої ліквідності і використовуються для аналізу на певну дату змін грошової маси. Кількість грошових агрегатів, які використовуються в різних країнах, неоднакова. Це зумовлюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, в різноманітності активів, що розглядаються як гроші в різних країнах, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Для визначення маси грошей у США використовується чотири агрегати, в Англії — п»ять, у Німеччині — три. В Україні визначають і використовують чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3. Структуру грошової маси за агрегатним методом, починаючи з 1993 р. визначає Національний банк України. 42
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
Агрегат М0 відображає масу готівки, що перебуває у вигляді банкнот, розмінної монети на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Тобто ці гроші перебувають поза банками. Це найліквідніша частина грошової маси. Агрегат М1 складається з елементів агрегату М0 і коштів на розрахункових та поточних рахунках комерційних банків. Гроші з агрегату М1 можуть бути негайно використані їх власниками. Ці кошти на депозитних поточних і розрахункових рахунках використовуються їх власниками для здійснення платежів як готівкових, так і в безготівковій формі за допомогою виписування платіжних доручень, чеків, акредитивів. Ці платежі з поточних і розрахункових депозитних рахунків здійснюються також електронним переказом. Отже, агрегат М1 містить два визначальних блоки грошей. Поперше, це готівкові гроші (агрегат М0), що перебувають на цей момент поза банками. Готівковими грошами є монети, що їх карбують державні установи, та банкноти, емісія яких здійснюється центральними банками. По-друге, до складу агрегату М1 входять гроші, що знаходяться на розрахункових і поточних рахунках у комерційних банках. Гроші агрегату М1 обслуговують реалізацію ВВП, розподіл і перерозподіл національного доходу, нагромадження і споживання. Вони безпосередньо перебувають в обігу, виконують функції засобів обігу і платежу. Тим самим активно впливають на стан ринкової кон’юнктури, обслуговуючи понад 90% видів платежів1. До агрегату М2 входять гроші, що отримали назву «майже грошей», або «грошових активів». Вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу. На відміну від агрегату М1, у якому гроші використовуються переважно як засіб обігу, гроші з агрегату М2 застосовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Без будь-якого фінансового ризику їх можна перевести в грошову готівку або на електронні (чекові) рахунки. Отже, гроші агрегату М2 являють собою високоліквідні фінансові активи, що використовуються переважно у функції засобу нагромадження. Агрегат М2 включає гроші в агрегаті М1, а також кошти на всіх видах страхових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках. Ці грошові активи можна легко пере1
Демківський А.В. Гроші та кредит. — К., 2003. — С. 100.
43
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
творити на готівку, але лише після збігу певного періоду часу. Тому гроші в агрегаті М2 менш ліквідні, вони є своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1. Агрегат М3 визначає загальну масу грошей. Він включає гроші з агрегатів М1 і М2, плюс найменш ліквідні грошові активи. Це можуть бути цінні папери власного боргу комерційних банків, окремі види облігацій, приватних депозитних сертифікатів тощо. Гроші в агрегаті М3 мають найнижчу ліквідність, оскільки включення значної частини їх в обіг потребує від власника попереднього попередження банку, і власник при цьому зазнає фінансових втрат. Отже, гроші з агрегату М3 за певних умов можна конвертувати в грошові форми вищого рівня. Між агрегатами грошової маси повинні підтримуватися належні пропорції. Порушення належного співвідношення між агрегатами призводить до браку грошових знаків або їхньої надмірної кількості, зростання цін, інших ускладнень в економіці, зменшення її динамічності та ефективності, зниження добробуту населення. Обіг грошей здійснюється на основі приЗакон обігу грошей таманних йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Сутність цього закону полягає в тому, що для обігу протягом окресленого періоду необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Величина купівельних і платіжних засобів, що обслуговують потреби обігу, включає всі форми грошей і поширюється на всі його сфери — готівкову і безготівкову. Кількість грошей, що потрібна для виконання функції грошей як засобу обігу, залежить від трьох факторів: – кількості реалізованих на ринку товарів і послуг (зв’язок прямий); – рівня цін товарів та тарифів (зв’язок прямий); – швидкості обігу грошей (зв’язок зворотний). Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси. Швидкість обігу грошей визначається кількістю обігів грошової одиниці за певний період, оскільки одні й ті самі гроші упродовж певного періоду постійно переходять з рук у руки, обслуговуючи продаж товарів і надання послуг. 44
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
Кількість грошей, потрібних для виконання функції грошей як засобу обігу, можна визначити за формою: КГ = СЦ / О, де КГ — кількість грошей, що необхідна для обігу товарів (послуг); СЦ — сума цін товарів (послуг), що реалізуються за певний період; О — середня кількість обігів грошової одиниці за цей самий період. З появою функції грошей як засобу платежу загальна кількість необхідних для обігу грошей має зменшитися. Кредит справляє зворотний вплив на кількість грошей в обігу. Таке зменшення викликається тим, що частина товарів продається в кредит і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, це відповідно зменшує їх загальну кількість в обігу. З урахуванням кредиту закон обігу грошей набуває такого вигляду: КГ = СЦ — К + П — ВП / О, де КГ — кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ — сума цін товарів (послуг), що реалізується за певний період; К — сума продажу товарів і надання послуг у кредит; П — платежі за кредитами, строк погашення яких настав; ВП — платежі, які взаємно погашаються; О — середня кількість оборотів грошової одиниці за певний період як засобу обігу, так і засобу платежу. При металевому обігу кількість грошей стихійно регулювалася функцією скарбу. Грошова маса збільшувалася чи зменшувалась, вільно пристосовуючись до потреб товарного виробництва. Кількість грошей в такому разі завжди перебувала на потрібному рівні. Це забезпечувало сталість грошового обігу. За відсутністю золотого стандарту став діяти закон паперовогрошового обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що випуск їх повинен дорівнювати тій кількості замінюваних ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення товарного обігу. В таких умовах сталість грошей похитнулася, стало можливим їх знецінювання. Переповнення каналів обігу паперовими грошима і призводить до знецінювання їх, до інфляції. Відсутність стихійного регулятора загальної кількості грошей при пануванні кредитних грошей робить визначальною роль держави в регулюванні грошового 45
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
обігу. Головна умова сталості грошової одиниці держави — відповідність потреб господарства у грошах фактичному їх надходженню в готівковий і безготівковий обіг. Змінювати в Україні масу грошей в обороті може тільки банківська система. Збільшення чи зменшення грошової маси в обігу досягається емісійною діяльністю НБУ як центрального банку та комерційних банків. Емісія готівки в Україні є монопольним правом НБУ. Комерційні банки створюють лише безготівкові гроші. Тим самим вони безпосередньо впливають на безготівковий компонент грошової маси. Більшість сучасних західних економістів визначають кількість грошей, необхідних для обігу, на основі неокласичної теорії збалансованості грошової та товарної мас американського економіста І. Фішера. Ця збалансованість грошової та товарної мас має такий вигляд: М V = P Q, де М — маса грошей в обігу; V — середня швидкість обігу грошей; Р — середній рівень цін на товари і послуги; Q — кількість товарів та послуг, представлених на ринку. Кількість грошей, необхідних для обігу, на основі цього рівняння можна визначити так: М = Р Q/V. Потреба в грошах у сучасних умовах не обмежується лише товарними угодами. Потреба в грошах збільшується за рахунок попиту на готівкові гроші, що заощаджуються населенням, придбання комерційних та державних цінних паперів тощо. Якщо позначити цей попит на гроші показником L (г), то визначити кількість грошей, необхідних для обігу, можна наступним чином: М = P Q/V + L (г).
46
Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг
Запитання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність поняття «функції грошей»? Яка структура функцій грошей? 2. Який зміст функції міри вартості? 3. У чому зміст функції засобу обігу? 4. Як треба розуміти сутність функції засобу платежу? 5. Які риси функції засобу нагромадження та утворення скарбів? 6. У чому полягає сутність функції світових грошей? 7. У чому сутність грошового обігу? 8. Яка структура і сутність грошового обігу за економічним змістом? 9. Яка структура і зміст грошового обігу за формою платіжних засобів? 10. Що являє собою грошова маса? 11. Які грошові агрегати використовуються в Україні, у чому їх сутність та практична доцільність? 12. Який зміст закону обігу грошей?
47
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
ТЕМА 3. ГРОШОВА СИСТЕМА 1. Сутність грошової системи. 2. Типи та еволюція грошових систем. 3. Створення та розвиток грошової системи незалежної України.
Особливою державною формою організації грошового обігу є грошова система. Вона створюється державою і має нормативно-правовий характер. Для грошової системи характерні відповідні принципи, структура, механізми функціонування. Завдання розгляду цієї теми полягають у тому, щоб визначити сутність та механізм функціонування грошової системи, проаналізувати закономірний характер еволюції грошової системи від її саморегульованих форм до регульованого державою обігу кредитних грошей, розглянути процес формування та розвитку грошової системи незалежної України.
1. Сутність грошової системи Грошова система — це форма організації грошового обороту, яка історична склалася в країні і законодавчо закріплена державою. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що мають регламентувати відносини між суб’єктами грошового обороту. Сучасна національна грошова система України є грошовою системою ринкового типу. Оскільки грошовий обіг відіграє надзвичайно важливу роль в економічному житті суспільства, формування і регулювання його в усіх країнах здійснюють центральні органи влади. Враховуючи, що організація грошового обігу здійснюється за участю банків і одним з основних завдань банківської системи є саме забезпечення ефективного функціонування кредитних грошей, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова частина. Тому правові норми, що регламентують функціонування грошової системи в багатьох країнах, визначаються безпосередньо в Грошова система
48
Тема 3. Грошова система
законах, що стосуються банківської системи, насамперед діяльності центральних банків. Ці закони надають центральним банкам широкі повноваження в регулюванні грошового обігу. Тому центральний банк виступає як інституціональний центр грошової системи. У забезпеченні ефективного функціонування грошової системи України вирішальна роль належить Національному банку України. Охоплюючи весь грошовий обіг, грошова система включає надзвичайно широкий спектр економічних відносин. Тому в складі грошової системи належить виділити окремі відносно самостійні підсистеми: – систему безготівкових розрахунків; – систему готівкового обігу; – валютну систему. Кожна з виділених підсистем має особливий об’єкт регулювання, функціонування якого характеризується певною формою чи сферою грошового обігу. Грошова система будь-якої країни є результатом попереднього історичного розвитку, відображає традиції, національні особливості, рівень розвитку країни. Тому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, що відрізняють її від грошових систем інших країн. Це має сприяти звільненню країни від зовнішнього втручання. Кожна держава формує свою грошову систему таким чином, щоб надати їй повну суверенність, незалежність і здатність протистояти зовнішнім впливам, які загрожують інтересам національної економіки. Така суверенність грошової системи виступає однією із ключових ознак політичної та економічної незалежності, самостійності держави. У грошовій системі України належить виСкладові елементи ділити ряд складових елементів. сучасної грошової Національна грошова система, як прасистеми вило, включає такі основні структурні елементи: – грошову одиницю та її частини; – масштаб цін; – види та купюрність державних грошових знаків, які мають законну платіжну силу; – порядок забезпечення грошових знаків; – емісійну систему; 49
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
– установлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну; – наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні. Грошова одиниця. Грошова одиниця — це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, що слугує для порівняння і вираження цін усіх товарів та послуг. Грошова одиниця, як правило, поділяється на дрібніші кратні частини. У більшості країн діє десятична система поділу (1 долар США дорівнює 100 центам, 1 англійський фунт стерлінгів — 100 пенсам, 1 російський рубль — 100 копійкам тощо). Цей елемент грошової системи, як правило, виникає історично. Молоді держави назви для своїх грошових одиниць шукають у своїй історії. Так учинила й Україна. Рішенням Верховної Ради України нову національну валюту названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі, яка існувала на території сучасної України в Х–ХІ ст. Масштаб цін — величина грошової одиниці країни. Коли в грошовому обігу використовувалось золото і срібло, вартість грошової одиниці визначалася як фіксований державою ваговий зміст грошового металу в грошовій одиниці. Наприклад, один російський рубль до 1913 р. у дорівнював 0,7742 г золота, долар США в 1900 р. — 1,50463 г чистого золота, у 1934 р. — 0,887 г, у 1973 р. — 0,737 г. Після офіційного скасування золотого вмісту грошової одиниці фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці скасована в усіх країнах. Масштаб цін втратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці. У сучасних умовах масштаб цін складається стихійно в процесі ринкового обміну. Масштаб цін в умовах обігу кредитних грошей формується як певна кількість товарів, що приймаються за одиницю. Тому виникають істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Бо ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Види та купюрність державних грошових знаків. Види та купюрність державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу, визначає вищий законодавчий орган країни. Він надає грошовим знакам статус законного платіжного засобу і покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. У межах країни забороняється 50
Тема 3. Грошова система
використовувати іноземні грошові знаки як платіжні засоби, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей. У грошовому обороті України перебувають банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень та монети — 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок. Право емісії банкнот та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на НБУ. Емісія банківських білетів центральним банком використовується для кредитування комерційних банків та урядових структур. Кредитування комерційних банків означає спрямування емітованих банкнот у реальний економічний оборот. Це створює передумови для їх повернення до емітента після погашення позик, що запобігає нагромадженню банкнот в обігу. Використання емітованих банкнот для покриття бюджетних витрат означає, що урядові структури повинні так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обороті та їх знецінення. У деяких країнах у виняткових випадках емісія грошових знаків доручається скарбниці Міністерства фінансів. Грошові знаки, що мають законну платіжну силу, в такому разі називаються казначейськими білетами. У грошовий обіг вони потрапляють внаслідок бюджетної емісії з примусовим курсом. Емісія казначейських білетів має місце в умовах глибокої кризи державних фінансів і використовується для покриття бюджетних витрат, для покриття поточних витрат держави. Казначейська емісія не пов’язана з виробництвом товарів і не має механізмів вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і безеквівалентно. Нетоварна емісія казначейських білетів здатна призводити до інфляційного зростання цін, наростання диспропорцій в економіці. Порядок забезпечення грошових знаків. Порядок забезпечення грошових знаків установлюється державним законодавством. Забезпечуватися грошові знаки можуть товарно-матеріальними цінностями, золотом і дорогоцінними металами, вільно конвертованою валютою, цінними паперами, страховими полісами, гарантіями уряду, банків та інших установ тощо. Емісійна система. Вона представляє порядок грошової емісії і вилучення, тобто порядок друкування грошей, їх випуску в обіг та вилучення. Українська грошова система спирається на принцип єдності, взаємодії 51
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
та взаємоперепливу готівкового і безготівкового обігу у функціонуванні суспільного виробництва, досягнення його ефективності, стабільності грошової одиниці. Взаємодію та регулювання готівкового та безготівкового обігу держава забезпечує на основі актів внутрішнього законодавства, враховуючи при цьому економічне становище країни. Випуск безготівкових грошей здійснюється комерційними банками в процесі виконання ними кредитних операцій. При погашенні позик відбувається вилучення грошей з обігу. Випуск готівкових грошей в обіг здійснюється через розрахунково-касові центри НБУ. Вилучення грошей відбувається під час надходження грошової готівки від комерційних банків у розрахунковокасові центри НБУ. НБУ узгоджує з державними органами величину грошової маси. Емісія банкнот НБУ здійснюється трьома способами: – надання кредитів кредитним установам у формі переобліку комерційних векселів; – кредитування державної скарбниці під забезпечення державних цінних паперів; – емісією банкнот шляхом їх обміну на іноземну валюту. Установлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну. Потреба встановлення валютного курсу зумовлюється особливостями виконання грішми функції світових грошей. Українська гривня є законним купівельним і платіжним засобом тільки на території України. За межами України вона має бути обмінена на ту валюту, що є законною для іншої країни. Установлення валютного курсу, чи котирування валют, означає вираження валюти даної країни у валютах інших країн, тобто проявляється під час їхнього обміну. По суті валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Раніше використовувався порядок установлення валютного курсу, виходячи із золотого вмісту різних валют. У наш час, оскільки в жодній країні не фіксується золотий вміст грошової одиниці, використовується спосіб котирування, в основі якого лежить врахування коливань купівельної спроможності національних валют, співвідношення попиту і пропозиції тієї чи іншої валюти на валютних ринках та інші чинники. 52
Тема 3. Грошова система
Наявність державних інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні. Нормальне функціонування національної грошової системи неможливе без державного встановлення і регламентування порядку готівкового і безготівкового грошового обігу. Завдання встановлення і регламентування грошового обігу кожна держава покладає на спеціальні органи. Регулювання грошового обігу та дотримання законодавства з монетарних питань в Україні здійснює Національний банк України. Це передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України». НБУ виступає центральним елементом грошової системи і державним органом реалізації грошово-кредитного та валютного регулювання. Основу діяльності НБУ становить контроль грошового обігу; забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні; регламентація емісії готівки, стимулювання розвитку і зміцнення банківської системи України, вдосконалення правил здійснення безготівкових платежів тощо. НБУ розробляє грошово-кредитну політику в Україні та здійснює повсякденний контроль за її реалізацією. Інші органи державного управління економікою — Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів — теж впливають на грошовий обіг, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики. Проте регулятивні дії цих органів державного управління економікою в монетарній сфері вони мають координувати з НБУ. Основу грошової системи становлять принПринципи ципи її організації. Це правила, відповідно до організації грошової яких держава організовує функціонування системи грошової системи. На основі ж яких принципів будується сучасна грошова система ринкового типу України? 1. Принцип централізованого управління грошовою системою. У грошовій системі ринкового типу на перший план виступають економічні методи управління. Держава через Національний банк України створює на ринку такі умови, які змушують банки, фінансові інститути та інших юридичних осіб у сфері грошового обігу приймати рішення, вигідні для забезпечення ефективного функціонування національної економіки. 53
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
2. Принцип сталості та еластичності грошового обігу. Сутність цього принципу полягає в тому, що функціонування грошової системи має бути організоване таким чином, щоб, з одного боку, не допускати інфляції, а з іншого — мати можливість розширювати грошовий обіг, якщо зростають потреби господарства у грошових засобах, чи скорочувати його, коли ці потреби зменшуються. 3. Принцип кредитного характеру грошової емісії. Поява нових грошових знаків (готівкових чи безготівкових) у господарському обігу можлива лише на основі здійснення банками кредитних операцій. 4. Принцип забезпеченості грошових знаків, що випускаються в обіг. Грошові знаки забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, золотом, іншими дорогоцінними металами, що становлять активи банків, цінними паперами та іншими довгостроковими зобов’язаннями. 5. Принцип непідпорядкованості Національного банку України Уряду. Для підтримання сталості грошового обігу, боротьби з інфляцією, що є пріоритетними завданнями НБУ, могла б виникати загроза у зв’язку з тим, що за певних обставин Уряд почне використовувати грошові засоби НБУ для вирішення своїх проблем. 6. Принцип надання Уряду грошових засобів лише в порядку кредитування. НБУ не повинен фінансувати Уряд. Грошові засоби йому він може надавати тільки в порядку кредитування під певне забезпечення. 7. Принцип нагляду та контролю за грошовим обігом з боку держави. Мета цього полягає в забезпеченні постійного контролю за грошовим обігом, дотримання всіма суб’єктами грошових відносин основних принципів організації готівкового та безготівкового обігу. Держава цей нагляд і контроль здійснює через банківську, фінансову, податкову систему. 8. Принцип функціонування на території України виключно національної валюти. Платежі за товари і послуги, інші платежі усередині країни мають відбуватися згідно із законодавством України виключно в національній валюті. На території України національна валюта може бути обмінена на валюту інших країн, але використана для платежів за кордоном чи вкладена в банківські депозити.
54
Тема 3. Грошова система
2. Типи та еволюція грошових систем Залежно від змісту складових елементів, принципів функціонування грошової системи можна за певними критеріями виділити різні їх типи. До таких критеріїв класифікації грошових систем ринкового типу належать критерії механізму регулювання грошового обігу (саморегульовані чи регульовані ззовні), за формою грошей, що перебувають в обігу (системи металевого і паперово-кредитного грошового обігу) тощо. Грошові системи не залишаються незмінними. У зв’язку з еволюцією товарного господарства і зміною властивих йому економічних відносин відбувається зміна, еволюція типів грошових систем. Тип грошової системи залежить насамперед від того, в якій формі функціонують гроші: як товар — загальний еквівалент чи як знаки вартості. За цим критерієм належить виділити такі типи грошових систем: – система металевого обігу, коли роль загального еквівалента виконують коштовні метали, грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а інші грошові знаки розмінні на метал; – система паперово-кредитного обігу, за якої золото витіснене з обігу, а обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові чи металеві), що не мають внутрішньої вартості, а тому в такій грошовій системі потрібне державне регулювання. Система металевого обігу залежно від коСистеми штовного металу, який у певній країні металевого обігу прийнято за загальний еквівалент, історично виступає у формах біметалізму та монометалізму. Біметалізм — грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплялася одразу за двома коштовними металами — золотом та сріблом. Передбачалося вільне карбування монет з двох металів. Ці монети оберталися на рівних умовах, а банкноти обмінювалися на обидва метали. Ця система грошового обігу існувала в епоху первісного нагромадження капіталу (ХVI–ХIII ст.), а виникла ще в умовах феодалізму. В деяких країнах Західної Європи існувала і в ХIХ ст. 55
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
За системи паралельної валюти співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Існування на ринку двох загальних еквівалентів, двох систем цін створювало деякі труднощі, що збільшувалися через постійну зміну співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Для спрощення ситуації держава фіксувала співвідношення між металами, карбування монет та використання їх населенням відбувалися відповідно до цього співвідношення. Використання двох металів у ролі загального еквівалента суперечило суті функції грошей як міри вартості і не відповідало потребам ринкового господарства, що розвивалося. Загальною мірою вартості може бути лише один метал. Система біметалізму не забезпечувала стабільності грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів призводила до коливання цін на товари. Розвиток капіталізму потребував стабільності грошової системи, єдиного загального еквівалента. Поступово всі країни стали переходити до монометалізму. Монометалізм — грошова система, за якої лише один дорогоцінний метал (золото чи срібло) виконує роль загального еквівалента, використовуються монети з одного шляхетного металу, а знаки вартості розмінюються на монети. Срібний монометалізм існував у Росії в 1843–1852 рр., в Індії — в 1852–1893 рр., у Голландії — в 1847–1875 рр. У більшості розвинутих країн в останній третині ХІХ ст. біметалізм та срібний монометалізм було замінено на золотий монометалізм. Золоті монети були придатнішими для обігу, ніж срібні, завдяки своїй портативності (мали вищу вартість і значно меншу масу, ніж у срібних монетах). Вперше золотий монометалізм склався у Великобританії в кінці ХІІІ ст. і був законодавчо закріплений у 1816 р. В інших розвинутих країнах тогочасного світу це сталося дещо пізніше. Так, золотий монометалізм було впроваджено в Німеччині в 1871–1873 рр., Франції — в 1876–1878 рр., Росії та Японії — у 1897 р., США — у 1900 р. Залежно від характеру обміну знаків вартості на золото розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт та золотодевізний стандарт. Класичною формою золотого монометалізму був золотомонетний стандарт, що являв собою найбільш стабільну, саморегульовану 56
Тема 3. Грошова система
грошову систему. Саморегулювання цієї форми грошової системи групувалось на адекватності вартості, яку виражали золоті монети в обігу, та вартості металу, яка містилася в монетах та могла бути отримана в обмін на банкноти. Отже, при функціонуванні золотомонетного стандарту в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них. Карбування монет відбувалося із фіксованим золотим вмістом. Так, золотий вміст англійського фунта стерлінгів становив 7,32 г, долара США — 1,5 г, російського рубля — 0,77 г, французького франка — 0,29 г.1 Регулювання маси грошей в обігу відбувалося через механізм стихійного пристосування маси золотих грошей до потреб обігу в них через механізм скарбу. Гроші або вилучалися з обігу, перетворюючись на скарб, коли в них зменшувалась потреба, або надходили зі скарбу до сфери обігу в разі розширення товарообороту. Функціонування золотомонетного стандарту потребувало наявності золотих запасів у центральних емісійних банків, Ці запаси бути слугувати резервами монетного обігу, забезпечувати розмін банкнот на золото, бути резервом світових грошей. Тож витрати держави на забезпечення обігу золотих грошей були значними. Золотомонетний стандарт забезпечував стабільність національних грошей. Він щонайбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, сприяв розвитку вільного ринку, розширенню виробництва, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів тощо. У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісія паперових грошей призвели до зростання паперової грошової маси в обігу, що значно перевищувала за своїми обсягами золоті запаси емісійних банків. Це ставило під загрозу вільний обмін паперових грошей на золоті монети. Усе це означало фактичне припинення існування золотомонетного стандарту в країнах, що брали участь у війні (крім США), а також й у більшості інших країн. Розмін банкнот на золото було припинено, вивезення золота за кордон було заборонено, володіти золотом у монетарній формі громадянам теж було заборонено, золоті монети вийшли з обігу та осіли в скарбах. Усе це означало, що відбувся перехід до паперових грошових систем. 1
Гроші та кредит. / За ред. М. І. Савлука. — К., — 2002. — С. 165.
57
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Після закінчення Першої світової війни жодна капіталістична держава не змогла здійснити стабілізацію своєї валюти на основі повернення до класичного золотомонетного стандарту. Одна з причин неможливості відновлення золотомонетного стандарту полягала в нерівномірності світових запасів золота. Так, частка США у світових централізованих запасах золота за 1913–1924 рр. зросла з 31,7 до 46%, в той час як частка європейських країн упала з 49,3 до 34%1. Ще одна причина, що унеможливлювала відновлення золотомонетного стандарту, полягала в прагненні держав до централізації золота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн. Навіть ті європейські держави, які зберегли порівняно великі запаси золота (Англія, Франція), всіляко намагалися централізувати ці запаси, вилучити їх з обігу та зберігати в центральних банках. Повернення до золотого стандарту в двох нових, «урізаних» формах — золотозливкового та золотодевізного стандартів відбулося в ході грошових реформ 1924–1929 рр. Золотозливковий різновид золотого стандарту було запроваджено в країнах, що мали порівняно великі запаси золота (Великобританія, Франція). Система золотозливкового стандарту характерна тим, що банкноти обмінюються на золоті зливки, але тільки в разі пред’явлення значної суми банкнот. Так, у Великобританії стандартний зливок золота, що важив 12,4 кг чистого золота, обмінювався на банкноти сумою 1700 фунтів стерлінгів, у Франції ціна зливка чистого золота масою 12,7 кг становила 215 тис. франків2. У системі золотозливкового стандарту золотих монет в обігу немає. Більшість країн (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.), що не мали достатніх запасів золота, запровадили іншу «урізану» форму — золотодевізного стандарту. Золотодевізний стандарт — грошова система, в якій також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування. Однак зберігається непрямий зв’язок грошової одиниці із золотом шляхом обміну національних банкнот на іноземну валюту країн, в яких діяла система золотозливкового стандарту, а вже потім ця іноземна валюта за відповідним валютним курсом обмінювалася на стандартні зливки чи1 2
58
Гроші та кредит. / За ред. М. І. Савлука. — К., — 2002. — С. 167. Демківський А. В. Гроші та кредит. — К.: Дакор, Вира Р., 2003. — С.165, 166.
Тема 3. Грошова система
стого золота. Тобто за золотодевізного стандарту валюти одних країн ставились у залежність від валют інших країн. Отже, золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошовими системами, в яких золото функцій обігу та платежу не виконувало, тобто це грошові системи без золотого обігу. В результаті світової економічної кризи 1929–1933 рр. золотий стандарт було відмінено в усіх країнах (наприклад, у Великобританії в 1931 р., США — у 1933 р., трохи пізніше у Франції — в 1936 р.). З 30-х років ХХ ст. у світі починають Системи обігу функціонувати грошові системи, побудопаперово-кредитних вані на обігу нерозмінних на золото папегрошей рово-кредитних грошей. Слід розрізняти паперові грошові системи і грошові системи кредитних грошей. У грошовій системі паперових грошей грошові знаки виступають у формі казначейських білетів. Вони емітуються державою для покриття бюджетного дефіциту. Емісія казначейських грошей не пов’язана з потребами реалізації товарів і послуг, визначається лише потребами державних видатків, що веде до надмірної нетоварної емісії грошей, які переповнюють канали грошового обігу і знецінюються. Грошова система кредитних грошей спирається на кредитний механізм емісії грошей, що пов’язаний з виробництвом і реалізацією товарів. Тому цей механізм здатний забезпечувати тривалу товарногрошову рівновагу та сталість грошей в обігу. Але кредитна природа банківських білетів за певних умов може ставати формальною, а кредитні гроші за своєю суттю здатні наближатися до паперових. Відміна золотої конверсії, а потім і відмова від підтримання ринку цінних паперів здатні призводити до зближення кредитних і державних паперових грошей. Емітування банкнот задля покриття бюджетного дефіциту без будь-якого забезпечення змінює характер їхнього функціонування, призводить до непропорційного розбухання грошової маси в обігу, сталість грошей різко зменшується і так само, як і паперові гроші, гроші кредитні знецінюються. Перехід до грошових систем, побудованих на обігу нерозмінних на золото кредитних грошей, насамперед пов’язаний з дією загального закону економії суспільної праці. Еволюція грошових систем відбувається в напрямі руху до створення все більш економічних 59
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
грошових систем, у яких витрати грошового обігу постійно знижуються, а отже, зменшуються і витрати суспільної праці. Для грошових систем, що ґрунтуються на обігу кредитних грошей, притаманне витіснення золота як з внутрішнього, так і зовнішнього обігу та осідання його в золотих резервах (переважно в банках). Золото при цьому продовжує виконувати функцію скарбу. Випуск грошових знаків (готівкового і безготівкового обігу) здійснюється на основі кредитних операцій банків. Безготівковий грошовий обіг випереджає готівковий грошовий обіг (в середньому у світовій економіці співвідношення між готівковим та безготівковим обігами становить 1:3)1. Функціонування паперово-кредитних грошей робить необхідним регулювання грошового обігу державою. Державне регулювання грошової сфери в економіці України означає сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення сталості української національної валюти, стримування інфляції і гнучкого забезпечення грошовою масою потреб сфери обігу. У здійсненні державних заходів у цьому напрямі ключова роль належить Національному банку України, який застосовує методи прямого регулювання та опосередкованого впливу на обсяги і структуру грошового обігу. Спроби повернутися до золотого забезпечення національних валют не закінчилися із впровадженням в обіг паперово-кредитних грошей. Така спроба пов’язати національні валюти із золотим забезпеченням була зроблена на валютно-фінансовій конференції ООН у м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. Конференція виробила своєрідну форму міждержавного золотодевізного стандарту у вигляді золотодоларового стандарту. Впроваджена Бреттон-Вудська грошова система передбачала повернення до золота як загального втілення суспільного багатства та виконання ним функції світових грошей, засобу остаточних розрахунків між країнами. У міжнародних розрахунках, крім золота, використовувалися національні грошові одиниці США — долар та англійський фунт стерлінгів. Але тільки долар США зберігав зв’язок із золотом. Тільки він обмінювався на золото в скарбниці США за офіційно встановленим співвідношенням. Для обміну долар повинні були представ1 Деньги. Кредит. Банки. / Под. ред. О. И. Лаврушина. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 109.
60
Тема 3. Грошова система
ляти лише центральні банки та уряди країн-членів Міжнародного валютного фонду (МВФ). Тривалий період функціонування Бреттон-Вудської системи, де долар вважався так само надійним, як і золото, забезпечувався високим рівнем стійкості й довіри до долара. Ця довіра спиралась на гарантованість його конвертованості для центральних банків у золото, що забезпечувалося нагромадженням США значної частки (понад 70% у перші повоєнні роки) централізованих запасів золота1. Однак наприкінці 60-х — початку 70-х років сталося послаблення позицій США на світовому ринку, почали розвиватися інфляційні процеси, істотно скоротилися золоті запаси цієї країни. Усе це змусило уряд США з 1971 р. офіційно припинити обмін золотих зливків на долари і відмінити офіційну ціну золота в доларах. Це означало, що Бреттон-Вудська грошова система, яка ґрунтувалась на використанні долара як еталона вартості усіх інших грошових одиниць, перестала функціонувати. Остаточне скасування золотодоларового стандарту відбулося в січні 1976 р. на міжнародній нараді представників країн-членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстоні (Ямайка). Тут же були закладені контури нової, Ямайської валютної системи, що функціонує у світовій економіці й донині. Почала діяти Ямайська валютна система після її ратифікації країнами-членами МВФ з квітня 1978 р. Кінгстонська угода проголосила повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Золото втратило грошову функцію, анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць. Внаслідок цього золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого на ринку вільно складається під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Водночас золото — товар найліквідніший, що є важливим резервом емісійного банку будь-якої держави і використовується для придбання грошових одиниць інших країн Головним резервним активом та міжнародним засобом розрахунків і платежів Кінгстонська угода проголосила колективну міжнародну умовну одиницю МВФ — спеціальні права запозичення (СДР). 1 Анатолій Гальчинський, Петро Єщенко. Економічна теорія. — К.: Вища шк., 2007. — С. 470.
61
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
СДР отримало статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей. Реальна практика валютних відносин, що здійснюються на базі Кінгстонських угод, не підтвердила можливості повного витіснення долара з позицій провідної міжнародної валюти. Долар зберіг важливе місце в системі міжнародних розрахунків і у валютних резервах інших країн. Нині американський долар обслуговує близько 2/3 міжнародних розрахунків1. В умовах функціонування Ямайської валютної системи свою кредитну природу зберігають банкноти, що використовуються для кредитування економіки, держави і громадян. Банкноти підпорядковуються закономірностям паперово-грошового обігу. Стан грошової системи в цих умовах визначається динамікою розвитку виробництва та досконалістю сформованого державою механізму регулювання обігу кредитних грошей.
3. Створення та розвиток грошової системи незалежної України Грошова система має бути адекватною існуючим соціально-економічним і політичним умовам розвитку суспільства. Тож становлення України як незалежної, суверенної держави, перехід до ринкового типу економіки зумовили необхідність створення власної національної грошової системи ринкового типу. Об’єктивними підставами для формування власної національної грошової системи стало досягнення відповідності сфери грошового обігу, грошової системи багатогранності змін економічного, соціального, політичного характеру. З’явилася необхідність у створенні такої самостійної грошової системи, яка зорієнтована на захист власних соціально-економічних інтересів, задоволення національних потреб і взаємодію зі світовим ринковим середовищем. Створювана національна грошова система мала ґрунтуватись на паперово-кредитній основі. Етапи формування і розвитку грошової системи незалежної України
1 Анатолій Гальчинський, Петро Єщенко. Економічна теорія. — К.: Вища шк., 2007. — С. 471.
62
Тема 3. Грошова система
Організаційно-правові основи створення грошової системи незалежної України були закладені прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність». Цей Закон Верховна Рада України прийняла 20 березня 1991 року. Згідно з цим Законом, Національний банк України отримував монопольне право на здійснення емісії грошей та організації їх обігу на території України. На НБУ покладалося завдання забезпечувати стабільність цих грошей. Отже, обіг грошей на території України мав стати справою виключно органів української держави. Хоч практичні дії по створенню національної грошової системи на підставі цього Закону ще були неможливі, бо до кінця 1991 р. Україна залишалась у складі СРСР. Перші практичні кроки на шляху створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР. 10 січня 1992 року в грошовий обіг були впроваджені українські купоно-карбованці багаторазового використання. Вони стали доповненням до рублевої грошової маси, що випускалася в Росії. Тим самим в обігу в Україні одночасно опинились два види валюти. Це російські рублі, емісія яких після розвалу СРСР перейшла від союзного уряду до уряду Російської Федерації, і українські купоно-карбованці. Безготівковий обіг при цьому обслуговувався виключно рублями. Спочатку здавалося, що паралельний обіг рубля і купоно-карбованця має принести Україні певні вигоди, бо російські рублі можна буде використовувати на російському ринку для закупівлі необхідних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Однак досить швидко виявилося, що наявність у грошовому обігу України рубля і купоно-карбованця істотно ускладнює управління внутрішнім готівковим обігом та здійснення зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем, його курс став швидко падати. Виявились істотні недоліки у функціонуванні двовалютної системи грошового обігу, виникли перебої у внутрішніх й зовнішніх платежах, помітні стали і інші ускладнення. Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу рубля і купоно-карбованця, Уряд України змушений був впровадити купоно-карбованець у сферу безготівкового обігу і вилучити з нього рублі. Це відбулося згідно з Указом Президента України «Про 63
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. Тим самим з’явилися нові єдині на території України засоби платежу, що отримали назву «Український карбованець». Український карбованець отримав статус тимчасових національних грошей. Введення в загальний обіг українського карбованця означало завершення першого етапу формування національної грошової системи України і почався другий етап. На другому етапі відпрацьовувалися окремі елементи і організація функціонування грошової системи. Розвиток грошової системи на другому етапі відбувався в кількох напрямах. Один з них полягав у розбудові емісійного механізму, зокрема в створенні відповідної матеріально-технічної бази — Банкнотно-монетного двору НБУ. Такої матеріально-технічної бази виготовлення грошових знаків не було на першому етапі. Завдяки створенню Банкнотно-монетного двору, оснащеного технікою сучасного рівня, з’явилася можливість мати повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монет. З інших напрямів треба відзначити відпрацювання механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, розроблення методики, методології та інструментів грошово-кредитної політики НБУ, механізмів валютного регулювання, розвитку національної платіжної системи. Використання цих напрямів дозволило протягом 1993–1996 рр. відпрацювати правові та організаційні основи подальшого розвитку грошово-кредитної системи України ринкового типу, піднести її на вищий щабель забезпечення управління грошовим обігом, що сприяло ефективному функціонуванню економіки України, вирішенню соціальних проблем. На другому етапі становлення та розвитку грошової системи України з’явилася необхідність у вирішенні питання про заміну тимчасової валюти — українського карбованця на валюту постійну. Тимчасові гроші не здатні належно виконувати одну з найважливіших функцій грошей — функцію нагромадження. А це стримує економічне зростання, бо не стимулює економічних суб’єктів до нагромадження. Тому питання про заміну грошей тимчасових грішми постійними набуло особливого значення. В Україні з 2 вересня по 16 вересня 1996 р. була проведена грошова реформа, в ході якої з обігу було вилучено український карбованець і 64
Тема 3. Грошова система
впроваджено постійну грошову одиницю — гривню та її соту частину — копійку. Грошова реформа була проведена з деномінацією грошових знаків (скороченням п’яти нулів), зміною назви грошової одиниці. Через обмін грошових знаків замінено раніше існуючий масштаб цін. Відповідно було змінено ціни всіх товарів та послуг, розміри заробітної плати, тарифів, пенсій, стипендій, платіжних зобов’язань тощо. На час проведення грошової реформи в магазинах були виставлені два цінники — в карбованцях і гривнях. Український карбованець у готівковій формі в цей період працював на поступове вилучення з обігу. У безготівковому обігу перерахування в нову грошову одиницю були проведені в перший день реформи — 2 вересня 1996 р. Вивиденням з обігу тимчасової грошової одиниці — українського карбованця і впровадженням постійної грошової одиниці — гривні було завершено другий етап становлення грошової системи України і розпочався третій етап. На третьому етапі відбувається подальша розбудова та вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи України, що з’явились на попередніх етапах. У результаті проведеної грошової рефорНаціональна грошова ми і заміни українського карбованці на одиниця України гривню молода Українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю ринкового типу. В Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня. Введення інших грошових одиниць на території України заборонено. Співвідношення між гривнею та золотом чи іншими коштовними металами закон не встановлює. Офіційний курс гривні стосовно іноземних грошових знаків визначається НБУ на підставі торгів валютними цінностями і публікується в пресі. Провідними складовими елементами грошової системи України, видами грошових знаків, що мають законну платіжну силу, стали банкноти — гривні та розмінна монета. Банкнота — гривня — основний вид грошових знаків, що використовуються у сфері грошового обігу. Розмінна монета призначена для обслуговування дрібного товарообігу. Розмінна монета незамінна в торговельних операціях, де потрібно розраховуватися за товар дрібними частками грошової одиниці. Вона має законодавчо визначену форму, масу, склад металево65
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
го сплаву, певні зображення і надписи, включаючи номінал вартості. Чеканка розмінної монети здійснюється на підставі сплавів звичних металів — міді, нікелю, алюмінію. Види грошей в Україні, що мають законну платіжну силу, забезпечуються всіма активами НБУ, зокрема золотим запасом, державними цінними паперами, резервами кредитних установ, що знаходяться на рахунках в НБУ. Зразки банкнот і монет затверджуються НБУ. Банкноти і монети обов’язкові до приймання за їхньою номінальною вартістю на всій території України і в усіх видах платежів, для зарахування на рахунки в банках, у вклади та для переказу. Підробка і незаконне виготовлення грошей переслідується законом. Українська гривня не є вільно конвертованою валютою, а тому законним платіжним і купівельним засобом може бути тільки на території України. За межами України гривня повинна бути обмінена на ту валюту, яка є законною для даної країни. Забезпечення сталості національної валюти, суворий контроль стану грошового обігу здійснює незалежний фінансово-економічний орган — НБУ. Він не підпорядковується ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, що розробляється і затверджується в порядку, встановленому банківським законодавством. Рішення Правління НБУ не потребують наступного затвердження їх органами державної влади. НБУ володіє виключним правом емісії готівкових грошей, організації їхнього обігу та вилучення на території України. НБУ, що наділений виключним правом емісії грошей, несе відповідальність за підтримання рівноваги у сфері грошового обігу. На відміну від періоду функціонування дійсних (золотих) грошей в умовах паперовокредитного обігу, коли знаки вартості не мають металевої (золотої) основи, НБУ повинен створювати певні обмеження, що мають стримувати емісію цих грошей. На території України функціонують готівкові гроші (банкноти і монети) та безготівкові (у вигляді коштів на рахунках у кредитних установах). НБУ встановлює порядок організації готівкового і безготівкового обігу та їхню регламентацію. 66
Тема 3. Грошова система
Запитання для самоконтролю 1. Як треба розуміти сутність грошової системи? 2. Які складові елементи сучасної грошової системи? 3. Які основні принципи організації грошової системи? 4. Що являє собою тип грошової системи? 5. Які виокремлюються типи грошових систем? 6. Які існували системи металевого «золотого» обігу? 7. У чому сутність різних систем металевого золотого обігу? 8. Який зміст системи обігу паперово-кредитних грошей? 9. У чому полягає сутність прийнятої у Бреттон-Вудсі грошової системи? 10. Які істотні ознаки Ямайської валютної системи? 11. Які етапи формування і розвитку грошової системи незалежної України? 12. Чим характеризуються основні ознаки національної грошової одиниці України?
67
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
ТЕМА 4. ГРОШОВИЙ РИНОК 1. Економічна сутність грошового ринку. 2. Структура грошового ринку. 3. Попит та пропозиція на грошовому ринку. 4. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку.
Ефективно функціонуюча грошова система забезпечує розвиток виробництва, розподіл та обмін суспільного продукту, перерозподіл національного доходу, сприяє повнішому використанню всіх виробничих ресурсів. Складовою частиною функціонування грошової системи, її ключовим елементом виступає специфічний грошовий ринок. Механізм функціонування грошового ринку є зв’язувальним ланцюгом між усіма господарюючими суб’єктами ринкової економічної системи, забезпечує сталість відтворення в ринковій економіці, стимулює розвиток виробництва. Розгляд істоти цього специфічного ринку, його збалансованості, механізму перерозподілу грошових потоків між секторами і суб’єктами ринкової економіки становить предмет аналізу цієї теми.
1. Економічна сутність грошового ринку Грошовий ринок — це ринок, на якому продається і купується особливий специфічний товар — гроші, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Індивідуальні учасники ділових угод на грошовому ринку задовольняють потреби в додаткових коштах, що перевищують обсяги нагромадження тимчасово вивільнених власних надходжень. Джерелами таких власних надходжень виступають отриманий прибуток, амортизаційні відрахування, обігові кошти та резерви. Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Передавання грошей від одного суб’єкта грошового ринку до іншого має місце за умови, що в одного з них вони тимчаГрошовий ринок
68
Тема 4. Грошовий ринок
сово є вільними і немає потреби в негайному їх витрачанню на купівлю матеріальних благ, а в іншого суб’єкта їх немає взагалі, але є нагальна потреба в грошових коштах. Таке передавання тимчасово вільних грошових коштів здійснюється або у формі прямої позички із зобов’язанням повернути кошти у визначений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів, банківських акцептів тощо). Тим самим грошовий ринок являє механізм перерозподілу грошових коштів між різними секторами і суб’єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків і грошового обігу в цілому. На грошовому ринку діє багато суб’єктів з різними цілями. Це юридичні та фізичні особи, продавці, покупці, посередники. Головними учасниками купівлі-продажу грошей на грошовому ринку виступають комерційні банки, державні структури, спеціальні кредитнофінансові інститути, які забезпечують функціонування грошових відносин, сукупність грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл на основі взаємодії попиту та пропозиції. Комерційні банки діють на грошовому ринку як постійні продавці і покупці грошових коштів. Держава теж може виступати суб’єктом грошового ринку, але виходить на нього переважно як позичальник. В операціях з купівлі-продажу грошей на грошовому ринку виступають також професійні посередники, такі як маклери, ділери, облікові доми тощо. Специфіка грошей як абсолютно ліквідного Специфіка товару, що є об’єктом купівлі-продажу на грошового ринку грошовому ринку, зумовлює специфіку їх переміщення між суб’єктами грошового ринку, та механізму функціонування цього ринку, а також усіх його інструментів. Традиційні поняття «купівля» та «продаж», що склалися на товарних ринках, стосовно ринку грошового набувають нового специфічного змісту. Ця специфіка полягає в тому, що продавець (власник) грошей, здійснюючи їх продаж і передаючи їх покупцеві, не втрачає права власності на них і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Отже, акт купівлі-продажу грошей не означає втрати власником — продавцем права власності на продані гроші. 69
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
У момент продажу грошей продавець не отримує їх реального еквівалента. Тобто продаж грошей на грошовому ринку не є еквівалентною операцією, як це має місце на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не відчужує еквівалентної суми вартості в товарній формі. Він лише розпоряджається купленими грішми тимчасово. Передача грошей від продавця до покупця відбувається умовно у формі позички під зобов’язання повернути кошти у встановлений строк чи у вигляді купівлі-продажу акцій, облігацій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів. Ці фінансові інструменти повинні забезпечити на грошовому ринку рух визначального об’єкта — грошей. За своїм характером фінансові інструменти грошового ринку виступають як певні зобов’язання покупців грошей перед їх продавцями. Ці зобов’язання залежно від їхнього виду поділяються на неборгові та боргові. Неборгові зобов’язання надають право участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах. Такі зобов’язання мають форму акцій. Боргові зобов’язання — це зобов’язання покупця грошей повернути продавцеві одержану від нього суму грошей і сплатити по ній дохід. Такими зобов’язаннями оформляються залучення грошей банками від їхніх клієнтів. Форма таких зобов’язань — угоди на відкриття поточних та страхових рахунків, депозитних та ощадних вкладів тощо. Боргові зобов’язання можуть вносити певні обмеження у права покупця розпоряджатися купленими грошима, визначати, на які цілі вони можуть бути використані та інші обмеження. Такі боргові зобов’язання мають форму кредитних угод, облігацій, векселів тощо. Істотною особливістю грошового ринку є також зміна статусу грошей і цілей їх купівлі-продажу. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках, на грошовому ринку гроші перетворюються на визначальний об’єкт ринкових відносин, у їх самоціль. Метою переміщення грошей на ринку грошей стає одержання додаткового доходу. Цей додатковий дохід у продавця грошей виникає як плата за тимчасову відмову від використання цих грошей і передачу права їх використання іншій особі. Він набуває форми відсоткового доходу. Тимчасова купівля грошей має на меті одержання додаткового доходу від розширення виробничої та комерційної діяльності за рахунок використання отриманої додаткової суми грошей. 70
Тема 4. Грошовий ринок
Отримання на грошовому ринку грошового доходу пов’язане з ціною грошей. Ціною товару — грошей, що продається і купується на грошовому ринку, виступає позичковий відсоток. Ціна на грошовому ринку теж істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір ціни грошей — відсотка визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені гроші, не сукупністю затрат суспільнонеобхідної праці та затрат основних факторів виробництва, а їхньої споживчою вартістю — здатністю приносити покупцеві додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Тобто ціна грошей визначається ступенем корисності грошей та їх кількісного пропонування. Чим більшою буде ця корисність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума відсоткових платежів. Істотні відмінності на грошовому ринку мають також такі елементи усякого ринку, як попит та пропонування. Однак специфіка товару грошового ринку — грошей визначає особливий характер і цих елементів грошового ринку, тобто попиту і пропонування грошей. Детальніше сутність попиту та пропозиції на грошовому ринку буде розглянута в наступних розділах.
2. Структура грошового ринку Аналіз функціонування грошового ринку потребує виявлення його структури, вичленення окремих частин цього ринку. Це можна здійснити за кількома критеріями. Перший з них — за видами інструментів, якими здійснюються переміщення грошей від продавців до покупців. Відповідно до цього критерію виділяють три сектори грошового ринку: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів і валютний ринок. В організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують як самостійні. Але, обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно між собою взаємодіють. Так, грошові кошти можуть легко переміщуватися з одного ринку на інший, а одні й ті самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них. Наприклад, комерційний банк за допомогою депозитних сертифікатів мобілізує Ринок позичкових зобов’язань, цінних паперів, валютний ринок
71
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
кошти. А далі розмістити ці кошти він може на ринку цінних паперів чи на валютному ринку. За інституційним критерієм у грошовому Сектори ринку виділяють два сектори: прямого і непрямого – сектор прямого фінансування; (опосередкованого) – сектор (непрямого) опосередкованого фіінвестування нансування. У секторі прямого фінансування зв’язок між продавцями і покупцями грошей здійснюється безпосередньо, всі питання, що стосуються купівлі-продажу грошей, вони вирішують безпосередньо один з одним. У секторі прямого фінансування функціонують два канали руху грошей: – канал капітального (акціонерного) фінансування; – канал запозичень за допомогою облігацій. Капітальне (акціонерне) фінансування являє собою купівлю грошей в обмін на право участі у власності фірми назавжди. Як інструмент тут використовуються акції. Канал запозичень. Завдяки цьому каналу покупці залучають кошти у свій оборот тимчасово. Як інструмент тут використовуються облігації, здійснюється купівля грошей в обмін на облігації із зобов’язанням повернути гроші у встановлений строк і з виплатою відсотків. Сектор непрямого (опосердкованого) фінансування. У секторі непрямого (опосередкованого) фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через економічних (фінансових) посередників. Ці посередники мобілізують грошові кошти в тих суб’єктів ринку, які їх заощадили, і розміщують їх серед тих суб’єктів, що мають потребу в додаткових коштах. Фінансове посередництво допомагає швидше, зручніше та вигідно перемістити вільні гроші до кінцевих покупців. Свою діяльність фінансові посередники здійснюють заради отримання прибутку. Фінансові посередники від свого імені і за власний рахунок залучають гроші та створюють власні зобов’язання. Прибутки фінансових посередників формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами на їх залучення. Фінансовий посередник стає самостійним і рівноправним суб’єктом грошового ринку, а сектор опосередкованого фінансування — об’єктивно необхідною складовою цього ринку. Фінансові посередни72
Тема 4. Грошовий ринок
ки відіграють важливу і позитивну роль у функціонуванні грошового ринку, в розвитку ринкової економіки, створюючи суб’єктам грошового ринку сприятливі умови для їхнього успішного функціонування. З діяльністю фінансових посередників на грошовому ринку пов’язане функціонування підринків банківських кредитів та небанківських фінансово-кредитних інститутів. Фінансових посередників поділяють на дві групи: – банки; – небанківські фінансово-кредитні установи, які ще називають спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками. Ключова роль серед фінансових посередників належить банкам. На них припадає більша частина в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку. Банки беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юнктуру й економічне зростання. Фінансовими посередниками грошового ринку виступають також небанківські фінансово-кредитні установи, які у своїй діяльності мають багато спільного з банками. Вони здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: в цінні папери та кредити (переважно довгострокові). Формуючи свої ресурси, небанківські фінансово-кредитні установи, як і банки, випускають боргові зобов’язання, що можуть реалізуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент. Посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитниих установ разом з тим істотно відрізняється від банківської діяльності. Насамперед формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не депозитне. Передача коштів відбуваєтся, як правило, на тривалий, заздалегідь визначений строк, і цими коштами власники не можуть скористатися так вільно, як банківськими чековими вкладами. Серед небанківських кредитно-фінансових установ можна виокремити такі: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки тощо. За критерієм економічного призначення Ринки грошей купівлі грошей грошовий ринок поділяють та капіталів на два сектори: 73
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
– ринок грошей; – ринок капіталів. На ринку грошей продаються і купуються короткочасні грошові кошти (до одного року). На ринку капіталів — середньострокові та довгострокові кошти (більше одного року). Кошти на ринку грошей використовуються в обігу позичальником як гроші. Їхнє призначення полягає в тому, щоб привести в рух вже нагромаджений капітал. Тому вони швидко вивільняються і повертаються кредиторові (продавцю). Серед операцій на ринку грошей можна виокремити операції врахування комерційних векселів, операції вторинного ринку з короткостроковими державними зобов’язаннями тощо. Особливістю ринку грошей є те, що він дуже чутливий до будьяких змін у кон’юнктурі ринку та до фінансово-кредитної політики держави. Тому попит та пропозиція на цьому ринку надто мінливі, а ціна у вигляді відсотка змінюється під їхнім впливом і є базою формування відсоткової політики в країні. Ринок капіталів. Куплені на ринку капіталів кошти використовуються для збільшення маси основного та обігового капіталів, зайнятих в обігу позичальників на середньо- і довгостроковій основі. Попит та пропозиція грошей на цьому ринку менш динамічні, а рівень відсоткової ставки стабільніший. Серед операцій на ринку капіталів можна виокремити операції з фондовими інструментами — акціями, середньо- та довгостроковими операціями, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо. За інституційними ознаками грошових поПідринки токів на грошовому ринку виділяють такі фондовий, банківсьпідринки: фондовий підринок, підринок ких кредитів, посбанківських кредитів та підринок послуг луг небанківських фінансово-кредитних небанківських фінансово-кредитних інститутів. інститутів
74
Тема 4. Грошовий ринок
3. Попит та пропозиція на грошовому ринку Ключова функція грошового ринку полягає у збалансуванні попиту та пропозиції грошей та формуванні відсотка як ціни грошей. Попит на гроші — це запас грошей, який Попит на гроші прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент. Попит на гроші зумовлений функціями грошей — к купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства). Відповідно сукупний попит на гроші має включати: – суму грошей, необхідну для здійснення поточних платежів (цю частину грошей можна назвати поточною касою або грошима для заключення угод). Створення запасу купівельних і платіжних засобів повинно бути достатнім для задоволення поточних потреб економічних суб’єктів у товарах та послугах; – попит на гроші як засіб збереження вартості (багатства) чи нагромадження. Це попит на гроші з боку активів. Фінансові активи — цінні папери, валютні цінності, в які вкладені грошові кошти. Нагромадження грошей як капіталу як форми багатства повинно приносити їх власникові дохід у вигляді відсотка. Динаміка кожної з цих частин попиту на грошовому ринку визначається різними чинниками. Оскільки попит на гроші для угод визначається тим, що гроші економічним суб’єктам потрібні для купівлі і платежів (торговельних угод), то чим більше в економіці виробляється товарів та послуг, тим більше покупок здійснюється і тим самим має бути більший попит на гроші для здійснення цих угод. Отже, попит на гроші залежить насамперед від обсягу виробництва номінального валового національного продукту: чим він більший, тим більше потрібно грошей для торговельних угод, і навпаки. Попит на гроші як засіб збереження багатства, тобто попит на гроші з боку активів, залежить від доходів на цінні папери. Зберігаючи частину свого доходу, економічні суб’єкти завжди вирішують, у якій формі тримати свої збереження. Їх можна розподілити між грошами та цінними паперами. Використання цих частин для збережень має свої переваги і свої недоліки. Гроші не приносять їх власникові доходу, зате забезпечують абсолютну ліквідність, бо негайно та без усяких витрат можуть 75
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
бути використані для купівлі необхідних товарів та послуг. Цінні ж папери здатні приносити своєму власникові дохід у вигляді відсотка, але вони менш ліквідні. Тому вибір варіанта розміщення збережень залежить від рівня ставки відсотка. Чим вона вища, тим більший попит на цінні папери та менший на гроші, і навпаки. Сукупний попит на гроші може бути отриманий шляхом сумування попиту на гроші для складання угод та попиту на гроші з боку активів. Розмір поточної каси при даному обсягу валового внутрішнього продукту залишається незмінним для усякого рівня відсоткової ставки. Інша частина попиту перебуває в обернено пропорційній залежності від ставки відсотка. З її підвищенням попит на гроші в готівковій формі зменшується. Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні, виступають: зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміна рівня цін, швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Чинник швидкості обігу грошей не діє на мікроекономічному рівні. Натомість діє чинник зміни норми відсотка. Серед інших макроекономічних чинників, що впливають на попит, це інфляція, нагромадження багатства, очікуване погіршення кон’юнктури ринків тощо. Друга сила, що у взаємодії з попитом на Пропозиція грошей грошовому ринку визначає його кон’юнктуру, є пропозиція грошей. Пропозиція грошей — це та кількість грошей, що перебуває в будь-який момент у розпорядженні економічних суб’єктів, яку вони за сприятливих обставин можуть спрямувати в обіг. Пропозиція грошей виражає прагнення економічних суб’єктів дати в борг певну частину своїх грошових коштів для отримання доходу. На мікроекономічному рівні кожний економічний суб’єкт, взаємодіючи зі своїм попитом, у разі перевищення запасу грошей може пропонувати їх для продажу на ринку. Якщо ж має місце перевищення попиту над наявними запасами, то формується попит на гроші. Це означає, що на мікроекономічному рівні відбувається постійне чергування попиту та пропозиції. На макроекономічному рівні на формування пропозиції грошей впливає обсяг фактичної грошової маси в обігу. Ця фактична грошова маса в обігу становить природну межу пропозиції грошей. Розширити 76
Тема 4. Грошовий ринок
пропозицію грошей понад цю межу може лише додаткова емісія грошей Національним банком України. Пропозицію грошей контролює держава. В Україні цей контроль здійснює Національний банк України як шляхом емісії грошей, так і за допомогою управління грошово-кредитною системою. Саме він визначає необхідну кількість грошей в економіці, виходячи з її стану. Необхідна кількість грошей фіксується на певний період і не залежить від рівня відсоткової ставки. Отже, загальний розмір пропозиції грошей визначається банківською системою і на його розмір впливають такі об’єктивні чинники: – емісія банкнот і випуск депозитних грошей; – процес обслуговування державного боргу і покриття дефіциту державного бюджету; – нагромадження резервів іноземної валюти; – розширення кредитної емісії комерційних банків. Попит на гроші має бути задоволений відРівновага на повідною пропозицією грошей. Оптимальгрошовому ринку ним станом грошового ринку є його рівновага. Така рівновага на грошовому ринку встановлюється внаслідок взаємодії попиту на гроші та їх пропозиції. Рівновага на грошовому ринку означає, що кількість грошей, яку економічні суб’єкти хочуть мати в портфелі своїх активів, дорівнює кількості грошей, що їх пропонує банківська система. Рівновага грошового ринку визначає величину рівноважної норми відсотка. Рівновага на грошовому ринку може порушитися внаслідок зміни попиту на гроші, що спричинений збільшенням чи зменшенням обсягів виробництва і реалізації товарів або зміною рівня цін. У разі зростання обсягів виробництва чи зростання рівня цін збільшується попит на гроші і підвищується рівноважна відсоткова ставка. При зменшенні реального обсягу виробництва чи зниженні цін відбудеться зменшення попиту на гроші, а отже, зниження рівноважної відсоткової ставки. При зниженні відсотка рівень попиту на гроші перевищуватиме їхню кількісну пропозицію, а в разі підвищення відсоткової ставки пропозиція грошей перевищуватиме попит. Підвищення відсоткової ставки приводить до переміщення суб’єктами ринку більшої частини своїх грошових залишків до високодохідних активів. Попит на гроші зменшується, бо володіння ними не приносить доходу. 77
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Підтримання рівноваги на грошовому ринку забезпечує грошам найкраще виконання ними своїх функцій, сприяє нагромадженню капіталу, створенню інвестицій для розширеного відтворення. Навпаки, розходження між пропозицією і попитом здатне спричинити порушення платіжного балансу, падіння обсягів виробництва і реалізації продукції, високі темпи інфляції. Тому підтримання рівноваги на грошовому ринку потребує від держави (її центрального банку) проведення виваженої грошовокредитної політики, яка повинна на тривалий час забезпечити збалансованість грошового механізму, чітку взаємодію грошової маси в обігу, реальність доходів фізичних та юридичних осіб та норми відсотка. Стабілізація кон’юнктури на ринку грошей визначається зрівноваженням попиту та пропозиції грошей, що зумовлює об’єктивний рівень ставки відсотка. Взаємодія на ринку грошей попиту, пропозиції та відсотка (як ціни грошей) відбувається відповідно до загальних закономірностей функціонування усякого ринку: попит на гроші впливає на рівень відсотка прямо пропорційно, а пропозиція грошей — обернено пропорційно. Отже, попит та пропозиція — це дві невіддільні і водночас протилежні сторони єдиного економічного механізму, що постійно взаємодіють на ринку грошей.
4. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку Важливу роль у збалансуванні попиту та пропозиції на грошовому ринку, грошового обороту відіграють заощадження та інвестиції. Заощадження — це частина доходів, яка не використана на споживання та виплату податків. Інвестиції — вкладення грошей у розвиток виробництва, цінні папери для отримання додаткових доходів. Єдиним джерелом надходження коштів на грошовий ринок у закритій економіці є заощадження сімейних господарств. Тільки за рахунок цього джерела фірми можуть збільшити свої чисті інвестиції. Чисті інвестиції — це обсяг інвестицій за винятком сум амортизації. Внаслідок заощаджень уряд теж має можливість збільшити свої заЗаощадження та інвестиції, їхній взаємозв’язок
78
Тема 4. Грошовий ринок
купівлі понад доходи від податків, тобто профінансувати бюджетний дефіцит. Уповільнення чи зупинення формування заощаджень веде до скорочення інвестицій. Обсяг заощаджень визначає верхню межу нарощування інвестицій фірмами. Проте цієї верхньої межі заощаджень, як правило, фірми для інвестування досягти не можуть. Річ у тому, які частину коштів, що надійшли на грошовий ринок як заощадження, використовує уряд для державних закупівель та інших витрат. При цьому в конкурентній боротьбі за ресурси на грошовому ринку уряд має переваги перед фірмами, бо в змозі надати вищі гарантії за своїми зобов’язаннями (цінними паперами), ніж це здатні зробити фірми чи фінансові посередники. Ситуацію для фірм може поліпшити тільки скорочення бюджетного дефіциту, що дасть фірмам змогу максимально наблизитись до використання для інвестування наявного обсягу заощаджень на рівні їхньої верхньої межі або навіть перевищити цей рівень інвестування з інших джерел. Заощадження населення, які надійшли на Трансформація грошовий ринок і не використані урядом заощаджень для своїх потреб, мають бути позичені в інвестиції фірмами для інвестування. Якщо цього не відбудеться, то на грошовому ринку виникне надлишок коштів. Заощадження, що не були використані фірмами для інвестування, неминуче призведуть до скорочення виробництва, зниження доходів та заощаджень сімейних господарств. Для ефективного функціонування грошового ринку важливе значення має не тільки нагромадження домашніми господарствами достатнього обсягу заощаджень, але важливо також, чи існує дієвий механізм трансформації цих заощаджень в інвестиції. У процесі розроблення і здійснення державою всіх напрямів економічної політики слід враховувати взаємозв’язок потоків заощаджень та інвестицій. Це стосується насамперед грошово-кредитної політики. Банківська система у своїй грошово-кредитній діяльності має виходити з того, що межа її кредитно-інвестиційної діяльності не повинна виходити за межі національних заощаджень, бо це загрожує порушеннями економічної рівноваги та інфляцією. Здійснюючи економічну та соціальну політику, держава має виходити з того, що таке важливе завдання, як нарощування інвестицій 79
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
для розвитку економіки і вирішення соціальних проблем, має досягатися в нерозривній єдності з нарощуванням заощаджень. Адже успішне здійснення інвестування не може бути досягнуте без успішного формування заощаджень. Тому економічна політика держави повинна бути спрямована на зростання доходів населення, а отже, і на зростання заощаджень. Ще один важливий напрям економічної політики держави — бюджетно-фіскальна політика. На формування заощаджень, а отже, інвестицій істотно впливає механізм оподаткування. Вилучення податків передує формуванню заощаджень. Тому зменшення податкового пресу сприяє збільшенню заощаджень, а отже, й інвестицій.
Запитання для самоконтролю 1. У чому полягає економічна сутність грошового ринку? 2. Яку специфіку має грошовий ринок? 3. Чим відрізняються операції з купівлі-продажу на грошовому і на товарному ринках? 4. Що таке боргові і неборгові інструменти грошового ринку? 5. Чим ціна на грошовому ринку відрізняється від ціни на товарному ринку? 6. Що являють собою сектори прямого та непрямого опосередкованого фінансування як структурні частини грошового ринку? 7. Між ким забезпечують зв’язки на грошовому ринку фінансові посередники та які їх основні групи? 8. У чому різниця між ринком грошей та ринком капіталів? 9. Як треба розуміти попит на гроші? 10. З яких частин складається сукупний попит на гроші? 11. Як саме попит на гроші залежить від середнього рівня цін, фізичного обсягу валового продукту та ставки відсотка? 12. Що таке пропозиція грошей? 13. Як впливає на пропозицію грошей емісія грошей Національним банком України? 14. Що являє собою рівновага на грошовому ринку? 15. Що являють собою заощадження та інвестиції, як вони взаємопов’язані між собою? 16. У чому суть трансформації заощаджень в інвестиції?
80
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
ТЕМА 5. ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ ТА ВАЛЮТНИЙ КУРС 1. Валютні відносини. Валюта. 2. Валютний курс. 3. Регулювання валютних курсів.
Перехід до ринкової економіки і отримання незалежності зумовлює все більше включення України у світове господарство. У цих умовах посилюється роль валютно-фінансового механізму та форм організації валютних відносин. Валютні відносини, національна валютна система, валюта — важливі складові національної грошової системи. Сутність валютних відносин в Україні визначається міжнародними валютно-фінансовими відносинами, а також особливостями розвитку національної економіки та існуючими економічними відносинами.
1. Валютні відносини. Валюта Валютні відносини являють собою сукупність економічних відносин у міжнародній сфері, що виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств різних країн, тобто це сукупність валютно-грошових та розрахунковокредитних відносин між національними господарствами. Розвиток економічних, політичних, культурних, виробничих та інших форм зв’язку між окремими країнами породжує грошові стосунки між ними, що пов’язані з рухом товарів та послуг. Ці відносини є змістом валютних відносин. Валютні відносини являють собою продовження внутрішніх грошових відносин, що виходять за межі національних кордонів. Валютні відносини виникають між економічними суб’єктами різних країн. Ці економічні суб’єкти на своїй національній території дотримуються вимог національного законодавства своїх країн, а виходячи за національні кордони зазнають також впливу традицій, нормативних вимог, правил, що випливають з міжнародних угод та інших регулятивних документів міжнародного спрямування, узгоджених між різними країнами. Валютні відносини
81
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
У валютних відносинах переплітаються і вступають у суперечність економічні інтереси різних держав. Тому валютні відносини в економічних системах різних країн набувають особливого значення. Щоб захистити національні інтереси від неправомірних дій внутрішніх і зовнішніх учасників валютних відносин, у різних країнах світу приймаються спеціальні закони, що мають на державному рівні створити механізм регламентування та регулювання валютних відносин. Процес формування правової бази регулювання валютних відносин на території України розпочався з прийняття Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року. Суб’єктами валютних відносин є держави, Валюта міжнародні валютно-кредитні організації, юридичні та фізичні особи. Взаємодія суб’єктів валютних відносин потребує еквівалентності міжнародного обміну товарів та послуг. Реалізація цієї еквівалентності стає можливою лише за умови використання інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента. Таким еквівалентом світових грошей у міжнародних розрахунках, що виконує функції розрахункової одиниці чи міжнародного засобу обігу і платежу, виступає валюта. Отже функціонування валютних відносин, обслуговування зовнішньоекономічних відносин потребує використання валюти. Валюта — грошова одиниця, що використовується в міжнародних економічних відносинах. Використання валюти пов’язане з необхідністю здійснювати розрахунки в міжнародних зовнішньоекономічних відносинах. Валюта обслуговує сектор економіки, що пов’язаний із зовнішньоекономічними відносинами. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та створює можливість інтеграції до неї національних економік незалежних країн. Сутність валюти не має однозначного трактування. Найбільш прийнятним є визначення валюти як грошових коштів, формування та використання яких пов’язане із зовнішньоекономічними відносинами, тобто це грошова одиниця, яка використовується у функції світових грошей для вимірювання величини вартості товару у процесі здійснення міжнародних розрахунків1. 1 Див.: Гроші та кредит. / За ред. М. І. Савлука. — К.: 2002. — С. 247.; Демківський А. Гроші та кредит. — К.: Дакор, 2003. — С. 184.
82
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
Поняття «валюта» та «гроші» близькі, але не тотожні, оскільки не всі національні гроші здатні виконувати функції загального еквівалента. Тому поняття «валюта» та «гроші» збігаються лише в тому разі, коли національні грошові одиниці визнаються світовим співтовариством як міжнародні розрахункові одиниці. Такими грошовими одиницями нині виступають вільно конвертовані грошові одиниці. Неконвертована грошова одиниця повноцінною валютою бути не може. Категорія «валюта» використовується насамперед у трьох значеннях: – як грошова одиниця окремої країни; – як грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні засоби, що виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках, іноземна валюта; – як міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб (СДР — валюта МВФ, євро — грошова одиниця Європейського Союзу). Як грошову одиницю, що використовується у функції світових грошей для міжнародних розрахунків валюту можна класифікувати за кількома критеріями. Одним з них є емітенська належність валюти. За цим критерієм виокремлюють такі види валюти: – національна валюта. Вона виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою країни. Для України це кошти, номіновані у гривні; – іноземна валюта. Вона виражена в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн; – колективна валюта. Вона виражена в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами. До таких найбільш відомих валют належать СДР — валюта МВФ та євро — валюта Європейського Союзу. Іншим критерієм класифікації валюти виступає режим її використання. За цим критерієм виокремлюють такі види валют: – неконвертовані; – конвертовані. Неконвертовані валюти неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом. Вивезення і ввезення таких валют жорстко обмежується. До 1997 р. неконвертованою валютою була і національна валюта України — гривня. 83
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Конвертована валюта. Конвертованість передбачає можливість вільної купівлі та продажу іноземної валюти за національну. Конвертованість національної грошової одиниці означає її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби і навпаки відповідно до ринкового курсу. Без конвертованості національної грошової одиниці фізичні та юридичні особи України (резиденти) не могли б підключитися до зовнішньоекономічної діяльності. В умовах конвертованості резиденти можуть вільно набувати іноземну валюту, що необхідна їм для здійснення поточних платежів за зовнішньоекономічними операціями. Іноземні фізичні та юридичні особи — нерезиденти, в свою чергу, мають право вільно набувати валюту певної країни, щоб використати її для здійснення поточних платежів у середині країни чи вільно обміняти її на іноземну валюту. Отже, конвертована валюта вільно обмінюється на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку. Вона вивозиться і ввозиться через кордон. Конвертованість — надзвичайно важлива, визначальна риса валюти. Існує кілька видів конвертованості валюти. За повнотою конвертації розрізняють повну та часткову конвертованість. За видами суб’єктів валютних відносин розрізняють конвертованість зовнішню та внутрішню. Відповідно до характеру економічних операцій, що обслуговуються конвертованою валютою, виділяють конвертованість за поточними операціями чи конвертованість за переміщенням капіталу. Повна конвертованість. Повна конвертованість передбачає можливість вільно (без усяких обмежень) обмінювати національну валюту на іноземну всім категоріям суб’єктів валютних відносин та з будь-якою метою, тобто для всіх видів цілей та операцій (платежі за поточними операціями, рухом капіталу чи переказами). Часткова конвертованість. Часткова конвертованість означає впровадження певних обмежень на обмін національної валюти на іноземну як стосовно окремих суб’єктів валютних відносин, так і стосовно різних видів операцій. Часткова конвертованість означає, як правило, можливість конвертованості тільки за поточними операціями. Вільний обмін національної валюти здійснюється при цьому з метою проведення платежів — оплата товарів та послуг (торгівля, транспорт, зв’язок тощо). 84
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то це зовнішня конвертація. Якщо ж конвертація національної валюти дозволена для резидентів, то це внутрішня конвертація. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями — вона називається поточною. Якщо ж конвертація здійснюється за платежами за рухом капіталу — така конвертація називається капітальною. Україна з 1997 р. оголосила про часткову конвертацію своєї валюти за поточними операціями. Розвиток міжнародного співробітництва і об’єктивна потреба участі в цьому процесі України означає необхідність для неї наближення гривні до статусу повної конвертованості своєї національної валюти. Повна конвертованість національної валюти сприяє можливості підключення національної економіки до світового ринку, підвищення конкурентоспроможності, позитивно впливає на динаміку економічного розвитку країни, проникненню на найвигідніші ринку збуту і закупівель товарів. Повна конвертованість дозволяє оперативно реагувати на зміни міжнародної господарської кон’юнктури, постійно пристосовувати національні умови до світових, вирівнюючи їх за найважливішими параметрами — ціновими витратами виробництва, якістю продукції тощо. Об’єктами валютних відносин в Україні виступають валютні цінності: – валюта України; – платіжні документи та цінні папери, що виражені у валюті України; – іноземна валюта; – платіжні документи і цінні папери, що виражені в іноземній валюті чи в монетарних металах; – монетарні метали. Особливе місце серед валютних цінностей належить іноземній валюті — іноземним грошовим знакам у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу і виступають законним платіжним засобом на території певної іноземної держави. До поняття іноземної валюти долучаються також засоби у грошових одиницях держав і міжнародні розрахункові (клірингові) 85
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
одиниці, що перебувають на рахунках чи вносяться до банківських або інших кредитно-фінансових установ за межами України. Найширше застосування в міжнародних розрахунках мають національні валюти країн з найвищими економічними потенціалами, такі як долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна. Ці валюти вільно використовуються в міжнародних платежах, але й і вільно нагромаджуються як резерви міжнародної ліквідності, звідси їх назва — резервні валюти. Міжнародні розрахункові одиниці — це умовні грошові одиниці, які створюються міжнародними економічними та валютнофінансовими (кредитними) організаціями для використання як офіційного еталона в міжнародних валютних відносинах, наприклад СДР (спеціальні права запозичення в Міжнародному валютному фонді). Це штучно створені міжнародні резервні засоби для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків у МВФ. Технічно випуск СДР забезпечується у вигляді спеціальних записів на рахунках країн-членів МВФ. В основу розрахунку вартості СДР покладено метод середньозваженого ринкового курсу «валютного кошика» провідних країн (груп країн) світу, які мають найбільшу частку у міжнародній торгівлі. До складу стандартного «кошика» входять такі валюти: долар США (найбільша частка), євро, фунт стерлінгів та єна. Через СДР виражаються курси національних валют, валютні резерви. Міжнародною колективною валютою, що використовується в міжнародних валютних відносинах, стала євро, яка з 1 березня 2002 р. остаточно запроваджена як єдина грошова одиниця учасників валютної системи країн Європейського Союзу. Декілька членів Європейського Союзу з різних причин не приєдналися до євро. У валютних відносинах залежно від економічного призначення валютних платежів можна виокремити такі складові: – операції з купівлі-продажу валют; – переміщення валюти при наданні і отриманні різного роду міжнародних позик; – переміщення валюти при наданні економічної та технічної допомоги; – міжнародні розрахунки в зовнішньоекономічній торгівлі. 86
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
2. Валютний курс Здійснення зовнішньоекономічних операцій та пов’язаного з цим обміну однієї національної валюти на іншу потребує встановлення співвідношення обміну між валютами — валютного курсу. Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн або в міжнародних розрахункових одиницях (СДР, євро). Установлення валютного курсу необхідне для обміну валютами під час здійснення торгівлі товарами, послугами, у процесі руху капіталів та кредитів, для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах. Тому валютний курс у зовнішньоекономічній діяльності виконує надзвичайно важливі функції: – інтернаціоналізації грошових відносин різних країн, що створює цілісну світову систему грошей; – порівняння цінових структур і результатів виробництва окремих країн (зіставлення продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати тощо); – зіставлення вартостей (цін) національного і світового ринків, що дозволяє національні витрати порівнювати із суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці; – перерозподілу національного продукту між країнами в процесі здійснення ними зовнішньоекономічних зв’язків. На практиці вартісні пропорції обміну валют знаходять відображення у вигляді співвідношення купівельної спроможності валют. Купівельна спроможність валюти являє собою сукупність товарів та послуг, які можна придбати за певну національну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валют. Визначення курсу називається котируванням валюти. В умовах золотого стандарту визначення курсу грошових одиниць різних країн ґрунтувалось на співвідношенні їхнього золотого вмісту, тобто на основі золотого паритету. Валютний курс визначався співвідношенням вагової кількості чистого золота, що містилася в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. Сутність валютного курсу та його формування
87
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Впровадження Ямайської валютної реформи 1976–1978 рр. поклало початок відмови країн від золотих перитетів як основи визначення валютних курсів. Основою визначення валютних курсів став паритет (співвідношення) купівельних спроможностей національних валют різних країн. Співвідношення купівельної сили валют визначається стосовно певного набору товарів та послуг двох країн, так званого споживчого кошика, що оцінюється в національних валютах двох країн. Порівняння рівня цін споживчого кошика і співвідношення витрат виробництва однієї країни відносно іншої і дозволяє зробити кількісне визначення валютного курсу однієї національної валюти відносно іншої. Отже, визначення валютного курсу однієї національної валюти відносно іншої може бути формалізоване за допомогою відповідної формули: Р = S1 / S0, де Р — паритет купівельної спроможності валюти певної країни; S1 — купівельна спроможність національної валюти даної країни за відповідний період; S0 — купівельна спроможність національної валюти тієї країни, відносно якої здійснюється порівняння. Види валютних курсів
У практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів: – фіксований; – плаваючий (гнучкий);
– змішаний. Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, що підтримується державними органами. У сучасних умовах центральний банк підтримує фіксований валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до «кошика» валют. Плаваючий валютний курс самостійно формується під впливом попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку. При зміні співвідношення між попитом і пропозицією іноземної валюти змінюється і валютний курс. Плаваючі валютні курси послабляють стабільність цін і можуть посилювати інфляційні процеси в економіці. 88
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
Україна належить до групи країн з плаваючим (гнучким) валютним курсом. Але цей режим вільного ринкового плавання може бути скоригований державою з урахуванням конкретної економічної ситуації. Це керований (змішаний) валютний курс, що дозволяє перебороти абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Режим керованого плавання означає, що уряд у разі необхідності виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс національної валюти. Однією із форм контролю держави за станом курсу національної валюти може бути впровадження курсового валютного коридору — встановлення мінімального та максимального значень відхилення валютного курсу. Як приклад використання такого змішаного (керованого) валютного курсу може бути запровадження в Україні з 1 вересня 1997 року «валютного коридору», коли НБУ взяв на себе зобов’язання підтримувати валютний курс у встановлених межах. Головним валютним курсом у країні виступає офіційний курс, що встановлюється та підтримується державними органами. Він використовується під час здійснення всіх операцій з продажу та купівлі іноземної валюти, у бухгалтерському обліку всіх операцій, що здійснюються в іноземній валюті, у розрахунках з бюджетом та митницею. Офіційний валютний курс використовують усі резиденти та нерезиденти, що діють на території України, незалежно від форми власності та господарювання, видів валютних операцій та видів товарів чи послуг. Валютний курс, як ціна однієї валюти, що Фактори, виражається в грошових одиницях інших що впливають країн, відхиляється від вартісної основи на валютний курс паритету купівельної спроможності валют під впливом співвідношення попиту та пропозиції валюти. Співвідношення попиту та пропозиції валюти залежить від чинників, що відображають зв’язок валютного курсу з іншими економічними категоріями. Серед чинників, що впливають на валютний курс, слід розрізняти кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники. Кон’юнктурні чинники визначаються коливаннями ділової активності, змінами політичної та військово-політичної обстановки, чутками та прогнозами. Вплив кон’юнктурних чинників на попит та пропозицію валюти важко передбачити. 89
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Відносно довгострокових тенденцій, що визначають динаміку валютного курсу, виступають структурні чинники, які теж впливають на валютний курс. Ці чинники більш ґрунтовно, довгостроково визначають місце національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Найістотніші з таких чинників: – темпи зростання продуктивності праці, темпи зростання ВНП країни, місце і роль країни у світовій торгівлі; – на валютний курс, на паритет купівельної спроможності впливає співвідношення темпів інфляції в різних країнах. Чим вищі темпи інфляції, тим нижчим буде валютний курс валюти даної країни; – різниця відсоткових ставок у різних країнах. Зміна відсоткових ставок у країні впливає на міжнародний рух капіталів. Підвищення відсоткової ставки стимулює приплив іноземних капіталів, що за інших рівних обставин підвищує валютний курс. Зниження відсоткових ставок заохочує відплив капіталу, зокрема й національного, за кордон і спричинює відповідне зниження валютного курсу; – безпосередньо на курс валюти впливає також міра використання її в зовнішньоекономічних відносинах, ступінь використання її в міжнародних розрахунках; – міра довіри до валюти на національному та світовому ринках. Довіра до валюти залежить від стану економіки країни, визначається також стабільністю політичної обстановки, чинниками, що вже були розглянуті (темпи зростання ВНП, продуктивності праці, інфляції, рівень відсоткових ставок тощо). Йдеться не тільки про сьогоднішній стан цих показників, а й перспективи їхньої динаміки в майбутньому; – на курс національної валюти впливає також стан платіжного балансу, що займає центральне місце в системі балансів міжнародних розрахунків. Платіжний баланс являє собою співвідношення суми платежів, які країна здійснила за кордоном, та надходжень, що вона отримала з-за кордону за певний період. Отже, платіжний баланс за економічним змістом характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин певної країни з зовнішнім світом. Якщо розглядати платіжний баланс за його формою, то це статистичний звіт, що відображає надходження валютних ко90
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
штів у країну та витрачання їх за цей самий період за напрямами та в розрізі країн чи груп країн. Якщо валютні надходження перевищують платежі, то такий платіжний баланс називається активним, а якщо платежі перевищують надходження — пасивним. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти. Це пов’язано зі збільшенням попиту на таку валюту з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс, навпаки, веде до зниження курсу національної валюти. Це тому, що боржники мусять продавати національну валюту за іноземну для погашення своїх зовнішніх зобов’язань. Методом балансування платіжного балансу є використання країною її офіційних золотовалютних резервів. Головним засобом збалансування платіжного балансу виступають резерви конвертованої іноземної валюти. Враховуючи виняткову важливість стану Національне платіжного балансу для здійснення зорегулювання платіжвнішньоекономічних операцій, валютного ного балансу курсу країни, платіжний баланс виступає одним з об’єктів державного регулювання. Завдання урівноваження платіжного балансу входить до головних цілей економічної політики держави поряд з такими, як забезпечення темпів економічного зростання, боротьба з інфляцією та безробіттям. Існують різні методи державного регулювання платіжного балансу. Вони спрямовані на стимулювання чи обмеження певних зовнішньоекономічних операцій залежно від валютно-економічного стану та стану міжнародних розрахунків країни. Країни з пасивним платіжним балансом мусять стимулювати експорт та стримувати імпорт товарів, залучати в країну іноземні капітали та обмежувати його вивезення за кордон. За активного платіжного балансу його регулювання теж необхідне, але воно мусить вирішувати інші завдання і повинно бути спрямоване на усунення надмірно активного сальдо. З цією метою використовуються методи розширення імпорту та стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (зокрема надання кредитів та допомоги) та обмеження їхнього імпорту. Активне сальдо платіжного балансу використовується для погашення зовнішнього боргу країни, надання кредитів іноземним державам, збільшення золотовалютних резервів країни. 91
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
Зміни валютного курсу впливають на функціонування як внутрішньогосподарських процесів, так і на зміни зовнішньоекономічних позицій країни. Йдеться про вплив валютного курсу на прибуток підприємств, конкурентоспроможність фірм, на співвідношення експортних та імпортних цін, а отже, на зовнішню торгівлю, рух довгострокових та короткострокових капіталів, платіжний баланс країни. Зміна валютного курсу зумовлює істотні соціально-економічні наслідки, призводить до втрат одних та виграшу інших країн. Різкі зміни валютного курсу дестабілізують міжнародні економічні відносини. З огляду на вплив валютного курсу на стан зовнішньоекономічних відносин країни, вибирають різні варіанти підтримання кількісних значень валютного курсу, сприяючи підвищенню чи зниженню валютного курсу своєї національної валюти відносно іноземних. Зниження курсу національної валюти вигідне національним експортерам, бо створює можливість продавати товари на зовнішньому ринку за цінами, нижчими від середньосвітових, що сприяє витісненню конкурентів на зовнішніх ринках. Але зниження курсу національної валюти невигідне для імпортерів, бо призводить до подорожчання імпорту, що, в свою чергу, стимулює зростання внутрішніх цін у країні, скорочення обсягів товарів, що ввозяться, та споживання. Водночас зниження валютного курсу національної валюти приводить до скорочення реальної заборгованості, вираженої в національній валюті, та збільшення зовнішнього боргу, вираженого в іноземній валюті. Підвищення курсу національної валюти призводить до зменшення ефективності експорту національних товарів, що може спричинити стагнацію експортних галузей національної економіки. Але для розвитку імпорту підвищення курсу національної валюти має позитивні наслідки, оскільки заохочується імпорт товарів з метою їх продажу за високими цінами. Отже, стимулюється приплив у країну іноземних товарів та капіталів. Таким чином, зміни курсу валют зумовлює перерозподіл між країнами частини сукупного суспільного продукту, що реалізується на зовнішніх ринках. Тому валютний курс є об’єктом боротьби між національними експортерами та імпортерами окремої країни, між країнами, може бути джерелом міждержавних валютно-кредитних, фінансово-економічних протиріч та незгод. Валютний курс та зовнішньоекономічні відносини
92
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
3. Регулювання валютних курсів Через істотний вплив на зовнішньоекономічні відносини, що пов’язаний з коливанням валютних курсів, державні органи мають втручатися у сферу міжнародних валютних відносин, щоб регулювати валютні курси. Основними методами регулювання валютОсновні методи регулювання валютно- ного курсу є валютна інтервенція, дисконтна (облікова) політика та валютні го курсу обмеження. Валютні інтервенції здійснюються центральними банками як протидія зниженню чи підвищенню курсу національної валюти. Валютна інтервенція являє собою купівлю чи продаж центральним банком інвалюти. Таким чином регулюються коливання курсу національної валюти. Якщо потрібно зупинити падіння курсу національної валюти, центральний банк збільшує продаж на ринку іноземної валюти. Завдяки цьому пропозиція інвалюти збільшується до рівня наявного попиту. Щоб зупинити небажане підвищення курсу національної валюти, центральний банк має збільшити купівлю інвалюти на ринку. Для підтримання курсу гривні НБУ застосовує то один, то другий з цих інструментів. Використання інструментів валютної інтервенції для регулювання курсу національної валюти потребує наявності достатнього обсягу валютних резервів, якими володіє НБУ. Валютні інтервенції Центральних банків можуть бути ефективним методом впливу на валютні курси лише в короткостроковому періоді. Тільки валютними інтервенціями неможливо постійно забезпечити бажані рівні курсу національної валюти. Найбільш дієвими та ефективними є валютні інтервенції, які супроводжуються відповідними заходами в галузі загальноекономічної політики держави, спрямованими на зростання та підвищення ефективності національного виробництва. До основних методів регулювання валютного курсу належить також дисконтна (облікова) політика. Суть її полягає в маніпулюванні центральним банком обліковою ставкою. Підвищення або зниження центральним банком облікової ставки впливає на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Якщо уряд ставить за мету знизити валютний курс, то центральний банк знижує обліковий відсоток, капітали 93
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
переміщуються до інших країн, погіршується стан платіжного балансу, курс валюти знижується. У період погіршення стану платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку, щоб стимулювати приплив капіталу з країн, де облікова ставка нижча. Проте підвищення облікової ставки може спричинити подорожчання кредиту всередині країни і загальмувати таким чином розвиток національного виробництва. На валютний курс впливають також валютні обмеження. Валютні обмеження скеровані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Вони являють собою сукупність заходів та нормативних правил держави, встановлених у законодавчому чи адміністративному порядку, що вводяться чи відміняються залежно від економічної ситуації в країні. В умовах розхитаності національної економіки та нестабільності національних грошей у країні можуть бути впроваджені певні заборони, обмеження, лімітування. За певних умов так сталося і в Україні. В умовах загострення економічної та фінансової кризи 90-х років ХХ ст. було впроваджено обмеження на відкриття рахунків в іноземних банках для юридичних осіб, заборонено переказувати на них інвалюту. Свою валютну виручку експортери мусили повністю або частково продавати на валютній біржі. Коли ж економічна ситуація стала виправлятися, поступово відбулося послаблення, а потім і скасування введених раніше валютних обмежень. Валютні обмеження являють собою досить потужний, ефективний інструмент регулювання валютного курсу. Але він має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин розвинутих країн з ринковою економікою, які встановили вільне ринкове «плавання» своїх національних валют. Крім уже розглянутих основних методів Традиційні методи регулювання валютно- регулювання курсів валют, використовуються й традиційні — девальвація та рего курсу вальвація. Девальвація — це цілеспрямоване здійснення комплексу заходів з метою зниження курсу національної валюти. Це сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, стимулюванню експорту, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку. 94
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
Разом з тим девальвація національної валюти стримує розвиток імпорту, бо позиції імпортерів погіршуються, тому, що їм доводиться купувати інвалюту за вищим курсом. У таких умовах у країні може статися зростання цін на імпортні товари. Втрати імпортерів можуть перевищити виграш експортерів та ще й спровокувати інфляційне зростання цін. Ревальвація має цілком протилежний зміст. Вона означає підвищення обмінного курсу національної валюти з метою стимулювання розвитку імпорту. Стимулювання розвитку імпорту на основі ревальвації пов’язане з тим, що імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. На товарних ринках усередині країни буде збільшуватися пропозиція, що позитивно впливатиме на стабільність цін, зменшуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим обсягом споживання імпортованої продукції. Збільшення закупленої по імпорту техніки сприятиме розширенню впровадження новітніх досягнень науковотехнічного прогресу. Зростатимуть надходження іноземних інвестицій. Однак в умовах ревальвації національної валюти підприємстваекспортери нестимуть втрати, їхні конкурентні позиції на світовому ринку можуть істотно послабнути. Отже, цілеспрямоване проведення ревальвації теж повинно відбуватися обережно, зі зіставленням усіх плюсів та мінусів для розвитку національної економіки. У сучасних умовах на базі «плаваючих» валютних курсів девальвація та ревальвація на валютних ринках відбувається стихійно, вони не є засобами стабілізації валютного курсу. Зараз це лише метод тимчасового приведення офіційного валютного курсу у відповідність із тим, що склався на ринку. Розглянуті методи регулювання валютноСуб’єкти го курсу є національними. Крім них, регурегулювання валютлювання валютного курсу здійснюється них курсів також як міжнародне (колективне) регулювання. Відповідно виокремлюються національні та міжнародні (колективні) суб’єкти регулювання валютних курсів. Головним національним суб’єктом валютних курсів виступає центральний банк країни. Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 17 лютого 95
Розділ І. Гроші та їхнє функціонування в сучасній ринковій економіці
1993 р. визнано, що встановлення валютного курсу національної валюти належить до спільної компетенції НБУ та Кабміну. Офіційний валютний курс до долара США в Україні з 1994 р. встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). З часом Українська міжбанківська валютна біржа перестала здійснювати операції з валютою, і ці операції перейшли до міжбанківського валютного ринку. З 19 березня 1999 року офіційний валютний курс гривні відносно долара США НБУ встановлює за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу гривні шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку. Суб’єктами міжнародного (колективного) регулювання валютних курсів виступають міжнародні валютно-фінансові організації. Необхідність міждержавного (колективного) регулювання валютних курсів визначається розвитком інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку. Розвиток світового господарства та інтернаціоналізація господарських зв’язків об’єктивно зумовлюють необхідність доповнення національного регулювання курсоутворення міждержавним регулюванням. Міждержавне регулювання валютних курсів спирається на спільно розроблені державами та закріплені міжнародними угодами принципи та форми реалізації механізмів регулювання валютних курсів. Міждержавне регулювання валютних курсів включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємне (колективне) регулювання валютних курсів. Найважливішою серед міжнародних валютно-фінансових організацій, що здійснюють регулювання валютних курсів, є Міжнародний валютний фонд (МВФ). Україна є членом МВФ з 1992 р. МВФ встановлює норми регулювання валютних курсів і контролює їх дотримання, діє в напрямі усунення валютних обмежень, для вирівнювання платіжних балансів надає країнам-членам кошти в іноземній валюті.
96
Тема 5. Валютні відносини та валютний курс
Запитання для самоконтролю 1. Як треба розуміти сутність категорії валютні відносини? 2. Що являють собою суб’єкти та об’єкти валютних відносин? 3. Який зміст категорії «валюта»? 4. Чи тотожні поняття «валюта» та «гроші»? 5. Які критерії та види валют? 6. Що таке конвертованість валюти? 7. Які існують види конвертованості валюти? 8. У чому полягає сутність валютного курсу? 9. Які види валютних курсів Вам відомі? 10. Що являє собою паритет купівельних спроможностей національних валют різних країн? 11. Які фактори впливають на величину валютного курсу? 12. Як здійснюється національне регулювання платіжного балансу? 13. За рахунок яких джерел здійснюється балансування платіжного балансу? 14. Як визначався валютний курс за умов золотого стандарту? 15. Як визначається паритет купівельної спроможності валют? 16. Як саме валютний курс впливає на зовнішньоекономічні відносини? 17. У чому економічний зміст підвищення чи зниження валютного курсу? 18. Які основні методи регулювання валютного курсу? 19. Як саме валютні інтервенції регулюють валютний курс? 20. Що таке дисконтна (облікова) політика центрального банку і як вона використовується для регулювання валютного курсу? 21. Що являють собою валютні обмеження та як вони впливають на валютний курс? 22. Яке значення мають ревальвація та девальвація для регулювання валютного курсу в сучасних умовах? 23. Який головний національний суб’єкт регулювання валютних курсів в Україні? 24. Який найважливіший суб’єкт міждержавного регулювання валютних курсів?
97
РОЗДІЛ ІІ. КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ. КРЕДИТ ТЕМА 6. СУТЬ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТУ 1. Економічна суть кредиту. 2. Роль кредиту в ринковій економіці та базові функції кредиту. 3. Основні принципи організації кредитних відносин.
Аналіз питань про економічну суть і функції грошей, про грошові системи, їхні типи та складові елементи, про функціонування валютних відносин тощо дає змогу звернутися до розгляду ще одного важливого інструмента ринкового господарства — кредиту. У ринковій економіці гроші мають перебувати в постійному русі. Тимчасово вільні грошові кошти повинні негайно надходити на ринок позичкових капіталів, акумулюватися в кредитно-фінансових установах, а потім ефективно розміщуватися в тих галузях економіки, де в них є нагальна потреба. Це досягається за допомогою особливої форми руху грошей у ринковому господарстві — кредиту. Кредит являє собою форму руху позичкового капіталу, що здійснюється на засадах строковості, поворотності, платності. Кредит виникає на певному етапі розвитку людського суспільства і вдосконалюється одночасно з розвитком грошей і товарного виробництва. Винайдення кредиту поряд з винайденням грошей вважається одним з найгеніальніших відкриттів людства.
1. Економічна суть кредиту Поява кредиту сталася тоді, коли товарно-грошові відносини досягли певного розвитку і стали більш-менш регулярними. У цих умовах відносини між товаровиробниками інколи набували особливого характеру. Необхідність продати вироблений товар іноді наштовху98
Тема 6. Суть та принципи організації кредиту
валась на відсутність (з різних причин) у покупців грошей для купівлі, що унеможливлювало операцію з купівлі-продажу товару. Вийти з цієї ситуації можна було в разі продажу товару з відстрочкою платежу — в кредит. Це значно полегшувало реалізацію товарів. Отже, кредит виник і розвинувся на підставі функції грошей як засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передаванням товару і грошей. Однак кредитні відносини не тотожні грошовим. Це специфічні, модифіковані грошові відносини, що відособилися в міру розвитку товарно-грошових відносин. Кредит та гроші — самостійні економічні категорії, що виражають різну специфічну суть, сферу використання, характер руху вартості. У подальшому розвиток кредиту призвів до його необхідності не тільки у сфері обміну, а й в інших сферах суспільного відтворення — виробництві, споживанні. У сучасних умовах функціонування товарного виробництва стан економічних зв’язків неможливо уявити без використання кредиту. Кредит забезпечує можливість безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Отже, найбільш загальною економічною причиною необхідності функціонування кредиту в сучасних умовах є необхідність забезпечення безперервності процесу відтворення. У сучасних умовах кредит став обов’язковим атрибутом господарювання, сучасної економіки, що вся пронизана кредитними відносинами. Нормальне функціонування сучасного товарного виробництва без кредиту взагалі неможливе. Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід’ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства, так і малі виробничі і торгові структури, як держави, уряди, так і окремі громадяни. Кредит виступає формою руху позичковоКредит го капіталу. Позичковий капітал — це грояк форма руху шовий капітал, який його власник надає на позичкового капіталу певний час, на поворотній основі, за плату іншому підприємцеві. Відмітна риса позичкового капіталу полягає у тому, що він використовується не власником, якому він належить. Як винагорода за наданий у тимчасове розпорядження грошовий капітал його отримувач сплачує власникові цього капіталу певну суму, що має назву «відсоток». Відсоток є частиною прибутку, який отримувач 99
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
віддає власникові позичкового капіталу за надану йому позичку. Отже, позичковий капітал — це капітал, що приносить відсотки. Позичковий капітал як капітал є власність, власник якої передає, а точніше — продає позичальникові не сам капітал, а лише право на його тимчасове користування. Позичковий капітал являє собою особливий товар, споживча вартість якого визначається здатністю продуктивно використовуватися позичальником, забезпечуючи йому додатковий прибуток. Частина цього прибутку використовується для наступної сплати позичкового відсотка. Власники позичкового капіталу акумулюють у себе тимчасово вільні грошові кошти з фонду амортизації (відновлення) основного капіталу, з фонду заробітної плати, формується (в міру продажу готової продукції). Вони обертають кредитні ресурси, незадіяні в дії гроші підприємців та інших верств населення, використовують пенсійні, страхові та інші фонди. Протягом певного часу такі грошові кошти не дають власникам ніякого доходу і їх вигідно надати у позичку. У свою чергу, власники позичкового капіталу надають гроші тим, кому вони потрібні. У сучасних умовах характерна тенденція до збільшення частки позичених засобів у фінансуванні господарства. Наприклад, японські фірми із залучених ресурсів фінансують 4/5 усіх коштів на розширення виробництва1. На ринку позичкових капіталів в операції беруть участь два суб’єкти: власник вільного капіталу та бізнесмен, що використовує особливий товар — капітал для отримання прибутку. Власник грошового капіталу позбавляється всіх турбот з його виробничого використання. На противагу цьому, на підприємця лягає зобов’язання отримати прибуток від використання чужих грошей. Кредит (від лат. credutum — позичка, борг) Основні ознаки за своєю сутністю та механізмом впливу кредитнх відносин на процес суспільного відтворення являє собою одну з найскладніших і найдавніших економічних категорій товарно-грошових відносин. Визначальне значення для кредиту має така його ознака, як зворотний, відшкодувальний рух вартості. На поверхні економічних явищ кредит виступає як передача в тимчасове користування матеріальних цінностей у грошовій або товарній формах. Позичена вартість 1
100
Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М., 1996. — С. 267.
Тема 6. Суть та принципи організації кредиту
може мати грошову форму, форму наданих товарів, виконаних робіт, послуг. Незалежно від форми позиченої вартості вона є реальною цінністю, що має бути збережена в кредитних відносинах і повернута своєму власникові. Це повернення відбувається не обов’язково у своїй первинній формі, але обов’язково в повному обсязі. Кредитні відносини не призводять до зміни власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником вартості, яку він тимчасово на певних умовах передає позичальникові. Позичальник повинен повернути отриману ним вартість її власникові. Отже, повертання кредиту є внутрішньо притаманною його ознакою і виступає констатуючою властивістю кредитних відносин. Поворотність є об’єктивною, визначальною рисою кредиту. Її недотримання означає зміну кредитної природи операції, викривлення та переродження кредитних відносин. За своєю сутністю кредит — це економічні відносини між економічними суб’єктами у зв’язку з передаванням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Незалежно від форми надання кредиту (грошової чи товарної) він завжди має грошову природу, і завершальна його стадія завжди здійснюється у грошовій формі. Кредитна операція, що передбачає тимчасове використання чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов’язань. Тому учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними і функціонувати на засадах комерційного розрахунку, самодостатності та самоокупності, бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися. Фізичні особи теж можуть виступати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів. Кредитні відносини є вартісними, тому що виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Ця вартість переміщується на зворотних засадах, через певний час ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Позичальник зобов’язаний повернути взяті в кредит кошти. За використання чужих коштів, крім цього, необхідно заплатити позичковий відсоток. Тобто позичальник має повернути власникові масу вартості більшу, ніж сам одержав від 101
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
нього. Щоб забезпечити раціональне використання позики, її повернення та позичкового відсотка у встановлений кредитною угодою термін, позичальник має ефективно організувати відтворювальний процес. Тим самим кредит стимулює позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів. Це є ще однією важливою ознакою кредитних відносин. Обов’язковою умовою функціонування кредитних відносин є збігання економічних інтересів кредитора та позичальника. Кредитор має бути однаково заінтересований у видачі кредиту, як і позичальник — в її отриманні. Таке збігання інтересів досягається узгодженням конкретних параметрів позички — терміну кредитування, величини відсотка, забезпечення повернення тощо. Об’єктом кредитної операції, з приводу якої виникають кредитні відносини, виступає вартість, що позичається в кредитній операції. Збереження прав власності на позичену вартість визначає необхідність її повернення власникові, а ефективне використання цієї позиченої вартості в господарстві позичальника забезпечує її повернення власнику. В умовах ринкового господарства кредитування виступає у формі позички капіталу. Кредит може мати і форму позички грошей, якщо отримані в кредит кошти використовуються позичальником на невиробничі цілі. Використання позиченої вартості дає змогу скоротити потребу в нагромадженні власних ресурсів для розширення і розвитку виробництва і сприяє забезпеченню безперервності виробництва, поновленню і продовженню циклу відтворення. Мета позичення вартості в процесі кредитування полягає не тільки в покритті нестачі власних засобів у позичальника, а й у отриманні доходу від використання чужих позичених засобів у своїй господарській діяльності. Отже, тільки за умов економічної самостійності суб’єктів, добровільності, рівноправності та взаємної вигоди можливе функціонування кредитних відносин. Ці риси кредитних відносин роблять їх внутрішньо адекватними, відповідними ринковим відносинам, зумовлюють розвиток кредиту на ринкових засадах. Матеріальною базою забезпечення функМатеріальне ціонування кредиту є тимчасове вивільзабезпечення функціо- нення коштів і поява тимчасової потреби в нування кредиту них у процесі руху виробничих фондів під102
Тема 6. Суть та принципи організації кредиту
приємств, що зумовлюється особливостями кругообігу та обігу капіталу. Індивідуальні кругообіги та обіги коштів господарюючих суб’єктів взаємопов’язані в масштабі єдиного відтворювального процесу. Це й створює можливість тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб’єктів задовольняти за рахунок тимчасового надлишку коштів в інших суб’єктів господарювання. За допомогою кредиту і здійснюється процес акумуляції тимчасово вільних грошових коштів та їхній перерозподіл. На певному етапі розвитку кредитних відносин основним суб’єктом акумуляції тимчасово вільних грошових коштів стали банки, одна з найважливіших функцій яких полягає в акумуляції грошових коштів та надходження їх у кредит. Крім того, тимчасово вільними грошовими коштами володіють також підприємства різних форм власності, інвестиційні фонди, страхові та інвестиційні компанії, громадяни. В окремих фірм, приватних осіб та інших суб’єктів ринкових відносин виникають тимчасово вільні грошові кошти: надлишки грошових коштів у вигляді амортизаційних відрахувань, тимчасово вільні кошти у зв’язку з незбіганням часу реалізації товарів і послуг та терміну придбання нових партій сировини, матеріалів тощо, кошти, нагромаджені, але не використані для розширення виробництва, для виплати заробітної плати, грошові доходи та заощадження населення. Тимчасово вільні грошові кошти в народному господарстві становлять єдиний позичковий фонд, який створює матеріальну основу кредиту. Обсяг наявних вільних коштів зумовлює можливість надання певного обсягу позичок. Суб’єктами кредитних відносин виступаСуб’єкти ють кредитори і позичальники. кредитних відносин Кредитор — це суб’єкт кредитного відношення, що має у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти, які може надати в тимчасове користування іншим суб’єктам. Джерелом коштів для надання позички можуть бути як власні кошти кредитора, так і кошти ним позичені. Головною метою надання позички є отримання прибутку у вигляді позичкового відсотка. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації), держава. Особливе місце серед кредиторів 103
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
посідають банки, тому що вони спочатку акумулюють тимчасово вільні кошти в інших суб’єктів, зокрема на засадах запозичення, а вже потім надають їх у позичку іншим суб’єктам. Позичальник — суб’єкт кредитного відношення, який має потребу в грошових коштах і отримує їх у позичку від кредитора для тимчасового використання, стає тимчасовим розпорядником. Позичальниками можуть бути державні підприємства, акціонерні товариства, приватні фірми, банки, держава, громадяни і т.ін. Для отримання позички позичальник повинен надати економічні та юридичні гарантії повернення позичених коштів після закінчення терміну кредиту, також виплативши позичковий відсоток кредитору за використання позички. Кредитори і позичальники набувають свого статусу добровільно, на договірних засадах, що дає їм можливість найповніше задовольняти свої потреби та захистити свої інтереси, які різні в кожної із сторін кредитних відносин.
2. Роль кредиту в ринковій економіці та базові функції кредиту Результати функціонування кредитних відносин виражають роль кредиту в ринковій економіці і зумовлюються його суттю. Кредит виступає необхідним моментом Роль кредиту формування основних та оборотних фондів у відтворювальному підприємств. Завдяки йому можна обійпроцесі тися без обов’язкового нагромадження власних ресурсів. Поряд із власними ресурсами кредитні ресурси, що виникають на базі залучення тимчасово вільних чужих ресурсів, створюють додаткові можливості для забезпечення нормальних умов діяльності господарських суб’єктів. Кредит обслуговує процес розширеного відтворення, тим самим сприяє безперервності відтворювального процесу і стає чинником його прискорення. Прискорення відтворювального процесу відбувається внаслідок прискорення зміни вартісних форм фондів підприємств, скорочення часу проходження функціональних форм продукту. Прискорення відтворювального процесу за рахунок кредиту пов’язане також зі стимулювальною його роллю: необхідність повернення за104
Тема 6. Суть та принципи організації кредиту
лучених у позику ресурсів, їх платність та строковість потребують від позичальника підвищення ефективності суспільного виробництва, а отже, прискорення відтворювального процесу. Підвищення ефективності суспільного виробництва через використання кредиту сприяє також збалансованості економіки. Отже, функціонування кредитних відносин передбачає додержання рівноваги в економці між обсягами тимчасово вільних ресурсів та обсягами кредитних ресурсів. Сприяння збалансованості економіки означає, що кредит підтримує чи оптимізує пропорції суспільного виробництва, тобто виконує регулювальну роль. Ця роль кредиту в економіці проявляється у перерозподілі капіталу між виробничою та невиробничою сферами, між галузями виробництва та регіонами. Виконання кредитом регулювальної ролі в економіці означає, що кредит певною мірою впливає на формування структури суспільного виробництва, на важливі пропорції економіки. Це може бути, наприклад, співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження та споживання і т.ін. Завдяки тому, що тимчасово вільні ресурси перерозподіляються до галузей, де забезпечується отримання більшого прибутку, відбувається вирівнювання норми прибутку в різних галузях, тим самим кредит позитивно впливає на галузеву структуру суспільного виробництва. Перерозподіл тимчасово вільних коштів до галузей і підприємств з більш ефективним виробництвом, вироблювані товари яких користуються більшим попитом, означає, що кредит стимулює розширення виробництва товарів, у яких є потреба суспільства, тобто сприяє збільшенню ринкової пропозиції. Це звичайно теж важлива риса регулювальної ролі кредиту в ринковій економіці. Отже, регулювальна роль кредиту в економіці велика і багатоаспектна. Тим самим кредит виступає в ролі важливого економічного методу управління суспільним господарством. Реалізація кредитом його ролі як методу управління суспільним господарством проявляється через порядок кредитування, тобто через умови надання і погашення позичок. Важлива роль кредиту в сприянні розвитРоль кредиту ку НТП. Роль кредиту в підвищенні техв сприянні розвитку нічного та технологічного рівня виробниНТП, економії витрат цтва здійснюється як через забезпечення обігу, у соціальній безперервності відтворювального процесфері су, стимулювання виробництва продукції, 105
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
тобто посереднім чином, так і прямо — внаслідок збільшення інвестицій. Реалізація цієї ролі кредиту передбачає необхідність цілеспрямованості в кредитуванні технічного удосконалення виробництва, здійснення пріоритетного кредитування наукоємних галузей, впровадження у виробництво нових товарів, що мають важливе народногосподарське значення, тощо. Кредит відіграє також важливу роль в економії витрат обігу. Це досягається із скороченням витрат на організацію грошового обігу, здешевлення системи грошового обігу на основі виконання кредитом функцій заміщення готівкових грошей безготівковими розрахунками. Заміна грошових знаків кредитними інструментами, що обслуговують безготівковий обіг, призводить до значного зменшення витрат обігу за рахунок скорочення витрат, пов’язаних з випуском, обліком, сховом грошових знаків. Крім того, за рахунок прискорення обігу грошей теж досягається економія витрат обігу. Завдяки кредитному перерозподілу вільні грошові кошти можна багаторазово використовувати, що пришвидшує обіг грошей і дає змогу задовольняти потреби відтворювального процесу при відносно меншій грошовій масі. Значну роль відіграє кредит у соціальній сфері. За суттю всі кредити мають соціальну складову, оскільки вони підвищують ефективність суспільного відтворення, забезпечують зростання можливостей задоволення потреб суспільства та підвищення життєвого рівня. Функції кредиту — це специфічне відоБазові функції браження дії, «роботи» кредиту. Функції кредиту кредиту виражають суть кредиту та виділяють його як самостійне явище економічних відносин, визначають місце й роль кредиту в ринковій економічній системі. У ринковій економіці кредит виконує надзвичайно важливі функції. Перерозподільча функція. Виконання цієї функції кредитом полягає в перерозподілі тимчасово вільної вартості одних суб’єктів господарювання і використання її іншими учасниками ринкових відносин. Завдяки цій функції тимчасово вивільнені кошти підприємств, заощадження населення, доходи держави перетворюються на позичковий капітал і задовольняють тимчасові потреби в коштах інших юридичних і фізичних осіб, забезпечуючи прискорення обігу суспільного 106
Тема 6. Суть та принципи організації кредиту
капіталу, розширення виробництва, зростання прибутків на основі вдосконалення техніки і технології. Перерозподільча функція кредиту дає змогу зосередити капітал у найефективніших сферах і галузях економіки, здійснювати переорієнтацію виробництва, поліпшувати його структуру. Важливою особливістю кредитного перерозподілу є те, що він охоплює тільки тимчасово вільні ресурси суспільного господарства і задовольняються тільки тимчасові потреби в додаткових коштах, тому що перерозподілена вартість надходить у користування позичальника лише на чітко визначений термін. Перерозподіл коштів через кредит зумовлює широкі масштаби перерозподілу, оскільки охоплює практично всі тимчасово вільні кошти суспільного господарства. Розширення можливостей кредитного перерозподілу підсилюється ще й тим, що поворотність кредитних ресурсів дає змогу надавати їх у позичку повторно. Завдяки кредиту перерозподілу підлягає не тільки вартість валового національного продукту, виробленого в поточному періоді, а й вартість засобів виробництва та предметів споживання, створених у попередні періоди. Так, для кредитування можуть бути використані тимчасово вільні кошти, акумульовані в амортизаційних фондах підприємств. Значному розширенню меж перерозподілу через кредитну сферу сприяє те, що перерозподільча функція кредиту пов’язана з перерозподілом не тільки грошових ресурсів, а й товарних. Така риса кредиту, як поворотність, зумовлює те, що перерозподіл за допомогою кредиту набуває насамперед виробничого характеру, тобто вартість, що перерозподіляється, надходить у господарчий обіг позичальника. Необхідність повернення позиченої вартості і позичкового відсотка змушує позичальника використати отримані кошти якнайефективніше, забезпечивши зростання вартості. Перерозподільча функція кредиту охоплює різні рівні руху позиченої вартості. Якщо кредитні ресурси формуються за рахунок тимчасово вільних коштів одних галузей, а використовуються для кредитування підприємств інших галузей, то має місце міжгалузевий перерозподіл капіталу. Якщо ж кредитні ресурси мобілізуються в одному регіоні, а використовуються для кредитування в іншому, то має місце міжтериторіальний перерозподіл капіталу. 107
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Перерозподільча функція кредиту щонайбільше виражає його суть. Важливими для розуміння кредиту є і інші його функції. Функція заміни готівкових коштів безготівковими розрахунками. Ця функція пов’язана з тим, що основна частина кредитів видається і банками. Розміщуючи та зберігаючи свої гроші в банку, його клієнти створюють умови для заміни готівкових грошей в обігу безготівковими розрахунками у вигляді записів на банківських рахунках. З’являється можливість надавати позички в безготівковому порядку та розвивати безготівкові розрахунки. Безготівкові розрахунки є кредитними, тому що рух продукції та відповідний рух грошей, як правило, не збігаються в часі. Якщо рух товарів випереджає рух грошей у часі, то має місце кредитування постачальником отримувача товару. В іншому варіанті — навпаки. Заміна готівкових грошей на безготівкові розрахунки має позитивні наслідки для функціонування національної економіки, тому що сприяє прискоренню обігу грошей, економії витрат грошового обігу, дає змогу впроваджувати ефективніші системи розрахунків, зменшувати потреби в готівкових грошах, підтримувати купівельну стабільність грошової одиниці. Прискорення концентрації капіталу. Необхідною умовою підсилення стабільності розвитку ринкової економіки та пріоритетною метою усякого суб’єкта ринкового господарювання виступає процес концентрації капіталу. У вирішенні проблеми концентрації капіталу реальну допомогу надає кредит. Запозичені кошти можна істотно збільшити обсяги виробництва чи іншої господарської продукції, а тим самим забезпечити отримання додаткового прибутку. Навіть з урахуванням того, що частину прибутку необхідно використати як відсоток для розрахунків з кредитором, залучення кредитних коштів ефективніше, ніж розвиток лише за рахунок власних коштів. Кредит активно використовується в конкурентній боротьбі, сприяючи процесам поглинання та злиття фірм. Якщо фірма має можливість отримати кредити на вигідних для себе умовах, то це дає їй можливість швидко наростити капітал. Інші фірми, що можуть використати кредитні ресурси на менш вигідних умовах, значно послаблюють свої позиції в конкурентній боротьбі. Прискорення науково-технічного прогресу. У наш час визначальним чинником економічного розвитку суспільства і окремого 108
Тема 6. Суть та принципи організації кредиту
суб’єкта господарювання є науково-технічний прогрес. У його прискоренні важлива роль належить кредиту. Наочним чином дію цієї функції кредиту можна відслідкувати на прикладі фінансування діяльності науково-дослідних організацій. Специфікою їхньої діяльності є більше, ніж в інших сферах, незбігання в часі між первісним вкладенням капіталу та реалізацією готової продукції. Це обумовлює ту обставину, що функціонування наукових центрів (за винятком тих, що перебувають на бюджетному фінансуванні) неможливе без використання кредитних ресурсів. Так само необхідним є кредит і для здійснення інноваційних проектів у формі безпосереднього впровадження у виробництво наукових розробок і новітніх технологій. Затрати на здійснення цих проектів спочатку мають бути профінансовані підприємством, що значною мірою може бути зроблено за рахунок позичених коштів.
3. Основні принципи організації кредитних відносин Кредитні відносини в ринковій економіці ґрунтуються на певній методологічній базі. Важливим елементом цієї методологічної бази виступають принципи організації кредиту. Їх суворо дотримуються під час організації операцій на ринку позичкових капіталів, бо ці принципи є визначальними правилами здійснення кредитних операцій як для кредитора, так і позичальника. Активна роль кредиту у функціонуванні ринкової економіки ґрунтується на додержанні основних принципів кредитування. До них належать: – поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі; – строковість надання коштів кредитором позичальникові; – платність користування позиченими коштами; – забезпеченість позички; – цільове призначення позички; – диференційований підхід до процесу кредитування. Суть цього принципу полягає в необхідносПоверненість позичаль- ті повернення позичальником отриманих ником коштів кредито- від кредитора вартостей у повному обсяру в повному обсязі зі. Поверненність отриманих у кредит 109
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
вартостей має забезпечити поновлення кредитних ресурсів позичальника як необхідної умови продовження ним кредитної діяльності. Кредитор не повинен зазнати збитків під час повернення наданих ним кредитних вартостей у разі девальвації валюти позички; інфляції, яка призводить до знецінення грошової одиниці та загальної суми грошової позички. Тому кредитор має передбачити спеціальні заходи щодо забезпечення повернення позиченої вартості в повному обсязі. Цей принцип відображає необхідність поСтроковість надання вернення позички не тоді, коли цього захоче коштів кредитором позичальник, а в чітко визначений строк, позичальникові що зафіксований у кредитній угоді. Тимчасово вільні кошти кредитора надаються позичальникові на чітко визначений строк. Цей строк має бути узгоджений двома сторонами в момент їхнього вступу в кредитні відносини. Принцип строковості випливає з цільового призначення позички, а тому конкретні строки її повернення визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, для формування якого й призначалася позичена вартість. Дотримання строковості позички відіграє важливу роль у забезпеченні економічних інтересів суб’єктів позички, в можливості подальшого продовження кредитних відносин сторін кредиту. Порушення позичальником строків повернення отриманої позички для кредитора може бути достатньою підставою для застосування у відношенні до позичальника економічних санкцій. Цей принцип виражає необхідність поверПлатність користування позиче- нення позичальником не тільки основної суми боргу, але додатково ще й сплати коними коштами штів як плати за право користуватися кредитними ресурсами. Стягнення плати за користування позичкою здійснюється шляхом сплати позичкового відсотка, що являє собою частину чистого доходу суспільства і сплачується як частина прибутку позичальника. Ставка (чи норма) позичкового відсотка, що визначається як відношення суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданої позички і виступає як ціна кредитних ресурсів. Економічною підставою платності користування позичкою є те, що передача кредитором тимчасово вільних коштів призводить до 110
Тема 6. Суть та принципи організації кредиту
того, що він зазнає певних втрат. Він втрачає дохід, який міг би отримати, якби не вилучав з обороту частини коштів, що стали джерелом кредиту. Більше того, надання коштів у позичку супроводжується появою кредитних ризиків та можливих збитків від позички. Усе це змушує кредитора стягувати з позичальника плату за надані в позичку кошти. Платність позички стимулює позичальника до найбільш ефективного використання отриманих у позичку чужих капіталів. Отже, у відсотковій ставці, що визначає розмір плати за позичку, перехрещуються інтереси кредитора і позичальника, а тому для нормального функціонування кредитних відносин дуже важливо і необхідно забезпечити розмір відсоткової ставки, що задовольняє як кредитора, так і позичальника. Ціна позички відображає загальне співвідношення попиту та пропозиції на ринку позичкових капіталів і залежить від ряду чинників. До них належать, зокрема, циклічність розвитку ринкової економіки, темпи інфляції, ефективність державного кредитного регулювання, що здійснюється через облікову політику центрального банку в процесі надання ним позичок комерційним банкам, динамікою виробництва та обміну, що визначає потребу в позичених ресурсах потенційних позичальників, тощо. Принцип забезпеченості позички виражає Забезпеченість необхідність забезпечення захисту майнопозички вих інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань. Принцип забезпеченості позички слугує захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником. Забезпеченість позички практичний вираз набуває в наданні позички під заставу, якою може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності тощо), а також під зобов’язання третьої сторони, що гарантує кредиторові погашення боргу. Цей принцип полягає у використанні екоЦільове призначення номічними суб’єктами позичених коштів позички для здійснення конкретно визначених господарських процесів. Йдеться іде про те, що позичальник повинен заздалегідь чітко визначити, на що саме будуть використані позичені кошти. Використання цього принципу кредитування теж сприяє забезпеченню повернення позички. 111
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Сутність цього принципу кредитування полягає в необхідності індивідуального диференційованого підходу до будь-якого позичальника з боку кредитора при наданні позички. Для ефективного функціонування кредитних відносин необхідно дотримуватися всіх розглянутих принципів кредитування. Усі ці принципи між собою тісно пов’язані, всі вони випливають із сутності кредиту і тільки в комплексі здатні забезпечити його реалізацію. Дотримання всіх принципів кредитування створює особливий кредитний механізм. Кредитний механізм, крім принципів кредитування, включає також кредитне планування і управління кредитом, умови й методи кредитування, способи їхнього кількісного регулювання. Цей кредитний механізм значною мірою сприяє досягненню стабільності грошей та динамічності розвитку ринкової економіки. Диференційований підхід до процесу кредитування
Запитання для самоконтролю 1. Які загальні передумови та економічні чинники, що обумовлюють необхідність кредиту? 2. У чому полягає сутність кредиту? 3. Які основні ознаки кредитних відносин? 4. Чи тотожні кредитні та грошові відносини? 5. Які об’єкти та суб’єкти кредитних відносин? 6. Яка матеріальна база забезпечення функціонування кредиту? 7. Яка роль кредиту у відтворювальному процесі? 8. У чому полягає роль кредиту в розвитку науково-технічного прогресу? 9. Як треба розуміти сутність перерозподільчої функції кредиту? 10. Які ще функції кредиту Ви знаєте? 11. Які принципи кредитування Вам відомі? 12. У чому сутність принципу поверненості кредиту? 13. Яку сутність має принцип строковості кредиту? 14. Як треба розуміти принцип платності користування позичкою? 15. Чому необхідна забезпеченість позички ? 16. Яка сутність цільового призначення позички? 17. Чому необхідний диференційований підхід до процесу кредитування?
112
Тема 7. Форми та види кредиту
ТЕМА 7. ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТУ 1. Форми кредиту. 2. Види кредиту.
Розвиток кредитних відносин призвів до появи багатоманітних видів і форм кредиту, тому їх треба класифікувати. В теоретичному плані класифікація форм і видів кредиту спрощує розуміння взаємозв’язку між окремими проявами кредиту. Визначення форм і видів кредиту важливе також з позицій сприяння поліпшенню організації кредитних відносин, зокрема під час розроблення нормативноінструктивного забезпечення функціонування кредиту.
1. Форми кредиту Оскільки кредит являє собою явище суспільне (економічні відносини), то його функціонування має показувати, як саме і в якій формі видається кредит. Тобто класифікаційні ознаки форм кредиту мають зовнішній або формальний характер щодо його суті, вони визначають лише загальні контури кредиту і не характеризують його внутрішнього змісту. Виходячи з такого підходу до розуміння форм кредиту, визначення його конкретних форм має спиратись на розгляд форм позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Такими формами виступають товарна (натурально-речова) та грошова. Товарна форма кредиту історично переТоварна дує його грошовій формі. Кредит у товарформа кредиту ній формі існував до появи грошової форми вартості, коли для еквівалентного обміну використовувалися деякі товари (хутра, худоба тощо). У сучасних умовах товарна форма кредиту дещо поступається грошовій формі, яка переважає. Розуміння форм кредиту
113
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Кредитні відносини в товарній формі виникають у разі продажу товарів чи послуг з відстрочкою платежу, при оренді майна (в тому числі лізинг), під час погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Завдяки товарній формі кредиту суб’єкти кредитних відносин можуть самостійно розпоряджатися тимчасово вільними ресурсами, прискорювати збут товарів і зменшувати час перебування капіталу в товарній формі, збільшувати взаємозалежність і взаємоконтроль між суб’єктами кредитних відносин. Найтиповішою, переважаючою формою кредиту в сучасних умовах виступає кредит грошовий. Грошова форма кредиту застосовується значно ширше, ніж товарна тому, що перерозподіл вартості, який забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі. Переважаюче використання грошової форми кредиту зумовлюється тим, що гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу та платежу, гроші мають найширшу сферу застосування, сучасна економіка має переважно грошову форму, а кредит виконує перерозподільчу функцію. Кошти в грошовій формі кредиту використовуються не як простий посередник в обміні, а як гроші, що здатні принести прибуток. У грошовій формі надають позички банки, міжнародні фінансовокредитні установи, уряди та ін. Широко використовується грошова форма кредиту населенням при розміщенні заощаджень у банківські депозити, при одержані позичок у банках тощо. Зосередження позичкових коштів у незалежних посередників дає змогу використовувати тимчасово вільні кошти усім бажаючим. Товарна і грошова форми кредиту — це два прояви єдиної форми кредиту — вартісної. Обидві форми між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну. Так, позички, надані в товарній формі, можуть повертатися в грошовій. Грошова форма кредиту
114
Тема 7. Форми та види кредиту
2. Види кредиту У практиці класифікації «вид» має означати підрозділ, що об’єднує ряд явищ, які мають спільні ознаки. Тому видова характеристика повинна відбивати внутрішню структуру об’єкта дослідження. Вид кредиту дає детальну характеристику кредиту за організаційно-економічними його ознаками,що використовуються для класифікації кредитів. Ознак, що відображають внутрішню сутність, зміст кредиту досить багато, а тому й видів кредиту теж може бути визначено багато відповідно до численних критеріїв. Усі види кредиту повинні входити до однієї з двох розглянутих форм кредиту. Найчастіше виокремлюють такі види кредиту: банківський, комерційний, державний, міжнародний, споживчий, лізинговий, факторинг, іпотечний. Банківський кредит — один з найпоширеніБанківський ших видів кредиту в економіці. Цей вид кредит кредиту являє собою рух позичкового капіталу, що надається банками у позичку на умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, платності. Він відображає економічні відносини, що складаються між кредиторами (банками) і суб’єктами кредитування (позичальниками). Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Об’єктом банківського кредиту виступають грошові кошти, тобто позичка відбувається в грошовій формі. Банки надають кредити в національній та іноземній валюті. Банки найчастіше надають свої позички суб’єктам, які мають потребу в тимчасовій фінансовій допомозі. Це зумовлено тим, що банк у ринковій економіці виступає як особливий суб’єкт, одним з головних функцій якого є надання кредитів. Він здійснює багаторазовий кругообіг грошових коштів на поворотній основі. Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення таких основних завдань: – збільшення основного та оборотного капіталу господарюючих суб’єктів; – при незбіганні надходжень і платежів у процесі кругообороту власного капіталу; Розуміння виду кредиту
115
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
– задоволення споживчих потреб населення. Система банківського кредитування спирається на його принципи, охоплює об’єкти кредитування, механізми надання і повернення позички, а також контроль у процесі кредитування. Банківські кредити надаються кожному позичальникові після укладання відповідного кредитного договору. Банківський кредит як вид кредиту має певні особливості. Перша особливість банківського кредиту пов’язана з тим, що банк для надання позичок своїм клієнтам використовує не стільки свій капітал, скільки залучені ресурси інших суб’єктів, які їм тимчасово не потрібні. Він позичає гроші в одних суб’єктів, а потім надає позички іншим юридичним і фізичним особам. Тим самим завдяки банківському кредиту грошові капітали, що вивільнилися в одній галузі економіки чи певному регіоні, спрямовуються в інші галузі чи регіони. Звідси, наступна особливість банківського кредиту пов’язана з тим, що банк позичає незайнятий капітал, тимчосово вільні грошові кошти, які передаються банку господарюючими суб’єктами на рахунки чи у вклади. Але банківський кредит не обмежується лише вільними грошовими коштами, завдяки чому також створюються додаткові кошти для обігу. Ще одна, третя, особливість банківського кредиту характерна тим, що банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Тому позичальник мусить так використати цей капітал, щоб мати можливість не тільки повернути позичку, а й отримати прибуток, частину якого треба використати для сплати позичкового відсотка. Виступаючи як позичка капіталу, банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу та обігу капіталу, а й його нагромадженню. З позиції відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей. Цей поділ визначається характером використання банківського кредиту позичальником. Якщо в результаті позички збільшується дійсний капітал — має місце позичка капіталу. Якщо ж наслідком позички є забезпечення руху грошей як платіжного засобу, що не приводить до розширення виробництва, то має місце позичка грошей. Отже, банк виступає посередником між різними суб’єктами ринку. У функції посередника банк у кредиті виступає як позичальник 116
Тема 7. Форми та види кредиту
(коли залучає вклади та депозити, отримує позички і міжбанківські кредити) або кредитором (коли надає кредити своїм клієнтам). Банківські кредити, які надає комерційний банк своїм клієнтам, досить різноманітні, їх можна класифікувати за певними ознаками. За ознакою об’єкта кредитування. За укрупненими об’єктами кредитування можна виділити такі три групи: кредит в основний капітал, кредит в оборотний капітал, кредитні споживчі потреби. Кредит в основний капітал призначається для здійснення технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих підприємств, будівництво нових. Джерелом погашення кредиту на відтворення об’єктів основного капіталу є амортизаційні відрахування. Джерелом погашення кредиту на розширення діючих і будівництво нових підприємств є прибуток у тій його частині, що спрямовується до фонду нагромадження. Кредит в оборотний капітал призначається для придбання предметів праці — сировини, матеріалів, палива тощо, для покриття дефіциту коштів для розрахунків. Наприклад, у підприємства тимчасово немає вільних грошових коштів, але існують зобов’язання за різноманітними видами поточних платежів. Це можуть бути потреби, пов’язані з необхідністю платежів з виплати заробітної плати, податкових платежів до державного чи місцевого бюджетів, за внесками по страхуванню майна тощо. У всіх цих випадках кредит і спрямовується на покриття нестачі грошових коштів чи розриву в платіжному обігу. Кредит, що призначається на задоволення невідкладних потреб населення, на індивідуальне житлове будівництво чи придбання житла, будівництво дачних будинків, гаражів тощо — усі ці види кредиту є кредитами на задоволення споживчих потреб фізичних осіб. Погашення цих кредитів відбувається з доходів позичальників. При класифікації банківського кредиту залежно від терміну кредитування виокремлюють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити. Короткострокові позички обслуговують поточні потреби позичальників, що пов’язані з рухом оборотного капіталу. Строк повернення цих позичок не перевищує одного року. Найактивніше короткострокові позички використовуються на фондовому ринку, в торгівлі та сфері послуг, у режимі міжбанківського кредитування. 117
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Середньострокові кредити надаються на строк до трьох років на цілі як виробничого, так і комерційного характеру. Найбільше застосування вони знаходять в аграрному секторі, при кредитуванні інноваційних процесів із середніми обсягами потрібних інвестицій. Довгострокові позички використовуються, як правило, в інвестиційних цілях. Термін їх повернення становить понад три роки. Як і середньострокові кредити, вони обслуговують рух основних засобів, при цьому вирізняються більшими обсягами ресурсів, що передаються в кредит. Використовуються довгострокові позички в разі кредитування реконструкції, технічного переозброєння, нового будівництва на підприємствах усіх сфер діяльності. Особливо широке використання довгострокових позичок пов’язане з капітальним будівництвом, паливноенергетичним комплексом, сировинними галузями економіки. Банківський кредит можна розподілити на підвиди залежно від їхнього галузевого призначення. Якщо банківський кредит обслуговує потреби функціонування промислових підприємств, то це є промисловим підвидом банківського кредиту. Може бути також сільськогосподарський чи торговельний кредит та ін. Класифікація банківського кредиту визначається також залежно від забезпеченості його повернення. За цією ознакою банківські кредити бувають забезпечені чи незабезпечені (бланкові). Забезпечені позички як основний різновид сучасного банківського кредиту виражають один з його банківських принципів. У ролі забезпечення може виступати рухоме чи нерухоме майно, що належить позичальнику на правах власності, цінні папери, страховий поліс, відступ на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів належать іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна (зокрема землі). При порушенні позичальником своїх зобов’язань майно, що виступає в ролі забезпечення, переходить у власність банку, який внаслідок реалізації цього майна відшкодовує понесені ним збитки. Розмір позички, яка надається банкам, як правило, менший від середньоринкової вартості запропонованого забезпечення і визначається угодою сторін. Якщо розмір забезпечення дорівнює чи перевищує розмір наданої позички, то такий кредит має повне (достатнє) забезпечення. Неповне забезпечення виникає тоді, коли вартість забезпечення менша від розміру позички. 118
Тема 7. Форми та види кредиту
Забезпеченість позички може досягатися також за рахунок надання зовнішніх гарантій. Реальним виразом таких гарантій є юридично оформлене зобов’язання з боку гаранта відшкодувати понесені банком збитки, що виникли при порушенні позичальником умов кредитної угоди. Такими поручителями можуть бути юридичні особи, що користуються достатньою довірою кредитора. Позичка може зовсім не мати забезпечення. Така незабезпечена позичка надається банками досить рідко, переважно постійним надійним клієнтам, коли в банка є впевненість у безумовному поверненні коштів, наданих позичальнику в тимчасове користування. За ознакою строків повернення розрізняють кредити банку строкові, до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені. Строкові позички — це позички, строк погашення яких ще не настав. Відстрочені (пролонговані) — це позички, строк погашення яких віднесений банком на пізніший період з огляду на прохання позичальника. Прострочені позички — це позички, що не повернені позичальником у передбачений кредитною угодою строк. Позички банку за ознакою цільового призначення поділяються на позички загальні та цільові. Цільові позички передбачають необхідність для позичальника використати виділені банком ресурси виключно для вирішення завдань, визначених умовами кредитної угоди (розрахунок за куплені товари, виплата заробітної плати персоналу тощо). Порушення взятих на себе зобов’язань може стати підставою для застосування до позичальника встановлених кредитною угодою санкцій у формі передчасного відкликання позички чи збільшення відсоткової ставки. Виокремлення підвидів банківського кредиту зумовлюється також об’єктами кредитування, тобто тим, що протистоїть кредиту. Найчастіше кредит використовується для набуття різних товарів (у промисловості це можуть бути сировинні, основні та допоміжні матеріали, паливо тощо; в торгівлі — товари різного асортименту; у населення — товари довготермінового використання). Тому кредиту тут протистоять різні товарно-матеріальні цінності. Але банківський кредит не обов’язково повинен мати матеріальноречову форму об’єкта. Він може і не мати її. Адже позичальник отримує позичку не обов’язково для набуття необхідних йому товарноматеріальних цінностей. Позичка досить часто отримується для 119
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
покриття розриву в платіжному обороті, коли в підприємства тимчасово немає необхідних грошових ресурсів для виконання зобов’язань з різних видів поточних платежів. Це може бути необхідність платежів з виплати заробітної плати персоналу підприємства, податків, страхових внесків тощо. У всіх цих випадках банківський кредит дає змогу ліквідувати нестачу грошових коштів або розрив у платіжному обігу. Банківський кредит можна класифікувати залежно від способу повернення позички. Тут виділяють позички, що гасяться одноразовим внеском (платежем) з боку позичальника або позички, що гасяться в розстрочку протягом усього строку дії кредитної угоди. Традиційною формою повернення короткострокових позичок є одноразовий внесок (платіж) позичальником. При поверненні довгострокових позичок (і значної частини середньострокових) використовується метод погашення в розстрочку, тобто протягом усього строку дії кредитної угоди. Комерційний кредит відображає економічКомерційний ні відносини між юридичними особами під кредит час реалізації продукції чи послуг з відстроченням платежу. Використання комерційного кредиту дає позичальникові можливість отримати право власності на певні товари, на їх використання в процесі виробництва чи для продажу населенню тощо. Купівля товарів без їх негайної оплати означає для позичальника можливість обійтися без авансування грошей у черговий кругообіг фондів, досягається тимчасова економія грошових коштів для розрахунків з постачальниками. Хоч комерційний кредит розпочинається в товарній формі, але повернення боргу відбувається вже в грошовій формі. Для кредитора надання позички переплітається з продажем продукції. Тому для кредитора в комерційному кредиті важливе не тільки прискорення реалізації товару чи послуги, а й можливість отримання додаткового доходу у формі відсотка, який включається у вартість реалізованих товарів чи наданих послуг. Отримання позички в комерційному кредиті не є головною метою. Основна мета використання цього виду кредиту полягає в прискоренні процесу реалізації товарів, а отже, і видобуття закладеного в них прибутку. Прискорення реалізації зменшує час перебування авансованого капіталу в товарній формі. 120
Тема 7. Форми та види кредиту
Отже, комерційний кредит виступає формою руху безпосередньо промислового капіталу і засобом перетворення товарного капіталу на грошовий. Із зростанням обсягів виробництва і промислового капіталу збільшуються можливості зростання обсягів комерційного кредиту. Комерційний кредит сприяє безперебійності процесу виробництва, прискоренню кругообігу капіталу на окремих підприємствах і в суспільстві в цілому. Комерційний кредит виникає за згодою покупця і продавця. Терміни та розміри позички залежать від величини поставки, ціни кредиту, фінансового стану контрагентів, ступеня довіри між ними тощо. На практиці використовуються в основному три різновиди комерційного кредиту: – кредит з фіксованим строком повернення; – кредит з поверненням лише після реалізації позичальником наданих у позичку товарів; – кредитування за відкритим рахунком, в цьому варіанті поставка наступної партії товару не ставиться в залежність від погашення боргу за попередньою поставкою. Строк комерційного кредиту залежить від ряду чинників, серед яких вид товару, обсяг позички, фінансовий стан кредитора і позичальника, вартість кредиту, довготерміновість зв’язків між кредитором і позичальником. Та незалежно від того, що надається на умовах комерційного кредиту (засоби чи предмети праці), комерційний кредит характеризується своєю короткостроковістю. Надання позички в комерційному кредиті для кредитора пов’язане з певними ризиками. Ці ризики можуть проявлятися як ризики при недотриманні позичальником термінів повернення позички, при банкрутстві позичальника тощо. Інструментом комерційного кредиту традиційно виступає вексель. Вексель відображає зобов’язання позичальника по відношенню до кредитора, оформлює передачу товару в комерційному кредиті. Розмір плати за векселем складається з ціни товару та позичкового відсотка за період користування кредитом. Середня вартість комерційного кредиту, як правило, дещо нижча від середньої ставки банківського відсотка на певний період часу. Пояснюється це тим, що надання комерційного кредиту переслідує мету не отримання прибутку, а насамперед реалізацію товару. 121
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Найбільше використовуються дві форми векселя: простий та переказний. Простий вексель установлює зобов’язання позичальника сплатити визначену суму безпосередньо кредитору. А переказний вексель (тратта) являє собою наказ позичальникові з боку кредитора про виплату встановленої суми грошей третій особі чи пред’явнику векселя. Комерційний кредит, що оформлюється векселями, сприяє розширенню можливостей суб’єктів господарювання більш оперативно маневрувати капіталом, надавати фінансову підтримку підприємствами одне одному. Одночасно розширення комерційного кредиту сприяє зміцненню стабільності національної грошової одиниці, тому що рефінансування комерційних банків з боку НБУ під векселі встановлює тісніший зв’язок грошової маси з товарною. Вексельний обіг зменшує кількість необхідних для обігу грошових коштів. Один вексель може обслуговувати декілька торговельних операцій, поки не буде пред’явлений до обліку в банку. Усе це свідчить про позитивні риси функціонування комерційного кредиту в економіці. Але комерційному кредиту притаманні і певні недоліки. Це стосується насамперед його деякої обмеженості, яка виражається в тому, що комерційний кредит може видаватися суб’єктам, які виробляють засоби виробництва, суб’єктам, які використовують їх, і ніяк не навпаки. Є й інші недоліки, такі, наприклад, як обмеженість у часі і розмірах, ризики для кредитора тощо. Надання комерційного кредиту може призвести до уповільнення швидкості обігу грошової одиниці в результаті відстрочки платежу. А обмін векселів у банках може означати не завжди бажане зростання грошової маси. Державним кредитом виступає кредит, Державний одним з обов’язкових учасників якого має кредит бути держава в особі уряду або місцевих органів самоврядування. При цьому держава може виступати в ролі позичальника або кредитора, частіше — в ролі позичальника. Здійснюючи функцію кредитора, держава через центральний банк надає позички для вирішення загальнодержавних або місцевих проблем, для розвитку окремих галузей та регіонів, коли в них виникають потреби в грошових коштах, а можливості бюджетного фінансування вже вичерпані. 122
Тема 7. Форми та види кредиту
Виконуючи функцію кредитора, держава може також надавати позички комерційним банкам через аукціонний або ж прямий продаж кредитних ресурсів на ринку міжбанківських кредитів. Переважаюча форма кредитних відносин у державному кредиті складається, коли держава виступає в ролі позичальника. У ролі позичальника держава здатна акумулювати грошові кошти на принципах поворотності для фінансування державних видатків. Кредиторами держави при цьому виступають фізичні та юридичні особи. Як позичальник держава мобілізує додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту, не здійснюючи для цього емісії паперових грошей. Мобілізацію додаткових грошових ресурсів через позички держава використовує також для стабілізації грошового обігу. За наявності інфляційних процесів в економіці державні позички в населення дають змогу тимчасово зменшити його платоспроможний попит. З обігу вилучається надлишок грошової маси, кошти виходять з грошового обігу на чітко визначений термін. Для кредиторів держави державні позики є формою збережень, інвестування грошових засобів у цінні папери, що спроможні приносити додатковий дохід. Державний кредит, у якому держава виступає як позичальник, може бути централізованим чи децентралізованим. У централізованому державному кредиті позичальником виступає центральний фінансовий орган держави — міністерство фінансів. У децентралізованому варіанті — місцеві органи самоврядування. За строками позички державні кредити можуть бути короткостроковими (до одного року), середньостроковими (1–5 років) та довгостроковими (понад 5 років). Акумуляція грошей державою як позичальником відбувається за допомогою випуску державних облігацій або оформленням безоблігаційних займів. Безоблігаційні займи являють собою різного роду казначейські зобов’язання, векселі, кредитування центральним банком державного бюджету. Облігація — цінний папір, що свідчить про внесення її володарем грошових коштів і підтверджує зобов’язання юридичної особи, яка її випустила, відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера у визначений термін та виплатити фіксований відсоток. Випускаються облігації внутрішніх державних і місцевих займів. 123
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Серед юридичних та фізичних осіб розміщуються також казначейські зобов’язання (векселі) держави. Вони являють собою цінні папери, що засвідчують внесення їх володарями грошових коштів до бюджету і право на отримання фіксованого доходу протягом терміну володіння ними. Дохід кредитора від набуття цінного папера держави залежить від його виду, номіналу, строку та умов випуску, темпів інфляції. Підвищення темпів інфляції для кредиторів означає збитки, зменшення їх доходів від державних цінних паперів. Ще одним видом кредиту є міжнародний Міжнародний кредит. Він являє собою сукупність крекредит дитних відносин, що функціонують на міжнародному рівні, коли позичковий капітал переміщується з однієї країни до іншої. Безпосередніми суб’єктами кредитних відносин на міжнародному рівні є банки, підприємства, держава, населення, міжнаціональні фінансово-кредитні інститути (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку та інші подібні організації). Кредитор і позичальник у міжнародному кредиті належать до різних країн. У відносинах з участю держав і міжнародних інститутів міжнародний кредит завжди виступає в грошовій формі, в системі зовнішньої торгівлі (кредитування експорту, кредитування імпорту) — і в товарній формі. Важливою ознакою міжнародного кредиту є його додатковий правовий чи економічний захист на базі приватного страхування та державних гарантій. Класифікація міжнародного кредиту відбувається за декількома базовими ознаками. Розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити. Фірмовий кредит. Це комерційний кредит на міжнародному рівні, який виникає в разі, якщо іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортерові з відстрочкою платежу, в кредит. Ризикованість цього кредиту для експортера робить його дорогим, бо вимагає належних гарантій погашення. Банківський кредит. Банківський кредит як різновид міжнародного кредиту пов’язаний з участю банків у міжнародних кредитних відносинах. Позичальниками в міжнародних банківських кредитах 124
Тема 7. Форми та види кредиту
можуть бути комерційні банки, підприємства, зокрема ті, що функціонують за участю іноземних інвесторів. Урядовий кредит. Урядові міжнародні кредити виникають при наданні кредиту урядом однієї країни уряду іншої країни на основі укладеної між ними угоди, а також при розміщенні урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансових ринках. До цього різновиду міжнародного кредиту належать і кредити, які надаються країнам міжнародними валютно-фінансовими організаціями (МВФ, МБРР, ЄБРР та ін.). Кредити цих організацій використовуються Україною для потреб свого економічного розвитку, а також для підтримки стабільності національної валюти. Споживчий кредит пов’язаний з кредитуСпоживчий ванням кінцевого споживання. Цей вид крекредит диту виражає відносини між кредитором і позичальником, надається юридичним і фізичним особам на споживчі цілі. У ролі кредитора в споживчому кредиті можуть бути спеціалізовані кредитні установи чи просто юридичні особи, що здійснюють реалізацію товарів чи послуг. Надається споживчий кредит у грошовій чи в товарній формах. У грошовій формі він надається як банківська позичка фізичній особі для набуття рухомого або нерухомого майна. Може надаватися також кредитною установою небанківського типу (ломбардами, кредитними спілками тощо). У товарній формі — у процесі функціонування роздрібної торгівлі споживчими товарами довгострокового використання з відстрочкою платежу. Споживчий кредит — важливий засіб задоволення споживчих потреб населення. Він прискорює отримання певних благ чи послуг значно раніше, ніж вони могли б бути отримані в майбутньому за умови нагромадження заощаджень для купівлі товарно-матеріальних цінностей чи оплати послуг, будівництва тощо. Інколи без споживчого кредиту набуття деяких товарів чи послуг взагалі було б недоступне. Отже, споживчий кредит, з одного боку, сприяє збільшенню поточного платоспроможного попиту, підвищенню життєвого рівня, а з іншого — прискорює реалізацію вироблених товарних запасів, послуг, тобто досить активно стимулює процес виробництва, розвиток економіки. Усі види і форми споживчого кредиту мають соціальний характер, бо цей вид кредиту відіграє значну роль у задоволенні соціальних 125
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
потреб населення, підвищенні рівня його життя. А тому споживчий кредит (його умови, доступність) мають регулюватися державою. Регулювання державою надання споживчих кредитів, зокрема, допомагає регулювати грошовий обіг. Об’єкти споживчого кредиту пов’язані із задоволенням потреб поточного характеру, зокрема з набуванням населенням товарів у особисту власність, витрати капітального (інвестиційного) типу на будівництво і придбання нерухомого майна. Суб’єктами споживчого кредиту є фізичні особи (позичальники), в ролі кредиторів виступають банки, установи небанківського типу, торговельні організації. До споживчого кредиту належить кредит у ломбардах, що надають позички під заставу предметів особистого використання і домашнього вжитку. У разі непогашення позички ломбард виставляє закладене майно на продаж. При всіх своїх позитивних рисах споживчий кредит має і деякі недоліки. Легкість отримання та швидке задоволення потреб провокує в деяких осіб бажання отримати надмірну кількість споживчих позичок. Коли ці борги досягають значних обсягів, виникають серйозні труднощі з їх поверненням. Крім того, купівля населенням споживчих товарів у кредит обходиться дорожче, ніж при оплаті товарів готівкою. Розглянуті види кредиту банківський, коІнші види мерційний, державний, споживчий широкредиту ко використовуються в сучасній ринковій економіці і об’єднуються поняттям внутрішньоекономічного (національного) кредиту. До видів кредиту, які набули широкого застосування в сучасній ринковій практиці, слід долучити також міжнародний кредит (теж розглянутий). На кожному історичному етапі кредит використовується так широко, як це відповідає інтересам і потребам економіки. Це виявляється через кількість видів і форм кредиту. Кредит — категорія історична і розвивається він водночас із поступом суспільного виробництва. Тож не виключена поява нових видів і форм кредиту, кожному з історичних періодів має бути притаманна саме йому сукупність різновидів кредиту. У сучасних умовах набувають використання нові досить складні види кредиту, насамперед це стосується лізингового кредиту, а також деяких інших видів. Лізинговий кредит у деяких підручниках не включається до видів кредиту. А якщо і включається, то з істотними застереженнями: 126
Тема 7. Форми та види кредиту
«Кредитом лізинг можна вважати лише умовно»1. Але ж лізинг широко використовується в багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою та відіграє позитивну роль у функціонуванні економіки. Тому цей вид кредиту беззаперечно має бути включений до найважливіших у сучасних умовах видів кредиту. Лізинговий кредит. Лізинговий кредит виник у 50-ті роки ХХ ст. Він являє собою відносини між самостійними юридичними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування набуття рухомого і нерухомого майна на певний строк. Отже, лізинг являє собою різновид кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється у розстрочку. У сучасних умовах у країнах з ринковою економікою лізинговий кредит став провідною формою оновлення та розширення основного капіталу. Мета використання лізингу полягає у сприянні розширення можливостей збільшення і зміцнення матеріально-технічної бази підприємств, прискорення реалізації продукції виробника, доведення її до кінцевого споживача. А лізингодавцю лізингові операції дозволяють отримати доходи у вигляді орендного платежу. Об’єктами лізингового кредиту є рухоме майно (обладнання, транспортні засоби, засоби інформатики тощо) та нерухоме (будинки, споруди) майно, що належить до основних фондів і є предметом купівлі-продажу. Суб’єктами лізингу виступають лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець — суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і надає його в оренду. Користувач (орендар) — сторона, що домовляється з лізингодавцем про оренду, завдяки чому отримує можливість користуватися об’єктом лізингу на певний час на умовах лізингової угоди. Виробник — суб’єкт лізингових відносин, що виготовляє і продає лізингодавцеві об’єкти лізингу. Лізингова угода виникає так. На прохання користувача, майбутнього орендаря, лізингодавець купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) та приймає на себе обов’язки його власника. Користувач, на прохання якого було закуплено майно, укладає з лізингодавцем угоду про оренду цього майна. Лізингодавець стягує з орендаря (користувача) плату за користування об’єктом лізингу. Всі лізингові платежі мають включати витрати лізингодавця на набування об’єкта лізингу, лізингову ставку 1
Гроші та кредит. / За ред. М. І. Савлука. — К., 2002. – С. 397.
127
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
(розмір прибутку лізингодавця), витрати на страхування об’єкта та інші витрати лізингодавця. Розмір відсотка, що сплачується за лізингові послуги, менший від відсотка, що сплачується за іншими кредитами. Тому користуватися лізингом вигідніше, ніж отримувати кредит для купівлі, наприклад, устаткування. Залежно від строків експлуатації або періоду амортизації майна виділяють лізинг оперативний та фінансовий. Оперативний лізинг передбачає використання об’єктів лізингу орендувачем строком меншим, ніж строк повної її амортизації. Оперативний лізинг поділяється на короткостроковий оперативний лізинг (від декількох днів до одного року) та среденьостроковий (від 1 року до 5–10 років). Фінансовий лізинг — оренда майна з виплатою протягом визначеного строку сум, що відповідають повній амортизації капітальних вкладень. Ця форма лізингу дозволяє отримати кредит на купівлю майна, не обмежуючи можливостей орендаря використати власні кошти на додаткові закупівлі засобів праці з метою розширення виробництва. Відносини між суб’єктами лізингу визначаються лізинговою угодою. У ній фіксується власник об’єкта лізингу (лізингодавець), права орендувача (користувача) об’єкта лізингу; строк лізингу, зобов’язання з виплати платежів користувачем лізингодавцю, відповідальність користувача за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань. Факторинг. Ще одним сучасним різновидом кредиту виступає факторинг, що з»явився в 50-ті роки ХХ ст. Факторинг являє собою операції з кредитування обігового капіталу клієнта, що передбачають інкасування його дебіторської заборгованості, кредитування і гарантію від кредитних ризиків. Факторинг являє собою набуття фінансовим інститутом у клієнта права на стягнення боргу. Компанія при цьому «продає» фінансовому інституту наявні в неї боргові зобов’язання інших фірм. Передавання прав вимоги погашення боргу супроводжується негайною оплатою боргового зобов’язання фінансовим інститутом (банком). Факторингова послуга оформлюється укладанням угоди між банком і клієнтом. Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (кредит) у розмірі 80–90% від суми боргу. 10–20% від суми боргу банк утримує для компенсації ризику до погашення боргу. Після повного погашення боргу банк поверне клієнту 128
Тема 7. Форми та види кредиту
утримувану суму, але не в повному розмірі. Адже за надання факторингової послуги банк стягує з клієнта певну плату. Вона складається з: комісійних за послуги з обслуговування боргу в розмірі 1–2% від суми набутих банком рахунків; позичкового відсотка, нарахованого за наданий клієнту аванс (кредит). Отже, факторингові операції в кредитній сфері стимулюють обіг грошей і товарів, прискорюють швидкість обертання капіталу підприємств. Іпотечний кредит. Особливим видом надаваних позик виступає іпотечний кредит. Іпотечний кредит не є якимось зовсім новим видом кредиту. Існування іпотечного кредиту передбачає наявність приватної власності на землю. Після її відміни на просторах Російської імперії в 1917 р. іпотечні банки були закриті, бо перестала існувати основа для здійснення операцій із застави нерухомого майна (землі). В Україні іпотечний кредит почав відроджуватися в досить обмежених розмірах лише на початку 90-х років ХХ ст. Обмежене використання іпотечного кредиту було пов’язане з незавершеністю процесу приватизації та відсутністю законодавчої бази, що має чітко визначати права власності, насамперед на землю. Іпотечний кредит — це економічні відносини з приводу надання позик під заставу нерухомого майна. Кредиторами в іпотечному кредиті можуть виступати іпотечні банки чи спеціальні іпотечні компанії, комерційні або інші банки. Позичальниками в іпотечному кредиті можуть бути фізичні або юридичні особи, головним чином фізичні, що мають у власності об’єкт іпотеки. Як застава в іпотечному кредиті використовується нерухоме майно: житлові будинку та квартири, виробничі корпуси, магазини, склади, земельні ділянки тощо. Для оформлення іпотечного кредиту використовуються закладні, векселі, цінні папери, що можуть йти на вторинний ринок цінних паперів. Закладна являє собою документ, що передає кредитору законне право власності на заставу за позичкою. Закладна під нерухомість є основним забезпеченням іпотечного кредиту. Якщо погашення боргу відбувається у визначений строк, то передача права власності на нерухоме майно, яке було використано як застава, втрачає силу. Вексель — боргове зобов’язання позичальника на погашення позички у визначений термін. 129
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Позичка під нерухомість підлягає погашенню на умовах розстрочки платежу та з виплатою відсотка. У разі невиплати заборгованості і відсотка за позичкою у визначений термін позичальник втрачає нерухомість, що виступала забезпеченням кредиту. А право на нерухоме майно, що було заставою, має перейти до іншого власника чи банку. Для захисту інтересів кредитора в іпотечному кредиті закладна має бути відповідним чином оформлена. Кредитору необхідно зафіксувати право на отримання за борги майна, що є заставою. Тому до надання позички кредитор має з’ясувати, чи не мають ще й інші кредитори права на це майно, чи не є воно об’єктом застави в іншій іпотечній угоді. Для захисту інтересів позичальника в іпотечному кредиті звичайно передбачається додатковий термін, протягом якого позичальник ще може викупити своє майно до остаточної втрати ним права власності після закінчення встановленого терміну з іпотечного кредиту. Запитання для самоконтролю 1. Як треба розуміти суть форми кредиту? 2. Які форми кредиту належить виокремити? У чому їхня суть? 3. Як треба розуміти суть виду кредиту? 4. Які види кредиту належить виокремити? 5. У чому суть банківського кредиту? 6. Які особливості має банківський кредит як вид кредиту? 7. За якими ознаками слід класифікувати банківський кредит та які існують його різновиди? 8. У чому суть комерційного кредиту? 9. Які існують різновиди комерційного кредиту? 10. Що являє собою вексель як інструмент оформлення комерційного кредиту? 11. У чому суть державного кредиту? 12. Що являє собою міжнародний кредит? 13. Як слід класифікувати міжнародний кредит? 14. Які особливості міжнародного кредиту? 15. У чому суть споживчого кредиту? 16. Чому всі види споживчого кредиту мають соціальний характер? 17. Як треба розуміти лізинг як вид кредиту? 18. Які виокремлюють види лізингу? 19. У чому суть факторингової послуги як виду кредиту? 20. У чому суть та особливості іпотечного кредиту?
130
Тема 8. Сучасна кредитна система
ТЕМА 8. СУЧАСНА КРЕДИТНА СИСТЕМА 1. Поняття про кредитну систему. Структура сучасної кредитної системи. 2. Банківська система як основна частина сучасної кредитної системи. 3. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути як відособлена частина кредитної системи.
Через функціонування кредитної системи відбувається реалізація складних і багатоманітних кредитних відносин. Кредитна система являє собою необхідну умову ефективного функціонування кредиту як сукупності кредитних відносин та спеціальних кредитних інститутів. Кредитна система є невід’ємним елементом процесу розширеного відтворення.
1. Поняття про кредитну систему. Структура сучасної кредитної системи Сутність, функції, форми, види кредиту реалізуються через кредитну систему. Кредитна система — це сукупність кредитних відносин, їх форм, видів, методів реалізації та кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів, здійснюють акумуляцію і використання позичкового капіталу. Завдяки цим кредитно-фінансовим інститутам у кредитній системі відбувається реалізація кредитних відносин. Сучасна кредитна система являє собою всю сукупність кредитнорозрахункових та платіжних відносин, що пов’язані з рухом позичкового капіталу у вигляді різних форм, видів кредиту, методів кредитування. Другою складовою кредитної системи є сукупність функціонуючих кредитно-фінансових інститутів, які здатні акумулювати вільні грошові кошти, а потім надавати їх у позичку. Тобто ці кредитно-фінансові інститути обслуговують реалізацію кредитних відносин. Кредитна система функціонує як кредитний механізм, що означає: Поняття про кредитну систему
131
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
– систему відносин з акумуляції та мобілізації грошового капіталу між кредитними інститутами та різними суб’єктами економіки; – відносини, що пов’язані з перерозподілом грошового капіталу в межах існуючого ринку капіталів між різними кредитними інститутами; – відносини, що виникають між кредитними інститутами та конкретними позичальниками з приводу умов надання позички, її використання, повернення. Отже, кредитний механізм відображає всі аспекти позикової, інвестиційної, посередницької, перерозподільчої діяльності в межах кредитної системи через функціонування фінансово-кредитних інститутів. Необхідність акумуляції і розподілу тимПоняття про часово вільних коштів передбачає існукредитну систему вання і функціонування численних інститутів кредитної системи. Ефективне функціонування кредитної системи потребує ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях. Функціонування кредитної системи на першому рівні пов’язане з центральним (національним) банком країни. В Україні це Національний банк України — НБУ. На другому рівні функціонування кредитної системи пов’язане з комерційними банками та спеціалізованими небанківськими кредитнофінансовими інститутами. Дворівнева ієрархічна структура кредитної системи дозволяє забезпечити чітку організацію взаємодії різних ланок кредитної системи, регулювання їх діяльності для підвищення ефективності всієї системи і створення кращих умов розвитку ринкової економіки в цілому. Отже, структура кредитної системи включає банківську систему та небанківські фінансово-кредитні установи. Головною ланкою кредитної системи виступають банки. Банком є кредитна установа, що має базові ознаки банку. Вона приймає депозити, надає кредити, здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, має обов’язкові резерви в центральному банку. Наявність обов’язкових резервів у центральному банку — характерна риса комерційного банку і відмінність його від небанківських кредитних установ. Банки 132
Тема 8. Сучасна кредитна система
функціонують одночасно в ролі покупців і продавців наявних в економіці тимчасово вільних грошових коштів. Сукупність різних видів банків у їхньому взаємозв’язку створює банківську систему — складову частину кредитної системи. Банківська система як складова кредитної системи — це законодавчо визначена, чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру та здійснюють кредитні операції на професійній основі. Банківська система є системою, керованою з боку центрального банку. Центральний банк установлює нормативи діяльності комерційних банків, які необхідні для забезпечення стійкості банківської системи та підтримання довіри економічних суб’єктів до системи комерційних банків. Кредитні операції здійснюються також небанківськими фінансово-кредитними організаціями, такими як лізингові компанії, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, факторингові компанії та ін. Небанківські кредитно-фінансові інститути мають відносно відособлений статус у кредитній системі. Банківська система і сукупність небанківських кредитних інститутів як двох частин кредитної системи, мають спільні риси в тому, що виступають як фінансові посередники. Своїми діями вони мають можливість впливати на обсяг грошової маси в обігу. Однак між ними існують і певні відмінності, які пов’язані з тим, що вони діють у різних секторах економіки, виконують різні функції, кожен з них має свої інструменти впливу на кредитні відносини та на обсяг грошової маси в обігу.
2. Банківська система як основна частина сучасної кредитної системи Характерною рисою банківської системи є її дворівнева побудова, гнучке поєднання поглибленого, централізованого регулювання діяльності кожного окремого банку і сукупності всіх банків у цілому зі збереженням повної економічної самостійності, незалежності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного банку. 133
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Вищий рівень сучасної банківської системи України становить центральний (національний) банк — НБУ. На ньому зосереджується відповідальність за вирішення макроекономічних завдань грошовокредитної сфери і підтримання сталості національних грошей. Базовий нижчий рівень сучасної банківської системи України складають ділові комерційні банки зі своєю організаційною структурою (філіями, відділеннями). Вони забезпечують кредитне обслуговування економічних суб’єктів, діють на засадах комерційного розрахунку і конкуренції, маючи на меті отримання прибутку. Центральний банк України — НаціональНаціональний банк ний банк України — виступає як головний України банк, що виконує функції емісійного центру, грошово-кредитного регулювання, нагляду за функціонуванням усієї кредитної системи, використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. Національний банк України було створено в 1991 р. згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність». Цей закон заклав основи класичної дворівневої банківської системи. Правовий статус НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Подальший розвиток банківської системи, необхідність посилення відповідальності НБУ за забезпечення монетарної стабільності зумовили потребу в прийнятті в 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Відповідно до цього закону НБУ виступає особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Тим самим визначено, що НБУ відіграє провідну роль на грошовому ринку, регулюючи пропозицію грошей та впливаючи на рівень відсоткових ставок. Правовий статус НБУ обумовлений тим, що він поєднує в собі риси банківської установи і державного органу управління з покладенням на нього особливих завдань у сфері грошово-кредитних відносин і функціонування банківської системи, сприяючи забезпеченню її стабільності. НБУ є самостійною юридичною особою, його майно відокремлене від майна держави. Він не є комерційною організацією. Метою здійснення діяльності НБУ не є отримання прибутку, у своїх діях він керується лише державними інтересами та чинним законодавством. 134
Тема 8. Сучасна кредитна система
Згідно із Законом «Про Національний банк України», НБУ регулює діяльність банків та забезпечує професійний нагляд над усією кредитною системою, є провідним інструментом реалізації кредитногрошової політики держави. НБУ забезпечує комерційні банки на їхні замовлення готівкою, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування кредитних банків. Необхідність у кредитному обслуговуванні комерційних банків створюється в разі виникнення в них потреби у збільшенні грошових коштів, зокрема для надання кредитів. Як кредитор комерційних банків НБУ протягом 1991–1993 рр. за завданням уряду розподіляв свої кредити головним чином серед колишніх державних банків. Ці кредити спрямовувалися на підтримку переважно державного сектора економіки. Таке адресне кредитування було селективним кредитним регулюванням комерційних банків. Щоб забезпечити однаковий доступ для всіх банків до кредитів центрального банку, НБУ починаючи з 1994 р. запровадив проведення кредитних аукціонів. Подальший розвиток кредитування комерційних банків з боку НБУ спирався на використання ринку державних цінних паперів. У 1996 р. було запроваджене ломбардне кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Ломбардні кредити надаються комерційним банкам переважно для короткострокової підтримки їхньої ліквідності — до 10 днів. З 1997 р. НБУ використовує ще один спосіб рефінансування (кредитування) комерційних банків — операції з цінними паперами на умовах угоди прямого РЕПО. Така операція полягає в тому, що комерційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери НБУ і приймає на себе зобов’язання викупити їх у вказанний термін або на вимогу другої сторони. Угоди прямого РЕПО стали додатковим джерелом підтримки ліквідності комерційних банків. Розвиток кредитування НБУ виявився в появі з 2001 р. короткострокового (до 14 днів) та середньострокового (до 6 місяців) рефінансування комерційних банків шляхом проведення кредитних тендерів під забезпечення державними цінними паперами або врахованими банками векселями. Відсоткова ставка за цими кредитами визначається залежно від попиту банків на кредит та можливої пропозиції з боку НБУ. Але вона не може бути нижчою, ніж облікова ставка НБУ. 135
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Отже, функціонування НБУ в банківській системі спрямоване на створення оптимальних умов для функціонування кредитної системи, ефективного кредитного обслуговування суб’єктів ринкових відносин. Головною ланкою банківської системи є коКомерційний банк — мерційні банки. Вони безпосередньо обслуголовний елемент говують підприємства, установи, населенкредитної системи ня. Комерційний банк являє собою кредитну установу, що здійснює універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення за рахунок грошових капіталів та заощаджень, залучених у вигляді внесків. Комерційні банки на договірних умовах здійснюють ведення депозитних рахунків, безготівкове переведення коштів, приймання збережень, надання різних видів позичок, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних та фізичних осіб. Великі банківські установи за деякими оцінками здійснюють для своїх клієнтів до 300 видів операцій та послуг1. Завдяки цим операціям комерційні банки постійно і нерозривно пов’язані практично з усіма ланками відтворювального процесу. Завдяки діяльності комерційних банків забезпечується акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, передавання нагромадженого грошового капіталу до сфери його використання, здійснюється розподіл і перерозподіл капіталу за сферами і галузями виробництва. Тим самим завдяки діяльності комерційних банків мобілізовані великі капітали використовуються для збільшення інвестицій, розширення виробництва, відбувається сприяння раціоналізації процесів обігу товарів та капіталів. Від ефективної діяльності комерційних банків значною мірою залежить стан економіки, рівень благополуччя держави в цілому і кожної людини зокрема. Діяльність комерційних банків усе більше виходить за межі простого фінансово-кредитного посередництва, банки вже перетворились на важливий інструмент проведення державної грошовокредитної політики та впливу на функціонування економіки. Згідно із законодавством України, комерційним банкам забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також усі види страхування. Вони не повинні досягати згоди, спрямованої на монополізацію ринку банків1
136
Деньги. Кредит. Банки. / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 2000. — С. 419.
Тема 8. Сучасна кредитна система
ських послуг, за допомогою використання союзів та інших об’єднань. Не дозволяється також установлювати монопольні ставки і комісійні винагороди, неправомірно обмежувати конкуренцію в банківській діяльності. Комерційні банки можуть бути класифіковані відповідно до різних критеріїв, таких як форма власності (державні, колективні, кооперативні); організаційна форма (акціонерні товариства відкритого і закритого типу та товариства з обмеженою відповідальністю — пайові банки); розмір капіталу (малі, середні, великі); за філійною мережею (багатофілійні, малофілійні, безфілійні); за діапазоном виконуваних операцій (універсальні та спеціалізовані); за сектором ринку, де вони функціонують, і т.ін. Комерційні банки різних видів і форм власності створюються і набувають статусу юридичної особи з моменту реєстрації в Національному банку України. Крім реєстрації, організація комерційного банку передбачає ліцензування банківської діяльності, яке полягає в дозволі на здійснення певних банківських операцій. Такий дозвіл теж видає НБУ. Метою ліцензування є допущення на ринок банківських послуг України лише таких комерційних банків, діяльність яких відповідає визначеним НБУ обов’язковим вимогам і не загрожує інтересам їхніх клієнтів. Функціонування комерційних банків потребує створення обов’язкових банківських резервів. Обов’язковий банківський резерв є часткою (нормою у відсотках) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел. Згідно з чинним законодавством обов’язковий банківський резерв має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та інших депозитів у НБУ. Установлюючи і регулюючи норму обов’язкового банківського резервування, НБУ забезпечує, з одного боку, захист інтересів клієнтів банку (насамперед володарів банківських депозитів), а з другого — надійність і стабільність комерційних банків. Водночас використання цього інструменту дозволяє НБУ здійснювати регулювання загальної кількості грошей в обігу. Комерційні банки виступають насамперед Кредитна діяльність як кредитні інститути, які, з одного боку, комерційних банків залучають тимчасово вільні кошти, а з другого — задовольняють за рахунок цих залучених коштів кредитні потреби підприємств, установ та населення. 137
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Кредитна діяльність комерційних банків полягає в проведенні комплексу дій, що пов’язані із наданням та погашенням банківських позичок. Ця кредитна діяльність має відповідати певним вимогам і умовам, здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності кредиту. Надання позичок передбачає додержання комерційним банком діючого законодавства, економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ стосовно формування обов’язкових, страхових і резервних фондів. Комерційний банк надає позички всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності чи від того, що позичальник є юридичною, зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, чи фізичною особою, надаються кредити тільки в межах наявних ресурсів, якими володіє банк. У разі надання великого кредиту (такого, що перевищує 10% власного капіталу) комерційний банк у кожному такому випадку повинен сповіщати про це НБУ. Загальний розмір кредитів, наданих банком усім позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку, не повинен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Підставою для надання кредиту є укладена між комерційним банком та позичальником угода. Ця угода має спиратися на комерційні засади діяльності банку та враховувати оцінку фінансового стану й кредитоспроможності позичальника, має бути чітко зафіксована мета, сума, строк, форма видачі та погашення кредиту, форма забезпечення зобов’язань позичальника, рівень відсоткової ставки, порядок і форма сплати основного боргу і відсотків, права та обов’язки, відповідальність сторін стосовно надання та погашення позички тощо. Ще до укладення кредитного договору комерційний банк має ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, визначитися стосовно ступеня для банку ризику при наданні позички та структури майбутньої позички (сума, строк, відсоткова ставка). Після укладення кредитного договору, якщо в позичальника виникнуть тимчасові фінансові труднощі, що створять неможливість погашення кредиту у визначений кредитною угодою термін, комерційний банк може пролонгувати, відстрочити погашення боргу. Прологація кредиту і зміна умов надання позички оформлюється угодою, додатковою до кредитного договору. 138
Тема 8. Сучасна кредитна система
Надавши позичку, комерційний банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитної угоди, своєчасним і повним погашенням позички і сплатою відсотків по ньому. Передумовою повернення позички комерційному банку є отримання позичальником доходу, прибутку від використання кредиту. Кредитна операція для комерційного банку пов’язана з певним ризиком неповернення боргу. Тому надання позички передбачає отримання гарантій комерційним банком для зменшення ризику несвоєчасного повернення отриманої позички позичальником. Такими формами забезпечення повернення позичок можуть бути застава, гарантія, перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс). У разі несвоєчасного погашення боргу за позичкою і відсотками комерційний банк може застосувати до позичальника штрафні санкції, передбачені кредитною угодою, стягнення боргу в претензійнопозивному порядку, звернутися, відповідно до діючого законодавства, з вимогою про порушення справи про банкрутство.
3. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути як відособлена частина кредитної системи Значну роль у нагромадженні та використанні позичкових капіталів останніми роками відіграють спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, що істотно потіснили банки в акумуляції збережень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу, усуваючи монопольне становище комерційних банків на ринку позичкових капіталів. Небанківські кредитно-фінансові інститути являють собою третю, після Центрального та комерційних банків, відособлену складову частину сучасної кредитної системи, що характеризується значним впливом на функціонування кредитних відносин, виробництва та споживання. Зростанню ролі небанківських кредитно-фінансових інститутів у сучасній кредитній системі в період після Другої світової війни сприяло декілька причин, зокрема зростання доходів населення в розвинутих Економічна суть небанківських кредитно-фінансових інститутів
139
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
країнах, активний розвиток використання цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, яких не надають банки. Основними напрямами діяльності цих інститутів є акумуляція збережень населення шляхом їх залучення на вклади, випуск акцій, облігацій, продаж страхових полісів. Небанківські кредитнофінансові інститути можуть надавати кредити певним сферам економіки та видам господарської діяльності, корпораціям та державі через облігаційні позички, довготермінові іпотечні та споживчі кредити, а також здійснюють операції кредитної взаємодопомоги. На відміну від банків, спеціалізовані небанківські кредитнофінансові інститути виконують обмежену кількість фінансових операцій і послуг та тільки окремі банківські операції. Усі інститути домінують лише у відносно вузьких секторах ринку позичкових капіталів і мають специфічну клієнтуру. До певних переваг небанківських інститутів слід віднести й те, що на відміну від банків, вони можуть акумулювати грошові збереження на доволі значні терміни, а отже, і здійснювати довгострокові інвестиції. Прикладом таких структур є страхові компанії, пенсійні фонди. Спроможність небанківських інститутів акумулювати значні обсяги коштів на тривалі строки робить їх привабливими для співпраці з державними установами. Тому держава в багатьох країнах використовує небанківські інститути для фінансування за їх допомогою провідних галузей економіки, фінансування програм розвитку недостатньо розвинутих регіонів тощо. Зупинимося далі на характеристиці окСучасні види ремих різновидів спеціалізованих небаннебанківських ківських кредитно-фінансових інституфінансово-кредитних тів, механізми їх функціонування у інститутів та їх операції кредитній системі. Провідні позиції в цій системі після комерційних банків за обсягами активів і значенням як постачальників позичкового капіталу займають страхові компанії. Діяльність страхових компаній пов’язана з мобілізацією значних грошових коштів, які на тривалий термін здатні ставати кредитними ресурсами. Таких можливостей у банків, що спираються на залучення короткострокових коштів, немає. Утворення і функціонування страхових компаній полягає в забезпеченні відшкодування можливих збитків, що утворюються як на140
Тема 8. Сучасна кредитна система
слідок непередбачених економічних і фінансових ризиків, настання стихійних лих та інших випадків. Таке відшкодування від страхових компаній здійснюється за рахунок страхових внесків фізичних чи юридичних осіб, які придбали страхові поліси. Приплив грошових коштів у страховому фонді, як правило, набагато перевищує суми щорічних виплат страхових відшкодувань. Тож страхові компанії нагромаджують значні грошові суми на тривалі строки. Це дає їм змогу з року в рік збільшувати інвестиції в акції та облігації приватних корпорацій та в державні боргові зобов’язання, надавати довгострокові позички підприємствам різних галузей економіки, переважно у формі іпотечного кредиту та вкладень у нерухомість. Порівняно новим явищем на ринку позичкових капіталів у кредитній системі є створення і розвиток пенсійних фондів. Активно пенсійні фонди почали розвиватися на Заході після Другої світової війни, хоч перший пенсійний фонд виник ще в 1875 р. у США. Пенсійні фонди виступають головною спеціалізованою фінансовою структурою (державною чи приватною), метою функціонування якої є забезпечення населення коштами в період після виходу на пенсію на основі створення фонду грошових коштів. Пенсійні виплати здійснюються з пенсійних фондів, що формуються за рахунок регулярних багаторічних внесків працюючих із їхньої заробітної плати (звичайно ця частка становить 20–30% усіх надходжень), відрахувань з прибутку підприємств, а також прибутку від операцій самого пенсійного фонду. Нагромадження значних сум протягом тривалого часу дає змогу пенсійним фондам здійснювати довгострокові інвестиції. Найбільшою є частка цінних паперів приватних підприємств, корпорацій, державних боргових зобов’язань. Ця частка становить приблизно 80% активів пенсійних фондів1. Здійснюються також довгострокові кредитні операції. Порівняно новою формою спеціалізованих небанківських фінансовокредитних інститутів є інвестиційні компанії, що стали швидко розвиватися після Другої світової війни, хоч існували і в довоєнний час. Це особливий вид фінансово-кредитних установ, метою функціонування яких є надання посередницьких послуг в інвестиційному процесі. 1
Общая теория денег и кредита. / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М., 1995. — С. 251.
141
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Інвестиційні компанії отримують грошові кошти внаслідок випуску власних цінних паперів з наступним продажем їх дрібним індивідуальним інвесторам. Отримані таким чином кошти інвестиційна компанія вкладає в акції функціонуючих промислових та інших підприємств і банків. Таким чином, випуск та розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів дає змогу інвестиційним компаніям мобілізувати грошові кошти приватних інвесторів, навіть дрібні заощадження, та фінансувати різні сфери економіки. Переважну частину активів інвестиційних компаній становлять акції, хоч останнім часом вони почали вкладати кошти і в облігації корпорацій. Ще одним різновидом небанківських інститутів кредитної системи є фінансові компанії. Основна їхня спеціалізація — кредитування продажу споживчих товарів з відстрочкою платежу. Фінансові компанії формують свої кошти за рахунок випуску власних боргових зобов’язань — облігацій чи векселів, а також отримання короткострокових кредитів від комерційних банків. Кредитування продажу споживчих товарів з відстрочкою платежу спирається на використання особливого механізму, що забезпечує взаємодію покупців і продавців товару. Покупець за придбаний товар сплачує невелику частину його ціни, а на решту суми отримує торговельний кредит. На підставі попередньо укладеного договору з торговою фірмою та поданих нею документів про отримання товару, фінансова компанія переказує продавцеві обумовлену суму ціни товару за мінусом уже сплаченої частини. Покупець має погасити фінансовій компанії свою заборгованість протягом обумовленого договором строку щомісячними внесками з виплатою відповідних відсотків. Сплачувані відсотки, як правило, дещо вищі, ніж за звичайними позичками на аналогічний термін комерційних банків, і становлять 10–30%. Це пов’язано з більшим ризиком непогашення кредиту наданого фінансовими компаніями. Крім кредитування продажу споживчих товарів діяльність фінансових компаній у ряді випадків пов’язана також зі здійсненням лізингових та факторингових операцій, наданням іпотечних послуг і навіть деяких видів страхування, обслуговуванням системи комерційного кредиту, наданням невеликих позичок індивідуальним позичальникам, кредитуванням окремих галузей промисловості. 142
Тема 8. Сучасна кредитна система
Особливе місце серед небанківських кредитно-фінансових інститутів посідають кредитні спілки. Метою їхнього функціонування є задоволення потреб у пільгових коротко- і довгострокових кредитах, здійснення фінансування і соціального захисту своїх членів через залучення їх особистих заощаджень. Кредитні спілки являють собою спеціалізовані кооперативні організації, метою функціонування яких є отримання доходу на тимчасово вільні кошти та забезпечення стабільної можливості в задоволенні потреб у пільгових коротко- та довгострокових кредитах, здійснення фінансування та соціального захисту своїх членів через залучення їх особистих заощаджень. Кредитні спілки об’єднують широкі верстви населення, кооперативні, орендні підприємства малого і середнього бізнесу. Грошові ресурси кредитні спілки формують із вступних пайових внесків їхніх членів та наступних періодичних внесків, отримання і використання кредитів від комерційних банків, емісії власних боргових зобов’язань. Акумульовані таким чином грошові ресурси дають кредитним спілкам можливість використати їх для надання позичок своїм членам на різні споживчі потреби. Тимчасово вільні кошти кредитними спілками депонуються в комерційних банках або інвестуються в короткострокові боргові зобов’язання та інші прибуткові операції. Кредитні спілки як громадські некомерційні організації користуються деякими пільгами в оподаткуванні. Завдяки цьому вони мають дещо вищий рівень дохідності на внески та надання дешевшого кредиту, ніж у комерційних банках. Серед небанківських фінансово-кредитних інститутів певне місце посідають ломбарди. Вони являють собою кредитні установи, що надають грошові позички під заставу рухомого майна. На заставлене майно позичальник зберігає право власності протягом певного часу. Якщо позичальник після закінчення визначеного терміну не повертає кредиту, адміністрація ломбарду для компенсації боргу і відсотків за кредитом отримує право реалізувати заставлене майно.
143
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Запитання для самоконтролю 1. Як треба розуміти суть сучасної кредитної системи? 2. Що являє собою кредитний механізм як механізм функціонування кредитної системи? 3. Яка структура сучасної кредитної системи? 4. Чому НБУ є вищим рівнем банківської системи України? 5. Як треба розуміти тезу про те, що комерційний банк є головним елементом кредитної системи? 6. У чому полягає кредитна діяльність комерційних банків? 7. Чому підставою для надання кредиту є укладена між комерційним банком та позичальником угода? 8. Що являють собою спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, яка їхня економічна суть? 9. Які особливості функціонування небанківських кредитно-фінансових інститутів як складової частини сучасної кредитної системи? 10. Які різновиди спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних інститутів? Їхня характеристика та механізм функціонування в кредитній системі.
144
Тема 9. Грошово-кредитна політика
ТЕМА 9. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА 1. Зміст і теоретичні концепції грошово-кредитної політики. 2. Передатний механізм та ефективність грошово-кредитної політики. 3.Грошово-кредитна політика в Україні.
1. Зміст і теоретичні концепції грошово-кредитної політики Сучасна економіка є грошовою економікою, оскільки майже всі економічні операції проводяться за участю грошей як засобу обміну. Використання грошей відокремлює акт купівлі товару від акту продажу і таким чином спрощує обмін, знижує витрати обігу товарів. Більшість сучасних грошей має кредитну природу, що дає змогу формувати нову грошову масу завдяки мультиплікації банківських депозитів. Саме тому макроекономіка не розглядає окремо грошову та кредитну системи. Гроші і кредит — це історичні та економічні категорії. Як історичні категорії вони є продуктом цивілізації, оскільки виникають з появою товарообміну та інституту позики. Як економічні категорії — вони відображають складну природу економічних взаємовідносин між суб’єктами економічної системи. Щоб зрозуміти природу грошово-кредитної системи, звернемось до основних етапів її еволюції. Історії відомі два основних типи грошових систем — металева та паперово-кредитна. Металева грошова система — це істоМеталева рично перша форма організації грошового грошова система обігу, коли роль грошей законодавчо закріплюється за певним металом (металами). Якщо роль грошей виконує один метал, то система набуває форми монометалізму, а якщо декілька — біметалізму. У разі біметалізму роль загального еквіваленту законодавчо закріплювалася за двома металами, як правило, золотом і сріблом. 145
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Паперово-кредитна грошова система — це система грошового обігу, в основу якої закладено використання паперових та кредитних грошей. Тривалий час монети були повноцінними грошима, оскільки їхня номінальна вартість відповідала реальній. Зараз в усіх країнах світу в обігу перебувають тільки неповноцінні монети. Їх використовують як розмінні гроші, що дає змогу здійснювати будь-які дрібні покупки. Поступово на зміну монетам як повноцінним грошам прийшли банкноти. Банкноти — це вид грошових знаків, які випускає центральний банк. Банкноти виникли в XVII ст. на основі розвитку вексельних відносин. Спочатку банкноти були простою розпискою банку про прийняття від клієнта золота на зберігання. Згодом такі розписки стали видавати під час купівлі приватних комерційних векселів. Банкнота перетворилась на «вексель на банкіра», набула подвійного забезпечення — золотого і вексельного (товарного), вільно розмінювалась на золото. Такий підхід гарантував повернення в банки надлишку банкнот з обігу. З припиненням розміну банкнот на золото вони втратили одну зі своїх класичних ознак — вартість, що наблизило їх до сучасних паперових грошей. Паперові гроші — це номінальні знаки вартості, які випускає держава примусовим курсом замість повноцінних грошей для використання у функціях засобу обігу і засобу платежу. Ці гроші не можуть виконувати функції міри вартості, оскільки не мають власної вартості. Паперові гроші певної національної економіки — це грошові одиниці. Грошова одиниця — установлений у законодавчому порядку грошовий знак, який є засобами виміру і виразу цін усіх товарів та послуг (долар, гривня, марка і т.д.) Казначейські білети — це вид грошових знаків, які випускає державне казначейство або Міністерство фінансів для покриття бюджетних витрат. Їх випускають переважно в дрібних купюрах. З припиненням розміну грошових знаків на золото зникли економічні відмінності між банківськими і казначейськими білетами. Паперово-кредитна грошова система
146
Тема 9. Грошово-кредитна політика
Готівкові розрахунки здійснюються між підприємствами і населенням, між окремими громадянами, а також на незначні суми між підприємствами, організаціями, установами. До готівкових розрахунків належать виплати підприємствами грошових доходів населенню у вигляді заробітної плати, стипендій, пенсій, грошових допомог тощо. Готівкові розрахунки між окремими громадянами виникають у процесі купівлі-продажу товарів, надання та оплати послуг. Готівка видається з рахунків підприємств за допомогою чеків. Крім готівкового, в сучасній економіці широко застосовується безготівковий обіг грошей. При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках у банках чи зарахування взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. Його стан залежить від рівня розвитку товарно-грошових відносин, насамперед грошового обігу. А його основою, відповідно, виступають розвиток кредиту і банківської справи. Безготівкові, або кредитні, гроші — це засоби обігу, що є борговими зобов’язаннями депозитних інститутів. Безготівковий грошовий обіг має такі переваги перед готівковим: – скорочує суспільні витрати обігу; – створює сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу (більша достовірність, швидкість отримання інформації про його стан та швидше коригування ситуації в рамках проведення грошово-кредитної політики); – поліпшує економічне становище суб’єктів грошового обігу, прискорюючи обіг їхніх грошових коштів, забезпечуючи тісні зв’язки з грошовим ринком національної економіки та міжнародним ринком. Система безготівкового обігу включає в себе такі основні елементи: – принципи здійснення безготівкових розрахунків; – вимоги до їх організації; – форми і способи розрахунків; – черговість платежів; – систему розрахункових документів. Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб’єктами господарювання. Незначну їхню частину становлять 147
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
безготівкові розрахунки населення. За дорученням вкладників банки переказують грошові суми з вкладів громадян на рахунки відповідних організацій в оплату за товари та послуги тощо. У розрахунках населення з підприємствами торгівлі та іншими організаціями застосовують розрахункові чеки і банківські чекові книжки. Чек — це: 1) цінний папір з обмеженою відповідальністю передачі іншій особі. Він втілює в собі письмовий наказ власника чеку про видачу з його банківського рахунка певної суми грошей названій у ньому особі; 2) талон з каси, на якому позначена сума, отримана за товар, чи квитанція в касу із зазначенням суми, яку необхідно сплатити. Існують такі види чеків. Акцептований — має акцепт банку, який гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача зазначеної в ньому суми. Часто застосовується для проведення однорідних розрахунків бюджетних організацій за товари чи послуги, повернені фінансовим органам доходів бюджету через підприємства зв’язку. Бланковий — це чек, у якому не проставлена сума. Власник може заповнювати його самостійно. Досить часто використовується в угодах продажу чи пересування товарів, якщо їхня точна кількість ще невідома. Поворотний — це особливий вид чека, який виписується на користь банку-платника — члена Розрахункової палати у випадку неправильно оформлених ним документів. Для отримання готівки — може бути оплачений готівкою в касі, навіть не будучи кросованим. Дорожний чек — використовується переважно у сфері міжнародного туризму. Він купується клієнтом у банку і може обмінюватись на готівку в будь-якій установі, яка є агентом цього банку. Іменний — це чек, який виписується на певну особу. Він обмежений у поширенні і не підлягає передачі іншій особі. Лімітований — це чек, який виписується чекодавцем. При цьому чеки оплачуються незалежно від того, чи є гроші на його рахунку. Цей чек не обмінюється на готівку. Орендний — виписується на користь певної особи і може передаватись іншій особі за наявності на ньому індосаменту (надпис на зворотному боці чека). 148
Тема 9. Грошово-кредитна політика
Розрахунковий — виступає формою безготівкового розрахунку між юридичними особами. Він дає гарантію того, що гроші за рахунком одержить тільки фірма, для якої вони призначені. Товарний — це документ установленої форми, який підписується магазином для підтвердження наявності відібраного покупцем товару, після його оплати — факту продажу та ін. Крім того, в безготівковому розрахунку також використовують векселі. Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку певну суму грошей власникові векселя. Вексель може бути простим або переказним. Поява безготівкового обігу та налагодження дієвих і швидких готівкових і безготівкових потоків забезпечила становлення грошовокредитних відносин у суспільстві — кредитного обігу. Система кредитного обігу — це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів за умови повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства. Кредит — це основна форма руху позичкового капіталу. Він має історично та економічно визначений характер. Кредит розв’язує суперечність між тимчасово вільними грошовими коштами в одних юридичних та фізичних осіб і потребою в грошових коштах у інших. Кредит сприяє економії витрат обігу, оскільки частково замінює готівкові гроші кредитними (векселями, банкнотами, чеками, а також через розвиток безготівкових розрахунків та прискорення обігу грошей). Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об’єднань підприємств. Форми кредиту тісно пов’язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позичкової вартості виділяють дві основні форми кредиту: товарну і грошову. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (наприклад, комерційний кредит). 149
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами. Залежно від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити. Міжгосподарський кредит — це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами в процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління — з іншого, в процесі їхніх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає: – по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформлюється векселем. Інструментом такого кредиту є вексель, який сплачується через комерційний банк. Об’єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання; – по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб’єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а примусово, тобто незалежно від їхнього волевиявлення (рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігаються); – по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення. Банківський кредит — це кредитні відносини, в яких однією із сторін виступає банк. Саме банки найчастіше надають позики суб’єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються в разі інших форм кредитування. Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, у яких здебільшого позичальником є держава, а кредиторами — юридичні та фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація дер150
Тема 9. Грошово-кредитна політика
жавою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає в різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов’язання тощо). Залежно від цільового спрямування кредит буває виробничий та споживчий. За строками користування кредити поділяються на: – строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк (короткострокові, середньострокові і довгострокові); – до запитання — це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно; – прострочені кредити — це кредити, строк погашення яких установлений кредитним договором, минув; – відстрочені кредити — це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на пізніший термін залежно від наявності забезпечення кредиту: забезпечені і незабезпечені. Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, або ломбардними, а якщо без забезпечення — незабезпеченими, або бланковими. Переважна кількість кредитів надається під різні форми забезпечення (гарантія або поручництво третьої сторони; переуступка контрактів дебіторської заборгованості; застава товарних запасів, дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування). За методами надання розрізняють кредити: – надані в разовому порядку, рішення щодо надання яких приймається окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки; – відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються в межах завчасно визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його умов; – гарантовані, тобто банк бере на себе зобов’язання за потреби надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад, місяця, кварталу, року). 151
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити з фіксованою відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит). Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Як правило, грошово-кредитна система має трирівневу структуру, що відображає суть, види та діяльність суб’єктів грошово-кредитної політики: 1. Центральний банк; 2. Банківські установи, до яких входять: – комерційні банки; – інвестиційні банки; – ощадні банки; – іпотечні банки; – земельні банки; – поштово-чекові банки; – торгові банки тощо. 3. Небанківські кредитно-фінансові установи, до яких відносять: – інвестиційні компанії; – страхові компанії; – ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки; – пенсійні та інші фонди тощо. Сучасна грошово-кредитна система — це сукупність кредитнофінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому грошово-кредитна система включає в себе два основних поняття. По-перше, сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які ґрунтуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов’язані з рухом позикового капіталу у формі різних форм і видів кредиту. По-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб’єктам, населенню, уряду, в яких виникла потреба в цих коштах. Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Отже, 152
Тема 9. Грошово-кредитна політика
провідну роль на грошово-кредитному ринку відіграють комерційні банки. Комерційні банки — це кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу, діапазоном операцій, сектором ринку, де вони функціонують, тощо. Комерційні банки виконують кредитні (активні та пасивні) та комісійні операції. Пасивні операції комерційних банків полягають у мобілізації та формуванні своїх грошових ресурсів. До пасивних операцій відносять: – внески до запитання; – ощадні внески; – термінові депозити; – інші пасивні операції (боргові зобов’язання іншим банкам та кредиторам). Активні операції комерційних банків пов’язані з розміщенням і використанням власного капіталу. До них відносять надання позикового капіталу: – під заставу нерухомості; – торговельно-промисловий кредит; – органам влади; – приватним особам; – під цінні папери тощо. До комісійних операцій відносять такі: – переказні (готівка переказує за допомогою банку третім особам); – акредитивні (переказ грошей від одного клієнта іншому); – інкасові (банк проводить операції від імені та за рахунок своїх клієнтів за різними документами); – довірчі (тимчасове управління майном, передача спадщини, прийняття цінностей на зберігання); – торговельно-комісійні операції (операції із золотом, валютою та цінними паперами). 153
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Показники діяльності банківської системи в Україні подані в табл. 1. Таблиця 1 Показники діяльності банківської системи України Кількість Облікова комерційних ставка банків за НБУ, % реєстром 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006
195 189 182 179 182 186 193
27,0 12,5 7,0 7,0 9,0 9,5 8,5
Відсоткові ставки банків у національній валюті, % За кредитами 40,3 31,9 24,8 20,2 17,9 16,4 15,4
За депозитами 13,5 11,2 7,8 7,1 7,8 8,5 7,6
Вимоги банків за наданими кредитами, млн грн 19 574 28 373 42 035 67 835 88 579 143 418 245 226
Депозити комерційних банків є резервами грошової системи. Сума коштів, внесених як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто досяжні для забезпечення вимог вкладників у будь-який момент, становить фактичні, або загальні резерви комерційного банку (ТR). Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Тобто система часткового банківського резервування — це система, за якої банки тримають у резервах тільки частину загальної суми внесків. Це означає, що всі комерційні банки повинні мати обов’язкові резерви R пропорційно до суми відкритих депозитів D. Норма обов’язкового резервування (резервні вимоги) — встановлюється законом і визначається як відношення суми обов’язкових резервів до суми залучених депозитів: R, D де r — норма обов’язкового резерву; r
154
(1)
Тема 9. Грошово-кредитна політика
R — обов’язкові резерви; D — сума депозитів. Обов’язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов’язкові резерви, називається надлишковими резервами (Е). Е = ТR — R,
(2)
де Е — надлишкові резерви; ТR — загальні резерви; R — обов’язкові резерви. За системи часткового резервування комерційні банки в умовах дворівневої банківської системи, яка існує в Україні, створюють гроші, коли надають позики в обсязі своїх кредитних ресурсів. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви. Можливість створення грошей всією банківською системою визначається депозитним мультиплікатором, обернено пропорційним нормі мінімальних банківських резервів: m
1 , r
(3)
де m — депозитний мультиплікатор; r — норма мінімальних банківських резервів. Депозитний мультиплікатор визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов’язкового резервування. Тобто депозитний мультиплікатор показує, у скільки разів комерційні банки збільшують розмір грошової маси в обігу. Загальна модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і можливий відплив частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних. Грошова база — складається з банківських резервів та з готівкових грошей, які є в обігу поза банками. 155
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Грошова пропозиція МS пов’язана з грошовою базою (Б) таким співвідношенням: МS = m Б,
(4)
де МS — приріст пропозиції грошей; m — депозитний мультиплікатор; Б — приріст грошової бази. Тому в економіці розрізняють таке поняття, як грошовий мультиплікатор. Грошовий мультиплікатор — це ускладнений варіант депозитного мультиплікатора, в якому враховується поведінка як банків, так і населення: 1 d , (5) r d де m* — грошовий мультиплікатор; d — відношення готівкових грошей до депозитів у населення; r — норма обов’язкових банківських резервів (відношення резервів до депозитів). Грошовий мультиплікатор m* визначається як відношення грошової маси МS до грошової бази Б (гроші на балансі центрального банку). Грошовий мультиплікатор m* показує, у скільки разів зміниться обсяг маси МS в разі зміни грошової бази Б. Таким чином, грошову масу можна представити як добуток грошової бази і мультиплікатора: m*
МS = Б m*.
(6)
Грошовий мультиплікатор використовується державними інститутами грошової системи для макроекономічного прогнозування пропозиції грошей і регулювання грошової маси. Важливу роль у цьому процесі відіграє центральний банк, який контролює грошову базу. Співвідношення грошової маси і маси товарів та послуг є основним питанням стабільної грошової системи і визначає купівельну спроможність грошей. Купівельна спроможність визначає кількість товарів і послуг, які можна купити на грошову одиницю. 156
Тема 9. Грошово-кредитна політика
Очевидно, що з підвищенням рівня цін купівельна спроможність грошей знижується, і навпаки. Грошовий агрегат М1 залежить як від маси грошей високої ефективності Мh, так і від співвідношення резервів (r) і депозитів комерційних банків та співвідношення готівкових коштів та депозитів населення d: M1 = m Мh .
(7)
Небанківські фінансово-кредитні установи здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи: цінні папери та кредити. Небанківські установи (страхові компанії, пенсійні фонди), на відміну від банків, можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить, здійснювати довгострокові інвестиції. Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюється у двох формах: обов’язковій і добровільній. Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. Каса взаємної допомоги — громадська кредитна установа, яка об’єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців — членів профспілки. Кошти каси взаємної допомоги формуються зі вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей. Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їхні інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах. Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їхніх боргових зобов’язань. 157
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Особливо численою групою є ощадні установи. Ощадні каси — це державні установи, які належать місцевим органам влади або створені при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Ощадно-збережні асоціації продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості. Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об’єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо). В Україні кредитна система перебуває в стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з Національного банку України, комерційних банків та небанківських кредитнофінансових установ (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найактивніше в системі кредитно-фінансових інститутів України виступають комерційні банки.
2. Передавальний механізм та ефективність грошово-кредитної політики Здатність змін у пропозиції грошей впливати на ділову активність реалізується через передавальний механізм грошовокредитної політики. Вихідною ланкою цього механізму є зміна пропозиції грошей, проміжною ланкою — зміни в ринкових інструментах, а кінцевою — зміни в сукупному попиті та ВВП. Між відповідними ринковими інструментами і сукупним попитом є канали, які реалізують здатність пропозиції грошей впливати на ділову активність. Передавальний механізм грошово-кредитної політики — це ланцюг економічних змінних, завдяки яким центральний банк, змінюючи пропозицію грошей, цілеспрямовано впливає на ділову активність. Передавальний механізм
158
Тема 9. Грошово-кредитна політика
Більшість економістів виділяє такі його ланки: 1) зміни реальної величини пропозиції грошей внаслідок проведення національним банком відповідної монетарної політики; 2) зміна відсоткових ставок; 3) зміна сукупних видатків у відповідь на зміну відсоткових ставок; 4) зміна основних макроекономічних показників. Загалом існує два основні підходи щодо сутності та механізмів дії передавального механізму грошово-кредитної політики: кейнсіанський та монетарний. Кейнсіанський підхід до розуміння передавального механізму. Сутність кейнсіанського підходу до монетарного передатного механізму випливає з базового кейнсіанського рівняння Y = АD = С + І + G +NX.
(8)
На підставі рівняння (8) кейнсіанці, обґрунтовуючи монетарний передавальний механізм, намагаються пояснити, як пропозиція грошей впливає на відповідний компонент сукупного попиту і в підсумку — на реальний обсяг виробництва. Традиційну кейнсіанську модель («відсоткова ставка — інвестиції») монетарного передатного механізму можна подати за допомогою такого алгоритму: Мs іІY. Як видно, збільшення пропозицій грошей (Мs) зменшує відсоткову ставку (і). При цьому Кейнс розглядав економіку в умовах неповної зайнятості, коли зростання сукупного попиту не супроводжується зростанням цін. За таких умов реальна відсоткова ставка дорівнює номінальній (r = i). А зниження відсоткової ставки зумовлює збільшення сукупного попиту за рахунок інвестицій (І), що в підсумку спричинює зростання реального національного доходу (Y). Слід також додати, що монетарний передавальний механізм і наслідки грошово-кредитної політики кейнсіанці розглядають лише в короткостроковому періоді. Неточності та обмеження цієї моделі були враховані монетаристами та пізніми кейнсіанцями. Одним із лідерів цього пошуку був Ф. Модільяні. Він обґрунтував додаткові канали впливу пропозиції грошей на їхній сукупний попит. 159
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Найважливіші з них такі канали: «курс акцій — інвестиції», «курс акцій — дохід від багатства — споживання», «відсоткова ставка — споживання», «відсоткова ставка — валютний курс — чистий експорт». Канал «курс акцій — інвестиції» показує існування причиннонаслідкової залежності між курсом акцій (Рs) та інвестиціями і зумовлює такий передавальний механізм грошово-кредитної політики: МsPsIY. Каналом «курс акцій — дохід від багатства — споживання» (з вихідного рівняння Модільяні та коефіцієнта Тобіна) було ще раз підтверджено взаємозв’язок та вплив відсоткової ставки на ціну фінансових активів. Цей канал показує, що якщо курс акцій зростає, то фінансове багатство домогосподарств збільшується. Це, в свою чергу, збільшує їхнє споживання в складі сукупного попиту та зумовлює зростання ВВП. Отже, стимулювальна монетарна політика має ще один передатний механізм, який можна записати так: МsРsАCY. Канал «відсоткова ставка — споживання» — монетарна політика, змінюючи рівень відсоткової ставки, здатна змінювати величину споживання, а отже, і сукупного попиту в цілому. Ураховуючи здатність відсоткової ставки впливати на споживання, монетарний передатний механізм матиме такий вигляд: MsіCY. Канал «відсоткова ставка — валютний курс — чистий експорт» показує, що вплив відсоткової ставки на чистий експорт здійснюється не безпосередньо, а опосередковано через валютний курс. Наприклад, в умовах відкритої економіки застосовується стимулювальна монетарна політика. У результаті цього знижується і реальна відсоткова ставка, яка породжує такі наслідки: – депозити в національній валюті стають менш привабливими, тобто менш вигідними порівняно з депозитами в іноземній валюті. Це зменшує попит на вітчизняну валюту на валютному ринку і спричинює падіння її курсу (е); – нижча вартість національної валюти робить вітчизняні товари дешевшими за іноземні, що сприяє збільшенню експорту і скороченню імпорту, тобто зростанню чистого експорту (NX). 160
Тема 9. Грошово-кредитна політика
Як результат, стимулювальна монетарна політика збільшує чистий експорт як компонент сукупного попиту, що приводить до зростання ВВП: M іеNXY. Монетарний підхід. В основі монетарного підходу до передатного механізму грошово-кредитної політики лежить рівняння Фішера та Фрідмана. Вона має вигляд: МsАDY · Р. Монетарна модель монетарного передавального механізму виходить із того, що збільшення пропозиції грошей безпосередньо визначає зростання сукупного попиту. Відповідно, гроші є джерелом сукупного попиту. Таку залежність між приростом пропозиції грошей і зростанням сукупного попиту монетаристи підтверджують наявністю між змінними високої кореляції. В дійсності не гроші, а дохід, утворений економікою, є джерелом сукупного попиту, а гроші — це лише засіб його реалізації. Основним недоліком монетарної концепції є те, що вона не показує ринкових інструментів, за допомогою яких збільшення пропозиції грошей може впливати на ділову активність. Головним висновком Фрідмана стає положення про те, що національному банку не обов’язково знати механізм впливу грошей на ділову активність, головне — стабільно і швидкими темпами друкувати гроші. Досвід розвинутих держав показав, що монетарна політика добре працює, якщо її передавальний механізм не має порушень. І в довгостроковому періоді зміни пропозиції грошей переважно підвищують рівень цін і не впливають на реальні обсяги виробництва (монетарна нейтральність грошей).
3. Грошово-кредитна політика в Україні Грошово-кредитна політика в Україні пройшла значний еволюційний розвиток. У 1993–1994 рр. вона характеризувалася активним використанням кредитів НБУ для фінансування програм уряду і зменшенням обсягів кредитування комерційних банків. Так, у 1993– 161
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
1994 рр. кредити НБУ, надані комерційним банкам, скоротилися з 11,2 до 10,8 трлн крб, а кредити уряду зросли на 129 трлн крб. Вони становили 86% загального обсягу емісійних кредитів проти 6% кредитів комерційним банкам на потреби рефінансування. Якщо емісійне кредитування стало однією з причин розгортання інфляційних процесів, то обмеження кредитування виробництва через банківське посередництво зумовило посилення спаду й скорочення випуску товарів та послуг. Ще однією відмітною ознакою кредитно-грошової політики в Україні в цей період було незбігання офіційно проголошеної та фактичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільгових кредитів деяким галузям народного господарства. Як відомо, серед основних інструментів монетарної політики в умовах перехідної економіки є макроекономічна політика щодо зниження ставки відсотка. В умовах фінансової нестабільності він досить високий, і щоб зменшити кількість грошей в обігу, його також необхідно знижувати, тим самим стримуючи темпи інфляції. Проте політика «дешевих грошей» проводилася лише щодо окремих галузей народного господарства і переважно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках тільки під високий відсоток. Крім того, «дешеві гроші» використовувалися не для інвестицій, тобто вони не могли позитивно вплинути на соціально-економічні процеси в країні. У 1995–1996 рр. проводилася політика жорстких грошово-кредитних обмежень. Вона характеризувалася: 1) переходом до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок не кредитної емісії, а через випуск і продаж державних облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу; 2) зниженням облікової ставки НБУ у зв’язку з падінням темпів інфляції. 3) проведенням жорсткої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Наслідком такої політики (монетарних рестрикцій) стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Однак ця політика стала однією з причин поглиблення інвестиційної, зокрема економічної, кризи. Системна фінансова криза також була пов’язана з нерозвинутістю фондового ринку в Україні. І як наслідок — неправильного уявлення щодо наявності грошової маси в обігу. 162
Тема 9. Грошово-кредитна політика
Крім того, в Україні існувало значне монетарне обмеження реального сектора економіки разом з високим рівнем кредитування економіки з боку населення за рахунок значних невиплат заробітної плати та взаємної заборгованості підприємств. Ці деформації в деяких секторах та регіонах і досі зберігають стійку тенденцію. З 1997 р. і дотепер монетарна політика уряду та національного банку є дещо поміркованішою і системнішою. Так, на основі фінансово-економічних показників розвитку національної економіки НБУ щороку розробляє засади грошово-кредитної політики на наступний рік, де в ретроспективі аналізують основні показники поточного року та заплановані заходи щодо їхнього поліпшення на наступний (плановий) період. На грошово-кредитну політику останніми роками впливають такі чинники (ризики): – внутрішні системні ризики, пов’язані з нестійким економічним зростанням, що зумовлює невизначеність попиту на гроші; – інфляційний тиск з боку виробництва, необхідність використання адміністративного регулювання цін; – ризики зовнішньої невизначеності, які можуть негативно впливати на платіжний баланс, рівень золотовалютних резервів та валютну політику; – накопичений кредитний ризик банківської системи, зумовлений кредитною експансією останніх років; – політичні ризики, які можуть спровокувати незбалансованість бюджету та необґрунтоване зростання бюджетних витрат. З урахуванням цього, відзначає голова НБУ, грошово-кредитна політика повинна ґрунтуватись на таких принципах: – виключна роль стійкості монетарного середовища в соціальноекономічному розвитку країни; – стабільність основних цілей і завдань, прозорість механізмів реалізації грошово-кредитної політики; – послідовність та узгодженість у використанні інструментів, включаючи відсоткові ставки, обмінний курс, емісійні і мобілізаційні механізми для досягнення цінової стабільності як головного критерію ефективності грошово-кредитної політики; – ефективна співпраця з іншими органами державної влади в межах їхньої компетенції для забезпечення стабільності національної грошової одиниці. 163
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Таким чином, грошово-кредитна політика — це система заходів, форм та методів реалізації грошового обігу в національній економіці, які історично та законодавчо склалися в країні. Основні її цілі та завдання визначаються урядом країни, а в життя їх впроваджує центральний банк та розгалужена система фінансово-кредитних установ. Основними регуляторами грошово-кредитної політики виступають: норма обов’язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції Національного банку з державними цінними паперами на ринку. Ефективність реалізації тих чи інших засобів (інструментів) монетарної політики залежить від ряду об’єктивних та суб’єктивних факторів. До об’єктивних належать: стан кон’юнктури національного ринку, особливості реалізації державної політики, стабільність грошової одиниці країни, міжнародне становище країни на міжнародному ринку, міра незалежності центрального банку від уряду тощо. Суб’єктивні факти: довіра до політики уряду та Національного банку, застосування механізму таргетування, принципів та правил господарської поведінки суб’єктів господарювання тощо. У сукупності вони визначають стан грошово-кредитного ринку національної економіки. В Україні останніми роками грошово-кредитна політика характеризується більшою стабільністю та системністю проведення, ніж на початку 2000 р. Проте політична нестабільність та недовіра до України зі сторони зарубіжних інвесторів та МЕО потребує від уряду та Національного банку вироблення ефективної системи пріоритетів та стратегії грошово-кредитної політики.
Запитання для самоконтролю 1. Які основні складові кредитної системи? 2. Проаналізуйте основні теорії монетарної політики. 3. Поясніть суть рівняння обміну Фішера. 4. Що таке депозитний мультиплікатор? 5. Як розраховується норма обов’язкового резервування? 6. Що таке грошовий мультиплікатор? 7. Які небанківські фінансово-кредитні установи Ви знаєте?
164
Тема 9. Грошово-кредитна політика
8. Яка роль небанківських кредитно-фінансових установ? 9. Яких заходів застосовує НБУ для стабілізації грошово-кредитної системи України на сучасному етапі? 10. Визначне основні чинники, що впливають на стан грошово-кредитної системи України? 11. Перерахуйте систему органів, що формують та здійснюють реалізацію грошово-кредитної політики в Україні? 12. Що таке передавальний механізм грошово-кредитної системи, як він діє? 13. Перерахуйте основні принципи побудови грошово-кредитної політики національної економіки? 14. У чому суть монетарного підходу до передавального механізму? 15. Як пояснює дію передавального механізму кейнсіанський підхід?
165
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
ТЕМА 10. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ 1. Суть, види та завдання фіскальної політики держави. 2. Бюджетна система. Державний бюджет, його стан та обмеження. 3. Державний борг та його вплив на національну економіку. 4. Взаємозв’язок монетарної та фіскальної політики держави.
1. Суть, види та завдання фіскальної політики держави Фіскальна (бюджетно-податкова) політика — це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ. Цій політиці властиві такі функції: – вплив на стан господарської кон’юнктури; – перерозподіл національного доходу; – нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм; – стимулювання економічного зростання; – підтримка високого рівня зайнятості тощо. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування. Бюджетно-податкова політика держави є важливим сутнісним компонентом державного регулювання економіки. На думку Дж. Кейнса та представників неокласичного напряму, в економічні теорії саме внаслідок фіскальної політики держава здійснює основні функції з реСуть фіскальної політики
166
Тема 10. Фіскальна політика держави
гулювання основних макроекономічних процесів та явищ ринкової економіки. Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискреційну. Дискреційна політика — це цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і державними закупками) в результаті зміни законодавства, метою якої є: – стабілізація економіки; – досягнення рівноваги в економіці; – збільшення рівня зайнятості; – зниження темпів інфляції. Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов’язана з прийняттям законодавчих рішень. До інструментів дискреційної фіскальної політики належать: – зміна ставок оподаткування; – скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг; – трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів. Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути: стимулювальною (експансії) фіскальною політикою — це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду; стимулювальною (обмежувальною) фіскальною політикою — це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні; недискреційною (автоматичною) фіскальною політикою — це політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов’язана зі зміною законів; автоматичним («вбудованим») стабілізатором — це механізм, який дає змогу зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є: – прогресивна податкова система; – трансфертні платежі; – система участі в прибутку; – допомоги по безробіттю в період економічних спадів. 167
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
2. Бюджетна система. Державний бюджет, його стан та обмеження Основним елементом фінансової системи є державний бюджет. Державний бюджет (англ. budget — сумка) — це фінансовий план видатків держави та джерел їхнього покриття (за рік). Згідно із Законом України «Про бюджетну систему України», бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади. Ідеологією формування бюджету національної економіки виступає визначення джерел і сум надходжень коштів до нього, державних видатків та шляхів покриття дефіциту бюджету. Завданням державного бюджету є підтримка ринкової рівноваги і стимулювання розвитку окремих сфер та галузей національної економіки. Держбюджет як список державних доходів і видатків за певний період (фінансовий рік) має бути затверджений у законодавчому порядку. Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни. Сутність держбюджету визначається соціальноекономічним ладом, природою, завдання і функціями держави. Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети. Сума всіх бюджетів бюджетної системи називається зведеним бюджетом. На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше ніж 15 вересня подає його на розгляд Верховній Раді України. На другому етапі — розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Верховної Ради. На третьому етапі — виконання і складання звіту про виконання (покладено на Кабінет Міністрів України). Фактично виконання бюджету починається з 1 січня і завершується 31 грудня кожного календарного року. Поняття про державний бюджет
168
Тема 10. Фіскальна політика держави
Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у ХVІ ст. Була загальновійськова казна, до якої надходили прибутки від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачалися на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів тощо. У 1990 р. прийнято Закон «Про бюджетну систему України», згідно з яким державний бюджет складається з двох ланок — загальнодержавного бюджету і місцевих бюджетів. За ними закріплені доходи та видатки. До основних джерел доходів відносять: – податки; – платежі за використання природних ресурсів (воду, землю); – неподаткові надходження (від приватизації); – доходи від операцій з капіталом; – офіційні трансферти; – цільові фонди. Основним джерелом поповнення державного бюджету є податки. Податки забезпечують близько 90% доходів держави. Розглянемо їх суть детальніше. Податки — це обов’язкові платежі (примусові), стягувані державою та місцевою владою з фізичних та юридичних осіб. Податки виконують дві основні функції: – розподільчу — є інструментом перерозподілу грошових доходів держави; – фіскальну — формування державних фондів. Вони є основним об’єктом податкової політики. Вона, в свою чергу, ґрунтується на застосуванні певного інструментарію. Розглянемо його. 1. Механізм оподаткування, тобто визначення суб’єктів та об’єктів оподаткування. Суб’єкти оподаткування — ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи. Об’єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. 2. Види податків. Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України. Доходи та видатки бюджету
169
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. До прямих податків відносять: – податки особисті на: прибуток громадян (неоподаткований мінімум становить 17 грн, податкова ставка становить 13%), прибуток корпорацій (прибуток підприємств в Україні оподатковується із ставкою 25%), майно, спадок, приріст капіталу; – реальні податки: на землю, промисловий, з капіталу (цінних паперів). Непрямі податки — це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори. Акцизи — це непрямі податки, що входять у ціни товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на: – індивідуальні — коли оподатковується кожна одиниця товару; – універсальні — коли об’єктом оподаткування є обсяг продажу. Податок на додану вартість — його ставка в Україні становить 20%, формально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить до бюджету від них, фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг. Мито — це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів. Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки, і навпаки. 3. Податкова ставка. Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування (одиниця виміру об’єкта оподаткування для земельного податку — гектар тощо). Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види: – пропорційна, коли ставка оподаткування однакова і не залежить від розмірів доходу; – прогресивна, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають; – регресивна, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується. 170
Тема 10. Фіскальна політика держави
За законодавством України податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки: – податок на прибуток підприємств; – акцизи; – ПДВ; – податок на доходи фізичних осіб; – мито; – державне мито; – податок на нерухоме майно; – рентні платежі; – податок з власників транспортних засобів; – податок на промисел; – збір за спеціальне використання природних ресурсів; – збір за забруднення навколишнього середовища; – плата за землю; – збір на обов’язкове страхування; – відрахування у пенсійний та соціальні фонди. Місцеві податки: – податок з реклами; – готельно-курортний збір; – комунальний податок; – за проїзд транзитного транспорту; – використання символіки; – ринковий збір; – збір на припаркування автотранспорту; – збір за видачу ордера на квартиру; – збір за участь на бігах на іподромі; – збір за участь у грі на тоталізаторі; – збір за проведення місцевого аукціону. Особливе місце серед інструментів фіскальної (податкової) політики є податкові пільги. Найбільш розповсюджені в практиці ДРЕ такі види податкових пільг: – неподатковий мінімум об’єкта оподаткування; – вилучення з-під оподаткування частини об’єкта оподаткування (амортизаційні відрахування, витрати на НДДКР тощо); – звільнення від сплати окремих суб’єктів оподаткування; 171
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
– зниження податкової ставки; – відмінусування від податкової бази; – податковий кредит; – повернення податків (повне або часткове). Основні принципи сучасної податкової політики: – ефективність, що визначається регулювальною і стимулювальною функціями податків; – справедливість — передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств; – корисність — стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат; – оптимальне співвідношення між економічною ефективністю та справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із заробітної плати таких податків, які підривали б зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці; – ефективність адміністрування — витрати на управління мають бути мінімальними; – економічна обґрунтованість податків — розміри податків повинні встановлюватися на основі показників розвитку економіки країни та її фінансового стану; – стабільність податкового законодавства — податки не повинні змінюватися протягом бюджетного року; – рівняння та унеможливлювання дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання; – рівномірність сплати — податки повинні сплачуватися в певний термін; – гнучкість — податкове законодавство повинне вчасно реагувати на зміни соціально-економічного життя держави без порушень стійкості податкового законодавства; – інфляційна нейтральність; – недопущення подвійного оподаткування одного й того самого об’єкта оподаткування; – доступність та однозначність норм податкового законодавства; 172
Тема 10. Фіскальна політика держави
– гласність — офіційне опублікування відомостей про суми зібраних податків та їх витрачання. Взаємозв’язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень до бюджету показує крива Лаффера (рис. 1). А. Лаффер — відомий економіст, прихильник теорії пропозиції, який вважав, що за зростанням ставки податку від 0 до 100% податкові надходження зростають від 0 до деякого максимального рівня М, а потім знижуються до 0. Крива Лаффера відображає зв’язок між податковою ставкою та обсягом податкових надходжень, виявляє податкову ставку (від 0 до 100%), за якої податкові надходження досягають максимуму. ®ÍÿÑÉÍÁ Ì¿ÃÔÍÃÅÄÌÌÞ
«
-/
N®ÍÿÑÉÍÁ¿ÐÑ¿ÁÉ¿ Рис. 1. Крива Лаффера
Згідно з кривою Лаффера, до деякого максимального рівня М більше значення податкової ставки забезпечує більшу величину податкових надходжень. Однак наступне збільшення податкової ставки призведе до зниження стимулів виробництва і величина національного оподаткованого доходу зменшиться. Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заощаджень, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширенню національного виробництва й доходу. Тепер розглянемо структуру державних видатків. Існує багато статей видатків, але їх можна згрупувати за такими напрямами: 173
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
– національна оборона і матеріальне забезпечення зовнішньої політики (10–20%); – утримання державного апарату (5–10%); – фінансування бюджетного сектора економіки, сільського господарства, капіталовкладень в інфраструктуру (10–20%); – соціальні видатки (40–50%); – відсоток за державний борг (7–9%). Видатки бюджетів усіх рівнів розподіляються на: – поточні — видатки бюджетів, що йдуть на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, що діють на початок фінансового року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення; – видатки розвитку — видатки бюджетів, що спрямовані на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності (капіталовкладень, структурної перебудови тощо). Значна частина коштів державного бюджету витрачається на загальнодержавні програми соціально-економічного розвитку тощо. Видатки бюджету на потреби народного господарства здійснюються у вигляді державних кредитів, субсидій, контрактів, замовлень, гарантій. Мультиплікатор державних витрат показує, наскільки змінився сукупний доход (Y) при зміні державних витрат (G) на одиницю. Мультиплікатор державних витрат дорівнює: Mg
Y 1 , G 1 c
(1)
де c — частина приросту доходу, яку домогосподарства спрямовують на споживання. Якщо планові витрати враховують вплив податкових надходжень, то Т = t Y, а мультиплікатор державних витрат (складний мультиплікатор) відображає залежність автоматичних податкових вилучень від зміни ВВП і має вигляд: NH
174
U , D
(2)
Тема 10. Фіскальна політика держави
°ÒÉÒÎÌ ÁÇÑÏ¿ÑÇ ¤
де t — гранична ставка оподаткування.
#
¤
¤
: £ÍÔÍÃÇ ÁÇÎÒÐÉ : ::
Рис. 2. Вплив податків на рівноважний ВВП
Зменшення податків на Т збільшує використання доходів (рис. 2) відповідно: Y = Y — Т на величину Т і споживання — на величину c T . Сукупні витрати зростають. Пряма планових витрат переміститься вгору на c T , рівновага переміститься з точки А в точку В. Зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на дохід. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює: Y mt T ,
(3)
де mt — податковий мультиплікатор; mt
c Y . T 1 c
(4)
Податковий мультиплікатор показує, що зростання податків на певну величину зменшує обсяг виробництва на більшу величину, і навпаки, при зменшенні ставок оподаткування Т(Y) на певну величину, рівноважний обсяг виробництва (Y) збільшується на більшу величину. Аналіз мультиплікаторів державних витрат та податків дає можливість сформулювати такі висновки. 175
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
1. Якщо державні витрати і податкові надходження змінюються на одну й ту саму величину, то й рівноважний рівень виробництва змінюється на ту саму величину. Цей мультиплікатор називають мультиплікатором збалансованого бюджету і дорівнює він одиниці: mb = 1,
(5)
де mb — мультиплікатор збалансованого бюджету. m g mt
1 c 1. 1 c 1 c
(6)
2. Ефект мультиплікатора від скорочення податків слабший, ніж при збільшені державних витрат: mg
1 ; 1 c
mt
c ; mg > mt . s
(7)
Державний бюджет за структурою надходжень та видатків може бути дефіцитним або профіцитним. Дефіцит державного бюджету — це перевищення видатків державного бюджету над доходами. Дефіцит вважається безпечним, якщо він перебуває на рівні 2–3% від ВВП. До причин дефіциту державного бюджету можна віднести: – зменшення приросту національного доходу в умовах кризового стану економіки; – падіння доходів; – зменшення акцизних податків, які надходять до держбюджету; – збільшення бюджетних витрат; – непослідовна фінансово-економічна політика. Для зменшення бюджетного дефіциту потрібно: – змінити систему оподаткування; – перейти від фінансування до кредитування; – зменшити управлінські витрати; – підвищити роль місцевих бюджетів; – скасувати необґрунтовані фінансові пільги; – здійснювати конверсію; – ліквідувати дотації збитковим підприємствам. Виділяють такі види бюджетного дефіциту: 176
Тема 10. Фіскальна політика держави
1. За формою прояву — відкритий і прихований. – Відкритий дефіцит бюджету — офіційно визнаний рівень бюджетного дефіциту на відповідний рік. – Прихований дефіцит бюджету — виникає внаслідок завищення обсягів планових доходів і включення до них джерел покриття дефіциту. 2. За причинами виникнення — вимушений та свідомий. – Вимушений — це дефіцит, що є наслідком скорочення обсягів ВВП (обмеження фінансових ресурсів держави). – Свідомий — виникає як відповідь на дискреційну фіскальну політику, що передбачає цілеспрямовані зміни розміру державних витрат, податків, сальдо державного бюджету. 3. За напрямами дефіцитного фінансування — пасивний, активний. – Пасивним є такий дефіцит бюджету, за якого кошти спрямовуються на покриття поточних витрат. – Активним є такий бюджетний дефіцит, за якого кошти спрямовуються на інвестиції в економіку. Є три основні засоби збалансування дефіцитного держбюджету: 1) підвищення податків; 2) додаткова емісія грошей; 3) державні позики — випуск державних цінних паперів. Оскільки жоден із засобів збалансування бюджету не абсолютно ефективний, існує так зване бюджетне обмеження. Державне бюджетне обмеження — це свідоме обмеження витрат держави, зумовлене існуючими фінансовими можливостями: Bgn = Bgn–1 + rBgn–1 + Tn — Trn — (Cgn + Ign),
(8)
де Bgn — чисті фінансові активи держави в n-му році; Bgn–1 — чисті фінансові активи в (nr — 1)-му році; r — відсоток за чистими фінансовими активами Bgn–1 попереднього року; Tn — податки в n-му році; Trn — трансферти в n-му році; Cgn — державні споживчі витрати в n-му році; Ign — державні інвестиційні витрати в n-му році. Профіцит державного бюджету — це перевищення доходів державного бюджету над видатками. 177
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Політика уряду спрямована на формування профіцитного бюджету, оскільки сила та вплив держави на економіку визначаються, насамперед, акумуляцією в її руках фінансових ресурсів, тобто її стимулювального і обмежувального впливу на економічні процеси та явища.
3. Державний борг та його вплив на національну економіку З поняттям бюджетного дефіциту тісно пов’язане поняття державного боргу. Державний борг — це сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків; нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування бюджетного дефіциту. Державний борг виникає через брак у державі коштів, необхідних для виконання її функцій, тому держава змушена мобілізувати додаткові кошти для покриття своїх видатків. Між бюджетним дефіцитом і державним боргом існує пряма залежність. Державні позики — головне економічно виправдане джерело покриття бюджетних дефіцитів. Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють: Внутрішній державний борг — це боргові зобов’язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням. Зовнішній державний борг — борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам. Внутрішній борг — це борг уряду країни своїм громадянам. Це ситуація, коли всі «винні самі собі». Коли борг не дуже великий, він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей. Зовнішній борг лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів у його економічну політику. Якщо в країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, то їй може бути оголошений дефолт. Дефолт — визнання країни неплатоспроможною. Державний борг
178
Тема 10. Фіскальна політика держави
У разі бюджетного профіциту державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка. Залежно від структури боргових зобов’язань виділяють: – монетаризований державний борг — складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками. – немонетаризований державний борг — включає в себе заборгованість держави за держзамовленнями, надання послуг державним установам, заборгованості з виплат заробітної плати бюджетному сектору, а також з виплат соціальних трансфертів. Уряди країн здійснюють політику щодо управління державним боргом, яка загалом має такі стадії: – залучення фінансування; – його розміщення (використання); – погашення боргу. Відповідно, система управління державною заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює: – аналіз кредитоспроможності — можливості країни позичати кошти; – оцінку платоспроможності — здатності обслуговувати борг; – контроль рівня заборгованості; – контроль за складом зовнішнього та внутрішнього боргу. З цією метою використовуються показники заборгованості — індекси заборгованості, які вимірюють різні складові державного боргу (насамперед, зовнішнього). Так, до стандартних показників зовнішньої заборгованості належать: – відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП; – відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів; – коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг). Ефективність управління державним боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір позик безпосередньо залежать від торго179
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
вельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. У свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні. Боргова криза — це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричинює падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення. Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування переглядаються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках домовленостей «Паризького клубу». За умовами «Паризького клубу» офіційні кредитори надають такі види допомоги: – часткове анулювання боргу; – продовження термінів дії боргових зобов’язань; – зниження відсотків на обслуговування боргу. Загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм: – викуп боргу — надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів; – капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. При цьому реалізується можливість обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів; – конверсія «борг-борг», тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості 180
Тема 10. Фіскальна політика держави
держави. Вибір кожного конкретного методу управління державним боргом залежить від економічної кон’юнктури в країні та офіційно застосовуваної ЕП.
4. Взаємозв’язок монетарної та фіскальної політики держави Взаємоузгодженість між фіскальною та монетарною політиками — це шлях до проведення успішної стабілізаційної політики держави, що є її безпосередніми інструментами. Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний взаємозв’язок. Наприклад, заходи та інструменти фіскальної політики, спрямовані на збільшення обсягів виробництва, повинні супроводжуватися збалансованим збільшенням грошей в обігу. Це є необхідною умовою оптимального збільшення купівельної спроможності національної економіки. Зі збільшенням державних закупівель збільшується попит на товарному ринку і на грошовому ринку. За умови, якщо центральний банк не здійснює збалансованого зростання номінальної грошової маси, то можуть зрости ціни і відсоткова ставка. Це спричинить зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари, що зведе ефективність фіскальної політики до нуля. Існування тісного взаємозв’язку між фіскальною і монетарною політиками означає, що їх автономне застосування зменшує ефективність стабілізаційної політики. Саме тому для забезпечення високої ефективності стабілізаційної політики заходи фіскальної та монетарної політик мають узгоджуватися між собою. Так, якщо метою стабілізаційної політики є приборкання та контроль за рівнем інфляції, то потрібно застосовувати не лише заходи контролю за грошовою масою, а й засоби мінімізації бюджетного дефіциту. Аналогічно за умови, коли грошова політика є стимулювальною, а фіскальна — обмежувальною, то ефективність стабілізаційної політики може мати або досить незначні позитивні результати, або ж негативний ефект. Зв’язок фіскальної та монетарної політики
181
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Стабілізаційна політика держави — це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимального рівня інфляції. Стабілізаційна політика, що поєднує заходи фіскальної та монетарної політики, називається змішаною (комбінованою). На ефективність стабілізаційної політики впливають такі основні чинники: – стан національної економіки; – лаг стабілізаційної політики; – очікування суб’єктів національної економіки (виробників і споживачів). Сутність першого чинника полягає в тому, що в країнах зі слабо розвиненою ринковою інфраструктурою, банківською системою, нестійкою національною валютою та переважанням адміністративних методів впливу над економічними засоби стабілізаційної політики переважно нестійкі та малоефективні. Так, зокрема, дослідники макроекономічного стану національної економіки та чинників його оптимізації вважають, що класична стимулювальна політика (монетарна та фіскальна експансія) є ефективною лише в країнах з розвинутою ринковою економікою. Сутність другого чинника полягає в тому, що стабілізаційні заходи впливають на економіку не відразу, а з певною затримкою в часі (часовий лаг). Вони можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Внутрішній лаг вимірюється від моменту виникнення збурень в економіці до моменту прийняття відповідних стабілізаційних заходів. Зовнішній лаг вимірюється часом, який необхідний для того, щоб з’явилися результати від упровадження стабілізаційних заходів. У фіскальній політиці внутрішній лаг значно триваліший, ніж у монетарній. Це пояснюється тим, що прийняття рішення про коригування фіскальної політики проходить довготривалу адміністративну процедуру. А заходи монетарної політики можуть схвалюватися центральним банком за досить короткий час. Разом з тим монетарна політика має триваліші зовнішні лаги порівняно з фіскальною, оскільки в її основі лежить складніший причинно-наслідковий зв’язок між політичним рішенням щодо зміни пропозиції грошей і змінами в економіці. Стабілізаційна політика держави
182
Тема 10. Фіскальна політика держави
Часовий характер стабілізаційної політики свідчить про те, що її заходи — це політико-економічні інвестиції (ризики). Ризики стабілізаційної політики пов’язані з екзогенними та ендогенними величинами. Тобто існує ряд подій, на які стабілізаційна політика не може впливати, та такі, на які вона здатна впливати, проте реакцію на які чітко неможливо передбачити. Третім важливим чинником є очікування суб’єктів економіки. Вони відіграють значну роль у процесі прийняття рішень економічними суб’єктами. Так, домогосподарства, визначаючи обсяг споживання та заощаджень, виходять із очікувань щодо своїх майбутніх доходів, можливого рівня інфляції та загальної економічної і політичної ситуації в державі; інвестори спираються на свої очікування майбутньої прибутковості інвестиційних проектів. На ці очікування впливає багато чинників, у тому числі й заплановані заходи стабілізаційної політики. Традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики та її ефективності, до яких належать економетричні моделі, недостатньо враховують вплив очікувань на поведінку людей, що зменшує її ефективність. Ефективність стабілізаційної політики, її конкретний вид (активна чи пасивна політика) залежать від стану національної економіки та тих методів ДРЕ, що в ній переважають. В економіці України існує ряд протиріч у проведенні фіскальної політики держави та її взаємозв’язку з монетарною політикою. Однією з головних проблем інституціональних реформ у національній економіці є формування фіскальної та монетарної політики на засадах адекватності вимогам сучасного ринкового господарювання. Фіскальна та монетарна політика України формувалася в умовах надзвичайно жорсткої економічної кризи, що не могло не позначитися на характері змін. З одного боку, постійною залишалася проблема мобілізації коштів до бюджету для виконання державою своїх функцій і зобов’язань через безперервний процес втрати одних джерел фінансових надходжень до бюджету і у зв’язку з цим пошуку інших, неефективна політика стабілізації національної грошової одиниці та залежність політики Національного банку від урядових колізій, а з іншого — мали місце низька фінансова й управлінська дисципліна, тінізація економіки, неефективність здійснення окремих видів видатків, 183
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
марнотратство, факти розкрадання державних коштів, маніпулювання у сфері грошово-кредитних відносин політичними групами. На жаль, ані бюджет, ані фіскальна політика, ані її оптимальне поєднання з інструментами монетарної політики до сьогоднішнього часу недостатньо використовуються для економічного зростання та досить негативно впливають на розвиток національної економіки. Бюджет продовжує розглядатися лише як фіскальний план доходів і витрат, виконанню якого підпорядковані інші засоби економічної політики. А фіскальна й монетарна політика не стали механізмом, який би допомагав уряду проводити в повному обсязі структурні реформи. Значна частина рішень у сфері фіскальної та монетарної політики підпорядковується не стратегічним економічним міркуванням, а є предметом політичного торгу. Відсутність, суперечливість чи невизначеність стратегічних пріоритетів перешкоджає, відповідно, й виробленню збалансованої стабілізаційної політики держави. А окреме застосування важелів і інструментів фіскальної та монетарної політики, як було визначено вище, гальмують її ефективне застосування. Відповідно з метою виправлення наявних в економіці України деформацій державним органам необхідно усвідомити, що основною (кінцевою) метою застосування важелів стабілізаційної політики є подолання інфляції, забезпечення стійкого економічного зростання та раціоналізація економічної структури, які в подальшому визначатимуть її загальний стан та шляхи подальшого розвитку.
Запитання для самоконтролю 1. Що являє собою дефіцит бюджету? 2. Назвіть основні статті видатків державного бюджету. 3. Назвіть основні функції фіскальної політики. 4. Перерахуйте основні джерела доходів державного бюджету. 5. Назвіть складові податкової системи. 6. Який взаємозв’язок існує між монетарною та фіскальною політикою держави? 7. Перерахуйте основні державні видатки і проаналізуйте їх структуру. 8. Які види бюджетного дефіциту Ви знаєте? 9. Охарактеризуйте причини дефіциту державного бюджету. Які є заходи щодо зниження бюджетного дефіциту? 10. Які економічні закономірності відображає Крива Лаффера?
184
Тема 10. Фіскальна політика держави
11. Дайте визначення суті бюджетно-податкової політики та назвіть її основні види. 12. Дайте характеристику податкової системи держави та основних типів податків в умовах ринкової економіки. 13. Охарактеризуйте структуру державного бюджету й укажіть, яку роль він відіграє у фіскальній політиці. 14. Як визначається бюджетне сальдо? 15. Дайте пояснення дії механізму фіскальної політики щодо стабілізації національної економіки.
185
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
ТЕМА 11. МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ 1. Міжнародний поділ праці. Форми міжнародних відносин. Теорії міжнародної торгівлі. 2. Платіжний баланс. Зовнішньоекономічна політика національної економіки. 3. Рівновага товарного, грошового та зовнішнього ринків.
1. Міжнародний поділ праці. Форми міжнародних відносин. Теорії міжнародної торгівлі Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі у світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство. Економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу за допомогою багатьох механізмів. Серед них головними є механізм зовнішньоторговельних зв’язків і механізм міжнародних фінансових зв’язків. Світове господарство — сукупність національних економік, взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці. Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився в ХVІ ст. в період Великих географічних відкриттів. Процес розвитку світового ринку триває. Для того щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою. Відкрита економіка — це економіка, яка бере участь в економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт, вільне переміщення товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології, а також є суб’єктом міжнародної валютної та кредитнобанківської системи. Світове господарство
186
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
Закрита економіка — це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни. Характерні риси світового господарства: – активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах вивезення — ввезення підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій; – розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені в декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій; – перехід до економіки відкритого типу в різних державах і створення міждержавних об’єднань; – формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи; – розвиток всесвітньої інфраструктури; – створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини. Розрізняють такі ознаки відкритості економіки: – відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно: у маленьких країнах 55–70% (Голландія, Бельгія, Австрія); у середніх країнах 40–45% (Франція, Англія); у великих 20–25% (США, Китай, Індія, Росія). – частка зовнішнього торговельного обороту в загальному обсязі виробництва; частка експорту в загальному обсязі виробництва; частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%); частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій. Усе більшого значення в світовому господарстві набуває процес глобалізації економіки. Глобалізація (франц. global — загальний, всесвітній) — категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років ХХ ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік у єдиний простір. Тенденції глобалізації економіки: 187
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
– зростання матеріальної зацікавленості в постійному економічному співробітництві між країнами; – формування світового економічного простору у зв’язку з переходом більшості країн до ринкової економіки; – розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни; – створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій). У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Класифікація країн, що входять до світового господарства: І. Залежно від рівня економічного розвитку, головний критерій — ВВП на душу населення: – високорозвинуті (понад 10 держав); – розвинуті (приблизно 25 держав); – середньорозвинуті; – слаборозвинуті (приблизно 150 країни, у них ВВП на душу населення в 11–15 разів менше, ніж у розвинутих); – нерозвинуті (Ангола, Шрі-Ланка). ІІ. За галузевими ознаками: – постіндустріальні; – індустріальні; – індустріально-аграрні; – аграрно-індустріальні; – аграрні. ІІІ. За ступенем інтеграції у світове господарство: – інтегровані; – слабо інтегровані. У світовому господарстві виникають протиріччя між розвинутими і слаборозвинутими країнами: близько 40% населення світу бідні. У кожній із країн, що входять у світове Форми міжнародних господарство, сформувався певний тип відносин технологічного способу виробництва, відносин економічної власності та господар188
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
ського механізму, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий потенціал та ін. Зв’язки національної економіки зі світовим господарством здійснюються через такі форми міжнародних відносин: – торгівлю — частка національної продукції йде на експорт (продаж за кордон), а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів); – ціни на світовому ринку; – фінанси — великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі; – міжнародні валютні відносини; – обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками; – переміщення робочої сили. До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах: – міжнародні фінансово-кредитні інститути (міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.; – Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін. На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес зумовлений дією таких факторів: – прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів; – розгортанням НТР; – інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці; – необхідністю об’єднання країн для розв’язання глобальних проблем. Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн. З проголошенням державної незалежності Україна стала суб’єктом світового господарства. У 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції майже зі 190 країнами світу. Об’єктивними 189
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
причинами, що перешкоджають входженню України як рівноправного партнера до світового господарства на початку ХХІ ст., є: – низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку; – переважання в експорті України паливно-сировинної групи (її частка останніми роками перевищує 50%); – низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності в експорті (приблизно 14%); – незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва; – відсутність стабільного законодавства, науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності. Міжнародний поділ праці. Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між країнами, який виходить за межі національного господарства. Міжнародний поділ праці — спеціалізація та кооперація певних країн у виробництві певних товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку. Міжнародний поділ праці є складною категорією, яка охоплює міжнародну спеціалізацію (відокремленість і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції) та міжнародну кооперацію (кооперація — лат. cooperation — співробітництво — добровільне об’єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності). Існують три основні форми міжнародного поділу праці: – загальна — за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни-експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні); – часткова — поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.; – одинична — спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару (наприклад, англійська компанія «Роллю Ройс» спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що виробляються в багатьох інших країнах). Міжнародна кооперація передбачає: – спільну розробку науково-технічних проблем; – обмін науково-технічною інформацією; 190
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
– продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау; – обмін вченими тощо. Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн: – географічне положення та природно-кліматичні умови; – ресурсні можливості; – досягнутий рівень розвитку продуктивних сил; – історико-культурні особливості (особливо для туризму); – історичні традиції та досвід. Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки: – дефіциту ресурсів, погіршенню умов видобутку корисних копалин; – загостренню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку — підприємства шукають можливість імпортних закупівель та експортування продукції; – появі можливості знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили, використання іноземного капіталу (відкривають спільні підприємства); – організації виробництва товарів за кордоном (у світовому господарстві виникають трастові національні компанії). Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі в міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва. Інтернаціоналізація — процес створення і поглиблення стійких зв’язків між підприємствами різних країн або окремими країнами. Загалом взаємодія та взаємозв’язок національної економіки з іншим світом здійснюються в таких основних формах: – міжнародна торгівля; – міжнародний рух капіталу; – міжнародна трудова міграція; – міжнародний обмін послугами; – валютні відносини (регулювання валютних курсів), – обмін науково-технічною інформацією та технологією (патенти, ліцензії); – економічна інтеграція (ЄЕС, СНГ тощо). Міжнародна торгівля є однією з перших і Міжнародна торгівля основних форм міжнародних відносин. Саме тому доцільно розглядати еволюцію 191
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
теоретичних концепцій, що пояснюють природу взаємовідносин між державами та стимулів для торгівлі між ними. Теорії міжнародної торгівлі. Засади теорії міжнародної торгівлі були сформульовані представниками класичної теорії А. Смітом і Д. Рікардо. У своїй фундаментальній праці «Про причини багатства народів» Сміт висунув теорію абсолютних переваг, згідно з якою країна має абсолютну перевагу у виробництві певного виду продукції за умов, якщо вона здатна її виробляти з меншими витратами ресурсів, ніж інші країни. Тому кожна країна повинна спеціалізуватися на експорті тих товарів, щодо яких вона має абсолютну перевагу та імпортувати ті товари, які виробляються з меншими витратами в інших країнах. Рікардо ж довів, що чинники, які лежать в основі теорії Сміта, обмежують кількість країн, яким зовнішня торгівля може бути вигідною. За Смітом, зовнішня торгівля є вигідною лише тоді, коли країна має абсолютну перевагу щодо виробництва одних видів товарів і абсолютно поступається щодо виробництва інших товарів. Але якщо одна країна має абсолютну перевагу у виробництві всіх видів товарів, а інша не має абсолютної переваги у виробництві жодного з товарів, то, згідно з теорією Сміта, такі країни не можуть мати мотивацію до зовнішньої торгівлі. То ж у праці «Основи політичної економії» Рікардо висунув припущення про те, що країни вступають у міжнародні відносин, спираючись не на абсолютні, а на відносні (порівняльні) переваги. Згідно з теорією порівняльних переваг, кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які мають нижчу відносну ціну порівняно з іншими країнами. Усі країни матимуть вигоди від міжнародної торгівлі, якщо вони спеціалізуватимуться на виробництві тих товарів, відносно яких мають порівняльну перевагу. У підсумку це підвищує сукупну продуктивність ресурсів і максимізує сукупний обсяг виробництва та споживання товарів у них. Отже, за теорією порівняльних переваг, в умовах вільної торгівлі всі країни з різною продуктивністю ресурсів дістають змогу виробляти і споживати більшу кількість товарів. Це стосується навіть тих країн, які не мають абсолютних переваг у виробництві жодного з товарів, але вступають у міжнародні відносини. Е. Гекшер і Б. Олін пішли далі і пов’язали переваги країни з рівнем її забезпеченості факторами виробництва. Згідно з теорією Гекшера–Оліна різні країни мають неоднаковий рівень забезпеченості 192
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
факторами виробництва, що впливає на їхню внутрішню вартість. Чим вищий рівень забезпеченості країни відповідним фактором виробництва, тим менша його вартість в цій країні порівняно з іншими країнами. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, для виготовлення яких вона має достатню кількість дешевих факторів виробництва. І навпаки, вона імпортуватиме ті товари, для виробництва яких у неї не вистачає виробничих факторів. Інакше кажучи, країна в прихованому вигляді експортує надлишкові фактори виробництва та імпортує дефіцитні. У середині 50-х років відомий американський економіст Василь Леонтьєв емпірично перевірив основні висновки теорії Хекшера– Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу «затрати–випуск», побудовану на підставі даних про економіку США за 1947 р., В. Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі. Отриманий Леонтьєвим результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера–Оліна, і тому отримав назву «парадокс Леонтьєва». Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, а й для інших країн (Японії, Індії тощо). Спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера–Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема: – неоднорідність факторів виробництва; – значна роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості; – вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд; – фактори виробництва певної кількості і якості; – умови внутрішнього попиту на пропозицію певної галузі, його кількісні та якісні параметри; – наявність підтримувальних галузей, конкурентоспроможних на світовому ринку; – стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутрішньому ринку тощо. 193
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Комплексний підхід щодо чинників міжнародної торгівлі знайшов своє відображення в теорії М. Портера (теорія конкурентоспроможності). В теорії Портера участь країни у міжнародній торгівлі визначається рівнем конкурентоспроможності її підприємств на відповідних світових ринках, які залежать від кількох чинників. Портер називає такі чотири чинники: 1. Забезпеченість країни базовими і розширеними факторами виробництва. 2. Умови внутрішнього попиту, який відіграє вирішальну роль у формування параметрів національної продукції. Якщо місцеві споживачі досить вимогливі, то вони спонукають національні підприємства постійно підвищувати якість продукції та оновлювати її асортимент. 3. Споріднені (суміжні) галузі. Цей чинник характеризує наявність або відсутність у країні конкурентоспроможних на міжнародному рівні галузей, які мають забезпечувати виробництво національної продукції необхідними матеріалами і комплектуючими виробами. 4. Стратегія підприємств та конкуренція між ними. Вплив цього чинника на відносні переваги залежить від рівня менеджменту та внутрішньої конкуренції у відповідних галузях та великих компаніях, які представляють країну на міжнародній арені. Згідно з теорією Портера, ці чотири чинники утворюють ромб. Найбільші успіхи досягаються в тих галузях, де ромб найсприятливіший. Але, крім цих чотирьох чинників, на ромб Портера можуть впливати два додаткових чинники: випадок і уряд. Випадковою подією може бути поява радикальних інновацій, відкриття, різкі зміни цін на ресурси тощо. Вплив уряду залежить від його економічної політики, яка може сприяти збільшенню або зменшенню переваг своєї країни. У подальшому ці теорії були доповнені та уточнені сучасними теоріями переваг від зовнішньої торгівлі. Серед основних варто виділити теорему Рибчинського. Рибчинський охарактеризував співвідношення між зростанням пропозиції факторів та нарощуванням обсягів виробництва, яке відоме як теорема Рибчинського: зростання пропозиції одного з факторів виробництва приводить до збільшення обсягів виробництва і доходів у тій галузі, де цей фактор використовується відносно інтенсивніше, і до скорочення виробництва й доходів у галузі, де цей фактор використовується менш інтенсивно. 194
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
Одним із конкретних проявів закономірності, яка описується теоремою Рибчинського, є так звана «голландська хвороба». Коли в 70-х роках. Голландія почала розробку родовищ природного газу в Північному морі, то швидке нарощування обсягів видобутку газу супроводжувалося переливанням ресурсів у цю галузь із галузей обробної промисловості, що призводило до скорочення в них обсягів випуску та експорту. Аналогічні процеси спостерігалися також у Великій Британії, Норвегії та інших країнах, де велась інтенсивна розробка нових родовищ. Ця теорія належить до неофакторних теорій міжнародної торгівлі, які повніше пояснюють суть та механізми реалізації торговельної політики на сучасному етапі.
2. Платіжний баланс. Зовнішньоекономічна політика національної економіки Результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в платіжному балансі. Функціонально платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка охоплює сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності певної країни та обґрунтування економічної політики держави. Складання платіжного балансу є обов’язковою вимогою для всіх країн — членів Міжнародного валютного фонду (МВФ). В Україні відповідальність за складання платіжного балансу покладено на Національний банк України, який координує діяльність ряду інших установ, що беруть участь у його розробленні. Платіжний баланс розраховується в національній або іноземній валюті й складається із стандартних рахунків і статей, у яких відображуються результати відповідних зовнішньоекономічних операцій. Ці операції охоплюють товарний експорт та імпорт, надання та отримання послуг і трансфертів, продаж і купівлю активів тощо. Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу. Платіжний баланс
195
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Рух товарів, послуг, матеріальних або інших нефінансових активів називають реальними потоками, а рух вимог та зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних цінностей, — фінансовими потоками. Вартісний вираз платіжного балансу відображає співвідношення між вартістю, яку одержує країна, і вартістю, що вивезена за кордон. Платіжний баланс складається або в національній, або в іноземній валюті міжнародних розрахунків, наприклад у євро. Структура платіжного балансу: – торговельний баланс (співвідношення між грошовими виплатами і надходженнями за всіма товарними операціями: експорт, імпорт); – платіжні надходження за послуги (пошта, фрахтування, страхування, туризм, брокерські послуги тощо); – грошові потоки, пов’язані з рухом капіталу (інвестиції, кредити, позики, займи, депозити в іноземних банках, виплати відсотків і дивідендів іноземним інвесторам тощо); – грошові перекази приватних осіб, громадських організацій, державних установ (перекази грошей родичам за кордон, пенсії громадянам, доброчинні перекази, міжнародна допомога тощо). Більшість операцій між економічними агентами пов’язані із еквівалентним обміном цінностями, тобто зустрічними економічними потоками, що врівноважують один одного. В рахунках платіжного балансу повинні відображатися обидва потоки. Тому кожна операція фіксується в рахунках платіжного балансу подвійним записом. Наприклад, якщо українське підприємство експортувало за кордон товари вартістю 200 млн євро, ця операція буде відображена так: Товари (млн євро) кредит — (+200); Іноземна валюта (млн євро) дебет — (–200); Баланс сальдо (0). Операції відносять або до кредиту, або до дебету. Кредит — відплив за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням цінностей (платежів) до країни. Дебет — надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком цінностей за межі країни. Платіжний баланс є рівноважним завжди — за своїм визначенням. Незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки. 196
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
Але економісти і політики, оцінюючи платіжний баланс, досить часто говорять про його дефіцит або профіцит — сальдо платіжного балансу. Така оцінка платіжного балансу є правомірною, оскільки йдеться про неповний платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і рахунок капітальних операцій, з якого виключається стаття «Резервні активи». Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто операцій, які здійснюються суб’єктами приватної економіки без участі держави. На противагу цьому операції, що пов’язані з резервними активами, здійснюються державою і називаються неавтономними. Сальдо платіжного балансу — це різниця між надходженнями і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується зі знаком «+» (кредит), імпорт із знаком «–» (дебет). Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцитним (пасивним). Активне сальдо платіжного балансу (якщо в підсумку виходить додатня величина) означає, що виробниче і невиробниче споживання країни, яке задовольняється, зокрема й за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту над витратами валюти від імпорту. Дефіцитне сальдо платіжного балансу (якщо в підсумку від’ємне підсумкове сальдо) — означає, що країна споживає більше, ніж виробляє. У неї немає чого продати на суму, еквівалентну її закупівлям за кордоном. Кожна країна прагне до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи: – валютна інтервенція — втручання національного банку в операції на валютному ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на національну валюту; – скорочення зовнішньоекономічних зв’язків; – зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики; – зміни валютного курсу. Управління платіжним балансом національної економіки знаходить своє відображення в реалізації зовнішньоекономічної політики держави. Зовнішньоекономічна Зовнішньоекономічна політика — це політика держави, що проводиться з метою політика держави 197
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
врегулювання платіжного балансу завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму. Торговельна політика — це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та обмеження на експорт та імпорт. Протекціонізм (лат. protektionis — заступництво, захист) спрямований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів. Мета політики протекціонізму: Захист вітчизняного виробника. Інструментами є: – митні тарифи — визначають розмір державних зборів (мита) з товарів при перетині кордонів країни; – нетарифні бар’єри: ліцензування (держава надає ліцензії на імпорт чи експорт і водночас забороняє неліцензовану торгівлю), квотування (встановлення квот на ввезення чи вивезення товарів у кількісному або вартісному вираженні), ембарго (заборона державою ввезення до якої-небудь країни, вивезення із якої-небудь країни товарів); – правові й адміністративні бар’єри: технічні та санітарні стандарти, сертифікація, встановлення норм безпеки тощо. Стимулювання експорту. Інструментами є: – надання пільгових кредитів; – податкові пільги; – субсидії. Позитивні наслідки протекціонізму: – урівноважується торговельний баланс; – захищає від демпінгу (демпінг — штучне зниження цін на товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів); – від експортерів з дешевою робочою силою; – захищає молоді галузі; – стимулює зростання виробництва; – збільшує зайнятість; – збільшує доходи державного бюджету; – забезпечує економічну безпеку країни. 198
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
Негативні наслідки протекціонізму: – не використовуються переваги міжнародного ринку праці; – виробництво відстає від НТП; – зростають ціни; – зменшується вибір товарів; – зменшується конкуренція та збільшується монополія; – знижується підприємницька ініціатива; – скорочується експорт і погіршується платіжний баланс. Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — вільна торгівля, означає відкриту зовнішньоторговельну політику без торговельних бар’єрів. Проводиться в країнах ЄС — безмитна торгівля між країнами. Позитивні наслідки лібералізму: – стимулює конкуренцію; – зменшує монополізм національних фірм; – знижує витрати виробництва; – збільшує вибір споживача. Негативні наслідки лібералізму: – країна не захищена від демпінгу; – країна наповнюється товарами, які нав’язують споживачам; – здійснюється збут неякісних або застарілих товарів. Вибір політики визначається насамперед ступенем конкурентоспроможності національної продукції, а також станом зовнішньоекономічного балансу. Уряд будь-якої країни повинен виважено здійснювати зовнішньоекономічну політику, сприяти виготовленню продукції національним виробником, особливо виважено формувати споживчий ринок. Україні, яка реформує свою економіку, необхідно розв’язати кардинальні проблеми: подолати системно-структурну кризу, включитись у міжнародний поділ праці та вийти на світові ринки, підвищити життєвий рівень населення та ін. Це потребує розроблення виваженої зовнішньоекономічної політики, оптимального співвідношення між протекціонізмом і свободою торгівлі. Світовий досвід переконує, що створення конкурентоспроможних фірм і галузей неможливе без державної підтримки. Уряд України здійснює заходи, спрямовані на підтримку виробництва, стимулювання вивезення товарів, обмеження імпорту, розвиток імпортозамінних підприємств, заходи з енергозаощадження з метою скорочення імпорту енергоносіїв. 199
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
3. Рівновага товарного, грошового та зовнішнього ринків У сучасному світі більшість національних економік являє собою відкриті системи. У зв’язку з цим виникає необхідність теоретично переосмислити їхню сутність, визначити ті системоутворювальні елементи, які вони закладають у формування єдиного міжнародного простору. Так, відповідно до ступеня вродженості економіки у світове господарство її відносять до малої або великої відкритої економіки. Мала відкрита економіка — це національна економіка, якій притаманні такі ознаки: незначна частка у світовому експорті та імпорті; обмежений вплив на світовий ринок; значна залежність національної відсоткової ставки від світових відсоткових ставок. Велика відкрита економіка — це національна економіка, експорт та імпорт якої становлять значну частину відповідних світових показників. Економічні процеси, що в ній відбуваються, значно впливають на світогосподарські. Оскільки відкрита економіка в будь-якому випадку впливає на зовнішній світ, доцільно визначити особливості розрахунку національного виробництва та доходу в ній, а також рівновагу товарного, грошового та зовнішнього ринків. У закритій економіці НП виробляється виключно для потреб самої країни та за рахунок власних ресурсів. Саме тому тут ВВП та ВНП є тотожні. Відкрита економіка вступає в торговельні та інші відносини із зовнішнім по відношенню до неї оточенням, використовуючи при цьому його ресурси та надаючи йому власні. Тут внутрішній і національний продукт не є тотожними величинами. У відкритій економіці вироблений продукт може реалізуватись як всередині країни, та і за її межами, тобто тут внутрішній продукт може відхилятись від споживання і внутрішніх витрат на величину зовнішньоторговельного сальдо. Зовнішньоторговельне сальдо (NE) — це різниця між експортом (E) та імпортом (Z). Відповідно обсяг внутрішнього національного продукту (Y) у відкритій економіці набуватиме вигляду: Відкрита і закрита економіка
200
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
Y = C + I + G + (E — Z) = C + I + G + NE.
(1)
З цієї тотожності випливає, що обсяг внутрішнього продукту країни не завжди може дорівнювати лише внутрішнім витратам, оскільки для відкритої економіки не характерно, щоб зовнішньоторговельне сальдо дорівнювало «0». Крім того, така економіка прагнутиме, щоб рівень зовнішнього споживання перевищував рівень внутрішнього споживання, а внутрішні витрати були меншими від зовнішніх. Якщо врахувати, що Y — (C + G) = S — внутрішні заощадження, то наше рівняння матиме вигляд: S = I + NE;
(2)
NE = S — I.
(3)
З останнього рівняння випливає, що чисті іноземні інвестиції тотожні чистому експорту, оскільки держава-продавець на зовнішньому ринку купує активи іншої держави, з якою в неї позитивне зовнішньоторговельне сальдо, або продає активи тій державі, з якою в неї негативне зовнішньоторговельне сальдо. Визначимо також вплив внутрішньої відсоткової ставки в її порівнянні зі світовою на рівноважний стан кредитного ринку. У даному випадку прослідковується така тенденція: пропозиція позичкового капіталу в самій державі визначається внутрішніми заощадженнями, а попит залежить від внутрішніх та чистих зовнішніх інвестицій. Висока внутрішня відсоткова ставка обмежує попит на запозичення і внутрішні інвестиції, а також впливає і на обсяг чистих іноземних інвестицій. Так, якщо внутрішня відсоткова ставка на запозичення в межах національної економіки буде вищою за світову, то суб’єктам цієї економіки значно вигідніше купувати активи всередині країни. Це інвестиції у власну економіку (внутрішні інвестиції), зростання яких веде до зменшення чистих іноземних інвестиції за кордон. І навпаки. Точка рівноваги на кредитному ринку виникає за ситуації, коли обсяг заощаджень тотожний сумі внутрішніх та зовнішніх чистих інвестицій. На обсяги попиту і пропозиції на запозичення на валютному ринку впливає також обмінний курс валюти. Попит і пропозицію на валютному ринку визначає реальний валютний курс. При цьому 201
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
пропозиція валюти залежить від відсоткової ставки, а не від обмінного курсу, а попит на національну валюту перебуває у зворотній залежності від реального обмінного курсу національної валюти. Точка рівноваги на валютному ринку встановлюється за умови, коли попит на валюту тотожний її пропозиції. У цій точці встановлюється рівноважний валютний курс. Тепер прослідкуємо вплив торговельної політики на макроекономічну ситуацію у відкритій економіці. Торговельна політика відкритої економіки на міжнародному ринку визначається величинами експорту та імпорту. Зростання експорту створює умови для зростання обсягів національного виробництва, доходів і валютних резервів у національній економіці. Зростання імпорту хоч і скорочує внутрішні витрати, проте веде до падіння обсягів національного виробництва, доходів та запасів іноземної валюти в країні. Між імпортом та експортом спостерігається такі залежності: – експорт однієї країни утворює імпорт для іншої, і навпаки; – імпорт — це функція залежності від власного (внутрішнього) доходу національної економіки, а експорт залежить як від внутрішніх макроекономічних показників, так і від динаміки національного доходу інших країн, бажання громадян інших країн купувати товари і послуги певних економік; – прагнення країн скоротити обсяги імпорту призводить до скорочення обсягів експорту; – коли економіка перебуває в умовах дефляційного розриву, зростання чистого експорту стимулює внутрішні макроекономічні показники. Дефляційний розрив — це відхилення сукупного попиту (AD) від стану рівноваги за умов повної зайнятості в бік зменшення при сталій пропозиції (AS). Дефляційний розрив має місце, коли загальний рівень цін (Р) падає; – Коли країна перебуває в умовах інфляційного розриву, то зростання чистого експорту чинить негативний вплив на макроекономічне становище національної економіки. Інфляційний розрив — відхилення сукупного попиту (AD) від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік збільшення при ста202
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
лій пропозиції. Інфляційний розрив утворюється, коли сукупний попит (AD) зростає на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції (AS); – якщо економіка перебуває в умовах повної зайнятості та потенційного рівня виробництва, то зростання чистого експорту може призводити до інфляційних розривів в економіці. Рівновага товарного, грошового та зоРівновага товарного, внішнього ринків для відкритої економігрошового та зовнішки в найбільш загальному вигляді була нього ринків описана моделлю Манделла–Флемінга. Модель Манделла–Флемінга розроблена американськими економістами Робертом Манделлою і Маркусом Флемінгом у 60-х роках ХХ ст. Вона описує відкриту економіку з урахуванням таких факторів: доходу, внутрішньої відсоткової ставки, чистого експорту, валютного курсу, світової відсоткової ставки. При цьому екзогенними чинниками в моделі є змінні фіскальної політики, рівень цін і світова відсоткова ставка, а ендогенними — дохід, обмінний курс валюти, внутрішня відсоткова ставка. В основі моделі лежить припущення про абсолютну мобільність (рухливість) капіталу. Абсолютна мобільність капіталу — це його здатність без перешкод вільно переміщуватися між окремими країнами залежно від рівня його доходності. Оскільки рівень доходності капіталу в різних країнах різний, то це й зумовлює його рухливість та перепливання з країни в країну. Розглянемо модель Манделла–Флемінга для малої відкритої економіки з абсолютною мобільністю капіталу (оскільки більшість сучасних економік являють собою саме таку форму) в короткостроковому періоді. Відповідно до припущення про абсолютну мобільність капіталу світова відсоткова ставка в моделі Манделла–Флемінга визначається зовнішніми факторами і не залежить від малої відкритої економіки, а її внутрішня відсоткова ставка (r) дорівнює світовій відсотковій ставці (rw): r rw .
(4)
В умовах малої відкритої економіки з абсолютною мобільністю капіталу він швидко переміщується між країнами й завдяки цьому 203
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
утримує внутрішню відсоткову ставку на рівні світової відсоткової ставки (r = rw). Модель Манделла–Флемінга, описується двома рівняннями, одне з яких описує криву IS, а інше — криву LM. Перше відображає рівновагу на товарному ринку малої відкритої економіки:
AD Y C I G NX ; C C (c im) (1 t ) Y ; I I b rw ;
(5)
G G;
/9 /9 [ Зведемо всю систему рівнянь, щоб отримати розгорнуте рівняння рівноваги на товарному ринку: : $ D JN U : * C SX ( /9 [
(6)
Якщо рівняння (6) розв’язати відносно Y і врахувати, що E C I G NX , то отримаємо рівняння кривої IS:
: NF & C SX [
(7)
Ця нерівність показує, що в малій відкритій економіці дохід (Y) прямо залежить від автономних витрат ( E ), обернено — від світової відсоткової ставки (rw) та валютного курсу (є). Рівняння кривої LM відображає рівновагу на грошовому ринку в малій відкритій економіці:
M S / P k Y h rw .
(8)
Проте ця нерівність визначає пропозицію грошей як ендогенну величину, а за методологією моделі та в реальній дійсності — це екзогенна величина. Так само й інші чинники рівняння не можуть бути ендогенними змінними. Зокрема, дохід не може бути ендогенною величиною, оскільки не є категорією грошового ринку, а формується на товарному ринку. А світова відсоткова ставка не залежить від змін на грошовому ринку, а визначається екзогенно, тобто на світових фі204
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
нансових ринках. За цих умов криву LM може адекватно описувати лише рівняння, яке відображає рівновагу на грошовому ринку без з урахуванням лише екзогенних змінних:
0 k Y h r w M S / P .
(9)
Отже, згідно з моделлю Манделла–Флемінга, рівновагу в малій відкритій економіці з абсолютною мобільністю капіталу можна описати за допомогою двох рівнянь:
*4
: NF & C SX [
(10)
LM
0 k Y h rw M S / P .
(11)
Зобразимо графічно модель Манделла–Флемінга відповідно до описаних вище рівнянь в координатах Y — є (рис. 3).
-.
*4
:
:
Рис. 3. Модель Манделла–Флемінга в координатах Y — є.
З рис. 3 видно, що: – крива IS має від’ємний нахил, оскільки відображає обернену залежність між реальними валютним курсом і ВВП: зростання валютного курсу скорочує чистий експорт і зменшує ВВП; зниження валютного курсу стимулює приріст чистого експорту і збільшує ВВП. 205
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
– крива LM є вертикальною лінією, оскільки валютний курс не входить у її рівняння; – рівновага в економіці забезпечується в точці перетину кривих IS і LM. Ця точка визначає валютний курс і ВВП, при яких товарний і грошовий ринки перебувають у рівноважному стані. Щоб розкрити механізм впливу макроекономічної політики на дохід згідно з моделлю Манделла–Флемінга, слід враховувати, що наслідки її впливу на дохід залежать також від валютного режиму (валютного курсу). Фіксований валютний курс передбачає наявність офіційно зареєстрованого співвідношення між національною та іноземною валютою, а плаваючий встановлюється ринком на основі співвідношення попиту і пропозиції валют, що підлягають обміну. Припустимо, що держава стимулює зростання автономних витрат шляхом збільшення державних закупівель, трансфертів чи зниження податків, або нехай центральний банк збільшує грошову пропозицію. Графічно це показано на рис. 4, 5. LM
є
є
LM1
LM2
є1
є2 є1
IS2
є2
IS
IS1 0
Y1, Y2
Y
Рис. 4. Стимулювальна фіскальна або торговельна політика за плаваючого курсоутворення
0
Y1
Y2
Y
Рис. 5. Стимулювальна монетарна політика за плаваючого курсоутворення
На рис. 4 видно такі зміни на товарному ринку: – фіскальна політика переміщує криву IS вправо (IS1 IS2); – валютний курс зростає, але ВВП не змінюється; 206
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
– якщо держава запровадила імпортне мито або квоти, то це зумовить скорочення імпорту і збільшення чистого експорту і крива IS переміститься вправо (IS1 IS2); – скорочення імпорту породжує зменшення пропозиції національної валюти на валютному ринку. Це спрямовує курс національної валюти до зростання та зменшує чистий експорт. Саме тому приріст чистого експорту, який досягається торговельною політикою, нейтралізується його зменшенням внаслідок зростання валютного курсу. Отже, за таких умов торговельна політика буде малоефективною. На рис. 5 видно такі зміни на грошовому ринку: – крива LM переміщується вправо (LM1 LM2); – зниження валютного курсу (є1 є2) веде до зростання доходу (Y1 Y2). За моделлю Манделла–Флемінга збільшення пропозиції грошей знижує внутрішню відсоткову ставку порівняно зі світовою. Це спричинює відплив капіталу, збільшення пропозиції національної валюти на валютному ринку і зниження її курсу, що стимулює чистий експорт і збільшує ВВП. Отже, за таких умов монетарна експансія ефективна. Зобразимо графічно переміщення кривих IS–LM за умови фіксованого валютного курсу при застосуванні фіскальної чи торговельної стимулювальної політики (рис. 6) або стимулювальної монетарної політики (рис. 7).
-.
-.
-.
*4
*4
*4
:
:
Рис. 6. Стимулююча фіскальна або торговельна політика за фіксованого курсоутворення
: :
Рис. 7. Стимулююча монетарна політика за фіксованого курсоутворення
207
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
Рис. 6 показує, що, як і в умовах плаваючого курсоутворення, в цьому разі приріст автономних випадків мультиплікативно збільшує дохід, який через відповідний передатний механізм зумовлює необхідність зростання курсу національної валюти — крива IS переміщується вправо (IS1 IS2). Проте оскільки за фіксованого курсу національний банк вимушений тримати його певний рівень, то курс не може постійно зростати під дією суто ринкових факторів. Його зростання можна досягти за рахунок валютних інтервенції, тобто купівельних операцій на валютному ринку, спрямованих на адекватне збільшення пропозиції національної валюти до рівня зростання попиту. При цьому збільшується пропозиція грошей, і крива LM переміщується вправо. Це нейтралізує тенденцію валютного курсу до зростання. Згідно з таким підходом можна зробити висновок, що за політики фіксованого валютного курсу центральний банк робить фіскальну експансію найбільш ефективною і протидіє виникненню ефекту «витіснення чистого експорту». Якщо уряд запроваджує обмеження на імпорт (імпортне мито, наприклад), то крива IS переміститься вправо (IS1 IS2), а валютний курс отримає тенденцію до зростання. Щоб утримати валютний курсу на фіксованому рівні, центральний банк збільшить пропозицію національної валюти, що перемістить криву LM вправо (LM1 LM2). У цьому випадку, на відміну від політики плаваючого валютного курсу, національна економіка досягає своєї мети: обмежує імпорт, збільшує чистий експорт і забезпечує приріст доходу (Y1 Y2). Тобто за умови фіксованого валютного курсу національного банку стимулювальна торговельна політика буде більш ефективною. Рис. 7 показує, що навіть застосування монетарної експансії крива LM не зміщується, оскільки збільшення пропозиції грошей центральним банком зумовить необхідність знизити курс національної валюти — крива LM переміститься вправо. Крім того, центральний банк зобов’язаний протидіяти зниженню валютного курсу. Тобто він змушений зменшувати пропозицію національної валюти за рахунок продажу іноземної валюти — крива LM знову повертається на місце і спостерігається тенденція валютного курсу до зниження. Фактично крива LM залишається на тому самому рівні. Тобто, в разі купівлі ОВДП Центральний банк намагається збільшити пропозицію гро208
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
шей, а внаслідок вимушеного продажу валютних резервів він на таку сам величину зменшує пропозицію грошей. Відповідно, за умови фіксованого валютного курсу монетарна політика є малоефективною. Покажемо результати стимулювального впливу держави за фіскальної, монетарної та торговельної політики за того чи іншого режиму валютного курсу (табл. 2). Таблиця 2 Наслідки макроекономічної політики у малій відкритій економіці Показники Обсяг національного виробництва і доходу Валютний курс Чистий експорт
Стимулювальна фіскальна політика Плаваю- Фіксовачий курс ний курс
Стимулювальна Стимулювальна монетарна політика торговельна політика Плаваю- Фіксова- Плаваю- Фіксовачий курс ний курс чий курс ний курс
Незмінний
Зростає
Зростає
Незмінний Зменшується
Зменшується
Зростає Зменшується
Зростає
Неможливий Неможливий Неможливий
Незмінний
Зростає
Зростає
Незмінний
Зменшується
Зростає
Модель Манделла–Флемінга відображає рівень загальної рівноваги товарного, грошового та зовнішнього ринків і зміни на ринках малої відкритої економіки в короткостроковому періоді під впливом запроваджуваної макроекономічної політики. У сучасному світі більшість економічних систем являє собою відкриті економіки, що активно взаємодіють між собою на міжнародному ринку. Ця взаємодія отримала назву міжнародних економічних відносин. Вони проявляються в міжнародній конкуренції і одночасній співпраці держав для реалізації як власних національних цілей, так і забезпечення стабільного загальноцивілізованого розвитку. Основною формою забезпечення взаємодії країн між собою виступає міжнародна політика, що набуває різних форм і містить у собі цілісну систему засобів та інструментів реалізації. Становлення України як відкритої економіки, тобто незалежної демократичної держави, відбувається в період кардинальних змін у системі міжнародних відносин, які характеризуються виникненням нових незалежних держав, появою нових регіональних центрів сили 209
Розділ ІІ. Кредитні відносини. Кредит
в міжнародних відносинах, переходом від ери конфронтації до ери відкритості і співробітництва. Процес державотворення і побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками нею свого місця в сучасному складному, різноманітному і суперечливому світі. З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може і повинна стати конкурентоспроможною світовою державою. Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна повинна спиратися на свої фундаментальні загальнонаціональні інтереси та враховувати загальноцивілізаційні тенденції розвитку, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики. Такими мають стати: – розвиток двосторонніх та багатосторонніх міждержавних відносин; – розширення участі в європейському регіональному співробітництві; – співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав; – членство в універсальних та економічних міжнародних організаціях; – участь у вирішенні глобальних проблем, що стоять перед людством; – культурне, економічне, соціальне та політичне співробітництво на принципах науковості, інтеграції, діалектичного розвитку, за економічного зростання.
210
Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці
Запитання для самоконтролю 1. Дайте визначення відкритої економіки. Який критерій лежить в основі її поділу на велику та малу відкриту економіку? 2. Назвіть передумови побудови Манделла–Флемінга для малої відкритої економіки. Зобразіть модель графічно. 3. Які валютні системи ви знаєте? У чому полягає різниця між ними? 4. Що таке міжнародний поділ праці? 5. Які форми міжнародних відносин ви знаєте? 6. Поясніть сутність теорій міжнародної торгівлі? 7. Які ви знаєте режими валютних курсів? Охарактеризуйте їх. 8. Які переваги та недоліки мають плаваючий та фіксований валютні курси? 9. Дайте визначення світового господарства. Охарактеризуйте його особливості на сучасному етапі. 10. Проаналізуйте міжнародну політику України на сучасному етапі. Визначте її основні недоліки та можливості їх подолання. 11. Охарактеризуйте взаємовідносини України та ЄС, України та СОТ, України та МОП. 12. Розкрийте особливості розрахунку обсягів національного виробництва, внутрішнього виробництва і доходу у відкритій економіці. 13. Перерахуйте ознаки відкритості економіки. 14. Дайте визначення платіжного балансу. Охарактеризуйте його особливості. 15. Поясніть різницю між політикою протекціонізму та лібералізму.
211
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Артус М. М. Гроші та кредит: Навч. посібник. для студ. вищ. навч. закл. / Європейський ун-т. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: вид-во Європейського ун-ту, 2005. — 166 с. 2. Войчук Г. І., Філон І. В. Гроші та кредит: Навч.-метод. посібник для студ. спец. «Фінанси» та «Облік і аудит» / Харків. нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. — Харків, 2008. — 136 с. 3. Глущенко С. В. Гроші та кредит: Конспект лекцій / Нац. ун-т «КиєвоМогилянська академія». — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 86 c. 4. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навч. посібник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Терноп. академія народного господарства; Львів. банківський коледж / Б. Л. Луців (ред.). — Т.: Карт-бланш, 2000. — 232 с. 5. Денисенко М. П. Гроші та кредит у банківській справі: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл.. — К.: Алерта, 2004. — 478 с. 6. Добросердова Т. О., Кардашова Т. М. Гроші, грошовий обіг та кредит: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Азов. регіон. ін-т управління при Запорізькому держ. ун-ті. — Бердянськ : ТОВ «Будинок техніки плюс», 2002. — 110 с. 7. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. — К.: Атіка, 2006. — 368 с. 8. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І., Пахомова Т., Романюк О. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студ. екон. спец. закладів освіти: У 2 ч. / Світлана Будаговська (заг.ред.). — 2-ге вид. — К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. — 517 с. 9. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європейський контекст: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. — 682 с. 10. Гавриш В. П. Макроекономіка. Основні моделі та залежності: Навч. посібник для студ. екон. спец. — Хмельницький: ХДУ, 2003. — 238 с. 11. Гаркавко В. К., Гарін Б. Б. Макроекономіка: Курс лекцій. — К.: Регістр, 1999. — 86 с. 12. Генеза ринкової економіки (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, економічний аналіз, економіка підприємства, менеджмент, маркетинг, фінанси, банки, інвестиції, біржова діяльність, планування): Терміни. Поняття. Персоналії: Навч. екон. словник-довідник для студ. вищих закл. освіти усіх рівнів акредитації / Г. І. Башнянин (наук. ред.) В. С. Іфтемічук (уклад.), В. С. Іфтемічук (наук. ред.). — Львів: Магнолія плюс, 2004. — 682 с. 13. Данильченко Є. П. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. екон. спец. / ІСДО; Харківська академія міського господарства. — К., 1995. — 95 с.
212
Рекомендована література
14. Геєць В.М. Політика економічного зростання на основі розширення внутрішнього споживання та її наслідки // Фінанси України. — 2007. — № 9. — С. 20. 15. Геєць В.М., Скрипниченко М.І. Середньостроковий прогноз розвитку економіки України на період до 2010 року // Економічна теорія. — 2008. — № 1. — С. 104–115.
213
ЗМІСТ Передмова....................................................................................................................3 РОЗДІЛ І. ГРОШІ ТА ЇХНЄ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СУЧАСНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ................................................................. 5 Тема 1. Виникнення та суть грошей ............................................... 5 1. Виникнення грошей .................................................................................5 2. Економічний зміст грошей. Трансформація сутності сучасних грошей ...........................................................................................................9 3. Розвиток форм грошей. Види грошей у сучасній економіці ....16 Тема 2. Функції грошей та грошовий обіг .................................... 26 1. Функції грошей ........................................................................................26 2. Грошовий обіг ..........................................................................................37 3. Грошова маса. Закон грошового обігу..............................................41 Тема 3. Грошова система ............................................................ 48 1. Сутність грошової системи ..................................................................48 2. Типи та еволюція грошових систем ..................................................55 3. Створення та розвиток грошової системи незалежної України ...62 Тема 4. Грошовий ринок ............................................................. 68 1. Економічна сутність грошового ринку ............................................68 2. Структура грошового ринку ................................................................71 3. Попит та пропозиція на грошовому ринку.....................................75 4. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку ........78 Тема 5. Валютні відносини та валютний курс ............................... 81 1. Валютні відносини. Валюта .................................................................81 2. Валютний курс .........................................................................................87 3. Регулювання валютних курсів ...........................................................93 РОЗДІЛ ІІ. КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ. КРЕДИТ ....................... 98 Тема 6. Суть та принципи організації кредиту .............................. 98 1. Економічна суть кредиту ......................................................................98 2. Роль кредиту в ринковій економіці та базові функції кредиту ...104 3. Основні принципи організації кредитних відносин ................ 109 Тема 7. Форми та види кредиту .................................................113 1. Форми кредиту...................................................................................... 113 2. Види кредиту ......................................................................................... 115
214
Зміст
Тема 8. Сучасна кредитна система .............................................131 1. Поняття про кредитну систему. Структура сучасної кредитної системи ..................................................................................................... 131 2. Банківська система як основна частина сучасної кредитної системи ..................................................................................................... 133 3. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути як відособлена частина кредитної системи ................................. 139 Тема 9. Грошово-кредитна політика ...........................................145 1. Зміст і теоретичні концепції грошово-кредитної політики ... 145 2. Передавальний механізм та ефективність грошово-кредитної політики ................................................................................................... 158 3. Грошово-кредитна політика в Україні .......................................... 161 Тема 10. Фіскальна політика держави ........................................166 1. Суть, види та завдання фіскальної політики держави ............ 166 2. Бюджетна система. Державний бюджет, його стан та обмеження ............................................................................................... 168 3. Державний борг та його вплив на національну економіку .... 178 4. Взаємозв’язок монетарної та фіскальної політики держави... 181 Тема 11. Макроекономічна політика у відкритій економіці...........186 1. Міжнародний поділ праці. Форми міжнародних відносин. Теорії міжнародної торгівлі .............................................................. 186 2. Платіжний баланс. Зовнішньоекономічна політика національної економіки...................................................................... 195 3. Рівновага товарного, грошового та зовнішнього ринків ........ 200 Рекомендована література ................................................................................ 212
215
НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
Петро Васильович КРУШ Вячеслав Борисович АЛЕКСЄЄВ
ГРОШІ ТА КРЕДИТ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Оригінал-макет підготовлено ТОВ «Центр учбової літератури»
Підписано до друку 10.11.2009. Формат 60x84 1/16. Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC. Умовн. друк. арк. 12,55. Наклад 600 прим. Видавництво «Центр учбової літератури» вул. Електриків, 23 м. Київ, 04176 тел./факс 425-01-34, тел. 451-65-95, 425-04-47, 425-20-63 8-800-501-68-00 (безкоштовно в межах України) e-mail:
[email protected] сайт: WWW.CUL.COM.UA Свідоцтво ДК № 2458 від 30.03.2006
